Suchergebnisse

Ця стаття висвітлює зовнішньополітичні загрози доктрини Путіна. Також у ній подано генезис ідеології, встановленої Путіним після його приходу до влади в Росії. У цій статті також розглядаються етапи, на яких Путін змінив зовнішню політику уряду та підкреслив пріоритети внутрішньої політики Росії після розпаду Радянського Союзу. На момент приходу Путіна до влади Росія вимагала утворення, і найефективнішим інструментом для цього було створення та використання нової ідеології. Прикладом такої ідеології стає «культ царя», уособленням якого став сам Путін. Таким чином з'явився новий політичний термін - «путінізм» та стратегія домінування РФ на Євразійському континенті. У статті наголошується, що Путін бачить трагедію в розпаді Радянського Союзу. Він вважає, що Союз вільних націй перевтілився під егідою Москви для подальшого просування інтересів Росії. Особлива увага приділяється стратегічному курсу зовнішньої політики Путіна, його аналітичному баченню щодо встановлення "фіктивного" партнерства зі США та НАТО. Автор також торкається теми проведення військово-структурних реформ після агресії в Грузії. Після подій у Грузії в серпні 2008 року російський уряд розуміє надзвичайно важливу необхідність проведення військових реформ, щоб мати можливість конкурувати зі США на міжнародній арені. У статті наголошується на агресивній стратегії інформаційної війни Росії проти України в 2014 році, а також на окупації українських територій, які були передбачені доктриною Путіна на початку 2000-х років і, отже, ігноровані не лише керівниками української держави, але й міжнародним співтовариством. Інформаційний вакуум України спільно з діяльністю російських відомств призвів до політичної дестабілізації в регіоні та появи сепаратистських рухів, підтриманих Росією, а також ідентичних рухів в Абхазії, Грузії та Молдові. У статті описано сім опор, на які спирається Росія під час ведення зовнішньополітичної інформаційної та військової війни, щоб зменшити вплив США на колишні держави-члени Радянського Союзу, а також дискредитувати НАТО, щоб забезпечити себе буферними зонами впливу та подальшим розширенням її територій, а також повернути панування на Євразійському континенті.

У статті висвітлено явище корупції як чинник загрози національній безпеці сучасної України й надано пропозиції щодо нівелювання корупційних проявів у вітчизняній системі національної безпеки. Змістовно розкрито сутність таких полікомпонентних понять як «корупція», «національна безпека України», «національні інтереси України», «загрози національній безпеці України», «антикорупційна політика», «антикорупційна стратегія». Зазначено складові національної безпеки України, її основні об'єкти. Визначено основні інституціональні загрози національній безпеці сучасної України. З'ясовано причини та умови виникнення, існування та розповсюдження сучасної корупції. Розкрито корупцію як сучасне транснаціональне й транскордонне явище. Охарактеризовано глобалізаційне явище корупції з позиції транснаціоналізму. З'ясовано характерні риси явища корупції в сучасній Україні. Визначено місію, мету сучасної антикорупційної політики. Здійснено системний аналіз проектів антикорупційних стратегій України. Запропоновано актуальні положення до ймовірної національної антикорупційної стратегії. Надано практичні пропозиції щодо зменшення рівня корупції у вітчизняних органах публічної влади. Аргументовано зв'язок існування корупції з наявністю людського чинника. Визначено роль та значення корупції у питаннях міждержавної взаємодії та міжнародної співпраці. Теоретико-практично обґрунтовано нагальну потребу в удосконаленні та розвитку механізмів запобігання та протидії корупції з урахуванням закордонного досвіду на сучасному етапі розвитку української держави. З метою запровадження дієвих механізмів реалізації вітчизняної антикорупційної політики запропоновано прямі та інституційні заходи протидії корупції.

У даній статті охарактеризовано особливості цифрової епохи та ті зміни, які вона привносить у повсякденні практики у різних сферах суспільно-політичного життя у зв'язку із появою онлайн-комунікативного простору та онлайн-практик взаємодії соціальних акторів. Ці зміни трансформують не лише традиційні канали та форми соціальних комунікацій, але й те, як закладаються фрейми сприйняття реальності та встановлюється комунікація між соціальними акторами та соціальними інститутами, які інструменти використовуються для впливу. Мета даної роботи полягала в окресленні загроз та перспектив цифровізації політичної участі. Актуальність цієї проблематики полягає у тому, що діджиталізація політичної участі сприяє появі нових феноменів, таких як електронна демократія та електронне врядування, появі альтернативних форм політичної участі (е-голосування, е-петиції тощо) та форм комунікації громадян (комунікації у соціальних мережах, «революція в мережі», хейт та флейм у мережі тощо), що потребує соціологічного аналізу. У статті розглянуто специфіку онлайн політичних комунікацій загалом та їх відмінності у різних поколінь (покоління X, Y та Z), що також є важливою складовою при оцінці впровадження онлайн-форм комунікацій з громадянами та електронного врядування. Встановлено низку перспектив діджитілазації, її переваг, розглянуто кейси декількох європейських держав, де було успішно впроваджено практики електронного врядування. Проте з'ясовано та окреслено низку загроз, які несе в собі діджиталізація політичної участі, зокрема у зв'язку із проблемою цифрової нерівності, кібербезпекою, широким спектром негативних та маніпулятивних технологій у вебпросторі. У статті наведено приклади деструктивного впливу цифровізації у політичній сфері, зокрема, що стосується нового джерела легітимації (соціальні медіа), маніпулятивного використання Big Data, неконтрольованості комунікацій у соціальних медіа (боти, анонімність користувачів тощо). Результати проведеного аналізу дозволили систематизувати виявлені перспективи і загрози цифровізації політичної участі, що дозволяє оцінити співвідношення між перевагами та недоліками задля надання професіональних рекомендації щодо впровадження певних форм електронного врядування.

Стаття присвячена розгляду проблем забезпечення безпеки закордонних дипломатичних установ (ЗДУ) України в умовах виникнення терористичних загроз у країні акредитації. Зокрема, автором проаналізовані вирішення завдань забезпечення безпеки ЗДУ під час терористичних акцій в їх оточенні, при блокуванні представництв терористами та захопленні приміщень установ і їх співробітників як заручників.
Метою статті став пошук ефективних шляхів забезпечення безпеки закордонних дипломатичних установ України та їх персоналу під час терористичних акцій в країнах акредитації.
Наукова новизна статті полягає у дослідженні можливостей розробки сучасної системи організації в ЗДУ, адекватної протидії наявним викликам і загрозам терористичного характеру, а також відповідної актуалізації відповідних правових норм та інструкцій. У статті відпрацьовані конкретні рекомендації щодо дій в екстремальних ситуаціях під час терористичних акцій в оточенні ЗДУ, зокрема, при блокуванні представництв терористами чи захопленні їх приміщень злочинцями, а також утримуванні дипломатичних співробітників як заручників.
Висновки. Негативні тенденції сучасного світового розвитку такі як: прояви міжнародного тероризму, організованої злочинності, контрабанда наркотиків і зброї, нелегальна міграція і торгівля людьми; зростання екологічних і природних катастроф, загроз епідемій та пандемії; збереження ескалації заморожених конфліктів і поява нових джерел напруженості, виникнення кризових ситуацій, зокрема, активізація щодо України внаслідок подій на сході терористичної та розвідувально-підривної діяльності спецслужб РФ, покладають на СЗР України та інші спеціальні державні органи завдання належним чином забезпечувати національну безпеку держави, її закордонних дипломатичних установ, їх співробітників і членів сімей, а також відряджених за кордон українських громадян, обізнаних з відомостями, що становлять державну таємницю. Напрацьована світова практика та удосконалення нормативного регулювання у сфері зазначених питань сприятимуть вирішенню завдань забезпечення безпеки ЗДУ під час терористичних акцій в їх оточенні, при блокуванні представництв терористами та захопленні приміщень установ і їх співробітників як заручників.

The collective research analyzes domestic scientific views on the role of political technologies in the development of government. Modern political processes need to be readjusted to new forms and varieties of political influence on civil society. Given the peculiarities of the development of online processes of communication, interaction, comments on various posts, support or disapproval in the form of likes of individual politicians is a sign of informatization of political processes and involvement in politics in the information space. In this regard, the article focuses on the development of cyber technology as a new area of interaction with society. However, this area does not contain the accumulated scientific experience, and therefore creates a number of threats in the use of the actual impact on the consciousness of society, which may contain variousrisks for the policy actors themselves. Such unpredictable reaction, public criticism, spam, bots, these are new obstacles that need to be faced on the information platform for politicians. The current practice of political groups in modern methods and measures to influence the minds of citizens is faced with various types of aggression and conflict perception, criticism of political activity, as political leaders can demonstrate influence and achievement on socially important decisions outside their direct authority. The use of cyber technologies is a modern form of influencing the consciousness of society. In cyberspace, the call sign and the negative form of technological techniques are used. Domestic cyber platform does not provide adequate protection of the rights and interests of politicians and citizens, which demonstrates the need to improve existing legislation. Political processes are reaching the global level with the use of cybe technologies and the information space in general. ; У колективному дослідженні здійснюється аналіз вітчизняних наукових поглядів щодо ролі політичних технологій у розвитку органів управління. Сучасні політичні процеси потрібно перелаштовувати під нові форми та різновиди політичного впливу на громадянське суспільство. Враховуючи особливості розвитку онлайн процесів спілкування, взаємодії, коментарів щодо різних дописів, підтримки або непідтримки у формі лайків окремих політичних діячів є ознакою інформатизації політичних процесів та долучення до політики в інформаційному просторі. У зв'язку з цим у статті приділено увагу розвитку кібертехнологій як новітньої сфери взаємодії з суспільством. Однак цей напрям не містить нагромадженого наукового досвіду, а тому формує ряд загроз у використанні під час фактичного впливу на свідомість суспільства, що може містити різного роду ризики для самих суб'єктів політики. Така непередбачена реакція, публічна критика, спами, боти – це нові перешкоди, з якими потрібно зіткнутись на інформаційній платформі для політичних діячів. Нинішня практика діяльності політичних груп у сучасних методах та заходах впливу на свідомість громадян зіштовхується з різними видами агресії та конфліктним сприйняттям, критикою політичної діяльності, оскільки політичні лідери можуть демонструвати вплив та досягнення на суспільно важливі рішення, які не входять до сфери їхніх прямих повноважень. Використання кібертехнологій є сучасною формою впливу на свідомість суспільства. У кіберпросторі використовується позитивна та негативна форма технологічних прийомів. Вітчизняна кіберплатформа не забезпечує належного захисту прав та інтересів як суб'єктів політики, так і громадян, що демонструє потребу в удосконаленні чинного законодавства. Політичні процеси виходять на глобальний рівень з використанням кібертехнологій та інформаційного простору загалом.

Semiotics operates with worlds amplifying or reducing the meaning of symbols as the meanings of various realities. The translation of the meaning of reality occurs at the symbol level during communication. Political practices, as a symbolic context, activate or destroy the symbolic in communication in political space. The formation of meaning through the opposition of symbols, through formalized and informal procedural practices, makes political institutions the main actor of political communication. There are instruments which can help to find logic and mechanisms for constructing political reality, to find the relationship between the author and the reader, the socio-cultural and political environment. And the semiotic approach gives us such possibility. For political scientists, signs and symbols are primarily a text, which consists of words, images, sounds, and gestures. It is a certain sign system, which analysis allows understanding how the use of signs creates a sense. Of course, a channel that transmits a message plays an important role, and due to its influence semiotic texts receive their additional information. On the other hand, political institutes involved in the production of messages communicate with the audience, therefore, the peculiarity of its perception also forms the specifics of texts. In general, the concept of "political semiotics" may be understood as the use of symbols in order to stabilize political power. When communication participants say words, they form an event that affects the value meanings of the nation. During the crisis, political institutions need to survive. Therefore, coordination with other communication actors has to be actively pursued and built on common strategies, messages and actions.

У статті розглядаються основні загрози економічній безпеці України в сучасних умовах глобалізації світової економіки. Автор співставляє економічну доцільність та національні інтереси, конфлікт між національним та міжнародним рівнями економічної безпеки. Сучасні загрози національній економічній безпеці багато в чому обумовлені глобалізаційними та інтеграційними процесами. На підставі аналізу сучасного стану забезпечення економічної безпеки провідних країн світу в умовах глобалізації виокремлюються форми та способи забезпечення економічної безпеки країни.

Based on the analysis of the official yearbooks of Japanese government structures – Ministry of Defense and Ministry of Foreign Affairs ("Whitebook of Defense", "Diplomatic Bluebook") identified main threats in the Asia-Pacific region for modern Japan. The key trends in the policy of China, North Korea and the Russian Federation are analyzed, which create tensions in relations with Japan and are reasons of destabilization in the region. Particular attention is paid to military developments and actions carried out by Japan's immediate neighbors. Key measures taken by the Japanese leadership to counter these threats are highlighted. It is determined that around Japan are concentrated states that have significant military potential in both quantitative and qualitative terms. Clear tendencies concerned further increase of military capacity and intensify the activities of armed forces of the region are observed. This makes country's leadership to look for new approaches to solve security problems. In December 2013, a national security strategy was approved. The main purpose of the strategy is to provide peace, stability and prosperity of the international community in the Asia-Pacific region from the standpoint of active pacifism. In December 2018, at conference National Security Council and Cabinet of Ministers of Japan has been approved Main National Defense Program. It defines the defense potential and required level of defense of Japan in the next ten years. Among planned measures aimed at strengthening defense capabilities includes: the increase of opportunities in such new areas as space, cyberspace and electromagnetic space; the increase in naval and air forces, the potential of air attack means, the comprehensive potential of air and missile defense, the potential of mobile deployment and other traditional types of defense; increasing the defense by making stocks of ammunition and fuel; safety of maritime transport routes and all important infrastructures; strengthening key components of defense potential by increasing human potential and the capacity of technological and industrial bases, as well as reviewing technical equipment, etc. It is stated that now it is possible to record only the main trends in the process of developing the concept of defense and identify key areas in which it can move. At the same time, the growth of the military force in Japan's national security strategy at the present stage is recorded. ; На основі аналізу офіційних щорічних звітів японських урядових структур – Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ ("Біла книга оборони", "Дипломатична синя книга") визначено основні актуальні загрози в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні для безпеки сучасної Японії. Особлива увага приділяється військовим розробкам та діям безпосередніх сусідів Японії. Проаналізовано ключові тенденції у військовій політиці Китаю, Північної Кореї та Російської Федерації, які створюють напруженість у відносинах з Японією та є причиною дестабілізації у регіоні. Виділено ключові заходи, вжиті японським керівництвом для протидії цим загрозам. Визначено, що навколо Японії зосереджені держави, що мають значний військовий потенціал як у кількісному, так і в якісному відношенні. Спостерігаються чіткі тенденції щодо подальшого збільшення військових ресурсів та активізації діяльності збройних сил регіону. Це змушує керівництво країни шукати нові підходи до вирішення проблем безпеки. У грудні 2013 року була затверджена стратегія національної безпеки. Основною метою стратегії є забезпечення миру, стабільності та процвітання міжнародного співтовариства в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні з позицій активного пацифізму. У грудні 2018 року на конференції Радою національної безпеки та Кабінетом Міністрів Японії була затверджена Головна програма національної оборони. Вона визначає військовий потенціал та необхідний рівень оборони Японії протягом наступних десяти років. До числа запланованих заходів, спрямованих на зміцнення обороноздатності, належать: збільшення можливостей у таких нових областях, як космос, кіберпростір та електромагнітний простір; збільшення військово-морських та повітряних сил, нарощування потенціалу засобів повітряної атаки, протиповітряної та протиракетної оборони, мобільного розгортання та інших традиційних видів оборони; підвищення оборони шляхом резервування запасів боєприпасів та палива; безпека маршрутів морського транспорту та всіх важливих інфраструктур; посилення ключових складових оборонного потенціалу за рахунок збільшення людського потенціалу та спроможності технологічних та промислових баз, а також перегляду технічного оснащення тощо. Констатується, що зараз можна фіксувати лише основні тенденції в процесі розробки концепції оборони і виділити ключові напрямки в яких вона може рухатись. У той же час фіксується зростання військового елементу в стратегії національної безпеки Японії на сучасному етапі.

Проаналізовано особливості сучасного розвитку системи між- народних відносин, зроблено висновок стосовно зміцнення американської та китайської геополітичних позицій та оцінено можливості України щодо участі в міжнародних відносинах. Досліджено геополітичні концепції про- відних держав світу, зокрема, американська геополітика, російське "неоєв- разійство", "китаєцентрична" експансія та європейський "континенталізм" з метою визначення найефективніших геополітичних підходів, які визна- чатимуть майбутній формат міжнародних відносин, побудованих на основі поліцентричної концепції.
Викладено окремі аспекти згаданих геополітичних концепцій, які визначають основні напрями зовнішньої політики провідних держав світу вже сьогодні. Щоб зберегти високий темп економічного зростання, Китай здійснює "м'яку" експансію для реалізації національних інтересів, що створює суперечності у відносинах з країнами Заходу. Росія, яка відчуває еконо- мічний занепад, вживає заходи для збереження провідної позиції у світі та проводить агресивну антизахідну політику, засновану на "неоєвразійстві". Своєю чергою, США та європейські держави, які тривалий час виступали "модераторами" глобалізації, перебувають у політичній кризі, наслідком якої є посилення популістських політичних сил та політики ізоляціонізму.
Активні геостратегічні діючі актори активізують діяльність за межами своїх національних кордонів з метою зміни геополітичної ситуації у на- прямі побудови багатополярного світоустрою. Зусилля таких акторів зосе- реджені насамперед на збільшення своїх можливостей щодо забезпечення економічного зростання. Вони прагнуть забезпечити собі свободу діяль- ності на міжнародній арені, в тому числі шляхом відмови від "незручних домовленостей" та збільшення кількості партнерів або союзників з числа геополітичних центрів. Незважаючи на стратегічні завдання, активні акто- ри об'єктивно змушені застосовувати багатовекторну зовнішню політику. Такий підхід до реалізації національних інтересів у багатополярному світі призводить до міждержавної конкуренції та пошуку нового формату гло- балізації. У наведених умовах відбувається ускладнення політичної і без- пекової обстановки.

В статті проведено дослідження існуючого стану кіберпростору в Україні та проаналізовано кіберзагрози які можуть мати реалізацію в критичній інфраструктурі Державної прикордонної служби України. Аналіз функціонування критичної інформаційної інфраструктури Державної прикордонної служби України виявив необхідність в удосконаленні функціонування системи управління технологічними процесами та системи електронних комунікацій за рахунок запровадження індикаторів кіберзагроз. Постає необхідність у захисті критичної інфраструктури направлений на своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію загроз безпеці об'єктів критичної інфраструктури, а також мінімізацію та ліквідацію наслідків у разі їх реалізації.

Автор досліджує проблему кореляції введеного в ужиток у 1990-х поняття, що характеризує слабкість держав на міжнародній арені з транснаціональними загрозами системі міжнародної безпеки. Серед ключових завдань є визначення загроз, що постали перед міжнародною спільнотою у ХХІ столітті, аналіз зв'язку між ними та загрозами безпеці, що не поважають кордонів. Ключове питання статті полягає в тому, чи можна вважати введення поняття в академічний дискурс та зовнішньополітичні кроки різних акторів відповіддю на транснаціональні загрози. Автор аналізує ряд матеріалів, присвячених таким питанням, як транснаціональний тероризм, поширення зброї, гуманітарні загрози, зокрема в системі охорони здоров'я та довкілля. Також дослідниця прослідковує зв'язок між ефектами переливання загроз, політичного насилля та конфліктів зі слабких держав у регіон, відтак окреслюючи їх влив на регіональну та міжнародну безпеку. Як висновок, автор стверджує, що формування, еволюція та популяризація поняття слабких держав є оперативною відповіддю на транснаціональні загрози системі міжнародної безпеки, що особливо актуалізувалися у 1990-2010х роках, паралельно з процесами глобалізації в міжнародній спільноті.

The article examines the main threats to human rights and freedoms in the world and Ukraine on the basis of reports of influential international organizations. The problems of rights and freedoms following and realization in the world (especially in countries with undemocratic regime); the threats appeared before countries that adhere to democratic ideals of development are analyzed; the challenges facing Ukraine nowadays on its way to overcome the negative aspects in respect of human rights and freedoms following, protection and realization are also identified. According to the research of the independent human rights organization Freedom House concerning the level of respect for human rights and freedoms in the world, it becomes obvious that the level of democracy in the world has been declining over the last thirteen years, but authoritarianism is not leaving its positions. Freedom House conditionally divides all countries depending on their adherence to international standards for the human and citizens rights protection, ability of a person to realize his or her constitutional rights and freedoms and the number and gravity of violations in this area. In respect of this, there are three categories of countries: "free", "partially free" and "not free" ones. Russia, Belarus, in total fifty countries and eight territories, one of which is Crimea peninsula which is under the Russian occupation were referred to as "not free". It was emphasized that the leaders, in order to retain power in their hands, made ethnic cleansing, prohibited opposition groups, imprisoned disagreeable people, interfered in the work of independent media, etc. Ukraine was classified as "partially free". Eight years ago our country lost its free status. However, the struggle against the large-scale challenges of nowadays (Russian military aggression, corruption, poverty, etc.) diverts sometimes the attention of state authorities from the level of respect for human rights and freedoms in Ukraine. In fact, nowadays, there is no country in the world that fully respects and protects the rights and freedoms of people. Violations may occur more often in one country than in another, or they may have a negative impact in the global sense. ; У статті розглянуто на основі звітів впливових міжнародних організацій основні загрози правам і свободам людини у світі та Україні. Проаналізовано проблеми дотримання та реалізації прав і свобод у світі (особливо в країнах з недемократичним режимом); загрози, що постають перед державами, що сповідують демократичні ідеали розвитку; а також визначено, які задачі постали на сьогодні перед Україною на шляху подолання негативних аспектів у сфері дотримання, забезпечення та реалізації прав і свобод людини.