Suchergebnisse

Стаття присвячена проблемі шлюбної дипломатії правлячої династії Рюриковичів княжої доби України-Русі. Сьогодні є очевидним є те, що ряд питань потребують переосмислення та нового погляду, наприклад, актуальною темою є з'ясування особливостей становлення та зовнішньополітичні наслідки шлюбної дипломатії княжої Русі та ряд інших питань інституту дипломатії.У даному досліджені зроблена спроба проаналізувати зовнішньополітичний вплив та наслідки шлюбної дипломаті династії Рюриковичів на міжнародну політику середньовічної Русі-України.У статті з'ясовано, у чому закладається відмінність понять «династія» та «династичний шлюб». Аналіз наукової літератури засвідчив, що всі монархічні держави розвивались за принципом династичних циклів, що означає зміна однієї правлячої династії іншою правлячою династією. Акцентовано, що у Середньовічній Європі міждинастичні шлюби були найпотужнішим засобом зміцнення політичних союзів між державами, які були спрямовані на поліпшення дипломатичних відносин між державами. Наголошено, що саме середньовічна шлюбна дипломатія є історичним та політичним підґрунтям для реалізації ефективної та перспективної моделі зовнішньої політики та формування дипломатичних зносин України з іншими державами. У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що шлюбна дипломатія Середньовічної Русі дала можливість встановити мірні зовнішні зносини України-Русі з середньовічним західноєвропейським світом і Візантією. Крім того, у досліджені наголошено, що ключовим наслідком становлення традицій середньовічної європейської шлюбної дипломатії стали формування сучасних засад дипломатичного церемоніалу, етикету, протоколу та основ міжнародних переговорів у сучасному світі. Підкреслено, що незважаючи на позитивні зрушення, які дала шлюбна дипломатія, деякі питання, зокрема пов'язані з становленням гендерної династичної еліти держави, ще не достатньо висвітлені та систематизовані у науковій літературі. Зокрема, сучасні дослідники продовжують дискутувати про достовірність дат народження руських князів і спадкоємців, співвідносячи їх із хронологією історичних подій. Останнє, загалом значно ускладнює дослідження. В основному історики обґрунтовують ті дати, які не виходять за часові рамки історичних понять.

Автор підкреслює особливості наукової дипломатії та описує виклики, що стоять перед науковою дипломатією України в контексті європейської інтеграції. Стаття присвячена формулюванню в Україні нового виду дипломатії - наукової дипломатії. Наука має міжнародний і універсальний характер. Ось чому має здатність покращувати спілкування між народами, громадами та суспільствами. Сама наука є інструментом досягнення цілей зовнішньої політики. Отже, з одного боку, ми можемо використовувати науку як процес і спосіб спілкування. З іншого боку, наукова дипломатія може бути інструментом сприяння миру та сталому розвитку. Сьогодні науково-дослідна співпраця використовує фрагментарну зовнішню стратегію України, але враховуючи досвід ЄС та США та розуміючи важливість самої науки, наукова дипломатія повинна бути однією з ключових складових української зовнішньої політики. Автор також визначає сутність наукової дипломатії як засобу реалізації зовнішньої політики держави із застосуванням невійськових практичних заходів, прийомів і методів. Наукова дипломатія застосовувалася з урахуванням конкретних умов та характеру завдань, що стоять перед державою. Крім того, автор описує основні виклики, з якими стикається сучасна українська дипломатія. Таким чином, сучасні тенденції розвитку науки у світі зумовлюють необхідність визнання ролі науки в державній політиці в різних сферах. Автор робить висновок, що наукова дипломатія України реалізується у тісній співпраці з основними зовнішньополітичними пріоритетами держави. Також сучасна наукова дипломатія могла б використовувати інструменти традиційної дипломатії. У той же час, важливість наукової дипломатії значно зросла з часу рішення про узгодження її кроків із політикою ЄС у науковій галузі.

Культурна дипломатія, що покликана познайомити угорську громадськість з Україною, її культурою та
історією, належить до пріоритетів діяльності Посольства України в Угорщині. Віднесення до першочергових завдань дипустанови розширення уявлення угорців про Україну, серед іншого в географічному сенсі, зумовлює сприйняття угорською аудиторією нашої держави, часто обмежене уявленнями про сусіднє Закарпаття та знаннями про угорську меншину, яка там проживає. У
межах цих пріоритетів і завдань Посольство взаємодіє з угорськими культурними і науковими інституціями та органами державної влади і місцевого самоврядування Угорщини

Охарактеризовано специфіку політичної комунікації в умовах становлення глобального інформаційного суспільства на міжнародному рівні. Проведено аналіз реципієнтів віртуальної дипломатії в контексті вивчення політичної комунікації на міжнародному рівні. Здійснено спробу виокремлення ключових цільових аудиторій у всесвітній мережі Internet на основі завдань, що виконує віртуальна дипломатія (технічне забезпечення дипломатичної діяльності, освітня діяльність, здійснення публічної дипломатії). Обґрунтовано ефективність співпраці із кожною цільовою аудиторією віртуальної дипломатії (представники діаспори, закордонні засоби масової інформації, впливові закордонні політичні діячі та урядовці, віртуальні спільноти, інвестори) та охарактеризовано специфіку співпраці із ними. Наведено приклади ефективної співпраці з цільовими аудиторіями віртуальної дипломатії в різних країнах світу. Для досягнення мети, поставленої в рамках статті, було використано комплекс основних принципів та методів наукового пізнання, серед яких провідними є: системний аналіз, структурний функціоналізм, діалектика та синергетика, порівняння, критичний аналіз.

The image of Japan obviously has a dual nature: on the one hand, we perceive it as a high-tech, economically developed, pragmatic global actor, and on the other - we associate it with exotic cuisine, mysterious traditional culture, ultra-modern pop-culture and incredible nature. After the Second World War, these images were purposefully created by cultural diplomacy, which was transformed almost every ten years depending on changes in the foreign policy environment. In particular, the Japanese government formed and promoted the following images of the state: "peaceful Japan" (1950-1960s), "economically developed Japan" (1970s), "international actor" (1980s, however during this period, the Asian region was dominated by the image of "faceless Japan"), "the country of innovative culture" (1990s), "partner for peace development" (early XXI century), "the country of postmodern culture and the best cuisine in the world" (since 2012). The Japanese Foundation, as an institution of cultural diplomacy, encourages and promotes the Japanese language, cultural exchanges and the organization of Japanese studies abroad. The Ministry of Foreign Affairs of Japan actively advances the country's culture through "pop-culture diplomacy", supports the study of the Japanese language and research related to Japan. Diplomatic missions abroad organize comprehensive cultural activities within their territories to improve understanding of Japan and the education of pro-Japanese groups. An effective and influential tool of Japan's cultural diplomacy is gastrodiplomacy as a resource of soft power that increases the attractiveness and desirability of Japanese culture, people, values and ideals; it strengthens the association of some products with Japan, and enables economic gains, including food exports, increased tourism. ; Образ Японії, очевидно, має подвійну природу: з одного боку, сприймаємо її як високотехнологічного, економічно розвиненого, прагматичного глобального актора, а з іншого – асоціюємо з екзотичною кухнею, загадковою традиційною культурою, ультрасучасною поп-культурою й неймовірною природою. Після Другої світової війни ці образи цілеспрямовано створювалися культурною дипломатією, яка трансформувалася практично кожних десять років залежно від змін у зовнішньополітичному оточенні. Зокрема, уряд Японії формував й просував такі образи держави: «мирна Японія» (1950-1960-ті рр.), «економічно розвинена Японія» (1970-ті рр.), «міжнародний актор» (1980-ті рр., проте у цей період в Азійському регіоні домінує образ «безликої Японії»), «країна новаторської культури» (1990-ті рр.), «партнер з розвитку миру» (початок ХХІ ст.), «країна постмодернової культури й найкращої кухні світу» (з 2012 р.). Японська фундація, як інституція культурної дипломатії, сприяє популяризації й навчанню японської мови, культурним обмінам й організації японських студій за кордоном. МЗС Японії активно просуває культуру країни через «поп-культурну дипломатію», підтримку вивчення японської мови й проведення досліджень, що стосуються Японії. Дипломатичні представництва за кордоном організовують всебічну культурну діяльність у межах своїх територій для покращення розуміння Японії й виховання прояпонських груп. Ефективним й впливовим інструментом культурної дипломатії Японії є гастродипломатія як ресурс м'якої сили, яка підвищує привабливість і бажаність японської культури, людей, цінностей та ідеалів, посилює асоціацію деяких продуктів з Японією, й дає змогу отримати економічні здобутки, зокрема експорт продуктів харчування, збільшення туризму.

Досліджуються нові інструменти публічної дипломатії та масштаб розширення кола явищ, які можна використовувати як нові інструменти публічної дипломатії. Розглядаються, що на додаток до старих у новому тисячолітті можна виділити нові інструменти публічної дипломатії, такі як: діаспора, міжнародні конференції, стипендії, журнали, рекламні матеріали, високі особистості, спорт, домінуюча культура, відносини з міжурядовими установами, зосередженість на міжнародних групах громадянського суспільства, інформаційні агентства, інструменти соціальних медіа, культурні центри, універсальна кухня, музика та програми обміну. Встановлюється, що старі інструменти публічної дипломатії нелегко замінити, так само як і створити нові, наприклад, організувати діаспору, зруйнувати мову, кухню чи культуру, але більшість нових інструментів публічної дипломатії можна створити в середньостроковій або короткостроковій перспективі, наприклад: заснування університетських кафедр, телевізійних каналів, спілкування груп у соціальних мережах, організація частих міжнародних конференцій, видання журналів, ініціювання якісних фільмів і серіалів і встановлення добрих стосунків з міжнародними аналітичними центрами. Доводиться, що дані інструменти потребують грошей, але це слід сприймати як інвестицію в м'яку силу.

Дослідження присвячено розгляду асиметричної дипломатії як засобу зовнішньої політики Північної Кореї. Методологічною призмою дослідження є технологічний підхід. Автор доводить, що використання потенціалу асиметричної дипломатії є однією із провідних технологій зовнішньої політики Північної Кореї. Асиметрична дипломатія надто важлива для виживання цієї країни на сучасному етапі, оскільки дозволяє вигравати у великих держав, витрачаючи незначні ресурси. Асиметрична дипломатія Північної Кореї як одна із її провідних зовнішньополітичних технологій демонструє, що її керівництво діє як раціональний актор. В основі асиметричної дипломатії КНДР закладена ідея обману. Як зовнішньополітична технологія вона спрямована на серйозні психологічні наслідки, такі як шок або плутанина, які впливають на ініціативу, свободу дій або волю суперника. Асиметрична дипломатія націлена не на досягнення миру, а на використання бажання інших держав його досягнути за будь-яку ціну. У результаті, ціна, сплачена за такої мир суб'єктом асиметричної дипломатії завжди буде незначною порівняно з ціною, яку вимушена буде сплатити інша сторона. Асиметричну дипломатію КНДР слід розглядати як свого роду гібридну війну проти США, їх союзників, а також тих країн, які заважають досягненню нею стратегічної мети Північної Кореї на міжнародній арені. Асиметрична дипломатія КНДР включає знищення єдності, послідовності та систематичності політики міжнародної спільноти щодо неї. Будь-яку єдність та послідовність Північна Корея розбиває за допомогою своїх тактичних союзників у міжнародних організаціях, насамперед Китаю та Росії. При цьому, асиметрична дипломатія КНДР передбачає ігнорування будь-яких заборон та санкцій з боку світового співтовариства та легітимацію реалізації своєї зовнішньополітичної стратегії. Однією із важливих передумов здійснення КНДР асиметричної дипломатії є її пропаганда, яка легітимує логіку та інструментарій асиметричної дипломатії як гідну відповідь на «ворожість» міжнародної спільноти. Разом з тим, ворожа пропаганда КНДР на міжнародній арені є складовою асиметричної дипломатії, що включає розповсюдження панічних настроїв, дезінформації, відволікання уваги світової громадськості від справжніх цілей Північної Кореї.

У цій статті розглядається новий напрямок публічної дипломатії –цифрова дипломатія, основним інструментом якої є соціальні мережі. Цифрова дипломатія в епоху пандемії COVID-19 набуває стрімкого розвитку та використання. Ця тема на сьогодні дуже актуальна та вагома. Досліджуються питання розширення цифрових технологій для дипломатичних зв'язків, розглядається та дається оцінка перевагам та недолікам цифрової дипломатії. Світові часові зони та відстані зникли – інформація стала доступною у будь-якій точці світу, але головне, вона стала децентралізованою – важко виділити одного-двох головних постачальників інформації: кожному інформаційному ресурсу можна знайти аналог чи опонента.
Метою статті є визначення можливостей цифрової дипломатії та її вплив на міжнародні відносини. У статті автори розглянули та спробували з'ясувати місце цифрової дипломатії у публічній дипломатії, і яку роль вона відіграє у політичному житті дипломатів. Автори вказують на той факт, що неможливо уявити життя сучасного суспільства без соціальних мереж, обміну різноманітною інформацією та обговоренням нагальних питань. Для сучасної людини користування соціальною мережею досить звичне явище, а для дипломатів – це навіть не так форма спілкування з тисячами незнайомих людей, скільки розуміння того, що відбувається в країні їх перебування, як на рішення та дії їх зовнішньополітичного відомства реагують громадяни та цифровий простір, який можна використовувати як вплив на громадську думку, створення позитивного іміджу своєї країни за кордоном.
Автори дійшли певних висновків, навіть після подолання пандемії усі форми цифрової дипломатії, можуть стати додатковим ефективним напрямом спілкування як у відносинах між державами та політиками на міжнародній арені так і в середині системи дипломатичних відносин.
Автори доводять, що стрімкий розвиток та широке застосування інформаційних технологій дає змогу дипломатичним представництвам пристосуватися до тенденцій нової ери міжнародних відносин.

Мета статті – дослідити особливості редакційної політики журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії протягом 1979–1990 рр. Завданнями розвідки є реконструювати діяльність редакторів і видавців журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об'єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає в спробі цілісного осмислення феномену культурної дипломатії, котру реалізовували редактори «Лемківщини». У підсумку проведеного дослідження було відзначено багатоаспектність і чималу ефективність політики культурної дипломатії, котру практикували видавці та редактори журналу «Лемківщина». Вона була спрямована на одночасну реалізацію трьох ключових функцій: комунікативно-інформаційної (передбачала координацію русинських громадсько-культурних ініціатив), науково-популяризаційної (фокусувалася на промоції в мультикультурному західному світі русинської історії, духовної та матеріальної культури) та іміджево-безпекової (зосереджувалася на захисті від медійних атак комуністичної пропаганди цінностей етнічної унікальності русинів та їхній пов'язаності з соборним українством). Успішності реалізації згаданих функцій сприяла добре продумана редакційна політика «Лемківщини», спрямована на розширення кола іншомовних читачів шляхом збільшення англомовного контенту часопису. Усе це спричинилося до дедалі більшої впізнаваності лемківської культури та її носіїв у глобалізованому мультикультурному західному світі, як і утвердило в очах представників експертного середовища переконання про єдність русинства з українством.

In the article are considered the origin of marriage diplomacy, which began from Kievan Rus', when international agreements and unions refreshed by dynastic copulas. Interdynastic marriages of Rus dukes were the prime examples of political and cultural orientation of Kievan Rus' of that epoch. Attention is paid to the changes of character of marriage diplomacy in the middle ages of Polish Crow, activity of which was determined by interests of military-landowning magnates. Therefore it was mainly headed for the settlement of disputes between the separate landowners, who on the whole defended the right to conduct «private wars», in the period between which conducted «private marriage negotiations». The important attribute of interdynastic marriage diplomacy were nobility coats of arms. Were analyzed source materials, which serve to the certificate of interdynastic marriage diplomacy of Herburts, that during two hundred fifty years period of staying in the Rus', resulted in the bring together of family with the most mighty genus of Polish Crown and Polish-Lithuanian Commonwealth.Key words: Kievan Rus'; middle ages Polish Crown; interdynastic marriage diplomacy; nobility coats of arms; visits of politeness; kind services; dynastic marriages. ; Розглянуто зародження шлюбної дипломатії, початки якої сягають часів Київської Русі, коли міжнародні договори та союзи підкріплювали династичні зв'язки. Міждинастійні шлюби руських князів – яскравий приклад політичної та культурної орієнтації Київської Русі. Акцентовано увагу на зміні характеру шлюбної дипломатії у середньовічній Короні Польській, діяльність якої визначали інтереси військово-землевласницьких магнатів. Тому шлюбна дипломатія, переважно, була спрямована на врегулювання суперечок між окремими землевласниками, які загалом обстоювали своє право на «приватні війни», в період між якими вели «приватні шлюбні переговори». Важливим атрибутом міжродової шлюбної дипломатії були шляхетські герби. Проаналізовано джерельні матеріали, що слугують свідченням міжродової шлюбної дипломатії Гербуртів, яка за двохсотп'ятдесятирічний період їхнього перебування на Русі призвела до споріднення роду з наймогутнішими родами Корони Польської та Речі Посполитої.Ключові слова: Київська Русь; середньовічна Корона Польська; міжродова шлюбна дипломатія; шляхетські герби; візити ввічливості; добрі послуги; династичні шлюби.