Suchergebnisse

В статті розглядається стан української мови крізь призму становлення та розвитку «Русского мира» часів Російської імперії. Розкривається зміст російського геополітичного концепту – ідеології «Русского мира», що своїм культурним підґрунтям має російську мову та російську культуру.
Підкреслюється, що московська мова та відповідна культура були відсутні на українських теренах за часів Литовсько-Руської державності та в Речі Посполитій.
В статті зазначається, що найзначнішим підґрунтям поширення української мови є державна форма організації суспільства. Національно-культурне піднесення в Україні дало можливість стати на шлях створення та розвитку національної державності, що відкривало нові можливості для розвитку української культури та мови.
Здійснено огляд розвитку української мови в політичній, освітній та релігійній царинах. Розкрито значні здобутки українства на шляху збереження русько-української культури в боротьбі з «латинським світом» внаслідок створення національної мережі народних освітніх закладів: братських та козацьких (січових), а також монастирських та церковно-парафіяльних шкіл, в яких вагоме місце відводилось українській мові.
Автор відзначає чільне місце народної мови в межах конфесійної практики, перекладу релігійних текстів та україномовної проповіді, адже це значно піднімало престиж народної мови в суспільстві та православному світі.
Показано, що становлення московсько-російської державності безпосередньо пов'язане з формуванням світопростору «Русского мира» – експансіоністська політика «збирання руських земель», іменування московських царів себе як «государів всєя Русі», впровадження в життя ідеї «Москви як Третього Риму» тощо.
Пропонується аналіз впливу уніфікаційної політики Російської імперії в політичній, релігійній та освітній сферах суспільного життя, за якої було повністю витіснено українську мову з адміністративно-політичного вжитку внаслідок ліквідації козацької автономії (Гетьманщини); з церковної сфери внаслідок витіснення народної мови з богослужбової практики; з освітньої сфери через створення та формування імперської освітньої системи, що призвело до вкрай низького рівня освіти серед українців.
Підкреслюється, що формування світопростіру «Русского мира» унеможливлювало вільний розвиток народів Російської імперії, особливо близькоспоріднених мовно й культурно українців та білорусів.

Статтю присвячено дослідженню ознаки права «універсальність» в аспекті взаємозв'язку явища право як засобу регулювання суспільних відносин і мови як джерела формування і форми втілення права. Відзначено, що в теорії права існує низка підходів до дослідження універсалізму/неуніверсалізму права (прав людини), різниця між якими значною мірою визначається залежно від покладеного в основу дослідження типу праворозуміння. Взято до уваги такі підходи щодо дослідження універсальної ознаки права в аспекті\зрізі правничої лінгвістики: позитивістський/нормативістський, природно-правовий, соціологічний. При цьому вказано, що європейська загальнотеоретична правнича наука не оперує таким поняттям, як «праворозуміння», хоча в її межах досліджуються питання розуміння права.
Метою дослідження є аналіз універсалізму /універсальності/ неуніверсальності права (прав людини) в контексті співвідношення права і мови.
Наукова новизна. У зв'язку із зростанням кількості міждисциплінарних досліджень, активним розвитком юридичної лінгвістики як галузі гуманітарного знання, що досліджує взаємозв'язок права і мови, а також символьну природу права, враховуючи такі соціальні феномени, як культура, світогляд, менталітет народу, доведено тісний зв'язок типу розуміння права й універсальності/неуніверсальності як ознаки права.
Висновки. Визначено, що проблема універсалізму права в контексті співвідношення мови і права є однією з найактуальніших в сучасній науці. У кожній із правових шкіл так чи інакше йдеться про мову як засіб (термін, символ, культура) формального відображення права. Жодна з розглянутих теорій розуміння права не заперечує необхідності при формулюванні юридичних приписів дотримання принципу юридичної визначеності, що вказує на лінгвістичний аспект у розумінні права. Вказано на неуніверсальність права через різне світосприйняття, через соціокультурність права. Право, являючи собою свого роду універсальний регулятор суспільних відносин, має свої особливості у кожній із правових культур. Мова є для права системоутворюючою конструкцією, поза якою життя права є неможливим.

The paper addresses George Y. Shevelov's linguistic studies on Pavlo Tychyna's poetic language and style. This problem was in the focus of Shevelov's PhD thesis, written in 1936–1939 under Leonid Bulakhovs'kyj's supervision and defended at the University of Kharkiv. Although the typescript in question is now considered to be lost, some chapters of it are available in the form of three lengthy articles published in 1940–1941. This makes it possible to analyze Shevelov's early research into Tychyna's oeuvre within the entire corpus of his studies on poetic language and style, especially from the methodological point of view. A variety of Shevelov's publications is taken into consideration, ranging from hitherto unknown newspaper articles to his classical studies on the language and style of other Ukrainian writers. Shevelov's conclusion concerning Tychyna's politically engaged collection of poems The Party Leads the Way, if one looks away from its ideological implications, is that it constitutes an interesting formal experiment offering a nice example of a notionally meaningless poetic language per se.

Official-business style of Ukrainian language has not been thoroughly re-searched by the language historians. The article is the first attempt to present certain legislative acts regulating the functioning of Rus (Ukrainian) language at school. The aim of the article is to describe the problems of Halychyna concerning school issues. Laws of Austrian government which could improve the state of learning Rus (Ukrainian) language at school are given. The task of the article is to show the attempt of Halychyna intelligentsia to introduce Rus (Ukrainian) language at school. Presented laws of Austrian government prove the recognition of Rus (Ukrainian) language as independent one and different from Polish language. Notions "language" and "nation" are inseparable. Every nation is identified due to its own language. This is found in mono-national states where the language issue is not raised as the language spoken on this or that territory is considered to be national. It was undoubted. But the fate of Ukrainian language was different. Ukraine is known to have been a part of different countries for many centuries. Each country did not consider Ukrainian to be separate and tried to limit its functioning or even ban it. Ukrainian language is probably the only one in the world existence of which had to be solved with the help of different legislative acts. Thus it is very important to research official style of Ukrainian language functioning. Both tsarist Russia and monarchical Austria having Ukrainian territories tried to limit the functioning of Rus (Ukrainian) language. Russian empire intended to ban Ukrainian language through various decrees and circulars. The situation in Austrian state was a bit different. Central government in Vienna was trying to solve the language issue in the state rightfully through various language decrees which were in force throughout the state. Halychyna was in other situation. The Poles considered it to be Polish territory and tried to deny the existence of separate nation as well as ...

Ukraine was a part of two countries for many centuries. These countries did not recognize the independence of Ukrainian nation and tried to assimilate it with their nations. Russian state forbade the Ukrainian language completely. The situation in Eastern Halychyna which belonged to Austrian monarchy was slightly different. The Central government recognized Eastern Halychans as a nation and guaranteed them the equal rights with other nations. The Rus (Ukrainian) language was officially allowed to use in courts, governments and private life. But local sergeants (most of which were Polish) tried to force the Rus (Ukrainian) language out of government communication and substitute it with Polish language. The only act regulating language issues in Austrian state was the constitution adopted on December 5 1861. It guaranteed all nationalities to develop their languages in courts, education and private life. All nationalities used that right but Halychyna Ukrainians who were under constant pressure of Polish sergeants. Poland could not put up with the fact that Eastern Halychyna was a separate territory and not its part. All positions in local governments were occupied by either ethnic Polish or Polished Halychans. They made efforts to make Rus (Ukrainian) population be Polish aiming at renaissance of Poland. This is proved by the project of language law presented to Halychyna Seim (Diet) (where the Polish had the majority) according to which Polish language was suggested to be official in all local governments in Eastern Halychyna. Despite the resistance and convincing arguments of Rus (Ukrainian) delegates in the Seim the law was adopted and sanctioned. Local governments did not want to put up with the ban of communication with governments orally and in written in the Rus (Ukrainian) language and adopted rulings on introduction the Rus (Ukrainian) language as government one. The actions of delegates of Halychyna Seim revealed the efforts of the Polish to eliminate the Rus (Ukrainian) language from public life of ...

(uk) У статті йдеться про правила юридико-лінгвістичного тлумачення термінології української мови, які ґрунтуються на правилах лінгвістичної науки і є результатом узагальнення юридичної практики. Вони є необхідними рекомендаціями, дотримання яких сприяє однозначному розумінню, тлумаченню, застосуванню норм права. Висвітлено сучасні техніки термінотворення в галузі юридичної термінології та активні процеси в названій терміносистемі. ; (en) The article deals with the law and linguistic interpretation of Ukrainian legal terminology. The former is based on linguistic rules and is the result of the generalized legal practice. These rules are necessary for unambiguous understanding, interpretation, and implementation of legislative acts. The ways of contemporary legal terms formation are highlighted.

Language and the law. Controversies and manipulation in Ukrainian parliamentary discourseThis article presents the linguistic resources which Ukrainian parliament members use to form the controversial communiqués. I try to find out what characteristic phrases indicate manipulation of information. Examples are selected from speeches of different political groups of the seventh convocation in the Ukrainian parliament (Verkhovna Rada) on 4th July 2012, when the depu­ties were discussing the Principles of the State Language Policy Act, passed the previous day. To describe the issue in question, I use the method of critical discourse analysis. Język i prawo. Kontrowersje i manipulacje w ukraińskim dyskursie parlamentarnymPrezentowany artykuł jest próbą ustalenia, za pomocą jakich środków językowych posłowie parlamentu ukraińskiego formułują komunikat, który można uznać za kontrowersyjny. Próbuję ustalić, jakie charakterystyczne zwroty wskazują na manipulowanie informacją. Przykłady wyekscerpowano z przemówień przedstawicieli różnych grup politycznych na posiedzeniu Rady Najwyższej Ukrainy w dniu 4 lipca 2012 roku, podczas którego posłowie dyskutowali nad przyjętą poprzedniego dnia ustawą O zasadach polityki językowej. W analizie zastosowano metodę krytycznej analizy dyskursu.

Мета статті — дослідити особливості залучення студентів закладів вищої освіти до світової культури, яке слід розглядати як процес засвоєння загальнолюдських цінностей, культурних здобутків, традицій та засад різних народів. Методологія дослідження спирається на метод теоретичного аналізу та синтезу, аналіз науково-методичної літератури, порівняльний аналіз, узагальнення теоретичних поглядів науковців та власного педагогічного досвіду підготовки фахівців. Наукова новизна полягає у визначенні значущості іноземної мови не лише як елемента художньо-культурної діяльності, а і як основного засобу пізнання світової культури у всьому її розмаїтті. Враховуючи обставини та умови освіти, розглянуто теоретичні та практичні основи залучення студентів до світової культури у процесі вивчення іноземної мови, обґрунтовано підхід до відбору змісту знань про досягнення матеріальної та духовної культури, культурні здобутки, традиції та звичаї різних народів. Висновки. Зазначено, що нині проблема збереження та розвитку культури, духовних цінностей, створених народами протягом століть, постає як одне з найважливіших завдань, як глобальна проблема. Прогресивні сили світу не можуть не думати про довгострокові психологічні та моральні наслідки для молоді насильства, низинних інстинктів людини, пропаганди. Зауважено, що найкраща форма боротьби з бездуховністю — це протиставлення їй справжньої духовності, культури. Культура є реальною основою для діалогу між людьми та соціальними групами з суттєво розбіжними позиціями. Значущим для закладів вищої освіти є використання іноземної мови як способу пізнання світу та отримання спеціальних знань, прилучення до культури різних народів, діалогу культур. Зважаючи на те, що мова є засобом міжкультурного спілкування та пізнання культури, можна стверджувати, що вивчення іноземної мови слугує поглибленому проникненню в основи світової культури.

Розглянуто специфіку розвитку дослідницьких традицій когнітивної лінгвістики та соціолінгвістики. Визначено проблеми розу- міння буденної мови на сучасному етапі розвитку науки. Проаналізовано сучасний стан розвитку етнометодологічного підходу, ролі невербальних комунікацій у повсякденному спілкуванні. Обґрунтовано природу со- ціальної дії, особливості функціонування та взаємодії соціальних акто- рів за допомогою символів і значень. Розглянуто моделі комунікаційної взаємодії У. Шрама, Д. Маккуейла, Дж. Груніга, Т. Ханта, Ю. Габермаса, Н. Лумана. Розкрито зміст одного з ключових понять соціолінгвістики – "мовна ситуація", яке визначається як сукупність форм існування мови (мов, регіональних койне, територіальних і соціальних діалектів). Особливу увагу приділено в сучасній соціолінгвістиці питанню про зв'язок і взаємо- дію мови і культури. Також розглянуто особливості розвитку когнітивної лінгвістики як мовознавчого напряму щодо функціонування мови як різ- новиду когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості — через мовні явища. Доведено основну гіпотезу когнітивної науки, що мисленнєві процеси можна трактувати як процеси оброблення та перетворення ментальних репрезентацій. Наведено ідеї головного прихильника та представника когнітивної соціології — аме- риканського соціолога Аарона Сікурела. Також обґрунтовується зміст праць французького соціолога Ж. Подьоло та концепції соціолінгвістики А. Мейє, Ф. Боаса, Е. Сепіра, В. Матезиуса, Б. Гавранека, Й. Вахека та ін., які зробили значний внесок у виявлення ролі соціальних чинників у розвитку мови та продемонстрували зв'язок мови із соціальними процесами, а також соціаль- ну роль літературної мови.

Сучасна світобудова характеризується низкою антагоністичних тенденцій, з одного боку, процеси глобалізації призводять до уніфікації та інтеграції, а з іншого – спостерігаються процеси фрагментації та локалізації спільнот за різними ознаками, переважно культурною та соціальною тощо. Мова є одним з консолідуючих факторів цього процесу. А політика збереження, розвитку та консолідації національної ідентичності національних меншин має стати одним із механізмів забезпечення стійкості соціального порядку, дослідження цього питання й актуалізувало мету роботи. Основною комплексною небезпекою для державності є руйнація соціального порядку. Тому ефективність соціального управління та консолідація суспільства навколо цілей, досягнення яких гарантує його безпеку, значною мірою залежить від вирішення проблеми забезпечення стійкості, зокрема національної. Складність взаємодії та специфіка дослідження чинників, які мають враховуватися при визначенні концептуальних засад безпеки соціальних систем та механізмів її забезпечення, зумовили використання для вирішення поставлених завдань міждисциплінарного та системного підходів, а також низки загальнонаукових і спеціальних методів, які використовуються в соціології, політології, теорії права, публічного управління та адміністрування. Мета роботи – осмислення концептуальних засад національної стійкості крізь призму консолідації та збереження ідентичності національних меншин: мовний аспект. Методологічну основу формує використання міждисциплінарного та системного підходів, а також структурно-функціонального, абстрактно-логічного методів тощо. Наукова новизна отриманих результатів полягає у окресленні концептуальних засад національної стійкості та визначення ролі мови як одного з консолідуючих факторів політики збереження, розвитку та консолідації національної ідентичності національних меншин й обґрунтуванні базових підходів та механізмів щодо її забезпечення. Значна увага приділена висвітленню взаємозалежності безпеки та національної стійкості, дослідженню поняття стійкості соціального порядку; розкрито роль мови як одного з консолідуючих факторів. Висновки. Встановлена взаємозалежність понять "стійкість держави", "безпека" та "національна стійкість", вони розглядаються як визначальні передумови формування стратегічних завдань суб'єктів державного управління та оцінювання ефективності їх діяльності. Визначальною передумовою забезпечення стійкості держави є зорієнтованість її інститутів, функцій та інструментів влади на збереження національних цінностей. Стійкість держави і соціальна стійкість взаємозумовлені, а економічна, соціальна та екологічна складові останньої тісно пов'язані. Тому стійкість держави має розглядатися в контексті її взаємозв'язку з дотриманням принципів сталого розвитку та вибору критеріїв, які дозволяли б оцінювати стійкість та розвиток як передумову безпеки суспільства та держави й обґрунтуванні базових підходів та механізмів щодо її забезпечення. Визначено роль мови як одного з консолідуючих факторів політики збереження, розвитку та консолідації національної ідентичності національних меншин. Отримані теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть сприяти подальшому вдосконаленню теоретичних основ щодо забезпечення національної безпеки, мають позитивно вплинути на підготовку та прийняття ефективних політичних та державно-управлінських рішень, розробляти та втілювати комплексну, прогнозовану, обґрунтовану політику забезпечення національної стійкості.

Old Church Slavic Language in Galicia of XIX – early XX was one of the central objects of Ukrainian intellectuals' attention, appearing in the context of various cultural ideologies, political lines and linguistic concepts. Ukrainian linguistics contains a lot of profound studies dedicated to discussions on Old Church Slavic language as a basis of literary language in Galicia. Although, the mentioned polemics highlighted not only cultural, linguistic and literary, social and political aspect, but also church and liturgical aspect, which still does not get proper attention, while Old Church Slavic language in its original and main function is a liturgical language. The article is aimed to present the position of Church (meaning, first of all, defensive position related to Old Church Slavic language) in the defined situation, as well as its context and preconditions. Herewith, it is investigated that, despite the loss of the status of the predominant literary language and narrowing of the sphere of its functioning to the use in prays and church, liturgical Old Church Slavic language in the defined period played a significant role in linguistics and culture of Galicia. This, in particular, facilitated evolutional switch from Old Church Slavic language to Ukrainian language in churching, not revolutionary, as it was in Greater Ukraine, but from the other hand, it has slowed down the process for many years and caused "soft" (concerning Old Church Slavic antetype) character of Ukrainian translations of liturgical texts.

Мета статті — дослідити мову як інструмент культурної дипломатії України, як чинник національного брендингу нашої держави з огляду на військову агресію рф та засіб популяризації національного іміджу «незламності» українського суспільства; обґрунтувати феномен поширення та масового вивчення української мови у світі в 2022 році. Результати дослідження показують, що в сучасному світі міжнародний діалог та міжнародна взаємодія спираються на публічну дипломатію — важливу частину стратегічних комунікацій держави. До початку російського вторгнення у 2014 році міжнародний імідж та репутація України у світі формувалися під впливом різних чинників, на які значно впливав факт минулого перебування нашої країни у складі Радянського Союзу, пережитки якого сприяли формуванню викривлених та хибних уявлень про державу в певних регіонах світу. Проте саме ці обставини наштовхнули офіційну владу на пошуки ефективного інструментарію у сфері «м'якої сили», нового засобу промоції України за кордоном — впізнаваності країни та її культурного розмаїття. А початок «денацифікації» України наприкінці лютого 2022 року, як спроба рф зупинити незворотні культурні зміни, зворотно від своєї мети став рушійним поштовхом піднесення української мови та каталізатором культурних змін, які не лише зміцнили українську національну ідентичність та посилили стійкість українського населення, але й популяризували українську мову в міжнародній спільноті. Наукова новизна полягає в дослідженні «української мови» як потужного бренд-утворюючого чинника національного брендингу України в умовах військової агресії рф, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що мова є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, стає потужним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Ставши світовим брендом 2022 року — символом «стійкості й нескореності», українська мова набула надзвичайної популярності за показниками вивчення у світі серед представників міжнародної спільноти.

The article defines the role of language in the process of state creation, characterized by the language policy and features of functioning of the government-clerical language in Ukrainian Cossack Hetman state. ; В статье определена роль языка в процессе создания государства, даны характеристики языковой политике и особенностям функционирования правительственно-канцелярского языка в Украинском казацко-гетманском государстве. ; У статті визначено роль мови в державотворенні, охарактеризовано мовну політику та особливості функціонування урядово-канцелярської мови в Українській козацько-гетьманській державі.