Suchergebnisse

Pasolini: Fascism – Consumism – Catholicism. And a Search for LifeWhen it comes to writing about Pier Paolo Pasolini's oeuvre, nobody can approach it without a subjective and political position. The author of this text takes as his point of departure the presence of the poet and filmmaker in his host country Italy, where the name Pasolini means much more than merely the name of an author. Pasolini stands for the rebellious spirit at a time when the Italian economic miracle was coming to an end, during which a great "contaminazione" (Pasolini), a mutual "infectiousness" took place between the vulgar and the sublime, the culture of the poor suburbs and the discourses of the intellectuals, between old myths and new seductions. In this situation, Pasolini's texts and films are searching for a way to counter the horror of a new fascism in the form of the petit bourgeois "consumistic" rule with a "force of the past". Points of reference for this are a radical Catholicism and communism, the latter moving via a Marxist analysis of society to an archaic Ur-communism. Pasolini always saw himself as a stranger. Almost all of his films (leaving aside the vital "Trilogy of Life", from which he distanced himself in his last and most radical film "Salò") are attempts to look into the strangeness of the familiar and the familiarity of the strange. In doing so, the author and filmmaker never spared himself; his films are a magic autobiography. To put it another way, Pasolini's biography makes his films "readable" and his films make the inner history of Italy (and to a certain extent that of Europe as a whole) in the sixties and seventies "readable", just as in his films bodies make "readable" ideas and ideas make "readable" bodies. Texts on Pier Paolo Pasolini can be markings for these processes of reading. However, they can never be a substitute for following one's own way which leads back and forth between both the physicality (the reality of the streets, "contaminated" by art history) and the world of ideas (the myth and religion, "contaminated" with Marxism and psychoanalysis). Pasolini: faszyzm – konsumpcjonizm – katolicyzm. I poszukiwanie życiaNie da się pisać o twórczości Piera Paola Pasoliniego, nie artykułując przy tym subiektywnego i politycznego stanowiska. Punktem wyjścia autora jest obecność poety i filmowca we Włoszech, gdzie nazwisko Pasolini znaczy o wiele więcej niż nazwisko jakiegokolwiek innego autora. Pasolini reprezentuje ducha buntu w schyłkowym okresie włoskiego cudu gospodarczego, w którym nastąpiła wielka contaminazione (Pasolini), wzajemne "skażenie" tego, co wulgarne, i tego, co wzniosłe, kultury biednych przedmieść i dyskursu intelektualistów, starych mitów i nowych omamień. W tej sytuacji teksty i filmy Pasoliniego szukają sposobu, by dzięki "sile przeszłości" przeciwstawić się grozie nowego faszyzmu w postaci "konsumpcyjnych" rządów rosnącego w siłę drobnomieszczaństwa. Punktami odniesienia są tu radykalny katolicyzm oraz komunizm, który poprzez marksistowską analizę społeczną zmierza do archaicznego komunizmu pierwotnego. Sam Pasolini zawsze postrzegał siebie jako "obcego", a niemal wszystkie jego filmy (może z wyjątkiem witalistycznej Trylogii życia, od której zdystansował się swoim ostatnim i najbardziej radykalnym filmem Salò) są próbami wytropienia obcości w tym, co znajome, i swojskości w tym, co obce. Przy tym pisarz i filmowiec nigdy nie oszczędzał siebie, jego filmy to magiczna autobiografia. Inaczej rzecz ujmując, biografia Pasoliniego czyni jego filmy "czytelnymi", a filmy Pasoliniego czynią "czytelną" wewnętrzną historię Włoch (i do pewnego stopnia całej Europy) lat sześćdziesiątych i siedemdziesiątych, tak jak w jego filmach ciała pozwalają czytać idee, a idee – ciała. Teksty o Pierze Paolo Pasolinim mogą dostarczyć wskazówek dla tych procesów lektury, nigdy jednak nie zastąpią własnej drogi, meandrowania pomiędzy cielesnością (która "zanieczyszcza" rzeczywistość ulicy historią sztuki) i światem idei (który "zanieczyszcza" mit i religię marksizmem i psychoanalizą). Pasolini: Faschismus – Konsumismus – Katholizismus. Und eine Suche nach dem LebenÜber das Werk von Pier Paolo Pasolini kann wohl niemand ohne eine subjektive und politische Position schreiben. Der Autor geht von der Gegenwärtigkeit des Poeten und Filmemachers in seinem Gastland Italien aus, in dem der Name Pasolini viel mehr bedeutet als der Name eines Autors. Pasolini steht für den rebellischen Geist in der Zeit des ausgehenden italienischen Wirtschaftswunders, in dem sich eine große "contaminazione" (Pasolini), eine wechselseitige "Ansteckung" zwischen dem Vulgären und dem Erhabenen, der Kultur der armen Vorstädte und den Diskursen der Intellektuellen, zwischen alten Mythen und neuen Verführungen ereignete. In dieser Situation suchen Pasolinis Texte und Filme nach einem Weg, dem Schrecken eines neuen Faschismus in Form der "konsumistischen" Herrschaft des wachsenden Kleinbürgertums eine "Kraft der Vergangenheit" entgegen zu setzen. Die Bezugspunkte dafür sind ein radikaler Katholizismus und ein Kommunismus, der sich über eine marxistische Gesellschaftsanalyse zu einem archaischen Ur-Kommunismus bewegt. Pasolini selbst hat sich dabei immer als "Fremder" gesehen, und nahezu alle seine Filme (vielleicht von der vitalistischen Trilogie des Lebens abgesehen, von der er sich mit seinem letzten und radikalsten Film, Salò distanzierte) sind Versuche, der Fremdheit im Vertrauten und der Vertrautheit im Fremden nachzuspüren. Dabei hat sich der Autor und Filmemacher selber nie geschont; seine Filme sind eine magische Autobiographie. Anders gesagt: Pasolinis Biographie macht seine Filme "lesbar", und Pasolinis Filme machen die innere Geschichte Italiens (und bis zu einem gewissen Grad ganz Europas) in den sechziger und siebziger Jahren "lesbar", so wie in seinen Filmen die Körper die Ideen und die Ideen die Körper lesbar machen. Texte zu Pier Paolo Pasolini können Markierungen für diese Vorgänge des Lesens geben, aber nie den eigenen Weg ersetzen, der zwischen beidem hin- und herführt: der Körperlichkeit (die Straßenwirklichkeit mit Kunstgeschichte "kontaminiert") und die Ideenwelt (die Mythos und Religion mit Marxismus und Psychoanalyse "kontaminiert").

Der Justizvollzug sieht sich zunehmenden Herausforderungen gegenüber. So verändert sich einerseits ihre Klientel in Richtung eines multikulturellen Schmelztiegels, was neue Phänomene mit sich bringt, wie z. B. Radikalisierungsprozesse oder kriminogene und organisierte Clanstrukturen. Es findet sich aber auch eine wachsende Kerngruppe im Vollzug gealterter Menschen mit vielfach gescheiterten Behandlungsversuchen, langer Haftsozialisation, oft psychopathologischer Vorbelastung und mit ungünstiger Entlassungsperspektive. Auf der anderen Seite erteilten die Bundesländer den Anstalten zunehmend den Auftrag, ihre Ressourcen verstärkt auf kriminogene Hochrisikogruppen zu fokussieren, und der Bundesgesetzgeber legte ihnen überdies besondere Behandlungspflichten für Sicherungsverwahrte und für die von dieser Maßregel bedrohte Gruppe von Gefangenen auf. Es mehren sich die Indizien, dass die Gefängnisse mit ihren traditionellen Mitteln bei der Bewältigung dieser Aufgaben an Grenzen stoßen. Anliegen des vorliegenden Beitrags ist es deshalb, dafür zu werben, die traditionellen Mittel einer primär erzieherisch und therapeutisch gedachten Intervention auszuweiten und in Richtung einer stärker grundsätzlichen Betrachtung der Voraussetzungen und Prozesse für Veränderungen in dieser speziellen Institution zu erweitern. Nach Überzeugung der Autoren bietet hierfür die Entwicklungspsychologie gute Voraussetzungen und ein passendes methodisches und theoretisches Rüstzeug. Im Beitrag wird deshalb der Justizvollzug zunächst historisch analysiert und sein Auftrag zur Resozialisierung seiner Klientel als Auftrag zur Entwicklungsintervention interpretiert. Dies bietet die Argumentationsgrundlage dafür, eine entwicklungspsychologische Perspektive auf Veränderungsprozesse der Gefangenen einzunehmen, wobei es nicht um eine spezielle Entwicklungspsychologie des Strafvollzuges und ihrer Klientel geht, sondern vielmehr um eine entwicklungspsychologisch fundierte Betrachtung; mithin um eine Entwicklungspsychologie im Strafvollzug. Im zweiten Teil wird der Versuch unternommen, den Rahmen für eine mögliche entwicklungspsychologische Analyse des Justizvollzuges und seiner Klientel zu entwerfen. Dabei wird davon ausgegangen, dass sich Veränderung entlang der Beschäftigung des Individuums mit Problemen vollzieht, die sich ihm im Lauf seiner Biografie stellen. Deshalb werden zunächst typische Aufgaben betrachtet, mit denen ein Mensch im Lauf seines Lebens konfrontiert wird, mit Blick auf etwaige Besonderheiten einer straffälligen Personengruppe. Weiterhin werden außergewöhnliche, "kritische" Lebensereignisse untersucht, die wegen ihrer Setzung veränderter Rahmenbedingungen Veränderungserfordernisse bedingen. Dabei wird argumentiert, dass die spezielle Klientel im Kontext einer Haftanstalt vermehrte Risiken solcher kritischen Lebensereignisse birgt. Schließlich werden Probleme aus einer aktionalen Entwicklungsperspektive, insbesondere selbst gesetzter Lebensziele, analysiert. Dabei werden die Prozesse, mit denen Menschen auf solche Herausforderungen reagieren, einer näheren Betrachtung unterzogen. Auch hier wird deutlich, dass die erforderlichen Regulationsprozesse bei einer strafgefangenen Population Besonderheiten erwarten lassen, die, zu untersuchen, lohnenswert zu sein verspricht. Schließlich wird der Strafvollzug als Raum, in dem sich Veränderungsprozesse vollziehen sollen, einer entwicklungspsychologisch informierten Analyse unterzogen. Es zeigt sich, dass eine entwicklungspsychologische Erweiterung der Perspektive auf den Justizvollzug in Praxis und Forschung Potenziale bereithält, zu einer Verbreiterung der Möglichkeiten erfolgversprechender Interventionen beizutragen. ; The penal system is facing increasing challenges. On the one hand, the clientele is changing in the direction of a multicultural melting pot accompanied by new phenomena, such as radicalization processes and organized clan structures. Furthermore, there is an increasing group of inmates who have grown old in prison and are characterized by many failed attempts at treatment, long periods of imprisonment, often psychopathological disorders and unfavorable perspectives for release. On the other hand, the federal states in Germany have increasingly mandated the institutions to focus the resources on criminogenic high-risk groups. In addition, the federal legislature imposed on them special treatment tasks for preventive detention centers and for the group of prisoners threatened by this measure. There is growing evidence that prisons are reaching their limits in coping with these challenges with their traditional means. The aim of this article is therefore to promote the expansion of the traditional means of intervention primarily intended for educational and therapeutic purposes, with which the resocialization mandate to the penal system has been implemented so far. Another aim is to expand them in the direction of a more fundamental consideration of the prerequisites and processes for changes in correctional institutions. The authors are convinced that developmental psychology offers promising prerequisites and appropriate methodological and theoretical tools. In the article the prison system is first analyzed historically and its mandate to resocialize the clientele is interpreted as a mandate for developmental intervention. This provides the basis for the argumentation to take a developmentally psychologically sound perspective on the processes of change of prisoners in prison. This does not entail a particular developmental psychology of the prison system itself but rather of a developmentally psychologically informed consideration and thus of a developmental psychology within the prison system. In the second part an attempt is made to design the framework for a possible developmental psychological analysis of the prison system and its clientele. It is assumed that change, i.e. development, takes place along the individual's responses to and coping with problems that a person faces in the course of the biography. For this reason, typical tasks with which a person is confronted in the course of life are first considered, albeit with a view to special features of a target group of criminal offenders. Furthermore, extraordinary "critical" life events are examined, which cause the requirement for change due to their altering of basic conditions for the individual's development. It is argued that the special clientele in the special context of a prison holds increased risks of such critical life events. Finally, problems are analyzed from an actional perspective on human development in general and the perspective of self-selected life goals in particular. When the processes which regulate peoples' responses to their developmental tasks and challenges are examined, it can be seen that the necessary regulation processes within a prison population can be expected to have special characteristics that are worth investigating from a developmental psychological perspective. Finally, the penal system as a space in which processes of change are to take place is analyzed from a developmental psychological perspective. It is argued that broadening the perspective on prisons in practice and research towards a developmental psychological angle has the potential to contribute to a broadening of the possibilities of promising interventions within prison.

Creative biography of Ukrainian cinema is a constant spiritual search, artistic discoveries, struggle for the right to exist and create freely. However, in Ukraine, with the understanding of the past of its own cinema, things do not look the best, due to the large amount of material involved not in the cultural but in the political context of history. The relevance of the article is due to the lack of a comprehensive study of the analysis of legal sources in the field of Soviet and post-Soviet cinema.The formation of Ukrainian cinema at the legal level had a number of patterns, stages and corresponded to the main features of well-known periods in the history of Ukraine's membership in the USSR and independent Ukraine.In Soviet historiography, the first legal act concerning cinema was the resolution of the Provisional Workers 'and Peasants' Government of the USSR on January 8, 1919, according to which all theaters and cinemas were transferred to the Department of Education. On August 27, 1919, the chairman of the People's Commissar of the SSFSR, V. Lenin, signed a decree «On the Transfer of the Photographic and Cinematographic Trade and Industry to the People's Commissariat of Education.» The date of signing this document was considered the birthday of all Soviet cinema, including Ukrainian.In February 1922, the previously formed All-Ukrainian Film Committee was reorganized into the All-Ukrainian Photo-Film Department (AUPFD). And already on June 18, 1922, «for the management of the photo and film industry of the USSR, its organization, operation of its production, as well as for the organization of all additional productions,» the People's Commissariat of Education of the USSR approved the «Regulations on Photo and Film Management.» Since then, this organization has undergone constant changes and reforms.In general, from the appearance of cinema to its demonstration on our screens today, many leading government agencies have been created, the purpose of which was to subordinate the film industry as an important factor influencing the minds of people. In the Soviet period, these were the All-Ukrainian Photo Cinema Department, the Cinematography Department, the Ministry of Cinematography of the Ukrainian SSR, the Main Directorate for Film Production, and the State Cinematography Committee of the Ukrainian SSR. When Ukraine became independent - the State Fund of Ukrainian Cinematography, the State Cinematography Service and finally the State Agency of Ukraine for Cinema.The general analysis of normative-legal documents accepted for the management of these establishments leads to several conclusions. During the Soviet period, the main tasks of the state in the field of cinema, which were reflected in legal documents, were of course the filming of the territory of Ukraine, the formation of material and technical base of cinema and the spread of Soviet propaganda through ideological and feature films. Cinematography was recognized as one of the most important means of agitation. The period of independent Ukraine and the formation of independent national cinema began with the Law of Ukraine «On Cinema» in 1998. Gone are the days and cinema is no longer subject to ideological principles enshrined at the state level. Ukrainian cinema was able to stand on its own two feet. To popularize not the party, but the nation, which is now the priority of state policy in the field of cinema, as evidenced in particular by recent legislative changes from President V. Zelenskyi. ; Становлення українського кіно на правовому рівні мало ряд закономірностей, етапів і відповідало основним рисам загальновідомих періодів історії перебування України у складі СРСР та незалежної України.В радянській історіографії першим нормативно-правовим актом, що стосувався кінематографа, вважається постанова Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду УСРР від 8 січня 1919 р., відповідно до якої усі театри та кінотеатри передавалися у підпорядкування відділу освіти. 27 серпня 1919 р. голова Раднаркому РСФРР В. Ленін підписав декрет «Про перехід фотографічної і кінематографічної торгівлі і промисловості у відання Народного комісаріату освіти». Дата підписання цього документу стала вважатися днем народження всього радянського кіно, українського у тому числі.В лютому 1922 р. відбулась реорганізація утвореного раніше Всеукраїнського кінокомітету у Всеукраїнське фото-кіно управління (ВУФКУ). А вже 18 червня 1922 р. «для управління фото- і кінопромисловістю УРСР, її організації, експлуатації її виробництва, а також для організації усіх додаткових виробництв» Наркомосвіти УРСР затверджує «Положення про Фото-кіноуправління». З тих часів ця організація зазнавала постійних змін та реформувань. А отже згодом питаннями кіно будуть завідувати Управління в справах Кінематографії, Міністерство Кінематографії Української РСР, Головне управління з виробництва фільмів, Державний комітет по кінематографії УРСР. З прийняттям незалежності – Державний фонд української кінематографії, Державна служба кінематографії і нарешті Державне агентство України з питань кіно.Діяльність всіх цих установ контролювалась та формувалась відповідними законодавчими актами та документами, компаративний аналіз яких і має місце у даній статті.

У статті представлено археографічну публікацію рецензії професора, доктора історичних наук С. І.-Я. Борового на рукопис «Історія Одеського університету за сто років». Рукопис було підготовлено колективом авторів на чолі з відповідальним редактором, ректором Одеського державного університету імені І. І. Мечникова О. І. Юрженком до січня 1965 р. у зв'язку із сторіччям від дня відкриття університету 1865 р., коли він ще мав назву Імператорський Новоросійський університет. Представлений у статті наратив, раніше не публікувався та не ставав предметом наукових досліджень. Репрезентований матеріал відображає основні віхи діяльності Одеського (Новоросійського) університету за сто років його існування. Зміст рецензії, незважаючи на наявність у ній ідеологічної складової діючого політичного режиму, дозволяє відтворити важливі деталі розвитку університетської системи освіт та вищої школи, фрагменти біографії та наукової спадщини низки вчених різних галузей знання. У тексті рецензії відтворено дискусійні питання навколо визначених аспектів історії розвитку системи вищої освіти та науки в Одесі, які демонструють критичні висловлювання та заперечення С. І.-Я. Борового на адресу одних колег та позитивні виказування на адресу інших колег. Співставлення змісту тексту рецензії С. І.-Я. Борового та опублікованої 1968 р. книги «Історія Одеського університету за сто років» свідчить про ігнорування зі сторони авторського колективу більшості висловлених зауважень, побажань і рекомендацій рецензента. Публікація рецензії супроводжується достатньо повними коментарями щодо її змісту та вносить у науковий обіг цінне історіографічне джерело, яке зберігається у фонді особистого походження С. І.-Я. Борового в Державному архіві Одеської області. ; В статье представлена археографическая публикация рецензии профессора, доктора исторических наук С. И.-Я. Борового на рукопись «Історія Одеського університету за сто років». Рукопись была подготовлена коллективом авторов во главе с ответственным редактором, ректором Одесского государственного университета имени И. И. Мечникова А. И. Юрженко к январю 1965 г. в связи со столетием со дня открытия университета в 1865 г., когда он еще именовался Императорским Новороссийским университетом. Репрезентированный материал отображает основные вехи деятельности Одесского (Новороссийского) университета за сто лет его существования. Содержание рецензии, несмотря на наличие в ней идеологической составляющей действовавшего политического режима, позволяет воссоздать существенные детали развития университетской системы образования и высшей школы, фрагменты биографии и научного наследия ряда ученых различных областей знания. В тексте рецензии воспроизведены дискуссионные вопросы вокруг определенных аспектов истории развития системы высшего образования и науки в Одессе, которые демонстрирует критические высказывания и возражения С. И.-Я. Борового в адрес одних коллег и положительные изречения в адрес других коллег. Сопоставление содержания текста рецензии С. И.-Я. Борового и опубликованной в 1968 г. книги «Історія Одеського університету за сто років» свидетельствует об игнорировании со стороны авторского коллектива большинства высказанных замечаний, пожеланий и рекомендаций рецензента. ; The article presents the archaeographic publication of a review by Professor S. I.-Y. Borovoy on the manuscript «History of Odessa University for one hundred years». The manuscript was prepared by a team of authors headed by the responsible editor, rector of Odessa State University named after I. I. Mechnikov A. I. Yurzhenko by January 1965 in connection with the centenary of the opening of the university in 1865., when it was still called Imperial Novorossiysk University. The review presented in this article was not previously published and did not become the subject of scientific research. The presented material reflects the main milestones of the activities of Odessa (Novorossiysk) University over a hundred years of its existence. A feature of introducing a review into scientific circulation is the addition, by the facts indicated therein, of well-known scientific publications on the history of the university, which helps to recreate a more general and closer to an objective picture of its history. The content of the review, despite the ideological component of the current political regime, allows us to recreate the essential details of the development of the university system of education and higher education, fragments of the biography and scientific heritage of a number of scientists from various fields of knowledge. The review text reproduces the discussion questions around certain aspects of the history of the development of the system of higher education and science in Odessa, which demonstrates the criticisms and objections of S. I.-Y. Borovoy to some colleagues and positive sayings to other colleagues. Comparison of the content of the review text S. I.-Y. Borovoy and published in the publishing house of the University of Kiev in 1968 books « History of Odessa University for one hundred years » indicates the ignoring by the group of authors of most of the comments, wishes and recommendations of the reviewer. The publication of the review is accompanied by sufficiently complete comments on their content and introduces into the scientific circulation a valuable historiographic source, which is stored in the fund of personal origin S. I.-Y. Borovoy in the State archive of Odessa region. Studying the intellectual heritage of S. I.-Y. Borovoy is of independent importance for the development of methodological considerations about the study, description, publication, commenting on his epistolary heritage.

Naš rad predstavlja monografsku analizu ciklusa pripovetaka autora Fazila Abduloviča Iskandera pod naslovom "Čikovo detinjstvo", (naslov u originalu: "Детство Чика"); rad ima tematsku kompozicionu strukturu i podeljen je u 6 celina: 1) junak, 2) hronotop, 3) teme, 4) tehnike pisanja, 5) struktura ciklusa i 6) Iskander i savremena 18 književnost, čemu se dodaju uvod i zaključak. Poglavlja našeg rada pružaju dubinsku analizu svega onoga što se smatra bitnim za potpuno razumevanje ciklusa priča − od književnih tehnika pisanja do tematskih istraživanja u vezi s motivima koji se pojavljuju u ciklusu priča, itd.; u tome se prepliću različiti rakursi iz koijh se sagledavaju istorijski period, koji će biti pozadina u ciklusu priča, lični doživljaj kniževnosti od strane autora (koji ćemo rekonstruisati preko intervijua s njim), stvaralačka ličnost autora i paralele s drugim književnim delovima. U našem radu posebno obrađeni biće ključni pojmovi ciklusa priča, kao na primer: detinjstvo (značenje koje ovaj period života dobija u ciklusu priča kao piščevom stvaralačkom svetu) i veze između književnosti i realnosti (činjenica da autora inspirišu sopstveni život, iskustva), koji, po našem mišljenju, igraju važnu ulogu u procesu tumačenja priča. Cilj našeg rada jeste da pruži kompletnu analizu priča Iskandera, koje predstvaljaju jedan od najvažnijih proznih žanrova datog autora, pored njegovih romana: "Sandro iz Čegema" i "Zečevi i pitoni". Naš rad biće potkrepljen mnogobrojinim primerima iz dela, živom rečju autora koju ćemo preuzeti iz intervijua, najnovijim kritičkim člancima dostupnim na internetu, paralelama, i svim onim što pomaže boljem razumevanju ciklusa priča. Što se tiče metoda našeg istraživanja, izabrali smo monografsku analizu priča jer se nama čini da to predstavlja najefikasniji postupak ka delu, ukoliko dozvoljava kompletno i dubinsko sagledavanje ciklusa priča. Prva tematska celina našeg rada biće posvećena junaku kratkih priča: dečaku Čiku. U ovoj celini biće ukratko razrađena geneza junaka: ima dokaza da materija koji je inspirisao Iskandera i koji je ovaj autor koristio za stvaranje junaka, proizlazi iz ličnog života samog autora, iz njegove sopstvene biografije. Tema je proširena razmišljanjima u vezi s rađanjem Iskanderovih junaka uopšte, a koja polaze od autorovih reči: "Moji junaci su uzeti iz realnog života, ponekad čak i previše"; analiziraćemo činjenicu da ne samo glavni junak, već i drugi junaci ciklusa priča jesu realni ljudi, često rođaci, prijatelji, autorovi poznanici i posebno ćemo objasniti zašto je realni, konkretni svet toliko bitan autoru; ovo ćemo pokazati preplićući rakurse iz intervijua, članaka koje je napisao sam autor, itd. Pored geneze junaka, posebna pažnja biće posvećena razmišljanju o tome, šta implicira činjenica da je glavni junak priča dete. U stvaralačkom svetu Iskander kroz lik dečaka ne pokušava da pruži samo naivni, već i zdrav pogled na svet: pošto dete još nije naučeno konvencijama, zakonima, klišeima. ; Our study about Iskander's cycle of short stories collected under the title of: " Chik's Childhood" provides a deep monographic analysis of these stories; the whole analysis is enriched with parallelisms with other Iskander's works and with works of other writers and with contributes, which Iskander's himself gives about is own works, in interviews and so on. Our work is subdivided into 6 chapters ( each one of these chapters is provided with a conclusion): 1) Iskander's hero, 2) The background of the cycle " Chik's Childhood", 3) Iskander's world, 4) About narratives techniques, 5) About the structure of the cycle " Chik's Childhood", 6) Iskander and contemporary literature and a final conclusion. Iskander's main character of short stories is the subject of the analysis of chapter one. The chapter begins with some considerations about Iskander's choice to write about facts from his own childhood, to describe people that really existed, that are his own relatives, friend and so on, distancing himself from all that by introducing a fictional hero, Chik. In Chik's cycle may be recognized evidences from Iskander's own biography, but Iskander does not write about himself in the first person, he writes by introducing the fictional character of Chik, this allows him to distance himself as an adult from himself as a child and to avoid, in some way, censure. The fact that Chik is a child is also very important because through the child's view of the world Iskander succeeds first of all in underlining the contradiction of an époque and of the whole society of adults and also in depicting the beauty of the world, in fact child' first sight of reality bring us back the amazement of first discovers and so on. The chapter is enriched with a parallelism between the character of Chik and the character of Chick's fool uncle Kolja; we underline how in Iskander's work fool people and children are the real wise people: their role of " outsider" in social relationships allows them to see things in the right perspective and not in the distorted ( by political conventions and so on) perspective.

У статті представлено археографічну публікацію рецензії професора, доктора історичних наук С. І.-Я. Борового на рукопис «Історія Одеського університету за сто років». Рукопис було підготовлено колективом авторів на чолі з відповідальним редактором, ректором Одеського державного університету імені І. І. Мечникова О. І. Юрженком до січня 1965 р. у зв'язку із сторіччям від дня відкриття університету 1865 р., коли він ще мав назву Імператорський Новоросійський університет. Представлений у статті наратив, раніше не публікувався та не ставав предметом наукових досліджень. Репрезентований матеріал відображає основні віхи діяльності Одеського (Новоросійського) університету за сто років його існування. Зміст рецензії, незважаючи на наявність у ній ідеологічної складової діючого політичного режиму, дозволяє відтворити важливі деталі розвитку університетської системи освіт та вищої школи, фрагменти біографії та наукової спадщини низки вчених різних галузей знання. У тексті рецензії відтворено дискусійні питання навколо визначених аспектів історії розвитку системи вищої освіти та науки в Одесі, які демонструють критичні висловлювання та заперечення С. І.-Я. Борового на адресу одних колег та позитивні виказування на адресу інших колег. Співставлення змісту тексту рецензії С. І.-Я. Борового та опублікованої 1968 р. книги «Історія Одеського університету за сто років» свідчить про ігнорування зі сторони авторського колективу більшості висловлених зауважень, побажань і рекомендацій рецензента. Публікація рецензії супроводжується достатньо повними коментарями щодо її змісту та вносить у науковий обіг цінне історіографічне джерело, яке зберігається у фонді особистого походження С. І.-Я. Борового в Державному архіві Одеської області. ; В статье представлена археографическая публикация рецензии профессора, доктора исторических наук С. И.-Я. Борового на рукопись «Історія Одеського університету за сто років». Рукопись была подготовлена коллективом авторов во главе с ответственным редактором, ректором Одесского государственного университета имени И. И. Мечникова А. И. Юрженко к январю 1965 г. в связи со столетием со дня открытия университета в 1865 г., когда он еще именовался Императорским Новороссийским университетом. Репрезентированный материал отображает основные вехи деятельности Одесского (Новороссийского) университета за сто лет его существования. Содержание рецензии, несмотря на наличие в ней идеологической составляющей действовавшего политического режима, позволяет воссоздать существенные детали развития университетской системы образования и высшей школы, фрагменты биографии и научного наследия ряда ученых различных областей знания. В тексте рецензии воспроизведены дискуссионные вопросы вокруг определенных аспектов истории развития системы высшего образования и науки в Одессе, которые демонстрирует критические высказывания и возражения С. И.-Я. Борового в адрес одних коллег и положительные изречения в адрес других коллег. Сопоставление содержания текста рецензии С. И.-Я. Борового и опубликованной в 1968 г. книги «Історія Одеського університету за сто років» свидетельствует об игнорировании со стороны авторского коллектива большинства высказанных замечаний, пожеланий и рекомендаций рецензента. ; The article presents the archaeographic publication of a review by Professor S. I.-Y. Borovoy on the manuscript «History of Odessa University for one hundred years». The manuscript was prepared by a team of authors headed by the responsible editor, rector of Odessa State University named after I. I. Mechnikov A. I. Yurzhenko by January 1965 in connection with the centenary of the opening of the university in 1865., when it was still called Imperial Novorossiysk University. The review presented in this article was not previously published and did not become the subject of scientific research. The presented material reflects the main milestones of the activities of Odessa (Novorossiysk) University over a hundred years of its existence. A feature of introducing a review into scientific circulation is the addition, by the facts indicated therein, of well-known scientific publications on the history of the university, which helps to recreate a more general and closer to an objective picture of its history. The content of the review, despite the ideological component of the current political regime, allows us to recreate the essential details of the development of the university system of education and higher education, fragments of the biography and scientific heritage of a number of scientists from various fields of knowledge. The review text reproduces the discussion questions around certain aspects of the history of the development of the system of higher education and science in Odessa, which demonstrates the criticisms and objections of S. I.-Y. Borovoy to some colleagues and positive sayings to other colleagues. Comparison of the content of the review text S. I.-Y. Borovoy and published in the publishing house of the University of Kiev in 1968 books « History of Odessa University for one hundred years » indicates the ignoring by the group of authors of most of the comments, wishes and recommendations of the reviewer. The publication of the review is accompanied by sufficiently complete comments on their content and introduces into the scientific circulation a valuable historiographic source, which is stored in the fund of personal origin S. I.-Y. Borovoy in the State archive of Odessa region. Studying the intellectual heritage of S. I.-Y. Borovoy is of independent importance for the development of methodological considerations about the study, description, publication, commenting on his epistolary heritage.

Creative biography of Ukrainian cinema is a constant spiritual search, artistic discoveries, struggle for the right to exist and create freely. However, in Ukraine, with the understanding of the past of its own cinema, things do not look the best, due to the large amount of material involved not in the cultural but in the political context of history. The relevance of the article is due to the lack of a comprehensive study of the analysis of legal sources in the field of Soviet and post-Soviet cinema.The formation of Ukrainian cinema at the legal level had a number of patterns, stages and corresponded to the main features of well-known periods in the history of Ukraine's membership in the USSR and independent Ukraine.In Soviet historiography, the first legal act concerning cinema was the resolution of the Provisional Workers 'and Peasants' Government of the USSR on January 8, 1919, according to which all theaters and cinemas were transferred to the Department of Education. On August 27, 1919, the chairman of the People's Commissar of the SSFSR, V. Lenin, signed a decree «On the Transfer of the Photographic and Cinematographic Trade and Industry to the People's Commissariat of Education.» The date of signing this document was considered the birthday of all Soviet cinema, including Ukrainian.In February 1922, the previously formed All-Ukrainian Film Committee was reorganized into the All-Ukrainian Photo-Film Department (AUPFD). And already on June 18, 1922, «for the management of the photo and film industry of the USSR, its organization, operation of its production, as well as for the organization of all additional productions,» the People's Commissariat of Education of the USSR approved the «Regulations on Photo and Film Management.» Since then, this organization has undergone constant changes and reforms.In general, from the appearance of cinema to its demonstration on our screens today, many leading government agencies have been created, the purpose of which was to subordinate the film industry as an important factor influencing the minds of people. In the Soviet period, these were the All-Ukrainian Photo Cinema Department, the Cinematography Department, the Ministry of Cinematography of the Ukrainian SSR, the Main Directorate for Film Production, and the State Cinematography Committee of the Ukrainian SSR. When Ukraine became independent - the State Fund of Ukrainian Cinematography, the State Cinematography Service and finally the State Agency of Ukraine for Cinema.The general analysis of normative-legal documents accepted for the management of these establishments leads to several conclusions. During the Soviet period, the main tasks of the state in the field of cinema, which were reflected in legal documents, were of course the filming of the territory of Ukraine, the formation of material and technical base of cinema and the spread of Soviet propaganda through ideological and feature films. Cinematography was recognized as one of the most important means of agitation. The period of independent Ukraine and the formation of independent national cinema began with the Law of Ukraine «On Cinema» in 1998. Gone are the days and cinema is no longer subject to ideological principles enshrined at the state level. Ukrainian cinema was able to stand on its own two feet. To popularize not the party, but the nation, which is now the priority of state policy in the field of cinema, as evidenced in particular by recent legislative changes from President V. Zelenskyi. ; Становлення українського кіно на правовому рівні мало ряд закономірностей, етапів і відповідало основним рисам загальновідомих періодів історії перебування України у складі СРСР та незалежної України.В радянській історіографії першим нормативно-правовим актом, що стосувався кінематографа, вважається постанова Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду УСРР від 8 січня 1919 р., відповідно до якої усі театри та кінотеатри передавалися у підпорядкування відділу освіти. 27 серпня 1919 р. голова Раднаркому РСФРР В. Ленін підписав декрет «Про перехід фотографічної і кінематографічної торгівлі і промисловості у відання Народного комісаріату освіти». Дата підписання цього документу стала вважатися днем народження всього радянського кіно, українського у тому числі.В лютому 1922 р. відбулась реорганізація утвореного раніше Всеукраїнського кінокомітету у Всеукраїнське фото-кіно управління (ВУФКУ). А вже 18 червня 1922 р. «для управління фото- і кінопромисловістю УРСР, її організації, експлуатації її виробництва, а також для організації усіх додаткових виробництв» Наркомосвіти УРСР затверджує «Положення про Фото-кіноуправління». З тих часів ця організація зазнавала постійних змін та реформувань. А отже згодом питаннями кіно будуть завідувати Управління в справах Кінематографії, Міністерство Кінематографії Української РСР, Головне управління з виробництва фільмів, Державний комітет по кінематографії УРСР. З прийняттям незалежності – Державний фонд української кінематографії, Державна служба кінематографії і нарешті Державне агентство України з питань кіно.Діяльність всіх цих установ контролювалась та формувалась відповідними законодавчими актами та документами, компаративний аналіз яких і має місце у даній статті.

Im Fokus der bildungshistorischen und doppelbiografischen Dissertation steht die Darstellung des vielseitigen Reformengagements der Torhorst-Schwestern Adelheid und Marie im (Aus-) Bildungswesen der Weimarer Republik. Die Begriffe "Reform" und "Engagement" stellen tragende inhaltliche Signaturen der quellenbasierten Annäherung an das Geschwisterpaar dar. Thematisiert werden ihre Berufsbiografien in ihren jeweiligen bildungspolitischen sowie bildungspraktischen Wirkungskreisen – inmitten der ersten "echten" deutschen Demokratie. Die Studie zielt insbesondere darauf ab, den Kreis der bildungshistorischen Repräsentantinnen für eine konstruktive Ausgestaltung des (Fort-)Bildungswesens im Sinne eines notwendigen, aber nicht realisierten Modernisierungs- und Demokratisierungsprozesses in jenem Zeitraum zu erweitern. Die Aufarbeitung des bisher in der bildungsgeschichtlichen Forschung weitestgehend unbekannten Schaffens vermag es, den vielschichtigen Bedeutungsebenen von Schulreform(en) und Reformpädagogik gerecht(er) zu werden. Die Arbeit intendiert zudem eine Horizonterweiterung des bildungshistorischen Blickfeldes – vor allem in Bezug auf bildungspolitische und schulpraktische Realisierungen von essenziellen Reformen in den Bereichen sekundärer (Aus-)Bildungseinrichtungen. Die Schwestern bestimmten sowohl als kommunalpolitische als auch als schulpraktische Akteure die neue Praxis und die neuen Anforderungen der demokratischen Staatsform mit. Adelheid Torhorst kämpfte – über ihren kommunalen Verantwortungsradius hinausreichend – aktiv im Rahmen ihrer von 1924–1931 andauernden Mitgliedschaft im Bund der Freien Schulgesellschaften (BFS) für eine gesamte Weltlichkeit des deutschen Schul- und (Aus-)Bildungswesens. Beide Frauen mussten auf ihren Tätigkeitsebenen erfahren, dass ihre immer stärker werdenden sozialistisch geprägten Vorstellungen bezüglich der deutschen Bildungslandschaft Illusionen blieben. Vielmehr erkannten sie zunehmend einen Zusammenhang zwischen den etablierten Machtstrukturen; ein gesellschaftlicher Fortschritt, der sich in ihren Augen in einem sozial durchlässigen und weltlichen Bildungswesen formierte, erforderte vor allem strukturelle Veränderungen. Für diese jedoch gab es keine gesellschaftlichen und politischen Mehrheiten. Die doppelbiografische Perspektive mit dem Fokus auf das Bleibende des Reformengagements sensibilisiert für gegenwärtige bildungspolitische Streitfragen. Der kritisch-reflexive Blick geht zunächst mit einer Würdigung der qualifizierenden deutschen (Aus-) Bildungslandschaft einher; schätzt die liberalen Errungenschaften wie die Entscheidungsfreiheit der Eltern in Bezug zum Besuch des Religionsunterrichts ihrer Kinder als ein Privileg einer demokratischen, sozial offenen Gesellschaft. Es braucht in einer herausfordernden Zukunft mehr denn je mutige Akteure mit progressivem Reformpotenzial. Das wegweisende Engagement der Torhorst-Schwestern stand im Kontext eines schulischen sowie gesellschaftlichen Fortschrittgedankens, der sowohl die Moderne positiv prägt und trägt, der aber auch für deren Krisen und Konflikte steht. Im gegenwärtigen (Aus-)Bildungswesen entstehen ebenso immer wieder neue Spannungen und Reformbedarfe, die es gilt, mit entsprechenden bildungspolitischen Richtlinien "von oben" gesetzlich neu zu reglementieren – mit Leben gefüllt werden sie mit dem Engagement "von unten". ; This dissertation, an educational history and double biography, focuses on the Torhorst sisters, Adelheid and Marie, and on their engagement in the educational reform movement that took place within the Weimar Republic's education system. The terms "reform" and "engagement" are related to the relevant library reference numbers used in a study of the siblings based on original sources. This work looks at their professional biographies as pertaining to their work on educational policies and practices that took place in the context of the first "real" German democracy. It aims to broaden the scope of the history of education to include those who advocated for a progressive redesign of (continuing) education that was in keeping with processes of modernization and democratization that at the time were urgently needed but never fully carried out. By examining a largely unknown topic and unpacking the complex layers of meaning that were part of the school and educational reform movements, this study fills a gap within the field of the history of education. In addition, this work seeks to contribute to the history of education, in terms of understanding the educational policy and school practices that were necessary to implementing essential reforms within secondary schools and vocational training institutions. As players in local politics and in addressing issues related to school policies, the sisters influenced the development of the democratic form of government's new practices and standards. Going well beyond her local duties, as a member of the "Bund der Freien Schulgesellschaften" (BFS) from 1924 to 1931, Adelheid Torhorst actively fought for the complete secularization of the German school and vocational training systems. It was through their work that both sisters discovered that their ideas about the German educational system, which were increasingly influenced by socialism, would remain mere illusions. Over time, they also increasingly recognized that there was a connection between potential reform and the established structures of power. Social progress, which in their view took shape within a socially open and secular educational system, required above all structural changes. The young democracy lacked, however, the social and political majorities that would have been necessary to bring about such changes. By concentrating on the lasting influence of the reform movement, the double-biographical perspective draws attention to contemporary debates in educational policy. The critical-reflexive view is closely tied to understanding the requirements of the German educational and vocational training system; such a view values liberal achievements like the fact that one of the privileges of a democratic, socially open society is the freedom that parents have to choose if their children attend religion classes. For a future likely marked by challenge, courageous individuals with progressive visions for reform will be needed more than ever. The Torhorst sisters' path-breaking engagement in the educational reform movement took place at a time in which most shared the belief that progress in schools and society would positively shape and be shaped by modernity, but most were also aware that such progress would create crises and conflicts. In the current educational and vocational training systems, new sources of tension and needs for reform are constantly arising. These issues need to be regulated "from above" with legislation that establishes appropriate educational policy guidelines. But it is only with the engagement of those "from below" that they will actually be put into practice.

In 2020, the scientific community will celebrate the 90th birthday of Vitaly Grigorevsky – the Ukrainian astronomer, a specialist in satellite astronomy, a representative of a scientific school of an outstanding Ukrainian scientist, corresponding member of the Ukrainian Academy of Sciences, a director of the Odessa Astronomical Observatory – a professor Vladimir Platonovich Tsesevich. In the article on the basis of complex use of biographical method and methods of bibliographic and source analysis the basic milestones of life and scientific activity of Vitaly Grigorevsky are investigated. The Kherson, Odessa before-Chisinau, Chisinau and Odessa after-Chisinau periods of the scientist's life and work at the Odessa and Chisinau State University, Odessa Technological Institute named after M.V.Lomonosov. The basic directions of scientific researches of the scientist are defined: physical processes in semi-regular variable stars, photometric researches of artificial satellites of the Earth, research of geometry and motion of artificial satellites of the Earth and small planets, optimization of technological processes by mathematical methods with use of electronic computing methods. The contribution of Vitaly Grigorevsky to the formation and development of a new direction of scientific research in the 1960s - photometric observations of artificial satellites of the Earth is shown. The international aspect of Vitaly Grigorevsky's scientific and organizational activity and his work in the Commission on Multilateral Scientific Cooperation between the Academies of Sciences of Socialist Countries are covered. The activity of Vitaliy Grigorevsky as the initiator and coordinator of cooperative research in the field of photometric observations of artificial satellites of the Earth under the SPIN program was noted. The SPIN program included the stations of the People's Republic of Bulgaria, the Czechoslovak Socialist Republic, the Hungarian People's Republic, the German Democratic Republic, the Polish People's Republic, the Soviet Union and the United Arab Republic (Egypt). The little-known facts about the scientist's biography are covered. ; У 2020 році наукова громадськість буде відзначати 90-річчя з дня народження Віталія Григоревського – українського астронома, фахівця в галузі супутникової астрономії, представника наукової школи видатного українського вченого, члена-кореспондента Академії Наук УРСР, директора Одеської астрономічної обсерваторії, професора Володимира Платоновича Цесевича. У статті на підставі комплексного використання біографічного методу та методів бібліографічного й джерелознавчого аналізу досліджено основні віхи життя та наукової діяльності Віталія Григоревського. Розглянуто херсонський, одеський докишинівський, кишинівський і одеський післякишинівський періоди життя науковця та його трудову діяльність в Одеському та Кишинівському державному університетах, Одеському технологічному інституті ім. М. В. Ломоносова. Визначено основні напрями наукових пошуків вченого: фізичні процеси у напівправильних змінних зірках, фотометричні дослідження штучних супутників Землі, дослідження геометрії і руху штучних супутників Землі і малих планет, оптимізація технологічних процесів математичними методами з застосуванням електронно-обчислювальних методів. Показано внесок Віталія Григоревського у становлення та розвиток нового для 60-х років минулого століття напряму наукових досліджень – фотометричних спостережень штучних супутників Землі. Висвітлено міжнародний аспект науково-організаційної діяльності Віталія Григоревського, його роботу в Комісії з багатостороннього наукового співробітництва між Академіями Наук соціалістичних країн. Відзначено діяльність Віталія Григоревського, як ініціатора та координатора кооперативних досліджень у галузі фотометричних спостережень штучних супутників Землі за програмою SPIN, учасниками якої були станції Народної Республіки Болгарії, Чехословацької Соціалістичної республіка, Угорської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республіки, Радянського Союзу і Об'єднаної Арабської Республіки (Єгипет). Висвітлено маловідомі факти з біографії вченого. ; В 2020 году научная общественность будет отмечать 90-летие со дня рождения Виталия Григоревского – украинского астронома, специалиста в области спутниковой астрономии, представителя научной школы выдающегося украинского ученого, члена-корреспондента Академии наук УССР, директора Одесской астрономической обсерватории, профессора Владимира Платоновича Цесевича. В статье на основании комплексного использования биографического метода и методов библиографического и источниковедческого анализа исследованы основные вехи жизни и научной деятельности Виталия Григоревского. Рассмотрены херсонский, одесский докишиневский, кишиневский и одесский послекишиневский периоды жизни ученого и его трудовая деятельность в Одесском и Кишиневском государственных университетах, Одесском технологическом институте им. М.В.Ломоносова. Определены основные направления научных изысканий ученого: физические процессы в полуправильных переменных звездах, фотометрические исследования искусственных спутников Земли, исследования геометрии и движения искусственных спутников Земли и малых планет, оптимизация технологических процессов математическими методами с применением электронно-вычислительных методов. Показан вклад Виталия Григоревского в становление и развитие нового для 60-х годов прошлого века направления научных исследований – фотометрических наблюдений искусственных спутников Земли. Освещен международный аспект научно-организационной деятельности Виталия Григоревского, его работа в Комиссии по многостороннему научному сотрудничеству между Академиями наук социалистических стран. Отмечена деятельность Виталия Григоревского, как инициатора и координатора кооперативных исследований в области фотометрических наблюдений искусственных спутников Земли по программе SPIN, участниками которой были станции Народной Республики Болгарии, Чехословацкой Социалистической республики, Венгерской Народной Республики, Германской Демократической Республики, Польской Народной Республики, Советского Союза и Объединенной Арабской Республики (Египет). Освещены малоизвестные факты из биографии ученого.

This thesis concerns the connections Irish socialist women made to radical individuals, groups and movements from the 1900s to the 1940s (see Figure 1: 'Mapping Feminist Connections to Radicalism' which follows). This is a biographical study which aims to expose these connections through the activist lives of ten Irish socialist women; Constance Markievicz (1868-1927), Eva Gore-Booth (1870-1926), Hanna Sheehy Skeffington (1877-1946), Rosamond Jacob (1888-1960), Patricia Lynch (1894-1973), Sighle Humphreys (1899-1994), Kathleen Lynn (1874- 1955), Nora Connolly O'Brien (1892-1981), Charlotte Despard (1844-1939), and Helena Molony (1883-1967). The thesis aims to foreground the voices and diverse experiences of Irish socialist women to counter assumptions within the historical record. Therefore, the purpose of the project is to reveal Irish feminists' identification with socialism, as well as the breadth of radical interests and causes they pursued across their sustained and productive political lives. The study explores thematically their backgrounds and politicisation through the prerevolutionary counterculture. It examines how they diversely engaged with the suffrage campaign from 1908 until 1923. The thesis then shifts focus and traces Irish socialist women's connections with the international left through major discourses in international socialism. It follows Irish socialist women's personal experiences of violence through a decade of social and political upheaval (1913-1923). The dynamic development of these insights into a resistance to militarism is investigated. The diffusiveness of feminism in Irish feminists' engagement with republicanism and communism in the Irish anti-imperialist movement is explored. At the forefront of their politics in the 1920s and 1930s, anti-imperialism provided a space for this group of women to expand feminist consciousness in their attempts to gender socialist republicanism. They were also active organising in the unemployed movement, supporting Soviet Russia, and through anti-fascist activism in support of the Spanish Republicans. The Spanish Civil War marked the end of their political journeys and a 2 decline in interwar radicalism as the approaching Second World War changed the landscape of the left. This study about Irish socialist women asks questions about the wider phenomena of Irish feminisms; the assumptions made about it, the ways we can (re)define it, and how we should historicise it. What do the interactions between Irish socialist women and radicalism say about the relationship between feminism and social change? How do the unconventional backgrounds and diverse political identities of Irish socialist women affect who is included within the description 'Irish feminist'? This study investigates how Irish women attempted to fuse the claims of class, gender and nation, and the implications these experiments have for understanding the assumption that division was an overwhelming dynamic in Irish feminism. The thesis interrogates whether Irish socialist women were able to develop a woman-focused politics in Irish socialism, and what this can tell us about the relationship between feminist ideas and activism. The study also explores the implications of this relationship for exploring the boundaries of Irish feminism, and whether Irish socialist women were a radicalising influence on Irish feminism. The implications that a biographical focus has for expanding the historical understandings of Irish feminisms are explored. Focusing on the biographical sources foregrounds the activist experiences of Irish socialist women to expose the range of connections they made; to each other, to leftwing individuals, groups and movements. This biographical study of Irish socialist feminism provides an alternative lens through which to view Irish feminism and shift the historical narrative. The privileging of immediate narratives, such as letters, diaries, and eyewitness accounts, draws attention to how Irish socialist women balanced competing claims on their political identity, made alliances and formed a new feminist dynamic through their everyday activist encounters. Therefore, this thesis makes conclusions about how biography shifts the perception of nationalism as the dominant movement with which feminists interacted, towards socialist alliances and the broader counterculture which facilitated these complex 3 interconnections. The presence of a group of Irish socialist women identified in this study lends Irish feminism a more inclusive quality than has previously been assumed. The thesis documents the fluid and shifting approaches Irish socialist women took towards the different political choices they made, and this suggests the dynamic quality of Irish socialist feminism necessary to overcoming tensions and building alliances. Irish socialist feminists' gendering of radicalism through domestic discourses highlights the presence of a broadening feminist consciousness and the diffusiveness of Irish feminism. The radicalising impact of Irish socialist women on Irish feminism is evidenced through the expansion of suffrage demands by 1923. Irish socialist women's interwar radicalism extends the usual historical timeframe beyond suffrage and nationalist accounts, and establishes a persistent feminist presence across the first half of the twentieth century. All of these conclusions relate to how Irish socialist women's lives indicate an interactivity, plurality, dynamism, diffusiveness and persistence presence to Irish feminism, changing how we perceive the history of Irish feminism.

This article presents a short biography of Celso Furtado, and his life as a civil servant between 1943 and 1964. Despite being recognized for his contributions to the field of economics, Furtado started his professional and academic career (as researcher and professor) in the field of public administration. In 1943, Furtado was hired as organizational assistant at the Public Service Administration Department (Dasp), after a competitive selection process. Twenty years later, he was appointed as Minister by President João Goulart for the administration 1961-64. During the period covered in this study Furtado worked in the Economic Commission for Latin America (Ecla), in Santiago/Chile, from 1949 to 1957. After that, he returned to Brazil to become director at the Brazilian National Development Bank (BNDE), where he created (and directed) the Superintendency for the Development of the Northeast (Sudene). Furtado was the main disseminator of Ecla's ideas in Brazil, which proposed a centrality of the State in the promotion of development and the consequent need for a new profile of the public manager to conduct this process. The period was marked by the dialogue between economic development and development management, which led to a linkage of economic development to the development of the technique and art of administration. In addition, he was one of the thinkers whose theoretical and practical thoughts have supported the consolidation of the big state-owned companies in Brazil. Studying the history of Celso Furtado as a public manager is a source of important reflections about the government's role in the economy and about the role of public managers. ; Este artículo investiga la trayectoria de Celso Furtado como administrador público entre 1943 y 1964. Más conocido por sus contribuciones para el campo de la economía, todavía, Furtado inició su carrera de funcionario y académico, como investigador y profesor, en la administración pública. En 1943, Furtado se unió mediante licitación al Departamento Administrativo de la Función Pública (Dasp) como asistente de organización y alcanzó, 20 años más tarde, la posición de ministro de estado en el gobierno João Goulart (1961-1964). Durante el periodo investigado, Furtado trabajó en la Comisión Económica para América Latina (Cepal) en Santiago (Chile), entre 1949 y 1957, donde retornó a Brasil para ser nombrado director del Banco Nacional de Desarrollo Económico (BNDE), que lo llevaría a organizar la Sudene de la que fue el primer superintendente. Furtado fue el principal diseminador de las ideas de la Cepal en Brasil, que proponían una centralidad del Estado en la promoción del desarrollo y, en consecuencia, la necesidad de un nuevo perfil de gestor público para gestionar ese proceso. El período fue marcado por el diálogo entre desarrollo económico y administración del desarrollo, y que llevó a una vinculación del desarrollo económico al desarrollo de la técnica y arte de administración. Por lo tanto, Furtado fue uno de los pensadores cuyas reflexiones teórica y práctica han ayudado a consolidar las grandes empresas de propiedad estatal en el país. El rescate de la carrera de Furtado como gestor público ofrece una reflexión profunda sobre el papel del Estado en la economía y sobre el del administrador público. ; O objetivo deste artigo é resgatar na biografia de Celso Furtado sua trajetória como servidor público entre 1943 e 1964. Mais conhecido por suas contribuições para o campo da economia, entretanto, Furtado iniciou sua car­reira de funcionário e acadêmico, como pesquisador e professor, no campo da administração pública. Em 1943, Furtado entrou por concurso para o Departamento Administrativo do Serviço Público (Dasp) como assistente de organização e alcançou, 20 anos depois, a posição de ministro de Estado no governo de João Goulart (1961-1964). Durante o período investigado, Furtado trabalhou na Comissão Econômica para a América Latina (Cepal), em Santiago (Chile), entre 1949 e 1957, retornou ao Brasil para se tornar diretor do Banco Nacional de Desenvolvimento Econômico (BNDE), o que o levaria a organizar a Superintendência do Desenvolvimento do Nordeste (Sudene) da qual ele foi o primeiro superintendente. Furtado foi o principal disseminador das ideias da Cepal no Brasil que propunham a centralidade do Estado na promoção do desenvolvimento e a consequente necessidade de um novo perfil de gestor público para gerir esse processo. O período foi marcado pelo diálogo entre desenvolvimento eco­nômico e administração do desenvolvimento, o que levou à tese da vinculação do desenvolvimento econômico ao desenvolvimento da técnica e arte de administração. Destarte, Furtado foi um dos pensadores cuja reflexão teórica e prática ajudou a consolidar as grandes empresas estatais do país. Resgatar a trajetória de Furtado como gestor público propicia uma reflexão ponderada sobre o papel do Estado na economia e sobre o papel do gestor público.

Hacıoğlu, Üzeyme (Dogus Author) -- Sayın, Gülşen (Dogus Author) ; This thesis takes Shakespeare's Hamlet as the source text and compares its Turkish translations by Orhan Burian (1944), Sabahattin Eyüboğlu (1965), and Can Yücel (1992) as the target texts in light of Reception Theory which is one of the reader-oriented critical theories. This study first focuses on what Reception Theory is from the perspective of Translation Studies; next, it looks through Elizabethan period and socio-cultural, political and historical background of the sixteenth century England, characteristics of Elizabethan drama and summary of Hamlet. Then, having summarized history of Hamlet translations in Turkey, this study compares the above mentioned target texts. As Reception Theory requires the detailed analysis of the target cultural norms, the three target texts and their socio-cultural, political and historical backgrounds in the twentieth century Turkey are analyzed in terms of the main themes of the source text: power struggle, gender roles, and the individual's dilemma. While "Power Struggle" part deals with the fight for power between two opposing forces in the Kingdom of Denmark, the second part, "Gender Roles" takes the women characters to the center, and deals with the prejudice towards them; lastly, "The Individual's Dilemma" discusses the meaning of the individual's existence and the choice he makes between two alternatives that seem equally undesirable. However, the target texts in the Turkey of the 40s, 60s and the 90s look similar to or differ from one another at times compared to the source text since the translators are the members of the target society, and thus exposed to those periods' socio-cultural, political and historical developments. Reception Theory enables the translators to fill in the blanks and indeterminacy of the source text apt for their 'horizon of expectations' during the reading process as the theorists Wolfgang Iser and Hans Robert Jauss assert because there is no more an ideal reader as it is solely the writer of the source text. Thus, it is possible that a text may be interpreted and formed variously by different readers or even by the same reader when read in different times. As translators are the first readers and interpreters of the source text, it would be natural for them to interpret and translate the source text under the influence of their own socio-cultural, political and historical background. ; Bu tez, okuyucu odaklı eleştirel kuramlardan biri olan Alımlama Estetiği Kuramı temelinde çevirinin önemini vurgulayarak Shakespeare'in Hamlet metnini Orhan Burian'ın 1944 yılında, Sabahattin Eyüboğlu'nun 1965 yılında ve Can Yücel'in 1992 yılında Türkçe'ye çevrilmiş erek metinleri ile karşılaştırmayı amaçlar. Bu çalışma, öncelikle Çeviribilim açısından, Alımlama Estetiği Kuramı'nın temel ilkelerine, ikinci olarak Elizabeth dönemi ile onaltıncı yüzyıl İngiltere'sinin sosyo-kültürel, siyasi ve tarihi arka planına, Elizabeth tiyatrosunun özellikleri ve Hamlet metnini şekillendiren temel çatışmalar üzerine odaklanır. Üçüncü olarak, farklı çevirmenler tarafından Türkçe'ye çevrilen Hamlet metninin çeviri tarihçesi kısaca özetlenir. Son olarak, kaynak metin ve yazıldığı dönem incelendikten sonra, üç Türkçe erek metin, yirminci yüzyıl Türkiye'sinin sosyo-kültürel, siyasi ve tarihi arka planında "Güç Mücadelesi", "Cinsiyet Rolleri" ve "Bireyin İkilemi" başlıkları altında irdelenir. "Güç Mücadelesi", Danimarka Krallığı'ndaki iki muhalif güç arasındaki iktidar mücadelesini ele alırken, "Cinsiyet Rolleri" kadın karakterleri ve onlara yönelik önyargıları ele alır ve son olarak "Bireyin İkilemi", bireyin varlığının anlamı ve Hamlet karakterinin aynı derecede istenmeyen iki varoluş biçimi arasında karar vermeye çalışmasını zaman zaman Türkiye'deki benzer ya da farklı alımlamaları öne çıkararak tartışır. Ancak, 40'lı, 60'lı ve 90'lı yıllara ait erek metinler birbirleriyle karşılaştırıldığında zaman zaman benzeşmekte ya da ayrışmakta oldukları gözlemlenir; çünkü çevirmenler de erek toplumun üyeleri olarak bu dönemlerin sosyo-kültürel, politik ve tarihi koşullarına maruz kalmaktadırlar. Alımlama Estetiği Kuramı, kuramcıları Wolfgang Iser ve Hans Robert Jauss'un ileri sürdüğü gibi, okuma süreci esnasında okuyucuların 'beklenti ufkuna' göre boşlukları ve belirsizlikleri doldurmalarına olanak tanır. Bu nedenle bir metnin farklı okuyucular tarafından ve hatta aynı okuyucu tarafından farklı zamanlarda okunması durumunda farklı yorumlanması ve oluşturulması olasıdır. Bu çalışmada ele alınan erek metinler 1940'lar, 1960'lar ve 1990'lar Türkiye'sinin soyo-kültürel, politik ve tarihi bağlamında ele alınmış ve birbirleriyle karşılaştırılmıştır. ; TABLE OF CONTENTS ii ACKNOWLEDGEMENTS iv ABSTRACT v ÖZET vii 1. INTRODUCTION 1 2. RECEPTION THEORY IN TRANSLATION STUDIES 2 3. SHAKESPEARE AND ELIZABETHAN PERIOD 6 3.1. Socio-cultural, Political and Historical Background 7 3.2. Characteristics of Elizabethan Drama 10 3.3. Summary of Hamlet 13 4. HISTORY OF HAMLET TRANSLATIONS IN TURKEY 17 5. COMPARATIVE ANALYSIS OF THREE TARGET TEXTS 22 5.1. Power Struggle 22 5.2. Gender Roles 30 5.3. The Individual's Dilemma 42 6. CONCLUSION 55 WORKS CITED 59 BIOGRAPHY 62

The research presented in this thesis focuses on the Italian iuris doctor Ippolito Marsili (Bologna 1450 - Bologna 1530). One of the founders of criminal law scholarship and teacher of the first known criminal law course, Ippolito Marsili is aknowledged as a prominent scholar of his age; nonetheless, his biographical and scientific profile still awaits an organic recontruction. The aim of the research is to examine a few aspects of the life and work of this jurist, in order to provide a starting point for a possible comprehensive study. The dissertation is divided into two parts. The first part is centered on Marsili's biography. In chapter 1 a short account of the Marsili family is presented; in particular, I highlighted the links of the family with the powerful Milanese Signoria of the Sforza. Chapter 2 is focused on the main stages of the jurist's life. After discussing a few problems concerning his doctoral degree (his alleged canon law degree is missing), I analyzed his professional career as a teacher - in Bologna - and as a judge - mainly in the Sforza dominion. The research shows a very strong, almost frantic connection between these two activities, which sometimes even seem to overlap; such a feature mirrors the bond between theory and practice of law that Marsili will later pour into his works. In his relationship with political power, our character reveals the struggle of the typically medieval, autonomous jurist to exercise his role in the growing, bureaucratic State entities. Finally, the research shows how - contrary to a generally accepted tradition - Marsili cannot be considered the inventor of the "sleep deprivation" torture technique, which he arguably gathered from the praxis of the Lugano (Switzerland). The biographical part is completed in chapter 3 with an account of Marsili's literary production: lecturae/commentaria and repetitiones on the Corpus iuris, a few tractatus, a collection of singularia and his consilia. The second part of the thesis examines Marsili's main work, a criminal law treatise named Practica criminalis Averolda nuncupata (approx. 1525). Chapter 4 summarizes the development of criminal law science and the literary genre of Tractatus or Practicae criminales. Marsili's work can be thought of as a transition point between the 'medieval forerunners' and the 'mature' modern Practicae: such a position awards it peculiar and noteworthy features. Chapter 5 is dedicated to the Averolda's formal properties, examined through a comparison with a few other medieval and modern works of the kind. Practicae criminales have a main practical nature: they rationalize the criminal law emerging from medieval courts and statutes outside the scope of the Corpus iuris. Compared to other works, however, Marsili's Practica has a strong theoretical and educational purpose, combined with the practical scopes. Despite being written in the first half of the sixteenth century, the sources employed in this work (as in all the medieval ones) are the roman-canon law and the opinio doctorum. The Courts' decisiones are rapidly overcoming the scholars' law, and will have a central role in the modern Practicae, giving a territorial facet to ius commune; nonetheless, the Averolda completely ignores them, standing by a universalis, scholar-led system. Marsili's use of scholastic dialectics and particularly of the quaestio - resounding medieval procedures - reveals the purpose of extracting general rules and principles from case law, rather than giving precise solutions to each issue; the author intends to guide the reader through the reasoning behind the ermeneutic process. On the contrary, the main modern Practicae tend to reduce the role of the opiniones doctorum - often generically summarized as communis opinio - and to provide definite, clear solutions to practical issues, following the Courts' stylus. Finally, the Practicae criminales are generally deemed to lack a significant contribution to the building of a dogmatic/systematic order specific to penal law. However, the research shows how both the medieval, dialectic patterns and the modern, rationalistic structures of these works do present a 'dogmatic development': through a diachronic analysis of the defensive activity in courtrooms, I highlighted how Marsili and his colleagues, with different methods, shape a set of rules and principles that gradually separate from the system of the Corpus iuris to form a new, modern system of criminal law. In chapter 6 I turned to the contents of the Averolda, examining the first stages of the per inquisitionem procedure. Specific attention is paid to the rules of imprisonment (carceratio), which show a variety of precautionary measures worthy of further, detailed analysis. Overall, the features of Marsili's Averolda mirror the professional outline of the author: both sides of the research clearly reveal a medieval scholar who faces the challenges of the incipient modern world with his own scientific and professional tools: destined to be progressively discarded, yet such tools prove to have been fruitful for the new age, and to provide us with a better understanding of legal history.

[cat] El present treball estudia la imatge de Mallorca que es mostra en les novel•les de tres escriptors de parla alemanya pels quals l'illa va ser lloc d'exili entre els anys 1932 i 1936: Torquemadas Schatten de Karl Otten, Das Trojanische Pferd de Franz Blei i Der Schmelztiegel de Marte Brill. Les visions de la illa que projecten les novel•les contenen dos factors que les fan especialment interessants. D'una banda el seu caràcter de testimoni i, per l'altra, el fet que es tracta de tres escriptors poc coneguts i que les novel•les que ens ocupen no s'han estudiat en profunditat. El marc teòric de l'estudi i els conceptes fonamentals per a aquesta recerca són aportats per la imagologia comparada i s'exposen en el primer capítol. En els capítols segon, tercer i quart procedim a l'anàlisi imagològic de les tres obres estudiades. Per a cadascun dels casos situem les novel•les dins del marc de la biografia i obra del seu autor, aprofundint en les experiències viscudes a Mallorca. A continuació estudiem aquells trets temàtics, estructurals, estètics i narratius que vehiculen la imatge de la illa que mostra l'obra. L'estudi imagològic revela l'existència d'estereotips i mites heretats d'èpoques pretèrites. No obstant això, les imatges ofertes no es limiten a reproduir models imagològics provinents del passat, sinó que, al mateix temps, presenten visions procedents del viscut pels seus autors i derivades, moltes vegades, de la influència de factors ideològics, socials i personals. Per tant, la nostra intenció ha estat així mateix determinar com l'aproximació dels autors a la realitat mallorquina va estar influïda per condicionants d'índole social, política i psicològica. ; [spa] El presente trabajo estudia la imagen de Mallorca que se muestra en las novelas de tres escritores de habla alemana para los que la isla fue lugar de exilio entre los años 1932 y 1936: Torquemadas Schatten de Karl Otten, Das Trojanische Pferd de Franz Blei y Der Schmelztiegel de Marte Brill. Las visiones de la isla que proyectan las novelas aúnan dos factores que las hacen especialmente interesantes. Por una parte su carácter de testimonio y, por la otra, el hecho de que se trata de tres escritores poco conocidos y las novelas que nos ocupan no se han estudiado en profundidad. El marco teórico del estudio y los conceptos fundamentales para esta investigación son aportados por la imagología comparada y se exponen en el primer capítulo. En los capítulos segundo, tercero y cuarto procedemos al análisis imagológico de las tres obras estudiadas. Para cada uno de los casos situamos las novelas dentro del marco de la biografía y obra de su autor, ahondando en las experiencias vividas por este en Mallorca. A continuación estudiamos aquellos rasgos temáticos, estructurales, estéticos y narrativos que vehiculan la imagen de la isla que muestra la obra. El estudio imagológico revela la existencia de estereotipos y mitos heredados de épocas pretéritas. Sin embargo, las imágenes ofrecidas no se limitan a reproducir modelos imagológicos provenientes del pasado, sino que, al mismo tiempo, presentan visiones procedentes de lo vivido por sus autores y derivadas, muchas veces, de la influencia de factores ideológicos, sociales y personales. Por tanto, nuestra intención ha sido asimismo determinar cómo la aproximación de los autores a la realidad mallorquina estuvo mediatizada por condicionantes de índole social, política y psicológica. ; [eng] The following thesis will study the image of Mallorca that is shown in the books from three German speaking writers exiled in the island between 1932 and 1936: Torquemadas Schatten of Karl Otten, Das Trojanische Pferd of Franz Blei and Der Schmelztiegel of Marte Brill. The visions of the island projected in these books join two factors that make them especially interesting. On the one hand, there is their character of witness and, on the other hand, little is known about these writers and the novels here examined have never been studied in depth. The theoretical framework and the fundamental concepts for this study are provided by the field of the comparative imagology. They are described in the first chapter. In the second, third and fourth chapters we proceed with the imagological analysis of the three novels. In each case, we contextualize the novels in both biography and work of its author, focusing on their lived experiences in Mallorca. Subsequently, we study the thematic, structural, aesthetic and narrative attributes building the image of Mallorca shown in the texts. The imagological study reveals the existence of stereotypes and myths inherited from former times. However, the images offered in the text do not merely reproduce imagological models from the past, but at the same time they present some pictures from the living experiences of the authors, many times derived from ideological, social and personal features. Therefore, our goal is also to determine how the approach of these authors to the Majorcan reality was mediated by social, political and psychological drivers.

Im frühen 19. Jahrhundert übernahmen bayerische Werkstätten die weltweite Führung im optisch-feinmechanischen Instrumentenbau. Eine der wichtigsten Keimzellen dieser rund 60 Jahre währenden Hegemonie war das 1804 unter Joseph von Utzschneider (1763-1840), Georg Reichenbach (1771-1826) und Joseph Liebherr (1767-1840) in München gegründete Mathematisch-mechanische Institut. Auch das 1838 aus der Utzschneiderschen Werkstatt hervorgegangene Unternehmen G. & S. Merz stand in dieser Tradition. Zahlreiche technische Innovationen sowie eine Jahrzehnte anhaltende Spitzenposition im wissenschaftlichen Instrumentenbau charakterisieren die rund 100-jährige Geschichte dieser Firma. Bis zum heutigen Tag konzentriert sich die Optikgeschichte des 19. Jahrhundert auf das Wirken des berühmten Joseph von Fraunhofer (1787-1826). Sie proklamiert mit seinem Tod im Jahr 1826 auch das Ende von Utzschneiders Werkstatt.Die vorliegende Arbeit dokumentiert nun anhand einer umfangreichen Firmenbiografie und eines umfassenden Instrumentenverzeichnis die weitere Geschichte des berühmten Optischen Instituts bis zum Jahr 1932. Vor allem die Auswertung der bislang unbearbeiteten Geschäftsbücher und Korrespondenzen der Firma Merz zeigen die enge wirtschaftliche Verflechtung der Firma als Zulieferbetrieb für nicht weniger als 30 optischfeinmechanischen Werkstätten. Darunter bedeutende Unternehmen wie Breithaupt in Kassel, Mayerstein in Göttingen oder Troughton & Simms in London. Sie bezogen regelmäßig, andere Werkstätten wie Ertel & Sohn in München oder Repsold & Söhne in Hamburg sogar fast ausschließlich ihre optischen Bauteile bei dem Münchener Unternehmen. Etwa die Hälfte des Monatsumsatzes erzielte das Unternehmen mit dem Verkauf vergleichbar einfacher Produkte wie Brillen und Lupen. Astronomische Großinstrumente wurden selten mehr als 1-2 Stück pro Jahr verkauft. Sie waren aufgrund ihrer oft mehrjährigen Bauzeit betriebswirtschaftlich nur schwer kalkulierbar und banden über Jahre Arbeitskräfte des Instituts. Dennoch fertigte Merz rund 90 große Refraktoren und etwa 100 größere Astro-Objektive. Sie wurden nach England, Frankreich, Italien, Nord- und Südamerika, Russland, Südafrika, Indien, den Philippinen, Japan und Australien verkauft. Mit diesen beeindruckenden Absatzmärkten gehörte Merz zu den ersten Global Playern im optisch-feinmechanischen Instrumentenbau. Neben diesen prestigeträchtigen Großprojekten fertigte Merz aber auch sehr marktorientiert. So reagierte man auf die sich rasch entwickelnde medizinische Diagnostik mit der Konstruktion kleiner aber leistungsfähiger Mikroskope für Amtsärzte und Studenten. Nicht weniger lukrativ waren Aufträge für das bayerische und preußische Militär oder die in großer Stückzahl produzierten Universal-Stern-Spektroskope". Eine besondere Rolle kam Merz bei der Popularisierung der Astronomie zu. Mit dem etwa 1910 vorgestellten "Schulfernrohr" gelang es, ein günstiges aber leistungsstarkes Teleskop für Amateure auf den Markt zu bringen. Auch neue Entwicklungen wie das seit 1911 angebotene Medial-Fernrohr konnten letztlich das Unternehmen nicht vor seiner Liquidation im Jahr 1932 retten. Zusammenfassend kann das Optische Institut als eine der erfolgreichsten optisch-feinmechanischen Werkstätten des 19. Jahrhunderts angesehen werden. Es beeinflusste den wissenschaftlichen Instrumentenbau weit über Fraunhofers Wirken hinaus. ; In the early 19th century, Bavarian manufactories achieved the global leadership in precision opto-mechanical instrument making. The Institute of Mathematical Mechanics, founded in Munich in 1804 by Joseph von Utzschneider (1763-1840), Georg Reichenbach (1771-1826) and Joseph Liebherr (1767-1840), was one of the most important origins of this hegemony which lasted for approximately 60 years. The company G. & S. Merz, which originated from the manufactory of Utzschneider in 1838, also stood in this tradition. This company's hundred-odd years of history is characterized by numerous technical innovations and a leading position in scientific instrument making which continued for decades. Up to the present day, the 19th-century history of optics focuses on the work of the famous Joseph von Fraunhofer (1787-1826). It proclaims that his death in 1826 also means the end of Utzschneider's manufactory. Based on a comprehensive company biography and extensive lists of instruments, the present study documents the further history of the famous optical institute until the year 1932. Particularly, the analysis of account books and the correspondence of the company Merz, which has been unattended so far, reveals the company's close economic ties as a supplier for not less than 30 precision opto-mechanical manufactories. Among them are important companies such as Breithaupt in Kassel, Mayerstein in Göttingen or Troughton & Simms in London. However, even other manufacturers, such as Ertel & Sohn in Munich or Repsold & Söhne in Hamburg, bought regularly and almost exclusively their optical components from the Munich company. The company generated around 50% of its total sales from relatively simple products, such as glasses and magnifying lenses. They rarely sold more than 1-2 units of large astronomical instruments per annum. Economically, they were difficult to be calculated due to the time for completion, that often took several years and tied up personnel resources of the institute. Merz produced approximately 90 large refractors and about 100 larger astro lenses. They were sold to England, France, Italy, North- and South America, Russia, South Africa, India, the Philippines, Japan and Australia. These impressive market areas distinguish Merz as one of the global players in precision opto-mechanical instrument making. Beside these prestigious major projects, Merz was also very market-oriented. Thus, they met the demands of a rapidly developing medical diagnostics market by producing small but capable microscopes for public medical officers as well as students. Purchasing orders from the Bavarian and the Prussian military and the "Universal Star Spectroscope", which was produced in large quantities, were no less worthwhile. Merz played a central role in the popularization of astronomy. By presenting the "School Telescope" around 1910, they succeeded in launching a low-priced but capable amateur telescope. But in the end, new developments such as the "Medial Telescope", offered from 1911, could not prevent the company's liquidation in 1932. To sum up, the Optical Institute can be seen as one of the most successful precision opto-mechanical manufactory of the 19th century. Its influence on scientific instrument making, however, went far beyond Fraunhofers work.