Мета статті: вивчення феномену гібридної війни як сучасної форми вираження геополітичного конфлікту на основі результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців.
Наукова новизна: поняття гібридної війни варто розглядати не тільки як різновид ведення війни у новітній історії людства. Гібридну війну доцільно кваліфікувати як новітню форму геополітичного конфлікту. Підтвердженням цьому є численні конфлікти, що відбуваються у різних точках планети, які стають виявами кризи попередньої системи міжнародної безпеки. Російська агресія проти України є сьогодні прикладом геополітичного конфлікту та гібридної форми війни, яка впливає і на світовий порядок. Захоплення Російською Федерацією українських територій стало можливим і через послаблення системи світової безпеки. Така ситуація створює потребу формування нових форм геополітичного співіснування.
Висновки: Конфлікти різних видів пронизують всю історію людства. Міждержавні конфлікти характеризуються особливістю, яка полягає у тому, що вони можуть спричинити масову загибель людей як в країнах – учасницях конфлікту, так і в усьому світі, тобто, сучасні міждержавні конфлікти впливають на міжнародні відносини як локально, так і глобально, що перетворює їх у геополітичний конфлікт. Особливістю України є вразливість її геополітичного положення, зумовленого наявністю кордону з Російською Федерацією, що в умовах агресивної геополітики Російської Федерації спричиняє роль України як буферної зони. Ключовою характеристикою російської гібридної війни є повне ігнорування та пряме порушення базових міжнародних угод. У різні історичні періоди міждержавні конфлікти часто набували різних форм війни. Лише цивілізований розгляд геополітичного конфлікту сприяє залагодженню спірних питань між країнами та створює ситуацію, коли через вплив демократичних міждержавних інституцій унеможливлюється застосування силових методів та знижується інтенсивність гібридної війни. Міжнародне співробітництво – найбільш ефективна стратегія поведінки у геополітичному конфлікті, спрямована на конструктивне обговорення проблеми у пошуках рішення.
The end of the Cold War caused the liquidation of the Soviet Union at the end of 1991 and a significant intensification of secessionist movements. For our country, this process had not become painless and has taken the form of fighting the former center. Because according to research commissioned by NATO in 2004 by scientists around the world, countries that are on the verge of breaking geopolitical platforms are not able to choose their future on their own because they are in multiple areas of influence. The article shows the support of the secessionist sentiment in the East of Ukraine by the Russian Federation. Using different tools, the aggressor country influences the activity and practically all spheres of life of Ukrainian society, including the economic sphere, which is shown to be the interest of all participants of armed conflicts. Those wars that were driven by the ideology have came to naught, however, the number of armed conflicts and internal hostilities increased. The quantity of conflicts perpetrated by numerous armed groups within the state borders has increased. Ukraine couldn't insulate itself from the trend.The armed conflict started by the eastern neighbor-aggressor has set new challenges for the Ukrainian people, which consisted not only of repelling the aggression, but also of maintaining and restoring order in the conflict zone. This permanent source of instability in the territories of Donetsk and Luhansk regions is of high intensity, characterized by considerable political violence and an extreme number of casualties. Secessionism in the East of Ukraine is substantially combined with separatism and terrorism. As a result, this led to the formation of quasi-entities: the Donetsk People's Republic and the Luhansk People's Republic. The Russian Federation, as a third party, has proven to be not only a direct aggressor but also a leading actor in supporting the separatist movement in the east of our country. For this purpose, the aggressor country, in addition to the generally accepted, used "hybrid" methods of conducting warfare, in particular, economic and geopolitical factors, the use of private military companies and other methods are disclosed in this article. ; Закінчення «холодної війни» спричинило ліквідацію Радянського Союзу у кінці 1991 року та істотну активізацію діяльності сецесіоністських рухів. У статті розкрито підтримку Російською Федерацією сецесіоністських настроїв на Сході України. Це перманентне джерело нестабільності на територіях Донецької та Луганської областей має високу інтенсивність, яка супроводжується значним політичним насиллям та надзвичайною кількістю жертв. Сецесіонізм на Сході України істотно поєднаний із сепаратизмом та терористичною боротьбою. У кінцевому результаті це призвело до квазіутворень – Донецької народної республіки та Луганської народної республіки. Росія як третя сторона виявилась не тільки прямим агресором, але й провідним актором у підтримці сепаратистського руху на Сході нашої Держави. Для цього країною-агресором були використані «гібридні» методи боротьби: економіко-геополітичні чинники, використання приватних військових компаній та інші методи, розкриті у даній статті.
The end of the Cold War caused the liquidation of the Soviet Union at the end of 1991 and a significant intensification of secessionist movements. For our country, this process had not become painless and has taken the form of fighting the former center. Because according to research commissioned by NATO in 2004 by scientists around the world, countries that are on the verge of breaking geopolitical platforms are not able to choose their future on their own because they are in multiple areas of influence. The article shows the support of the secessionist sentiment in the East of Ukraine by the Russian Federation. Using different tools, the aggressor country influences the activity and practically all spheres of life of Ukrainian society, including the economic sphere, which is shown to be the interest of all participants of armed conflicts. Those wars that were driven by the ideology have came to naught, however, the number of armed conflicts and internal hostilities increased. The quantity of conflicts perpetrated by numerous armed groups within the state borders has increased. Ukraine couldn't insulate itself from the trend.The armed conflict started by the eastern neighbor-aggressor has set new challenges for the Ukrainian people, which consisted not only of repelling the aggression, but also of maintaining and restoring order in the conflict zone. This permanent source of instability in the territories of Donetsk and Luhansk regions is of high intensity, characterized by considerable political violence and an extreme number of casualties. Secessionism in the East of Ukraine is substantially combined with separatism and terrorism. As a result, this led to the formation of quasi-entities: the Donetsk People's Republic and the Luhansk People's Republic. The Russian Federation, as a third party, has proven to be not only a direct aggressor but also a leading actor in supporting the separatist movement in the east of our country. For this purpose, the aggressor country, in addition to the generally accepted, used "hybrid" methods of conducting warfare, in particular, economic and geopolitical factors, the use of private military companies and other methods are disclosed in this article. ; Закінчення «холодної війни» спричинило ліквідацію Радянського Союзу у кінці 1991 року та істотну активізацію діяльності сецесіоністських рухів. У статті розкрито підтримку Російською Федерацією сецесіоністських настроїв на Сході України. Це перманентне джерело нестабільності на територіях Донецької та Луганської областей має високу інтенсивність, яка супроводжується значним політичним насиллям та надзвичайною кількістю жертв. Сецесіонізм на Сході України істотно поєднаний із сепаратизмом та терористичною боротьбою. У кінцевому результаті це призвело до квазіутворень – Донецької народної республіки та Луганської народної республіки. Росія як третя сторона виявилась не тільки прямим агресором, але й провідним актором у підтримці сепаратистського руху на Сході нашої Держави. Для цього країною-агресором були використані «гібридні» методи боротьби: економіко-геополітичні чинники, використання приватних військових компаній та інші методи, розкриті у даній статті.
An important component in the modern hybrid warfare toolkit is legal warfare. This component is dangerous, like others, but remains poorly understood. The purpose of the article is to determine the role and place of international law in countering hybrid aggression.For hybrid warfare, there is no single universally accepted definition. Non-linear war, active measures or the conflict in the gray zone are used as alternative ones. A state that has launched a hybrid aggression achieves the goal of internal instability in another state, prioritizing non-military means, such as information attacks and influence operations, combined with economic pressure, support from local opposition groups, misinformation, and criminal activity. Also, troops without insignia or military personnel that are not part of the regular troops are used. The main emphasis is on information abilities and non-state actors. The strategic benefits of a hybrid war are that it is difficult to prove the aggressor's involvement. The legal uncertainty of the aggressor delays adequate opposition.The UN Charter prohibits aggression through non-recognition of the use of force without legal justification. Article 2 (4) guarantees the right of states to protection from the use of force against their territorial integrity and political independence. The ban on the use of force implies a level of armed aggression at which self-defense is justified in accordance with Art. 51 of the UN Charter or collective defense in accordance with Art. 5 of the Washington Treaty of 1949 on the establishment of NATO.The unlawful use of force, regardless of whether they are regular armed forces or non-state military groups, requires international opposition. This legal norm is able to respond to changes in the methods of warfare. Economic measures, misinformation and criminal activity are not considered a violation of Article 2 (4). However, actions that do not fall within the scope of the use of force may be illegal, as they will constitute a form of interference.Thus, theoretically, the scope of the UN Charter is sufficient to stop hybrid aggression, the level of which does not exceed the classical threshold for the use of military force. ; В наборе инструментов ведения современной гибридной войны важным компонентом является правовая война. Этот компонент опасный, как и другие, но остается недостаточно изученным. Целью статьи является определение роли и места международного права в противодействии гибридной агрессии.Для гибридной войны нет единого общепризнанного определения. В качестве альтернативных используются нелинейная война, активные мероприятия или конфликт "в серой зоне". Государство, которое начала гибридную агрессию, достигает цели внутренней нестабильности другого государства, делая приоритетом невоенные средства, такие как информационные атаки и операции влияния в сочетании с экономическим давлением, поддержкой местных оппозиционных групп, дезинформацией и преступной деятельностью. Также применяются войска без знаков отличия или военнослужащие, которые не входят в состав регулярных войск. Главный упор делается на информационные способности и негосударственные субъекты. Стратегические выгоды гибридной войны в том, что участие государства-агрессора трудно доказать. Правовая неопределенность агрессора задерживает адекватное противодействие.Устав ООН запрещает агрессию через непризнание применения силы без законных оснований. Статья 2 (4) гарантирует право государств на защиту от применения силы, направленной против их территориальной целостности и политической независимости. Запрет на использование силы предполагает такой уровень вооруженной агрессии, при котором оправдана самооборона в соответствии со ст. 51 Устава ООН или коллективная оборона в соответствии со ст. 5 Вашингтонского договора 1949 о создании НАТО.Незаконное использование силы, независимо от того, являются ли они регулярными вооруженными силами или негосударственными военными группировками, требует международного противодействия. Эта правовая норма способна реагировать и на изменения в способах ведения войны. Экономические меры, дезинформация и преступная деятельность не считаются нарушением статьи 2 (4). Однако действия, которые не подпадают под применение силы, могут быть незаконными, поскольку они будут представлять собой форму вмешательства.Таким образом, теоретически рамки Устава ООН достаточны для того, чтобы остановить гибридную агрессию, уровень которой не превышает классического порога применения военной силы. ; В наборі інструментів ведення сучасної гібридної війни є важливий компонент ‑ правова війна. Цей компонент небезпечний як і інші, але залишається недостатньо вивченим. Метою статтіє визначення ролі і місця міжнародного права в протидії гібридній агресії.У гібридної війни немає єдиного загальновизнаного визначення. Як альтернативні використовуються нелінійна війна, активні заходи або конфлікт "в сірій зоні". Держава, яка розпочала гібридну війну, досягає мети внутрішньої нестабільності іншої держави, роблячи пріоритетом невійськові засоби, такі як інформаційні атаки і операції впливу в поєднанні з економічним тиском, підтримкою місцевих опозиційних груп, дезінформацією і злочинною діяльністю. Такожзастосовується війська в формі без відзнак або військовослужбовці, які не входять до складу регулярних військ. Головний упор робиться на інформаційні спроможності і недержавні суб'єкти. Стратегічні вигоди гібридної війни в тому, що участь держави-агресора важко довести. Правова невизначеність агресора затримує адекватну протидію.Статут ООН забороняє агресію через невизнання застосування сили без законних підстав. Стаття 2 (4)гарантує право держав на захист від застосування сили, направленої проти їх територіальної цілісності і політичної незалежності. Заборонена на використання сили передбачає такий рівень збройної агресії, при якому виправдана самооборона відповідно до ст. 51 Статуту ООН або колективна оборона відповідно до ст. 5 Вашингтонського договору 1949 р. про створення НАТО.Незаконне використання сили, незалежно від того, чи є вони регулярними збройними силами або недержавними військовими угрупуваннями, вимагає міжнародної протидії. Ця правова норма здатна реагувати на зміни в засобах ведення війни. Економічні заходи, дезінформація і злочинна діяльність не вважаються порушенням статті 2 (4). Проте дії, які не підпадають під застосування сили, можуть бути незаконними, оскільки вони будуть являти собою форму втручання.Таким чином, теоретично рамки Статуту ООН достатні для того, щоб зупинити гібридну агресію, рівень якої не перевищує класичного порогу застосування воєнної сили.
An important component in the modern hybrid warfare toolkit is legal warfare. This component is dangerous, like others, but remains poorly understood. The purpose of the article is to determine the role and place of international law in countering hybrid aggression.For hybrid warfare, there is no single universally accepted definition. Non-linear war, active measures or the conflict in the gray zone are used as alternative ones. A state that has launched a hybrid aggression achieves the goal of internal instability in another state, prioritizing non-military means, such as information attacks and influence operations, combined with economic pressure, support from local opposition groups, misinformation, and criminal activity. Also, troops without insignia or military personnel that are not part of the regular troops are used. The main emphasis is on information abilities and non-state actors. The strategic benefits of a hybrid war are that it is difficult to prove the aggressor's involvement. The legal uncertainty of the aggressor delays adequate opposition.The UN Charter prohibits aggression through non-recognition of the use of force without legal justification. Article 2 (4) guarantees the right of states to protection from the use of force against their territorial integrity and political independence. The ban on the use of force implies a level of armed aggression at which self-defense is justified in accordance with Art. 51 of the UN Charter or collective defense in accordance with Art. 5 of the Washington Treaty of 1949 on the establishment of NATO.The unlawful use of force, regardless of whether they are regular armed forces or non-state military groups, requires international opposition. This legal norm is able to respond to changes in the methods of warfare. Economic measures, misinformation and criminal activity are not considered a violation of Article 2 (4). However, actions that do not fall within the scope of the use of force may be illegal, as they will constitute a form of interference.Thus, theoretically, the scope of the UN Charter is sufficient to stop hybrid aggression, the level of which does not exceed the classical threshold for the use of military force. ; В наборе инструментов ведения современной гибридной войны важным компонентом является правовая война. Этот компонент опасный, как и другие, но остается недостаточно изученным. Целью статьи является определение роли и места международного права в противодействии гибридной агрессии.Для гибридной войны нет единого общепризнанного определения. В качестве альтернативных используются нелинейная война, активные мероприятия или конфликт "в серой зоне". Государство, которое начала гибридную агрессию, достигает цели внутренней нестабильности другого государства, делая приоритетом невоенные средства, такие как информационные атаки и операции влияния в сочетании с экономическим давлением, поддержкой местных оппозиционных групп, дезинформацией и преступной деятельностью. Также применяются войска без знаков отличия или военнослужащие, которые не входят в состав регулярных войск. Главный упор делается на информационные способности и негосударственные субъекты. Стратегические выгоды гибридной войны в том, что участие государства-агрессора трудно доказать. Правовая неопределенность агрессора задерживает адекватное противодействие.Устав ООН запрещает агрессию через непризнание применения силы без законных оснований. Статья 2 (4) гарантирует право государств на защиту от применения силы, направленной против их территориальной целостности и политической независимости. Запрет на использование силы предполагает такой уровень вооруженной агрессии, при котором оправдана самооборона в соответствии со ст. 51 Устава ООН или коллективная оборона в соответствии со ст. 5 Вашингтонского договора 1949 о создании НАТО.Незаконное использование силы, независимо от того, являются ли они регулярными вооруженными силами или негосударственными военными группировками, требует международного противодействия. Эта правовая норма способна реагировать и на изменения в способах ведения войны. Экономические меры, дезинформация и преступная деятельность не считаются нарушением статьи 2 (4). Однако действия, которые не подпадают под применение силы, могут быть незаконными, поскольку они будут представлять собой форму вмешательства.Таким образом, теоретически рамки Устава ООН достаточны для того, чтобы остановить гибридную агрессию, уровень которой не превышает классического порога применения военной силы. ; В наборі інструментів ведення сучасної гібридної війни є важливий компонент ‑ правова війна. Цей компонент небезпечний як і інші, але залишається недостатньо вивченим. Метою статтіє визначення ролі і місця міжнародного права в протидії гібридній агресії.У гібридної війни немає єдиного загальновизнаного визначення. Як альтернативні використовуються нелінійна війна, активні заходи або конфлікт "в сірій зоні". Держава, яка розпочала гібридну війну, досягає мети внутрішньої нестабільності іншої держави, роблячи пріоритетом невійськові засоби, такі як інформаційні атаки і операції впливу в поєднанні з економічним тиском, підтримкою місцевих опозиційних груп, дезінформацією і злочинною діяльністю. Такожзастосовується війська в формі без відзнак або військовослужбовці, які не входять до складу регулярних військ. Головний упор робиться на інформаційні спроможності і недержавні суб'єкти. Стратегічні вигоди гібридної війни в тому, що участь держави-агресора важко довести. Правова невизначеність агресора затримує адекватну протидію.Статут ООН забороняє агресію через невизнання застосування сили без законних підстав. Стаття 2 (4)гарантує право держав на захист від застосування сили, направленої проти їх територіальної цілісності і політичної незалежності. Заборонена на використання сили передбачає такий рівень збройної агресії, при якому виправдана самооборона відповідно до ст. 51 Статуту ООН або колективна оборона відповідно до ст. 5 Вашингтонського договору 1949 р. про створення НАТО.Незаконне використання сили, незалежно від того, чи є вони регулярними збройними силами або недержавними військовими угрупуваннями, вимагає міжнародної протидії. Ця правова норма здатна реагувати на зміни в засобах ведення війни. Економічні заходи, дезінформація і злочинна діяльність не вважаються порушенням статті 2 (4). Проте дії, які не підпадають під застосування сили, можуть бути незаконними, оскільки вони будуть являти собою форму втручання.Таким чином, теоретично рамки Статуту ООН достатні для того, щоб зупинити гібридну агресію, рівень якої не перевищує класичного порогу застосування воєнної сили.
Проаналізовано економічну та зовнішньополітичну діяльності керівництва російської федерації як способу зберігання економічної влади The article analyzes the economic and foreign policy activities of the Russian Federation leadership as a way of preserving economic power.
It is noted that aggression from the Russian Federation has become a significant surprise for Ukrainian society. The current Russian-Ukrainian conflict has the official status of the ATO, but unfortunately, this is the only opportunity to characterize the modernized armed confrontation «hybrid war» at the legal level. Analyzing the degree of scientific development of research problems, the author states that in general in political science there is not enough understanding of the concept of «hybrid war». Applying systemic and historical approaches to the analysis of the concept of «hybrid war», the author emphasizes the need for an integrated approach to the study of this phenomenon. The author notes that to resolve conflict issues or to meet geopolitical interests, to speak openly to the state (especially the aggressor) has become quite economically unprofitable and politically dangerous. Therefore, it is not surprising that at the end of the XX century humanity faced with a new way of conducting armed conflicts, which was unofficially called «hybrid». This term explains a new military strategy that combines «ordinary war», «small war» and «cyber war», and serves to combine actions with the involvement of nuclear, biological, chemical weapons of improvised explosive devices and means of information war. Unfortunately, the lack of secure and a clear definition of this concept at the international level complicates the problem of counteracting such a phenomenon as a «hybrid war». Using modern approaches to the study of the phenomenon of «hybrid war», the author interprets this phenomenon as a set of actions prepared in advance and operatively implementing the state's military, diplomatic and information activities aimed at achieving strategic goals. At the same time, the absence of the need to develop new systems of weapons and military equipment is very important. Hybrid war includes the implementation of a complex of hybrid threats of various types, namely: traditional, non-standard, large-scale terrorism, and subversive actions during which innovative technologies are used to counter the enemy's military strength, such as massive cyber-attacks, subversive actions in the energy and economic spheres and so far. The author notes that the difference between classical wars and hybrid ones is not only in the way it is conducted, but also in the means and purposes pursued by the aggressor, since the purpose of the «hybrid war» is not so much the control of the territory, as the economic and political destabilization of the state in general, living outside the immediate conflict. The destabilization of the country in all the above-mentioned aspects is possible due to terrorist and sabotage acts, active propaganda among the local population, full-scale military operations in a certain territory of the country, and the final goal is to induce the legal government of the country in favor of the aggressor, or at all to change it. All the above-mentioned stages of preparation and implementation of military operations are impossible without the participation of mass media, it is directly a technological tool for organizing and conducting «hybrid wars». ; Відзначається, що агресія з боку Російської Федерації стала суттєвою несподіванкою для українського суспільства, а сучасний російсько-український конфлікт має офіційний статус АТО, але, на жаль, це єдина можливість охарактеризувати «гібридну війну» на правовому рівні. Аналізуючи ступінь наукової розробки дослідження проблеми, констатуємо, що загалом у політичній науці обмаль наукових розвідок щодо поняття «гібридна війна». Застосовуючи системний та історичний підходи до аналізу поняття «гібридна війна», наголошено на необхідності комплексного підходу до вивчення зазначеного явища. Указано, що для вирішення конфліктних питань або задоволення геополітичних інтересів виступати відкрито для держави-агресора стало досить невигідним в економічному та небезпечним у політичному плані, тому наприкінці XX ст. людство зіткнулося з новим способом ведення збройних конфліктів, що отримало неофіційну назву «гібридною». Цей термін пояснює нову військову стратегію, яка поєднує в собі «звичайну війну», «малу війну» та «кібервійну» і служить для поєднання дій із залученням ядерної, біологічної, хімічної зброї та засобів інформаційної війни. Застосовуючи сучасні підходи до вивчення феномену «гібридної війни», інтерпретуємо це явище як сукупність заздалегідь підготовлених та оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного та інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. При цьому важливе значення має відсутність необхідності в розробці нових систем зброї й військової техніки. Гібридна війна включає реалізацію комплексу гібридних загроз різного виду, а саме: традиційні, нестандартні, масштабний тероризм, а також підривні дії, у ході яких використовують інноваційні технології для протидії військовій силі супротивника, такі як масовані кібератаки, підривні дії в енергетичній, економічній сферах тощо. Зазначено, що відмінність між класичними війнами та гібридними полягає не лише в способі їх ведення, а й у засобах та цілях, які переслідує агресор, оскільки метою «гібридної війни» є не контроль території, а економічна та політична дестабілізація держави, тримання в страху населення в цілому, яке проживає за межами безпосереднього конфлікту. Дестабілізація країни в усіх цих аспектах удається завдяки терористичним і диверсійним актам, активній пропаганді серед місцевого населення, ведення повномасштабних бойових дій на певній території країни, а кінцевою метою є схилення легального уряду країни до вигідних для агресора дій або його зміни. Усі вищевказані етапи підготовки та реалізації військових дій неможливі без участі засобів масової комунікації, які безпосередньо є технологічним інструментом організації та проведення «гібридних війн».
At the article were being considers the main definitions (concepts) and essence of counteraction to "hybrid" aggression on the part of the Russian Federation (RF) against Ukraine both in the general plan, and by military means, its basic lessons. It is shown that measures to counter "hybrid" aggression in Ukraine have undergone a rather difficult and ambiguous path in their development, from their absolute rejection not only by the state leadership but also by the vast majority of Ukrainian society due to blind faith in the political decency of Kremlin politicians to their commitment to international commitments to guarantee Ukraine's independence, sovereignty and territorial integrity in exchange for the almost free transfer of Russia's third-largest nuclear capability to Russia, and up to uncompromising armed confrontation with Russian mercenaries and their allies in eastern Ukraine. The article reveals the main stages of countering Russian "hybrid" aggression in all its main areas, provides their content, shows the evolution of increasing countermeasures, but, at the same time, special attention is paid to countering military means, that is mainly in the process of training and participation of military formations of the defense and defense sector of Ukraine, first in the anti-terrorist operation and later in the Joint Force Operation. Given the wide range of tasks to counter Russian "hybrid" aggression by military means, the main possible forms of use of defense forces in different operational conditions during hostilities are given. ; У статті розглянуто основні визначення (поняття) і сутність протидії "гібридній" агресії з боку Російської Федерації (РФ) проти України як в загальному плані, так і військовими засобами, її основні уроки. Показано, що заходи протидії "гібридній2 агресії в Україні у своєму розвитку пройшли досить складний і неоднозначний шлях від абсолютного їх несприйняття не лише керівництвом держави, але і переважною більшістю українського суспільства у зв'язку зі сліпою вірою у політичну порядність кремлівських політиків, вірність їх взятим на себе міжнародним зобов'язанням стосовно гарантування Україні незалежності, суверенітету та територіальної цілісності в обмін на майже безкоштовну передачу Росії третього у світі за розміром ядерного потенціалу, і аж до безкомпромісного збройного протистояння із російськими найманцями та їх посібниками на Сході України. У статті розкриваються основні етапи протидії російській "гібридній" агресії у всіх її основних сферах, надається їх змістовне наповнення, показана еволюція нарощування заходів протидії, але водночас особлива увага приділена протидії військовими засобами, тобто головним чином у процесі підготовки та участі військових формувань сил оборони сектору безпеки й оборони України спочатку в антитерористичній операції, а згодом – і в операції Об'єднаних сил. Зважаючи на значний діапазон завдань протидії російській "гібридній" агресії військовими засобами, наведено й основні можливі форми застосування сил оборони в різних умовах оперативної обстановки в процесі бойових дій.
The article analyzes "soft", non-military tools of Russian "hybrid aggression" in Belarus. The role of the propaganda component as an important part of the foreign policy strategy of the Russian Federation is determined. Russian propaganda spreads by means of its main channels, such as television, Internet media, social networks and Russian-oriented structures, centers, foundations, organizations, etc. It is claimed that television remains one of the most powerful channels of influence and the spread of "hybrid aggression". Attention is drawn to the fact that the growing popularity of online media correlates with its increasing influence on Belarusian society and the expansion of the network of pro-Russian propaganda media in the information space of Belarus. Social networks are considered as a platform for "hybrid aggression" by dissemination of key theses and propaganda narratives. In particular, Telegram channels are often used to further distribution of relevant information. It is pointed out that pro-Russian structures are actively influencing the formation of the information space and promoting the emergence of new opposition political projects that will be focused on Russia. The growth of pro-Russian propaganda after the beginning of the 2020 political crisis is emphasized. The main pro-Russian narratives that are broadcast in the Belarusian information space are formulated. The authors note that the level of Russian media presence in Belarus indicates the actual loss of the state's information sovereignty, which makes it possible to influence both Belarusian society and political processes. It is assumed that the presence of a developed network of pro-Russian structures in the long run may become an instrument of destabilization of the socio-political situation within the country. ; У статті проаналізовано «м'які», невоєнні інструменти російської «гібридної агресії» в Білорусі. Визначено роль пропагандистської складової як важливої частини зовнішньополітичної стратегії Російської Федерації. Виокремлено основні канали, за допомогою яких в Білорусі поширюється російська пропаганда: телебачення, інтернет-медіа, соціальні мережі та орієнтовані на Росію структури, центри, фонди, організації та ін. Стверджується, що телебачення залишається одним із найпотужніших каналів впливу та здійснення «гібридної агресії». Зростання популярності інтернет-медіа корелює зі збільшенням їх впливу на білоруське суспільство та розширенням мережі проросійських пропагандистських ЗМІ в інформаційному просторі Білорусі. Соціальні мережі розглядаються як платформа для здійснення «гібридної агресії» РФ шляхом поширення ключових тез та наративів пропаганди, зокрема для подальшого розповсюдження потрібної інформації часто використовуються телеграм-канали. Вказується, що проросійські структури здійснюють активний вплив на формування інформаційного простору та сприяння появи нових опозиційних політичних проєктів, які будуть орієнтованими на Росію. Підкреслюється зростання активності проросійської пропаганди після початку політичної кризи 2020 року. Сформульовано основні проросійські наративи, які транслюються в білоруському інформаційному просторі. Авторами зазначається, що рівень російської медійної присутності в Білорусі свідчить про фактичну втрату державою свого інформаційного суверенітету, що дає змогу впливати як на білоруське суспільство, так і на політичні процеси. Припускається, що наявність розвиненої мережі проросійських структур в перспективі може стати інструментом дестабілізації суспільно-політичної ситуації всередині Білорусі.
The article analyzes "soft", non-military tools of Russian "hybrid aggression" in Belarus. The role of the propaganda component as an important part of the foreign policy strategy of the Russian Federation is determined. Russian propaganda spreads by means of its main channels, such as television, Internet media, social networks and Russian-oriented structures, centers, foundations, organizations, etc. It is claimed that television remains one of the most powerful channels of influence and the spread of "hybrid aggression". Attention is drawn to the fact that the growing popularity of online media correlates with its increasing influence on Belarusian society and the expansion of the network of pro-Russian propaganda media in the information space of Belarus. Social networks are considered as a platform for "hybrid aggression" by dissemination of key theses and propaganda narratives. In particular, Telegram channels are often used to further distribution of relevant information. It is pointed out that pro-Russian structures are actively influencing the formation of the information space and promoting the emergence of new opposition political projects that will be focused on Russia. The growth of pro-Russian propaganda after the beginning of the 2020 political crisis is emphasized. The main pro-Russian narratives that are broadcast in the Belarusian information space are formulated. The authors note that the level of Russian media presence in Belarus indicates the actual loss of the state's information sovereignty, which makes it possible to influence both Belarusian society and political processes. It is assumed that the presence of a developed network of pro-Russian structures in the long run may become an instrument of destabilization of the socio-political situation within the country. ; У статті проаналізовано «м'які», невоєнні інструменти російської «гібридної агресії» в Білорусі. Визначено роль пропагандистської складової як важливої частини зовнішньополітичної стратегії Російської Федерації. Виокремлено основні канали, за допомогою яких в Білорусі поширюється російська пропаганда: телебачення, інтернет-медіа, соціальні мережі та орієнтовані на Росію структури, центри, фонди, організації та ін. Стверджується, що телебачення залишається одним із найпотужніших каналів впливу та здійснення «гібридної агресії». Зростання популярності інтернет-медіа корелює зі збільшенням їх впливу на білоруське суспільство та розширенням мережі проросійських пропагандистських ЗМІ в інформаційному просторі Білорусі. Соціальні мережі розглядаються як платформа для здійснення «гібридної агресії» РФ шляхом поширення ключових тез та наративів пропаганди, зокрема для подальшого розповсюдження потрібної інформації часто використовуються телеграм-канали. Вказується, що проросійські структури здійснюють активний вплив на формування інформаційного простору та сприяння появи нових опозиційних політичних проєктів, які будуть орієнтованими на Росію. Підкреслюється зростання активності проросійської пропаганди після початку політичної кризи 2020 року. Сформульовано основні проросійські наративи, які транслюються в білоруському інформаційному просторі. Авторами зазначається, що рівень російської медійної присутності в Білорусі свідчить про фактичну втрату державою свого інформаційного суверенітету, що дає змогу впливати як на білоруське суспільство, так і на політичні процеси. Припускається, що наявність розвиненої мережі проросійських структур в перспективі може стати інструментом дестабілізації суспільно-політичної ситуації всередині Білорусі.
It's stated that the annexation of Crimea and Russian-Ukrainian hybrid war in Eastern Ukraine is a threat and a challenge not only to Ukraine's national security, its sovereignty but also to the contemporary world order. Ukrainian political system has not yet formed an appropriate and effective means and mechanisms to counter Russian hybrid expansion. The author underscore that it is impossible to ensure national security of Ukraine today, using only traditional approaches combined to improve the state security functions or satisfy some narrow interests. This approach is ineffectual and also stimulates overspending of public resources and leads to duplication of the central authorities' functions, and sometimes even starts threat to the state's national interests. Russian aggression is the result of ineffectual government policies, rising corruption, and lack of sufficient resources to ensure living standards of the population. It is proved that for Russia the war with Ukraine is a perfect way to overcome the dysfunctional private system, as cheap media and small losses not only ensured survival but also laid the possibility of prolonged exposure to other geopolitical players, and development trends in the geopolitical environment. ; В статті досліджено основні виклики українському простору безпеки в контексті російсько-української гібридної війни та визначено основні механізми забезпечення національної безпеки України. Російська агресія, яка розпочалася в лютому 2014р., виявила девальвацію структур національної безпеки Української держави та свідчить про виклик для її державності. У зв'язку з цим актуалізуються питання про необхідність аналізу національної безпеки в умовах російсько-української гібридної війни. Зазначається, що анексія Криму та російсько-українська гібридна війна на Сході України є загрозою та викликом не лише політичній безпеці України, її суверенітету, а й сучасному світовому порядку. Українська політична система за роки агресії РФ ще не сформувала результативних засобів та механізмів протидії гібридній експансії. Автор підкреслює, що сьогодні неможливо забезпечити національну безпеку України, використовуючи лише традиційні підходи, потрібно реформувати весь державний апарат, його функціональні обов'язки, також гуманітарну та освітянську сферу. Російська агресія є результатом неефективної державної політики, зростання корупції та відсутності достатніх ресурсів для забезпечення життєвого рівня населення. Доведено, що для Росії війна з Україною є прекрасним способом подолання дисфункціональної системи, оскільки дешеві засоби масової інформації та невеликі втрати забезпечували виживання російській державній системі.
The article analyses the place and role of military attaché staff in the system of military-technical cooperation of Ukraine with foreign countries. The organizational, legal and informational factors that hamper the development of military-technical cooperation as well as the defence-industrial complex are highlighted. The key reasons of ineffective performance of military attaché staff in this field are pointed out.The advantages of using the military attaché staff in the host country, concerning diplomatic means of political support of military-technical cooperation of Ukraine, are:the ability to operate directly in the host country;diplomatic privileges and immunities, as well as high social status;correlation between the typical functions of the diplomatic mission in collecting and disseminating information on the host country and needs of military and technical cooperation;actual proximity to subjects of military and technical cooperation.Ways of development of military-technical cooperation of Ukraine based on improvement of information and political support of military-technical cooperation by the military attaché staff are suggested.The urgent need for regulatory and institutional changes on the part of the central executive authorities in order to optimize the work of the military attaché staff is determined. For this purpose, it is necessary:to regulate the place, role, functions of the military attaché staff with regard to military-technical cooperation in legal documents that determine the status of attachés;to delegate the authority to the Defence Attaché to make independent decisions concerning information and presentation events in the country;to create a system for providing the military attachés with information support;to review the communication policy of military attaché staff and direct efforts to meet the modern requirements of public diplomacy, to form not only a positive image of the national armed forces but also the information support of marketing communications of the national enterprises of the defence industry. ; У статті проаналізовано місце та роль апарату військових аташе в системі військово-технічного співробітництва України з іноземними державами. Висвітлено організаційно-правові та інформаційні чинники, які стримують розвиток військово-технічного співробітництва та оборонно-промислового комплексу, а також зазначені ключові причини недостатньо ефективної діяльності апаратів військових аташе в цій сфері.Перевагами використання апарату військових аташе в країні перебування в системі дипломатичних засобів політичної підтримки військово-технічного співробітництва України є:можливість вести діяльність безпосередньо в країні перебування;наявність дипломатичних привілеїв та імунітетів, а також високого соціального статусу;кореляція між типовими функціями дипломатичного представництва щодо збору і поширення інформації про країну перебування та потребами у сфері військово-технічного співробітництва;об'єктивна наближеність до суб'єктів військово-технічного співробітництва.Запропоновано шляхи розвитку військово-технічного співробітництва шляхом удосконалення інформаційного супроводу та політичної підтримки цього співробітництва апаратами військових аташе.Визначена нагальна потреба нормативних та інституційних змін з боку центральних органів виконавчої влади з метою оптимізації роботи апаратів військових аташе. З цією метою необхідно: регламентувати місце, роль, функції апарату військових аташе у сфері військово-технічного співробітництва у нормативно-правових документах, які визначають статус аташату; делегувати Аташе з питань оборони повноваження щодо прийняття ним самостійних рішень відносно проведення в країні перебування інформаційно-презентаційних заходів;створити систему забезпечення апарату військових аташе інформаційно-довідковою базою;переглянути комунікативну політику в діяльності військових аташе і спрямувати зусилля на виконання ними сучасних вимог публічної дипломатії, на формування не лише позитивного іміджу збройних сил країни, але й інформаційної підтримки маркетингових комунікацій підприємств оборонно-промислового комплексу держави.
The article analyses the place and role of military attaché staff in the system of military-technical cooperation of Ukraine with foreign countries. The organizational, legal and informational factors that hamper the development of military-technical cooperation as well as the defence-industrial complex are highlighted. The key reasons of ineffective performance of military attaché staff in this field are pointed out.The advantages of using the military attaché staff in the host country, concerning diplomatic means of political support of military-technical cooperation of Ukraine, are:the ability to operate directly in the host country;diplomatic privileges and immunities, as well as high social status;correlation between the typical functions of the diplomatic mission in collecting and disseminating information on the host country and needs of military and technical cooperation;actual proximity to subjects of military and technical cooperation.Ways of development of military-technical cooperation of Ukraine based on improvement of information and political support of military-technical cooperation by the military attaché staff are suggested.The urgent need for regulatory and institutional changes on the part of the central executive authorities in order to optimize the work of the military attaché staff is determined. For this purpose, it is necessary:to regulate the place, role, functions of the military attaché staff with regard to military-technical cooperation in legal documents that determine the status of attachés;to delegate the authority to the Defence Attaché to make independent decisions concerning information and presentation events in the country;to create a system for providing the military attachés with information support;to review the communication policy of military attaché staff and direct efforts to meet the modern requirements of public diplomacy, to form not only a positive image of the national armed forces but also the information support of marketing communications of the national enterprises of the defence industry. ; У статті проаналізовано місце та роль апарату військових аташе в системі військово-технічного співробітництва України з іноземними державами. Висвітлено організаційно-правові та інформаційні чинники, які стримують розвиток військово-технічного співробітництва та оборонно-промислового комплексу, а також зазначені ключові причини недостатньо ефективної діяльності апаратів військових аташе в цій сфері.Перевагами використання апарату військових аташе в країні перебування в системі дипломатичних засобів політичної підтримки військово-технічного співробітництва України є:можливість вести діяльність безпосередньо в країні перебування;наявність дипломатичних привілеїв та імунітетів, а також високого соціального статусу;кореляція між типовими функціями дипломатичного представництва щодо збору і поширення інформації про країну перебування та потребами у сфері військово-технічного співробітництва;об'єктивна наближеність до суб'єктів військово-технічного співробітництва.Запропоновано шляхи розвитку військово-технічного співробітництва шляхом удосконалення інформаційного супроводу та політичної підтримки цього співробітництва апаратами військових аташе.Визначена нагальна потреба нормативних та інституційних змін з боку центральних органів виконавчої влади з метою оптимізації роботи апаратів військових аташе. З цією метою необхідно: регламентувати місце, роль, функції апарату військових аташе у сфері військово-технічного співробітництва у нормативно-правових документах, які визначають статус аташату; делегувати Аташе з питань оборони повноваження щодо прийняття ним самостійних рішень відносно проведення в країні перебування інформаційно-презентаційних заходів;створити систему забезпечення апарату військових аташе інформаційно-довідковою базою;переглянути комунікативну політику в діяльності військових аташе і спрямувати зусилля на виконання ними сучасних вимог публічної дипломатії, на формування не лише позитивного іміджу збройних сил країни, але й інформаційної підтримки маркетингових комунікацій підприємств оборонно-промислового комплексу держави.
Тhe creation of NATO was based on the shared values of liberal democracy. Russia demonstratively challenged the value system that emerged from the results of the Second World War and the Cold War. Victims of hybrid aggression are not ready to admit this fact. The world has witnessed the new geopolitical situation connected primarily with the attempts to destroy a sustainable system of international relations and international law. Russia's policy towards Ukraine is supported by certain political and business circles of the West. Lifting, or at least easing, sanctions is required by certain representatives of large businesses interested in restoring normal trade and economic relations with Russia. The pro-Russian and anti-Ukrainian ultra-national, nationalist and euro-sceptical (isolationist) parties of the European Union countries are voicing similar demands in support of Russia and against Ukraine. The West's conciliatory position on Moscow's control over the Crimea and part of the Donbas will further undermine international law and the key principles underlying the current world order formed after the Cold War. The current situation is as follows. Ukraine sets requirements for a settlement which Russia does not accept. It is not going to review the status quo provided by military means. The desired goal of Ukraine is full control over the country's own territory. It can only be achieved in the long term by combining diplomatic and military means. Victory over contemporary Russian aggression, in particular the hybrid one, is possible only through consolidation of the West on the basis of common liberal-democratic values that need protecting and promoting under current conditions of geopolitical turmoil and uncertainty. ; Створення НАТО базувалося на спільних цінностях ліберальної демократії. Росія демонстративно кинула виклик системі цінностей, що виникла за результатами Другої світової та «холодної війни». Жертви гібридної агресії не готові визнати цей факт. Світ став свідком нової геополітичної ситуації, пов'язаної насамперед із спробами знищити стійку систему міжнародних відносин та міжнародного права. Отже, перемога над сучасною російською агресією, зокрема гібридною, можлива лише шляхом консолідації Заходу на основі спільних ліберально-демократичних цінностей, які потребують захисту та просування в сучасних умовах геополітичних потрясінь та невизначеності.
Тhe creation of NATO was based on the shared values of liberal democracy. Russia demonstratively challenged the value system that emerged from the results of the Second World War and the Cold War. Victims of hybrid aggression are not ready to admit this fact. The world has witnessed the new geopolitical situation connected primarily with the attempts to destroy a sustainable system of international relations and international law. Russia's policy towards Ukraine is supported by certain political and business circles of the West. Lifting, or at least easing, sanctions is required by certain representatives of large businesses interested in restoring normal trade and economic relations with Russia. The pro-Russian and anti-Ukrainian ultra-national, nationalist and euro-sceptical (isolationist) parties of the European Union countries are voicing similar demands in support of Russia and against Ukraine. The West's conciliatory position on Moscow's control over the Crimea and part of the Donbas will further undermine international law and the key principles underlying the current world order formed after the Cold War. The current situation is as follows. Ukraine sets requirements for a settlement which Russia does not accept. It is not going to review the status quo provided by military means. The desired goal of Ukraine is full control over the country's own territory. It can only be achieved in the long term by combining diplomatic and military means. Victory over contemporary Russian aggression, in particular the hybrid one, is possible only through consolidation of the West on the basis of common liberal-democratic values that need protecting and promoting under current conditions of geopolitical turmoil and uncertainty. ; Створення НАТО базувалося на спільних цінностях ліберальної демократії. Росія демонстративно кинула виклик системі цінностей, що виникла за результатами Другої світової та «холодної війни». Жертви гібридної агресії не готові визнати цей факт. Світ став свідком нової геополітичної ситуації, пов'язаної насамперед із спробами знищити стійку систему міжнародних відносин та міжнародного права. Отже, перемога над сучасною російською агресією, зокрема гібридною, можлива лише шляхом консолідації Заходу на основі спільних ліберально-демократичних цінностей, які потребують захисту та просування в сучасних умовах геополітичних потрясінь та невизначеності.
