Success is an important factor in the increase of teacher competence, its implementation as a person, as the professional approach to teaching provides not only the appropriate level of knowledge, but also affects the formation of individual qualities of students. Therefore, the image created by the teacher plays a fundamental role in teaching students, thus, this article shows the implementation of the paradigm of "success" through the prism of pedagogical image. Russian scientist and writer of Ukrainian origin Yevgeny Vodolazkin (1964), based on his own experience of studying in Soviet schools and universities, in the novel "Brisbane" emphasizes the most important qualities that a successful teacher must have. The factors create the image of a teacher who (does not) lead to educational success (a teacher-despot LesiaKirillovna, a teacher-romantic Vira Mykhailivna, favorite teacher of solfeggio Claudia Vasylivna, a teacher and a close friend Olena Markivna, inconspicuous Pavlo Sergeev ,a moralist-director of the school, a gossip teacher of social sciences, psychologically stable Katya, nonconformist Ivan Sergienko, experienced professor Besedin , a relative of Lisa). Instead, the peculiarity of the observance of ethical relations in the scientific community among fellow philologists can be traced through the character of Associate Professor Chukin. Through the prism of the image of the protagonist of the work - Glib Yanovsky -, the way of the formation of his pedagogical skill and professional perfection is considered. In particular, the significant influence of the experience of relationships with teachers on the teaching practice of the protagonist has been established. The difference between university and school teaching has a particular importance. It is proved that political ideology (in particular, of the Soviet Union) directly influences teaching practice. Based on opinion polls and the novel «Brisbane», it is highlighted the most necessary professional, individual features and appearance of the teacher ...
The article considers the peculiarities of the nation stereotype functioning in the novel Notes of a Ukrainian Madman by Lina Kostenko. In the focus of the analysis are the basic concepts (the nation, the people, Ukrainians, the state, a society), by means of which the author's stereotype of the Ukrainian nation is revealed. A set of evaluative nominations that construct a model of the nation stereotype has been established. The greatest number of epithets refers to the lexeme nation. They create a nominative field of the author's stereotype and express mostly negative connotations. The study has revealed that the expression of the author's model of the stereotype is the image of the protagonist as a representative of the society of the Ukrainians, living in the XX-XXI centuries, whose communicative behavior demonstrates an evaluative attitude to his people. Evaluative nominations that construct a model of national stereotype in the text of the novel are mostly endowed with negative connotations and high expressiveness. The usage features of various linguistic and stylistic means, metaphorical techniques, as well as occasionalisms, loanwords, ethnonymes in the author's representation of the Ukrainian nation are analyzed. Verbalization of the image of Ukraine is carried out by means of syntactic constructions of monologue, dialogue, and quotation. The factors that could influence the individual perception and reproduction of the nation stereotype in the literary text are identified. The author's stereotype in the analyzed work appears not idealized, but, due to the individual experience of the writer, social and political factors, critically considered. Prospects for further research on national stereotypes in linguistics concern the development of the criteria for selecting factual material, texts of various functional styles and genres, as well as the comparative study of the specifics of modeling stereotypes, their verbalization and dynamics in the works of different writersю ; У статті розглянуто особливості функціонування національного стереотипу в романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшого»; здійснено аналіз основних концептуальних понять, що моделюють авторський стереотип української нації; акцентовано увагу на різноманітті мовностилістичних засобів актуалізації характерних ознак українців. Встановлено комплекс оцінних номінацій, що конструюють модель національного стереотипу. Визначено чинники, що могли вплинути на індивідуальне сприйняття і відтворення автостереотипу в художньому тексті.
The philological expression of the structural features of intertextuality and its varieties in the prose of the prominent representative of postmodernism in Ukrainian literature of Yurij Izdryk are analyzed in the paper. The poetonym aspect of intertextuality as a text-discursive category in contemporary postmodern fiction is foregrounded. It is proved that the name of the literary character is a component of the general game of the postmodern author with the reader that affects the structure and semantics of proper names. Examining the components of the Yurij Izdryk's prose intertextuality, it was found that the postmodernist writer significantly expanded and diversified poetonym means of expressiveness, social and intellectual significance of literary poetonyms. It was found that historical and geographical names, cultural phenomena, proper names of the famous figures of history, politics, art and culture dominate among intertextual nominations in postmodern fiction that contributes to the perception of the idea of the literary work by the reader. It is proved that Yurij Izdryk uses intertextual nomination in the language game together with the violations of the spelling rules aimed at provocation, strengthening of the expressive function of the postmodern prose. It is revealed that being in the aesthetic coordinates of postmodernism Yurij Izdryk does not only realistically reproduce the linguistic world of social texts, but also actively works, experiments in order to create characteristic carnival atmosphere of the postmodern prose that also affects the onym segment of the belles-lettres work. ; В статье исследованы произведения современного украинского прозаика Ю. Издрыка в разрезе реализации структурных признаков категории интертекстуальности, репрезентированный в современной постмодернистской прозе компонентами поэтонимии. Доказано, что интертекстуальность является одним из неотъемлемых признаков украинского постмодернизма и выполняет текстообразующую функцию. ; У статті досліджено твори Ю. Іздрика в аспекті реалізації структурних ознак категорії інтертекстуальності та її різновидів. Актуалізовано поетонімний аспект інтертекстуальності як текстово-дискурсивної категорії в сучасному постмодерністському художньому тексті. Доведено, що інтертекстуальність є однієї із невід'ємних ознак українського потмодернізму та виконує текстотвірну функцію.
Дана стаття присвячена проблемам передачі безеквівалентної лексики англійською мовою в художніх та документальних текстах. Інтерес сучасного українського перекладознавства та германістики до вивчення проблем взаємодії мови, культури та колективної локальної ідентичності в сучасній життєдіяльності суспільства пояснюють актуальність вибору теми статті. Матеріалом дослідження слугують наступні тексти: І. Бабель «Одесские рассказы» та переклад «The Odessa Tales»; Janet Skeslien Charles «Moonlight in Odessa», та документальні тексти: «Awesome Odesa: Interesting Things You Need to Know» видавництва «Основи»; журнал "The Odessa Review»; матеріали різних ресурсів мережі «Інтернет». Головна мета дослідження полягає в описі одеських реалій та систематизації способів їх передачі. Поставлена мета унеобхіднила вирішення низки завдань. Було розглянуто актуальні напрями лінгвістичних та перекладознавчих досліджень реалій, проаналізовано основні визначення терміна «реалія» та запропоновано власне визначення, описано базові семантичні класифікації та класифікації способів передачі реалій, визначено місце кожної окремої реалії в класифікаціях. У процесі дослідження також були обґрунтовані рекомендації щодо доповнення класифікації С. Влахова і С. Флоріна. Результатом дослідження є висновки щодо частотності використання видів одеських реалій-локалізмів та способів їх передачі в двох стилях мови. В процесі роботи над практичним матеріалом визначена найбільша за частотністю група реалій як в художніх, так і в документальних текстах – суспільно-політичні реалії, та найбільше використані способи передачі реалій – калькування, напівкалькування та комбінаторний спосіб. Перспективою даного дослідження є складання універсального двомовного глосарія одеських реалій, що стане в нагоді як перекладачам та гідам, так і культурологам та історикам. ; Данная статья посвящена проблемам передачи безэквивалентной лексики на английский язык в художественных и документальных текстах. Интерес современного украинского переводоведения и германистики к изучению проблем взаимодействия языка, культуры и коллективной локальной идентичности в современной жизнедеятельности общества объясняют актуальность представленной статьи. Материал исследования составляют такие тексты: И. Бабель «Одесские рассказы» и перевод «The Odessa Tales»; Janet Skeslien Charles «Moonlight in Odessa», и документальные тексты: «Awesome Odesa: Interesting Things You Need to Know» издательства «Основы»; Журнал "The Odessa Review»; материалы различных источников сети Интернет. Главная цель исследования состоит в описании одесских реалий и систематизации способов их передачи. Поставленная цель определила выполненные в процессе написания статьи задачи. Были рассмотрены актуальные лингвистические и переводоведческие направления исследования реалий, проанализированы базовые определения термина «реалия» и предложено собственное определение, описаны различные семантические классификации и классификации способов передачи реалий, определено место каждой реалии в классификациях. В ходе исследования сформулированы рекомендации касательно дополнения классификации С. Влахова и С. Флорина. Результатом исследования являются выводы о частоте использования видов одесских реалий-локализмов и способов их передачи в двух стилях языка. В ходе работы выделен наиболее употребляемый вид реалий как в художественных, так и в документальных текстах – общественно-политические реалии наиболее часто используемые способы передачи реалий: калька, полукалька, комбинаторный способ. Перспективой данного исследования является составление универсального двуязычного словаря одесских реалий, который будет полезен как переводчикам и гидам, так и культурологам, и историкам. ; The article focuses on rendering non-equivalent lexis in English language fiction and nonfiction texts. Research has been done on the basis of the following texts: Odessa Tales by Isaac Babel, Moonlight in Odessa by Janet Skeslien Charles, journals – The Odessa Review and The Awesome Odesa and Internet resources. The final objective of the work is to describe local Odesa realia and systematize the ways of their rendering. The objective determined the tasks of the research: to analyse different scholar definitions of the term "realia" and formulate own definition; to outline relevant for linguistics and translation studies classifications of realia and the ways of their rendering, to single out 400 examples (obtained by random selection) from the texts given; to determine the place of each realia in semantic classifications and the classification of rendering realia. Our study relies substantially on the application of linguistic descriptive methodology and devices. The research gives recommendations to the enhancement of the S. Vlahov and S. Florin's classification as it ignores some reality phenomena. The paper singles out the most frequent kinds of Odesa realia-localisms and the ways of their rendering. The work discovers that realia concerned society and politics and loan translation, half-calque and mix translation as ways of rendering realia are the most frequently used in fiction as well as non-fiction texts. The research highlights the ways of rendering realia which occurred to be omitted in the S. Vlahov and S. Florin's classification. The prospects of the research lie in elaborating a bilingual glossary of the Odesa realia to fulfil professional needs of translators, interpreters, guides, culture and history researchers.
Дана стаття присвячена проблемам передачі безеквівалентної лексики англійською мовою в художніх та документальних текстах. Інтерес сучасного українського перекладознавства та германістики до вивчення проблем взаємодії мови, культури та колективної локальної ідентичності в сучасній життєдіяльності суспільства пояснюють актуальність вибору теми статті. Матеріалом дослідження слугують наступні тексти: І. Бабель «Одесские рассказы» та переклад «The Odessa Tales»; Janet Skeslien Charles «Moonlight in Odessa», та документальні тексти: «Awesome Odesa: Interesting Things You Need to Know» видавництва «Основи»; журнал "The Odessa Review»; матеріали різних ресурсів мережі «Інтернет». Головна мета дослідження полягає в описі одеських реалій та систематизації способів їх передачі. Поставлена мета унеобхіднила вирішення низки завдань. Було розглянуто актуальні напрями лінгвістичних та перекладознавчих досліджень реалій, проаналізовано основні визначення терміна «реалія» та запропоновано власне визначення, описано базові семантичні класифікації та класифікації способів передачі реалій, визначено місце кожної окремої реалії в класифікаціях. У процесі дослідження також були обґрунтовані рекомендації щодо доповнення класифікації С. Влахова і С. Флоріна. Результатом дослідження є висновки щодо частотності використання видів одеських реалій-локалізмів та способів їх передачі в двох стилях мови. В процесі роботи над практичним матеріалом визначена найбільша за частотністю група реалій як в художніх, так і в документальних текстах – суспільно-політичні реалії, та найбільше використані способи передачі реалій – калькування, напівкалькування та комбінаторний спосіб. Перспективою даного дослідження є складання універсального двомовного глосарія одеських реалій, що стане в нагоді як перекладачам та гідам, так і культурологам та історикам. ; Данная статья посвящена проблемам передачи безэквивалентной лексики на английский язык в художественных и документальных текстах. Интерес современного украинского переводоведения и германистики к изучению проблем взаимодействия языка, культуры и коллективной локальной идентичности в современной жизнедеятельности общества объясняют актуальность представленной статьи. Материал исследования составляют такие тексты: И. Бабель «Одесские рассказы» и перевод «The Odessa Tales»; Janet Skeslien Charles «Moonlight in Odessa», и документальные тексты: «Awesome Odesa: Interesting Things You Need to Know» издательства «Основы»; Журнал "The Odessa Review»; материалы различных источников сети Интернет. Главная цель исследования состоит в описании одесских реалий и систематизации способов их передачи. Поставленная цель определила выполненные в процессе написания статьи задачи. Были рассмотрены актуальные лингвистические и переводоведческие направления исследования реалий, проанализированы базовые определения термина «реалия» и предложено собственное определение, описаны различные семантические классификации и классификации способов передачи реалий, определено место каждой реалии в классификациях. В ходе исследования сформулированы рекомендации касательно дополнения классификации С. Влахова и С. Флорина. Результатом исследования являются выводы о частоте использования видов одесских реалий-локализмов и способов их передачи в двух стилях языка. В ходе работы выделен наиболее употребляемый вид реалий как в художественных, так и в документальных текстах – общественно-политические реалии наиболее часто используемые способы передачи реалий: калька, полукалька, комбинаторный способ. Перспективой данного исследования является составление универсального двуязычного словаря одесских реалий, который будет полезен как переводчикам и гидам, так и культурологам, и историкам. ; The article focuses on rendering non-equivalent lexis in English language fiction and nonfiction texts. Research has been done on the basis of the following texts: Odessa Tales by Isaac Babel, Moonlight in Odessa by Janet Skeslien Charles, journals – The Odessa Review and The Awesome Odesa and Internet resources. The final objective of the work is to describe local Odesa realia and systematize the ways of their rendering. The objective determined the tasks of the research: to analyse different scholar definitions of the term "realia" and formulate own definition; to outline relevant for linguistics and translation studies classifications of realia and the ways of their rendering, to single out 400 examples (obtained by random selection) from the texts given; to determine the place of each realia in semantic classifications and the classification of rendering realia. Our study relies substantially on the application of linguistic descriptive methodology and devices. The research gives recommendations to the enhancement of the S. Vlahov and S. Florin's classification as it ignores some reality phenomena. The paper singles out the most frequent kinds of Odesa realia-localisms and the ways of their rendering. The work discovers that realia concerned society and politics and loan translation, half-calque and mix translation as ways of rendering realia are the most frequently used in fiction as well as non-fiction texts. The research highlights the ways of rendering realia which occurred to be omitted in the S. Vlahov and S. Florin's classification. The prospects of the research lie in elaborating a bilingual glossary of the Odesa realia to fulfil professional needs of translators, interpreters, guides, culture and history researchers.
Розглянуто особливості художнього образу українського гетьмана Івана Мазепи в мистецтві української діаспори — в літературі, музиці, виконавстві. Проаналізовано музичні твори композиторів Миколи Фоменка (кантата «Слава Мазепі», «Монолог Мазепи перед шаблею» з поеми «Мазепа») та Сергія Яременка («Дует Мазепи й Мотрі» з опери «Мазепа») на тексти Яра Славутича. Виявлено, що художній образ Івана Мазепи у мистецтві української діаспори (поема, кантата, опера) як феномен синтезу слова і музики втілює ідею утвердження гетьмана як державотворця. Інтерпретації цього образу у процесі взаємодії слова і музики в історичній, ідеологічній, національній, естетичній площинах не контрастують між собою, оскільки автори музики і поетичного тексту були українцями із спільними мистецькими позиціями, політичними поглядами. Така активна взаємодія творить композицію як важливий засіб для розкриття ідейно-емоційного змісту проаналізованих творів. Літературний текст спонукає композитора створювати музичні інтонації й ритми, співзвучні значенню слів і словесних конструкцій. Неодноразове виконання проаналізованих творів в діаспорі не тільки було вираженням ностальгії за давно минулою славою України, а формувало віру і впевненість в незалежність України. Митці діаспори утверджували у своїх творах це особливе буття українського духу, яке допомагає сьогодні відстоювати незалежність на сході України. Постать Мазепи — знакова для України і тепер, коли вона відстоює своє право на європейський вибір — вибір свободи. Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивченні художнього образу гетьмана Мазепи в образотворчому мистецтві української діаспори. ; Relevance of the study. The figure of Hetman Ivan Mazepa as a state-maker has remained relevant to the creation of artistic images in various forms of art during the last three centuries. It remains significant for Ukraine today, when our country defends its right to a European choice — the choice of freedom.The artistic aspect of the Hetman in synthesis of words and music of the Ukrainian diaspora artists in the twentieth century remains insufficiently studied aspect.Main objective(s) of the study is to analyze the image of Hetman Ivan Mazepa through the prism of synthesis of arts of the Ukrainian diaspora — literature and music.Methodology. To achieve this goal, the following scientific approaches were used: historiographic (for studying historical research on this issue), bibliographic (for compiling a list of sources and books, their scientific description), analytical (for the theoretical analysis of the musical form of compositions), comparative (for the comparative analysis of poetic and musical texts and to observe interrelation of these two art forms). The achievement of the goal determines the following tasks: to identify and analyze the literary and musical works of the Ukrainian diaspora, which created a bright artistic image of Ivan Mazepa.The main results and conclusions. The author considered features of the creation of the artistic image of the Ukrainian Hetman Ivan Mazepa through the prism of synthesis of arts of the Ukrainian diaspora (literature, music, performance). For this purpose, the author analyzed the musical works of composers Mykola Fomenko and Serhii Yaremenko on the texts of Yar Slavutych. It is revealed that Mazepa's artistic image in the system of synthesis of arts of the Ukrainian diaspora (poem, cantata) as a phenomenon of interaction between word and music has a patriotic illumination of the Hetman as a state-maker. The interpretations of this image in the interaction of word and music in the historical, ideological, national, aesthetic planes do not contrast among themselves, as the authors of music and poetic texts were Ukrainians, sharing mutual political views and aesthetic positions in arts. This active interaction creates a composition that is an important instrument of revealing the ideological and emotional content of the analyzed works. The literary text encourages the composer to create musical intonations and rhythms that are in harmony with the meaning of words and verbal constructions. ; Актуальность исследования. Личность гетьмана Ивана Мазепы как творца государства остается актуальной для создания художественных образов в различных видах искусства в течение трех последних веков. Она остается знаковой для Украины сегодня, когда наша страна отстаивает свое право на европейский выбор — выбор свободы. Актуальность исследования обусловлена тем обстоятельством, что художественный образ гетмана в синтезе слова и музыки деятелей искусств украинской диаспоры ХХ века является малоизученным аспектом.Цель исследования состоит в анализе образа гетмана Ивана Мазепы сквозь призму синтеза искусств украинской диаспоры — литературы и музыки.Методология исследования. Для достижения поставленной цели использованы следующие научные подходы: историографический (для изучения исторических исследований по данному вопросу), библиографический (для составления перечня и научного описания источников и книг), аналитический (для теоретического анализа музыкальной формы произведений), компаративный (для сравнительного анализа поэтического и музыкального текстов и выявления взаимодействия этих двух видов искусства). Для достижения цели необходимо решить такие задачи: выявить и проанализировать литературно-музыкальные произведения украинской диаспоры, в которых создан яркий художественный образ Ивана Мазепы.Основные результаты и выводы исследования. Рассмотрены особенности создания художественного образа украинского гетмана Ивана Мазепы сквозь призму синтеза искусств украинской диаспоры (литературы, музыки, исполнительства). С этой целью проанализированы музыкальные произведения композиторов Николая Фоменко и Сергея Яременко на тексты Яра Славутича. Выявлено, что художественный образ Ивана Мазепы в системе синтеза искусств украинской диаспоры (поэма, кантата) как феномен взаимодействия слова и музыки имеет патриотическое освещение гетмана как творца государства. Интерпретации этого образа во взаимодействии слова и музыки в исторической, идеологической, национальной, эстетической плоскостях не контрастируют между собой, поскольку авторы музыки и поэтического текста были украинцами с общими политическими взглядами и позициями в искусстве. Это активное взаимодействие создает композицию, которая является важным средством для раскрытия идейно-эмоционального содержания анализируемых сочинений. Литературный текст воодушевляет композитора создавать музыкальные интонации и ритмы, созвучные значению слов и словесных конструкций. Установлено, что неоднократное исполнение проанализированных произведений в диаспоре было не только выражением ностальгии за давно прошедшими временами славы Украины, а формировало веру и убежденность в независимости Украины, которая наконец свершилась. Деятели искусства диаспоры утверждали в своих произведениях это особенное бытие украинского духа, которое помогает сегодня отстаивать Независимость на востоке Украины.
Розглянуто особливості художнього образу українського гетьмана Івана Мазепи в мистецтві української діаспори — в літературі, музиці, виконавстві. Проаналізовано музичні твори композиторів Миколи Фоменка (кантата «Слава Мазепі», «Монолог Мазепи перед шаблею» з поеми «Мазепа») та Сергія Яременка («Дует Мазепи й Мотрі» з опери «Мазепа») на тексти Яра Славутича. Виявлено, що художній образ Івана Мазепи у мистецтві української діаспори (поема, кантата, опера) як феномен синтезу слова і музики втілює ідею утвердження гетьмана як державотворця. Інтерпретації цього образу у процесі взаємодії слова і музики в історичній, ідеологічній, національній, естетичній площинах не контрастують між собою, оскільки автори музики і поетичного тексту були українцями із спільними мистецькими позиціями, політичними поглядами. Така активна взаємодія творить композицію як важливий засіб для розкриття ідейно-емоційного змісту проаналізованих творів. Літературний текст спонукає композитора створювати музичні інтонації й ритми, співзвучні значенню слів і словесних конструкцій. Неодноразове виконання проаналізованих творів в діаспорі не тільки було вираженням ностальгії за давно минулою славою України, а формувало віру і впевненість в незалежність України. Митці діаспори утверджували у своїх творах це особливе буття українського духу, яке допомагає сьогодні відстоювати незалежність на сході України. Постать Мазепи — знакова для України і тепер, коли вона відстоює своє право на європейський вибір — вибір свободи. Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивченні художнього образу гетьмана Мазепи в образотворчому мистецтві української діаспори. ; Relevance of the study. The figure of Hetman Ivan Mazepa as a state-maker has remained relevant to the creation of artistic images in various forms of art during the last three centuries. It remains significant for Ukraine today, when our country defends its right to a European choice — the choice of freedom.The artistic aspect of the Hetman in synthesis of words and music of the Ukrainian diaspora artists in the twentieth century remains insufficiently studied aspect.Main objective(s) of the study is to analyze the image of Hetman Ivan Mazepa through the prism of synthesis of arts of the Ukrainian diaspora — literature and music.Methodology. To achieve this goal, the following scientific approaches were used: historiographic (for studying historical research on this issue), bibliographic (for compiling a list of sources and books, their scientific description), analytical (for the theoretical analysis of the musical form of compositions), comparative (for the comparative analysis of poetic and musical texts and to observe interrelation of these two art forms). The achievement of the goal determines the following tasks: to identify and analyze the literary and musical works of the Ukrainian diaspora, which created a bright artistic image of Ivan Mazepa.The main results and conclusions. The author considered features of the creation of the artistic image of the Ukrainian Hetman Ivan Mazepa through the prism of synthesis of arts of the Ukrainian diaspora (literature, music, performance). For this purpose, the author analyzed the musical works of composers Mykola Fomenko and Serhii Yaremenko on the texts of Yar Slavutych. It is revealed that Mazepa's artistic image in the system of synthesis of arts of the Ukrainian diaspora (poem, cantata) as a phenomenon of interaction between word and music has a patriotic illumination of the Hetman as a state-maker. The interpretations of this image in the interaction of word and music in the historical, ideological, national, aesthetic planes do not contrast among themselves, as the authors of music and poetic texts were Ukrainians, sharing mutual political views and aesthetic positions in arts. This active interaction creates a composition that is an important instrument of revealing the ideological and emotional content of the analyzed works. The literary text encourages the composer to create musical intonations and rhythms that are in harmony with the meaning of words and verbal constructions. ; Актуальность исследования. Личность гетьмана Ивана Мазепы как творца государства остается актуальной для создания художественных образов в различных видах искусства в течение трех последних веков. Она остается знаковой для Украины сегодня, когда наша страна отстаивает свое право на европейский выбор — выбор свободы. Актуальность исследования обусловлена тем обстоятельством, что художественный образ гетмана в синтезе слова и музыки деятелей искусств украинской диаспоры ХХ века является малоизученным аспектом.Цель исследования состоит в анализе образа гетмана Ивана Мазепы сквозь призму синтеза искусств украинской диаспоры — литературы и музыки.Методология исследования. Для достижения поставленной цели использованы следующие научные подходы: историографический (для изучения исторических исследований по данному вопросу), библиографический (для составления перечня и научного описания источников и книг), аналитический (для теоретического анализа музыкальной формы произведений), компаративный (для сравнительного анализа поэтического и музыкального текстов и выявления взаимодействия этих двух видов искусства). Для достижения цели необходимо решить такие задачи: выявить и проанализировать литературно-музыкальные произведения украинской диаспоры, в которых создан яркий художественный образ Ивана Мазепы.Основные результаты и выводы исследования. Рассмотрены особенности создания художественного образа украинского гетмана Ивана Мазепы сквозь призму синтеза искусств украинской диаспоры (литературы, музыки, исполнительства). С этой целью проанализированы музыкальные произведения композиторов Николая Фоменко и Сергея Яременко на тексты Яра Славутича. Выявлено, что художественный образ Ивана Мазепы в системе синтеза искусств украинской диаспоры (поэма, кантата) как феномен взаимодействия слова и музыки имеет патриотическое освещение гетмана как творца государства. Интерпретации этого образа во взаимодействии слова и музыки в исторической, идеологической, национальной, эстетической плоскостях не контрастируют между собой, поскольку авторы музыки и поэтического текста были украинцами с общими политическими взглядами и позициями в искусстве. Это активное взаимодействие создает композицию, которая является важным средством для раскрытия идейно-эмоционального содержания анализируемых сочинений. Литературный текст воодушевляет композитора создавать музыкальные интонации и ритмы, созвучные значению слов и словесных конструкций. Установлено, что неоднократное исполнение проанализированных произведений в диаспоре было не только выражением ностальгии за давно прошедшими временами славы Украины, а формировало веру и убежденность в независимости Украины, которая наконец свершилась. Деятели искусства диаспоры утверждали в своих произведениях это особенное бытие украинского духа, которое помогает сегодня отстаивать Независимость на востоке Украины.
In the article it is suggested to consider the poetics of the Ukrainian folk military spells in the context of modern development of specialist in folklore. In the article attention is focused on the scientific papers covering the problem of interpreting the term of a spell, as one of the leading minor folklore genres. Considerable attention is paid on the description of spell plot. The features of artistic creating the warrior character are traced in the texts of spells. The leading features of the semantic and functional loading of corresponding mythological characters are determined in texts of spells. ; У статті пропонується розглянути поетику українських народних замовлянь воєнної тематики у контексті сучасного розвитку фольклористики. У статті акцентована увага на наукові праці, в яких піднімається питання тлумачення терміну замовляння, як одного із провідних малих фольклорних жанрів. Значну увагу приділено характеристиці сюжету замовляння. Простежено особливості художнього відтворення образу воїна у текстах замовлянь. Визначаються провідні особливості змістового та функціонального навантаження відповідних міфологічних образів у текстах замовлянь.
Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об'єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього.
Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину.
Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]).
Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв'язків» [3, 7].
Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п'ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики.
Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків.
«Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6].
У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості.
Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми.
У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1.
Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв'язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер.
Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків).
Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості.
На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic's ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва.
Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від "опусоцентризму" та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283].
Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262].
Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання.
Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4].
Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв'язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов'язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв'язків музичного мистецтва.
Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням).
Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо…
У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.
