У статті, на основі протоколів засідань парламенту, визначено кількісний та персональний склад українського представництва в рейхсраті протягом 1867–1873 рр. Автор зробив спробу дослідити діяльність русинів-українців в австрійському парламенті, з'ясувати головні напрямки їх співпраці з іншими депутатами зокрема і з цілими фракціями загалом. Особлива увага приділена парламентським депутатам, які взяли на себе роль лідерів українського національного руху Галичини.
Ключові слова: посол (депутат), рейхсрат, Палата послів, Палата панів, Галичина, Австро-Угорська імперія.
The article studied ethno-political processes in Bukovina. We consider the social, political, scientific and theoretical aspects Rusynism beginning of the XXI century. Scientific analysis in the article indicates that "Rusyns" - the Ukrainians, and ethnological evidence of Rusynism outside the Ukrainian nation and culture there. ; Cet article examine les processus ethno-politiques en Bucovine. Nous considérons le début des aspects sociaux, politiques, scientifiques et théoriques de. L'analyse scientifique faite dans l'article montre que les "Ruthènes" sont la preuve ukrainien, et il n'existe aucune prevueethnographique de rusynism l'extérieur de la nation ukrainienne et de la culture là-bas. ; У статті досліджено етнополітичні процеси на Буковині. Розглядаються суспільні, політичні і науково-теоретичні аспекти русинства початку ХХІ ст. Науковий аналіз, здійснений у статті, показує, що "русини" – це українці, й етнологічних доказів існування русинства поза українською нацією та культурою немає. ; В статье исследованы этнополитические процессы на Буковине. Рассматриваются общественные, политические и научно-теоретические аспекты русинства начала ХХІ в. Научный анализ, проведенный в статье, показывает, что "русины" – это украинцы, и этнологических доказательств существования русинства вне украинской нации и культуры нет.
The article studied ethno-political processes in Bukovina. We consider the social, political, scientific and theoretical aspects Rusynism beginning of the XXI century. Scientific analysis in the article indicates that "Rusyns" - the Ukrainians, and ethnological evidence of Rusynism outside the Ukrainian nation and culture there. ; Cet article examine les processus ethno-politiques en Bucovine. Nous considérons le début des aspects sociaux, politiques, scientifiques et théoriques de. L'analyse scientifique faite dans l'article montre que les "Ruthènes" sont la preuve ukrainien, et il n'existe aucune prevueethnographique de rusynism l'extérieur de la nation ukrainienne et de la culture là-bas. ; В статье исследованы этнополитические процессы на Буковине. Рассматриваются общественные, политические и научно-теоретические аспекты русинства начала ХХІ в. Научный анализ, проведенный в статье, показывает, что "русины" – это украинцы, и этнологических доказательств существования русинства вне украинской нации и культуры нет. ; У статті досліджено етнополітичні процеси на Буковині. Розглядаються суспільні, політичні і науково-теоретичні аспекти русинства початку ХХІ ст. Науковий аналіз, здійснений у статті, показує, що "русини" – це українці, й етнологічних доказів існування русинства поза українською нацією та культурою немає.
The article studied ethno-political processes in Bukovina. We consider the social, political, scientific and theoretical aspects Rusynism beginning of the XXI century. Scientific analysis in the article indicates that "Rusyns" - the Ukrainians, and ethnological evidence of Rusynism outside the Ukrainian nation and culture there. ; Cet article examine les processus ethno-politiques en Bucovine. Nous considérons le début des aspects sociaux, politiques, scientifiques et théoriques de. L'analyse scientifique faite dans l'article montre que les "Ruthènes" sont la preuve ukrainien, et il n'existe aucune prevueethnographique de rusynism l'extérieur de la nation ukrainienne et de la culture là-bas. ; У статті досліджено етнополітичні процеси на Буковині. Розглядаються суспільні, політичні і науково-теоретичні аспекти русинства початку ХХІ ст. Науковий аналіз, здійснений у статті, показує, що "русини" – це українці, й етнологічних доказів існування русинства поза українською нацією та культурою немає. ; В статье исследованы этнополитические процессы на Буковине. Рассматриваются общественные, политические и научно-теоретические аспекты русинства начала ХХІ в. Научный анализ, проведенный в статье, показывает, что "русины" – это украинцы, и этнологических доказательств существования русинства вне украинской нации и культуры нет.
The Austrian Empire in the second half of ХІХ century pursued liberal reforms, one of which was the convening of a parliament (the Reichsrat), which consisted of two parts: House of Ambassadors and House of Lords. The upper chamber was appointed personally by the emperor, and the lower was chosen by all people of the multinational empire from among themselves. The inhabitants of Galicia which became the province of the empire in 1772 year were not the exception, and participated in all transformations. The main idea of the article is to highlight the work of the Rusyn-Ukrainians in the Austrian Parliament, find out their role in considering draft laws. During 1867–1873 years took place three cadence of the parliament, in which Rusyn-Ukrainians of Galicia took an active participation In general, for the specified period in the Reichsrat there were 13 Ukrainians: eight peasants, two Greek-Catholic priests, two metropolitans and one representative of the intelligentsia. Moreover, the peasant Ivan Bodnar was a deputy in all three cadences, and Amvrosiy Yanovsky in two. However, I. Bodnar not only didn't stand out in the House of Ambassadors, but also received charges in the newspaper Word" (Slovo) about the vain use of money. Almost all Ukrainian deputies, except I. Gushalevich and A. Yanovsky worked closely with the Poles and entered their parliamentary club – Polish circle. The most active member of the parliament in this period was I. Gushalevich. He repeatedly spoke in the Reichsrat highlight problems of schooling in Galicia, not the solution to the problems of Rusyn-Ukrainians, with criticism of the constitution. He established contacts with the Austro-German House of Ambassadors and with their help filed Interpellate (a deputy's request to the government) October 3, 1868. In addition, he often entered into controversy with deputies, who considered themselves Poles by nationality and Rusyn-Ukrainians by origin. In addition to I. Gushalevich, famous national-cultural figures, who were deputies of parliament, became A. Yanovsky and S. Litvinovich. At that, the last one, becoming Metropolitan of the Greek-Catholic Church, automatically got to the upper chamber of the Reichsrat – the House of Lords. He did never make a speech in the Parliament, however, he became a member of several committees. The next Greek-Catholic Metropolitan Joseph Sembratovich completely ignored the work of the Reichsrat – and even often did not come to Vienna. So, on the basis of minutes of parliamentary sessions, was installed a quantitative and personal composition Ukrainian representation of the Galicia in the Austrian parliament. It was determined that the Rusyn-Ukrainians in general continued to cooperate with the Poles, although there were single contacts with other parliamentary factions, such as the Austro-German liberals. The Ukrainian representation was passive, deputies-peasants were not prepared to respond accordingly to the political situation, and that's why become observers. Also, the decline in the number of Greek-Catholic clergy was negatively affected by the Ukrainian representation in the parliament. The priests had the appropriate education, they knew the languages, the fundamentals of state governance and, the most importantly, understood the problems of the Rusyn-Ukrainians and the ways of their solution. Keywords:ambassador(deputy),Reichsrat, the House of Ambassadors, the House of Lords, Galicia,the Austro-Hungarian Empire. ; У статті, на основі протоколів засідань парламенту, визначено кількісний та персональний склад українського представництва в рейхсраті протягом 1867–1873рр. Автор зробив спробу дослідити діяльність русинів-українців в австрійському парламенті, з'ясувати головні напрямки їх співпраці з іншими депутатами зокрема і з цілими фракціями загалом. Особлива увага приділена парламентським депутатам, які взяли на себе роль лідерів українського національного руху Галичини. Ключові слова: посол (депутат), рейхсрат, Палата послів, Палата панів, Галичина, Австро-Угорська імперія.
The article is dedicated to the activity of Ukrainiansrepresentation in the Austrian parliament in 1861 – 1865 years. The authordetermined the quantitative composition of Rusyn-Ukrainians in the Reichsrat,main directions of the activity Ukrainians deputies. ; Статья посвящена деятельности украинского представительства в австрийском парламенте в 1861 – 1865 гг. Автор определил количественный состав русинов-украинцев в рейхсрате, основные направления деятельности украинских депутатов. ; Стаття присвячена діяльності українського представництва в австрійському парламенті в 1861 – 1865 рр. Автор визначив кількісний склад русинів-українців у рейхсраті, основні напрямки діяльності українських депутатів.
Показано, що у воєнний конфлікт втягуються не лише ті, хто перебуваєв зоні бойових дій чи тримає зброю в руках, а й мирні громадяни, які відчуваютьна собі прямий чи опосередкований вплив цих воєнних дій. Порушується проб-лема використання мовних кліше (наприклад, "сепаратист", "націоналіст","вата", "бандюки") як інструменту спрощеного розуміння ситуації та залученняв конфлікт. Обстоюється ідея необхідності розроблення програм психологічногосупроводу, реадаптації та реінтеграції учасників бойових дій і мешканців оку-пованих територій у мирний простір життєдіяльності суспільства. Сформульо-вано та описано проблематику, що має найбільший конфліктний потенціал зпогляду формування загальноукраїнської ідентичності: 1) використання мовнихмаркерів; 2) неготовність пробачати, якщо в результаті воєнного конфліктузагинули близькі; 3) оцінки подій кінця 2013 – початку 2014 років; 4) ставленнядо політичних лідерів РФ; 5) бачення майбутнього Донбасу. Визначено, якіуявлення є спільними для громадян підконтрольних та окупованих територій:негативне ставлення до воєнних дій; відсутність ненависті до пересічних гро-мадян; незадоволеність через корумповані дії представників влади; неприпус-тимість мародерства; уявлення про можливий перебіг воєнного конфлікту;уявлення про роль та інтереси РФ у воєнному конфлікті. Представлено модельпошуку злагоди та порозуміння між громадянами підконтрольних і тимчасовоокупованих територій, яка передбачає поетапні заходи: 1) формування спіль-ного образу ситуації; 2) створення оптимальної моделі взаємодії; 3) оприяв-нення та інвентаризацію ресурсів і засобів упровадження запропонованої моделі.Підкреслюється необхідність розроблення критеріїв оцінки справедливостіприйнятих рішень у різних проблемних ситуаціях. Запропоновано низку реф-лексивних питань, що дають змогу зняти наявні наразі упередження щодомешканців ОРДЛО. Зроблено висновок про необхідність розроблення програмипсихологічного супроводу процесів формування та розвитку загальнонаціо-нальної ідентичності для мешканців окупованих територій.
У громадянській війні в Іспанії 1936-1939 рр. брав участь Радянський Союз на боці республіканського уряду. Це була гібридна війна в повному розумінні. Відновлення історичної правди надзвичайно складне завдання. Сьогодні в історичній літературі «допомогу» СРСР Іспанії вже трактують як інтервенцію, спробу встановити свій контроль через світову революцію. В дослідженнях радянських і російських учених ніколи не йшла мова про участь того чи іншого із радянських народів. Мета статті – визначити участь українців у цій війні. Громадянська війна в Іспанії продовжувалась від липня 1936 р. до березня 1939 р. між лівореспубліканським урядом Іспанської Республіки та правими консервативними силами країни. Українці брали участь у бойових діях як на боці республіканського уряду, так і на боці франкістських сил, і відіграли чималу роль у бойових діях. Але ця тема заслуговує на більш детальне дослідження в межах всієї України.
Cтаття присвячена вивченню діяльності як українських етнічних організацій на території Канади, так і окремих осіб, відомих канадських політиків українського походження, щодо лобіювання української державності перед урядом Канади. Цілком зрозуміло, що тісні дружні міждержавні стосунки між обома державами склалися після проголошення України незалежною. Особливо Канада підтримує Україну в теперішній, важкий час у протистоянні із російською агресією. Безперечно, офіційна Канада, не зовсім могла відверто говорити про українську державність до 1991 р. Але, очевидно, вона постійно відчувала тиск з боку української громади, мається на увазі 1920-1980 рр., щодо лобіювання інтересів Материкової Батьківщини. Відомо що Канада достатньо толерантно та приязно ставилась до змагань українців за свою державність. До 1923 р. на території Домініону функціонувало дипломатичне представництво Західноукраїнської Народної Республіки, представники української громади Канади були делегатами на Паризьку мирну конференцію після Першої світової війни, утворення та діяльність Комітету українців Канади (в подальшому Конгресу українців Канади), участь у відстоюванні українських інтересів першого канадського українця у Федеральному парламенті Михайла Лучковича, діяльність та промови Сенатора українського походження Павла Юзика – всі ці речі дають підстави говорити про увагу Канади до українського питання.
Грузино-українські відносини сягають Х століття, і ці стосунки тривають століттями. Ця стаття є саме спробою зобразити ці стосунки. Україна завжди відігравала важливу роль у всіх розділах історії, будучи одним із найсерйозніших гравців у світовій політиці та залишається донині. Стаття стосується діяльності українців у Батумі. Хоча в Аджарі було мало українців, ті, хто були, відіграли значну роль у розвитку цього регіону Грузії. Через два десятиліття після приєднання Батумі став головним морським портом. Ротшильд, Манташев, Нобелів та інші монополістичні об'єднання, міцно створені в місті. Подія, згадана у науковій роботі, належним чином обговорюється. У статті представлені українські діячі, які всіляко підтримували грузинських робітників. На заводі Ротшильда директором був француз Гійон, а генеральним директором - Шинкар, українського походження. Наймали лише грузинів, бо "грузини - сумлінні робітники та вчасно виконують доручену їм роботу". Робота багато представлена архівними документами України та Грузії, що зображують їхні робочі стосунки, відмінне ставлення керівника фабрики, українця Шинкара підкреслюється професіоналізм грузинських робітників. Стаття робить особливий акцент на підйомі революційного руху в Батумі, проблемах лояльного ставлення українських менеджерів до грузинських робітників. Більше того, українець Олександр Олчевський був членом Батумської соціально-федералістичної партії, що вільно розмовляв з грузинською та російською мовами, яка активно брала участь у таємних зустрічах. Він запропонував сторонам керувати роботою з акцентом на національних питаннях та проводити зустрічі, обговорюючи на них національні проблеми. У статті представлені католики українського походження, які проживають у Батумі та католицький рух, окупація Батумі англійцями, економічна освіта, мистецтво, культура, медицина та інші актуальні питання співпраці в інших сферах. Населення Батумі пам'ятає їх як висококваліфікованих робітників та чудових друзів грузин.
Since 1921 on the territories of ex-Russian empire that according to the conditions of the Treaty of Rome was a part of Rzeczpospolita (Kingdom of Poland and the Grand Duchy of Lithuania) and since 1922 in eastern Galicia the government of the country started general call to military service. The aim of this article is to define and analyze the principle factors that determined the attitude of Ukrainian servicemen to military service in Polish army, to look into and describe how units' commanders characterized Ukrainian recruits, and to clarify who were Ukrainians in Polish army "ours" or "alien". The first calls of Ukrainians to military service in Polish army took place at the time of the biggest tensions in the bilateral relations caused by the defeat of West Ukrainian People's Republic (ZUNR), uncertain Public Legal Status of Eastern Galicia, increase in dissatisfaction with government's reform, particularly with the agrarian one. In routine life the level of tension/hostility depended on the level of engagement of Polish/Ukrainians/others in recent military and political battles, changes that happened/ were happening in the life of people resulted from social, economic and political transformations. These factors strengthened by the stereotypes that formed during previous decades/centuries influenced the relations among the officers and Ukrainian recruits. Although the representatives of national minority were considered to be the citizens of the country that had to perform their military duty, suspicion and sometimes the persuasion in their anti-state moods or tendency to perceive and spread anti-Polish slogans was really strong.Showing excessive and groundless suspicion became numerous but not system facts of intolerant and sometimes even hostile attitude from the officers to Ukrainian recruits. That was one of the reasons for desertion of the latter and deepening their distrust towards the commanding staff of the army unit. General headquarters acknowledged the existence of abuse and made some efforts to provide healthy work environment in the army. It was successful to some extend as during the interwar period there were no obvious conflicts based on national or religious beliefs.The suspicions of military political leadership of Rzeczpospolita in political disloyalty of Ukrainian servicemen were mainly groundless and exaggerated. Based on the archival material analysis we can state that the recruits with low level of education or illiterate at all, with a weak sense of national consciousness and not engaged into military competition of 1918–1919 were considered in the army as good/capable soldiers and politically loyal citizens. One can say about such servicemen that they performed their military duty as they were persuaded that "the law/order of the government must be obeyed" but not with the sense of duty to the country. At the same time people who were elleducated,with the strong sense of national consciousness, active in social and political life, participants of armed Polish-Ukrainian standoff were suspected in disloyalty and were considered as potentially dangerous elements in the army. Not paying attention to the suspicions the latter, with the exception of some minor cases, didn't run anti-state political campaign in the army, they tried to develop skill in military affairs and to be exemplary soldiers. This group wasn't numerous and made up only a small percentage of the total amount of Ukrainians. Due to the distribution to different units these people were not dangerous for the army. This way we can state that the usage of the term "alien" by military and political leadership of Poland for indicating people of other nationality than Polish in the army was contingent and it didn't correspond to its direct meaning. Non-polish soldiers were not considered to be hostile elements in the army, but rather "not ours" among "ours". However, according to the archival documents the state government had strong doubts concerning the readiness of representatives from other nationalities to defend the country in case of war actions. ; У результаті закінчення Першої світової війни, невдачі національно-визвольних змагань українців і укладення низки міжнародно-правових угод, більшість західноукраїнських земель були включені до складу Польщі. Українці, згідно з польським законодавством, вважалися громадянами держави і підлягали призову на строкову службу. Перша спроба призвати представників непольської національності на військову службу під час польсько-більшовицької війни з об'єктивних причин зазнала невдачі. Втім, починаючи з 1921 р., на теренах колишньої Російської імперії, що за умовами Ризького договору увійшли до складу Речі Посполитої, а з 1922 р. і в Східній Галичині, керівництво країни почало проводити загальний призов. Як наслідок, у війську різко зросла чисельність українців, які по різному були налаштовані до Польської держави. Ця обставина змушувала військово-політичне керівництво країни враховувати важливість національного чинника у збройних силах.
The end of the nineteenth – early twentieth century for Canada was the period of the mass settling by emigrants from the countries of Europe and, in particular from Austria-Hungary. Among emigrants there were Ukrainians from Galychina and Bukovyna. The Canadian govern-ment and encouraging emissaries were promised equal citizenship for all newcomers, free allo-cation of plots of land, labor in enterprises and railways, as well as a good life in the future, but the reality was different. With beginning of war (in 1914) almost three ten of relocation centers were organized, where natives held out from Austria-Hungary. On a draught 1914–1920 Galychina, Bukovyna (Ukrainian), although they arrived to Canada on invitation of government as settlers of the first wave of emigration, yielded different family to the repressions. 3 Due to publication in printing, edition of books in the end ХХ and at the beginning ХХІ of century it knew to the whole world about suffering, oppressions and internments of Ukrainians from Austria-Hungary on a draught 1914-1920. At the beginning ХХІ of century in memory about internment everywhere on Canada memorable boards and memorials are set. In 2005th prime Minister of Canada Paul Martin admitted internment of Ukrainians the dark page of history of Canada. The government of Canada gave 2,5 million dollars on financing of memorable events and educational programs related to internment. The government of Canada created in 2008 Canadian Fund of Confession of Internment in the First World War-time. ; Кінець ХІХ – початок ХХ століття для Канади був періодом масового заселення емігрантами з країн Європи, і зокрема з Австро-Угорщини. Серед емігрантів були й українці з Галичини та Буковини. Канадський уряд і емісари обіцяли всім новоприбулим рівноправне громадянство, виділення ділянок землі, працю на підприємствах і залізниці, а також добре життя в майбутньому, але реальність була іншою. З початком війни (серпень, 1914 р.) були організовані майже три десятки концентраційних таборів, де утримувалися вихідці з Австро-Угорщини. У 1914‒1920 рр. галичани, буковинці (українці), хоча й прибули в Канаду на запрошення уряду як поселенці першої хвилі еміграції, відчули на собі різного роду репресії. Але завдяки публікаціям у пресі, виданню книг в цей період, стало відомо всьому світу про страждання, утиски та інтернування українців з Австро-Угорщини протягом періоду 1914‒1920 років. На початку ХХІ ст. на вшанування пам'яті про інтернування скрізь на території Канади встановлені пам'ятні дошки і меморіали. У 2005 році канадський прем'єр-міністр Пол Мартін визнав інтер-нування українців темною сторінкою в історії Канади, уряд Канади надав 2,5 млн доларів на фінансування пам'ятних заходів та освітніх програм, пов'язаних з інтернуванням. У 2008 році було створено урядовий Канадський Фонд «Визнання інтернування під час Першої світової війни». Рада Фонду включає представників тих етнічно-культурних громад, які постраждали внаслідок інтернування. Фонд підтримує освітні та ме-моріальні заходи, які вшановують пам'ять постраждалих і нагадують всім канадцям про потребу бути пильними в обороні громадських свобод і людських прав, особливо під час національних і міжнародних криз.
Метою статті є висвітлення суспільно-культурного середовища русинів, лемків та руснаків в історичному контексті. У дослідженні використано методи аналізу історичних джерел, що відображають основні тенденції розвитку та функціонування суспільно- культурного життя етнічних груп українців. Соціокультурний метод дозволив розглянути русинську, руснацьку та лемківську культуру як складову частину національних традицій українського народу крізь призму детермінуючого фактора культури. Для одержання всебічної інформації щодо висвітлення загальної характеристики суспільно-культурного життя етнічних груп було використано ряд теоретичних методів: оглядово-аналітичний аналіз наукової, фольклористичної, історичної, етнографічної, культурологічної та мистецтвознавчої літератури в межах досліджуваної тематики; історичний метод, завдяки якому прослідковано історичні етапи руснаків, русинів та лемків; а також феноменологічний метод для осмислення вагомості культури етнічних груп українців у контексті культуротворчих проявів ідентифікації. Наукова новизна роботи полягає у комплексному висвітленні суспільно-культурного середовища в контексті історії. Висновки. Отже, східнослов'янська група Карпатського регіону, зокрема України, яку становлять закарпатські русини-українці та русини Сербії, протягом століть зазнавала впливу тих народів, які її оточували (поляків, словаків, угорців, румунів, німців, сербів, хорватів), однак вони також збагачували культуру цих народів, зокрема, Бачки, Керестура та інших місць. Та, незважаючи на такі обставини, у своїй основі русини-переселенці та українці- переселенці не втратили своєї національної ідентифікації. Культурні зв'язки між русинами Бачки та населенням Карпат ніколи не переривалися. Можемо говорити про єдність лемків і руснаків Бачки у національній свідомості, культурі та мові, їх взаємодію у культурній та етнічній площині усіх русько-лемківських діаспор ще на початку ХІХ століття, перед проголошенням політизації лемківського та русинського питання. Свідченням спорідненості руснаків Бачки з усім русько-українським етнокультурним простором є поширення жанру коломийки, традицію ж шкільництва русини принесли з собою до Бачки із Закарпаття. Тож можемо стверджувати про спорідненість українського етносу на території Сербії і Хорватії. Проте русинська ідентичність може зміцнюватися лише тоді, коли буде орієнтуватися на українську націю. Доведено, що вивчення історії, особливостей визначення ідентифікації українського населення на різних теренах є одним із головних питань сьогодення. Народна культура етнічних груп русинів, лемків та руснаків має ознаки загальноукраїнської культури. Незважаючи на складні історичні події, у своїй основі лемки, русини та руснаки-переселенці зберегли свою національну, зокрема українську, специфіку ідентифікації.
