Suchergebnisse

The article summarizes for the organization of guerrilla forces, guerrilla management bodies during the Second World War were considered and their objectives revealed. It is proved that guerrilla struggle is a feature of predicted military conflicts and should be an integral part of the military strategy of the state and the concept of ensuring its national security. At the same time, the structure of the guerrilla formations of some Eastern European countries is considered. ; У статті узагальнено заходи щодо організації партизанських сил, розглянуто органи керівництва партизанським рухом у роки Другої світової війни та розкрито їх завдання. Доведено, що партизанська боротьба є характерною рисою прогнозованих воєнних конфліктів і має бути складовою воєнної стратегії держави та концепції забезпечення її національної безпеки. Разом з тим розглянуто структуру партизанських формувань деяких країн Східної Європи.

The article summarizes for the organization of guerrilla forces, guerrilla management bodies during the Second World War were considered and their objectives revealed. It is proved that guerrilla struggle is a feature of predicted military conflicts and should be an integral part of the military strategy of the state and the concept of ensuring its national security. At the same time, the structure of the guerrilla formations of some Eastern European countries is considered. ; У статті узагальнено заходи щодо організації партизанських сил, розглянуто органи керівництва партизанським рухом у роки Другої світової війни та розкрито їх завдання. Доведено, що партизанська боротьба є характерною рисою прогнозованих воєнних конфліктів і має бути складовою воєнної стратегії держави та концепції забезпечення її національної безпеки. Разом з тим розглянуто структуру партизанських формувань деяких країн Східної Європи.

Personnel controlling provides modeling of the main parameters depending on the strategic goals and objectives of the organization as a whole and the personnel management system. The purpose of the article is to further develop the theoretical provisions and develop sound practical recommendations for the formation of a model of personnel controlling as a tool for effective management. It is established that personnel controlling and a systematic approach to enterprise management are identical and are characterized by the formation of management goals, obtaining the maximum effect in achieving them through a comparative analysis of alternative ways and methods of achieving goals and making choices. Therefore, controlling staff requires the use of a certain set of tools It is substantiated that personnel controlling is based on the following aggregate functions: optimization of personnel employment, work organization, acquisition of competencies and their use, assessment of skills and efficiency of work, formation of work environment, motivation, democratization of management. It is proved that the creation of a hierarchically structured system of personnel control, which combines the goals of the enterprise and employees involves: designing a system of planning, control, collection of information and data, which are tools used in real HR-processes and their improvement; optimization of human resources formation and their optimal use; clear and transparent definition of the role of employees in achieving the results of the enterprise; providing reliable information to decision makers in order to avoid losses and make wrong decisions. A method for determining the level of efficiency of individual functions of personnel controlling is proposed. It includes the following stages: determination of criteria for evaluation of individual aggregate functions of personnel control, their comparison with the indicators and characteristics used in the personnel management system and enterprise development; introduction of a meaningful rating scale of each indicator, its characteristics; determination of the specific weight of each criterion; calculation of the level of efficiency for each criterion and analyzed function; analysis of data that assess the level of effectiveness and efficiency of individual functions, determining the level of efficiency of human resource management. The methodology allows to identify weak (critical) points of human resources management (methodological requirement of controlling), to establish ratings in terms of economic effects for the enterprise, the necessary sequence of eliminating bottlenecks, the ability to resolve personal conflicts, improve the social climate and other priorities. ; У статті встановлено, що контролінг персоналу і системний підхід в управлінні підприємством ідентичні і характеризуються формуванням цілей управління, отриманням максимального ефекту у їх досягненні шляхом порівняльного аналізу альтернативних шляхів і методів досягнення цілей та здійснення вибору. Обґрунтовано, що контролінг персоналу базується на агрегованих функціях: оптимізація працевлаштування персоналу, організування праці, здобування компетентностей та їх використання, оцінювання вмінь та ефективності праці, формування середовища праці, мотивування, демократизація управління. Визначено етапи створення ієрархічно структурованої системи контролінгу персоналу, яка поєднує цілі підприємства та працівників. Запропоновано методику визначення рівня ефективності окремих функцій контролінгу персоналу, що включає такі етапи: визначення критеріїв оцінювання окремих агрегованих функцій контролінгу персоналом, їх співставлення з показниками та характеристиками, що використовуються у системі управління персоналом та розвитку підприємства; впровадження змістовної шкали рейтингу кожного показника, його характеристика; визначення питомої ваги кожного критерію; розрахунок рівня ефективності за кожним критерієм та аналізованою функцією; аналізування даних, що оцінюють рівень результативності та ефективності окремих функцій, визначення рівня ефективності управління людськими ресурсами.

The legislative basis of transaction costs accounting, possible ways of accounting organization which were revealed in works of domestic and foreign scientists were investigated in the article, their strong and weak sides were characterized. The model of managerial accounting of transaction costs which does not conflict with demands of valid legislative was worked out. The key peculiarities of the oil and gas industry enterprises which could effect on transaction costs accounting were described. ; В статье исследованы нормативно-законодательная база регулирования учета трансакционных издержек, возможные подходы к организации учета, которые раскрыты в трудах отечественных и зарубежных ученых, охарактеризованы их сильные и слабые стороны. Разработана модель управленческого учета трансакционных издержек, которая не противоречит требованиям действующего законодательства. Описаны ключевые особенности деятельности предприятий нефтегазового комплекса, которые могут иметь влияние на организацию учета трансакционных издержек. ; У статті досліджено нормативно-законодавче регулювання обліку трансакційних витрат, можливі підходи до організації обліку, висвітлені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених, охарактеризовано їх переваги та недоліки. Розроблено модель управлінського обліку трансакційних витрат, яка не суперечить вимогам існуючого законодавства. Окреслено ключові особливості діяльності підприємств нафтогазового комплексу, які можуть мати вплив на організацію обліку трансакційних витрат.

The article discusses the normative principles and doctrinal documents that define the main priorities and principles used in the implementation of foreign and domestic policy of the United States in the field of national security and defense. The principles formulated in the United States during the Cold War with the Soviet Union (priority to eliminate US military threats and allies, the principle of deterrence and intimidation of US opponents in the basic documents, the principle of priority of tough action in resolving conflicts that may threaten US national security). It is emphasized that after the collapse of the Soviet Union, the threat of full-scale military aggression against the United States appears in the background, and terrorism, economic and environmental issues come to the fore. It is noted that in the United States, in addition to doctrinal and conceptual documents on the security and defense sector, there is a law of 1947 "On National Security", which clearly defines the procedural aspects of interaction and powers of the entire institution of the security and defense sector. The main differences and content of the concepts "concept", "doctrine", "strategy" in the theory of public administration of the security and defense sector are indicated. It is emphasized that in the United States there are common elements and patterns regarding the goals of the National Security Strategy in the form of fundamental US interests: ensuring national security, prosperity and freedom of American citizens, doctrines of national interests in understanding each president, defining goals and objectives, defining the tasks that will be implemented by the subjects of the US national security and defense sector. The study presents differences in the basic principles of national security strategies from the B. Obama administrations in 2010 and 2015, as well as D. Trump in 2017. The features of the mechanism for making management decisions in accordance with US security and defense legislation. ; У статті йдеться про нормативні засади й доктринальні документи, які визначають основні пріоритети та принципи, що використовуються під час реалізації зовнішньої та внутрішньої політики Сполученими Штатами Америки у сфері національної безпеки і оборони. Зазначаються принципи, які сформулювались в США під час Холодної війни з Радянським союзом (пріоритет усунення військових загроз США та союзників, принцип стримування та залякування супротивників США в засадни-чих документах, принцип переваги жорстких дій у вирішення конфліктів, які можуть загрожувати національній безпеці США). Акцентовано увагу, що після розпаду Радянського союзу загроза пов-номасштабної військової агресії проти США постає в документах на другий план, а на перший виходять тероризм, економічні та екологічні проблеми. Наголошується, що в США, окрім доктринальних та концептуальних документів, щодо сектору безпеки і оборони діє закон 1947 р. «Про національну безпеку», який чітко визначає процедурні аспекти взаємодії та повноваження усього інституту сектору безпеки і оборони. Вказуються основні відмінності та зміст понять «концепція», «доктрина», «стратегія» в теорії державного управління сектором безпеки і оборони. Наголошується, що в США існують загальні елементи та закономірності щодо цілей Стратегії національної безпеки у вигляді фундаментальних інтересів США: забезпечення національної безпеки, процвітання та свободи американських громадян, доктрини про національні інтереси в розумінні кожного президента, визначення цілей та завдань, місця США у світовому порядку, визначення завдань, які будуть реалізовуватись суб'єктами сектору національної безпеки та оборони США. Наводяться в дослідженні відмінностіщодо основних засад стратегій національної безпеки від адміністрацій Б. Обами 2010 р. та 2015 р., а також Д. Трампа 2017 р. Наводяться особливості механізму прийняття управлінських рішень у відповідності до законодавства у сфері безпеки і оборони США.

The article is devoted to the research of formation of managerial culture of preschool education teachers in the conditions of PEI. The result of the formation is the formation of teachers of preschool education management culture, which is a new growth in the structure of personality, which provides theoretical, psychological and technological readiness and the ability of higher education students to competently implement their knowledge and skills of effective management of the educational process in specific situations of professional activity, to show analytical, critical professional thinking in solving organizational problems, in particular in the conditions of HEI. The managerial culture of preschool teachers is manifested through cognitive, motivational-evaluative and operational components. The formation of each of the components was specified by a number of indicators. Cognitive component: understands the basic concepts of pedagogical management; the essence of the process of organization and management of the educational process in higher education, functions, methods and principles of pedagogical management; principles of state policy in the field of higher education; legislative documents in the field of higher education, regulations that determine the strategy of development and operation of the higher education system; new technologies of organization and management of the educational process in higher education institutions, standards of higher education, educational programs (educational-professional, educational-scientific), criteria for assessing the quality of educational programs and the procedure for their accreditation. Operating component: analyzes educational and real pedagogical situations related to the organization and management of the educational process in the institution of higher education; observes, identifies and evaluates the main results of the organization and management of the educational process in higher education; analyzes the structure of higher education institutions as a socio-pedagogical system; researches standards of higher education, educational programs, develops criteria for assessing the quality of educational programs and describes the procedure for their accreditation. Motivational and evaluation component: can assess the conflict situation in the relationships of the subjects of the educational process, find a way out; wishes to act in accordance with social, moral, ethical and legal norms; there is a level of adequate self-assessment of their own actions. The research of a condition of formation of administrative culture of teachers of preschool education is described. The method of forming the management culture of preschool teachers during the teaching of the discipline "Organization and management of the educational process in higher education" is described. Examples of forms, methods, technologies of work with students are given, the individual research task – the project (in the form of presentation) is resulted: development of educational and professional program for obtaining the level of «master» specialty 012 Preschool education (additional specialization of the student's choice according to the national classifier of professions). To determine the reliability of the difference between the levels of management culture of preschool teachers before and after classes on the discipline «Organization and management of the educational process in higher education» used a multifunctional criterion of agreement χ2 – Pearson. It is proved that the implementation of this technique has provided an increase in the management culture of preschool teachers. ; Стаття присвячена дослідженню формування управлінської культури педагогів дошкільної освіти в умовах ЗДО. Результатом формування виступає сформованість у педагогів дошкільної освіти управлінської культури, яка є новоутворенням у структурі особистості, що забезпечує теоретичну, психологічну і технологічну готовність і здатність здобувачів вищої освіти компетентно реалізувати у конкретних ситуаціях професійної діяльності свої знання та вміння ефективного керування освітнім процесом, виявляти аналітичне, критичне професійне мислення при вирішенні організаційних проблем, зокрема в умовах ЗВО. Управлінська культура педагогів дошкільної освіти проявляється через когнітивний, мотиваційно-оцінювальний і операційний компоненти. Сформованість кожного з компонентів конкретизувався рядом показників. Когнітивний компонент: розуміє основні поняття педагогічного менеджменту; сутність процесу організації та управління освітнім процесом у ЗВО, функції, методи і принципи педагогічного менеджменту; принципи державної політики в галузі вищої освіти; законодавчі документи в області вищої освіти, нормативні акти, що визначають стратегію розвитку і життєдіяльності системи вищої освіти; нові технології організації і управління освітнім процесом у ЗВО, стандарти вищої освіти, освітні програми (освітньо-професійна, освітньо-наукова), критерії оцінювання якості освітніх програм та порядок проведення їх акредитації. Операційний компонент: аналізує навчальні і реальні педагогічні ситуації, пов'язані з організацією і управлінням освітнім процесом у ЗВО; спостерігає, виявляє і оцінює основні результати організації і управління освітнім процесом у ЗВО; аналізує структуру ЗВО як соціально педагогічної системи; досліджує стандарти вищої освіти, освітні програми, розробляє критерії оцінювання якості освітніх програм та описувати порядок проведення їх акредитації. Мотиваціно-оцінювальний компонент: може оцінити конфліктну ситуацію при взаєминах суб'єктів освітнього процесу, знайти вихід; бажає діяти відповідно до соціальних морально-етичних і правових норм; наявний рівень адекватної самооцінки власних дій. Описано дослідження стану сформованості управлінської культури педагогів дошкільної освіти. Описано методику формування управлінської культури педагогів дошкільної освіти під час викладання навчальної дисципліни «Органзація і управління освітнім процесом у ЗВО». Подано приклади форм, методів, технологій роботи зі студентами, наведене індивідуально науково-дослідне завдання – проєкт (у вигляді презентації): розробка освітньо-професійної програми на здобуття рівня «магістр» спеціальності 012 Дошкільна освіта (додаткова спеціалізація за вибором студента згідно національного класифікатора професій). Для визначення достовірності відмінності між рівнями сформованості управлінської культури педагогів дошкільної освіти до і після проведення занять з навчальної дисципліни «Організація і управління освітнім процесом у ЗВО» використовувався багатофункціональний критерій згоди χ2 – Пірсона. Доведено, що реалізація даної методики забезпечила підвищення сформованості управлінської культри педагогів дошкільної освіти.

Challenges faced by humanity at the beginning of the third millennium, in particular, a surge of jihadism and nationalism, separatism and the disintegration of states, put the question of the peacekeeping and integration potential of Christianity with renewed power. It is clear that this potential can be effectively realized only on the condition of productive communication and close cooperation between the largest confessions - Orthodoxy and Catholicism. In order to ensure the success of the dialogue between the Churches, it is necessary to outline the common spiritual platform and find out the root causes of the religious conflict. Assimilation of history lessons will contribute to the effective advancement along the way of Church reunion.The purpose of the paper is to show the historical spiritual unity of the Christian world and to reveal the causes of the religious conflict between the Orthodox and Catholic Churches.The dialogue that has unfolded between the leaders of the Orthodox and Catholic parts of the Christian world have a global significance. But the way to the interconfessional agreement is impeded by age-old misunderstandings. The complex relationship between the two largest Christian denominations is characterized by two interrelated types of differences: organizational and theological, wich have deep historical roots. But we argue that the political aspect was the decisive obstacle to a productive dialogue between the Vatican and the Orthodox Churches. And in this sense, it is important to note that the main theological postulates and canons of the Church service was formed as common to the Orthodox and Catholics from the beginning.But the contradiction of human nature, and hence the contradiction of every social structure, is in the fact that the integration efforts, which are made in his spiritual world, are confronted with selfish ambitions of the material world. The unity and struggle of these contradictions determine the whole history of mankind. Thus, the unity Christian «civitas dei» was faced by the struggle of political power, which prevailed in the «civitas terren» of the Christian world. Author shows that the growing community of the Christian world as a social system was strained by the internal organizational division.Due to a number of political reasons, the Pope's desire for authoritarian one-man management and the collegial synodality of the Eastern Churches became the first stumbling block to reach agreement. A different understanding of the place and role of the Church and the Pope primacy is a key issue in the discussions of the Orthodox and Catholics. Issues of synodality and primacy remain the main problems in the controversy between the leaders of the Orthodox and Catholic Churches. Consequently, the overcoming of these political contradictions must lead to a gradual eucharistic reunion of the Christian world. ; В статье рассмотрен ход исторических событий, которые привели к расколу единого христианского мира на православную и католическую части. Показано, что сложные отношения между двумя крупнейшими христианскими конфессиями, которые характеризуются двумя взаимосвязанными типами разногласий: организационными и теологическими, имеют глубокие исторические корни. В то же время, автор доказывает, что православная и католическая Церкви базируются на общем духовном фундаменте, а религиозный конфликт между ними вызван прежде всего политическими разногласиями. ; У статті розглянуто перебіг історичних подій, які призвели до розколу єдиного християнського світу на православну і католицьку частини. Показано, що складні відносини між двома найбільшими християнськими конфесіями, які характеризуються двома взаємопов'язаними типами розбіжностей: організаційними і теологічними, мають глибоке історичне коріння. Водночас, автор доводить, що православна і католицька Церкви ґрунтуються на спільному духовному фундаменті, а релігійний конфлікт між ними спричинений передусім політичними розбіжностями.

Based on the gray zone concept the potential of mediation as an alternative conflict management and dispute resolution is assessed. Based on color, the "gray zone" metaphor is a conceptual framework for exploring the complex nature of contemporary conflicts, which outwardly resemble a "neither war nor peace" situation. It has been clarified that the gray zone concept, common in Western political science, comes from US intelligence documents and is used to describe conflicts in general, phases of conflict, operational environments or tactics resorted to by participants in various types of conflicts (conventional, hybrid, etc.). To test the hypothesis of the ineffectiveness of mediation in the "gray zone," we chose the conflict in eastern Ukraine, which, although it crossed the threshold of the "black zone" in 2014, remains a fragment of the "gray zone" in relations between Russia and the West. The existence of a "gray zone" in the conflict in Donbass has been proven based on criteria formed by other researchers, mainly concerning the composition of participants and tactics of struggle. It has been established that the gray zone creates unfavorable conditions for mediation. It shows how participants, and their proxies can use mediation to control the actions of their adversaries and thus fuel the conflict without crossing the threshold of war. The assessment of the potential of mediation in the "grey zone" includes the behavior of the conflict participant (the Russian Federation), which positions itself as a "mediator"; the characteristics of the regional international organization (OSCE) as mediator; the structure (Normandy format, TKG) and mediation tools; the negotiating positions of participants in the negotiation process and the status of implementation the agreements reached on the settlement. It is proved that the resolution of the "grey zone" conflicts depends on bilateral or multilateral negotiations between the "great states" which have sponsored non-state actors responsible for the main grey zone ...

The purpose of this article is to identify the main approaches to understanding the concept of «conflict of interests», which are contained in international legal acts and domestic legislation in the field of corruption prevention in the public service. This will help: 1) to determine the extent to which the current administrative legislation reflects the observance of European standards in the mechanism of preventing conflict of interest in the public service (in the civil service and in the service of local self-government bodies as the main constituents); 2) to identify gaps and problems in regulating the relevant issues and to suggest means to resolve them.Among the measures aimed at preventing abuse of power, there is a legally defined mechanism for resolving conflict of interest in the public service. The emergence of a conflict of public and private interest affects the objectivity, justice and completeness of the person, performing public authority. It is the public service, where a high risk of conflict of interest emerges, as the public officials have the opportunity to take control of power and to participate directly in the management of significant financial and human resources.The important statement is: While a conflict of interest is not ipso facto corruption, there is increasing recognition that conflicts between the private interests and public officials, if inadequately managed, can result in corruption. The immediate objective should be to maintain the integrity of official policy and administrative decisions and of public management generally, recognizing that an unresolved conflict of interest may result in abuse of public office (Annex to the Recommendation of the council on OECD guidelines for managing Conflict of Interest in the public service, 4).In general, the Law of Ukraine «On Prevention of Corruption» takes into account international legal approaches to the concept and resolution of the conflict of interests. However, Ukrainian legislation, in contrast to the legislation of many European Union countries, has not yet developed a sufficient legal and regulatory framework to prevent conflict of interest, and still needs to improve the regulatory framework in the area of conflict prevention in the context of admission and during public service. There is a need to specify ways of resolving the conflicts of interest in Ukraine, as well as defining the forms and limits of the control over adherence to anti-corruption legislation by specialized bodies. ; Виокремлено основні підходи до розуміння поняття «конфлікт інтересів», які містять міжнародно-правові акти та вітчизняне законодавство у сфері запобігання корупції на публічній службі. Це допоможе: 1) з'ясувати, наскільки чинне адміністративне законодавст­во відображає європейські стандарти у механізмі запобігання конфлікту інтересів на публічній службі (на державній службі і службі в органах місцевого самоврядування – як основних складових), а також 2) виявити прогалини та проблеми врегулювання відповідних питань і запропонувати шляхи їх вирішення.Серед заходів, які спрямовані на недопущення зловживання владою, є законодавчо визначений механізм врегулювання конфлікту інтересів на публічній службі. Загалом у Законі України «Про запобігання корупції» враховано міжнародно-правові підходи щодо поняття конфлікту інтересів. Однак українське законодавство, на відміну від законодавства багатьох країн Європейського Союзу, сьогодні ще не виробило достатньої нормативно-правової бази щодо способів запобігання конфлікту інтересів, ще потребує удосконалення нормативно-правова база у сфері запобігання конфлікту інтересів при прийнятті та під час проходження публічної служби.

Value co-creation is a modern marketing and management approach that implies customer involvement in the process of generating values. The purpose of the paper is to identify the main directions of such cooperation in Ukrainian higher education. Value co-creation is defined as the holistic process of collaboration between the university management team, teachers and students, aimed at generating value for all stakeholders. Pros and cons of different co-creation activities are discussed, namely mass-customization, coproduction, co-marketing, UGC, student government, and co-management. Being a complex issue, value co-creation management is facing additional challenges in higher education. Low qualification of student participants, top-down initiative, systematic crisis of university education, and conflict of interests are all adding to the uncertainty of the effectiveness of this approach in the Ukrainian realities. The author discusses the perspective of further implementation of value co-creation management to increase university competitiveness and to gain a strategic advantage.Article received 31.03.2016 ; Спільне створення цінності – сучасний підхід до маркетингу та управління організацією, який передбачає залучення споживачів до процесу продукування цінності. Метою статті є визначення основних напрямів такої взаємодії у закладах вищої освіти в Україні. Спільне створення цінності розглядається як холістичний процес співпраці між менеджментом університету, викладачами та студентами, спрямований на створення цінності для усіх стейкхолдерів. У роботі визначено переваги та недоліки різних форм взаємодії з метою спільного створення цінності,а саме: масової кастомізації, спільного виробництва, спільного маркетингу, створення споживчого контенту, студентського самоврядування та спільного управління. Комплексна проблема управління процесом спільного створення цінності стикається з додатковими викликами у галузі вищої освіти. Низький рівень кваліфікації студентів, що беруть участь у спільному управлінні, ініційоване згори впровадження концепції, систематична криза університетської освіти та конфлікт інтересів підвищують невизначеність питань ефективності використання такого підходу до управління в українських реаліях. Автор формулює перспективи подальшого впровадження концепції спільного створення цінності з метою підвищення конкурентоспроможності університету та формування стійкої конкурентної переваги.Матеріал надійшов 31.03.2016

Value co-creation is a modern marketing and management approach that implies customer involvement in the process of generating values. The purpose of the paper is to identify the main directions of such cooperation in Ukrainian higher education. Value co-creation is defined as the holistic process of collaboration between the university management team, teachers and students, aimed at generating value for all stakeholders. Pros and cons of different co-creation activities are discussed, namely mass-customization, coproduction, co-marketing, UGC, student government, and co-management. Being a complex issue, value co-creation management is facing additional challenges in higher education. Low qualification of student participants, top-down initiative, systematic crisis of university education, and conflict of interests are all adding to the uncertainty of the effectiveness of this approach in the Ukrainian realities. The author discusses the perspective of further implementation of value co-creation management to increase university competitiveness and to gain a strategic advantage.Article received 31.03.2016 ; Спільне створення цінності – сучасний підхід до маркетингу та управління організацією, який передбачає залучення споживачів до процесу продукування цінності. Метою статті є визначення основних напрямів такої взаємодії у закладах вищої освіти в Україні. Спільне створення цінності розглядається як холістичний процес співпраці між менеджментом університету, викладачами та студентами, спрямований на створення цінності для усіх стейкхолдерів. У роботі визначено переваги та недоліки різних форм взаємодії з метою спільного створення цінності,а саме: масової кастомізації, спільного виробництва, спільного маркетингу, створення споживчого контенту, студентського самоврядування та спільного управління. Комплексна проблема управління процесом спільного створення цінності стикається з додатковими викликами у галузі вищої освіти. Низький рівень кваліфікації студентів, що беруть участь у спільному управлінні, ініційоване згори впровадження концепції, систематична криза університетської освіти та конфлікт інтересів підвищують невизначеність питань ефективності використання такого підходу до управління в українських реаліях. Автор формулює перспективи подальшого впровадження концепції спільного створення цінності з метою підвищення конкурентоспроможності університету та формування стійкої конкурентної переваги.Матеріал надійшов 31.03.2016

Value co-creation is a modern marketing and management approach that implies customer involvement in the process of generating values. The purpose of the paper is to identify the main directions of such cooperation in Ukrainian higher education. Value co-creation is defined as the holistic process of collaboration between the university management team, teachers and students, aimed at generating value for all stakeholders. Pros and cons of different co-creation activities are discussed, namely mass-customization, coproduction, co-marketing, UGC, student government, and co-management. Being a complex issue, value co-creation management is facing additional challenges in higher education. Low qualification of student participants, top-down initiative, systematic crisis of university education, and conflict of interests are all adding to the uncertainty of the effectiveness of this approach in the Ukrainian realities. The author discusses the perspective of further implementation of value co-creation management to increase university competitiveness and to gain a strategic advantage.Article received 31.03.2016 ; Спільне створення цінності – сучасний підхід до маркетингу та управління організацією, який передбачає залучення споживачів до процесу продукування цінності. Метою статті є визначення основних напрямів такої взаємодії у закладах вищої освіти в Україні. Спільне створення цінності розглядається як холістичний процес співпраці між менеджментом університету, викладачами та студентами, спрямований на створення цінності для усіх стейкхолдерів. У роботі визначено переваги та недоліки різних форм взаємодії з метою спільного створення цінності,а саме: масової кастомізації, спільного виробництва, спільного маркетингу, створення споживчого контенту, студентського самоврядування та спільного управління. Комплексна проблема управління процесом спільного створення цінності стикається з додатковими викликами у галузі вищої освіти. Низький рівень кваліфікації студентів, що беруть участь у спільному управлінні, ініційоване згори впровадження концепції, систематична криза університетської освіти та конфлікт інтересів підвищують невизначеність питань ефективності використання такого підходу до управління в українських реаліях. Автор формулює перспективи подальшого впровадження концепції спільного створення цінності з метою підвищення конкурентоспроможності університету та формування стійкої конкурентної переваги.Матеріал надійшов 31.03.2016

Визначено, що запорукою стабільної і успішною діяльності будь-якого страховика є розробка і застосування ефективного механізму управління ризиком, відтак обґрунтовано систему ризик-менеджменту страхової організації. Обґрунтовано, що одним із напрямів підвищення ефективності діяльності та фінансової стійкості страхових компаній є розвиток перестрахування, як невід'ємний елемент системи управління ризиками на страховому ринку, забезпечення його стабільності і економічної безпеки. Визначено основні тенденції розвитку перестрахування і напрями його впливу на страховий ринок і соціально-економічний розвиток країни. На підставі проведеного дослідження обґрунтовано пріоритетні напрями розвитку перестрахування в Україні. Доведено, що активний розвиток перестрахування сприятиме забезпеченню додаткових гарантій надійного страхового захисту, фінансової стійкості страховиків, а отже стане також чинником сприяння соціально-економічній стабільності та безпеки у суспільстві, а, як невід'ємний елемент фінансової системи, сприятиме забезпеченню синергетичного ефекту щодо нівелювання піків фінансової та економічної нестабільності. ; The financial market of Ukraine, and insurance in particular, is currently developing in rather difficult and tense circumstances caused by the conflict in the east of Ukraine, inflation and devaluation of hryvnia, rising unemployment and reducing the purchasing power of the population, a decline in business activity and, consequently, a decrease of investment attractiveness of Ukraine for foreign investors. Therefore, the search for ways to improve the efficiency of operations and financial stability of insurance companies is becoming particularly relevant. It is determined that the key to the stable and successful activity of any insurer is the development and application of an effective risk management mechanism, therefore the risk management system of the insurance organization is substantiated. It is substantiated that one of the directions of increasing the efficiency of activity and financial stability of insurance companies is the development of reinsurance, as an integral part of the system of risk management in the insurance market, ensuring its stability and economic security. The main tendencies of reinsurance development and directions of its influence on the insurance market and socio-economic development of the country are determined. Based on the research, the priority directions of reinsurance development in Ukraine are grounded. They include: conducting a state policy promoting the development of reinsurance; harmonization of domestic legislation in the field of insurance and reinsurance in accordance with the norms of international law; improvement of tax treatment of insurance and reinsurance activities; development of the infrastructure of the reinsurance market; raising the level of professional training of specialists in the field of insurance and reinsurance; information provision of insurance and reinsurance activities, increasing the degree of their openness and transparency. It has been proved that the active development of reinsurance will help to provide additional guarantees of reliable insurance protection, financial stability of insurers, and therefore will also contribute to the assistance of socio-economic stability and security in society, and as an integral part of the financial system, will contribute to ensuring synergy effect on the leveling of the peaks of financial and economic instability.

The critical state of society can be measured by a system of interrelated indicators - economic, technologi­cal, political, cultural, ethnic and demographic. However, it is no exaggeration to state that they originally focused on the social aspects of life people lead to an integrated life crisis at a time of social transformations. There is no universal model of social dialogue; it is a means of improving productivity and competitiveness. Social dialogue - not only a form of crisis management, sometimes governments are turning to social part­ners only in case of economic crisis, seeking their support in taking unpopular measures. This approach is fundamentally wrong, because the dialogue is based on mutual trust and confidence, cooperation achieved over the years. That social dialogue should be used not only in adverse but also in favorable socio-economic circumstances. Opposition, competition, conflict, alternative, dissent is not only inevitable characteristics of a complex human world, but necessary factors that discourage stagnation, stagnation of society, the condi­tions of its constant renewal and development. Clarification of the nature and essence of social conflict as a specific manifestation of the contradictions of social relations requires consideration of a number of interre­© І.З. Держко, 2015 lated factors. First of all, we should take into account the fact that modern society is the very course of change in scientific thinking, social structure, is drawn into a new state, which is accompanied by adapting social transformation. That is why these problems require analysis of the conditions of its emergence, development methods and tools for forecasting and warning deviation from social norms. Social process includes ways of interaction between state and society, institutions and groups, political system and social environment, government and citizens. Social dialogue is one way of interaction between state and society; its interests are represented, including trade unions and organizations. Under the social dialogue process should be under­stood that includes all types of negotiation, consultation and exchange of information aimed at the successful solution of social and economic policy. The whole history of the formation of social, political, ethical thought is an attempt to find optimal development of society, get rid of unpleasant disorders that often the danger to life and well-being, deviations from accepted values and standards. All social human history represents a continuous process of self-education and self-organization of the individual and society, the development and changes of various types and forms of regulation relationships, their ordering, discipline and regulation. Society through social factors governing rules create institutions of social control over the behavior of people in order to guarantee public order and tranquility; They include a huge number of methods and means of in­fluence, habits, moral principles, traditions, customs, common rules, regulations, standards and enforcement points. Synthesis same concept is the social norm, as an important means of targeting individual or social group in a rather complex personal, group, social ties and relations in the period of social transformation. ; Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв'язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсаль­ної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партне­рів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки не­минучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З'ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов'язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне сус­пільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогно­зування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємо­дії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку сус­пільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуч­чя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Сус­пільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті пра­вила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв'язках і відносинах у період суспільних трансформацій. ; Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв'язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсаль­ної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партне­рів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки не­минучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З'ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов'язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне сус­пільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогно­зування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємо­дії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку сус­пільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуч­чя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Сус­пільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті пра­вила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв'язках і відносинах у період суспільних трансформацій.

The topic of effective dispute resolution has been explored, as various conflicts are an integral part of public life or, as scholars rightly point out, conflicts are inevitable. The approaches used to resolve them are diverse and characterize the evolution of justice – from traditional litigation to modern alternative conciliation procedures and the so-called "conflict management", which helps not only to resolve disputes but also to maintain normal and productive relations between its participants in future. Alternative dispute resolution can be seen as a reaction to the significant increase in the number of appeals to court, the increase in court costs and the increase in court hearings, which inevitably accompany this form of protection of rights during the twentieth century. The first studies ~ 64 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка ISSN 1728-3817 of alternative dispute resolution procedures can be found in the 1940s, but the interest of researchers increased significantly in the 1960s and 1970s, which led to the implementation of the concept of out-of-court protection in many countries, but not to dispute resolution. The basic modern approach to dispute resolution is characterized as a constructive dialogue for finding a compromise by any means, based on the vision of conflict as an integral and inevitable phenomenon that accompanies the dynamics of human relations. A change in the perception of the conflict should lead to a change in the established tools for their settlement into a comprehensive system that allows not so much to resolve it as to control, thus endowing it with constructive features that generally contribute to the development of productive relations. Accordingly, referring to our chosen epigraph, the vision of disputes as a basis for battle will grow into an awareness of their usefulness, if they are settled and controlled by experts.