Suchergebnisse

The article covers the actual debates on the understanding of the human dignity in Germany at the beginning of the 21st century. The discussions of the German lawyers, jurists, theologians, philosophers, pedagogues, political scientist and legal philosophers (Nils Teifke, Paul Tiedemann, Manfred Baldus, Hermann Deuser, Winfried Brugger, Hans Vorländer, Dietmar von der Pfordten, Robert Alexy and others) in the last fifteen years were analysed. The basic position of these discussions is the 1st article of the Constitution of the German Federal Republic (Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland, 1949). This first article declares that the human dignity is untouchable. In this context German scientists discuss the status of the human dignity (die Menschenwürde, die Würde des Menschen) as the absolutely idea, the law principle, the moral principle, the law concept, the human right, the human value etc. Quite a few jurists (Nils Teifke, Manfred Baldus) accentuate difficulties with the absolutely status of the human dignity. Some philosophers of religion and theologians (Christoph Böhr and other) consider the human dignity in connection with the "conception of God" (das Gottesbild) and the "conception of European human being" (das europaeische Menschenbild). The other scientists place the emphasis on the gender aspects (Silvia Staub-Bernasconi), the age aspects (Ralf Stoecker) and the immigrant aspects (Monika Kirloskar-Steinbach) of the human dignity. Some philosophers, pedagogues and legal philosophers (Arnim Regenbogen, Reinhold Mokrosch) view the human dignity as a human value and write in this context about the "value education" (die Werte-Erziehung). But the other philosophers and legal philosophers (Franz JosefWetz, Achim Lohmar) have a skeptical opinion of the concept of human dignity ("as illusion") and its realizing. Therefore, in this article these and other human dignity conceptions of the German legal philosophers and other scientists at the beginning of the 21st century are presented and critical analyzed. ; Статья посвящена актуальным дебатам относительно понимания человеческого достоинства в современной Германии. Здесь впервые избирательно проанализированы дискуссии последних пятнадцати лет, в которых принимают участиенемецкие юристы, богословы, философы, педагоги, политологи и философы права (Нильс Тайфке, Пауль Тидеманн, Манфред Бальдус, Герман Дойзер, Винфрид Бруггер, Дитмар фон дер Пфордтен и др.). Исходным пунктом этих дискуссий является первая статья Основного закона Федеративной Республики Германия (1949), которая констатирует, что человеческое достоинство является неприкасаемым. В этом смысле участники дискуссий обсуждают вопрос относительно того, является ли человеческое достоинство абсолютной идеей, правовым принципом или понятием, основным правом человека, моральным принципом, человеческой ценностью и т. п. Некоторые представители философии права рассматривают человеческое достоинство в контексте «европейской картины человека» (Христоф Бёр). Другие авторы акцентируют внимание на гендерном аспекте (Сильвия Штауб-Бернаскони) и возрастном аспекте (Ральф Штёкер) человеческого достоинства.Также отдельные представители философии права (Франц Йозеф Ветц, Ахим Ломар) выражают скептические позиции относительно самого понятия человеческого достоинства и его воплощения в реальную жизнь. ; Стаття присвячена актуальним дебатам щодо розуміння людської гідності в сучасній Німеччині. Тут уперше вибірково проаналізовані дискусії останніх п'ятнадцяти років, у яких беруть участь німецькі юристи, богослови, філософи, педагоги, політологи та філософи права (Нільс Тайфке, Пауль Тідеманн, Манфред Бальдус, Германн Дойзер, Вінфрід Бруггер, Дітмар фон дер Пфордтен та ін.). Вихідним пунктом цих дискусій є перша стаття Основного закону Федеративної Республіки Німеччина (1949), яка констатує, що людська гідність є недоторканною. У цьому сенсі учасники дискусій обговорюють питання щодо того, чи є людська гідність абсолютною ідеєю, правовим принципом чи поняттям, основним правом людини, моральним принципом, людською цінністю тощо. Деякі представники філософії права розглядають людську гідність у контексті «європейської картини людини» (Христоф Бьор). Інші автори акцентують увагу на гендерному аспекті (Сільвія Штауб-Бернасконі) та віковому аспекті (Ральф Штьокер) людської гідності. Також окремі представники філософії права (Франц Йозеф Ветц, Ахім Ломар) виказують скептичні позиції щодо самого поняття людської гідності та його втілення в реальне життя.

The article covers the actual debates on the understanding of the human dignity in Germany at the beginning of the 21st century. The discussions of the German lawyers, jurists, theologians, philosophers, pedagogues, political scientist and legal philosophers (Nils Teifke, Paul Tiedemann, Manfred Baldus, Hermann Deuser, Winfried Brugger, Hans Vorländer, Dietmar von der Pfordten, Robert Alexy and others) in the last fifteen years were analysed. The basic position of these discussions is the 1st article of the Constitution of the German Federal Republic (Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland, 1949). This first article declares that the human dignity is untouchable. In this context German scientists discuss the status of the human dignity (die Menschenwürde, die Würde des Menschen) as the absolutely idea, the law principle, the moral principle, the law concept, the human right, the human value etc. Quite a few jurists (Nils Teifke, Manfred Baldus) accentuate difficulties with the absolutely status of the human dignity. Some philosophers of religion and theologians (Christoph Böhr and other) consider the human dignity in connection with the "conception of God" (das Gottesbild) and the "conception of European human being" (das europaeische Menschenbild). The other scientists place the emphasis on the gender aspects (Silvia Staub-Bernasconi), the age aspects (Ralf Stoecker) and the immigrant aspects (Monika Kirloskar-Steinbach) of the human dignity. Some philosophers, pedagogues and legal philosophers (Arnim Regenbogen, Reinhold Mokrosch) view the human dignity as a human value and write in this context about the "value education" (die Werte-Erziehung). But the other philosophers and legal philosophers (Franz JosefWetz, Achim Lohmar) have a skeptical opinion of the concept of human dignity ("as illusion") and its realizing. Therefore, in this article these and other human dignity conceptions of the German legal philosophers and other scientists at the beginning of the 21st century are presented and critical analyzed. ; Статья посвящена актуальным дебатам относительно понимания человеческого достоинства в современной Германии. Здесь впервые избирательно проанализированы дискуссии последних пятнадцати лет, в которых принимают участиенемецкие юристы, богословы, философы, педагоги, политологи и философы права (Нильс Тайфке, Пауль Тидеманн, Манфред Бальдус, Герман Дойзер, Винфрид Бруггер, Дитмар фон дер Пфордтен и др.). Исходным пунктом этих дискуссий является первая статья Основного закона Федеративной Республики Германия (1949), которая констатирует, что человеческое достоинство является неприкасаемым. В этом смысле участники дискуссий обсуждают вопрос относительно того, является ли человеческое достоинство абсолютной идеей, правовым принципом или понятием, основным правом человека, моральным принципом, человеческой ценностью и т. п. Некоторые представители философии права рассматривают человеческое достоинство в контексте «европейской картины человека» (Христоф Бёр). Другие авторы акцентируют внимание на гендерном аспекте (Сильвия Штауб-Бернаскони) и возрастном аспекте (Ральф Штёкер) человеческого достоинства.Также отдельные представители философии права (Франц Йозеф Ветц, Ахим Ломар) выражают скептические позиции относительно самого понятия человеческого достоинства и его воплощения в реальную жизнь. ; Стаття присвячена актуальним дебатам щодо розуміння людської гідності в сучасній Німеччині. Тут уперше вибірково проаналізовані дискусії останніх п'ятнадцяти років, у яких беруть участь німецькі юристи, богослови, філософи, педагоги, політологи та філософи права (Нільс Тайфке, Пауль Тідеманн, Манфред Бальдус, Германн Дойзер, Вінфрід Бруггер, Дітмар фон дер Пфордтен та ін.). Вихідним пунктом цих дискусій є перша стаття Основного закону Федеративної Республіки Німеччина (1949), яка констатує, що людська гідність є недоторканною. У цьому сенсі учасники дискусій обговорюють питання щодо того, чи є людська гідність абсолютною ідеєю, правовим принципом чи поняттям, основним правом людини, моральним принципом, людською цінністю тощо. Деякі представники філософії права розглядають людську гідність у контексті «європейської картини людини» (Христоф Бьор). Інші автори акцентують увагу на гендерному аспекті (Сільвія Штауб-Бернасконі) та віковому аспекті (Ральф Штьокер) людської гідності. Також окремі представники філософії права (Франц Йозеф Ветц, Ахім Ломар) виказують скептичні позиції щодо самого поняття людської гідності та його втілення в реальне життя.

In the article are regarded some social and cultural contexts of the development and reception Adorno's theory of half-education with a spread application of the biographical method, which makes it possible to show the intentionality of this theory through the recalling prism of students and colleagues. It is proposed an argumentative verification of the statement made by Habermas about the splitting in theorization of Adorno. The interpretative schemes of the concept of "Bildung" (education, culture, forming), developed in the German idealism, are analyzed, where the semantic of the forming is the dominated one and the pathologies of this process are conceptualized accordingly as deformation and back-forming in the various manifestations of half-education. The theory of half-educationis at first a diagnostic of conditions in the contemporary societies, where through the instruments of the mass culture are always producing pathologies such as aliens and mass psychoses. This makes possible also the tendency of re-feudalization, which, on its part, can be considered also as the symptomatic of the spiritual crisis of the Postmodernity. One of the crises appearancesis the whole oppositions to education, namely: anti-educationas the consequenceof refusing of educational practices the humanistic idea of education. Overcoming from that crises is needed a critical reflection not only above half- and anti-education, but else above the idea of education itself. ; У статті розглядаються соціокультурні контексти створення і рецепції теорії напівосвіти Т. Адорно на основі широкого застосування біографічного методу, що дозволило розкрити інтенціональність цієї теорії крізь призму спогадів учнів і колег. Запропоновано аргументативне підкріплення тези Ю. Габермаса про внутрішню роздвоєність теоретизування Адорно. Аналізуються інтерпретаційні схеми поняття Bildung (освіта, культура, формування) у німецькому ідеалізмі, де домінує семантика формування, а патології цього процесу відповідно концептуалізуються як деформації та розпад форм у різноманітніх маніфестаціях напівосвіти. Теорія напівосвіти є передусім діагностикою стану сучасних розвинутих суспільств, де засобами масової культури постійно продукуються такі патології, як відчуження і стани масового психозу. Цьому сприяє також тенденція рефеодалізації, яка, в свою чергу, виступає також симптоматикою духовної кризи постсучасності. Одним з проявів цієї кризи є радикальний антипод освіти - антиосвіта, яка є наслідком відмови сучасних навчальних і виховних практик від гуманістичної ідеї освіти. Для виходу із стану кризи критичної рефлексії потребують не тільки напівосвіта і антиосвіта, а й сама ідея освіти. Култаєва М.Д., Навроцький О.І., Шеремет І.І. (2013). Європейська теоретична соціологія ХХ-ХХ1століття: навчальний посібник. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна. Култаєва М.Д (2002). Гайдеггер у спогадах колег та учнів. В: Мартін Гайдеггер очима сучасників. Перекл. з німецької Марії Култаєвої. К.: Стилос, 3-23. Култаева М.Д. (1999). Категория "Bildung" в немецкой философской традиции, или размышления о смысле и предназначении образования. Постметодика, 1, 8-13. Култаева М.Д. (1980). Виталистическая апология культурного пессимизма. В: Критика буржуазных концепций культуры: кризис методологии. К.: Наук. думка, 261-284. Adorno, T. W. (1994a). Minima Moralia. Reflexionen aus dem beschädigten Leben. Frankfurt am Main.: Suhrkamp. Adorno, T. W. (1994b). Noten zur Literatur. Frankfurt am Main.: Suhrkamp. Adorno, T. W. (1994c). Negative Dialektik. Frankfurt am Main. Adorno, T. W. (1964). Jargon der Eigentlichkeit. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Adorno, T. W. (2003). Theorie der Halbbildung. Gesammelte Schriften, Band 8. Soziologische Schriften, Band 1. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 93-121. Adorno, T. W., Horkheimer, Max. (1987). Dialektik der Aufklärung. Horkheimer Max. Gesammelte Schriften, Band 5. Frankfurt am Main: S. Fischer, 13- 292. Adorno, T. W. (1963).Tabus über Lehrerberuf. URL: http: // www. 2.ibw. uni-heidelberg.de / gerstener /Tabus Text. Pdf. Baumgarten, H.-U. (2012). Frei, gleich und gebildet. Eine philosophische Überlegung zur bildungspolitischen Debatte. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 46-60. Benjamin, W. (1989). Nachträge. Gesammelte Schriften, Band V11-1. Fr- am M.: Suhrkamp. Benner, D. (2012). Warum öffentliche Erziehung in Demokratien nicht politisch fundiert werden kann. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 13-35. Bollbeck, G. (1994). Bildung und Kultur. Glanz und Elend eines deutschen Deutungsmusters. Frankfurt am Main& Suhrkamp. Burri, A. (2012). Vom allgemeinen Nutzen der Ungebildetheit. Oder warum Bildung der Freiheit und Demokratie schadet. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 36-45. Dahrendorf, R. (2006). Versuchungen der Unfreiheit. Die Intellektuellen in Zeiten der Prüfung. München: Verlag C. H. Beck. Fleck, Ch. (2007). Transatlantische Bereicherungen. Zur Erfindung der Sozialforschung. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Frischmann, B. (2012). Aspekte philosophischer Bildungskritik: Rousseau, Fichte, Nietzsche, Adorno. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 145-160. Habermas, J. (2007). Die Zeit hatte einen doppelten Boden. Theodor W. Adorno in den fünfziger Jahren. Eine persönliche Notiz. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp,15-23. Habermas, J. (2011). Großherzige Remigranten. Über jüdische Philosophen in der frühen Bundesrepublik. Neue Züricher Zeitung, 2.07.11, 10-11. Hansen, O. (1983). Anklage und Kritik. Anmerkungen zu Adornos Begriff der soziologischen Wissenschaft. Theodor Adorno. Sonderband aus der Reihe Text + Kritik /Hrsg. Heinz Ludwig Arnold. München: Text + Kritik, 64-71. Hegel, G. W. F. (1988). Phänomenologie des Geistes. Hamburg: Felix Meiner Vergleich. Hegel, G. W. F. (1970). Recht. Staat. Geschichte. Eine Auswahl aus seinen Werken. Stuttgart: Alfred Kröner Verlag. Horkheimer, M. (1988). Forschungsprojekt des Antisemitismus. Max Horkheimer. Gesammelte Schriften, Band 4. Frankfurt am Main, 373-411. Horster, D., Niklas, L. (1997). München: Beck. Kant, I. (1998). Kritik der Urteilskraft. Werke in sechs Bänden. Band V. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 237-607. Kant, I. (1998). Beantwortung der Frage: Was ist die Aufklärung? Werke in sechs Bänden. Band V1. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 31-62. Klemperer, V. (1970). Notizbuch eines Philologen. Leipzig: Reclam. Leske, M. (1990). Philosophen im Dritten Reich. Studie zu Hochschul und Philosophiebetrieb im faschistischen Deutschland. Berlin: Dietz. Liessmann, K. P. (2001). Philosophie des verbotenen Wissens. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Liessmann, K. P. (2006). Theorie der Unbildung. Die Irrtümer Wissensgesellschaft. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Liessmann, K. P. (2014). Geisterstunde. Die Praxis der Unbildung. Eine Streitschrift. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Löwith, K. (1984). Heidegger - Denker in dürftiger Zeit. Sämtliche Schriften. Band 8. Stuttgart: J.B. Metzler. Luhmann, N. (1987). Archimedes und wir. Interviews, Hrsg. Dirk Baecker und Georg Stanitzek. Berlin. Mann, T. (2009). Betrachtungen eines Unpolitischen. Frankfurt am Main& Fischer Verlag. Nida- Rümelin, J. (2014). Der Akademisierungswahn. Zur Krise beruflicher und akademischer Bildung. Hamburg: Körber-Stiftung. Nida-Rümelin, J. (2016). Die Macht der Reflexion. Information der Philosophie, 2, Juni, 8-19. Norbert, K. (2011). Idioten made in Germany. Wie Politik und Wirtschaft Bildungsverlierer produzieren. München. Precht, R.D. (2013). Anna, Schule und der liebe Gott. Der Verrat des Bildungssystems an unseren Kindern. München: Goldmann. Rath, N. (2003). Zum Bild Adornos. Selbstdeutungen, Gesten, Anekdoten. Information Philosophie, 3, 50-59. Roche M. (2014). Was die deutschen Universitäten von den amerikanischen lernen können und was sie vermeiden sollten. ß Hamburg: Meiner. Schmidt, H., Stern, F. (2010). Unser Jahrhundert. Ein Gespräch. München: C.H. Beck Verlag. Scholze, B. (2007). Der Schein des Glücks und das Erwachen der Phantasie. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 263-272. Schörle, E. (2007). Das Lachseminar. Anmerkungen zu Theorie und Praxis bei Adorno. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 249-262. Sloterdijk, P. (2009). Du mußt dein Leben ändern. Über Anthropotechniken. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Teichfischer, Ph. (2009). Masken des Philosophen. Alfred Baeumler in der Weimarer Republik - eine intellektuelle Biographie. – Marburg: Tectum. Thomä, D., Kaufmann, V., Schmid, U. (2015). Der Einfall des Lebens. Theorie als geheime Autobiographie. München: Hanser. Tischer, M. (1989). Veraltet die Halbbildung? Überlegungen beim Versuch, die Theorie der Halbbildung zu aktualisieren. Pädagogische Korrespondenz, 6, 5-21. Willke, H. (2016). Die dezentrierte Demokratie. Frankfurt am Main: Suhrkamp.