Semak S. V. TO THE ISSUE OF INDUCING SUICIDE OF A PERSON WHO WAS IN A MATERIAL OR OTHER DEPENDENCE The article describes the composition of the criminal offense of «leading to suicide of a person who was in material or other dependence», provided for in Part 2 of Art. 120 of the Criminal Code of Ukraine, the peculiarities of the victim's suicidal behavior are established, the forms of committing a criminal offense are determined. The relevance of scientific intelligence is justified by the fact that, firstly, leading to suicide needs to be clarified in connection with the latest legislative amendments, and secondly, the concept of material or other dependence of a person, which led to suicide, has not been commented on. The importance and features of the latest changes made to Art. 120 of the Criminal Code of Ukraine. The composition of such a criminal offense is commented. An attempt has been made to describe the concept of material and other types of dependence on the perpetrator / culprit, in which the suicide may occur. The behavior of the victim and his role in the mechanism of committing such a crime are described, as information on the nature of the victim's participation in the crime may be important in the investigation of suicide. Additional risk factors for suicide due to material or other dependence on the perpetrator have been identified. Forms and methods of leading to suicide are given, which should be understood as intentional actions or inaction of the offender, leading to the occurrence of such a consequence as suicide or attempted suicide. The generalizations and conclusions made in the work deepen the theory and practice of criminal analysis, procedural evidence, criminology, as they allow to expand the range of issues related to a comprehensive study of such a criminal offense as leading to suicide. Prospects for further research can be seen in a detailed study of acts not committed in the article, committed against two or more persons who were materially or otherwise dependent on the perpetrator, as well as if such a criminal act was committed against a minor. ; У статті описано склад кримінального правопорушення «доведення до самогубства особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності», передбачений ч. 2 ст. 120 Кримінальним кодексом України, установлено особливості суїцидальної поведінки потерпілого, визначено форми вчинення кримінального правопорушення. Актуальність наукової розвідки обґрунтовано тим, що по-перше, доведення до самогубства потребує роз'яснення у зв'язку з останніми законодавчими доповненнями, а по-друге, не прокоментованим досі залишається поняття матеріальної або іншої залежності особи, що стало підставою скоєння суїциду. Проаналізовано важливість і особливості останніх змін, внесених до ст. 120 Кримінального кодексу України. Прокоментовано склад такого кримінального правопорушення. Здійснено спробу описати поняття матеріальної та інших видів залежностей від винуватого / винуватої, у яких може опинитися суїцидент / суїцидентка. Охарактеризовано поведінку потерпілого і його роль у механізмі скоєння такого злочину, оскільки відомості про характер участі потерпілого у злочині можуть мати важливе значення під час розслідування доведення до самогубства. Визначено додаткові фактори ризику доведення до самогубства через матеріальну чи іншу залежність від винуватого / винуватої. Наведено форми й способи доведення до самогубства, що їх слід розуміти як умисні дії або бездіяльність злочинця, що зумовлюють настання такого наслідку як самовбивство або замах на нього. Узагальнення і висновки, зроблені в праці,поглиблюють теорію та практику кримінального аналізу, процесуального доказування, криміналістики, оскільки дають змогу розширити коло питань, пов'язаних з усебічним дослідженням такого кримінального правопорушення, як доведення до самогубства. Перспективи подальших досліджень убачаємо в докладному студіюванні не прокоментованих у статті діянь, вчинених щодо двох або більше осіб, які перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого, а також якщо таке злочинне діяння було вчинене щодо неповнолітнього.
The article discusses the main provisions of the institution of intellectual property law — an unregistered industrial design, which was introduced into the legislation of Ukraine through the implementation of the provisions of Art. 212–217 Chapter 9 «Intellectual Property» ofthe Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their Member States, on the other hand, and harmonization with the norms of Directive 98/71/EC of the European Parliament and of the Council of 13 October 1998 on the legal protection of designs and Council Regulation (EC) No 6/2002 of 12 December 2001 on Community designs.The authors analyzed the main features of the legal protection of industrial designs as unregistered industrial designs, namely: without registration for a short period of time, with a limited scope of rights. The legal regulation of the protection of an unregistered industrial design in Ukraine is similar to the legal regulation of an unregistered industrialdesign of the Community and has the same advantages and disadvantages.Since the Community Design Regulation came into force, one important question has always lingered: can a design which is first disclosed outside the EU territory be protected by an unregistered Community design right when it is subsequently disclosed within the EU? The UK court's recent reference to the Court of Justice of the European Union may finally will answer this question. The same question arises in relation to an unregistered industrial design in accordance with the new legislation ofUkraine and requires further clarification in law enforcement practice.Of equal interest is a date for assessing the novelty of a design. Is the date for assessing the novelty of a design for which unregistered Community design protection is the date on which the unregistered Community design protection for the design came into being according to the Regulation, or alternatively the date on which the relevantevent of disclosure of the design could reasonably have become known in the normal course of business to the circles specialized in the sector concerned, operating within the Community, or alternatively some other, and if so, which date? ; В статье рассмотрены основные положения института интеллектуальной собственности — незарегистрированный промышленный образец, который был введен в законодательство Украины путем имплементации положений статей 212−217Главы 9 «Интеллектуальная собственность» Соглашения об ассоциации между Украиной, с одной стороны, и Европейским Союзом, Европейским Сообществом по атомной энергии и их государствами-членами, с другой стороны, и гармонизации снормами законодательства ЕС в сфере правовой охраны промышленных образцов.Авторами проанализированы особенности регулирования правовой охраны незарегистрированных промышленных образцов, а именно: без регистрации, на непродолжительный срок, с ограниченным объемом прав аналогичной правовой охраны незарегистрированного промышленного образца Сообщества, и показано, что некоторые положения нового законодательства являются неоднозначными и требуют дальнейшего разъяснения в правоприменительной практике. ; У статті розглянуто основні положення інституту права інтелектуальноївласності — незареєстрований промисловий зразок, який було введено в законодавство України шляхом імплементації положень статей 212−217 Глави 9 «Інтелектуальна власність» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони, та гармонізації з нормами законодавства ЄС у сфері правової охорони промислових зразків. Авторами проаналізовано особливості регулювання правової охорони незареєстрованих промислових зразків, а саме: без реєстрації, нанетривалий термін, з обмеженим обсягом прав на кшталт правової охорони незареєстрованого промислового зразка Співтовариства, і показано, що деякі положення нового законодавства є неоднозначними та потребують подальшого роз'яснення в пра-возастосовній практиці.
The article discusses the main provisions of the institution of intellectual property law — an unregistered industrial design, which was introduced into the legislation of Ukraine through the implementation of the provisions of Art. 212–217 Chapter 9 «Intellectual Property» ofthe Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their Member States, on the other hand, and harmonization with the norms of Directive 98/71/EC of the European Parliament and of the Council of 13 October 1998 on the legal protection of designs and Council Regulation (EC) No 6/2002 of 12 December 2001 on Community designs.The authors analyzed the main features of the legal protection of industrial designs as unregistered industrial designs, namely: without registration for a short period of time, with a limited scope of rights. The legal regulation of the protection of an unregistered industrial design in Ukraine is similar to the legal regulation of an unregistered industrialdesign of the Community and has the same advantages and disadvantages.Since the Community Design Regulation came into force, one important question has always lingered: can a design which is first disclosed outside the EU territory be protected by an unregistered Community design right when it is subsequently disclosed within the EU? The UK court's recent reference to the Court of Justice of the European Union may finally will answer this question. The same question arises in relation to an unregistered industrial design in accordance with the new legislation ofUkraine and requires further clarification in law enforcement practice.Of equal interest is a date for assessing the novelty of a design. Is the date for assessing the novelty of a design for which unregistered Community design protection is the date on which the unregistered Community design protection for the design came into being according to the Regulation, or alternatively the date on which the relevantevent of disclosure of the design could reasonably have become known in the normal course of business to the circles specialized in the sector concerned, operating within the Community, or alternatively some other, and if so, which date? ; В статье рассмотрены основные положения института интеллектуальной собственности — незарегистрированный промышленный образец, который был введен в законодательство Украины путем имплементации положений статей 212−217Главы 9 «Интеллектуальная собственность» Соглашения об ассоциации между Украиной, с одной стороны, и Европейским Союзом, Европейским Сообществом по атомной энергии и их государствами-членами, с другой стороны, и гармонизации снормами законодательства ЕС в сфере правовой охраны промышленных образцов.Авторами проанализированы особенности регулирования правовой охраны незарегистрированных промышленных образцов, а именно: без регистрации, на непродолжительный срок, с ограниченным объемом прав аналогичной правовой охраны незарегистрированного промышленного образца Сообщества, и показано, что некоторые положения нового законодательства являются неоднозначными и требуют дальнейшего разъяснения в правоприменительной практике. ; У статті розглянуто основні положення інституту права інтелектуальноївласності — незареєстрований промисловий зразок, який було введено в законодавство України шляхом імплементації положень статей 212−217 Глави 9 «Інтелектуальна власність» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони, та гармонізації з нормами законодавства ЄС у сфері правової охорони промислових зразків. Авторами проаналізовано особливості регулювання правової охорони незареєстрованих промислових зразків, а саме: без реєстрації, нанетривалий термін, з обмеженим обсягом прав на кшталт правової охорони незареєстрованого промислового зразка Співтовариства, і показано, що деякі положення нового законодавства є неоднозначними та потребують подальшого роз'яснення в пра-возастосовній практиці.
(uk) Досліджено питання впорядкування вітчизняного законодавства щодо самогубства, здійснено його порівняльний аналіз з законодавством Франції. Освітлено заходи протидії самогубствам в Індії та Сінгапурі. Запропоновано: дотримуватися пропорційності в порядку роботи у Верховній Раді України із проектами законів, внести зміни до ст. 120 Кримінального кодексу України, додати до Кримінального кодексу України статтю «Спроба самогубства», скасувати Постанову Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1232. ; (en) The article is dedicated to streamline domestic legislation regarding suicide, by his comparative analysis of the laws of France. Lighted measures against suicide in India and Singapore. Proposed: proportionality in order to work the Verkhovna Rada of Ukraine, the draft law to amend Art. 120 of the Criminal Code o f Ukraine, added to the Criminal Code of Ukraine article «suicide attempt», to cancel the decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine on November 30, 2011 N 1232.
У статті розглядаються еволюції загальних теорій добробуту населення, опис і аналіз вже сформованих і функціонуючих різних моделей розподілу доходів у тому чи іншому суспільстві і головного організатора цього процесу – держави. Розглянуто історичні причини виникнення витоків добробуту, проаналізовано різноманітні точки зору видатних вчених на цю проблему у світі. Розкрито об'єктивний характер підвищення ролі держави в соціальній сфері індустріального суспільства, метою якого виступає не тільки боротьба з бідністю, а й підвищення рівня добробуту всього населення. У статті розширено і поглиблено знання про еволюцію загального добробуту населення. Доведено, що завдяки зусиллям із забезпечення добробуту, незважаючи на відмінності в історичному розвитку, системи соціального захисту більшості країн ЄС охоплюють майже всі соціальні ризики, такі як хвороба, старість, інвалідність, нещасні випадки на виробництві та ін. На прикладах наукових теорій представлені регулятори, якими є економічні, соціальні і правові інститути і механізми, для вивчення цього досвіду тими державами, які ще далекі від ефективного функціонування інституту обов'язкового соціального страхування і становлення розвиненого громадянського суспільства. Наявні сьогодні уявлення про індивідуальний добробут в конкретно-історичний період визначаються офіційними та науковими критеріями, нормами і нормативами такої соціально-економічної категорії, як якість життя. Доведено, що під «державою добробуту» розуміють комплекс економічних, фінансових, соціальних інститутів держави, що здійснює регулювання економічної та соціальної сфер з метою забезпечення повної зайнятості, високого рівня доходів і стабільних цін, а також реалізує програми соціальної допомоги вразливим верствам населення. Доведено, що в найбільш загальному сенсі "держава добробуту – це система політики, в якій відповідальність держави поширюється до відповідальності суспільства за добробут громадян, а її мета – надання всім членам суспільства юридичних, політичних, соціальних прав шляхом справедливого розподілу доходів". ; In the article it is considered evolutions of general theories of the population well-being, the description and analysis of the various models of income distribution being already formed and functioning in that or those society, and the main organizer of this process, that is, the state, Historical causes of the emergence of welfare sources have been considered, and various points of views of prominent scientists on this problem in the world have been analyzed. It is given the characteristic of the objective character of the state increasing role in the social sphere of the industrial society, the goal of which is not only to struggle with poverty, but also to improve the welfare of the entire population. In the article it is widen and made deeper the knowledge on the evolution of the general welfare of the population. It is proved that as the result of the efforts in order to provide with welfare, in spite of the differences in the historical development, systems of the social protection of the prevailing number of the EU countries include almost all social risks, such as illness, old age, disability, industrial accidents, and others. On the examples of scientific theories there are presented regulators , those which serve as economic, social and legal institutions and mechanisms for studying of this experience by those states that themselves are far from the effective functioning of the institution of compulsory social insurance and establishment of a developed civil society. The present day existing perceptions on the individual well-being in a specific historical period are determined by the official and scientific criteria, norms and standards of such socio-economic category as quality of life. It is proved that under "welfare state" it is understood the complex of the state economic, financial and social institutions , that carry out the regulation of the economic and social spheres with the aim of providing the full employment, high level of income and stable prices and also realize social assistance programs for vulnerable sections of the population. It is proved that in the most general sense, "the welfare state is a policy system in which the responsibility of the state extends to the responsibility of society for the welfare of citizens, and its purpose is to provide all members of society with legal, political and social rights through fair distribution of incomes".
Мета: розкрити одне з протиріч у розумінні «загального штучного інтелекту» (ЗШІ), а саме уявлення про ЗШІ одночасно як про інструмент і як про суб'єкт, та виявити шлях його усунення.
Актуальність: виявлення перспективних напрямів розвитку ШІ, а також уточнення потенційних загроз, які він може нести. Усунення деяких фобій, що супроводжують процес становлення ЗШІ.
Результати: інструментальний підхід у розумінні ШІ має основу в інструментальному розумінні техніки взагалі, а також у класичних уявленнях про штучний інтелект, що були сформовані у працях А. Тьюринга. Такий підхід редукує роль ШІ до ролі «автономного помічника», спрямованого на вирішення обмеженого кола завдань, що викликає перманентну етичну дискусію про відповідальність людини-керівника.
Опоненти суто інструментального розуміння ШІ розглядають його узагальнено, у межах концепції глобального еволюціонізму, або фокусуються на прогнозуванні соціальних та біологічних наслідків створення ЗШІ.
Щоб усунути ці протиріччя, ШІ необхідно розглядати як суб'єкт, який повинен взаємодіяти з реальними об'єктами, для чого потрібне тіло. Саме власне тіло може верифікувати для ШІ процеси абстрагування для дослідження навколишнього середовища. Отже, роботехніку необхідно розглядати не як прикладну дисципліну, а як одну із фундаментальних складових створення ЗШІ. Для оцінки можливості створення ЗШІ при існуючому рівні розвитку техніки, використано діалектичний метод, історичний підхід, критерії автономності та цілепокладання.
Висновки: створення ЗШІ без надання йому якостей суб'єктності неможливе. Які б утилітарні можливості не отримали ШІ, самі собою вони залишаються інструментами, а такі не можуть становити загрозу соціуму. ЗШІ повинен мати можливість формулювати власні цілі розвитку. Значною загрозою може бути звуження соціальної ролі людини, коли цілі діяльності індивіду в соціумі задаватимуться вже ЗШІ.
The article is focused on studying the features of guaranteeing universal suffrage in Ukraine. It is noted that guarantees of human and citizen's rights and freedoms (including political ones) are divided in modern jurisdictions into two groups: general and special (legal). Special attention is paid to the dominant role of legal guarantees, which are divided by the author into regulatory and protective. The existing regulatory base for the organization and conduction of elections in Ukraine is analyzed. Based on this, specific types of regulatory and protective guarantees are determined. The author indicates on the enchainment of regulatory guarantees with specific stages of the electoral process and to specific categories of voters. Guarantees for the exercise of universal suffrage, which have a protective (security) function, include the ability to appeal the decisions of the subjects of electoral process and to establish liability for violations of electoral rights. ; Стаття присвячена дослідженню особливостей гарантування загального виборчого права в Україні. Зазначається, що у сучасній юриспруденції гарантії прав і свобод людини і громадянина (в тому числі й політичні) поділяють на дві групи: загальні та спеціальні (юридичні). Акцентується на домінуючій ролі юридичних гарантій, які автор поділяє на регуляторні та захисні. Аналізується наявна нормативно-правова база організації та проведення виборів в Україні. На її підставі визначаються конкретні види регуляторних та захисних гарантій. Вказується на пов'язаність регуляторних гарантій із конкретними стадіями виборчого процесу та конкретними категоріями виборців. До гарантій реалізації загального виборчого права, що мають захисну (охоронну) функцію віднесено можливість оскаржити рішення суб'єктів виборчого процесу та встановлення відповідальності за порушення виборчих прав.
Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки.
Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу.
Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави.
Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п'яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання.
Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг.
У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством.
У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів.
Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.
The article deals with the concept and essence of a per-son as an element of forensic characteristics of criminal offense of bankruptcy. Based on the analysis of statistical data, investigative and judicial practice, the features of the individuals who commit this type of offense are dis-tinguished and the expediency of expanding the range of subjects by including legal entities is substantiated. This approach is caused by cases of raider seizure of the assets of the enterprises, which lead to stable financial insolven-cy. The available methods of investigating bankruptcy do not provide recommendations to law enforcement agen-cies on this issue. criminals try to create the appearance of legitimate activity, pre-think ways to commit actions aimed at bankruptcy, determine the phasing of advance unprofitable transactions, carry out financial and eco-nomic transactions, ensure the confidentiality of agree-ments with other entities and individuals - legal entities. Obviously, white-collar persons are involved in the imple-mentation of these actions: 1) company executives (CEOs, directors, deputies); 2) managers and / or members of su-pervisory boards; 3) chief accountants, financiers, heads of planning departments; 4) lawyers; 5) security agencies; 6) government officials issuing licenses and performing other licensing and control functions.The author cites the types of legal entities involved in criminal acts, or in favor of which illegal agreements are directed, forgery of documents, abuse of office. Legal en-tities, as subjects of bankruptcy, can be of the following types: 1) on the basis of establishment: the founder is the head of the bankrupt enterprise; the founder is close rela-tives, members of this head of the enterprise; the founder is figureheads who do not actually run the business, but follow direct instructions; the founder is a criminal or-ganized group (persons with criminal convictions, etc.), 2) by type of activity (sphere, type of economic activity): has the same type of economic activity and production; has a different type of activity but is related to the ac-tivity of the bankrupt enterprise (supply of containers, raw materials, provision of transport services, etc.); the legal entity does not have any industrial relations; 3) by the term of existence: created and has a long production activity; the time of creation is insignificant (preceded by active actions to bring another legal entity into bankrupt-cy); 4) in the personal composition of the management: a person who has experience in the field of activity of the enterprise, which leads to insolvency; a person who has no experience in the field of business of an enterprise that is incapacitated; the head of the enterprise is a person who is a long-standing partner in business relations with the head of the bankrupt enterprise; the head of the en-terprise is one of the founders of the enterprise leading to bankruptcy, which left out of its founders as a result of conflict with others (revenge, attempt to take away a share of its capital); absorption of enterprises created ef-fective corporation); previous experience is negative (all legal entities managed by this authorized person were closed), which testifies to fictitious intent to misappro-priate the assets. ; У статті розглянуто поняття і сутність особи як еле-менту криміналістичної характеристики криміналь-ного правопорушення доведення до банкрутства. На підставі аналізу статистичних даних, слідчої та судової практики виокремлено ознаки фізичних осіб, які вчиняють цей вид правопорушення, та обґрунтова-на доцільність розширення кола суб'єктів, шляхом включення юридичних осіб. Цей підхід зумовлений випадками рейдерського захоплення активів підпри-ємств, які призводять до стійкої фінансової неспро-можності. Наявні методики розслідування доведення до банкрутства не містять рекомендацій правоохорон-ним органам з цього питання. Злочинці намагаються створити видимість здійснення законної діяльності, заздалегідь продумують способи вчинення дій, ске-рованих на доведення до банкрутства, визначають поетапність укладання заздалегідь невигідних угод, здійснення фінансово-господарських операцій, забез-печують конфіденційність домовленостей з іншими суб'єктами – юридичними особами та фізичними осо-бами. Очевидно, що для реалізації вказаних дій залу-чаються «білокомірцеві» особи: 1) керівники підпри-ємств (генеральні директори, директори, заступники); 2) керівники та/або члени наглядових рад; 3) головні бухгалтери, фінансисти, керівники планових відділів; 4) юристи, адвокати; 5) охоронні агентства; 6) посадові особи державних органів, які видають ліцензії та вико-нують інші дозвільні та контрольні функції.Автор наводить види юридичних осіб, які залуча-ються до злочинних дій або на користь яких скерова-ні неправомірні угоди, підробка документів, зловжи-вання службовим становищем. Юридичні особи як суб'єкти доведення до банкрутства можуть бути таких видів: 1) за ознакою заснування: засновником є керів-ник підприємства, яке збанкрутувало; засновником є близькі родичі, члени сім'ї керівника підприєм-ства; засновником є підставні особи, які фактично не керують підприємством, а виконують прямі вказів-ки; засновником є злочинна організована група (осо-би, які мають судимості, тощо); 2) за видом діяльності (сферою, видом економічної діяльності): має тотожний вид економічної діяльності та виробництва; має інший вид діяльності, але пов'язаний з діяльністю підприєм-ства-банкрута (постачання тари, сировини, надання транспортних послуг тощо); юридична особа не має жодних виробничих зв'язків; 3) за строком існуван-ня: створена та має тривалу виробничу діяльність; час створення незначний (передує активним діям щодо доведення іншої юридичної особи до банкрутства); 4) за персональним складом керівництва: особа, яка має досвід у сфері діяльності підприємства, яке доводиться до неспроможності; особа, яка не має досвіду у сфері ді-яльності підприємства, яке доводиться до неспромож-ності; керівником підприємства є особа, яка є давнім партнером у ділових стосунках з керівником підпри-ємства-банкрута; керівником підприємства є один із засновників підприємства, що доводиться до банкрут-ства, який вийшов зі складу його засновників у ре-зультаті конфлікту з іншими (помста, намагання за-брати частку свого капіталу); 5) за характеристикою наслідків керування такою особою підприємствами: попередній досвід позитивний (в результаті погли-нання підприємств створена ефективна корпорація); попередній досвід негативний (всі юридичні особи, якими керувала ця уповноважена особа, закривалися), що свідчить про фіктивність з наміром у неправомір-ний спосіб заволодіти активами. ; У статті розглянуто поняття і сутність особи як еле-менту криміналістичної характеристики криміналь-ного правопорушення доведення до банкрутства. На підставі аналізу статистичних даних, слідчої та судової практики виокремлено ознаки фізичних осіб, які вчиняють цей вид правопорушення, та обґрунтова-на доцільність розширення кола суб'єктів, шляхом включення юридичних осіб. Цей підхід зумовлений випадками рейдерського захоплення активів підпри-ємств, які призводять до стійкої фінансової неспро-можності. Наявні методики розслідування доведення до банкрутства не містять рекомендацій правоохорон-ним органам з цього питання. Злочинці намагаються створити видимість здійснення законної діяльності, заздалегідь продумують способи вчинення дій, ске-рованих на доведення до банкрутства, визначають поетапність укладання заздалегідь невигідних угод, здійснення фінансово-господарських операцій, забез-печують конфіденційність домовленостей з іншими суб'єктами – юридичними особами та фізичними осо-бами. Очевидно, що для реалізації вказаних дій залу-чаються «білокомірцеві» особи: 1) керівники підпри-ємств (генеральні директори, директори, заступники); 2) керівники та/або члени наглядових рад; 3) головні бухгалтери, фінансисти, керівники планових відділів; 4) юристи, адвокати; 5) охоронні агентства; 6) посадові особи державних органів, які видають ліцензії та вико-нують інші дозвільні та контрольні функції.Автор наводить види юридичних осіб, які залуча-ються до злочинних дій або на користь яких скерова-ні неправомірні угоди, підробка документів, зловжи-вання службовим становищем. Юридичні особи як суб'єкти доведення до банкрутства можуть бути таких видів: 1) за ознакою заснування: засновником є керів-ник підприємства, яке збанкрутувало; засновником є близькі родичі, члени сім'ї керівника підприєм-ства; засновником є підставні особи, які фактично не керують підприємством, а виконують прямі вказів-ки; засновником є злочинна організована група (осо-би, які мають судимості, тощо); 2) за видом діяльності (сферою, видом економічної діяльності): має тотожний вид економічної діяльності та виробництва; має інший вид діяльності, але пов'язаний з діяльністю підприєм-ства-банкрута (постачання тари, сировини, надання транспортних послуг тощо); юридична особа не має жодних виробничих зв'язків; 3) за строком існуван-ня: створена та має тривалу виробничу діяльність; час створення незначний (передує активним діям щодо доведення іншої юридичної особи до банкрутства); 4) за персональним складом керівництва: особа, яка має досвід у сфері діяльності підприємства, яке доводиться до неспроможності; особа, яка не має досвіду у сфері ді-яльності підприємства, яке доводиться до неспромож-ності; керівником підприємства є особа, яка є давнім партнером у ділових стосунках з керівником підпри-ємства-банкрута; керівником підприємства є один із засновників підприємства, що доводиться до банкрут-ства, який вийшов зі складу його засновників у ре-зультаті конфлікту з іншими (помста, намагання за-брати частку свого капіталу); 5) за характеристикою наслідків керування такою особою підприємствами: попередній досвід позитивний (в результаті погли-нання підприємств створена ефективна корпорація); попередній досвід негативний (всі юридичні особи, якими керувала ця уповноважена особа, закривалися), що свідчить про фіктивність з наміром у неправомір-ний спосіб заволодіти активами.
У статті досліджено теоретичні основи побудови соціально орієнтованої ринкової економіки як господарської основи для формування держави загального добробуту. Зосереджено увагу на наукових ідеях і реформаторських зусиллях класиків цього наукового підходу: А. Сміта, Л. Ергарда, Н. Еліаса, О. Бісмарка, Г. Беверіджа, Є. Головахи. З огляду на їх праці соціально орієнтовану ринкову економіку слід розуміти як сукупність конкретних складників: 1) збільшення обсягів виробництва й ефективне подолання бідності; 2) увага до потреб споживача; 3) зменшення соціально-економічної дистанції між багатими та бідними; 4) становлення середнього класу приватних власників; 5) прагнення до конкуренції й соціального прогресу; 6) формування досяжницької мотивації й розширення можливостей для самореалізації людини; 7) підтримка громадянської та підприємницької ініціативи; 8) реалізація у повсякденному житті ідей ефективної правової держави, а також постійний пошук на цьому тлі бажаного компромісу між економічною ефективністю і соціальною справедливістю. Зроблено висновок, що формування соціально орієнтованого ринкового господарства найефективніше відбуватиметься за умови дієвості відповідного соціально-економічного механізму, перевіреного часом і практикою. Він передбачає: по-перше, релевантність (дихотомію) економічного і соціального; по-друге, поширення публічним простором європейських емансипативних і гуманістичних цінностей; по-третє, формування інтернального локусу психологічного самоконтролю особистості; по-четверте, перманентну увагу під час модернізації країни до соціально-психологічної реакції населення і стану громадської думки.
Стаття присвячена плануванню підготовки органів військового управління та військових частин, пріоритетам в діяльності штабів на оперативному і тактичному рівнях управління у зв'язку з переходом на нові структури (НАТО) органів військового управління ЗС України. Розглянуті сучасні проблеми планування підготовки в оперативних штабах, який входить до штабу оперативного командування (ОК), а планування бойової підготовки управлінь (відділів), які підпорядковані безпосередньо командувачу оперативного командування.
Російська агресія проти України спричинила найбільшу гуманітарну кризу з часів Другої світової війни, призвела до найстрашнішої демографічної катастрофи. Повномасштабне вторгнення Росії та інтенсивні бойові дії, що тривають в Україні з 24 лютого 2022р., завдали потужного удару по всіх ланках економічної, соціальної, інфраструктурної, гуманітарної сфер української держави. Гуманітарні наслідки для населення України є руйнівними, оскільки постачання базових товарів і послуг призупинилося, а цивільне населення втікає від бойових дій, найперше в країни Європи, США та Канаду, або переміщується в західні області України, в тому числі Закарпаття. З одного боку, люди вимушені залишати свої домівки, а з іншого — мільйони опинилися в районах інтенсивних бойових дій на майже 20% території України, а також під постійним бомбардуванням чи атаками БПЛА і ракетами майже на всіх українських землях. Сучасна ситуація не дає змоги спрогнозувати, чи залишаться вимушено переміщені особи у місцях перебування, чи повернуться додому, а чи змусить доля до нових переселень громадян з небезпечних регіонів або із зон окупації. Головним чином це залежить від ситуації на фронті, чим довше затягуватимуться бойові дії, тим більше громадян переміщатиметься всередині країни або мігруватиме за кордон. Це дозволяє припустити, що кількість міжнародних мігрантів з України зростатиме як із безпекових, так і з економічних причин. Оскільки мігранти з України чи переселенці у безпечніші райони – це зазвичай працездатні і працелюбні, активні та освічені люди, їх відплив може значно ускладнити й уповільнити післявоєнну відбудову країни. Тому створення умов для повернення біженців та внутрішньо переміщених осіб (ВПО) має бути пріоритетним завданням держави, найважливішим предметом співпраці між Україною та приймаючими країнами, а також Євросоюзом загалом.
Актуальність дослідження полягає в зіставленні філософських концепцій почуттів та розуму з нормами сучасного суспільства. В статті розглядається концепція щодо почуттів в філософській думці та зміни, які відбувались в цьому процесі.
Метою статті є доведення тези про те, що почуття є фундаментом духовної природи людини. Важливість почуттів в житті людини важко переоцінити, але сьогодні, на жаль, ми стикаємося з ситуацією їхнього знецінення, а також хибного розуміння в суспільстві. Тому в даній статті постулюється необхідність повернення до цінності почуттів та чуттєвого сьогодні. Говориться про те, що, нажаль з певного етапу історії почуття почали розумітися досить хибно, зокрема, як те, що заважає нам мислити – а отже здійснювати свідому комунікацію. Останні розробки в психології і філософії говорять про те, що почуття не можна пригнічувати. У цій показано, не просто, що почуття є важливими, але також те, що почуття є фундаментальною частиною нашої духовної природи, нашою першоосновою, такою самою, як і інтелект, тож пригнічувати почуття є не просто непродуктивним, а шкідливим для людства. Тож сьогодні необхідно повністю переглянути відношення до почуттів, адже таке відношення до них, яке подекуди залишається в сьогоднішньому суспільстві, видається небезпечним. Необхідно не тільки змінити відношення до почуттів, але також розвивати сфери в суспільстві, де маніфестуються та репрезентуються почуття, а також більш глибоко досліджувати почуття та емоції в філософському контексті.
Висновки. Коротко продемонстрована історія розвитку проблеми почуттів показала важливість оновлення концепції щодо почуттів. Знайдені та розглянуті корені виникнення проблеми опозиції чуттєвого і раціонального, виокремлені філософські аргументи на захист необхідності звертати увагу на почуття. Отже, почуття є важливою стороною нашої природи і концепції, які заперечують важливість почуттів або пропонують їхнє знецінення потребують термінового перегляду.
Мета роботи: полягає у висвітленні тих складових національної сфери економіки, котрі беруть безпосередню участь у забезпеченні потреб сектору безпеки та оборони держави та, на основі отриманих результатів, не тільки надати можливий алгоритм оцінювання поточного рівня оборонної достатності, а й привести до відома читачів основні дефініції його обрахування.
Метод дослідження: основними методами дослідження є емпіричний метод (спостереження) та елементарний теоретичний аналіз і синтез.
Результати дослідження: в даній роботі за допомогою буквених виразів наведено можливий підхід до оцінювання рівня оборонної достатності держави з урахуванням частин сфер національної економіки, що приймають безпосередню участь у визначенні можливостей задоволення потреб сектору безпеки та оборони країни, а, також, для систематизації даних щодо оцінювання рівня поточної оборонної достатності держав та його складових, за поглядами авторів, наведений відповідний алгоритм.
Теоретична цінність дослідження: полягає у спробі авторів звернути увагу широкого кола читачів на важливість визначення поточного рівня оборонної достатності як важливого індикатору стану національної безпеки держави, а також запропонувати можливий алгоритм його розрахунку на основі оцінок його основних складових.
Тип статті: описовий та розрахунково-аналітичний.
У статті висвітлюється питання теоретичної концептуалізації поняття інформаційного капіталу на основі концепції П. Бурд'є. Логіка аналізу розгортається від загального контексту інформаційного суспільства, цифрової нерівності до конкретного, – опису інформаційного капіталу за трьома класичними формами капіталів. Описано структуру інформаційного капіталу, що окреслена на основі розробок інформаційного суспільства і теоретичних розробок концепції П. Бурд'є. Запропоновано структуру інформаційного капіталу, яка представлена порівняльній перспективі між різними видами капіталів і включає інкорпорований, об'єктивований та інституціалізований стани. Здійснено теоретичний нарис можливостей конвертації інформаційного капіталу в інші види капіталів. Акцентується увага на ролі інформаційних технологій, інформації як ресурсів, що здатні надавати своїм володарям виключну компетенцію, блага та переваги в інформаційному суспільстві. Наголошується на тому, що інформаційний капітал втілює прояви відносин власності на інформаційний продукт, що в умовах інформаційного суспільства є основою для його ліквідності в контексті конвертації в інші види капіталів. Розглянуто обмеження емпіричного аналізу інформаційного капіталу і запропоновано орієнтири його дослідницької стратегії на прикладі конкретних тем і рівнів соціологічного дослідження.
