Suchergebnisse

Автор цієї публікації – доктор філософії (2001) та доктор історії (2013), віце-президент Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі (Польща) Олександр Колянчук. Народжений на Холмщині, внаслідок українців у рамках операції «Вісла» опинився на півночі Польщі, де й розпочав трудовий шлях освітянина та вченого-дослідника. Багато років був редактором українськомовних радіопередач в Ольштині. Активно співробітничав із редакціями українськомовних газет та журналів, які виходили в Польщі.Значну частину свого життя доктор Колянчук присвятив поверненню історичної пам'яті про борців за волю України, чий життєвий шлях завершився на території Польщі. Про персоналії полеглих за воскресіння України, місця їх життя, діяльності та поховань на чужині написав і видав низку відомих на Заході книжок. Серед них: польською мовою: «Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina», «Ukraincy emigranci polityczni w zyciu naukowym, kulturnym, spolecznym I gospodarczym w Drugiej Rzeczypospolitej», українською мовою – «Генералітет Українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів», «Українська військова еміграція в Польщі 1920–1939 років», «Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20–30-х років ХХ ст. в Польщі», «Незабутні могили» та інші.У цих та інших у поле обсервації автора потрапили і пресова та видавнича діяль­ність української еміграції в Польщі.Ще до підписання у квітні 1920 р. польсько-українського договору про спільну боротьбу проти більшовицької Росії, яка загрожувала незалежності і Польщі, і України, у Варшаві діяла українська дипломатична місія та її військова секція. Під її егідою у столиці Польщі виходило періодичне видання «Син України», редактором якого був письменник і поет Микола Вороний.Оскільки до перебування численної групи українських утікачів влада у Польщі ставилися як до тимчасового стану, вже з кінця 1920 року в Тарнові розпочали діяльність еміграційні структури уряду УНР. На початку 1921 рр. в усіх таборах для інтернованих діяли цивільні та військові освітні заклади, художні ансамблі, видавали­ся 66 періодичних видань.Загалом упродовж 1920–1922 років лише у Варшаві виходило друком понад 20 українських видань. ; The author of this publication is Oleksandr Kolianchuk, Doctor of Philosophy (2001) and Doctor of History (2013), Vice-President of the South-Eastern Scientific Institute in Przemyśl (Poland). Born in the Chełm Land, as a result of the «Vistula» operation, he moved to northern Poland, where he began his career as an educator and research scientist. For many years he was the editor of Ukrainian-language radio programs in Olsztyn. He actively collaborated with the editorial boards of Ukrainian-language newspapers and magazines published in Poland.Dr. Kolianchuk devoted a significant part of his life to return to the historical memory of the fighters for the freedom of Ukraine, whose life ended in Poland. He wrote and published a number of well-known books in the West about the personalities of those who died forUkraine's resurrection, their places of living, activities and burials abroad. Among them: in Polish: «Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina», «Ukraincy emigranci polityczni w zyciu naukowym, kulturnym, spolecznym I gospodarczym w Drugiej Rzeczypospolitej», in Ukrainian – «Generality of the Ukrainian Liberation Struggle: Generals and Admirals Biographies», «Ukrainian Military Emigration in Poland 1920–1939», «Perpetuation of the Unconquered: «Ukrainian War Memorials '20-'30s of the 20th century in Poland»,«Unforgotten graves «and others.In these and other publications, the author's field of observation included the press and publishing activities of Ukrainian immigrants in Poland.Even before the signing in April 1920 of the Polish-Ukrainian agreement on the joint struggle against Bolshevik Russia, which threatened the independence of both Poland and Ukraine, there was a Ukrainian diplomatic mission and its military section in Warsaw. Under its auspices, in the Polish capital was published the periodical «Son of Ukraine», edited by the writer and poet Mykola Voronyi.As the authorities treated the stay of a large group of Ukrainian refugees in Poland as a temporary state, the emigration structures of the UPR government began operating in Tarnów at the end of 1920. at the beginning of 1921, civilian and military educational institutions, art ensembles, and 66 periodicals operated in all internment camps.In total, during 1920–1922, more than 20 Ukrainian publications were published in only Warsaw.

The article analyzes the life and creative paths of K. Simeonov and L. Venedyktov against the background of musical art in the second half of the twentieth century. Three interconnected aspects of the identity of the life-creating ways of the mentioned artists are singled out and substantiated – the personal-biographical aspect, the aspect of creative self-realization and the artistic-pedagogical aspect. It is emphasized that the reason for highlighting the personal-biographical aspect was the high degree of correlation between the content-formative components of artists' biographies: their upbringing in a spiritual musical atmosphere, the presence of the first higher education as choirmasters and so on. It is noted that the maximum expression of the aspect of creative selfrealization of K. Simeonov and L. Venedyktov falls on the periods of their joint work in the Kyiv Opera in 1961–1966 and 1973–1976 as chief conductor and chief choirmaster of the theater. This aspect is based on the harmonious combination of artists' professional requirements for the artistic team with respect for each musician through the formation of a unique creative and synergistic atmosphere during rehearsals. The author of the article found that common in the creative approaches of K. Simeonov and L. Venedyktov was a cautious attitude to the singing voice, which was expressed in the recognition of the individuality of each singer as opposed to the idea of dissolving the singer's personality in the choir, and as a result in a careful selection of parts for each singer. The author proved the importance of involving by K. Simeonov and L. Venedyktov of creative communication with choir of different styles in music narrative with various features: authoritarian, democratic and liberal. They became the basis for the formation of Tymoshenko's newest pedagogical school for the professional training of specialists in choral art. The grounds for distinguishing the artistic and pedagogical aspect of the identity of life paths of K. Simeonov and L. Venedyktov were found by the author in recognizing the priority of the orienting function of the teacher, when the prerequisite for successful professional self-realization of students in the future is their perception of the mentor as a role model, enhanced by a high level of cognitive activity for independent solution of creative tasks. ; У статті проаналізовано життєві та творчі шляхи К. Симеонова і Л. Венедиктова в контексті музичного мистецтва другої половини ХХ століття. Виділено та обґрунтовано 3 взаємопов'язаних аспекти тотожності життєтворчих шляхів означених митців — особистісно-біографічний, творчо-самореалізаційний та мистецько-педагогічний. Наголошено, що підставою для виділення особистісно-біографічного аспекту став високий ступінь кореляції між змістово-формотворчими складниками біографій митців: їх виховання у духовній музичній атмосфері, наявність першої вищої освіти як хормейстерів тощо. Зазначено, що максимальне вираження творчо-самореалізаційного аспекту К. Симеонова і Л. Венедиктова припадає на періоди їх спільної роботи в київському театрі опери та балету ім. Т. Шевченка (нині Національна опера України) у 1961–1966 та 1973–1976 роках на посадах головного диригента та головного хормейстера театру відповідно. Означений аспект базується на гармонійному поєднанні митцями професійної вимогливості до художнього колективу з повагою до кожного музиканта завдяки формуванню неповторної творчо-синергетичної атмосфери під час репетицій. Автором статті встановлено, що спільним у творчих підходах К. Симеонова і Л. Венедиктова було обережне ставлення до співочого голосу, яке виражалось у визнанні індивідуальності кожного співака на противагу думці про розчинення особистості співака в хорі, і, як результат, у ретельному підборі партій для кожного співака. Доведено важливість впливу особливостей застосування К. Симеоновим і Л. Венедиктовим у творчій комунікації з хоровими колективами різних стилів спілкування — авторитарного, демократичного та ліберального — на формування О. С. Тимошенком новітньої педагогічної школи з професійної підготовки фахівців хорового мистецтва. Підстави для виокремлення мистецько-педагогічного аспекту тотожності життєтворчих шляхів К. Симеонова та Л. Венедиктова віднайдено автором у визнанні митцями пріоритетності орієнтувальної функції педагога, коли передумовою успішної професійної самореалізації студентів у майбутньому стає сприйняття ними наставника як взірця для наслідування, підсилене високим рівнем пізнавальної активності задля самостійного вирішення творчих завдань

The author of this publication is Oleksandr Kolianchuk, Doctor of Philosophy (2001) and Doctor of History (2013), Vice-President of the South-Eastern Scientific Institute in Przemyśl (Poland). Born in the Chełm Land, as a result of the «Vistula» operation, he moved to northern Poland, where he began his career as an educator and research scientist. For many years he was the editor of Ukrainian-language radio programs in Olsztyn. He actively collaborated with the editorial boards of Ukrainian-language newspapers and magazines published in Poland.Dr. Kolianchuk devoted a significant part of his life to return to the historical memory of the fighters for the freedom of Ukraine, whose life ended in Poland. He wrote and published a number of well-known books in the West about the personalities of those who died forUkraine's resurrection, their places of living, activities and burials abroad. Among them: in Polish: «Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina», «Ukraincy emigranci polityczni w zyciu naukowym, kulturnym, spolecznym I gospodarczym w Drugiej Rzeczypospolitej», in Ukrainian – «Generality of the Ukrainian Liberation Struggle: Generals and Admirals Biographies», «Ukrainian Military Emigration in Poland 1920–1939», «Perpetuation of the Unconquered: «Ukrainian War Memorials '20-'30s of the 20th century in Poland»,«Unforgotten graves «and others.In these and other publications, the author's field of observation included the press and publishing activities of Ukrainian immigrants in Poland.Even before the signing in April 1920 of the Polish-Ukrainian agreement on the joint struggle against Bolshevik Russia, which threatened the independence of both Poland and Ukraine, there was a Ukrainian diplomatic mission and its military section in Warsaw. Under its auspices, in the Polish capital was published the periodical «Son of Ukraine», edited by the writer and poet Mykola Voronyi.As the authorities treated the stay of a large group of Ukrainian refugees in Poland as a temporary state, the emigration structures of the UPR government began operating in Tarnów at the end of 1920. at the beginning of 1921, civilian and military educational institutions, art ensembles, and 66 periodicals operated in all internment camps.In total, during 1920–1922, more than 20 Ukrainian publications were published in only Warsaw. ; Автор цієї публікації – доктор філософії (2001) та доктор історії (2013), віце-президент Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі (Польща) Олександр Колянчук. Народжений на Холмщині, внаслідок українців у рамках операції «Вісла» опинився на півночі Польщі, де й розпочав трудовий шлях освітянина та вченого-дослідника. Багато років був редактором українськомовних радіопередач в Ольштині. Активно співробітничав із редакціями українськомовних газет та журналів, які виходили в Польщі.Значну частину свого життя доктор Колянчук присвятив поверненню історичної пам'яті про борців за волю України, чий життєвий шлях завершився на території Польщі. Про персоналії полеглих за воскресіння України, місця їх життя, діяльності та поховань на чужині написав і видав низку відомих на Заході книжок. Серед них: польською мовою: «Umarli, aby zmartwychwstala Ukraina», «Ukraincy emigranci polityczni w zyciu naukowym, kulturnym, spolecznym I gospodarczym w Drugiej Rzeczypospolitej», українською мовою – «Генералітет Українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів», «Українська військова еміграція в Польщі 1920–1939 років», «Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20–30-х років ХХ ст. в Польщі», «Незабутні могили» та інші.У цих та інших у поле обсервації автора потрапили і пресова та видавнича діяль­ність української еміграції в Польщі.Ще до підписання у квітні 1920 р. польсько-українського договору про спільну боротьбу проти більшовицької Росії, яка загрожувала незалежності і Польщі, і України, у Варшаві діяла українська дипломатична місія та її військова секція. Під її егідою у столиці Польщі виходило періодичне видання «Син України», редактором якого був письменник і поет Микола Вороний.Оскільки до перебування численної групи українських утікачів влада у Польщі ставилися як до тимчасового стану, вже з кінця 1920 року в Тарнові розпочали діяльність еміграційні структури уряду УНР. На початку 1921 рр. в усіх таборах для інтернованих діяли цивільні та військові освітні заклади, художні ансамблі, видавали­ся 66 періодичних видань.Загалом упродовж 1920–1922 років лише у Варшаві виходило друком понад 20 українських видань.

У статті на основі аналізу особливостей роману Юрія Винничука «Танґо смерті» проаналізовано авторські наративні стратегії переосмислення на прикладі Львова сюжетів міської історії у 1930–1940-х роках, реконструкції колективної і персональних пам'ятей містян. Проаналізований письменницький текст є суттєвим прикладом «вписування» Львова у пам'яттєвий дискурс сучасної української літератури, а тому має два часові зрізи – довоєнний/воєнний (міжвоєнний період, роки Другої світової війни) і сучасний. Досліджувані події вивчаються як історія містян (зокрема взаємин дітей бійців Армії УНР, розстріляних 1921-го під Базаром), які є носіями різних, часто конфліктних національних ідентичностей, виклику щодо можливостей реконструкції пам'яті про «спільний» Львів в умовах військово-політичного конфлікту і радикального загострення міжнаціональних взаємин, а також як відновлення пам'яті про Янівський концентраційний табір. Стверджується, що уявну та справжню поліфонію взаємин у передвоєнному Львові (як і в інших містах Галичини), а також дитинство-юність героїв «історичної» частини роману Ю.Винничука руйнує вересень 1939 року. Події Другої світової війни, описані на прикладі Львова, є важливим компонентом міської пам'яті, а пережиті страждання героїв роману можна назвати одним із потужних детермінантних елементів національної ідентичності. У своєму романі Ю. Винничук вдається до отілеснення музики, інсценізуючи текст роману як «танґо», створюючи тим самим партитуру поліфонічності Львова з міста-перехрестя у місто-жертву з його мешканцями. На прикладі роману Ю. Винничука показано, що «львівська» пам'ять є маркером темпорального горизонту, зокрема комунікативна пам'ять передає історичний досвід міста у межах індивідуальних біографій протагоністів роману за допомогою живих спогадів, безпосереднього досвіду й усної оповіді. Запропоновано розглядати письменника як носія мнемонічного інформаційного ресурсу, того, хто накопичує пам'ять про трагічні сторінки міської історії і ретранслює до своїх сучасників. Аналіз роману Ю. Винничука «Танґо смерті» показує, що, по-перше, Львів є прикладом не так символічного, як цілком реального місця пам'яті, і, по-друге, підтвердженням сучасної тези А.Ассман про місце пам'яті, що «освячене присутністю мертвих». ; Based on an analysis of the peculiarities of Yuriy Vynnychuk's novel Tango of Death, the author analyzes the author's narrative strategies of rethinking the examples of urban history in the 1930s and 1940s, reconstructing the collective and personal memories of citizens on the example of Lviv. The analyzed text of the writer is a significant example of Lviv's "inscription" into the discourse of memory of modern Ukrainian literature, and therefore has two time sections – the pre-war / military (interwar period, years of World War II) and the modern time. The events under study are studied as the history of the townspeople (in particular, the relationship of the children of the soldiers of the UNR Army, who were shot in 1921 near Bazar), are carriers of different, often conflicting, national identities, a call about the possibilities of reconstructing the memory of the "common" Lviv in the conditions of military-political conflict and a radical aggravation of interethnic relations, as well as the restoration of the memory of the Yanovsky concentration camp. It is argued that the imaginary and real polyphony of relations in pre-war Lviv (as in other cities of Galychyna), as well as the childhood and youth of the heroes of the "historical" part of the novel by Yu.Vynnychuk, are destroyed in September 1939. The events of World War II, described by the example of Lviv, are an important component of urban memory, and the suffering suffered by the heroes of the novel can be defined as one of the powerful determinant elements of national identity. In his novel Yu. Vynnychuk resorts to embodying the body in music, staging the text of the novel as "tango", thereby creating the score of the polyphonic character of Lviv from the crossroads to the victim city with its inhabitants. By the example of the novel by Yu. Vynnychuk, it is shown that the "Lviv" memory is a marker of the temporal horizon, in particular, the communicative memory conveys the historical experience of the city within the individual biographies of the novel's protagonists using live memories, direct experience and oral narration. The author of the article suggests considering the writer as a carrier of a mnemonic information resource, one who accumulates memory of the tragic pages of urban history and relays to his contemporaries. An analysis of Yu. Vynnychuk's novel The Tango of Death shows that, firstly, Lviv is an example of not so much a symbolic but a real place of memory and, secondly, a confirmation of A. Assman's modern thesis about a place of memory that is "sanctified by the presence of the dead".

The article focuses on the problematic points of the creation of a scholarly-based group portrait of the Ukrainian literature of the period of «Executed Renaissance». In the famous anthology «Executed Renaissance» (1959), compiled by Yuri Lavrinenko, nearly 259 Ukrainian writers were listed, yet – after 1938 only 36 remained. In the less known book by Serhiy Pylypenko «The ten years of the Ukrainian Literature (1917–1927)», almost 1,500 persons were mentioned. Most of them died during the Great Terror. Some of them got rehabilitated in 1950–1980s, but their works were not published and for this reason they are not well-known writers now. If we aspire to present a holistic and objective view of the literary process, we must include all authors and all writings, in particular the secondary ones. So, the fi rst problem arising now is a full-scale reproduction of a picture of the literary process of the 1920s. This problem can be solved by solving a set of smaller tasks: fi rst of all, it is necessary to establish a personal portrait of the Ukrainian «Red Renaissance». Encyclopedias and reference books are to be compiled, which provide information as much as possible about the fate of each member of the literary process. It is very diffi cult to present accurate biographical information about many writers. Considering the fact that the secret service archives are opened now, it is possible to shed light on the fates of many public fi gures, artists and writers. The publishing house «Smoloskyp» has published two books in the series «The Archive of the Executed Renaissance» (2010, 2016), which documents the facts about Miroslav Irchan, Michailo Yalovyi, Ivan Tkachuk, about the members of the theater «Berezil», Les Kurbas and others. This work must be continued. One of the unknown writers of the Ukrainian «Executed Renaissance» is Mikhailo Lebedynets (1889–1934), a lawyer and President of the Supreme Court of Ukraine (1924– 1928). This talented poet was shot in Kyiv in 1934. His anthology «The Open Window» represents the symbolist tendencies in Ukrainian poetry and integrates Ukrainian literature into the European context. His criminal case should be published and the creative activities – explored. One of the important tasks today lies in local literary studies. For example, the cases of Serhiy Stetsenko, Puilip Kapelhorodskyi and others remain in Poltava. The writings by Serhiy Stetsenko were not released till 1920s, but without him the picture of the literary process is incomplete. His stories gave a sharp criticism of the government. An outstanding fi gure of the Executed Renaissance was Sergiy Pylypenko. He was the leader of the writers' organization «The Plow». Like many talented fi gures, he was shot in 1934. Being rehabilitated, his criminal case is still not researched and published completely. So, in my opinion, a lot of aspects of the problem are very relevant and important today, including: 1) setting the facts for creating scientifi c biographies of writers of the «Executed Renaissance»; 2) exploring the creative texts of unknown writers, but who also made their contribution to the formation of literature of «high modernism» (V. Aheyeva), 3) studying the genres and styles, the structure and dynamics of the literary process of the 1920s; 4) incorporating new names into the overall picture of the domestic and world literary process, studying intertextual relations of Ukrainian literature with the world literary process. Keywords: «Executed Renaissance», «red renaissance», archives, anthology, the generation of the 1920s, memoirs. ; Зосереджено увагу на проблемних моментах створення наукового групового портрета представників української літератури «розстріляного відродження». Окреслено успіхи вітчизняного літературознавства у дослідженні цього періоду, а також намічені завдання, що дають змогу неупереджено і повно розглянути добу «червоного ренесансу» у всіх аспектах і контекстах: 1) на основі розсекречених архівів, спогадів сучасників, зі залученням краєзнавчого матеріалу необхідно встановити і вивчити фактографічні дані про кожного письменника тієї доби і відтворити ці відомості у довідниках та енциклопедичних виданнях; 2) створити антології кращих творів забутої і невідомої літератури у тематичному та жанрово-стильовому вимірах; 3) науково осмислити цей художній матеріал як у феноменологічному сенсі, так і у зв'язках із попередньою традицією та в інтертекстуальних зіставленнях. Ключові слова: «розстріляне відродження», «червоний ренесанс», архівні матеріали, антологія, покоління 1920-х років, мемуари.

This article offers a sociological commentary on the role of a research center in the institutional and intellectual construction of the field of comparative education. It takes the Comparative Education Research Centre (CERC) of the University of Hong Kong as the unit for analysis. It draws on a monograph published in January 2015 presenting CERC's 20-year old histories. These histories were narrated by each of CERC's Directors and were couched within their personal biographies and the internal sociology of the University of Hong Kong (HKU) and its Faculty of Education, which were in turn embedded within domestic politics and the (evolving) position of Hong Kong and its universities within the region and internationally. These narratives paint in broad brushstrokes the interplay of personal, institutional, and global-local structures, which in turn shaped this research center in East Asia. The commentary contributes to analysis in the field on the role of research centers in the institutional and intellectual construction of the field of comparative education. It expands earlier work on this theme which took the professional societies of comparative education and university programmes as the units for analysis. Sociologically, CERC as a unit for analysis provides an example of the institutionalization of the field of comparative education. As Cowen contended, scholarly networks (journals, centers and societies) are important indicators of the "definition, demand, and supply of comparative education on a world basis". This paper shows that a research center like CERC can also be viewed as an intellectual field in microcosm. The article begins with a brief introduction of CERC. It lays down the conceptual lenses to be employed, which are Bourdieu's (1969, 1984a, 1984b) 'intellectual field' theory and Becher and Trowler's (2001) 'academic tribes and territories'. These lenses are applied to an analysis of the historical evolution of CERC as a form of social practice. A possible future trajectory for the Centre is then mapped out and the implications of this analysis for an understanding of the wider field of comparative education concludes the paper. ; У статті надано соціологічний коментар про роль дослідницького центру в інституційній та інтелектуальній розбудові поля порівняльної педагогіки. У якості одиниці для аналізу взято Центр порівняльно-педагогічних досліджень (Comparative Education Research Centre) Гонконгського університету. Cтаття написана на основі монографії, що була опублікована у 2015 р., з нагоди 20-річчя Центра порівняльно-педагогічних досліджень (далі ЦППД) (Manzon, 2015). Історія Центра представлена крізь призму розповідей кожного з директорів ЦППД з їхніми біографіями, а також внутрішньої соціології Гонконгського університету та його педагогічного факультету, які вбудовані у внутрішню політику та розширення позицій Гонконгу і його університетів на регіональному та міжнародному рівнях. Із соціологічного погляду ЦППД, як одиниця аналізу, є прикладом інституціоналізації поля порівняльної педагогіки. Як стверджував Cowen (1990, с. 322), наукові мережі (журнали, центри і товариства) є важливими показниками «визначення попиту та пропозиції порівняльної педагогіки на світовому рівні» (див. також Epstein, 2013). Дивлячись на об'єкт дослідження з погляду соціології знань, ЦППД є прикладом динамічної взаємодії міжнародної та внутрішньої політики, епістеми, біографії і внутрішньої соціології університетів. Ця публікація показує, що такий науково-дослідний центр, як ЦППД також можна розглядати в якості інтелектуального поля у мікросвіті. Стаття має наступну структуру: після короткого представлення Центра порівняльно-педагогічних досліджень (ЦППД) висвітлено концептуальні погляди, які будуть використовуватися далі у соціологічному коментарі. Це, насамперед, П. Бурд'є (Р. Bourdieu) (1969 р., 1984 р., 1984 р.) та його теорія «інтелектуального поля», Бехер (Becher) і Троулер (Trowler) (2001 р.) з їх теорією «академічних племен і територій». Відтак ці погляди застосовуватимуться для аналізу історичної еволюції ЦППД як форми соціальної практики. Наступна частина буде відображати можливу майбутню траєкторію розвитку центру. У висновках буде сформульовано наслідки цього аналізу для розуміння широкого поля порівняльної педагогіки. Ця стаття демонструє інституційну будову порівняльної педагогіки як поля, використовуючи в якості одиниці для аналізу ЦППД. З точки зору логіки практики П. Бурд'є, ЦППД було сформовано не лише завдяки самобутності кожного з керівників, які у певний час очолювали центр, але і завдяки його інтеграції до педагогічного факультету, Гонконгського університету, політичних дискурсів «Гонконг-Китай» і до глобального проблемного поля. Це дослідження може слугувати зразком для майбутніх досліджень щодо того, як працюють аналогічні центри порівняльної педагогіки, як вони виникли і чому. У статті також розглянуто інтелектуальне конструювання порівняльної педагогіки з метою висвітлення когнітивної сили, яку використовують учені для визначення цієї галузі. Як висвітлюється у статті, директори ЦППД запропонували багатовимірне визначення поля з широкою міждисциплінарною та парадигмальною відкритістю. Їх акценти на фокусах і цілях порівняльно-педагогічної роботи, що здійснювалися через ЦППД, відрізнялися, зважаючи на відмінності їхнього культурного та суспільного досвіду і світогляду, як інституційного і соціального контекстів, у яких вони працювали.

The purpose of the work was to analyze the history of pediatrics development based on numismatic materials. Numismatics (from the Latin numisma — coin), the branch of historical science, originated in the 19th century and became closely related to economics, politics, culture and law, it includes the thematic study of coins, medals and plaques. The history of pediatrics is best illustrated by various forms of medal art (exonumia, or paranumismatics), and the medal became the prototype of a commemorative (memorial) coin. This work presents a catalogue of 116 numismatic materials (97 medals, 11 plaques, 8 coins), including some unique ones that were presented for the first time. There are images on coins and medals of common international symbols of pediatrics — Har-pa-khered, or Harpocrates (a boy holding a finger to his mouth), and later ones (a pelican feeding its chicks by the blood from the torn breast, and a Florentine swaddled baby). The stages of development of the study of using therapeutic factors were reflected in the work on the materials of numismatics, there are references to significant historical events; brief biographies of physicians (46 persons) were mentioned, who made an invaluable contribution to the formation of pediatric science. On the medals, it can be found the portraits of the organizers of the service of providing medical care for children, prominent pediatricians and representatives of narrow specialists. Unfortunately, for now the memory of famous pediatricians of the past is not sufficiently marked by release of numismatic products, therefore, we hope for a systematic approach to this matter in the future, for the purposeful promotion of the achievements of pediatrics by means of numismatics, which provides an visual example for studying the history of medicine, contributes to an increase in the level of doctor's education. The authors expect to emerge of new interesting materials of such small forms of art. ; Целью работы был анализ истории развития педиатрии по нумизматическим материалам. Отрасль исторической науки нумизматика (от лат. numisma — «монета») зародилась в XIX веке и стала тесно связанной с экономикой, политикой, культурой и правом, включает в себя тематическое изучение монет, медалей и плакет. Лучше всего историю педиатрии иллюстрируют различные формы медальерного изобразительного искусства (экзонумия или паранумизматика), а медаль стала прообразом памятной (мемориальной) монеты. В данной работе представлен каталог 116 нумизматических материалов (97 медалей, 11 плакет, 8 монет), в том числе некоторых уникальных, впервые приведенных. Имеются изображения на монетах и медалях международных общепринятых символов педиатрии — Гор-па-херда, или Гарпократа (мальчика, держащего палец руки у рта), и более поздних (пеликана, кормящего кровью из разорванной груди своих птенцов, и флорентийского запеленатого младенца). В работе по материалам нумизматики отражены этапы ­изучения использования лечебных факторов, есть ссылки на значительные исторические события, упоминаются краткие биографии медиков (46 персон), внесших неоценимый вклад в формирование педиатрической науки. На медалях можно встретить портреты организаторов службы оказания медицинской помощи детям, видных педиатров и представителей узких специальностей. К большому сожалению, пока память о знаменитых врачах-педиатрах прошлого недостаточно отмечена выпуском нумизматической продукции, поэтому в будущем надеемся на планомерный подход к этому делу, на целенаправленную пропаганду достижений педиатрии средствами нумизматики, которая подает наглядный пример для изучения истории медицины, способствует повышению уровня образованности врачей. Авторы рассчитывают на появление новых интересных материалов таких малых форм изобразительного искусства. ; Метою роботи був аналіз історії розвитку педіатрії за нумізматичними матеріалами. Галузь історичної науки нумізматика (від лат. numisma — «монета») зародилася в XIX столітті й стала тісно пов'язаною з економікою, політикою, культурою і правом, включає в себе тематичне вивчення монет, медалей і плакет. Найкраще історію педіатрії ілюструють різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія або паранумізматика), а медаль стала прообразом пам'ятної (меморіальної) монети. У даній роботі наведено каталог 116 нумізматичних матеріалів (97 медалей, 11 плакет, 8 монет), у тому числі деяких унікальних, уперше наведених. Є зображення на монетах і медалях міжнародних загальновизнаних символів педіатрії — Гор-па-херда, або Гарпократа (хлопчика, який тримає палець руки біля рота), і більш пізніх (пелікана, який годує кров'ю з розірваних грудей своїх пташенят, та флорентійського сповитого немовляти). У роботі за матеріалами нумізматики відображено етапи вивчення використання лікувальних чинників, є посилання на значні історичні події, згадуються короткі біографії медиків (46 персон), які зробили неоціненний внесок у формування педіатричної науки. На медалях можна зустріти портрети організаторів служби надання медичної допомоги дітям, видних педіатрів і представників вузьких спеціальностей. На превеликий жаль, поки пам'ять про знаменитих лікарів-педіатрів минулого недостатньо відзначено випуском нумізматичної продукції, тому в майбутньому сподіваємося на планомірний підхід до цієї справи, на цілеспрямовану пропаганду досягнень педіатрії засобами нумізматики, яка подає наочний приклад для вивчення історії медицини, сприяє підвищенню рівня освіченості лікарів. Автори розраховують на появу нових цікавих матеріалів таких малих форм образо­творчого мистецтва.

The purpose of the work was to analyze the history of pediatrics development based on numismatic materials. Numismatics (from the Latin numisma — coin), the branch of historical science, originated in the 19th century and became closely related to economics, politics, culture and law, it includes the thematic study of coins, medals and plaques. The history of pediatrics is best illustrated by various forms of medal art (exonumia, or paranumismatics), and the medal became the prototype of a commemorative (memorial) coin. This work presents a catalogue of 116 numismatic materials (97 medals, 11 plaques, 8 coins), including some unique ones that were presented for the first time. There are images on coins and medals of common international symbols of pediatrics — Har-pa-khered, or Harpocrates (a boy holding a finger to his mouth), and later ones (a pelican feeding its chicks by the blood from the torn breast, and a Florentine swaddled baby). The stages of development of the study of using therapeutic factors were reflected in the work on the materials of numismatics, there are references to significant historical events; brief biographies of physicians (46 persons) were mentioned, who made an invaluable contribution to the formation of pediatric science. On the medals, it can be found the portraits of the organizers of the service of providing medical care for children, prominent pediatricians and representatives of narrow specialists. Unfortunately, for now the memory of famous pediatricians of the past is not sufficiently marked by release of numismatic products, therefore, we hope for a systematic approach to this matter in the future, for the purposeful promotion of the achievements of pediatrics by means of numismatics, which provides an visual example for studying the history of medicine, contributes to an increase in the level of doctor's education. The authors expect to emerge of new interesting materials of such small forms of art. ; Целью работы был анализ истории развития педиатрии по нумизматическим материалам. Отрасль исторической науки нумизматика (от лат. numisma — «монета») зародилась в XIX веке и стала тесно связанной с экономикой, политикой, культурой и правом, включает в себя тематическое изучение монет, медалей и плакет. Лучше всего историю педиатрии иллюстрируют различные формы медальерного изобразительного искусства (экзонумия или паранумизматика), а медаль стала прообразом памятной (мемориальной) монеты. В данной работе представлен каталог 116 нумизматических материалов (97 медалей, 11 плакет, 8 монет), в том числе некоторых уникальных, впервые приведенных. Имеются изображения на монетах и медалях международных общепринятых символов педиатрии — Гор-па-херда, или Гарпократа (мальчика, держащего палец руки у рта), и более поздних (пеликана, кормящего кровью из разорванной груди своих птенцов, и флорентийского запеленатого младенца). В работе по материалам нумизматики отражены этапы ­изучения использования лечебных факторов, есть ссылки на значительные исторические события, упоминаются краткие биографии медиков (46 персон), внесших неоценимый вклад в формирование педиатрической науки. На медалях можно встретить портреты организаторов службы оказания медицинской помощи детям, видных педиатров и представителей узких специальностей. К большому сожалению, пока память о знаменитых врачах-педиатрах прошлого недостаточно отмечена выпуском нумизматической продукции, поэтому в будущем надеемся на планомерный подход к этому делу, на целенаправленную пропаганду достижений педиатрии средствами нумизматики, которая подает наглядный пример для изучения истории медицины, способствует повышению уровня образованности врачей. Авторы рассчитывают на появление новых интересных материалов таких малых форм изобразительного искусства. ; Метою роботи був аналіз історії розвитку педіатрії за нумізматичними матеріалами. Галузь історичної науки нумізматика (від лат. numisma — «монета») зародилася в XIX столітті й стала тісно пов'язаною з економікою, політикою, культурою і правом, включає в себе тематичне вивчення монет, медалей і плакет. Найкраще історію педіатрії ілюструють різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія або паранумізматика), а медаль стала прообразом пам'ятної (меморіальної) монети. У даній роботі наведено каталог 116 нумізматичних матеріалів (97 медалей, 11 плакет, 8 монет), у тому числі деяких унікальних, уперше наведених. Є зображення на монетах і медалях міжнародних загальновизнаних символів педіатрії — Гор-па-херда, або Гарпократа (хлопчика, який тримає палець руки біля рота), і більш пізніх (пелікана, який годує кров'ю з розірваних грудей своїх пташенят, та флорентійського сповитого немовляти). У роботі за матеріалами нумізматики відображено етапи вивчення використання лікувальних чинників, є посилання на значні історичні події, згадуються короткі біографії медиків (46 персон), які зробили неоціненний внесок у формування педіатричної науки. На медалях можна зустріти портрети організаторів служби надання медичної допомоги дітям, видних педіатрів і представників вузьких спеціальностей. На превеликий жаль, поки пам'ять про знаменитих лікарів-педіатрів минулого недостатньо відзначено випуском нумізматичної продукції, тому в майбутньому сподіваємося на планомірний підхід до цієї справи, на цілеспрямовану пропаганду досягнень педіатрії засобами нумізматики, яка подає наочний приклад для вивчення історії медицини, сприяє підвищенню рівня освіченості лікарів. Автори розраховують на появу нових цікавих матеріалів таких малих форм образо­творчого мистецтва.

The article presents various approaches and methods of historiographic research, shows the interrelation between history and historiography. The works depicting the historiographic analysis of important sociological categories and concepts are singled out. The subject, methods and tasks of historiographic studies of the knowledge of sociological science are characterized. Types and varieties of historiographic sources are indicated. The article definitely starts the sociological direction in historiography, highlights the degree of study of historiographic and source research problems. The historiography of sociological science is defined as a branch of knowledge that studies the history of accumulation of sociological knowledge, the development of sociological thought and research methodology, the history of the creation of sociological works and biographies of scientists, the influence of sociopolitical life phenomena on the work of sociologists and the impact of sociological thought on public consciousness, the history of scientific institutions , organization of sociological education and dissemination of sociological knowledge.Attention is drawn to the experience of one of the most famous and influential historiographic schools of the late nineteenth and early twentieth centuries – the Klyuchevsky school. This school carried out a synthesis of history and sociology. Revising the conceptual tools of knowledge of the past, which the preceding historiography had, he largely shaped the subject and method of national history in a new way, focusing on analyzing the evolution of the social structure of society, researching social and economic processes, rather than describing outstanding events. Due to this, the emphasis from political and legal history was shifted to the socio-economic history. This research orientation had a clear humanistic orientation, as it brought historical research closer to the person in his social environment.The historiography of the sociological approach in the microdynamic studies of J. Turner is described, which reflects the nature and direction of theoretical studies, which are distinguished by an orientation towards active theoretical and multilateral conceptual synthesis. Attention is drawn to the fact that the very fact of developing a theory of this type testifies to the nature of the unfolding of theoretical perspectives in modern sociology. T. Kuhn's role in the development of historiographic research is shown. In particular, the historiography and sociological aspect of Kuhn's theory is that various episodes in the development of historiography of sociological science contribute to reconstructing the historical process of sociology, revealing its beginnings and ends, and bridging the gap between sociological theorists and social practices. ; В статье представлены различные подходы и способы историографических исследований, показана взаимосвязь истории и историографии. Выделены работы, отображающие историографический анализ важных социологических категорий и понятий. Охарактеризованы предмет, методы и задачи историографических исследований познания социологической науки. Обозначены виды и разновидности историографических источников. В статье определено начало социологического направления в историографии, освещается степень изученности историографических и источниковедческих проблем исследования. Обращается внимание на опыт одной из самых известных и влиятельных историографических школ конца ХІХ – начала ХХ века – школы Ключевского. Эта школа осуществила синтез истории и социологии. Описана историография социологического похода в микродинамических исследованиях Дж. Тернера, которая отражает характер и направленность теоретических изысканий, отличающихся ориентацией на активный теоретический и многосторонний концептуальный синтез. Акцентировано внимание на том, что сам факт разработки теории такого типа свидетельствует о характере развертывания теоретических перспектив в современной социологии. Показана роль Т. Куна в развитии историографических исследований. В частности, историографико-социологический аспект теории Куна состоит в том, что различные эпизоды в развитии историографии социологической науки способствуют реконструкции исторического процесса социологии, выявлению ее начал и концов, преодолению разрыва между теоретиками социологии и социальными практиками. ; У статті представлені різні підходи і способи історіографічних досліджень, показано взаємозв'язок історії та історіографії. Виділено роботи, що відображають історіографічний аналіз важливих соціологічних категорій і понять. Охарактеризовані предмет, методи і завдання історіографічних досліджень пізнання соціологічної науки. Позначені види і різновиди історіографічних джерел. У статті визначено початок соціологічного напрямку в історіографії, висвітлюється ступінь вивченості історіографічних і джерелознавчих проблем дослідження. Звертається увага на досвід однієї з найвідоміших і найвпливовіших історіографічних шкіл кінця ХІХ – початку ХХ століття – школи Ключевського. Ця школа здійснила синтез історії та соціології. Описана історіографія соціологічного походу в мікродинамічних дослідженнях Дж. Тернера, яка відображає характер і спрямованість теоретичних розробок, що відрізняються орієнтацією на активний теоретичний і багатосторонній концептуальний синтез. Акцентовано увагу на тому, що сам факт розробки теорії такого типу свідчить про характер розгортання теоретичних перспектив у сучасній соціології. Показана роль Т. Куна в розвитку історіографічних досліджень. Зокрема, історіографіко-соціологічний аспект теорії Куна полягає в тому, що різні епізоди в розвитку історіографії соціологічної науки сприяють реконструкції історичного процесу соціології, виявленню її початків і кінців, подоланню розриву між теоретиками соціології та соціальними практиками.

This article analyzes the use of biographical method for studying Ukrainian on participation in the migratory processes shaping ethnic population Budjak, cultural and social characteristics, rites Danubian immigrants. Investigation of the formation of the ethnic composition of Budjak where Ukrainian took an active part, requires the use of different methods and biographical one of them. The significance of this method increases significantly in the absence or small number of sources and then biographical evidence substantially complementary understanding of the historical processes, including on ethnic processes in that region. Biographical method is interesting for us in terms of its use in ethnology. On the Historical Faculty of Odessa I. I. Mechnikov National University it successfully used the famous explorer Ukrainian Cossacks Professor of History of Ukraine A. D. Bachyns'kyi (1933–1995). In the military, social and economic issues, Anatolyi Diomydovych paid attention to sources of replenishment of the Cossacks. Noting the multinational composition of the Cossacks, he noted that his national content determined by various Ukrainian regions, argued their findings based on a wide range of materials, giving priority to archival sources, and using its own methodology of historical research developed on biographical material. A. D. Bachyns'kyi biographical method primarily used to detect the presence of Ukrainian Budjak. It is known that the Census 1897 issue of ethnic identity is not related to the priorities as ascertain the proportion of different ethnic groups. However, recognizing the potential of these sources, historians pointed to them, to some extent, subjective, and the need comparison with other types of information sources. In the second half of the nineteenth century was a common practice to mark umbrella Eastern Slavic population of the region called "russkiye." Therefore, identification of the Ukrainian and Russian in Budjak was made for further research rather complex problem that is solved A. D. Bachyns'kyi tracked through the biography of immigrants of different backgrounds. Not always they contain information about ethnicity, but information, such as name, place of birth is likely to indicate precisely the origin and belong to a certain ethnic group, in this context, to Ukrainian. For example publications are quarantine certificates Danubian Cossacks. Also, researchers will describe the property, which arrived immigrants. Equally important was the use of biographical method for determining the time of appearance in the Ukrainian region clarifies the dynamics of immigrants especially in the early stages of migration. Upon learning a large amount of archival sources, A. D. Bachyns'kyi introduced to the scientific biography, which proved not only very presence in some areas, but significantly complement the chronology of Ukrainian settlement southwestern part of the desert. It is necessary to note the importance of the release of information about immigrants, because they were carriers of the regional culture. These testimonies illustrate quite specific geographic areas from which the immigrants came. It is important for ethnologists issue is relevant in the context of regional transformation clarify the consequences crops in the Black Sea and Budjak area in particular. One of the least studied is the problem of internal migration and biographical materials Ukrainian substantially complementary understanding, highlight the intensity of the migration process, ways of movement, fix temporary stop immigrants, people reasons to stay in a particular area. Biographies indicate that the intensity of internal migration was high enough. These examples do not determine the level of scale migrations, but confirm the existing practice movements of people on a fairly long distances, short-term or long stay in a particular area. Anatolyi Diomydovych scientifically worked out and introduced into scientific circulation many new archival materials. With the publication of quarantine certificates to learn about traditional Ukrainian family in the early nineteenth century, everyday items and clothing, household employment. It should be noted also that the submitted information is a valuable additional source, particularly for the study of the marriage ceremony as a part of the things described meet the required components of traditional Ukrainian dowry (dowry): chest, towels, shirts, and more. Among the things written icon married immigrants (most likely – Wedding). Note that among widowers and unmarried described things not meet towels and chest. Names clothes indicate the process of acculturation, which is reflected in particular in borrowing Turkish Ukrainian ranks. Using biographical sources have allowed scientists to examine not only the history of the Danubian Cossacks, but also provide valuable information domestic nature, personalize the process of settlement and resettlement. Biographical method in the scientific heritage of scientist shows promise in its use of Ethnology, particularly in the early stage of research on Ukrainian settlement Budjak region, places of exit immigrants, problems of internal migration patterns of peasant families, household life, ceremonies, including the wedding. ; Статья посвящена анализу использования биографического метода для изучения вопросов участия украин- цев в миграционных процессах, в формировании этнического состава населения Буджака, культурно-бытовых особенностей, обрядовости задунайских переселенцев. ; Статтю присвячено аналізу використання біографічного методу для вивчення пи- тань участі українців в міграційних процесах, формуванні етнічного населення Буджака, культурно-побутових особливостей, обрядовості задунайських переселенців. Дослідження процесів формування етнічного складу населення Буджака, в яких украї- нці брали активну участь, потребує використання різноманітних методів і біографіч- ний є одним із них. Він передбачає вивчення історії життя особистості (життєвого шляху), автобіографій та ініційованих автобіографічних описів, сповідей, біографічних продуктів діяльності особистості, свідчень очевидців і близького оточення особисто- сті – спогадів сучасників, опитувань близьких тощо.

The purpose of the article is to carry out a comparative analysis of the features of the use of martial arts on the theatre stage and in the cinema. The research methodology is based on historical, structural-analytical, comparative, and art studies approaches. The scientific novelty. Taking into account the world and domestic theatrical and cinematographic practices, the peculiarities of the use of martial arts in them are compared. Conclusions. The art of stage combat is based on military martial arts, which is confirmed by both literary primary sources and facts from the biographies of outstanding actors-performers of combat scenes in cinema. The technique of performing stage combat involves the use of techniques from different types of martial arts, however, in favour of creating more expressiveness and ensuring an increased level of safety for performers. The peculiarities of performing combat scenes in the theatre include limited space for combat techniques, due to the size of the stage; the dominance of the visual perception of the battle scene by the audience actually from a single angle – from the auditorium; since the scene of the battle in the performance, as a rule, takes a little time, performers are not required to perfectly perform a large list of techniques of stage combat; theatre actors usually have much more rehearsal time to stage a combat scene than movie actors; theatre actors do not have the right to do takes, that is, they have only one attempt to complete the task. During the production of combat scenes in the cinema, for the most part, there are no space restrictions, the scene can be shot from any angle, and if the combat trick fails, you can always shoot another take, in addition, the scene can be decorated with special effects and computer graphics. In cinema, an actor must have excellent physical training, be able to use a large number of different weapons, and have a wide range of martial arts skills, even though there are stuntmen who are able to perform what the actor cannot do. The popularity of an actor depends on the level of his performing skills and, in particular, his mastery of the art of stage combat. ; Цель исследования – осуществить сравнительный анализ особенностей использования боевых искусств на театральной сцене и в кинематографе. Методология исследования базируется на историческом, структурно-аналитическом, компаративном и искусствоведческом подходах. Новизна исследования. Исходя из мировой и отечественной сценической и кинематографической практик, осуществлен сравнительный анализ особенностей применения в них боевых искусств. Выводы. Искусство сценического боя в своей основе базируется на военных боевых искусствах, что подтверждается как литературными первоисточниками, так и фактами из биографий выдающихся актеров-исполнителей боевых сцен в кино. Техника исполнения сценического боя предполагает использование приемов из разных видов боевых искусств, однако в пользу создания большей выразительности и обеспечения повышенного уровня безопасности для исполнителей. К особенностям выполнения боевых сцен в театре можно отнести ограниченное пространство для выполнения боевых приёмов, что обусловлено размерами сценической площадки; доминирование визуального восприятия зрителем сцены боя фактически с одного ракурса – из зрительного зала; поскольку игровая сцена боя в спектакле, как правило, занимает немного времени, то от исполнителей не требуется умение в совершенстве выполнять значительный перечень приемов сценического боя; на постановку боевой сцены актеры театра обычно имеют гораздо больше репетиционного времени, чем актеры кино; театральные актеры не имеют права на использование дублей, а лишь одну попытку для достижения поставленной задачи. При постановке боевых сцен в кинематографе чаще нет ограничений в размере пространства, фрагмент можно снимать с любого ракурса, а при неудачном выполнении боевого трюка всегда можно снять еще один дубль, к тому же сцену можно украсить спецэффектами и компьютерной графикой. В кинематографе актер должен иметь прекрасную физическую подготовку, уметь пользоваться большим количеством разнообразного оружия и обладать широким диапазоном навыков боевых искусств, несмотря на то, что существуют каскадеры, способны выполнить то, что не умеет актер. Популярность актера зависит от уровня его исполнительского мастерства и, в частности, владения искусством сценического боя. ; Мета дослідження – здійснити порівняльний аналіз особливостей використання бойових мистецтв на театральній сцені та в кінематографі. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-аналітичному, компаративному та мистецтвознавчому підходах. Новизна дослідження. Зважаючи на світову та вітчизняну сценічну та кінематографічну практику, порівняно особливості застосовування в них бойових мистецтв. Висновки. Мистецтво сценічного бою у своїй основі ґрунтується на військових бойових мистецтвах, що підтверджують як літературні першоджерела, так і факти з біографій видатних акторів-виконавців бойових сцен у кіно. Техніка виконання сценічного бою передбачає використання прийомів з різних видів бойових мистецтв, однак на користь створення більшої виразності та забезпечення підвищення рівня безпеки для виконавців. До особливостей виконання бойових сцен у театрі можемо зарахувати обмежений простір для виконання бойових прийомів, зумовлений розмірами сценічного майданчика; домінування візуального сприйняття глядачем сцени бою фактично з єдиного ракурсу – глядацької зали; оскільки ігрова сцена бою у виставі, як правило, займає небагато часу, від виконавців не вимагають уміння досконало виконувати значний перелік прийомів сценічного бою; на постановку бойової сцени актори театру зазвичай мають значно більше репетиційного часу, ніж актори кіно; театральні актори не мають право використовувати дублі, тобто в них є лише одна спроба виконати поставлене завдання. Під час постановки бойових сцен у кінематографі здебільшого немає обмежень у просторі, сцену можна знімати в будь-якому ракурсі, а в разі невдалого виконання бойового трюку завжди можна відзняти ще один дубль, до того ж сцену можна прикрасити спецефектами та комп'ютерною графікою. У кінематографі в актора має бути чудова фізична підготовка, він має вміти користуватися значною кількістю різноманітної зброї та володіти широким діапазоном навичок з бойових мистецтв, незважаючи на той факт, що є каскадери, які здатні виконати те, що не вміє актор. Популярність актора залежить від рівня його виконавської майстерності та, зокрема, володіння мистецтвом сценічного бою.

The publication is devoted to the analysis of the biography and creativity of Gilil Pesakhovich Gindin (1923 – 1998), the designer in the field of domestic aircraft engineering, a specialist in the development of the aircraft wing. In the national history of science and technology, in particular in the aircraft engineering industry, there is almost no information about the biographies, design, technical, engineering or other achievements of those people who under the guidance of O.K. Antonov, created the world-famous domestic transport aircraft. For various reasons, the vast majority of those who directly develop and create airplanes remain in the shadow of the names of general designers - top managers. Therefore, we decided to devote a number of publications to research and description of the domestic aircraft industry personalities. On the basis of personal documents, interview materials of colleagues, contemporaries and information kindly provided by Gilil Peisakhovich's son, the life path and facts characterizing Gindin G.P. professional achievements during his work at the enterprise, both under the guidance of O.K. Antonov, and afterwards are reproduced. Namely, data on the exploits of G. P. Gindin during the Great Patriotic War are presented, and a list of his military awards is given. Gilil Peisakhovich's career path is described from a rank-and-file worker, a designer in the wing department to the brigade chief and the head of the KV-22 department. The main design achievements and innovative developments of Gindin G.P. are briefly described. In particular, the fact that with his direct participation the pressed panels of the wing with a length of 28 meters with one ending for the AN-124 "Ruslan" were developed, designed and worked out in production, which is listed in the Guinness Book of Records as a wing, which passed the entire stage of life tests without a single remark and breakdown. For the first time, somelittle-knowndata on the activities of the wing department and other features of the creation of the world-famous AN-124 "Ruslan" aircraft are published. In addition, the memoirs of contemporaries about personal, organizational, managerial and business qualities of a famous aircraft manufacturer are given. The publication concluded that Gilil Peisakhovich Gindin undoubtedly made a significant contribution to the development of the domestic aircraft industry, in particular in the field of designing, developing and improving the wing and its mechanization. ; Публикация посвящена анализу биографии и творчества конструктора в области отечественного самолетостроения, специалиста по разработке крыла самолета - Гилила Пейсахович Гиндина (1923 – 1998). В отечественной истории науки и техники, в частности в авиастроительной отрасли, практически отсутствует информация о биографиях, конструкторских, технических, инженерных или иных достижениях тех людей, которые под руководством О.К.Антонова, создавали известные во всем мире отечественные транспортные самолеты. По разным причинам подавляющее большинство из тех, кто непосредственно разрабатывали и создавали самолеты, остались в тени имен генеральных конструкторов – руководителей высшего звена. Поэтому мы решили посвятить ряд публикаций исследованию и описанию персоналий отечественной авиастроительной отрасли. На основе документов личного дела, материалов интервью коллег, современников и информации, любезно предоставленной сыном Гилила Пейсахович, воспроизведены жизненный путь и факты, характеризующие профессиональные достижения ГиндинаГ.П. за время его работы на предприятии как под руководством О.К.Антонова, так и впоследствии. А именно представлены данные о подвигах Г.П.Гиндина во время Великой Отечественной войны, приведен перечень его боевых наград. Описывается трудовой путь Гилила Пейсаховичa от рядового работника, конструктора в отделе крыла до начальника бригады и начальника отдела КВ-22. Кратко охарактеризованы основные конструкторские достижения и инновационные разработки ГиндинаГ.П. В частности, приведен факт о том, что при его непосредственном участии были разработаны, спроектированы и отработаны в производстве прессованные панели крыла, длиной 28 метров с одной законцовкой для самолета АН-124 «Руслан», что занесено в Книгу рекордов Гиннеса как крыло, которое прошло весь этап ресурсных испытаний без единого замечания и поломки. Впервые публикуются некоторые малоизвестные данные о деятельности отдела крыла и другие особенности создания известного на весь мир самолета Ан-124 «Руслан». В дополнение, приведены воспоминания современников о личностных, организационных, управленческих и деловых качествах известного авиастроителя. В публикации сделан вывод, что Гилил Пейсахович Гиндин несомненно совершил весомый вклад в развитие отечественного самолетостроения, в частности в области конструирования, разработки и совершенствования крыла и его механизации. ; Публікація присвячена аналізу біографії та творчого доробку фахівця в галузі вітчизняного літакобудування, конструктора, спеціаліста з розробки крила літака – Гиліла Пейсаховича Гіндіна (1923–1998). У вітчизняній історії науки й техніки, зокрема в авіабудівній галузі, майже відсутня інформація щодо біографій, конструкторських, технічних, інженерних чи інших здобутків тих людей, які під керівництвом О.К.Антонова, створювали шановані в усьому світі вітчизняні транспортні літаки. З різних причин переважна більшість із тих, хто безпосередньо розробляє та створює літаки, залишаються в тіні імен генеральних конструкторів – керівників найвищої ланки. Відтак, ми вирішили присвятити низку публікацій дослідженню й описові персоналій вітчизняної авіабудівної галузі. Це сприятиме відновленню наукової справедливості шляхом розкриття внеску відомих лише вузькому колу спеціалістів – соратників О.К.Антонова у розвиток літакобудування в нашій країні. На основі документів особової справи, матеріалів інтерв'ю колег, сучасників та інформації, що люб'язно надана сином Гиліла Пейсаховича, відтворено життєвий шлях та факти, що характеризують професійні здобутки Г.П. Гіндіна за час його роботи на підприємстві як під керівництвом О.К.Антонова, так і згодом. А саме представлено дані стосовно звитяги Г.П.Гіндіна під час Великої вітчизняної війни, наведено перелік його бойових нагород. Описується трудовий шлях Гиліла Пейсаховича Гіндіна від рядового працівника, конструктора у відділі крила до начальника бригади та начальника відділу КВ-22. Стисло охарактеризовано основні конструкторські здобутки та інноваційні розробки Г.П. Гіндіна Зокрема наведено факт про те, що за його безпосередньої участі були розроблені, спроектовані та відпрацьовані у виробництві пресовані панелі крила, довжиною 28 метрів з однією закінцівкою для літака АН-124 «Руслан», що занесено у Книгу рекордів Гінеса як найбільше крило, котре пройшло весь етап ресурсних випробувань без жодного зауваження та поломки. Вперше оприлюднюються деякі маловідомі дані щодо діяльності відділу крила та інших особливостей створення відомого на весь світ літака Ан-124 «Руслан». На додачу, наведені спогади сучасників стосовно особистісних, організаційних, управлінських і ділових якостей відомого авіабудівника. В публікації зроблено висновок, що Гиліл Пейсахович Гіндін безсумнівно здійснив вагомий внесок у розвиток вітчизняного літакобудування, зокрема у галузі конструювання, розробки та вдосконалення крила та його механізації.

Метою цієї статті є висвітлення процесу зародження та розвитку проєктів одеських істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст., що з різних причин так і не були реалізовані. Зроблено висновок, що на прикладі історії одеських проєктів випливає, що історія таких видань майже завжди відображає особливості загального доробку вчених, дозволяє глибше зануритися в особливості інтелектуального механізму, демонструє взаємозв'язок соціальних, політичних, економічних, наукових, психоемоційних чинників, показує переваги та недоліки колективних проєктів, розширяє наше уявлення про бібліометричні показники на просопографічному та особистісному рівнях. ; Целью этой статьи является реконструкция ряда научно-издательских проектов одесских историков конца XIX – начала ХХ вв., которые в полной мере так и не были завершены. Комплексно проблема в историографии не рассматривалась, хотя в нескольких публикациях упомянуто об отдельных аспектах. Нами использована широкая база источников, прежде всего, нарративных, то есть имеющиеся тексты историков. Вспомогательными были для нас актовые, эпистолярные, газетные источники. Часть из этих источников является архивными. Один из первых известных нам совместных издательских проектов двух одесских ученых приходится на начальный период существования Новороссийского университета. Профессоры кафедры канонического права А. С. Павлова и 81 истории И. А. Линниченко длительное время лелеял планы издания актовых источников средневековой истории Западной Украины. В зародыше остался проект профессора кафедры истории русского права А. Я. Шпакова «История секуляризации церковного имущества в Новгороде при Иване ІІІ». На стадии готовности находился проект издания иллюстрированного атласа по истории средневекового и византийского искусства профессора кафедры теории и истории искусств историко-филологического факультета. А. А. Павловского. Углубление процесса институционализации исторических исследований вызвало коллективные проекты, которые способствовали идентификации научных школ, закреплению традиций одесской историографии. В 1911–1914 гг. группа профессоров работала над изданием большого сборника научных трудов в честь юбилея Ф. И. Успенского. Сборник должен был быть издан как двадцать первый том периодического издания Историко-филологического общества при Новороссийском университете. В начале 1910-х годов профессора работали над проектом издания большого труда по истории Новороссийского университета к пятидесятилетию заведения. Фактически издательским архивом этого проекта является часть архивного личного фонда А. П. Доброклонского, который хранится под номером 157 в Государственном архиве Одесской области. Здесь представлены ценные автобиографии и биографии ряда профессоров, статистические сводки. Однако, все эти дела свидетельствуют, что проект вряд ли успел продвинуться дальше чем подготовительная стадия. Помешала война, революции. Бывали случаи, когда творческое наследие умерших историков все же благодаря их родственникам и коллегам становилась достоянием потомков. Так были изданы труды П. К. Бруна, П. А. Юрченко, С. И. Иловайского. Итак, причина нереализованности ряда творческих издательских проектов одесских историков в конце XIX – начале ХХ вв. заключалась в разных плоскостях. Иногда это отражало особенности жизненного ритма историков, снижение темпов их интеллектуального труда, прежде всего вследствие педагогической загруженности, проблем со здоровьем. Часто говорилось о материальных причинах, которые преследовали историков на всех этапах вплоть до сегодняшнего дня. Специфическим обстоятельством была ограниченность тогдашних историков относительно механизмов дистанционного труда, их ментальная неготовность к реализации совместных проектов на расстоянии друг от друга. В общем, во-первых, история нереализованных издательских проектов почти всегда отражает особенности общего наследия ученых, во-вторых, позволяет глубже погрузиться в особенности интеллектуального механизма, в-третьих, демонстрирует взаимосвязь социальных, политических, экономических, научных, психоэмоциональных факторов в-четвертых, показывает преимущества и недостатки коллективных проектов, в-пятых, расширяет наше представление о библиометрических показателях на просопографическом и личностном уровнях. Выявление рукописей, издание наиболее актуальных из них является перспективным направлением дальнейших историографических, книговедческих и библиографических исследований. ; The purpose of this article is to reconstruct a number of scientific publishing projects of Odessa historians of the late 19th – early 20th centuries, which were never fully completed. The problem was not considered comprehensively in historiography, although several publications mention certain aspects. We have used a wide base of sources, primarily narrative, that is, the available texts of historians. Auxiliary were for us act, epistolary, newspaper sources. Some of these sources are archived. One of the first joint publishing projects of two Odesa scientists known to us falls on the initial period of the existence of Novorossiysk University. Professors of the department of canon law O. S. Pavlov and the history of Russian law F. I. Leontovych worked on the preparation of a collection of the most important monuments of Old Russian law. But the project was not implemented due to the move of O.S. Pavlov to Moscow. For a long time, Professor of the Department of Russian History I. A. Lynnychenko cherished plans to publish documentary sources of the medieval history of Western Ukraine. The project of the professor of the Department of History of Russian Law A. Ya. Shpakov "History of the secularization of church property in Novgorod under Ivan III" remained in its infancy. At the best stage of readiness was the project of publishing an illustrated atlas on the history of medieval and Byzantine art by the professor of the Department of Theory and History of Arts of the Faculty of History and Philology. O.A. Pavlovsky. The deepening of the process of institutionalization of historical research caused collective projects that contributed to the identification of scientific schools, consolidation of the traditions of Odesa historiography. In 1911–1914, a group of professors worked on the publication of a large collection of scientific papers in honor of the anniversary of F. I. Uspensky. The collection was to be published as the twenty-first volume of the periodical of the Historical and Philological Society at Novorossiysk University. In the early 1910s, the professors worked on a project to publish a large work on the history of Novorossiysk University for the fiftieth anniversary of the institution. In fact, the publishing archive of this project is a part of O. P. Dobroklonsky, which is stored at number 157 in the State Archives of the Odessa region. Here are presented valuable autobiographies and biographies of a number of professors, statistical summaries. However, all these cases indicate that the project hardly managed to move further than the preparatory stage. War, revolution prevented. There have been cases when the creative heritage of deceased historians, thanks to their relatives and colleagues, became the property of descendants. This is how the works of P. K. Bruna, P. O. Yurchenko, S. I. Ilovaisky. So, the reason for the failure to implement a number of creative publishing projects of Odessa historians in the late XIX – early XX century was in different planes. Sometimes this reflected the peculiarities of the life rhythm of historians, a decrease in the pace of their intellectual work, primarily due to pedagogical workload, health problems. It was often said about the material reasons that haunted historians at all stages of history up to the present day. A specific circumstance was the limitations of the then historians regarding the mechanisms of remote labor, their mental unpreparedness for the implementation of joint projects at a distance from each other. In general, firstly, the history of unrealized publishing projects almost always reflects the features of the common heritage of scientists; secondly, it allows one to dive deeper into the features of the intellectual mechanism; thirdly, it demonstrates the interconnection of social, political, economic, scientific, psycho-emotional factors; and fourthly , shows the advantages and disadvantages of collective projects, fifthly, expands our understanding of bibliometric indicators at the prosopographic and personal levels. Revealing of manuscripts, archaeographic publication of the most relevant of them is a promising direction for further historiographic, bibliological and bibliographic research.

Метою цієї статті є висвітлення процесу зародження та розвитку проєктів одеських істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст., що з різних причин так і не були реалізовані. Зроблено висновок, що на прикладі історії одеських проєктів випливає, що історія таких видань майже завжди відображає особливості загального доробку вчених, дозволяє глибше зануритися в особливості інтелектуального механізму, демонструє взаємозв'язок соціальних, політичних, економічних, наукових, психоемоційних чинників, показує переваги та недоліки колективних проєктів, розширяє наше уявлення про бібліометричні показники на просопографічному та особистісному рівнях. ; Целью этой статьи является реконструкция ряда научно-издательских проектов одесских историков конца XIX – начала ХХ вв., которые в полной мере так и не были завершены. Комплексно проблема в историографии не рассматривалась, хотя в нескольких публикациях упомянуто об отдельных аспектах. Нами использована широкая база источников, прежде всего, нарративных, то есть имеющиеся тексты историков. Вспомогательными были для нас актовые, эпистолярные, газетные источники. Часть из этих источников является архивными. Один из первых известных нам совместных издательских проектов двух одесских ученых приходится на начальный период существования Новороссийского университета. Профессоры кафедры канонического права А. С. Павлова и 81 истории И. А. Линниченко длительное время лелеял планы издания актовых источников средневековой истории Западной Украины. В зародыше остался проект профессора кафедры истории русского права А. Я. Шпакова «История секуляризации церковного имущества в Новгороде при Иване ІІІ». На стадии готовности находился проект издания иллюстрированного атласа по истории средневекового и византийского искусства профессора кафедры теории и истории искусств историко-филологического факультета. А. А. Павловского. Углубление процесса институционализации исторических исследований вызвало коллективные проекты, которые способствовали идентификации научных школ, закреплению традиций одесской историографии. В 1911–1914 гг. группа профессоров работала над изданием большого сборника научных трудов в честь юбилея Ф. И. Успенского. Сборник должен был быть издан как двадцать первый том периодического издания Историко-филологического общества при Новороссийском университете. В начале 1910-х годов профессора работали над проектом издания большого труда по истории Новороссийского университета к пятидесятилетию заведения. Фактически издательским архивом этого проекта является часть архивного личного фонда А. П. Доброклонского, который хранится под номером 157 в Государственном архиве Одесской области. Здесь представлены ценные автобиографии и биографии ряда профессоров, статистические сводки. Однако, все эти дела свидетельствуют, что проект вряд ли успел продвинуться дальше чем подготовительная стадия. Помешала война, революции. Бывали случаи, когда творческое наследие умерших историков все же благодаря их родственникам и коллегам становилась достоянием потомков. Так были изданы труды П. К. Бруна, П. А. Юрченко, С. И. Иловайского. Итак, причина нереализованности ряда творческих издательских проектов одесских историков в конце XIX – начале ХХ вв. заключалась в разных плоскостях. Иногда это отражало особенности жизненного ритма историков, снижение темпов их интеллектуального труда, прежде всего вследствие педагогической загруженности, проблем со здоровьем. Часто говорилось о материальных причинах, которые преследовали историков на всех этапах вплоть до сегодняшнего дня. Специфическим обстоятельством была ограниченность тогдашних историков относительно механизмов дистанционного труда, их ментальная неготовность к реализации совместных проектов на расстоянии друг от друга. В общем, во-первых, история нереализованных издательских проектов почти всегда отражает особенности общего наследия ученых, во-вторых, позволяет глубже погрузиться в особенности интеллектуального механизма, в-третьих, демонстрирует взаимосвязь социальных, политических, экономических, научных, психоэмоциональных факторов в-четвертых, показывает преимущества и недостатки коллективных проектов, в-пятых, расширяет наше представление о библиометрических показателях на просопографическом и личностном уровнях. Выявление рукописей, издание наиболее актуальных из них является перспективным направлением дальнейших историографических, книговедческих и библиографических исследований. ; The purpose of this article is to reconstruct a number of scientific publishing projects of Odessa historians of the late 19th – early 20th centuries, which were never fully completed. The problem was not considered comprehensively in historiography, although several publications mention certain aspects. We have used a wide base of sources, primarily narrative, that is, the available texts of historians. Auxiliary were for us act, epistolary, newspaper sources. Some of these sources are archived. One of the first joint publishing projects of two Odesa scientists known to us falls on the initial period of the existence of Novorossiysk University. Professors of the department of canon law O. S. Pavlov and the history of Russian law F. I. Leontovych worked on the preparation of a collection of the most important monuments of Old Russian law. But the project was not implemented due to the move of O.S. Pavlov to Moscow. For a long time, Professor of the Department of Russian History I. A. Lynnychenko cherished plans to publish documentary sources of the medieval history of Western Ukraine. The project of the professor of the Department of History of Russian Law A. Ya. Shpakov "History of the secularization of church property in Novgorod under Ivan III" remained in its infancy. At the best stage of readiness was the project of publishing an illustrated atlas on the history of medieval and Byzantine art by the professor of the Department of Theory and History of Arts of the Faculty of History and Philology. O.A. Pavlovsky. The deepening of the process of institutionalization of historical research caused collective projects that contributed to the identification of scientific schools, consolidation of the traditions of Odesa historiography. In 1911–1914, a group of professors worked on the publication of a large collection of scientific papers in honor of the anniversary of F. I. Uspensky. The collection was to be published as the twenty-first volume of the periodical of the Historical and Philological Society at Novorossiysk University. In the early 1910s, the professors worked on a project to publish a large work on the history of Novorossiysk University for the fiftieth anniversary of the institution. In fact, the publishing archive of this project is a part of O. P. Dobroklonsky, which is stored at number 157 in the State Archives of the Odessa region. Here are presented valuable autobiographies and biographies of a number of professors, statistical summaries. However, all these cases indicate that the project hardly managed to move further than the preparatory stage. War, revolution prevented. There have been cases when the creative heritage of deceased historians, thanks to their relatives and colleagues, became the property of descendants. This is how the works of P. K. Bruna, P. O. Yurchenko, S. I. Ilovaisky. So, the reason for the failure to implement a number of creative publishing projects of Odessa historians in the late XIX – early XX century was in different planes. Sometimes this reflected the peculiarities of the life rhythm of historians, a decrease in the pace of their intellectual work, primarily due to pedagogical workload, health problems. It was often said about the material reasons that haunted historians at all stages of history up to the present day. A specific circumstance was the limitations of the then historians regarding the mechanisms of remote labor, their mental unpreparedness for the implementation of joint projects at a distance from each other. In general, firstly, the history of unrealized publishing projects almost always reflects the features of the common heritage of scientists; secondly, it allows one to dive deeper into the features of the intellectual mechanism; thirdly, it demonstrates the interconnection of social, political, economic, scientific, psycho-emotional factors; and fourthly , shows the advantages and disadvantages of collective projects, fifthly, expands our understanding of bibliometric indicators at the prosopographic and personal levels. Revealing of manuscripts, archaeographic publication of the most relevant of them is a promising direction for further historiographic, bibliological and bibliographic research.