Suchergebnisse

Purpose of Article.The article analyzes the development of the Riflers art creativity that led to a new stage in the development of art in Western Ukrainian lands and positively influenced the development of the national culture of the first half of the century. Methodology. The study is to apply a historical and comparative method that allows systematically to reveal the socio-cultural circumstances of the military life of the Legion of the Ukrainian Sich Riflemen, where the skilled artists worked and to point out the peculiarities of small-scale paintings and to characterize their main artistic genres. Scientific novelty For modern Ukrainian cultural and scientific thought the studing of important historical and cultural heritage of Ukrainian Riflers is actual. The basic component of the spiritual culture of the Ukrainian Sich Riflemen was a national-cultural, Ukrainian, Education, of enligntmental activity, which developed in parallel with the national-patriotic ideological movement of the specified period. It is concentrated in the Ukrainian regions such as Transcarpathia, Galicia and Upper Dniper Ukraihe, wherethe Legion Ukrainian Sich Riflemen was. Conclusions. So it is very relevant to explore the formation and development of the main directions of riflers art works, but first show in which socio-cultural, political and military conditions originated the artistic centers of Ukrainian Riflers. Therefore the relevance of complex scientific research of the artistic heritage of Ukrainian Sich Riflemen, foundouf the military-political, and social and evere day life conditions of the development of artistic and art creativity, to determine Riflers as the creators of new spiritual, cultural and national values of national culture. ; Цель статьи – исследовать особенности развития стрелецкой живописи, ее жанры и особенности. Выяснить специфику стрелецкой живописи в общем контексте основных направлений стрелецкого творчества, которое оказало значительное влияние на развитие национально-культурного движения на украинских землях первой четверти XX в. Методология исследования основывается на использовании историко-сравнительного метода, что позволяет системно раскрыть социокультурные обстоятельства военного быта Легиона Украинских Сечевых Стрельцов, где творили стрелецкие художники, указать особенности стрелецкой живописи и дать характеристику их основных художественных жанров. Научная новизна. Акцентировано внимание на особенностях возникновения стрелецкого изобразительного искусства, которое формировалось в военных условиях Первой мировой войны, что повлияло на развитие малых жанров, таких как карикатура, портреты старшин и стрельцов, иллюстрации к стрелецким периодическим изданиям. Выводы. Раскрыты особенности формирования и дальнейшего развития стрелецкой живописи, которая в сложных условиях военного быта сначала утвердилась на страницах стрелецких периодических изданий, а затем эволюционировала в отдельное направление украинской батальной живописи. ; Мета статі дослідити особливості розвитку стрілецького живопису, його жанровість та особливості. З'ясувати специфіку стрілецького живопису в загальному контексті основних напрямів стрілецької творчості, що мало значний вплив на розгортання національно-культурного руху на українських землях першої чверті XX ст. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-порівняльного методу, що дозволяє системно розкрити соціокультурні обставини військового побуту військових та ін. частин Українських січових стрільців, де творили стрілецькі художники та вказати на особливості стрілецького живопису та дати характеристику основних художніх жанрів. Наукова новизна. Акцентовано увагу на особливостях виникнення стрілецького мистецтва, яке формувалося у військових умовах Першої світової війни, що особливо вплинуло на розвиток малих жанрів, зокрема карикатури, портретів старшин і стрільців, ілюстрацій до стрілецьких періодичних видань. Висновки. Розкрито особливості формування та подальшого розвитку стрілецького живопису, який у складних умовах військового побуту почав з'являтися на сторінках стрілецьких періодичних видань, а потім еволюціонував в окремий напрям українського батального живопису.

У статті розглядаються специфічні особливості літературної творчості в усвідомленні людського буття. Аналізуються сутнісні риси антропологічного повороту в європейській гуманітарній думці ХХ ст. Такі риси вирізняються спробою визначити специфіку; основи та сфери власне людського існування; людської індивідуальності; творчих можливостей; виходячи із самої людини; спробою пояснити не лише її власну природу; а й смисл та природу навколишнього світу; водночас акумулюючи евристичні філософські; наукові; соціально­економічні та гуманітарні ідеї. З'ясовується роль сучасної літературної антропології в осмисленні духовних; гуманістичних начал щодо існування людини в суспільстві глобалізаційних змін. Доводиться; що художня література є творчим продуктом; здатним самостійно окреслювати нові простори людського буття та «вписувати» їх в уже існуючу «топографію культури». Теорія літературної антропології; як окрема галузь знань; не зводиться до універсального методу у дослідженні розвитку художньої літератури. Сучасне суспільство динамічних змін спонукає не лише до переоцінки відносно усталених людських цінностей; а й до переосмислення місця і ролі людини в динамічних соціально­економічних практиках та її здатності до власної культурної трансформації; що й характеризує літературну творчість.

Художня творчість розглядається через призму взаємин із політичною владою як інструмент їх субдемотивації в умовах об'єктивної неможливості провадження діалогу між художником (у широкому сенсі) і державою. ; Художественное творчество рассматривается через призму взаимоотношений с политической властью как инструмент субдемотивации в условиях объективной невозможности ведения диа‐ лога между художником (в широком смысле слова) и государством. ; The article concerns some aspects of creative work in its relations to institutes of political power and as an instrument of demotivation when there exists objective unfeasibility of constructing dialogue between the artist (generally speaking) and the state.

Aim of the article is to spotlight the problem of Korean ethno-national artistic Traditions preservation and development in the context of Korean ethnic group residence outside the ethnic homeland, in Ukraine. The methodology of the article consists of a set of basic research principles such as: the art analysis has been used for the "Toradi" Kyiv dance group creative activity characterization; the historical analysis has been used for the Korean art traditions comprehension; the descriptive analysis has been used for the sequence of events representation; logical and analytical analyses have been used for the Kyiv Korean music collective art and creative activities meaningful aspects detections an example of the cultural traditions and art preservation by the Korean ethnic community in Ukraine.Scientific novelty of the article. The Korean artistic traditions influence in Ukraine among the Korean ethnic community has been first traced.Conclusions. Features of traditional Korean national dance — an important achievement of world choreography — as a reflection of the Korean nation musical and choreographic art peculiarities, its historical development, traditional ideas about beauty, ethnic mentality, etc. have been analyzed. The "Toradi" Korean choreographic group creative work, its connection with the art of Korea, realized through the "Toradi" group visits to Seoul and the invitations of South Korean choreographers to Kyiv, which have significantly enriched and complemented the creative palette of the dance group and enlarged national colorings creative work of the dance group, have been examined. The deep connection between the ethno-national artistic traditions of Korea and the art of Korean ethnic group in Ukraine has been proven; the peculiarities of this phenomenon as the model of ethno-national artistic traditions preservation in the era of Ukrainian society democratization have been revealed. ; Охарактеризована деятельность хореографического ансамбля «Торади», раскрыта его роль в развитии национальных культурных традиций корейского этноса в Украине. Рассмотрена проблема сохранения этнонациональных традиций в условиях проживания корейского этноса за пределами его этнической родины. В апреле 2007 года в Киеве создан Корейский культурный центр, цель которого — налаживание связей между представителями корейской нации в Украине и популяризация национальной культуры корейцев. Его деятельность направлена на создание нового имиджа страны — представительницы Востока, на распространение информации о культуре, мало известной европейцам. Важные вопросы жизнедеятельности корейской диаспоры в Украине и в мире освещает всеукраинское периодическое издание — журнал «Мугунхва». Корейский культурный центр сотрудничает с региональными представительствами корейских национальных обществ в Украине, налаживает контакты с зарубежными организациями, также популяризирующими корейскую культуру в странах своего пребывания. Методологию исследования составляют: искусствоведческий анализ — для характеристики деятельности киевского ансамбля танца «Торади», исторический — для освещения корейских культурных традиций, описательный — для воспроизведения развития событий, логико-аналитический — для раскрытия содержания деятельности киевского хореографического коллектива по сохранению в Украине корейской культуры. Научная новизна работы состоит в том, что впервые освещены проявления и популяризация в Украине культурных традиций Кореи. Корейский национальный танец рассмотрен как органическая составляющая мировой хореографии. Раскрыты особенности музыкального и хореографического искусства корейского народа. Творческие контакты и сотрудничество ансамбля «Торади» с известными южнокорейскими хореографами обогащают художественный потенциал коллектива новыми образами и многогранной танцевальной лексикой. Деятельность хореографического ансамбля «Торади» является образцом того, как в условиях активизации глобализационных процессов в мире можно сохранять и обогащать этнонациональные культурные традиции. ; Охарактеризовано діяльність хореографічного ансамблю «Тораді», розкрито його роль у розвитку мистецьких традицій корейського етносу в Україні. Розглянуто проблему збереження етнонаціональних традицій в умовах проживання корейського етносу за межами його етнічної батьківщини. У квітні 2007 року в Києві утворено Корейський культурний центр, мета якого — налагоджувати зв'язки між представниками корейської нації в Україні та популяризувати національну культури корейців. Його діяльність спрямована на створення нового іміджу країни — представниці Сходу, на поширення інформації про маловідому для європейців культуру. Важливі питання життєдіяльності корейської діаспори в Україні й у світі висвітлюються у всеукраїнському періодичному виданні — журналі «Мугунхва». Корейський культурний центр співпрацює з регіональними представництвами корейських національних товариств в Україні, налагоджує контакти із закордонними організаціями, які також поширюють корейську культуру у країнах свого перебування. Методологію дослідження становлять: мистецтвознавчий аналіз — для характеристики діяльності київського ансамблю танцю «Тораді», історичний — для висвітлення корейських мистецьких традицій, описовий — для відтворення розвитку подій, логіко-аналітичний — для розкриття змісту діяльності київського хореографічного колективу зі збереження в Україні корейської культури. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше висвітлено вияв і популяризацію в Україні мистецьких традицій Кореї. Корейський національний танець розглянуто як органічну складову світової хореографії. Розкрито особливості музичного й хореографічного мистецтва корейського народу. Творчі контакти і співпраця ансамблю «Тораді» з відомими південнокорейськими хореографами збагачують мистецький потенціал колективу новими образами й багатогранною танцювальною лексикою. Діяльність хореографічного колективу «Тораді» є зразком того, як в умовах активізації глобалізаційних процесів у світі можна зберігати й збагачувати етнонаціональні культурно-мистецькі традиції.

Aim of the article is to spotlight the problem of Korean ethno-national artistic Traditions preservation and development in the context of Korean ethnic group residence outside the ethnic homeland, in Ukraine. The methodology of the article consists of a set of basic research principles such as: the art analysis has been used for the "Toradi" Kyiv dance group creative activity characterization; the historical analysis has been used for the Korean art traditions comprehension; the descriptive analysis has been used for the sequence of events representation; logical and analytical analyses have been used for the Kyiv Korean music collective art and creative activities meaningful aspects detections an example of the cultural traditions and art preservation by the Korean ethnic community in Ukraine.Scientific novelty of the article. The Korean artistic traditions influence in Ukraine among the Korean ethnic community has been first traced.Conclusions. Features of traditional Korean national dance — an important achievement of world choreography — as a reflection of the Korean nation musical and choreographic art peculiarities, its historical development, traditional ideas about beauty, ethnic mentality, etc. have been analyzed. The "Toradi" Korean choreographic group creative work, its connection with the art of Korea, realized through the "Toradi" group visits to Seoul and the invitations of South Korean choreographers to Kyiv, which have significantly enriched and complemented the creative palette of the dance group and enlarged national colorings creative work of the dance group, have been examined. The deep connection between the ethno-national artistic traditions of Korea and the art of Korean ethnic group in Ukraine has been proven; the peculiarities of this phenomenon as the model of ethno-national artistic traditions preservation in the era of Ukrainian society democratization have been revealed. ; Охарактеризована деятельность хореографического ансамбля «Торади», раскрыта его роль в развитии национальных культурных традиций корейского этноса в Украине. Рассмотрена проблема сохранения этнонациональных традиций в условиях проживания корейского этноса за пределами его этнической родины. В апреле 2007 года в Киеве создан Корейский культурный центр, цель которого — налаживание связей между представителями корейской нации в Украине и популяризация национальной культуры корейцев. Его деятельность направлена на создание нового имиджа страны — представительницы Востока, на распространение информации о культуре, мало известной европейцам. Важные вопросы жизнедеятельности корейской диаспоры в Украине и в мире освещает всеукраинское периодическое издание — журнал «Мугунхва». Корейский культурный центр сотрудничает с региональными представительствами корейских национальных обществ в Украине, налаживает контакты с зарубежными организациями, также популяризирующими корейскую культуру в странах своего пребывания. Методологию исследования составляют: искусствоведческий анализ — для характеристики деятельности киевского ансамбля танца «Торади», исторический — для освещения корейских культурных традиций, описательный — для воспроизведения развития событий, логико-аналитический — для раскрытия содержания деятельности киевского хореографического коллектива по сохранению в Украине корейской культуры. Научная новизна работы состоит в том, что впервые освещены проявления и популяризация в Украине культурных традиций Кореи. Корейский национальный танец рассмотрен как органическая составляющая мировой хореографии. Раскрыты особенности музыкального и хореографического искусства корейского народа. Творческие контакты и сотрудничество ансамбля «Торади» с известными южнокорейскими хореографами обогащают художественный потенциал коллектива новыми образами и многогранной танцевальной лексикой. Деятельность хореографического ансамбля «Торади» является образцом того, как в условиях активизации глобализационных процессов в мире можно сохранять и обогащать этнонациональные культурные традиции. ; Охарактеризовано діяльність хореографічного ансамблю «Тораді», розкрито його роль у розвитку мистецьких традицій корейського етносу в Україні. Розглянуто проблему збереження етнонаціональних традицій в умовах проживання корейського етносу за межами його етнічної батьківщини. У квітні 2007 року в Києві утворено Корейський культурний центр, мета якого — налагоджувати зв'язки між представниками корейської нації в Україні та популяризувати національну культури корейців. Його діяльність спрямована на створення нового іміджу країни — представниці Сходу, на поширення інформації про маловідому для європейців культуру. Важливі питання життєдіяльності корейської діаспори в Україні й у світі висвітлюються у всеукраїнському періодичному виданні — журналі «Мугунхва». Корейський культурний центр співпрацює з регіональними представництвами корейських національних товариств в Україні, налагоджує контакти із закордонними організаціями, які також поширюють корейську культуру у країнах свого перебування. Методологію дослідження становлять: мистецтвознавчий аналіз — для характеристики діяльності київського ансамблю танцю «Тораді», історичний — для висвітлення корейських мистецьких традицій, описовий — для відтворення розвитку подій, логіко-аналітичний — для розкриття змісту діяльності київського хореографічного колективу зі збереження в Україні корейської культури. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше висвітлено вияв і популяризацію в Україні мистецьких традицій Кореї. Корейський національний танець розглянуто як органічну складову світової хореографії. Розкрито особливості музичного й хореографічного мистецтва корейського народу. Творчі контакти і співпраця ансамблю «Тораді» з відомими південнокорейськими хореографами збагачують мистецький потенціал колективу новими образами й багатогранною танцювальною лексикою. Діяльність хореографічного колективу «Тораді» є зразком того, як в умовах активізації глобалізаційних процесів у світі можна зберігати й збагачувати етнонаціональні культурно-мистецькі традиції.

Досліджуються соціологічні аспекти арт-буття нової страти сучасного суспільства — прекаріату, до якої відносяться митці та діячі культури в умовах конфлікту глобального капіталізму зі стратегіями розвитку гетеро-генної демократії націй-держав, що спроможні формувати якісні суспільні простори, залучаючи мистецькі мультикультурні ойкумени. Спираючись на широку аргументаційну базу західної соціології, зокрема ключові праці Г. Стендінга, Р. Даля, Ф. Сондерс, М. Лаззарато та інших, автор намагається з'ясувати соціальні механізми тотального поширення контемпорарных форм мистецтва, коли художня творчість стає коммодифікованою, а довгострокові перспективи культури майбутнього втрачають актуальність, оскільки гнучкий ринок підпорядковує власним меркантильним законам нематеріальну духовну діяльність та художню освіту суспільства, яке поки лише мріє перейти у постфордистську фазу власного розвитку. ; Исследуются социологические аспекты арт-бытия новой страты современного общества — прекариата, к которому относятся художники и деятели культуры в условиях конфликта глобального капитализма со стратегиями развития гетерогенной демократии наций-государств, способными формировать качественные общественные пространства, включая художественные мультикультурные ойкумены. Опираясь на широкую аргументационную базу западной социологии, в частности ключевые труды Г. Стэндинга, Р. Даля, Ф. Сондерс, М. Лаззарато и других, автор пытается выяснить социальные механизмы тотального распространения контемпорарных форм искусства, когда художественное творчество стает коммодифицированным, а долгосрочные перспективы культуры будущего теряют актуальность, поскольку гибкий рынок подчиняет своим меркантильным законам нематериальную духовную деятельность и художественное образование общества, пока только грезящего перейти в постфордистскую фазу своего развития. ; The article by Maryna Protas explores the sociological aspects of the art-being of a new stratum of modern society - the precariat, to which artists and cultural figures belong in the context of a conflict of global capitalism with the strategies for the development of nation-states' heterogeneous democracy capable of forming qualitative public spaces, including artistic multicultural oecumenas. Drawing on the broad argumentation base of Western sociology, in particular key works by G. Standing, R. Dahl, F. Saunders, M. Lazzarato and others, the author tries to elucidate the social mechanisms of the total spread of contemporary forms of art, when art creativity becomes commodified, and the long-term prospects for a culture of the future lose their relevance, as the flexible market subordinates to its mercantile laws the intangible spiritual activity and artistic formation of a society still dreaming of going over to the Post-Fordist phase of its development.

Досліджуються соціологічні аспекти арт-буття нової страти сучасного суспільства — прекаріату, до якої відносяться митці та діячі культури в умовах конфлікту глобального капіталізму зі стратегіями розвитку гетеро-генної демократії націй-держав, що спроможні формувати якісні суспільні простори, залучаючи мистецькі мультикультурні ойкумени. Спираючись на широку аргументаційну базу західної соціології, зокрема ключові праці Г. Стендінга, Р. Даля, Ф. Сондерс, М. Лаззарато та інших, автор намагається з'ясувати соціальні механізми тотального поширення контемпорарных форм мистецтва, коли художня творчість стає коммодифікованою, а довгострокові перспективи культури майбутнього втрачають актуальність, оскільки гнучкий ринок підпорядковує власним меркантильним законам нематеріальну духовну діяльність та художню освіту суспільства, яке поки лише мріє перейти у постфордистську фазу власного розвитку. ; Исследуются социологические аспекты арт-бытия новой страты современного общества — прекариата, к которому относятся художники и деятели культуры в условиях конфликта глобального капитализма со стратегиями развития гетерогенной демократии наций-государств, способными формировать качественные общественные пространства, включая художественные мультикультурные ойкумены. Опираясь на широкую аргументационную базу западной социологии, в частности ключевые труды Г. Стэндинга, Р. Даля, Ф. Сондерс, М. Лаззарато и других, автор пытается выяснить социальные механизмы тотального распространения контемпорарных форм искусства, когда художественное творчество стает коммодифицированным, а долгосрочные перспективы культуры будущего теряют актуальность, поскольку гибкий рынок подчиняет своим меркантильным законам нематериальную духовную деятельность и художественное образование общества, пока только грезящего перейти в постфордистскую фазу своего развития. ; The article by Maryna Protas explores the sociological aspects of the art-being of a new stratum of modern society - the precariat, to which artists and cultural figures belong in the context of a conflict of global capitalism with the strategies for the development of nation-states' heterogeneous democracy capable of forming qualitative public spaces, including artistic multicultural oecumenas. Drawing on the broad argumentation base of Western sociology, in particular key works by G. Standing, R. Dahl, F. Saunders, M. Lazzarato and others, the author tries to elucidate the social mechanisms of the total spread of contemporary forms of art, when art creativity becomes commodified, and the long-term prospects for a culture of the future lose their relevance, as the flexible market subordinates to its mercantile laws the intangible spiritual activity and artistic formation of a society still dreaming of going over to the Post-Fordist phase of its development.

The research is devoted to the play "Rozghrom" by I. Bahrianyi, which is describing the period of Ukrainian-German conflicts during the Second World War. The purpose of the study is to consider militarism not only as a postulate state ideology, but also to describe this term as a specific metaphorical projection of the Second World War as well as to trace the interpretation of collective militaristic consciousness in the author's representation in the nativity-scene "Rozghrom". An insufficient study of both this author's play and his drama works in general due to the forced inaccessibility of the writer's artistic texts for a Ukrainian reader during long time is determined. The research uses such methods as biographical (the influence of I. Bahrianyi's biographical factors on his creative manner as well as on the representation of Ukrainian authentic culture among world community); historical-cultural and sociological methods (allowed to enter the analyzed play in the scope of the contradic-tory socio-political process of the Second World War); mythopoetic method (conceptual effects of myth-creation on the formation of Soviet ideological practice); structural-semantic and structural-semiotic methods (understanding of the text as a special sign sys-tem in the cultural context of its time). Scientific novelty. For the first time the article analyzes militarism as a specific artistic con-cept which is considered in the author's play in three versions: anti-colonial, adventurous and intellectual. The anti-colonial direction of the play consists of de-ideologization of the so-called liberating militaristic myth, built on the pathetic heroization of the victories of Soviet Red Army. The adventurous version of the militarism in the proposed writer's play is marked by tragedy due to ambiguous feat of brigade commander Maxim. The intellectual discourse of the war in the drama metaphorically appears on the chess field, which corresponds to the reality in a symbolic way. Conclusions. The conclusion is made that the fascist attempt to militarize Ukrainian culture, to lower its spiritual potential is collapsed in the author's dramaturgical version. ; Le but de la recherche est d'essayer de voir le militarisme non seulement comme une idéologie postulat de l'État, mais aussi de définir le terme comme un cours caractéristique de projection métaphorique de la Seconde Guerre mondiale, ainsi que tracer l'interprétation de la militarnogo de conscience collective dans la représentation de l'auteur dans l'histoire-den « La défaite. » Nous avons utilisé ces méthodes de recherche en tant que biographique (l'influence des faits biographiques de l'auteur sur son travail); méthodes historiques, culturelles et sociologiques (autorisés à entrer dans le jeu en cours d'examen dans le processus social et politique contradictoire de la Seconde Guerre mondiale); méthode mythopoétique (influence conceptuelle de la fabrication de mythes sur la formation de la pratique du monde soviétique); méthodes structurelles-sémantiques et sémiotiques structurelles (compréhension du texte en tant que système de signe particulier dans le contexte culturel de son temps). Nouveauté scientifique. L'article a d'abord analysé par le militarisme, comme un concept artistique spécifique, qui peut être vu dans l'étude de l'auteur de la pièce en trois versions: l'anti-coloniale, l'aventure aventureuse et intellectuelle. Conclusions Il est prouvé que dans la version dramatique de la tentative de l'auteur de militariser les nazis la culture ukrainienne, afin de réduire ses accidents potentiels spirituels. ; Цель исследования заключается в попытке рассмотреть милитаризм не только как постулатную государственную идеологию, но и очертить этот термин как характерную метафорическую проекцию хода Второй мировой войны, а также проследить интерпретацию коллективного милитарного сознания в авторской репрезентации в повести-вертепе «Разгром». В работе использованы такие методы исследования, как биографический (влияние биографических фактов писателя на его творчество); историко-культурный и социологический методы (позволили вписать рассматриваемую пьесу в пределы противоречивого общественно-политического процесса периода Второй мировой войны); мифопоэтический метод (концептуальное влияние мифотворчества на формирование советской мировоззренческой практики); структурно-семантический и структурно-семиотический методы (понимание текста как особой знаковой системы в культурном контексте своего времени). Научная новизна. В статье впервые проанализирован милитаризм как специфический художественный концепт, который прослеживается в исследуемой пьесе автора в трех версиях: антиколониальной, авантюрно-приключенческой и интеллектуальной. Выводы. Обосновано, что в драматургической версии автора попытка фашистов милитаризировать украинскую культуру, снизить ее духовный потенциал терпит крах. ; Мета дослідження полягає в спробі розглянути мілітаризм не тільки як постулатную державну ідеологію, а й окреслити цей термін як характерну метафоричну проекцію ходу Другої світової війни, а також простежити інтерпретацію колективного мілітарного свідомості в авторській репрезентації в повісті-вертепі «Розгром». У роботі використані такі методи дослідження, як біографічний (вплив біографічних фактів письменника на його творчість); історико-культурний та соціологічний методи (дозволили вписати розглянуту п'єсу в межі суперечливого суспільно-політичного процесу періоду Другої світової війни); міфопоетичний метод (концептуальне вплив міфотворчості на формування радянської світоглядної практики); структурно-семантичний і структурно-семіотичний методи (розуміння тексту як особливої знакової системи в культурному контексті свого часу). Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано мілітаризм як специфічний художній концепт, який простежується в досліджуваній п'єсі автора в трьох версіях: антиколоніальної, авантюрно-пригодницької та інтелектуальної. Висновки. Обґрунтовано, що в драматургічної версії автора спроба фашистів мілітаризувати українську культуру, знизити її духовний потенціал терпить крах.

Початок другої половини ХХ століття, примножений складнощами повоєнної ситуації, був означений тотальним ідеологічним диктатом, що заганяв у визначені рамки стереотипів художню творчість, а нетривала в часі «відлига», хоч і відкривала шлях до усвідомлення та розуміння нових культуротворчих парадигм, все ж не стала часом суттєвих змін в ідеології соцреалізму. Художня кераміка була такою галуззю творчості, яка поєднувала в собі традиції і найновіші технологічні досягнення. 1940–1960-ті роки ХХ століття були часом, коли стрімко змінювалася політична і соціокультурна ситуація. Розгляд даних питань через призму стану художньої кераміки стає актуальним і своєчасним, оскільки творчі пошуки та експерименти у царині виробництва керамічних, фарфорових та фаянсових творів вимальовують картину розвитку тогочасного декоративно-ужиткового мистецтва зокрема та загального художнього поля країни взагалі ; The beginning of the second half of the twentieth century, multiplied by the complexities of the post-war situation, was marked by a total ideological dictatorship that drove artistic creativity into certain stereotypes. Art ceramics was that area of creativity that combined traditions and latest technological achievements. 40–60 years of the twentieth century — were a time when the political and socio-cultural situation was rapidly changing. Consideration of these issues through the prism of the state of art ceramics becomes relevant and timely, as creative searches and experiments in the production of ceramic, porcelain and faience works depict the development of the then decorative and applied arts.The development of art pottery in Ukraine in the 40–60 years of the twentieth century depended on the general historical conditions that make up the newest history of Ukraine. This development reflects the general socio-political processes that determined the historical path of the state. In this context, there are several clearly identified, unequal in time periods. There are several parallels, where there are traditions of folk and professional ceramics of the period understudy. For 40–60 years in the practice of the development of the art of ceramics, demonstrative changes took place that affected both theoretical concepts and the search for formal expression of certain conceptual ideas. Ambiguous was their reflection in the ceramic life, where the original pottery traditions and the work of professional ceramic artists, who worked in the system of factory ceramic production, were organically intertwined. These changes corresponded to the activation of the crisis phenomena of the ideological, economic, socio-cultural, ecological, demographic character of the second half of the twentieth century. Since the late 1940s, there has been a process of active borrowing by the professional artists of the traditions of folk pottery. Since the mid-1950s, since then, graduates of LIDPM (Lviv Institute of Decorative and Applied Arts) have come to the ceramic enterprises, the range of forms and their ornaments has significantly expanded."Eternal" utilitarian ceramics becomes extremely diverse and popular. Ukrainian artists worked in line with contemporary creative tasks, demonstrating their works at republican and all-union art exhibitions alongside works made in painting, sculpture, and graphics. ; Начало второй половины ХХ века, отягощенное сложностями послевоенной ситуации, характеризовалось тотальным идеологическим диктатом, который загонял художественное творчество в рамки определенных стереотипов. Художественная керамика была той областью творчества, которая сочетала в себе традиции и новейшие технологические достижения. 40–60-е годы ХХ века были временем, когда стремительно менялась политическая и социокультурная ситуация. Рассмотрение данных вопросов через призму состояния художественной керамики становится актуальным и своевременным, поскольку творческие поиски и эксперименты в области производства керамических, фарфоровых и фаянсовых изделий рисуют картину развития тогдашнего декоративно-прикладного искусства.Развитие художественной керамики Украины в 40–60-е годы ХХ века зависело от общих исторических условий, определяющих новейшую историю Украины. Оно отразило и общие общественнополитические процессы, определявшие исторический путь государства. В этом контексте существует несколько четко выделенных, не равных по временной продолжительности, периодов. Существует несколько параллелей, где встречаются традиции народной и профессиональной керамики исследуемого периода. На протяжении 1940–1960-х годов в практике развития искусства керамики произошли показательные изменения, которые повлияли как на теоретические концепции, так и на поиски формального выражения определенных концептуальных идей. Неоднозначным оказалось их отражение в керамической жизни, где органическим образом сплелись исконные гончарные традиции и творчество профессиональных художников-керамистов, которые работали в системе заводского керамического производства. Эти изменения соответствовали активизации кризисных явлений идеологического, экономического, социально-культурного, экологического и демографического характера второй половины ХХ века.С конца 1940-х годов наблюдается процесс активного заимствования профессиональными художниками традиций народного гончарства. С середины 1950-х годов, когда на керамические предприятия пришли выпускники ЛИДПМ (Львовского института декоративно прикладного искусства), ассортимент форм и орнаментов значительно расширился. «Вечная» утилитарная керамика становится чрезвычайно разнообразной и популярной. Украинские художники работали в русле современных творческих задач, демонстрируя свои произведения на республиканских и всесоюзных художественных выставках рядом с произведениями живописи, скульптуры, графики.

Початок другої половини ХХ століття, примножений складнощами повоєнної ситуації, був означений тотальним ідеологічним диктатом, що заганяв у визначені рамки стереотипів художню творчість, а нетривала в часі «відлига», хоч і відкривала шлях до усвідомлення та розуміння нових культуротворчих парадигм, все ж не стала часом суттєвих змін в ідеології соцреалізму. Художня кераміка була такою галуззю творчості, яка поєднувала в собі традиції і найновіші технологічні досягнення. 1940–1960-ті роки ХХ століття були часом, коли стрімко змінювалася політична і соціокультурна ситуація. Розгляд даних питань через призму стану художньої кераміки стає актуальним і своєчасним, оскільки творчі пошуки та експерименти у царині виробництва керамічних, фарфорових та фаянсових творів вимальовують картину розвитку тогочасного декоративно-ужиткового мистецтва зокрема та загального художнього поля країни взагалі ; The beginning of the second half of the twentieth century, multiplied by the complexities of the post-war situation, was marked by a total ideological dictatorship that drove artistic creativity into certain stereotypes. Art ceramics was that area of creativity that combined traditions and latest technological achievements. 40–60 years of the twentieth century — were a time when the political and socio-cultural situation was rapidly changing. Consideration of these issues through the prism of the state of art ceramics becomes relevant and timely, as creative searches and experiments in the production of ceramic, porcelain and faience works depict the development of the then decorative and applied arts.The development of art pottery in Ukraine in the 40–60 years of the twentieth century depended on the general historical conditions that make up the newest history of Ukraine. This development reflects the general socio-political processes that determined the historical path of the state. In this context, there are several clearly identified, unequal in time periods. There are several parallels, where there are traditions of folk and professional ceramics of the period understudy. For 40–60 years in the practice of the development of the art of ceramics, demonstrative changes took place that affected both theoretical concepts and the search for formal expression of certain conceptual ideas. Ambiguous was their reflection in the ceramic life, where the original pottery traditions and the work of professional ceramic artists, who worked in the system of factory ceramic production, were organically intertwined. These changes corresponded to the activation of the crisis phenomena of the ideological, economic, socio-cultural, ecological, demographic character of the second half of the twentieth century. Since the late 1940s, there has been a process of active borrowing by the professional artists of the traditions of folk pottery. Since the mid-1950s, since then, graduates of LIDPM (Lviv Institute of Decorative and Applied Arts) have come to the ceramic enterprises, the range of forms and their ornaments has significantly expanded."Eternal" utilitarian ceramics becomes extremely diverse and popular. Ukrainian artists worked in line with contemporary creative tasks, demonstrating their works at republican and all-union art exhibitions alongside works made in painting, sculpture, and graphics. ; Начало второй половины ХХ века, отягощенное сложностями послевоенной ситуации, характеризовалось тотальным идеологическим диктатом, который загонял художественное творчество в рамки определенных стереотипов. Художественная керамика была той областью творчества, которая сочетала в себе традиции и новейшие технологические достижения. 40–60-е годы ХХ века были временем, когда стремительно менялась политическая и социокультурная ситуация. Рассмотрение данных вопросов через призму состояния художественной керамики становится актуальным и своевременным, поскольку творческие поиски и эксперименты в области производства керамических, фарфоровых и фаянсовых изделий рисуют картину развития тогдашнего декоративно-прикладного искусства.Развитие художественной керамики Украины в 40–60-е годы ХХ века зависело от общих исторических условий, определяющих новейшую историю Украины. Оно отразило и общие общественнополитические процессы, определявшие исторический путь государства. В этом контексте существует несколько четко выделенных, не равных по временной продолжительности, периодов. Существует несколько параллелей, где встречаются традиции народной и профессиональной керамики исследуемого периода. На протяжении 1940–1960-х годов в практике развития искусства керамики произошли показательные изменения, которые повлияли как на теоретические концепции, так и на поиски формального выражения определенных концептуальных идей. Неоднозначным оказалось их отражение в керамической жизни, где органическим образом сплелись исконные гончарные традиции и творчество профессиональных художников-керамистов, которые работали в системе заводского керамического производства. Эти изменения соответствовали активизации кризисных явлений идеологического, экономического, социально-культурного, экологического и демографического характера второй половины ХХ века.С конца 1940-х годов наблюдается процесс активного заимствования профессиональными художниками традиций народного гончарства. С середины 1950-х годов, когда на керамические предприятия пришли выпускники ЛИДПМ (Львовского института декоративно прикладного искусства), ассортимент форм и орнаментов значительно расширился. «Вечная» утилитарная керамика становится чрезвычайно разнообразной и популярной. Украинские художники работали в русле современных творческих задач, демонстрируя свои произведения на республиканских и всесоюзных художественных выставках рядом с произведениями живописи, скульптуры, графики.

У статті розглянуто естетичні погляди англійського драматурга Б. Шоу, сформульовані в його програмній статті «Квінтесенція ібсенізму». На підставі розгляду оригінального тексту статті англійською мовою нами було виявлено джерела й літературно-мистецькі явища, які привернули увагу критика (художня специфіка «нової драми», творчість Г. Ібсена, А. Стріндберґа, В. Шекспіра, Ч. Діккенса та ін.). Провідними формами інтертекстуальності в статті «Квінтесенція ібсенізму» є пряме й опосередковане цитування; зіставлення; аналіз (твору або його компонентів), авторська інтерпретація окремих образів, сюжетів, мотивів; алюзії та ремінісценції; художньо-критичний коментар. Установлено, що головною ідеєю статті є необхідність зображення реального життя модерними засобами, серед яких важливу роль відіграють внутрішня дія, психологічний підтекст, символіка тощо. ; The article examines G. B. Shaw's aesthetic views, based on intertextuality in his critical essay "The Quintessence of Ibsenism". To this end, it is relevant to determine the sources of G. B. Shaw's artistic inspiration; to explore the dialogue between the author and his predecessors; to analyze G. B. Shaw's aesthetic views and their formation with regard to intertextuality.The article gives a detailed analysis of literary works which attracted G. B. Shaw's attention (in particular, works by H. Ibsen, Ch. Dickens, A. Strindberg et al.), and provides an attempt to determine how this cultural context influenced his aesthetic system. It was determined that G. B. Shaw explored a variety of broad philosophical topics, ranging from ideals and idealism to gender equality. He illustrates his viewpoint by carefully examining each ofIbsen's plays.Discussion, being the core technical element of modern dramatic works, largely shaped the face of "New Drama". With writers deliberately focusing on the social, political and cultural and psychological changes happening to people, a whole new mentality and worldview was building up; and literature, in a lot of ways, reflected and facilitated that transformation, because new tendencies and genres were developing swiftly at that time.The technical novelties of the Ibsen and post-Ibsen plays are, then: first, the introduction of the discussion and its development until it interpenetrates the action; and, second, making the spectators themselves the persons of the drama, and the incidents of their own lives its incidents, with the purpose of exposing and examining true-to-life problems and situations.The article is of great help to students, teachers of schools and universities, scholars, and to everyone who takes interest in studying British Modern Drama.

У статті розглянуто естетичні погляди англійського драматурга Б. Шоу, сформульовані в його програмній статті «Квінтесенція ібсенізму». На підставі розгляду оригінального тексту статті англійською мовою нами було виявлено джерела й літературно-мистецькі явища, які привернули увагу критика (художня специфіка «нової драми», творчість Г. Ібсена, А. Стріндберґа, В. Шекспіра, Ч. Діккенса та ін.). Провідними формами інтертекстуальності в статті «Квінтесенція ібсенізму» є пряме й опосередковане цитування; зіставлення; аналіз (твору або його компонентів), авторська інтерпретація окремих образів, сюжетів, мотивів; алюзії та ремінісценції; художньо-критичний коментар. Установлено, що головною ідеєю статті є необхідність зображення реального життя модерними засобами, серед яких важливу роль відіграють внутрішня дія, психологічний підтекст, символіка тощо. ; The article examines G. B. Shaw's aesthetic views, based on intertextuality in his critical essay "The Quintessence of Ibsenism". To this end, it is relevant to determine the sources of G. B. Shaw's artistic inspiration; to explore the dialogue between the author and his predecessors; to analyze G. B. Shaw's aesthetic views and their formation with regard to intertextuality.The article gives a detailed analysis of literary works which attracted G. B. Shaw's attention (in particular, works by H. Ibsen, Ch. Dickens, A. Strindberg et al.), and provides an attempt to determine how this cultural context influenced his aesthetic system. It was determined that G. B. Shaw explored a variety of broad philosophical topics, ranging from ideals and idealism to gender equality. He illustrates his viewpoint by carefully examining each ofIbsen's plays.Discussion, being the core technical element of modern dramatic works, largely shaped the face of "New Drama". With writers deliberately focusing on the social, political and cultural and psychological changes happening to people, a whole new mentality and worldview was building up; and literature, in a lot of ways, reflected and facilitated that transformation, because new tendencies and genres were developing swiftly at that time.The technical novelties of the Ibsen and post-Ibsen plays are, then: first, the introduction of the discussion and its development until it interpenetrates the action; and, second, making the spectators themselves the persons of the drama, and the incidents of their own lives its incidents, with the purpose of exposing and examining true-to-life problems and situations.The article is of great help to students, teachers of schools and universities, scholars, and to everyone who takes interest in studying British Modern Drama.

The diary papers of V. Vynnychenko (1911—1925) as a special interpretive field for studying the author's world-view aesthetics and his creative intentions are analyzed. The text of the diary is systematized, based on the relevant material: the author's thoughts on the nature of creativity as a special way of comprehending the world and a person in it; creativity as a manifestation of a person's specific mental organization; creativity as an opportunity for self-manifestation in the present/future dyad; etc. The degree of correlation of conditions and possibilities to create, which were important for V. Vynnychenko as a politician while the fundamental changes at the beginning of the XXth century in Ukraine took place are also noticed in the article. The author's issues given in the diary are considered in the aesthetic context of the literary process at the turn of the XIX-XXth centuries, when cardinal changes took place under the influence of interpretative changes of the world picture in philosophy and culture in general are represented in the given work. In addition, attention was paid to the concept of «creative act» and its understanding by V.Vynnychenko as astaged phenomenon: the plan, the stages of its realization, the role of intuition, fiction, fantasy in the creation of the another reality. The author's interpretation of the author's phenomenon taking into account to the interaction of the concepts of «endowment», «talent» and «genius» is given and commented. The emphasis is placed on V. Vynnychenko's diary thoughts about the latest trends in Ukrainian literature of the early XXth century: homocentration, modernism as an art system renovation of the genre and poetic paradigm. To sum up, this allowed to understand the creative laboratory of the author more deeply and earnestly. The diary material is directed to the artistic creation of V. Vynnychenko - the play «The black Panther and the White Bear» for their semantic proximity: the process of creativity, psychological, aesthetic dominant of creativity, symbolism, artist's essence researches. The perspective of the proposed direction of studying mnemonic and literary material is grounded, which allows the use of an interdisciplinary methodology for understanding aesthetic phenomena. ; В статье предпринята попытка проанализировать дневниковые записи В.Винниченко 1911—1925 годов как особое интерпретационное поле для изучения эстетики миропонимания художника слова, его творческих интенций. Текст дневника систематизирован, исходя из соответствующего материала: размышления писателя оприроде творчества как особого способа постижения мира ичеловека в нём; творчество как проявление специфической психической организации человека; творчество как возможность самопроявления в диаде «настоящее/будущее» и так далее. Также в исследовании уделено внимание проблеме корреляции условий и возможностей творить, поскольку это для В.Винниченко-политика было важно, учитывая историческое время кардинальных трансформаций начала XX века вУкраине. Непосредственно художественную проблематику, представленную в дневнике, впредлагаемой студии рассмотрено в эстетическом контексте литературного процесса рубежа XIX—XX веков, ведь именно тогда произошли кардинальные сдвиги под влиянием интерпретационных изменений картины мира в философии, культуре. Кроме того, было обращено внимание на понятие «творческий акт» и суждения В.Винниченко о нём как о стадиальном явлении: замысел, этапы его реализации, роль интуиции, выдумки, фантазии в создании второй реальности. Представлено ипрокомментировано авторское трактование феномена художника слова с учетом взаимодействия понятий «одаренность», «талант», «гениальность». Акцентированы дневниковые размышления В.Винниченко оновейших тенденциях в украинской литературе начала XX века: гомоцентризация, модернизм как художественная система, обновление жанровой и поэтикальной парадигмы. Вместе взятое это способствовало более глубокому и убедительному представлению творческой лаборатории художника. Материал дневника спроецирован на литературное наследие В.Винниченко – пьесу «Чорная Пантера и Белый Медведь», поскольку они смыслово близки: процесс творчества, его психологические, эстетические доминанты, символика, изучение естества художника. Обоснована перспективность предложенного направления изучения мнемонического и литературного материала, что позволяет использовать интердисциплинарную методику объяснению эстетических явлений. ; У статті зроблено спробу проаналізувати щоденникові записи В.Винниченка 1911—1925 років як особливе інтерпретаційне поле для вивчення естетики світобачення митця, його творчих інтенцій. Текст щоденника систематизовано з огляду на відповідний матеріал: роздуми митця про природу творчості як особливий спосіб осягнення світу й людини в ньому; творчість як вияв специфічної психічної організації людини; творчість як можливість самовияву в діаді теперішнє/майбутнє тощо. Також у розвідці йшлося про ступінь кореляції умов і можливостей творити, що для В.Винниченка-політика було важливо з огляду на історичний час кардинальних змін початку XX століття в Україні. Власне мистецьку проблематику, репрезентовану в щоденнику, в пропонованій студії розглянуто в естетичному контексті літературного процесу межі XIX—XX століть, коли в ньому відбувалися кардинальні зрушення під впливом інтерпретаційних змін картини світу в філософії, культурі загалом. Крім того, було звернено увагу на поняття «творчий акт» і його розуміння В.Винниченком як стадіального явища: задум, етапи його реалізації, роль інтуїції, вигадки, фантазії в творенні другої реальності. Подано й прокоментовано авторську інтерпретацію феномену митця з урахуванням взаємодії понять «обдарованість», «талант», «геніальність». Зроблено акцент на щоденникових роздумах В.Винниченка про новітні тенденції вукраїнській літературі початку XX століття: гомоцентризація, модернізм як художня система, оновлення жанрової та поетикальної парадигми. Разом узяте це уможливило глибше й переконливіше осягнення творчої лабораторії митця. Щоденниковий матеріал спроектовано на художню творчість В.Винниченка – п'єсу «Чорна Пантера і Білий Медвідь» через їхню смислову близькість: процес творчості, психологічні, естетичні домінанти творення, символіка, дослідження єства митця. Обґрунтовано перспективність запропонованого напряму вивчення мнемологічного й літературного матеріалу з огляду на можливість використання інтердисциплінарної методики осягнення естетичних явищ.

Summary. The purpose of the article is to analyse literary heritage of the Ukrainian lawyers who dealt with literature, to present an overview of its sense and essence with their professional work as a background. The paper aims at disclosing different genres of their literary activity, as well as their creative authenticity. The paper sheds light on the personalities whose literary works were long forgotten due to the Soviet propaganda of the former era. The methodology of the research relies on the historic and objective principles. It includes the historical, historical-comparative, biographical, behavioural, and contrastive methods. The scientific novelty of the paper is revealed by the need to determine and systemize the role and place of the lawyers-writers in the cultural life of Galicia at the turn of two centuries, to understand peculiarities of their professional and creative work and to comprehend their perception of national ideas with their further embodiment in literature. Conclusions. The turn of the XIX–XX centuries introduced a new socio-professional stratum to the public arena of Western lands which were under the Austro-Hungarian Empire rule, and this stratum consisted of the Ukrainian lawyers. Not only its representatives, particularly lawyers, acted as legal defenders of national and civil rights of their compatriots in the local courts, they also took leading positions in the Ukrainian political and public life of Eastern Galicia, and fought for the rights of Ukrainians in both the Austrian Parliament and the Diet of Galicia and Lodomeria. Besides their professional, political and social activity, a significant part of Galician lawyers (as all representatives of the legal professions were called back then) became famous because of their cultural and creative activities which were not a part of their working routine but part-time activities or hobbies. A lot of them took to creative writing as a means of expressing their ideas, and they works appeared in various genres of literature: scientific, journalistic, fiction (poetics, prose, etc.), representing their worldview and beliefs. The list of the well-known literary figures of that time includes such people as an ethnographer and folklorist M. Buchynsky, writers L. Martovych, I. Semanyuk, A. Tchaikovsky, poets M. Kichura and M. Kozoris, a publicist and one of the first Ukrainian futurists A. Kos, literary critics and editors V. Levitsky and M. Mochulsky and others. In fact, literary work was a complementary component of their way of life, a way of self-expression, as their main activity was legal work. Their literary work was an important component of life, a way of self-expression, which complemented their main legal work in a way. Their literary works depicted bitter reality of that time and hard life of fellow stateless people. Yet, they also served to show the best features of Ukrainians in literature. ; Анотація. Мета – проаналізувати літературний доробок представників українського правничого середовища, його змістову і смислову частину на тлі професійної юридичної діяльності, показати різножанровість їх літературної творчості, художню оригінальність і самобутність. Увага привернута як до відомих літераторів, так і до незаслужено забутих через радянський ідеологічний наратив осіб. Методологія дослідження визначена застосуванням принципів історизму, об'єктивності. Під час дослідження використовувалися методи конкретно-історичний, історико-порівняльний, біографічний, поведінковий, компаративістики. Наукова новизна статті полягає у потребі узагальнення і конкретизації участі представників правничих професій у культурному житті Галичини на рубежі двох століть, проєкції їх професійної і громадської діяльності, світогляду та осмислення ними потреб українства у літературних творчих формах. Висновки. На рубежі ХІХ–ХХ ст. на суспільну арену західноукраїнських земель, що належали до Австро-Угорської імперії, вийшов новий соціально-професійний стан – українські правники. Його представники, зокрема, адвокати, були юридичними захисниками національних і громадянських прав співвітчизників у судах, посіли провідні місця в українському політичному і громадському житті Східної Галичини, стали виразниками прав українців в австрійському парламенті та Галицькому крайовому сеймі. Але, крім професійної, політичної і громадської діяльності, частина галицьких правників (як часто тоді називали представників юридичних професій) стала відомою завдяки своїй культурницькій і творчій діяльності, котру вела в позаробочий час. Однією із сфер реалізації власних творчих прагнень була художня література, або, тогочасною лексикою, «красне письменство». У числі відомих літературних особистостей слід назвати таких осіб, як: етнограф і фольклорист М. Бучинський, письменники Л. Мартович, І. Семанюк, А. Чайковський, поети М. Кічура і М. Козоріс, публіцист і один з перших вітчизняних футуристів А. Кос, літературні критики й редактори В. Левицький й М. Мочульський та ін. Власне літературна творчість була складовою їх життєвого шляху, способом власного самовираження, що доповнював основну юридичну роботу. Ці творчі особистості у своїх творах відображали не тільки тогочасну гірку дійсність і важке життя власного бездержавного народу, але й у художніх формах показували кращі риси українців.