Suchergebnisse

У статті проаналізовано військово-політичні чинники природоохоронних дій уряду стосовно Самарських лісів наприкінці ХVII ст. ; The article analyzes the political and military reasons for the government's protection of Samara forests in the late seventeenth century.

Стаття присвячена фортифікаційним проєктам, які пропонувалося втілити у Києві та на прилеглих територіях після Східної (Кримської) війни (1853–1854 рр.). Описано еволюцію влаштування та застосування фортової оборони як найбільш прогресивного на той час методу будівництва й організації фортифікаційних споруд. Основою для написання статті стали архівні джерела та праці військових інженерів-практиків.

The continuous urban history of modern Zaporizhia dates back to the times of Alexander Fortress (1770), one of the strongholds of the Dnieper Line built by the government of the Russian Empire in the lands of the Zaporozhian Cossacks. This indisputable fact serves to irritate the public opinion in the context of the current Russian-Ukrainian conflict, and the date of the city's founding has become the object of revisionism and pseudo-academic falsifications. The factor of the Zaporozhian Cossacks is used exclusively to emphasize the drastic 'otherness' of the area's new population. The article employs a representative set of historical sources, primarily documentary, cartographic, and narrative, to prove the groundlessness of such statements. It clarifies the real role and place of Zaporozhian wintering quarters as direct neighbors and predecessors of Alexander Fortress. Analysis of specific life situations and biographical material allows the author to show the continuous presence of Cossacks among the population of the fortress and its suburbs. In particular, married Cossacks were among the first burghers and traders to settle in the forstadt, looking for a safe place to live during yet another Russo-Turkish war (1768-1774). A significant proportion of the so-called 'yokemen' (hard-labor convicts) were also Cossacks from among the convicted haidamaks. Immediately after the liquidation of the Sich (1775), the fortress became the seat of the administration of Kinskovodsky District, including Zaporozhian self-government. It also served as one of the bases of operations for the Dnieper Cossack pilots. The study makes it possible to rethink the place of Zaporozhian Cossack heritage in the past of the city of Zaporizhia (Alexandrovsk): it shows that in the circumstances of the imperial conquest of the region in the late 18th century the Cossack population was often not only an antagonist of, but also a direct participant in the colonization process. ; Безперервна урбаністична історія сучасного м.Запоріжжя починається з часів Олександрівської фортеці (1770р.) – однієї з фортець Дніпровської лінії, зведеної урядом Російської імперії на землях Запорожжя. Цей незаперечний факт слугує подразнювачем суспільної думки в умовах сучасного російсько-українського конфлікту, а дата заснування міста – об'єктом ревізії та псевдонаукових фальсифікацій. Чинник запорозького козацтва при цьому використовується лише для підкреслення абсолютної «іншості» нового населення. Для того, щоб довести безпідставність подібних тверджень, автор актуалізував представницький комплекс історичних джерел, насамперед документальних, картографічних і наративних. Завдяки цьому було з'ясовано реальні роль та місце запорозьких зимівників як безпосередніх сусідів і попередників Олександрівської фортеці. Аналіз конкретних життєвих ситуацій та біографічного матеріалу дозволили показати постійну присутність запорожців серед населення фортеці та її передмість. Зокрема, одружені козаки стали одними із перших міщан і торговців, що оселилися у форштадті, шукаючи безпечного місця мешкання в умовах чергової російсько-турецької війни (1768–1774рр.). Значну частину т.зв.«колодників» (каторжників) також становили запорожці з числа засуджених гайдамаків. Відразу після ліквідації Січі (1775р.) фортеця стає місцем перебування адміністрації Кінсьководського повіту, зокрема й запорозької старшини. Також вона була одним із пунктів базування дніпрових лоцманів-запорожців. Результатом здійсненої роботи стало переосмислення запорозької спадщини в минулому м.Запоріжжя (Олександрівська): було доведено, що в умовах імперського опанування краю наприкінці XVIIIст. козацьке населення часто було не тільки антагоністом, але й безпосереднім учасником колонізаційних процесів.

Changes in the Early Modern military technologies have fundamentallyaffected the transformation in urban space: fortifications, planning, lifestyleof the inhabitants. At the same time, the development of new defence fortressesand the modernization of the old ones, the providing it by garrisons andartillery have become important elements of state policy. All these innovationswere part of the «military revolution» in Europe. Its features in this hadthe important place in Eastern European states among them and the CossackHetmanate.The theatre of military operations on which the main enemy for a long timewere the Tatars had led to the fact that most fortifications were wood-earthen.However, the development of firearms gradually forced to abandon brickand wooden fortifications of the frontal type. They were supplemented withelements of Western European fortification (bastions and ravelins), whichincreased the firepower of the fortress and its defensive capacity.At the same time, the Hetmanate did not have sufficient resources for largescalereconstructions of fortresses and the maintenance of permanentgarrisons in them. The combination of these factors led to the fact that in theXVIII century fortification building in the Cossack Hetmanate passed into thehands of Russia and began to be used in the interests of the Empire. ; Зміни у військовій справі Нового часу кардинальним чином вплинули наперетворення в міському просторі: фортифікаціях, плануванні, трибіжиття мешканців. Водночас розбудова нових оборонних комплексів імодернізація старих, забезпечення їх гарнізонами і артилерією сталиважливими елементами державної політики. Всі ці новації були складовими "мілітарної революції" в Європі, визначаючи ступінь військовоголідерства різних країн. Свої особливості в цьому процесі мали східноєвропейські держави серед яких і Козацький Гетьманат. Специфіка театру воєнних дій на якому головним противником довгий час були татариспричинилася до того, що більшість укріплень були дерево-земляними.Однак, розвиток вогнепальної зброї поступово змушував відмовлятисявід мурованих і дерев'яних фортифікацій фронтального типу. Вони доповнювалися елементами західноєвропейської фортифікації (бастіонами і равелінами), що збільшували вогневий потенціал фортеці й підвищували її оборнозадатність. Водночас, Гетьманщина не мала достатніх ресурсів для масштабної реконстукції фортець і утримання в нихпостійних гарнізонів. Сукупність цих факторів призвела до того, що уXVIII ст. оборонне будівництво в Козацькому Гетьманаті перейшло дорук Росії й почало використовуватися в інтересах імперії.

Reconstruction has been based on several plans of Akkerman city and fortress. The urban structures were characterized by chaotic planning with distinguished three-four local districts shaped around the squares. External fortifications (themoat and the wall) enveloped the trading quarters by a rough curve. Urban development becomes more dense closer to the fortress. The fortress also housed a few public buildings. The territory of the defensive ensemble is divided into several quarters. The highest density of buildings is seen in the northeastern, coastal part of the trading quarters, near modern streets Popova and Shabskaya. The Greek church still preserved here is dated by the second half of 15th century, and Armenian church dates to early 17th century.The archaic planning is still present at places (outlines of streets and a square in the quarter between the current streets Shabskaya, Kutuzova, Popova and Shevchenko are the same). It was the district with one of the three exits from the city, towards Katarja village and the sea quay (on the cape, between Shabolat and Dniester estuaries), known from 1419. North-east of the city gate, on the external side of the city fortifications, there was a big cemetery (Christian, most likely). Two other exits from the city were located in the south-western part of the external defense line (road to Tatarbunar and Bender). They are also accompanied by a cemetery, this time located within the city line. It is the Muslim mazar, whose surface matched the four modern quarters within the streets SverdlovaDzerzhinskogo and Kirova-Shevchenko. Localization of the cemetery is confirmed by stray finds of burials in this urban district, as well as marble grave -stones with epitaphs in the old Ottoman language (with one dated by 1743). East of Tatarbunar gate there is a garden adjoining the defense line in quarters between Pervomaiskaya and Kirova streets. Another garden was located outside the urban boundary, on the lower coastal terrace of the estuary, south-west of Bender gate.A few small cemeteries were found inside the urban buildings. Almost all of them were related to churches or mosques. Thus, at the corner of Kalinina and Ushakova streets, historical plans localize a mosque with a small cemetery west of it (near modern school no. 1). Another Muslim cemetery of 16th—18th century was found near the fortress, south-east of towers no. 1—3 of the Military Court. The Armenian and Greek churches also had their own graveyards. A few dozens of preTurkish burials were documented in the Civil Court, west of the Orthodox church, during archaeological excavations led by G. Mezentseva. After seizure of Belgorod by the Turks (1484), the church was replaced by Bayazed Veli's Mosque (?). Kauffer's plan marks it as Sultan Mosque. Another 15th century small Christian graveyard inside the fortress was documented by Gr. Avakian's digs at the eastern wall of the Citadel, where some graves were revealed under a window of apse of the Citadel's church. There were at least seven mosques in the fortress in the second half of 18th century. ; Реконструкция исторической топографии Аккермана основана на нескольких планах города и крепости второй половины XVIII в. Городская застройка характеризовалась хаотичной планировкой с тремя-четырьмя локальными районами, сформировавшимися вокруг площадей. Внешние укрепления (ров и стены) охватывали посад неровной дугой. Городская застройка становится более плотной по мере приближения к крепости. В самой крепости также размещались некоторые общественные здания. Территория оборонительного ансамбля делится на несколько кварталов. Самая высокая плотность застройки наблюдается в северо- восточной, прибрежной части торговых кварталов, в пределах современных улиц Попова и Шабской. До сих пор сохранились здесь Греческая церковь, которая датируется второй половиной 15-го века и Армянская церковь (начало 17-го века). Архаичная планировка по-прежнему прослеживается в некоторых местах (направления улиц и контуры площади в квартале между нынешними улицами Шабской, Кутузова, Попова и Шевченко). В этом районе располагался один из трех выездов из города, в сторону деревни Катаржа и морской пристани (на мысу, между Шаболатским и Днестровским лиманами), которая известна с 1419 г. К северо-востоку от городских ворот, с внешней стороны городских укреплений, располагалось обширное кладбище (скорее всего, христианское). Два других выхода из города были расположены в юго-западной части внешней линии обороны (дороги к Татарбунарам и Бендерам). С ними также соотносится кладбище, но на этот раз, расположенное в городской черте. Это мусульманский мазар, территория которого соответствовала четырем современным кварталам в пределах ул. Свердлова-Дзержинского и ул. Кирова- Шевченко. Локализация кладбища подтверждается случайными находками погребений в этом городском районе, а также мраморных надгробий с эпитафиями на старо-османском языке (одно датировано 1743 г.). К востоку от Татарбунарских ворот располагался сад, примыкающий к линии обороны в пределах кварталов между Первомайской и улицей Кирова. Другой сад был расположен за пределами городской черты, на нижней прибрежной террасе лимана, к юго-западу от Бендерских ворот. Несколько маленьких кладбищ находились внутри городских кварталов. Почти все они были связаны с церквями или мечетями. На углу улиц Калинина и Ушакова, согласно историческим планам, локализована мечеть с небольшим кладбищем к западу от него (вблизи современной школы № 1). Другое мусульманское кладбище XVI-XVIII-го вв. было зафиксировано недалеко от крепости, к юго-востоку от башен № 1-3 Военного двора. Армянская и Греческая церкви также имели свои собственные кладбища. Несколько десятков захоронений доосманской эпохи были зафиксированы в Гражданском дворе, к западу от христианской церкви, во время археологических раскопок под руководством Г. Мезенцевой. После захвата Белгорода турками (1484 г.), на месте церкви появилась мечеть Баязеда Второго (?). На план Ф. Кауффера 1793 г. она отмечена как Султанская мечеть. Еще одно небольшое христианское кладбище XV в. внутри крепости был зафиксировано Гр. Авакяном во время раскопок у восточной стены цитадели, где единичные могилы были выявлены под окном апсиды церкви цитадели. Во второй половине XVIII в. в крепости насчитывалось как минимум семь мечетей. ; Реконструкція історичної топографії Аккермана спирається на декілька планів міста і фортеці другої половини XVIII ст. Міська забудова характеризувалася хаотичним плануванням з трьома-чотирма локальними районами, сформованими навколо площ. Зовнішні укріплення (рів та стіни) охоплювали посад нерівною дугою. Міська забудова стає щільнішою в міру наближення до фортеці. У самій фортеці також розміщувалися деякі громадські будівлі. Територія оборонного ансамблю поділяється на декілька кварталів. Найвища щільність забудови спостерігається в північно-східній, прибережній частині торгових кварталів, в межах сучасних вулиць Попова та Шабській. До цих пір тут збереглися Грецька церква, яка датується другою половиною 15-го століття, та Вірменська церква (початок 17-го століття). Архаїчне планування простежується в деяких місцях сучасного міста (збігаються напрямки вулиць та контури площі в кварталі між нинішніми вулицями Шабська, Кутузова, Попова і Шевченка). У цьому районі розташовувався один з трьох виїздів з міста, в бік села Катаржа та морської пристані (на мисі, між Шаболатським та Дністровським лиманами), яка відома з 1419 р. На північний схід від цих міських воріт, із зовнішнього боку міських укріплень, розташовувався великий цвинтар (швидше за все, християнський). Два інших виїзди з міста були розташовані в південно- західній частині зовнішньої лінії оборони (дороги до Татарбунар та Бендер). З ними також співвідноситься кладовище, але на цей раз, воно розташоване в межах міста. Це мусульманський мазар, територія якого відповідала чотирьом сучасним кварталам в межах вул. Свердлова-Дзержинського та вул. Кірова-Шевченка. Локалізація кладовища підтверджується випадковими знахідками поховань в цьому міському районі, а також мармурових надмогильних плит з епітафіями старо-османською мовою (одне датоване 1743 р.). На схід від Татарбунарських воріт розташовувався сад, що примикав до лінії оборони в межах кварталів між Першотравневою та вулицею Кірова. Інший сад був розташований за межами міста, на нижній прибережній терасі лиману, на північний захід від Бендерських воріт. Декілька маленьких кладовищ знаходилось всередині міських кварталів. Майже всі вони були пов'язані з церквами або мечетями. Так, на розі вулиць Калініна та Ушакова, згідно з історичними планами, локалізована мечеть з невеликим кладовищем на захід від неї (поблизу сучасної школи № 1). Інше мусульманське кладовище XVI-XVIII ст. було зафіксовано неподалік від фортеці, на південний схід від веж № 1-3 Військового двору. Вірменська та Грецька церкви також мали свої власні кладовища. Кілька десятків поховань до османських часів були зафіксовані в Цивільному дворі, на захід від християнської церкви, під час археологічних розкопок під керівництвом Г. Мезенцевої. Після захоплення Білгорода турками (1484 р.), на місці церкви з'явилася мечеть Баязеда Другого (?). На план Ф. Кауффера 1793 р. вона позначена як Султанська мечеть. Ще одне невелике християнське кладовище XV ст. всередині фортеці було зафіксовано Гр. Авакяном під час розкопок біля східної стіни цитаделі, де поодинокі могили були виявлені ним під вікном апсиди церкви цитаделі. У другій половині XVIII ст. у фортеці налічувалося як мінімум сім мечетей.

Reconstruction has been based on several plans of Akkerman city and fortress. The urban structures were characterized by chaotic planning with distinguished three-four local districts shaped around the squares. External fortifications (themoat and the wall) enveloped the trading quarters by a rough curve. Urban development becomes more dense closer to the fortress. The fortress also housed a few public buildings. The territory of the defensive ensemble is divided into several quarters. The highest density of buildings is seen in the northeastern, coastal part of the trading quarters, near modern streets Popova and Shabskaya. The Greek church still preserved here is dated by the second half of 15th century, and Armenian church dates to early 17th century.The archaic planning is still present at places (outlines of streets and a square in the quarter between the current streets Shabskaya, Kutuzova, Popova and Shevchenko are the same). It was the district with one of the three exits from the city, towards Katarja village and the sea quay (on the cape, between Shabolat and Dniester estuaries), known from 1419. North-east of the city gate, on the external side of the city fortifications, there was a big cemetery (Christian, most likely). Two other exits from the city were located in the south-western part of the external defense line (road to Tatarbunar and Bender). They are also accompanied by a cemetery, this time located within the city line. It is the Muslim mazar, whose surface matched the four modern quarters within the streets SverdlovaDzerzhinskogo and Kirova-Shevchenko. Localization of the cemetery is confirmed by stray finds of burials in this urban district, as well as marble grave -stones with epitaphs in the old Ottoman language (with one dated by 1743). East of Tatarbunar gate there is a garden adjoining the defense line in quarters between Pervomaiskaya and Kirova streets. Another garden was located outside the urban boundary, on the lower coastal terrace of the estuary, south-west of Bender gate.A few small cemeteries were found inside the urban buildings. Almost all of them were related to churches or mosques. Thus, at the corner of Kalinina and Ushakova streets, historical plans localize a mosque with a small cemetery west of it (near modern school no. 1). Another Muslim cemetery of 16th—18th century was found near the fortress, south-east of towers no. 1—3 of the Military Court. The Armenian and Greek churches also had their own graveyards. A few dozens of preTurkish burials were documented in the Civil Court, west of the Orthodox church, during archaeological excavations led by G. Mezentseva. After seizure of Belgorod by the Turks (1484), the church was replaced by Bayazed Veli's Mosque (?). Kauffer's plan marks it as Sultan Mosque. Another 15th century small Christian graveyard inside the fortress was documented by Gr. Avakian's digs at the eastern wall of the Citadel, where some graves were revealed under a window of apse of the Citadel's church. There were at least seven mosques in the fortress in the second half of 18th century. ; Реконструкция исторической топографии Аккермана основана на нескольких планах города и крепости второй половины XVIII в. Городская застройка характеризовалась хаотичной планировкой с тремя-четырьмя локальными районами, сформировавшимися вокруг площадей. Внешние укрепления (ров и стены) охватывали посад неровной дугой. Городская застройка становится более плотной по мере приближения к крепости. В самой крепости также размещались некоторые общественные здания. Территория оборонительного ансамбля делится на несколько кварталов. Самая высокая плотность застройки наблюдается в северо- восточной, прибрежной части торговых кварталов, в пределах современных улиц Попова и Шабской. До сих пор сохранились здесь Греческая церковь, которая датируется второй половиной 15-го века и Армянская церковь (начало 17-го века). Архаичная планировка по-прежнему прослеживается в некоторых местах (направления улиц и контуры площади в квартале между нынешними улицами Шабской, Кутузова, Попова и Шевченко). В этом районе располагался один из трех выездов из города, в сторону деревни Катаржа и морской пристани (на мысу, между Шаболатским и Днестровским лиманами), которая известна с 1419 г. К северо-востоку от городских ворот, с внешней стороны городских укреплений, располагалось обширное кладбище (скорее всего, христианское). Два других выхода из города были расположены в юго-западной части внешней линии обороны (дороги к Татарбунарам и Бендерам). С ними также соотносится кладбище, но на этот раз, расположенное в городской черте. Это мусульманский мазар, территория которого соответствовала четырем современным кварталам в пределах ул. Свердлова-Дзержинского и ул. Кирова- Шевченко. Локализация кладбища подтверждается случайными находками погребений в этом городском районе, а также мраморных надгробий с эпитафиями на старо-османском языке (одно датировано 1743 г.). К востоку от Татарбунарских ворот располагался сад, примыкающий к линии обороны в пределах кварталов между Первомайской и улицей Кирова. Другой сад был расположен за пределами городской черты, на нижней прибрежной террасе лимана, к юго-западу от Бендерских ворот. Несколько маленьких кладбищ находились внутри городских кварталов. Почти все они были связаны с церквями или мечетями. На углу улиц Калинина и Ушакова, согласно историческим планам, локализована мечеть с небольшим кладбищем к западу от него (вблизи современной школы № 1). Другое мусульманское кладбище XVI-XVIII-го вв. было зафиксировано недалеко от крепости, к юго-востоку от башен № 1-3 Военного двора. Армянская и Греческая церкви также имели свои собственные кладбища. Несколько десятков захоронений доосманской эпохи были зафиксированы в Гражданском дворе, к западу от христианской церкви, во время археологических раскопок под руководством Г. Мезенцевой. После захвата Белгорода турками (1484 г.), на месте церкви появилась мечеть Баязеда Второго (?). На план Ф. Кауффера 1793 г. она отмечена как Султанская мечеть. Еще одно небольшое христианское кладбище XV в. внутри крепости был зафиксировано Гр. Авакяном во время раскопок у восточной стены цитадели, где единичные могилы были выявлены под окном апсиды церкви цитадели. Во второй половине XVIII в. в крепости насчитывалось как минимум семь мечетей. ; Реконструкція історичної топографії Аккермана спирається на декілька планів міста і фортеці другої половини XVIII ст. Міська забудова характеризувалася хаотичним плануванням з трьома-чотирма локальними районами, сформованими навколо площ. Зовнішні укріплення (рів та стіни) охоплювали посад нерівною дугою. Міська забудова стає щільнішою в міру наближення до фортеці. У самій фортеці також розміщувалися деякі громадські будівлі. Територія оборонного ансамблю поділяється на декілька кварталів. Найвища щільність забудови спостерігається в північно-східній, прибережній частині торгових кварталів, в межах сучасних вулиць Попова та Шабській. До цих пір тут збереглися Грецька церква, яка датується другою половиною 15-го століття, та Вірменська церква (початок 17-го століття). Архаїчне планування простежується в деяких місцях сучасного міста (збігаються напрямки вулиць та контури площі в кварталі між нинішніми вулицями Шабська, Кутузова, Попова і Шевченка). У цьому районі розташовувався один з трьох виїздів з міста, в бік села Катаржа та морської пристані (на мисі, між Шаболатським та Дністровським лиманами), яка відома з 1419 р. На північний схід від цих міських воріт, із зовнішнього боку міських укріплень, розташовувався великий цвинтар (швидше за все, християнський). Два інших виїзди з міста були розташовані в південно- західній частині зовнішньої лінії оборони (дороги до Татарбунар та Бендер). З ними також співвідноситься кладовище, але на цей раз, воно розташоване в межах міста. Це мусульманський мазар, територія якого відповідала чотирьом сучасним кварталам в межах вул. Свердлова-Дзержинського та вул. Кірова-Шевченка. Локалізація кладовища підтверджується випадковими знахідками поховань в цьому міському районі, а також мармурових надмогильних плит з епітафіями старо-османською мовою (одне датоване 1743 р.). На схід від Татарбунарських воріт розташовувався сад, що примикав до лінії оборони в межах кварталів між Першотравневою та вулицею Кірова. Інший сад був розташований за межами міста, на нижній прибережній терасі лиману, на північний захід від Бендерських воріт. Декілька маленьких кладовищ знаходилось всередині міських кварталів. Майже всі вони були пов'язані з церквами або мечетями. Так, на розі вулиць Калініна та Ушакова, згідно з історичними планами, локалізована мечеть з невеликим кладовищем на захід від неї (поблизу сучасної школи № 1). Інше мусульманське кладовище XVI-XVIII ст. було зафіксовано неподалік від фортеці, на південний схід від веж № 1-3 Військового двору. Вірменська та Грецька церкви також мали свої власні кладовища. Кілька десятків поховань до османських часів були зафіксовані в Цивільному дворі, на захід від християнської церкви, під час археологічних розкопок під керівництвом Г. Мезенцевої. Після захоплення Білгорода турками (1484 р.), на місці церкви з'явилася мечеть Баязеда Другого (?). На план Ф. Кауффера 1793 р. вона позначена як Султанська мечеть. Ще одне невелике християнське кладовище XV ст. всередині фортеці було зафіксовано Гр. Авакяном під час розкопок біля східної стіни цитаделі, де поодинокі могили були виявлені ним під вікном апсиди церкви цитаделі. У другій половині XVIII ст. у фортеці налічувалося як мінімум сім мечетей.

Studies of Russian military presence in the lands of Zaporozhia during the New Sich era (1734–1775) pay relatively little attention to the uses of Russian fortresses between the RussoTurkish wars of 1735–1739 and 1768–1774. From 1739 to 1768 the military importance and defense capability of the Russian fortresses diminished, thus their main purpose shifted to information gathering on the Russian-Ottoman borderlands and the Zaporozhian Host of the Lower Dniper itself. Furthermore, another quite understudied function of these fortresses was to serve as military depots, both acting and reserve. This article concentrates on the understudied aspect of the history of Russian fortresses and the Zaporozhia lands during the New Sich era – the storage of vessels of the liquidated Dnieper flotilla after the Russo-Turkish war of 1735-1739. The primary source base for this article consists of the documents from "Kyiv Provincial Chancellery" (Central State Historical Archive of Ukraine, fund 59). The Ust'-Samara retrenchment was a main naval base of the Dnieper flotilla located at the mouth of the Samara River (present-day Dnipro). The reorganization of the Dnieper flotilla material base and fleet supplies took several years after the end of the 1735-1739 war. Subsequently, various fleet supplies (military vessels; ship equipment like ropes, blocks, oars, flags, anchors; naval artillery and related supplies; tools for ships repairs and maintenance like "konopatky"; building materials, ship nails, resin; food stocks for ship crews, etc) were stored in the special fortress warehouses. However, storage conditions were inadequate, naval depots could be destroyed, while equipment and watercraft could be stolen by the Russian officers to be resold later. Relying on documentary sources, an attempt was made to clarify the number of Dnieper flotilla vessels, that were stored in the Ust'-Samara retrenchment. To that end, the article introduces into scientific circulation a document that most fully reflects the number of military ...

РезюмеД'ячков С. В. Про метальну зброю гарнізону генуезької фортеці Чембало (XIV—XV ст.)У статті розглядаються археологічні дані щодо озброєння гарнізону генуезької фортеці Чембало, яка відігравала важливу роль у володіннях Лігурийської республіки в Криму. Автор підкреслює, що у XIV—XV ст. різноманітна й досконала метальна зброя використовувалася поряд і одночасно із вогнепальною. Він послідовно надає та аналізує данні про ручну метальну зброю (праща, лук, арбалет) та метальну артилерію (баліста, требюше). Автор вважає, що деякі кам'яні та глиняні кулі вагою 10–15 г (діаметр 20–35 мм), що вважалися снарядами для пращі, насправді були кулями для ручної вогнепальної зброї (сарбакан), а мармурові кулі були снарядами для бомбард. Разом з тим, воїни гарнізону використовували й пращі, як стародавній, але ефективний вид зброї.Автор аналізує дані про використання гарнізоном Чембало луків (240 наконечників стріл) та арбалетів (66 болтів). С. В. Д'ячков вважає, що постачання арбалетної зброї гарнізону здійснювалося централізовано. На озброєнні фортеці стояли також балісти — метальні машини, які використовували кам'яні снаряди від 6 до 15 см у діаметрі. Автор відносить до цього виду метальної артилерії 22 ядра, що знайдені під час розкопок захисних об'єктів фортеці. «Важкою» метальною артилерією чембальського гарнізону були машини типу требюше, що призначалися для боротьби із кораблями противника. Головним свідченням про використання цього виду метальної зброї є «арсенал» кам'яних ядер (208 снарядів, вагою від 20 до 104 г), знайдений під час розкопок консульського замку фортеці. Загальна вага арсеналу досягала 7,5 т. Таким чином, гарнізон фортеці Чембало напередодні османського завоювання мав різноманітну метальну зброю, що відповідала вимогам тогочасної воєнної справи.Ключові слова: Генуезька Газарія, Чембало, метальна зброя, арбалет, баліста, требюше. SummaryS. Dyachkov. About the Missile Weapon of cembalo Genoese Fortress Garrison (XIV—XV c.) The article considers the archaeological data of Cembalo Genoese fortress armament, which played an important role in domain of the Liguria republic in the Crimea. The author emphasizes that in XIV—XV centuries various perfect missile weapon was used semultaneously with fire-arm. He gives and analyses successfully the information about hand missile weapon (slim, bow, arbalest) and missile artillery (ballist, trebuchet). The author believes that some stone and clay shells weighting 10–15 gr (20–35 mm in diameter) which considered to be shells for slim, were really shells for hand fire-arm (sarbakan) and marble bullets were shells for bombards. At the some time, the garrison warriors slims as an ancient but effective weapon.The author analyses the data about the usage of bows (240 arrow-heads) and arbalest (66 bolts). Dyachkov S. V. believes that the garrison had centralized war supplies of arbalest weapon.The garrison was armed with ballists — missile machines using stone shells from 6 to 15 cm in diameter. The author attributes 22 shells which were found during the excavations of the fortress defense constructions to this type of missile artillery. Trebuchet type machines the heavy missile artillery of the Cembalo garrison, were intended for fighting with enemy ships. The main evidence of this missile weapon being used is the stone shell arsenal (208 shells which weigh 20–104 kg) found during excavations of the fortress Consular Castle. The total weight of the arsenal reached 7,5 tones. Thus, the Cembalo fortress garrison possessed various missile weapon which met the requirement of the military art of that time before the Osman conqvest.Key words: Genoese Gazaria, Cembalo, missile weapon, arbalest, ballista, trebuchet.

Medieval fortifications, fortified settlements and castles were absolutely important part of history. In last decade archaeologists were led scientific researches in different parts of Azerbaijan Republic, studied different type of fortresses and fortifications. Medieval fortresses of Azerbaijan were built at strategical geographical areas. Our article dedicated to some medieval fortresses which studied during archaeological excavations. Azerbaijani castles and fortresses which built in the middle ages were historically and architecturally important for national defensive history. Azerbaijani archaeologists investigated at the medieval castles and the results of some researches were concluded in this article. Fortifications, which have an important place among the medieval monuments of Azerbaijan, were the main object of research in the monograph. For the first time, medieval fortification-type monuments were systematically classified and studied according to this classification. The defensive structures built during this period to prevent various attacks and to protect the territorial integrity of the country are distinguished by their grandeur. Among the fortified monuments of Azerbaijan, settlements and fortified cities with defensive walls, defensive walls, towers, towers, guard posts, military camps, strategic mountain passes and passes of special importance have been scientifically studied in the article. The results of archaeological researches were coordinated with the information provided by written sources, important scientific results were obtained, a number of issues were clarified as a result of systematic study of the history of Azerbaijan and its defensive monuments. The results of the research show that the defense work was perfectly organized in the territory of Azerbaijan in the medieval period. In fact, the political situation in the region has made it necessary. The fact that such magnificent monuments of the local population have left us a monument has served as a kind of source for the study of the history, archaeology, architecture, martial arts and other historical issues of that period. The fortifications of Azerbaijan show the prosperity of its medieval architecture, too. ; Середньовічні укріплення, укріплені поселення та замки були абсолютно важливою частиною історії. В останнє десятиліття археологи вели наукові дослідження в різних частинах Азербайджанської Республіки, вивчали різні типи фортець та укріплень. Середньовічні фортеці Азербайджану будувались у стратегічних географічних районах. Наша стаття присвячена деяким середньовічним фортецям, які вивчались під час археологічних розкопок. Азербайджанські замки та фортеці, побудовані в середні віки, мали історичне та архітектурне значення для національної історії оборони. Азербайджанські археологи досліджували середньовічні замки, і результати деяких досліджень були зроблені в цій статті. Укріплення, які посідають важливе місце серед середньовічних пам'яток Азербайджану, були основним об'єктом дослідження в монографії. Вперше середньовічні пам'ятки фортифікаційного типу систематично класифікувались та вивчались за цією класифікацією. Оборонні споруди, побудовані в цей період для запобігання різним атакам та захисту територіальної цілісності країни, відрізняються своєю величчю. Серед укріплених пам'яток Азербайджану в статті науково вивчені поселення та укріплені міста з оборонними стінами, оборонними стінами, вежами, вежами, сторожовими постами, військовими таборами, стратегічними гірськими перевалами та перевалами, що мають особливе значення. Результати археологічних досліджень узгоджувались з інформацією, наданою письмовими джерелами, отримувались важливі наукові результати, з'ясовувався ряд питань в результаті систематичного вивчення історії Азербайджану та його оборонних пам'яток. Результати дослідження показують, що оборонні роботи були прекрасно організовані на території Азербайджану в середньовічний період. Насправді політична ситуація в регіоні зробила це необхідним. Той факт, що такі чудові пам'ятники місцевого населення залишили нам пам'ятник, послужив своєрідним джерелом для вивчення історії, археології, архітектури, бойових мистецтв та інших історичних проблем того періоду. Укріплення Азербайджану також свідчать про процвітання його середньовічної архітектури. ; Середньовічні укріплення, укріплені поселення та замки були абсолютно важливою частиною історії. В останнє десятиліття археологи вели наукові дослідження в різних частинах Азербайджанської Республіки, вивчали різні типи фортець та укріплень. Середньовічні фортеці Азербайджану будувались у стратегічних географічних районах. Наша стаття присвячена деяким середньовічним фортецям, які вивчались під час археологічних розкопок. Азербайджанські замки та фортеці, побудовані в середні віки, мали історичне та архітектурне значення для національної історії оборони. Азербайджанські археологи досліджували середньовічні замки, і результати деяких досліджень були зроблені в цій статті. Укріплення, які посідають важливе місце серед середньовічних пам'яток Азербайджану, були основним об'єктом дослідження в монографії. Вперше середньовічні пам'ятки фортифікаційного типу систематично класифікувались та вивчались за цією класифікацією. Оборонні споруди, побудовані в цей період для запобігання різним атакам та захисту територіальної цілісності країни, відрізняються своєю величчю. Серед укріплених пам'яток Азербайджану в статті науково вивчені поселення та укріплені міста з оборонними стінами, оборонними стінами, вежами, вежами, сторожовими постами, військовими таборами, стратегічними гірськими перевалами та перевалами, що мають особливе значення. Результати археологічних досліджень узгоджувались з інформацією, наданою письмовими джерелами, отримувались важливі наукові результати, з'ясовувався ряд питань в результаті систематичного вивчення історії Азербайджану та його оборонних пам'яток. Результати дослідження показують, що оборонні роботи були прекрасно організовані на території Азербайджану в середньовічний період. Насправді політична ситуація в регіоні зробила це необхідним. Той факт, що такі чудові пам'ятники місцевого населення залишили нам пам'ятник, послужив своєрідним джерелом для вивчення історії, археології, архітектури, бойових мистецтв та інших історичних проблем того періоду. Укріплення Азербайджану також свідчать про процвітання його середньовічної архітектури.

A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations.The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community.The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej". ; Сегодня перспективным научным направлением является историография международных отношений, которая занимается изучением многих теоретических и практических аспектов. В настоящее время практически отсутствуют историографические исследования фортификационных систем как одного из факторов международных отношений.Методологической основой для данного исследования стал историографический метод, совмещенный с другими общими научными методами. Ключевой основой (историографической) для работы послужили научные исследования современных украинских авторов.Целью статьи является приближение читателя к достижениям современной украинской историографии в области исследования укреплений, находящихся на территории современной Украины. Выясняется, что исследователи рассматривали укрепления с разных точек зрения, считая их военными строениями, историческими памятниками, архитектурными комплексами, а также культурными явлениями, которые имеют неоспоримое влияние на существование фортификационной бригады и местной общины.Исследование является украиноязычной версией публикации «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów . XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej »(в печати). ; Сьогодні перспективним науковим напрямом є історіографія міжнародних відносин, до якої належить вивчення багатьох теоретичних і практичних аспектів. Нині практично відсутні історіографічні дослідження фортифікаційних систем як одного із факторів міжнародних відносин.Методологічною основою для даного дослідження став історіографічний метод, поєднаний з іншими загальними науковими методами. Джерельною основою (історіографічною) для роботи послужили наукові дослідження сучасних українських авторів.Метою статті є наближення читача до досягнень сучасної української історіографії у сфері дослідження укріплень, що знаходяться на території сучасної України. З'ясовується, що дослідники розглядали укріплення з різних точок зору, вважаючи їх військовими будівлями, історичними пам'ятками, архітектурними комплексами, а також культурними явищами, які мають незаперечний вплив на існування фортифікаційної бригади та місцевої громади.Дослідження є україномовною версією публікації «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej».

A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations.The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community.The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej". ; Сегодня перспективным научным направлением является историография международных отношений, которая занимается изучением многих теоретических и практических аспектов. В настоящее время практически отсутствуют историографические исследования фортификационных систем как одного из факторов международных отношений.Методологической основой для данного исследования стал историографический метод, совмещенный с другими общими научными методами. Ключевой основой (историографической) для работы послужили научные исследования современных украинских авторов.Целью статьи является приближение читателя к достижениям современной украинской историографии в области исследования укреплений, находящихся на территории современной Украины. Выясняется, что исследователи рассматривали укрепления с разных точек зрения, считая их военными строениями, историческими памятниками, архитектурными комплексами, а также культурными явлениями, которые имеют неоспоримое влияние на существование фортификационной бригады и местной общины.Исследование является украиноязычной версией публикации «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów . XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej »(в печати). ; Сьогодні перспективним науковим напрямом є історіографія міжнародних відносин, до якої належить вивчення багатьох теоретичних і практичних аспектів. Нині практично відсутні історіографічні дослідження фортифікаційних систем як одного із факторів міжнародних відносин.Методологічною основою для даного дослідження став історіографічний метод, поєднаний з іншими загальними науковими методами. Джерельною основою (історіографічною) для роботи послужили наукові дослідження сучасних українських авторів.Метою статті є наближення читача до досягнень сучасної української історіографії у сфері дослідження укріплень, що знаходяться на території сучасної України. З'ясовується, що дослідники розглядали укріплення з різних точок зору, вважаючи їх військовими будівлями, історичними пам'ятками, архітектурними комплексами, а також культурними явищами, які мають незаперечний вплив на існування фортифікаційної бригади та місцевої громади.Дослідження є україномовною версією публікації «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej».

Сьогодні перспективним науковим напрямом є історіографія міжнародних відносин, до якої належить вивчення багатьох теоретичних і практичних аспектів. Нині практично відсутні історіографічні дослідження фортифікаційних систем як одного із факторів міжнародних відносин.Методологічною основою для даного дослідження став історіографічний метод, поєднаний з іншими загальними науковими методами. Джерельною основою (історіографічною) для роботи послужили наукові дослідження сучасних українських авторів.Метою статті є наближення читача до досягнень сучасної української історіографії у сфері дослідження укріплень, що знаходяться на території сучасної України. З'ясовується, що дослідники розглядали укріплення з різних точок зору, вважаючи їх військовими будівлями, історичними пам'ятками, архітектурними комплексами, а також культурними явищами, які мають незаперечний вплив на існування фортифікаційної бригади та місцевої громади.Дослідження є україномовною версією публікації «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej» (в друці). ; Сегодня перспективным научным направлением является историография международных отношений, которая занимается изучением многих теоретических и практических аспектов. В настоящее время практически отсутствуют историографические исследования фортификационных систем как одного из факторов международных отношений.Методологической основой для данного исследования стал историографический метод, совмещенный с другими общими научными методами. Ключевой основой (историографической) для работы послужили научные исследования современных украинских авторов.Целью статьи является приближение читателя к достижениям современной украинской историографии в области исследования укреплений, находящихся на территории современной Украины. Выясняется, что исследователи рассматривали укрепления с разных точек зрения, считая их военными строениями, историческими памятниками, архитектурными комплексами, а также культурными явлениями, которые имеют неоспоримое влияние на существование фортификационной бригады и местной общины.Исследование является украиноязычной версией публикации «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów . XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej »(в печати). ; A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations.The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community.The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej".

A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations.The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community.The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej". ; Сегодня перспективным научным направлением является историография международных отношений, которая занимается изучением многих теоретических и практических аспектов. В настоящее время практически отсутствуют историографические исследования фортификационных систем как одного из факторов международных отношений.Методологической основой для данного исследования стал историографический метод, совмещенный с другими общими научными методами. Ключевой основой (историографической) для работы послужили научные исследования современных украинских авторов.Целью статьи является приближение читателя к достижениям современной украинской историографии в области исследования укреплений, находящихся на территории современной Украины. Выясняется, что исследователи рассматривали укрепления с разных точек зрения, считая их военными строениями, историческими памятниками, архитектурными комплексами, а также культурными явлениями, которые имеют неоспоримое влияние на существование фортификационной бригады и местной общины.Исследование является украиноязычной версией публикации «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów . XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej »(в печати). ; Сьогодні перспективним науковим напрямом є історіографія міжнародних відносин, до якої належить вивчення багатьох теоретичних і практичних аспектів. Нині практично відсутні історіографічні дослідження фортифікаційних систем як одного із факторів міжнародних відносин.Методологічною основою для даного дослідження став історіографічний метод, поєднаний з іншими загальними науковими методами. Джерельною основою (історіографічною) для роботи послужили наукові дослідження сучасних українських авторів.Метою статті є наближення читача до досягнень сучасної української історіографії у сфері дослідження укріплень, що знаходяться на території сучасної України. З'ясовується, що дослідники розглядали укріплення з різних точок зору, вважаючи їх військовими будівлями, історичними пам'ятками, архітектурними комплексами, а також культурними явищами, які мають незаперечний вплив на існування фортифікаційної бригади та місцевої громади.Дослідження є україномовною версією публікації «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej» (в друці).

Сьогодні перспективним науковим напрямом є історіографія міжнародних відносин, до якої належить вивчення багатьох теоретичних і практичних аспектів. Нині практично відсутні історіографічні дослідження фортифікаційних систем як одного із факторів міжнародних відносин.Методологічною основою для даного дослідження став історіографічний метод, поєднаний з іншими загальними науковими методами. Джерельною основою (історіографічною) для роботи послужили наукові дослідження сучасних українських авторів.Метою статті є наближення читача до досягнень сучасної української історіографії у сфері дослідження укріплень, що знаходяться на території сучасної України. З'ясовується, що дослідники розглядали укріплення з різних точок зору, вважаючи їх військовими будівлями, історичними пам'ятками, архітектурними комплексами, а також культурними явищами, які мають незаперечний вплив на існування фортифікаційної бригади та місцевої громади.Дослідження є україномовною версією публікації «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej» (в друці). ; Сегодня перспективным научным направлением является историография международных отношений, которая занимается изучением многих теоретических и практических аспектов. В настоящее время практически отсутствуют историографические исследования фортификационных систем как одного из факторов международных отношений.Методологической основой для данного исследования стал историографический метод, совмещенный с другими общими научными методами. Ключевой основой (историографической) для работы послужили научные исследования современных украинских авторов.Целью статьи является приближение читателя к достижениям современной украинской историографии в области исследования укреплений, находящихся на территории современной Украины. Выясняется, что исследователи рассматривали укрепления с разных точек зрения, считая их военными строениями, историческими памятниками, архитектурными комплексами, а также культурными явлениями, которые имеют неоспоримое влияние на существование фортификационной бригады и местной общины.Исследование является украиноязычной версией публикации «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów . XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej »(в печати). ; A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations.The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community.The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej".

A promising scientific direction for today is the historiography of international relations. It involves the study of many theoretical and practical aspects. Today there are virtually no historiographical studies of fortification systems as one of the factors of international relations.The methodological basis for this study was a historiographical method combined with other general scientific methods. The logical and problem-chronological methods are also used. The source of the work was the scientific research of contemporary Ukrainian authors. The aim of this paper is to introduce the reader to the achievements of current Ukrainian historiography with regard to research into fortifications situated in the territory of the present-day Ukraine. It has to be noted that the researchers discussed in the paper have studied the fortifications from different perspectives, describing them as military installations, historic sites, architectural complexes, but also as cultural phenomena, having an unquestionable influence on the existence of the fortification crew and the local community.The study is a Ukrainian version of the publication "Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej". ; Сегодня перспективным научным направлением является историография международных отношений, которая занимается изучением многих теоретических и практических аспектов. В настоящее время практически отсутствуют историографические исследования фортификационных систем как одного из факторов международных отношений.Методологической основой для данного исследования стал историографический метод, совмещенный с другими общими научными методами. Ключевой основой (историографической) для работы послужили научные исследования современных украинских авторов.Целью статьи является приближение читателя к достижениям современной украинской историографии в области исследования укреплений, находящихся на территории современной Украины. Выясняется, что исследователи рассматривали укрепления с разных точек зрения, считая их военными строениями, историческими памятниками, архитектурными комплексами, а также культурными явлениями, которые имеют неоспоримое влияние на существование фортификационной бригады и местной общины.Исследование является украиноязычной версией публикации «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów . XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej »(в печати). ; Сьогодні перспективним науковим напрямом є історіографія міжнародних відносин, до якої належить вивчення багатьох теоретичних і практичних аспектів. Нині практично відсутні історіографічні дослідження фортифікаційних систем як одного із факторів міжнародних відносин.Методологічною основою для даного дослідження став історіографічний метод, поєднаний з іншими загальними науковими методами. Джерельною основою (історіографічною) для роботи послужили наукові дослідження сучасних українських авторів.Метою статті є наближення читача до досягнень сучасної української історіографії у сфері дослідження укріплень, що знаходяться на території сучасної України. З'ясовується, що дослідники розглядали укріплення з різних точок зору, вважаючи їх військовими будівлями, історичними пам'ятками, архітектурними комплексами, а також культурними явищами, які мають незаперечний вплив на існування фортифікаційної бригади та місцевої громади.Дослідження є україномовною версією публікації «Historyk w świecie szańców, bastionów, rawelinów…. XVIII-wieczne obiekty fortyfikacyjne leżące na terenach dzisiejszej Ukrainy we współczesnej historiografii ukraińskiej».