Suchergebnisse

Мета роботи – теоретичний аналіз й узагальнення особливостей культури управління Стародавньої Греції, що сприятиме збагаченню культурологічної науки новими знаннями про становлення й розвиток культури менеджменту на етапі зародження європейської цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, цивілізаційний, соціокультурний, діяльнісний, історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії суспільства, його культури та управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція й дедукція, порівняння, узагальнення, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні та системному узагальненні особливостей культури менеджменту в Стародавній Греції. Висновки. Абсолютно новим і найвагомішим здобутком давньогрецької культури менеджменту є винайдення демократичної системи управління, за якої, по-перше, одноосібні органи управління державою заміщаються колективними; по-друге, у членів колективних органів управління відносно рівні права; по-третє, рішення ухвалюються за волею більшості; по-четверте, органи державної влади обираються; по-п'яте, незалежність контролю влади; по-шосте, десакралізація влади; по-сьоме, поділ влади на виконавчу, законодавчу, судову та контрольну. Первинною формою демократичного управління була аристократична демократія, що передбачала владу родоплемінної знаті, яка на демократичних засадах формувала вищі колективні органи державної влади й управління. Із загостренням боротьби між аристократією й вільним населенням та з проведенням низки реформ виникали такі форми демократичного устрою й управління, як політія – влада та управління середньозаможних громадян, і народна демократія – влада всіх вільних громадян. Доведено, що найбільш збалансованою була політія, а розширення демократії призводило до перерозподілу власності, конфліктів, воєн й ослаблення держави. Істотний внесок у розвиток теорії, методології та культури управління здійснили давньогрецькі філософи Сократ, Ксенофонт, Платон і Арістотель, сформувавши деякі передумови сучасного наукового менеджменту. ; Цель работы – теоретический анализ и обобщение особенностей культуры управления Древней Греции, способствующие обогащению культурологической науки новыми знаниями о становлении и развитии культуры менеджмента на этапе зарождения европейской цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, цивилизационный, социо-культурный, деятельностный, исторический подходы, фундаментальные положения теории, истории общества, его культуры и управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, обобщение, формализация. Научная новизна исследования заключается в выявлении и системном обобщении особенностей культуры менеджмента в Древней Греции. Выводы. Абсолютно новым и наиболее значимым достижением древнегреческой культуры менеджмента является изобретение демократической системы управления, при которой: во-первых, единоличные органы управления государством замещаются коллективными; во-вторых, у членов коллективных органов управления относительно равные права; в-третьих, решения принимаются по воле большинства; в-четвертых, органы государственной власти избираются; в-пятых, независимость контроля власти; в-шестых, десакрализация власти; в-седьмых, разделение властей на исполнительную, законодательную, судебную и контрольную. Первичной формой демократического управления была аристократическая демократия, которая предусматривала власть родоплеменной знати, на демократических началах формировала высшие коллективные органы государственной власти и управления. С обострением борьбы между аристократией и свободным населением и проведением ряда реформ возникали такие формы демократического устройства и управления, как полития – власть и управление среднезажиточных граждан, и народная демократия – власть всех свободных граждан. Доказано, что наиболее сбалансированной была полития, а расширение демократии приводило к перераспределению собственности, конфликтам, войнам и ослаблению государства. Существенный вклад в развитие теории, методологии и культуры управления осуществили древнегреческие философы Сократ, Ксенофонт, Платон и Аристотель, сформировав некоторые предпосылки современного научного менеджмента. ; Purpose of the article is theoretical analysis and generalization of the peculiarities of the culture of the management of Ancient Greece, which will contribute to the enrichment of cultural science with new knowledge about the formation and development of a culture of management at the stage of the birth of European civilization. Methodology. The methodological basis of the study is the dialectical principle of cognition, systemic, civilization, sociocultural, activity, historical approaches, fundamental provisions of the theory and history of society, its culture and management. General scientific and interdisciplinary research methods are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, generalization, formalization. Scientific novelty of the obtained results is the discovery and systematic generalization of the features of the management culture in Ancient Greece. Conclusions. Entirely new and most significant achievement of ancient Greek management culture is the invention of a democratic system of governance, in which: first, the single state authorities are replaced by collective; secondly, members of joint management bodies are relatively equal in law; and thirdly, decisions are made by the will of the majority; fourthly, public authorities are elected; fifth, the independence of power control; sixth, desacralization of power; Seventh, the division of power into executive, legislative, judicial and authority. The first form of democratic governance was the aristocratic democracy, which included the power of the tribal nobility, which, on a democratic basis, formed the highest collective bodies of state power and governance. With the aggravation of the struggle between the aristocracy and the free population and the implementation of a series of reforms, the following forms of democratic organization and governance emerged: politics – the power and management of wealthy citizens, and popular democracy – the power of all free citizens. It was proved that the most balanced was political, and the expansion of freedom led to the redistribution of property, conflicts, wars, and the weakening of the state. Ancient contribution to the development of the theory, methodology and culture of management was made by ancient Greek philosophers Socrates, Xenophon, Plato, and Aristotle, forming some prerequisites for modern scientific management.

The purpose of the work is a theory and methodology analysis of administrative culture of human relations in the epoch of industrial which will be instrumental in enriching of science new knowledges about the cultures of management in the context of development of civilization. Methodological basis of research is dialectical principle of cognition, sociocultural and historical approaches of the systems, fundamental positions of theory and history of management culture. The scientific and interdisciplinary methods of research are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, formalization. The scientific novelty of the got results consists in an exposure and generalization of features of administrative culture of human relations of industrial society. Conclusions. As a result of research found out such the features of administrative culture of human relations of epoch of industrial, as: at first, waiver of engineering approach to the management, at which a man was part of production line; secondly, in a counterbalance to mechanistic conception of «economic man» which reacts only on incentives of wages, conception of «social man», which assumes that, went out on the first plan, except for a financial benefit, a worker aspires to satisfaction of moral necessities; thirdly, the main object of attention is a worker as personality and that is why to each individual approach is needed; fourthly, any formal organization with the officially set rules and orders is necessarily complemented informal organization, based on the moral aspects of co-operation; fifthly, transition vid hard regulation to democratization of management, humane relationships with inferiors, to respect of their idea, group decision-making; knot, consideration of management as to the process of co-operation of people, the tasks of which are taken to the study of relations of interpersonalities; seven, account of emotional factor and interests of worker, and also options of groups and traditions. ; Цель работы – теоретико-методологический анализ управленческой культуры человеческих отношений в эпоху индустриализма, что будет способствовать обогащению науки новыми знаниями о культуре менеджмента в контексте развития цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, социокультурный и исторический подходы, фундаментальные положения теории и истории культуры управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, формализация. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении и обобщении особенностей управленческой культуры человеческих отношений индустриального общества. Выводы. В результате исследования выявлены такие особенностей управленческой культуры человеческих отношений эпохи индустриализма, как: во-первых, отказ от инженерного подхода к управлению, при котором человек был частью производственной линии; во-вторых, в противовес механистической концепции «экономического человека», который реагирует только на материальные стимулы, на первый план вышла концепция «социального человека», который допускает, что, кроме материальной выгоды, работник стремится к удовлетворению моральных потребностей; в-третьих, главным объектом внимания является работник как личность и поэтому к каждому нужен индивидуальный подход; в-четвертых, любая формальная организация с официально установленными правилами и порядками обязательно дополняется неформальной организацией, основанной на моральных аспектах взаимодействия; в-пятых, переход от жесткой регламентации к демократизации управления, гуманным отношениям с подчиненными, уважению их мнений, группового принятия решений; в-шестых, рассмотрение менеджмента как процесса взаимодействия людей, задачи которого сводятся к изучению межличностных отношений; в-седьмых, учет эмоционального фактора и интересов работника, а также групповых установок и традиций. ; Мета роботи – теоретико-методологічний аналіз управлінської культури людських відносин в епоху індустріалізму, що сприятиме збагаченню науки новими знаннями про культури менеджменту в контексті розвитку цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний та історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії культури управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні й узагальненні особливостей управлінської культури людських відносин індустріального суспільства. Висновки. У результаті дослідження виявлено такі особливостей управлінської культури людських відносин епохи індустріалізму, як: по-перше, відмова від інженерного підходу до управління, при якому людина була частиною виробничої лінії; по-друге, на противагу механістичній концепції «економічної людини», яка реагує тільки на матеріальні стимули, на перший план вийшла концепція «соціальної людини», яка припускає, що, крім матеріальної вигоди, працівник прагне до задоволення моральних потреб; по-третє, головним об'єктом уваги є працівник як особистість й тому до кожного потрібен індивідуальний підхід; по-четверте, будь-яка формальна організація з офіційно встановленими правилами й порядками обов'язково доповнюється неформальною організацією, заснованою на моральних аспектах взаємодії; по-п'яте, перехід від жорсткої регламентації до демократизації управління, гуманних відносин з підлеглими, повазі їхньої думки, групового прийняття рішень; по-шосте, розгляд менеджменту як процесу взаємодії людей, завдання якого зводяться до вивчення міжособистісних відносин; по-сьоме, врахування емоційного чинника та інтересів працівника, а також групових установок і традицій.

The purpose of the work is a theory and methodology analysis of administrative culture of human relations in the epoch of industrial which will be instrumental in enriching of science new knowledges about the cultures of management in the context of development of civilization. Methodological basis of research is dialectical principle of cognition, sociocultural and historical approaches of the systems, fundamental positions of theory and history of management culture. The scientific and interdisciplinary methods of research are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, formalization. The scientific novelty of the got results consists in an exposure and generalization of features of administrative culture of human relations of industrial society. Conclusions. As a result of research found out such the features of administrative culture of human relations of epoch of industrial, as: at first, waiver of engineering approach to the management, at which a man was part of production line; secondly, in a counterbalance to mechanistic conception of «economic man» which reacts only on incentives of wages, conception of «social man», which assumes that, went out on the first plan, except for a financial benefit, a worker aspires to satisfaction of moral necessities; thirdly, the main object of attention is a worker as personality and that is why to each individual approach is needed; fourthly, any formal organization with the officially set rules and orders is necessarily complemented informal organization, based on the moral aspects of co-operation; fifthly, transition vid hard regulation to democratization of management, humane relationships with inferiors, to respect of their idea, group decision-making; knot, consideration of management as to the process of co-operation of people, the tasks of which are taken to the study of relations of interpersonalities; seven, account of emotional factor and interests of worker, and also options of groups and traditions. ; Цель работы – теоретико-методологический анализ управленческой культуры человеческих отношений в эпоху индустриализма, что будет способствовать обогащению науки новыми знаниями о культуре менеджмента в контексте развития цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, социокультурный и исторический подходы, фундаментальные положения теории и истории культуры управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, формализация. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении и обобщении особенностей управленческой культуры человеческих отношений индустриального общества. Выводы. В результате исследования выявлены такие особенностей управленческой культуры человеческих отношений эпохи индустриализма, как: во-первых, отказ от инженерного подхода к управлению, при котором человек был частью производственной линии; во-вторых, в противовес механистической концепции «экономического человека», который реагирует только на материальные стимулы, на первый план вышла концепция «социального человека», который допускает, что, кроме материальной выгоды, работник стремится к удовлетворению моральных потребностей; в-третьих, главным объектом внимания является работник как личность и поэтому к каждому нужен индивидуальный подход; в-четвертых, любая формальная организация с официально установленными правилами и порядками обязательно дополняется неформальной организацией, основанной на моральных аспектах взаимодействия; в-пятых, переход от жесткой регламентации к демократизации управления, гуманным отношениям с подчиненными, уважению их мнений, группового принятия решений; в-шестых, рассмотрение менеджмента как процесса взаимодействия людей, задачи которого сводятся к изучению межличностных отношений; в-седьмых, учет эмоционального фактора и интересов работника, а также групповых установок и традиций. ; Мета роботи – теоретико-методологічний аналіз управлінської культури людських відносин в епоху індустріалізму, що сприятиме збагаченню науки новими знаннями про культури менеджменту в контексті розвитку цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний та історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії культури управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні й узагальненні особливостей управлінської культури людських відносин індустріального суспільства. Висновки. У результаті дослідження виявлено такі особливостей управлінської культури людських відносин епохи індустріалізму, як: по-перше, відмова від інженерного підходу до управління, при якому людина була частиною виробничої лінії; по-друге, на противагу механістичній концепції «економічної людини», яка реагує тільки на матеріальні стимули, на перший план вийшла концепція «соціальної людини», яка припускає, що, крім матеріальної вигоди, працівник прагне до задоволення моральних потреб; по-третє, головним об'єктом уваги є працівник як особистість й тому до кожного потрібен індивідуальний підхід; по-четверте, будь-яка формальна організація з офіційно встановленими правилами й порядками обов'язково доповнюється неформальною організацією, заснованою на моральних аспектах взаємодії; по-п'яте, перехід від жорсткої регламентації до демократизації управління, гуманних відносин з підлеглими, повазі їхньої думки, групового прийняття рішень; по-шосте, розгляд менеджменту як процесу взаємодії людей, завдання якого зводяться до вивчення міжособистісних відносин; по-сьоме, врахування емоційного чинника та інтересів працівника, а також групових установок і традицій.

Institution of economic culture is a part of homeostatic system. The importance of economic culture to understand economic behavior of a man and conceptual foundations of institutionalism paradigm implies its study as a whole system. The place of economic culture as a system institution in the context of a single paradigm formation of modern institutionalism is investigated in the article.The author emphasizes the necessity of the theory and methodology in the system approach to institutionalism that provides a transformation from linear to nonlinear analysis, from the one-dimensional to multidimensional one, and from the research of coordination phenomena mainly to subordination and other complex forms of interaction. The study of economic culture is based on the principles of general systems theory (consistency and isomorphism).As economic culture is a relatively independent system enough from the point of culture system, with its own component and structure as a form of communication between them; it differs in its functions of elements and integrity, the unity of the inner and outer environment; it is subjected to certain laws of development as a whole and its components as well; but analyzed system-wide features of economic culture are integrity, hierarchical and integrative.The decomposition patterns of economic culture in the context of economic regulation of economic behavior as a part of the institutional approach are provided. The importance of value in economic activities and isolation levels of economic culture on the basis of economic interactions is presumed.The structural analysis of the main elements of economic culture based on the value-normative approach proposed by D. Nortom according to the institution separation in terms of formalization standards of laws to formal and informal. Institutions that provide informal restrictions in social and economic activities of the individual or group implies customs, traditions, morals, myths, religious and political norms, ethics; and institutions that set up certain formal rules emphasize corporate standards.The author comes into conclusion that structure analysis of basic components shows the imperfection of the principle of methodological individualism in the conceptual approaches of neoinstitutionalism. Thus, the acceptance of ontological priority for the individual under the formation of the institutional constraints of economic behavior is insufficient, and it requires the consideration of the restrictions imposed on the individual by economic culture as a part of paradigm institutionalism. ; Інституція економічної культури є складною гомеостатичною системою. Важливість економічної культури для розуміння господарської поведінки людини і для концептуальних засад парадигми інституціоналізму передбачає її вивчення у площині системного підходу. У статті з'ясовується місце економічної культури як системної інституції в контексті формування єдиної парадигми сучасного інституціоналізму.Автор підкреслює необхідність теорії і методології системного підходу в інституціоналізмі, що забезпечує перехід від лінійного аналізу до нелінійного, від одновимірного — до багатомірного, від дослідження переважно явищ координації до вивчення субординації та інших складних форм взаємодії. Дослідження економічної культури здійснюється на основі принципів загальної теорії систем (системності та ізоморфізму).Оскільки економічна культура є відносно самостійною системою у площині системи культури, що має власний склад елементів, структуру як форму зв'язків між ними; вирізняється функціями елементів і цілісності, єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища; підпорядковується певним законам розвитку як цілісності, так і її складових, то проаналізовані загальносистемні властивості економічної культури: цілісність, ієрархічність та інтегративність.Здійснено декомпозицію структури економічної культури в розрізі регулювання господарської поведінки людини, що найкраще відповідає інституційному підходу. Підкреслено вагомість цінності у господарській діяльності людини та виокремлення рівнів економічної культури на основі економічних взаємодій.На основі ціннісно-нормативного підходу проведено структурний аналіз основних елементів економічної культури в площині запропонованого Д.Нортом поділу інституцій за рівнем їх формалізації у нормах права на формальні й неформальні. Серед інституцій, що створюють неформальні обмеження у соціально-економічній діяльності індивіда чи групи, виокремлено: звичаї, традиції, норови, міфи, релігійні та політичні норми, мораль; а серед тих інституцій, що встановлюють формальні правила, підкреслюються корпоративні норми.Автор приходить до висновку, що структурний аналіз основних елементів економічної культури розкриває недосконалість принципу методологічного індивідуалізму в концептуальних підходах неоінституціоналізму. А тому, визнання онтологічного пріоритету за індивідом у формуванні інституційних обмежень господарської поведінки є недостатнім та вимагає у парадигмі інституціоналізму враховувати обмеження, що накладає на індивіда економічна культура.

Стаття присвячена визначенню специфіки політичної культури студентської молоді, політичних цінностей, притаманних студентам та мотивів їх політичної діяльності для розуміння особливостей майбутнього політичного життя українського суспільства та його політичної системи. ; Article is devoted to the specifics of the political culture of students, students' political values and the motives of their political activities to understanding the future political life of Ukrainian society and its political system.

The article outlines the existence of the main components of the polynational musical culture in the WUPR. Its feature is instrumental and vocal folklore of Ukrainians, Poles, Jews, Germans, Hungarians, Romans, and other ethnic groups, and also peculiarities of music of ethnographic regions (Boikivshchyna, Bukovyna, Hutsulshchyna, Zakarpattia, Lemkivshchyna, Opillia, Pokuttia). Musical art successfully performed its social and cultural functions in the life of civilians and military, social strata, believers of different denominations. It helped to live and fight, to educate and mobilize, to create stronger ukrainian society spirit and popularize ukrainian nation in the world, to heal. The legislative actions of the newly created state in the field of culture, particularly of art, attested to its significance. The article specifies isolated facts from biographies of musical artists, authorship of some of their works. The purpose of our work is to systematize sources of information about the various national music of the WUPR. The urgency of this is enhanced by the fact that for a long time, due to the Communist taboos, such notes were unknown to the public. The article helps to highlight the manifestations of the components of musical culture, the development of its separate genres. The feature of WUPR music was the instrumental and vocal folklore of the ethnographic regions (Boikivshchyna, Bukovyna, Hutsulshchyna, Zakarpattia, Lemkivshchyna, Nadsiannia, Opillia, Pokuttia), as well as the music-making of different ethnic groups (Poles, Jews, Germans, Romans, Hungarians, etc.), which were predominantly part of the urban population. The peculiarities of music were also influenced by the place of residence of the people, most of which lived in villages and were engaged in agriculture. The complicated living conditions caused by the First World War, and later by Ukrainian-Polish armed struggle, devastation, hunger, diseases, outbreaks of epidemics, have not suppressed music-making completely. Church music retained its prevalence (liturgical singing, bell-ringing, organ playing). The proclamation of the Ukrainian state on the territory of Eastern Galicia caused a general elevation of Ukrainians prompting the surge of their public music-making. Among the genres of music, the most popular and common one was a song. Military music was developing further, including brass bands; singing of sacred works, in particular those that were performed at the funeral of slaughtered soldiers or those who died from the wounds. Musical and theatrical life awakened. Music-making was an urgent need to compensate for the living difficulties of all the ethnic groups at that time. At the beginning and end of the WUPR's existence, such a style trend as the Galician musical Biedermeier manifested in a peculiar way. The significance of music is reinforced by the persecution of its leaders, in particular Ukrainian priests, by Polish interventionists. Numerous newspapers contributed to the development of musical criticism. The results of our scientific research are useful for better understanding of the functions of music in different situations of the Galicians' life, its essential role in satisfying certain spiritual needs. songs of the Ukrainian Sich Riflemen gained popularity; new vocal productions appeared. Military chaplains arranged, if necessary, group ; Окреслено побутування в ЗУНР головних складових полінаціональної музичної культури. Її прикметою був інструментальний і вокальний фольклор українців, поляків, євреїв, вірмен, німців, угорців, ромів, ін. етносів і особливості музики етнографічних регіонів (Бойківщини, Буковини, Гуцульщини, Закарпаття, Лемкінщини, Опілля, Покуття). Музичне мистецтво успішно виконувало притаманні йому соціокультурні функції в житті цивільних і військових, соціальних прошарків, віруючих різних конфесій. Воно допомагало жити й воювати, виховувати та мобілізовувати, утверджувати українство й оздо- ровлюватися. Закономірні дії новоствореної держави у сфері культури, зокрема мистецтва засвід- чували розуміння його важливості на фронті й у тилу. У статті уточнено окремі факти з біографій діячів музичного мистецтва, авторство деяких їхніх творів.

У статті здійснено аналіз деяких елементів козацької культури щодо їх риторичного змісту. Автором досліджено специфічні риси козацького красномовства та умови їх виникнення й розвитку. Зокрема, розглянуто риторичні засади козацьких літописів. Проаналізовано риторичні фігури, використані в українському фольклорі, а саме в думах, піснях, прислів'ях. Розглянута роль Києво-Могилянської академії в риторичній підготовці козацької старшини. Представлено фрагменти промов українських гетьманів, які є зразками козацького красномовства. Автором доводиться думка про необхідність ґрунтовного вивчення та широкого використання козацької риторичної спадщини в сучасному навчально-виховному процесі. ; In the article the analysis of the rhetorical content of some elements of Cossack culture is made. The author investigates the specific features of the Cossack eloquence, conditions of their appearance and development. In particular, it is argued that rhetorical skills were necessary for representatives of the Cossack officers, namely: convincingly defend their opinion before a large audience, speech technology, emotionality, witty, improvisation, polemical skills, ability to be concise, informative, original. The ability to tell an artistic story, sense of humor, which was manifested in the original understanding of the phenomena of reality, human features and transfer them in a humorous tone, were valued among the Cossacks. Candidate hetmans necessarily had to give a speech about how he understood his appointment, how he was going to organize an army to fight for the freedom of Ukraine and what meant for him to be faithful to society, etc. Military appeals, with which hetmans addressed not only to the Cossacks, but also to all the population of Ukraine, were eloquent. Rhetorical basis of Cossack Chronicles, namely the content, structure, rhetorical devices, compliance with the ancient traditions of eloquence were reviewed in details. The role of the Kyiv-Mohyla Academy in rhetorical preparation of the Cossack was reviewed. It is argued that shots of the Ukrainian administration, the judiciary, the clergy, that were the Ukrainian intelligentsia, were brought up at this institution. The knowledge, which was gained at the Kyiv Mohyla Academy, including rhetoric, helped them in the future career. Fragments of the Ukrainian hetmans' speeches, which are the samples of national political rhetoric, are presented. Rhetorical figures, which are used in Ukrainian folklore: in ballads, songs, proverbs, are analyzed. Cossack songs are rich in ideological content, emotional stress, high artistic quality. The use of such rhetorical figures as a metaphor, hyperbole, a rhetorical question and rhetorical comparison, is characterized for their poetic style. Thus, the author proves the idea about the necessity of thorough study and use of Cossack rhetorical heritage in the modern educational process.

Стаття присвячена аналізу й визначенню основних підходів до поняття «професійна культура» у сучасній науці. Проаналізовано основні наукові дослідження, пов'язані з даною темою. Розглянуто структуру професійної культури та її особливостей залежно від обраної професії. Визначено критерії формування й рівні сформованості професійної культури в майбутніх фахівців. У статті вказано на особливе місце професійної культури у структурі загальної культури особистості та суспільства в цілому. ; The article is devoted to the place of a professional culture in the modern science. The aim of the article is to analyze and to find main approaches to the term "professional culture" in a scientific world; to determine the constituents of a future professional's culture. The phenomenon of professional culture was analyzed by many leading specialists in the sphere of sociology, economic sociology and sociology of culture (N. B. Krilova, N. P. Lukashewich, D. Markevich, G. M. Socolova). In the structure of professional culture it is possible to select a culture ethics, economic, political, legal, informative, which naturally with the different degree of perfection fill maintenance of professional culture of the representatives of different professions. But for the representative of a certain profession each of the adopted components may play a decision role, or have a second-rate value. Under the criteria of forming of the professional culture of a specialist substantial signs which testify to achievement of that or other level of formation of professional culture of a specialist are considered. A level is a degree of formation of a professional culture, a certain result of development; criteria are measuring devices of levels. Between them dynamic connection is certain, if to expose it, it is possible to produce the most optimum system of criteria. Professional moral is the phenomenon that specifies common to all mankind moral values (norms, principles, concepts) in concrete professions. The features of professional moral are studied by professional ethics. When it is talked about professional ethics, we mean such moral duties, in which attitude of a representative of a certain profession is reflected toward the object, to the colleagues in a profession, to the partners, to society on the whole. Professional activity must be directed at the achievement of two aims: individual and public ones, which are in co-operation. It develops the business, and it assists development of the society. For the labor the person must get a good pay, be held in respect, and feel that people value his professional talent. Then a man will feel satisfied with life. And, on the opposite, dissatisfaction can result in subzero lines of the professional activity. Understanding it, many companies, firms, organizations take measures in relation to creation in the collectives of such moral psychological climate, which would be instrumental in professional growth of the workers, establishment of confiding relations, in intercourse between colleagues, attention to the official etiquette of the workers.

This article offers an interpretation of Georg Simmel's philosophy of culture as a theory that can be applied to a critical view of the cultural and political economy situation of our time. This interpretation allows us to somewhat re-actualize the legacy of the German philosopher in the context of contemporary critical thought. The interpretation was created on the basis of the analysis of two Simmel's key concepts, namely: "tragedy of culture" and "conflict of culture", as well as their relationship. In addition, the basis for such reading was Simmel's understanding of the subject, which denies the absolute sovereignty and asserts his appearance only under the influence of cultural objects. This is complemented by the interpretation of the "tragedy of culture" as a theory that debunks the "sovereign subject" as discussed by Dina and Michael Weinstein in Postmodern(ized) Simmel. Interpretation of Simmel's theory of culture as critical towards its object includes an analysis of various phenomena inherent in modern culture from the standpoint of this theory. First, such a phenomenon is the capitalist system, which, due to its self-regulation, is an absolutely alienated object and a stimulator of the quantitative distribution of cultural objects. Secondly, the imperious relationship of cultural objects and the level of influence of some objects on the development and distribution of others allows us to look at how certain cultural phenomena transform culture as a whole. The third point is the relativization of reality and values and the role of the phenomenon of money in this process. Finally, it is the transformation of the role of subjects in the process of creating cultural objects. This transformation arises as the effect of placing the "tragedy" and "conflict" of culture in the same plane of contemporaneity, as a result of which the impulse to reproduce an objective culture can no longer be provided by a subjective impulse; but there is no decline in the rate of growth of an objective culture, and therefore, the key objects of culture are taken the function of this impulse.Manuscript received 10.08.2020 ; У цій статті філософію культури Ґеорґа Зіммеля інтерпретовано як теорію, що може бути застосована для критичного погляду на культурну та політекономічну ситуацію сучасності. Така інтерпретація дає змогу реактуалізувати доробок німецького філософа у контексті сучасної критичної думки. Вона базується на аналізі суті та взаємовідношення таких двох ключових концептів Зіммелевої філософії культури, як «трагедія культури» та «конфлікт культури». Додаткове підґрунтя для такого прочитання склало Зіммелеве розуміння суб'єкта: мислитель відмовляє йому в абсолютній суверенності і стверджує його постання лише під впливом об'єктів культури. «Трагедія культури» може бути розглянута як теорія, що розвінчує «суверенного суб'єкта», про що йдеться Діні та Майклу Вайнштайнам у роботі «Postmodern(ized) Simmel». Інтерпретація Зіммелевої теорії культури як критичної щодо свого об'єкта дає змогу аналізувати з позицій цієї теорії різноманітні явища, що притаманні сучасній культурі. Йдеться, по-перше, про капіталістичний лад, який завдяки своїй саморегуляції є абсолютно відчуженим об'єктом і стимулятором кількісного поширення об'єктів культури; по-друге, про владне взаємовідношення об'єктів культури і рівень впливу одних об'єктів на розвиток та поширення інших, що дає змогу поглянути, як ті чи ті культурні явища трансформують культуру в цілому; по-третє, про релятивізацію дійсності та цінностей і роль, що належить у цьому процесі феномену грошей. Наостанок розглянуто трансформацію ролі суб'єктів у процесі творення об'єктів культури. Ця трансформація постає як ефект поміщення «трагедії» та «конфлікту» культури в одну площину сучасності, внаслідок чого імпульс до відтворення об'єктивної культури вже не може бути забезпечений суб'єктивним імпульсом. При цьому темпи розростання об'єктивної культури не спадають, тож ключові об'єкти культури беруть на себе також і функцію цього імпульсу.Матеріал надійшов 10.08.2020

This article offers an interpretation of Georg Simmel's philosophy of culture as a theory that can be applied to a critical view of the cultural and political economy situation of our time. This interpretation allows us to somewhat re-actualize the legacy of the German philosopher in the context of contemporary critical thought. The interpretation was created on the basis of the analysis of two Simmel's key concepts, namely: "tragedy of culture" and "conflict of culture", as well as their relationship. In addition, the basis for such reading was Simmel's understanding of the subject, which denies the absolute sovereignty and asserts his appearance only under the influence of cultural objects. This is complemented by the interpretation of the "tragedy of culture" as a theory that debunks the "sovereign subject" as discussed by Dina and Michael Weinstein in Postmodern(ized) Simmel. Interpretation of Simmel's theory of culture as critical towards its object includes an analysis of various phenomena inherent in modern culture from the standpoint of this theory. First, such a phenomenon is the capitalist system, which, due to its self-regulation, is an absolutely alienated object and a stimulator of the quantitative distribution of cultural objects. Secondly, the imperious relationship of cultural objects and the level of influence of some objects on the development and distribution of others allows us to look at how certain cultural phenomena transform culture as a whole. The third point is the relativization of reality and values and the role of the phenomenon of money in this process. Finally, it is the transformation of the role of subjects in the process of creating cultural objects. This transformation arises as the effect of placing the "tragedy" and "conflict" of culture in the same plane of contemporaneity, as a result of which the impulse to reproduce an objective culture can no longer be provided by a subjective impulse; but there is no decline in the rate of growth of an objective culture, and therefore, the key objects of culture are taken the function of this impulse.Manuscript received 10.08.2020 ; У цій статті філософію культури Ґеорґа Зіммеля інтерпретовано як теорію, що може бути застосована для критичного погляду на культурну та політекономічну ситуацію сучасності. Така інтерпретація дає змогу реактуалізувати доробок німецького філософа у контексті сучасної критичної думки. Вона базується на аналізі суті та взаємовідношення таких двох ключових концептів Зіммелевої філософії культури, як «трагедія культури» та «конфлікт культури». Додаткове підґрунтя для такого прочитання склало Зіммелеве розуміння суб'єкта: мислитель відмовляє йому в абсолютній суверенності і стверджує його постання лише під впливом об'єктів культури. «Трагедія культури» може бути розглянута як теорія, що розвінчує «суверенного суб'єкта», про що йдеться Діні та Майклу Вайнштайнам у роботі «Postmodern(ized) Simmel». Інтерпретація Зіммелевої теорії культури як критичної щодо свого об'єкта дає змогу аналізувати з позицій цієї теорії різноманітні явища, що притаманні сучасній культурі. Йдеться, по-перше, про капіталістичний лад, який завдяки своїй саморегуляції є абсолютно відчуженим об'єктом і стимулятором кількісного поширення об'єктів культури; по-друге, про владне взаємовідношення об'єктів культури і рівень впливу одних об'єктів на розвиток та поширення інших, що дає змогу поглянути, як ті чи ті культурні явища трансформують культуру в цілому; по-третє, про релятивізацію дійсності та цінностей і роль, що належить у цьому процесі феномену грошей. Наостанок розглянуто трансформацію ролі суб'єктів у процесі творення об'єктів культури. Ця трансформація постає як ефект поміщення «трагедії» та «конфлікту» культури в одну площину сучасності, внаслідок чого імпульс до відтворення об'єктивної культури вже не може бути забезпечений суб'єктивним імпульсом. При цьому темпи розростання об'єктивної культури не спадають, тож ключові об'єкти культури беруть на себе також і функцію цього імпульсу.Матеріал надійшов 10.08.2020

This article offers an interpretation of Georg Simmel's philosophy of culture as a theory that can be applied to a critical view of the cultural and political economy situation of our time. This interpretation allows us to somewhat re-actualize the legacy of the German philosopher in the context of contemporary critical thought. The interpretation was created on the basis of the analysis of two Simmel's key concepts, namely: "tragedy of culture" and "conflict of culture", as well as their relationship. In addition, the basis for such reading was Simmel's understanding of the subject, which denies the absolute sovereignty and asserts his appearance only under the influence of cultural objects. This is complemented by the interpretation of the "tragedy of culture" as a theory that debunks the "sovereign subject" as discussed by Dina and Michael Weinstein in Postmodern(ized) Simmel. Interpretation of Simmel's theory of culture as critical towards its object includes an analysis of various phenomena inherent in modern culture from the standpoint of this theory. First, such a phenomenon is the capitalist system, which, due to its self-regulation, is an absolutely alienated object and a stimulator of the quantitative distribution of cultural objects. Secondly, the imperious relationship of cultural objects and the level of influence of some objects on the development and distribution of others allows us to look at how certain cultural phenomena transform culture as a whole. The third point is the relativization of reality and values and the role of the phenomenon of money in this process. Finally, it is the transformation of the role of subjects in the process of creating cultural objects. This transformation arises as the effect of placing the "tragedy" and "conflict" of culture in the same plane of contemporaneity, as a result of which the impulse to reproduce an objective culture can no longer be provided by a subjective impulse; but there is no decline in the rate of growth of an objective culture, and therefore, the key objects of culture are taken the function of this impulse.Manuscript received 10.08.2020 ; У цій статті філософію культури Ґеорґа Зіммеля інтерпретовано як теорію, що може бути застосована для критичного погляду на культурну та політекономічну ситуацію сучасності. Така інтерпретація дає змогу реактуалізувати доробок німецького філософа у контексті сучасної критичної думки. Вона базується на аналізі суті та взаємовідношення таких двох ключових концептів Зіммелевої філософії культури, як «трагедія культури» та «конфлікт культури». Додаткове підґрунтя для такого прочитання склало Зіммелеве розуміння суб'єкта: мислитель відмовляє йому в абсолютній суверенності і стверджує його постання лише під впливом об'єктів культури. «Трагедія культури» може бути розглянута як теорія, що розвінчує «суверенного суб'єкта», про що йдеться Діні та Майклу Вайнштайнам у роботі «Postmodern(ized) Simmel». Інтерпретація Зіммелевої теорії культури як критичної щодо свого об'єкта дає змогу аналізувати з позицій цієї теорії різноманітні явища, що притаманні сучасній культурі. Йдеться, по-перше, про капіталістичний лад, який завдяки своїй саморегуляції є абсолютно відчуженим об'єктом і стимулятором кількісного поширення об'єктів культури; по-друге, про владне взаємовідношення об'єктів культури і рівень впливу одних об'єктів на розвиток та поширення інших, що дає змогу поглянути, як ті чи ті культурні явища трансформують культуру в цілому; по-третє, про релятивізацію дійсності та цінностей і роль, що належить у цьому процесі феномену грошей. Наостанок розглянуто трансформацію ролі суб'єктів у процесі творення об'єктів культури. Ця трансформація постає як ефект поміщення «трагедії» та «конфлікту» культури в одну площину сучасності, внаслідок чого імпульс до відтворення об'єктивної культури вже не може бути забезпечений суб'єктивним імпульсом. При цьому темпи розростання об'єктивної культури не спадають, тож ключові об'єкти культури беруть на себе також і функцію цього імпульсу.Матеріал надійшов 10.08.2020

The article provides a comparative analysis of the cultural practices of political populism and the popular culture. The leading role of the media in the formation and promotion of popular movements and leaders is emphasized. There is a difference in the understanding of a leader's charisma that brings new values, according to Max Weber, and the pseudo-charisma of modern populist leaders that is created by their regular presence in the media. Populist politician is seen as a sign in cultural communication, where the politician's personality is put as the signifier, and the ideology that the politician promotes — as the signified. Based on this analysis, three ideal types of populists have been identified: a blank sign that is focused on the present and represents populists without ideology; a sign that is oriented on the past and represents a populist national ideology; the sign that is oriented on the future and represents the reformers, the bearers of new social values. Theoretical approaches to the interpretation of popular culture are analyzed and it is pointed out that a mass society emerging is necessary both for the phenomenon of popular culture and for political populism to perform the quantitative indicator of public preferences. Common characteristics in the functioning of popular culture and populism are revealed — symbolism, emotionality, "origin from people", resistance against the system. The decisive role of the media in cultural communication for both popular culture and political populism is emphasized. However, there are significant differences between popular culture and political populism. Popular culture has its own values, while political populism uses values of others. Comparing popular culture and its impact on culture in general on one hand and political popularization and its impact on the political system on the other, a scrutator could expect for some renewal and diversification of current political institutions that would be a positive factor for the global political system and global society. ; У статті здійснено порівняльний аналіз культурних практик політичного популізму і популярної культури. Популістичного політика розглянуто як знак культурної комунікації і вио- кремлено три його ідеальні типи: пустий знак, орієнтований на сьогодення, який репрезентує популістів без ідеології; знак, орієнтований у минуле, який репрезентує популістську націоналістичну ідеологію; знак, орієнтований у майбутнє, який репрезентує реформаторів суспільних цінностей. Виявлено спільні характеристики в інтерпретації та функціюванні популярної культури та популізму — символізм, емоційність, походження «від простих людей», спротив системі, експлуатація прагнення емансипації. Підкреслено визначальну роль медіа у культурній комунікації як для популярної культури, так і для політичного популізму. Певне оновлення та урізноманітнення політичних інституцій стане тим критерієм, який дасть змогу визначити — що саме було вартісним у популярній культурі та політичному популізмі.

There are author's thoughts about fundamental things of entrepreneurship in this article. The focus is on the «human orientation» of economic activity, as long as in the centre of the life of society is a person itself, not the «profit». An essential analysis of the concept of «economic culture», its features and problems of its formation in Ukraine has been carried out in this work. The legislation of Ukraine establishes profit as the main goal of the enterprise activities. Thats why the essence of entrepreneurship is to maximise profits. The methods of increasing profits can be grouped and separated into different directions such as: expansion of production, reduced costs, access to new markets, increased productivity, minimise tax payments, investment activity. Ukrainian realities can have some groups which goes against the law such as: corruption, tax evasion, false privatisation, etc. Many Ukrainian entrepreneurs do not have a sense of responsibility for doing business, in other words we don't have "culture of doing business». On the other hand, even if we will have some perfect law regarding business activities, it doesn't mean the enterprise will perfectly follow it, unless the owner will be assured that the given law will be beneficial for the enterprise. Therefore, we want to focus our attention on the «economic culture» of entrepreneurs and emphasise on today's relevance for Ukrainian economy. If to change the main vector of entrepreneurial activity from «profit» to «a human» – to reorient the goal of producing quality goods and services, to ensure decent working conditions «for employees», to care about the environment, to respect our country and those development programs which it provides» for the society». In other words such activity of the enterprise is «human oriented» and provides implementation of «economic culture». ; У статті наведено думки щодо фундаментальних основ підприємництва. Увагу зосереджено на «людино-орієнтованому» характері господарської діяльності, адже саме «людина», а не «прибуток» (тобто гроші) є центром життя суспільства, а отже, і його економічної складової в тому числі. Проведено сутнісний аналіз поняття «економічної культури», її особливостей та проблем формування в Україні. Досліджено етимологічний складник терміна «культура» і проведено ретроспективний аналіз цього поняття. Обґрунтовано зв'язок між психофізичними й ментальними особливостями особистості та економічною культурою населення. Наведено приклади застосування економічної культури з «людиноорієнтованим» характером для учасників ринкових відносин в Україні із застосуванням TRID підходу

Problem setting. One of the distinguishing features of the modern era is the marginal and dubious nature of explanations of complex social realities. Cognitive and symbolic specifics of conspiratorial thinking, marked by a sense of predictability, regularity and explicit simplicity, contribute to the development and dissemination of political mythology. Recent research and publications analysis. In recent decades, concepts have been actively used in the body of social science works: paranoid style, conspiratorial narrative, power discourse, unstable ontologies, crisis of production of meanings, conspiratorial worldview. The latest scientific search takes place in the context of abandoning the strict framing of conspiracy theories in favor of a pluralistic approach that combines epistemic, existential and social dimensions of the subject. Paper objective. The aim of the article is to try to identify the features of conspiracy in the latest conditions of cultural development. Paper main body. The article shows the features of modern conspiracy theories in terms of its paradoxical stability, information and cognitive attractiveness. It is emphasized that the conspiracy discourse determines the peculiarities of the conspiratorial mentality, influencing, in particular, the existential aspects of human life. The consequences of the influence of conspiracy theories can be not only feelings of alienation from politics or radicalization of society, but also the blurring of semantic boundaries between conspiracy theories and more respectable forms of socio-political criticism. Such features make it possible to distinguish positive and critical understandings of conspiracy theory, as well as to outline the main vectors in further theoretical studies of conspiracy theories. Among the distinctive features of conspiratorial meaning formation are the cultural-temporal universality, the paradoxical combination of irrational and rationalist ways ofperception, and others. The peculiarities of conspiratorial thinking in comparison ...

The article is devoted to substantiating the need to form an anti-terrorist culture as a system-forming factor in the counter-terrorism system. This problem is due to the complexity of the dynamic process, which is based on globalization, scientific and technological progress, informatization, which is accompanied by both traditional dangers (social and armed conflicts, political instability), and the emergence of new challenges. Chief among them was the spread of the ideology of extremism and terrorism, increasing the level of radicalization of the population (especially young people), increasing the number and scale of terrorist threats that cause destabilization of the socio-political situation in Ukraine.The need to form an anti-terrorist culture has been analyzed at the scientific, regulatory, educational and empirical levels.The basis for the formation of an anti-terrorist culture should be the concept of ONP (awareness, learning, awareness). This problem is multi-vector and it is expedient to solve it by implementing three interrelated and complementary processes: anti-terrorist education, training and information.Three interrelated and complementary levels of anti-terrorist culture have been identified: individual, collective and social.In addition, the concept of anti-terrorism culture as a component of the common culture was first formed – a set of beliefs, values, patterns of human behavior, social relations inherent in the individual, organization and society as a whole, based on the rejection of the ideology of terrorism, the willingness to counter the terrorist activity and provide terrorist in the event of a terrorist act or during an anti-terrorist operation.In the course of the research, the author concluded that the formation of anti-terrorist culture would be a reliable measure aimed at overcoming the rapid spread of the ideology of extremism and terrorism, increasing the level of radicalization of the population (especially young people), increasing the number and scale of terrorist threats that contribute to the destabilization of the social and political situation in Ukraine. ; Стаття присвячена обґрунтуванню необхідності формування антитерористичної культури як системоутворювального чинника системи протидії тероризму. Дана проблема обумовлена складністю динамічного процесу, основу якого становлять глобалізація, науково-технічний прогрес, інформатизація, що супроводжується як традиційними небезпеками (соціальними та збройними конфліктами, політичною нестабільністю), так і появою нових викликів. Головними серед них стало поширення ідеології екстремізму та тероризму, підвищення рівня радикалізації населення (особливо молоді), збільшення кількості та масштабів терористичних загроз, що викликають дестабілізацію соціально-політичного стану в Україні.Необхідність формування антитерористичної культури було проаналізовано на науковому, нормативному, навчальному та емпіричному рівнях.Основу формування антитерористичної культури повинна складати концепція ОНП (обізнаність, навченість, поінформованість). Зазначена проблема є багатовекторною і вирішувати її доцільно шляхом реалізації трьох взаємопов'язаних та взаємодоповнювальних процесів: антитерористичного навчання, виховання та інформування. Було визначено три взаємопов'язані та взаємодоповнювальні рівні формування антитерористичної культури: індивідуальний, колективний та суспільний.Крім того, було вперше сформовано поняття антитерористичної культури як складової загальної культури – сукупність переконань, цінностей, зразків поведінки людини, суспільних відносин, притаманних особі, організації та суспільству в цілому, що базуються на неприйнятті ідеології тероризму, готовності протистояти терористичній діяльності та здатності забезпечити власну безпеку у випадку терористичного акту або під час проведення антитерористичної операції.У процесі дослідження автор дійшов висновку, що формування антитерористичної культури буде надійним заходом, спрямованим на подолання стрімкого поширення ідеології екстремізму та тероризму, підвищення рівня радикалізації населення (особливо молоді), збільшення кількості та масштабів терористичних загроз, що сприяють дестабілізації соціально-політичного стану в Україні