Suchergebnisse

In the legal literature, investigating the legal relationship arising on civil service, various concepts of the characteristic of a concept of the state-office relationships of state-civil employee are offered. The main of them are state-legal (constitutional), office (administrative), office-labor and labor theories. The variety of conceptual approaches to the characteristic of the legal relationship arising on civil service reflects features of administrative legal status of state-civil employees which regulation is connected with the fact that the legislation on civil service is at an active stage of formation.When passing civil service civil employees enter legal relationship which have complex properties as are based on the using of norms of various branches of the legislation. The main of them are the constitutional, administrative and labor law. Separate standard provisions of civil service rely on norms of a civil, family, tax law (legislation) and some other branches of law (legislation). It means that legal relationship which civil employees enter can be considered in various legal planes.Legal relations of civil employees have difficult, complex and diversified character. However, it is insufficiently reasonable both with theoretical, and from the practical point of view to unite office and labor relations in a whole and to call them office labor relations. Actually, it is two different types of legal relationship which characterize various orientation of activity of the civil employee, his various legal communications.The tendency of synchronization of different views on legal status of state-civil employees, development of the universal characteristic of legal relationship of state-civil employees meeting all qualifying standards (administrative and labor) is urgent. At the same time opposition of two main approaches and two directions of regulation of legal status of state-civil employees remains: the first – providing their special legal status with the state-civil employees as to the persons performing the state functions of management where action of public law has to prevail; the second – reference of state-civil employees to persons of wage labor whose service has to be regulated by mainly labor law taking into account features of the labor functions which are carried out by them. The essence of divergences and "irreconcilability" of the specified positions, in our opinion, consist in various assessment of legal status of state-civil employees and, the main thing, in the long term development and creation of civil service which carriers are state-civil employees. ; В статье исследуются структурные особенности государственно-служебных правоотношений государственных гражданских служащих и определяется роль трудового права в их регулировании. ; Під час проходження цивільної служби цивільні службовці вступають у правовідносини, які володіють комплексними властивостями, оскільки базуються на застосуванні норм різних галузей законодавства. Основними з них є конституційне, адміністративне і трудове законодавство. Окремі нормативні положення цивільної служби спираються на норми цивільного, сімейного, податкового права (законодавства) та деяких інших галузей права (законодавства). Це означає, що правовідносини, в які вступають цивільні службовці, можна розглядати у різних правових площинах.Правові відносини цивільних службовців носять складний, комплексний і багатогалузевий характер. Проте недостатньо обґрунтовано, як з теоретичної, так і з практичної точки зору, поєднувати в єдине ціле службові та трудові відносини і називати їх службово-трудовими відносинами. У дійсності це два різних види правовідносин, які характеризують різну спрямованість діяльності цивільного службовця, його різні правові зв'язки.

The article summarizes and analyzes the new public-legal relations of regulatory, security and protective character in the field of border security of Ukraine, taking into account their manifestation in the investigated sphere. Attention is drawn to the fact that the annexation of the Autonomous Republic of Crimea, the state of hybrid war with the Russian Federation and the occupation of part of the Donbass territory have significantly accelerated the updating of the existing legislation on the border security of Ukraine, the legal norms of which now enshrine the new models of legal relations that encourage the formation of legal entities lenses in accordance with the best international standards. It is noted that the new public-legal relations of regulatory, security and protective character in the field of border security of Ukraine include the following: operative-search, military-controlling international, operational-security service relations, operational-military anti-terrorist relations, control-biometric, military-high risk official relations, criminal procedure, operational and official relations of cooperation of the State Border Guard Service of Ukraine, criminal-analytical, information-analytical, canine relations, etc. The author proposes, on the basis of the criterion of being all legal relationships in time, to divide them into the following types: 1) modern legal relations (legal relations that exist and are realized in the present time); 2) retro-legal relations (legal relations that took place in the past); 3) predicted legal relationships (those that will take place in the future). Taking into account the state of implementation of the content of legal relations, it is proposed to divide them into abstract-theoretical and concrete (real) ones. In this case, the abstract-theoretical should include unrealized legal relations, those that exist so far in the form of theoretical construction of the abstract model, which embodies the idea only law-making body. And specific or real legal relations, according to the author, are legal relations, the content of which is embodied or embodied in real life by their participants. The dynamic side of being right is reflected in such relationships. ; У статті узагальнюються та аналізуються нові публічно-правові відносини регулятивного, охоронного та захисного характеру у сфері прикордонної безпеки України з урахуванням їх прояву у досліджуваній сфері. Акцентується увага на тому, що анексія Автономної Республіки Крим, стан гібридної війни з Російською Федерацією та окупація частини території Донбасу значно прискорили оновлення чинного законодавства сфери прикордонної безпеки України, правові норми якого нині закріплюють нові моделі правових відносин, що спонукають до формування сучасних правових зв'язків суб'єктів права відповідно до кращих світових стандартів. Зазначається, що до нових публічно-правових відносин регулятивного, охоронного та захисного характеру у сфері прикордонної безпеки України належать такі: оперативно-розшукові, військово-контролюючі міжнародні, оперативно-безпекові службові відносини, оперативно-військові антитерористичні відносини, контрольно-біометричні, військово-службові відносини підвищеної небезпеки, кримінально-процесуальні, оперативно-службові відносини співробітництва Держприкордонслужби України, кримінально-аналітичні, інформаційно-аналітичні, кінологічні відносини тощо.Автором пропонується на основі критерію буття всіх правовідносин у часі поділяти їх на такі види: 1) сучасні правовідносини (правові відносини, які наявні і реалізуються у теперішньому часі); 2) ретроправовідносини (правовідносини, що мали місце у минулому часі); 3) прогнозовані правові відносини (ті, що матимуть місце у майбутньому).З урахуванням стану втілення в життя змісту правовідносин пропонується поділяти їх на абстрактно-теоретичні та конкретні (реальні). При цьому до абстрактно-теоретичних варто віднести нереалізовані правовідносини, ті, які існують поки що у вигляді теоретичної конструкції абстрактної моделі, в якій втілюється лише задум правотворчого органу. А конкретними або реальними правовідносинами, на думку автора, є правові відносини, зміст яких втілений або втілюється в реальне життя їх учасниками. У такихправовідносинах знаходить своє відображення динамічна сторона буття права.

Problem setting. Changes in national strategy in Ukraine within the prosecutor legislative establishment, its place in the system of law enforcement authorities lead to the emergence of new outstanding issues related to the legal prosecutor status as a subject of employment relations. So far, one of the debating points is the separation of the administrative and labor legal relationships within the prosecutor activity as a prosecutor is the subject not only of labor, bur also administrative legal relations related to the direct execution of the powers of representatives of the State. Theoretical insights and problem analysis related to the prosecutor's legal status as a subject of employment relations represent an issue of great practical significance. Having addressed the issues, it will be possible to sophisticate the legal norms and regulations in connection with the activities of authorized bodies aimed at avoiding the settlement of labor disputes. Article's main body. Consider the relevant issues of the legal status of prosecutor as a subject of employment relations. Conclusions and prospects for the development. Summarizing above-mentioned, we can draw the following important conclusions that are of relevance to the law-making process and law enforcement practice. A special prosecutors' legal status as the subjects of employment relations is inextricably linked to the existence of special legal regulations of such labor relationship at the level of general legal regulations. An integral part of the special legal status of prosecutors is, primarily, their special labor and legal capacity characterized by the following: Ukrainian citizenship, a higher legal education, the absence of other employment relations as well as his/her compliance with other restrictions as to the part-time work and other activities stipulated in anti-corruption laws, non-alignment to any political party, clean record and absence of administrative proceedings for committing a corruption offense, availability of certain labor experience, proficiency in the State language, not being legally limited or legally incapable by court, absence of diseases that impede to perform the prosecutor's duties as well as characteristics that limit his/her right to hold the prosecutor's office according to the Lustration Law of Ukraine, moral virtues. The prosecutors' labor rights and duties are being regulated both by common regulatory legal acts within the employment relations (The Labor Code of Ukraine and the following special regulatory legal acts: Law of Ukraine "On Office of Public Prosecutor", rules for internal labor order of the relevant prosecutor's office). The prosecutors' labor rights and duties may be divided into common (applied to the all employees) and special that relate to prosecutors as well as the scope of the labor activities performed. ; У статті розглянуто актуальні питання теорії правового статусу спеціальних суб'єктів трудового права, зокрема, прокурорських працівників, проаналізовано вітчизняне законодавство з порушеної проблематики та погляди науковців. У підсумку, зроблено важливі висновки, які мають значення для правозастосовної практики.

The scientific article is devoted to the study of the concept of public-private partnership, establishing the proportionality of risks and benefits of public-private partnership, the feasibility of using this type of cooperation and the objectivity of unsuccessful examples, as evidence of the inexpediency of using public-private partnership. The author examines the historical aspect of the origin and emergence of public-private partnership. The concept of public-private partnership is considered through the prism of national and international law. Analyzing the modern literature on the classification of public-private partnership, its types are distinguished according to different criteria of classification: by subject composition (unilateral, multilateral); by level of origin and implementation (local-state, national, international); by type (concession, corporate, contractual). It is emphasized that the separation of the three types of public-private partnership is appropriate, because, although each of the types will be based on the contract, but the legal relationship that will arise for each type will be different, although they will have some common features. With regard to the regulation of public-private partnerships at the legislative level, it is argued that each state, at its discretion, can adopt legislation that will fully or partially regulate relations related to public-private partnerships. Such acts may be not only laws that fully regulate public relations related to public-private partnership, but also other acts that improve the legislation or regulate public relations related to concession agreements. However, it is noted that there is currently a lack of international legal framework. The current situation requires improvement and unification of the legislation governing public-private partnerships in different countries. It is justified that public-private partnership should be used in the case when the public site is more profitable than the use of alternatives. It is argued that with the help of public-private partnerships, if used properly, everyone can benefit: the State, the private partner, and the public, who will be able to use the public facility in the future. However, the benefit is possible only with correct calculation. ; Наукова стаття присвячена дослідженню поняття «державно-приватне партнерство», встановленню пропорційності ризиків та вигоди у державно-приватному партнерстві, доцільності використання даного типу співпраці й об'єктивності невдалих прикладів як свідчення про недоцільність використання державно-приватного партнерства. Автором досліджується історичний аспект зародження та виникнення державно-приватного партнерства. Розглядається поняття державно-приватного партнерства крізь призму національного та міжнародного законодавства. У результаті проведеного аналізу сучасної літератури щодо класифікації державно-приватного партнерства виокремлено його види за різними критеріями класифікації: за суб'єктним складом (одностороннє, багатостороннє); за рівнем виникнення та виконання (локально-державне, загальнодержавне, міжнародне); за типом (концесійне, корпоративне, договірне). Наголошується, що виокремлення трьох типів державно-приватного партнерства доцільне, адже, хоча і кожен із типів буде ґрунтуватися на договорі, однак правовідносини, що виникатимуть у кожному типі, будуть відрізнятись, хоч і матимуть деякі спільні риси. Щодо регулювання державно-приватного партнерства на законодавчому рівні аргументується, що кожна держава на власний розсуд може ухвалити законодавчі акти, які будуть цілком або частково регулювати відносини, що пов'язані з державно-приватним партнерством. Такими актами можуть бути не тільки закони, які регулюють суспільні відносини пов'язані з державно-приватним партнерством, а й інші акти, які вдосконалюють законодавство або регулюють суспільні відносини, пов'язані з концесійними угодами. Також зазначено, що нині бракує міжнародної правової бази. Теперішня ситуація вимагає вдосконалення й уніфікації законодавства, що регулює державно-приватне партнерство в різних країнах. Обґрунтовано, що державно-приватне партнерство доцільно використовувати тоді, коли публічній стороні таке партнерство є вигіднішим, аніж використання альтернатив. Стверджується, що за допомогою державно-приватного партнерства, за правильного застосування, вигоду можуть отримати всі: і держава, і приватний партнер, і населення, яке в подальшому матиме змогу користуватись публічним об'єктом. Однак отримання вигоди можливе лише за умови правильного розрахунку.

Despite the large number of works devoted to the study of various aspects of the regulation of physical culture and sports in Ukraine, it should be noted, that the legal literature has not formed a well-established position of scholars on the feasibility of systematization of norms in this area. The question of the existence of grounds and prerequisites for the allocation of legal norms governing relations in the field of physical culture and sports in a particular area of law is also debatable. There are many other unresolved or insufficiently studied issues in the field of physical culture and sports, which certainly indicates the relevance of research in this area. Physical culture and sports play an important role in shaping, maintaining, and strengthening the health of citizens, improving efficiency, and increasing life expectancy, physical and spiritual development of the population. The purpose of the article is to identify the features of state and legal regulation of physical culture and sports in Ukraine, to identify problems of such regulation, to reveal the system of legal sources in this area. To achieve this goal, the following tasks were formed: to analyze the legal framework on this issue, the current state and legal regulation of physical culture and sports, to outline and characterize the legal relations arising in the field of physical culture and sports, to identify problematic issues of modern legislation in this area and suggest possible solutions. The article considers and analyzes the legal framework of physical culture and sports, legal relations in this area, the current state of state and legal regulation of physical culture and sports, problematic issues of legislation in this area, suggests possible ways to solve them. ; Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів регулювання сфери фізичної культури і спорту в Україні, необхідно констатувати, що в юридичній літературі так і не сформовано усталеної позиції щодо систематизації норм цієї сфери. Питання наявності підстав і передумов для виділення юридичних норм, які регулюють відносини у сфері фізичної культури і спорту, в окрему галузь права або в окрему галузь законодавства, також є дискусійним. Досить багато й інших невирішених або недостатньо досліджених питань сфери фізичної культури і спорту, що вказує на актуальність досліджень у цьому напрямі. Фізична культура і спорт відіграють важливу роль у формуванні, збереженні та зміцненні рівня здоров'я громадян, підвищенні працездатності та збільшенні тривалості життя, фізичному та духовному розвитку населення. Мета статті - виявлення особливостей державно-правового регулювання сфери фізичної культури і спорту в Україні, визначення проблем такого регулювання, розкриття системи правових джерел цієї сфери. Для досягнення мети було сформовано такі завдання: проаналізувати нормативно-правову базу із вказаної проблематики, сучасний стан державно-правового регулювання сфери фізичної культури і спорту, окреслити й охарактеризувати правовідносини, що виникають у сфері фізичної культури і спорту, визначити проблемні питання сучасного законодавства в цій сфері та запропонувати можливі шляхи їх вирішення. У статті розглянуто та проаналізовано нормативно-правову базу сфери фізичної культури і спорту, правовідносини у цій сфері, сучасний стан державно-правового регулювання сфери фізичної культури і спорту, проблемні питання законодавства у цій сфері, запропоновано можливі шляхи їхнього вирішення.

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. У курсі "Державна служба в галузі водного господарства" розглядається в декількох аспектах: соціальному, тобто державна служба як соціальна категорія – це професійне здійснення за дорученням держави громадсько-корисної діяльності особами, які обіймають посади в державних організаціях; політичному – як діяльність з реалізації державної політики, досягнення відпрацьованих усіма політичними силами державно-політичних цілей і завдань у суспільстві і державі; соціологічному – це практична реалізація функцій держави, компетенції державних органів; правовому – юридичне встановлення державно-службових відносин, при реалізації яких і досягається практичне виконання посадових обов'язків, повноважень службовців і компетенції державних органів. Civil service in Ukraine is a professional activity of persons who hold positions in state bodies and their apparatus concerning the practical fulfilment of the tasks and functions of the state and receive wages at the expense of state funds. These persons are civil servants and have the appropriate official authority. The course "Civil service in the field of water management" is considered in several aspects: social, that is, public service as a social category – is a professional implementation on behalf of the state of public-service activities by persons holding positions in state organizations; political – as an activity in the implementation of state policy, the achievement of state-political goals and tasks spent by all political forces in society and the state; sociological – is the practical realization of the functions of the state, the competence of state bodies; legal – legal establishment of state-service relations, in the implementation of which and achieved the practical fulfillment of official duties, authority of officials and the competence of state bodies.

В статті на основі аналізу законодавства України з військових питань, сучасних наукових досліджень та поглядів пропонується визначення поняття «спосіб комплектування», його види, аналізуються підстави виникнення військово-службових правовідносин. Аналізуються питання правового регулювання зарахування та терміну перебування громадян України на військовій службі ; В статье на основе анализа законодательства Украины по военным вопросам, современным научным исследованиям и взглядам, предлагается определение понятия «способ комплектования», его виды, анализируются основания возникновения военно-служебных правоотношений. Анализируются вопросы правовой регуляции зачисления и срока пребывания граждан Украины на военной службе ; In the article on the basis of analysis of legislation of Ukraine on soldiery questions, modern scientific researches and looks, determination of concept «Method of completing», his kinds, is offered, the grounds of origin of military training legal relationships are analysed. The questions of the legal adjusting of put and term of stay of citizens of Ukraine are analysed on military service

Since the beginning of creation the system of training and retraining, determining the specific role and significance of the pharmaceutical manpower from the XVI century to the present day, the discussions about their state-public organizing and permanent improvements scheme, including the system of pharmaceutical postgraduate education in accordance with the requirements of the European Union (EU) are held.The purpose of the work lies in the fact that noopharmaceutical modern (non-pharmaceutical) opinion and assessment of historical events, traditions, their survival, national ethical mindset in the pharmaceutical business are extrapolated for the future reform of the sector in line with EU requirements. And on the stage of review of the conceptual characteristics of primary, medium and distant prospects, the positive experience is taken into account, rejecting the already proven negative position in reforming the pharmaceutical sector in the health sector according to European modern requirements.Materials and methods. Historical literary and official sources, archival materials have been used. Modern Pharmacy memories of veterans "Figures in pharmacy" have been used.Results. Personnel policy contributes to fight against corruption and mafia in pharmacy. This way legal and regulatory policy will accelerate the destruction of pharmaceutical, pseudo productive and alcohol-drug mafia. Regulatory policy in the pharmaceutical sector will normalize events, which will provide state control quality of drugs - implementation of EU rules, attractiveness and interest of foreign manufacturers to the pharmaceutical sector of Ukraine [20-30], including the preparation of qualified pharmacists (bachelors, masters), other professionals of pharmacy and industrial pharmacy.Conclusions. The main stages of development of the property (material) and human resources to provide medical treatment and patients have been detected. The basic steps of transformation and delimitation of professional functions pharmacist-physician have been set. ; С начала создания системы подготовки и переподготовки, определения специфической роли и значения фармацевтических (аптечных) кадров с XVI века и до сегодняшнего дня идут острые дискуссии относительно их государственно-общественного упорядочивания и перманентной схемы усовершенствования, в том числе и в системе фармацевтического последипломного образования в соответствии с требованиями Европейского Союза (ЕС).Цель работы заключается в том, что ноофармацевтический современный (нефармацевтический) взгляд и оценка ретроспективных событий развития, традиций их выживания, национально-этического менталитета в фармацевтическом деле экстраполируются на будущий период реформирования отрасли в соответствии с требованиями ЕС. И на этапе пересмотра концептуальных характеристик первоочередных, среднесрочных и отдалённых перспектив учитывают положительный опыт, отклоняя уже доказанные негативные позиции в реформировании фармацевтического сектора в сфере здравоохранения согласно европейским современным требованиям.Материалы и методы. Исторические литературные и служебные источники, архивные материалы. Современные воспоминания ветеранов фармации «Постаті у фармації».Результаты. Кадровая политика способствует борьбе с коррупцией и мафией в фармации. Такая нормативно-законодательная политика ускорит уничтожение фармацевтической, псевдопродуктивной и алкогольно-наркотической мафии. Регуляторная политика в фармацевтическом секторе унормирует мероприятия, которые обеспечат государственный контроль качества препаратов, – имплементацию норм ЕС, привлекательность и интерес зарубежных производителей к фармсектору Украины [20–30], в том числе и к подготовке квалифицированных провизоров (бакалавров, магистров), других специалистов аптечной и промышленной фармации.Выводы. Определены основные этапы развития имущественных (материальных) и кадровых ресурсов для лечения и медикаментозного обеспечения больных. Установлены основные этапы трансформаций и размежевания профессиональных функций аптекаря-врача. ; З початку створення системи підготовки, перепідготовки, визначення cпецифічної ролі та значення фармацевтичних (аптечних) кадрів з XVI століття й дотепер тривають гострі дискусії стосовно державно-суспільного упорядкування й перманентної схеми удосконалення, зокрема в системі фармацевтичної післядипломної освіти відповідно до вимог Європейського Союзу (ЄС).Мета роботи полягає в тому, що ноофармацевтичний сучасний (нефармацевтичний) погляд та оцінка ретроспективних подій розвитку, традицій, їх виживання, національно-етичного менталітету у фармацевтичній справі, екстраполює майбутній період реформування галузі відповідно вимог ЄС. І на етапі перегляду концептуальних характеристик першочергових, середньо передбачених і віддалених перспектив враховує позитивний досвід, відхиляючи уже доведені негативні позиції в реформуванні фармацевтичного сектора у сфері охорони здоров'я згідно з європейськими сучасними позиціями, вимогами.Матеріали та методи. Історичні літературні та службові чинники, архівні матеріали. Сучасні спогади ветеранів фармації «Постаті у фармації».Результати. Кадрова політика сприяє боротьбі з корупцією та мафією у фармації. Така нормативно-законодавча політика прискорить знищення фармацевтичної, псевдопродуктивної та алкогольно-наркотичної мафії. Регуляторна політика в фармацевтичному секторі унормує заходи, які забезпечують державний контроль якості препаратів, – імплементацію норм ЄС і привабливість та інтерес закордонних виробників до фармсектора України, у тому числі й підготовку кваліфікованих провізорів (бакалаврів, магістрів) інших фахівців аптечної та промислової фармації.Висновки. Визначені основні етапи розвитку майнових (матеріальних) й кадрових ресурсів у забезпеченні лікування й медикаментозного забезпечення хворих. Встановлені основні етапи трансформацій та розмежування професійних функцій аптекаря-лікаря.

The article explores the concepts and fundamental characteristics of legal responsibility of People's Deputies. According to the author, consideration of the institution of legal responsibility of parliamentarians is relevant and promising as a type of social responsibility in theoretical and practical terms. The urgency of the problem is due to the trends of legal responsibility differentiation and institutionalization going that far, in particular in foreign countries, that have led some experts to justify the concept of autonomous parliamentary responsibility as a separate phenomenon among types of legal responsibility in general. Attention is drawn to the fact that an integral part of the process identifying the institution of legal responsibility is the improvement of legislation on the legal status of a People's Deputy, which component is justifiably considered legal responsibility of a parliamentarian as a political figure authorized to execute state legislative functions. It is proved that parliamentary responsibility is a specification of the state responsibility principle which is significant in the state of law as a legal entity towards the people as a legal entity and citizens. The article also analyzes the peculiarities of the introduction of legal responsibility of a parliamentarian into legislation and state and legal practice resulting in the gradual separation of constitutional and legal responsibilities of a parliamentarian and parliament. The author joins the new already established approaches in legal science, under which all the multifunctionality of the phenomenon of legal responsibility of a parliamentarian is not limited to the issue in institutional and normative dimensions, but also in socio-cultural and value-anthropological aspects, which is absolutely justified by contemporary understanding any functional or dysfunctional legal phenomenon having not only a purely institutional but also a value dimension. It is argued that legal relations of the people and human with the state should be built on the basis of mutual responsibility under terms of a democratic law and social state in general, since a state turns a real subject of responsibility towards society under democratic conditions provided normatively (constitutionally and legally) and institutionally (through the establishment of specific government bodies and officials responsible for a certain element of the system of state functions including Members of Parliament). ; В статье рассматриваются понятие и основные признаки юридической ответственности народных депутатов. По мнению автора, рассмотрение института юридической ответственности парламентариев является актуальным и перспективным в теоретическом и в практическом плане как вид социальной ответственности. Актуальность проблемы обусловлена тенденциями дифференциации и институциализации юридической ответственности, которые зашли так далеко, в частности в зарубежных странах обусловили обоснования отдельными специалистами концепции автономной парламентской ответственности как отдельного явления в ряду видов юридической ответственности вообще. Обращается внимание на то, что неотъемлемой составляющей процесса выделения института юридической ответственности является совершенствование законодательства о правовом статусе народного депутата, составляющей, элементом которого обоснованно считается юридическая ответственность парламентария как политического лица, уполномоченного на выполнение законодательной функции государства. Доказывается, что ответственность парламентария является формой конкретизации важного в правовом государстве принципа ответственности государства как субъекта права перед народом, как субъектом права, и гражданами. В статье также анализируются особенности внедрения в законодательство и государственно-правовую практику института юридической ответственности парламентария, обуславливающих постепенное отграничения конституционно-правовой ответственности парламентария от конституционно-правовой ответственности парламента. Автор присоединяется к новым, но уже устоявшихся в юридической науке подходов, по которым все полифункциональность феномена юридической ответственности парламентариев не исчерпывается рассмотрением проблематики только в институциональном и нормативном измерениях, но также и в социокультурном и ценностно-антропологическом аспектах, абсолютно оправдано в силу современного понимания функциональности или дисфункциональности любого правового явления как такового, которое имеет не только чисто институциональный, но и ценностное измерение. Доказывается, что в условиях демократического правового и социального государства вообще правоотношения народа и личности с государством должны быть построены на основе обоюдной ответственности, поскольку в демократических условиях государство выступает реальным субъектом ответственности перед обществом, обеспечивается нормативно (конституционно и законодательно) и институционально ( через выделение конкретных государственных органов и должностных лиц, ответственных за определенный элемент системы функций), в том числе и депутатов парламента. ; В статті розглядаються поняття та основні ознаки юридичної відповідальності народних депутатів. На думку автора, розгляд інституту юридичної відповідальності парламентаріїв є актуальним та перспективним у теоретичному і в практичному плані як вид соціальної відповідальності. Актуальність проблеми обумовлена тенденціями диференціації та інституціалізації юридичної відповідальності, які зайшли так далеко, зокрема в зарубіжних країнах, що зумовили обґрунтування окремими фахівцями концепції автономної парламентської відповідальності як окремого явища в ряду видів юридичної відповідальності взагалі. Звертається увага на те, що невід'ємною складовою процесу виокремлення інституту юридичної відповідальності є вдосконалення законодавства про правовий статус народного депутата, складовою, елементом якого обґрунтовано вважається юридична відповідальність парламентарія як політичної особи, уповноваженої на виконання законодавчої функції держави. Доводиться, що відповідальність парламентарія є формою конкретизації важливого у правовій державі принципу відповідальності держави як суб'єкта права перед народом, як суб'єктом права, і громадянами. В статті також аналізуються особливості впровадження в законодавство і державно-правову практику інституту юридичної відповідальності парламентарія, які обумовлюють поступове відмежування конституційно-правової відповідальності парламентарія від конституційно-правової відповідальності парламенту. Автор приєднується до нових, але уже усталених в юридичній науці підходів, за якими вся поліфункціональність феномену юридичної відповідальності парламентаріїв не вичерпується розглядом проблематики лише в інституційному та нормативному вимірах, але також і в соціокультурному та ціннісно-антропологічному аспектах, що абсолютно виправдано в силу сучасного розуміння функціональності чи дисфункціональності будь-якого правового явища як такого, яке має не лише суто інституційний, але і ціннісний вимір. Доводиться, що в умовах демократичної правової та соціальної держави взагалі правовідносини народу і особи з державою повинні бути побудовані на основі обопільної відповідальності, оскільки у демократичних умовах держава виступає реальним суб'єктом відповідальності перед суспільством, що забезпечується нормативно (конституційно і законодавчо) та інституційно (через виокремлення конкретних державних органів та посадових осіб, відповідальних за певний елемент системи державних функцій), у тому числі і депутатів парламенту.