Suchergebnisse

In the article, the author analyzes theoretical and practical principles of the axiological aspect of studying poetry in high school. There is an example of the analysis of program andextracurricular poetry in which attention is focused on the formation of values in high. The work reflects some tendencies of development of school students' values while the studying verse. The task of the teacher at the lessons of Ukrainian Literature lies in the necessity to show the values of society through the prism of art works, biographies of writers, literary movements and trends. The scope of values is diverse. It covers material and spiritual, social and political, aesthetic and ethical values. Axiology – in literary criticism and art studies – is a doctrine of artistic values. R. Hromyak notes that understanding the basis of the nature of artistic values literary critics develop the theory of literary criticism, the perception and interpretation of works of literature, their functioning among different readers. The poetry expressing the thoughts and feelings of a person has a huge pedagogicalpotential for the reader's emotional perception of artistic expressions of, their analysis and individualized internalization. Considering the reforms in the field of education, the nurturing of students' values, in particular moral and ethical (dignity, honesty, justice, care, respect for life, respect for oneself and other people), socio-political (freedom, democracy, cultural diversity, respect for the native language and culture, patriotism, respect for the environment, respect for the law, solidarity, responsibility), etc. Therefore, this article reveals the issue of the formation of the axiological component of literary competence while studying Ukrainian poetry in high school. ; У статті аналізуються й розглядаються теоретичні засади аксіологічного аспекту вивчення лірики в старших класах. Подано приклад аналізу програмової поезії та поезії позакласного читання, де увагу акцентовано на формуванні в старшокласників ціннісних орієнтирів. Показано тенденції розвитку ціннісних орієнтацій учня під час вивчення ліричних творів. Завдання вчителя-словесника на уроках української літератури показати ціннісні орієнтири суспільства крізь призму художніх творів, біографій письменників, напрямів і течій літератури. Світ цінностей різноманітний. Він охоплює матеріальні й духовні, соціальні й політичні, естетичні та етичні цінності. Аксіологія – в літературознавстві й мистецтвознавстві – учення про художні цінності. Р. Гром'як зазначає, що в основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл. Лірика, яка виражає думки й почуття людини, містить значний педагогічний потенціал для емоційного сприймання читачем художньо виражених цінностей, їх аналізу та індивідуальної інтеріоризації.Ураховуючи реформи в галузі освіти, вагомого значення набуває виховання учня на цінностях, зокрема морально-етичних (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей), соціально-політичних (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність) тощо. Тому в даній статті порушено актуальну проблему формування аксіологічногоскладника літературної компетентності під час вивчення української лірики в старших класах.

Aim of work. Consideration the participation of the Cherkasy region natives in the national liberation fight of 1917–1921 is perceived as a part of the integral phenomenon of building an independent state. The aim is to investigate through the biographies and participation in the battles of Generals Bazylskyi, Vovk, Zahrodskyi and Tiutiunyk, led by them military units in the context of integral state-building process.The biographical aspect revealed the qualities of leaders, formed by various factors: domestic, social, educational, high-school factor, official, interpersonal, and so on.The activity aspect is realized through the choice of the hypostasis of a soldier, the achievement and realization of which everyone has done in their own way. Methodology. A Research of the personal and military destinies of soldiers is carried out through the use of general scientific, historical and interdisciplinary methods. They are based on the such principles: historical authenticity, objectivity, system, complexity, scientific character, comprehensiveness and multifactoriality. Scientific newness. For the first time it was studied through the biographical-activity aspect of the Cherkasy region natives formation as soldiers, common and different in education, education as a necessary prerequisite for the conscious choice of further path. The important stage of life is perceive their beginning of service in an army, she convinced youths of rightness choice. At the same time, it was possible to obtain the first officer rank in another way and start service in a new capacity. World War I completed training. It is stated that the socio-political situation as a consequence of the war, understanding of its purpose and goals contributed to the transition to the Ukraine service. It is marked that their commanders service contributed to the successful fight against enemies… Conclusion. The participation of Generals Bazylskyi, Vovk, Zahrodskyi, and Tiutiunnyk in the national liberation fight is the result of the positive interaction of a number of factors considered through the biographical-activity aspect. It was they who formed the qualities of highly professional soldiers. The generals led significant military units of the Ukrainian People's Republic Army, achieved victories, but it is important to notice that Ukrainian Army always had enough enemies and a lack of allies. Apparently, for these and other reasons, the army was in internment camps in Poland and Romania. Keywords: Bazylskyi, Vovk, Zahrodskyi, Tiutiunnyk, fight, the Ukrainian People's Republic Army, honor, Ukraine. ; У статті розглянуто участь уродженців Черкащини у національно-визвольній боротьбі 1917–1921 рр. як частину цілісного явища будівництва незалежної держави. За мету поставлено дослідити через біографії й участь у боях генералів Базильського, Вовка, Загродського та Тютюнника, очолюваних ними військових з'єднань у контексті цілісного державотворчого процесу. Біографічний аспект виявив якості очільників, сформовані різними чинниками: родинними, суспільними, освітніми, вишкільними, службовими, міжособистісними тощо. Діяльнісний аспект реалізовано через вибір іпостасі вояка, досягнення й реалізацію якої кожен здійснив своїм шляхом. Участь генералів Базильського, Вовка, Загродського і Тютюнника у національно-визвольній боротьбі стала результатом позитивної взаємодії суми факторів, розглянутих через біографо-діяльнісний аспект. Саме вони сформували якості високопрофесійних вояків. Генерали очолювали значні військові з'єднання Армії УНР, досягали перемог, але варто зауважити, що ворогів українській армії завжди вистачало, бракувало союзників. Очевидно, з цих та інших причин армія зазнала перебування в таборах інтернованих у Польщі, Румунії. Ключові слова: Базильський, Вовк, Загродський, Тютюнник, боротьба, Армія УНР, честь, Україна

The paper is devoted to the issue of the social structure of the Lviv Dormition Confraternity in the XVIII century. Because of the traditional historiographic view of this organization as a mere association of burghers, the participation of representatives of the gentry in it calls for a revision of the interpretation of the brotherhood's past. As the performed research showed, Stauropegion included the representatives of various social stratum, including the representatives of gentry. And it was their participation that was an important fact for explaining many of the events and processes that took place in the organization during the specified period. In addition, while analyzing the social composition, we can trace the peculiarities of the social organization of Ukrainian community in Lviv and its suburbs. After all, as the biographies of certain representatives of the brotherhood showed, the participation in the Stauropegion was, in a determinate sense, the top of the career. An example of that was the figure of Semen Hrebinka, who was the leader of one of the suburban brotherhoods, and later joined the Dormition without leaving his membership in the previous organization. Because of the so-called «seniority» of Stauropegion to other similar organizations, we can talk about it as the organization of the elite of the Ukrainian community of Lviv and its suburbs. Such status imposed certain functions on Stauropegion, especially in the area of protecting the rights of the community members. Their implementation required resources, both political and economic. Taking into account its internal activity (guardianship of the school, church, hospital), those resources should be quite serious. Accordingly, only persons with a certain social status and income could meet such needs. And, as our research show, the members of Stauropegion themselves were such persons. The families of Krasovsky, Papara and several others could be named as the example. Political situation of the first half of the XVIII century caused some changes in the social composition of the confraternity. Taking into account the place of organization in the life of the Ukrainian community and the need to resolve the legal conflict with the magistrate, Stauropegion began to involve different ranks of gentry more actively. Such changes should have raised the status of the Dormition Brotherhood and strengthened its position in the conflict with city authorities. It gave certain results, since the necessary rights equating nevertheless took place, however, the Brotherhood turned into even more «elite club», and it effected its activity negatively. As a result, the increase of the organization's status saved it from disbanding during the Austrian reforms, but at the same time, it was one of the reasons of the decay of the Brotherhood and the loss of its importance for the Ukrainian community. ; Стаття присвячена розгляду питання соціального складу львівського Успенського братства у XVIIIст. З огляду на слабку увагу дослідників до цієї проблеми всупереч її вагомого значення для трактування процесів, які відбувались в організації протягом зазначеного періоду, ця тематика є доволі актуальною. На основі документів Ставропігії, а також наявного історіографічного матеріалу, встановлено персональний склад організації та їх соціальний статус. На основі отриманих результатів зроблено висновки, які стануть відправною точкою для переосмислення історії Успенського братства та української громади Львова у XVIIIст.

In the context of deep social, value changes of public life and in the new geopolitical circumstances, particularly scientific and cognitive and practical importance is the study of the problems of the Ukrainian political elite. By definition, the political elite are more active and effective than other kinds of elites involved in the formation of society's development trends, as well as in the resolution of social conflicts. The efficiency of the political elite appears in the level of welfare of the people, political stability and national security. The purpose of this article is an attempt to change the philosophical generalization of the processes occurring in the political elite of modern Ukraine. The research methodology of these problems are systemic, institutional, functional, synergistic approaches. With these approaches reveal features of interaction of the state and society, the activities of the political elite, the impact of the revolutionary events of Ukrainian history for quality reformatting institutions. On the renewal of the political elite of the Ukrainian influence democratization of society as a whole, the European aspirations of our country and the aggravation of relations with Russia, the rise of national consciousness. On changes in the higher echelons of power is evidenced by such personal characteristics of representatives of political elite, age, origin, education, hobbies. Biographies and the daily life of the Ukrainian politicians should be known to the public so that these people have learned to work to the best democratic standards, and did not oppose themselves to the societyas a privileged caste. ; В условиях глубоких социальных, ценностных преобразований общественной жизни и в новых геополитических условиях особую научно-познавательную и практическую значимость приобретает исследование проблем украинской политической элиты. По определению, политическая элита в большей степени активно и эффективно, чем другие виды элит, принимает участие в формировании тенденций развития обще-ства, а также в разрешении социальных конфликтов. Эффективность деятельности политической элиты проявляется в уровне благосостояния своего народа, политиче-ской стабильности, национальной безопасности. Целью данной статьи является по-пытка философского обобщения процессов изменения, происходящих в политической верхушке современной Украины. Методологией исследования данной проблематики являются системный, институциональный, функциональный, синергетический подхо-ды. При помощи этих подходов раскрываются особенности взаимодействия государ-ства и общества, деятельность политической верхушки, влияние революционных со-бытий украинской истории на качественное переформатирование институтов вла-сти. На обновление политической части украинской элиты влияет демократизация общества в целом, европейские устремления нашей страны, обострение отношений с РФ, подъем национального самосознания. О происходящих изменениях в высших эшело-нах власти свидтельствую такие личностные характеристики представителей по-литикума, как возраст, про-исхождение, образование, хобби. Биографии и повседневная жизнь украинских политиков должны быть известны обществу для того, чтобы эти люди научились работать на уровне лучших демократических стандартов, а не про-тивопоставляли себя обществу в качестве привилегированной касты. ; Висвітлюються проблеми формування, структури та оновлення політичної верхівки українського суспільства в перехідний період розвитку. За 25 років незалежності ці про-цеси не набули чіткості та системності. Безперечно, оновлення відбувається, але прогнозувати, передбачати керівний склад різних політичних інституцій вкрай складно. Мобільність, оновлення, змішування різних груп еліт є характерною рисою сучасного суспільства. Процеси децентралізації, розвитку місцевого самоврядування, депо-літизація державної служби, а також якісна освіта є умовами формування нового полі-тичного кадрового потенціалу нашої країни. Пропонується в термінах синер-гетичної парадигми розглянути сучасний період розвитку української державності в контексті змін, що відбуваються у певних прошарках так званої політичної еліти.

Introduction. Scientific and methodological positions and practical recommendations of the well known domestic scientist, teacher and publicman N. Y. Voloshyn is analysed as to the problem of formation of national values of personality. It is highlighted key ideas of patriotism education and national consciousness of students' youth, skilful combination of academic theory with school practice, clear decision of teaching method problems. Attention is accented on expedience and timeliness of patriotic senses fornation in the conditions of modern society. Purpose. The purpose of the article is to light up key ideas of scientific and pedagogical approaches of Nila Voloshyn as to the formation of national consciousness and patriotism of pupil's personality. Methods. Descriptive and biographic methods are used for scientific and pedagogical research. Results. The genesis of the problem of young generation education is analysed in national and patriotism motion and methodological recommendations as to the formation of public values orientations of personality by means of artistic literature are given. Exactly the artistic literature the scholar considered to be one of those types of art that it is legally possible to name as a mean of the most accessible at all. In fact by means of art, love to Motherland, respect to its language, history, traditions are educated. It is marked that artistic literature acts part of healthful source which forms the national intellect of students. National intellect, formed on soil of nation consciousness and serves of people interests and state. The key ideas of patriotism education and national identity of students are highlighted. Attention is focused on the appropriateness and timeliness formation of patriotism in conditions of modern society. The authors of textbooks must adhere the educational standard of knowledge and send its content and structure on formation of national consciousness of future Ukrainian citizen. The study of literature at school foresees the realization of educational tasks, it is directed on claiming of aesthetical function of art, to underline a high national idea, to form national consciousness, sense of modern patriot of Ukraine, which is able deservingly to present itself and nation in world civilization. Perspective at the study of biographies and creative inheritance of the greatest Ukrainian writers, fighters for a national truth there is that students will be in a position to see capable appearance of Ukrainian, and it will stimulate them to the self-education of national dignity and willingness to protect motherland. It is highlighted that by means of artistic word teachers must educate strong, volitional character of pupil personality, which will be able to live and work in democratic society, which will feed high patriotic senses, and never will change national interests of the state, able to present it in society on different levels. Originality. Methodological requirements to the use of national-patriotic and moral upbringing the young generation in modern condition are shown. Conclusion. It is shown that the studying of biography and creative heritage of the prominent Ukrainian writer and fighter for national truth, pupils will be able to see the general image of Ukraine, and this, in turn, will stimulate them to self-education of national values and readiness to protect the motherland.

The article represents a review of the nobleman Jan-Samuel Głogowski's biography in the context of his potential affiliation with the political elite of Chernihiv voivodeship. The relevance of this work is due to the fact that the problem of studying Chernihiv establishment in the period of exile, both at the level of comprehensive research and reconstruction of individual biographies, remains virtually unexplored.The local knightly circle existed relatively shortly from the moment of creating a separate Chernihiv voivodeship till the beginning of Khmelnytsky Uprising (1635–1648). In view of this, this administrative unit's level of organization and consciousness was inferior to the adjacent noble corporations of Ukrainian voivodeships in Rzeczpospolita. However, during the period of 1648–1668, several families were selected among the locals, whose representatives often won ambassadorial elections and performed various functions delegated by the local sejmik. Those were representatives of Woyna-Oranski, Khazhevski, and Glogowski families. This tendency allows suggesting that the process of consolidating Chernihiv gentry along with separating from its members its own elite continued even in exile. Therefore, this paper is an attempt to investigate whether and how successful were the descendants of famous parliamentarians in consolidating their leadership positions.In this regard, the first part of the article focuses on the methodological aspects of the separation of leaders from the local nobility. Based on the work of such researchers as Edward Opalinski, Yolanta Khoinska-Mika, Janusz Dobrowski, Eugeniusz Janas, and the peculiarities of Chernihiv noble corporation in exile, the criteria for determining the elite are highlighted. A particular emphasis is put on the individual authority of a person and their involvement in the affairs of the local nobility. Instead, the second part of the paper analyzes the extent to which Jan-Samuel suited those criteria. Based on the nobleman's biography, his connection with Chernihiv brotherhood is considered. In particular, the article examines Glogowski's career, his family ties, the patrons' issue, and his interest in local affairs. ; У статті розглянуто біографію шляхтича Яна-Самуеля Ґлоґовського у контексті його потенційної належності до політичної еліти Чернігівського воєводства. Актуальність праці зумовлена тим, що проблема вивчення чернігівського істеблішменту у період екзилу як на рівні комплексного дослідження, так і реконструкції життєписів окремих представників лишається практично невисвітленою.Тутешнє рицарське коло проіснувало порівняно мало – від часу створення окремого Чернігівського воєводства і до початку Хмельниччини (1635–1648). Зважаючи на це, воно поступалося за рівнем організації та свідомості суміжним шляхетським корпораціям українських воєводств Речі Посполитої. Утім протягом 1648–1668 рр. у колі місцевих обивателів виділилося кілька родин, представники яких найчастіше вигравали посольські елекції та виконували різні функції, делеговані тутешнім сеймиком. Йдеться про представників родів Войн-Оранських, Хажевських та Ґлоґовських. Така тенденція дає можливість припустити, що навіть на вигнанні продовжився процес консолідації чернігівської шляхти та виокремлення з-поміж її членів власної еліти. Відтак ця стаття є спробою з'ясування того, наскільки нащадкам відомих парламентарів вдалося закріпити за родом лідерські позиції. З огляду на це у першій частині статті приділено увагу методологічним аспектам виокремлення з-поміж шляхетського загалу локальних лідерів. На підставі напрацювань дослідників Едварда Опалінського, Йоланти Хоінської-Міки, Януша Добровського, Eуґеніуша Янаса та особливостей чернігівської шляхетської корпорації на вигнанні виокремлено критерії, за якими варто визначати еліту. Зокрема, було зроблено акцент на особистому авторитеті особи та її заангажованості у справи тутешньої шляхти. Натомість у другій частині статті аналізується те, наскільки Ян-Самуель відповідав цим критеріям. На підставі його біографії розкривається пов'язаність шляхтича з чернігівською братією. Зокрема, розглядаються кар'єра Ґлоґовського, його родинні зв'язки, питання про патронів та зацікавленість місцевими справами.

The article represents a review of the nobleman Jan-Samuel Głogowski's biography in the context of his potential affiliation with the political elite of Chernihiv voivodeship. The relevance of this work is due to the fact that the problem of studying Chernihiv establishment in the period of exile, both at the level of comprehensive research and reconstruction of individual biographies, remains virtually unexplored.The local knightly circle existed relatively shortly from the moment of creating a separate Chernihiv voivodeship till the beginning of Khmelnytsky Uprising (1635–1648). In view of this, this administrative unit's level of organization and consciousness was inferior to the adjacent noble corporations of Ukrainian voivodeships in Rzeczpospolita. However, during the period of 1648–1668, several families were selected among the locals, whose representatives often won ambassadorial elections and performed various functions delegated by the local sejmik. Those were representatives of Woyna-Oranski, Khazhevski, and Glogowski families. This tendency allows suggesting that the process of consolidating Chernihiv gentry along with separating from its members its own elite continued even in exile. Therefore, this paper is an attempt to investigate whether and how successful were the descendants of famous parliamentarians in consolidating their leadership positions.In this regard, the first part of the article focuses on the methodological aspects of the separation of leaders from the local nobility. Based on the work of such researchers as Edward Opalinski, Yolanta Khoinska-Mika, Janusz Dobrowski, Eugeniusz Janas, and the peculiarities of Chernihiv noble corporation in exile, the criteria for determining the elite are highlighted. A particular emphasis is put on the individual authority of a person and their involvement in the affairs of the local nobility. Instead, the second part of the paper analyzes the extent to which Jan-Samuel suited those criteria. Based on the nobleman's biography, his connection with Chernihiv brotherhood is considered. In particular, the article examines Glogowski's career, his family ties, the patrons' issue, and his interest in local affairs. ; У статті розглянуто біографію шляхтича Яна-Самуеля Ґлоґовського у контексті його потенційної належності до політичної еліти Чернігівського воєводства. Актуальність праці зумовлена тим, що проблема вивчення чернігівського істеблішменту у період екзилу як на рівні комплексного дослідження, так і реконструкції життєписів окремих представників лишається практично невисвітленою.Тутешнє рицарське коло проіснувало порівняно мало – від часу створення окремого Чернігівського воєводства і до початку Хмельниччини (1635–1648). Зважаючи на це, воно поступалося за рівнем організації та свідомості суміжним шляхетським корпораціям українських воєводств Речі Посполитої. Утім протягом 1648–1668 рр. у колі місцевих обивателів виділилося кілька родин, представники яких найчастіше вигравали посольські елекції та виконували різні функції, делеговані тутешнім сеймиком. Йдеться про представників родів Войн-Оранських, Хажевських та Ґлоґовських. Така тенденція дає можливість припустити, що навіть на вигнанні продовжився процес консолідації чернігівської шляхти та виокремлення з-поміж її членів власної еліти. Відтак ця стаття є спробою з'ясування того, наскільки нащадкам відомих парламентарів вдалося закріпити за родом лідерські позиції. З огляду на це у першій частині статті приділено увагу методологічним аспектам виокремлення з-поміж шляхетського загалу локальних лідерів. На підставі напрацювань дослідників Едварда Опалінського, Йоланти Хоінської-Міки, Януша Добровського, Eуґеніуша Янаса та особливостей чернігівської шляхетської корпорації на вигнанні виокремлено критерії, за якими варто визначати еліту. Зокрема, було зроблено акцент на особистому авторитеті особи та її заангажованості у справи тутешньої шляхти. Натомість у другій частині статті аналізується те, наскільки Ян-Самуель відповідав цим критеріям. На підставі його біографії розкривається пов'язаність шляхтича з чернігівською братією. Зокрема, розглядаються кар'єра Ґлоґовського, його родинні зв'язки, питання про патронів та зацікавленість місцевими справами.

The article outlines the existence of the main components of the polynational musical culture in the WUPR. Its feature is instrumental and vocal folklore of Ukrainians, Poles, Jews, Germans, Hungarians, Romans, and other ethnic groups, and also peculiarities of music of ethnographic regions (Boikivshchyna, Bukovyna, Hutsulshchyna, Zakarpattia, Lemkivshchyna, Opillia, Pokuttia). Musical art successfully performed its social and cultural functions in the life of civilians and military, social strata, believers of different denominations. It helped to live and fight, to educate and mobilize, to create stronger ukrainian society spirit and popularize ukrainian nation in the world, to heal. The legislative actions of the newly created state in the field of culture, particularly of art, attested to its significance. The article specifies isolated facts from biographies of musical artists, authorship of some of their works. The purpose of our work is to systematize sources of information about the various national music of the WUPR. The urgency of this is enhanced by the fact that for a long time, due to the Communist taboos, such notes were unknown to the public. The article helps to highlight the manifestations of the components of musical culture, the development of its separate genres. The feature of WUPR music was the instrumental and vocal folklore of the ethnographic regions (Boikivshchyna, Bukovyna, Hutsulshchyna, Zakarpattia, Lemkivshchyna, Nadsiannia, Opillia, Pokuttia), as well as the music-making of different ethnic groups (Poles, Jews, Germans, Romans, Hungarians, etc.), which were predominantly part of the urban population. The peculiarities of music were also influenced by the place of residence of the people, most of which lived in villages and were engaged in agriculture. The complicated living conditions caused by the First World War, and later by Ukrainian-Polish armed struggle, devastation, hunger, diseases, outbreaks of epidemics, have not suppressed music-making completely. Church music retained its prevalence (liturgical singing, bell-ringing, organ playing). The proclamation of the Ukrainian state on the territory of Eastern Galicia caused a general elevation of Ukrainians prompting the surge of their public music-making. Among the genres of music, the most popular and common one was a song. Military music was developing further, including brass bands; singing of sacred works, in particular those that were performed at the funeral of slaughtered soldiers or those who died from the wounds. Musical and theatrical life awakened. Music-making was an urgent need to compensate for the living difficulties of all the ethnic groups at that time. At the beginning and end of the WUPR's existence, such a style trend as the Galician musical Biedermeier manifested in a peculiar way. The significance of music is reinforced by the persecution of its leaders, in particular Ukrainian priests, by Polish interventionists. Numerous newspapers contributed to the development of musical criticism. The results of our scientific research are useful for better understanding of the functions of music in different situations of the Galicians' life, its essential role in satisfying certain spiritual needs. songs of the Ukrainian Sich Riflemen gained popularity; new vocal productions appeared. Military chaplains arranged, if necessary, group ; Окреслено побутування в ЗУНР головних складових полінаціональної музичної культури. Її прикметою був інструментальний і вокальний фольклор українців, поляків, євреїв, вірмен, німців, угорців, ромів, ін. етносів і особливості музики етнографічних регіонів (Бойківщини, Буковини, Гуцульщини, Закарпаття, Лемкінщини, Опілля, Покуття). Музичне мистецтво успішно виконувало притаманні йому соціокультурні функції в житті цивільних і військових, соціальних прошарків, віруючих різних конфесій. Воно допомагало жити й воювати, виховувати та мобілізовувати, утверджувати українство й оздо- ровлюватися. Закономірні дії новоствореної держави у сфері культури, зокрема мистецтва засвід- чували розуміння його важливості на фронті й у тилу. У статті уточнено окремі факти з біографій діячів музичного мистецтва, авторство деяких їхніх творів.

The purpose of this article is to study how officers of the army of the Russian Empire of the Odesa Military District explored and popularized the history of the Cossacks in the early twentieth century. Our task is to establish the circle of these individuals, establish the relevant facts of their biographies, compare views on the Cossacks and approaches to popularizing historical facts, identify the factors that influenced the cognition process, correlate their views with modern approaches and update the experience of history. The interest on the part of the military in the history of the Cossacks was recorded by us in almost all the main centers of the development of historical thought in Ukraine (except Kherson and Elisavetgrad). It is concluded that the attention of military historians was attracted by various Cossack troops, but mainly Ukrainian, Zaporozhye, and Russian, Don. The main motive for the officers to study the history of the Cossacks was not only scientific, but also the task of educating the patriotism of the military. The great historian of the Cossacks, the representative of the neo-romantic, populist movement in the historiography of D.I. Yavornitsky. All authors perceived the various groups of the Cossacks as branches of a single family of Cossacks. But the works of P.N. Andrianova and A.G. Avchinnikov contributed to the formation of the image of the Ukrainian Cossacks as a unique historical phenomenon, which was different from the Russian Cossacks. The texts of the officers expressed a whole range of assessments of the history of the Ukrainian and Russian Cossacks, but apologetization, that is, the protection of Cossacks from a negative historiographic tradition, generally prevailed. The authors made a lot of efforts to combine loyalty to the Romanov dynasty and the freedom-loving Cossack freemen. ; Целью этой статьи является исследование того как офицеры армии Российской империи Одесского военного округа исследовали и популяризировали историю казаков в начале ХХ века. Нашей задачей является установление круга этих лиц, установление соответствующих фактов их биографий, сравнить взгляды на казачество и подходы к популяризации исторических фактов, выявить факторы, которые влияли на процесс познания, соотнести их взгляды с современными подходами и актуализировать опыт истории. Сделан вывод о том, что внимание военных историков привлекли различные казаческие войска, но главным образом, украинское, запорожское, и российское, донское. Основной мотив того, что офицеры изучали историю казаков был не только научный, но и задача воспитания патриотизма у военных. Большое влияние на формирование соответствующего сегмента исторических представлений и на тексты имел выдающийся историк казаков, представитель неоромантического, народнического, течения в историографии Д.И. Яворницкий. Все авторы воспринимали различные группы казачества как ветви единой семьи казаков. Но труды П.Н. Андрианова и А.Г. Авчинникова способствовали формированию образа украинского казачества как уникального исторического явления, который отличался от российских казаков. В текстах офицеров было высказано целый спектр оценок истории украинского и российского казачества, но в целом преобладала апологетизация, то есть защита казаков от негативной историографической традиции. Авторы сделали много усилий, чтобы соединить лояльность к династии Романовых и свободолюбивой казаческой вольницей. ; Метою цієї статті є висвітлення процесу дослідження та популяризації на початку ХХ ст. історії козацьких формувань представниками офіцерського складу армії Російської імперії, які служили у полках, що дислокувалися на території Південної України (Одеська військова округа), або перебували тут у відставці. Нашим завданням є На містити коло цих осіб, встановити відповідні факти їх біографій, порівняти погляди на козацтво та підходи до популяризації історичних фактів, виявити чинники, що впливали на процес пізнання, співвіднести їх погляди з сучасними підходами і загалом актуалізувати тогочасний досвід.

The purpose of this article is to study how officers of the army of the Russian Empire of the Odesa Military District explored and popularized the history of the Cossacks in the early twentieth century. Our task is to establish the circle of these individuals, establish the relevant facts of their biographies, compare views on the Cossacks and approaches to popularizing historical facts, identify the factors that influenced the cognition process, correlate their views with modern approaches and update the experience of history. The interest on the part of the military in the history of the Cossacks was recorded by us in almost all the main centers of the development of historical thought in Ukraine (except Kherson and Elisavetgrad). It is concluded that the attention of military historians was attracted by various Cossack troops, but mainly Ukrainian, Zaporozhye, and Russian, Don. The main motive for the officers to study the history of the Cossacks was not only scientific, but also the task of educating the patriotism of the military. The great historian of the Cossacks, the representative of the neo-romantic, populist movement in the historiography of D.I. Yavornitsky. All authors perceived the various groups of the Cossacks as branches of a single family of Cossacks. But the works of P.N. Andrianova and A.G. Avchinnikov contributed to the formation of the image of the Ukrainian Cossacks as a unique historical phenomenon, which was different from the Russian Cossacks. The texts of the officers expressed a whole range of assessments of the history of the Ukrainian and Russian Cossacks, but apologetization, that is, the protection of Cossacks from a negative historiographic tradition, generally prevailed. The authors made a lot of efforts to combine loyalty to the Romanov dynasty and the freedom-loving Cossack freemen. ; Целью этой статьи является исследование того как офицеры армии Российской империи Одесского военного округа исследовали и популяризировали историю казаков в начале ХХ века. Нашей задачей является установление круга этих лиц, установление соответствующих фактов их биографий, сравнить взгляды на казачество и подходы к популяризации исторических фактов, выявить факторы, которые влияли на процесс познания, соотнести их взгляды с современными подходами и актуализировать опыт истории. Сделан вывод о том, что внимание военных историков привлекли различные казаческие войска, но главным образом, украинское, запорожское, и российское, донское. Основной мотив того, что офицеры изучали историю казаков был не только научный, но и задача воспитания патриотизма у военных. Большое влияние на формирование соответствующего сегмента исторических представлений и на тексты имел выдающийся историк казаков, представитель неоромантического, народнического, течения в историографии Д.И. Яворницкий. Все авторы воспринимали различные группы казачества как ветви единой семьи казаков. Но труды П.Н. Андрианова и А.Г. Авчинникова способствовали формированию образа украинского казачества как уникального исторического явления, который отличался от российских казаков. В текстах офицеров было высказано целый спектр оценок истории украинского и российского казачества, но в целом преобладала апологетизация, то есть защита казаков от негативной историографической традиции. Авторы сделали много усилий, чтобы соединить лояльность к династии Романовых и свободолюбивой казаческой вольницей. ; Метою цієї статті є висвітлення процесу дослідження та популяризації на початку ХХ ст. історії козацьких формувань представниками офіцерського складу армії Російської імперії, які служили у полках, що дислокувалися на території Південної України (Одеська військова округа), або перебували тут у відставці. Нашим завданням є На містити коло цих осіб, встановити відповідні факти їх біографій, порівняти погляди на козацтво та підходи до популяризації історичних фактів, виявити чинники, що впливали на процес пізнання, співвіднести їх погляди з сучасними підходами і загалом актуалізувати тогочасний досвід.

The article demonstrates an attempt to make the collective biography of leading members of the Kyiv Old Hromada. By applying the prosopography method, some common features of the everyday life, curriculum vitae and professional activity, which brought together the Ukrainian political and cultural figures of the late 19 c., were revealed. As it is known, the Kyiv Old Hromada was an unofficial association of intellectuals who popularized and promoted the Ukrainian language, history and culture both in Russian empire and Europefrom 1860s. While the whole Kyiv Old Hromada comprised from 70 to 100 members, only a small part of them were deeply involved in the decision-making process. The were involved in the so-called "The Committee of 12". As far as membership in the Committee was informal, it is rather hard to establish precise list of its members. At different times the Committee included V. Antonovych, V. Berenshtam, F. Vovk, M. Dragomanov, P. Zhytetskiy, M. Ziber, M. Kovalevskiy, M. Lysenko, O. Lonachevskiy, K. Mykhalchuk, V. Naumenko, F. Panchenko, I. Rudchenko, O. Rusov, M. Starytskiy, E. Tregubiv, Ju. Tsvitkivskiy, P. Chubynskiy, J. Shulgin. Most of them belonged to the generation of those born during 1830-40s and descended from the families of commoners, Orthodox clergymen, teachers, civil servants etc. Almost all of them studied at the Historical and Philological department of St. Vladimir's Universityof Kyiv, which determined their future careers as researchers and teachers. Some of the Kyiv Old Hromada members became known as prominent Ukrainian historians, linguists and publicists; others achieved significant success in the field of music and theater. Thus, during their lifetime most of them had to work hard as teachers. Members of Kyiv Old Hromada from their own funds sponsored numerous artistic events for the promotion of Ukrainian culture, published a scientific journal "Kievskaya Starina", supported publishing of books in Ukrainian language etc. In 1876 the repression campaign against the Kyiv Old Hromada had started in the Russian empire and most of "The Committee of 12"were either exiled or forced to leave their positions in the education sphere. However, the key figures of the Kyiv Old Hromada continued their public activity until the early 20th century. ; L'article est une tentative de construire une biographie collective des principaux représentants de la vieille Hromada Kiev, qui faisaient partie de la soi-disant « Comité des 12 ». Avec la méthode de prosopographie caractéristiques communes identifiées de la vie quotidienne, les étapes de carrière et de l'activité professionnelle, qui unissaient les personnalités politiques et culturelles ukrainiennes de la seconde moitié du XIXe siècle. origine Analysé, la propriété, l'attitude du public, vision du monde et des activités culturelles et éducatives des membres du Kiev Hromada. ; В статье представлена попытка построения коллективной биографии ведущих представителей Киевской Старой Громады, которые входили в так называемый "Комитет 12". С помощью метода просопографии выявлены общие черты повседневной жизни, этапов карьеры и профессиональной деятельности, которые объединяли украинских политических и культурных деятелей второй половины ХIХ века. Проанализировано происхождение, имущественное положение, общественные взгляды, мировозрение и культурно-просветительская деятельность членов Киевской Громады. ; У статті представлена спроба побудови колективної біографії провідних представників Київської Старої Громади, які входили в так званий "Комітет 12". За допомогою методу просопографія виявлені загальні риси повсякденному житті, етапів кар'єри і професійної діяльності, які об'єднували українських політичних і культурних діячів другої половини ХІХ століття. Проаналізовано походження, майновий стан, громадські погляди, світогляд і культурно-просвітницька діяльність членів Київської Громади.

The article demonstrates an attempt to make the collective biography of leading members of the Kyiv Old Hromada. By applying the prosopography method, some common features of the everyday life, curriculum vitae and professional activity, which brought together the Ukrainian political and cultural figures of the late 19 c., were revealed. As it is known, the Kyiv Old Hromada was an unofficial association of intellectuals who popularized and promoted the Ukrainian language, history and culture both in Russian empire and Europefrom 1860s. While the whole Kyiv Old Hromada comprised from 70 to 100 members, only a small part of them were deeply involved in the decision-making process. The were involved in the so-called "The Committee of 12". As far as membership in the Committee was informal, it is rather hard to establish precise list of its members. At different times the Committee included V. Antonovych, V. Berenshtam, F. Vovk, M. Dragomanov, P. Zhytetskiy, M. Ziber, M. Kovalevskiy, M. Lysenko, O. Lonachevskiy, K. Mykhalchuk, V. Naumenko, F. Panchenko, I. Rudchenko, O. Rusov, M. Starytskiy, E. Tregubiv, Ju. Tsvitkivskiy, P. Chubynskiy, J. Shulgin. Most of them belonged to the generation of those born during 1830-40s and descended from the families of commoners, Orthodox clergymen, teachers, civil servants etc. Almost all of them studied at the Historical and Philological department of St. Vladimir's Universityof Kyiv, which determined their future careers as researchers and teachers. Some of the Kyiv Old Hromada members became known as prominent Ukrainian historians, linguists and publicists; others achieved significant success in the field of music and theater. Thus, during their lifetime most of them had to work hard as teachers. Members of Kyiv Old Hromada from their own funds sponsored numerous artistic events for the promotion of Ukrainian culture, published a scientific journal "Kievskaya Starina", supported publishing of books in Ukrainian language etc. In 1876 the repression campaign against the Kyiv Old Hromada had started in the Russian empire and most of "The Committee of 12"were either exiled or forced to leave their positions in the education sphere. However, the key figures of the Kyiv Old Hromada continued their public activity until the early 20th century. ; L'article est une tentative de construire une biographie collective des principaux représentants de la vieille Hromada Kiev, qui faisaient partie de la soi-disant « Comité des 12 ». Avec la méthode de prosopographie caractéristiques communes identifiées de la vie quotidienne, les étapes de carrière et de l'activité professionnelle, qui unissaient les personnalités politiques et culturelles ukrainiennes de la seconde moitié du XIXe siècle. origine Analysé, la propriété, l'attitude du public, vision du monde et des activités culturelles et éducatives des membres du Kiev Hromada. ; В статье представлена попытка построения коллективной биографии ведущих представителей Киевской Старой Громады, которые входили в так называемый "Комитет 12". С помощью метода просопографии выявлены общие черты повседневной жизни, этапов карьеры и профессиональной деятельности, которые объединяли украинских политических и культурных деятелей второй половины ХIХ века. Проанализировано происхождение, имущественное положение, общественные взгляды, мировозрение и культурно-просветительская деятельность членов Киевской Громады. ; У статті представлена спроба побудови колективної біографії провідних представників Київської Старої Громади, які входили в так званий "Комітет 12". За допомогою методу просопографія виявлені загальні риси повсякденному житті, етапів кар'єри і професійної діяльності, які об'єднували українських політичних і культурних діячів другої половини ХІХ століття. Проаналізовано походження, майновий стан, громадські погляди, світогляд і культурно-просвітницька діяльність членів Київської Громади.

Analyzed the attitude of the Constitutional Democratic Party to the Ukrainian question during 1905-1918 in modern historiography. Begining of 90's of the twentieth century opened a new stage in the study of Ukrainian question in the Constitutional Democratic parties of Russia during 1905-1918. Modern Russian historical science assigns an important place in their studies of the Constitutional Democratic Party. You can even talk about apologetics liberalism by Russian historians.Decades routine, dogmatically-biased approach to Russian cadets as enemies, counterrevolutionaries natural phenomenon spawned the scientific interest to the Party of People's Freedom, which in the Russian Federation is also due to the activities of political parties that consider themselves as a successors to the tradition liberalism, and as a successors of the Constitutional Democrats.The impetus for the intensification of the study the history of Russian cadets was expanding sources, the research activities, publications such materials of the congresses and of the conferences, and the party's Central Committee protocols.Important to study issues the Ukrainian question in the activity of the Constitutional Democratic Party of Russian are te work of the famous historian V. Shelohayeva and I. Mihutinoyi.The unquestioned authority of study the liberalism among Russian historians at present still V. Shelohayev. V. Shelohayev appreciates the experience of Cadets in the deciding the national question, because he believes that liberal version of the national question was the best, because it created the conditions for maintaining the unity of multi-ethnic Russian state, which historically has been designed to compromise and understanding between different nationalities, represented a real chance to avoid a violent resolution of the national question, and hence the collapse of the Russian Empire.I. Mihutina traced the position of Russian cadets in the Ukrainian question until February 1917. Scientist identifies the causes and factors, the nature and form of the Ukrainian question i to the Constitutional Democratic Party. But, very modestly evaluates the opportunities of the Ukrainian national movement.At the end of XX – XXI centuries the number of studies on the establishment of scientific biographies of leading figures of the Constitutional Democratic Party of Russia, who were engaged in national issues in general and Ukrainian particular (P. Miliukov, P. Struve, F. Rodichyev, F. Kokoshkin, I. Luchytskyy, V. Vernadsky) was increased.Some aspects of cadet positions on the Ukrainian question investigated through the prism of studying the history of the Party of People's Freedom, the political situation in Russia, the position of the bourgeoisie, the functioning of the State Duma of Russia, the history of the Russian revolution and World War I, the activity of Interim and Ukrainian governments. ; Проанализировано отношение Конституционно-демократической партии к украинскому вопросу в течение 1905-1918 гг. в современной российской историографии. Современная российская историческая наука отводит важное место в своих исследованиях Конституционно-демократической партии. Отдельные аспекты позиции кадетов с украинского вопроса освещались через призму изучения истории Партии народной свободы, политической ситуации в России, положения буржуазии, функционирования Государственной думы России, истории российских революций и Первой мировой войны, деятельности Временного и украинского правительств. ; Проаналізовано ставлення Конституційно-демократичної партії до українського питання упродовж 1905-1918 рр. у сучасній російській історіографії. Сучасна російська історична наука відводить вагоме місце у своїх дослідженнях Конституційно-демократичній партії. Окремі аспекти позиції кадетів з українського питання висвітлювалися через призму вивчення історії Партії народної свободи, політичної ситуації в Росії, становища буржуазії, функціонування Державної думи Росії, історії російських революцій і Першої світової війни, діяльності Тимчасового та українських урядів.

The article analyzes the life and creative paths of K. Simeonov and L. Venedyktov against the background of musical art in the second half of the twentieth century. Three interconnected aspects of the identity of the life-creating ways of the mentioned artists are singled out and substantiated – the personal-biographical aspect, the aspect of creative self-realization and the artistic-pedagogical aspect. It is emphasized that the reason for highlighting the personal-biographical aspect was the high degree of correlation between the content-formative components of artists' biographies: their upbringing in a spiritual musical atmosphere, the presence of the first higher education as choirmasters and so on. It is noted that the maximum expression of the aspect of creative selfrealization of K. Simeonov and L. Venedyktov falls on the periods of their joint work in the Kyiv Opera in 1961–1966 and 1973–1976 as chief conductor and chief choirmaster of the theater. This aspect is based on the harmonious combination of artists' professional requirements for the artistic team with respect for each musician through the formation of a unique creative and synergistic atmosphere during rehearsals. The author of the article found that common in the creative approaches of K. Simeonov and L. Venedyktov was a cautious attitude to the singing voice, which was expressed in the recognition of the individuality of each singer as opposed to the idea of dissolving the singer's personality in the choir, and as a result in a careful selection of parts for each singer. The author proved the importance of involving by K. Simeonov and L. Venedyktov of creative communication with choir of different styles in music narrative with various features: authoritarian, democratic and liberal. They became the basis for the formation of Tymoshenko's newest pedagogical school for the professional training of specialists in choral art. The grounds for distinguishing the artistic and pedagogical aspect of the identity of life paths of K. Simeonov and L. Venedyktov were found by the author in recognizing the priority of the orienting function of the teacher, when the prerequisite for successful professional self-realization of students in the future is their perception of the mentor as a role model, enhanced by a high level of cognitive activity for independent solution of creative tasks. ; У статті проаналізовано життєві та творчі шляхи К. Симеонова і Л. Венедиктова в контексті музичного мистецтва другої половини ХХ століття. Виділено та обґрунтовано 3 взаємопов'язаних аспекти тотожності життєтворчих шляхів означених митців — особистісно-біографічний, творчо-самореалізаційний та мистецько-педагогічний. Наголошено, що підставою для виділення особистісно-біографічного аспекту став високий ступінь кореляції між змістово-формотворчими складниками біографій митців: їх виховання у духовній музичній атмосфері, наявність першої вищої освіти як хормейстерів тощо. Зазначено, що максимальне вираження творчо-самореалізаційного аспекту К. Симеонова і Л. Венедиктова припадає на періоди їх спільної роботи в київському театрі опери та балету ім. Т. Шевченка (нині Національна опера України) у 1961–1966 та 1973–1976 роках на посадах головного диригента та головного хормейстера театру відповідно. Означений аспект базується на гармонійному поєднанні митцями професійної вимогливості до художнього колективу з повагою до кожного музиканта завдяки формуванню неповторної творчо-синергетичної атмосфери під час репетицій. Автором статті встановлено, що спільним у творчих підходах К. Симеонова і Л. Венедиктова було обережне ставлення до співочого голосу, яке виражалось у визнанні індивідуальності кожного співака на противагу думці про розчинення особистості співака в хорі, і, як результат, у ретельному підборі партій для кожного співака. Доведено важливість впливу особливостей застосування К. Симеоновим і Л. Венедиктовим у творчій комунікації з хоровими колективами різних стилів спілкування — авторитарного, демократичного та ліберального — на формування О. С. Тимошенком новітньої педагогічної школи з професійної підготовки фахівців хорового мистецтва. Підстави для виокремлення мистецько-педагогічного аспекту тотожності життєтворчих шляхів К. Симеонова та Л. Венедиктова віднайдено автором у визнанні митцями пріоритетності орієнтувальної функції педагога, коли передумовою успішної професійної самореалізації студентів у майбутньому стає сприйняття ними наставника як взірця для наслідування, підсилене високим рівнем пізнавальної активності задля самостійного вирішення творчих завдань

Автор цієї публікації – доктор філософії (2001) та доктор історії (2013), віце-президент Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі (Польща) Олександр Колянчук. Народжений на Холмщині, внаслідок українців у рамках операції «Вісла» опинився на півночі Польщі, де й розпочав трудовий шлях освітянина та вченого-дослідника. Багато років був редактором українськомовних радіопередач в Ольштині. Активно співробітничав із редакціями українськомовних газет та журналів, які виходили в Польщі.Значну частину свого життя доктор Колянчук присвятив поверненню історичної пам'яті про борців за волю України, чий життєвий шлях завершився на території Польщі. Про персоналії полеглих за воскресіння України, місця їх життя, діяльності та поховань на чужині написав і видав низку відомих на Заході книжок. Серед них: польською мовою: «Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina», «Ukraincy emigranci polityczni w zyciu naukowym, kulturnym, spolecznym I gospodarczym w Drugiej Rzeczypospolitej», українською мовою – «Генералітет Українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів», «Українська військова еміграція в Польщі 1920–1939 років», «Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20–30-х років ХХ ст. в Польщі», «Незабутні могили» та інші.У цих та інших у поле обсервації автора потрапили і пресова та видавнича діяль­ність української еміграції в Польщі.Ще до підписання у квітні 1920 р. польсько-українського договору про спільну боротьбу проти більшовицької Росії, яка загрожувала незалежності і Польщі, і України, у Варшаві діяла українська дипломатична місія та її військова секція. Під її егідою у столиці Польщі виходило періодичне видання «Син України», редактором якого був письменник і поет Микола Вороний.Оскільки до перебування численної групи українських утікачів влада у Польщі ставилися як до тимчасового стану, вже з кінця 1920 року в Тарнові розпочали діяльність еміграційні структури уряду УНР. На початку 1921 рр. в усіх таборах для інтернованих діяли цивільні та військові освітні заклади, художні ансамблі, видавали­ся 66 періодичних видань.Загалом упродовж 1920–1922 років лише у Варшаві виходило друком понад 20 українських видань. ; The author of this publication is Oleksandr Kolianchuk, Doctor of Philosophy (2001) and Doctor of History (2013), Vice-President of the South-Eastern Scientific Institute in Przemyśl (Poland). Born in the Chełm Land, as a result of the «Vistula» operation, he moved to northern Poland, where he began his career as an educator and research scientist. For many years he was the editor of Ukrainian-language radio programs in Olsztyn. He actively collaborated with the editorial boards of Ukrainian-language newspapers and magazines published in Poland.Dr. Kolianchuk devoted a significant part of his life to return to the historical memory of the fighters for the freedom of Ukraine, whose life ended in Poland. He wrote and published a number of well-known books in the West about the personalities of those who died forUkraine's resurrection, their places of living, activities and burials abroad. Among them: in Polish: «Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina», «Ukraincy emigranci polityczni w zyciu naukowym, kulturnym, spolecznym I gospodarczym w Drugiej Rzeczypospolitej», in Ukrainian – «Generality of the Ukrainian Liberation Struggle: Generals and Admirals Biographies», «Ukrainian Military Emigration in Poland 1920–1939», «Perpetuation of the Unconquered: «Ukrainian War Memorials '20-'30s of the 20th century in Poland»,«Unforgotten graves «and others.In these and other publications, the author's field of observation included the press and publishing activities of Ukrainian immigrants in Poland.Even before the signing in April 1920 of the Polish-Ukrainian agreement on the joint struggle against Bolshevik Russia, which threatened the independence of both Poland and Ukraine, there was a Ukrainian diplomatic mission and its military section in Warsaw. Under its auspices, in the Polish capital was published the periodical «Son of Ukraine», edited by the writer and poet Mykola Voronyi.As the authorities treated the stay of a large group of Ukrainian refugees in Poland as a temporary state, the emigration structures of the UPR government began operating in Tarnów at the end of 1920. at the beginning of 1921, civilian and military educational institutions, art ensembles, and 66 periodicals operated in all internment camps.In total, during 1920–1922, more than 20 Ukrainian publications were published in only Warsaw.