Suchergebnisse

EUBAM activities should be considered as a part of the European Neighborhood Policy – in the direction of the Common Foreign and Security Policy, which was launched in 2004 during the rapid expansion of the European Union. This policy was intended to eliminate old and to avoid the emergence of new dividing lines between the European Union and its neighbors, as well as increasing security of the European Union and its Member States by creating a zone of security and prosperity around the borders of the European Union. The deployment of special missions to help neighboring states in crisis management is one of the European Union instruments in the implementation of the European Neighborhood Policy. ; Деятельность EUBAM следует рассматривать в свете европейской политики соседства – в направлении общей внешней политики и политики безопасности Европейского Союза, основанной в 2004 г. в период стремительного расширения Европейского Союза. Эта политика имела целью устранение старых и предотвращение появления новых линий распределения между Европейским Союзом и его соседями, а также повышение безопасности Европейского Союза и его государств-членов путем создания вокруг границ Европейского Союза зоны безопасности и благосостояния. Развертывание специальных миссий с целью помощи государствам-соседям в урегулировании кризисов является одним из инструментов Европейского Союза в реализации европейской политики соседства. ; Діяльність EUBAM варто розглядати у світлі європейської політики сусідства – у напрямі спільної зовнішньої й безпекової політики Європейського Союзу, започаткованої в 2004 р. в період стрімкого розширення Європейського Союзу. Ця політика мала на меті усунення старих та уникнення появи нових ліній розподілу між Європейським Союзом і його сусідами, а також підвищення безпеки Європейського Союзу та його держав-членів шляхом створення навколо кордонів Європейського Союзу зони безпеки й добробуту. Розгортання спеціальних місій із метою допомоги державам-сусідам у врегулюванні криз є одним з інструментів Європейського Союзу в реалізації європейської політики сусідства.

Тривале й активне змагання європейських держав за домінування в Балтійському регіоні призвело до Великої Північної війни, масштабного і тривалого військового конфлікту, що вплинув на тогочасні міжнародні відносини. Перебіг цієї війни був насичений не лише гучними битвами та масштабними військовими кампаніями, існував ще й "дипломатичний фронт", на якому правителі з допомогою дипломатів намагалися виграти цю війну з максимальною користю для власних держав і політичних інтересів. Місія данського дипломата Юста Юля (1709–1711) є одним з епізодів не лише данської дипломатії під час Північної війни, але й історії тогочасних міжнародних відносин. "Щільний текст" подорожнього щоденника, написаний данським посланцем під час цієї місії, дозволяє частково уявити й реконструювати певні особливості тогочасних міжнародних відносин у Північно-Східній Європі, дізнатися про відомі події та маловідомі події, і охарактеризувати роль дипломатів у налагодженні відносин між державами та їхніми правителями. ; The long and active competition among some European states for the political and economic domination in the Baltic region led to the Great Northern War, a large-scale and long-lasting military conflict that significantly influenced international relations. The course of this war was saturated not only with big battles and massive military campaigns but also a "diplomatic front," in which the rulers, with the help of diplomats, tried to win this war with more benefits to their states and political interests. The mission of Danish diplomat Just Juel (1709–1711) is one of the episodes not only of Danish diplomacy during the Northern War but also the history of international relations in the early 18th century. The "thick text" of the travel diary, written by this Danish envoy during his mission, allows us to some extent imagine and reconstruct certain peculiarities of international relations in Northeast Europe; to learn more about the known events and little-known facts; to evaluate the role of diplomats in establishing relationships between states and their rulers during the wartime period.

У статті досліджуються можливі мотиви дипломатичних контактів між імперським Римом і древньою Індією в часи імператора Октавіна Августа (27 р. до н.е. – 14 р. н.е.). Наявність активних зв'язків між Середземноморям і Індостаном в античний період є недостатньо вивченою сторінкою історії, що свідчить про існування спільного індоєвропейського економічного та культурного простору. Актуальність дослідження пов'язана, зокрема, із зростанням інтересу до витоків індоєвропейської спільності на тлі останніх відкриттів у галузі геноміки та генографії. Автор аналізує економічне підґрунтя відносин між Середземномор'ям і державами Індостану, привертаючи увагу до активного розвитку торговельних зв'язків між ними, що став можливим завдяки освоєнню навігації Індійським океаном, включенню Єгипту до складу Римської імперії та високому попиту на індійські спеції серед римлян. Порівнюється потуга Риму та Індії, як домінантних економік античного світу, описується вплив торгівлі на культурні обміни між ними. Детально досліджуючи наявні історичні джерела та свідчення про індійську дипломатичну місію до імператора Октавіана Августа, автор описує її можливі причини, політичні та ідеологічні наслідки для Імперії. Наводиться версія щодо скіфського походження царя Пора та його можливого прагнення укласти військовий союз з Римом. Для кращого розуміння контексту події окремо йдеться про ритуальні традиції римської дипломатії. Серед цікавих деталей індійського посольства привертається увага до самоспалення одного з його членів – Зарманохега. Автор зупиняється на можливих мотивах його вчинку, історії ритуальних самогубств, зв'язку з культом Гермеса і Елевсинськими містеріями, звертається до історичних записів про аналогічні вчинки індійських аскетів і правителів. Виокремлюючи індійську місію як яскраву сторінку у відносинах між західним і східним краєм індоєвропейського простору, автор статті вписує цю подію в ширший контекст, що починається з перших контактів між еллінами і індійцями, зафіксованих істориками під час військового походу Александра Македонського, і закінчується колонізацією Індії європейськими державами та ренесансом інтересу європейців до індійської релігії та культури. Стаття зацікавить спеціалістів з історії дипломатії, культурології та компаративістики

Стаття присвячена постаті Михайла Гориня — активіста українського національно-культурного інтелектуального руху шістдесятників, дисидента, правозахисника, багатолітнього політв'язня, члена Української Гельсінської групи та співзасновника Української Гельсінської спілки, одного зі співзасновників Народного Руху України, голови секретаріату, голови Політради та співголови НРУ, народного депутата України І і ІІ скликань. На документах радянських органів державної безпеки показано участь М. Гориня в національно-визвольному русі 1960–1980-х років, його роль організатора українського самвидаву як форми радянського інакомислення, досвідченого опозиційного діяча, одного з найбільш активних членів НРУ, які надали цьому широкому громадському об'єднанню виразного політичного характеру. Архівні документи свідчать про невідступність М. Гориня від своїх переконань, про те, що довгі роки ув'язнення не змінили громадянську позицію активіста — націоналістичні погляди, вороже ставлення до радянського ладу, а навпаки, перетворили на його переконаного політичного супротивника. Матеріали документів колишнього КДБ УРСР доповнюють загальний портрет борця за українську національну ідею. ; Статья посвящена личности Михаила Горыня — активиста украинского национально-культурного интеллектуального движения шестидесятников, диссидента, правозащитника, многолетнего политзаключенного, члена Украинской Хельсинкской группы и соучредителя Украинского Хельсинкского союза, одного из основателей Народного Руха Украины, главы секретариата, главы Политсовета и сопредседателя НРУ, народного депутата Украины І и ІІ созывов. На документах советских органов государственной безопасности показано участие М. Горыня в национально-освободительном движении 1960–1980-х годов, в частности его роль организатора украинского самиздата как формы советского инакомыслия, опытного оппозиционного деятеля, одного из наиболее активных членов НРУ, которые придали этому широкому общественному объединению ярко выраженную политическую направленность. Архивные документы свидетельствуют о неотступности М. Горыня от своих убеждений, о том, что долгие годы заключения не изменили гражданскую позицию активиста — националистические взгляды, враждебное отношение к советскому строю, а наоборот, превратили в его убежденного политического противника. Материалы документов бывшего КГБ УССР дополняют общий портрет борца за украинскую национальную идею. ; The article is dedicated to Mykhaylo Horyn's personality — an activist of Ukrainian National and Cultural and Intellectual Movement of «the Sixtiers», dissident, human rights defender, political prisoner for many years, a member of The Ukrainian Helsinki Group and cofounder of The Ukrainian Helsinki Union, one of the cofounders of The Popular Movement of Ukraine (RUKH), the Head of the Secretariat, the Head of Political Council and co-chairman of RUKH, member of Ukrainian Parliament of the I-st and II-nd convocation. M. Horyn's participation in National liberation movement of the 1960–1980-es, in particular his role as an organizer of Ukrainian samizdat as a form of soviet dissent, experienced opposition figure, one of the most active member of RUKH who gave a pronounced political trend to this wide social association, was shown in the presented research, which is based on the documents of the Soviet State security bodies. Archival documents prove M. Horyn's persistence and consistency in his convictions, that many years of imprisonment didn't change his civic position of an activist, which includes nationalistic viewpoints and hostile attitude to soviet system; on the contrary, he became a convinced political opponent. The data from the documents of former KGB USSR complement general image of the fighter for Ukrainian National Idea.

The article examines the activities of Czech General Lev Prchala on the positions of the third minister in the autonomous government of Carpatho-Ukraine and the commander of Czechoslovak troops in the East of the Second Czecho-Slovak republic in 1938-1939. The research methodology is based on the comprehensive approach to the analysis of the activities of General Prchala in the broader Czechoslovakian and international contexts. Drawing on Czech archival materials and contemporary publications, the author traces the role of the Czech General in boosting the defence capacity of the autonomous region against the backdrop of subversive actions backed by Hungary and Poland, analyzes the circumstances and consequences of his nomination to the government position in Khust, highlights the General's conflict with the Carpatho-Ukrainian elite and his involvement in preparing and implementing plans aimed at the suppression of the Ukrainian movement in Carpatho-Ukraine, as well as his participation in organizing land defence against Hungarian armed aggression in mid-March 1939. The author postulates that apart from internal political considerations, the January 1939 appointment of Prchala to the third minister in the autonomous government was motivated by the desire of the Czechoslovak government to normalize its relations with Poland. Instead of the anticipated stabilization of the situation in Carpatho-Ukraine, this nomination played a destructive role and provoked a crisis in relations between Prague and Khust. In the course of development in Carpatho-Ukraine, General Prchala proved a Czech centralist and a harsh opponent of republic's federalization by having fiercely resisted attempts by Ukrainians to establish their state within the Czechoslovak federation. ; У статті аналізується діяльність чеського генерала Лева Прхали на посаді третього міністра в автономному уряді Карпатської України та командувача чехословацьких військ на сході Другої Чехо-Словацької республіки у 1938 – 1939 рр. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу діяльності генерала Прхали із включенням широкого загальночехословацького та міжнародного контексту. На основі невідомих документів із чеських архівів та сучасних досліджень простежено роль чеського генерала Лева Прхали у посиленні обороноздатності автономного краю в умовах підривних дій Угорщини та Польщі, проаналізовано обставини та наслідки його призначення на урядову посаду в Хусті, висвітлено його конфлікт з карпатоукраїнською елітою та причетність до розробки та реалізації планів придушення українського руху в Карпатській Україні. Окремо розглянуто участь генерала в організації оборони краю від угорської збройної агресії у середині березня 1939 р. Замість очікуваної стабілізації ситуації у Карпатській Україні призначення Прхали на посаду третього міністра в автономному уряді 16 січня 1939 р. зіграло деструктивну роль, спровокувавши кризу у відносинах між Прагою та Хустом та загостривши українсько-чеські відносини. Окрім внутрішньополітичних причин це рішення було продиктоване прагненням уряду ЧСР нормалізувати свої відносини із Польщею. У подіях у Карпатській Україні Прхала виявив себе як чеський централіст і противник автономізації республіки, рішуче протидіючи спробам українців утвердити власну державність в рамках Чехо-Словацької федерації.

The article examines the activities of Czech General Lev Prchala on the positions of the third minister in the autonomous government of Carpatho-Ukraine and the commander of Czechoslovak troops in the East of the Second Czecho-Slovak republic in 1938-1939. The research methodology is based on the comprehensive approach to the analysis of the activities of General Prchala in the broader Czechoslovakian and international contexts. Drawing on Czech archival materials and contemporary publications, the author traces the role of the Czech General in boosting the defence capacity of the autonomous region against the backdrop of subversive actions backed by Hungary and Poland, analyzes the circumstances and consequences of his nomination to the government position in Khust, highlights the General's conflict with the Carpatho-Ukrainian elite and his involvement in preparing and implementing plans aimed at the suppression of the Ukrainian movement in Carpatho-Ukraine, as well as his participation in organizing land defence against Hungarian armed aggression in mid-March 1939. The author postulates that apart from internal political considerations, the January 1939 appointment of Prchala to the third minister in the autonomous government was motivated by the desire of the Czechoslovak government to normalize its relations with Poland. Instead of the anticipated stabilization of the situation in Carpatho-Ukraine, this nomination played a destructive role and provoked a crisis in relations between Prague and Khust. In the course of development in Carpatho-Ukraine, General Prchala proved a Czech centralist and a harsh opponent of republic's federalization by having fiercely resisted attempts by Ukrainians to establish their state within the Czechoslovak federation. ; У статті аналізується діяльність чеського генерала Лева Прхали на посаді третього міністра в автономному уряді Карпатської України та командувача чехословацьких військ на сході Другої Чехо-Словацької республіки у 1938 – 1939 рр. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу діяльності генерала Прхали із включенням широкого загальночехословацького та міжнародного контексту. На основі невідомих документів із чеських архівів та сучасних досліджень простежено роль чеського генерала Лева Прхали у посиленні обороноздатності автономного краю в умовах підривних дій Угорщини та Польщі, проаналізовано обставини та наслідки його призначення на урядову посаду в Хусті, висвітлено його конфлікт з карпатоукраїнською елітою та причетність до розробки та реалізації планів придушення українського руху в Карпатській Україні. Окремо розглянуто участь генерала в організації оборони краю від угорської збройної агресії у середині березня 1939 р. Замість очікуваної стабілізації ситуації у Карпатській Україні призначення Прхали на посаду третього міністра в автономному уряді 16 січня 1939 р. зіграло деструктивну роль, спровокувавши кризу у відносинах між Прагою та Хустом та загостривши українсько-чеські відносини. Окрім внутрішньополітичних причин це рішення було продиктоване прагненням уряду ЧСР нормалізувати свої відносини із Польщею. У подіях у Карпатській Україні Прхала виявив себе як чеський централіст і противник автономізації республіки, рішуче протидіючи спробам українців утвердити власну державність в рамках Чехо-Словацької федерації.

The article analyzes the essence of virtual banks, focuses on the identification of the content load in the interpretation of the definitions of "virtual bank", "mobile bank", "Internet banking", "neobank", "digital bank" and gives the author's definition of "virtual bank". On the basis of research of features of functioning of both traditional bank, and virtual, distinctive features of the organization of activity of the last are formulated. The significance of the virtual bank's mission is proved and the principles of its formation are substantiated, namely: innovation, customer orientation, remoteness, multichannel, confidentiality, accessibility, efficiency, openness, extraterritoriality, interactivity, flexibility and adaptability. The transformation of traditional banking into customer-oriented Internet banking is schematically presented and the paradigm of changes in the banking philosophy is substantiated. The advantages of virtual banking for clients and banks are determined and, as a result, the directions of transformation of banking services are presented: from simple to complex services, one-time to renewable services, standardized to individualized services, impersonal to personalized services. An assessment of the development of virtual banking in Ukraine and in the global dimension has been made. It is emphasized that in recent years in Ukraine the technologies of Internet banking have become widespread, mobile banking is developing. A set of risks inherent in the activities of both virtual banks and traditional banks is presented. At the same time, the profile of such risks is differentiated taking into account the specifics of credit, operational, market risk and liquidity risk. Scientific principles of risk management of a virtual bank have been developed, the application of which will help build a space of business trust, which is important for the client to maintain his confidence that he can entrust the solution of financial issues to professionals. The results of the study show that: the mission of the virtual bank is to use the latest business technologies for quality, fast and secure customer service through remote communication channels, building long-term partnerships between the bank and customers for mutually beneficial financial interests; the results of the analysis of the state of virtual banking in Ukraine showed that the development of this business is constrained by unregulated legislation, insufficient level of financial and information literacy of the population, disbelief in the security of online transactions due to their increased level of risk; The developed structural and logical scheme of risk management can be used in the practice of both virtual and traditional banks to improve the security of banking operations and ensure the protection of financial interests of their customers. ; В статье осуществлен научный анализ сущности виртуальных банков, акцентировано внимание на отождествлении смысловой нагрузки при трактовке дефиниций «виртуальный банк», «мобильный банк», «интернет-банк», «необанк» «цифровой банк» и представлено авторское определение понятия «виртуальный банк». На основании исследования особенностей функционирования как традиционного банка, так и виртуального, сформулированы отличительные особенности организации деятельности последнего. Доказана значимость миссии виртуального банка и обоснованы принципы ее формирования, а именно: инновационности, клиентоориентированности, дистанцированности, мультиканальности, конфиденциальности, доступности, оперативности, открытости, экстерриториальности, интерактивности, гибкости и адаптивности. Схематически представлена трансформация традиционного банкинга в клиенториентированный интернет-банкинг и обоснована парадигма изменений в философии банкинга. Определены преимущества виртуального банкинга для клиентов и банков и, как следствие, представлены направления трансформации банковских услуг: из простых в комплексные услуги, разовых в возобновляемые услуги, стандартизированных в индивидуализированные услуги, безличных в персонифицированные услуги. Осуществлена оценка развития виртуального банкинга в Украине и в мировом измерении. Акцентировано внимание, что в Украине на протяжении последних лет широкое распространение получили технологии Интернет-банкинга, развивается мобильный банкинг. Представлен комплекс рисков, присущих деятельности как виртуальных банков, так и традиционных банков. В то же время разграничен профиль таких рисков с учетом специфики кредитного, операционного, рыночного риска и риска ликвидности. Разработаны научные основы управления рисками виртуального банка, применение которых будет способствовать формированию пространства бизнес-доверия, что важно для клиента для поддержания его уверенности в том, что он может доверить решение финансовых вопросов профессионалам. По результатам проведенного исследования установлено, что миссия виртуального банка состоит в применении новейших бизнес-технологий качественного, быстрого и безопасного обслуживания клиентов через дистанционные каналы коммуникаций, развитии долгосрочных партнерских отношений банка с клиентами для взаимовыгодного реализации финансовых интересов; результаты анализа состояния виртуального банкинга в Украине показали, что развитие этого бизнеса сдерживается неурегулированностью законодательства, недостаточным уровнем финансовой и информационной грамотности населения, недоверием безопасности онлайн-операций в связи с повышенным уровнем их рискованности; наработанная структурно-логическая схема управления рисками может быть использована в практической деятельности как виртуальных, так и традиционных банков для повышения безопасности банковских операций и обеспечения защиты финансовых интересов их клиентов. ; В статті здійснено науковий аналіз сутності віртуальних банків, акцентовано увагу на ототожненні змістовного навантаження при трактуванні дефініцій «віртуальний банк», «мобільний банк», «інтернет-банк», «необанк» «цифровий банк» та подано авторське визначення поняття «віртуальний банк». На підставі дослідження особливостей функціонування як традиційного банку, так і віртуального, сформульовано відмінні риси організації діяльності останнього. Доведено значущість місії віртуального банку та обґрунтовано принципи її формування, а саме: інноваційності, клієнтоорієнтованості, дистанційності, мультиканальності, конфіденційності, доступності, оперативності, відкритості, екстериторіальності, інтерактивності, гнучкості та адаптивності. Схематично представлено трансформацію традиційного банкінгу у клієнторієнтований інтернет-банкінг та обґрунтовано парадигму змін у філософії банкінгу. Визначено переваги віртуального банкінгу для клієнтів та банків та, як наслідок, представлено напрями трансформації банківських послуг: з простих у комплексні послуги, разових у відновлювані послуги, стандартизованих в індивідуалізовані послуги, безособових у персоніфіковані послуги. Здійснено оцінку розвитку віртуального банкінгу в Україні та в світовому вимірі. Акцентовано увагу, що в Україні впродовж останніх років широкого поширення набули технології Інтернет-банкінгу, розвивається мобільний банкінг. Представлено комплекс ризиків, які притаманні діяльності як віртуальних банків, так і традиційних банків. Водночас розмежовано профіль таких ризиків з огляду на специфіку кредитного, операційного, ринкового ризику та ризику ліквідності. Розроблено наукові засади управління ризиками віртуального банку, застосування яких сприятиме формуванню простору бізнес-довіри, що є важливим для клієнта для підтримання його впевненості в тому, що він може довірити рішення фінансових питань професіоналам. За результатами проведеного дослідження з'ясовано, що місія віртуального банку полягає у застосуванні новітніх бізнес-технологій якісного, швидкого та безпечного обслуговування клієнтів через дистанційні канали комунікацій, розбудові довгострокових партнерських відносин банка з клієнтами задля взаємовигідної реалізації фінансових інтересів; результати аналізу стану віртуального банкінгу в Україні засвідчили, що розвиток цього бізнесу стримується неврегульованістю законодавства, недостатнім рівнем фінансової та інформаційної грамотності населення, невірою у безпечність онлайн-операцій через підвищених рівень їх ризикованості; напрацьована структурно-логічна схема управління ризиками може бути використана в практичній діяльності як віртуальних, так і традиційних банків для підвищення безпеки банківських операцій та забезпечення захисту фінансових інтересів їх клієнтів.

У статті розглядається діяльність Української військово-санітарної місії для справ полонених у Німеччині у 1918-1920 рр. Окрім основного завдання — репатріації полонених українців на батьківщину та надан­ня їм медичної та матеріальної допомоги місія займалася національ­ною просвітницькою діяльністю серед вояків-українців колишньої цар­ської російської армії. ; The article deals with the activities of the Ukrainian Military Sanitary Mission on matters of prisoners of war in Germany in 1918-1920. In addition to the main task of repatriating Ukrainian prisoners of war to their homeland and providing them with medical and material assistance, the mission was engaged in the national education of the Ukrainian soldiers of the former tsarist Russian army.

У статті розглядається діяльність Української військово-санітарної місії для справ полонених у Німеччині у 1918-1920 рр. Окрім основного завдання — репатріації полонених українців на батьківщину та надан­ня їм медичної та матеріальної допомоги місія займалася національ­ною просвітницькою діяльністю серед вояків-українців колишньої цар­ської російської армії. ; The article deals with the activities of the Ukrainian Military Sanitary Mission on matters of prisoners of war in Germany in 1918-1920. In addition to the main task of repatriating Ukrainian prisoners of war to their homeland and providing them with medical and material assistance, the mission was engaged in the national education of the Ukrainian soldiers of the former tsarist Russian army.

Formulation of the problem. The National Security Strategy of Ukraine states that a dynamic security environment requires the security and defense sector to respond in a timely and adequate manner to traditional and cross-border threats to national interests (National Security Strategy, 2015). The purpose of the scientific article is to clarify the mission and functional structure of the adaptive state security system. Main material. The article elaborates on the mission and functional structure of the adaptive system of ensuring state security. Methods of analysis and synthesis, as well as system-situational, structural-functional, and institutional approaches were used to address the research problem The author proposes defining as a mission of the adaptive system of ensuring state security transformation of state security policy into purposeful coordinated efforts by state authorities, local governments, and components of the security sector aimed at protecting state sovereignty, territorial integrity, and democratic constitutional order and other vital national interests against current and potential non-military threats. It has been established that the functional structure of the adaptive-type system of ensuring state security consists of the following subsystems: institutional; organizational and managerial; forecasting and design; functional; ideological; communicative; participatory, logistical, and control. The creative-type model for a system of ensuring state security has been defined as a promising one amid the dynamic security environment. Conclusions. Given the above, we can summarize and make such conclusions: The mission of the adaptive state security system is to determine the transformation of public security policy into purposeful coordinated activity of state authorities, local self-government bodies, components of the security sector aimed at protecting state sovereignty, territorial integrity and democratic constitutional order and other vital national interests. real and potential threats of a non-military nature. It is established that the implementation of the mission of adaptive type of state security system of Ukraine requires a number of tasks to: development (clarification) of concepts, strategies and other guiding documents to regulate issues of state security; creation, preparation and support in readiness for application in accordance with the regular appointment and coordination of the activities of forces and means of the security sector, as well as comprehensive support of their activities; prevention and counteraction to threats to state security, as well as elimination of the consequences of their implementation; interaction with international organizations to ensure state security; comprehensive monitoring, forecasting and assessment of threats to state security; monitoring the implementation of measures to ensure state security and assessing their effectiveness. It is established that the functional structure of state security system of Ukraine adaptive type consists of the following subsystems: institutional; organizational and managerial; forecasting and design; functional; ideological; communicative; participatory, logistical and control subsystem. These subsystems of state security system of Ukraine implement working functions: goal setting, goal setting, goal implementation, forecasting, basic, planning, coordination, development of scientific and methodological support, interaction with foreign partners, resource provision, public-private partnership, monitoring, ideological, state control, civil democratic control, organizational and managerial and program-theoretical functions. A promising model of state security system of Ukraine in a dynamic security environment is a model of state security system of Ukraine of creative type, which has both negative and positive feedback, and actively influences the internal and external security environment, formatting them in their own interests. Such a system is able to quickly change both the goals of its activities and its structure. Key words: state management of national security, system of ensuring national security, system of ensuring state security. ; У статті уточнено місію та функціональну структуру системи забезпечення державної безпеки адаптивного типу. Для вирішення завдання дослідження використано методи аналізу і синтезу, а також системно-ситуаційний, структурно-функціональний та інституціональний підходи.Запропоновано місією системи забезпечення державної безпеки адаптивного типу визначити трансформацію політики державної безпеки у цілеспрямовану скоординовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, складових сектору безпеки, спрямовану на захист державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру. Установлено, що функціональна структура системи забезпечення державної безпеки адаптивного типу складається з таких підсистем: інституційна; організаційно-управлінська; прогнозно-проєктувальна; функціональна; ідеологічна; комунікативна; партисипаторна, логістична та підсистема контролю. Перспективною моделлю системи забезпечення державної безпеки в умовах динамічного безпекового середовища визначено модель системи забезпечення державної безпеки креативного типу.Ключові слова: державне управління національною безпекою; система забезпечення національної безпеки; система забезпечення державної безпеки.

Formulation of the problem. The National Security Strategy of Ukraine states that a dynamic security environment requires the security and defense sector to respond in a timely and adequate manner to traditional and cross-border threats to national interests (National Security Strategy, 2015). The purpose of the scientific article is to clarify the mission and functional structure of the adaptive state security system. Main material. The article elaborates on the mission and functional structure of the adaptive system of ensuring state security. Methods of analysis and synthesis, as well as system-situational, structural-functional, and institutional approaches were used to address the research problem The author proposes defining as a mission of the adaptive system of ensuring state security transformation of state security policy into purposeful coordinated efforts by state authorities, local governments, and components of the security sector aimed at protecting state sovereignty, territorial integrity, and democratic constitutional order and other vital national interests against current and potential non-military threats. It has been established that the functional structure of the adaptive-type system of ensuring state security consists of the following subsystems: institutional; organizational and managerial; forecasting and design; functional; ideological; communicative; participatory, logistical, and control. The creative-type model for a system of ensuring state security has been defined as a promising one amid the dynamic security environment. Conclusions. Given the above, we can summarize and make such conclusions: The mission of the adaptive state security system is to determine the transformation of public security policy into purposeful coordinated activity of state authorities, local self-government bodies, components of the security sector aimed at protecting state sovereignty, territorial integrity and democratic constitutional order and other vital national interests. real and potential threats of a non-military nature. It is established that the implementation of the mission of adaptive type of state security system of Ukraine requires a number of tasks to: development (clarification) of concepts, strategies and other guiding documents to regulate issues of state security; creation, preparation and support in readiness for application in accordance with the regular appointment and coordination of the activities of forces and means of the security sector, as well as comprehensive support of their activities; prevention and counteraction to threats to state security, as well as elimination of the consequences of their implementation; interaction with international organizations to ensure state security; comprehensive monitoring, forecasting and assessment of threats to state security; monitoring the implementation of measures to ensure state security and assessing their effectiveness. It is established that the functional structure of state security system of Ukraine adaptive type consists of the following subsystems: institutional; organizational and managerial; forecasting and design; functional; ideological; communicative; participatory, logistical and control subsystem. These subsystems of state security system of Ukraine implement working functions: goal setting, goal setting, goal implementation, forecasting, basic, planning, coordination, development of scientific and methodological support, interaction with foreign partners, resource provision, public-private partnership, monitoring, ideological, state control, civil democratic control, organizational and managerial and program-theoretical functions. A promising model of state security system of Ukraine in a dynamic security environment is a model of state security system of Ukraine of creative type, which has both negative and positive feedback, and actively influences the internal and external security environment, formatting them in their own interests. Such a system is able to quickly change both the goals of its activities and its structure. Key words: state management of national security, system of ensuring national security, system of ensuring state security. ; У статті уточнено місію та функціональну структуру системи забезпечення державної безпеки адаптивного типу. Для вирішення завдання дослідження використано методи аналізу і синтезу, а також системно-ситуаційний, структурно-функціональний та інституціональний підходи.Запропоновано місією системи забезпечення державної безпеки адаптивного типу визначити трансформацію політики державної безпеки у цілеспрямовану скоординовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, складових сектору безпеки, спрямовану на захист державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру. Установлено, що функціональна структура системи забезпечення державної безпеки адаптивного типу складається з таких підсистем: інституційна; організаційно-управлінська; прогнозно-проєктувальна; функціональна; ідеологічна; комунікативна; партисипаторна, логістична та підсистема контролю. Перспективною моделлю системи забезпечення державної безпеки в умовах динамічного безпекового середовища визначено модель системи забезпечення державної безпеки креативного типу.Ключові слова: державне управління національною безпекою; система забезпечення національної безпеки; система забезпечення державної безпеки.

This article presents the analysis of the key aspects of the formation of a mission of a university as a scientific, pedagogical, and social institution in different historical periods, in current times and in the future. It also reveals that socio-historical transformations of a university and society are interrelated. It is stated that a university as an institution has a multifaceted mission. The aspects of this mission are research, teaching and service. Other concepts were added to these ones in accordance with social requirements at different times. The change in the interpretation of a university's mission from its initial understanding as the production of "light of knowledge that an educated person sees in front of himself or herself" to its perception in the twentieth century as "big business" that creates benefits for society has been examined. It is emphasized that an important milestone in the history of a university as an institution was the reform of German cultural leader and thinker W. von Humboldt. His research university model, based on the integration of research and teaching, on the principles of freedom of teaching and freedom of learning, has seriously influenced the development of higher education worldwide and has become a prerequisite for current higher education reform. The article reveals the author's concepts of a mission of a university of famous intellectuals and influential researchers H.Newman, A.Flexner, K.Jaspers, T.Veblen, C.Kerr, J.Ortega-y-Gasset. It is highlighted that the main issues to characterize the activities of a university are issues of freedom that is research, academic, spiritual, and political freedom. Special emphasis is also placed on the latest concepts of universities namely the concept of the world-class research university of the XXI century by Prof.P.Altbach and model of Entrepreneurial University by Prof.B.Clark, which will work in the conditions of growing competition between higher education institutions as well as in the conditions of emergence of the ...

The article considers the strategic and tactical functions of advertising, the peculiarities of advertising in Western Ukrainian newspapers and magazines are analyzed, which came out in the conditions of cruel enslavement of Ukrainians by the chauvinistic power of Poland (1919–1939). The Entente states on March 15, 1923, recognized the right of Poland to Eastern Galicia – Lviv, Stanislav, and Ternopil voivodeships, which were formed in the pre-Austrian period, had their regional specifics. It was expressed in the active Ukrainian national movement, the activities of national parties and societies, the development of national press authorities. During the interwar period, almost 700 different newspapers and magazines were published in Galicia. In many of them, in particular, in "Dilo", "Tsentroreklama", "Hromadskyi Holos", "Svoboda", "Hromadskyi Visnyk", "Nyva", "Vpered" and other publications printed advertising messages which reflected the socio-political, socio-economic, cultural and artistic life of the western Ukrainian region. Advertisers and employees of newspapers and magazines deepened the educational and national, conceptual, and thematic essence of advertising. The author emphasizes that advertising messages answered three questions: what do we advertise, for whom do we advertise and how do we advertise? Powerful educational and national advertising of the cooperative movement under the slogan "Birds of a feather" provoked opposition and a negative reaction from both Polish and Jewish industrialists. After all, the economic growth of Ukrainian cooperation has helped increase the role of Ukrainians in the political life of Poland and formed the national consciousness, independent state beliefs. Based on the analysis of different types of newspaper advertising messages, the author concluded that advertising is an active political-ideological, socio-economic, linguistic and cultural communicator. In the current conditions of the Russian-Ukrainian war, anti-Ukrainian aggression, it is necessary to purposefully study the experience of advertising communication of Western Ukrainian editions. Based on this experience, to deepen the emotional and rational essence of advertising, to form in Ukrainians national dignity and to promote the development of economic and social services, the establishment of moral and spiritual values. ; У статті розглянуто стратегічні і тактичні функції реклами, проаналізовано особливості рекламування у західноукраїнських газетно-журнальних виданнях, які виходили в умовах жорстокого поневолення українців шовіністичною владою Польщі (1919–1939 рр.). Держави Антанти 15 березня 1923 р. визнали право Польщі на Східну Галичину – Львівське, Станіславське і Тернопільське воєводства, які сформувалися ще у підавстрійський період, мали свою регіональну специфіку. Вона виражалася в активному українському національному русі, діяльності національних партій і товариств, розвитку національних пресових органів. У міжвоєнний період у Галичині виходило майже 700 різних газет і журналів. У багатьох із них, зокрема, у «Ділі», «Центрореклямі», «Громадському Вістнику», «Свободі», «Громадському Голосі», «Ниві», «Вперед» та інших виданнях друкували рекламні повідомлення, які відображали суспільно-політичне, соціально-економічне, культурно-мистецьке життя західноукраїнського краю. Рекламодавці та працівники газет і журналів поглиблювати просвітницько-національну, концептуально-тематичну сутність реклами. Наголошено, що рекламні повідомлення відповідали на три важливі запитання: що рекламуємо, для кого рекламуємо і як рекламуємо? Потужна просвітницько-національна реклама кооперативного руху під гаслом «Свій до свого по своє!» викликала протидію і негативну реакцію як польських, так і єврейських промисловців. Адже економічне зростання української кооперації сприяло підвищенню ролі українців у політичному житті Польщі, формуванню національної свідомості, незалежницьких державницьких переконань. На основі аналізу різного виду газетних і рекламних повідомлень зроблено висновок, що реклама – активний політико-ідеологічний, соціально-економічний, мовно-культурний комунікатор. В сучасних умовах російсько-української війни, антиукраїнської інформаційно-психологічної агресії потрібно цілеспрямовано вивчати досвід рекламної комунікації західноукраїнських газетно-журнальних видань. Спираючись на цей досвід, поглиблювати емоційну та раціональну сутність рекламування, щоби формувати в українців національну гідність та соборну ідентичність, сприяти розвитку економіки, соціальних послуг, утвердженню морально-духовних цінностей.

In the article, the activity of the first peacemaking mission of the Entente is considered on the walks of life of East Galicia under the direction of the French general Joseph Barthelemy, reasons of her appearance and consequences of diplomatic work are analyzed for both parties of the Polish-Ukraine military conflict 1918-1919 Well-proven that alongside with official tasks the members of the mission had important commissions and concerning further penetration and strengthening in the Galicia region of positions of the Entente. A mission had to work out measures for a fight against the revolutionary motion and socialistic ideas in the accrued states of Eastern Europe. Her no less necessary task was studying the Polish-Ukraine conflict circumstances, estimation of prospects of using Polish and Ukrainian troops in a fight against Bolshevist Russia. Without regard to the mission's informative character, her members as early as January began negotiations with Ukrainians and Poland. However, to the real stopping of fights around Lviv, they so not led. It is traced that a characteristic feature of the mission headed by J. Barthelemy was its pro polish orientation, formed under the influence of a large-scale and professionally organized propaganda campaign by Polish diplomats. Confirmation of this opinion is that the mission was keenly interested in Poland's political life, the state of logistics of the Polish army, and its ability to resist the onslaught of numerous external enemies, which were considered Ukrainians. It is noted that the mission of J. Barthelemy not only did not reconcile the parties involved in the war but, on the contrary, incited each other. At the same time, she promised the Ukrainians the political support of the Entente, and the Poles the Drohobych-Boryslav basin, which was in the hands of the Galicians. Such recommendations made it challenging to wait for a truce. The State Secretariat of the Western Ukrainian People's Republic, not wanting to lose affluent oil areas, which were a significant source of income, refused to agree to the demarcation line proposed by J. Barthelemy unconditionally. ; У статті розглянуто діяльність першої миротворчої місії Антанти на теренах Східної Галичини під проводом французького генерала Жозефа Бартелемі, аналізуються причини її появи та наслідки дипломатичної роботи для обох сторін польсько-українського військового конфлікту 1918 – 1919 рр. Доведено, що поруч з офіційними завданнями члени місії мали важливі доручення і щодо подальшого проникнення і зміцнення в Галицькому регіоні позицій Антанти. Окрім того, місія мала розробити заходи для боротьби з революційним рухом та соціалістичними ідеями в новостворених державах Східної Європи. Не менш важливим її завданням було вивчення обставин польсько-українського конфлікту, оцінка перспектив використання польських та українських військ у боротьбі проти більшовицької Росії. Попри інформаційний характер місії, її члени ще у січні розпочали переговори з українцями та поляками, однак, до реального припинення боїв навколо Львова вони так і не призвели. Прослідковано, що характерною особливістю місії під головуванням Ж. Бартелемі стала її пропольська орієнтація, сформована під впливом масштабної та професійно організованої польськими дипломатами пропагандистської кампанії. Підтвердженням такої думки є те, що місія жваво цікавилася політичним життям у Польщі, станом матеріально-технічного забезпечення польської армії та її здатністю протистояти наступу численних зовнішніх ворогів, якими вважались і українці. Відзначено, що місія Ж. Бартелемі не тільки не помирила втягнуті у війну сторони, а навпаки, нацьковувала одну на одну. Вона одночасно обіцяла українцям політичну прихильність Антанти, а полякам – Дрогобицько-Бориславський басейн, який був у руках українців. Зрозуміло, що за таких рекомендацій важко було чекати перемир'я. Державний секретаріат ЗОУНР, не бажаючи втрачати багаті нафтові райони, які були значним джерелом прибутків, відмовився від беззастережної згоди на запропоновану Ж. Бартелемі демаркаційну лінію.

In the article, the activity of the first peacemaking mission of the Entente is considered on the walks of life of East Galicia under the direction of the French general Joseph Barthelemy, reasons of her appearance and consequences of diplomatic work are analyzed for both parties of the Polish-Ukraine military conflict 1918-1919 Well-proven that alongside with official tasks the members of the mission had important commissions and concerning further penetration and strengthening in the Galicia region of positions of the Entente. A mission had to work out measures for a fight against the revolutionary motion and socialistic ideas in the accrued states of Eastern Europe. Her no less necessary task was studying the Polish-Ukraine conflict circumstances, estimation of prospects of using Polish and Ukrainian troops in a fight against Bolshevist Russia. Without regard to the mission's informative character, her members as early as January began negotiations with Ukrainians and Poland. However, to the real stopping of fights around Lviv, they so not led. It is traced that a characteristic feature of the mission headed by J. Barthelemy was its pro polish orientation, formed under the influence of a large-scale and professionally organized propaganda campaign by Polish diplomats. Confirmation of this opinion is that the mission was keenly interested in Poland's political life, the state of logistics of the Polish army, and its ability to resist the onslaught of numerous external enemies, which were considered Ukrainians. It is noted that the mission of J. Barthelemy not only did not reconcile the parties involved in the war but, on the contrary, incited each other. At the same time, she promised the Ukrainians the political support of the Entente, and the Poles the Drohobych-Boryslav basin, which was in the hands of the Galicians. Such recommendations made it challenging to wait for a truce. The State Secretariat of the Western Ukrainian People's Republic, not wanting to lose affluent oil areas, which were a significant source of income, refused to agree to the demarcation line proposed by J. Barthelemy unconditionally. ; У статті розглянуто діяльність першої миротворчої місії Антанти на теренах Східної Галичини під проводом французького генерала Жозефа Бартелемі, аналізуються причини її появи та наслідки дипломатичної роботи для обох сторін польсько-українського військового конфлікту 1918 – 1919 рр. Доведено, що поруч з офіційними завданнями члени місії мали важливі доручення і щодо подальшого проникнення і зміцнення в Галицькому регіоні позицій Антанти. Окрім того, місія мала розробити заходи для боротьби з революційним рухом та соціалістичними ідеями в новостворених державах Східної Європи. Не менш важливим її завданням було вивчення обставин польсько-українського конфлікту, оцінка перспектив використання польських та українських військ у боротьбі проти більшовицької Росії. Попри інформаційний характер місії, її члени ще у січні розпочали переговори з українцями та поляками, однак, до реального припинення боїв навколо Львова вони так і не призвели. Прослідковано, що характерною особливістю місії під головуванням Ж. Бартелемі стала її пропольська орієнтація, сформована під впливом масштабної та професійно організованої польськими дипломатами пропагандистської кампанії. Підтвердженням такої думки є те, що місія жваво цікавилася політичним життям у Польщі, станом матеріально-технічного забезпечення польської армії та її здатністю протистояти наступу численних зовнішніх ворогів, якими вважались і українці. Відзначено, що місія Ж. Бартелемі не тільки не помирила втягнуті у війну сторони, а навпаки, нацьковувала одну на одну. Вона одночасно обіцяла українцям політичну прихильність Антанти, а полякам – Дрогобицько-Бориславський басейн, який був у руках українців. Зрозуміло, що за таких рекомендацій важко було чекати перемир'я. Державний секретаріат ЗОУНР, не бажаючи втрачати багаті нафтові райони, які були значним джерелом прибутків, відмовився від беззастережної згоди на запропоновану Ж. Бартелемі демаркаційну лінію.