The article is devoted to problems of conceptualization of post-Soviet political transformations in Ukraine. A review of trends towards polycentric or monocentric political regime is given. The evolution of the balance of forces in the ruling elite of Ukraine is being analysed. ; Статья посвящена проблемам концептуализации постсоветских политических трансформаций в Украине. Дан обзор соотношения тенденций к полицентричности и моноцентричности политического режима. Проанализирована эволюция расстановки сил во властной элите Украины. ; Стаття присвячена проблемам концептуалізації пострадянських політичних трансформацій в Україні. Дано огляд співвідношення тенденцій до поліцентричності та моноцентричності політичного режиму. Проаналізовано еволюцію розстановки сил у владній еліті України.
The necessity of theoretical consequential and empirically adequate analysis of authoritarian political regimes requires the formation of an effective research strategy. Working on this premise the main approaches towards conceptualization of authoritarian regimes have been analyzed and systematized. The main indicators identifying a certain regime as belonging to the category of authoritarian ones have been distinguished. Key words: autocracy, tyranny, despotism, dictatorship, authoritarian political regime, limited pluralism. ; Необхідність теоретично послідовного та емпірично адекватного аналізу авторитарних політичних режимів вимагає формування ефективної дослідницької стратегії. З огляду на це, у статті проаналізовано і систематизовано головні підходи до концептуалізації авторитарних режимів. На цій основі виокремлено індикатори, які дають змогу ідентифікувати належність того чи іншого режиму до категорії авторитарних. Ключові слова: автократія, тиранія, деспотизм, диктатура, авторитарний політичний режим, обмежений плюралізм.
The necessity of theoretical consequential and empirically adequate analysis of democratic political regimes requires the formation of an effective research strategy. Working on this premise the main approaches towards conceptualization of the phenomenon of democracy have been analyzed and systematized. The main indicators identifying a certain regime as belonging to the category of democratic ones have been distinguished. These indicators allow determining the extent of its compliance with democratic ideals (normative definition of democracy). Key words: democracy, polyarchy, democratic political regime, electoral democracy, liberal democracy, electoralism. ; Необхідність теоретично послідовного та емпірично адекватного аналізу демократичних політичних режимів вимагає формування ефективної дослідницької стратегії. З огляду на це, у статті проаналізовано і систематизовано головні підходи до концептуалізації феномену демократії. На цій основі виокремлено індикатори демократичного політичного режиму, які дають змогу ідентифікувати належність того чи іншого режиму до розряду демократичних та визначити ступінь його відповідності демократичному ідеалу (нормативній дефініції демократії). Ключові слова: демократія, поліархія, демократичний політичний режим, електоральна демократія, ліберальна демократія, електоралізм.
The author of the article examines political development of Slovak Republic in 1994-1998 years through the prism of manifestation of authoritarian and democratic characteristics. A conclusion is made about the functioning of the hybrid political regime with a clear tendency towards authoritarianism.The following undemocratic features of the political regime in 1994-1998 were highlighted: the power in the country is concentrated in the hands of the parliamentary-governmental coalition led by a charismatic leader; attempts to change institutional rules of political development in order to concentrate power; the transformation of the parliament (a parliamentary majority) into an instrument of influence of the head of the executive branch; neglect of the rights of the parliamentary opposition, obstructing its activities; the use of law enforcement services, special services for political struggle, prosecution of opposition representatives; restrictions and violations of the rules of electoral competition and democratic expression of the will of the citizens; strengthening control over the media; incitement of national intolerance and increase of value fragmentation of society; foreign policy goals were sacrificed to domestic political tasks regarding the concentration of power; non-transparent privatization and corruption.At the same time, democratic features can be noted alongside authoritarian ones: activity of civil society, opposition parties, non-governmental organizations; crystallization of the political interests of society in the planes «pro-Meciar–anti-Meciar» and «East–West»; citizens' awareness of the undemocratic actions of the government and the desire to resist it, especially in the context of the 1998 elections; relatively independent and critical position of institutions included in the system of power distribution (President, Constitutional Court, parliamentary opposition).Factors and preconditions, which did not promote democratization, were found out: imperfect institutional structure, conflict type of political culture, differentiation of the political elite, actualization of the national question, weak distribution of democratic values, social economic difficulties, etc. ; Автор статті досліджує політичний розвиток Словацької Республіки в 1994-1998 рр. крізь призму прояву авторитарних і демократичних характеристик. Зроблено висновок, про функціонування гібридного політичного режиму з чітко вираженою тенденцією розвитку до авторитаризму. З'ясовано наступні недемократичні ознаки політичного режиму в 1994-1998 рр.: концентрація влади в державі в руках парламентсько-урядової коаліції на чолі з харизматичним лідером; спроби зміни інституційних правил політичного розвитку з метою концентрації влади; перетворення парламенту (парламентської більшості) в інструмент впливу глави виконавчої влади; нехтування правами парламентської опозиції, перешкоджання їй в діяльності; використання правоохоронних органів, спецслужб для політичної боротьби, переслідування представників опозиції; обмеження і порушення правил виборчої конкуренції та демократичного волевиявлення громадян; посилення контролю над ЗМІ; розпалювання національної нетерпимості та посилення ціннісного розколу в суспільстві; нетранспарентна приватизація і корупція; для концентрації влади зовнішньополітичні цілі приносилися в жертву внутрішньополітичним завданням.Водночас поряд з авторитарними виокремлено й демократичні характеристики: активізація опозиційних партій, неурядових організацій, громадянського суспільства; кристалізація політичних інтересів суспільства в площині «мечіризм–антимечіаризм» та віссю «Схід–Захід»; усвідомлення громадянами недемократичності дій уряду та бажання йому опиратися, насамперед в контексті виборів 1998 р.; відносно незалежна і критична позиція інститутів, включених у систему розподілу влади (президент, Конституційний суд, парламентська опозиція).З'ясовано передумови і чинники, які не сприяли демократизації: недосконала інституційна структура, конфліктний тип політичної культури, розщепленість політичної еліти, актуалізація національного питання, слабке поширення демократичних цінностей, соціально-економічні труднощі країни та ін.
The author of the article examines political development of Slovak Republic in 1994-1998 years through the prism of manifestation of authoritarian and democratic characteristics. A conclusion is made about the functioning of the hybrid political regime with a clear tendency towards authoritarianism.The following undemocratic features of the political regime in 1994-1998 were highlighted: the power in the country is concentrated in the hands of the parliamentary-governmental coalition led by a charismatic leader; attempts to change institutional rules of political development in order to concentrate power; the transformation of the parliament (a parliamentary majority) into an instrument of influence of the head of the executive branch; neglect of the rights of the parliamentary opposition, obstructing its activities; the use of law enforcement services, special services for political struggle, prosecution of opposition representatives; restrictions and violations of the rules of electoral competition and democratic expression of the will of the citizens; strengthening control over the media; incitement of national intolerance and increase of value fragmentation of society; foreign policy goals were sacrificed to domestic political tasks regarding the concentration of power; non-transparent privatization and corruption.At the same time, democratic features can be noted alongside authoritarian ones: activity of civil society, opposition parties, non-governmental organizations; crystallization of the political interests of society in the planes «pro-Meciar–anti-Meciar» and «East–West»; citizens' awareness of the undemocratic actions of the government and the desire to resist it, especially in the context of the 1998 elections; relatively independent and critical position of institutions included in the system of power distribution (President, Constitutional Court, parliamentary opposition).Factors and preconditions, which did not promote democratization, were found out: imperfect institutional structure, conflict type of political culture, differentiation of the political elite, actualization of the national question, weak distribution of democratic values, social economic difficulties, etc. ; Автор статті досліджує політичний розвиток Словацької Республіки в 1994-1998 рр. крізь призму прояву авторитарних і демократичних характеристик. Зроблено висновок, про функціонування гібридного політичного режиму з чітко вираженою тенденцією розвитку до авторитаризму. З'ясовано наступні недемократичні ознаки політичного режиму в 1994-1998 рр.: концентрація влади в державі в руках парламентсько-урядової коаліції на чолі з харизматичним лідером; спроби зміни інституційних правил політичного розвитку з метою концентрації влади; перетворення парламенту (парламентської більшості) в інструмент впливу глави виконавчої влади; нехтування правами парламентської опозиції, перешкоджання їй в діяльності; використання правоохоронних органів, спецслужб для політичної боротьби, переслідування представників опозиції; обмеження і порушення правил виборчої конкуренції та демократичного волевиявлення громадян; посилення контролю над ЗМІ; розпалювання національної нетерпимості та посилення ціннісного розколу в суспільстві; нетранспарентна приватизація і корупція; для концентрації влади зовнішньополітичні цілі приносилися в жертву внутрішньополітичним завданням.Водночас поряд з авторитарними виокремлено й демократичні характеристики: активізація опозиційних партій, неурядових організацій, громадянського суспільства; кристалізація політичних інтересів суспільства в площині «мечіризм–антимечіаризм» та віссю «Схід–Захід»; усвідомлення громадянами недемократичності дій уряду та бажання йому опиратися, насамперед в контексті виборів 1998 р.; відносно незалежна і критична позиція інститутів, включених у систему розподілу влади (президент, Конституційний суд, парламентська опозиція).З'ясовано передумови і чинники, які не сприяли демократизації: недосконала інституційна структура, конфліктний тип політичної культури, розщепленість політичної еліти, актуалізація національного питання, слабке поширення демократичних цінностей, соціально-економічні труднощі країни та ін.
У статті розглядається сутність політичного режиму. Проаналізована його роль у регулюванні взаємовідносин суспільства й держави. Визначено, що залежно від політичного режиму формується й певний стан суспільства. Обґрунтовано, що процеси демократизації влади в Україні, гальмуються, що ускладнює регулювання суспільних відносин. Суспільство має обмежений вплив на владу. Соціальні тиск і боротьба – це дві крайні форми владних відносин, які існують в українському суспільстві. ; В статье рассматривается сущность политического режима. Проанализирована его роль в регулировании взаимоотношений общества и государства. Определено, что в зависимости от политического режима фор-мируется и определенное состояние общества. Доказано, что процессы демократизации власти в Украине, тормозятся, что затрудняет регулирование общественных отношений. Общество имеет ограниченное влия-ние на власть. Социальное давление и борьба – это две крайние формы властных отношений, которые суще-ствуют в украинском обществе. ; The article deals with the essence of the political regime. It analyzes its role in the regulation of relations between society and the state. It determines that, a certain state of society is formed according to the political regime. However, the process of democratization of power in Ukraine has slowed down, making it difficult to regulate social relations. The society has a limited impact on the power. The Social pressure and the struggle are two extreme forms of power relations that exist in Ukrainian society.
The method used to spread the ideas of the government of the USSR communist political regime in other countries during the Second World War, the activities in this direction of the Communist Party of Czechoslovakia and the regional of the Communist Party of Transcarpathia ; Показано методы распространения правительством СССР идей коммунистического политического режима в других странах в годы Второй мировой войны, деятельность в этом направлении коммунистической партии Чехословакии и краевой коммунистической партии Закарпатья. ; Показано методи поширення урядом СРСР ідей комуністичного політичного режиму в інших країнах у роки Другої світової війни, діяльність у цьому напрямі комуністичної партії Чехословаччини та крайової комуністичної партії Закарпаття
The article deals with the problem of identification of political system typology in dependence on its mode of operation. The author is of the opinion that political regime is not identical to political system, being a compound of modes and methods of political rule, and according to their nature, the political system is assessed in its working condition. Another thesis propounded by the author is that political regime should be examined both as an "order" of political system operation and as a separate subject with its own system relations among actors realizing political rule. Based on this premise, the notions of "regime-order" and "regime-structure" have been proposed. In effect, it is actually "regime-structure" that regulates the functioning of political system's "regime-order", i.e., that determines the character of political rule. Connected to the operation of political system in practice, the notion of "deviation" is introduced in a sense of deflecting a "working" system's regime from the "project" one, as drawn in constitution and laws. But situations can occur when the system begins to operate in the "working" regime before the "project" regime is established. In such a case, the character of the political "regime-order" becomes dependent on personal moral and political cultural preferences of those who gathered together in "regime-structure", and their preferences in a form of principles and modes of rule may become the political tradition, at least for some time. The conceptual innovations proposed by the author are illustrated with the account of the evolution of both political regime forms in Ukraine during its political sphere's independent development. The constant overflowing of ruling modes from one regime to another are caused also by the quality of social environment, first of all due to the domination of paternalist psychology therein. The most negative result of such evolution of feedback between ruling regimes and society is a domination of emotions over rationality in mass political thinking and behavior. ; У статті розглянуто питання про типологізацію політичної системи залежно від режиму її функціонування. Автор виходить із положення, що політичний режим не є тотожним політичній системі, являє собою сукупність способів і методів політичного правління і за характером останніх оцінюється політична система у її "робочому" стані. Інша теза автора, що політичний режим має розглядатися і як "порядок" функціонування політичної системи, і як окремий суб'єкт із власними системними зв'язками між персоналіями, які здійснюють політичне правління. На цій основі пропонуються терміни "режим-порядок" і "режим-структура". На практиці саме "режим-структура" виконує функцію регулювання робочого "режиму-порядку" політичної системи, тобто встановлює характер політичного правління. Щодо практичного функціонування політичної системи застосовано поняття "девіація" у сенсі відхилення "робочого" режиму системи від "проєктного", встановленого конституцією і законами. Однак трапляються ситуації, коли система починає функціонувати у "робочому" режимі до встановлення режиму "проєктного". У таких випадках характер політичного "режимупорядку" залежить від випадкового об'єднання різних персоналій у "режим-структуру", і тоді ситуативно запроваджені ними норми та принципи правління можуть набувати характеру політичної традиції принаймні на певний період. Запропоновані автором поняттєві новації проілюстровано еволюцією в Україні обох видів політичних режимів протягом часу самостійного розвитку її політичної сфери. Постійне перетікання зразків правління від одного правлячого режиму до іншого переважно зумовлені якістю суспільного середовища, насамперед домінуванням у ньому патерналістської психології. Найбільш негативним наслідком такої еволюції зворотного зв'язку між правлячими режимами та суспільством стало домінування у цих зв'язках емоцій над раціональним мисленням.
The article deals with the problem of identification of political system typology in dependence on its mode of operation. The author is of the opinion that political regime is not identical to political system, being a compound of modes and methods of political rule, and according to their nature, the political system is assessed in its working condition. Another thesis propounded by the author is that political regime should be examined both as an "order" of political system operation and as a separate subject with its own system relations among actors realizing political rule. Based on this premise, the notions of "regime-order" and "regime-structure" have been proposed. In effect, it is actually "regime-structure" that regulates the functioning of political system's "regime-order", i.e., that determines the character of political rule. Connected to the operation of political system in practice, the notion of "deviation" is introduced in a sense of deflecting a "working" system's regime from the "project" one, as drawn in constitution and laws. But situations can occur when the system begins to operate in the "working" regime before the "project" regime is established. In such a case, the character of the political "regime-order" becomes dependent on personal moral and political cultural preferences of those who gathered together in "regime-structure", and their preferences in a form of principles and modes of rule may become the political tradition, at least for some time. The conceptual innovations proposed by the author are illustrated with the account of the evolution of both political regime forms in Ukraine during its political sphere's independent development. The constant overflowing of ruling modes from one regime to another are caused also by the quality of social environment, first of all due to the domination of paternalist psychology therein. The most negative result of such evolution of feedback between ruling regimes and society is a domination of emotions over rationality in mass political thinking and behavior. ; У статті розглянуто питання про типологізацію політичної системи залежно від режиму її функціонування. Автор виходить із положення, що політичний режим не є тотожним політичній системі, являє собою сукупність способів і методів політичного правління і за характером останніх оцінюється політична система у її "робочому" стані. Інша теза автора, що політичний режим має розглядатися і як "порядок" функціонування політичної системи, і як окремий суб'єкт із власними системними зв'язками між персоналіями, які здійснюють політичне правління. На цій основі пропонуються терміни "режим-порядок" і "режим-структура". На практиці саме "режим-структура" виконує функцію регулювання робочого "режиму-порядку" політичної системи, тобто встановлює характер політичного правління. Щодо практичного функціонування політичної системи застосовано поняття "девіація" у сенсі відхилення "робочого" режиму системи від "проєктного", встановленого конституцією і законами. Однак трапляються ситуації, коли система починає функціонувати у "робочому" режимі до встановлення режиму "проєктного". У таких випадках характер політичного "режимупорядку" залежить від випадкового об'єднання різних персоналій у "режим-структуру", і тоді ситуативно запроваджені ними норми та принципи правління можуть набувати характеру політичної традиції принаймні на певний період. Запропоновані автором поняттєві новації проілюстровано еволюцією в Україні обох видів політичних режимів протягом часу самостійного розвитку її політичної сфери. Постійне перетікання зразків правління від одного правлячого режиму до іншого переважно зумовлені якістю суспільного середовища, насамперед домінуванням у ньому патерналістської психології. Найбільш негативним наслідком такої еволюції зворотного зв'язку між правлячими режимами та суспільством стало домінування у цих зв'язках емоцій над раціональним мисленням.
Розглянуто основні етапи становлення сучасного політичного режиму Білорусі та його легітимаційні основи. Досліджено конституційні повноваження центральних органів державної влади. У цьому контексті визначено місце інституту президентства у системі державної влади крізь призму практичної реалізації принципу поділу влад. Встановлено основні принципи сформованої О. Лукашенком моделі політичного розвитку Білорусі.Обґрунтовано тезу, що сьогодні в країні існує нічим необмежена суперпрезидентська система правління, яка є основою для утвердження режиму одноосібної влади президента Лукашенка. Попри те, що з формальної точки зору Білорусь є президентсько-парламентською республікою, аналіз співвідношення впливу гілок влади свідчить саме про суперпрезидентський характер республіки. Гіпертрофований характер президентської влади корелюється з послабленням і деградацією тих інститутів державної влади, які повинні бути основними запобіжниками концентрації влади в руках президента. Йдеться передусім про парламент і Конституційний суд. Слабкість згаданих інститутів та перевага над ними виконавчої влади на чолі з президентом зумовлена як формальними, так і неформальними факторами: свідома недостатня розробленість або об'єктивна невизначеність формальних правил і процедур у взаємовідносинах між різними інститутами державної влади призводить до появи так званих сірих зон, які відкривають перед президентом широке поле можливостей для дій позаправового характеру і посилення в такий спосіб своєї фактичної влади. ; Розглянуто основні етапи становлення сучасного політичного режиму Білорусі та його легітимаційні основи. Досліджено конституційні повноваження центральних органів державної влади. У цьому контексті визначено місце інституту президентства у системі державної влади крізь призму практичної реалізації принципу поділу влад. Встановлено основні принципи сформованої О. Лукашенком моделі політичного розвитку Білорусі.Обґрунтовано тезу, що сьогодні в країні існує нічим необмежена суперпрезидентська система правління, яка є основою для утвердження режиму одноосібної влади президента Лукашенка. Попри те, що з формальної точки зору Білорусь є президентсько-парламентською республікою, аналіз співвідношення впливу гілок влади свідчить саме про суперпрезидентський характер республіки. Гіпертрофований характер президентської влади корелюється з послабленням і деградацією тих інститутів державної влади, які повинні бути основними запобіжниками концентрації влади в руках президента. Йдеться передусім про парламент і Конституційний суд. Слабкість згаданих інститутів та перевага над ними виконавчої влади на чолі з президентом зумовлена як формальними, так і неформальними факторами: свідома недостатня розробленість або об'єктивна невизначеність формальних правил і процедур у взаємовідносинах між різними інститутами державної влади призводить до появи так званих сірих зон, які відкривають перед президентом широке поле можливостей для дій позаправового характеру і посилення в такий спосіб своєї фактичної влади. ; In the article the main stages of formation contemporary political regime of Belarus and its legitimacy base are highlighted. The constitutional powers of central government are investigated. The place of the presidency in the system of government in the light on practical implementation of the principle of separation of powers is defined. It is found the basic principles of Lukashenko's model of political development of Belarus.Although from a formal point of view Belarus is a presidential-parliamentary republic, according to the analysis results the system of power has been defined as the super-presidential republic. As a result substantiates the thesis that today in Belarus there is unlimited super-presidential system, which is the basis for the establishment of the regime of one-man rule of President Alexander Lukashenko. Hypertrophied nature of presidential power correlated with the weakening and degradation of the institutions of government which should prevent the concentration of power in the presidency. It is primarily about the Parliament and the Constitutional Court. The weakness of these institutions and the dominance of the executive branch headed by the President due to both formal and informal factors: objective uncertainty of formal rules and procedures or deliberate lack of elaborated ones in the relationship between the various institutions of the government gives rise to the so-called gray areas that create opportunities for the president to extralegal action and thus strengthening his actual power.
В статті досліджується сучасний авторитарний режим, розглянуто його характерні риси і прояви. Автором наведена оглядова характеристика сучасних авторитарних режимів. Метою даної статті є визначення сутності та особливостей розвитку авторитарного режиму, як різновиду політичного режиму, а також причин, які призводять до його появи чи утриманні в країні. Зазначається, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він завжди є логічним наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбуваються в країні. Відзначено, що авторитарний режим з'являється на тлі зламних процесів, коли політична система держави потребує змін, але ці зміни відбуваються під впливом політичної еліти, а не суспільства, що в свою чергу, дає можливість нам виділити передумови появи авторитарного режиму в державі. Констатовано, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він не забезпечує якісну спадкоємність влади, він не здатен запропонувати нові тренди та трансформації суспільного життя в силу неможливості однією особою змінювати власний світогляд підлаштовуючись під соціальні запити, міжнародно-правові та політичні тренди розвитку державотворчих процесів. Зазначено, що більшість авторитарних країн не проголошують, не ідентифікують себе в такий спосіб, а навпаки намагаються позиціонувати себе як країни, що пропагують демократичні цінності. Авторитарний режим як такий не сприймається більшістю країн світу, оскільки характеризується нестабільним, нетранспарентним та непрогнозованим розвитком соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Панування ліберальної демократії в традиціях економічних відносин демонструє тяжіння суспільно-політичних уподобань більшості бізнес-еліт до діяльності в умовах прогнозованих демократичних режимів. Зроблено висновок, що авторитарний режим ґрунтується та тримається на імперативному насадженні тих цінностей, які сприятимуть утриманні влади, а тому домінує державна ідеологія, яка насаджується силами та засобами державної пропаганди. Громадяни позбавлені не тільки реального впливу на формування державної політики, а й інструментів нагляду та контролю над діяльністю державного апарату ; В статье исследуется современный авторитарный режим, рассмотрены его характерные черты и проявления. Автором представлена обзорная характеристика современных авторитарных режимов. Целью данной статьи является определение сущности и особенностей развития авторитарного режима, как разновидности политического режима, а также причин, которые приводят к его появлению или удержании в стране. Отмечается, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он всегда является логическим следствием тех общественно-политических процессов, происходящих в стране. Отмечено, что авторитарный режим появляется на фоне переломных процессов, когда политическая система государства требует изменений, но эти изменения происходят под влиянием политической элиты, а не общества, что в свою очередь, дает возможность нам выделить причины возникновения авторитарного режима в государстве. Констатировано, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он не обеспечивает качественную преемственность власти, он не способен предложить новые тренды и трансформации общественной жизни в силу невозможности одним лицом менять свое мировоззрение подстраиваясь под социальные запросы, международно-правовые и политические тренды развития государственно процессов. Отмечено, что большинство авторитарных стран не провозглашают, не идентифицируют себя таким образом, а наоборот пытаются позиционировать себя как страны, пропагандирующих демократические ценности. Авторитарный режим как таковой не воспринимается большинством стран мира, поскольку характеризуется нестабильным, нетранспарентным и непрогнозируемым развитием социально-экономических и общественно-политических процессов. Господство либеральной демократии в традициях экономических отношений демонстрирует притяжения общественно-политических предпочтений большинства бизнес-элит к деятельности в условиях прогнозируемых демократических режимов. Сделан вывод, что авторитарный режим основывается и держится на императивном насаждении тех ценностей, которые будут способствовать удержании власти, а потому доминирует государственная идеология, которая насаждается силами и средствами государственной пропаганды. Граждане лишены не только реального влияния на формирование государственной политики, но и инструментов надзора и контроля за деятельностью государственного аппарата ; The article examines the modern authoritarian regime, considers its characteristics and manifestations. The author gives an overview of modern authoritarian regimes. The purpose of this article is to determine the nature and features of the authoritarian regime, as a kind of political regime, as well as the reasons that lead to its emergence or maintenance in the country. It is noted, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it is always a logical consequence of the socio-political processes taking place in the country. It is noted, that it appears against the background of breakthrough processes, when the political system of the state needs changes, but these changes occur under the influence of the political elite, not society, which in turn allows us to identify the preconditions for an authoritarian regime in the state. It is stated, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it does not provide high-quality succession of power, it is unable to offer new trends and transformations of public life due to the inability of one person to change their worldview, adapting to social demands and processes. It is noted, that most authoritarian countries do not proclaim, do not identify themselves in this way, but on the contrary try to position themselves as countries that promote democratic values. Authoritarian regime as such is not perceived by most countries in the world, as it is characterized by unstable, non-transparent and unpredictable development of socio-economic and socio-political processes. The dominance of liberal democracy in the tradition of economic relations demonstrates the tendency of socio-political preferences of most business elites to operate in the conditions of projected democratic regimes. It is concluded, that the authoritarian regime is based on the imperative planting of those values that will contribute to the maintenance of power, and therefore dominated by state ideology, which is planted by the forces and means of state propaganda. Citizens are deprived not only of real influence on the formation of state policy, but also of tools for supervision and control over the activities of the state apparatus
В статті досліджується сучасний авторитарний режим, розглянуто його характерні риси і прояви. Автором наведена оглядова характеристика сучасних авторитарних режимів. Метою даної статті є визначення сутності та особливостей розвитку авторитарного режиму, як різновиду політичного режиму, а також причин, які призводять до його появи чи утриманні в країні. Зазначається, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він завжди є логічним наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбуваються в країні. Відзначено, що авторитарний режим з'являється на тлі зламних процесів, коли політична система держави потребує змін, але ці зміни відбуваються під впливом політичної еліти, а не суспільства, що в свою чергу, дає можливість нам виділити передумови появи авторитарного режиму в державі. Констатовано, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він не забезпечує якісну спадкоємність влади, він не здатен запропонувати нові тренди та трансформації суспільного життя в силу неможливості однією особою змінювати власний світогляд підлаштовуючись під соціальні запити, міжнародно-правові та політичні тренди розвитку державотворчих процесів. Зазначено, що більшість авторитарних країн не проголошують, не ідентифікують себе в такий спосіб, а навпаки намагаються позиціонувати себе як країни, що пропагують демократичні цінності. Авторитарний режим як такий не сприймається більшістю країн світу, оскільки характеризується нестабільним, нетранспарентним та непрогнозованим розвитком соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Панування ліберальної демократії в традиціях економічних відносин демонструє тяжіння суспільно-політичних уподобань більшості бізнес-еліт до діяльності в умовах прогнозованих демократичних режимів. Зроблено висновок, що авторитарний режим ґрунтується та тримається на імперативному насадженні тих цінностей, які сприятимуть утриманні влади, а тому домінує державна ідеологія, яка насаджується силами та засобами державної пропаганди. Громадяни позбавлені не тільки реального впливу на формування державної політики, а й інструментів нагляду та контролю над діяльністю державного апарату ; В статье исследуется современный авторитарный режим, рассмотрены его характерные черты и проявления. Автором представлена обзорная характеристика современных авторитарных режимов. Целью данной статьи является определение сущности и особенностей развития авторитарного режима, как разновидности политического режима, а также причин, которые приводят к его появлению или удержании в стране. Отмечается, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он всегда является логическим следствием тех общественно-политических процессов, происходящих в стране. Отмечено, что авторитарный режим появляется на фоне переломных процессов, когда политическая система государства требует изменений, но эти изменения происходят под влиянием политической элиты, а не общества, что в свою очередь, дает возможность нам выделить причины возникновения авторитарного режима в государстве. Констатировано, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он не обеспечивает качественную преемственность власти, он не способен предложить новые тренды и трансформации общественной жизни в силу невозможности одним лицом менять свое мировоззрение подстраиваясь под социальные запросы, международно-правовые и политические тренды развития государственно процессов. Отмечено, что большинство авторитарных стран не провозглашают, не идентифицируют себя таким образом, а наоборот пытаются позиционировать себя как страны, пропагандирующих демократические ценности. Авторитарный режим как таковой не воспринимается большинством стран мира, поскольку характеризуется нестабильным, нетранспарентным и непрогнозируемым развитием социально-экономических и общественно-политических процессов. Господство либеральной демократии в традициях экономических отношений демонстрирует притяжения общественно-политических предпочтений большинства бизнес-элит к деятельности в условиях прогнозируемых демократических режимов. Сделан вывод, что авторитарный режим основывается и держится на императивном насаждении тех ценностей, которые будут способствовать удержании власти, а потому доминирует государственная идеология, которая насаждается силами и средствами государственной пропаганды. Граждане лишены не только реального влияния на формирование государственной политики, но и инструментов надзора и контроля за деятельностью государственного аппарата ; The article examines the modern authoritarian regime, considers its characteristics and manifestations. The author gives an overview of modern authoritarian regimes. The purpose of this article is to determine the nature and features of the authoritarian regime, as a kind of political regime, as well as the reasons that lead to its emergence or maintenance in the country. It is noted, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it is always a logical consequence of the socio-political processes taking place in the country. It is noted, that it appears against the background of breakthrough processes, when the political system of the state needs changes, but these changes occur under the influence of the political elite, not society, which in turn allows us to identify the preconditions for an authoritarian regime in the state. It is stated, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it does not provide high-quality succession of power, it is unable to offer new trends and transformations of public life due to the inability of one person to change their worldview, adapting to social demands and processes. It is noted, that most authoritarian countries do not proclaim, do not identify themselves in this way, but on the contrary try to position themselves as countries that promote democratic values. Authoritarian regime as such is not perceived by most countries in the world, as it is characterized by unstable, non-transparent and unpredictable development of socio-economic and socio-political processes. The dominance of liberal democracy in the tradition of economic relations demonstrates the tendency of socio-political preferences of most business elites to operate in the conditions of projected democratic regimes. It is concluded, that the authoritarian regime is based on the imperative planting of those values that will contribute to the maintenance of power, and therefore dominated by state ideology, which is planted by the forces and means of state propaganda. Citizens are deprived not only of real influence on the formation of state policy, but also of tools for supervision and control over the activities of the state apparatus
A comprehensive analysis of the political discourse is carried out, which concerns the featuresof the functioning of political parties in Ukraine. Attention is focused on the fact that, like any discursiveinteraction, political discourse not only reflects existing ideas about the current state of developmentof political parties and the party system. Political discourse also creates and changes them, since it isin the process of interaction that citizens analyse, perceive or reject the views of other citizens,respectively transforming those that were previously held. It is found out that in contrast to politicaldiscussions about specific political problems that political parties face in their activities, political discourseincludes not only rational statements, but also emotional ones.It is proved that political discourse covers all broadcasting of the political sphere. That is, all discursive actsthat take place in political institutions with the participation of subjects of political interaction, inparticular, political leaders and representatives of political parties. It is determined that the most commonforms of political discourse are public speeches by leaders of political forces, parliamentary debates,discussion of party and election programs. An important component of political discourse is speech actsthat are on the verge of politics and mass communication, such as press conferences, presentations ofpolitical programs, placement of campaign materials in the media and discussions of party speakers onradio, television and social networks. It is noted that political parties should actively involve citizens indiscussions in social networks. It is proved that the lack of proper communication with citizens via Internetresources reduces the ability to convey the necessary information to voters.It was found out that we can study political competition of parties through political discourse, which isable to act as an effective resource (pro-government or opposition parties), constructing and drawingcertain outlines of political reality, and which is able to legitimize certain subjects of politics. In politicaldiscourse, a certain conditional reality is constructed, which claims to become a political practice. In otherwords, the discussion between political parties on the "democracy-authoritarianism" dichotomy maycreate new rules of the game in the political process.A democratic society not only declares, but also actually guarantees the rights and fundamental freedomsof citizens. Political parties are important elements of the socio-political structure of society and areimportant subjects of the political process. In democratic countries, they assume important socialfunctions, while becoming an integral part of society. Political discourse makes it possible to find out therole of political parties in political processes and makes it necessary to form new approaches to the studyof their activities. ; Здійснено комплексний аналіз політичного дискурсу, який стосується особливостей функціонування політичних партій вУкраїні. Акцентовано увагу натому, що як і будь-яка дискурсивна взаємодія, політичний дискурс нелише відбиває чинні уявлення про сучасний стан розвитку політичних партій та партійної системи, а й творить та змінює їх, оскільки саме впроцесі взаємодії громадяни аналізують, сприймають або відкидають уявлення інших громадян, відповідно трансформуючи ті, яких дотримувалися раніше. З'ясовано, що навідміну від політичних дискусій щодо конкретних політичних проблем зяким стикаються усвоїй діяльності політичні партії дополітичного дискурсу належать нетільки раціональні висловлювання, а й емоційні. Обґрунтовано, що політичний дискурс охоплює усе мовлення політичної сфери, тобто всі дискурсивні акти, що відбуваються вполітичних інституціях заучастю суб'єктів здійснюваної взаємодії, зокрема політичних лідерів та представників політичних партій. Визначено, що найпоширенішими формами політичного дискурсу є публічні промови лідерів політичних сил, парламентські дебати, обговорення партійних та виборчих програм. Важливу складову політичного дискурсу складають мовленнєві акти, які розташовані намежі політики та засобів масової комунікації, як-от прес-конференції, презентації політичних програм, розміщення агітаційних матеріалів уЗМІ та дискусії партійних спікерів нарадіо, телебаченні та усоціальних мережах. Зазначено, що політичні партії мають активніше залучати громадян додискусії та обговорення усоціальних мережах. Обґрунтовано, що відсутність належної комунікації згромадянами через Інтернет ресурси, знижує можливості донесення потрібної інформації виборцям. З'ясовано, що політичну конкуренцію партій можемо вивчати через політичний дискурс, котрий спроможний виступати дієвим ресурсом (провладних чи опозиційних партій), конструюючи й змальовуючи певні обриси політичної реальності, і який здатний здійснювати легітимацію тих чи інших суб'єктів політики. У політичному дискурсі конструюється певна умовна реальність, якапретендує стати політичною практикою. Іншими словами, через дискусію між політичними партіями щодо дихотомії «демократія–авторитаризм» уполітичному процесі можуть створюватися нові правила гри. Демократичне суспільство нелише декларує, але й реально гарантує права й основні свободи громадян. Політичні партії виступають важливими елементами соціально-політичної конструкції суспільства та є важливими суб'єктами політичного процесу. В демократичних країнах вони перебирають насебе важливі суспільні функції, перетворюючись при цьому наневід'ємний елемент суспільства. Політичний дискурс дозволяє з'ясувати роль політичних партій уполітичних процесах та змушує донеобхідності формування нових підходів увивченні їх діяльності.
A comprehensive analysis of the political discourse is carried out, which concerns the featuresof the functioning of political parties in Ukraine. Attention is focused on the fact that, like any discursiveinteraction, political discourse not only reflects existing ideas about the current state of developmentof political parties and the party system. Political discourse also creates and changes them, since it isin the process of interaction that citizens analyse, perceive or reject the views of other citizens,respectively transforming those that were previously held. It is found out that in contrast to politicaldiscussions about specific political problems that political parties face in their activities, political discourseincludes not only rational statements, but also emotional ones.It is proved that political discourse covers all broadcasting of the political sphere. That is, all discursive actsthat take place in political institutions with the participation of subjects of political interaction, inparticular, political leaders and representatives of political parties. It is determined that the most commonforms of political discourse are public speeches by leaders of political forces, parliamentary debates,discussion of party and election programs. An important component of political discourse is speech actsthat are on the verge of politics and mass communication, such as press conferences, presentations ofpolitical programs, placement of campaign materials in the media and discussions of party speakers onradio, television and social networks. It is noted that political parties should actively involve citizens indiscussions in social networks. It is proved that the lack of proper communication with citizens via Internetresources reduces the ability to convey the necessary information to voters.It was found out that we can study political competition of parties through political discourse, which isable to act as an effective resource (pro-government or opposition parties), constructing and drawingcertain outlines of political reality, and which is able to legitimize certain subjects of politics. In politicaldiscourse, a certain conditional reality is constructed, which claims to become a political practice. In otherwords, the discussion between political parties on the "democracy-authoritarianism" dichotomy maycreate new rules of the game in the political process.A democratic society not only declares, but also actually guarantees the rights and fundamental freedomsof citizens. Political parties are important elements of the socio-political structure of society and areimportant subjects of the political process. In democratic countries, they assume important socialfunctions, while becoming an integral part of society. Political discourse makes it possible to find out therole of political parties in political processes and makes it necessary to form new approaches to the studyof their activities. ; Здійснено комплексний аналіз політичного дискурсу, який стосується особливостей функціонування політичних партій вУкраїні. Акцентовано увагу натому, що як і будь-яка дискурсивна взаємодія, політичний дискурс нелише відбиває чинні уявлення про сучасний стан розвитку політичних партій та партійної системи, а й творить та змінює їх, оскільки саме впроцесі взаємодії громадяни аналізують, сприймають або відкидають уявлення інших громадян, відповідно трансформуючи ті, яких дотримувалися раніше. З'ясовано, що навідміну від політичних дискусій щодо конкретних політичних проблем зяким стикаються усвоїй діяльності політичні партії дополітичного дискурсу належать нетільки раціональні висловлювання, а й емоційні. Обґрунтовано, що політичний дискурс охоплює усе мовлення політичної сфери, тобто всі дискурсивні акти, що відбуваються вполітичних інституціях заучастю суб'єктів здійснюваної взаємодії, зокрема політичних лідерів та представників політичних партій. Визначено, що найпоширенішими формами політичного дискурсу є публічні промови лідерів політичних сил, парламентські дебати, обговорення партійних та виборчих програм. Важливу складову політичного дискурсу складають мовленнєві акти, які розташовані намежі політики та засобів масової комунікації, як-от прес-конференції, презентації політичних програм, розміщення агітаційних матеріалів уЗМІ та дискусії партійних спікерів нарадіо, телебаченні та усоціальних мережах. Зазначено, що політичні партії мають активніше залучати громадян додискусії та обговорення усоціальних мережах. Обґрунтовано, що відсутність належної комунікації згромадянами через Інтернет ресурси, знижує можливості донесення потрібної інформації виборцям. З'ясовано, що політичну конкуренцію партій можемо вивчати через політичний дискурс, котрий спроможний виступати дієвим ресурсом (провладних чи опозиційних партій), конструюючи й змальовуючи певні обриси політичної реальності, і який здатний здійснювати легітимацію тих чи інших суб'єктів політики. У політичному дискурсі конструюється певна умовна реальність, якапретендує стати політичною практикою. Іншими словами, через дискусію між політичними партіями щодо дихотомії «демократія–авторитаризм» уполітичному процесі можуть створюватися нові правила гри. Демократичне суспільство нелише декларує, але й реально гарантує права й основні свободи громадян. Політичні партії виступають важливими елементами соціально-політичної конструкції суспільства та є важливими суб'єктами політичного процесу. В демократичних країнах вони перебирають насебе важливі суспільні функції, перетворюючись при цьому наневід'ємний елемент суспільства. Політичний дискурс дозволяє з'ясувати роль політичних партій уполітичних процесах та змушує донеобхідності формування нових підходів увивченні їх діяльності.
