Suchergebnisse

The article deals with the most important factors which shape challenges for educational policy and directions of its reformation in transnational educational space. In context of global society formation educational policies of developed countries demonstrates experiences of development and implementation of transversal (transferable, transcultural) competencies as key competencies of the 21st century in order to generate collective nous, peace, social justice and sustainable economic development. As one of the main goals of key competencies development considered promotion lifelong learning; It emphasizes the need for situational, contextualize, projective teaching and constructivist approaches. Particular attention is paid to analysis of key competencies in the trans-European educational space, of transferable competencies as US educational strategy and transversal competencies as the strategies proposed by UNESCO. ; В статті розглядаються найбільш значимі фактори, що формують виклики для освітньої політики, та напрями її реформування у транснаціональному освітньому просторі. В контексті становлення глобального суспільства з метою генерування колективного розуму, досягнення миру, соціальної справедливості і стійкого економічного розвитку освітня політика розвинених країн демонструє досвід розвитку та імплементації трансверсальних (трансферабельних, транскультурних) компетенцій як ключових для 21 століття. Як одна із цілей розвитку ключових компетенцій розглядається сприяння безперервному навчанню; підкреслюється необхідність ситуативного, контекстуалізованого, проективного навчання та конструктивістських підходів. Особлива увага приділяється аналізу ключових компетенцій в транс-європейському освітньому просторі, трансферабельних компетенцій як освітньої стратегії США та трансверсальних компетенцій як стратегій, запропонованих ЮНЕСКО. Вольфганг В. (2004). Наш постмодерний модерн. Переклад з нім. А.Л.Богачова, М.Д.Култаєвої, Л.А.Ситніченко. К.: Альтерпрес. Горбунова Л.(2007). Складне мислення як відповідь на виклик епохи. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1 (6), 40-55. Горбунова Л. (2008). Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття І. Онтологічні засади номадичного мислення. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (7), 45-60. Горбунова Л. (2010). Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття ІІ. Концепти та метафори. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (9), 103-114. Горбунова Л. (2011). Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття ІІІ. Епістемологічна позиція. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (10), 17-34. Горбунова Л. (2012). Мислення у світі плюральності: проект трансверсального розуму В Вельша. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (11), 92-110. Горбунова Л. (2013). Феномен навчання у світлі комунікативної філософії Ю. Габермаса. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1 (12), 88-118. Горбунова Л. (2013). Теорія трансформативного навчання: освіта для дорослих в умовах «плинної сучасності». Філософія освіти. Philosophy of Education, 2 (13), 66-114. Allan, J. (2011). Responsibly Competent: teaching, ethics and diversity. Policy Futures in Education, 9(1), 130-137. Bandura, A. (2001). Social cognitive theory: An agentic perspective. Annual Review of Pscyhology, 52, 1–26. Boaler, J. (2002). Learning from teaching: Exploring the relationship between reform curriculum and equity. Journal for Research in Mathematics Education, 33(4), 239–258. Boud, D. & Feletti, G. (1991). The challenge of problem-based learning. London: Kogan Page. Bransford, J. D. & Schwartz, D. L. (1999). Rethinking Transfer: A Simple Proposal with Multiple Implications. Review of Research in Education, 24, 61-100. Dabrowski, M. & Wisniewski, J. (2011). Translating Key Competences into the School Curriculum: lessons from the Polish experience. European Journal of Education, 46(3), 323-334. Delors, J. (ed.)(1996). Learning – The Treasure within. Paris: UNESCO. Duckworth, A. L., & Kern, M. L. (2011). A meta-analysis of the convergent validity of selfcontrol measures. Journal of Research in Personality, 45, 259–268. Education for Life and Work: Developing Transferable Knowledge and Skills in the 21st Century (2012). Committee on Defining Deeper Learning and 21st Century Skills, J.W. Pellegrino and M.L. Hilton, Editors. Board on Testing and Assessment and Board on Science Education, Division of Behavioral and Social Sciences and Education. Washington , THE NATIONAL ACADEMIES PRESS, Printed in the United States of America. URL:www.nap.edu/catalog/13398/education-for-life-and-work-developing-transferable-knowledge-and-skills Gardner, H. (2011). Frames of Mind: The Theory of Multiple Intelligences. URL: https://www.amazon.com/Frames-Mind-Theory-Multiple-Intelligences/dp/0465024335 Goode, J. & Margolis, J. (2011). Exploring Computer Science: A Case Study of School Reform. ACM Transactions on Computing Education, 11(2), 12:1-12:16 Gordon,J.,Halasz,G., Krawczyk,M., Leney,T., Michel,A., Pepper,D., Putkiewicz,E., Wiśniewski, J. (Project Coordinator) (2009). Key competences in Europe: opening doors for lifelong learner across the school curriculum and teacher education. Center for Social and Economic Research. CASE Network Reports, 87, Warsaw. Gordon, J., Rey, O., Siewiorek, A., Vivitsou, M., & von Reis Saari, J. (2012). KeyCoNet. Literature Review: Key competence development in school education in Europe. URL:http://perso.ens-lyon.fr/olivier.rey/wp-content/uploads/2012/10/KeyCoNet-Literature-Review-on-Key-competence-development-in-school-education-in-Europe_11.pdf Granados, J. (2011).The Challenges of Higher Education in the 21st Century, GUNi Newsletter 5/11. URL:http://www.guni-rmies.net/news/detail.php?id=1725 Gwang-Jo Kim (2015). Regional Study on Transversal Competencies In Education Policy And Practice. Asia-Pacific Education Research Institutes Network (ERI-Net). Published by UNESCO. URL:http://unesdoc.unesco.org/images/0023/002319/231907E.pdf Harvard University Competency Dictionary (2011). URL:https://ulupandanstars.files.wordpress.com/2011/08/harvard4competences.pdf (http://www.guni-rmies.net/news/detail.php?id=1725 Hoskins, B. and Deakin Crick, R. (2010). Learning to learn and civic competence to sides of the same coin? European Journal of Education Research, Vol. 45, 1, 121–137. Innerarity D. (2010). Uncertainty and creativity. Educating for the knowledge society. URL:http://www.debats.cat/en/debates/uncertainty-and-creativity-educating-knowledge-society Jenkins, H., Clinton, K., Purushotma, R., Robison, A. J., & Weigel, M. (2006). Confronting the challenges of participatory culture: Media education for the 21st century. Tech. rep., The John D. and Catherine T. MacArthur Foundation. URL: https://www.macfound.org/media/article_pdfs/JENKINS_WHITE_PAPER.PDF Lave, J. & Wenger, E. (1991). Situated Learning: legitimate peripheral participation. Cambridge: Cambridge University Press. URL: http://www.scirp.org/(S(351jmbntvnsjt1aadkposzje))/reference/ReferencesPapers.aspx?ReferenceID=1717435 Lawn, M. & Grek, S. (2012). Europeanizing Education - governing a new policy space. Oxford: UK, Symposium Books. Lewis, S., Pea, R., & Rosen, J. (2010). Beyond participation to co-creation of meaning: mobile social media in generative learning communities. Social Science Information, 49(3), 1–19. Malmivuori, M.-L. (2006). Affect and self-regulation. Educational Studies in Mathematics, 63(2), 149–164. New Skills for New Jobs (2010). Action Now. A report by the Expert Group on New Skills for New Jobs prepared for the European Commission. URL:file:///C:/Users/Admin/Downloads/New_Skills_150dpi_100125.pdf Definition and Selection of Key Competencies: Executive Summary (DeSeCo) (2005). Organization for Economic and Co-operative Development. URL:http://www.oecd.org/pisa/35070367.pdf. OJEU (2006). Recommendation of the European Parliament and of the Council of 18 December 2006 on key competences for lifelong learning (OJEU L 394 of 30.12.2006) Pepper, D. (2011). Assessing Key Competences across the Curriculum and Europe. European Journal of Education, 46(3), 335-354. Ravitz, J., Hixson, N., English, M., & Mergendoller, J. (2012). Using project based learning to teach 21st century skills: Findings from a statewide initiative. Paper presented at Annual Meetings of the American Educational Research Association. Vancouver, BC. April 16. Rychen, S. & Salganick, L. (2003) A holistic model of competence. In: Rychen, S. & Salagnick, L. (Eds.) Key competencies for a successful life and a wellfunctioning society. Gottingen, Hogrefe & Huber, 41-62. Schrag, C.O. (1989). Rationality between modernity and postmodernity. In: S.K. White (ed). Life-World and Politics: between modernity and postmodernity: Essays in Honor of Fred R. Dallmayr. Notre Dame, Indiana, 81–106. Schrag, C.O. (1997).The Self after Postmodernity. New Haven. Suchman, L. (1987). Plans and situated actions: The Problem of Human-Machine Communication. NY: Cambridge University Press. Tiana, A., Moya, J. & Luengo, F. (2011). Implementing Key Competences in Basic. Education: reflections on curriculum design and development in Spain. European Journal of Education, 46(3), 307-322. Varis T., (2011). Towards global education: The need for the 21st century literacies. Finland World Universities Forum from 14-16 January, at the Hong Kong Institute of Education. URL: http://gu.friends-partners.org/Global_University/Global%20University%20System/List%20Distributions/2011/MTI2215_20110108/T.Varis%20Hong%20Kong%202011.pdf Wagner, T. (2010). The Global Achievement Gap. NY: Basoc Books. Wagner, T. (2012). Creating innovators: the making of young people who will change the world. NY: Scribner. Weinert, F. E. (2001). Concept of Competence: a conceptual clarification. In: D.S. Rychen& L.H. Salganik (Eds). Defining and Selecting Key Competencies. Seattle: Hogrefe& Huber. Welsch, W. (1998). Philosophy: specific origin and universal aspirations (traditional, modern, future). Twentieth World Congress of Philosophy, Boston, Roundtable "Internationalism in Philosophy", 10-16 August 10th. URL: http://www2.uni-jena.de/welsch/papers/W_Welsch_Specific_Origin.html Welsch, W. (2003). Reason and Transition. On the Concept of Transversal Reason. URL: https://ecommons.cornell.edu/bitstream/handle/1813/54/Welsch_Reason_and_Transition.htm?sequence=1&isAllowed=y Zahn, C., Pea, R., Hesse, F. W., & Rosen, J. (2010). Comparing simple and advanced video tools as supports for complex collaborative design processes. Journal of the Learning Sciences, 19, 403. URL: https://web.stanford.edu/~roypea/RoyPDF%20folder/A160_Zahn_Pea_Hesse_Rosen_JLS_2010_inpress.pdf

The issue of minority rights protection has been actively implemented in international legal practice at the United Nations and the Council of Europe levels since the 1990s. The problem of political representation of minority interests began regulating at the level of Organization for Security and Co-operation in Europe with the establishment of the High Commissioner on National Minorities office. At the level of this institution with international experts participation were developed the next documents: the Lund Recommendations on the Effective Participation of National Minorities in Political Life (1999), the Warsaw Guidelines to Assist National Minority Participation in the Electoral Process (2001), the Bolzano/Bozen Recommendations on National Minorities in Inter-State Relations (2008), the Ljubljana Guidelines on Integration of Diverse Societies (2012), the Graz Recommendations on Access to Justice and National Minorities (2017), etc.The purpose of article is to highlight the international legal framework for ensuring the effective political representation of minority ethnic groups and the practice of their implementation in European countries. The author has analyzed three levels of political representation of minority ethnic groups: 1) central (nationwide); 2) regional and local (self-government); 3) advisory (consultative).During the XX – early XXI centuries the institution of ethnic party became established from the multi-ethnic areas of Western Europe to the countries of Central and Southeastern Europe. The electoral system should facilitate minority representation and influence. Where minorities are concentrated territorially, single-member districts may provide sufficient minority representation (Italy, Albania, etc.). Proportional representation systems, where a political party's share in the national vote is reflected in its share of the legislative seats, may assist in the representation of minorities (Finland, Slovakia, etc.). Some forms of preference voting, where voters rank candidates in order of choice, may facilitate minority representation and promote inter-communal cooperation (Bosnia and Herzegovina). Lower numerical thresholds for representation in the legislature may enhance the inclusion of national minorities in governance (Poland, Serbia, etc.). A number of European countries (Croatia, Slovenia, Romania, Hungary, etc.) use a reserved number of seats in one or both chambers of parliament or in parliamentary committees. Ethnic minority representation at the government level is realized through the establishment of specialized central executive bodies, which are usually represented in the structure of culture and education ministries. Representatives of ethnic minorities are involved in these government institutions. The Republic of Croatia has a positive experience of ethnic minority representation in the judiciary and law enforcement agencies.Effective ethnic minority participation is realized through the functional system of local self-governments, which are formed on territorial and non-territorial levels. A number of European ethnic communities have the territorial autonomies (Italy, Spain, France, Denmark, Finland, Moldova) owing to the processes of regionalization and decentralization. The corporative model of minority non-territorial autonomy is represented by so-called Sámi Parliaments in northern parts of Norway, Sweden, Finland and Russia. The personal model of minority non-territorial autonomy is the most common in the world. It is provided through non-governmental organizations. Advisory (consultative) bodies functionate as a channel for dialogue between government and ethnic communities for protection of education, linguistic and cultural rights. They are formed at the Government (Austria) and President (Ukraine) levels as well.Given the European states experience, the following aspects of minority representation should be improved: 1) re-establishment Hungarian and Romanian single-member districts; 2) review of legislative norms regarding the principles of ethnic party institutionalization; 3) application of open-list proportional representation for minority parties in the regions of Ukraine with a multi-ethnic population. ; Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар'єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення. ; Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар'єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.

The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.The biography of this talented person is full of incredibly shocking events: youth training in the underground OUN from the mid-30s; from 1939 — medical student of Lviv University, an expert in classical languages. With the conscription of the same year for service in the Soviet army, he went from private to officer, with the beginning of the war — the commander of a platoon of the Red Army soldiers. He fought on the Finnish-Soviet and German-Soviet fronts. Then he was a German prisoner, after happened an escape from there, and finally he became an underground insurgent in the ranks of the Ukrainian Insurgent Army.The career growth in the underground was also impressive: from the editor of the magazine "Yunak" ("Youth") — to the Deputy Head of the General Secretariat of the UHVR; from an ordinary insurgent to a UPA colonel, a member of its General Military Staff. After Roman Shukhevych's death, he was elected as a Deputy Commander-in-Chief of the Ukrainian Insurgent Army (summer 1950).Petro Fedun (Poltava) was two months away from his 33rd birthday — he died as a hero in a battle with the NKVD (People's Commissariat for Internal Affairs) in December 1951 in the woods near the village Novoshyn (now in the Zhydachiv district of Lviv region).The most famous work of this author, for the reading or distribution of which people were shot in Soviet Ukraine in the 1950s, is the brochure "Who are the Banderites and what are they fighting for?". It was repeatedly republished in underground printing houses of the Ukrainian Insurgent Army and was also sent to Soviet territories from abroad. In the diaspora, this book was called the immortal legend of a warring nation.Despite the fact that Fedun's (Poltava) creative contribution is small in volume, but quite powerful in content. First of all, this is a series of analytical articles on the Ukrainian nationalism ideology. Among the first — "The concept of Independent Ukraine and the main trend of ideological and political development of the modern world", "For the type of organized democracy in the future independent Ukrainian state", "Who is a true nationalist-revolutionary". The main feature of such texts: they are written simply, intelligibly, and oriented on the reader who is not prepared in life and politics. In contrast to texts on a similar subject, written by the refined esthete and high standard writer Dmytro Dontsov, which are better perceived by an already prepared reader.The fact that Ukrainian editorial board was headed by an enemy of Ukrainians led to the appearance of the "Memorial of Ukrainians in Great Britain", which came as an official document addressed to the leadership of the "Voice of America".A number of wishes and suggestions were expressed at the Memorial. Their essence was reduced to one thing: Ukrainian programs should pay due attention to Ukrainian national ideals and national traditions. This could be achieved by including the following topics from time to time:- outlines on Ukrainian history and culture;- stories about national heroes of the past and modern era;- materials about the significant dates of Ukrainians' national liberation struggle;- reviews of the American and Western press, which deal with Ukraine and Ukrainians.Particular attention was paid to the need to separate the content of radio programs addressed to Ukrainians from Moscow ones: "Ukrainian radio broadcasts should be edited differently than Russian ones. The content of Ukrainian programs should also be different," — the document said.The impetus for writing the article "What should be 'Voice of America' radio programs for the Soviet Union" was the mass spontaneous movement of the Western Diaspora Ukrainians in the late '40s of the twentieth century in order to get the "Voice of America" radio broadcast in Ukrainian. The Ukrainians' demands became successful at the end of November 1949. However, at the initial stage, the Ukrainian-language broadcasts of this radio station were mostly unfavorable or untrue towards Ukrainians. The reason was that the head of the Ukrainian editorial office was a Russian Hryhoriev — an outspoken follower of the "Russian world".The article was written by an underground UPA journalist on the territory of Soviet Ukraine and expressed the views not only of the insurgents but also of a large part of Ukrainian population.The relevance of this text is felt today as never before. The reader only needs to replace the often-repeated phrases "Moscow-Bolshevik oppressors", "Bolshevik tyranny", "USSR" with "Russian aggression", "Russian propaganda" and "Putin's Russia". Within the context of the current undeclared Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine, the article touches on a layer of problems of the modern humanitarian policy of the Ukrainian state in general and information policy in particular.First published in the biweekly of the Foreign Office of the UHVR "Modern Ukraine" (dated March 18, 1951) — shortly before the death of the publicist. There is no complete folder of this edition in any book collection of Ukraine and the world.A copy of the text was found by the author of these lines in the archives of the Ukrainian Publishing Union in London during a research internship in Great Britain. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.Вражає й кар'єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім'я керівництва «Голосу Америки». У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:- нариси української історії та культури;- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців; - огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців. Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає. Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.

The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.The biography of this talented person is full of incredibly shocking events: youth training in the underground OUN from the mid-30s; from 1939 — medical student of Lviv University, an expert in classical languages. With the conscription of the same year for service in the Soviet army, he went from private to officer, with the beginning of the war — the commander of a platoon of the Red Army soldiers. He fought on the Finnish-Soviet and German-Soviet fronts. Then he was a German prisoner, after happened an escape from there, and finally he became an underground insurgent in the ranks of the Ukrainian Insurgent Army.The career growth in the underground was also impressive: from the editor of the magazine "Yunak" ("Youth") — to the Deputy Head of the General Secretariat of the UHVR; from an ordinary insurgent to a UPA colonel, a member of its General Military Staff. After Roman Shukhevych's death, he was elected as a Deputy Commander-in-Chief of the Ukrainian Insurgent Army (summer 1950).Petro Fedun (Poltava) was two months away from his 33rd birthday — he died as a hero in a battle with the NKVD (People's Commissariat for Internal Affairs) in December 1951 in the woods near the village Novoshyn (now in the Zhydachiv district of Lviv region).The most famous work of this author, for the reading or distribution of which people were shot in Soviet Ukraine in the 1950s, is the brochure "Who are the Banderites and what are they fighting for?". It was repeatedly republished in underground printing houses of the Ukrainian Insurgent Army and was also sent to Soviet territories from abroad. In the diaspora, this book was called the immortal legend of a warring nation.Despite the fact that Fedun's (Poltava) creative contribution is small in volume, but quite powerful in content. First of all, this is a series of analytical articles on the Ukrainian nationalism ideology. Among the first — "The concept of Independent Ukraine and the main trend of ideological and political development of the modern world", "For the type of organized democracy in the future independent Ukrainian state", "Who is a true nationalist-revolutionary". The main feature of such texts: they are written simply, intelligibly, and oriented on the reader who is not prepared in life and politics. In contrast to texts on a similar subject, written by the refined esthete and high standard writer Dmytro Dontsov, which are better perceived by an already prepared reader.The fact that Ukrainian editorial board was headed by an enemy of Ukrainians led to the appearance of the "Memorial of Ukrainians in Great Britain", which came as an official document addressed to the leadership of the "Voice of America".A number of wishes and suggestions were expressed at the Memorial. Their essence was reduced to one thing: Ukrainian programs should pay due attention to Ukrainian national ideals and national traditions. This could be achieved by including the following topics from time to time:- outlines on Ukrainian history and culture;- stories about national heroes of the past and modern era;- materials about the significant dates of Ukrainians' national liberation struggle;- reviews of the American and Western press, which deal with Ukraine and Ukrainians.Particular attention was paid to the need to separate the content of radio programs addressed to Ukrainians from Moscow ones: "Ukrainian radio broadcasts should be edited differently than Russian ones. The content of Ukrainian programs should also be different," — the document said.The impetus for writing the article "What should be 'Voice of America' radio programs for the Soviet Union" was the mass spontaneous movement of the Western Diaspora Ukrainians in the late '40s of the twentieth century in order to get the "Voice of America" radio broadcast in Ukrainian. The Ukrainians' demands became successful at the end of November 1949. However, at the initial stage, the Ukrainian-language broadcasts of this radio station were mostly unfavorable or untrue towards Ukrainians. The reason was that the head of the Ukrainian editorial office was a Russian Hryhoriev — an outspoken follower of the "Russian world".The article was written by an underground UPA journalist on the territory of Soviet Ukraine and expressed the views not only of the insurgents but also of a large part of Ukrainian population.The relevance of this text is felt today as never before. The reader only needs to replace the often-repeated phrases "Moscow-Bolshevik oppressors", "Bolshevik tyranny", "USSR" with "Russian aggression", "Russian propaganda" and "Putin's Russia". Within the context of the current undeclared Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine, the article touches on a layer of problems of the modern humanitarian policy of the Ukrainian state in general and information policy in particular.First published in the biweekly of the Foreign Office of the UHVR "Modern Ukraine" (dated March 18, 1951) — shortly before the death of the publicist. There is no complete folder of this edition in any book collection of Ukraine and the world.A copy of the text was found by the author of these lines in the archives of the Ukrainian Publishing Union in London during a research internship in Great Britain. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.Вражає й кар'єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім'я керівництва «Голосу Америки». У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:- нариси української історії та культури;- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців; - огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців. Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає. Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.

The life path, scientific-pedagogical and public activity of Volodymyr Sokurenko – a prominent Ukrainian jurist, doctor of law, professor, talented teacher of the Lviv Law School of Franko University are analyzed.It is found out that after graduating from a seven-year school in Zaporizhia, V. Sokurenko entered the Zaporizhia Aviation Technical School, where he studied two courses until 1937. 1/10/1937 he was enrolled as a cadet of the 2nd school of aircraft technicians named after All-Union Lenin Komsomol. In 1938, this school was renamed the Volga Military Aviation School, which he graduated on September 4, 1939 with the military rank of military technician of the 2nd category. As a junior aircraft technician, V. Sokurenko was sent to the military unit no. 8690 in Baku, and later to Maradnyany for further military service in the USSR Air Force. From September 4, 1939 to March 16, 1940, he was a junior aircraft technician of the 50th Fighter Regiment, 60th Air Brigade of the ZAK VO in Baku. The certificate issued by the Railway District Commissariat of Lviv on January 4, 1954 no. 3132 states that V. Sokurenko actually served in the staff of the Soviet Army from October 1937 to May 1946. The same certificate states that from 10/12/1941 to 20/09/1942 and from 12/07/1943 to 08/03/1945, he took part in the Soviet-German war, in particular in the second fighter aviation corps of the Reserve of the Supreme Command of the Soviet Army. In 1943 he joined the CPSU. He was awarded the Order of the Patriotic War of the 1st degree and the Order of the Red Star (1943) as well as 9 medals «For Merit in Battle» during the Soviet-German war.With the start of the Soviet-German war, the Sokurenko family, like many other families, was evacuated to the town of Kamensk-Uralsky in the Sverdlovsk region, where their father worked at a metallurgical plant. After the war, the Sokurenko family moved to Lviv. In 1946, V. Sokurenko entered the Faculty of Law of the Ivan Franko Lviv State University, graduating with honors in 1950, and entered the graduate school of the Lviv State University at the Department of Theory and History of State and Law. V. Sokurenko successfully passed the candidate examinations and on December 25, 1953 in Moscow at the Institute of Law of the USSR he defended his thesis on the topic: «Socialist legal consciousness and its relationship with Soviet law». The supervisor of V. Sokurenko's candidate's thesis was N. Karieva. The Higher Attestation Commission of the Ministry of Culture of the USSR, by its decision of March 31, 1954, awarded V. Sokurenko the degree of Candidate of Law. In addition, it is necessary to explain the place of defense of the candidate's thesis by V. Sokurenko. As it is known, the Institute of State and Law of the USSR has its history since 1925, when, in accordance with the resolution of the Presidium of the Central Executive Committee of March 25, 1925, the Institute of Soviet Construction was established at the Communist Academy. In 1936, the Institute became part of the USSR Academy of Sciences, and in 1938 it was reorganized into the Institute of Law of the USSR Academy of Sciences. In 1941–1943 it was evacuated to Tashkent. In 1960-1991 it was called the Institute of State and Law of the USSR Academy of Sciences. In Ukraine, there is the Institute of State and Law named after V. Koretsky of the NAS of Ukraine – a leading research institution in Ukraine of legal profile, founded in 1949.It is noted that, as a graduate student, V. Sokurenko read a course on the history of political doctrines, conducted special seminars on the theory of state and law. After graduating from graduate school and defending his thesis, from October 1, 1953 he was enrolled as a senior lecturer and then associate professor at the Department of Theory and History of State and Law at the Faculty of Law of the Lviv State University named after Ivan Franko.By the decision of the Higher Attestation Commission of the Ministry of Higher Education of the USSR of December 18, 1957, V. Sokurenko was awarded the academic title of associate professor of the «Department of Theory and History of State and Law».V. Sokurenko took an active part in public life. During 1947-1951 he was a member of the party bureau of the party organization of LSU, worked as a chairman of the trade union committee of the university, from 1955 to 1957 he was a secretary of the party committee of the university. He delivered lectures for the population of Lviv region. Particularly, he lectured in Turka, Chervonohrad, and Yavoriv. He made reports to the party leaders, Soviet workers as well as business leaders. He led a philosophical seminar at the Faculty of Law. He was a deputy of the Lviv City Council of People's Deputies in 1955-1957 and 1975-1978.In December 1967, he defended his doctoral thesis on the topic: «Development of progressive political thought in Ukraine (until the early twentieth century)». The defense of the doctoral thesis was approved by the Higher Attestation Commission on June 14, 1968.During 1960-1990 he headed the Department of Theory and History of State and Law; in 1962-68 and 1972-77 he was the dean of the Law Faculty of the Ivan Franko Lviv State University. In connection with the criticism of the published literature, on September 10, 1977, V. Sokurenko wrote a statement requesting his dismissal from the post of Dean of the Faculty of Law due to deteriorating health. During 1955-1965 he was on research trips to Poland, Czechoslovakia, Romania, Austria, and Bulgaria. From August 1966 to March 1967, in particular, he spent seven months in the United States, England and Canada as a UN Fellow in the Department of Human Rights. From April to May 1968, he was a member of the government delegation to the International Conference on Human Rights in Iran for one month. He spoke, in addition to Ukrainian, English, Polish and Russian. V. Sokurenko played an important role in initiating the study of an important discipline at the Faculty of Law of the Lviv University – History of Political and Legal Studies, which has been studying the history of the emergence and development of theoretical knowledge about politics, state, law, ie the process of cognition by people of the phenomena of politics, state and law at different stages of history in different nations, from early statehood and modernity.Professor V. Sokurenko actively researched the problems of the theory of state and law, the history of Ukrainian legal and political thought. He was one of the first legal scholars in the USSR to begin research on the basics of legal deontology. V. Sokurenko conducted extensive research on the development of basic requirements for the professional and legal responsibilities of a lawyer, similar to the requirements for a doctor. In further research, the scholar analyzed the legal responsibilities, prospects for the development of the basics of professional deontology. In addition, he considered medical deontology from the standpoint of a lawyer, law and morality, focusing on internal (spiritual) processes, calling them «the spirit of law.» The main direction of V. Sokurenko's research was the problems of the theory of state and law, the history of legal and political studies. The main scientific works of professor V. Sokurenko include: «The main directions in the development of progressive state and legal thought in Ukraine: 16th – 19th centuries» (1958) (Russian), «Democratic doctrines about the state and law in Ukraine in the second half of the 19th century (M. Drahomanov, S. Podolynskyi, A. Terletskyi)» (1966), «Law. Freedom. Equality» (1981, co-authored) (in Russian), «State and legal views of Ivan Franko» (1966), «Socio-political views of Taras Shevchenko (to the 170th anniversary of his birth)» (1984); «Political and legal views of Ivan Franko (to the 130th anniversary of his birth)» (1986) (in Russian) and others.V. Sokurenko died on November 22, 1994 and was buried in Holoskivskyi Cemetery in Lviv.Volodymyr Sokurenko left a bright memory in the hearts of a wide range of scholars, colleagues and grateful students. The 100th anniversary of the Scholar is a splendid opportunity to once again draw attention to the rich scientific heritage of the lawyer, which is an integral part of the golden fund of Ukrainian legal science and education. It needs to be studied, taken into account and further developed. ; Проаналізовано життєвий шлях, науково-педагогічну та громадську діяльність Воло-димира Гавриловича Сокуренка – видатного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, талановитого педагога Львівської правничої школи Франкового універ-ситету.З'ясовано, що В. Г. Сокуренко навчався у Запорізькому авіаційному технікумі та Вольському військовому авіаційному училищі, яке закінчив у 1939 р. У 1939‒1946 рр. служив у радянській армії. Після закінчення у 1950 р. юридичного факультету Львівського університету пройшов шлях від аспіранта до професора, завідувача кафедри, декана юридичного факультету. Упродовж 1960‒1990 рр. завідував кафедрою теорії та історії держави і права; в 1962‒1968 та 1972‒1977 рр. був деканом юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Протягом 1955‒1965 рр. перебував у наукових відрядженнях у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Австрії, Болгарії. Зі серпня 1966 до березня 1967 рр., зокрема сім місяців перебував у США, Англії та Канаді як стипендіат ООН по департаменту прав людини. У квітні-травні 1968 р. був членом у складі урядової делегації на міжнародній конференції по правах людини в Ірані упродовж одного місяця. Володів, окрім української, англійською, польською та російською мовами. В. Г. Сокуренко відіграв важливу роль у започаткуванні на юридичному факультеті Львівсь-кого університету вивчення важливої навчальної дисципліни – Історії політичних і правових учень, яка висвітлювала і до сьогодні продовжує висвітлювати історію виникнення та розвитку теоретичних знань про політику, державу, право, тобто вивчає процес пізнання людьми явищ політики, держави і права на різних етапах історії у різних народів, почи-наючи з ранньої державності і сучасності.Професор В. Г. Сокуренко активно досліджував проблеми теорії держави і права, історії української правової та політичної думки. Він був одним із перших учених-правників у СРСР, хто почав наукові студії основ юридичної деонтології. Велику наукову дослід-ницьку діяльність проводив В. Г. Сокуренко щодо розробки основних вимог до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до вимог, що стосуються лікаря. У подальших наукових дослідженнях учений аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. Крім того, правознавець розглядав медичну деонтологію з позиції юриста, права і моралі, приділивши основну увагу внутрішнім (духовним) процесам, назвавши їх «духом права». Основним напрямом наукових досліджень В. Г. Сокуренка були проблеми теорії держави і права, історії правових та політичних учень.Володимир Гаврилович Сокуренко залишив по собі світлу пам'ять у серцях широкого загалу науковців, колег та вдячних учнів. 100-річний ювілей Вченого – добра нагода для того, щоб ще раз привернути увагу до багатої наукової спадщини правознавця, яка є невід'ємною складовою золотого фонду української юридичної науки і освіти. Вона потребує вивчення, врахування та подальшого розвитку.

The formation of politology as an important academic discipline at the Law Faculty of the Ivan Franko National University of Lviv is analyzed. Emphasis is placed on the importance of studying politology by law students. Politology is considered as an important social and humanitarian science of politics, its role and functions in the life of society and the state. It is noted that this task can be accomplished by law students to a large extent by mastering the most general laws and features of politics formation, its theory; characteristics of the functions of the political system and state power; functions and nature of the state; essence, forms and methods of activity of subjects of politics and laws of development of political process; analysis of global politics issues, in particular, international relations. It is shown that the formation, development and institutionalization of political science or politology was a long, complex and multifaceted process. The formation and development of politology took place almost simultaneously on different continents. This indicates that the study and dissemination of political science was an urgent social necessity, without which it is impossible to achieve a high level of development of society and the state.In Ukraine, the emergence of political science, in particular about political and state power, the essence, patterns, trends in the functioning and development of politics, its place and role in society first took place at the Lviv University, including the Faculty of Law, established January 20, 1661. The study of political geography, which provided knowledge about the formation and development of the political sphere of society, geographical conditions and features of the political system, domestic and foreign policy of different states, international relations and conflicts, characterized a multifaceted comparison of natural history and human history. The study of political geography was based on the works of the French lawyer and philosopher Jean Bodin. At that time, the graduates of the Faculty of Law («both rights») of the Lviv University realized themselves not only in church and educational activities, but also built political careers as senators and ambassadors to the Grand Sejm, county and zemstvo sejms, held positions of judges of city and zemstvo courts and government officials of the then Commonwealth of Poland.Certain changes in the development of politology took place after the accession of Galicia to the Austrian monarchy. An important role in the training of civil servants (judges, prosecutors, lawyers, notaries) was assigned to the Law Faculty of the Lviv University. During the Austrian period, four departments were established within the Law Faculty of the Lviv University, including the Department of Politology and Austrian Legislation. The curriculum of the Law Faculty of the Lviv University provided for the study of political science in the fourth year, when the study at the faculty was to be completed. The last fourth year of study at the Faculty of Law was final, so the study of politology formed in future lawyers a deep understanding of the essence of political and state activities, the importance of responsible decision-making in the field of relations between different social groups, states and peoples as well as struggle for the acquisition or retention of state power. It was the deep mastery of political knowledge at the Law Faculty of the Lviv University that enabled many law graduates to become deputies («ambassadors») of the Austrian Parliament and the Galician Regional Sejm and worthily represent the interests of the native people in Austria and later Austria-Hungary.The annexation of the western Ukrainian lands to the Ukrainian SSR in 1939 opened a new page in the history of the Lviv University and its Faculty of Law. In 1944, the Department of Theory and History of State and Law was established at the Faculty of Law, which was one of the first to acquaint students with political knowledge at the Faculty of Law during the Soviet period. After 1956, the faculties of law introduced a new scientific and educational discipline – History of Political and Legal Doctrines, which researched and continues to study the history of the emergence and development of theoretical knowledge about politics, state, law, studies the process of human knowledge of politics, state and law at different stages of history in different nations, from early statehood and modernity. This discipline has become a separate subject in university didactics, which was taught at the Faculty of Law at the Department of Theory and History of State and Law, and since 2008 at the Department of History of State, Law and Political and Legal Teachings of the Ivan Franko National University of Lviv.In the early 1990s, there were significant changes in public relations. The economic and political situation in the Soviet Union continued to worsen, the national liberation struggle unfolded in the national regions of the Union. It was at that time that the Department of Politology at the Ivan Franko National University of Lviv was established. This formation took place in a difficult period of our history, due to the totalitarian regime in the former USSR. At that time, political science was ambiguously perceived. However, as early as 1989, some young university professors gave lectures on political science at some faculties. In 1990, the Department of Political Science was established at the University of Lviv as a general university department, since 1996 it has been part of the Faculty of Philosophy of the Ivan Franko National University of Lviv. In 1997, the specialty "politology" was opened at the Faculty of Philosophy and the department became a graduate. The expansion of the department led to its division in 2007 into the Department of Politology and the Department of Theory and History of Political Science. The Department of Political Science taught a course in political science at the Ivan Franko National University of Lviv until 2019.In 2019, by the decision of the Academic Council of the Law Faculty of the Ivan Franko National University of, the course of politology was transferred to the Department of History of State, Law and Political and Legal Teachings of the Law Faculty , which plays an important role in training highly qualified lawyers. This course is taught in the fourth year of full-time and part-time study. The study of politics in politology is interdisciplinary in nature and is reflected in its integration with other disciplines, especially law. In addition to traditional topics for politology, while teaching politology, teachers thoroughly cover the methodology of the history of doctrines about the state and law, political and legal doctrine and thought; regularities of origin and tendencies of development of world theoretical thought about the state and law, the basic political and legal doctrines of the Ancient world, the Middle Ages, New and Modern times; main directions of modern political and legal ideology, basic schools of jurisprudence and political science at the present stage, history of political and legal thought of Ukraine. The study of politology will enrich law students with knowledge about the ways and forms of people's participation in the political life of the state, give an understanding of the types of dynamics of political processes, reveal the content and ways of forming political culture, diversity of modern concepts of social development. ; Проаналізовано становлення політології як важливої навчальної дисципліни на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Акцентовано увагу на важливості вивчення політології студентами-правниками. Розглянуто політологію як важливу соціально-гуманітарну науку про політику, її роль і функції в житті суспільства і держави. Зазначено, що це завдання може бути виконано значною мірою шляхом засвоєння студентами-юристами найбільш загальних закономірностей та особли­востей формування політики, її теорії; характеристики функцій політичної системи та державної влади; функцій і характеру держави; сутність, форм та методів діяльності суб'єктів політики та закономірностей розвитку політичного процесу; аналізу проблем глобальної політики, зокрема, міжнародних відносин. Показано, що становлення, розвиток та інституалізація політичної науки чи політології ‒ це тривалий, складний і багатогранний процес. Становлення і розвиток політології відбувався майже одночасно на різних конти­нентах. Це свідчить про те, що вивчення і поширення політологічних знань було нагальною суспільною необхідністю, без цього неможливо досягнути високого рівня розвитку сус­пільства і держави.На українських землях зародження політологічних знань, зокрема про політичну та державну владу, про сутність, закономірності, тенденції функціонування і розвитку полі­тики, її місця і ролі в житті суспільства вперше відбулося у Львівському університеті, зокрема на юридичному факультеті, створеному 20 січня 1661 року. Серед навчальних дисциплін було передбачено вивчення політичної географії, яка давала знання про формування і розвиток політичної сфери життя суспільства, географічні умови та особли­вості політичного устрою, внутрішньої і зовнішньої політики різних держав, міжнародні відносини і конфлікти, характеризувала багатостороннє зіставлення історії природи та історії людства. Вивчення політичної географії ґрунтувалося на працях французького юриста та філософа Жана Бодена.У складі юридичного факультету Львівського університету в австрійський період було створено чотири кафедри, зокрема кафедру політичних учень й австрійського законо­дав­ст­ва. Навчальна програма юридичного факультету Львівського університету передбачала вивчення політичних наук на четвертому курсі, коли завершувалося навчання на факуль­теті. Останній четвертий курс навчання на юридичному факультеті був підсум­ковим, тому вивчення політичних наук формувало у майбутніх правників глибоке розуміння сутності політичної та державної діяльності, важливості прийняття відпо­відальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, а також рішень, пов'язаних із боротьбою за здобуття або утримання державної влади. Саме глибоке оволодіння політичними знаннями на юридичному факультеті Львівського університету дало можливість багатьом випускникам правникам стати депутатами («послами») австрійського парламенту і Галицького крайового сейму та гідно представляти інтереси рідного народу в Австрії, а згодом Австро-Угорщині.Приєднання у 1939 році західноукраїнських земель до складу Української РСР відкрило нову сторінку в історії Львівського університету і його юридичного факультету. У 1944 році на юридичному факультеті було створено кафедру теорії та історії держави і права, яка одна з перших на юридичному факультеті в радянський період ознайомлювала студентів з політичними знаннями. Після 1956 року на юридичних факультетах ввели нову наукову і навчальну дисципліну ‒ «Історію політичних і правових учень», яка досліджувала і до сьогодні продовжує вивчати історію виникнення та розвитку теоретичних знань про політику, державу, право, тобто вивчає процес пізнання людьми явищ політики, держави і права на різних етапах історії у різних народів, починаючи з ранньої державності і сучасності. Ця навчальна дисципліна стала окремим предметом в університетській дидактиці, яку викладали на юридичному факультеті на кафедрі теорії та історії держави і права, а з 2008 року на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.Упродовж 1990‒2019 років викладання курсу політології на юридичному факультеті Львівського університету забезпечувала кафедра політології.У 2019 році рішенням Вченої ради юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка курс політології передано на кафедру історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету, який відіграє важливу роль у підготовці юристів високої кваліфікації. Цей курс читають на четвертому курсі денної і заочної форми навчання. Вивчення політології збагатить студентів юридичного факультету знаннями про способи і форми участі народу в політичному житті держави, дасть розу­міння типів динаміки політичних процесів, розкриє зміст і шляхи формування політичної культури, різноманітність сучасних концепцій суспільного розвитку тощо.

Introduction of new forms of international cooperation, namely, electronic cross-border cooperation, is one of the priority directions of development of the world community. Electronic cross-border co-operation, including the use of cross-border trusted services, needs legislative regulation today. One of the locomotives of the international law-making process in the field of electronic trust services, electronic signatures is the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe (UNCITRAL, Commission). UNCITRAL approved the Model Law on Electronic Commerce and the Model Law on Electronic Signatures with a Guide to Enactment 2001. These legal acts became the classic basis for the creation of normative and legal acts of almost all countries in the field of e-commerce and electronic signature, laid the general principles of cross-border recognition of certificates of electronic digital signature. Starting in 2014, the UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce has taken steps to address legal issues related to the management of identity and trust services. UNCITRAL is considering the process of legal recognition of trust services and digital signatures as a requirement for identifying legal requirements and establishing relevant substantive law in any jurisdictional system.However, at the current stage of development of international and national law in the area of using trust services and digital signatures in the cross-border regime, a number of global problems remain unresolved. The problem of terminology. The problem lies in the fact that national laws or international laws contain a set of concepts and definitions that are significantly different and sometimes of an overly technical nature, which complicates the perception of ordinary citizens. The problem of credential as a component of a digital signature and trust services. As you know, the key components of a digital signature are subscriber data, which is considered as digital credentials. To date, no legislative act addresses the issues of cross-border recognition of digital credentials, namely: who should hold such recognition, which party they should be recognized as the purpose of such mutual recognition, which features should be available for mutual recognition, which restrictions may apply during mutual recognition. Also, outside the scope of legal regulation, there is currently a problem of the mutual recognition of identity data of legal entities, digital devices or digital objects. The problem of trust in electronic services and digital signatures. The possibility of introducing technical mechanisms for ensuring the reliability of trust services exists and can be implemented promptly. However, today there are no international legal mechanisms guaranteeing a certain level and standards of trust in digital services of one of the parties exchanging such services. In many national identification systems, including in Ukraine, so-called "levels of security of trust" are defined as in the European Union ("low", "high" and "basic"). While four levels of trust are used in the United States and in some other countries. The problem of cross-border interoperability. States with different legal culture traditionally diverge in the technical and legal assessment of digital signatures. Common Laws (United States, United Kingdom) do not impose specific technical and legal requirements for a digital signature, nor does it require the mandatory provision of a digital signature at the same time by all parties to the trust service or electronic document. In this case, an electronic signature may be created by anyone and by any technology. In Roman-Germanic legal systems (mainly in European countries), where the legal doctrine traditionally played an essential role, another concept of digital signature has developed. In order to address these issues, Working Group IV, the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe, with the participation of many countries of the world, are exploring the prospects for legal regulation of the recognition of cross-border trust services and digital signatures through the development of common, standardized international legal acts. In its activities, UNCITRAL plans to explore the experience of several projects in the field of electronic trust services: – European Commission, Regulation (EC) No. 910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EC; – The Eurasian Economic Union, the Eurasian Economic Union Treaty and the Concept for the use of services and legally significant electronic documents in inter-state information interaction; – Asia-Pacific Region, Pan-Asian Alliance for Electronic Commerce Development. Also, Working Group IV examines the existing international instruments aimed at ensuring the mutual recognition of transnational legal effects in the paper environment, such as the Convention, which abolishes the requirement for legalization of foreign official documents "Convention on Apostille" (The Hague, October 5, 1961) and the Protocol on the Uniform Order acting on behalf of the executing authority (Washington, February 17, 1940), which may include appropriate recommendations for minimum elements for the cross-border mutual recognition of UID and trust services. The issue of legal recognition of cross-border trust services has received sufficient attention from different countries. Thus, the Russian Federation proposed a project "Improving the Identity Management System in the Use of Cross-Border Confidence and Common Trust Infrastructure in the Application of Cross-Border Electronic Commerce Agreements". The project is based on the model defined in the Model Law "On Transborder Information Exchange of Electronic Documents" of November 25, 2016. According to the project, it is proposed to create a large cluster of vertically integrated "cross-border trust", which will have three levels of electronic trust services (basic, medium, high). The cluster can have a single international regulator, regulators of intergovernmental unions and national regulators of digital trust services and digital signatures. It is also envisaged to introduce legal levels of regulation of digital trusted services on one or many domain-based basis with the involvement of a third independent trust party, as well as the unification of international and national regulatory frameworks. Instead, the United States considers it necessary in the near future to consider the issue of legal recognition of identification information that has been authenticated in connection with a commercial transaction, namely, that it is a legal recognition of its purpose, requirements, legal support, etc. The proposals of Austria, Belgium, Italy, the United Kingdom of Great Britain and the European Union concern the possibility of establishing agreed levels of security, which are provided through trust services: the first level – with the use of unskilled trust services. The second level with the use of qualified trusted services. The second level of legal consequences will include assimilation, presumption, transfer of the burden of proof to the opposing side, as well as the principle of mutual cross-border recognition for trusted services with the same level of security. Ukraine, as an active member of the global digitalization process, is taking some steps towards updating the legislation on digital signatures and trust services, namely the introduction of the new Law of Ukraine "On Electronic Trust Services". Ukraine, by amending existing legislation, adapts the regulatory framework in accordance with Regulation (EC) No910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EU. Today, there are many national and regional concepts and initiatives in the field of trust services, which have already been well developed. They can identify the relevant issues and can serve as a basis for developing an appropriate legal framework at the international level that could be transferred to various existing legal systems. The UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce is implementing measures aimed at achieving the following objectives: – promotion of the development of international trade law and the satisfaction of the needs of economic actors in instruments that provide legal certainty for electronic transactions committed by them; – facilitating the harmonization of new legal aspects of projects, within which these issues are currently being resolved at the national or international level, to the more specific and functional content of the general requirements formulated in the current texts of UNCITRAL; – establishing a common legal framework for trust services and digital signatures, including relevant provisions aimed at developing international cross-border operational cooperation in the legal and technical fields. It is expedient for law-makers of Ukraine to take into account the world experience in developing normative legal acts regulating the sphere of trust services and digital signatures, including in the cross-border regime. ; В статье проанализирован законодательный опыт правового регулирования общественных отношений в сфере цифровой подписи и электронных доверительных услуг Комиссии ООН по международному торговому праву Международной торговой палаты и Европейской экономической комиссии UNCITRAL. Изучаются перспективы правового регулирования признания трансграничных доверительных услуг цифровых подписей путем разработки общих, стандартизированных международных правовых актов Рабочей группой IV Комиссии, а также при участии многих стран мира. На сегодня в ЮНСИТРАЛ формируется общее представление решения проблемы трансграничного признания иностранных цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе условия применения хотя бы одного из доктринальных толкований и наличия двух уровней безопасности. Изучено предложение Российской Федерации о введении проекта «Совершенствование системы управления идентификационными данными при использовании трансграничного пространства доверия и общей инфраструктуры доверия в применении к трансграничным электронным коммерческих сделкам». Изучены предложения Австрии, Бельгии, Италии, Соединенного Королевства Великобритании и Европейского Союза относительно возможности установления согласованных уровней безопасности, которые обеспечиваются с помощью доверительных услуг и уровней правовых последствий. Также рассмотрены предложения по применению принципов взаимного трансграничного признания для доверительных услуг, имеющих одинаковый уровень безопасности, и применению правового режима ответственности для квалифицированных поставщиков доверительных услуг. Осуществлен обзор проблемы трансграничного использования цифровых подписей и электронных доверительных услуг, присущих странам с разной юрисдикцией. Исследованы перспективные направления межгосударственного урегулирования сферы цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе примеров и предложений отдельных стран. ; У статті проаналізовано законодавчий досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері цифрового підпису й електронних довірчих послуг Комісії ООН із міжнародного торговельного права Міжнародної торгової палати і Європейської економічної комісії UNCITRAL. Вивчаються перспективи правового регулювання визнання транскордонних довірчих послуг і цифрових підписів шляхом розроблення загальних, стандартизованих міжнародних правових актів Робочою групою IV Комісії, а також за участі багатьох країн світу. Сьогодні в ЮНСІТРАЛ формується загальне уявлення вирішення проблеми транскордонного визнання іноземних цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі умови застосування хоча б одного з доктринальних тлумачень і наявності двох рівнів безпеки. Опрацьовано пропозицію Російської Федерації щодо запровадження проекту «Вдосконалення системи управління ідентифікаційними даними під час використання транскордонного простору довіри й загальної інфраструктури довіри в застосуванні до транскордонних електронних комерційних угод». Вивчено пропозиції Австрії, Бельгії, Італії, Сполученого Королівства Великобританії та Європейського Союзу стосовно можливості встановлення узгоджених рівнів безпеки, які забезпечуються за допомогою довірчих послуг, і рівнів правових наслідків. Також розглянуто пропозиції щодо застосування принципів взаємного транскордонного визнання для довірчих послуг, що мають однаковий рівень безпеки, і застосування правового режиму відповідальності для кваліфікованих постачальників довірчих послуг. Узагальнено проблеми транскордонного використання цифрових підписів та електронних довірчих послуг, притаманні країнам із різною юрисдикцією. Досліджені перспективні напрями міждержавного врегулювання сфери цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі прикладів і пропозицій окремих країн.

Concept of semiotics by Theodor Adorno is comprehended in two main areas: the discovery of philosophical correlations and significance for the assessment of educational processes in modern Ukraine. The essential link of criticism of Adorno "half-education" with an understanding of goals and means of proper education is pointed out. Proper education is analyzed as effective education, which is countered by imitations of education, which appears as half-life. If secondary education is a substitute for education by its ersatzes in the form of numerous its reifications in a mass society, then half-life also appears as a substitute for effective action by accentuation on its means, which is imperceptibly, but invariably, substituting its goals. In the field of education, such half-dwellers are provided with educational services that are supposedly intended to ensure the unbreakable functioning of educational institutions, but in practice displaced from education its orientation towards the education of a person. Setting up education, constantly overcoming the existing and directing to positive as counter-faculty in the semester is replaced by the systematic implementation of the norms of consumption of educational services. In the field of legislative support of the educational sphere of Ukraine, there is a return to the definition of its tasks in terms of "educational services" and the reduction of educational tasks of the individual and the orientation of educational institutions to meet the educational needs of the learner. These negative changes became noticeable in comparison with the progressive Law of Ukraine "On Higher Education" in 2014 compared to the ambiguous Law of Ukraine "On Education" in 2017. The necessity of corresponding corrections of educational strategies, which should orient the person to effective education as the education of higher achievements rather than the fulfillment of norms, is grounded on the return of the elitist essence of education in opposition to its egalitarian character, which is taking place during the last decade. ; Концепт напівосвіти Теодора Адорно осмисле­но у двох основних площинах: виявлення філософ­ських кореляцій та значущості для оцінки освітніх процесів у сучасній Україні. Зазначено сутнісний зв'язок критики Адорно напівосвіти з осмисленням цілей і засобів здійснення належної освіти. Належна освіта проаналізована як освіта дієва, яка протистоїть імітаціям освіти, які постають як напівдії. Якщо на­півосвіта є заміною освіти її ерзацами у вигляді численних її реїфікацій у масо­вому суспільстві, то напівдія також постає як заміщення ефективної дії ак­центуацією на її засобах, які непомітно, але стійко заміщують її цілі. У сфері освіти такими напівдіями постають освітні послуги, які нібито покликані за­безпечувати незбитковість функціонування освітніх закладів, однак на прак­тиці витісняють з освіти її націленість на виховання (Bildung) особистості. Налаштування на здобуття освіти, на постійне подолання наявного і спряму­вання до позитивного як контрфактичного у напівосвіти заміщується систе­матичним виконанням нормативів споживання освітніх послуг. У сфері зако­нодавчого забезпечення освітньої сфери України спостерігається повернення до визначення її завдань у термінах «освітніх послуг» та редукції освітніх завдань особистості та орієнтації освітніх закладів на задоволення освітніх потреб того, хто навчається. Ці негативні зміни стали відчутними у порівнянні пере­важно прогресивного Закону України «Про вищу освіту» 2014 року з неодноз­начним Законом України «Про освіту» 2017 року. Обґрунтовано необхідність відповідних коректив освітніх стратегій, які мають орієнтувати особистість на дієву освіту як освіту вищих досягнень, а не виконання нормативів, на по­вернення елітарної сутності освіти на противагу її егалітаризації, яка трива­ла останнє десятиліття. 1. Адорно Т. (2017) Теорія напівосвіти /Т.Адорно; пер. з нім. М.Култаєвої // Філо¬софія освіти. Philosophy of Education – 2017. – № 1 (20). – С. 128-152. URL: www. philosopheducation.com Adorno, Theodor W. (2017 [1959]) Theorie der Halbbildung [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 2. Бойченко М. (2012) На захист академічної філософії: або Чи потрібна нам філо¬софія «пост»? /М.Бойченко // Філософська думка. – 2012. – №6. – С. 104-116. URL: www.journal.philosophy.ua Boychenko M. (2012) In defense of academic philosophy: Do we need a philosophy of "post"? /M.Boychenko in: Philosophical thought. - 2012. - No. 6. - P. 104-116 [In Ukrainian]. 3. Бойченко М.І. (2011) Системний підхід у соціальному пізнанні: ціннісні і функ¬ціональні аспекти : [Монографія] / М.І. Бойченко. – К.: ПРОМІНЬ. – 320 с.Boychenko M.I. (2011) Systemic Aproach in Social Cognition: Values and Functional Aspects: [Monograph] / M.I. Boychenko - K .: PROMIN. - 320 s. [In Ukrainian]. 4. Бойченко М. (2013) Філософське осмислення умов здійснення післядипломної освіти /М.Бойченко // Гілея: науковий вісник. – К.: ВІР УАН, 2013. – Випуск 69 (№ 2). – С. 587-591. Boychenko M. (2013) Philosophical comprehension of the conditions for the implementation of postgraduate education / M.Boychenko in: Gileya: scientific bulletin. - K .: VIR UAN, 2013. - Issue 69 (No. 2). - P. 587-591 [In Ukrainian]. 5. Бойченко М. (2009) Цінності як категорія філософії освіти (соціально-філо¬софський та філософсько-антропологічний ракурси) /М.Бойченко // Філософія освіти. Philosophy of Education. – К., 2009. – № 1-2 (8). – С. 99-107. URL: www. philosopheducation.com Boychenko M. (2009) Values as a category of philosophy of education (socio-philosophical and philosophical and anthropological foreshortenings) / M.Boychenko in: Філософія освіти. Philosophy of Education. - K., 2009. - No. 1-2 (8). - P. 99-107 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 6. Бойченко Н. (2016) Контрфактичність цілей університетської освіти /Н.Бойченко // Філософія освіти.Philosophy of Education – 2016. – № 1 (18). – С. 136-149. URL: www.philosopheducation.com Boichenko N. (2016) Counteractuality of the Purposes of University Education /N.Boychenko in: Філософія освіти.Philosophy of Education. - 2016 - No. 1 (18). - P. 136-149 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 7. Горбунова Л. (2015) Філософія трансформативної освіти для дорослих: універси¬тетські стратегії і практики: монографія /Л.Горбунова. – Суми: Університетська книга. – 710 с. URL: http://ihed.org.ua/ua/rekomend-dzerela-r.html Gorbunova L. (2015) Philosophy of Transformative Adult Education: University Strategies and Practices: Monograph / L.Gorbunova. - Sumy: University book. - 710 p. [In Ukrainian]. URL: http://ihed.org.ua/ua/rekomend-dzerela-r.html 8. Зінченко В. Модель інструменталізму у філософії освіти прагматизму та нео¬прагматизму /В.Зінченко // Філософія освіти.Philosophy of Education – 2017. – № 1 (20). – С.269-279. URL: www.philosopheducation.com Zinchenko V. Model of instrumentalism in the philosophy of education of pragmatism and neopramatism / V. Zinchenko in: Філософія освіти. Philosophy of Education. - 2017 - No. 1 (20). - P. 269-279 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 9. Ионеско Э. (1991) Носороги. Пьесы и рассказы (Волшебный фонарь) /Э.Ионеско пер. Л. Завьяловой. – М.: Текст. – 271 с. Ionesco, Eugene (1991 [1959]) Rhinoceros [In Russian]. 10. Про вищу освіту (2014): Закон України від 1 липня 2014 року № 1556-VII // Уря¬довий кур'єр. – № 146 (5275), від 13 серпня 2014 року. – С. 7-18. On Higher Education (2014): Law of Ukraine dated July 1, 2014 No. 1556-VII in: Gov¬ernment Courier. - No. 146 (5275), dated August 13, 2014. - P. 7-18 [In Ukrainian]. 11. Про вищу освіту (2017): Закон України від 1 липня 2014 року № 1556-VII (станом на 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page.On Higher Education (2017): Law of Ukraine dated July 1, 2014 No. 1556-VII (as of 31.10.2017)/ URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page 12. Про вищу освіту (2002): Закон України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ (станом на 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/page On Higher Education (2002): Law of Ukraine of January 17, 2002 No. 2984-ІІІ (as of 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/page 13. Про освіту (2017): Закон України від 5 вересня 2017 р. № 2145-VIII // Голос Укра¬їни. – Київ, 2017. – 27 верес. (№ 178/179). – С. 10-22. On Education (2017): Law of Ukraine dated September 5, 2017 No. 2145-VIII in: Voice of Ukraine. - Kyiv, 2017 - 27 September. (No. 178/179). - P. 10-22. 14. Про освіту (1991): Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII (станом на 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/ed19990813 On Education (1991): Law of Ukraine of May 23, 1991 No. 1060-XII (as of October 31, 2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/ed19990813 15. Кант И. (1964) Критика способности суждения / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т. – М. : Мысль. – Т. 5. – 564 с. Kant Immanuel (1964 [1790]) Kritik der Urteilskraft [In Russian]. 16. Култаєва М. (2017) Освіта та її деформації у сучасній культурі: до актуальності те¬орії напівосвіти Т.Адорно у сучасних соціокультурних контекстах /М.Култаєва // Філософія освіти.Philosophy of Education – 2017. – № 1 (20). – С. 153-195. URL: www.philosopheducation.com Kultaieva M. (2017) The Education and its Deformations in Contemporary Culture: a Contribution to the actuality Theodor W. Adorno's Theory of Half-education / M.Kultaieva in: Філософія освіти. Philosophy of Education. - 2017 - No. 1 (20). - P. 153-195 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 17. Маркс К. (1933) Капітал. Процес продукції капіталу. Том I. Книга I. /К.Маркс; переклад з нім Д. Рабінович та С. Трикоза. – К.: Партвидав ЦК КП(б)У. – 840 с. Marx, Karl (1933 [1867]) Kapital. Kritik der Politischen Ökonomie [In Ukrainian]. 18. Лукач Д. (1987) Что означает «позитивность» у молодого Гегеля? /Д.Лукач [пер. с нем.] // Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества. – М.: Наука. – 616 с. Lukacs, Georg (1987 [1967]) Der junge Hegel und die Probleme der kapitalistischen Gesellschaft [In Russian]. 19. Луман Н. (2007) Введение в системную теорию / Н. Луман ; [под ред. Дирка Беккера, пер. с нем. К.Тимофеева]. – М.: Логос. – 360 с. Luhmann, Nicklas (2007 [2002]) Einführung in die Systemtheorie. Hrsg. v. Dirk Becker [In Russian]. 20. Луман Н. (2009) Общество общества / Н. Луман ; [пер. с нем. А. Антонов¬ский, Б. Скуратов, К. Тимофеева]. – М.: Логос, ИТДГК «Гнозис». – Часть V.Самоописания. – 320 с. Luhmann, Nicklas (2009 [1998]) Die Gesellschaft der Gesellschaft [In Russian].21. Парсонс Т. (1998) Система современных обществ / Т. Парсонс ; [пер. с англ. Л. А. Седова, А. Д. Ковалева; под ред. М. С. Ковалевой]. – М. : Аспект пресс. – 270 с. Parsons T. (1998) System of Modern Societies / T. Parsons; [trans. from English by L.A. Sedov, A. D. Kovalev; ed. M.S.Kovalev]. - M.: Aspect press. - 270 p. [In Russian]. 22. Фукуяма Ф. (2004) Наше постчеловеческое будущее. Последствия биотехноло¬гической революции /Ф. Фукуяма ; [пер. с англ. М. Б. Левина]. – М. : АСТ, Люкс. – 352 с. Fukuyama, Francis (2004 [2002]) Our Posthuman Future: Consequences of the Biotechnological Revolution [In Russian]. 23. Ясперс К. (1994) Духовная ситуация времени / К. Ясперс; пер. М. И. Левиной // Ясперс К. Смысл и назначение истории. Изд. второе. – М.: Республика. – С. 287-418. Jaspers, Karl (1994 [1931]) Die geistige Situation der Zeit [In Russian]. 24. Heidegger M. (2000) Frage nach Technik / M. Heidegger in: Heidegger M. Gesamtausgabe I. Abteilung: Vero#ffentlichte Schriften 1910-1976. – Band. 7. Vortra#ge und Aufsa#tze. – Frankfurt-am-Mein: Vittorio Klostermann. – S. 5-37. 25. Heidegger M. (1981) Ho#lderlin und das Wesen der Dichtung / M. Heidegger in: Heidegger M. Gesamtausgabe I. Abteilung: Vero#ffentlichte Schriften 1910-1976. – Band. 4. Erla#uterungen zu Ho#lderlins Dichtung. – Frankfurt-am-Mein: Vittorio Klostermann. – S. 33-48. 26. Heidegger M. (1967) Sein und Zeit /M.Heidegger. – Tu#bingen: Max Niemeyer Verlag (Elfte, unvera#nderte Auflage). – 449 S. 27. Nietzsche F. (1999) Sa#mtliche Werke. Kritische Studienausgabe in 15 Ba#nden. Hrsg. Giorgio Colli und Mazzino Montinari. – Mu#nchen-Berlin/New York: DTV-de Gruyter. 28. Sorg B. (2002) Denkspuren. Zum Verha#ltnis von Philosophie und Literatur (II.): Martin Heidegger, Theodor W. Adorno [Electronic resource]. Unvera#nderter Text einer im Wintersemester 2001/2002 an der Universita#t Bonn gehaltenen Vorlesung / Bernhard Sorg – Access mode: https://www.germanistik.uni-bonn.de/institut/abteilungen/ abteilung-fuer-neuere-deutsche-literaturwissenschaft/abteilung/personal/sorg_ bernhard/lehrmaterialien/denkspuren-ii.pdf

Problem formulation. The problem of organizing state and non-state institutions to combat the spread of fakes in the information space is to establish a parity (balance) between: citizens right to receive reliable/legal information protection, freedom of speech protection and expression (civil liberties) and protection of national interests of Ukraine. The existing imbalance caused by the lack of effective mechanisms to counteract misinformation and its dissemination through social media. In the EU countries at the state level the fight is not against misinformation, but with illegal (harmful, dangerous) content in the media and social media, which is ineffective for Ukraine in the face of existing challenges and threats related to the military conflict and occupation of part of state territory, as well as the Covid-19 pandemic. Previously unresolved parts of the overall problem. An unresolved part of the general problem is the lack of proper scientific substantiation of state mechanisms to combat disinformation and its dissemination in the media and social media. The aim of the article is to develop strategic approaches and practical recommendations for combating misinformation and its dissemination in Ukraine by social media in the context of information and psychological attacks and the Covid-19 pandemic. Main material. Digital technologies and information flows form practically all social processes faced by modern society. Thanks to built-in microprocessors, algorithmic devices and information systems combine texts, sounds and images that are easily stored and reproduced in digital format. The transfer of mass communication to the Internet has led to the transition of target audiences from traditional media to social networks. Without diminishing the benefits, opportunities and prospects that the digital world opens to humanity, it is necessary to actualize the significance of the negative side of the digital development of mass communication. Digital realities open up new possibilities for the introduction of various manipulation tools, among which misinformation is especially dangerous. Post-truth interpretation refers to artificial circumstances in which the emotions and personal beliefs of target audiences are more important than objective facts and evidence that become irrelevant, particularly in shaping public opinion and influencing the mass consciousness. Post-truth is not just the opposite of truth, but rather a phenomenon of purposeful introduction of proactive communication, which as a set of different and interconnected actions, due to its recombined qualities and combination of different components misleads recipients of information in order to subdue them. The consequence is a decrease in the level of trust in the received information and media. People are confused, it becomes difficult for them to separate true information from false information, they do not realize what is true and what media can be trusted. The post-truth politics is realized through "soft" and gradual transformation of the system of national values and moral principles into so-called alternative "universal norms of morality" to absolutize individual freedom, discredit expert opinions and rational discussions, and most importantly to destroy information sovereignty. One of the effective tools for implementing such a policy is gaslighting - a form of organized influence of suggestors (manipulators, politicians, officials) on the processes of public self-identification in order to disorient them and further subdue by provoking uncertainty and doubts about the adequacy of their perception of reality. Victims of gaslighting no longer trust their values, ideals and beliefs, and in despair they give up and by default fall under the influence of manipulators. Such people do not even realize that they are consumers of misinformation. Global networks are becoming a suitable environment for gas writers, as the constant presence of the vast majority of users on social networks and media channels is caused by the growing level of Internet addiction and digital autism, which create a person first addiction and secondly dangerous state of inability to maintain psychological support. languages with other individuals. That is, the digital transformation of everyday life contributes to the loss of people's communication skills of real communication. The loss of the ability to think adequately, independently and analytically is also negative, because the content and meaning of what is happening around them is formed by social media and digital algorithms of artificial intelligence. Influencing citizens by external propagandists' manipulation means disseminate not only criminal and illegal content through social media, but also directly implement political scenarios of changes in national values, the overthrow of the government, provoke armed conflicts, and so on. Disinformation contributes to a geometrically progressive increase in the incidence of the population, which leads to the introduction by the authorities of some regulatory (remediation) measures that may impair freedom of speech and freedom of expression, restrict freedom of assembly and access to public information. In order to obtain the necessary parity between the appropriateness of the application of regulatory measures to combat misinformation to protect the right to reliable and lawful information and the exercise of civil liberties (rights to freedom expression), it is necessary to legally define the grounds, limits and criteria limitation. The dissemination of harmful information cannot be overcome post-factum with the help of targeted sanctions, under these conditions rapid preventive measures are needed. In this context, the media play a key role in combating fakes and are accountable to the state and society for failing to provide accurate and reliable information to the public. Social media units, multinational corporations (digital producers), administrators of social networking platforms, non-governmental organizations and international institutions, civil society and independent media are the subjects of counteraction to the spread of disinformation by social media. Conclusions and recommendations. The significance of the negative consequences of the digital development of mass communication is actualized, the virtual reality of which opens new possibilities for the introduction of various manipulation tools, among which misinformation carries a special danger. It has been proven that misinformation is successfully disseminated through aggressive information campaigns and lack of knowledge about threats and existing vulnerabilities of society, and more effectively affects target audiences by disrupting the interaction (cooperation and communication) of actors to counter its dissemination at the national and international levels. It is substantiated that modern management processes are formed under the influence of post-truth policy, one of the effective tools of which is gaslighting. The main factors that contribute to the spread of misinformation through social media are identified: the effectiveness of the impact on the mass consciousness; scale, high speed and rate of distribution; stability of online presence (causes cumulative effect); intentional promotion of content by artificially adding it to disseminated information flows through popular media and resources; high quality, multidimensionality and variety of fake products, which are perfectly combined in the form of texts, images and videos; easy availability, high-tech and convenience of software for creating fakes. The necessity of disseminating positive Ukrainian narratives by social media as a tool to counteract misinformation and information defense of the country has been proved. It is proposed to involve the best representatives of the Ukrainian elite: patriotic politicians and public figures (opinion leaders), bloggers, volunteers, scientists, cultural and artistic figures for this case. It is substantiated that state public policy subjects of counteracting disinformation and its dissemination (Center for Counteracting Disinformation of the National Security and Defense Council of Ukraine, Center for Strategic Communications and Information Security of the Ministry of Culture and Information Policy of Ukraine and National Council of Ukraine on Television and Radio Broadcasting) flows in the middle of the country, if necessary, applying the necessary remedial action, study the target audiences, identify, analyze and assess their vulnerabilities (public fears, doubts, etc.), predict possible information attacks on Ukraine. It is necessary to constantly cooperate with digital media and mass media through information and communication campaigns. Practical recommendations were given to state/non-state subjects of counteraction of misinformation on struggle in Ukraine against production of fake content by means of social media. It is necessary: to create a favorable socio-economic, institutional-legal and information-communicative environment for quality and independent journalism, as well as an independent community of fact-checkers as a form of journalistic control to verify the facts used in texts, speeches, social networks posts and identify possible inconsistencies; to disseminate accurate, reliable and objective information on the basis of responsible and independent journalism, to prevent the dissemination of fabricated and manipulative content; to produce positive Ukrainian narratives as a tool of information defense, to prevent the emergence of fakes (instead of refuting fakes - to act in advance), promptly and without explanation to remove/block malicious content in accordance with the law and "community policy"; to set requirements for the media platforms transparency (their activities, funding sources, owners), define criteria and algorithms for ranking information, as well as legally and legitimately require social media to remove illegal content and block its distributors; to monitor, moderate and control the social media content on the basis of legality, transparency and compliance with international human rights standards with the use of means to protect them; to regulate and control the distribution of advertising on news resources of the media and social media, in particular to ensure verification of the transparency and veracity of its sponsored political content, as well as limit of its targeting in order to minimize the income of disinformation disseminators; to promote digital services of voluntary users identification in the online space; to ensure easy, fast and reliable access to all official documents, regulated by the Council of Europe Convention on Access to Official Documents, ratified by Ukraine in 2020 (Council of Europe Convention on Access to Official Documents, 2009); to delegate to search platforms and social networks to determine the truth/falsity of information using artificial intelligence algorithms, remembering that these algorithms can be used to detect/remove misinformation, and vice versa - to create fake information (for example, to form the necessary public opinion misinformation is directed to a specific target audience, taking into account its features and characteristics through algorithmic analysis of messages on social networks, preferences, a selection of sources of user content); to ensure that the majority of the population masters the media literacy and cyberhygiene basics, in particular to encourage and promote the introduction of specialized media programs on information and digital literacy for most people to understand the functions and ramifications of artificial intelligence algorithms, the ability to make informed decisions minimize the impact of threats (risks) associated with the use of such systems, in cooperation with relevant stakeholders, including the private sector, the media, civil society, educational institutions and scientific and technical institutions. Key words: post-truth politics, misinformation, gaslighting, mass media, social media, social networks, fact-checking, media literacy, information campaigns, infodemia, digital technologies, digital transformations, artificial intelligence algorithms. ; У статті охарактеризовано проблеми організації боротьби із поширенням фейків в інформаційному просторі, які пов'язані з відсутністю ефективних державних механізмів протидії дезінформації та її поширенню засобами соціальних медіа. Доведено, що в країнах ЄС здійснюється боротьба не з дезінформацією, а з незаконним (шкідливим, небезпечним) контентом, що поширюється у ЗМІ та соціальних мережах, що є неефективним в умовах існуючих викликів та загроз, які пов'язані з військовим конфліктом та окупацією частини території України, а також пандемією Сovid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Актуалізовано значущість негативних наслідків цифрового розвитку масової комунікації, реалії якого відкривають нові можливості запровадження різних інструментів маніпулювання, особливу небезпеку серед яких становить дезінформація. Охарактеризовано управлінські процеси, які формуються під впливом політики постправди, одним з ефективних інструментів реалізації якої є газлайтинг. Визначено основні фактори, які сприяють поширенню дезінформації засобами соціальних медіа. Доведено необхідність поширення засобами соціальних медіа позитивних українських наратив як інструменту протидії дезінформації та здійснення інформаційної оборони країни. Визначено державні суб'єкти вироблення публічної політики з протидії дезінформації та її поширенню в Україні, а також надано практичні рекомендації щодо боротьби з продукуванням фейкового контенту засобами соціальних медіа. Ключові слова: політика постправди; дезінформація; газлайтинг; засоби масової комунікації; засоби масової інформації; соціальні медіа; соціальні мережі; фактчекінг; медіаграмотність; інформаційні кампанії; інфодемія; цифрові технології; цифрові трансформації; алгоритми штучного інтелекту.

Problem formulation. The problem of organizing state and non-state institutions to combat the spread of fakes in the information space is to establish a parity (balance) between: citizens right to receive reliable/legal information protection, freedom of speech protection and expression (civil liberties) and protection of national interests of Ukraine. The existing imbalance caused by the lack of effective mechanisms to counteract misinformation and its dissemination through social media. In the EU countries at the state level the fight is not against misinformation, but with illegal (harmful, dangerous) content in the media and social media, which is ineffective for Ukraine in the face of existing challenges and threats related to the military conflict and occupation of part of state territory, as well as the Covid-19 pandemic. Previously unresolved parts of the overall problem. An unresolved part of the general problem is the lack of proper scientific substantiation of state mechanisms to combat disinformation and its dissemination in the media and social media. The aim of the article is to develop strategic approaches and practical recommendations for combating misinformation and its dissemination in Ukraine by social media in the context of information and psychological attacks and the Covid-19 pandemic. Main material. Digital technologies and information flows form practically all social processes faced by modern society. Thanks to built-in microprocessors, algorithmic devices and information systems combine texts, sounds and images that are easily stored and reproduced in digital format. The transfer of mass communication to the Internet has led to the transition of target audiences from traditional media to social networks. Without diminishing the benefits, opportunities and prospects that the digital world opens to humanity, it is necessary to actualize the significance of the negative side of the digital development of mass communication. Digital realities open up new possibilities for the introduction of various manipulation tools, among which misinformation is especially dangerous. Post-truth interpretation refers to artificial circumstances in which the emotions and personal beliefs of target audiences are more important than objective facts and evidence that become irrelevant, particularly in shaping public opinion and influencing the mass consciousness. Post-truth is not just the opposite of truth, but rather a phenomenon of purposeful introduction of proactive communication, which as a set of different and interconnected actions, due to its recombined qualities and combination of different components misleads recipients of information in order to subdue them. The consequence is a decrease in the level of trust in the received information and media. People are confused, it becomes difficult for them to separate true information from false information, they do not realize what is true and what media can be trusted. The post-truth politics is realized through "soft" and gradual transformation of the system of national values and moral principles into so-called alternative "universal norms of morality" to absolutize individual freedom, discredit expert opinions and rational discussions, and most importantly to destroy information sovereignty. One of the effective tools for implementing such a policy is gaslighting - a form of organized influence of suggestors (manipulators, politicians, officials) on the processes of public self-identification in order to disorient them and further subdue by provoking uncertainty and doubts about the adequacy of their perception of reality. Victims of gaslighting no longer trust their values, ideals and beliefs, and in despair they give up and by default fall under the influence of manipulators. Such people do not even realize that they are consumers of misinformation. Global networks are becoming a suitable environment for gas writers, as the constant presence of the vast majority of users on social networks and media channels is caused by the growing level of Internet addiction and digital autism, which create a person first addiction and secondly dangerous state of inability to maintain psychological support. languages with other individuals. That is, the digital transformation of everyday life contributes to the loss of people's communication skills of real communication. The loss of the ability to think adequately, independently and analytically is also negative, because the content and meaning of what is happening around them is formed by social media and digital algorithms of artificial intelligence. Influencing citizens by external propagandists' manipulation means disseminate not only criminal and illegal content through social media, but also directly implement political scenarios of changes in national values, the overthrow of the government, provoke armed conflicts, and so on. Disinformation contributes to a geometrically progressive increase in the incidence of the population, which leads to the introduction by the authorities of some regulatory (remediation) measures that may impair freedom of speech and freedom of expression, restrict freedom of assembly and access to public information. In order to obtain the necessary parity between the appropriateness of the application of regulatory measures to combat misinformation to protect the right to reliable and lawful information and the exercise of civil liberties (rights to freedom expression), it is necessary to legally define the grounds, limits and criteria limitation. The dissemination of harmful information cannot be overcome post-factum with the help of targeted sanctions, under these conditions rapid preventive measures are needed. In this context, the media play a key role in combating fakes and are accountable to the state and society for failing to provide accurate and reliable information to the public. Social media units, multinational corporations (digital producers), administrators of social networking platforms, non-governmental organizations and international institutions, civil society and independent media are the subjects of counteraction to the spread of disinformation by social media. Conclusions and recommendations. The significance of the negative consequences of the digital development of mass communication is actualized, the virtual reality of which opens new possibilities for the introduction of various manipulation tools, among which misinformation carries a special danger. It has been proven that misinformation is successfully disseminated through aggressive information campaigns and lack of knowledge about threats and existing vulnerabilities of society, and more effectively affects target audiences by disrupting the interaction (cooperation and communication) of actors to counter its dissemination at the national and international levels. It is substantiated that modern management processes are formed under the influence of post-truth policy, one of the effective tools of which is gaslighting. The main factors that contribute to the spread of misinformation through social media are identified: the effectiveness of the impact on the mass consciousness; scale, high speed and rate of distribution; stability of online presence (causes cumulative effect); intentional promotion of content by artificially adding it to disseminated information flows through popular media and resources; high quality, multidimensionality and variety of fake products, which are perfectly combined in the form of texts, images and videos; easy availability, high-tech and convenience of software for creating fakes. The necessity of disseminating positive Ukrainian narratives by social media as a tool to counteract misinformation and information defense of the country has been proved. It is proposed to involve the best representatives of the Ukrainian elite: patriotic politicians and public figures (opinion leaders), bloggers, volunteers, scientists, cultural and artistic figures for this case. It is substantiated that state public policy subjects of counteracting disinformation and its dissemination (Center for Counteracting Disinformation of the National Security and Defense Council of Ukraine, Center for Strategic Communications and Information Security of the Ministry of Culture and Information Policy of Ukraine and National Council of Ukraine on Television and Radio Broadcasting) flows in the middle of the country, if necessary, applying the necessary remedial action, study the target audiences, identify, analyze and assess their vulnerabilities (public fears, doubts, etc.), predict possible information attacks on Ukraine. It is necessary to constantly cooperate with digital media and mass media through information and communication campaigns. Practical recommendations were given to state/non-state subjects of counteraction of misinformation on struggle in Ukraine against production of fake content by means of social media. It is necessary: to create a favorable socio-economic, institutional-legal and information-communicative environment for quality and independent journalism, as well as an independent community of fact-checkers as a form of journalistic control to verify the facts used in texts, speeches, social networks posts and identify possible inconsistencies; to disseminate accurate, reliable and objective information on the basis of responsible and independent journalism, to prevent the dissemination of fabricated and manipulative content; to produce positive Ukrainian narratives as a tool of information defense, to prevent the emergence of fakes (instead of refuting fakes - to act in advance), promptly and without explanation to remove/block malicious content in accordance with the law and "community policy"; to set requirements for the media platforms transparency (their activities, funding sources, owners), define criteria and algorithms for ranking information, as well as legally and legitimately require social media to remove illegal content and block its distributors; to monitor, moderate and control the social media content on the basis of legality, transparency and compliance with international human rights standards with the use of means to protect them; to regulate and control the distribution of advertising on news resources of the media and social media, in particular to ensure verification of the transparency and veracity of its sponsored political content, as well as limit of its targeting in order to minimize the income of disinformation disseminators; to promote digital services of voluntary users identification in the online space; to ensure easy, fast and reliable access to all official documents, regulated by the Council of Europe Convention on Access to Official Documents, ratified by Ukraine in 2020 (Council of Europe Convention on Access to Official Documents, 2009); to delegate to search platforms and social networks to determine the truth/falsity of information using artificial intelligence algorithms, remembering that these algorithms can be used to detect/remove misinformation, and vice versa - to create fake information (for example, to form the necessary public opinion misinformation is directed to a specific target audience, taking into account its features and characteristics through algorithmic analysis of messages on social networks, preferences, a selection of sources of user content); to ensure that the majority of the population masters the media literacy and cyberhygiene basics, in particular to encourage and promote the introduction of specialized media programs on information and digital literacy for most people to understand the functions and ramifications of artificial intelligence algorithms, the ability to make informed decisions minimize the impact of threats (risks) associated with the use of such systems, in cooperation with relevant stakeholders, including the private sector, the media, civil society, educational institutions and scientific and technical institutions. Key words: post-truth politics, misinformation, gaslighting, mass media, social media, social networks, fact-checking, media literacy, information campaigns, infodemia, digital technologies, digital transformations, artificial intelligence algorithms. ; У статті охарактеризовано проблеми організації боротьби із поширенням фейків в інформаційному просторі, які пов'язані з відсутністю ефективних державних механізмів протидії дезінформації та її поширенню засобами соціальних медіа. Доведено, що в країнах ЄС здійснюється боротьба не з дезінформацією, а з незаконним (шкідливим, небезпечним) контентом, що поширюється у ЗМІ та соціальних мережах, що є неефективним в умовах існуючих викликів та загроз, які пов'язані з військовим конфліктом та окупацією частини території України, а також пандемією Сovid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Актуалізовано значущість негативних наслідків цифрового розвитку масової комунікації, реалії якого відкривають нові можливості запровадження різних інструментів маніпулювання, особливу небезпеку серед яких становить дезінформація. Охарактеризовано управлінські процеси, які формуються під впливом політики постправди, одним з ефективних інструментів реалізації якої є газлайтинг. Визначено основні фактори, які сприяють поширенню дезінформації засобами соціальних медіа. Доведено необхідність поширення засобами соціальних медіа позитивних українських наратив як інструменту протидії дезінформації та здійснення інформаційної оборони країни. Визначено державні суб'єкти вироблення публічної політики з протидії дезінформації та її поширенню в Україні, а також надано практичні рекомендації щодо боротьби з продукуванням фейкового контенту засобами соціальних медіа. Ключові слова: політика постправди; дезінформація; газлайтинг; засоби масової комунікації; засоби масової інформації; соціальні медіа; соціальні мережі; фактчекінг; медіаграмотність; інформаційні кампанії; інфодемія; цифрові технології; цифрові трансформації; алгоритми штучного інтелекту.