Suchergebnisse

The article analyzes the role of historical memory in multicultural societies. Historical memory in transitive societies plays an ambivalent character. On the one hand, the formation of civil society on a common platform becomes a bridge for the unification of society. On the other hand, in the case of addressing controversial issues in society, an intergenerational / social group gap is formed. Memory is involved in the political struggle, therefore, it is often associated with the influence of the political order in shaping historical knowledge in solving specific political problems. The relationship between historical memory and identity as an important component in the countless "memory wars" that has embraced present-day multicultural societies is researched. It is concluded that there is a need to shift the field of study from political history into the direction of social and cultural history, which largely reconcile rather than disconnect multicultural societies. Historical memory is increasingly used to interpret reality. Reminiscences in multicultural societies can open old wounds and revive divisions of a certain part of society. On the other hand, the periods of intervention, glory and rule can be vulnerable, since they allow us to characterize the attitude towards neighbors, which will not promote tolerance and peace. The growth of nationalism in multicultural societies on the basis of the mythologization of historical memory is associated with such manifestation as ethnocentrism. Ethnocentrism is defined as the tendency and endeavor of man to evaluate all life and cultural phenomena through the prism of his ethnic group, which is the criterion of the most perfect in all respects. As a consequence, the spread of manifestations of "multicultural blindness" and micro-conflicts on an inter-ethnic basis are becoming

Ukraine has been going through a complicated period of state-building, full of controversies and threats. It is taking place against the background of civilization developments and is accompanied by exacerbation of the country's domestic challenges. These issues have deep historical roots. A century of the lack of statehood was aggravated by a range of internal contradictions, mass reprisals, genocides, and holodomors (man-made famine) against the Ukrainian nation. They resulted not only in multiple human toll, but also in ruining national identity, destruction of fundamental features of the Ukrainian ethnos – its language, culture, historical memory – i.e. the things which are able to integrate the nation into a single community. The issues, which the contemporary Ukrainian society is faced up with, are the problems of its entire history. That is why their leveling causes them to spring up time and again in various hypostases before the society, bringing about new threats and challenging its further development. Reconstruction of the past is possible and expedient as long as it caters for the interests of today and tomorrow. Legacy of the historical past has to be directed at overcoming spiritual devastation. It is intended to prevent any cultural diversity from turning into cultural splits; to nurture well-balanced, tolerant, well-disposed attitude to individual and group differences.Tolerance as a new modus of interaction with Another world, different from mine, is recognized to be a core provision targeted at the world of multitude. Cultural interaction of different types of cultures consists in that by assimilating any values from another culture, one's own culture transforms «alien» into «native» without losing its original specific content. «Disappearance» of Another is supposed to become dramatic for one's own customary cultural reality as it deprives culture of the perspective for further evolution. Within such conception history appears as a prerequisite for the society consolidation, rather than a tool of ideological confrontation in the hands of politicians. A dialogue of the past and the present starts to gain political and cultural significance and reveals a potential to prevent those negative implications which have affected the policy of many countries in terms of their cultural interaction as well as national and ethnic relationships.

Мета дослідження: проаналізувати ключові сюжетні лінії у спогадах учасника підготовки Листопадового зриву, матеріалів з перебігу українсько-польської війни, видання бувших вояків українців та ін. Основні завдання: узагальнити інформацію з історії ЗУНР, акумульовану у спогадах; здійснити порівняння джерел, виокремити цікаві дані, що дозволить більш колоритно відтворити революційні події; висвітлити рефлексію учасників визвольних змагань. Під час дослідження послуговувались методом "текстової епохи".
Методологія дослідження спирається на регіоналістичні підходи вивчення проблеми. У ході дослідження використовувались загальнонаукові методи. Насамперед, метод збирання фактичних даних (нагромадження фактів) і метод їх компонування (аналізу). Також було застосовано спеціальні методи (біографічний, джерелознавчого аналізу), які допомагають схарактеризувати інформацію учасників революційних подій.
Наукова новизна полягає в окресленні маловідомих спогадів з історії ЗУНР, які не були ключо- вими особами державотворення, але їхня інформація є важливою для збереження історичної пам'яті.
Висновки. Спогади учасників революції, які були зафіксовані в діаспорі, а тому збереглися, деталізують події періоду ЗУНР та допомагають зрозуміти обставини, процеси, чинники, які визначали хід національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Спогади таких малознаних учасників заслуговують на увагу як джерело вивчення державницьких змагань українського народу. Лише комплексний аналіз всіх наявних джерел дозволить всеохоплююче висвітлити історію ЗУНР.

The article deals with the phenomenon of collective memory as an ontological basis for the formation of the national identity of Ukraine in the conditions of its social transit. It is proved that the collective memory of Ukrainians of the modern age is expedient to measure the passionarity of the Maidan, where the dignity of the people and the subjectivity of a political nation are fought. Maidan formulates a new system of values and sets benchmarks of behavior.

Усвідомлення того, що наше знання історії пов'язане передусім з місцями, які в містах оприявлені, зокрема, через будівельну субстанцію, перетворює міста у важливий предмет культурно-історичних досліджень. При цьому основоположне питання: як саме вписується історія в міський простір, як вона "заякорюється" в ньому, як її змінюють, оновлюють, знищують, як відбувається боротьба за неї? І як з такими просторами пов'язані спогади? Ці питання виводять нас на взаємозв'язок простору, часу, пам'яті, ідентичності, про який йдеться детальніше на прикладі чотирьох аспектів. Розрізнення простору й місця (1) відкриває дві перспективи сприйняття: простору як такого, що надається для організації та переформування, та місця, яке ми усвідомлюємо внаслідок наповненості його історією та спогадами, що передаються через наратив далі. Місто сприймається як палімпсест (2), коли стають зримими нашарування й пласти, котрі засвідчують історію як колективний витвір різних поколінь, епох, періодів поселень. Поняття "реконструкція" (3) позначає нову практику в архітектурі, яка передбачає відбудову після 1989 р. історичних будівель, зруйнованих війною чи з ідеологічних або модернізаційних мотивів. Історична тяглість (4), у свою чергу, означає ставлення до історичної будівельної субстанції, яка знову тісніше поєднує минуле й майбутнє. ; Die Einsicht, dass unser Wissen von Geschichte vornehmlich an Orten haftet und in die Bausubstanz gerade auch in die Städte eingelassen ist, macht sie zu einem wichtigen Gegenstand kulturhistorischer Forschung. Dabei stellen sich grundsätzliche Fragen: Wie schreibt sich Geschichte in den städtischen Raum ein, wie wird sie in ihm verankert, gelöscht, umkämpft, verändert, erneuert? Und wie knüpfen sich Erinnerungen an solche Räume? Diese Fragen verweisen uns auf den Zusammenhang von Raum, Zeit, Gedächtnis und Identität, der anhand von vier Punkten näher diskutiert wird. Mit der Unterscheidung von Raum und Ort (1) eröffnen sich zwei unterschiedliche Perspektiven, die den Raum vorrangig als einen zu gestaltenden und umzuformenden wahrnehmen, bzw. den Ort als mit einer Geschichte und Erinnerung ausgestatteten erfahren, die weitererzählt werden kann. Die Stadt wird als Palimpsest (2) erfahren, wenn Überlagerungen und Schichten erkannt und freigelegt werden, die ihre Geschichte als kollektives Werk unterschiedlicher Generationen, Epochen und Besiedlungsphasen kenntlich macht. Der Begriff "Rekonstruktion" (3) steht für eine neue Praxis der Architektur, die nach der historischen Wende von 1989 historische Bauten, die durch Krieg zerstört oder aus ideologischen und modernistischen Motiven weggesprengt wurden, wieder aufbaut. Historische Nachhaltigkeit (4) schließlich beschreibt eine Einstellung zur historischen Bausubtanz, die Vergangenheit und Zukunft wieder stärker miteinander verknüpft. ; Осознание того, что наше знание истории связано прежде всего с местами, которые в городах проявляются, в частности, через строительную субстанцию, превращает города в важный предмет культурно-исторических исследований. При этом основополагающим является вопрос: как вписывается история в городское пространство, как она "заякоривается" в нем, как ее меняют, обновляют, уничтожают, как происходит борьба за нее? И как с такими пространствами связаны воспоминания? Эти вопросы выводят нас на взаимосвязь пространства, времени, памяти, идентичности, о котором идет речь подробно на примере четырех аспектов. Различение пространства и места (1) открывает две перспективы восприятия: пространства как такового, поддающегося организации и переформированию, и места, осознаваемого впоследствие наполненности его историей и воспоминаниями, которые передаются через нарратив дальше. Город воспринимается как палимпсест (2), когда становятся зримыми наслоения и пласты, свидетельствующие об истории как коллективном творении разных поколений, эпох, периодов поселений. Понятие "реконструкция" (3) обозначает новую практику в архитектуре, предусматривающую восстановление после 1989 г. исторических зданий, разрушенных войной, по идеологическим или модернизационным мотивам. Историческая преемственность (4), в свою очередь, означает отношение к исторической строительной субстанции, которая снова теснее объединяет прошлое и будущее. ; The realization that our knowledge of history is associated primarily with places that are revealed in the cities, first of all, through building substance, transforms the city into an important subject of cultural and historical research. There is a basic question: how exactly history fits in urban space and "anchors" in it, how it is altered, renewed, destroyed, how it is challenged? And how are related memories to these spaces? These questions bring us to the interplay of space, time, memory, identity, which we deal in details on the example of four aspects.The distinguishing between space and place (1) opens the two perspectives of perception: space as such, provided for the organization and reorganization, and place that we understand through the richness of its history and memories, passed through the narrative. The city is perceived as palimpsest (2), when becoming visible the layers that reveal history as a collective work of different generations, epochs, and periods of settlement. The concept of "reconstruction" (3) denotes a new practice in architecture, which involves rebuilding after 1989, historic buildings, destroyed by war with either ideological or modernization motives. Historical continuity (4), in its turn, means attitude to historical building substance that combines again more closely the past and the future.

Die Einsicht, dass unser Wissen von Geschichte vornehmlich an Orten haftet und in die Bausubstanz gerade auch in die Städte eingelassen ist, macht sie zu einem wichtigen Gegenstand kulturhistorischer Forschung. Dabei stellen sich grundsätzliche Fragen: Wie schreibt sich Geschichte in den städtischen Raum ein, wie wird sie in ihm verankert, gelöscht, umkämpft, verändert, erneuert? Und wie knüpfen sich Erinnerungen an solche Räume? Diese Fragen verweisen uns auf den Zusammenhang von Raum, Zeit, Gedächtnis und Identität, der anhand von vier Punkten näher diskutiert wird. Mit der Unterscheidung von Raum und Ort (1) eröffnen sich zwei unterschiedliche Perspektiven, die den Raum vorrangig als einen zu gestaltenden und umzuformenden wahrnehmen, bzw. den Ort als mit einer Geschichte und Erinnerung ausgestatteten erfahren, die weitererzählt werden kann. Die Stadt wird als Palimpsest (2) erfahren, wenn Überlagerungen und Schichten erkannt und freigelegt werden, die ihre Geschichte als kollektives Werk unterschiedlicher Generationen, Epochen und Besiedlungsphasen kenntlich macht. Der Begriff "Rekonstruktion" (3) steht für eine neue Praxis der Architektur, die nach der historischen Wende von 1989 historische Bauten, die durch Krieg zerstört oder aus ideologischen und modernistischen Motiven weggesprengt wurden, wieder aufbaut. Historische Nachhaltigkeit (4) schließlich beschreibt eine Einstellung zur historischen Bausubtanz, die Vergangenheit und Zukunft wieder stärker miteinander verknüpft. ; The realization that our knowledge of history is associated primarily with places that are revealed in the cities, first of all, through building substance, transforms the city into an important subject of cultural and historical research. There is a basic question: how exactly history fits in urban space and "anchors" in it, how it is altered, renewed, destroyed, how it is challenged? And how are related memories to these spaces? These questions bring us to the interplay of space, time, memory, identity, which we deal in details on the example of four aspects.The distinguishing between space and place (1) opens the two perspectives of perception: space as such, provided for the organization and reorganization, and place that we understand through the richness of its history and memories, passed through the narrative. The city is perceived as palimpsest (2), when becoming visible the layers that reveal history as a collective work of different generations, epochs, and periods of settlement. The concept of "reconstruction" (3) denotes a new practice in architecture, which involves rebuilding after 1989, historic buildings, destroyed by war with either ideological or modernization motives. Historical continuity (4), in its turn, means attitude to historical building substance that combines again more closely the past and the future. ; Осознание того, что наше знание истории связано прежде всего с местами, которые в городах проявляются, в частности, через строительную субстанцию, превращает города в важный предмет культурно-исторических исследований. При этом основополагающим является вопрос: как вписывается история в городское пространство, как она "заякоривается" в нем, как ее меняют, обновляют, уничтожают, как происходит борьба за нее? И как с такими пространствами связаны воспоминания? Эти вопросы выводят нас на взаимосвязь пространства, времени, памяти, идентичности, о котором идет речь подробно на примере четырех аспектов. Различение пространства и места (1) открывает две перспективы восприятия: пространства как такового, поддающегося организации и переформированию, и места, осознаваемого впоследствие наполненности его историей и воспоминаниями, которые передаются через нарратив дальше. Город воспринимается как палимпсест (2), когда становятся зримыми наслоения и пласты, свидетельствующие об истории как коллективном творении разных поколений, эпох, периодов поселений. Понятие "реконструкция" (3) обозначает новую практику в архитектуре, предусматривающую восстановление после 1989 г. исторических зданий, разрушенных войной, по идеологическим или модернизационным мотивам. Историческая преемственность (4), в свою очередь, означает отношение к исторической строительной субстанции, которая снова теснее объединяет прошлое и будущее. ; Усвідомлення того, що наше знання історії пов'язане передусім з місцями, які в містах оприявлені, зокрема, через будівельну субстанцію, перетворює міста у важливий предмет культурно-історичних досліджень. При цьому основоположне питання: як саме вписується історія в міський простір, як вона "заякорюється" в ньому, як її змінюють, оновлюють, знищують, як відбувається боротьба за неї? І як з такими просторами пов'язані спогади? Ці питання виводять нас на взаємозв'язок простору, часу, пам'яті, ідентичності, про який йдеться детальніше на прикладі чотирьох аспектів. Розрізнення простору й місця (1) відкриває дві перспективи сприйняття: простору як такого, що надається для організації та переформування, та місця, яке ми усвідомлюємо внаслідок наповненості його історією та спогадами, що передаються через наратив далі. Місто сприймається як палімпсест (2), коли стають зримими нашарування й пласти, котрі засвідчують історію як колективний витвір різних поколінь, епох, періодів поселень. Поняття "реконструкція" (3) позначає нову практику в архітектурі, яка передбачає відбудову після 1989 р. історичних будівель, зруйнованих війною чи з ідеологічних або модернізаційних мотивів. Історична тяглість (4), у свою чергу, означає ставлення до історичної будівельної субстанції, яка знову тісніше поєднує минуле й майбутнє.

Die Einsicht, dass unser Wissen von Geschichte vornehmlich an Orten haftet und in die Bausubstanz gerade auch in die Städte eingelassen ist, macht sie zu einem wichtigen Gegenstand kulturhistorischer Forschung. Dabei stellen sich grundsätzliche Fragen: Wie schreibt sich Geschichte in den städtischen Raum ein, wie wird sie in ihm verankert, gelöscht, umkämpft, verändert, erneuert? Und wie knüpfen sich Erinnerungen an solche Räume? Diese Fragen verweisen uns auf den Zusammenhang von Raum, Zeit, Gedächtnis und Identität, der anhand von vier Punkten näher diskutiert wird. Mit der Unterscheidung von Raum und Ort (1) eröffnen sich zwei unterschiedliche Perspektiven, die den Raum vorrangig als einen zu gestaltenden und umzuformenden wahrnehmen, bzw. den Ort als mit einer Geschichte und Erinnerung ausgestatteten erfahren, die weitererzählt werden kann. Die Stadt wird als Palimpsest (2) erfahren, wenn Überlagerungen und Schichten erkannt und freigelegt werden, die ihre Geschichte als kollektives Werk unterschiedlicher Generationen, Epochen und Besiedlungsphasen kenntlich macht. Der Begriff "Rekonstruktion" (3) steht für eine neue Praxis der Architektur, die nach der historischen Wende von 1989 historische Bauten, die durch Krieg zerstört oder aus ideologischen und modernistischen Motiven weggesprengt wurden, wieder aufbaut. Historische Nachhaltigkeit (4) schließlich beschreibt eine Einstellung zur historischen Bausubtanz, die Vergangenheit und Zukunft wieder stärker miteinander verknüpft. ; The realization that our knowledge of history is associated primarily with places that are revealed in the cities, first of all, through building substance, transforms the city into an important subject of cultural and historical research. There is a basic question: how exactly history fits in urban space and "anchors" in it, how it is altered, renewed, destroyed, how it is challenged? And how are related memories to these spaces? These questions bring us to the interplay of space, time, memory, identity, which we deal in details on the example of four aspects.The distinguishing between space and place (1) opens the two perspectives of perception: space as such, provided for the organization and reorganization, and place that we understand through the richness of its history and memories, passed through the narrative. The city is perceived as palimpsest (2), when becoming visible the layers that reveal history as a collective work of different generations, epochs, and periods of settlement. The concept of "reconstruction" (3) denotes a new practice in architecture, which involves rebuilding after 1989, historic buildings, destroyed by war with either ideological or modernization motives. Historical continuity (4), in its turn, means attitude to historical building substance that combines again more closely the past and the future. ; Осознание того, что наше знание истории связано прежде всего с местами, которые в городах проявляются, в частности, через строительную субстанцию, превращает города в важный предмет культурно-исторических исследований. При этом основополагающим является вопрос: как вписывается история в городское пространство, как она "заякоривается" в нем, как ее меняют, обновляют, уничтожают, как происходит борьба за нее? И как с такими пространствами связаны воспоминания? Эти вопросы выводят нас на взаимосвязь пространства, времени, памяти, идентичности, о котором идет речь подробно на примере четырех аспектов. Различение пространства и места (1) открывает две перспективы восприятия: пространства как такового, поддающегося организации и переформированию, и места, осознаваемого впоследствие наполненности его историей и воспоминаниями, которые передаются через нарратив дальше. Город воспринимается как палимпсест (2), когда становятся зримыми наслоения и пласты, свидетельствующие об истории как коллективном творении разных поколений, эпох, периодов поселений. Понятие "реконструкция" (3) обозначает новую практику в архитектуре, предусматривающую восстановление после 1989 г. исторических зданий, разрушенных войной, по идеологическим или модернизационным мотивам. Историческая преемственность (4), в свою очередь, означает отношение к исторической строительной субстанции, которая снова теснее объединяет прошлое и будущее. ; Усвідомлення того, що наше знання історії пов'язане передусім з місцями, які в містах оприявлені, зокрема, через будівельну субстанцію, перетворює міста у важливий предмет культурно-історичних досліджень. При цьому основоположне питання: як саме вписується історія в міський простір, як вона "заякорюється" в ньому, як її змінюють, оновлюють, знищують, як відбувається боротьба за неї? І як з такими просторами пов'язані спогади? Ці питання виводять нас на взаємозв'язок простору, часу, пам'яті, ідентичності, про який йдеться детальніше на прикладі чотирьох аспектів. Розрізнення простору й місця (1) відкриває дві перспективи сприйняття: простору як такого, що надається для організації та переформування, та місця, яке ми усвідомлюємо внаслідок наповненості його історією та спогадами, що передаються через наратив далі. Місто сприймається як палімпсест (2), коли стають зримими нашарування й пласти, котрі засвідчують історію як колективний витвір різних поколінь, епох, періодів поселень. Поняття "реконструкція" (3) позначає нову практику в архітектурі, яка передбачає відбудову після 1989 р. історичних будівель, зруйнованих війною чи з ідеологічних або модернізаційних мотивів. Історична тяглість (4), у свою чергу, означає ставлення до історичної будівельної субстанції, яка знову тісніше поєднує минуле й майбутнє.

В статье проанализирована роль исторической памяти в мультикультурных обществах. Исследовано соотношение исторической памяти и идентичности как важных составляющих в бесчисленных «войнах памяти», охвативших нынешние мультикультурного общества. Сделан вывод о необходимости смещения полюса изучения с политической истории в направлении социальной и культурной истории, которые в значительной степени примиряют, а не разъединяют мультикультурные общества.Ключевые слова: историческая память, мультикультурализм, коллективная память, Украина. The article analyzes the role of historical memory in multicultural societies. Historical memory in transitive societies plays an ambivalent character. On the one hand, the formation of civil society on a common platform becomes a bridge for the unification of society. On the other hand, in the case of addressing controversial issues in society, an intergenerational / social group gap is formed. Memory is involved in the political struggle, therefore, it is often associated with the influence of the political order in shaping historical knowledge in solving specific political problems.The relationship between historical memory and identity as an important component in the countless "memory wars" that has embraced present-day multicultural societies is researched. It is concluded that there is a need to shift the field of study from political history into the direction of social and cultural history, which largely reconcile rather than disconnect multicultural societies.Historical memory is increasingly used to interpret reality. Reminiscences in multicultural societies can open old wounds and revive divisions of a certain part of society. On the other hand, the periods of intervention, glory and rule can be vulnerable, since they allow us to characterize the attitude towards neighbors, which will not promote tolerance and peace. The growth of nationalism in multicultural societies on the basis of the mythologization of historical memory is associated with such manifestation as ethnocentrism. Ethnocentrism is defined as the tendency and endeavor of man to evaluate all life and cultural phenomena through the prism of his ethnic group, which is the criterion of the most perfect in all respects. As a consequence, the spread of manifestations of "multicultural blindness" and micro-conflicts on an inter-ethnic basis are becomingKey words: historical memory, multiculturalism, collective memory, Ukraine. ; В статті проаналізовано роль історичної пам'яті в мультикультурних суспільствах. Досліджено співвідношення історичної пам'яті та ідентичності як важливих складових в незліченних «війнах пам'яті», що охопили нинішні мультикультурні суспільства. Зроблено висновок щодо необхідності зміщення полюсу вивчення з політичної історії в напрямку соціальної та культурної історії, які в значній мірі примирюють, а не роз'єднують мультикультурні суспільства.Ключові слова: історична пам'ять, мультикультуралізм, колективна пам'ять, Україна. В статье проанализирована роль исторической памяти в мультикультурных обществах. Исследовано соотношение исторической памяти и идентичности как важных составляющих в бесчисленных «войнах памяти», охвативших нынешние мультикультурного общества. Сделан вывод о необходимости смещения полюса изучения с политической истории в направлении социальной и культурной истории, которые в значительной степени примиряют, а не разъединяют мультикультурные общества.Ключевые слова: историческая память, мультикультурализм, коллективная память, Украина. The article analyzes the role of historical memory in multicultural societies. Historical memory in transitive societies plays an ambivalent character. On the one hand, the formation of civil society on a common platform becomes a bridge for the unification of society. On the other hand, in the case of addressing controversial issues in society, an intergenerational / social group gap is formed. Memory is involved in the political struggle, therefore, it is often associated with the influence of the political order in shaping historical knowledge in solving specific political problems.The relationship between historical memory and identity as an important component in the countless "memory wars" that has embraced present-day multicultural societies is researched. It is concluded that there is a need to shift the field of study from political history into the direction of social and cultural history, which largely reconcile rather than disconnect multicultural societies.Historical memory is increasingly used to interpret reality. Reminiscences in multicultural societies can open old wounds and revive divisions of a certain part of society. On the other hand, the periods of intervention, glory and rule can be vulnerable, since they allow us to characterize the attitude towards neighbors, which will not promote tolerance and peace. The growth of nationalism in multicultural societies on the basis of the mythologization of historical memory is associated with such manifestation as ethnocentrism. Ethnocentrism is defined as the tendency and endeavor of man to evaluate all life and cultural phenomena through the prism of his ethnic group, which is the criterion of the most perfect in all respects. As a consequence, the spread of manifestations of "multicultural blindness" and micro-conflicts on an inter-ethnic basis are becomingKey words: historical memory, multiculturalism, collective memory, Ukraine.

In the context of historical memory and the «frontier», as an American version of regional memory, the political problems of the Donbas are traced, as they have long gone beyond the narrow borders of the frontier and have become an all-Ukrainian scale. The idea of Hiroaki Kuromiya is supported that the historical memory of a large part of the Ukrainian community has already shaped a distorted image of this region and its population, which is a mirror image of the negative image of Western Ukraine in the East of the country. It is argued that the correction of the situation will serve as the basis for the consolidation of the Ukrainian nation.

A feeling of discomfort and disappointment towards the collective memory of the shistdesiatnytstvo in Ukraine emerged during the interview with Lina Kostenko, as well as with other shistdesiatnyky. The public discourse, including many scholarly studies on the topic, usually ignores the ethic and "affective" components which were so important to the members of this movement, whose behavior and universe of values radically differed from the Stalinist Soviet respectability. The function of the shistdesiatnytstvo as the detonator of a positive nationalism is thus neglected. Some important stages in the formation of Lina Kostenko's personality are then analyzed: the family upbringing based on the love for Ukrainian and worldwide culture, the traumas of childhood during World War II, the importance of building friendly bonds with other shistdesiatnyky, especially with Vasyl' Symonenko.

This article analyzes scientific papers devoted to the phenomenon of historical memory. Key words: historical memory, shared memory, historiography, the art of memory, memorials, politics of memory ; У статті проаналізовано наукові праці, присвячені феномену історичної пам'яті.Ключові слова: історична пам'ять, колективна пам'ять, історіографія, мистецтво пам'яті, місця пам'яті, політика пам'яті.В статье анализируются научные труды, посвященные феномену исторической памяти.Ключевые слова: историческая память, коллективная память, историография, искусство памяти, места памяти, политика памяти.This article analyzes scientific papers devoted to the phenomenon of historical memory. Key words: historical memory, shared memory, historiography, the art of memory, memorials, politics of memory

The article analyzes the murals of Kharkiv that appeared in the city during 2008–2020. They are considered as mediators of historical memory, retransmitting various narratives/discourses: Soviet-nostalgic, regional, national. 24 art objects located in the urban space have been analyzed, the context of their creation, the practice of their instrumentalization by various agents of historical memory have been revealed. The city authorities are the initiators of the appearance of murals representing the Soviet-nostalgic discourse. Most of these images appeared in the city in 2013, on the eve of the celebration of the City Day and the celebration of the 70th anniversary of liberation from German occupation. The city leaders initiated the Pride of Kharkiv project, in the framework of which in the city appeared murals depicting Kharkiv residents, whose life and work are directly connected with the events of the Great Patriotic War. Among them are V. Grizodubova, G. Zhukov, K. Shulzhenko, P. Naboychenko. These and other images illustrate the Soviet-nostalgic and regional dimensions of the city's public space. They are often combined with each other, latently or directly actualizing the phantom pains of the "first capital". Such images are always personalized. Criteria for choosing a person include being a native and resident of Kharkiv, known at the All-Union level (L. Gurchenko, I. Bugrymova, etc.). Since 2014, in the city we have observed the appearance of images of nationwide symbols, which can be interpreted as an attempt to fit Kharkiv into the national narrative, to demonstrate the city's presence in the core of the Ukrainian political project. Such murals are personalized and abstract-symbolic (T. Shevchenko, Krut's warriors-heroes, the coat of arms of Ukraine, Petrykivka painting, vyshyvanka (embroidered shirt) (ornament), motanka doll, etc.). The initiators of the creation of these murals are the city authorities and the city community. It should be noted that the national narrative was almost never combined with the regional one. However, there are cases when Soviet-nostalgic, regional and national discourses were projected in one image. Thus, there is a mural depicting both soldiers who died during the war in Afghanistan and during the anti-terrorist operation. This may indicate the multi-layered historical memory of the region's inhabitants. To sum up, the analysis of murals as mediators of a certain image of the past in space of Kharkiv showed that out of 24 murals created during 2008-2020, which have a pronounced ideological coloring, 13 retransmit the Soviet-nostalgic narrative in Kharkiv, 12 – regional, 10 – national. ; У статті проаналізовано мурали Харкова, що з'явилися у місті упродовж 2008–2020рр. 24 арт-об'єкти розглянуто як медіатори історичної пам'яті, що ретранслюють різні наративи/дискурси: радянсько-ностальгійний, регіональний, національний; виявлено контекст їх створення, практики їх інструменталізації різними агентами історичної пам'яті. Ініціатором появи муралів, що репрезентують радянсько-ностальгійний дискурс, є міська влада. Найбільше таких зображень з'явилося у місті у 2013р., напередодні святкування Дня міста та відзначення 70-річчя визволення від німецької окупації. Очільники міста ініціювали проєкт «Гордость Харькова», у межах реалізації якого у місті було створено мурали із зображенням харків'ян, життя та творчість яких безпосередньо пов'язана із подіями «Великої Вітчизняної війни» (В. Гризодубова, Г. Жуков, К.Шульженко, П.Набойченко). Ці та інші зображення ілюструють радянсько-ностальгійний і регіональний виміри публічного простору міста. Вони найчастіше поєднуються між собою, латентно або прямо актуалізуючи фантомні болі «першої столиці». Такі зображення завжди персоніфіковані. Критерії вибору персоналії – уродженець та мешканець Харкова, відомий на загальносоюзному рівні (Л.Гурченко, І.Бугримова та ін.). Від 2014 р. спостерігаємо появу в місті зображень загальнонаціональних символів, що можна інтерпретувати як спробу вписати Харків до національного наративу, продемонструвати перебування міста у core українського політичного проєкту. Такі мурали є персоніфікованими й абстрактно-символічними (Т.Шевченко, воїни-герої Крут, герб України, петриківський розпис, вишиванка (орнамент), лялька-мотанка та ін.). Ініціаторами створення цих муралів є міська влада і громада міста. Зазначимо, що національний наратив майже ніколи не поєднувався з регіональним. Утім, зафіксовано випадки, коли радянсько-ностальгійний, регіональний та національний дискурси проектувалися в одному зображенні. Приміром, є мурал, на якому зображено загиблих воїнів-афганців і воїнів, що загинули під час АТО. Це може свідчити про багатошаровість історичної пам'яті мешканців регіону. Отже, аналіз муралів як медіаторів певного образу минулого у просторі Харкова засвідчив, що з 25 муралів, створених у 2008–2020 рр., які мають яскраво виражене ідеологічне забарвлення, 13 ретранслюють у просторі міста Харкова радянсько-ностальгійний наратив, 12 – регіональний, 10 – національний.