The article analyzes the ritual genres of Ukrainian political discourse inlinguopragmatic aspect. The concept of communication strategy and analyzedof typologies of communication strategies. Actualize the role of self-presentation strategies in ritual genres of political communication and analyze specific communication tactics that contribute to achieving effective results. The analysis of linguistic resources, aimed at implementing the strategy of self-presentation in thepolitical discourse. ; У статті здійснено аналіз ритуальних жанрів українського політичного дискурсу в лінгвопрагматичному аспекті. Визначено поняття комунікативної стратегії та проаналізовано наявні типології комунікативних стратегій. Актуалізовано роль стратегії самопрезентації в ритуальних жанрах політичної комунікації та проаналізовано конкретні комунікативні тактики, що сприяють досягненню ефективного результату. Здійснено аналіз мовних засобів, скерованих на реалізацію стратегії самопрезентації в політичному дискурсі.
The article analyzes the ritual genres of Ukrainian political discourse inlinguopragmatic aspect. The concept of communication strategy and analyzedof typologies of communication strategies. Actualize the role of self-presentation strategies in ritual genres of political communication and analyze specific communication tactics that contribute to achieving effective results. The analysis of linguistic resources, aimed at implementing the strategy of self-presentation in thepolitical discourse. ; У статті здійснено аналіз ритуальних жанрів українського політичного дискурсу в лінгвопрагматичному аспекті. Визначено поняття комунікативної стратегії та проаналізовано наявні типології комунікативних стратегій. Актуалізовано роль стратегії самопрезентації в ритуальних жанрах політичної комунікації та проаналізовано конкретні комунікативні тактики, що сприяють досягненню ефективного результату. Здійснено аналіз мовних засобів, скерованих на реалізацію стратегії самопрезентації в політичному дискурсі.
The article examines the notion of self-presentation, which is understood as acommunicative strategy. A number of television interviews with politicians were analyzed from the perspective of direct and indirect tactics of self-presentation employed.Key words: self-presentation, a communicative strategy, a communicative tactic, direct and indirect tactics of self-presentation, distancing self-presentation. ; Розглянуто явище самопрезентації як комунікативну стратегію. Проаналізованосерію телевізійних інтерв'ю із сучасними політиками з огляду на прямі та непрямі тактики самопрезентації.Ключові слова: самопрезентація, комунікативна стратегія, комунікативна тактика, прямі та непрямі тактики самопрезентації, самопрезентація дистанціювання.
The article is devoted to the review of scientific concepts of judicial discourse as a kind of legal discourse, analyzes the main communicative roles of a judge in judicial discourse, clarifies the main strategies and tactics of speech behavior characteristic of the communicative role of a judge in judicial discourse. The concept of communicative role is thoroughly characterized by such a scientist as J. Sternin, who divides the communicative role into standard and initiative, and initiative, in turn, is also divided into two groups: short-term (short-term, situational) and long-term (long-term). The main views of modern linguists on the problem of defining judicial discourse are reviewed, in particular, the linguistic aspects of communication in court are thoroughlypresented. The degree of research of the problem in linguistics on studying the problems of legal discourse is analyzed, for example the works of such scientists as N. V. Artykutsa, S. V. Dordy, Yu. F. Pradid, O. L. Dotsenko, O. O. Kobzeva are presented.The focus is on the problem of legal terminology, various aspects of the language of legislation, linguistic issues of legal expertise and features of speech genres of legal discourse. ; Статтю присвячено огляду наукових концепцій судового дискурсу як різновиду юридичного дискурсу, проаналізовано основні комунікативні ролі судді в судовому дискурсі, з'ясовано основні стратегії і тактики мовленнєвої поведінки, характерної для комунікативної ролі судді в судовому дискурсі. Ґрунтовно схарактеризовано поняття комунікативної ролі, таким науковцем як Й. Стернін, який поділяє комунікативну роль на стандартну та ініціативну, а ініціативну, в свою чергу, поділяє також на дві групи: нетривалі (короткочасні, ситуативні) та тривалі (довгочасні). Здійснено огляд основних поглядів сучасних лінгвістів на проблему визначення судового дискурсу, зокрема ґрунтовно представленомовні аспекти комунікації в судовому засіданні. Проаналізовано ступінь дослідження проблеми в лінгвістиці щодо вивчення проблем юридичного дискурсу, для прикладу представлені праці таких вчених, як Н. В. Артикуци, С. В. Дорди, Ю. Ф. Прадіда, О. Л. Доценко, О. О. Кобзєвої. Сконцентрована увага на проблемі юридичної термінології, різних аспектах мови законодавства, лінгвістичних питаннях юридичних експертиз та особливостях мовленнєвих жанрів юридичного дискурсу.
The article is devoted to the review of scientific concepts of judicial discourse as a kind of legal discourse, analyzes the main communicative roles of a judge in judicial discourse, clarifies the main strategies and tactics of speech behavior characteristic of the communicative role of a judge in judicial discourse. The concept of communicative role is thoroughly characterized by such a scientist as J. Sternin, who divides the communicative role into standard and initiative, and initiative, in turn, is also divided into two groups: short-term (short-term, situational) and long-term (long-term). The main views of modern linguists on the problem of defining judicial discourse are reviewed, in particular, the linguistic aspects of communication in court are thoroughlypresented. The degree of research of the problem in linguistics on studying the problems of legal discourse is analyzed, for example the works of such scientists as N. V. Artykutsa, S. V. Dordy, Yu. F. Pradid, O. L. Dotsenko, O. O. Kobzeva are presented.The focus is on the problem of legal terminology, various aspects of the language of legislation, linguistic issues of legal expertise and features of speech genres of legal discourse. ; Статтю присвячено огляду наукових концепцій судового дискурсу як різновиду юридичного дискурсу, проаналізовано основні комунікативні ролі судді в судовому дискурсі, з'ясовано основні стратегії і тактики мовленнєвої поведінки, характерної для комунікативної ролі судді в судовому дискурсі. Ґрунтовно схарактеризовано поняття комунікативної ролі, таким науковцем як Й. Стернін, який поділяє комунікативну роль на стандартну та ініціативну, а ініціативну, в свою чергу, поділяє також на дві групи: нетривалі (короткочасні, ситуативні) та тривалі (довгочасні). Здійснено огляд основних поглядів сучасних лінгвістів на проблему визначення судового дискурсу, зокрема ґрунтовно представленомовні аспекти комунікації в судовому засіданні. Проаналізовано ступінь дослідження проблеми в лінгвістиці щодо вивчення проблем юридичного дискурсу, для прикладу представлені праці таких вчених, як Н. В. Артикуци, С. В. Дорди, Ю. Ф. Прадіда, О. Л. Доценко, О. О. Кобзєвої. Сконцентрована увага на проблемі юридичної термінології, різних аспектах мови законодавства, лінгвістичних питаннях юридичних експертиз та особливостях мовленнєвих жанрів юридичного дискурсу.
The article is devoted to the Witness – one of the participants in the English-language parliamentary discourse. The role of the Witness as the addressee in the witnesses questioning process is determined. The witnesses questioning process has three stages: the stage of contact setting, contact extension and unlocking. It was found that the activation of the speech activity of the Witnesses in the Parliament of the Great Britain and in the US Congress takes place at all stages of the communicative event. The definition of strategy and tactic is considered. An attempt is made to determine the communicative strategies and tactics of the Witness as an addressee in the witnesses questioning process during the committees' meeting. Comparison of strategic and tactical arsenal of Witnesses in the Parliament of the Great Britain and in the US Congress is made. Thus, the author concludes that the chosen cooperative strategy for speech communication is common to both Witnesses. Tactics of the cooperative strategy realization are common and different. 15 common tactics were identified: tactics of supposition, generalization, clarification, confirmation / consent, providing additional information, rhetorical question, reference / quoting, clarification / reciprocal, correction, fact, objection / disagreement, redirection, ignorance, self-presentation, promise. The tactic of the presentation is identified in the tactic arsenal of the Witness in the Parliament of Great Britain. For the cooperative strategy realization the Witness in the US Congress uses five more tactics, with the exception of the abovementioned tactics common with the Witness in the Parliament of Great Britain, namely the tactic of reaction, request, own understanding, changing the topic focus, approval. The ranking of tactics, which are most often used by Witnesses for the cooperative strategy realization, is determined. Strategies and tactics of speech communication are embodied in speech acts that form discourses (texts) as units of communication. In turn, speech acts are realized by language (lexical, grammatical and stylistic) and non-native means. References1. Andreychuk, N. I. 2011. Semiotyka linhvokulturnoho prostoru Anhliyi kintsia XV – pochatku XVII stolittia. Lviv: Vyd-vo Lvivskoi politekhniky.2. Andrusiak, I. V. 2008. "Leksyka politychnoi korektnosti: nominatyvnyi ta prahmatychnyy aspekty". Suchasnidoslidzhennya z inozemnoyi filolohiyi, 6: 41–46. Uzhhorod: Papirus-F.3. Borisova, Y. N. 1996. "Diskursivnye stratehii v razgovornom dialoge". Russkaya razgovornaia rech kak yavlenie gorodskoy kultury, 21–48. Ekaterinbug: ARGO.4. Butova, I. S. 2011. "Prahmatyko-funktsionalni osoblyvosti politychnoho dyskursu SSHA ta Ukrainy XXI stolittya". PhD diss., Lviv. nats. un-t imeni Ivana Franka.5. Holovan, V. O. 2016. "Moderatsiia katehorychnosti v parlamentskomu dyskursi (na materiali zasidanYevroparlamentu)". PhD diss., Kyyiv. nats. un-t im. Tarasa Shevchenka.6. Demyankov, V. Z. 2002. "Politicheskiy diskurs kak predmet politologicheskoi filologii". Politicheskaia nauka.Politicheskiy diskurs: istoriia isovremennye issledovaniia, 32–43.7. Donets, P. M. 2005. "Natsionalno-kulturna spetsyfika dyskursu". Dyskurs yak kohnityvo-komunikatyvnyi fenomen, 98–232. Kharkiv: Konstanta.8. Issers,O. S. 2012. Kommunikativnye strategii i taktiki russkoi rechi. M.: Izd-vo LKY.9. Karasik, V. I. 2000. "O tipakh diskursa". Yazykovaia lychnost: institutsionalnyi i personalnyi diskurs, 5–20.Volgograd: Peremena.10. Kryvenko, S. O. 2015. "Avtor politychnoho tekstu ta yoho rol u politychnomu dyskursi". Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu, 1: 90–98. http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdufsp_2015_1_15.11. Kusko, K. YA. 2001. "Problemy dyskursnoyi linhvistyky". Inozemna filolohiya. L.: LNU.12. Matvieyeva, T. V. 2003. Uchebnyislovar: russkyi yazyk, kultura rechi, stilistika, ritorika, 284–285. M.: Flinta; Nauka.13. Ryabokon, H. L. 2005. "Dyskursyvni osoblyvosti internet-publikatsiy debativ brytanskoho parlamentu". PhD diss., Lviv. nats. un-t imeni Ivana Franka.14. Selivanova, O. O. 2011. Linhvistychna entsyklopediia. Poltava: Dovkillya-K.15. Skovorodnikov, A. P. 2004. "O neobkhodimosti razgranicheniia poniatiy «ritoricheskiy priem», «stilisticheskaia figura», «rechevaia taktika», «rechevoi zhanr» v praktike terminologicheskoi leksikografii". Ritorika↔Lingvistika, 5: 5–12.16. Fomenko, O. S. 1998. "Linhvistychnyi analiz suchasnoho politychnoho dyskursu SSHA (90-ti roky XX stolittya)". PhD diss., Kyiv.17. Yashenkova, O. V. 2010. Osnovy teorii movnoi komunikatsii. K.: Akademiya ; Стаття присвячена одному з учасників англомовного парламентського дискурсу – Свідкові. Визначено роль свідка як адресата в процесі опитування свідків. Процес опитування свідків має три етапи – етап контактовстановлення, контактопролонгації та розмикання. Виявлено, що активація мовленнєвої діяльності свідків Парламенту Великої Британії та Конгресу США відбувається на всіх етапах протікання комунікативної події. Розглянуто визначення понять стратегія і тактика. Зроблено порівняння стратегічно-тактичного арсеналу Свідків Парламенту Великої Британії та Конгресу США. Тактики реалізації кооперативної стратегії також є спільними і відмінними. Спільних тактик було виявлено 15, а відмінних – 6. Визначено рейтинг тактик, якими найчастіше послуговуються Свідки для реалізації кооперативної стратегії. Стратегії і тактики мовленнєвого спілкування втілюються в мовленнєвих актах, які, в свою чергу, реалізуються мовними (лексичними, граматичними і стилістичними) і немовними засобами. Джерела та література 1. Андрейчук Н. І. Семіотика лінгвокультурного простору Англії кінця XV – початку XVІІ століття :монографія / Н. І. Андрейчук. – Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2011. – 280 с.2. Андрусяк І. В. Лексика політичної коректності: номінативний та прагматичний аспекти / І. В. Андрусяк // Сучасні дослідження з іноземної філології : зб. наук. пр. – Ужгород : ТзОВ «Папірус-Ф», 2008. – Вип. 6. – С. 41–46.3. Борисова И. Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге / И. Н. Борисова // Русская разговорная речь как явление городской культуры : сб. науч. трудов / отв. ред. Т. В. Матвеева. – Екатеринбург : АРГО, 1996. – С. 21–48.4. Бутова І. С. Прагматико-функціональні особливості політичного дискурсу США та України ХХІ століття :автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / І. С. Бутова. – Львів, 2011. – 23 с.5. Головань В. О. Модерація категоричності в парламентському дискурсі (на матеріалі засіданьЄвропарламенту) : дис. . канд. філол. наук : 10.02.04 / В. О. Головань. – Київ : Київ. нац. ун-т ім. ТарасаШевченка, 2016. – 222 с.6. Демьянков В. З. Политический дискурс как предмет политологической филологии / В. З. Демьянков // Политическая наука. Политический дискурс: история и современные исследования. – М. : ИНИОН РАН, 2002. – № 3. – С. 32–43.7. Донець П. М. Національно-культурна специфіка дискурсу / П. М. Донець // Дискурс як когнітивокомунікативний феномен / під заг. ред Шевченко І. С. – Харків : Константа, 2005. – С. 198–232.8. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / О. С. Иссерс. – М. : Изд-во ЛКИ,2012. – 304 с.9. Карасик В. И. О типах дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс : сб. науч. тр. – Волгоград : Перемена, 2000. – С. 5–20.10. Кривенко С. О. Автор політичного тексту та його роль у політичному дискурсі / С. О. Кривенко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія. Політологія. – 2015. – № 1. – С. 90–98. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdufsp_2015_1_15.11. Кусько К. Я. Проблеми дискурсної лінгвістики / К. Я. Кусько // Іноземна філологія : укр. наук. зб. – Л. :ЛНУ, 2001. – 158 c.12. Матвеева Т. В. Учебный словарь: русский язык, культура речи, стилистика, риторика / Т. В. Матвеева. – М. : Флинта: Наука, 2003. – С. 284–285.13. Рябоконь Г. Л. Дискурсивні особливості інтернет-публікацій дебатів британського парламенту : дис. .канд. філол. наук : 10.01.08 / Г. Л. Рябоконь. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2005.– 276 с.14. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2011. – 844 с.15. Сковородников А. П. О необходимости разграничения понятий «риторический прием», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии / А. П.Сковородников // Риторика↔Лингвистика : сб. науч. ст. –Смоленск : СГПУ, 2004. –Вып. 5. –С. 5–12.16. Фоменко О. С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки ХХ ст.) : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / О. С. Фоменко. – К., 1998. – 18 с.17. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації / О. В. Яшенкова. – К. : Академія, 2010. – 309 с.
У статті розглянуто явища солідаризації, звинувачення та залякування в емоційному мовленні як комунікативні тактики. Проаналізовано низку інтерв'ю з сучасними британськими політиками щодо особливостей використання ними певних мовних засобів, смислів, стилістичних прийомів, які виражають емоційну напругу комунікантів. ; Рассмотрены явления солидаризации, обвинения и запугивания в эмоциональном речи как коммуникативные тактики. Проанализированы интервью с современными британскими политиками относительно особенностей использования ими определенных языковых средств, смыслов, стилистических приемов, выражающих эмоциональное напряжение коммуникантов. ; The article discusses the linguistic phenomena of solidarity, accusation and intimidation in an emotional speech as communicative strategies. It analyzes a series of interviews with politicians in terms of their use of certain linguistic means, stylistic devices that express the emotional stress of communicants.Any participant in a situation of communication acts according to his or her plans, intentions with the aim to achieve goals set: exchange of information, impact, expression of emotional and psychological state, reaching agreement or not. It means that a speaker forms his or her communicative strategy revealed via a series of tactics in communication. Communicative strategy is closely linked to realization of illocutionary senses. Communicative strategy is a component of heuristic intentional programme of planning discourse, its development and management with the aim or reaching a cooperative result, effectiveness in information exchange and impact. It is difficult to doubt the fact that any communicative strategy is realized by communicative tactics. Communicative tactics is a specific technique of realizing intentional and strategic programme of communication, subject to communicative strategy. In this article we discuss identification of such communicative tactics that political leaders turn to in the process of speech interaction and the choice of which is motivates by the emotional state of a politician: tactics of presenting an emotion, tactics of a comparison, favourable to the speaker, with an opponent, tactics of solidarity, tactics of illustrating a politician's positive personal experience, tactics of accusing opponents, tactics of intimidation, tactics of ironical tone, tactics of avoiding a direct response. In our opinion these tactics are aimed at realization of two primary strategies: strategy of self-presentation (from the best perspective) and strategy of discrediting opponents. Closer attention in this article is devoted to the tactics of solidarity, accusation and intimidation. According to our observations the tactics of solidarity implies unification of a politician with other people – party members, like-minded people, common people, the country. Different stylistic devices form the core of this strategy, i.e. nominative sentences, repetitions, parallel constructions. The tactics of accusation lies in stating negative figures or results of opponents. Very often figures and statistics are given. This tactics is based on such stylistic devices as antithesis, emphasis, syntactical parallelism, use of modal verbs to express regret about something that never happened, direct accusations of lying as well. The tactics of intimidation is another technique based on negative emotions experienced, mostly irritation and hurt. In our opinion lexeme risk is used very often to denote that somebody or something poses danger to a country or society from the point of view of a politician.
У статті розглянуто явища солідаризації, звинувачення та залякування в емоційному мовленні як комунікативні тактики. Проаналізовано низку інтерв'ю з сучасними британськими політиками щодо особливостей використання ними певних мовних засобів, смислів, стилістичних прийомів, які виражають емоційну напругу комунікантів. ; Рассмотрены явления солидаризации, обвинения и запугивания в эмоциональном речи как коммуникативные тактики. Проанализированы интервью с современными британскими политиками относительно особенностей использования ими определенных языковых средств, смыслов, стилистических приемов, выражающих эмоциональное напряжение коммуникантов. ; The article discusses the linguistic phenomena of solidarity, accusation and intimidation in an emotional speech as communicative strategies. It analyzes a series of interviews with politicians in terms of their use of certain linguistic means, stylistic devices that express the emotional stress of communicants.Any participant in a situation of communication acts according to his or her plans, intentions with the aim to achieve goals set: exchange of information, impact, expression of emotional and psychological state, reaching agreement or not. It means that a speaker forms his or her communicative strategy revealed via a series of tactics in communication. Communicative strategy is closely linked to realization of illocutionary senses. Communicative strategy is a component of heuristic intentional programme of planning discourse, its development and management with the aim or reaching a cooperative result, effectiveness in information exchange and impact. It is difficult to doubt the fact that any communicative strategy is realized by communicative tactics. Communicative tactics is a specific technique of realizing intentional and strategic programme of communication, subject to communicative strategy. In this article we discuss identification of such communicative tactics that political leaders turn to in the process of speech interaction and the choice of which is motivates by the emotional state of a politician: tactics of presenting an emotion, tactics of a comparison, favourable to the speaker, with an opponent, tactics of solidarity, tactics of illustrating a politician's positive personal experience, tactics of accusing opponents, tactics of intimidation, tactics of ironical tone, tactics of avoiding a direct response. In our opinion these tactics are aimed at realization of two primary strategies: strategy of self-presentation (from the best perspective) and strategy of discrediting opponents. Closer attention in this article is devoted to the tactics of solidarity, accusation and intimidation. According to our observations the tactics of solidarity implies unification of a politician with other people – party members, like-minded people, common people, the country. Different stylistic devices form the core of this strategy, i.e. nominative sentences, repetitions, parallel constructions. The tactics of accusation lies in stating negative figures or results of opponents. Very often figures and statistics are given. This tactics is based on such stylistic devices as antithesis, emphasis, syntactical parallelism, use of modal verbs to express regret about something that never happened, direct accusations of lying as well. The tactics of intimidation is another technique based on negative emotions experienced, mostly irritation and hurt. In our opinion lexeme risk is used very often to denote that somebody or something poses danger to a country or society from the point of view of a politician.
The communicative strategies and ways of their implementation in the diplomatic discourse have been defined and characterized. It has been noted that in the diplomatic activity language is a considerable means of influence on the interlocutor: in any communicative situation a diplomat must be especially attentive to his speech. Diplomatic communication is a kind of official-business style and is applied in the field of interstate relations in politics, economy and culture and regulates the official-business relations of international organizations, structures, individuals and is implemented in conventions (international agreements), communiqués (messages), notes (appeals), protocols, memorandums, treaties, applications, ultimatums. It has been proved that diplomatic communication is a strictly regulated form of declamatory art of negotiation conducting at the interstate level. It is characterized by brevity, accuracy, and courtesy. It has been determined that communication embraces the planning of speech actions together with the ways of achieving the set goals; therefore, linguistic communication can be considered as a strategic process, which is realized through specific communication strategies. Communicative strategy is treated as a complex of speech actions or the main line of speech behavior aimed at achieving a communicative goal. It is formed in the process of speech activity under the influence of a motive, which, in turn, is due to the corresponding need. Each type of discourse (speech) is characterized by appropriate communicative strategies that are used in various areas of communication. Diplomatic discourse always focuses on dialogue, on reaching a compromise through negotiation. The situation of communication, the subject of discussion, the form of a diplomatic conversation, and the intentions of the communicant define the communicative strategy and tactics. Based on the analysis of communication strategies in different types of discourses the tactical and strategic potential of a specialist in ...
The article is devoted to the review of basic scientific approaches to the concept of communicative strategies and tactics in political discourse. Concepts of Ukrainian and foreign researchers are considered in which the classifications of communicativestrategies and tactics are proposed, reliably for political communication. A generalization and a critical rethinking of the described typologies have been made, on the basis of which it is proposed to classify its own strategies on the material of the Ukrainian political discourse with support for the delimitation of conflict and cooperative types of communicative interaction. ; Статтю присвячено огляду основних наукових підходів до поняття комунікативних стратегій і тактик у політичному дискурсі. Розглянуто концепції українських і зарубіжних дослідників, у яких запропоновано класифікації комунікативних стратегій і тактик, релеватні для політичної комунікації. Здійснено узагальнення і критичне переосмислення описаних типологій, на підставі чого запропоновано власну класифікації стратегій на матеріалі українського політичного дискурсу з опертям на розмежування конфліктного і кооперативного типів комунікативної взаємодії.
The article is devoted to the review of basic scientific approaches to the concept of communicative strategies and tactics in political discourse. Concepts of Ukrainian and foreign researchers are considered in which the classifications of communicativestrategies and tactics are proposed, reliably for political communication. A generalization and a critical rethinking of the described typologies have been made, on the basis of which it is proposed to classify its own strategies on the material of the Ukrainian political discourse with support for the delimitation of conflict and cooperative types of communicative interaction. ; Статтю присвячено огляду основних наукових підходів до поняття комунікативних стратегій і тактик у політичному дискурсі. Розглянуто концепції українських і зарубіжних дослідників, у яких запропоновано класифікації комунікативних стратегій і тактик, релеватні для політичної комунікації. Здійснено узагальнення і критичне переосмислення описаних типологій, на підставі чого запропоновано власну класифікації стратегій на матеріалі українського політичного дискурсу з опертям на розмежування конфліктного і кооперативного типів комунікативної взаємодії.
The master's thesis considers the concepts of "communicative strategy" and "communicative tactics" and the prerequisites for their formation. The views of researchers on the study of these concepts in modern linguistics are indicated. It is established that in modern linguistics there is no generally accepted classification of communicative tactics and strategies. On the basis of political speeches the basic means of realization of communicative strategy are considered. It is noted that the communicator of a certain model of behavior with the help of properly selected communication strategies and tactics forms effective communication and achieves the desired goal. ; У магістерській роботі розглянуто поняття «комунікативна стратегія» і «комунікативна тактика» та передумови їх формування. Зазначено погляди дослідників на вивчення цих понять у сучасній лінгвістиці. Встановлено, що в сучасній лінгвістиці немає загальноприйнятої класифікації комунікативних тактик і стратегій. На основі політичних промов розглянуто основні засоби реалізації комунікативної стратегії. Зазначено, що комунікатор певної моделі поведінки за допомогою правильно підібраних комунікативних стратегій і тактик формує ефективне спілкування та досягає бажаної мети.
This paper is dedicated to the study of strategies and tactics that are realized in the English political discourse by means of a definite set of speech figures, including the metaphor, repetition, neologisms, euphemisms, phraseological units, rhetorical questions, paraphrases, antithesis and hyperbole. In the modern era of political campaigns no candidate enters political debate without having duly considered if and how such debate benefits his or her candidacy. Politics is a multifaceted phenomenon that involves a quest for power and influence where language plays an essential role. Research in the domain of political discourse is of paramount importance since it is with the help of the language that millions of people all over the world are imposed views on by elected officials. With influence taking place on so many levels, it is practical to consider political communication from all possible angles of view. Thus this research examines oral and written texts produced within the framework of political discourse not only from a linguistic standpoint, defining the exact speech figures employed by politicians, but aims at discovering what strategies and tactics are pursued with the help of stylistic, syntactic and lexical devices which create ideas and form opinions amongst the electorate. ; Данная статья посвящена рассмотрению стратегий и тактик влияния, используемых в современном англоязычном политическом дискурсе, а также их лингвистической реализации. В политическом дискурсе важно соблюдать правила установления и поддержания контакта со слушателем. Коммуникативный контакт даёт возможность оказывать влияние на слушателей и помогает достичь необходимого эффекта. Потенциалом воздействия на сознание адресата и на существующую у него картину мира обладают риторические приемы и различные средства образности. Выбор лексических единиц в политической речи определяется, главным образом, их прагматической направленностью на реализацию целей убеждения и создание положительного имиджа политика либо же негативного имиджа оппонента. Во многих политических текстах содержится изложение фактов и мнений, но такая информация должна служить еще одним аргументом для убеждения адресата и в конечном счете влиять на его политическую позицию. Необходимость убедить аудиторию обуславливает использование определенных стратегий и тактик, которые делают воздействие наиболее эффективным. ; У англомовному політичному дискурсі мовне планування, а саме тактичне і стратегічне прогнозування висловлювань, досягає рівня технологій, яке необхідне політичним діячам задля досягнення поставлених цілей. Комунікативні стратегії спрямовані на реалізацію цілей комунікантів, а комунікативні тактики являють собою систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегії, що описують сукупність прийомів проведення бесіди і лінію поведінки на певному етапі. Всі комунікативні стратегії в межах політичного дискурсу слугують одній меті − боротьбі за владу. Боротьба і перемога складають основний зміст спілкування, однак не менш важливими є учасники такого спілкування. Кожне слово чи граматична структура тим чи іншим чином впливає на свідомість людини, викликає певну реакцію, спонукає до певних дій чи висновків. Мова політики оперує символами, а її успіх зумовлюється тим, наскільки ці символи співзвучні масовій свідомості. Саме тому ефективний вплив не є можливим без широкого використання лінгвістичних засобів, таких як метафори, повтори, неологізми, евфемізми, фразеологічні одиниці, риторичні запитання, парафрази, антитеза та гіпербола. Інтерпретуючи мовну особистість у політичному дискурсі в її цілісності, не можна обмежуватися суто мовним аналізом. Саме знання та комплексний опис базових стратегій і тактик англомовних політичних діячів з комуніктивно-прагматичної точки зору, а також їх співвіднесення з конкретними мовними засобами надасть можливість якісної та повної інтерпретації політичних текстів.
The article deals with the peculiarities of the implementation of communicative strategies and tactics of negative politeness in British and American political discourse. The material for the study was the written texts of speeches of former US President Donald Trump and former British Prime Minister Theresa May. The chosen topic is of great interest due to the fact that politeness is an integral part of political speeches, contributing to the formation of a politician's social image. The main concept in linguistic politeness is face which represents a person's public self-image. There are two distinct types of face: a positive face and negative face, which then lead to the division of negative and positive politeness strategies. Negative politeness means respect and it can be seen as formal politeness. Negative politeness strategies address the addressee's negative face by showing distance and impersonality. The linguistic means and speech features of the implementation of communicative strategies and tactics of negative politeness, used by Theresa May and Donald Trump, have been identified. Negative politeness strategies and tactics are effective tools for regulating communication processes. They add to the development and maintenance of harmonious relationships between communicative partners. The features of the implementation of the three most commonly used negative politeness strategies have been analyzed: the strategy of evasion, the strategy of apology, and the strategy of the invocation of established norms. Negative politeness strategies convey respect and deference to the addressee and are aimed at 1) distancing the interlocutors, 2) demonstrating the addresser's recognition of the addressee's independence and personal autonomy, 3) convincing the addressee that the addresser does not intend to violate his/her personal boundaries, and 4) minimizing pressure on the addressee. The strategy of evasion is implemented by the tactic of restraining by personal opinions, the tactic of questioning, and the tactic of mitigation, the strategy of apology – by the tactic of admitting harm and the tactic of admitting unwillingness to harm, the strategy of the invocation of established norms – by the tactic of demonstrating generally accepted rules and requirements that govern the behaviour of members of society. ; У статті досліджено особливості реалізації комунікативних стратегій і тактик негативної ввічливості в сучасному британському й американському політичному дискурсі. Негативна ввічливість являє собою детально розроблений набір комунікативних стратегій, спрямованих на демонстрацію визнання незалежності співрозмовника. Негативну ввічливість вважають основою шанобливої поведінки. Увага до обраної теми зумовлена тим, що ввічливість є невід'ємним елементом мовлення політичних діячів, що сприяє формуванню соціального іміджу політика. Стратегії й тактики негативної ввічливості є ефективними інструментами для регулювання процесів комунікації. Вони сприяють уникненню конфліктів, розвитку та підтримці гармонійних відносин між комунікативними партнерами. Матеріалом дослідження слугували тексти промов екс-президента США Дональда Трампа й колишньої прем'єр-міністра Великої Британії Терези Мей. Проаналізовано особливості реалізації трьох найбільш уживаних у рамках політичного дискурсу комунікативних стратегій негативної ввічливості: стратегії ухилення, стратегії вибачення та стратегії апелювання до норми. Комунікативні стратегії негативної ввічливості спрямовані на 1) дистанціювання співрозмовників, 2)демонстрацію визнання адресантом незалежності й особистісної автономії адресата, 3) переконання адресата увідсутності наміру в адресанта порушити його особистісні кордони, 4) мінімізацію тиску на адресата з боку адресанта. Стратегія ухилення реалізується за допомогою тактики обмеження власною оцінкою, тактики перепитування й тактики пом'якшення категоричності висловлення. Стратегія вибачення актуалізується тактикою визнання завданої шкоди та тактикою визнання небажання зашкодити. Стратегію апелювання до норми реалізовує тактика демонстрації загальноприйнятих правил і вимог, що регулюють поведінку членів соціуму. Виявлено, що Тереза Мей надає перевагу офіційно-діловому стилю мовлення, у той час як Дональд Трамп більше тяжіє до неформального стилю мовлення, що зумовлено низкою культурних, соціальних і ситуативних чинників.
The article examines the manifestation of the communicative strategy of protection, which is used as a reaction of the addressee in the case of the interlocutor's choice of conflicting strategies of speech interaction in political talk-shows. An overview of approaches to defining and distinguishing communication strategies is presented and a detailed analysis of defense strategy in interactive political discourse is presented. It is argued that the defensive strategy is related to the communicative behavior of the addressee of a political conflict, who has a weaker position, less convincing to theaudience, but defends his beliefs by opposing the position of the speaker. Under such conditions, the addressee reacts to the aggressive speech behavior of the speaker, but does not agree with him, does not seek to understand, but on the contrary - inflates the conflict and acts as a political opponent. The defense strategy was found to be represented by communicative tactics of justification, evasion of response and counteractionto provocation. ; У статті досліджено вияв комунікативної стратегії захисту, що використовується як реакція адресата в разі обрання співрозмовником конфліктних стратегій мовленнєвої взаємодії в політичних ток-шоу. Здійснено огляд підходів до визначення та виокремлення комунікативних стратегій та представлено розгорнутий аналіз стратегії захисту в інтерактивному політичному дискурсі. Обґрунтовано, що захисна стратегія пов'язана з комунікативною поведінкоюадресата політичного конфлікту, який має слабшу позицію, менш переконливу для аудиторії, але захищає свої переконання, опонуючи до позиції мовця. За таких умов адресат реагує на агресивну мовленнєву поведінку мовця, але не погоджується з ним, не прагне порозумітися, а навпаки – роздмухує конфлікт і виступає в позиції політичного опонента. З'ясовано, що стратегія захисту репрезентована комунікативними тактиками виправдовування, ухиляння від відповіді та протидії провокації.
