Головна мета цієї статті – дослідити стан наукової дискусії навколо проблеми зовнішніх впливів на політичні режими. В результаті дослідження проблемних сторін існуючої дискусії щодо специфіки зовнішніх впливів на стабільність політичних режимів та їхні транзити можливо виділити певні точки консолідації теоретичного підґрунтя. Для сучасної політичної науки проблема зовнішніх впливів на політичні режими одночасно визначається теоретичним та практичним виміром. В теоретичному вимірі політична наука розглядає зовнішні фактори та процеси, що впливають на ефективність певного політичного режиму, його стабільність або нестабільність і можливість транзиту в інші типи політичного режиму. Також теоретичний вимір розглядає специфіку співвідношення зовнішніх впливів різних ціннісних моделей, що включені в політичні режими того чи іншого типу.
Так теоретичний аспект окремо розглядає проблему співвідношення впливу демократичних та недемократичних політичних режимів на інші політичні режими, а відповідно розглядається і геополітичний аспект такого впливу, кількість тих чи інших політичних режимів в геополітичному середовищі певної країни, що може впливати на ефективність політичного режиму цієї країни. Відштовхуючись від цього виміру, практика розглядає конкретні приклади зовнішніх впливів на політичні режими певних країн в певному геополітичному середовищі. Однак якщо теоретичний вимір характеризується великою кількістю розбіжностей у визначенні основних понять та процесів, практика втрачає шанс ефективно обробляти реальні дані, а відтак – розробляти ефективні стратегії захисту ефективності політичного режиму або боротьби з небажаними зовнішніми впливами. Такі ефективні стратегії є необхідними особливо для країн в стадіях транзиту та тих, що знаходяться в несприятливому геополітичному середовищі.
The main purpose of this article is to investigate the state of scientific debate about the problem of external influences on political regimes. As a result of the study of the problematic aspects of the existing discussion on the specifics of external influences on the stability of political regimes and their transits, it is possible to identify certain points of consolidation of the theoretical basis. For modern political science the problem of external influences on political regimes is determined by both theoretical and practical dimensions. In the theoretical dimension, political science considers external factors and processes that affect the efficiency of a particular political regime, its stability or instability and the possibility of transit to other types of political regime. Also, the theoretical dimension considers the specifics of the ratio of external influences of different value models included in political regimes of particular type. Thus, the theoretical aspect separately considers the problem of the ratio of the influence of democratic and non-democratic political regimes on other political regimes, and accordingly considers the geopolitical aspect of such influence along with the quantity of political regimes in the geopolitical environment of a particular country. Based on this dimension, the practice considers specific examples of external influences on the political regimes of certain countries in a certain geopolitical environment. However, if the theoretical dimension is characterized by many differences in the definition of basic concepts and processes, practice loses the chance to effectively use real data, and thus - to develop strategies to protect the efficiency of political regimes or fight with undesirable external influences. Such strategies are important especially for countries in transit and those in an unfavorable geopolitical environment. ; Головна мета цієї статті – дослідити стан наукової дискусії навколо проблеми зовнішніх впливів на політичні режими. В результаті дослідження проблемних сторін існуючої дискусії щодо специфіки зовнішніх впливів на стабільність політичних режимів та їхні транзити можливо виділити певні точки консолідації теоретичного підґрунтя. Для сучасної політичної науки проблема зовнішніх впливів на політичні режими одночасно визначається теоретичним та практичним виміром. В теоретичному вимірі політична наука розглядає зовнішні фактори та процеси, що впливають на ефективність певного політичного режиму, його стабільність або нестабільність і можливість транзиту в інші типи політичного режиму. Також теоретичний вимір розглядає специфіку співвідношення зовнішніх впливів різних ціннісних моделей, що включені в політичні режими того чи іншого типу. Так теоретичний аспект окремо розглядає проблему співвідношення впливу демократичних та недемократичних політичних режимів на інші політичні режими, а відповідно розглядається і геополітичний аспект такого впливу, кількість тих чи інших політичних режимів в геополітичному середовищі певної країни, що може впливати на ефективність політичного режиму цієї країни. Відштовхуючись від цього виміру, практика розглядає конкретні приклади зовнішніх впливів на політичні режими певних країн в певному геополітичному середовищі. Однак якщо теоретичний вимір характеризується великою кількістю розбіжностей у визначенні основних понять та процесів, практика втрачає шанс ефективно обробляти реальні дані, а відтак – розробляти ефективні стратегії захисту ефективності політичного режиму або боротьби з небажаними зовнішніми впливами. Такі ефективні стратегії є необхідними особливо для країн в стадіях транзиту та тих, що знаходяться в несприятливому геополітичному середовищі. ; Головна мета цієї статті – дослідити стан наукової дискусії навколо проблеми зовнішніх впливів на політичні режими. В результаті дослідження проблемних сторін існуючої дискусії щодо специфіки зовнішніх впливів на стабільність політичних режимів та їхні транзити можливо виділити певні точки консолідації теоретичного підґрунтя. Для сучасної політичної науки проблема зовнішніх впливів на політичні режими одночасно визначається теоретичним та практичним виміром. В теоретичному вимірі політична наука розглядає зовнішні фактори та процеси, що впливають на ефективність певного політичного режиму, його стабільність або нестабільність і можливість транзиту в інші типи політичного режиму. Також теоретичний вимір розглядає специфіку співвідношення зовнішніх впливів різних ціннісних моделей, що включені в політичні режими того чи іншого типу. Так теоретичний аспект окремо розглядає проблему співвідношення впливу демократичних та недемократичних політичних режимів на інші політичні режими, а відповідно розглядається і геополітичний аспект такого впливу, кількість тих чи інших політичних режимів в геополітичному середовищі певної країни, що може впливати на ефективність політичного режиму цієї країни. Відштовхуючись від цього виміру, практика розглядає конкретні приклади зовнішніх впливів на політичні режими певних країн в певному геополітичному середовищі. Однак якщо теоретичний вимір характеризується великою кількістю розбіжностей у визначенні основних понять та процесів, практика втрачає шанс ефективно обробляти реальні дані, а відтак – розробляти ефективні стратегії захисту ефективності політичного режиму або боротьби з небажаними зовнішніми впливами. Такі ефективні стратегії є необхідними особливо для країн в стадіях транзиту та тих, що знаходяться в несприятливому геополітичному середовищі.
The article analyzes modern authoritarian regimes that have established themselves in the region of Tropical Africa in the post-colonial period, when independent states, as a result of prolonged national liberation struggles, hoped to stabilize political life and raise socio-economic standards. The relevance of the topic of the study is motivated by the fact that the signs of authoritarian state-political system, characteristic of the region, investigated within the article, are common and inherent in most countries of the African continent as a whole, which allows the expansion of analytical material for relevant generalizations.The purpose of the article is to analyze the authoritarian political regimes of the countries of Tropical Africa and to identify social conditions and circumstances conducive to democratic transit.As a result of elaboration of the theme, the types of conflict characterization as the main destabilizing cause of democratic transit in the post-authoritarian states of the region are characterized, which brings additional risks in the choice of an adequate path of political development and maintenance of cultural identity.Discriminatory factors of democratic transit, such as personified and one-party regimes, legitimized ethno-dictatorships, and a propaganda system aimed at asserting that democracy is unfit for the African continent, are revealed.Favorable conditions for region-specific democratization include: the dominance of personalized regimes that hold on to leaders whose elimination accelerates their dismantling; economic crises that motivate the government to receive international assistance, one of the conditions for receiving it is the democratization of the political regime; the role of the "Arab Spring" as a precedent for political change for the continent and others. ; В статті поданий аналіз сучасних авторитарних режимів, які утвердилися в регіоні Тропічної Африки в постколоніальний період, коли незалежні держави в результаті тривалої національновизвольної боротьби мали сподівання на стабілізацію політичного життя й підвищення соціальноекономічних стандартів. Актуальність теми дослідження умотивована тим фактом, що досліджувані в межах статті ознаки авторитарності державно-політичного устрою, характерні для означеного регіону, є спільними і притаманні більшості країн Африканського континенту в цілому, що уможливлює розширення аналітичного матеріалу для відповідних узагальнень.Мета статті полягає в аналізі авторитарних політичних режимів країн Тропічної Африки та виокремленні суспільних умов і обставин, сприятливих для демократичного транзиту.В результаті опрацювання теми схарактеризовано різновиди конфліктогенності як основної дестабілізуючої причини демократичного транзиту в поставторитарних державах регіону, що привносить додаткові ризики у виборі адекватного шляху політичного розвитку й утримання культурної самобутності.Розкрито такі гальмівні чинники демократичного транзиту, як персоніфіковані та однопартійні режими, легітимізовані етнодиктатури, система пропаганди, спрямована на утвердження переконання непридатності демократії для Африканського континенту.До сприятливих умов демократизації, специфічних для регіону, віднесено: домінування персоніфікованих режимів, що тримаються на лідерах, усунення яких прискорює їх демонтаж; економічні кризи, що мотивують владу до отримання міжнародної допомоги, однією з умов її отримання є демократизація політичного режиму; роль «арабської весни» як прецедента політичних змін для континенту та ін.
The article analyzes modern authoritarian regimes that have established themselves in the region of Tropical Africa in the post-colonial period, when independent states, as a result of prolonged national liberation struggles, hoped to stabilize political life and raise socio-economic standards. The relevance of the topic of the study is motivated by the fact that the signs of authoritarian state-political system, characteristic of the region, investigated within the article, are common and inherent in most countries of the African continent as a whole, which allows the expansion of analytical material for relevant generalizations.The purpose of the article is to analyze the authoritarian political regimes of the countries of Tropical Africa and to identify social conditions and circumstances conducive to democratic transit.As a result of elaboration of the theme, the types of conflict characterization as the main destabilizing cause of democratic transit in the post-authoritarian states of the region are characterized, which brings additional risks in the choice of an adequate path of political development and maintenance of cultural identity.Discriminatory factors of democratic transit, such as personified and one-party regimes, legitimized ethno-dictatorships, and a propaganda system aimed at asserting that democracy is unfit for the African continent, are revealed.Favorable conditions for region-specific democratization include: the dominance of personalized regimes that hold on to leaders whose elimination accelerates their dismantling; economic crises that motivate the government to receive international assistance, one of the conditions for receiving it is the democratization of the political regime; the role of the "Arab Spring" as a precedent for political change for the continent and others. ; В статті поданий аналіз сучасних авторитарних режимів, які утвердилися в регіоні Тропічної Африки в постколоніальний період, коли незалежні держави в результаті тривалої національновизвольної боротьби мали сподівання на стабілізацію політичного життя й підвищення соціальноекономічних стандартів. Актуальність теми дослідження умотивована тим фактом, що досліджувані в межах статті ознаки авторитарності державно-політичного устрою, характерні для означеного регіону, є спільними і притаманні більшості країн Африканського континенту в цілому, що уможливлює розширення аналітичного матеріалу для відповідних узагальнень.Мета статті полягає в аналізі авторитарних політичних режимів країн Тропічної Африки та виокремленні суспільних умов і обставин, сприятливих для демократичного транзиту.В результаті опрацювання теми схарактеризовано різновиди конфліктогенності як основної дестабілізуючої причини демократичного транзиту в поставторитарних державах регіону, що привносить додаткові ризики у виборі адекватного шляху політичного розвитку й утримання культурної самобутності.Розкрито такі гальмівні чинники демократичного транзиту, як персоніфіковані та однопартійні режими, легітимізовані етнодиктатури, система пропаганди, спрямована на утвердження переконання непридатності демократії для Африканського континенту.До сприятливих умов демократизації, специфічних для регіону, віднесено: домінування персоніфікованих режимів, що тримаються на лідерах, усунення яких прискорює їх демонтаж; економічні кризи, що мотивують владу до отримання міжнародної допомоги, однією з умов її отримання є демократизація політичного режиму; роль «арабської весни» як прецедента політичних змін для континенту та ін.
The paper attempts to provide a systematic view on different types of participation (political, civic and social) and compares trendsand patterns of participation between clusters of European societies. Such clusters comprise, first, non-EU 'New Eastern Europe',second, other Central and Eastern European societies, which accessed the EU recently, third, Western European countries, which havebeen advanced and stable democracies for decades, fourth, Mediterranean EU members. We differentiate various contexts of participation including political opportunity structure and political regimes that is crucial for adequate comparison of participation patterns. The theories and measurement models, most of which were elaborated to explain patterns and factors of participation based on data from Western democracies, are critically examined in the context of 'New Eastern Europe' societies. Existing political opportunity structures as two dimensional political regimes are identified to show similarities and differences in patterns in participation in countries with various socio-economic conditions. Available indicators of level of democracy, political rights and civil liberties are employed to assess political regimes in European societies. The paper suggests research questions and hypotheses to explain peculiarities of participation in 'New Eastern Europe' countries. ; В статті пропонується систематичний огляд різних типів участі (політичної, громадянської і соціальної) і порівнюються тенденції і кшталти участі між певними кластерами європейських суспільств. Такі кластери включають, по-перше, "нову східну Європу", що залишається за межами ЄС, по-друге, інші центрально східноєвропейські суспільства, що не так давно приєдналися до ЄС, по-третє, західноєвропейські країни, які були розвиненими і стабільними демократіями протягом десятиліть, по-четверте, середземноморські країни ЄС. В статті диференціюються різні контексти участі, зокрема, структура політичних можливостей і політичні режими, врахування яких є важливим для ...
The recent history of Ukraine shows that the state can be in the form of state government (governance) nomenclature, (ie undemocratic), and under its political regime - a totalitarian and administrative state, but at the same time pursue social, paternalistic policies. In the Soviet era, Ukraine was called the Soviet republic, but in fact it was a nomenclature republic, since real power belonged to it not to the Soviets of People's Deputies (deputies of the workers until 1977) or even to the Communist Party, but also to the so-called nomenclature - to the ruling class of the Soviet Union. With regard to the widespread epithet «authoritarian», which is commonly used to characterize the political regime of the post-Stalinist period, this epithet is best used to define the style of leadership rather than the political regime. After the declaration of state independence in Ukraine in accordance with the Constitution of 1996 and amendments thereto, there were parliamentary-presidential (1991-1995; 2004-2010; 2014 and still), then presidential-parliamentary (1996-2004; 2010-2014) models of a democratic republic. It depended on which of the branches of government formally had more authority. However, with regard to the essential, not formal, features of the modern Ukrainian state, it has become a typical oligarchic republic, since the oligarchy plays a leading economic and political role, just as the Communist nomenclature previously did. As for the political regime, liberal policy was proclaimed in Ukraine after the proclamation of state independence - people were granted basic freedoms, a multi-party system was formed, ideological pluralism was introduced, the church was separated from the state and so on. However, as it turned out, it was only the implementation of certain liberal mechanisms in the old bureaucratic system, which subsequently acquired more and more features inherent in the totalitarian regime.As for the political regime, liberal policy was proclaimed in Ukraine after the proclamation of state independence - people were granted basic freedoms, a multi-party system was formed, ideological pluralism was introduced, the church was separated from the state and so on. However, as it turned out, it was only the implementation of certain liberal mechanisms in the old bureaucratic system, which subsequently acquired more and more features inherent in the totalitarian regime. Election of President V. Zelensky and a stunning victory in the parliamentary elections of the Servant of the People Party again led to a certain liberalization of the regime and gave rise to high expectations in Ukrainian society for the development of democracy and the achievement of social justice. However, while the overall picture seems still blurred, its contours are fuzzy and fleeting.An important task of a researcher of recent national history is not so much the description of social processes, political events and phenomena as the disclosure of their contradictory nature, which, among other things, will contribute to the implementation of the cornerstones of historical science - the principles of historicism, objectivity, systematicity. ; Новейшая история Украины показывает, что государство может быть по форме государственного правления номенклатурным (т.е. недемократическим) и по своему политическому режиму – тоталитарным и административным государством, но одновременно проводить социальную, патерналистскую политику. В советские времена Украина именовалась советской республикой, но по сути была республикой номенклатурной, ведь реальная власть принадлежала в ней не советам народных депутатов (депутатов трудящихся до 1977 г.). И даже не компартии, а так называемой номенклатуре – правящему классу Советского Союза. Касаемо распространенного эпитета «авторитарный», который обычно употребляется при характеристике политического режима постсталинского периода, то этот эпитет лучше применять для определения стиля руководства, а не политического режима. После провозглашения государственной независимости в Украине согласно Конституции 1996 г., а также внесенным в нее изменениям, существовали то парламентско-президентские (1991–1995; 2004–2010; 2014 и до н.в.), то президентско-парламентские (1996–2004; 2010–2014) модели демократической республики, что зависело от того, какой из ветвей власти формально было дано больше полномочий. Однако если иметь ввиду сущностные, а не формальные признаки современного Украинского государства, то оно стало типичной олигархической республикой, ведь ведущую экономическую и политическую роль в нем играет олигархия. Подобно тому, как это раньше делала компартийная номенклатура. Что касается политического режима, то после провозглашения государственной независимости в Украине вроде бы проводилась либеральная политика – люди получили основные свободы, была сформирована многопартийная система, введен идеологический плюрализм, церковь отделена от государства и т.д. Однако, как оказалось, это была лишь имплементация отдельных либеральных механизмов в старую бюрократическую систему, которая впоследствии приобретала все больше черт, присущих тоталитарному режиму.Избрание президентом В. Зеленского и ошеломляющая победа на парламентских выборах партии «Слуга народа» вновь привели к некоторой либерализации режима и породили большие надежды в украинском обществе на развитие демократии и достижение социальной справедливости. Вместе с тем пока общая картина кажется еще размытой, контуры ее нечеткими и изменчивые. Важной задачей для исследователя новейшей отечественной истории является не столько описание общественных процессов, политических событий и явлений, сколько раскрытие их диалектических противоречий, что, помимо прочего, будет способствовать реализации краеугольных принципов исторической науки – принципов историзма, объективности, системности. ; Новітня історія України показує, що держава може бути за формою державного правління (врядування) номенклатурною (тобто недемократичною) і за своїм політичним режимом – тоталітарною й адміністративною, але водночас проводити соціальну, патерналістську політику. У радянську добу Україна іменувалася радянською республікою, але по суті була республікою номенклатурною, адже реальна влада належала в ній не радам народних депутатів (депутатів трудящих до 1977 р.) і навіть не компартії, а так званій номенклатурі – правлячому класу Радянського Союзу. Щодо поширеного епітету «авторитарний», який зазвичай вживається при характеристиці політичного режиму постсталінського періоду, то цей епітет краще застосовувати для визначення стилю керівництва, а не політичного режиму.Після проголошення державної незалежності в Україні відповідно до Конституції 1996 р. та змін до неї, існували то парламентсько-президентські (1991–1995 рр.; 2004–2010 рр.; 2014 р. і донині), то президентсько-парламентські (1996–2004 рр.; 2010–2014 рр.) моделі демократичної республіки. Це залежало від того, якій з гілок влади формально було надано більше повноважень. Однак щодо сутнісних, а не формальних ознак сучасної Української держави, то вона стала типовою олігархічною республікою, адже провідну економічну й політичну роль у ній виконує олігархія. Подібно до того, як це раніше робила компартійна номенклатура. Щодо політичного режиму, то від проголошення державної незалежності в Україні нібито проводилася ліберальна політика – люди отримали основні свободи, була сформована багатопартійна система, запроваджений ідеологічний плюралізм, церква була відділена від держави тощо. Проте, як виявилося, це була лише імплементація окремих ліберальних механізмів у стару бюрократичну систему, яка згодом набувала все більше рис, притаманних тоталітарному режимові. Обрання президентом В. Зеленського й приголомшлива перемога на парламентських виборах партії «Слуга народу» знов призвели до певної лібералізації режиму й породили великі сподівання в українському суспільстві на розвиток демократії й досягнення соціальної справедливості. Разом з тим поки загальна картина здається ще розмитою, контури її нечіткими і швидкоплинними. Важливим завданням дослідника новітньої вітчизняної історії є не стільки опис суспільних процесів, політичних подій і явищ, скільки розкриття їх суперечливого характеру, що, між іншим, сприятиме реалізації наріжних принципів історичної науки – принципів історизму, об'єктивності, системності.
The author analyzed events in Ukraine in the period November 2013 – February 2014. Defining them as a political revolution, he reveals its causes, characterizes stages. Based on the comparative analysis of revolutions that have occurred in the postcommunist space, he reveals its specificity. Foreign factor of political development have been given special attention. ; Анализируются события, произошедшие в Украине в период ноября 2013 г. – февраля 2014 г. Определяя их как политическую революцию, автор раскрывает её причины, характеризует этапы. На основе компаративного анализа революций, произошедших на посткоммунистическом пространстве, выявляет ее специфику. Особое внимание уделяется внешнему фактору развития политической ситуации. ; Аналізуються події, що відбулися в Україні в період листопада 2013 р. – лютого2014 р. Визначаючи їх як політичну революцію, автор розкриває її причини, характеризує етапи. На основі компаративного аналізу революцій, що відбулися на посткомуністичному просторі, виявляє її специфіку. Особлива увага приділяється зовнішньому чиннику розвитку політичної ситуації.
The article provides an overview of the main directions of research undemocratic political regimes in modern political science. New stage in the study of authoritarianism is seen as a consequence of the steady equilibrium in world dynamics and outcome of the third wave of democratization. Focusing on the classification schemes developed by modern researchers, the article gives the main achievements in the knowledge of modern forms of autocracies, and discussion questions that still await resolution. ; Проанализированы направления исследований недемократических режимов в политологии. Новый этап изучения авторитаризма рассматривается как следствие завершения третьей волны демократизации. Основное внимание уделяется новым типологизациям авторитарных режимов. Подчеркивается необходимость использования новацій исследования стран "нових демократий". ; Проаналізовано напрямки досліджень недемоктратичних режимів в політології. Новий етап вивчення таких режимів пов'язаний із певним завершенням третьої хвилі демократизації. Основна увага приділяется новим типологизаціям авторитарних режимів. Підкреслюється необхідність використання головних новаціям при дослідженні країн "нових демократій".
Problem setting. Today political sociology requires not only critical but also structural analysis of politics, creation of corresponding theoretical and methodological tool, one of major constituents of that there are research and prognostication of political relations and processes.Recent research and publications analysis. Actually political sociology as scientific direction was formed to the к middle of ХХ of century, when a few scientific schools consisted of study of cooperation of society and politics. Louis Althusser became the classics of political sociology works of followers of marxism and representatives of Frankfort school of А. Gramsci, D. Lukács, and laid the foundation of its institualization as science. The deeper sociological analysis of political relations is contained in researches by R. Dahrendorf, M. Horkheimer, H. Marcuse, Т. Adorno, J. Habermas, І. Wallerstein, P. Bourdieu. Therefore, the рaper objective was creation of theoretical model of sociological analysis of political relations.Paper main body. Social relations are considered as such, that related to the necessity of general satisfaction of various social necessities, that, in obedience to the law of increase of necessities, is basis of development of society and providing of his integrity. Thus, a social sphere is a place cooperation of people, social behavior of that determines integrity of society. Political relations are related to the necessity of imperious settlement of social relations for the sake of their optimization in the process of achievement of general aims. Accordingly, political sphere - it the place of rivalry of people and task forces for a right to realize own interests by means of power. The functional component of the political system, that includes methods, methods, directions of development of political relations, is the political mode. As a worker there was select determination of prof. J.-L. Quermonne. He determined the political regime, as ". aggregate of elements of ideological, institutional and sociological order, that assist forming of political power of this country on a certain period". Our choice is base on that description of the political mode in any state determines the actual picture of principles of organization of political sphere of society.On the basis of content-analysis of publications of 10 Ukrainian electronic MASS-MEDIA and 8 official internet-portals of state and non-state organizations in 2018 the vector model of political relations that determine the political regime in modern Ukraine is worked out.The analysis carried out in the article allowed to reach the following conclusions of the research. Political relations form the core of any social system, regulate and counterbalance the centripetal and centrifugal forces that ensure its integrity and sustainable development. The research of these relations exclusively by political scientists artificially narrows the problem. Sociological analysis allows to reveal their static and dynamic characteristics, because on the basis of research of political situations (social statics) determines political plots and predicts political changes (social dynamics). The combination of static and dynamic analysis principles can be compared with the process of creating video. Each individual character characterizes a certain socio-political situation, the main actors and the nature and conditions of their interaction, and the sequence of such personnel forms a complete systemic understanding of the "plot", the dynamics and basic parameters of socio-political processes and relations in society. ; В статье проводится анализ социальной природы политических отношений. Отмечается, что рост интереса современных социологов к политической проблематике обусловлен интенсивным развитием аналитической социологии, в рамках которой предлагается авторская векторная модель социологического анализа политических отношений. Теоретическое обоснование представленной модели проводится на основе учения о социальном пространстве П. Сорокина, социальном прагматизме Ю. Хабермаса, социальных неравенствах Т. Парсонса и политических режимах Ж.-Л. Кермонна. Показано, что именно социологический анализ политических отношений позволяет раскрыть их статические и динамические характеристики, прогнозировать структуру и направления политических изменений. ; В статті проводиться аналіз соціальної природи політичних відносин. Зазначається, що зростання інтересу сучасних соціологів до політичної проблематики зумовлене інтенсивним розвитком аналітичної соціології, в межах якої пропонується авторська векторна модель соціологічного аналізу політичних відносин. Теоретичне обгрунтування представленої моделі проводиться на основі учення про соціальний простір П. Сорокіна, соціальний прагматизм Ю. Габермаса, соціальні нерівності Т. Парсонса та політичні режими Ж.-Л. Кермонна. Доводиться, що саме соціологічний аналіз політичних відносин дозволяє розкрити їхні статичні і динамічні характеристики, прогнозувати політичні зміни.
Problem setting. Today political sociology requires not only critical but also structural analysis of politics, creation of corresponding theoretical and methodological tool, one of major constituents of that there are research and prognostication of political relations and processes.Recent research and publications analysis. Actually political sociology as scientific direction was formed to the к middle of ХХ of century, when a few scientific schools consisted of study of cooperation of society and politics. Louis Althusser became the classics of political sociology works of followers of marxism and representatives of Frankfort school of А. Gramsci, D. Lukács, and laid the foundation of its institualization as science. The deeper sociological analysis of political relations is contained in researches by R. Dahrendorf, M. Horkheimer, H. Marcuse, Т. Adorno, J. Habermas, І. Wallerstein, P. Bourdieu. Therefore, the рaper objective was creation of theoretical model of sociological analysis of political relations.Paper main body. Social relations are considered as such, that related to the necessity of general satisfaction of various social necessities, that, in obedience to the law of increase of necessities, is basis of development of society and providing of his integrity. Thus, a social sphere is a place cooperation of people, social behavior of that determines integrity of society. Political relations are related to the necessity of imperious settlement of social relations for the sake of their optimization in the process of achievement of general aims. Accordingly, political sphere - it the place of rivalry of people and task forces for a right to realize own interests by means of power. The functional component of the political system, that includes methods, methods, directions of development of political relations, is the political mode. As a worker there was select determination of prof. J.-L. Quermonne. He determined the political regime, as ". aggregate of elements of ideological, institutional and sociological order, that assist forming of political power of this country on a certain period". Our choice is base on that description of the political mode in any state determines the actual picture of principles of organization of political sphere of society.On the basis of content-analysis of publications of 10 Ukrainian electronic MASS-MEDIA and 8 official internet-portals of state and non-state organizations in 2018 the vector model of political relations that determine the political regime in modern Ukraine is worked out.The analysis carried out in the article allowed to reach the following conclusions of the research. Political relations form the core of any social system, regulate and counterbalance the centripetal and centrifugal forces that ensure its integrity and sustainable development. The research of these relations exclusively by political scientists artificially narrows the problem. Sociological analysis allows to reveal their static and dynamic characteristics, because on the basis of research of political situations (social statics) determines political plots and predicts political changes (social dynamics). The combination of static and dynamic analysis principles can be compared with the process of creating video. Each individual character characterizes a certain socio-political situation, the main actors and the nature and conditions of their interaction, and the sequence of such personnel forms a complete systemic understanding of the "plot", the dynamics and basic parameters of socio-political processes and relations in society. ; В статье проводится анализ социальной природы политических отношений. Отмечается, что рост интереса современных социологов к политической проблематике обусловлен интенсивным развитием аналитической социологии, в рамках которой предлагается авторская векторная модель социологического анализа политических отношений. Теоретическое обоснование представленной модели проводится на основе учения о социальном пространстве П. Сорокина, социальном прагматизме Ю. Хабермаса, социальных неравенствах Т. Парсонса и политических режимах Ж.-Л. Кермонна. Показано, что именно социологический анализ политических отношений позволяет раскрыть их статические и динамические характеристики, прогнозировать структуру и направления политических изменений. ; В статті проводиться аналіз соціальної природи політичних відносин. Зазначається, що зростання інтересу сучасних соціологів до політичної проблематики зумовлене інтенсивним розвитком аналітичної соціології, в межах якої пропонується авторська векторна модель соціологічного аналізу політичних відносин. Теоретичне обгрунтування представленої моделі проводиться на основі учення про соціальний простір П. Сорокіна, соціальний прагматизм Ю. Габермаса, соціальні нерівності Т. Парсонса та політичні режими Ж.-Л. Кермонна. Доводиться, що саме соціологічний аналіз політичних відносин дозволяє розкрити їхні статичні і динамічні характеристики, прогнозувати політичні зміни.
Noted that each political regime in their community affects its ability to store and transmit significant social meanings. Transitional political regimes characterized previously banned rehabilitation of historic themes, but also citizens are not prepared to adopt and critical thinking of the past. Memory of a democratic society is dynamic and open to dialogue. ; Отмечено, что каждый политический режим по-своему сказывается на возможностях общества сохранять и передавать социально-значимые смыслы. Переходные политические режимы характеризуются реабилитацией ранее запрещенных исторических тем, но также и неготовностью граждан к критическому осмыслению прошлого. Память демократического общества динамична и открыта к диалогу. ; Відмічено, що кожен політичний режим по-своєму позначається на можливостях спільноти зберігати і передавати соціально-значимі смисли. Перехідні політичні режими характеризуються реабілітацією раніше заборонених історичних тем, але також і неготовністю громадян до прийняття і критичного осмислення минулого. Пам'ять демократичного суспільства динамічна і відкрита до діалогу.
This article is devoted to the analyses of features of electoral procedure's realization in the political systems of the modern states, which can come forward both instrument of development and strengthening of democracy and as a smoke-screen, covering the process of its destruction. The tendency of excessive electoral process's technologization in all his phases and measuring and walking away from its base principles and tasks is traced. Development of communications, technologies, MASS-MEDIA, methods of influence gave the deceitful impression, that main in an electoral process is a result, victory at any cost. It is necessary to realize a purpose of electoral process as not intensifying of opposition, being investigation excessive tension during elections, and reconciliations, consolidations, non-admissions of conflict, search of the generally accepted variants of social and political development, providing of progress of the state and society. ; В статье рассмотрены особенности реализации избирательной процедуры в политических системах современных государств, которая может выступать как инструмент развития и укрепления демократии, так и как дымовая завеса, прикрывающая процесс ее разрушения. Прослеживается тенденция чрезмерной технологизации избирательного процесса во всех его фазах и измерениях и отход от базовых его принципов и задач. Развитие коммуникаций, технологий, СМИ, методик влияния создали обманчивое впечатление, что главным в избирательном процессе является результат, победа любой ценой. Необходимым является осознание цели избирательного процесса не как обострения противостояния, являющегося следствием чрезмерного напряжения во время выборов, а примирения, консолидации, недопущения конфликтности, поиска общепринятых вариантов общественно-политического развития, обеспечения прогресса государства и общества. ; У статті розглянуті особливості реалізації виборчої процедури у політичних системах сучасних держав, що може виступати як інструмент розвитку та зміцнення демократії, так і як димова завіса, що приховує процес її руйнації. Прослідковується тенденція надмірної технологізації виборчого процесу у всіх його фазах та вимірах і відхід від базових його принципів та завдань. Розвиток комунікацій, технологій, ЗМІ, методик впливу створили оманливе враження, що головним у виборчому процесі є результат, перемога за будь-яку ціну. Необхідним є усвідомлення мети виборчого процесу не як загострення протистояння, що є наслідком надмірної напруги під час виборів, а примирення, консолідації, недопущення конфліктності, пошуку загальноприйнятних варіантів суспільно-політичного розвитку, забезпечення прогресу держави та суспільства.
This article is devoted to the analyses of features of electoral procedure's realization in the political systems of the modern states, which can come forward both instrument of development and strengthening of democracy and as a smoke-screen, covering the process of its destruction. The tendency of excessive electoral process's technologization in all his phases and measuring and walking away from its base principles and tasks is traced. Development of communications, technologies, MASS-MEDIA, methods of influence gave the deceitful impression, that main in an electoral process is a result, victory at any cost. It is necessary to realize a purpose of electoral process as not intensifying of opposition, being investigation excessive tension during elections, and reconciliations, consolidations, non-admissions of conflict, search of the generally accepted variants of social and political development, providing of progress of the state and society. ; В статье рассмотрены особенности реализации избирательной процедуры в политических системах современных государств, которая может выступать как инструмент развития и укрепления демократии, так и как дымовая завеса, прикрывающая процесс ее разрушения. Прослеживается тенденция чрезмерной технологизации избирательного процесса во всех его фазах и измерениях и отход от базовых его принципов и задач. Развитие коммуникаций, технологий, СМИ, методик влияния создали обманчивое впечатление, что главным в избирательном процессе является результат, победа любой ценой. Необходимым является осознание цели избирательного процесса не как обострения противостояния, являющегося следствием чрезмерного напряжения во время выборов, а примирения, консолидации, недопущения конфликтности, поиска общепринятых вариантов общественно-политического развития, обеспечения прогресса государства и общества. ; У статті розглянуті особливості реалізації виборчої процедури у політичних системах сучасних держав, що може виступати як інструмент розвитку та зміцнення демократії, так і як димова завіса, що приховує процес її руйнації. Прослідковується тенденція надмірної технологізації виборчого процесу у всіх його фазах та вимірах і відхід від базових його принципів та завдань. Розвиток комунікацій, технологій, ЗМІ, методик впливу створили оманливе враження, що головним у виборчому процесі є результат, перемога за будь-яку ціну. Необхідним є усвідомлення мети виборчого процесу не як загострення протистояння, що є наслідком надмірної напруги під час виборів, а примирення, консолідації, недопущення конфліктності, пошуку загальноприйнятних варіантів суспільно-політичного розвитку, забезпечення прогресу держави та суспільства.
An analysis of theoretical sources demonstrates that the potential for the development of radicalism in a democracy is very high. Many prominent scientists have studied the problem, including P. Salmon, Ch. Mouffe, D. Della Porta. That freedom and scope for activities that appear in an individual in a democracy, allows you to freely seek political adherents or independently propagate the ideals of this or that doctrine. Democracy is not at all a panacea for the development of radical ideas. It, like other forms of government, is not immune from a surge in the popularity of radicalism.In the conditions of totalitarian and authoritarian societies, the emergence and mass development of an ideology that would outshine the official one is extremely unlikely. As a result of the theoretical analysis was founded that modern communication tools play an important role, thanks to which people began to communicate much more with each other and exchange information. Social networks are not just places where like-minded people meet, but real spaces for recruiting radicals. This creates new threats to democracy. Already, the number of protests and pogroms is increasing every year, not to mention the success of radical political forces in the elections, which can be considered a key indicator of the development of radicalism in democratic societies.Moreover, frustration in the current form of government can lead to massive confrontations of the civilian population with power structures. With this, the countries, in which the so-called «color revolutions» occurred repeatedly, came across. Representatives of political leaders of democratic countries usually recognize the right of people to vote and support radical parties, but they often oppose their successful results and refuse to cooperate with them, believing that such harm will damage their political reputation. For example, the incident occurred with the party «Swedish Democrats», when they did not want to be with them in the parliament. Such a reaction on the part of the democrats underscores once again that they are afraid of a real surge in the popularity of radical parties and movements, when it will be impossible to ignore them.At the same time, many political forces already use radical slogans and slogans to achieve immediate goals. This is clearly seen in the example of the Ukrainian political parties, which used varying degrees of intensity of such speech in their own programs and in the speeches of their representatives. The study showed that it would not be possible to completely solve the problems of the popularity of radicalism, but it is quite possible to reduce the degree of social tension. ; Установлено, что проблематика исследования радикализма будет актуальна и в дальнейшем. Успехи радикалов на выборах, мигрантский и экономический кризис, политическая нестабильность, массовые акции протеста – все это свидетельство того, что в крайних правых и крайних левых еще будет шанс выйти на политическую авансцену. Таким образом, демократия вовсе не является панацеей от развития радикальных идей. Она, как и другие формы правления, не защищена от всплеска популярности радикализма. Ключевой причиной, по которой именно в демократических обществах радикалы имеют наименьшую степень влияния, есть широкая возможность для выбора. Это позволяет человеку легче найти политическую силу или идеологию, которая в полной мере отражает его интересы.Оценено влияние современных технологий и выявлено, что методы распространения радикальных доктрин приобретают все новые формы. Это порождает новые угрозы для демократии. Уже сейчас ежегодно растет количество протестов и погромов, не говоря уже об успехах радикальных политических сил на выборах, что можно считать ключевым показателем развития радикализма в условиях демократического общества. Главное, что могут сделать представители политического истеблишмента демократических государств, это попытаться снизить напряжение путем переговоров с представителями радикалов, ведь полностью искоренить крайне правых или левых не представляется возможным.Таким образом, свобода собраний и коммуникаций, возможность добиться победы легитимным способом делает современные радикальные партии достаточно популярными. Используя традиционные приемы (жесткая риторика, упор на системные и коренные изменения, простота и доступность для каждого), они фактически предлагают ответы на вопросы, которые являются наиболее обсуждаемыми в обществе. Для демократии радикалы представляют определенную угрозу, поэтому от них часто пытаются отгородиться, но не во всех странах это проходит одинаково успешно. Например, националистические лозунги приносят дополнительные проценты голосов политическим партиям. Поскольку радикальные доктрины уже есть и по-прежнему создаются, то нет ничего удивительного в том, что они востребованны и никакие существующие виды запретов не способны на 100% решить данную проблематику. ; Встановлено, що проблематика дослідження радикалізму буде актуальна і в подальшому. Успіхи радикалів на виборах, мігрантська і економічна криза, політична нестабільність, масові акції протесту – все це свідчення того, що у крайніх правих і крайніх лівих ще буде шанс вийти на політичну авансцену. Таким чином, демократія зовсім не є панацеєю від розвитку радикальних ідей. Вона, як і інші форми правління, не захищена від сплеску популярності радикалізму. Ключовою причиною, з якої саме в демократичних суспільствах радикали мають найменший ступінь впливу, є широка можливість для вибору. Це дозволяє людині легше знайти політичну силу чи ідеологію, яка в повній мірі відображає її інтереси.Оцінено вплив сучасних технологій і виявлено, що методи поширення радикальних доктрин набувають все нові форми. Це породжує нові загрози для демократії. Уже зараз щорічно зростає кількість протестів і погромів, не кажучи вже про успіхи радикальних політичних сил на виборах, що можна вважати ключовим показником розвитку радикалізму в умовах демократичних суспільств. Головне, що можуть зробити представники політичного істеблішменту демократичних держав, це спробувати знизити напругу шляхом переговорів із представниками радикалів, адже повністю викорінити крайніх правих чи лівих не є можливим.Таким чином, свобода зібрань та комунікацій і можливість домогтися перемоги легітимним способом роблять сучасні радикальні партії досить популярними. Використовуючи традиційні прийоми (жорстка риторика, наголос на системних і корінних змінах, простота і доступність для кожного), вони фактично пропонують відповіді на питання, які є найбільш обговорюваними в суспільстві. Для демократії радикали представляють певну загрозу, тому від них часто намагаються відгородитися, але не у всіх країнах це проходить однаково успішно. Наприклад, націоналістичні гасла часом приносять додаткові відсотки голосів політичним партіям. Оскільки радикальні доктрини вже є і як і раніше створюються, то немає нічого дивного в тому, що вони є затребуваними і ніякі існуючі види заборон не здатні на 100% вирішити дану проблематику.
