Suchergebnisse

Part 2. Modernization of China's trade policy. Urgency of the research. Effective foreign trade policy of China and its accession to the WTO have had a positive impact on the country's integration into the global economy and have provided China with world leadership in terms of the main trade indicators in recent years. Target setting. Trade policy of the People's Republic of China plays a leading role in economic development of the country, despite its contradictory nature. Actual scientific researches and issues analysis. The works of V. Kiktenko, O. Oliynyk, K. Frend, L. Chen and others are devoted to the issues of economic development of China and its place in the world economy. Uninvestigated parts of general matters defining. At the theoretical level, insufficient attention has been paid to the issues related to the modernized trade policy of the PRC. The research objective. The aim of the work is to investigate the current state of trade policy of the People's Republic of China. The statement of basic materials. Trade policy of the country is characterized by the use of tariff and non-tariff instruments. The customs duty of China includes the MFN rates, contractual tariff rates, special fares, general tariff rates, tariff quota rates, and temporary duties. Import and export licensing holds an important place among the non-tariff instruments of China's trade policy. It should be noted that China also introduces general restrictions on export and those which are country-specific. Conclusions. China's foreign trade policy goes through the period of modernization towards greater liberalization, pluralism and transparency. The protection of national interests are becoming more and more analogous to those of the leading countries of the world, it is characterized by hierarchically lined state and business institutions and takes into account the economic and political interests of stakeholders. At the same time, the role of China as a trade partner for the most of the countries increases. ; Частина 2. Модернізація торговельної політики Китаю. Актуальність теми дослідження. Ефективна зовнішньоторговельна політика Китаю та вступ до СОТ позитивно вплинули на інтеграцію країни у глобальну економіку та забезпечили світове лідерство за основними торговельними показниками протягом останніх років. Постановка проблеми. Торговельній політиці КНР належить провідна роль в якості інструменту економічного розвитку країни, незважаючи на її суперечливість. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням економічного розвитку Китаю та його місця в світовій економіці присвячені роботи В. Кіктенка, О. Олійника, К. Френда, Л. Чен та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. На теоретичному рівні не достатньо уваги приділено питанням модернізованої торговельної політики КНР. Постановка завдання. Метою роботи є дослідження сучасного стану торговельної політики КНР. Виклад основного матеріалу. Торговельна політика країни реалізується за допомогою тарифних і нетарифних інструментів. Митний тариф Китаю складається зі ставок РНС, договірних тарифних ставок, спеціального пільгового тарифу, загальних тарифних ставок, ставок тарифної квоти та тимчасових мит. Серед нетарифних інструментів торговельної політики Китаю важливе місце займають ліцензування імпорту та експорту. Слід також зазначити, що Китай вводить загальні обмеження на експорт, а також залежно від країни призначення. Висновки. Зовнішньоторговельна політика Китаю проходить період модернізації у бік більшої лібералізації, плюралізму та прозорості. Захист національних інтересів стає все більш подібним до аналогів провідних країн світу з ієрархічно вишикуваними державними і бізнес інституціями та врахуванням економічних й політичних інтересів стейкхолдерів. Одночасно зростає вагомість КНР як торговельного партнера більшості країн світу.

The article describes the global value chains, as a factor in modern economic development of the countries, identified new tasks of government economic policy in the modern realities of foreign economic cooperation. There is a growing influence of global value chains on the nature of international trade, competitiveness and economic growth of countries. It is concluded that the global value chains reinforce the interdependence of countries and, consequently, the need for cooperation in the field of economic policy. Getting benefits from participation in global value chains requires a structured approach, covering a large number of policy options, including a broad concept of development, including aimed at supporting private sector development, the creation of favorable investment conditions and the creation of capacities for local business, ensuring consistency in trade and investment strategies. ; В статье рассмотрены глобальные цепочки создания стоимости, как фактор экономического развития стран, определены новые задачи государственной экономической политики в современных реалиях внешнеэкономического сотрудничества. Отмечается растущее влияние глобальных цепочек создания стоимости на характер международной торговли, конкурентоспособность стран и экономический рост. Делается вывод о том, что глобальные цепочки создания стоимости усиливают взаимозависимость стран, и, соответственно, необходимость в сотрудничестве стран в сфере экономической политики. Получение преимуществ от участия в глобальных цепочках создания стоимости требует структурного подхода, охватывающего большое количество политических параметров, включая широкую концепцию развития, в том числе направленную на поддержку развития частного сектора; создание благоприятных инвестиционных условий и создание производственных мощностей на местных предприятиях; обеспечение согласованности торговых и инвестиционных стратегий. ; У статті розглянуті глобальні ланцюжки створення вартості, як фактор економічного розвитку країн, визначено нові завдання державної економічної політики в сучасних реаліях зовнішньоекономічного співробітництва. Відзначається зростаючий вплив глобальних ланцюжків створення вартості на характер міжнародної торгівлі, конкурентоспроможність країн і економічне зростання. Робиться висновок про те, що глобальні ланцюжки створення вартості підсилюють взаємозалежність країн, і, відповідно, необхідність у співпраці країн у сфері економічної політики. Отримання переваг від участі в глобальних ланцюжках створення вартості вимагає структурного підходу, що охоплює велику кількість політичних параметрів, включаючи широку концепцію розвитку, в тому числі спрямовану на підтримку розвитку приватного сектора; створення сприятливих інвестиційних умов і створення виробничих потужностей на місцевих підприємствах; забезпечення узгодженості торговельних і інвестиційних стратегій.

Відповідно до статті 50 Лісабонського договору про приєднання до Європейського Союзу будь-яка держава-член може вийти із Союзу. На основі цього правила у Великобританії було розпочато процес Brexit. Він був заснований на результатах консультативного референдуму 23 червня 2016 року, коли 51,9% його учасників проголосували за вихід. 23 січня 2020 р. Палата лордів затвердила угоду про Brexit, яка дозволила Великобританії вийти з ЄС 31 січня 2020 р. Цього дня Європарламент ратифікував угоду про Brexit, і Великобританія завершила членство в ЄВРОПА. Brexit став дуже серйозним випробуванням для Великобританії та ЄС. Найбільша загроза для ЄС полягає в тому, що Brexit може спровокувати подібні процеси дезінтеграції в інших європейських країнах. Угода про вихід Великобританії з ЄС передбачає перехідний період з 31 січня 2020 року до 31 грудня 2021 року. Під час перехідного періоду застосовуватиметься право ЄС, але будуть деякі винятки: Великобританія не братиме участі у процесі прийняття рішень ЄС і не зможе голосувати на виборах до Європейського парламенту. Протягом перехідного періоду він залишатиметься частиною митного союзу та єдиного ринку ЄС, відповідатиме умовам торгової політики та митним тарифам ЄС. Проект політичної декларації, підписаний ЄС та Великобританією разом із угодою про Brexit, передбачає збереження партнерства сторін на основі спільних цінностей після виходу Великобританії з ЄС. Одночасно повинні бути забезпечені британський суверенітет та захист внутрішнього ринку Великої Британії, незалежна торгова політика та припинення вільного руху людей між ЄС та Великобританією. Їх подальша співпраця та роль у європейських та світових міжнародних процесах залежатимуть від налагодження співпраці між Великобританією та ЄС протягом перехідного періоду.

The article is devoted to the formation of vision of modern global branding, namely its conceptual aspect. Ukrainian market is specific from the point of view of brand promoting, it is still attractive for the new foreign brands whose coming stimulates Ukrainian firms to make active ads supporting. In general characterizing branding in Ukraine it is possible to highlight some its special features: it is increased the number of brands which have "national colors"; it is risen the number of brands which have the elements of national symbolic. It is defined that effectiveness of global brand-management is explained by that global brand politics encourages reducing the unit cost of production (scale effect, simplification of process and integration of resources); scale effect is seen in the sphere of distribution; thanks to that in global company a product is universal and identic on all markets and the necessity of a new product creating disappears; global brand politics allows to reduce or avoid costs on adaptation to local brand, package and adverts conditions. ; Статья посвящена формированию виденья современного глобального брендинга, в частности его концептуальному аспекту. Украинский рынок специфичен с точки зрения продвижения бренда, он как и раньше, привлекателен для новых иностранных брендов, приход которых вынуждает украинские фирмы заниматься активной рекламной поддержкой. В целом, характеризуя современные тенденции развития брендинга в Украине, можно выделить некоторые характерные его черты: увеличивается количество брендов, которые носят "национальную окраску"; растет количество брендов, которые имеют элементы национальной символики. Определено, что эффективность глобального бренд-менеджмента объясняется тем, что глобальная марочная политика способствует сокращению расходов на производство единицы продукции (эффекты масштаба, упрощения процесса и объединения ресурсов); эффект масштаба проявляется в сфере дистрибуции; благодаря тому, что у глобальной компании продукт универсален и идентичен на всех рынках, исчезает необходимость разрабатывать новый продукт для каждого рынка, который значительно снижает расходы компании на научные исследования и разработки; глобальная марочная политика позволяет уменьшить или избежать расходов на адаптацию к локальным условиям бренда, упаковки, рекламы. ; Стаття присвячена формуванню бачення сучасного глобального брендингу, зокрема його концептуальному аспекту. Український ринок специфічний з точки зору просування бренду, він як і раніше привабливий для нових іноземних брендів, приплив яких змушує українські фірми займатися активною рекламною підтримкою. В цілому, характеризуючи сучасні тенденції розвитку брендингу в Україні, можна виділити деякі характерні його риси: збільшується кількість брендів, що носять "національне забарвлення"; зростає кількість брендів, які мають елементи національної символіки. Визначено, що ефективність глобального бренд-менеджменту пояснюється тим, що глобальна марочна політика сприяє скороченню витрат на виробництво одиниці продукції (ефекти масштабу, спрощення процесу і об'єднання ресурсів); ефект масштабу проявляється у сфері дистрибуції; завдяки тому, що у глобальної компанії продукт універсальний та ідентичний на усіх ринках, зникає необхідність розробляти новий продукт для кожного ринку, що значно знижує витрати компанії на наукові дослідження і розробки; глобальна марочна політика дозволяє зменшити або уникнути витрати на адаптацію до локальних умов бренду, упаковки, реклами.

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності