Для решения глобальных экологических проблем необходим глобальный уровень управленческих структур. Соответственно и система ценностных установок также должна отражать специфику именно космополитического подхода к решению глобальных управленческих задач, прежде всего, в контексте формирования системы глобального мышления. Требуется сформировать новую мировоззренческую картину мира, для чего необходимо в рамках структурных изменений ООН создать глобальную сеть школ ООН «Глобальные ментальные стандарты для глобального управления». ; The idea of "global governance" is one of the most discussed items in the scientific literature in the field of world politics. The author analyzes this issue in the context of the environment problem and states that it's vital to understand the necessity of global system of environmental governance and the institutional basement of the UN may be reconstructed as the main political instrument for achieving this goal. But in order to construct the global system of the environmental governance a new global mental picture based on the values of survival idea is essential. The author suggests creating on the basis of the UN the network-system of UN-schools "Global mentality standards to global governance".
Статья посвящена правовым и политико-экономическим аспектам обеспечения энергетической безопасности на международном уровне и существующим в этой сфере отношениям между субъектами международного права. ; Article is devoted to the legal and political-economical aspects of maintenance of power safety at the international level and to the relations existing in this sphere between subjects of international law.
В статье даются обзор и анализ хода обсуждения ряда вопросов, вызвавших серьезные противоречия на Конференции Объединенных Наций в Сан-Франциско. Проходившая с 25 апреля по 26 июня 1945 г. в Сан-Франциско (Калифорния, США) Конференция Объединенных Наций стала важнейшей вехой в развитии системы международных отношений и всего мира в целом. На этой конференции был разработан и принят Устав Организации Объединенных Наций основной документ, определяющий права, обязанности и принципы взаимодействия государств на международной арене. Несмотря на единодушие всех участников Конференции в том, что касалось самой необходимости создания новой международной организации для поддержания мира и безопасности, ряд частных вопросов вызвал серьезные разногласия. Наиболее остро проявились разногласия по вопросу об основных принципах работы Совета Безопасности между организаторами конференции (США, СССР, Великобританией и Китаем), а также Францией с одной стороны, и большинством других государств с другой. Авторы проекта Устава, одновременно являвшиеся будущими постоянными членами Совета Безопасности, стремились наделить этот орган ООН особыми функциями, а себя особыми правами в нем. При этом они ссылались не только на свою роль в ходе Второй мировой войны, но и на то, что только наличие особых прав, в частности так называемого «права вето», позволит им эффективно работать в Совете Безопасности и обеспечивать поддержание мира, поскольку именно их значительные ресурсы будут в первую очередь использоваться для таких задач. Государства, которые условно можно назвать «малыми странами», настаивали на том, что ООН должна стать максимально демократичной структурой и, несмотря на особую роль пятерки в мировой политике, экономике, ее военный потенциал, процедуры работы Совета Безопасности должны быть также демократичны, и в идеале в Совете не должно быть ни постоянных членов, ни права вето, а сам Совет должен выполнять скорее оперативные функции, уступив большую часть своей задуманной роли Генеральной Ассамблее. Также разногласия уже внутри самой «Большой пятерки» вызвали вопросы об опеке над несамоуправляющимися территориями и о региональных соглашениях. Старые колониальные державы Великобритания и Франция, а также обладавшие большим влиянием в Западном полушарии США стремились сформировать эти системы таким образом, чтобы сохранить и упрочить свои позиции. СССР, наоборот, стремился к созданию максимально открытых систем, которые бы позволили ему распространять свое влияние на новые территории. В целом из рассмотрения Конференции Объединенных Наций можно сделать вывод о том, что все участники стремились закрепить и усилить свои позиции на международной арене. «Малые страны» громко заявили о себе и потребовали предоставления им равных прав с великими державами. Последние же во многом сохранили свою лидирующую роль, пусть и пойдя во многом навстречу «малым странам». Главный урок Конференции в том, что благодаря сотрудничеству и уважению позиций партнеров можно реализовывать проекты любого масштаба, а недостаток взаимопонимания ведет к расшатыванию даже самых устойчивых структур, что и продемонстрировала ООН после начала холодной войны. ; This article presents a review and analysis of discussion of several questions that gave rise for some deep controversies during the United Nations Conference on International Organization. The United Nations Conference on International Organization held in San Francisco (California, USA) becameу one of the most important milestones in the development of the system of international relations and of the world in general. This is when and where the UN Charter the main document defining the rights, obligations and principles of interaction between states was elaborated and adopted. Despite for consensus among the delegates in the matters concerning the very need for establishment of a new international organization designed to maintain international peace and security, some detail questions were the cause for severe disagreements. The most sharp debated were held between the organizers of the Conference (USA, USSR, UK and China) and also France on one side, and the majority of other nations on the other side. The core issue for these debates were the main principles of the Security Council work. The main authors of the draft Charter (who would soon also become the permanent members of the Security Council) were willing to give this UN body some special functions, and they wished to enjoy themselves special rights in the Council. They have alluded not only their special role during the Second World War, but also the fact that only possessing these special rights, specifically the «power of veto», could ensure their effective work within the Council and maintenance of peace. Recourses of this states were intended be used for this purpose in the first place. The states usually called «lesser powers» insisted that the UN should be a highly democratic structure and, despite the significant role of the «Big Five» in the world politics, economy, their military potential, the Security Council procedures should be democratic. In the ideal case, there should be no permanent members and no power of veto, and the Council should perform more operative functions, and most of the powers reserved for it should go to the General Assembly. Furthermore, the issues of the trusteeship over non-self-governing territories and of regional arrangements gave rise for the disputes within the «Big Five» themselves. The UK and France ancient colonial powers and the USA that enjoyed a very grave influence in the Western hemisphere intended to shape these systems the way that allowed them to preserve and boost their positions. On the contrary, the USSR wished to create the most transparent systems that would allow it to spread its influence over new territories. Upon reviewing the Conference in general, one can conclude that all its participants intended to establish and strengthen their positions in the world politics. The «lesser powers» made a claim about themselves and have demanded equal rights to the ones of the «Great powers». The latter ones have more or less preserved their leading role, although, making some concessions to the «lesser powers». The main lesson deriving from the Conference is that the cooperation and respect for the partners' positions can ensure the successful accomplishment of projects of any scale. On the contrary, the lack of understanding leads to the slacking of the most stable structures. The UN has demonstrated the latter case soon after the beginning of the Cold War.
В данной статье рассматривается система защиты прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации. Обращается особое внимание на несудебные институты государственной защиты, в первую очередь институт уполномоченного по правам человека. Рассматриваются деятельность неправительственных правозащитных организаций, международные механизмы защиты прав человека. Автор анализирует деятельность Европейского суда по правам человека, комитетов и комиссий, созданных в рамках ООН и на основе региональных соглашений. Подчеркивается, что созданная в России система защиты прав и свобод человека - показатель развития демократического политического режима. ; The article deals with the protection system of Human Rights and freedoms in The Russian Federation. The author pays attention to the State Institutions of Non-Judicial Protection, first of all, Human Rights Ombudsman of the Russian Federation. The author examines the activity of human rights non-government organizations, international mechanisms of human rights protection and analyses the activity of European Court of Human rights, Committees, founded within the framework of UN and on the basis of regional agreements. The author brings into focus, that System of Protection of Human rights and freedoms in Russia is the factor of development of democratic political regime.
The activity of institutions of multilateral cooperation in the security sphere is a hot issue of modern international relations within the rapid changes in the development of bilateral and multilateral cooperation between states. Changing priorities and tasks shape the new quality of interstate cooperation and the emergence of «new» geopolitical aspirations of states in the international stage. The issue of reforming and adapting international organizations is becoming one of the most important for maintaining the presence of international organizations as institutions and mechanisms for regulating cooperation regimes. Nowadays the system of international relations as a complex multicomponent macrosystem is undergoing drastic changes due to growing regional confrontation and rivalry, escalation of the conflict on regional and global levels, increasing problems of global and regional scale in different areas of interstate cooperation. Thus, it is possible to make assumptions about the aggravation of effective functioning of the international security system, ensuring the stability and peace in interstate cooperation due to various mechanisms of bilateral and multilateral cooperation. Hence, it can be argued that security international organizations remains one of the effective mechanisms of the international security system and are mechanisms of collective activity. The analysis of the activity of organizations testifies to the urgency of the issue of adaptation to new challenges and threats and the need to develop effective mechanisms for reforming the activities of such institutions to the modern system of interstate cooperation in the security sphere. The current state of development of international cooperation in general and international institutions of multilateral cooperation shows inconsistency with the existing international order. Recent trends in geopolitical confrontation in the international stage, attempts to restore hegemony through regional confrontation and global rivalry have led to an inconsistency in the structure and mechanisms of reconciling the interests and sovereign rights of states in the international arena. Thus, the growing threat to world peace necessitates further scientific analysis of ways to resolve conflicts and the need to reform approaches to the activities and functioning of international organizations and international regimes in accordance with the new order. At the same time, the issue of reforming international organizations, both structurally and in essence, remains an important element of development and rethinking for international political science. ; Діяльність інститутів багатостороннього співробітництва у безпековій сфері є доволі актуальним питанням сучасних міжнародних відносин з огляду на стрімкі зміни у розвитку як двостороннього, так і багатостороннього співробітництва між державами. Зміна пріоритетів та завдань формують як нову якість міждержавного співробітництва, так і появу «нових» геополітичних устремлінь держав на міжнародній арені. Питання реформування та адаптації міжнародних організацій стає одним з важливих для збереження присутності міжнародних організацій як інституцій та механізму регулювання режимів співпраці. Сьогодні система міжнародних відносин як складна багатокомпонентна макросистема переживає кардинальні зміни з огляду на наростання як регіонального протистояння, так і регіонального суперництва, підвищення рівня конфліктогенності як на регіональному, так на глобальному рівні, наростанню проблем як глобального, так і регіонального масштабу в різних сферах міждержавного співробітництва. Відтак, можна висловити припущення про загострення (актуалізацію) питання ефективного функціонування міжнародної системи безпеки, покликаної гарантувати стабільність та мирний характер міждержавного співробітництва із застосуванням різних механізмів як двостороннього, так і багатостороннього співробітництва. Звідси можна стверджувати, що одним з дієвих механізмів системи міжнародної безпеки як механізм колективної дії залишаються міжнародні організації, котрі працюють у сфері безпеки. Аналіз діяльності організацій засвідчує актуальність питання адаптації організацій до нових викликів та загроз, а також необхідність розробки дієвих механізмів реформування діяльності таких інституцій до сучасної системи міждержавного співробітництва у безпековій сфері. Сучасний стан розвитку міжнародної співробітництва загалом та міжнародних інституцій багатостороннього співробітництва засвідчує невідповідність існуючому міжнародному порядку. Новітні тенденції геополітичного протистояння на міжнародній арені, спроба відновлення гегемонії через регіональне протистояння та глобальне суперництво спричинило створення ситуації невідповідності структури та механізмів узгодження інтересів та суверенних прав держав на міжнародній арені. Відтак, наростаюча загроза миру у світі зумовлює необхідність подальшого глибокого аналізу шляхів врегулювання протиріч та необхідність адаптації (реформування) як підходів до діяльності, так і функціонування міжнародних організацій та міжнародних режимів у відповідності з новими умовами. Водночас питання реформування міжнародних організацій як структурно, так і по суті, залишається важливим елементом розробки та переосмислення для міжнародно-політичної науки.
The purpose of this study is to add to recent calls to develop indigenous knowledge of peace system and culture development to promote culture of peace in Africa. It assesses the indigenous Gadaa system peace concept and culture, identify its peace related values, philosophies, traditions, institutions, etc for nurturing and sustaining peace in the Oromo society, with the neighboring ethnic group, and its relevance to creating peace culture in Africa and beyond. It relates Gadaa peace system with the UN peace system initiative and framework in demonstrating the relevance of Gada peace system to peace building in multi-ethnic conflicts transformation in the Horn of Africa and beyond. Oromo people were traditionally a culturally homogeneous society with genealogical ties living in Ethiopia, Kenya, and other neighboring east African countries. They governed themselves in accordance with Gadaa (literally "era"), an outstanding democratic socio-political system long before the 16th century that has survived to date and is currently functional in Ethiopia and Kenya, and gaining importance and restored in all parts of Oromia in Ethiopia. The Gada system is an indigenous institution that pervades every aspect of an Oromo life including personal, interpersonal, social, economic and political life. The Oromo concept of peace is comprehensive and broader than western conception of absence of violence. It covers both negative and positive peace, intra-personal peace, interpersonal peace, within Oromo, with other communities, with nature, and peace with God. Therefore, to build peace culture the Gada concept of peace, truth, values, principles, and conflict resolution techniques need to be restored and promoted. It should be documented and made part of education system. The academics should do research and disseminate these values. The regional state government and civic societies should develop a peace education program based on these values and traditions so that they should be restored quickly and sustained among Oromo community in all corners of east Africa where Oromo community lives. The concepts of gender equality and participation in sustainable development of the society needs to introduced into the Oromo culture and Gada system. ; Автор акцентирует, что ключевым вопросом для всего африканского континента является установление устойчивой системы мира и безопасности, под которой он понимает устойчивое развитие, а не просто отсутствие войны или насилия. Его идея заключается в том, что в качестве инструмента для установки системы мира лучше применять традиционные ценностные и социально-организационные системы народов Африки, которые сформировались и применялись задолго до инициативы ООН по созданию культуры мира, которая сейчас сформирована в качестве базовой программы ООН для Африки и продвигает демократические ценности западной (американской и европейской) культуры. Как работающую альтернативу ооновской парадигме установления мира на африканском континенте он предлагает традиционный институт социальной организации народа оромо (населяющего различные области Эфиопии). Люди оромо традиционно были культурно однородным народом, который жил на территории Эфиопии, Кении и соседних с ними восточноафриканских стран. Они управляли собой в соответствии с Gada (буквально «эра») - совершенной демократической социально-политической системы, которая сформировалась задолго до XVI-го века, сохранилась до нашего времени и в данный момент работает в Эфиопии и Кении, приобретает все большее значение и восстанавливается во всех частях Оромия в Эфиопии. Система Gada - это институт коренных народов, который пронизывает все стороны жизни оромо, включая личные, межличностные, социальные, экономические и политические отношения. Концепция мира Оромо является более всеобъемлющей, чем западная концепция отсутствия насилия. Она регулирует эмоциональную и рациональную сферу личности оромо, ее отношения внутри культуры и вне ее, а также отношение к природе и Богу. Автор доказывает, что для построения культуры мира необходимо восстановить и продвигать концепцию мира, правды, ценностей, принципов и методов разрешения конфликтов, как это принято в Гада. Это должно быть задокументировано и включено в систему образования. Академические ученые должны проводить исследования и распространять эти ценности. Региональные государственные правительства и гражданское общество должны разработать программу по воспитанию в духе мира, основанную на этих ценностях и традициях, с тем, чтобы их можно было быстро восстановить и поддерживать среди сообщества оромо во всех уголках восточной Африки. Зато западные концепции гендерного равенства и участия в устойчивом развитии общества должны быть внедрены в культуру оромо и систему Гада. ; Автор акцентує, що ключовим питанням для всього африканського континенту є встановлення стійкої системи світу й безпеки, під якою він розуміє сталий розвиток, а не просто відсутність війни чи насильства. Його ідея полягає в тому, що в якості інструменту для встановлення системи світу краще застосовувати традиційні ціннісні й соціально-організаційні системи народів Африки, які сформувалися і застосовувалися задовго до ініціативи ООН по створенню культури світу, яка зараз сформована в якості базової програми ООН для Африки та просуває демократичні цінності західної (американської і європейської) культури. Як працюючу альтернативу оонівській парадигмі встановлення миру на африканському континенті він пропонує традиційний інститут соціальної організації народу оромо (який населяє різні області Ефіопії). Люди оромо традиційно були культурно однорідним народом, що мешкав на території Ефіопії, Кенії і сусідніх з ними східноафриканських країн. Вони управляли собою відповідно до Gada (буквально «ера») - досконалої демократичної соціально-політичної системи, яка сформувалася задовго до XVI-го століття, збереглася до нашого часу і на разі функціонує в Ефіопії і Кенії, набуває значення і відновлюється в усіх частинах Оромії в Ефіопії. Система Gada - це інститут корінних народів, який пронизує всі аспекти життя оромо, включаючи особисті, міжособистісні, соціальні, економічні та політичні відносини. Концепція світу Оромо є всеосяжнішою і ширшою, ніж західна концепція відсутності насильства. Вона регулює емоційну та раціональну сферу особи оромо, її відносини всередині культури та поза нею, її ставлення до природи та Бога. Автор доводить, що для побудови культури миру необхідно відновити й просувати концепцію світу, правди, цінностей, принципів і методів вирішення конфліктів, як це прийнято в Гада. Це має бути задокументовано і включено в систему освіти. Академічні вчені повинні проводити дослідження і поширювати ці цінності. Регіональні державні уряди і громадянське суспільство мають розробити програму з виховання в дусі миру, засновану на цих цінностях і традиціях, з тим, щоб їх можна було швидко відновити й підтримувати серед спільноти оромо у всіх куточках східної Африки. Натомість західні концепції гендерної рівності та участі у сталому розвитку суспільства повинні бути впроваджені в культуру оромо і систему Гада.
The purpose of this study is to add to recent calls to develop indigenous knowledge of peace system and culture development to promote culture of peace in Africa. It assesses the indigenous Gadaa system peace concept and culture, identify its peace related values, philosophies, traditions, institutions, etc for nurturing and sustaining peace in the Oromo society, with the neighboring ethnic group, and its relevance to creating peace culture in Africa and beyond. It relates Gadaa peace system with the UN peace system initiative and framework in demonstrating the relevance of Gada peace system to peace building in multi-ethnic conflicts transformation in the Horn of Africa and beyond. Oromo people were traditionally a culturally homogeneous society with genealogical ties living in Ethiopia, Kenya, and other neighboring east African countries. They governed themselves in accordance with Gadaa (literally "era"), an outstanding democratic socio-political system long before the 16th century that has survived to date and is currently functional in Ethiopia and Kenya, and gaining importance and restored in all parts of Oromia in Ethiopia. The Gada system is an indigenous institution that pervades every aspect of an Oromo life including personal, interpersonal, social, economic and political life. The Oromo concept of peace is comprehensive and broader than western conception of absence of violence. It covers both negative and positive peace, intra-personal peace, interpersonal peace, within Oromo, with other communities, with nature, and peace with God. Therefore, to build peace culture the Gada concept of peace, truth, values, principles, and conflict resolution techniques need to be restored and promoted. It should be documented and made part of education system. The academics should do research and disseminate these values. The regional state government and civic societies should develop a peace education program based on these values and traditions so that they should be restored quickly and sustained among Oromo community in all corners of east Africa where Oromo community lives. The concepts of gender equality and participation in sustainable development of the society needs to introduced into the Oromo culture and Gada system. ; Автор акцентирует, что ключевым вопросом для всего африканского континента является установление устойчивой системы мира и безопасности, под которой он понимает устойчивое развитие, а не просто отсутствие войны или насилия. Его идея заключается в том, что в качестве инструмента для установки системы мира лучше применять традиционные ценностные и социально-организационные системы народов Африки, которые сформировались и применялись задолго до инициативы ООН по созданию культуры мира, которая сейчас сформирована в качестве базовой программы ООН для Африки и продвигает демократические ценности западной (американской и европейской) культуры. Как работающую альтернативу ооновской парадигме установления мира на африканском континенте он предлагает традиционный институт социальной организации народа оромо (населяющего различные области Эфиопии). Люди оромо традиционно были культурно однородным народом, который жил на территории Эфиопии, Кении и соседних с ними восточноафриканских стран. Они управляли собой в соответствии с Gada (буквально «эра») - совершенной демократической социально-политической системы, которая сформировалась задолго до XVI-го века, сохранилась до нашего времени и в данный момент работает в Эфиопии и Кении, приобретает все большее значение и восстанавливается во всех частях Оромия в Эфиопии. Система Gada - это институт коренных народов, который пронизывает все стороны жизни оромо, включая личные, межличностные, социальные, экономические и политические отношения. Концепция мира Оромо является более всеобъемлющей, чем западная концепция отсутствия насилия. Она регулирует эмоциональную и рациональную сферу личности оромо, ее отношения внутри культуры и вне ее, а также отношение к природе и Богу. Автор доказывает, что для построения культуры мира необходимо восстановить и продвигать концепцию мира, правды, ценностей, принципов и методов разрешения конфликтов, как это принято в Гада. Это должно быть задокументировано и включено в систему образования. Академические ученые должны проводить исследования и распространять эти ценности. Региональные государственные правительства и гражданское общество должны разработать программу по воспитанию в духе мира, основанную на этих ценностях и традициях, с тем, чтобы их можно было быстро восстановить и поддерживать среди сообщества оромо во всех уголках восточной Африки. Зато западные концепции гендерного равенства и участия в устойчивом развитии общества должны быть внедрены в культуру оромо и систему Гада. ; Автор акцентує, що ключовим питанням для всього африканського континенту є встановлення стійкої системи світу й безпеки, під якою він розуміє сталий розвиток, а не просто відсутність війни чи насильства. Його ідея полягає в тому, що в якості інструменту для встановлення системи світу краще застосовувати традиційні ціннісні й соціально-організаційні системи народів Африки, які сформувалися і застосовувалися задовго до ініціативи ООН по створенню культури світу, яка зараз сформована в якості базової програми ООН для Африки та просуває демократичні цінності західної (американської і європейської) культури. Як працюючу альтернативу оонівській парадигмі встановлення миру на африканському континенті він пропонує традиційний інститут соціальної організації народу оромо (який населяє різні області Ефіопії). Люди оромо традиційно були культурно однорідним народом, що мешкав на території Ефіопії, Кенії і сусідніх з ними східноафриканських країн. Вони управляли собою відповідно до Gada (буквально «ера») - досконалої демократичної соціально-політичної системи, яка сформувалася задовго до XVI-го століття, збереглася до нашого часу і на разі функціонує в Ефіопії і Кенії, набуває значення і відновлюється в усіх частинах Оромії в Ефіопії. Система Gada - це інститут корінних народів, який пронизує всі аспекти життя оромо, включаючи особисті, міжособистісні, соціальні, економічні та політичні відносини. Концепція світу Оромо є всеосяжнішою і ширшою, ніж західна концепція відсутності насильства. Вона регулює емоційну та раціональну сферу особи оромо, її відносини всередині культури та поза нею, її ставлення до природи та Бога. Автор доводить, що для побудови культури миру необхідно відновити й просувати концепцію світу, правди, цінностей, принципів і методів вирішення конфліктів, як це прийнято в Гада. Це має бути задокументовано і включено в систему освіти. Академічні вчені повинні проводити дослідження і поширювати ці цінності. Регіональні державні уряди і громадянське суспільство мають розробити програму з виховання в дусі миру, засновану на цих цінностях і традиціях, з тим, щоб їх можна було швидко відновити й підтримувати серед спільноти оромо у всіх куточках східної Африки. Натомість західні концепції гендерної рівності та участі у сталому розвитку суспільства повинні бути впроваджені в культуру оромо і систему Гада.
The drug trade problem is the one of the cornerstones in American relations. The drug cartels have formed since 60-s of XX century on Latin-American territory and distributed its activity all over the US-continent. Than, the cartels became drug empires. These empires created own armed forces to face with the anti-drug war, after all, the forces became the cartels too. Drug business is a large sector of the Latin-American economy, the proof is the drug income, which was almost equal with the oil export in 2008. The attempts to solve the drug problems weren't very success, because of strong roots of it: old history and huge financial base. The great threat presents the drug availability. The DEA tried to create an effective anti-drug programs or treaties, but Latin-American peoples faced with them in a very hostile way. The countries, which are always filled in the «black list» are: Colombia, Peru, Bolivia, Venezuela and Mexico. Peru, Bolivia and Venezuela grow the drug products and Colombia and Mexico produce the drugs and sell it. In addition, there are a lot of the paradoxical cases related with a drug use. So, you can find «drug in Mexico» charts, with a price list below. $100 might be enough to purchase: 2 g of cocaine, 8 marijuana 8 servings (from 1 to 5 grams), 17 g of hashish (avg), 12 brands of LSD-25. Another paradox is that, Latin-American countries use the militarization, which is making by U.S., for personal purposes (U.S. uses militarization like a part of intervention). After September 11, 2001, drug trafficking has become closely associated with terrorists (actually, it was always the case) and was officially accompanied by the United States concern. On the one hand, the solving the drug trafficking problem will bring both economic and branding bonuses for both the United States and Latin America. Another advantage is a favorable climate for investment in South America. On the other-drug trafficking is beneficial for several reasons. First, The U.S. can make a positive image on the problem till it exists. Second, the U.S. and Latin American countries have economic bonuses by direct sales. According to statistics, the average age at which U.S. residents are starting to use drugs – 14 years. The scale of drug use is striking: 56 % of registered drug addicts in the world is in the United States. Addicts U.S. consumes about 86 % of all drugs produced in the world. By the level of HIV-infected United States took the 2-nd place in the world. The United Nations shows a visible progress in the field of anti-drug war. The drug problems are solved not only on specialized forums, programs, etc., and on the program, related with a crime. On the basis of such study and analysis of statistical data, examined the evolution of drug cartels and their influence and activities , the relevant change in the mechanisms controlling them and results. Made the forecasts for this vector ; Прослежено эволюционирование наркокартелей и их реформирование. Выявлены новые механизмы в войне с наркотиками, проведено сравнение межамериканских действий и механизмы ООН. Определены масштабность и распространенность наркотических веществ на континенте. Акцентировано внимание на возможных преимуществах и недостатках существования картелей на американской территории. ; Прослідковано еволюціонування наркокартелів та їх реформація. Виявлено нові механізми у війні з наркотиками, порівняно міжамериканські дії та механізми ООН. Визначено масштабність та поширеність наркотичних речовин на континенті. Акцентовано увагу на ймовірних перевагах та недоліках існування картелів на американській території.
Todorika K. V. UN AND ILO IN THE SYSTEM OF INTERNATIONAL LEGAL REGULATION OF SOCIAL PROTECTION OF PEOPLE LIVING WITH HIV The article examines the importance of UN and ILO acts in the system of international legal regulation of social protection of people living with HIV. It is established that HIV/ AIDS in modern conditions is recognized as a pandemic, to minimize the negative consequences of which and in the global perspective - to overcome which effective social protection system can, which should be based on international norms, that are universal values of the civilized world, generalization and careful selection of the most valuable and universal national norms, in the conflict of different interests and opinions and finding a compromise as a result of consensus. The place of the UN in the system of international legal regulation of social protection of people living with HIV, which follows from the implementation by the relevant international institution of the declared goals of its creation and functioning, which are based in international cooperation in solving international problems, including social and humanitarian nature and encouraging the development of respect for human rights and fundamental freedoms. The content of key international legal acts in the field of human rights and social protection of people living with HIV, in particular, is analyzed. It was established that one of the first international specialized institutions carrying out rule-making activities in the field of labor and social protection was and remains the International Labor Organization, the provisions of which are crucial for raising the national social protection system in general and social protection of certain categories in particular. The article notes that the international legal acts of the UN and the ILO, which enshrine international standards of social protection of people living with HIV, can be divided into general, which determine the guidelines for building a social protection system for all without exception, and special, which taking into account the consequences of HIV/ AIDS for the human body and society, the state of its prevalence is fixed by special typical forms (types) of social protection of people who have suffered adverse consequences of the corresponding social risk. Most of the general and special international documents of the UN and the ILO, which define the standards of social protection of people living with HIV, have been ratified by Ukraine. This indicates that the state supports the key directions of international policy to ensure the fundamental rights of people in general and people living with HIV in particular. In addition, the main provisions of these documents have become part of the legislation of Ukraine, including Constitution of Ukraine. ; У статті досліджено значення актів ООН та МОП у системі міжнародно-правового регулювання соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ. Встановлено, що ВіЛ/СНІД у сучасних умовах визнано пандемією, максимально мінімізувати негативні наслідки якої та у глобальній перспективі - подолати яку може ефективна система соціального захисту, яка має ґрунтуватися на міжнародних нормах, які є загальнолюдськими цінностями цивілізованого світу, що розробляються на основі вивчення, узагальнення та ретельного відбору найбільш цінних і універсальних національних норм, у зіткненні різних інтересів і думок і знаходженні в результаті консенсусу компромісного варіанту. Визначено місце ООН у системі міжнародно-правового регулювання соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, яке випливає з реалізації відповідною міжнародною інституцією проголошених цілей її створення та функціонування, що полягають у здійсненні міжнародного співробітництва з питань вирішення міжнародних проблем, зокрема соціального та гуманітарного характеру, та заохочення розвитку поваги до прав і основних свобод людини. Проаналізовано зміст ключових міжнародно-правових актів ООН у сфері захисту прав людини та соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, зокрема. Встановлено, що однією з перших міжнародних спеціалізованих інституцій, що здійснює нормотворчу діяльність у сфері праці та соціального захисту, була і залишається Міжнародна організація праці, положення актів якої мають надважливе значення для піднесення національної системи соціального захисту взагалі та соціального захисту окремих категорій осіб зокрема на більш високий рівень. У статті відзначається, що міжнародно-правові акти ООН та МОП, у яких закріплені міжнародні стандарти соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, умовно можна поділити на загальні, які визначають керівні засади побудови системи соціального захисту усіх без виключення людей, та спеціальні, які з урахуванням наслідків ВІЛ/СНІДу для організму людини та суспільства, стану його поширеності закріплюють особливі типові форми (види) соціального захисту людей, які зазнали несприятливих наслідків відповідного соціального ризику. Більшість із загальних та спеціальних міжнародних документів ООН та МОП, що визначають стандарти соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, ратифіковані Україною. Це вказує на те, що держава підтримує ключові напрями міжнародної політики щодо забезпечення основних прав людей загалом і людей, які живуть із ВІЛ, зокрема. Крім того, основні положення цих документів стали частиною законодавства України, у тому числі Конституції України.
В статье, на материалах Костромской и Ярославской губерний, анализируется процесс становления и развития милиционных частей Красной армии в первые годы Гражданской войны. На основе анализа значительного числа источников и исторической литературы выявляются позитивные и негативные стороны организации всеобщего воинского обучения и отрядов особого назначения. ; Based on the data of the Kostroma and Yaroslavl regions, the article views the process of establishment and development of militant squads of the Red Army in the beginning of the Civil War. The author of the article analyses a considerable number of documents and reveals the positive and negative aspects of the arrangement of obligatory military education and special squads.
After gaining independence in 1991 the Republic of Tajikistan has encountered a whole number of social, economic and political problems, illicit trafficking of narcotic drugs represents the greatest danger among them that leads to respective legal, medical and social implications. Subject to the existing situation the Government of the Republic of Tajikistan has elaborated the own antidrug policy. Ratification of the United Nations Single Convention on Narcotic Drugs of 1961 by parliament of the country in 1996 has become the first and policy-making step. The purpose of the paper is to analyse the role of pharmaceutical law in implementation of the United Nations Single Convention on Narcotic Drugs of 1961 in the Republic of Tajikistan. The research objects are the normative legal documents of the Republic of Tajikistan on the subject of narcotic drugs control, which have been accepted by the parliament and government, and also by ministries and departments of the country in the context of the United Nations Single Convention on Narcotic Drugs of 1961. The analysis has shown that a number of legislative documents regulated the questions of the legal circulation control of narcotic drugs and providing drug abuse assistance have been accepted in the republic to execute the article 4 of the Single Convention. The controlled substances have been classified depending on application with legitimate aims, and also on the degree of health hazard. The licensing system of activity in the field of legal circulation of narcotic drugs, accounting and prescribed distribution has been created. Import and export of narcotic drugs are controlled by means of preliminary informing and release of permits valid for one occasion; the system of necessities calculation functions. Thus, the legislative base has been created with the purpose of implementation of the United Nations Single Convention on Narcotic Drugs of 1961 in the republic on the basis of pharmaceutical law. ; Республіка Таджикистан після набуття незалежності в 1991 р. зіткнулася з цілою низкою соціальних, економічних і політичних проблем, серед яких найбільшу небезпеку становить незаконний обіг наркотичних засобів з відповідними правовими, медичними та соціальними наслідками. З урахуванням ситуації, що склалася, Уряд Республіки Таджикистан виробив свою антинаркотикову політику. Першим і визначальним політику кроком стала ратифікація у 1996 р. парламентом країни Єдиної конвенції ООН про наркотичні засоби 1961 р. Метою роботи був аналіз ролі фармацевтичного права в імплементації Єдиної конвенції ООН про наркотичні засоби 1961 р. в Республіці Таджикистан. Об'єктами дослідження були нормативно-правові акти Республіки Таджикистан з питань контролю над наркотичними засобами, прийняті парламентом і урядом, а також міністерствами і відомствами країни в контексті Єдиної конвенції ООН про наркотичні засоби 1961 року. Аналіз свідчить, що в республіці на виконання статті 4 Єдиної конвенції прийнято низку законодавчих документів, що регулюють питання контролю за легальним обігом наркотичних засобів і надання наркологічної допомоги. Контрольовані речовини класифіковано залежно від застосування в законних цілях, а також від ступеня небезпеки для здоров'я. Створено систему ліцензування діяльності у сфері законного обігу наркотичних засобів, звітності та рецептурного відпуску. Ввезення і вивезення наркотичних засобів контролюються за допомогою попереднього інформування та видачі разових дозволів, функціонує система обчислення потреб. Таким чином, в республіці на основі фармацевтичного права створена законодавча база в цілях імплементації Єдиної конвенції ООН про наркотичні засоби 1961 року.
The aim of the investigation is the analysis of growth slowdown and indeterminism (uncertainty) in the measures of the world economy, consequences clarification for the global development, which stipulates the consideration of the international economical tendencies, discussions around the situation with the international trade and restoration of the financial instability. Methodology of the research is based on the general scientific methods and on specialized methods of the economic analysis. Argumentation of theoretical positions and conclusions is done on the system approach basis with using the following methods: historical-logical, structural-functional and comparative analysis. The thesis that in 2015 UN run three main global programs (Purposes of constant development, Addis Ababa program and Paris climate agreement) is substantiated which as of today have faced a weakening of multilateralism, destabilization and large-scale uncertainties surrounding the world economy, to which the effects of the COVID-19 pandemic on health, the economy and social activities are now added. It is proved that that the expected slowdown in the world economy has been exacerbated by the pandemic that has caused the worst economic crisis since the Great Depression. Although the effects of COVID-19 on financial markets were mitigated by massive intervention by central banks in developed countries, global cooperation in this area was much weaker than after the North Atlantic financial crisis. It is concluded: to change and turn in the opposite direction these mass tendencies, the UN system must become the forum for the great political agreement, having the important meaning for reach these ambition development plans agreed in 2015. It was recommended: firstly, to develop more enhanced mechanisms for cooperation with developing countries, not only in the field of health, but also to manage the negative socio-economic consequences of the COVID-19 crisis; secondly, re-new commitments to strengthen trade multilateralism and overcome the current collapse of international trade; thirdly, the agenda for global monetary and financial cooperation is no less ambitious than the one adopted after the North Atlantic financial crisis. ; Целью исследования является анализ замедления роста и индетерминизма (неопределенности) в рамках мировой экономики, выяснения их последствий для глобального развития, что обусловливает рассмотрение международных экономических тенденций, дискуссий вокруг ситуации с международной торговлей и восстановления финансовой нестабильности. Методология исследования основана на общих научных методах, а также специализированных методах экономического анализа. Аргументация теоретических положений и выводов осуществлена на основе системного подхода с использованием методов историко-логического, структурно-функционального и сравнительного анализа. Обосновывается тезис о том, что в 2015 г. ООН запустила три основные глобальные программы (Цели устойчивого развития, Аддис-Абебськая программа действий и Парижское климатическое соглашение), которые на сегодня столкнулась с ослаблением мультилатеральности, дестабилизацией и масштабными неопределенностями, что окружают мировую экономику, к которым отныне добавились последствия пандемии COVID-19 для здоровья, экономики и социальной деятельности. Доказано, что ожидаемое замедление темпов роста мировой экономики ухудшилось из-за пандемии, которая стала причиной худшего экономического кризиса со времен Великой депрессии. Хотя последствия, вызванные COVID-19 на финансовых рынках, смягчались благодаря массовым вмешательствам центральных банков развитых стран, глобальное сотрудничество в этой области стало намного слабее, чем после североатлантического финансового кризиса. Сделан вывод: чтобы изменить и обратить эти массовые неблагоприятные тенденции, система ООН должна стать форумом для крупных политических договоренностей, которые имеют важное значение для достижения амбициозных планов развития, согласованных в 2015 г. Предложены рекомендации: во-первых, разработка более усиленных механизмов сотрудничества с развивающимися странами не только в сфере здравоохранения, но и для управления негативными социально-экономическими последствиями кризиса COVID-19; во-вторых, обновление обязательств по укреплению торговой мультилатеральности и преодолению текущего коллапса международной торговли; в-третьих, повестка дня для глобального валютно-финансового сотрудничества должна быть не менее амбициозной, чем та, которая была принята после североатлантического финансового кризиса. ; Метою дослідження є аналіз сповільнення зростання та індетермінізму (невизначеності) у межах світової економіки, з'ясування їх наслідків для глобального розвитку, що обумовлює розгляд міжнародних економічних тенденцій, дискусій навколо ситуації з міжнародною торгівлею та відновлення фінансової нестабільності. Методологія дослідження ґрунтується на загально-наукових методах, а також спеціалізованих методах економічного аналізу. Аргументація теоретичних положень і висновків здійснена на основі системного підходу з використанням методів історико-логічного, структурно-функціонального та компаративного аналізу. Обґрунтовується теза про те, що у 2015 р. ООН запустила три основні глобальні програми (Цілі сталого розвитку, Аддис-Абебська програма дій та Паризька кліматична угода), які станом на сьогодні зіштовхнулася з послабленням мультилатеральності, дестабілізацією та масштабними невизначеностями, що оточують світову економіку, до яких відтепер додалися наслідки пандемії COVID-19 для здоров'я, економіки та соціальної діяльності. Доведено, що очікуване сповільнення темпів зростання світової економіки погіршилося через пандемію, яка спричинила найгіршу економічну кризу з часів Великої депресії. Хоча наслідки, зумовлені COVID-19 на фінансових ринках, пом'якшувалися масовим втручанням центральних банків розвинених країн, глобальна співпраця в цій галузі була набагато слабшою, ніж після північно-атлантичної фінансової кризи. Зроблено висновок: щоб змінити та обернути у зворотному напрямку ці масові несприятливі тенденції, система ООН повинна постати форумом для великих політичних домовленостей, які мають важливе значення для досягнення амбіційних планів розвитку, погоджених у 2015 р. Запропоновано рекомендації: по-перше, розроблення більш посилених механізмів співпраці з країнами, що розвиваються, не лише у сфері охорони здоров'я, а й для управління негативними соціально-економічними наслідками кризи COVID-19; по-друге, оновлення зобов'язань щодо зміцнення торговельної мультилатеральності та подолання поточного колапсу міжнародної торгівлі; по-третє, порядок денний для глобального валютно-фінансового співробітництва, не менш амбітний ніж той, що був прийнятий після північноатлантичної фінансової кризи.
The aim of the investigation is the analysis of growth slowdown and indeterminism (uncertainty) in the measures of the world economy, consequences clarification for the global development, which stipulates the consideration of the international economical tendencies, discussions around the situation with the international trade and restoration of the financial instability. Methodology of the research is based on the general scientific methods and on specialized methods of the economic analysis. Argumentation of theoretical positions and conclusions is done on the system approach basis with using the following methods: historical-logical, structural-functional and comparative analysis. The thesis that in 2015 UN run three main global programs (Purposes of constant development, Addis Ababa program and Paris climate agreement) is substantiated which as of today have faced a weakening of multilateralism, destabilization and large-scale uncertainties surrounding the world economy, to which the effects of the COVID-19 pandemic on health, the economy and social activities are now added. It is proved that that the expected slowdown in the world economy has been exacerbated by the pandemic that has caused the worst economic crisis since the Great Depression. Although the effects of COVID-19 on financial markets were mitigated by massive intervention by central banks in developed countries, global cooperation in this area was much weaker than after the North Atlantic financial crisis. It is concluded: to change and turn in the opposite direction these mass tendencies, the UN system must become the forum for the great political agreement, having the important meaning for reach these ambition development plans agreed in 2015. It was recommended: firstly, to develop more enhanced mechanisms for cooperation with developing countries, not only in the field of health, but also to manage the negative socio-economic consequences of the COVID-19 crisis; secondly, re-new commitments to strengthen trade multilateralism and overcome the current collapse of international trade; thirdly, the agenda for global monetary and financial cooperation is no less ambitious than the one adopted after the North Atlantic financial crisis. ; Целью исследования является анализ замедления роста и индетерминизма (неопределенности) в рамках мировой экономики, выяснения их последствий для глобального развития, что обусловливает рассмотрение международных экономических тенденций, дискуссий вокруг ситуации с международной торговлей и восстановления финансовой нестабильности. Методология исследования основана на общих научных методах, а также специализированных методах экономического анализа. Аргументация теоретических положений и выводов осуществлена на основе системного подхода с использованием методов историко-логического, структурно-функционального и сравнительного анализа. Обосновывается тезис о том, что в 2015 г. ООН запустила три основные глобальные программы (Цели устойчивого развития, Аддис-Абебськая программа действий и Парижское климатическое соглашение), которые на сегодня столкнулась с ослаблением мультилатеральности, дестабилизацией и масштабными неопределенностями, что окружают мировую экономику, к которым отныне добавились последствия пандемии COVID-19 для здоровья, экономики и социальной деятельности. Доказано, что ожидаемое замедление темпов роста мировой экономики ухудшилось из-за пандемии, которая стала причиной худшего экономического кризиса со времен Великой депрессии. Хотя последствия, вызванные COVID-19 на финансовых рынках, смягчались благодаря массовым вмешательствам центральных банков развитых стран, глобальное сотрудничество в этой области стало намного слабее, чем после североатлантического финансового кризиса. Сделан вывод: чтобы изменить и обратить эти массовые неблагоприятные тенденции, система ООН должна стать форумом для крупных политических договоренностей, которые имеют важное значение для достижения амбициозных планов развития, согласованных в 2015 г. Предложены рекомендации: во-первых, разработка более усиленных механизмов сотрудничества с развивающимися странами не только в сфере здравоохранения, но и для управления негативными социально-экономическими последствиями кризиса COVID-19; во-вторых, обновление обязательств по укреплению торговой мультилатеральности и преодолению текущего коллапса международной торговли; в-третьих, повестка дня для глобального валютно-финансового сотрудничества должна быть не менее амбициозной, чем та, которая была принята после североатлантического финансового кризиса. ; Метою дослідження є аналіз сповільнення зростання та індетермінізму (невизначеності) у межах світової економіки, з'ясування їх наслідків для глобального розвитку, що обумовлює розгляд міжнародних економічних тенденцій, дискусій навколо ситуації з міжнародною торгівлею та відновлення фінансової нестабільності. Методологія дослідження ґрунтується на загально-наукових методах, а також спеціалізованих методах економічного аналізу. Аргументація теоретичних положень і висновків здійснена на основі системного підходу з використанням методів історико-логічного, структурно-функціонального та компаративного аналізу. Обґрунтовується теза про те, що у 2015 р. ООН запустила три основні глобальні програми (Цілі сталого розвитку, Аддис-Абебська програма дій та Паризька кліматична угода), які станом на сьогодні зіштовхнулася з послабленням мультилатеральності, дестабілізацією та масштабними невизначеностями, що оточують світову економіку, до яких відтепер додалися наслідки пандемії COVID-19 для здоров'я, економіки та соціальної діяльності. Доведено, що очікуване сповільнення темпів зростання світової економіки погіршилося через пандемію, яка спричинила найгіршу економічну кризу з часів Великої депресії. Хоча наслідки, зумовлені COVID-19 на фінансових ринках, пом'якшувалися масовим втручанням центральних банків розвинених країн, глобальна співпраця в цій галузі була набагато слабшою, ніж після північно-атлантичної фінансової кризи. Зроблено висновок: щоб змінити та обернути у зворотному напрямку ці масові несприятливі тенденції, система ООН повинна постати форумом для великих політичних домовленостей, які мають важливе значення для досягнення амбіційних планів розвитку, погоджених у 2015 р. Запропоновано рекомендації: по-перше, розроблення більш посилених механізмів співпраці з країнами, що розвиваються, не лише у сфері охорони здоров'я, а й для управління негативними соціально-економічними наслідками кризи COVID-19; по-друге, оновлення зобов'язань щодо зміцнення торговельної мультилатеральності та подолання поточного колапсу міжнародної торгівлі; по-третє, порядок денний для глобального валютно-фінансового співробітництва, не менш амбітний ніж той, що був прийнятий після північноатлантичної фінансової кризи.
The aim of the investigation is the analysis of growth slowdown and indeterminism (uncertainty) in the measures of the world economy, consequences clarification for the global development, which stipulates the consideration of the international economical tendencies, discussions around the situation with the international trade and restoration of the financial instability. Methodology of the research is based on the general scientific methods and on specialized methods of the economic analysis. Argumentation of theoretical positions and conclusions is done on the system approach basis with using the following methods: historical-logical, structural-functional and comparative analysis. The thesis that in 2015 UN run three main global programs (Purposes of constant development, Addis Ababa program and Paris climate agreement) is substantiated which as of today have faced a weakening of multilateralism, destabilization and large-scale uncertainties surrounding the world economy, to which the effects of the COVID-19 pandemic on health, the economy and social activities are now added. It is proved that that the expected slowdown in the world economy has been exacerbated by the pandemic that has caused the worst economic crisis since the Great Depression. Although the effects of COVID-19 on financial markets were mitigated by massive intervention by central banks in developed countries, global cooperation in this area was much weaker than after the North Atlantic financial crisis. It is concluded: to change and turn in the opposite direction these mass tendencies, the UN system must become the forum for the great political agreement, having the important meaning for reach these ambition development plans agreed in 2015. It was recommended: firstly, to develop more enhanced mechanisms for cooperation with developing countries, not only in the field of health, but also to manage the negative socio-economic consequences of the COVID-19 crisis; secondly, re-new commitments to strengthen trade multilateralism and overcome the current collapse of international trade; thirdly, the agenda for global monetary and financial cooperation is no less ambitious than the one adopted after the North Atlantic financial crisis. ; Целью исследования является анализ замедления роста и индетерминизма (неопределенности) в рамках мировой экономики, выяснения их последствий для глобального развития, что обусловливает рассмотрение международных экономических тенденций, дискуссий вокруг ситуации с международной торговлей и восстановления финансовой нестабильности. Методология исследования основана на общих научных методах, а также специализированных методах экономического анализа. Аргументация теоретических положений и выводов осуществлена на основе системного подхода с использованием методов историко-логического, структурно-функционального и сравнительного анализа. Обосновывается тезис о том, что в 2015 г. ООН запустила три основные глобальные программы (Цели устойчивого развития, Аддис-Абебськая программа действий и Парижское климатическое соглашение), которые на сегодня столкнулась с ослаблением мультилатеральности, дестабилизацией и масштабными неопределенностями, что окружают мировую экономику, к которым отныне добавились последствия пандемии COVID-19 для здоровья, экономики и социальной деятельности. Доказано, что ожидаемое замедление темпов роста мировой экономики ухудшилось из-за пандемии, которая стала причиной худшего экономического кризиса со времен Великой депрессии. Хотя последствия, вызванные COVID-19 на финансовых рынках, смягчались благодаря массовым вмешательствам центральных банков развитых стран, глобальное сотрудничество в этой области стало намного слабее, чем после североатлантического финансового кризиса. Сделан вывод: чтобы изменить и обратить эти массовые неблагоприятные тенденции, система ООН должна стать форумом для крупных политических договоренностей, которые имеют важное значение для достижения амбициозных планов развития, согласованных в 2015 г. Предложены рекомендации: во-первых, разработка более усиленных механизмов сотрудничества с развивающимися странами не только в сфере здравоохранения, но и для управления негативными социально-экономическими последствиями кризиса COVID-19; во-вторых, обновление обязательств по укреплению торговой мультилатеральности и преодолению текущего коллапса международной торговли; в-третьих, повестка дня для глобального валютно-финансового сотрудничества должна быть не менее амбициозной, чем та, которая была принята после североатлантического финансового кризиса. ; Метою дослідження є аналіз сповільнення зростання та індетермінізму (невизначеності) у межах світової економіки, з'ясування їх наслідків для глобального розвитку, що обумовлює розгляд міжнародних економічних тенденцій, дискусій навколо ситуації з міжнародною торгівлею та відновлення фінансової нестабільності. Методологія дослідження ґрунтується на загально-наукових методах, а також спеціалізованих методах економічного аналізу. Аргументація теоретичних положень і висновків здійснена на основі системного підходу з використанням методів історико-логічного, структурно-функціонального та компаративного аналізу. Обґрунтовується теза про те, що у 2015 р. ООН запустила три основні глобальні програми (Цілі сталого розвитку, Аддис-Абебська програма дій та Паризька кліматична угода), які станом на сьогодні зіштовхнулася з послабленням мультилатеральності, дестабілізацією та масштабними невизначеностями, що оточують світову економіку, до яких відтепер додалися наслідки пандемії COVID-19 для здоров'я, економіки та соціальної діяльності. Доведено, що очікуване сповільнення темпів зростання світової економіки погіршилося через пандемію, яка спричинила найгіршу економічну кризу з часів Великої депресії. Хоча наслідки, зумовлені COVID-19 на фінансових ринках, пом'якшувалися масовим втручанням центральних банків розвинених країн, глобальна співпраця в цій галузі була набагато слабшою, ніж після північно-атлантичної фінансової кризи. Зроблено висновок: щоб змінити та обернути у зворотному напрямку ці масові несприятливі тенденції, система ООН повинна постати форумом для великих політичних домовленостей, які мають важливе значення для досягнення амбіційних планів розвитку, погоджених у 2015 р. Запропоновано рекомендації: по-перше, розроблення більш посилених механізмів співпраці з країнами, що розвиваються, не лише у сфері охорони здоров'я, а й для управління негативними соціально-економічними наслідками кризи COVID-19; по-друге, оновлення зобов'язань щодо зміцнення торговельної мультилатеральності та подолання поточного колапсу міжнародної торгівлі; по-третє, порядок денний для глобального валютно-фінансового співробітництва, не менш амбітний ніж той, що був прийнятий після північноатлантичної фінансової кризи.
