The article describes the work of the first military-diplomatic missions of the Entente countries in late 1918 – early 1919, the position of the ZUNR and Poland and the recommendations of the Entente delegation regarding the normalization of the Ukrainian-Polish military conflict. The urgency of the problem is due to the fact that international delegations play an important role in the modern history of Ukraine in resolving various issues and the nature of Ukrainian issues. The first experience of organizing official international meetings and negotiations, as well as participation in them, which took place during the time of the Polish-Ukrainian war of 1918–1919. The process of state building and the result of international support often depended on the results of these delegations and the internal political situation in Ukraine. The scientific novelty is that in the article, based on the fundamental works of Ukrainian and Polish historiography, the actual material on the negotiations between the ZUNR, Poland and the first peacekeeping delegations of the Entente countries, as well as the termination of the Polish-Ukrainian confrontation, is elaborated and summarized. The object of the work is the military-diplomatic missions of the Entente countries and authorized by the ZUNR and Poland during the negotiations in 1918–1919. The subject of the publication is the work of the first Entente missions to resolve the Polish-Ukrainian armed confrontation in Eastern Galicia, the position of the Polish and Ukrainian sides, the nature and content of the talks. The purpose of the study is to show the starting points of the three parties, their relation to each other and the results of the negotiations. The task of the article is to clearly track the process of negotiation process between the interested parties at the first stage of the Polish-Ukrainian conflict Keywords: ZUNR, Poland, negotiation process, Entente, peacekeeping missions. ; У статті розкрито роботу перших військово-дипломатичних місій держав Антанти наприкінці 1918 р. – на початку 1919 р. Означено позицію урядів ЗУНР і Польщі та озвучено рекомендації антантівських делегацій щодо унормування польсько-українського військового конфлікту. Ключові слова: ЗУНР, Польща, переговорний процес, Антанта, миротворчі місії.
У статті розкрито роботу перших військово-дипломатичних місій держав Антанти наприкінці 1918 р. – на початку 1919 р. Означено позицію урядів ЗУНР і Польщі та озвучено рекомендації антантівських делегацій щодо унормування польсько-українського військового конфлікту.
Ключові слова: ЗУНР, Польща, переговорний процес, Антанта, миротворчі місії.
This article is devoted to the progress and patterns of negotiations between the USA and the USSR toward the strategic weapons reduction in the beginning of 1980's, a special attention is paid to the views of the U.S. administration on nuclear weapons as a political tool. ; У статті висвітлюється перебіг та закономірності переговорного процесу між США та СРСР у галузі скорочення стратегічних озброєнь у першій половині 80-х років ХХ століття. Основ- на увага приділена поглядам адміністрації США на ядерну зброю як політичний інструмент.
Стаття присвячена дослідженню перспектив врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин. Визначено, що конфлікт в Сирії, який почався навесні 2011 р. громадянською війною між Сирійською діючою армією, формуваннями «поміркованої» сирійської опозиції, курдськими регіоналістами, а також різного роду ісламістськими терористичними угрупованнями (ІДІЛ, Фронт ан-Нусра та ін.) достатньо швидко переріс у багатосторонній збройний конфлікт із іноземним втручанням. З'ясовано, що після втручання у конфлікт Росії та США він набув ще більшої складності, суперечності та гостроти; результатом цього стало також і безпосереднє загострення відносин між ними, яке, на сьогоднішній день, призвело до відновлення силового протистояння. Встановлено, що перспективи врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин є важко прогнозованими та суперечливими. Обґрунтовано тезу про те, що позитивне врегулювання конфлікту залежатиме від того, наскільки безпосередні сторони конфлікту та зовнішні учасники будуть зацікавлені у стабілізації ситуації в близькосхідному регіоні і від того, наскільки вони будуть практично активними щодо виконання тих пропозицій, які надходять від міжнародних організацій та країн. ; The prospects of the Syria conflict's settlement in the context of exasperation of Russian-American relations have been investigated. Nowadays this conflict is one of the largest centers of danger in the world. Moreover, after the intervention of Russian Federation and United States of America in the conflict, it gained even greater complexity, contradictions and urgency. We should say that after analyzing the positions of participants of the conflict, it is clear that the rapid resolution of the situation shouldn't be expected. Such factors as differences in views and positions, antagonistic mood, uncompromising, aggressive behavior, the prevalence of power factor, terrorist activity and others do not allow improving the performance reconciliation of the parties' process. Important thing is that exasperation of Russian-American relations is one of the key negative external factors, which makes it impossible to establish meaningful strategic dialogue between the conflicting parties. The process of further settlement will depend on how quickly Russian and American parties will find understanding regarding key issues of the conflict. Not less important is the conflict settlement processes. Now this process seems to be very complicated. Divergence of interests and views of direct participants and key «players» Russia and the United States do not allow to speak about the presence of compromise and constructive dialogue. If they are not achieved soon, it can lead to unpredictable consequences, such as the expansion of «geography» of the conflict or its transfer to other areas. We should pay attention to the fact that further exasperation of Russian-American relations may cause open military confrontation between this two countries about which people have recently started talking more often. This confrontation complicates not only the progress of the conflict, but also creates some additional problems that affect negatively the dynamic of negotiation process. In order to prevent complications of the Syria conflict, it is necessary to make the collective efforts from both countries and international organizations, first of all, to reconcile the Russian Federation and the United States. This process is difficult in the context of practical realization due to the current situation, but it should strive in order to prevent further escalation of tension. It is clear fact that until the support of regime of B. Assad and «modern» Syrian opposition continues, the conflict will take place in a transparent manner. That's why it is necessary to activate efforts aimed at the stop the arms and equipment' supply to the warring parties. This will create the conditions in which the technical resources will be exhausted quickly enough, the parties will be depleted and will soon start negotiations. ; Статья посвящена исследованию перспектив урегулирования конфликта в Сирии в контексте обострения российско-американских отношений. Определено, что конфликт в Сирии, который начался весной 2011 г. гражданской войны между Сирийской действующей армией, формированиями «умеренной» сирийской оппозиции, курдскими регионалистами, а также разного рода исламистскими террористическими группировками (ИГИЛ, Фронт ан-Нусра и др.), достаточно быстро перерос в многосторонний вооруженный конфликт с иностранным вмешательством. Выяснено, что после вмешательства в конфликт России и США он приобрел еще большую сложность, противоречивость и остроту; результатом этого стало также и непосредственное обострение отношений между ними, которое, на сегодняшний день, привело к возобновлению силового противостояния. Установлено, что перспективы урегулирования конфликта в Сирии в контексте обострения российско-американских отношений являются сложно прогнозируемыми и противоречивыми. Аргументирован тезис о том, что позитивное урегулирование конфликта будет зависеть от того, насколько непосредственные стороны конфликта и внешние участники будут заинтересованы в стабилизации ситуации в ближневосточном регионе и от того, насколько они будут практически активными касательно выполнения тех предложений, которые исходят от международных организаций и стран.
The article deals with right to legal assistance of own choosing in drafts of the International Covenant on Civil and Political Rights. The negotiation process for the drafting of the International Covenant on Civil and Political Rights in the context of the genesis of the right to legal assistance, legal nature and ideas laid down by his developers in the abovementionedright are analyzed. Particular attention is paid to the right to communicate with counsel. ; Статья посвящена праву на правовую помощь избранного защитника в проектах Международного пакта о гражданских и политических правах 1966 года. Проанализирован переговорный процесс по разработке Международного пакта о гражданских и политических правах в контексте права на правовую помощь защитника, правовой природы и идей, заложенных его разработчиками в исследуемом праве. Отдельное внимание уделено праву на общение с выбранным защитником. ; Стаття присвячена праву на правову допомогу обраного захисника у проектах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. Проаналізовано переговорний процес щодо розробки Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в контексті права на правову допомогу захисника, його правової природи та ідей,які закладені його розробниками у досліджуване право. Окрему увагу приділено праву на спілкування з обраним захисником.
The article deals with right to legal assistance of own choosing in drafts of the International Covenant on Civil and Political Rights. The negotiation process for the drafting of the International Covenant on Civil and Political Rights in the context of the genesis of the right to legal assistance, legal nature and ideas laid down by his developers in the abovementionedright are analyzed. Particular attention is paid to the right to communicate with counsel. ; Статья посвящена праву на правовую помощь избранного защитника в проектах Международного пакта о гражданских и политических правах 1966 года. Проанализирован переговорный процесс по разработке Международного пакта о гражданских и политических правах в контексте права на правовую помощь защитника, правовой природы и идей, заложенных его разработчиками в исследуемом праве. Отдельное внимание уделено праву на общение с выбранным защитником. ; Стаття присвячена праву на правову допомогу обраного захисника у проектах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. Проаналізовано переговорний процес щодо розробки Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в контексті права на правову допомогу захисника, його правової природи та ідей,які закладені його розробниками у досліджуване право. Окрему увагу приділено праву на спілкування з обраним захисником.
В статті автори розглядають теоретичні підходи та найвагоміші прецеденти політики національної злагоди і примирення, що мали місце у країнах Європи та світу впродовж новітнього часу. Висвітлюються такі питання, як місце та роль загальнонаціонального діалогу в процесі досягнення широкого компромісу у найважливіших питаннях життєдіяльності суспільства. Особлива увага приділяється політичним лідерам, що очолювали процеси національного порозуміння, особиста воля яких іноді ставала вирішальним фактором у досягненні позитивного результату. Простежуються ключові форми і методи взаємодії владних структур та опозиційних політичних сил у ході здійснення політики національного примирення. ; In the article, the authors examine the theoretical approaches and the most important precedents of the policy of the national consensus and reconciliation that took place in Europe and the world during the newest time. The paper covers issues such as the place and role of national dialogue in the process of achieving broad compromise on the most important issues for the society. Special attention is paid to political leaders who stood at the head of the national processes of mutual understanding, whose personal will sometimes became a decisive factor in achieving a positive outcome. The authors tracked key forms and methods of interaction between government agencies and the opposition political forces in the implementation of the policy of national reconciliation.
The transformation of the states of Central Europe from post-socialist countries with an uncertain future to current members of the European Union is one of the most significant achievements of the European integration process. However, even today the question remains whether this geopolitical action ("expansion to the East") fulfilled the aspirations of its participants and what was the price of an ambitious political step into the European community? Of course, in addition to the obvious participants in the project of enlargement to the East, such as the Visegrad Four and the European Union, the then leaders of the European Union, who pursued their own national interests from the project, also took part in this process. Thus, the negotiation process on the integration of Central European states into the European Union was reflected in the subtle interaction of national interests of its subjects, which led to compromise political decisions that laid the future of the European Union. The study of the national interests of this European integration process reveals the genesis of modern international relations in the EU, the formation of problems and benefits of modern European integration and the reasons for the spread of disintegration processes in the European Union. In addition, an analysis of the realization of national interests through the integration of Central European countries into the EU will provide insight into the extent to which these interests are justified, which in turn will push us to answer what further prospects for EU enlargement in the east and whether outweigh associated risks for post-socialist states. This article analyzes the national interests of the Visegrad Four countries in the context of their accession to the EU, the desired benefits that have led to political change towards liberal democracy. The expectations of the political elites and the population of the CEE countries from integration into the European Union, which became the main motives for this political step. On the other hand, it examines the political and economic benefits for the EU (in general) and the Allies that led to the decision to expand in 2004. ; Трансформація держав Центральної Європи від постсоціалістичних країн із не визначеним майбутнім до чинних членів Європейського Союзу є одним із найвизначніших досягнень євроінтеграційного процесу. Проте і на сьогодні відкритим залишається питання про те чи ця геополітична дія («розширення на Схід») здійснила прагнення її учасників та якою була ціна амбітного політичного кроку в загальноєвропейську спільноту? Звісно, окрім явних учасників проєкту «розширення на Схід» таких, як держави «Вишеградської четвірки» та Європейського Союзу, в даному процесі брали участь і тогочасні держави-лідери Європейського Союзу, що переслідували власні національні інтереси від реалізації проєкту. Отже, переговорний процес про інтеграцію держав Центральної Європи до Європейського Союзу, відбивався у тонкій взаємодії національних інтересів його суб'єктів, що зумовило прийняття компромісних політичних рішень, які заклали подальше майбутнє Європейського Союзу. Дослідження національних інтересів цього євроінтеграційного процесу розкриває перед нами генезис сучасних міжнародних відносин в ЄС, формування проблем та переваг сучасної євроінтеграції та причини поширення дезінтеграційних процесів в Євросоюзі. Окрім цього аналіз реалізації національних інтересів через інтеграцію держав Центральної Європи до ЄС надасть розуміння того в якій мірі ці інтереси виправдались, що своєю чергою підштовхне нас до відповіді про те які подальші перспективи розширення ЄС у східному напрямі та чи перевершують вигоди від членства в Євросоюзі із пов'язаними із цим ризиками для постсоціалістичних держав. В даній статті аналізуються національні інтереси країн «Вишеградської четвірки» в контексті їхнього вступу до ЄС, бажані вигоди, що спричинили політичну зміну у бік ліберальної демократії. Очікування політичних еліт та населення країн ЦЄ від інтеграції до Європейського союзу, які стали основними мотивами для цього політичного кроку. З іншого боку досліджуються політичні та економічні вигоди для ЄС (загалом) та країн-лідерів Альянсу, що спричинили рішення про подальше розширення 2004 року
The article deals with the legislative, socio-political, diplomatic processes and bilateral interstate agreements concerning the conditions of presence, status and powers of the Black Sea Fleet on the territory of Ukraine in the context of Russian-Ukrainian military and political relations and geopolitical influences in the Crimean-Black Sea region. An analytical study of the consequences of the erroneous legislative and political steps of the Ukrainian government in Crimea and the imperfection of guarantees provided by the Ministry of Defense of Ukraine on protection of the Black Sea Fleet personnel who chose the Ukrainian citizenship and Ukrainian oath in the transition period of formation of the Ukrainian Armed Forces Navy in 1991-1995 was conducted. ; У статті проведено дослідження історичних, соціально-політичних та правових умов формування Чорноморського флоту України в 90-х роках ХХ століття. В результаті опрацювання законодавчої та міжнародно-правової документальної бази автори дослідили ризики політики національної безпеки, що проводилася урядами та президентами України наприкінці ХХ століття. З проблемами національної безпеки держави українське керівництво почало знайомитися з моменту проголошення незалежності України. На першому етапі становлення України як держави міжнародні гаранти цілісності та недоторканності кордонів України (Росія, США, Великобританія, Франція) вимагали від Президента та Верховної Ради України позбутися статусу ядерної держави. Росія наполягала на нейтральному статусі України в міжнародній політиці та примусила до участі України в переговорних процесах щодо створення СНД та обов'язкового ії членства. Членство в СНД передбачало підписання Статуту СНД, де прописувалося створення Об'єднаних збройних сил, Ради командувачів Прикордонними військами, що надавало б Російський Федерації вирішувати свої проблеми національної безпеки за рахунок нівелювання національних інтересів України. Статут СНД Україна не підписала. Негативний досвід відстоювання прав України та участь в розподілі майна та кораблів Чорноморського Флоту накладався на стратегічне рішення Уряду України про створення власних Військово-Морських Сил, не бажаючи поступатися місцем дислокації українських військових кораблів в Севастополі, який росіяни розглядали на початку 90-х років військово-морською базою лише Чорноморського флоту РФ, намагаючись приховати цей факт під гучною назвою "стратегічні війська (Чорноморський флот) Об'єднаних військових сил СРСР-СНД". Напруга зросла в українсько-російських стосунках у січні 1992 року. У лютому 1992 року цей процес почався в збройних формуваннях, що дислокувалися в Республіці Крим. Цей процес мав завершити процеси формування особового складу для ЗСУ та ЧФ України. Переговорний процес відновився у червні 1992 року на зустрічі Б.М. Єльцина та Л. М. Кравчука у Дагомисі. Сторони домовились про створення двох окремих флотів, але встановлювався "перехідний період" під об'єднаним командуванням. Україна почала новий переговорний процес в серпні 1992 року в Ялті. Перемовини 1993 року стосувалися питань розподілу берегової інфраструктури та фінансування флоту. Українська сторона стояла на позиції неподільності інфраструктури та обслуговування об'єктів інфраструктури ЧФ тільки українськими призовниками. Російська сторона почала використовувала «газову карту», підштовхуючи Україну до дипломатичних поступок шляхом шантажу. У вересні 1993 року в Масандрі Україною та РФ був підписаний "Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту". Україна була готова поступитися частиною інфраструктури та кораблів в рахунок газових боргів. 1994 рік пройшов в обговоренні ймовірних місць базування ЧФ України та РФ. Україна пропонувала для російського флоту – Донузлав, Росія не збиралася поступатися Севастополем. Все вирішив 1995 рік. Чеченська війна спровокувала політичну та економічну кризу в Росії. Росія під міжнародними санкціями змушена була підписати компромісну угоду, яка задовольнила українську сторону перемовин. В угоді від 9 червня 1995 року знову обговорювалося питання остаточного розподілу ЧФ, де додавалося положення про можливість викуплення росіянами тієї долі кораблів, яка перебільшує встановлену Україною норму, – 50% на кожен флот. Севастополь стає сумісним місцем дислокації військових флотів обох держав. У 2014 році Севастополь став центром концентрації прихильників "русского мира" на тлі роздмуханої політичної кризи в Києві, а відсутність стабільної політики з національної безпеки України призвела до можливості реалізації амбіційних планів Росії щодо анексії Криму.
The article deals with the legislative, socio-political, diplomatic processes and bilateral interstate agreements concerning the conditions of presence, status and powers of the Black Sea Fleet on the territory of Ukraine in the context of Russian-Ukrainian military and political relations and geopolitical influences in the Crimean-Black Sea region. An analytical study of the consequences of the erroneous legislative and political steps of the Ukrainian government in Crimea and the imperfection of guarantees provided by the Ministry of Defense of Ukraine on protection of the Black Sea Fleet personnel who chose the Ukrainian citizenship and Ukrainian oath in the transition period of formation of the Ukrainian Armed Forces Navy in 1991-1995 was conducted. ; У статті проведено дослідження історичних, соціально-політичних та правових умов формування Чорноморського флоту України в 90-х роках ХХ століття. В результаті опрацювання законодавчої та міжнародно-правової документальної бази автори дослідили ризики політики національної безпеки, що проводилася урядами та президентами України наприкінці ХХ століття. З проблемами національної безпеки держави українське керівництво почало знайомитися з моменту проголошення незалежності України. На першому етапі становлення України як держави міжнародні гаранти цілісності та недоторканності кордонів України (Росія, США, Великобританія, Франція) вимагали від Президента та Верховної Ради України позбутися статусу ядерної держави. Росія наполягала на нейтральному статусі України в міжнародній політиці та примусила до участі України в переговорних процесах щодо створення СНД та обов'язкового ії членства. Членство в СНД передбачало підписання Статуту СНД, де прописувалося створення Об'єднаних збройних сил, Ради командувачів Прикордонними військами, що надавало б Російський Федерації вирішувати свої проблеми національної безпеки за рахунок нівелювання національних інтересів України. Статут СНД Україна не підписала. Негативний досвід відстоювання прав України та участь в розподілі майна та кораблів Чорноморського Флоту накладався на стратегічне рішення Уряду України про створення власних Військово-Морських Сил, не бажаючи поступатися місцем дислокації українських військових кораблів в Севастополі, який росіяни розглядали на початку 90-х років військово-морською базою лише Чорноморського флоту РФ, намагаючись приховати цей факт під гучною назвою "стратегічні війська (Чорноморський флот) Об'єднаних військових сил СРСР-СНД". Напруга зросла в українсько-російських стосунках у січні 1992 року. У лютому 1992 року цей процес почався в збройних формуваннях, що дислокувалися в Республіці Крим. Цей процес мав завершити процеси формування особового складу для ЗСУ та ЧФ України. Переговорний процес відновився у червні 1992 року на зустрічі Б.М. Єльцина та Л. М. Кравчука у Дагомисі. Сторони домовились про створення двох окремих флотів, але встановлювався "перехідний період" під об'єднаним командуванням. Україна почала новий переговорний процес в серпні 1992 року в Ялті. Перемовини 1993 року стосувалися питань розподілу берегової інфраструктури та фінансування флоту. Українська сторона стояла на позиції неподільності інфраструктури та обслуговування об'єктів інфраструктури ЧФ тільки українськими призовниками. Російська сторона почала використовувала «газову карту», підштовхуючи Україну до дипломатичних поступок шляхом шантажу. У вересні 1993 року в Масандрі Україною та РФ був підписаний "Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту". Україна була готова поступитися частиною інфраструктури та кораблів в рахунок газових боргів. 1994 рік пройшов в обговоренні ймовірних місць базування ЧФ України та РФ. Україна пропонувала для російського флоту – Донузлав, Росія не збиралася поступатися Севастополем. Все вирішив 1995 рік. Чеченська війна спровокувала політичну та економічну кризу в Росії. Росія під міжнародними санкціями змушена була підписати компромісну угоду, яка задовольнила українську сторону перемовин. В угоді від 9 червня 1995 року знову обговорювалося питання остаточного розподілу ЧФ, де додавалося положення про можливість викуплення росіянами тієї долі кораблів, яка перебільшує встановлену Україною норму, – 50% на кожен флот. Севастополь стає сумісним місцем дислокації військових флотів обох держав. У 2014 році Севастополь став центром концентрації прихильників "русского мира" на тлі роздмуханої політичної кризи в Києві, а відсутність стабільної політики з національної безпеки України призвела до можливості реалізації амбіційних планів Росії щодо анексії Криму.
Cognitive framing, understood as managing by social agents within their discursive practices of cognitive frames in order to achieve certain political goals, is a part and parcel of any international conflict settlement, taking into account the very social nature of the latter. At the same time, the existing narrative models of conflict regulation provide an opportunity for successful investigation and modification of seman- tic matrices of the parties' positions, as within informational and psychological operations. Therefore, the study of cognitive frames and their respective reframing, which changes the semantic dimension of a con- flict, allows it to be resolved more quickly and effectively. However, despite the largely neutral semantics of the negotiation process within the Minsk-1 and Minsk-2, as well as the "Normandy format", discursive practices of both Ukraine and Russia of the highest political level today are filled with numerous confrontational cognitive frames. The latter signifies about an active phase of a semantic war between the two parties, which is currently hampering the efficient settlement of the ongoing inter- national conflict. Which, in turn, requires the parties to develop more efficient frames for sufficient transformation of the semantic dimension of the Russia-Ukraine international conflict and its subsequent settlement. ; У статті актуалізується роль когнітивного фреймінгу як одного з інструментів врегулювання міжнародних конфліктів, спрямованого на видозміну картин світу відповідних сторін. Проведено паралель між реалізацією даного методу та інформаційно-психологічними операціями. Зроблено наголос на значенні когнітивного фреймінгу в переговорних процесах щодо врегулювання міжнародних конфліктів. Охарактеризовані окремі особливості керування сприйняттям в рамках Мінських угод початку 2015 року в порівнянні з дискурсивними практиками вищих посадових осіб України та Російської Федерації.
Formation of the international order in order to prevent the threat of war start at the beginning of the twentieth century. However, the liberal principles as a program have been proclaimed in the well-known «Fourteen Points» by US President W. Wilson. However, they have not become a liberal benchmark for most authoritarian politicians, especially during the interwar era. Only after the end of the Second World War they were important elements of a liberal model that envisioned openness of markets, the effectiveness of international institutions and the resolution of conflicts, based on international law.However, this approach was a definite cover for the two-pole world and lasted until the early 1990s, when the United States made the leap for global hegemony. Today, international liberal practices have failed and in a multipolarity situation – with China's rise and with the further sovereignty of Russia, as well as American allies – Britain and some Central European states, only new geopolitical arrangements of the leading powers will be able to protect the world from the threat of wars and conflicts.In the middle term, a long-lasting negotiation process is possible, the consequence of which will probably be the achievement of a new liberal-conservative global consensus. ; Формування міжнародного порядку з метою відвернення загрози війни розпочалося ще на початку ХХ ст. Однак ліберальні принципи як програми були проголошені у відомих «Чотирнадцяти пунктах» президента США В. Вільсона. Але вони так і не стали ліберальним дороговказом для більшості авторитарних політиків, особливо у міжвоєнну добу. Тільки після завершення Другої світової війни важливі елементи ліберальної моделі, яка передбачала відкритість ринків, дієвість міжнародних інституцій та вирішення конфліктів, виходячи із норм міжнародного права.Проте такий підхід був певним прикриттям двополюсного світу і протримався до початку 90-х, коли США зробили заявку на глобальну гегемонію. Сьогодні ж міжнародні ліберальні практики дали збій, і в умовах мультиполярності – при підйомі Китаю й при подальшій суверенізації Росії, а також американських союзників – Британії і деяких держав Центральної Європи, лише нові геополітичні домовленості провідних держав зможуть захисти світ від загрози воєн і конфліктів.У середньостроковій перспективі можливий довготривалий переговорний процес, наслідком якого, мабуть, стане досягнення нового ліберально-консервативного глобального консенсусу.
The given paper reveals entity concept of European «third sector» and public sector of Poland.Basic documents that regulate the activity of UN nongovernmental (public) organiza- tions are analyzed in this paper, in particular: the «Green book of Public Politics» (1993), the «White book of Public Politics» (1994), Constituent Treatise of European Community in the context of public dialogue, documents of the European Economic and Social Com- mittee, Appendix to the Treaty of Мааstricht, numbers 23 and 38.Cooperation of public organizations in adjusting of collaboration between the Euro- pean Commission, European Parliament, Economic and Social Committee, Committee of the Regions, Council of Europe is studied.The process of institutionalization of the Polish «third sector» to the norms of Euro- pean Union from 1990, when the process of negotiations with the conclusion of European Treaty to 2004, the date of introducing Poland to the European Union was researched.The author pays great attention to the important aspect of studying of European and in particular Polish «third sector» and also states the presence of general European but not international agreements ,that do not need the ratification and further clear implemen- tation of their norms by the corresponding states, however pay the important role in pub- lic organizations development: Fundamental principles of status of nongovernmental organizations in Europe, adopted by the participants of the multilateral meeting, organized by the Council of Europe on July, 5, 2002, with the Explanatory memorandum to them, the Recommendations of Ministers Committee of the Council of Europe to the state mem- bers about the legal status of nongovernmental organizations in Europe № СМ/Rec (2007).Interconnection between public organizations of Poland and Constituent Treaties of European Union on the basics of the Treaty of Мааstricht, the Treaty of Amsterdam and the Treaty of Nice are studied in this paper.The author pays attention to the important documents for Polish public organizations, especially acceptance of National strategy of integration of Poland and «Partnership for Membership». The strategy became the basics for the wide program of harmonization of legislation in executive branch of political power, for the background of Poland to future membership in European Union and adjusting of dialogue between all «third sector». ; Данная статья раскрывает сущность понятия общеевропейского «третьего сектора» и общественного сектора Польши. В исследовании проанализированы основные документы, регламентирующие деятельность неправительственных (общественных) организаций в Европейском Союзе. Изучен процесс институали- зации польского «третьего сектора» от 1990 г. (был инициирован переговорный процесс по заключению Европейского Соглашения) до 2004 г. (вхождение Польши в Европейский Союз). ; Дана стаття розкриває сутність поняття загальноєвропейського «третього сектору» та громадського сектору Польщі. У дослідженні проаналізовано основні документи, які регламентують діяльність неурядових (громадських) організацій у Європейському Союзі. Вивчено процес інституалізації польського «третього сектору» від 1990 р. (було ініційовано переговорний процес з укладання Європейської Угоди) до 2004 р. (входження Польщі до Європейського Союзу)
A large part of the authors (who, as a rule, position themselves as political philosophers) generally find it unacceptable to talk about any institutional agreements between political elites in describing a democratic political regime. Those who recognize the existence of such covenants indicate that. that inter-city agreements can hinder democratization, limit the demand for law and political competition. Scientists who adhere to the concept of pluralistic democracy, on the contrary, consider pacts, compromises, and elite agreements as the central element of successful institutional building in the long run. The purpose of the article is to consider the mechanism of practical implementation of the elite's pact as a phenomenon of political reality and its importance for the institutionalization of political relations. Inclusion of all politically significant groups in direct negotiations leads to conflict resolution in several ways. First of all, it allows the parties to openly adhere to their positions in the negotiation process. An exception to the discussion of any significant item may lead to the adoption of such a final decision, which may not be in line with the positions of the absolute majority of the most important issues, which in turn increases the likelihood of objections from the non-negotiated process. Conversely, direct participation in direct negotiations allows the parties to feel their own contribution to the final decision, while the exclusion of any party to the negotiations may lead to the perception of the process as illegitimate for fundamental reasons. Participation in these talks also helps convince representatives of different groups that a compromise was the only way to attain, at least, some of their requirements. While the inclusion of all politically significant groups in open negotiations is an important factor, the number of negotiators should not be excessive. The decision-making process takes place more dynamically when the number of participants remains rationally limited, as demonstrated by numerous experiments in the field of social psychology. As long as the rule of public accountability of elected representatives is maintained for their historic decisions, it does not matter how they accept them. The meaning has only the intrinsic result of these decisions, which must be taken by all politically significant groups, and that the regime that is created in the process of making such decisions will be recognized by all groups as legitimate. This is the rule of law for the elites: the reliable provision of rights, legality and property, at least for those who already have access to the institutions. Progress towards greater equality before the law looks like joining new pockets of this pact, spreading order and legality to wider strata until they reach out to everyone (thus the pact itself is gradually improving and complicated, developing institutions that support it) . Restricted access procedures, thus, evolve from weak, balancing on the brink of violence, to mature, who are on the verge of openness. In this case, the progress is nonlinear, and the procedures of limited access tend to degrade to a greater extent than to develop.Key words: elite pact, political elite, political institutionalization. ; Розглянуто поняття «пакт еліт» як фактор інституціоналізації політичних відносин, особливостіта значення міжелітних угод. Показано, що ці угоди не можуть бути стійкими без включення в прямий переговорний процес всіх політично значущих груп інтересів. Разом із тим надмірне розширення кола учасників переговорів не сприяє досягненню стійких угод. Міжелітні угоди формують порядки обмеженого доступу, які по мірі приєднання до інституційних угод все більш ширших верств населення можуть еволюціонувати в напрямку порядку вільного доступу. Проте така еволюція не є обов'язковою, а її дестабілізація може завершитись регресом.Ключові слова: пакт еліт, політична еліта, політична інституціоналізація. Рассмотрено понятие «пакт элит» как фактор институционализации политических отношений, особенности и значение межэлитных соглашений. Показано, что эти соглашения не могут быть устойчивыми без включения в прямой переговорный процесс всех политически значимых групп интересов. Вместе с тем чрезмерное расширение круга участников переговоров не способствует достижению устойчивых соглашений. Межэлитные соглашения формируют порядки ограниченного доступа, которые по мере присоединения к институциональным соглашениям все более широких слоев населения могут эволюционировать в направлении порядка свободного доступа. Однако такая эволюция не является обязательной, а ее дестабилизация может завершиться регрессом.Ключевые слова: пакт элит, политическая элита, политическая институционализация. A large part of the authors (who, as a rule, position themselves as political philosophers) generally find it unacceptable to talk about any institutional agreements between political elites in describing a democratic political regime. Those who recognize the existence of such covenants indicate that. that inter-city agreements can hinder democratization, limit the demand for law and political competition. Scientists who adhere to the concept of pluralistic democracy, on the contrary, consider pacts, compromises, and elite agreements as the central element of successful institutional building in the long run. The purpose of the article is to consider the mechanism of practical implementation of the elite's pact as a phenomenon of political reality and its importance for the institutionalization of political relations. Inclusion of all politically significant groups in direct negotiations leads to conflict resolution in several ways. First of all, it allows the parties to openly adhere to their positions in the negotiation process. An exception to the discussion of any significant item may lead to the adoption of such a final decision, which may not be in line with the positions of the absolute majority of the most important issues, which in turn increases the likelihood of objections from the non-negotiated process. Conversely, direct participation in direct negotiations allows the parties to feel their own contribution to the final decision, while the exclusion of any party to the negotiations may lead to the perception of the process as illegitimate for fundamental reasons. Participation in these talks also helps convince representatives of different groups that a compromise was the only way to attain, at least, some of their requirements. While the inclusion of all politically significant groups in open negotiations is an important factor, the number of negotiators should not be excessive. The decision-making process takes place more dynamically when the number of participants remains rationally limited, as demonstrated by numerous experiments in the field of social psychology. As long as the rule of public accountability of elected representatives is maintained for their historic decisions, it does not matter how they accept them. The meaning has only the intrinsic result of these decisions, which must be taken by all politically significant groups, and that the regime that is created in the process of making such decisions will be recognized by all groups as legitimate. This is the rule of law for the elites: the reliable provision of rights, legality and property, at least for those who already have access to the institutions. Progress towards greater equality before the law looks like joining new pockets of this pact, spreading order and legality to wider strata until they reach out to everyone (thus the pact itself is gradually improving and complicated, developing institutions that support it) . Restricted access procedures, thus, evolve from weak, balancing on the brink of violence, to mature, who are on the verge of openness. In this case, the progress is nonlinear, and the procedures of limited access tend to degrade to a greater extent than to develop.Key words: elite pact, political elite, political institutionalization.
