Suchergebnisse

The purpose of the article is to specify the definition of relevant terms and concepts in the paradigm of applied cultural studies. The article reviews the concepts of "cultural practices and processes", "art practices", "art processes" and issues regarding the term definition and their combination. It defines "Cultural Science", "Cultural Studies", and "Culturology", and places art practices in cultural discourse and "contemporary issue" in the system of the contemporary art research. Thus, at the present stage, it is essential to consider the art and cultural research issues because of their crucial social point. The research methodology applies methods of the system-wide cultural approach, in particular, the method of synthesis, which has helped to compare and generalise research sources and literature; system method for analysis of cultural aspects of art processes. Thus, with the help of the methods mentioned above, we collected the existing theories on an appreciation of the issue's properties and gave scientific credence to it. The scientific novelty of the article is to express a comprehensive definition of "contemporary art and cultural practices and processes"; to clarify the role of the object in interdisciplinary research using the analysis of the international and domestic scientific discussion of theoretical and practical research of art and cultural practices. Conclusions. Thus, researching Cultural Studies as an interdisciplinary field that examines the ties between political and social relations and the impact of cultural processes in general, we propose an author's definition of "contemporary art and cultural practices and processes". By them, we imply the civil significant and the incredibly innovative aesthetic activity of a person/people associated with the creation of art pieces, their acquisition by public spaces, preservation, permanent application or demonstration, as well as a qualitative change in the states or phenomena of art forms, systems, objects, interactions that occur during the development of global or definite society culture, and are considered up-to-date at the time of their emergence and generate an acute social resonance. Contemporary art and cultural processes are characterised by uniqueness, and their variability is determined by a combination of conditions and circumstances. For this purpose, they are dynamic forms, and art and cultural practices can be treated as artefacts of these forms. ; Цель статьи – конкретизация определения актуальных терминов и понятий в парадигме прикладных культурологических исследований. В статье исследуются понятия «культурные практики и процессы», «художественные практики», «арт-процессы» и проблемы в определении сроков и их комбинационного сочетания. В частности: «Культурология», «Cultural Studies», «Culturology» и определения места художественных практик в культурологическом дискурсе и «актуального» в системе исследования современного искусства. Итак, на сегодняшнем этапе, актуальной становится проработка проблематики культурных исследований с учетом их острой социальной значимости. Методология исследования: применены методы, соответствующие системному культурологическому подходу, в частности метод синтеза, который помог сопоставить и обобщить научные источники и литературу; системный метод для анализа культурологических аспектов художественных процессов. Таким образом, с помощью заявленных методов собраны и научно обоснованы существующие теории относительно понимания отдельных качеств определенной проблемы. Научная новизна работы заключается в том, что в ней на основе анализа международной и отечественной научной дискуссии теоретических и практических исследований культурных и художественных практик сформулировано комплексное определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы»; выяснена роль объекта в междисциплинарных исследованиях. Выводы. Итак, изучая Cultural Studies как междисциплинарную область, которая исследует взаимосвязь политических, общественных отношений и влияния на них культурных в общем смысле процессов предлагаем авторское определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы». Под ними мы понимаем гражданско значимую, остро экспериментальную эстетическую деятельность человека / людей, связанную с созданием произведений искусства, их освоением в общественных пространствах, хранением, перманентным применением или демонстрацией, а также качественное изменение состояний или явлений художественных форм, систем, объектов, взаимодействий, происходящих в ходе развития общей или конкретной культуры общества, которые считаются современными на момент их возникновения и порождают острый социальный резонанс. Актуальные культурно-художественные процессы характеризуются уникальностью, а их вариантность определяется сочетанием условий и обстоятельств протекания. В этом смысле они являются динамическими формами, а культурно-художественные практики могут рассматриваться как артефакты этих форм. ; Мета статті – конкретизація визначення актуальних термінів і понять у парадигмі прикладних культурологічних досліджень. В статті досліджуються поняття «культурні практики та процеси», «мистецькі практики», «артпроцеси» та проблеми у визначені певних термінів і їх комбінаційного поєднання. Зокрема: «Культурологія», «Cultural Studies», «Culturology» і визначення місця мистецьких практик у культурологічному дискурсі та «актуального» в системі дослідження сучасного мистецтва. Отже, на сьогоднішньому етапі, актуальним постає опрацьовування проблематики культурно-мистецьких досліджень з огляду на їхню гостру соціальну значущість. Методологія дослідження: застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові, зокрема метод синтезу, що допоміг зіставити та узагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічних аспектів мистецьких процесів. Таким чином, з допомогою заявлених методів зібрані та науково обґрунтовані існуючі теорії щодо розуміння окремих якостей визначеної проблеми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на основі аналізу міжнародної та вітчизняної наукової дискусії теоретичних і практичних досліджень культурних та мистецьких практик сформульовано комплексне визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси»; з'ясована роль об'єкту у міждисциплінарних дослідженнях. Висновки. Отже, вивчаючи Cultural Studies як міждисциплінарну галузь, що досліджує взаємозв'язок політичних, суспільних відносин та впливу на них культурних у загальному змісті процесів пропонуємо авторське визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси». Під ними ми розуміємо громадянсько значущу, гостро експериментальну естетичну діяльність людини / людей, пов'язану зі створенням творів мистецтва, їх освоєнням у громадських просторах, збереженням, перманентним застосуванням чи демонстрацією, а також якісну зміну станів або явищ мистецьких форм, систем, об'єктів, взаємодій, що відбуваються у ході розвитку загальної чи конкретної культури суспільства, вважаються сучасними на момент їх виникнення та породжують гострий соціальний резонанс. Актуальні культурно-мистецькі процеси характеризуються унікальністю, а їх варіантність визначається поєднанням умов та обставин протікання. У цьому сенсі вони є динамічними формами, а культурно-мистецькі практики можуть розглядатись як артефакти цих форм.

The purpose of the article is to specify the definition of relevant terms and concepts in the paradigm of applied cultural studies. The article reviews the concepts of "cultural practices and processes", "art practices", "art processes" and issues regarding the term definition and their combination. It defines "Cultural Science", "Cultural Studies", and "Culturology", and places art practices in cultural discourse and "contemporary issue" in the system of the contemporary art research. Thus, at the present stage, it is essential to consider the art and cultural research issues because of their crucial social point. The research methodology applies methods of the system-wide cultural approach, in particular, the method of synthesis, which has helped to compare and generalise research sources and literature; system method for analysis of cultural aspects of art processes. Thus, with the help of the methods mentioned above, we collected the existing theories on an appreciation of the issue's properties and gave scientific credence to it. The scientific novelty of the article is to express a comprehensive definition of "contemporary art and cultural practices and processes"; to clarify the role of the object in interdisciplinary research using the analysis of the international and domestic scientific discussion of theoretical and practical research of art and cultural practices. Conclusions. Thus, researching Cultural Studies as an interdisciplinary field that examines the ties between political and social relations and the impact of cultural processes in general, we propose an author's definition of "contemporary art and cultural practices and processes". By them, we imply the civil significant and the incredibly innovative aesthetic activity of a person/people associated with the creation of art pieces, their acquisition by public spaces, preservation, permanent application or demonstration, as well as a qualitative change in the states or phenomena of art forms, systems, objects, interactions that occur during the development of global or definite society culture, and are considered up-to-date at the time of their emergence and generate an acute social resonance. Contemporary art and cultural processes are characterised by uniqueness, and their variability is determined by a combination of conditions and circumstances. For this purpose, they are dynamic forms, and art and cultural practices can be treated as artefacts of these forms. ; Цель статьи – конкретизация определения актуальных терминов и понятий в парадигме прикладных культурологических исследований. В статье исследуются понятия «культурные практики и процессы», «художественные практики», «арт-процессы» и проблемы в определении сроков и их комбинационного сочетания. В частности: «Культурология», «Cultural Studies», «Culturology» и определения места художественных практик в культурологическом дискурсе и «актуального» в системе исследования современного искусства. Итак, на сегодняшнем этапе, актуальной становится проработка проблематики культурных исследований с учетом их острой социальной значимости. Методология исследования: применены методы, соответствующие системному культурологическому подходу, в частности метод синтеза, который помог сопоставить и обобщить научные источники и литературу; системный метод для анализа культурологических аспектов художественных процессов. Таким образом, с помощью заявленных методов собраны и научно обоснованы существующие теории относительно понимания отдельных качеств определенной проблемы. Научная новизна работы заключается в том, что в ней на основе анализа международной и отечественной научной дискуссии теоретических и практических исследований культурных и художественных практик сформулировано комплексное определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы»; выяснена роль объекта в междисциплинарных исследованиях. Выводы. Итак, изучая Cultural Studies как междисциплинарную область, которая исследует взаимосвязь политических, общественных отношений и влияния на них культурных в общем смысле процессов предлагаем авторское определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы». Под ними мы понимаем гражданско значимую, остро экспериментальную эстетическую деятельность человека / людей, связанную с созданием произведений искусства, их освоением в общественных пространствах, хранением, перманентным применением или демонстрацией, а также качественное изменение состояний или явлений художественных форм, систем, объектов, взаимодействий, происходящих в ходе развития общей или конкретной культуры общества, которые считаются современными на момент их возникновения и порождают острый социальный резонанс. Актуальные культурно-художественные процессы характеризуются уникальностью, а их вариантность определяется сочетанием условий и обстоятельств протекания. В этом смысле они являются динамическими формами, а культурно-художественные практики могут рассматриваться как артефакты этих форм. ; Мета статті – конкретизація визначення актуальних термінів і понять у парадигмі прикладних культурологічних досліджень. В статті досліджуються поняття «культурні практики та процеси», «мистецькі практики», «артпроцеси» та проблеми у визначені певних термінів і їх комбінаційного поєднання. Зокрема: «Культурологія», «Cultural Studies», «Culturology» і визначення місця мистецьких практик у культурологічному дискурсі та «актуального» в системі дослідження сучасного мистецтва. Отже, на сьогоднішньому етапі, актуальним постає опрацьовування проблематики культурно-мистецьких досліджень з огляду на їхню гостру соціальну значущість. Методологія дослідження: застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові, зокрема метод синтезу, що допоміг зіставити та узагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічних аспектів мистецьких процесів. Таким чином, з допомогою заявлених методів зібрані та науково обґрунтовані існуючі теорії щодо розуміння окремих якостей визначеної проблеми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на основі аналізу міжнародної та вітчизняної наукової дискусії теоретичних і практичних досліджень культурних та мистецьких практик сформульовано комплексне визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси»; з'ясована роль об'єкту у міждисциплінарних дослідженнях. Висновки. Отже, вивчаючи Cultural Studies як міждисциплінарну галузь, що досліджує взаємозв'язок політичних, суспільних відносин та впливу на них культурних у загальному змісті процесів пропонуємо авторське визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси». Під ними ми розуміємо громадянсько значущу, гостро експериментальну естетичну діяльність людини / людей, пов'язану зі створенням творів мистецтва, їх освоєнням у громадських просторах, збереженням, перманентним застосуванням чи демонстрацією, а також якісну зміну станів або явищ мистецьких форм, систем, об'єктів, взаємодій, що відбуваються у ході розвитку загальної чи конкретної культури суспільства, вважаються сучасними на момент їх виникнення та породжують гострий соціальний резонанс. Актуальні культурно-мистецькі процеси характеризуються унікальністю, а їх варіантність визначається поєднанням умов та обставин протікання. У цьому сенсі вони є динамічними формами, а культурно-мистецькі практики можуть розглядатись як артефакти цих форм.

Background. The specificity of military operations with the use of modern military hardware determines the severity of damage, which in turn aggravates and complicates the provision of medical care in terms of restoration of anatomical structures and functional capabilities. The said substantiated the need for improvement, development of the latest technologies, principles of surgical treatment of the wounded, in particular, those with gunshot injuries of the upper extremities. The purpose of our work is to prove the effectiveness of surgical treatment of the victims with polystructural firearm injuries of the upper extremities in the context of reducing the evacuation routes to the institution providing quaternary medical care. Materials and methods. The subject of the study was 63 soldiers with polystructural firearm wounds of the upper extremities. Two monitoring groups were selected. The criterion for the distribution was the time between injury and admission to the hospital providing highly specialized, quaternary, care, namely: up to a week and a period from 1 to 6 months. The first group included 21 patients, who were hospitalized within the week, the second — 42 people, who for various reasons were hospitalized in 1–6 months after gunshot wound of the upper limbs. Results. The average time from the injury to the planned restorative-plastic surgery in the first group was 21.0 ± 3.2 days, in the second — 73.0 ± ± 6.5 days. A comparative analysis of long-term results shows that the patients in the first group, who were hospitalized at IV stage within one week after the injury, required highly specialized medical care and received it, which enabled 15 of the 21 wounded (71.4 %) to return to service, and the rest — to everyday duties. Whereas the number of patients in the second group, who were at this level of care in 1–6 months after the injury, was almost twice less, namely 16 out of 42 (38.1 %). The rest — 26 (61.9 %) patients — continued to receive medical and rehabilitation assistance. Conclusions. Thus, the timely and adequate provision of medical care at a highly specialized level serves as the guarantor for preser­ving the quality of life of the wounded and the condition that allows them to be returned not only to ordinary daily duties, but also to a majority of professional military activities. ; Актуальность. Специфика ведения боевых действий с применением современной военной техники обусловливает тяжесть повреждения, что, в свою очередь, отягощает и усложняет оказание медицинской помощи в плане восстановления анатомических структур и функциональных возможностей. Обозначенное обосновало необходимость совершенствования, разработки новейших технологий, принципов тактики хирургического лечения раненых, в частности, с огнестрельными травмами верхних конечностей. Цель работы: доказать эффективность хирургического лечения раненых с полиструктурными огнестрельными травмами верхних конечностей при условии сокращения маршрутов эвакуации в учреждения IV уровня оказания медицинской помощи. Материалы и методы. Объектом исследования были 63 военнослужащих с полиструктурными огнестрельными ранениями верхних конечностей. Выделены 2 группы наблюдения. Критерием распределения был срок между ранением и фактом поступления в учреждение IV уровня высокоспециализированной помощи: до недели и 1–6 месяцев. В первую группу вошел 21 раненый, госпитализированный в течение недели, во вторую — 42 человека, которые по разным причинам были госпитализированы через 1–6 месяцев после огнестрельной травмы верхних конечностей. Результаты. Средние сроки от времени ранения до выполнения запланированной базовой восстановительно-пластической операции в первой группе составляли 21,0 ± 3,2 суток, во второй — 73,0 ± 6,5 суток. Сравнительный анализ отдаленных результатов свидетельствует, что пациенты первой группы, которые были госпитализированы на IV этап в срок до недели после ранения, требовали и получили соответствующую высокоспециализированную медицинскую помощь, что позволило вернуть в строй 15 человек из 21 (71,4 %), а остальных — к повседневным обязанностям. Тогда как среди пациентов второй группы, поступивших на указанный уровень помощи через 1–6 месяцев после травмы, таких было практически в два раза меньше — 16 из 42 (38,1 %). У остальных 26 (61,9 %) продолжались лечебно-реабилитационные мероприятия. ­Выводы. Таким образом, своевременное и адекватное оказание медицинской помощи на высокоспециализированном уровне является гарантом сохранения качества жизни раненым и условием, которое не только позволяет вернуть их к обычным повседневным обязанностям, но и дает возможность большинству вернуться к профессиональной военной деятельности. ; Актуальність. Специфіка ведення бойових дій із застосуванням сучасної військової техніки обумовлює тяжкість пошкодження, що, зі свого боку, обтяжує та ускладнює надання медичної допомоги щодо відновлення анатомічних структур та функціональних можливостей. Зазначене обґрунтувало необхідність удосконалення, розробки новітніх технологій, принципів тактики хірургічного лікування поранених, зокрема, з вогнепальними травмами верхніх кінцівок. Мета роботи: довести ефективність хірургічного лікування поранених із поліструктурними вогнепальними травмами верхніх кінцівок за умови скорочення маршрутів евакуації до закладу IV рівня надання медичної допомоги. Матеріали та методи. Об'єктом дослідження були 63 військовослужбовці з поліструктурними вогнепальними пораненнями верхніх кінцівок. Виділено 2 групи спостереження. Критерієм розподілу був строк між пораненням і фактом надходження до закладу IV рівня високоспеціалізованої допомоги: до тижня та 1–6 місяців. До першої групи увійшов 21 поранений, госпіталізований упродовж тижня, до другої — 42 особи, які з різних причин були госпіталізовані через 1–6 місяців після вогнепальної травми верхніх кінцівок. Результати. Середні строки від часу поранення до виконання запланованої базової відновно-пластичної операції в першій групі становили 21,0 ± 3,2 доби, у другій — 73,0 ± 6,5 доби. Порівняльний аналіз віддалених результатів свідчить, що пацієнти першої групи, які були госпіталізовані на IV етап у строк до тижня після поранення, потребували високоспеціалізованої медичної допомоги й отримали її, що дало можливість повернути в стрій 15 осіб із 21 (71,4 %), а решту — до повсякденних обов'язків. Тоді як серед пацієнтів другої групи, які потрапили на зазначений рівень допомоги через 1–6 місяців після травми, таких було практично вдвічі менше — 16 із 42 (38,1 %). У решти 26 (61,9 %) тривали лікувально-реабілітаційні заходи. Висновки. Отже, своєчасне та адекватне надання медичної допомоги на високоспеціалізованому рівні є гарантом збереження якості життя пораненим та умовою, що не тільки дозволяє повернути їх до звичайних повсякденних обов'язків, але й надає можливість більшості з них повернутись до професійної військової діяльності.

В представленій статті автором висвітлюються основні причини виникнення Східної кризи та її роль у формуванні македонського питання. Послідовно розглядаються події, що відбувалися на Балканах в ХІХ – ХХ ст., які безпосередньо ставали головними причинами виникнення Східної кризи на Балканах, під якою можна розуміти питання про долю турецьких володінь в Європі. Прослідковано і оцінено відчайдушні спроби болгарського державного керівництва вирішити та розв'язати македонське питання на свою користь. Проаналізовано, що Берлінський конгрес став рубіжним моментом в історії Балкан. Зігравши певну стабілізуючу роль, він одночасно заклав ті фундаментальні балканські протиріччя, які на довгі роки, аж до сьогоднішнього дня, закріпили за Балканами недобру славу «порохового льоху Європи». В статті подана характеристика македонського питання, його виникнення та причини. Розглядається становище македонських земель, яке після Берлінського конгресу істотно ускладнилося. На карті Європи з'явилися нові незалежні держави, хоч і сильно урізані берлінськими постановами. Всі вони мали програми «національного визволення», і всі ці програми містили пункт про приєднання македонських територій.У статті підкреслюється, що Болгарія, рішеннями Берлінського конгресу, була глибоко ображена: болгарські землі розчленовувалися, а македонські землі відторгалися від Болгарії. Це боляче вдарило по національних почуттях болгар. «Болгарія в межах, передбачених у Сан ­ Стефанському договорі!» ­ так можна сформулювати мету зовнішньої політики Болгарії після Берлінського конгресу. Македонське питання відтепер стало каменем спотикання в болгаро ­ сербських відносинах. Ідея конфедерації Сербії та Болгарії була остаточно похована, а суперництво між двома країнами щодо македонського питання ставало джерелом постійної загрози міжслов'янської війни на Балканах. Також було визначено вплив македонського питання в контексті Східної кризи на зовнішню політику Болгарії, його місце в політиці європейських держав. Прослідковано наростання протиріч через македонські території між балканськими країнами і проаналізовано позиції європейських держав у даному питанні в період загострення Східної кризи.Підсумовано та оцінено, що об'єктивно Берлінський трактат, після якого і загострилася ситуація на Балканах і результати його призвели до Східної кризи, став вираженням реального співвідношення сил великих європейських держав у 1878 році. Це співвідношення склалося тоді не на користь Росії і балканських народів. ; В представленій статті автором висвітлюються основні причини виникнення Східної кризи та її роль у формуванні македонського питання. Послідовно розглядаються події, що відбувалися на Балканах в ХІХ – ХХ ст., які безпосередньо ставали головними причинами виникнення Східної кризи на Балканах, під якою можна розуміти питання про долю турецьких володінь в Європі. Прослідковано і оцінено відчайдушні спроби болгарського державного керівництва вирішити та розв'язати македонське питання на свою користь. Проаналізовано, що Берлінський конгрес став рубіжним моментом в історії Балкан. Зігравши певну стабілізуючу роль, він одночасно заклав ті фундаментальні балканські протиріччя, які на довгі роки, аж до сьогоднішнього дня, закріпили за Балканами недобру славу «порохового льоху Європи». В статті подана характеристика македонського питання, його виникнення та причини. Розглядається становище македонських земель, яке після Берлінського конгресу істотно ускладнилося. На карті Європи з'явилися нові незалежні держави, хоч і сильно урізані берлінськими постановами. Всі вони мали програми «національного визволення», і всі ці програми містили пункт про приєднання македонських територій.У статті підкреслюється, що Болгарія, рішеннями Берлінського конгресу, була глибоко ображена: болгарські землі розчленовувалися, а македонські землі відторгалися від Болгарії. Це боляче вдарило по національних почуттях болгар. «Болгарія в межах, передбачених у Сан ­ Стефанському договорі!» ­ так можна сформулювати мету зовнішньої політики Болгарії після Берлінського конгресу. Македонське питання відтепер стало каменем спотикання в болгаро ­ сербських відносинах. Ідея конфедерації Сербії та Болгарії була остаточно похована, а суперництво між двома країнами щодо македонського питання ставало джерелом постійної загрози міжслов'янської війни на Балканах. Також було визначено вплив македонського питання в контексті Східної кризи на зовнішню політику Болгарії, його місце в політиці європейських держав. Прослідковано наростання протиріч через македонські території між балканськими країнами і проаналізовано позиції європейських держав у даному питанні в період загострення Східної кризи.Підсумовано та оцінено, що об'єктивно Берлінський трактат, після якого і загострилася ситуація на Балканах і результати його призвели до Східної кризи, став вираженням реального співвідношення сил великих європейських держав у 1878 році. Це співвідношення склалося тоді не на користь Росії і балканських народів. ; In the presented article the author highlights the main causes of east crisis and its role in shaping the macedonian question. Consistently considered events that took place in the balkans in the XIX ­ XX centuries. directly were the main causes of the crisis in the eastern balkans, during which it is possible to understand the fate of the turkish possessions in Europe. Evaluated and examined the desperate attempts of the bulgarian state leadership to decide and resolve the macedonian issue in their favor. Analyzes that the berlin congress became a landmark moment in the history of the balkans. Playing a stabilizing role, it also laid the fundamental balkan conflict that for many years, up until today, secured balkans notoriety" powder keg of Europe".The article description macedonian question of its origin and cause. Considered, the situation macedonian lands that after the berlin congress substantially complicated. On the map of Europe, the newly independent states, though much curtailed in berlin regulations. All of them were of the "national liberation", and all of these programs contain para macedonian accession areas.The article stresses that bulgaria, decisions of the berlin congress was deeply offended : bulgarian lands separated and macedonian lands reject from bulgaria. It is painfully hit the bulgarian national feeling . "Bulgaria within the stipulated san ­ stefano treaty!" ­ So we can formulate the goal of the foreign policy of bulgaria after the berlin congress. Macedonian question now has become a stumbling block in bulgarian ­ serbian relations. The idea of a confederation of Serbia and Bulgaria was finally buried, and the rivalry between the two countries on the macedonian issue became a source of constant threat among the Slavs war in the balkans. It was also the influence of macedonian question in the context of east crisis on the foreign policy of bulgaria, its place in the politics of european countries. Examined the growth of conflict over macedonian territory between the balkan countries and analyzed the position of european states in this scenario issue in acute east crisis.Summarized and evaluated objectively treaty of Berlin, and after which worsened the situation in the balkans and its results led to the "eastern crisis", was an expression of the real balance of forces great european powers in 1878. This relationship did not have the benefit of Russia and the balkan peoples.

Problem setting. One of the cross-cutting lines of the current stage of public administration reform is the creation of a professional, efficient, effective, transparent and flexible system of executive authorities, which will be a prerequisite for the development of good governance in Ukraine. To do this, it is important to make the institutional capacity building (ICB) of such organizations. Institutional capacity is the ability of executive authorities to effectively achieve its goals, to maintain sustainable operation in the long run, to make high-quality public administration decisions with the broad involvement of beneficiaries and stakeholders.Recent research and publications analysis. Some aspects of the institutional capacity of public institutions have been the subject of domestic research by L.Kulish, O.Naumov, S.Brekhov, L.Naumova, O.Chemerys, M.Voinovskyi, N.Kolisnychenko, O.Ros, H.Shchedrova, K.Petrenko.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Despite a significant number of publications, the issue of the institutional capacity of the executive authorities still remains poorly explored in the science of public administration. Institutional capacity building instruments, one of which is an institutional audit, in particular, need to be further studied. The usage of institutional audit not only strengthens the institutional capacity of the executive authorities, but also forms the basis for the implementation of good governance approaches in the system of public administration. That is why the selected area of research is extremely important in modern conditions of public administration reform in Ukraine.Paper main body. The concept of audit at the present stage is no longer limited to financial control. The general audit methodology, which includes external assessment or self-assessment in accordance with established standards, establishing a certain current state of affairs, identifying opportunities for development and making recommendations, allows it to be adapted to all procedures, processes, operations and systems of any organization. But the purpose of the audit remains the same – to make sure that the functioning of the institution is carried out within a certain budget, goals, requirements or rules.The need to separate institutional audit from audit in public sector is due to current trends of the institutional capacity building of public institutions.To assist the executive authorities in the institutional capacity building, we use the institutional audit mechanism, by which we mean the instrument of public monitoring and control of institutional capacity of public institutions as the ability of these organizations to effectively achieve its mission and maintain long-term sustainability and quality of public services as a result of public administration functions performed by public institutions. And although the institutional audit is essentially part of the public administration function of monitoring and control, it is focused not on identifying violations and further application of sanctions to responsible persons, but on finding potential for institutional development of executive authorities, effective and efficient performance of its functions.The institutional capacity building of executive authorities involves increasing its capacity for sustainable, consistent and reliable implementation of goals and objectives. In practice, it means improving the organization's management system, including decision-making, financial management, human resource management processes, establishing effective internal and external communication, and so on.An important component of institutional audit is the actual assessment of institutional capacity, which aims to outline the organizational and behavioral aspects of the system that contribute to its efficiency. Through evaluation, the executive authorities receive a diagnosis of the internal environment, processes and goals, as well as a better understanding of the role of all stakeholders. The results of the assessment are the answer to the question "What are the shortcomings in the planning, implementation and effectiveness of a particular executive authorities?". And every shortcoming identified today is a potential opportunity for development tomorrow.The efficiency of the institutional capacity assessment process and institutional audit in general depends on many factors, which can be divided into internal and external. Internal factors, as a rule, relate to the transparency of the executive authority, in particular the interest and willingness of its management to communicate with auditors, the presence of the request of the institution itself to undergo an institutional audit. Instead, external factors in the efficiency of institutional audit are more concerned with involving stakeholders in this process. Moreover, researchers and experts consider the involvement of stakeholders not only as subjects of the audit process, but also as drivers for the implementation of measures to increase the institutional capacity of the executive authority.In this context, we consider it appropriate to involve the public in the face of non-government organizations (NGOs) as independent institutional auditors. In particular, these may be organizations or coalitions of organizations operating in a field similar to a public institution. For example, NGOs working with people with disabilities could conduct institutional audits for social policy departments of local government administrations.The process of the institutional capacity building of executive authorities doesn't give immediate results, because it is accompanied by changes within the organization, which always, despite the positive or negative, cause resistance from personnel. Add to this the over-bureaucratized structures and processes of public administration decision-making, the prevalence of political expediency over economy, efficiency and effectiveness, and the lack of a strategy, but also a clearly defined mission, in most executive authorities, we will be given an incredibly difficult task for an institutional audit. However, without overcoming these obstacles and ensuring sustainable institutional development of public institutions, it is impossible to form an effective system of public administration or build a democratic, social and legal state.Conclusions of the research and prospects for further studies. The institutional capacity building of the executive authorities is an important step towards implementing the concept of good governance in Ukraine and bringing public institutions to a qualitatively new level of functioning. Harmonization of such key components of a public institution as mission and vision, management system, corporate culture, organizational structure, communication within the organization and with the external environment, staff training and motivation system, work practices and procedures, will allow executive authorities to implement its tasks and achieve the objectives. And the continuous connection with the beneficiaries and stakeholders present in the institutional audit will increase the transparency and parity of the government's interaction with the public, which is the key to the democratization of public relations in the state.However, in the domestic realities, institutional audit does not have sufficient methodological and regulatory support, and what is available is scattered between different laws, regulations and even types of audit. Systematization of legal bases of institutional audit and strengthening of methodological basis of its carrying out is a key direction of further scientific studies. ; Розглянуто систему аудитів у публічному секторі та визначено роль інституційного аудиту в підвищенні інституційної спроможності органів виконавчої влади та формуванні засад доброго врядування. Виокремлено напрямки посилення інституційної спроможності органів виконавчої влади. Визначено об'єкт, результати та потенційні вигоди процесу оцінювання інституційної спроможності як складової інституційного аудиту. З метою підвищення ефективності інституційного аудиту запропоновано залучати громадські об'єднання до інституційного аудиту відповідних органів виконавчої влади чи їх структурних підрозділів.

Problem setting. One of the cross-cutting lines of the current stage of public administration reform is the creation of a professional, efficient, effective, transparent and flexible system of executive authorities, which will be a prerequisite for the development of good governance in Ukraine. To do this, it is important to make the institutional capacity building (ICB) of such organizations. Institutional capacity is the ability of executive authorities to effectively achieve its goals, to maintain sustainable operation in the long run, to make high-quality public administration decisions with the broad involvement of beneficiaries and stakeholders.Recent research and publications analysis. Some aspects of the institutional capacity of public institutions have been the subject of domestic research by L.Kulish, O.Naumov, S.Brekhov, L.Naumova, O.Chemerys, M.Voinovskyi, N.Kolisnychenko, O.Ros, H.Shchedrova, K.Petrenko.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Despite a significant number of publications, the issue of the institutional capacity of the executive authorities still remains poorly explored in the science of public administration. Institutional capacity building instruments, one of which is an institutional audit, in particular, need to be further studied. The usage of institutional audit not only strengthens the institutional capacity of the executive authorities, but also forms the basis for the implementation of good governance approaches in the system of public administration. That is why the selected area of research is extremely important in modern conditions of public administration reform in Ukraine.Paper main body. The concept of audit at the present stage is no longer limited to financial control. The general audit methodology, which includes external assessment or self-assessment in accordance with established standards, establishing a certain current state of affairs, identifying opportunities for development and making recommendations, allows it to be adapted to all procedures, processes, operations and systems of any organization. But the purpose of the audit remains the same – to make sure that the functioning of the institution is carried out within a certain budget, goals, requirements or rules.The need to separate institutional audit from audit in public sector is due to current trends of the institutional capacity building of public institutions.To assist the executive authorities in the institutional capacity building, we use the institutional audit mechanism, by which we mean the instrument of public monitoring and control of institutional capacity of public institutions as the ability of these organizations to effectively achieve its mission and maintain long-term sustainability and quality of public services as a result of public administration functions performed by public institutions. And although the institutional audit is essentially part of the public administration function of monitoring and control, it is focused not on identifying violations and further application of sanctions to responsible persons, but on finding potential for institutional development of executive authorities, effective and efficient performance of its functions.The institutional capacity building of executive authorities involves increasing its capacity for sustainable, consistent and reliable implementation of goals and objectives. In practice, it means improving the organization's management system, including decision-making, financial management, human resource management processes, establishing effective internal and external communication, and so on.An important component of institutional audit is the actual assessment of institutional capacity, which aims to outline the organizational and behavioral aspects of the system that contribute to its efficiency. Through evaluation, the executive authorities receive a diagnosis of the internal environment, processes and goals, as well as a better understanding of the role of all stakeholders. The results of the assessment are the answer to the question "What are the shortcomings in the planning, implementation and effectiveness of a particular executive authorities?". And every shortcoming identified today is a potential opportunity for development tomorrow.The efficiency of the institutional capacity assessment process and institutional audit in general depends on many factors, which can be divided into internal and external. Internal factors, as a rule, relate to the transparency of the executive authority, in particular the interest and willingness of its management to communicate with auditors, the presence of the request of the institution itself to undergo an institutional audit. Instead, external factors in the efficiency of institutional audit are more concerned with involving stakeholders in this process. Moreover, researchers and experts consider the involvement of stakeholders not only as subjects of the audit process, but also as drivers for the implementation of measures to increase the institutional capacity of the executive authority.In this context, we consider it appropriate to involve the public in the face of non-government organizations (NGOs) as independent institutional auditors. In particular, these may be organizations or coalitions of organizations operating in a field similar to a public institution. For example, NGOs working with people with disabilities could conduct institutional audits for social policy departments of local government administrations.The process of the institutional capacity building of executive authorities doesn't give immediate results, because it is accompanied by changes within the organization, which always, despite the positive or negative, cause resistance from personnel. Add to this the over-bureaucratized structures and processes of public administration decision-making, the prevalence of political expediency over economy, efficiency and effectiveness, and the lack of a strategy, but also a clearly defined mission, in most executive authorities, we will be given an incredibly difficult task for an institutional audit. However, without overcoming these obstacles and ensuring sustainable institutional development of public institutions, it is impossible to form an effective system of public administration or build a democratic, social and legal state.Conclusions of the research and prospects for further studies. The institutional capacity building of the executive authorities is an important step towards implementing the concept of good governance in Ukraine and bringing public institutions to a qualitatively new level of functioning. Harmonization of such key components of a public institution as mission and vision, management system, corporate culture, organizational structure, communication within the organization and with the external environment, staff training and motivation system, work practices and procedures, will allow executive authorities to implement its tasks and achieve the objectives. And the continuous connection with the beneficiaries and stakeholders present in the institutional audit will increase the transparency and parity of the government's interaction with the public, which is the key to the democratization of public relations in the state.However, in the domestic realities, institutional audit does not have sufficient methodological and regulatory support, and what is available is scattered between different laws, regulations and even types of audit. Systematization of legal bases of institutional audit and strengthening of methodological basis of its carrying out is a key direction of further scientific studies. ; Розглянуто систему аудитів у публічному секторі та визначено роль інституційного аудиту в підвищенні інституційної спроможності органів виконавчої влади та формуванні засад доброго врядування. Виокремлено напрямки посилення інституційної спроможності органів виконавчої влади. Визначено об'єкт, результати та потенційні вигоди процесу оцінювання інституційної спроможності як складової інституційного аудиту. З метою підвищення ефективності інституційного аудиту запропоновано залучати громадські об'єднання до інституційного аудиту відповідних органів виконавчої влади чи їх структурних підрозділів.

The aim of the article is to show the ideological transformation of the left part of the Canadian political spectrum from the post-stalinist shifts till the Cuban missile crisis. The presented material can be used in further studies of the Cold war from the ideological approach. The results of the study can contribute to the better understanding of the Cold War history in Canada, regarding the global confrontation as a conflict of not only the superpowers but also the ideas. The article is also a case study of political parties, making an account of factors which caused organizational instability and changes in their ideological orientation. The main results: it has been found that there was a significant right-wing ideological shift in the Canadian Labour movement and Social Democrats as well. On the other hand, our study shows how the Communists were able to keep their ideological background stable and overcome the organizational weakness of 1956-59, even if the price was paid in losing some people the among their ranks. The article shows a wide range of factors that influenced that drift. Concise conclusions: It is shown that overall the Canadian left were weakened during this period. The most powerful leftist party, the Co-operative Commonwealth Federation, has shown a denounce of some Marxist theses in the 1956 conference, and that led it to further centrist transformation, united with the labour movement in this drift. The Cold war influenced this shift in many cases, as the Left program documents consistently show the distancing from the communist regimes which are claimed as totalitarian. The Communist Party of Canada was left as a one, and reasonably weak, pro-soviet power, remaining somewhat orthodox in its doctrinal ideological beliefs. Their activities were crippled as well due to societal opposal to them as a rival Cold war side. Originality and scientific novelty of the current article are based on the fact that, for the first time, the attempt has been made to give an account of program changes of the Canadian Left while considering the factors which led to them (or their absence). For the first time there has been made a comparison of those changes which gives us possibility to characterize Canadian political climate during the subsequent period. ; Мета статті – показати ідеологічну трансформацію лівої частини канадського політичного спектру від постсталінських зрушень до кубинської ракетної кризи. Представлений матеріал може бути використаний у подальших дослідженнях холодної війни з ідеологічного підходу. Результати дослідження можуть сприяти кращому розумінню історії «холодної війни» в Канаді, розглядаючи глобальне протистояння як конфлікт не лише наддержав, а й ідей. Стаття також є тематичним дослідженням політичних партій із врахуванням факторів, що спричинили організаційну нестабільність та зміни їх ідеологічної спрямованості. Основні результати: виявлено, що в канадському робітничому та соціал-демократичному рухах відбулися значні ідеологічні зрушення вправо. З іншого боку, наше дослідження показує, як комуністи зуміли зберегти свою ідеологію і подолати організаційну слабкість 1956-59 років, навіть якщо ціною була втрата деяких людей у своїх рядах. У статті показано широкий спектр факторів, які вплинули на цей дрейф. Стислі висновки: Показано, що в цілому канадські ліві були ослаблені в цей період. Найпотужніша ліва партія, Кооперативна Федерація Співдружності, продемонструвала на конференції 1956 року відхід від деяких марксистських тез, що привело її до подальших центристських перетворень, в яких вона була поєднана з робітничим рухом. Холодна війна вплинула на цей зсув у багатьох випадках, оскільки ліві програмні документи послідовно показують дистанціювання від комуністичних режимів, які називаються тоталітарними. Комуністична партія Канади залишилася єдиною і досить слабкою прорадянською силою, зберігаючи певну ортодоксальність у своїх доктринальних ідеологічних переконаннях. Її діяльність була також суттєво зменшена у масштабах через протидію суспільства як прихильникам сторони-суперниці Канади в «холодній війні». Оригінальність та наукова новизна даної статті ґрунтуються на тому, що вперше зроблено спробу розглянути програмні зміни канадських лівих з урахуванням факторів, які до них (або їх відсутності) призвели. Вперше проведено порівняння цих змін, що дає можливість охарактеризувати канадський політичний клімат у досліджуваний період. ; Мета статті – показати ідеологічну трансформацію лівої частини канадського політичного спектру від постсталінських зрушень до кубинської ракетної кризи. Представлений матеріал може бути використаний у подальших дослідженнях холодної війни з ідеологічного підходу. Результати дослідження можуть сприяти кращому розумінню історії «холодної війни» в Канаді, розглядаючи глобальне протистояння як конфлікт не лише наддержав, а й ідей. Стаття також є тематичним дослідженням політичних партій із врахуванням факторів, що спричинили організаційну нестабільність та зміни їх ідеологічної спрямованості. Основні результати: виявлено, що в канадському робітничому та соціал-демократичному рухах відбулися значні ідеологічні зрушення вправо. З іншого боку, наше дослідження показує, як комуністи зуміли зберегти свою ідеологію і подолати організаційну слабкість 1956-59 років, навіть якщо ціною була втрата деяких людей у своїх рядах. У статті показано широкий спектр факторів, які вплинули на цей дрейф. Стислі висновки: Показано, що в цілому канадські ліві були ослаблені в цей період. Найпотужніша ліва партія, Кооперативна Федерація Співдружності, продемонструвала на конференції 1956 року відхід від деяких марксистських тез, що привело її до подальших центристських перетворень, в яких вона була поєднана з робітничим рухом. Холодна війна вплинула на цей зсув у багатьох випадках, оскільки ліві програмні документи послідовно показують дистанціювання від комуністичних режимів, які називаються тоталітарними. Комуністична партія Канади залишилася єдиною і досить слабкою прорадянською силою, зберігаючи певну ортодоксальність у своїх доктринальних ідеологічних переконаннях. Її діяльність була також суттєво зменшена у масштабах через протидію суспільства як прихильникам сторони-суперниці Канади в «холодній війні». Оригінальність та наукова новизна даної статті ґрунтуються на тому, що вперше зроблено спробу розглянути програмні зміни канадських лівих з урахуванням факторів, які до них (або їх відсутності) призвели. Вперше проведено порівняння цих змін, що дає можливість охарактеризувати канадський політичний клімат у досліджуваний період.

The interaction of individuals, groups, communities, politicians and authorities interacting on cultural, ideological, geopolitical and other issues from the point of view of synergetic is explored. levels. Their interaction is based on democratic values such as democracy, public opinion, law, freedom of speech and action, competence, responsibility, human dignity, non-interference with privacy, the ability to defend and defend their own interests. All this throughout the history of building a language policy model has integrated and systematically influenced its formation and development. Synergetic component is the constructive and destructive interaction of different carriers of political ideologies, representatives of political institutions, political views of the subjects of language policy, etc., which positively or negatively influence the formation of the model. In this sense, the synergistic aspect of constructing a model of language policy is analyzed, which is to be understood as a complete model in terms of content and substance, which is formed on the basis of both constructive and destructive methodologies that link its parts to a coherent body, which is in continuous interaction. in the conditions of periodic statelessness of the Ukrainian people. It has been found out that the constructive component of constructing a model of language policy is such concepts as state independence, the only state language that fulfills a unifying role in society, the national idea, national interests, democratic values, etc., without which an effective model of language policy is built. impossible. Lack of constructing a model of language policy lack of constructive interaction, desire to understand and find a compromise of different language policy subjects, as well as – anti-Ukrainian institutions that form in the Ukrainians pro-Russian identity, linguistic-political identity, Ukrainian non-acceptance, non-Ukrainian state languages, culture, history, heroes and more. It is noted that the lack of any interaction, manipulation of the socio-political consciousness and political behavior of the community for the sake of revenge and victory, hinders the construction of a model of language policy. Synergetic is defined as a phenomenon and construct that is characterized by the kinds of interactions that lead to both the constructive renewal that took place in legally independent Ukraine in the early 1990-s and the destructive change in the language policy model that took place in the mid-1990-s. with the coming into power of pro-Russian politicians. The constructive interaction of national democrats and former communists is negatively affected, on the one hand, by their culture, consciousness and ideology, on the other, by belonging to different vectors – western or eastern. In this context, there is a lack of hostilitywarring interaction between the characters that are expressed in language-political conflicts and linguistic-political separatism, which impede the constructive model of language policy. Such destructive relations between the left-wing political forces, which in the late 1980-s, and the right-wing ones that were revived, reflected in the development and adoption of laws of Ukraine, in particular, on languages in the Ukrainian SSR, which, on the one hand, declared Ukrainian as the state language, on the other hand, blocked its constructive development and spread in the South and East of the country. This law, like all others after it, essentially laid the foundations for the construction of a dual model of language policy, which is based on the lack of political interaction between the pro-Ukrainian and pro-Russian parts of Ukrainian politics. ; Досліджується взаємодія індивідів, груп, спільнот, політиків і влади на культурному, ідеологічному, геополітичному та ін. рівнях з точки зору синергетики. Їх взаємодія ґрунтується на демократичних цінностях, якими є народовладдя, громадська думка, право, свобода слова і дій, компетентність, відповідальність, людська гідність, невтручання в особисте життя, можливість захищати та відстоювати власні інтереси. Усе це упродовж усієї історії побудови моделі мовної політики комплексно і системно впливає на її формування та розбудову. Складовою синергетики є конструктивна і деструктивна взаємодія різних носіїв політичних ідеологій, представників політичних інституцій, за політичними поглядами суб'єктів мовної політики та ін., які позитивно чи негативно впливають на формування моделі. У цьому сенсі аналізується синергетичний аспект побудови моделі мовної політики, що варто розуміти як закінчену у змістовному і сутнісному відношеннях модель, яка формується на основі як конструктивної, так і деструктивної методологіях, які зв'язують її частини у цілісний організм, який знаходиться у безперервній взаємодії в умовах періодичної бездержавності українського народу. З'ясовано, що конструктивною складовою побудови моделі мовної політики є такі концепти як державна незалежність, єдина державна мова, яка виконує у суспільстві об'єднавчу роль, національна ідея, національні інтереси, демократичні цінності та ін., без яких побудувати ефективну модель мовної політики неможливо. Гальмують побудову моделі мовної політики відсутність конструктивної взаємодії, бажання порозумітися та знайти компроміс різних за ідеологією суб'єктів мовної політики, а також – антиукраїнськи налаштовані інституції, які формують в українців проросійську самосвідомість, мовно-політичну ідентичність, неприйняття усього українського: державної незалежності, української мови, культури, історії, героїв та ін. Зазначено, що гальмує побудову моделі мовної політики також відсутність будь-якої взаємодії, маніпулювання суспільнополітичною свідомістю та політичною поведінкою спільноти заради реваншу та перемоги. Дається визначення синергетики як явища і конструкту, якому притаманні такі види взаємодій, які ведуть як до конструктивного оновлення, що відбулося у юридично незалежній Україні на початку 1990-х років, так і – деструктивної зміни моделі мовної політики, яка відбулася у середині 90 – х рр. з приходом до влади проросійськи налаштованих політиків. На конструктивну взаємодію національних демократів і колишніх комуністів негативно впливає, з одного боку, їх культура, свідомість та ідеологія, з іншого, приналежність до різних векторів – західного чи східного. У цьому контексті перемагає відсутність взаємодії, що змінюється ворожнечею, війною символів, які виражаються у мовно-політичних конфліктах та мовно-політичному сепаратизмі, які перешкоджають конструктивно розбудовувати модель мовної політики. Такі деструктивні стосунки «лівих» політичних сил, які у кінці 1980-х рр. відживали, і «правих», які відроджувалися, відобразилися на розробці та ухваленні законів України, зокрема, «Про мови в Українській РСР», який, з одного боку, проголосив українську мову державною, з іншого, заблокував її конструктивний розвиток та поширення на Півдні і Сході країни. Цей закон, як і усі інші після нього, по суті, заклав підвалини для побудови подвійної моделі мовної політики, яка базується на відсутності політичної взаємодії проукраїнськи і проросійськи налаштованих частин українського політикуму.

The interaction of individuals, groups, communities, politicians and authorities interacting on cultural, ideological, geopolitical and other issues from the point of view of synergetic is explored. levels. Their interaction is based on democratic values such as democracy, public opinion, law, freedom of speech and action, competence, responsibility, human dignity, non-interference with privacy, the ability to defend and defend their own interests. All this throughout the history of building a language policy model has integrated and systematically influenced its formation and development. Synergetic component is the constructive and destructive interaction of different carriers of political ideologies, representatives of political institutions, political views of the subjects of language policy, etc., which positively or negatively influence the formation of the model. In this sense, the synergistic aspect of constructing a model of language policy is analyzed, which is to be understood as a complete model in terms of content and substance, which is formed on the basis of both constructive and destructive methodologies that link its parts to a coherent body, which is in continuous interaction. in the conditions of periodic statelessness of the Ukrainian people. It has been found out that the constructive component of constructing a model of language policy is such concepts as state independence, the only state language that fulfills a unifying role in society, the national idea, national interests, democratic values, etc., without which an effective model of language policy is built. impossible. Lack of constructing a model of language policy lack of constructive interaction, desire to understand and find a compromise of different language policy subjects, as well as – anti-Ukrainian institutions that form in the Ukrainians pro-Russian identity, linguistic-political identity, Ukrainian non-acceptance, non-Ukrainian state languages, culture, history, heroes and more. It is noted that the lack of any interaction, manipulation of the socio-political consciousness and political behavior of the community for the sake of revenge and victory, hinders the construction of a model of language policy. Synergetic is defined as a phenomenon and construct that is characterized by the kinds of interactions that lead to both the constructive renewal that took place in legally independent Ukraine in the early 1990-s and the destructive change in the language policy model that took place in the mid-1990-s. with the coming into power of pro-Russian politicians. The constructive interaction of national democrats and former communists is negatively affected, on the one hand, by their culture, consciousness and ideology, on the other, by belonging to different vectors – western or eastern. In this context, there is a lack of hostilitywarring interaction between the characters that are expressed in language-political conflicts and linguistic-political separatism, which impede the constructive model of language policy. Such destructive relations between the left-wing political forces, which in the late 1980-s, and the right-wing ones that were revived, reflected in the development and adoption of laws of Ukraine, in particular, on languages in the Ukrainian SSR, which, on the one hand, declared Ukrainian as the state language, on the other hand, blocked its constructive development and spread in the South and East of the country. This law, like all others after it, essentially laid the foundations for the construction of a dual model of language policy, which is based on the lack of political interaction between the pro-Ukrainian and pro-Russian parts of Ukrainian politics. ; Досліджується взаємодія індивідів, груп, спільнот, політиків і влади на культурному, ідеологічному, геополітичному та ін. рівнях з точки зору синергетики. Їх взаємодія ґрунтується на демократичних цінностях, якими є народовладдя, громадська думка, право, свобода слова і дій, компетентність, відповідальність, людська гідність, невтручання в особисте життя, можливість захищати та відстоювати власні інтереси. Усе це упродовж усієї історії побудови моделі мовної політики комплексно і системно впливає на її формування та розбудову. Складовою синергетики є конструктивна і деструктивна взаємодія різних носіїв політичних ідеологій, представників політичних інституцій, за політичними поглядами суб'єктів мовної політики та ін., які позитивно чи негативно впливають на формування моделі. У цьому сенсі аналізується синергетичний аспект побудови моделі мовної політики, що варто розуміти як закінчену у змістовному і сутнісному відношеннях модель, яка формується на основі як конструктивної, так і деструктивної методологіях, які зв'язують її частини у цілісний організм, який знаходиться у безперервній взаємодії в умовах періодичної бездержавності українського народу. З'ясовано, що конструктивною складовою побудови моделі мовної політики є такі концепти як державна незалежність, єдина державна мова, яка виконує у суспільстві об'єднавчу роль, національна ідея, національні інтереси, демократичні цінності та ін., без яких побудувати ефективну модель мовної політики неможливо. Гальмують побудову моделі мовної політики відсутність конструктивної взаємодії, бажання порозумітися та знайти компроміс різних за ідеологією суб'єктів мовної політики, а також – антиукраїнськи налаштовані інституції, які формують в українців проросійську самосвідомість, мовно-політичну ідентичність, неприйняття усього українського: державної незалежності, української мови, культури, історії, героїв та ін. Зазначено, що гальмує побудову моделі мовної політики також відсутність будь-якої взаємодії, маніпулювання суспільнополітичною свідомістю та політичною поведінкою спільноти заради реваншу та перемоги. Дається визначення синергетики як явища і конструкту, якому притаманні такі види взаємодій, які ведуть як до конструктивного оновлення, що відбулося у юридично незалежній Україні на початку 1990-х років, так і – деструктивної зміни моделі мовної політики, яка відбулася у середині 90 – х рр. з приходом до влади проросійськи налаштованих політиків. На конструктивну взаємодію національних демократів і колишніх комуністів негативно впливає, з одного боку, їх культура, свідомість та ідеологія, з іншого, приналежність до різних векторів – західного чи східного. У цьому контексті перемагає відсутність взаємодії, що змінюється ворожнечею, війною символів, які виражаються у мовно-політичних конфліктах та мовно-політичному сепаратизмі, які перешкоджають конструктивно розбудовувати модель мовної політики. Такі деструктивні стосунки «лівих» політичних сил, які у кінці 1980-х рр. відживали, і «правих», які відроджувалися, відобразилися на розробці та ухваленні законів України, зокрема, «Про мови в Українській РСР», який, з одного боку, проголосив українську мову державною, з іншого, заблокував її конструктивний розвиток та поширення на Півдні і Сході країни. Цей закон, як і усі інші після нього, по суті, заклав підвалини для побудови подвійної моделі мовної політики, яка базується на відсутності політичної взаємодії проукраїнськи і проросійськи налаштованих частин українського політикуму.

The article examines the state of the Ukrainian language through the prism of the formation and development of the «Russian world» of the times of the Russian Empire. The content of the Russian geopolitical concept – the ideology of the «Russian world», which is based on Russian language and Russian culture – has been revealed. It is emphasized that the Moscow language and the corresponding culture were absent on Ukrainian territory during the Lithuanian-Russian statehood and the times of the Commonwealth. The article notes that the most significant basis for the spread of the Ukrainian language is the state form of society organization. National and cultural rise in Ukraine provided an opportunity to embark on the path of creation and development of national statehood, which opened up new possibilities for the development of Ukrainian culture and language. The development of the Ukrainian language in the political, educational and religious spheres is examined. Significant achievements of Ukrainians in preserving Rus-Ukrainian culture in the struggle against the «Latin world» due to the creation of a national network of public educational institutions have been revealed; the following institutions were created: fraternal and Cossack (Sich), as well as monastic and church-parish schools, in which the Ukrainian language played an important role. The author emphasizes the prominent place of the folk speech within the confessional practice, translation of religious texts and Ukrainian-language sermons, because it significantly raised the prestige of the folk speech in society and the Orthodox world. It is shown that the formation of Moscow-Russian statehood is directly related to the formation of the world space of the «Russian world» – the expansionist policy of «gathering Russian lands», naming Moscow tsars as «sovereigns of all Russia», implementing the idea of «Moscow as the Third Rome», etc. An analysis of the influence of the unification policy of the Russian Empire in the political, religious and educational spheres of public life, under which the Ukrainian language was completely pushed out of administrative and political use due to the liquidation of the Cossack autonomy (Hetmanate), of the church sphere as a result of the displacement of the folk speech from liturgical practice, of the educational sphere through the creation and formation of the imperial educational system, which led to an extremely low level of education among Ukrainians is proposed. It is emphasized that the formation of the world space of the «Russian world» made it impossible for the peoples of the Russian Empire, especially Ukrainians and Belarusians who were the closely related linguistically and culturally, to develop freely. ; В статті розглядається стан української мови крізь призму становлення та розвитку «Русского мира» часів Російської імперії. Розкривається зміст російського геополітичного концепту – ідеології «Русского мира», що своїм культурним підґрунтям має російську мову та російську культуру. Підкреслюється, що московська мова та відповідна культура були відсутні на українських теренах за часів Литовсько-Руської державності та в Речі Посполитій. В статті зазначається, що найзначнішим підґрунтям поширення української мови є державна форма організації суспільства. Національно-культурне піднесення в Україні дало можливість стати на шлях створення та розвитку національної державності, що відкривало нові можливості для розвитку української культури та мови. Здійснено огляд розвитку української мови в політичній, освітній та релігійній царинах. Розкрито значні здобутки українства на шляху збереження русько-української культури в боротьбі з «латинським світом» внаслідок створення національної мережі народних освітніх закладів: братських та козацьких (січових), а також монастирських та церковно-парафіяльних шкіл, в яких вагоме місце відводилось українській мові. Автор відзначає чільне місце народної мови в межах конфесійної практики, перекладу релігійних текстів та україномовної проповіді, адже це значно піднімало престиж народної мови в суспільстві та православному світі. Показано, що становлення московсько-російської державності безпосередньо пов'язане з формуванням світопростору «Русского мира» – експансіоністська політика «збирання руських земель», іменування московських царів себе як «государів всєя Русі», впровадження в життя ідеї «Москви як Третього Риму» тощо. Пропонується аналіз впливу уніфікаційної політики Російської імперії в політичній, релігійній та освітній сферах суспільного життя, за якої було повністю витіснено українську мову з адміністративно-політичного вжитку внаслідок ліквідації козацької автономії (Гетьманщини); з церковної сфери внаслідок витіснення народної мови з богослужбової практики; з освітньої сфери через створення та формування імперської освітньої системи, що призвело до вкрай низького рівня освіти серед українців. Підкреслюється, що формування світопростіру «Русского мира» унеможливлювало вільний розвиток народів Російської імперії, особливо близькоспоріднених мовно й культурно українців та білорусів. ; В статті розглядається стан української мови крізь призму становлення та розвитку «Русского мира» часів Російської імперії. Розкривається зміст російського геополітичного концепту – ідеології «Русского мира», що своїм культурним підґрунтям має російську мову та російську культуру. Підкреслюється, що московська мова та відповідна культура були відсутні на українських теренах за часів Литовсько-Руської державності та в Речі Посполитій. В статті зазначається, що найзначнішим підґрунтям поширення української мови є державна форма організації суспільства. Національно-культурне піднесення в Україні дало можливість стати на шлях створення та розвитку національної державності, що відкривало нові можливості для розвитку української культури та мови. Здійснено огляд розвитку української мови в політичній, освітній та релігійній царинах. Розкрито значні здобутки українства на шляху збереження русько-української культури в боротьбі з «латинським світом» внаслідок створення національної мережі народних освітніх закладів: братських та козацьких (січових), а також монастирських та церковно-парафіяльних шкіл, в яких вагоме місце відводилось українській мові. Автор відзначає чільне місце народної мови в межах конфесійної практики, перекладу релігійних текстів та україномовної проповіді, адже це значно піднімало престиж народної мови в суспільстві та православному світі. Показано, що становлення московсько-російської державності безпосередньо пов'язане з формуванням світопростору «Русского мира» – експансіоністська політика «збирання руських земель», іменування московських царів себе як «государів всєя Русі», впровадження в життя ідеї «Москви як Третього Риму» тощо. Пропонується аналіз впливу уніфікаційної політики Російської імперії в політичній, релігійній та освітній сферах суспільного життя, за якої було повністю витіснено українську мову з адміністративно-політичного вжитку внаслідок ліквідації козацької автономії (Гетьманщини); з церковної сфери внаслідок витіснення народної мови з богослужбової практики; з освітньої сфери через створення та формування імперської освітньої системи, що призвело до вкрай низького рівня освіти серед українців. Підкреслюється, що формування світопростіру «Русского мира» унеможливлювало вільний розвиток народів Російської імперії, особливо близькоспоріднених мовно й культурно українців та білорусів.

The purpose of the article is to study the concept of transnationalism, to study transnational processes in the process of integration of Azerbaijani migrants into the European socio-cultural environment, the level of transnationalism among Azerbaijani migrants. The article examines the theoretical foundations of transnationalism and analyzes its practical aspects in the example of Azerbaijani migrants. It is noted that transnationalism explains a new form of intercultural relations between the migrant and the receiving country, which is a new approach that transcends national, state, territorial and political borders. Transnational migration is perceived as a migration model in which migrants cross the borders of national states and settle in a new country, but simultaneously become carriers of socio-cultural values of both origin (sender society) and host (receiver) society, identifys itself with both societies, intensively interacts with the country of origin (sender). The article also examines the activities of the most famous schools and scholars in the field of transnationalism. Among them are Joseph S. Nye, Robert O. Keohane, Martin Albrow, Nina Glick-Schiller, Linda Bash, Christina Szanton-Blanck, Foner N, Pries L, Levitt P. Portes A, Faist T. The integration problems of Azerbaijani immigrants living in European countries are studied from the perspective of transnationalism. It is noted that the number of Azerbaijanis living in Europe living as dual immigrants is increasing. Despite the fact that Azerbaijani migrants live in European countries, they have extensive relations with Azerbaijan, and some even continue their work and cultural life both in Europe and in Azerbaijan. These migrants are engaged both in business and other areas in the country of origin, acquire properties in Azerbaijan, open offices and live an active socio-cultural life almost in both the sending society and the receiving society. It is noted in the article that immigrants with a higher socio-economic status are more likely to act as transnational migrants. Multilateral interaction of immigrants leads to the inclusion in the general sphere of communication of the country that perceives socio-cultural relations with the country of origin. Thus, according to these provisions, migration is not moving of people from one country to another, but a way to expand the space of socio-cultural interaction. ; Метою статті є дослідження концепції транснаціоналізму, вивчення транснаціональних процесів у процесі інтеграції азербайджанських мігрантів у європейське соціокультурне середовище, рівня транснаціоналізму серед азербайджанських мігрантів. У статті розглядаються теоретичні основи транснаціоналізму та аналізуються його практичні аспекти на прикладі азербайджанських мігрантів. Зазначається, що транснаціоналізм пояснює нову форму міжкультурних стосунків між мігрантом і країною, що приймає, що є новим підходом, що виходить за межі національних, державних, територіальних та політичних кордонів. Транснаціональна міграція сприймається як міграційна модель, за якої мігранти перетинають кордони національних держав і оселяються в новій країні, але водночас стають носіями соціокультурних цінностей як походження (суспільство відправник), так і приймаючого (одержувача) суспільства, ототожнює себе з обидва суспільства, інтенсивно взаємодіє з країною походження (відправником). У статті також розглядається діяльність найвідоміших шкіл і вчених у галузі транснаціоналізму. Серед них Джозеф С. Най, Роберт О. Кеохейн, Мартін Олброу, Ніна Глік-Шіллер, Лінда Баш, Крістіна Сзантон-Бланк, Фонер Н, Пріс Л, Левіт П. Портес А, Файст Т. Проблеми інтеграції азербайджанських іммігрантів проживання в європейських країнах досліджуються з точки зору транснаціоналізму. Зазначається, що збільшується кількість азербайджанців, які живуть в Європі як подвійні іммігранти. Незважаючи на те, що азербайджанські мігранти живуть в європейських країнах, вони мають широкі зв'язки з Азербайджаном, а деякі навіть продовжують свою роботу та культурне життя як в Європі, так і в Азербайджані. Ці мігранти займаються як бізнесом, так і іншими сферами в країні походження, набувають нерухомість в Азербайджані, відкривають офіси та живуть активним соціокультурним життям майже як у суспільстві, що відправляє, так і в суспільстві, що приймає. У статті зазначається, що в якості транснаціональних мігрантів частіше виступають іммігранти з вищим соціально-економічним статусом. Багатостороння взаємодія іммігрантів призводить до включення в загальну сферу спілкування країни, яка сприймає соціокультурні відносини з країною походження. Таким чином, відповідно до цих положень, міграція – це не переміщення людей з однієї країни в іншу, а спосіб розширення простору соціокультурної взаємодії. ; Метою статті є дослідження концепції транснаціоналізму, вивчення транснаціональних процесів у процесі інтеграції азербайджанських мігрантів у європейське соціокультурне середовище, рівня транснаціоналізму серед азербайджанських мігрантів. У статті розглядаються теоретичні основи транснаціоналізму та аналізуються його практичні аспекти на прикладі азербайджанських мігрантів. Зазначається, що транснаціоналізм пояснює нову форму міжкультурних стосунків між мігрантом і країною, що приймає, що є новим підходом, що виходить за межі національних, державних, територіальних та політичних кордонів. Транснаціональна міграція сприймається як міграційна модель, за якої мігранти перетинають кордони національних держав і оселяються в новій країні, але водночас стають носіями соціокультурних цінностей як походження (суспільство відправник), так і приймаючого (одержувача) суспільства, ототожнює себе з обидва суспільства, інтенсивно взаємодіє з країною походження (відправником). У статті також розглядається діяльність найвідоміших шкіл і вчених у галузі транснаціоналізму. Серед них Джозеф С. Най, Роберт О. Кеохейн, Мартін Олброу, Ніна Глік-Шіллер, Лінда Баш, Крістіна Сзантон-Бланк, Фонер Н, Пріс Л, Левіт П. Портес А, Файст Т. Проблеми інтеграції азербайджанських іммігрантів проживання в європейських країнах досліджуються з точки зору транснаціоналізму. Зазначається, що збільшується кількість азербайджанців, які живуть в Європі як подвійні іммігранти. Незважаючи на те, що азербайджанські мігранти живуть в європейських країнах, вони мають широкі зв'язки з Азербайджаном, а деякі навіть продовжують свою роботу та культурне життя як в Європі, так і в Азербайджані. Ці мігранти займаються як бізнесом, так і іншими сферами в країні походження, набувають нерухомість в Азербайджані, відкривають офіси та живуть активним соціокультурним життям майже як у суспільстві, що відправляє, так і в суспільстві, що приймає. У статті зазначається, що в якості транснаціональних мігрантів частіше виступають іммігранти з вищим соціально-економічним статусом. Багатостороння взаємодія іммігрантів призводить до включення в загальну сферу спілкування країни, яка сприймає соціокультурні відносини з країною походження. Таким чином, відповідно до цих положень, міграція – це не переміщення людей з однієї країни в іншу, а спосіб розширення простору соціокультурної взаємодії.

The main idea of this paper refers to the resumption of torture as a phenomenon in ХХ century and also the spread of this undoubtedly disgusting phenomenon in the new Millennium. It is it linked to the category of «security», which has become a pagan cult of modern society. We believe that the views of Michel Foucault and Stanley Cohen on «net widening» can explain expansion of the phenomenon of torture in the XXI century through increased variations of classes and types ofdeviants for the aims of «security». On the one hand, national criminal justice systems cannot cope with dealing with numerous deviants within the framework of formal national legal procedures. On the other hand, citizens born at the time of III and, more importantly, IV modulation of social control demand more «security», so the ways and methods of achieving the appropriate level of security do not longer matter. This is confirmed by numerous sociological studies and surveys in Europe and North America showing that one third to one half of citizens allow the use of torture against terrorists forthesake of «security». All this happens in a context of total social control over space and thoughts. However, the main danger is that the practical possibility of torturing «terrorists» opens a «Pandora's box» to a wide prospect of torture against other «dangerous criminals» – sex offenders, members oforganized crime groups, etc. And this list tends to be expanded. It can be concluded that the «fight against torture» in XXI century is a reflection of a dualistic process: anattempt to develop «secure society» with a simultaneous fiasco of the nature of such «security». The use of torture on suspects is unfortunately happens even in Western democracies, but the extensive system of legal safeguards established in the second half of XX century has helped to make the use oftorture and inhuman treatment as rare as possible. It becomes possible due to activities of the Council of Europe, the CPT and the ECtHR (including through the expansion of the concepts of «torture» and«inhuman treatment»). It is worth emphasizing that torture is not a legal category, but primarily a political and economic one. Analysis of the phenomenon of torture within the formal framework of national criminal justice systems only is dangerous given also the highly questionable effectiveness and efficiency of torture. Recalling E. Durkheim and R. Merton on indicators of deviance and crime, which indicate the state ofanomie in society of the XXI century, it should be emphasized that the state of anomie largely depends on the saturation of the political body of modern society with the phenomenon of torture. In case of other types of crimes, the state tries to reduce the appropriate level of crime to a certain normal rate, influencing relevant individuals. However, in case of torture, we must point out that torture itself is one ofthe most dangerous forms of crime, committed mostly by agents of a state, on behalf of a state, using the powers granted by a state to achieve what they claim is in the public interest. That is why the fight against torture is often when, unfortunately, «the snake bites itself on the tail». And this is quite important problem for future researches. Therefore, the fight against torture should not be narrowly linked to policemen, prosecutors, judges orpunishments. The fight against torture is not also linked to crime detection rates. This should be considered, first of all, in a context of anti-discrimination, human rights, protection of social diversity andthe rights of relevant social groups, migration and social policy, transparency of public administration and accountability of law enforcement agencies, fair redistribution of income in society, state support forvictims of violent crimes. Today it is a common view that «torture is committed in an atmosphere of secrecy and does not like light». Therefore, prevention of torture starts with the policy of maximum openness of law enforcement agencies and complete, comprehensive, constantly updated state statistics on torture (unfortunately, it is almost non-existent in Ukraine). It is no coincidence that the European Parliament's resolution on torture by the CIA in Europe placed special emphasis on accountability: «Accountability for extraordinary renditions, abductions, illegal secret detentions and torture is essential in order to protect and promote human rights effectively, and to ensure legitimate and effective security policies based on the rule of law». In addition, zero tolerance for torture culture and careful selection of law enforcement officers should be paramount, where moral categories need to be an important part of professional compliance. Moreover, «moral» must be supported by message that torture does not work for the purpose of investigating crimes and also has great negative psychological effect, both for victims of torture and for state agents who open this «Pandora's box». Numerous studies show that only moral arguments are effective in motivating people to resist torture. An important question must be put: can torture be considered necessary to perform any of the tasks facing modern states to protect societies? Given the moral and ethical issues, we can express a strong negative answer. Given the more pragmatic arguments put forward by proponents of so called «enhanced interrogation techniques», it should be emphasized that even the alleged pragmatism is broken down into facts that indicate that information obtained under torture is often not, in fact, reliable information, and the price of such information will be too high both for the perpetrators themselves and for the taxpayers who internally support torture. ; Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. Головна теза, яка пояснює не лише відновлення тортур як феномену у ХХ столітті, проте й на додаток поширення цього феномену уновому тисячолітті, пов'язана з категорією «убезпечення». Так, для цілей пояснення феномену тортур у ХХІ столітті особливого значення набуває концепція розкидування мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів, яких потрібно контролювати для цілей «убезпечення». З одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві. З іншого боку, самі громадяни, народжені у часи III та, що є більш важливим, IV модуляції соціально-контрольних практик, в обмін на свою споживацьку свободу вимагають більшого «убезпечення», де вже не мають значення шляхи та методи досягнення відповідної «концентрації безпеки». Підтвердженням цього є дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від третини до половини громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення». Причому це все відбувається на фоні тотального соціального контролю за простором і думками. Практична можливість застосування тортур до «терористів» відкриває «скриньку Пандори», де відкривається широка перспектива застосування катувань проти інших «небезпечних злочинців» – колаборантів, sex-offenders, членів організованих злочинних угруповань тощо. Причому цей список має небезпеку піддаватися розширенню. Можна зробити висновок, що «боротьба з катуванням» уХХІ столітті – це відображення дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення». Застосування тортур до підозрюваних, нажаль, є поширеною практикою навіть у західних демократіях, але розгалужена система правових гарантій, створена у другій половині ХХ століття, допомогла зробити застосування катувань та нелюдського поводження максимально рідким явищем, наскільки це можливо, у чому на регіональному рівні це – велика заслуга Ради Європи, КЗК та ЄСПЛ.

The main idea of this paper refers to the resumption of torture as a phenomenon in ХХ century and also the spread of this undoubtedly disgusting phenomenon in the new Millennium. It is it linked to the category of «security», which has become a pagan cult of modern society. We believe that the views of Michel Foucault and Stanley Cohen on «net widening» can explain expansion of the phenomenon of torture in the XXI century through increased variations of classes and types ofdeviants for the aims of «security». On the one hand, national criminal justice systems cannot cope with dealing with numerous deviants within the framework of formal national legal procedures. On the other hand, citizens born at the time of III and, more importantly, IV modulation of social control demand more «security», so the ways and methods of achieving the appropriate level of security do not longer matter. This is confirmed by numerous sociological studies and surveys in Europe and North America showing that one third to one half of citizens allow the use of torture against terrorists forthesake of «security». All this happens in a context of total social control over space and thoughts. However, the main danger is that the practical possibility of torturing «terrorists» opens a «Pandora's box» to a wide prospect of torture against other «dangerous criminals» – sex offenders, members oforganized crime groups, etc. And this list tends to be expanded. It can be concluded that the «fight against torture» in XXI century is a reflection of a dualistic process: anattempt to develop «secure society» with a simultaneous fiasco of the nature of such «security». The use of torture on suspects is unfortunately happens even in Western democracies, but the extensive system of legal safeguards established in the second half of XX century has helped to make the use oftorture and inhuman treatment as rare as possible. It becomes possible due to activities of the Council of Europe, the CPT and the ECtHR (including through the expansion of the concepts of «torture» and«inhuman treatment»). It is worth emphasizing that torture is not a legal category, but primarily a political and economic one. Analysis of the phenomenon of torture within the formal framework of national criminal justice systems only is dangerous given also the highly questionable effectiveness and efficiency of torture. Recalling E. Durkheim and R. Merton on indicators of deviance and crime, which indicate the state ofanomie in society of the XXI century, it should be emphasized that the state of anomie largely depends on the saturation of the political body of modern society with the phenomenon of torture. In case of other types of crimes, the state tries to reduce the appropriate level of crime to a certain normal rate, influencing relevant individuals. However, in case of torture, we must point out that torture itself is one ofthe most dangerous forms of crime, committed mostly by agents of a state, on behalf of a state, using the powers granted by a state to achieve what they claim is in the public interest. That is why the fight against torture is often when, unfortunately, «the snake bites itself on the tail». And this is quite important problem for future researches. Therefore, the fight against torture should not be narrowly linked to policemen, prosecutors, judges orpunishments. The fight against torture is not also linked to crime detection rates. This should be considered, first of all, in a context of anti-discrimination, human rights, protection of social diversity andthe rights of relevant social groups, migration and social policy, transparency of public administration and accountability of law enforcement agencies, fair redistribution of income in society, state support forvictims of violent crimes. Today it is a common view that «torture is committed in an atmosphere of secrecy and does not like light». Therefore, prevention of torture starts with the policy of maximum openness of law enforcement agencies and complete, comprehensive, constantly updated state statistics on torture (unfortunately, it is almost non-existent in Ukraine). It is no coincidence that the European Parliament's resolution on torture by the CIA in Europe placed special emphasis on accountability: «Accountability for extraordinary renditions, abductions, illegal secret detentions and torture is essential in order to protect and promote human rights effectively, and to ensure legitimate and effective security policies based on the rule of law». In addition, zero tolerance for torture culture and careful selection of law enforcement officers should be paramount, where moral categories need to be an important part of professional compliance. Moreover, «moral» must be supported by message that torture does not work for the purpose of investigating crimes and also has great negative psychological effect, both for victims of torture and for state agents who open this «Pandora's box». Numerous studies show that only moral arguments are effective in motivating people to resist torture. An important question must be put: can torture be considered necessary to perform any of the tasks facing modern states to protect societies? Given the moral and ethical issues, we can express a strong negative answer. Given the more pragmatic arguments put forward by proponents of so called «enhanced interrogation techniques», it should be emphasized that even the alleged pragmatism is broken down into facts that indicate that information obtained under torture is often not, in fact, reliable information, and the price of such information will be too high both for the perpetrators themselves and for the taxpayers who internally support torture. ; Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. Головна теза, яка пояснює не лише відновлення тортур як феномену у ХХ столітті, проте й на додаток поширення цього феномену уновому тисячолітті, пов'язана з категорією «убезпечення». Так, для цілей пояснення феномену тортур у ХХІ столітті особливого значення набуває концепція розкидування мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів, яких потрібно контролювати для цілей «убезпечення». З одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві. З іншого боку, самі громадяни, народжені у часи III та, що є більш важливим, IV модуляції соціально-контрольних практик, в обмін на свою споживацьку свободу вимагають більшого «убезпечення», де вже не мають значення шляхи та методи досягнення відповідної «концентрації безпеки». Підтвердженням цього є дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від третини до половини громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення». Причому це все відбувається на фоні тотального соціального контролю за простором і думками. Практична можливість застосування тортур до «терористів» відкриває «скриньку Пандори», де відкривається широка перспектива застосування катувань проти інших «небезпечних злочинців» – колаборантів, sex-offenders, членів організованих злочинних угруповань тощо. Причому цей список має небезпеку піддаватися розширенню. Можна зробити висновок, що «боротьба з катуванням» уХХІ столітті – це відображення дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення». Застосування тортур до підозрюваних, нажаль, є поширеною практикою навіть у західних демократіях, але розгалужена система правових гарантій, створена у другій половині ХХ століття, допомогла зробити застосування катувань та нелюдського поводження максимально рідким явищем, наскільки це можливо, у чому на регіональному рівні це – велика заслуга Ради Європи, КЗК та ЄСПЛ.

The article is devoted to the analysis of media influence on social mass consciousness. Based on foreign and national scientific heritage author describes three fundamental degrees of media impact, that provide quenching the desires of members of the mass society. Research aims to show that distortion of reality in the minds of masses through the media is the consequence human choice. Density and continuity of modern communications is quite clearly shows us the trend of rapid increase in the value of timely information received. Within these realities, the communicative impact of the media is the qualitatively new phenomenon that needs proper scientific analysis and deeper understanding. As a result, quite topical scientific analysis of media influence on awareness of the average Ukrainian social reality in which it exists. The working hypothesis of our study is the assumption on which the perception of reality thoughts final recipient of the outlets are dictated operated based media owners, but is a response to the unconscious desire of recipients to participate in events without the active participation in it. Thinking the reality of the stories, articles and news, there is one member communication without the need to enter into its essence and without active intervention in the collective understanding of the events. Yet today it is a necessity without which it is difficult to imagine everyday life of the consumer media. Therefore, it is important to realize that the media can not cover completely unbiased information to us, and thus they give knowledge about reality can not be absolute. Curiosity as a way to "review" of interest ignores the essence of things guided only displays events that cause the desired emotional response. It is this aspect and leads the way coverage in the media: attempts as closely as possible to satisfy the curiosity of the recipient. When you enable the TV to see the political talk show on Sunday evening the consumer sees before him all the same recurring conflict equivalent of politicians who end the sense of completely changing her political beliefs. At the moment of contemplation verbal confrontation passive viewer becomes a participant interviews ranked one of the parties sometimes even voicing their experiences to the TV. Enabling people to experience the events happening on screen and the main recipe for success rating talk shows. However, entry into the essence of the political position of the ruling or opposition is under a merely secondary. Banner communication in this case is, first and foremost, as an emotional communication. The crowd faced in everyday life as a way of condemning the objectification of the Other, apply judgment in relation to what he saw without a specific cognitive goal. Censuring politicians on TV convince man himself that he can not be deceived, because the deception was exposed it is implicit in the state. Therefore condemnation audience is the main emotional to political talk shows. Impact of media on the minds of the recipients is a certain structure, which can be roughly divided into three levels: sequence information, symbolic, symbolic and emotional pathos. Thus, in the small study we have demonstrated the great importance of understanding the influence of media on everyday human reality in which it exists. Based on the works of Bourdieu, Bryant, Thompson, Baudrillard, Dobrosklonskа, Kozlov proved a key role in reforming the media all the cultural activities of mankind. Intervention Journalism in the public interest priority schedule based on elevated heteronym of individual spiritual sphere of society that enjoys the actual popularity and commercial demand. It was pointed out that the dependence of the individual on the media as a source of news and information continually increases and becomes the climax in times of general crisis and instability. Painting the world in the mind of modern man is almost entirely formed of the media, and thus responsible for the products of mass culture is largely lies on journalism. We have identified three major structural levels of media influence on public consciousness recipients: sequence information, semantic- and symbolic-emotional pathos. Consistently, the level of information associated with selective temporal resolution media to enter the sequence coverage, which creates a special pre-and post- attitude to just heard. In addition, the result of alternating blocks of information are unconscious construction of various events and information to uniqueness. On the other hand semantic-symbolic level is characterized with the leading media in shaping the mythology of mass society. However, due to the selection of the structure of media messages key equivalent character in the subconscious recipient is time dissonance between the real thing and what is happening on the screen. As a result, personal experience of the events at the time of watching the news, that sense of witness without active contemplation. Pathetic emotional level of exposure associated with the inclusion of external events in personal moral values and experiences of the viewer. Transfer its interest to a higher level of passion – feelings and emotions, including fear, mercy, compassion, anger and others. We analyzed the communicative content of online media, demonstrating the need for a reliable means of verification of electronic network material. In the course of our work confirmed the working hypothesis of the study: to provide the means of mass media information about reality based on immediate needs and desires of the mass subconscious mind, which consumes those foods culture. ; Статья посвящена научному анализу влияния СМИ на массовое общественное сознание. Основываясь на иностранном и отечественном наследии, автор описывает три фундаментальных уровня медийного воздействия, обеспечивающих утоление желаний членов массового общества. Исследование призвано показать, что ис- кажение реальности в сознании масс есть следствие выбора человека. Структурно выделено три основных уровня влияния СМИ на массовое сознание реципиентов: последовательно-информационный, знаково-символический и пафосно-эмоциональный. Проанализировано коммуникативное наполнение интернет-медиа и продемонстрированы необходимость создания надежного средства верификации электронно-сетевого материала. Подтверждена рабочая гипотеза исследования: предоставление средствами СМИ информации о реальности осуществляется на основе непосредственных потребностей и подсознательных желаний самого массового сознания, которое потребляет соответствующие продукты культуры. ; Стаття присвячена науковому аналізу впливу мас-медіа на масову суспільну свідомість. Ба- зуючись на іноземній та вітчизняній спадщині, автор описує три фундаментальних рівні медійного впливу, які забезпечують втамування бажань членів масового суспільства. Дослідження покликано показати, що спотворення реальності в свідомості мас є наслідком людського вибору. Структурно виділено три основних рівні впливу мас-медіа на масову свідомість реципієнтів: послідовно-інформаційний, знаково-символічний та пафосно-емоційний. Проаналізовано комунікативне наповнення інтернет-медіа та продемонстровано необхідність створення надійного засобу верифікації електронно-мережевого матеріалу. Підтверджено робоча гіпотеза дослідження: надан- ня засобами мас-медіа інформації про реальність здійснюється на основі безпосередніх потреб та підсвідомих бажань самої масової свідомості, що споживає відповідні продукти культури

In this thesis, theoretical and methodological basis of the study of informational direction of policy on protecting national interests of the state are systematized; the experience in this very area of foreign countries and Ukraine is generalized.It is proved that the informational direction of policy on protecting national interests is an integral part of state policy, which ensures the promotion and protection of interests in public political-informational, political-figurative and political-semantic fields. It has been pointed on synergistic specificity of implementing such a policy in the conditions of non-linear development of the world.The substantial difference between the concepts «political territory» and «political space», which are used as synonyms in political science, was justified. Political territory should be considered as states-nations and its associations, which have publicly recognized and legally secured borders, institutions of governance, system of legislation and regulation, and monopoly to use force. They are focused on ensuring stability, maximum protection, inviolability of borders and preservation of sovereignty. Political space is a set of interrelated political phenomena and processes which go beyond borders, but initiated by certain state in order to establish economic, political, cultural, linguistic, informational, etc. control on internal and external space. The author proposed the following indicators of divergence: geographic (border), regulatory, institutional (presence/absence of a single decisionmaking center).Such concepts as «political-figurative field» and «political- semantic field», which are the components of a constructed reality, were identified. They also define the entire set of images and meanings, which the national interests of the state are articulated in. Political-figurative field is a component of a constructed reality, a set of authentic values of the people, symbols and simulacrum, in which the national interests of the state are articulated. Moreover, it is the totality of tangible and intangible images that identify territory (emblem, anthem, flag, personalities, goods, historical places, etc.). They also create an emotional connection with target audiences for the promotion and protecting national interests.Political-semantic field refers to totality of essential characteristics of different phenomena, which form interpretations of reality and create a politicalrelevant knowledge for the promotion and protecting national interests of the state.The author added the list and the scope of the methods and techniques of research the informational direction of protection on national interests of the world states in terms of modern non-linear political processes. Forms of its manifestation in modern politics were added too.The study of information-communication activities in the field of protecting national interests as a part of political science and methodological understanding of the essence of this direction has gained further development in this thesis. It is proved, that influence of modern nonlinear socio-political processes contributed to the redefinition the role and place of informational direction of protecting on national interests, its appearance on the same level with power instruments of protection state sovereignty and interests.Based on generalized experience of formation and implementation the informational direction of policy on protecting national interests of the states and supranational organizations the author formed two models – subsidiary (US, UK, EU and NATO) and vertical (Russia).Clarified and systematized the experience of formation and implementation of information policy for the protecting of national interests of Ukraine in the conditions of nonlinear social and political processes. Improved and expanded approaches to the assessment of external and internal perception of the state based on analysis of rating indicators of the state development and polls that indirectly reflect the state of understanding, support of the national interests of target audiences in information-communication sphere.The author proposed the transitional model of the development and implementation of the informational direction of policy on protecting national interests of Ukraine in the conditions of nonlinear processes, which reflects modern transformation and transition from a vertical to a subsidiary model. ; У дисертаційному дослідженні систематизовані теоретико- методологічні основи дослідження інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держави; узагальнений досвід закордонних держав та України у цьому напрямі.Доведено, що інформаційний напрям політики захисту національних інтересів є складовою державної політики, яка забезпечує просування і захист інтересів у публічному політико-інформаційному, політико-образному та політико-смисловому просторах. Вказано на синергетичну специфіку реалізації такої політики в умовах нелінійності розвитку світу.Обґрунтовано змістовну розбіжність понять «політична територія» і «політичний простір», які у політичній науці використовуються як синоніми. Під політичною територією розуміються держави та їх об'єднання, які мають юридично закріплені і визнані у світі кордони, інститути управління, систему нормативно-правового регулювання та монополію на використання сили. Вони орієнтовані на забезпечення стабільного існування, максимального захисту, непорушності кордонів та збереження суверенітету. Політичний простір – це сукупність взаємопов'язаних політичних явищ та процесів, які не обмежуються кордонами, але ініційовані певною державою з метою встановлення економічного, політичного, культурного, мовного, інформаційного та ін. контролю над власним та зовнішнім простором. Запропоновано такі індикатори розбіжності: географічні (кордони), нормативно-правові, інституційні (наявність/відсутність єдиного центру прийняття рішень).Розкрито такі поняття, як «політико-образний простір» та «політико- смисловий простір», які є складовими конструйованої реальності та визначають всю сукупність образів та смислів, у яких артикулюються національні інтереси держави. Під політико-образним простором розуміється складова конструйованої реальності, сукупність аутентичних цінностей народу, символів і симулякрів, у яких артикулюються національні інтереси держави, вся сукупність матеріальних та нематеріальних образів, які ідентифікують територію (герб, гімн, прапор, видатні особи, вироблені товари, історичні місця, тощо), створюють емоційний зв'язок з цільовими аудиторіями задля просування та захисту національних інтересів. Під політико-смисловим простором - сукупність сутнісних характеристик тих чи інших явищ, які формують інтерпретації дійсності та створюють політико-релевантне знання задля просування та захисту національних інтересів держави.Доповнено перелік і сферу методів та методик дослідження інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держав світу в умовах нелінійних політичних процесів сучасності. Доповнено форми його вияву у сучасній політиці.Дістало подальший розвиток вивчення інформаційно-комунікаційної діяльності у сфері захисту національних інтересів як напряму політичної науки, а також методологічне осмислення сутності цього напряму. Обґрунтовано твердження, що вплив сучасних нелінійних суспільно- політичних процесів сприяв переосмисленню ролі та місця інформаційного напряму політики захисту національних інтересів, виведенню його на один рівень з силовими інструментами захисту державного суверенітету та інтересів.На основі узагальненого досвіду формування та реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів держав світу та наднаціональних організацій сформовано дві моделі – субсидіарну (США, Великобританія, ЄС та НАТО) та вертикальну (Російська Федерація).З'ясовано та систематизовано досвід формування і реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів України в умовах нелінійних суспільно-політичних процесів. Удосконалено і доповнено підходи оцінки зовнішнього і внутрішнього сприйняття держави на підставі аналізу рейтингових показників розвитку держави та соціологічних опитувань, які опосередковано відображають стан розуміння, підтримки національних інтересів цільовими аудиторіями в інформаційно- комунікаційній сфері.Запропоновано авторську перехідну модель вироблення та реалізації інформаційного напряму політики захисту національних інтересів України в умовах нелінійних процесів, яка відображає сучасні трансформації, перехід від вертикальної до субсидіарної моделі.