This article attempts to detail and thoroughly analyze the development of print media Donbas during the new economic policy, keeping the thought that the press was and remain a powerful influence weighed on the formation of public opinion research that requires special attention of historians. The article characterized by quantitative, qualitative composition of printed periodicals in the region, the main activities of the central government on the press and especially the implementation of the city. ; У статті автором зроблена спроба проаналізувати розвиток друкованих засобів масової інформації Донбасу в період нової економічної політики. Характеризується кількісний і якісний склад друкованої періодики регіону, основні заходи центральної влади щодо преси та особливості реалізації їх на місцях.
1948 року державним департаментом США німецькою та англійською мовами було видано збірник дипломатичних документів німецького міністерства закордонних справ стосовно радянсько-німецьких відносин квітня 1939 – червня 1941 років1;2, які допомагають краще зрозуміти природу таємної сталінської дипломатії напередодні Другої світової війни. Російською мовою збірник витримав кілька видань. Уперше його було опубліковано в США 1983 року в невеликому емігрантському видавництві «Телекс». 1989 року в тоді ще радянському Вільнюсі у видавництві «Mokslas» напівлегально було видрукувано 100-тисячний наклад збірки. Частина тиражу була вивезена до Москви та розіслана всім членам Верховної Ради СРСР. Трохи пізніше, ґрунтуючись саме на документах, розміщених у збірці, Верховні Ради прибалтійських республік поставили перед радянським урядом, керівництвом комуністичної партії СРСР і Верховною Радою СРСР питання про вихід зі складу Радянського Союзу через те, що всі три держави Балтії – Латвія, Литва та Естонія – були окуповані Червоною армією на підставі угоди, укладеної у серпні 1939 року радянським і німецьким урядами. Іншими словами, публікація збірника у Вільнюсі внесла свою лепту до розпаду Радянського Союзу.
The article reproduces the peculiarities of interned Ukrainian soldiers' everyday life in the Lancut camp (Poland) during the first half of 1921 by conducting a frontal analysis of the materials of the journal "Nasha Zoria" ("Our Dawn"), which was published in the above-mentioned camp. From the very beginning of its existence, the journal was able to unite a large part of the camp members, who not only read each of its issues but also wrote to the editorial office, offering their materials for publication. At the same time, it should be noted that "Nasha Zoria" managed to go beyond Lancut – part of its edition went to other internment camps of the UNR Army and was also available (through the subscription system) for all Ukrainian political emigrants in Poland. Therefore, despite the small general circulation, the weekly managed to get a numerical readership among the campers. Since the journal's editorial board did not have enough funds to distribute a sufficient circulation of "Nasha Zoria" – it was forced to appeal to its readers with a request for donations to its press fund. This appeal did not go unanswered – thanks to the cash revenues from campers, Ukrainian emigrant organizations in Poland, as well as individual civilians, the editors of the weekly, managed to ensure a fairly regular release of all its issues. It was also significant that the latter constantly took care of improving the printing quality of the journal, being able to move from semi-artisanal methods (handwriting the cover, printing the layout of the issue on a typewriter, shapirograph) to the printing set and replication of the journal. Throughout the initial phase of its existence (December-July 1921), the weekly "Nasha Zoria" remained one of the few nutritious sources for the interned soldiers of the UPR Army in the Lancut camp, strengthening their faith in the future and adding strength and energy to the army for further work, gain knowledge, own development, spiritual and national growth. ; У статті відтворено особливості таборового повсякдення інтернованих вояків-українців у таборі Ланцут (Польща) протягом першої половини 1921 р. шляхом проведення фронтального аналізу матеріалів часопису «Наша Зоря», який видавався в згадуваному таборі. Із самого початку свого існування журнал зумів об'єднати навколо себе значну частину таборян, які не лише прочитували кожен із його номерів, але й дописували до редакції, пропонуючи свої матеріали до друку. Разом із тим слід відзначити, що «Наша Зоря» зуміла вийти поза межі Ланцуту – частина її накладу потрапляла до інших таборів інтернованих Армії УНР, а також була доступною (через систему підписки) для всієї української політичної еміграції в Польщі. Відтак попри невеликий загальний наклад тижневик зумів здобути чисельну читацьку аудиторію серед таборян. У зв'язку з тим, що редакція журналу не мала достатньо коштів для тиражування достатнього накладу «Нашої Зорі» – вона була змушена звертатися до своїх читачів із проханням про внесення пожертв до її пресового фонду. Цей заклик не залишався без відповіді – завдяки грошовим надходженням від таборян, українських емігрантських організацій у Польщі, а також окремих цивільних осіб редакція тижневика зуміла забезпечити досить регулярний вихід усіх його випусків. Дуже важливим було й те, що остання повсякчасно дбала і про поліпшення поліграфічної якості журналу, зумівши перейти від напівкустарних способів (рукописне виготовлення обкладинки, роздрукування макету номеру на друкарській машинці, шапірограф) до типографського набору та тиражування журналу. Протягом усієї початкової фази свого існування (грудень-липень 1921 р.) тижневик «Наша Зоря» залишався одним із небагатьох живильних джерел для інтернованих вояків Армії УНР у таборі Ланцут, укріплюючи їхню віру в завтрашній день і додаючи вояцтву сил та енергії для подальшої праці, здобуття знань, власного розвитку та духовно-національного зростання.
Стаття написана на основі опрацьованих автором бібліотечних та архівних колекцій у Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії. Цінність її полягає в тому, що це перше спеціальне дослідження історії англомовного часопису українців, що виходив у Лондоні в другій половині ХХ ст. упродовж майже 40 років і призначався для іноземного читача.Виділяються три головні причини заснування українцями такого журналу в Лондоні: поламати стереотип сприйняття світом Східної Європи крізь призму Російської імперії, актуалізувати нерозв'язане після поразки Української революції 1917–1921 років українське питання, розширити з числа іноземних політиків і парламентарів коло нових симпатиків відродження України як самостійної держави.Йдеться про засновників видання — Союз Українців у Великій Британії, Лігу Визволення України в Канаді й Організацію Оборони Чотирьох Свобід України в США.З'ясовані дві категорії читачів, на які був спрямований новий журнал. Перша: англомовні чужинці з числа політиків, парламентарів, журналістів. Друга: молоді українці, які виросли на еміграції і не володіли українською мовою.Головним у редакційній політиці журналу проголошувалося: бути авторитетним джерелом відомостей про становище українців під окупацією Росії, роз'яснення іноземцям окремішності історії українців та їх державницьких домагань, знайомство з культурою, літературою та традиціями українців.В аналізі тиражної політики журналу звернена увага, що упродовж 38 років існування максимальний наклад становив 1500 примірників, мінімальний — 950. Половина з такої кількості складали передплатники, інша половина розповсюджувалася безкоштовно. Журнал поширювався, згідно зі складеним адресарем, до бібліотек, наукових інституцій, редакцій газет, політичних партій, університетів, коледжів та шкіл, а також окремим політикам, ученим, журналістам, парламентарям у більшість країн Західної Європи, Америки та Азії. В аналізі фінансових засад наголошується, що збитки від видання журналу покривалися винятково на пожертви українців. ; The article is written on the basis of the library and archive collections in London during the author's UK internship. Its value lies in the fact that this is the first special study of the history of the English-language magazine of Ukrainians, published inLondonfor almost 40 years in the second half of the twentieth century and intended for a foreign reader.The author formulates three main reasons why Ukrainians founded such a magazine in London: to break the stereotype of the world's perception of Eastern Europe through the prism of the Russian Empire, to remind Europe about the Ukrainian issue still unresolved after the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, to expand the number of foreign politicians and parliamentarians who sympathized with the Ukraine's revival as an independent state.The founders of the magazine were Union of the Ukrainians in the United Kingdom, the League of Liberation of Ukraine in Canada and the Organization for the Defense of Four Liberties of Ukraine in the United States.Two categories of readers a new magazine was aimed at, have been identified. First: English-speaking foreigners from among politicians, parliamentarians, journalists. Second: young Ukrainians who grew up in emigration and did not learn Ukrainian.The main principle of the editorial policy of the magazine was proclaimed: to be an authoritative source of information about the situation of Ukrainians under the occupation of Russia, to explain the distinctness of the history of Ukrainians and their statehood aspirations to foreigners, to get them acquainted with culture, literature and traditions of Ukrainians.In the analysis of the magazine's mass circulation policy the attention is drawn to the fact that for 38 years circulation was 1,500 copies, minimum – 950. Half of this press run was accounted for subscribers, the other half was distributed free of charge. The magazine was distributed in accordance with an addressees' list. It was sent to libraries, academic institutions, newspaper editors, political parties, universities, colleges and schools, as well as to individual politicians, scholars, journalists, parliamentarians in most parts of Western Europe, America and Asia. In the analysis of financial grounds, it was stressed that losses from the magazine's publication were covered exclusively by donations from Ukrainians.
Стаття написана на основі опрацьованих автором бібліотечних та архівних колекцій у Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії. Цінність її полягає в тому, що це перше спеціальне дослідження історії англомовного часопису українців, що виходив у Лондоні в другій половині ХХ ст. упродовж майже 40 років і призначався для іноземного читача.Виділяються три головні причини заснування українцями такого журналу в Лондоні: поламати стереотип сприйняття світом Східної Європи крізь призму Російської імперії, актуалізувати нерозв'язане після поразки Української революції 1917–1921 років українське питання, розширити з числа іноземних політиків і парламентарів коло нових симпатиків відродження України як самостійної держави.Йдеться про засновників видання — Союз Українців у Великій Британії, Лігу Визволення України в Канаді й Організацію Оборони Чотирьох Свобід України в США.З'ясовані дві категорії читачів, на які був спрямований новий журнал. Перша: англомовні чужинці з числа політиків, парламентарів, журналістів. Друга: молоді українці, які виросли на еміграції і не володіли українською мовою.Головним у редакційній політиці журналу проголошувалося: бути авторитетним джерелом відомостей про становище українців під окупацією Росії, роз'яснення іноземцям окремішності історії українців та їх державницьких домагань, знайомство з культурою, літературою та традиціями українців.В аналізі тиражної політики журналу звернена увага, що упродовж 38 років існування максимальний наклад становив 1500 примірників, мінімальний — 950. Половина з такої кількості складали передплатники, інша половина розповсюджувалася безкоштовно. Журнал поширювався, згідно зі складеним адресарем, до бібліотек, наукових інституцій, редакцій газет, політичних партій, університетів, коледжів та шкіл, а також окремим політикам, ученим, журналістам, парламентарям у більшість країн Західної Європи, Америки та Азії. В аналізі фінансових засад наголошується, що збитки від видання журналу покривалися винятково на пожертви українців. ; The article is written on the basis of the library and archive collections in London during the author's UK internship. Its value lies in the fact that this is the first special study of the history of the English-language magazine of Ukrainians, published inLondonfor almost 40 years in the second half of the twentieth century and intended for a foreign reader.The author formulates three main reasons why Ukrainians founded such a magazine in London: to break the stereotype of the world's perception of Eastern Europe through the prism of the Russian Empire, to remind Europe about the Ukrainian issue still unresolved after the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, to expand the number of foreign politicians and parliamentarians who sympathized with the Ukraine's revival as an independent state.The founders of the magazine were Union of the Ukrainians in the United Kingdom, the League of Liberation of Ukraine in Canada and the Organization for the Defense of Four Liberties of Ukraine in the United States.Two categories of readers a new magazine was aimed at, have been identified. First: English-speaking foreigners from among politicians, parliamentarians, journalists. Second: young Ukrainians who grew up in emigration and did not learn Ukrainian.The main principle of the editorial policy of the magazine was proclaimed: to be an authoritative source of information about the situation of Ukrainians under the occupation of Russia, to explain the distinctness of the history of Ukrainians and their statehood aspirations to foreigners, to get them acquainted with culture, literature and traditions of Ukrainians.In the analysis of the magazine's mass circulation policy the attention is drawn to the fact that for 38 years circulation was 1,500 copies, minimum – 950. Half of this press run was accounted for subscribers, the other half was distributed free of charge. The magazine was distributed in accordance with an addressees' list. It was sent to libraries, academic institutions, newspaper editors, political parties, universities, colleges and schools, as well as to individual politicians, scholars, journalists, parliamentarians in most parts of Western Europe, America and Asia. In the analysis of financial grounds, it was stressed that losses from the magazine's publication were covered exclusively by donations from Ukrainians.
The article is written on the basis of the library and archive collections in London during the author's UK internship. Its value lies in the fact that this is the first special study of the history of the English-language magazine of Ukrainians, published inLondonfor almost 40 years in the second half of the twentieth century and intended for a foreign reader.The author formulates three main reasons why Ukrainians founded such a magazine in London: to break the stereotype of the world's perception of Eastern Europe through the prism of the Russian Empire, to remind Europe about the Ukrainian issue still unresolved after the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, to expand the number of foreign politicians and parliamentarians who sympathized with the Ukraine's revival as an independent state.The founders of the magazine were Union of the Ukrainians in the United Kingdom, the League of Liberation of Ukraine in Canada and the Organization for the Defense of Four Liberties of Ukraine in the United States.Two categories of readers a new magazine was aimed at, have been identified. First: English-speaking foreigners from among politicians, parliamentarians, journalists. Second: young Ukrainians who grew up in emigration and did not learn Ukrainian.The main principle of the editorial policy of the magazine was proclaimed: to be an authoritative source of information about the situation of Ukrainians under the occupation of Russia, to explain the distinctness of the history of Ukrainians and their statehood aspirations to foreigners, to get them acquainted with culture, literature and traditions of Ukrainians.In the analysis of the magazine's mass circulation policy the attention is drawn to the fact that for 38 years circulation was 1,500 copies, minimum – 950. Half of this press run was accounted for subscribers, the other half was distributed free of charge. The magazine was distributed in accordance with an addressees' list. It was sent to libraries, academic institutions, newspaper editors, political parties, universities, colleges and schools, as well as to individual politicians, scholars, journalists, parliamentarians in most parts of Western Europe, America and Asia. In the analysis of financial grounds, it was stressed that losses from the magazine's publication were covered exclusively by donations from Ukrainians. ; Стаття написана на основі опрацьованих автором бібліотечних та архівних колекцій у Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії. Цінність її полягає в тому, що це перше спеціальне дослідження історії англомовного часопису українців, що виходив у Лондоні в другій половині ХХ ст. упродовж майже 40 років і призначався для іноземного читача.Виділяються три головні причини заснування українцями такого журналу в Лондоні: поламати стереотип сприйняття світом Східної Європи крізь призму Російської імперії, актуалізувати нерозв'язане після поразки Української революції 1917–1921 років українське питання, розширити з числа іноземних політиків і парламентарів коло нових симпатиків відродження України як самостійної держави.Йдеться про засновників видання — Союз Українців у Великій Британії, Лігу Визволення України в Канаді й Організацію Оборони Чотирьох Свобід України в США.З'ясовані дві категорії читачів, на які був спрямований новий журнал. Перша: англомовні чужинці з числа політиків, парламентарів, журналістів. Друга: молоді українці, які виросли на еміграції і не володіли українською мовою.Головним у редакційній політиці журналу проголошувалося: бути авторитетним джерелом відомостей про становище українців під окупацією Росії, роз'яснення іноземцям окремішності історії українців та їх державницьких домагань, знайомство з культурою, літературою та традиціями українців.В аналізі тиражної політики журналу звернена увага, що упродовж 38 років існування максимальний наклад становив 1500 примірників, мінімальний — 950. Половина з такої кількості складали передплатники, інша половина розповсюджувалася безкоштовно. Журнал поширювався, згідно зі складеним адресарем, до бібліотек, наукових інституцій, редакцій газет, політичних партій, університетів, коледжів та шкіл, а також окремим політикам, ученим, журналістам, парламентарям у більшість країн Західної Європи, Америки та Азії. В аналізі фінансових засад наголошується, що збитки від видання журналу покривалися винятково на пожертви українців.
