Suchergebnisse

Nowadays researchers have become increasingly interested in political activity problems. However the concept of political activity is still missing. On the one hand, the definition is difficult because of different approaches to the interpretation of the category of activity, ignoring its philosophical origins. In addition, the nature of «political» is also not unique. Thus, the paper deals with systematization for theoretical and philosophical origins of the concept of political activity. In general, this investigation shows that activity is a general philosophical category that denotes the property of society, which determines the ability of members of society to social action in general and particulary the political sphere. At the real life of society the philosophical abstraction activity is presented in acts of political action, political behavior, political communication. The specific of activity concept and its practice is now determined by current trends of disintegration of societies, reviewes for the nature of «politics» in the post-industrial era. Further investigations are needed toclarify the meaning of the modern social integrative power, factors and its role in the integration of the structural units of the society, the role of which politics is unable to perform under the conditions of global capitalism. ; Несмотря на широко распространенное использование понятия «политическая активность» в публицистике и научной литературе, его сущность определена не четко. В зависимости от авторского подхода к проблеме или методологии конкретного исследования, политическая активность рассматривается как свойство, процесс, состояние, действие и так далее, причѐм еѐ субъект определяется от индивида до общества. Кроме того, существует проблема именно политологического измерения понятия, причина которой в различном понимании «политического» вообще. Авторы статьи сосредотачивают внимание на философско-теоретических истоках содержания понятия «политическая активность», а также, методологии исследования явлений полтического действия как проявлений сущности этого абстрактного понятия в реальности социального бытия ; Незважаючи на широко поширене використання поняття «політична активність» у публіцистичній та науковій літературі, його сутність не є чітко визначеною. Залежно від авторського підходу до проблеми або методології дослідження, політична активність розглядається як властивість, процес, стан, дія тощо, при чому її суб'єкт варіюється від індивіда до суспільства. Крім того, існує проблема саме політологічного виміру поняття, спричинена різними підходами до розуміння «політичного» взагалі. Автори статті зосереджують увагу на філософсько-теоретичних витоках змісту поняття «політична активність», а також методології дослідження явищ політичної дії як проявів сутності цього абстрактного поняття в реальності соціального буття

The article analyzes the use of land resources of countries in the context of globalization. Investment-attractive regions have been identified, the socio-economic and political conditions of which contribute to the seizure of land by foreign investors. Sources of food security of countries with developed economies are substantiated. Peculiarities of formation of land and resource space of European neo-colonial countries are determined. One of the most important historical events in the political and socio-economic dimensions of the world was colonialism, associated with the development of capitalism. In the book, Eric Wolfe, "Europe and People Without History", describes in detail the global expansion of the borders of European states in order to control both human and natural resources, as well as to expand global development and promote Christianity. European colonialism became an early form of globalization that shaped most of the world's current political borders. In this way, technologies, food and ideas based on the colonial countries - Britain, Spain, France, Portugal and the Netherlands, etc. were transported. The main goal is to use the limited resources of the colony country and make a profit. This approach is called neocolonialism (corporate colonialism), just as classical European colonialism aims at the comprehensive exploitation of natural resources, labor, and markets for superprofits.Key words: territory, land use, land acquisition, food security, agricultural land, land. ; У статті проведено аналіз використання земельно-ресурсного потенціалу країн в умовах глобалізації. Визначено інвестиційно привабливі регіони, соціально-економічні та політичні умови яких сприяють захопленню земель з боку іноземних інвесторів. Обґрунтовано джерела продовольчої безпеки країн із розвиненими економіками. Визначені особливості формування земельного-ресурсного простору європейських країн-неоколоніалістів. Однією із найважливіших історичних подій у політичному та соціально-економічному вимірах світу став колоніалізм, пов'язаний з розвитком капіталізму. У книзі, Ерік Вульф, «Європа та люди без історії», детально описує світове розширення кордонів європейських держав з метою контролю як людських, так і природних ресурсів, а також для розширення світового розвитку держав та просування християнства. Європейський колоніалізм став ранньою формою глобалізації, що формувало більшість нинішніх політичних кордонів світу. Таким способом транспортувалися технології, продукти харчування та ідеї, що базувалися в межах країн-колоніалістів - Великобританії, Іспанії, Франції, Португалії та Нідерландів тощо. Головною метою виступають можливості щодо використання обмежених ресурсів країни-колоній та отримання прибутку. Такий підхід називається неоколоніалізмом (корпоративний колоніалізм), як і класичний європейський колоніалізм на меті має всебічну експлуатацію природних ресурсів, робочої сили та ринків для отримання надприбутків.Ключові слова: територія, землекористування, захоплення земель, продовольча безпека, сільськогосподарські землі, угіддя.

The article presents a research of Soviet satirical tradition, which turned into the government's political instrument in the realities of a totalitarian system of propaganda. In particular, the research defines the role of political satire as an element of the official Soviet "humor culture" in its struggle against its Other, the "enemies" inside and outside the country, during the 1941–1953 period, which was characterized as a post-war restoration period; and thus it was a time of searching for the new kinds of enemies inside and outside the country for the propaganda reasons. The research concentrates on multiple discussions of Soviet politicians and scientists regarding the importance, role and the needs of satire in the everyday life of the Soviet state. One of the most important goals of the research is to show how exactly was satire used as a "weapon" against USSR's "enemies of the people". Because of that, the article analyzes mechanisms of how the image of the Other is created, the reasons for its appearance in that particular time, the classification of such "enemies". In the results of the research a number of points are discussed, such as the role of satire in the criticism and revelation of social problems in the country, the Soviet-specific continuity of praising Socialism as superior to Capitalism, because of which the images of the "enemies" would become easily accepted in peoples' memories and thus end up widespread through the society itself. Further results are about the characteristics of different techniques of depiction of the "Other" in Soviet political cartoons of Late Stalinism period. ; Стаття присвячена дослідженню радянської сатири, що в умовах тоталітарної пропаганди перетворювалася на політичний інструмент влади. Зокрема, визначається роль політичної сатири як елемента офіційної радянської сміхової культури у боротьбі з внутрішніми та зовнішніми ворогами у період з 1945–1953 рр., час, що характеризується повоєнною відбудовою, а отже, пошуком нових типів внутрішніх і зовнішніх ворогів. Акцентується увага на численних дискусіях радянських політиків і вчених щодо значущості, ролі й потреби сатири в повсякденному житті радянської держави. Одне з головних завдань дослідження – показати, як саме сатира використовується у ролі «зброї» проти класових ворогів СРСР. У зв'язку з цим у статті аналізуються механізми формування образу ворога, умови його виникнення у зазначений час, класифікація «ворогів». У висновках підкреслюється роль сатири у критиці та викритті соціальних недоліків, радянського акценту на перевагах соціалі- стичного ладу над капіталістичним, через що ворожі образи з легкістю фіксувалися у людській пам'яті та поширювалися суспільством. Подальші напрацювання пов'язані з характеристикою технік зображення образу ворога у сатиричній пресі СРСР часів пізнього сталінізму.

The paper analyzes Max Weber's concepts of rationality and rationalization as components of modernization processes in modern society. The author reconstructs Weber's interpretation of "spiritual factors" of social development, which emerge in the ethos of Protestantism. The research demonstrates how Weber's study of capitalism in terms of rationality corresponds with concepts of other classics of German sociology, such as Ferdinand Tönnies, Werner Sombart, Georg Simmel and others. The article emphasizes the relevance of Weber's sociology for XX— XXI centuries and how its basic concepts and methodological approaches have been further de- veloped by scholars, including Ukrainian ones. Weber's concept of rationality is applicable not only to the mental-epistemological sphere, it also acquires a social meaning. This approach has gained recognition in phenomenological sociology, theory of social systems, communicative theory and more. In addition to the formal rationality of the economy, modern social sciences use such concepts as social, aesthetic, ethical, environmental, and practical rationality. Weber's "diagnosis of the age" is still a component of the "diagnosis" of modern society. The gap between values and interests remains an integral feature of the "risks and threats society" in the XXI century. This situation is especially evident in international relations, when "real politics" (Realpolitik), based on interests, becomes insensitive to "value postulates". The author also discovers ways of value (moral and ethical) reclama- tion of modern society, particularly in the concepts of "ethical economy", universalist ethics of discourse, global ethos and more. ; У статті проаналізовано Веберову концепцію раціональності і раціоналізації як складника модернізаційних процесів сучасного суспільства. Зокрема реконструйовано Веберове тлумачення «духовних чинників» суспільного розвитку, що дістало свого прояву в етосі протес- тантизму. Показано співзвучність Веберового дослідження капіталізму в термінах раціональності з концепціями інших класиків німецької соціології, таких, як Ф. Тьоніс, В. Зомбарт, Ґ. Зимель та ін. У статті наголошено на актуальності соціології Макса Вебера для ХХ-ХХІ століть; її основні концепти, поняття й методологічні підходи дістали подальшого розвитку в працях багатьох науковців, зокрема й українських. Неабияким здобутком Вебера є застосування концепту раціональності не тільки до ментально-гносеологічної сфери: він набуває також соціального змісту. Такий підхід здобув визнання у феноменологічній соціології, теорії соціальних систем, комунікативній теорії тощо. Окрім формальної раціональності господарства в сучасних соціальних науках застосовуються такі поняття, як соціальна, естетична, етична, екологічна і практична раціональності. Веберів «діагноз доби» й сьогодні є складником «діагнозу» сучасного суспільства. Розрив між цінностями та інтересами досі залишається невіддільною ознакою суспільства «ризиків і загроз» ХХІ сторіччя. Такий «стан речей» особливо проявляється в міжнародних відно- синах, коли «реальна політика» (Realpolitik), узасадничена інтересами, стає нечутливою до «ціннісних постулатів». У статті показаний також пошук шляхів ціннісної (морально-етич- ної) меліорації сучасного суспільства, зокрема в концептах «етичної економії», універсаліс- тичної етики дискурсу, ґлобального етосу тощо.

The article deals with the causes of structural and regional imbalances in the economy of Ukraine. The author argued that the raw material nature and openness have led to an excessive dependence of the national economy and the situation on world markets. In recent years, currency crises in Ukraine have coincided with a fall in world prices for its export raw materials, and currency stability has been achieved exclusively in the context of rising world prices for Ukrainian raw materials. The pace of economic growth and the size of the country's Consolidated budget deficit are also determined by world prices for raw materials Ukraine exports. Attention is drawn to the fact that the raw material orientation and the significant gap between regions in terms of GDP per capita remain, despite the change of power, economic and political reforms, and the orientation of integration processes. Negative trends in the economic development of Ukraine is explained by the peculiarity of institutions formed in the process of market transformation of the inversion type.There is no complementarity in the country's institutional system, when the shortcomings of some institutions are compensated by the actions of others.In the world leading countries state regulation of the economy is aimed at overcoming market failures, while in Ukraine, property reform has led to the formation of inefficient owners and curbing competition. It is noted that the country has established a model of crony capitalism, in which a small group of companies exercise significant influence on political decision-making. The functioning of such a model hinders free competition and leads to a slowdown in economic growth. The desire of oligarchs to get the maximum current benefit from commodity exports is considered as the main reason that does not allow the economy to reach a trajectory of sustainable economic growth. In this regard, one of the most urgent tasks is the combination of socialization of the state and effective management of it, on the one hand, and the capitalization of the economy, on the other. To achieve this goal, it is proposed to reduce inequality in income and property ownership. Special attention is paid to the need to form a new elite. ; У статті досліджуються причини структурних та регіональних диспропорцій економіки України. Констатується, що сировинний характер та відкритість призвели до надмірної залежності національної економіки від кон'юнктури на світових ринках. Акцентується увага на тому, що сировинна орієнтація та істотний розрив між регіонами за обсягами ВВП на душу населення зберігаються, незважаючи на зміну влади, економічні та політичні реформи, спрямованість інтеграційних процесів. Наявність негативних трендів у економічному розвитку України пояснюється особливістю інститутів, сформованих у процесі ринкової трансформації інверсійного типу, а саме: відсутністю інституціональної комплементарності. Наголошується, що в країні утвердилась модель кумівського капіталізму, в рамках якої рішення приймаються в інтересах вузького кола осіб. Прагнення олігархів отримати максимальну поточну вигоду від експорту сировинних товарів розглядається в якості основної причини, яка не дозволяє економіці України вийти на траєкторію сталого економічного зростання.

The article is devoted to Ukrainian Marxism, its initial stages of development and one of its main areas — anti-colonial and postcolonial research. It continues the discussion on the round table Ideology and Utopia. The Legacy of Marxism and Modern Political Reality (FD, No. 2, 2018). The author notes the attempts of the Ukrainian Marxists to adapt Marx's and Engels's main ideas to domestic realities and to criticize a number of these ideas. The article outlines main achievements of the Ukrainian Marxists in terms of anti- colonial and post-colonial studies. Julian Bachinsky in 1895 in the book Ukraine Irredenta substantiated the objective need to overcome the colonial status of Ukrainian lands and to create Ukrainian independent state. In 1919, Serhiy Mazlach and Vasyl Shakhray published the book, named To the Wave. In it they wrote that industrial capitalism turned Eastern Ukraine into a developed Russian colony, and its inhabitants — into a modern nation. It prepared the ground for making Ukraine independent. The expanded political and economic study of the phenomenon of colonialism and the substantiation of the status of Ukraine as one of the "European-type colonies" was given by Mikhaylo Volobuev-Artemov in the article On the Problem of the Ukrainian Eco- nomy, published in the journal Bolshevik of Ukraine (2-3, 1928). Volobuyev stressed: if in the USSR Ukraine will not become a separate economic unit, it will again turn into a colony. The author believes that the experience of Ukrainian neo-Marxism, which did not simplify the problems of colonialism, reducing it to a racial factor, is very relevant. The ideological resource of postcolonial studies, understanding Ukraine's specifics as "Euro- pean-type colony" is urgently needed today for in-depth reforms. ; Стаття присвячена українському марксизму, його початковим етапам розвитку та одному з його найголовніших напрямків — антиколоніальним і постколоніаль- ним дослідженням. Розвідка продовжує дискусії круглого столу «Ідеологія і уто- пія. Спадщина марксизму і сучасна політична реальність» («ФД», No2, 2018). Автор констатує намагання українських марксистів пристосувати загальні положення Маркса та Енґельса до вітчизняних реалій і критичне ставлення до низки цих по- ложень. У статті окреслено найголовніші досягнення українських марксистів у царині антиколоніальних і постколоніальних досліджень. Юліан Бачинський 1895 року у книзі «Україна Irredenta» обґрунтував об'єктивну потребу в подоланні колоніально- го стану українських земель Галичини та Наддніпрянщини та створення Української самостійної соборної держави. У 1919 році Сергій Мазлах і Василь Шахрай у книзі «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною)» писали, що індустріальний капіта- лізм перетворив східну Україну на розвинену російську колонію, а її мешканців — на сучасну націю. Це підготувало ґрунт унезалежнення України. Розгорнуте полі- тико-економічне дослідження явища колоніалізму й обґрунтування статусу України як однієї з «колоній європейського типу» дав Михайло Волобуєв-Артемов у статті «До проблеми української економіки» («Більшовик України», 1928, No2–3). Волобуєв наголошував: якщо в СССР Україна не стане окремою економічною одиницею, вона знову перетвориться на колонію. Автор вважає, що врахування досвіду українського неомарксизму, який не спрощував проблематику колоніалізму, зводячи її до расового чинника, є вельми актуальним. Ідейний ресурс постколоніальних студій, розуміння специфіки України як «колонії європейського типу» вкрай потрібні сьогодні для проведення глибин- них реформ.

The dissertation is devoted to the development of a new direction of the theory of economic expansion – China's foreign economic expansion into developing countries in the conditions of increasing geo-economic influence of China in the world economy.The research systematizes the theoretical foundations, which form the scientific paradigm of economic leadership and expansion, and determine the processes of economic expansion in the conditions of globalization of the world economy. analyzed the theoretical basis of the phenomenon of economic expansion, and also considered the stages and tools for implementing the strategy of global economic expansion in the case of China.It is revealed that a set of indicators, in particular, GDP, GDP growth rate, foreign trade turnover, flows and aggregate FDI, relative share of the leading country in foreign trade operations (trade, investments, etc.) of third countries, Shapley value, Banzhaf value, Coleman index, Nash equilibrium are used to evaluate the processes of international economic expansion.It is proved that the strategies analysis of China for the past 30 years have to combine traditional views – for example, the theory of hegemonic stability – who view expansion from the liberal-institutional point of view, with the views of Neogramscians, which emphasize the combination of state power and the socio-economic structure of capitalism (an issue that is extremely relevant in the analysis of China's economic model).Research is devoted to the theoretical foundations of the study of one of the most powerful instruments of China's economic expansion - direct foreign investment (FDI). There are constructed the theory of the influence of the company's political ties on the decision to implement direct foreign investment and interdependence product and political ties with management decisions made for enterprises operating in underdeveloped financial structures and inadequate institutional environment. ; Дисертаційну роботу присвячено розробці нового напрямку теорії економічної експансії – зовнішньоекономічної експансії Китаю в країни, що розвиваються, в умовах посилення геоекономічного впливу КНР у світовій економіці.У роботі систематизовано теоретичні засади, які формують наукову парадигму економічного лідерства і експансії, та обумовлюють процеси економічної експансії в умовах глобалізації світового господарства. проаналізовано теоретичні основи явища економічної експансії, а також розглянуто етапи й інструменти реалізації стратегії глобальної економічної експансії у випадку Китаю.Виявлено, що для оцінки процесів міжнародної економічної експансії використовується набір показників, зокрема, ВВП, темпи зростання ВВП, обсяг зовнішньоторговельного обороту, потоки і сукупні ПІІ, відносна частка країнилідера у зовнішньоекономічних операціях (торгівлі, інвестиціях тощо) третіх країн, обсяг золотовалютних резервів, вектор Шеплі, індекс Бенжара, показник Колемана, тарифи при рівновазі Неша тощо.Доведено, що для аналізу стратегії КНР за останні 30 років доводиться поєднувати традиційні погляди – наприклад, теорію гегемонічної стабільності – які розглядають експансію з ліберально-інституціоналістичного погляду, з поглядами неограмшіанців, які наголошують на поєднанні державної влади з соціально-економічною структурою капіталізму (питання, яке є надзвичайно актуальним при аналізі економічної моделі Китаю).Дослідження присвячено теоретичним засадам дослідження одного з найпотужніших інструментів економічної експансії Китаю – прямим закордонним інвестиціям (ПЗІ). Побудовано власну теорію впливу політичних зв'язків підприємства на рішення щодо здійснення прямого іноземного інвестування та взаємозалежності продуктивності та політичних зв'язків при прийняті управлінських рішень для підприємств які функціонують при недостатньо розвинених фінансових структурах та недосконалому інституційному середовищі.

The main factors of the comprador phenomenon as an actor of globalization are analyzed. The global liberal democracy that took shape during the second half of the 20th century is now being transformed. New actors are entering on the geopolitical space. Geopolitical order in the first decades of the XX s. faces the challenges of both the past century and the new. The issues of the new agenda and factors of new challenges are highlighted; shows the prospects for overcoming geopolitical turbulence. Attention is focused on the intensification of the challenges of the 20th century. along with the emergence of new ones in the second decade of the twenty-first century. Among these challenges - the Covid-19 pandemic and, accordingly, the global quarantine, which led to an increase in social tension in societies of different regions of the world, put on question the ability of state structures to ensure national security and the health of their citizens, which in general can have unexpected consequences, both for individual regions and countries, and the world as a whole. Due to the closure of state borders, the curtailment of transport links between continents and countries, between the internal national regions, a situation that is atypical for a globalized world has been created, which is familiar to us from the historical past, namely, the recreation of the world of fragmented feudalism, where other mechanisms of social and political interaction operate. It is indicated that from the point of view of the world-systems analysis, a small number of them belong to the capitalist center, that is, to the core, where the global agenda and the methods of protecting national security are formed. But the overwhelming majority of countries and states are in the periphery and semi-periphery groups. The phenomenon, which was the result of the colonial policy of nascent capitalism, persists to this day, but in other forms, retaining its functions. At the same time, the need to support the neo-colonial order remains, and therefore there is still a political interest in the formation of such groups in the third world (periphery) countries. ; Аналізуються основні чинники феномена компрадорства як актора глобалізації. Глобальна ліберальна демократія, яка формувалася протягом другої половини ХХ ст., начасі трансформується. На геополітичний простір виходять нові актори. Геополітичний порядок в перші десятиліття ХХІ с. зіштовхується з викликами як минулого століття, так і нового. Виокремлюються питання нового порядку денного та чинники нових викликів; вказуються перспективи подолання геополітичної турбулентності. Акцентується увага посиленні інтенсивності викликів ХХ ст. поряд із появою нових у другому десятилітті ХХІ ст. Серед нових викликів – пандемія Covid-19 та, відповідно, глобальний карантин, які призвели до зростання соціальної напруги у суспільствах різних регіонів світу, поставили під питання спроможність державних структур забезпечити національну безпеку та здоров'я своїх громадян, що в цілому може мати несподівані наслідки, як для окремих регіонів та держав, так і світу в цілому. Завдяки закриттю державних кордонів, згортанню транспортних зв'язків між континентами та країнами, між внутрішньонаціональними регіонами утворилася нетипова для глобалізованого світу ситуація, знайома нам з історичного минулого, а саме – відтворення світу роздробленого феодалізму, де працюють інші механізми соціальної і політичної взаємодії. Вказується, що з точки зору світ-системного аналізу, невелика кількість з них належить до капіталістичного центру, тобто до ядра, де формується глобальний порядок денний і засоби захисту національної безпеки. Але переважна кількість країн і держав знаходяться в групах периферії та напівпериферії. Явище, що стало результатом колоніальної політики за часів народження капіталізму, зберігається дотепер, але в інших формах, зберігаючи свої функції. Водночас зберігається необхідність підтримки неоколоніальних порядків, і тому залишається політична зацікавленість у формуванні таких груп в країнах третього світу (периферії).

The article demonstrates the relevance of the concept of «national bourgeoisie» in the context of researching the ruling elite in Ukraine. The main limitations of the current concepts of the Ukrainian ruling elite are an ahistorical approach, and treating it (elite) as an anomaly, pathology. Particular attention is paid to the criticism of the concepts «neopatrimonial democracy», «oligarchy», «corruption», which constitute the core contents of the current concepts of the ruling elite in Ukraine. The concept of «national bourgeoisie» and the exposition of its evolution in Marxist theory serves as the basis for the criticism. It was determined that neopatrimonialism, and with it oligarchy and corruption, are concepts denoting the power of one faction unfavorable for theother faction of the bourgeoisie. These terms do not refer to any existing norm, alternative, do not imply the opposite, its otherness (democracy, the rule of law, but they are polemical, rhetorical figures in the class struggle. The theoretical content of these concepts acquires scientific meaning only when using the Marxian concept of the bourgeoisie (or the national bourgeoisie in the Marxist tradition), which presupposesthe rule of law insofar as it meets the economic interests of the bourgeoisie, and the state is a concentrated expression of these interests, as well as a foothold in the struggle of different factions of the bourgeoisie among themselves and against the oppressed classes (hence, bourgeois democracy). Power is not conceived outside of capital since capitalists are indirectly or directly related to each other and influence the authorities' decisions. Under the conditions of postcolonialism, or neocolonialism, the national bourgeoisie has resorted to more direct forms of protecting their interests through state, restricting foreign capital in the economy and political power. However, this does not mean the absolute independence of the national bourgeoisie from the transnational bourgeoisie, both in the political and in economic sense. The study proves the necessity of using the concept of «national bourgeoisie» for researching the ruling elite in Ukraine under capitalism in general, and the intra– and interclass struggle in particular. ; Обґрунтовується актуальність застосування поняття «національна буржуазія» в контексті визначення правлячої еліти в Україні. В результаті аналізу існуючих понять української правлячої еліти виділяються їх головні недоліки: антиісторичний підхід та репрезентація її як аномалії, патології. Особлива увага приділяється критиці понять «неопатримоніальна демократія», «олігархія», «корупція», які складають головний зміст сучасних концепцій правлячої еліти в Україні. Підставою для критики послужило поняття «національна буржуазія» та виклад його еволюції в марксистській теорії. Було визначено, що неопатримоніалізм, а разом із ним, олігархія і корупція – це поняття, що позначають невигідну для однієї фракції буржуазії владу іншої її фракції. Ці поняття не відсилають до жодної наявної норми, альтернативи, не передбачають протилежність, своє інобуття (демократія, сила права), але є полемічними, риторичними фігурами в ідеологічній класовій боротьбі. Теоретичний зміст цих понять знаходить науковий сенс тільки в умовах використання марксівського поняття буржуазії(або національної буржуазії в марксистській традиції), яке передбачає верховенство закону остільки, оскільки воно відповідає економічним інтересам буржуазії, а держава є концентрованим виразом цих інтересів, а також плацдармом для боротьби різних фракцій буржуазії між собою і проти пригноблених класів (звідси, буржуазна демократія). Влада не мислиться поза капіталом, оскільки капіталісти опосередковано або безпосередньо пов'язані між собою та впливають на рішення влади. В умовах постколоніалізму, або неоколоніалізму, національна буржуазія вдається до більш безпосередніх форм захисту своїх інтересів за допомогою держави, обмежуючи вплив закордонного капіталу в економіці та у владі. Втім, це аж ніяк не означає абсолютну незалежність національної буржуазії від транснаціональної буржуазії в політичному та в економічному сенсі. Стверджується необхідність звернення до зазначеного поняття для розгляду правлячої еліти в Україні в умовах капіталізму в цілому, й внутрі– та міжкласової боротьби, зокрема.

Головне концептуальне положення пропонованої наукової розвідки – деконструкція модерної міфологеми «Схід–Захід» на грунті компаративного аналізу православної та католицької картин світу. Методом герме¬нев-тичної інтерпретації смислів східного й західного християнства створюються дві моделі міфологічного топосу: православна з притаманними для неї тенденціями до містицизму, соборності, комунітарних (соціалістичних) форм управління і католицька, якій властиві раціоналізм, персоналізм, ліберальна демократія, домінування особистісного чинника. Національну культуру розглянуто на засадах феноменології релігії як маргінальну міфологічно-географічну зону з відповідними типами регіональних ідентичностей Західної й Східної України, що постають у ролі подвійної іпостасі Чужого. . The main provisions of the proposed conceptual exploration - deconstruction of modern myth of «East – West» on the basis of comparative analysis of the Orthodox and Catholic world views. Through hermeneutic interpretation of meanings in Eastern and Western Christianity are created two models of mythological topos: Orthodox space with its tendencies to mysticism, collegiality, communitarian (socialist) forms of governance, and Catholic space, which is characteristic of rationalism, personalism, liberal democracy, the dominance of the personal factor. National culture is interpreted on the base of phenomenology of religion as a marginal mythological and geographical area of the two types of regional identities in Western and Eastern Ukraine, which appears as a double incarnation of Strange. Comparative analysis of pictures of the world Orthodoxy and Catholicism allowed to postulate the presence of Christianity in the two discourses of thinking and being: Western individualistic (personalism) and Eastern collectivist (unity, collegiality). This difference is the basis of cultural and historically conditioned differences in the further development of the mentality of the East and the West, and assumes the character of radical opposition to social mythology in the Ukrainian context. Mental topos in Western Ukraine (the myth of «Lviv») and mythological geography of «South» and «Donbass» are partial manifestations of discourses Person and Union which function despite all the liberal calls for a «multicultural tolerance» by archetypal opposition «We–They». Western topos comes from bourgeois rationality and tends to private enterprise, individual integrity, liberal freedoms, national values. The eastern topos leans towards social (community) irrationality, collective ownership, dissolution of personality in general totalitarian forms of government and class equality. Conflict of local identities, that tend to rebuilt itself, bringing to the absolute their ethnocultural features with the aim self-clarification. Its content becomes: social and class («capitalism–communism», «bourgeoisie – proletariat»), political («democracy–totalitarianism»), linguistic and national («pro-Russian» – «Pro-Ukrainian»') and symbolic and mythical («Bandera–Crime»). These symbolic lines can be continued indefinitely. Of course, it would at least be naive to believe that religious motivation in today's secular society has an absolute impact on the global geopolitical faults and confrontation. However, going after the M. Weber, one could argue that it is sacred values as unconscious, deeply embedded in the social psyche structures on the level of mentality inertially continue to influence mental setup and mutual prejudices between East and West Ukraine – even regardless of awareness of their speakers. The partial removal of tension in this dichotomy is possible through finding common origins of western and eastern traditions, that should be sought in the evangelical concept of love.This concept was pronounced in the formula-signature of Sophia inherent to Kiev version of the doctrine. Sophia suggests the harmony (symphony) of sociality and spirituality, rationality and emotion, theory and practice. Sophia makes favorable conditions for dialogue of Orthodox Church with the Catholic concept of integral humanism. This is the priority vector of reforms of the Catholic doctrine. Implementation of this dialogue must take the combined forces of church and state. State cultural policy must be based on the achievements of modern theoretical cultural studies, in particular knowledge of the religious mechanisms of modeling of myths, stereotypes, phenomenology of Alien and experience with Stranger.

The article deals with sociocultural peculiarities of conceptions of innovation and modernization. Different models of modernization – westernization, overtaking modernization, organic­innovative modernization, non­organic­mobilization modernization, combining modernization – are showed. Justified that innovative­modernization processes have roots in political, economical, national identity of people. That's why it takes complementary of explicit (economical, political, social reforms) and implicit (existing, condition of non­alibi in being) levels. Shown that from the conceptual point of view innovation and modernization – are mutual and interchangeable notions. But the sociocultural context is much more complexity. Researched that identifying of innovation and modernization is legitimating in Modern limits as period of becoming and developing of European culture, integrative characteristic of transferring from traditional society to contemporary, included all modern social institutes (state, system of education, industrialism, market, ideology etc.) and also mental installations (diversification of knowledge on natural and humanitarian, value­rational actions). Signed that diversification of innovation and modernization are observing during transferring from Modern to Postmodern with its postutopism, postmetaphysics, posthumanism, critics of onto­theo­teleo­fallus­logos­centrism, and in social sphere – postcapitalism, netocracy, crisis of traditional institutes. Postmodern tendencies in education – appearance of phenomenon such net anti­pedagogics of I. Illich etc. Complexity of innovative processes in contemporary world is due to global transferring processes. Among of them: transferring from capitalism to postcapitalism or neofeudalism – power of transnational corporations or corporacracy. This world demands new knowledge, new methodology and new thesaurus. ; В статье раскрываются социокультурные особенности концептов инновации и модернизации. Показаны различные модели модернизации: вестернизация, догоняющая модернизация, органически­инновационная, неорганически­мобилизационная, комбинированная. Обосновано, что инновационно­модернизационные процессы затрагивают политическую, экономическую, национальную индентичность народа, что предполагает комплементарность эксплицитного (экономические, политические, социальные реформы) и имплицитного (экзистирование, состояние не­алиби в бытии) уровней. Показано, что с понятийной точки зрения инновация и модернизация – взаимозаменяемые понятия. Сложнее обстоит дело в социокультурном контексте. Исследовано, что отождествление инновации и модернизации легитимно в границах Модерна как периода становления европейской культуры, интегральной характеристики перехода от традиционного общества к современному, включающей все современные социальные институты (государство, система образования, индустриальность, рынок, идеология и др.), а также ментальные установки (разделение знания на естественнонаучное и гуманитарное, целерациональность и др.). Отмечается, что разделение инновации и модернизации наблюдается при переходе от Модерна к Постмодерну с его постутопизмом, постметафизикой, постгуманизмом, критикой онто­тео­телео­фалло­лого­центризма, а в социальной сфере – посткапитализмом, нетократией, кризисом традиционных институтов. Постмодернистские тенденции в образовании – появление таких феноменов, как сетевая антипедагогика И. Иллича и др. Сложность инновационных процессов в современном мире обуславливается глобальными трансформационными процессами, связанными с переходом от капитализма к посткапитализму или неофеодализму – власти транснациональных корпораций или корпоратократии. Этот мир требует нового знания, новой методологии и нового концептуального аппарата. ; В статье раскрываются социокультурные особенности концептов инновации и модернизации. Показаны различные модели модернизации: вестернизация, догоняющая модернизация, органически­инновационная, неорганически­мобилизационная, комбинированная. Обосновано, что инновационно­модернизационные процессы затрагивают политическую, экономическую, национальную индентичность народа, что предполагает комплементарность эксплицитного (экономические, политические, социальные реформы) и имплицитного (экзистирование, состояние не­алиби в бытии) уровней. Показано, что с понятийной точки зрения инновация и модернизация – взаимозаменяемые понятия. Сложнее обстоит дело в социокультурном контексте. Исследовано, что отождествление инновации и модернизации легитимно в границах Модерна как периода становления европейской культуры, интегральной характеристики перехода от традиционного общества к современному, включающей все современные социальные институты (государство, система образования, индустриальность, рынок, идеология и др.), а также ментальные установки (разделение знания на естественнонаучное и гуманитарное, целерациональность и др.). Отмечается, что разделение инновации и модернизации наблюдается при переходе от Модерна к Постмодерну с его постутопизмом, постметафизикой, постгуманизмом, критикой онто­тео­телео­фалло­лого­центризма, а в социальной сфере – посткапитализмом, нетократией, кризисом традиционных институтов. Постмодернистские тенденции в образовании – появление таких феноменов, как сетевая антипедагогика И. Иллича и др. Сложность инновационных процессов в современном мире обуславливается глобальными трансформационными процессами, связанными с переходом от капитализма к посткапитализму или неофеодализму – власти транснациональных корпораций или корпоратократии. Этот мир требует нового знания, новой методологии и нового концептуального аппарата.

The article emphasises that Max Weber's works, counselled by Bohdan Kistiakivskyi and dedicated to the analyses of revolutionary events of 1905 in the Russian Empire, contain somewhat controversial conclusions. On the one hand, a prominent German thinker believed that Russian social-reformist liberal democracy has embarked on the path of self-renunciation by virtue of the fact that its only historical chance laid within the system of zemstvo and under the conditions of the implementation of a way more moderate agricultural programme than the one advocated by cadet liberalism. On the other hand, he substantiated a view that Russian society turned to the Western European model, renouncing patriarchal "agrarian communism" and narodnichestvo (Russian populism). The comparison between Weber's and Kistiakivskyi's standpoints is then made, as of thinkers who, together with Simmel and Sombart, considered social relations in terms of social rationalisation. The convergence of views of these theorists is demonstrated through a deliberately positive attitude to anti-centralism of Mykhailo Drahomanov, criticism of the democratic intelligentsia radicalisation, and condemnation of its pan-moralism (focus on the total struggle for "truth"; non-recognition of ethical neutrality in assessments; assumption that human consciousness is focalised around ethics). The difference is said to be particularly demonstrated by the fact that Bohdan Kistiakivskyi was much less concerned with the role of the Protestant-Reformation factor in the genesis of liberal ideology. The article instantiates that sectarian Protestant puritanism, especially the heterodoxy of Protestant ethics of the Reformation, can be characterised as a phenomenon with a fundamentally dual and ambivalent nature. The aforementioned phenomenon formed a dual causal connection with both the "spirit of capitalism" and the "spirit of agrarian communism" condemned by Weber. That is the worldview of the bourgeois-liberal social class as well as the socially disadvantaged groups of the peasantry. Some of Weber's references to Müntzer (f.e., that peasant riots headed by Thomas Müntzer had a decisive influence on the evolution of Luther's views) allow us to believe that Weber himself understood the full extent of the ideological ambiguity of the Protestant phenomenon. ; У статті йдеться про створені за консультування Богдана Кістяківського праці Макса Ве- бера, присвячені аналізові революційних подій 1905 року в Російській імперії. Автор арґумен- тує, що висновки, викладені в цих текстах, є певною мірою контроверсійними. З одного боку, визначний німецький мислитель вважав, що російська соціал-реформістська ліберальна де- мократія потрапила на шлях самозречення, оскільки мала історичний шанс тільки в рамках системи земства і за умов здійснення набагато помірнішої аґрарної програми, ніж та, за яку ратував кадетський лібералізм. З іншого боку, він доводив, що російське суспільство стало на шлях західноєвропейських країн, зрікаючись патріархального «аґрарного комунізму» та народництва. Стаття також містить порівняння поглядів М. Вебера та Б. Кістяківського як мислителів, які поряд із Ґ. Зимелем та В. Зомбартом розглядали суспільні відносини з погляду соціальної раціоналізації. Близькість позицій цих теоретиків вбачається у підкреслено позитивному ставленні до антицентралізму Михайла Драгоманова, критиці радикалізації демократичної інтеліґенції та засудженні її панморалізму (орієнтації на тотальну боротьбу за «правду»; заперечення визнання нейтральної щодо етичних оцінок зони; припущення, що свідомість народу орієнтована суто етично). Відмінності полягали, зокрема, в тому, що Богдан Кістяківський меншої ваги надавав ролі протестантсько-реформаційного чинника у генезі ідеології лібералізму. Автор статті жоводить, що сектантський протестантський пуританізм, а надто гетеродоксія протестантської етики доби Реформації можуть бути схарактеризовані як явища принципово дуальні та амбівалентні. Це формувало двоїстий каузальний зв'язок як із «духом капіталізму», так і з засуджуваним з боку М. Вебера «духом аґрарного комунізму». Йдеться про віддзеркалення світогляду як бюрґерсько-ліберальних верств, так і соціально упосліджених верств селянського стану. Окремі Веберові згадування Т. Мюнцера (наприклад, щодо вирішального впливу на еволюцію поглядів М. Лютера селянських заворушень на чолі з Мюнцером) дають підстави для припущення, що М. Вебер насправді розумів ідейну неоднозначність протестантського феномену.

UK: Дослідження процесу аграрного реформування на початку ХХ століття є актуальним як із теоретичної, так і з практичної точки зору. Однією з головних особливостей України, починаючи з другої половини ХІХ – початку ХХ століття, стали аграрні перетворення: селянська реформа початку 60-х років; столипінська реформа 1906-1914 років. Ці події свідчать про злободенний стан аграрного питання для сучасної України. Аграрне питання було однією з головних причин революції 1905–1907 років, вирішити яке запропонував голова Ради Міністрів Міністр внутрішніх справ П.А. Столипін. У листопаді 1906 року він підготував указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 року. Закон містив основні положення аграрної реформи. П. Столипін вважав, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробниками товарного хліба, а згодом знову постане проблема малоземельності. Він запропонував зруйнувати селянську общину і перерозподілити селянські землі на користь заможних селян (фермерів), які мали стати опорою режиму і одночасно виробниками товарного хліба. Ця реформа активно сприяла становленню капіталізму. В кожному з регіонів України, в тому числі і на Лівобережжі, проведення та наслідки реформи мали свої особливості. Як і в минулому сільське господарство є провідною галуззю економіки. Проводячи порівняння аграрного законодавства початку ХХ століття із сьогоденням, можна побачити, що в сучасних умовах на новому, більш цивілізованому рівні знову постали питання аграрного реформування, що вимагає політичної волі законодавців. Так, вже відбулося роздержавлення аграрного сектору, починає запроваджуватися ринок землі, але залишається багато нерозв'язаних проблем. До цього часу в правовій свідомості українського суспільства, поглядах певних політичних сил існують сумніви щодо правомірності надання землі статусу товару. Тому в наукових дослідженнях має панувати об'єктивне осмислення аграрної політики та процесу дійсної реалізації права приватної власності на землю через впровадження ринку землі та підвищення ролі аграріїв у соціально-економічному та політичному житті України. EN: The study of the process of agrarian reform in the early twentieth century is relevant both from a theoretical and practical point of view. One of the main features of Ukraine, starting from the second half of the XIX – early XX century, was the agrarian transformation: the peasant reform of the early 60s of the century; the Stolypin reform 1906–1914. This series of events in itself indicates the current state of the agrarian question for modern Ukraine. The agrarian question was one of the main causes of the revolution of 1905-1907, which was proposed by the Chairman of the Council of Ministers and Minister of internal Affairs P.A. Stolypin. P. Stolypin argued that the elimination of landownership would lead to the loss of producers of commercial bread and then again the problem of land shortages. He proposed by destroying the peasant community and redistributing peasant land for the benefit of wealthy peasants (farmers) who were to become the mainstay of the regime and at the same time producers of marketable bread. This reform actively contributed to the emergence of capitalism. In each of the regions of Ukraine, including the Left Bank, the implementation and consequences of the reform had their own peculiarities. As in the past, agriculture is a leading sector of the economy. Comparing the agricultural legislation of the early twentieth century. today, we see that in today's context, at a new, more civilized level, the question of agrarian reform has arisen again, requiring the political will of the legislators. Yes, the agrarian sector has already been divested, the land market is beginning to be introduced, but many unresolved problems remain today. Until now, in the legal consciousness of Ukrainian society, the views of certain political forces, there are doubts about the lawfulness of granting land the status of commodity. Therefore, scientific research should be dominated by an objective understanding of agrarian policy and in particular, the process of actual realization of the right of private ownership of land, through the introduction of the land market and increasing the role of agrarians in the socio-economic and political life of Ukraine.

The article studies the participation of Bulgarian civil society in corruption counteraction on the national levels. It determines the extent of the "capture" of the state by corruption and underlies the systemic character of corruption in this country despite over a decade of EU membership. It is emphasized that the modern corruption practices in Bulgaria originated in the late 1980s and early 1990s: the overthrow of the communist regime and transition to market economy caused the emergence of informal groups of the former communist nomenklatura. It is noted that these groups still control the decision-making processes in the country by their activities in the "shadow zone" of politics, economy, and justice. Corruption significantly reduces the effect of the EU financial assistance and is an obstacle to Bulgaria's accession to the Schengen Area. The author notes that corruption counteraction has been included in the agenda of public policy only since the formation of I. Kostov's democratic government in 1997. The final decision concerning the European integration vector in Bulgaria's development led to the government and civil society cooperation in defining the national anti-corruption policy.The analysis of the pace of reforms in Bulgaria made it possible to conclude that this country has fallen into a post-communist trap, being in the "grey zone" between socialism and capitalism: de facto, several families form the Bulgarian politics; the media owners usually have close ties with the political elite, leading to lack of quality investigative journalism and to pronounced self-censorship of journalists; none of the Bulgarian ex-government officials have been convicted of corruption crimes. What makes Bulgaria significantly different from the other Central and Eastern European countries (especially Romania and Slovakia) is that the protest actions are not strong enough to force the authorities to take them into account. The largest surge in anti-corruption protests (three "waves") was noted in 2013: 1) protests of socio-economic nature, complemented by anti-corruption demands (January – February); 2) protests against corruption and oligarchic political system (June – July); 3) student anti-corruption protests (November). The author emphasizes that currently the Bulgarian civil society remains relatively weak in its anti-corruption activities. The main obstacles to the effective work of the non-governmental sector include a rather limited participation of the NGOs in the public and political life, lack of solidarity etc. ; Досліджується участь громадянського суспільства Болгарії в протидії корупції на національному рівні. Визначено масштаби корупційного «захоплення держави», підкреслено системний характер корупції в цій країні попри понад десятилітнє членство в ЄС. Акцентовано, що новітні корупційні практики в Болгарії своїм корінням сягають кінця 1980-х ‒ початку 1990-х рр.: повалення комуністичного режиму та перехід до ринкової економіки зумовили появу неформальних угруповань колишньої комуністичної номенклатури. Звернено увагу, що ці угруповання донині контролюють процеси прийняття рішень у державі, діючи в тіньовій зоні політики, економіки й юстиції. Відзначено, що корупція істотно знижує ефект фінансової допомоги ЄС та є перешкодою приєднанню Болгарії до Шенгенської зони. Зауважено, що протидія корупції включена в порядок денний публічної політики лише з 1997 р. із приходом демократичного уряду І. Костова. Констатовано, що остаточна визначеність щодо євроінтеграційного вектора розвитку Болгарії зумовила співпрацю уряду та громадянського суспільства у виробленні національної антикорупційної політики.Аналіз темпів реформ у Болгарії уможливив висновок, що ця країна потрапила в посткомуністичну пастку, опинившись у «сірій зоні» між соціалізмом і капіталізмом: фактично кілька родин формують болгарську політику; власники медіа переважно тісно пов'язані з політичною елітою, тому бракує якісних журналістських розслідувань, увиразнена самоцензура журналістів; жоден із болгарських екс-урядовців не відбуває покарання за вчинені корупційні злочини. Звернено увагу, що Болгарія істотно відрізняється від інших держав Центрально-Східної Європи (найперше, Румунії та Словаччини) тим, що протестні акції тут не настільки потужні, аби влада була вимушена прислухатися до них. Відзначений найбільший в історії Болгарії сплеск антикорупційних протестів (три «хвилі») 2013 р.: 1) протести соціально-економічного спрямування, доповнені антикорупційними вимогами (січень – лютий); 2) протести проти корупції та олігархічної політичної системи (червень ‒ липень); 3) студентські антикорупційні протести (листопад). Підкреслено, що нині болгарське громадянське суспільство залишається порівняно слабким у своїй антикорупційній протидії. Перешкодами ефективній роботі неурядового сектора визначено доволі обмежену участь НУО в громадсько-політичному житті, відсутність солідарності та ін.

The article studies the participation of Bulgarian civil society in corruption counteraction on the national levels. It determines the extent of the "capture" of the state by corruption and underlies the systemic character of corruption in this country despite over a decade of EU membership. It is emphasized that the modern corruption practices in Bulgaria originated in the late 1980s and early 1990s: the overthrow of the communist regime and transition to market economy caused the emergence of informal groups of the former communist nomenklatura. It is noted that these groups still control the decision-making processes in the country by their activities in the "shadow zone" of politics, economy, and justice. Corruption significantly reduces the effect of the EU financial assistance and is an obstacle to Bulgaria's accession to the Schengen Area. The author notes that corruption counteraction has been included in the agenda of public policy only since the formation of I. Kostov's democratic government in 1997. The final decision concerning the European integration vector in Bulgaria's development led to the government and civil society cooperation in defining the national anti-corruption policy.The analysis of the pace of reforms in Bulgaria made it possible to conclude that this country has fallen into a post-communist trap, being in the "grey zone" between socialism and capitalism: de facto, several families form the Bulgarian politics; the media owners usually have close ties with the political elite, leading to lack of quality investigative journalism and to pronounced self-censorship of journalists; none of the Bulgarian ex-government officials have been convicted of corruption crimes. What makes Bulgaria significantly different from the other Central and Eastern European countries (especially Romania and Slovakia) is that the protest actions are not strong enough to force the authorities to take them into account. The largest surge in anti-corruption protests (three "waves") was noted in 2013: 1) protests of socio-economic nature, complemented by anti-corruption demands (January – February); 2) protests against corruption and oligarchic political system (June – July); 3) student anti-corruption protests (November). The author emphasizes that currently the Bulgarian civil society remains relatively weak in its anti-corruption activities. The main obstacles to the effective work of the non-governmental sector include a rather limited participation of the NGOs in the public and political life, lack of solidarity etc. ; Досліджується участь громадянського суспільства Болгарії в протидії корупції на національному рівні. Визначено масштаби корупційного «захоплення держави», підкреслено системний характер корупції в цій країні попри понад десятилітнє членство в ЄС. Акцентовано, що новітні корупційні практики в Болгарії своїм корінням сягають кінця 1980-х ‒ початку 1990-х рр.: повалення комуністичного режиму та перехід до ринкової економіки зумовили появу неформальних угруповань колишньої комуністичної номенклатури. Звернено увагу, що ці угруповання донині контролюють процеси прийняття рішень у державі, діючи в тіньовій зоні політики, економіки й юстиції. Відзначено, що корупція істотно знижує ефект фінансової допомоги ЄС та є перешкодою приєднанню Болгарії до Шенгенської зони. Зауважено, що протидія корупції включена в порядок денний публічної політики лише з 1997 р. із приходом демократичного уряду І. Костова. Констатовано, що остаточна визначеність щодо євроінтеграційного вектора розвитку Болгарії зумовила співпрацю уряду та громадянського суспільства у виробленні національної антикорупційної політики.Аналіз темпів реформ у Болгарії уможливив висновок, що ця країна потрапила в посткомуністичну пастку, опинившись у «сірій зоні» між соціалізмом і капіталізмом: фактично кілька родин формують болгарську політику; власники медіа переважно тісно пов'язані з політичною елітою, тому бракує якісних журналістських розслідувань, увиразнена самоцензура журналістів; жоден із болгарських екс-урядовців не відбуває покарання за вчинені корупційні злочини. Звернено увагу, що Болгарія істотно відрізняється від інших держав Центрально-Східної Європи (найперше, Румунії та Словаччини) тим, що протестні акції тут не настільки потужні, аби влада була вимушена прислухатися до них. Відзначений найбільший в історії Болгарії сплеск антикорупційних протестів (три «хвилі») 2013 р.: 1) протести соціально-економічного спрямування, доповнені антикорупційними вимогами (січень – лютий); 2) протести проти корупції та олігархічної політичної системи (червень ‒ липень); 3) студентські антикорупційні протести (листопад). Підкреслено, що нині болгарське громадянське суспільство залишається порівняно слабким у своїй антикорупційній протидії. Перешкодами ефективній роботі неурядового сектора визначено доволі обмежену участь НУО в громадсько-політичному житті, відсутність солідарності та ін.