Suchergebnisse

The article reveals the peculiarities of the activity of theFirst All-Russian Congress of Peasant Deputies. The authorselucidate the circumstances of the development of an agrarianresolution, which was signed on May 25, 1917. The issuesdiscussed by the delegates at the congress were researched.The main provisions of the resolution and its importance forthe development of agricultural legislation by the ProvisionalGovernment are outlined. The influence of the activity of theFirst All-Russian Congress of Peasant Deputies on theagrarian policy of the Provisional Government wasinvestigated.

The article deals with the highlighting of problem of food hygiene at the First All-Ukrainian sanitary-food congress in 1934 year. The food is one of the main lever, which creating the harmony of the human's body and the environment, contributes, in a certain way, to the health and ability of the body to counteract of the influence of unfavorable factors. Violation of the main dominant food causes a number of diseases – from the reduction of the immune status of the organism to the nutritional diseases. The safety of consumed food has always been topical. Therefore, problems of improving the quality of food in the population were also considered at the First All-Ukrainian sanitary-food congress. In Ukrainian historiography there are no solid scientific investigations concerning the coverage of the activities of the First All-Ukrainian sanitary-food congress are determined. The purpose of the article is to highlight the problems of food hygiene at the First All-Ukrainian Sanitary and Food Congress in 1934 year. The methodology of this research is based on a set of principles of objectivity, history and system ana lysis of facts and events. The First All-Ukrainian sanitary-food congress proposed of measures creating a high sanitary culture on food enterprises and producing of high-quality food products for the population of the country is elucidated. In particular, the following main questions were addressed: sanitation of public catering and food industry; prophylactic of food poisoning; unification of chemical-bacteriological research of food products, as well as refinement and improvement of the methodology of these researches; food law. Summing up the work, the First All-Ukrainian sanitary-food congress approved the important regulations, the implementation of which improved the food of the population of the country in the second half of the 30th year of the twentieth century.However, at the congress, no words were spoken about excessive grain procurement plans for communist rule in 1932-1933 years, which led ...

The article says that young people, starting with kindergarten, school, higher education institution, along with their mentor mentors, should deal with the issues of consolidation of Ukrainians. By the way, uniting Ukrainians, for whom the unresolved war with Russia is a big problem, there is a falsification of real facts in mass media, changing worldview, vital values and judgments is rather difficult. After the restoration of Ukraine's independence, the issue of the dissemination of truthful information about Ukraine and Ukrainians around the world became very relevant, which directly involves the Ukrainian Ukrainian Civic Congress (UCU), whose activities help to bring the full political, social, economic and other aspects to the Ukrainian and world community. the life of the Ukrainian diaspora and the Ukrainian state. I think that the most important thing in this issue is the formation of a national identity. I set myself before the goal to find out how the world can influence or help a person who does not realize which national group she belongs to. What does she know about her own historical territory, does she owns and uses the language of the state of Ukraine, which (its) citizen considers himself ... Not the formation of a national identity leads to a threat to the national security of the state - the layered society, the low level of culture and political culture (it prompts buckwheat), separatism intensifies, civil society is not seriously formed or in any way formed ... Returning to the main task of the UWC - the preservation of the national identity of Ukrainians, we must emphasize that this is the support and development of Ukrainian culture, the protection of the rights and interests of Ukrainians both in the diaspora and in Ukraine, the coordination of the international ties of their constituent organizations that support and develop Ukraine's national identity, spirituality, language, culture and heritage of Ukrainians around the world. The UWC assists in the development of public life of Ukrainians in the countries where they live, and also strengthens the positive attitude towards Ukrainians and the Ukrainian state and protects the rights of Ukrainians, regardless of their place of residence, in accordance with the Universal Declaration of Human Rights. So the article is intended for educators in the first place. To sum up, it should be noted that the formation of a national identity is one of the main tasks of the Ukrainian state at the present stage. To implement it, it is necessary to actualize the efforts of educators of all levels and non-governmental organizations in the field of public and, above all, interethnic relations.

There are talking about the Chernihiv Provincial Noble Assembly and its participation through the commissioners in the congresses of the All-Russian United Nobility. The purpose of the article is to find out the number of participants in each of the 12 congresses in 1906-1916 years, to clarify their position in the discussion and decision-making on cardinal issues of political life of the state. It was noticed in which of them the Chernihiv nobles did not share the positions of the permanent council of the united nobility and there were clarified the reasons of it. The research methodology is based on the general scientific principles of historicism using the methods of social history. It has been established that 22 people took part in the work of the All-Russian Congresses of the United Nobility. There were the groups of aristocrats, landowners and landless nobles among them. All of them were local public persons, headed zemstvo institutions, actively introducing self-government at the county and provincial levels. Six of them were deputies of the State Duma and two were members of the State Council. The rest were in public service in local governments, with the exception of Olexander Rachinsky, who in 1915-1917 held the position of deputy Minister of Education. They supported the leading idea of the congresses: the preservation of autocracy, demonstrated the loyalty and devotion of the Romanov dynasty as a guarantee of their own stability and the traditional form of government. Since in the discussion of reforms by the government P.A. Stolypin initiative was seized by senior dignitaries from government circles and authorized by the nobles of the central Russian provinces, while Chernihiv took an apolitical, expectant position and did not show much activity. Instead, they initiated amendments to the statute of the united nobility, which, in their opinion, should have defended the interests of the provincial nobility, and less - to take into account party disputes.

Summary. The history of the Ukrainian diaspora/emigrants makes up an integral part of the Ukrainian history. The article traces the path of foreign Ukrainians to unification in order to defend the interests of the entire Ukrainian people. The successful Jewish experience may serve as the vivid example. The latter lived scattered for ages, but united and established World Jewish Congress in 1936, being able to declare the State of Israel in 1948. The purpose of our study is to trace the origins of the idea to consolidate the Ukrainian emigrants and to establish the only coordinative institution for the whole Ukrainian nation from all over the world in the 1920s, its evolution and the practical measures for its implementation. The successful experience of the Ukrainian diaspora can serve as a model for the modern Ukrainians, while the analysis of the mistakes of the latter can help to avoid them at the contemporary stage of state formation. Methodology. The methods to solve the aforementioned problem are the following: 1) the method of historical comparison of the Ukrainian and Jewish experience of consolidation; 2) historiographical analysis and synthesis; 3) inductive and deductive reasoning. The scientific novelty of our research is in the comprehensive step-by-step study of the World Congress of Free Ukrainians. Conclusions. The powerful centers of the Ukrainian political emigration appeared in the 1920s. They aimed to restore Ukraine's unity and independence. However, there was disagreement among them, given the fact that they struggled for power in 1917–1920. S. Petliura was one of the first competent political leaders, who realized the necessity of consolidation. His associates A. Shulgin and V. Prykhodko made the first attempts to organize the World Ukrainian Congress in the 1930s. The idea was supported in Galicia and in the USA, though it wasn't implemented. The same process may be noticed in the Jewish diaspora at the same time; however, they summoned the World Jewish Congress in 1936 and declared their own state. Because the Ukrainian politician leaders failed to create a single political center, the Soviet diplomats became the legitimate representatives of Ukrainians during and after the World War II. The establishment of the Pan-American Ukrainian Conference (PAUC) in 1947 is thought to be the pre-condition for summoning the World Congress of Free Ukrainians, as it was one of its key tasks. A. Melnyk was one of the most active lobbyists of the Ukrainian unity. He also introduced the idea of the organization superstructure. PAUC made a few attempts to summon the congress in the 50s – 60s of the 20th century, but none of these were successful. Consequently, the Ukrainian emigrants were disappointed with its PAUC's ability to accomplish the task successfully. Despite this fact, in January 1967 PAUC published/promulgated the manifesto on summoning the World Congress of Free Ukrainians launched the active propaganda campaign, and the long way of the Ukrainian nation to consolidation met with success in November. ; Анотація. Історія української діаспори є невід'ємною складовою історії України. У статті простежено шлях зарубіжних українців до об'єднання для відстоювання інтересів всього українського народу. Можна навести приклад успішного досвіду єврейського народу, який віками був розпорошений, але у 1936 р. об'єднався у Світовий єврейський конгрес, а згодом зумів проголосити Державу Ізраїль. Тому мета цього дослідження – простежити зародження ідеї консолідації зарубіжних українців та створення єдиного координаційного органу для українського народу в різних куточках світу в 1920-х рр., її поступову еволюцію та практичні кроки до втілення. Методологія. Для розв'язання поставленої мети було застосовано методи: 1) історичного порівняння (зокрема, досвіду консолідації українського та єврейського народу); 2) аналізу та синтезу історіографії і джерельної бази; 3) індукції та дедукції. Наукова новизна полягає у комплексному поетапному простеженні обставин скликання СКВУ. Висновки. У 1920-х рр. сформувалися потужні осередки політичної української еміграції, які прагнули відновити соборність та незалежність України. Однак єдності між ними не було з огляду на те, що в 1917–1920-х рр. вони боролися одне з одним за владу в Україні. Першим із авторитетних політичних лідерів, хто усвідомив необхідність консолідації, був Симон Петлюра. Його соратники, серед яких О. Шульгин та В. Приходько, у 1930-х рр. зробили перші спроби скликати Світовий конгрес українців. Ця ідея отримала підтримку в Галичині та США, але втілити її в міжвоєнний період українці не зуміли. Аналогічні процеси простежуємо в зазначений період і серед єврейської діаспори, однак їм вдалося у 1936 р. скликати конгрес, а у 1948 р. вони домоглися створення власної держави. Через нездатність до створення політичними лідерами в еміграції єдиного координаційного осередку, легітимними представниками українського народу під час та після Другої світової війни були дипломати СРСР та УРСР. Передумовою до скликання Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) вважають створення у 1947 р. українцями американського континенту Панамериканської української конференції (ПАУК), одним із ключових завдань якої визначалося зорганізувати конгрес. Активним лобістом ідеї єдності українців та створення організаційної надбудови у повоєнний період був А. Мельник. ПАУК впродовж 1950–1960-х рр. здійснила декілька спроб скликати конгрес, але жодна не увінчалася успіхом. Тому напередодні відкриття СКВУ частина зарубіжних українців зневірилися у здатності ПАУК довести цю справу до успішного завершення. Однак у січні 1967 р. ПАУК оприлюднила маніфест про скликання СКВУ, розгорнула активну пропагандистську кампанію, і у листопаді тривалий шлях українського народу до консолідації увінчався результативно.

Summary. The history of the Ukrainian diaspora/emigrants makes up an integral part of the Ukrainian history. The article traces the path of foreign Ukrainians to unification in order to defend the interests of the entire Ukrainian people. The successful Jewish experience may serve as the vivid example. The latter lived scattered for ages, but united and established World Jewish Congress in 1936, being able to declare the State of Israel in 1948. The purpose of our study is to trace the origins of the idea to consolidate the Ukrainian emigrants and to establish the only coordinative institution for the whole Ukrainian nation from all over the world in the 1920s, its evolution and the practical measures for its implementation. The successful experience of the Ukrainian diaspora can serve as a model for the modern Ukrainians, while the analysis of the mistakes of the latter can help to avoid them at the contemporary stage of state formation. Methodology. The methods to solve the aforementioned problem are the following: 1) the method of historical comparison of the Ukrainian and Jewish experience of consolidation; 2) historiographical analysis and synthesis; 3) inductive and deductive reasoning. The scientific novelty of our research is in the comprehensive step-by-step study of the World Congress of Free Ukrainians. Conclusions. The powerful centers of the Ukrainian political emigration appeared in the 1920s. They aimed to restore Ukraine's unity and independence. However, there was disagreement among them, given the fact that they struggled for power in 1917–1920. S. Petliura was one of the first competent political leaders, who realized the necessity of consolidation. His associates A. Shulgin and V. Prykhodko made the first attempts to organize the World Ukrainian Congress in the 1930s. The idea was supported in Galicia and in the USA, though it wasn't implemented. The same process may be noticed in the Jewish diaspora at the same time; however, they summoned the World Jewish Congress in 1936 and declared their own state. Because the Ukrainian politician leaders failed to create a single political center, the Soviet diplomats became the legitimate representatives of Ukrainians during and after the World War II. The establishment of the Pan-American Ukrainian Conference (PAUC) in 1947 is thought to be the pre-condition for summoning the World Congress of Free Ukrainians, as it was one of its key tasks. A. Melnyk was one of the most active lobbyists of the Ukrainian unity. He also introduced the idea of the organization superstructure. PAUC made a few attempts to summon the congress in the 50s – 60s of the 20th century, but none of these were successful. Consequently, the Ukrainian emigrants were disappointed with its PAUC's ability to accomplish the task successfully. Despite this fact, in January 1967 PAUC published/promulgated the manifesto on summoning the World Congress of Free Ukrainians launched the active propaganda campaign, and the long way of the Ukrainian nation to consolidation met with success in November. ; Анотація. Історія української діаспори є невід'ємною складовою історії України. У статті простежено шлях зарубіжних українців до об'єднання для відстоювання інтересів всього українського народу. Можна навести приклад успішного досвіду єврейського народу, який віками був розпорошений, але у 1936 р. об'єднався у Світовий єврейський конгрес, а згодом зумів проголосити Державу Ізраїль. Тому мета цього дослідження – простежити зародження ідеї консолідації зарубіжних українців та створення єдиного координаційного органу для українського народу в різних куточках світу в 1920-х рр., її поступову еволюцію та практичні кроки до втілення. Методологія. Для розв'язання поставленої мети було застосовано методи: 1) історичного порівняння (зокрема, досвіду консолідації українського та єврейського народу); 2) аналізу та синтезу історіографії і джерельної бази; 3) індукції та дедукції. Наукова новизна полягає у комплексному поетапному простеженні обставин скликання СКВУ. Висновки. У 1920-х рр. сформувалися потужні осередки політичної української еміграції, які прагнули відновити соборність та незалежність України. Однак єдності між ними не було з огляду на те, що в 1917–1920-х рр. вони боролися одне з одним за владу в Україні. Першим із авторитетних політичних лідерів, хто усвідомив необхідність консолідації, був Симон Петлюра. Його соратники, серед яких О. Шульгин та В. Приходько, у 1930-х рр. зробили перші спроби скликати Світовий конгрес українців. Ця ідея отримала підтримку в Галичині та США, але втілити її в міжвоєнний період українці не зуміли. Аналогічні процеси простежуємо в зазначений період і серед єврейської діаспори, однак їм вдалося у 1936 р. скликати конгрес, а у 1948 р. вони домоглися створення власної держави. Через нездатність до створення політичними лідерами в еміграції єдиного координаційного осередку, легітимними представниками українського народу під час та після Другої світової війни були дипломати СРСР та УРСР. Передумовою до скликання Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) вважають створення у 1947 р. українцями американського континенту Панамериканської української конференції (ПАУК), одним із ключових завдань якої визначалося зорганізувати конгрес. Активним лобістом ідеї єдності українців та створення організаційної надбудови у повоєнний період був А. Мельник. ПАУК впродовж 1950–1960-х рр. здійснила декілька спроб скликати конгрес, але жодна не увінчалася успіхом. Тому напередодні відкриття СКВУ частина зарубіжних українців зневірилися у здатності ПАУК довести цю справу до успішного завершення. Однак у січні 1967 р. ПАУК оприлюднила маніфест про скликання СКВУ, розгорнула активну пропагандистську кампанію, і у листопаді тривалий шлях українського народу до консолідації увінчався результативно.

In article programs are analyzed and activity of the national-patriotic organizations of the British India which was predecessors of the Indian National Congress which has been formed in 1885. Among them are especially allocated the British Indian Association, the Indian Association, the Association of the Bombay Presidency and the Poona Sarvajanik Sabha as they have laid the foundation for creation of the Congress organization. The national-patriotic organizations, bringing up at the population patriotic feelings, supported granting of India of self-management, for the elective majority in legislatures and municipal councils, expansion of participation of Indians in the central and local state structures and in local governments, introduction of a policy of the state protectionism for protection of national business and creation of conditions for development of the Indian industry, crafts and trade, carrying out of reforms in the country, introductions of the civil rights and freedom, racial discrimination prohibition, and also for development of national education, languages and culture. Despite their moderation, limitation of programs and activity, for the time it there was a considerable step forward in comparison with programs of their predecessors. The national-patriotic organizations of 60–80th years ХІХ century have laid the foundation for association of patriotic movement across all India and formations all Indian national organization – the Indian National Congress. ; У статті аналізуються програми й діяльність національно-патріотичних організацій Британської Індії, що були попередниками Індійського національного конгресу, заснованого в 1885 р. Серед них особливо виділені Асоціація Британської Індії, Індійська асоціація, Асоціація Бомбейського президентства та Пуна сарваджанік сабха, оскільки вони заклали основи для створення конгресистської організації. Національно-патріотичні організації, виховуючи у населення патріотичні почуття, виступали за надання Індії самоврядування, за виборну більшість у легіслатурах і муніципальних радах, розширення участі індійців у центральних і місцевих державних органах і в органах місцевого самоврядування, введення політики державного протекціонізму для захисту національного підприємництва та створення умов для розвитку індійської промисловості, ремесел і торгівлі, проведення реформ у країні, введення громадянських прав і свобод, заборону расової дискримінації, а також за розвиток національної освіти, мов і культури. Незважаючи на їхню поміркованість, обмеженість програмних настанов і діяльності, для свого часу це був значний крок уперед порівняно з програмами їхніх попередників. Національно-патріотичні організації 60−80-х років ХІХ ст. заклали основи для об'єднання патріотичного руху по всій Індії та утворення загальноіндійської національної організації – Індійського національного конгресу.

The goal of the paper is to analyze the activities of the Commission on Human Rights of the World Congress of Free Ukrainians (WCFU), aimed at drawing the attention of the world community to human rights violations in the Ukrainian SSR in the 1970s – 1980s. The scientific novelty of the study is that on the basis of archival documents and published memoirs the activity of the Commission of the Human Rights of the WCFU is fully highlighted, and the main directions of its activity are determined. After the establishment of the WCFU, the problem of human rights violations in the Ukrainian SSR took a prominent place in its activities. The idea of creating a special Commission on Human Rights arose during the International Conference under the auspices of the United Nations in Tehran in 1968, dedicated to the 20th anniversary of the Universal Declaration of Human Rights adoption. As a result, a Commission on Human Rights was established in 1972 to coordinate human rights activities within the framework of the WCFU and for many years it was headed by Canadian senator of Ukrainian descent Pavlo Yuzyk. In general, Ukrainian community in Canada has played a key role in the Commission's activities, which was determined in particular by the place of its permanent residence in Toronto. The main efforts of the Commission on Human Rights were aimed at informing the world community about the facts of human rights violations in the Ukrainian SSR by publishing relevant materials in English, French, and other languages, organizing mass events (demonstrations, press conferences), sending appeals to international human rights organizations and statesmen of Western states with requests to defend the persecuted Ukrainian dissidents. Campaigns to protect Ukrainian dissident prisoners, the members of Ukrainian Public Group to Promote the Implementation of the Helsinki Accords, were among the taken measures. During the Helsinki Process, the work of the Commission on Human Rights gained a new impetus, and its representatives took part in the Review Meetings of the Conference on Security and Cooperation in Europe (CSCE). The experience of these conferences confirmed the need for systematic, verified, and complete information on the human rights situation in the Soviet Union. With this in mind, the WCFU's Human Rights Commission began periodically issuing notifications reviewing human rights violations behind the Iron Curtain and sent them to Western government officials. Through its actions, the WCFU Commission on Human Rights contributed to the constant pressure of the world community on the Soviet leadership because of its systematic human rights violations. ; На основі архівних документів та опублікованих спогадів проаналізовано діяльність Комісії прав людини Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), спрямовану на привернення уваги до порушення прав людини в Українській РСР у 1970-х– 1980-х роках. З цією метою простежено причини утворення цієї структурної одиниці СКВУ, її склад і напрямки роботи. Встановлено, що основні зусилля Комісії прав людини були спрямовані на інформування світової громадськості про факти недотримання прав людини в УРСР шляхом публікації відповідних матеріалів, організації масових заходів (маніфестацій, прес-конференцій), скеровування звернень до міжнародних правозахисних організацій та державних діячів країн Заходу з проханнями встати на захист переслідуваних українських дисидентів.

The purpose of the article is to study the historical background, socio-political andcultural factors of the establishment and operation of library associations; study themeaning and essence of the presentations and discussions, the issue of development of library associations in Ukraine at the First National Congress of library workers in 1926 and studies their influence on the development of libraries in Ukraine in the second half of the 1920 years overall. In his scientific work by extensive use of historical-comparative, historical and genetic, statistical, chronological, biographical research methods, the method of diachronic analysis. The article describes the social and cultural conditions of the library associations main stages of development and features of their operation; disclosed value of their work in coordinating the work of libraries; analyzed the characteristic shape and features of these socio-professional organizations training and retraining of library staff. The author found that the success of a development and library associations have sought to consolidate and promote professional scatter libraries in the country were limited initially counteraction on the part of trade unions, and in the future and the governing bodies of political education. The author analyzed and proved that the library association worked out and implemented in practice various forms of organizational work, a variety of means and methods of solution and implementation of professional tasks, using a rich arsenal of democratic mechanisms and raising many issues of library building that was positively evaluated by delegates from 'ride. The main areas of library associations were: formation and development of professional skills of librarians; improving the efficiency of urban libraries through the organization and coordination of their activities; establishing a system of methodological assistance to libraries of different types and species, particularly rural libraries; promotion of scientific research, cultural, and educational activities libraries. However, in the late 1920 years Party and Soviet government bureaucracy gradually established tight control over all aspects of political, social and working life of society, of course, way into the library association and forced them to give in slowly at first managerial government agencies and coordinating functions, and professional and methodical, while not stop its activities in the early 1930 years. ; На основе анализа резолюций Первого Всеукраинского съезда библиотечныхработников (1926), а также научных публикаций, исследовано содержание исущность докладов и обсуждений делегатами съезда вопроса о библиотечныхобъединениях, а также значение его решений для развития как самих библиотечных объединений, так и библиотечного дела в Украине в целом. В статье в общих чертах исследованы особенности создания и функционирования библиотечных объединений и их место в библиотечном строительстве во второйполовине 1920-х гг. ; На основі аналізу резолюцій Першого Всеукраїнського з'їзду бібліотечних робітників (1926), а також наукових публікацій, досліджено зміст і сутністьдоповідей та обговорень делегатами з'їзду питання про бібліотечні об'єднання, а також значення його рішень для розвитку як самих бібліотечних об'єднань, так і бібліотечної справи в Україні в цілому. В статті в загальних рисах досліджено особливості створення та функціонування бібліотечних об'єднань та їхнє місце у бібліотечному будівництві у другій половині 1920-х рр.

The authors examine the period of the Ukrainian Revolution of 1917 as an increase of national spirit and revival and, at the same time, deep disappointments and vexatious national defeats. The beginning of this event was marked by the powerful rise and recognition of the state status of Ukraine, the proclamation of its autonomy and, finally, state independence.The military topic was the subject of one session of the second General Assembly of the Central Council of Ukraine and sparked a lively discussion. The military congresses became important regarding the idea of armed protection of Ukrainian statehood. They laid the basic foundation for further development of the Ukrainian national army.The authors' purpose is to highlight the First All-Ukrainian Military Congress role and importance in the state-building and the army development, based on the its decisions and resolutions. The Congress addressed issues related to the autonomy of Ukraine; attitude to the Central Council of Ukraine; the Ukrainian national army and the Ukrainian General Military Committee; the Ukrainian symbols of power and the first Ukrainian Cossack Regiment named after Bohdan Khmelnitsky; the Ukrainian people's militia; maintaining discipline and combating desertion; education in Ukraine and Ukrainianization of military education, etc.It is found that the decisions of the Congress were important for the development of the Ukrainian national movement in the army and navy. Thanks to the activity and support of the Ukrainian military movement, the Central Council of Ukraine has become a leading authority and its influence has spread over a large territory of Ukraine. It was determined that the mood in Ukrainian military was more decisive than that among the leaders of the Ukrainian movement to create a national army and an independent free Ukraine. ; Автори оцінюють період Української революції 1917 року як злет націона­льного духу й відродження і, водночас, глибоких розчарувань і прикрих націо­нальних поразок. Початок цієї події ознаменувався могутнім піднесенням і визнанням державного статусу України, проголошенням її автономії та, врешті-решт, державної незалежності.Військова тема була предметом розгляду одного із засідань других Загальних зборів Української Центральної Ради, що спричинила жваву дискусію. Стосовно розвитку ідеї збройного захисту української державності важливими стали війсь­кові з'їзди, які заклали основні підвалини для подальшої розбудови Української національної армії.Мета, яку переслідують автори, полягає в тому, щоб на підставі прийнятих рішень і постанов Першого Всеукраїнського Військового З'їзду висвітлити його роль і значення у національному державотворенні та розбудові армії. На З'їзді розглядалися такі питання: про автономію України; про відношення до Українсь­кої Центральної Ради; про Українське народне військо і Український Генеральний Військовий Комітет; про Українські Клейноди та перший Український Коза­цький імені Богдана Хмельницького полк; про українську народну міліцію; про підтримання дисципліни та боротьбу з дезертирством; про освіту в Україні та українізацію військової освіти та ін.З'ясовано, що рішення Військового З'їзду мали важливе значення для роз­витку українського національного руху в армії і на флоті. Завдяки активності та підтримці українського військового руху Центральна Рада стала провідним орга­ном, вплив якого поширився на значну територію України. Встановлено, що настрої серед військовиків-українців були більш рішучими, ніж у лідерів укра­їнського руху щодо творення національної армії та незалежної вільної України.

The authors examine the period of the Ukrainian Revolution of 1917 as an increase of national spirit and revival and, at the same time, deep disappointments and vexatious national defeats. The beginning of this event was marked by the powerful rise and recognition of the state status of Ukraine, the proclamation of its autonomy and, finally, state independence.The military topic was the subject of one session of the second General Assembly of the Central Council of Ukraine and sparked a lively discussion. The military congresses became important regarding the idea of armed protection of Ukrainian statehood. They laid the basic foundation for further development of the Ukrainian national army.The authors' purpose is to highlight the First All-Ukrainian Military Congress role and importance in the state-building and the army development, based on the its decisions and resolutions. The Congress addressed issues related to the autonomy of Ukraine; attitude to the Central Council of Ukraine; the Ukrainian national army and the Ukrainian General Military Committee; the Ukrainian symbols of power and the first Ukrainian Cossack Regiment named after Bohdan Khmelnitsky; the Ukrainian people's militia; maintaining discipline and combating desertion; education in Ukraine and Ukrainianization of military education, etc.It is found that the decisions of the Congress were important for the development of the Ukrainian national movement in the army and navy. Thanks to the activity and support of the Ukrainian military movement, the Central Council of Ukraine has become a leading authority and its influence has spread over a large territory of Ukraine. It was determined that the mood in Ukrainian military was more decisive than that among the leaders of the Ukrainian movement to create a national army and an independent free Ukraine. ; Автори оцінюють період Української революції 1917 року як злет націона­льного духу й відродження і, водночас, глибоких розчарувань і прикрих націо­нальних поразок. Початок цієї події ознаменувався могутнім піднесенням і визнанням державного статусу України, проголошенням її автономії та, врешті-решт, державної незалежності.Військова тема була предметом розгляду одного із засідань других Загальних зборів Української Центральної Ради, що спричинила жваву дискусію. Стосовно розвитку ідеї збройного захисту української державності важливими стали війсь­кові з'їзди, які заклали основні підвалини для подальшої розбудови Української національної армії.Мета, яку переслідують автори, полягає в тому, щоб на підставі прийнятих рішень і постанов Першого Всеукраїнського Військового З'їзду висвітлити його роль і значення у національному державотворенні та розбудові армії. На З'їзді розглядалися такі питання: про автономію України; про відношення до Українсь­кої Центральної Ради; про Українське народне військо і Український Генеральний Військовий Комітет; про Українські Клейноди та перший Український Коза­цький імені Богдана Хмельницького полк; про українську народну міліцію; про підтримання дисципліни та боротьбу з дезертирством; про освіту в Україні та українізацію військової освіти та ін.З'ясовано, що рішення Військового З'їзду мали важливе значення для роз­витку українського національного руху в армії і на флоті. Завдяки активності та підтримці українського військового руху Центральна Рада стала провідним орга­ном, вплив якого поширився на значну територію України. Встановлено, що настрої серед військовиків-українців були більш рішучими, ніж у лідерів укра­їнського руху щодо творення національної армії та незалежної вільної України.

The article is devoted to the Witness – one of the participants in the English-language parliamentary discourse. The role of the Witness as the addressee in the witnesses questioning process is determined. The witnesses questioning process has three stages: the stage of contact setting, contact extension and unlocking. It was found that the activation of the speech activity of the Witnesses in the Parliament of the Great Britain and in the US Congress takes place at all stages of the communicative event. The definition of strategy and tactic is considered. An attempt is made to determine the communicative strategies and tactics of the Witness as an addressee in the witnesses questioning process during the committees' meeting. Comparison of strategic and tactical arsenal of Witnesses in the Parliament of the Great Britain and in the US Congress is made. Thus, the author concludes that the chosen cooperative strategy for speech communication is common to both Witnesses. Tactics of the cooperative strategy realization are common and different. 15 common tactics were identified: tactics of supposition, generalization, clarification, confirmation / consent, providing additional information, rhetorical question, reference / quoting, clarification / reciprocal, correction, fact, objection / disagreement, redirection, ignorance, self-presentation, promise. The tactic of the presentation is identified in the tactic arsenal of the Witness in the Parliament of Great Britain. For the cooperative strategy realization the Witness in the US Congress uses five more tactics, with the exception of the abovementioned tactics common with the Witness in the Parliament of Great Britain, namely the tactic of reaction, request, own understanding, changing the topic focus, approval. The ranking of tactics, which are most often used by Witnesses for the cooperative strategy realization, is determined. Strategies and tactics of speech communication are embodied in speech acts that form discourses (texts) as units of communication. In turn, speech acts are realized by language (lexical, grammatical and stylistic) and non-native means. References1. Andreychuk, N. I. 2011. Semiotyka linhvokulturnoho prostoru Anhliyi kintsia XV – pochatku XVII stolittia. Lviv: Vyd-vo Lvivskoi politekhniky.2. Andrusiak, I. V. 2008. "Leksyka politychnoi korektnosti: nominatyvnyi ta prahmatychnyy aspekty". Suchasnidoslidzhennya z inozemnoyi filolohiyi, 6: 41–46. Uzhhorod: Papirus-F.3. Borisova, Y. N. 1996. "Diskursivnye stratehii v razgovornom dialoge". Russkaya razgovornaia rech kak yavlenie gorodskoy kultury, 21–48. Ekaterinbug: ARGO.4. Butova, I. S. 2011. "Prahmatyko-funktsionalni osoblyvosti politychnoho dyskursu SSHA ta Ukrainy XXI stolittya". PhD diss., Lviv. nats. un-t imeni Ivana Franka.5. Holovan, V. O. 2016. "Moderatsiia katehorychnosti v parlamentskomu dyskursi (na materiali zasidanYevroparlamentu)". PhD diss., Kyyiv. nats. un-t im. Tarasa Shevchenka.6. Demyankov, V. Z. 2002. "Politicheskiy diskurs kak predmet politologicheskoi filologii". Politicheskaia nauka.Politicheskiy diskurs: istoriia isovremennye issledovaniia, 32–43.7. Donets, P. M. 2005. "Natsionalno-kulturna spetsyfika dyskursu". Dyskurs yak kohnityvo-komunikatyvnyi fenomen, 98–232. Kharkiv: Konstanta.8. Issers,O. S. 2012. Kommunikativnye strategii i taktiki russkoi rechi. M.: Izd-vo LKY.9. Karasik, V. I. 2000. "O tipakh diskursa". Yazykovaia lychnost: institutsionalnyi i personalnyi diskurs, 5–20.Volgograd: Peremena.10. Kryvenko, S. O. 2015. "Avtor politychnoho tekstu ta yoho rol u politychnomu dyskursi". Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu, 1: 90–98. http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdufsp_2015_1_15.11. Kusko, K. YA. 2001. "Problemy dyskursnoyi linhvistyky". Inozemna filolohiya. L.: LNU.12. Matvieyeva, T. V. 2003. Uchebnyislovar: russkyi yazyk, kultura rechi, stilistika, ritorika, 284–285. M.: Flinta; Nauka.13. Ryabokon, H. L. 2005. "Dyskursyvni osoblyvosti internet-publikatsiy debativ brytanskoho parlamentu". PhD diss., Lviv. nats. un-t imeni Ivana Franka.14. Selivanova, O. O. 2011. Linhvistychna entsyklopediia. Poltava: Dovkillya-K.15. Skovorodnikov, A. P. 2004. "O neobkhodimosti razgranicheniia poniatiy «ritoricheskiy priem», «stilisticheskaia figura», «rechevaia taktika», «rechevoi zhanr» v praktike terminologicheskoi leksikografii". Ritorika↔Lingvistika, 5: 5–12.16. Fomenko, O. S. 1998. "Linhvistychnyi analiz suchasnoho politychnoho dyskursu SSHA (90-ti roky XX stolittya)". PhD diss., Kyiv.17. Yashenkova, O. V. 2010. Osnovy teorii movnoi komunikatsii. K.: Akademiya ; Стаття присвячена одному з учасників англомовного парламентського дискурсу – Свідкові. Визначено роль свідка як адресата в процесі опитування свідків. Процес опитування свідків має три етапи – етап контактовстановлення, контактопролонгації та розмикання. Виявлено, що активація мовленнєвої діяльності свідків Парламенту Великої Британії та Конгресу США відбувається на всіх етапах протікання комунікативної події. Розглянуто визначення понять стратегія і тактика. Зроблено порівняння стратегічно-тактичного арсеналу Свідків Парламенту Великої Британії та Конгресу США. Тактики реалізації кооперативної стратегії також є спільними і відмінними. Спільних тактик було виявлено 15, а відмінних – 6. Визначено рейтинг тактик, якими найчастіше послуговуються Свідки для реалізації кооперативної стратегії. Стратегії і тактики мовленнєвого спілкування втілюються в мовленнєвих актах, які, в свою чергу, реалізуються мовними (лексичними, граматичними і стилістичними) і немовними засобами. Джерела та література 1. Андрейчук Н. І. Семіотика лінгвокультурного простору Англії кінця XV – початку XVІІ століття :монографія / Н. І. Андрейчук. – Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2011. – 280 с.2. Андрусяк І. В. Лексика політичної коректності: номінативний та прагматичний аспекти / І. В. Андрусяк // Сучасні дослідження з іноземної філології : зб. наук. пр. – Ужгород : ТзОВ «Папірус-Ф», 2008. – Вип. 6. – С. 41–46.3. Борисова И. Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге / И. Н. Борисова // Русская разговорная речь как явление городской культуры : сб. науч. трудов / отв. ред. Т. В. Матвеева. – Екатеринбург : АРГО, 1996. – С. 21–48.4. Бутова І. С. Прагматико-функціональні особливості політичного дискурсу США та України ХХІ століття :автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / І. С. Бутова. – Львів, 2011. – 23 с.5. Головань В. О. Модерація категоричності в парламентському дискурсі (на матеріалі засіданьЄвропарламенту) : дис. . канд. філол. наук : 10.02.04 / В. О. Головань. – Київ : Київ. нац. ун-т ім. ТарасаШевченка, 2016. – 222 с.6. Демьянков В. З. Политический дискурс как предмет политологической филологии / В. З. Демьянков // Политическая наука. Политический дискурс: история и современные исследования. – М. : ИНИОН РАН, 2002. – № 3. – С. 32–43.7. Донець П. М. Національно-культурна специфіка дискурсу / П. М. Донець // Дискурс як когнітивокомунікативний феномен / під заг. ред Шевченко І. С. – Харків : Константа, 2005. – С. 198–232.8. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / О. С. Иссерс. – М. : Изд-во ЛКИ,2012. – 304 с.9. Карасик В. И. О типах дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс : сб. науч. тр. – Волгоград : Перемена, 2000. – С. 5–20.10. Кривенко С. О. Автор політичного тексту та його роль у політичному дискурсі / С. О. Кривенко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія. Політологія. – 2015. – № 1. – С. 90–98. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdufsp_2015_1_15.11. Кусько К. Я. Проблеми дискурсної лінгвістики / К. Я. Кусько // Іноземна філологія : укр. наук. зб. – Л. :ЛНУ, 2001. – 158 c.12. Матвеева Т. В. Учебный словарь: русский язык, культура речи, стилистика, риторика / Т. В. Матвеева. – М. : Флинта: Наука, 2003. – С. 284–285.13. Рябоконь Г. Л. Дискурсивні особливості інтернет-публікацій дебатів британського парламенту : дис. .канд. філол. наук : 10.01.08 / Г. Л. Рябоконь. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2005.– 276 с.14. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2011. – 844 с.15. Сковородников А. П. О необходимости разграничения понятий «риторический прием», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии / А. П.Сковородников // Риторика↔Лингвистика : сб. науч. ст. –Смоленск : СГПУ, 2004. –Вып. 5. –С. 5–12.16. Фоменко О. С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки ХХ ст.) : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / О. С. Фоменко. – К., 1998. – 18 с.17. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації / О. В. Яшенкова. – К. : Академія, 2010. – 309 с.