Suchergebnisse

Possibilities of forming mathematical activity in the process of international activity are considered in the article. The international project "Development of a culture of democracy in teacher education in Ukraine, Norway and Palestine" is described and ; У статті розглянуті можливості формування математичної діяльності у процесі міжнародної діяльності. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі у ньому. Охарактериз ; У статті розглянуті можливості формування математичної діяльності у процесі міжнародної діяльності. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі у ньому. Охарактериз

This article shows the relevance of the problem of democratization of education which is aimed at democratic culture developing as a basis for the development of civil society through the implementation of democratic principles in all aspects of life and promoting self-government. Education as the main source of information should provide understanding and awareness of democratic processes in all spheres of public life. Democratization of education is a key component of the process of democratization of society. Various aspects of democratization of the educational space have repeatedly been the subject of scientific research of the Ukrainian scholars (B.Chyzhevskyi, L.Lebedyk, T.Zhyzhko, T.Matusevych, and L.Kolesnyk). The purpose of the article is to explore the practical experience of democratization of the educational space of Ukrainian universities, presented at the final international online conference "Democracy and Education: Teaching and Learning Democracy in Primary School and in Teacher Education" within the project "Development of the Culture of Democracy in Teacher Education in Ukraine, Norway and Palestine". The authors conclude that democratic transformations taking place in Ukraine change not only the educational environment at the level of training, but also at the level of building communication between all participants in the educational process, including higher education institutions, as exemplified by the participation of Ukrainian universities in the project "Development of the Culture of Democracy in Teacher Education in Ukraine, Norway and Palestine". Higher pedagogical education, first of all training of future primary school teachers of the new Ukrainian school, is one of the factors of long-term social changes. The experience presented by the universities of Ukraine at the conference shows that pedagogical education is at the forefront of democratization of the educational space of our state. Despite the fact that each university moves towards building democracy in its own way, outlined in the participants' reports, the authors admit that democratization is gradually permeating the educational space at all levels – from the philosophy of education, educational institutions to teaching methods and educational practice. ; Статтю присвячено актуальній проблемі розвитку вищої освіти України – її демократизації. Визначено роль демократичного освітнього середовища як невід'ємної частини інноваційного потенціалу, що створює певні передумови для інноваційної діяльності закладу вищої освіти. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі в ньому представників університетів України. Детально представлено досвід університетів-учасників проєкту з розбудови демократичного освітнього простору в закладах вищої освіти, презентований на міжнародній підсумковій конференції «Демократія та освіта: викладання та навчання демократії в початковій школі та педагогічній освіті».

This article shows the relevance of the problem of democratization of education which is aimed at democratic culture developing as a basis for the development of civil society through the implementation of democratic principles in all aspects of life and promoting self-government. Education as the main source of information should provide understanding and awareness of democratic processes in all spheres of public life. Democratization of education is a key component of the process of democratization of society. Various aspects of democratization of the educational space have repeatedly been the subject of scientific research of the Ukrainian scholars (B.Chyzhevskyi, L.Lebedyk, T.Zhyzhko, T.Matusevych, and L.Kolesnyk). The purpose of the article is to explore the practical experience of democratization of the educational space of Ukrainian universities, presented at the final international online conference "Democracy and Education: Teaching and Learning Democracy in Primary School and in Teacher Education" within the project "Development of the Culture of Democracy in Teacher Education in Ukraine, Norway and Palestine". The authors conclude that democratic transformations taking place in Ukraine change not only the educational environment at the level of training, but also at the level of building communication between all participants in the educational process, including higher education institutions, as exemplified by the participation of Ukrainian universities in the project "Development of the Culture of Democracy in Teacher Education in Ukraine, Norway and Palestine". Higher pedagogical education, first of all training of future primary school teachers of the new Ukrainian school, is one of the factors of long-term social changes. The experience presented by the universities of Ukraine at the conference shows that pedagogical education is at the forefront of democratization of the educational space of our state. Despite the fact that each university moves towards building democracy in its own way, outlined in the participants' reports, the authors admit that democratization is gradually permeating the educational space at all levels – from the philosophy of education, educational institutions to teaching methods and educational practice. ; Статтю присвячено актуальній проблемі розвитку вищої освіти України – її демократизації. Визначено роль демократичного освітнього середовища як невід'ємної частини інноваційного потенціалу, що створює певні передумови для інноваційної діяльності закладу вищої освіти. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі в ньому представників університетів України. Детально представлено досвід університетів-учасників проєкту з розбудови демократичного освітнього простору в закладах вищої освіти, презентований на міжнародній підсумковій конференції «Демократія та освіта: викладання та навчання демократії в початковій школі та педагогічній освіті».

Метою цієї публікації є висвітлення історії Миколаївського морськоготоргового порту від зародження торгового мореплавання в регіонісучасного міста Миколаєва до початку ХХ ст. у контексті історичногорозвитку Миколаєва як промислово-комерційного центру Півдня України.У ХІХ – на початку ХХ ст. порт мав найменування Миколаївськийміжнародний комерційний (або торговий) порт. Автор спиралася напринципи історизму, об'єктивності, всебічності й комплексності, атакож на соціальні та матеріалістичні підходи до розуміння історії, заяких економічні аспекти першочергово беруться до уваги під часдослідження. Вагоме значення мали принципи й методи, напрацьованіісториками науки і техніки. Використано також методи джерелознавчого аналізу, оскільки дослідження ґрунтується переважно наархівних джерелах.Засади торгового мореплавання в Чорноморському басейні булозакладено ще у IX–XIII ст. У 1788 р. на лівому березі річки Інгул заснованоВільну Гавань, яка вважається прародителькою морського торговогопорту в Миколаєві. Оскільки уряд Російської імперії переслідував метустворення в Миколаєві центру Чорноморського військово-морськогофлоту й через це запроваджував різного роду обмеження, міжнароднаторгівля припинилася.Миколаївське купецтво в основному займалося забезпеченням Адміралтейства, підприємств морського відомства й флоту потрібними їмматеріалами й товарами. Після Кримської війни (1853–1856 рр.) тазапровадження обмежувальних статей Паризького мирного договору(1856 р.) суднобудування в Миколаєві припинилося, Головне управлінняЧорноморського флоту та портів було ліквідоване. Миколаїв поринув углибоку економічну кризу. Миколаївський військовий губернатор М. Аркасстав ініціатором заснування Російського товариства пароплавства таторгівлі, однак діяльність товариства не мала значного впливу наекономіку Миколаєва. У 1860 р. Миколаївський військовий губернаторБ. Глазенап запропонував відкрити порт у Миколаєві для заходуіноземних суден і експортно-імпортних операцій. Порт відкрито з1 червня 1862 р Географічно до Миколаєва тяжів регіон, у якому вирощувалися зернові,тому порт відразу став центром експорту пшениці, жита, вівса, атакож заліза. Уже в перші роки його існування вартість експортуперевищила вартість імпорту. Подальшому розвиткові хлібної торгівлісприяли повернення єврейського населення до Миколаєва, відкриттямитниці 1-го класу, банківських установ, Хлібної біржі, Біржовогокомітету й аналітичної камери при ньому, прокладання залізниці. Усе цезагалом сприяло розвиткові фабрично-заводської промисловості в місті,зростанню кількості населення й перетворенню Миколаєва напромисловий центр Півдня України.Однак із часом з'ясувалося, що порт не задовольняє вимогам часу.Постало питання його реконструкції, проєкт якої було затверджено у1885 р. Портове управління почало діяти з 1894 р. Його очолювавкапітан над портом, який водночас був головою Присутствія ізпортових справ – дорадчого органу, до повноважень якого належаловирішення портових проблем. Порт поділявся на два відділи: закордоннийі каботажний. Під час реконструкції було визначено кордони порту,збудовано нові набережні, елеватор, склади, порт забезпечено новітнімина той час вантажувально-розвантажувальними засобами, транспортерами зерна й руди, у зимовий період судна до порту почали проводити задопомогою криголамів. Разом із цим, було вирішено проблемупоглиблення каналу в Дніпро-Бузькому лимані, оскільки судна з великоюосадкою не могли повністю навантажуватися в Миколаєві й вимушені булидозавантажуватися в порту «Очаків», а транспортування вантажів доОчакова вимагало значних фінансових витрат. Також були встановленімаяки й застережливі знаки.Це дало можливість значно збільшити вантажообіг порту, який у1910 р. досяг рекордної цифри – понад 151 млн пудів, у т. ч. понад115 млн пудів зернових (це складало 14 % експорту зернових усієїРосійської імперії). У цей рік Миколаїв прийняв 527 іноземних суден.Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. порт працював на засадах державноприватного партнерства (за сучасним визначенням), у його розвитоквкладали кошти держава, місто та іноземні інвестори. Таким чином,історія порту періоду до 1917 р. надає приклад для його розвитку вХХІ ст., коли фактично порт працює в тих самих зовнішніх і внутрішніхумовах, як і у вище досліджуваний період. ; The purpose of this research was to investigate the history of the Mykolaiv Sea Port from the beginning of marine trade in the region of modern Mykolaiv-city to the beginning of the XX cent. in the context of the historical development of Mykolaiv as an industrial and commercial center of the South of Ukraine. In the second part of the XIX cent. and early XX cent. the name of the Port was the Mykolaiv International Commercial (or Trade) Port. The research has based on the principles of historicism, objectivity, comprehensiveness, as well as social and materialistic approaches to understanding history, in which economic aspects has primarily significance. The principles and methods developed by historians of science and technology was importance as well. Methods of source analysis were also useful, since the research was based mainly on archival sources. The principles of commercial navigation in the Black Sea basin were laid in the IX–XIII centuries. In 1788, on the left bank of the Ingul River, the Free Harbor, which is considered the antecedent of the Sea Port in Mykolaiv, was founded. Since the Government of the Russian Empire pursued the aim of creating the Black Sea Navy Center in Mykolaiv and, because of this, imposed various restrictions, the international trade in Mykolaiv was ceased. The Mykolaiv merchants were mainly engaged in providing the Admiralty, the enterprises of the Sea Department and the Black Sea Fleet with the necessary materials and goods. After the Crimean War (1853–1856) and the implementing of restrictive articles of the Paris Treaty (1856) shipbuilding in Mykolaiv was ceased, the Main Administration of the Black Sea Fleet and the Military Port were abolished. The deep economic crisis started in the city. The Mykolaiv military governor M. Arkas initiated founding of the Russian Society of Shipping and Trade, but the activity of this company did not have a significant impact on the economy of Mykolaiv. In 1860, the Mykolaiv military governor B. Glazenap proposed to open the Port in Mykolaiv for foreign vessels and export-import operations. The Port was opened on June 1, 1862. The region in which crops were grown geographically tended to Mykolaiv, so the Port immediately became the center of export of wheat, rye, oats, and also iron. Already in the first years of the Port operation the value of exports exceeded the value of imports. Further development of the grain trade was promoted the return of the Jews to Mykolaiv, the opening of the Customs Office and banks, the Crops Exchange, the Exchange Committee, the analytical chamber at it, the railway building. All this generally contributed to the development of the industry in the city, population growth and the transformation of Mykolaiv to the industrial center of the South of Ukraine. However, over time it was found that the Port did not meet the time demands. The question of its reconstruction was raised in the 1870s, and the project of the reconstruction was approved in 1885. The Port Administration began to operate in 1894. It was headed by 'the Captain over the Port', who was at the same time the Head of the Port Affairs Bureau – an advisory council whose authority was to solve port problems. The Port was divided into two divisions: foreign and cabotage. During the reconstruction the boundaries of the Port were identified, new embankments, elevators, warehouses were built. The Port was equipped with the latest loading and unloading facilities, grain and ore transporters. Two icebreakers helped the vessels to achieve to the Port in the winter time. Simultaneously, the problem of deepening of the canal in the Dnieper-Bug estuary was solved. It was importance because the vessels with large sediment could not be fully loaded in Mykolaiv and were forced to dock at the port of Ochakov, and transportation of cargo to Ochakov required considerable expenditure. Beacons and warning signs were also installed. All this made it possible to significantly increase the cargo turnover of the Port, which in 1910 reached a record level – more than 151 million poods, including more than 115 million poods of grain (this constituted 14 % of grain exports throughout the Russian Empire). That year Mykolaiv accepted 527 foreign vessels. At the end of the XIX – at the beginning of XX cent. the Port had been functioning on the basis of public-private partnership (by modern definition). The state, city and foreign investors put money into its development. Thus, the history of the Port until 1917 is the example of the Road Map for further development of the Port in the XXI cent., when in fact the Port operates in the same external and internal conditions as in the period studied above.

Метою цієї публікації є висвітлення історії Миколаївського морськоготоргового порту від зародження торгового мореплавання в регіонісучасного міста Миколаєва до початку ХХ ст. у контексті історичногорозвитку Миколаєва як промислово-комерційного центру Півдня України.У ХІХ – на початку ХХ ст. порт мав найменування Миколаївськийміжнародний комерційний (або торговий) порт. Автор спиралася напринципи історизму, об'єктивності, всебічності й комплексності, атакож на соціальні та матеріалістичні підходи до розуміння історії, заяких економічні аспекти першочергово беруться до уваги під часдослідження. Вагоме значення мали принципи й методи, напрацьованіісториками науки і техніки. Використано також методи джерелознавчого аналізу, оскільки дослідження ґрунтується переважно наархівних джерелах.Засади торгового мореплавання в Чорноморському басейні булозакладено ще у IX–XIII ст. У 1788 р. на лівому березі річки Інгул заснованоВільну Гавань, яка вважається прародителькою морського торговогопорту в Миколаєві. Оскільки уряд Російської імперії переслідував метустворення в Миколаєві центру Чорноморського військово-морськогофлоту й через це запроваджував різного роду обмеження, міжнароднаторгівля припинилася.Миколаївське купецтво в основному займалося забезпеченням Адміралтейства, підприємств морського відомства й флоту потрібними їмматеріалами й товарами. Після Кримської війни (1853–1856 рр.) тазапровадження обмежувальних статей Паризького мирного договору(1856 р.) суднобудування в Миколаєві припинилося, Головне управлінняЧорноморського флоту та портів було ліквідоване. Миколаїв поринув углибоку економічну кризу. Миколаївський військовий губернатор М. Аркасстав ініціатором заснування Російського товариства пароплавства таторгівлі, однак діяльність товариства не мала значного впливу наекономіку Миколаєва. У 1860 р. Миколаївський військовий губернаторБ. Глазенап запропонував відкрити порт у Миколаєві для заходуіноземних суден і експортно-імпортних операцій. Порт відкрито з1 червня 1862 р Географічно до Миколаєва тяжів регіон, у якому вирощувалися зернові,тому порт відразу став центром експорту пшениці, жита, вівса, атакож заліза. Уже в перші роки його існування вартість експортуперевищила вартість імпорту. Подальшому розвиткові хлібної торгівлісприяли повернення єврейського населення до Миколаєва, відкриттямитниці 1-го класу, банківських установ, Хлібної біржі, Біржовогокомітету й аналітичної камери при ньому, прокладання залізниці. Усе цезагалом сприяло розвиткові фабрично-заводської промисловості в місті,зростанню кількості населення й перетворенню Миколаєва напромисловий центр Півдня України.Однак із часом з'ясувалося, що порт не задовольняє вимогам часу.Постало питання його реконструкції, проєкт якої було затверджено у1885 р. Портове управління почало діяти з 1894 р. Його очолювавкапітан над портом, який водночас був головою Присутствія ізпортових справ – дорадчого органу, до повноважень якого належаловирішення портових проблем. Порт поділявся на два відділи: закордоннийі каботажний. Під час реконструкції було визначено кордони порту,збудовано нові набережні, елеватор, склади, порт забезпечено новітнімина той час вантажувально-розвантажувальними засобами, транспортерами зерна й руди, у зимовий період судна до порту почали проводити задопомогою криголамів. Разом із цим, було вирішено проблемупоглиблення каналу в Дніпро-Бузькому лимані, оскільки судна з великоюосадкою не могли повністю навантажуватися в Миколаєві й вимушені булидозавантажуватися в порту «Очаків», а транспортування вантажів доОчакова вимагало значних фінансових витрат. Також були встановленімаяки й застережливі знаки.Це дало можливість значно збільшити вантажообіг порту, який у1910 р. досяг рекордної цифри – понад 151 млн пудів, у т. ч. понад115 млн пудів зернових (це складало 14 % експорту зернових усієїРосійської імперії). У цей рік Миколаїв прийняв 527 іноземних суден.Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. порт працював на засадах державноприватного партнерства (за сучасним визначенням), у його розвитоквкладали кошти держава, місто та іноземні інвестори. Таким чином,історія порту періоду до 1917 р. надає приклад для його розвитку вХХІ ст., коли фактично порт працює в тих самих зовнішніх і внутрішніхумовах, як і у вище досліджуваний період. ; The purpose of this research was to investigate the history of the Mykolaiv Sea Port from the beginning of marine trade in the region of modern Mykolaiv-city to the beginning of the XX cent. in the context of the historical development of Mykolaiv as an industrial and commercial center of the South of Ukraine. In the second part of the XIX cent. and early XX cent. the name of the Port was the Mykolaiv International Commercial (or Trade) Port. The research has based on the principles of historicism, objectivity, comprehensiveness, as well as social and materialistic approaches to understanding history, in which economic aspects has primarily significance. The principles and methods developed by historians of science and technology was importance as well. Methods of source analysis were also useful, since the research was based mainly on archival sources. The principles of commercial navigation in the Black Sea basin were laid in the IX–XIII centuries. In 1788, on the left bank of the Ingul River, the Free Harbor, which is considered the antecedent of the Sea Port in Mykolaiv, was founded. Since the Government of the Russian Empire pursued the aim of creating the Black Sea Navy Center in Mykolaiv and, because of this, imposed various restrictions, the international trade in Mykolaiv was ceased. The Mykolaiv merchants were mainly engaged in providing the Admiralty, the enterprises of the Sea Department and the Black Sea Fleet with the necessary materials and goods. After the Crimean War (1853–1856) and the implementing of restrictive articles of the Paris Treaty (1856) shipbuilding in Mykolaiv was ceased, the Main Administration of the Black Sea Fleet and the Military Port were abolished. The deep economic crisis started in the city. The Mykolaiv military governor M. Arkas initiated founding of the Russian Society of Shipping and Trade, but the activity of this company did not have a significant impact on the economy of Mykolaiv. In 1860, the Mykolaiv military governor B. Glazenap proposed to open the Port in Mykolaiv for foreign vessels and export-import operations. The Port was opened on June 1, 1862. The region in which crops were grown geographically tended to Mykolaiv, so the Port immediately became the center of export of wheat, rye, oats, and also iron. Already in the first years of the Port operation the value of exports exceeded the value of imports. Further development of the grain trade was promoted the return of the Jews to Mykolaiv, the opening of the Customs Office and banks, the Crops Exchange, the Exchange Committee, the analytical chamber at it, the railway building. All this generally contributed to the development of the industry in the city, population growth and the transformation of Mykolaiv to the industrial center of the South of Ukraine. However, over time it was found that the Port did not meet the time demands. The question of its reconstruction was raised in the 1870s, and the project of the reconstruction was approved in 1885. The Port Administration began to operate in 1894. It was headed by 'the Captain over the Port', who was at the same time the Head of the Port Affairs Bureau – an advisory council whose authority was to solve port problems. The Port was divided into two divisions: foreign and cabotage. During the reconstruction the boundaries of the Port were identified, new embankments, elevators, warehouses were built. The Port was equipped with the latest loading and unloading facilities, grain and ore transporters. Two icebreakers helped the vessels to achieve to the Port in the winter time. Simultaneously, the problem of deepening of the canal in the Dnieper-Bug estuary was solved. It was importance because the vessels with large sediment could not be fully loaded in Mykolaiv and were forced to dock at the port of Ochakov, and transportation of cargo to Ochakov required considerable expenditure. Beacons and warning signs were also installed. All this made it possible to significantly increase the cargo turnover of the Port, which in 1910 reached a record level – more than 151 million poods, including more than 115 million poods of grain (this constituted 14 % of grain exports throughout the Russian Empire). That year Mykolaiv accepted 527 foreign vessels. At the end of the XIX – at the beginning of XX cent. the Port had been functioning on the basis of public-private partnership (by modern definition). The state, city and foreign investors put money into its development. Thus, the history of the Port until 1917 is the example of the Road Map for further development of the Port in the XXI cent., when in fact the Port operates in the same external and internal conditions as in the period studied above.

The subject of study in the article is methods, models and mechanisms of management of scientific activity of higher education institutions. The purpose of the work is to develop a conceptual model for managing the academic activity of higher education institutions based on the concept of triple helix interaction, P2M standard and risk management methodology. The following tasks are solved in the article: analysis of the model of the triple helix interaction of higher education institutions, business structures and the state in the implementation of innovation activities, research of the feasibility of applying the P2M standard for the management of scientific activity of institutions of higher education, development of a conceptual model of management of scientific activity in institutions of higher education taking into account the risk management system. The following methods are used: project and program management methods, systems theory and systems analysis, risk management methods. The following results were obtained: a conceptual model of management of scientific activity of higher education institutions was developed, which allows, on the basis of risk-oriented methodology, to take into account the interests of all stakeholder groups of the University-State-Business (U – S – B) triple system. Conclusions: The use of the conceptual model of scientific management of higher education institutions will allow taking into account the interests of all stakeholder groups in accordance with the P2M standard by integrating various projects and processes of their activities into a common innovation program. International experience demonstrates the effectiveness of translating the results of higher education research projects into practice, with the combined efforts of universities, business entities and government institutions. The presented participants form the triple coil system "University-Business-State", which we will call the system "U – S – B". This system integrates the processes of scientific activity, production and various forms of state regulation that interact. The U – S – B model has obvious advantages - science senses production needs, the state takes incentive measures, business structures adapt to the needs of the population in new goods, services or technologies. This paradigm assumes that new knowledge and technologies resulting from the scientific activity of higher education institutions are channeled into the sphere of business and public institutions. ; Предметом исследования в статье являются методы, модели и механизмы управления научной деятельностью учреждений высшего образования. Цель работы – разработка концептуальной модели управления научной деятельностью учреждений высшего образования на основе концепции тройного спирального взаимодействия, стандарта P2M и методологии управления рисками. В статье решаются следующие задачи: анализ модели тройного спирального взаимодействия заведений высшего образования, бизнес-структур и государства при выполнении инновационной деятельности, исследование целесообразности применения стандарта Р2М для управления научной деятельностью заведений высшего образования, разработка концептуальной модели управления научной деятельностью заведений высшего образования в рамках инновационных программ с учетом системы управления рисками. Используются следующие методы: методы управления проектами и программами, теория систем и системного анализа, методы управления рисками. Получены следующие результаты: разработана концептуальная модель управления научной деятельностью заведений высшего образования, которая позволяет на основе риск-ориентированной методологии учесть интересы всех групп стейкхолдеров триединой системы "Университет-Государство-Бизнес (U-S-B)". Выводы: Использование концептуальной модели управления научной деятельностью учреждений высшего образования позволит учесть интересы всех групп стейкхолдеров в соответствии со стандартом Р2М путем объединения различных проектов и процессов их деятельности в общую инновационную программу. Международный опыт показывает эффективность внедрения результатов научно-исследовательских проектов заведений высшего образования в практику при условии объединения усилий университетов, бизнес-структур и государственных учреждений. Представлены участники формируют триединую спиральную систему "Университет-Бизнес-Государство", которую будем называть системой "U-S-B". Данная система объединяет процессы осуществления научной деятельности, производства и различных форм государственного регулирования, которые находятся во взаимодействии между собой. Модель "U-S-B" имеет очевидные преимущества – наука испытывает потребности производства, государство осуществляет стимулирующие меры, бизнес-структуры приспосабливаются к нуждам населения в новых товарах, услугах или технологиях. Данная парадигма предполагает, что новые знания и технологии, которые возникают в результате научной деятельности заведений высшего образования, направляются в сферу бизнеса и государственных институтов. ; Предметом дослідження в статті є методи, моделі і механізми управління науковою діяльністю закладів вищої освіти. Мета роботи – розробка концептуальної моделі управління науковою діяльністю закладів вищої освіти на основі концепції потрійної спіральної взаємодії, стандарту P2M та методології управління ризиками. В статті вирішуються наступні завдання: аналіз моделі потрійної спіральної взаємодії закладів вищої освіти, бізнесових структур та держави при виконанні інноваційної діяльності, дослідження доцільності застосування стандарту Р2М для управління науковою діяльністю закладів вищої освіти, розробка концептуальної моделі управління науковою діяльністю закладів вищої освіти в рамках інноваційних програм з урахуванням системи управління ризиками. Використовуються такі методи: методи управління проєктами та програмами, теорія систем і системного аналізу, методи управління ризиками. Отримано наступні результати: розроблено концептуальну модель управління науковою діяльністю закладів вищої освіти, яка дозволяє на основі ризико-орієнтованої методології врахувати інтереси всіх груп стейкхолдерів триєдиної системи "Університет–Держава–Бізнес (U–S–B)". Висновки: Використання концептуальної моделі управління науковою діяльністю закладів вищої освіти дозволить врахувати інтереси всіх груп стейкхолдерів відповідно до стандарту Р2М шляхом об'єднання різних проєктів і процесів їхньої діяльності в загальну інноваційну програму. Міжнародний досвід показує ефективність впровадження результатів науково-дослідних проєктів закладів вищої освіти у практику за умови об'єднання зусиль університетів, бізнесових структур та державних інституцій. Представлені учасники формують триєдину спіральну систему "Університет-Бізнес-Держава", яку будемо називати системою "U–S–B". Дана система об'єднує процеси здійснення наукової діяльності, виробництва і різних форм державного регулювання, які знаходяться у взаємодії між собою. Модель "U–S–B" має очевидні переваги – наука відчуває потреби виробництва, держава здійснює стимулюючі заходи, бізнесові структури пристосовуються до потреб населення в нових товарах, послугах або технологіях. Дана парадигма передбачає, що нові знання і технології, що виникають в результаті наукової діяльності закладів вищої освіти, направляються в сферу бізнесу і державних інституцій.

The recent history of protecting the territorial independence of Ukraine in the face of growing danger and uncertainty includes the potential for social conflict, which requires the formation of the fundamental foundations of a possible model of value-semantic measurement of its results. The aim.A special approach of moral and political understanding of the paradoxical relationship between the implementation of the canons of state justice in relation to its citizens - the ethical fuses of military operations - the personal understanding of good and evil by each participant in current events is being formed, therefore the purpose of this article is to try to analyze the planetary problem of keeping humanity from tragic armed conflicts and the catastrophes of world wars due to military parity and the authoritatively recognized leadership of certain countries in the world order. The research methodology is basedon comparative, analytical, dialectical, historical-logical analysis provide the possibilities of the theory of morality for the analysis of the basic components of the socio-philosophical dimension of military conflict. The statement of basic materials. The study results in the substantiation of the ethical concept of planetary consensus for the sake of love of life as a socio-cultural phenomenon, it includes the practice of historical selection of an ideal understanding of the world based on the interaction of religious-ethical and political-ideological dimensions of human existence. The ideal of peace acquires in its meaning the foundations of a functional system of balancing between the ideas of social utopia and social life of achieving order and prosperity, so after the end of the Cold War and the situation of a further increase in the number of countries of the nuclear club, in fact, the idea of eternal peace was destroyed forever, but the following ideas of its preservation arise.Today there is an understanding of such a situation as the "diminishing usefulness of war", its recognition helps the methodological formation of effective relationships between members of certain alliances for the sake of improving the quality of life of the world community in connection with the reduction of unprofitable military spending. On the other hand, all the best intellectual forces in the world were thrown to achieve an effective result between the use of material and technical resources and the most accurate execution of military operational tasks - its result is the use of the capabilities of modern high-precision weapons.We can assert that any humanity is preserved in the mental definition of individual situations, because "ethics in general" does not exist, it is present only in individual cases - this is the ethics of processes with the help of which the possibilities of the situation are used. The conclusions prove the idea that the planetary consensus still remains an ideal reference point for the relationship of countries with different cultural, religious, political preferences, and only an appeal to the ethical principles of coexistence and understanding of the eternity of the life of the person himself in the generic sense can contribute to the achievement. The dream of an international order today can only be strengthened in parallel with the growth of the asymmetric nature and threats from the wars of the fourth generation, therefore, how this paradox of modernity will be resolved remains an open question, and the ideal of peace as a creative project of the Ukrainian state's defense power is a practical task for our young country. ; Новітня історія захисту територіальної незалежності України в умовах зростаючої небезпеки й невизначеності містить у собі потенцію соціального конфлікту, який вимагає формування принципових засад можливої моделі ціннісно-смислового вимірювання його результатів. Формується особливий підхід морального і політичного осмислення проблематики парадоксального співвідношення між реалізацією канонів державної справедливості відносно своїх громадян – етичних запобіжників військових дій – особистісного розуміння добра і зла кожним учасником теперішніх подій, тому метою даної статті є спроба проаналізувати планетарну проблему утримання людства від трагічних збройних конфліктів і катастрофи світових війн завдяки військовому паритету та авторитетно-визнаного лідерства певних країн у світовому порядку. Методи компаративного аналізу, аналітичного, діалектичного, історико-логічного забезпечують можливості теорії моралі для аналізу базових складових соціально-філософського виміру військового конфлікту. Результатами дослідження стає обґрунтування етичної концепції планетарного консенсусу заради любові до життя як соціокультурного феномену, вона включає в себе практику історичної селекції ідеального розуміння миру на засадах взаємодії релігійно-етичного та політико-ідеологічного вимірів людського існування. Ідеал миру набуває у її межах значення основи функціональної системи балансування між ідеями соціальної утопії та суспільної практики досягнення порядку та добробуту, так після закінчення холодної війни та ситуації подальшого збільшення кількості країн ядерного клубу, фактично назавжди була знищена ідея вічного миру, але виникають наступні ідеї його збереження. Сьогодні з'являється розуміння такого положення як «убывающая корисність війни», його визнання допомагає методичному формуванню ефективних взаємовідносин між членами певних альянсів заради покращення якості життя світової спільноти у зв'язку зі скороченням неприбуткових військових витрат. З іншого боку, всі найкращі інтелектуальні сили світу було кинуто для досягнення ефективного результату між використання матеріально-технічних ресурсів і максимально-точного виконання військових оперативних завдань – результатом стало використання можливостей сучасної високоточної зброї. Можемо стверджувати, що будь яка людяність зберігається у мисленому визначенні одиничних ситуацій, тому що «етика взагалі» не існує, вона є присутньою тільки в окремих випадках – це етика процесів за допомогою якої використовуються можливості ситуації. У висновках доведено ідею того, що планетарний консенсус дотепер залишається ідеальним орієнтиром для взаємовідносин країн з різними культурними, релігійними, політичними уподобаннями і тільки звернення до етичних принципів співіснування і розуміння вічності життя самої людини у родовому значенні може сприяти його досягненню.Мрія про міжнародний порядок сьогодні може укріплюватися тільки паралельно із зростанням асиметричного характеру та погроз з боку війн вже четвертого покоління, тому яким чином буде відбуватися вирішення зазначеного парадоксу сучасності залишається відкритим питанням, а ідеал миру як креативний проєкт оборонної могутності української держави є практичним завданням для нашої молодої країни.

The recent history of protecting the territorial independence of Ukraine in the face of growing danger and uncertainty includes the potential for social conflict, which requires the formation of the fundamental foundations of a possible model of value-semantic measurement of its results. The aim.A special approach of moral and political understanding of the paradoxical relationship between the implementation of the canons of state justice in relation to its citizens - the ethical fuses of military operations - the personal understanding of good and evil by each participant in current events is being formed, therefore the purpose of this article is to try to analyze the planetary problem of keeping humanity from tragic armed conflicts and the catastrophes of world wars due to military parity and the authoritatively recognized leadership of certain countries in the world order. The research methodology is basedon comparative, analytical, dialectical, historical-logical analysis provide the possibilities of the theory of morality for the analysis of the basic components of the socio-philosophical dimension of military conflict. The statement of basic materials. The study results in the substantiation of the ethical concept of planetary consensus for the sake of love of life as a socio-cultural phenomenon, it includes the practice of historical selection of an ideal understanding of the world based on the interaction of religious-ethical and political-ideological dimensions of human existence. The ideal of peace acquires in its meaning the foundations of a functional system of balancing between the ideas of social utopia and social life of achieving order and prosperity, so after the end of the Cold War and the situation of a further increase in the number of countries of the nuclear club, in fact, the idea of eternal peace was destroyed forever, but the following ideas of its preservation arise.Today there is an understanding of such a situation as the "diminishing usefulness of war", its recognition helps the methodological formation of effective relationships between members of certain alliances for the sake of improving the quality of life of the world community in connection with the reduction of unprofitable military spending. On the other hand, all the best intellectual forces in the world were thrown to achieve an effective result between the use of material and technical resources and the most accurate execution of military operational tasks - its result is the use of the capabilities of modern high-precision weapons.We can assert that any humanity is preserved in the mental definition of individual situations, because "ethics in general" does not exist, it is present only in individual cases - this is the ethics of processes with the help of which the possibilities of the situation are used. The conclusions prove the idea that the planetary consensus still remains an ideal reference point for the relationship of countries with different cultural, religious, political preferences, and only an appeal to the ethical principles of coexistence and understanding of the eternity of the life of the person himself in the generic sense can contribute to the achievement. The dream of an international order today can only be strengthened in parallel with the growth of the asymmetric nature and threats from the wars of the fourth generation, therefore, how this paradox of modernity will be resolved remains an open question, and the ideal of peace as a creative project of the Ukrainian state's defense power is a practical task for our young country. ; Новітня історія захисту територіальної незалежності України в умовах зростаючої небезпеки й невизначеності містить у собі потенцію соціального конфлікту, який вимагає формування принципових засад можливої моделі ціннісно-смислового вимірювання його результатів. Формується особливий підхід морального і політичного осмислення проблематики парадоксального співвідношення між реалізацією канонів державної справедливості відносно своїх громадян – етичних запобіжників військових дій – особистісного розуміння добра і зла кожним учасником теперішніх подій, тому метою даної статті є спроба проаналізувати планетарну проблему утримання людства від трагічних збройних конфліктів і катастрофи світових війн завдяки військовому паритету та авторитетно-визнаного лідерства певних країн у світовому порядку. Методи компаративного аналізу, аналітичного, діалектичного, історико-логічного забезпечують можливості теорії моралі для аналізу базових складових соціально-філософського виміру військового конфлікту. Результатами дослідження стає обґрунтування етичної концепції планетарного консенсусу заради любові до життя як соціокультурного феномену, вона включає в себе практику історичної селекції ідеального розуміння миру на засадах взаємодії релігійно-етичного та політико-ідеологічного вимірів людського існування. Ідеал миру набуває у її межах значення основи функціональної системи балансування між ідеями соціальної утопії та суспільної практики досягнення порядку та добробуту, так після закінчення холодної війни та ситуації подальшого збільшення кількості країн ядерного клубу, фактично назавжди була знищена ідея вічного миру, але виникають наступні ідеї його збереження. Сьогодні з'являється розуміння такого положення як «убывающая корисність війни», його визнання допомагає методичному формуванню ефективних взаємовідносин між членами певних альянсів заради покращення якості життя світової спільноти у зв'язку зі скороченням неприбуткових військових витрат. З іншого боку, всі найкращі інтелектуальні сили світу було кинуто для досягнення ефективного результату між використання матеріально-технічних ресурсів і максимально-точного виконання військових оперативних завдань – результатом стало використання можливостей сучасної високоточної зброї. Можемо стверджувати, що будь яка людяність зберігається у мисленому визначенні одиничних ситуацій, тому що «етика взагалі» не існує, вона є присутньою тільки в окремих випадках – це етика процесів за допомогою якої використовуються можливості ситуації. У висновках доведено ідею того, що планетарний консенсус дотепер залишається ідеальним орієнтиром для взаємовідносин країн з різними культурними, релігійними, політичними уподобаннями і тільки звернення до етичних принципів співіснування і розуміння вічності життя самої людини у родовому значенні може сприяти його досягненню.Мрія про міжнародний порядок сьогодні може укріплюватися тільки паралельно із зростанням асиметричного характеру та погроз з боку війн вже четвертого покоління, тому яким чином буде відбуватися вирішення зазначеного парадоксу сучасності залишається відкритим питанням, а ідеал миру як креативний проєкт оборонної могутності української держави є практичним завданням для нашої молодої країни.