Suchergebnisse

In the interwar period the Ukrainian political, military and intellectual powers had been concentrated in Germany. They were united in to helping, professional, students, academics, socio-political and others organizations and society. The Ukrainian trust institution in German Empire, as the German government agency was established the 1st December 1938. Its task was register and help Ukrainian immigrants in the Greater Germany territory. The Ukrainian trust institution had been operated until the end of the Second World War. Sources on the history of the Ukrainian trust institutions in Germany have been kept in the Central State Archives of higher authorities and government of Ukraine in Kyiv, in the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine in Kyiv, in the Archive of Ukrainian nationalists in Kyiv, in the Federal Archives of Federal Republic of Germany in Berlin, etc. Apart documents that are stored in the Archival Fond the important information on the history of the Ukrainian trust institutions in German Empire contained in the Ukrainian emigration periodicals: «Ukrainian Journal» (Berlin), «Ukrainian reality» (Berlin), «Ukrainian Press Service» (Berlin) and others and in the memories of the contemporaries: «Ukrainians in Berlin 1918–1945. Commemorative collection of reports and memories of the life and activities of Ukrainian in Berlin on the occasion of the Congress on Sept. 5, 1981 at the Sheraton Hotel in Toronto, Canada» (compiled by V. Yarish, M. Sulyma, etc.; ed. By W. Veryha) (Toronto, 1996); Vasyl Yarish «Ukrainian trust institution in Germany». Officially the: «Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche» (in the book: «Ukrainians in Berlin 1918–1945.», Toronto, 1996); Volodymyr Kubiiovych «Ukrainians in the General Provinces. 1939–1941. The history of the Ukrainian Central Committee» (Chicago, 1975); Mykhailo Seleshko «In the claws of the Gestapo» (Kyiv, 1996); Yuriy Sheveliov «I, me, of me. (and around about)». The memoirs. In two volumes (Kharkiv, New York, 2001); Olena Ott-Skoropadska «The Last of the Skoropadsky family» (Lviv, 2013) and others. ; В Германии в междувоенный период сконцентрировались украинские политические, военные и интеллек- туальные силы, которые были объединены в профессиональные, студенческие, научные общественно-поли- тические общества и организации. 1 декабря 1938 года было основано Украинское учреждение доверия в Германской империи – немецкое правительственное учреждение, заданием которого была регистрация и помощь украинским эмигрантам на территории Германии. Функционировало Украинское учреждение доверия до конца Второй мировой войны. Источники к истории деятельности Украинского учреждения доверия в Германии хранятся в Центральном государственном архиве высших органов власти и управления Украины в городе Киев, Отраслевом государ- ственном архиве Службы безопасности Украины, Архиве Организации украинских националистов в городе Киев, Федеральном архиве Федеративной Республики Германии в городе Берлин и др. Кроме документов, ко- торые хранятся в архивных фондах, важная информация по истории деятельности Украинского учреждения доверия содержится в периодических изданиях украинской эмиграции в Германии, таких как: «Український вісник» (Берлин), «Українська дійсність» (Берлин), «Українська пресова служба» (Берлин), а также в воспо- минаниях современников: «Українці в Берліні 1918–1945. Пропам'ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З'їзду 5 вересня 1981 р. в Шератон готелі в Торонто, Канада» (упорядники В. Яріш, М. Сулима) (Торонто, 1996), Василь Яріш «Українська установа довір'я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche» (Торонто, 1996), Володимир Кубійович «Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету» (Чикаго, 1975), Михайло Селешко «У кігтях гестапо» (Київ, 1996), Юрій Шевельов. «Я, мені, мене… (і довкруги)». Спогади. У двох то- мах (Харків; Нью-Йорк, 2001), Олена Отт-Скоропадська «Остання з роду Скоропадських» (Львів, 2013) и др ; У Німеччині в міжвоєнний період сконцентрувались українські політичні, військові та інтелектуальні сили, що були об'єднані в допомогові, професійні, студентські, наукові, громадсько-політичні й інші організації та товариства. 1 грудня 1938 року було засновано Українську установу довіри в Німецькій імперії – німецьку урядову установу, завданням якої була реєстрація та допомога українським емігрантам на теренах Великої Німеччини. Діяла Українська установа довіри до кінця Другої світової війни. Джерела до історії діяльності Української установи довіри в Німеччині зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в місті Київ, Галузевому державному архіві Служби безпеки України в місті Київ, Архіві Організації українських націоналістів в місті Києві, Федеральному архіві Федеративної Республіки Німеччини в місті Берлін та ін. Окрім документів, які зберігаються в архівних фондах, важлива інформація з історії діяльності Української установи довіри в Німецькій імперії міститься в періодичних виданнях української еміграції: «Український вісник» (Берлін), «Українська дійсність» (Берлін), «Українська пресова служба. Українське видання. За- ступництво на Німеччину» (Берлін) та ін., а також у спогадах сучасників: «Українці в Берліні 1918–1945. Пропам'ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності ук- раїнців у Берліні з нагоди З'їзду 5 вересня 1981 р. в Шератон готелі в Торонто, Канада» (упорядники В. Яріш, М. Сулима та ін.; ред. В. Верига) (Торонто, 1996), Василь Яріш «Українська установа довір'я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche» (в кн.: «Українці в Берліні 1918–1945.», Торонто, 1996), Володимир Кубійович «Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комі- тету» (Чикаго, 1975), Михайло Селешко «У кігтях гестапо» (Київ, 1996), Юрій Шевельов. «Я, мені, мене… (і довкруги)». Спогади. У двох томах (Харків; Нью-Йорк, 2001), Олена Отт-Скоропадська «Остання з роду Скоропадських» (Львів, 2013) та ін.

It was found that the National Socialists paid considerable attention to education and upbringing, setting before these areas specific tasks: the dissemination and support of a new worldview. Within a few years, the face of German education was radically changed: it began to serve a single purpose - to educate fanatics who are not able to critically perceive the reality around them. The conceptual constructions of education and upbringing in the Third Flight did not differ either in the originality of thinking, which gave way to freedom due to ideology, or in the honesty of the pedagogical mind.It was established that education in the Third Reich, according to A. Hitler, should not be reduced to classes in suffocating classrooms: it had to be, according to certain age groups, supplemented by Spartan, political and military training.An analysis of the process of centralization of the education system of the Third Reich. In 1933, government decrees were passed to begin the nationalization of the entire educational system of the country from primary school to universities. The first practical steps in the implementation of this course were the decrees adopted in May 1934 on the establishment of the Imperial Ministry of Science, Education and Public Education, headed by Bernhard Rust, and the replacement of the decentralized system of educational management with a centralized one.It has been established that school textbooks have been reworked in a racist and anti-Semitic spirit. In accordance with ideological requirements, the nature of teaching certain subjects, including geography, has changed. Thus, school curricula ranged from geographical to "geopolitical" in order to suggest to young people that state borders should be constantly changing, depending on the development of Germany's need for "living space". There were also new items needed to prepare young people for the Nazi plans. In addition to military affairs from the 1934-1935 academic year, the discipline of "orienteering" was introduced. The network of out-of-school Nazi children's and youth organizations is characterized: "Pimpfe", "Jungfolk", "Hitler Youth", "Jungmedhen", "Bund Deutscher Medhen".It has been proven that during the 12 years of the Third Reich's existence, the entire education system collapsed catastrophically when it began to be adjusted to the standards of the Nazi dictatorship. The "reforms" carried out by the Nazi leadership in the German education system had catastrophic consequences. In particular, there was a sharp decline in the level of intellectual and professional training of students; the system, which had previously enjoyed universal respect for the quality and scope of knowledge, dignity and validity, became an appendage to the Nazi Ministry of Propaganda; year after year, the level of preparation of students fell sharply at all stages - from primary school to universities. ; Виявлено, що освіті і вихованню націонал-соціалісти приділяли чималу увагу, ставлячи перед цими сферами конкретні завдання: поширення і підтримка нового світогляду.Упродовж декількох років обличчя німецької освіти було докорінно змінене: вона стала слугувати єдиній меті – вихованню фанатиків, не здатних до критичного сприйняття реальності, що їх оточує. Концептуальні побудови освіти і виховання в Третьому рейху не відрізнялися ані оригінальністю мислення, яке поступилося свободою через заідеологізованість, ані сумлінністю педагогічного розуму.Встановлено, що освіта в Третьому рейху, на думку А. Гітлера, не повинна була зводитися до занять у задушливих навчальних класах: її потрібно було, відповідно до певних вікових груп, доповнити спартанським, політичним і військовим навчанням.Здійснено аналіз процесу централізації системи освіти Третього рейху. У 1933 р. були прийняті урядові постанови про початок нацифікації всієї освітньої системи країни від початкової школи до університетів. Першими практичними кроками в реалізації цього курсу стали ухвалені у травні 1934 р. декрети про створення імперського міністерства науки, виховання та народної освіти на чолі з Бернгардом Рустом, та заміну децентралізованої системи освітнього керування на централізовану.Встановлено, що шкільні підручники були перероблені в расистському та антисемітському дусі. Відповідно до ідеологічних вимог змінився характер викладання окремих предметів, зокрема географії. Так, шкільні навчальні мапи були замінені з географічних на «геополітичні» з метою навіяти молоді, що державні кордони повинні постійно змінюватися, залежно від розвитку потреби Німеччини в «життєвому просторі». З'явилися й нові, необхідні для підготовки молоді для здійснення агресивних планів нацистів, предмети. Окрім військової справи, з 1934–1935 навчального року було введено дисципліну «орієнтування на місцевості». Охарактеризовано мережу позашкільних нацистських дитячих та молодіжних організацій: «Пімпфе», «Юнгфольк», «Гітлерюгенд», «Юнгмедхен», «Бунд дойчер медхен».Доведено, що за 12 років існування Третього рейху стався катастрофічний занепад всієї системи освіти, коли її розпочали підганяти під стандарти нацистської диктатури. «Реформи», проведені нацистським керівництвом в системі освіти в Німеччині, мали катастрофічні наслідки. Зокрема, відбулося різке зниження рівня інтелектуальної та професійної підготовленості учнів; система, яка раніше користувалася загальною повагою завдяки якості та обсягу знань, гідності та обґрунтованості, перетворилася на додаток до нацистського міністерству пропаганди; з року в рік рівень підготовки учнів стрімко падав на всіх етапах – від початкової школи до університетів.

It was found that the National Socialists paid considerable attention to education and upbringing, setting before these areas specific tasks: the dissemination and support of a new worldview. Within a few years, the face of German education was radically changed: it began to serve a single purpose - to educate fanatics who are not able to critically perceive the reality around them. The conceptual constructions of education and upbringing in the Third Flight did not differ either in the originality of thinking, which gave way to freedom due to ideology, or in the honesty of the pedagogical mind.It was established that education in the Third Reich, according to A. Hitler, should not be reduced to classes in suffocating classrooms: it had to be, according to certain age groups, supplemented by Spartan, political and military training.An analysis of the process of centralization of the education system of the Third Reich. In 1933, government decrees were passed to begin the nationalization of the entire educational system of the country from primary school to universities. The first practical steps in the implementation of this course were the decrees adopted in May 1934 on the establishment of the Imperial Ministry of Science, Education and Public Education, headed by Bernhard Rust, and the replacement of the decentralized system of educational management with a centralized one.It has been established that school textbooks have been reworked in a racist and anti-Semitic spirit. In accordance with ideological requirements, the nature of teaching certain subjects, including geography, has changed. Thus, school curricula ranged from geographical to "geopolitical" in order to suggest to young people that state borders should be constantly changing, depending on the development of Germany's need for "living space". There were also new items needed to prepare young people for the Nazi plans. In addition to military affairs from the 1934-1935 academic year, the discipline of "orienteering" was introduced. The network of out-of-school Nazi children's and youth organizations is characterized: "Pimpfe", "Jungfolk", "Hitler Youth", "Jungmedhen", "Bund Deutscher Medhen".It has been proven that during the 12 years of the Third Reich's existence, the entire education system collapsed catastrophically when it began to be adjusted to the standards of the Nazi dictatorship. The "reforms" carried out by the Nazi leadership in the German education system had catastrophic consequences. In particular, there was a sharp decline in the level of intellectual and professional training of students; the system, which had previously enjoyed universal respect for the quality and scope of knowledge, dignity and validity, became an appendage to the Nazi Ministry of Propaganda; year after year, the level of preparation of students fell sharply at all stages - from primary school to universities. ; Виявлено, що освіті і вихованню націонал-соціалісти приділяли чималу увагу, ставлячи перед цими сферами конкретні завдання: поширення і підтримка нового світогляду.Упродовж декількох років обличчя німецької освіти було докорінно змінене: вона стала слугувати єдиній меті – вихованню фанатиків, не здатних до критичного сприйняття реальності, що їх оточує. Концептуальні побудови освіти і виховання в Третьому рейху не відрізнялися ані оригінальністю мислення, яке поступилося свободою через заідеологізованість, ані сумлінністю педагогічного розуму.Встановлено, що освіта в Третьому рейху, на думку А. Гітлера, не повинна була зводитися до занять у задушливих навчальних класах: її потрібно було, відповідно до певних вікових груп, доповнити спартанським, політичним і військовим навчанням.Здійснено аналіз процесу централізації системи освіти Третього рейху. У 1933 р. були прийняті урядові постанови про початок нацифікації всієї освітньої системи країни від початкової школи до університетів. Першими практичними кроками в реалізації цього курсу стали ухвалені у травні 1934 р. декрети про створення імперського міністерства науки, виховання та народної освіти на чолі з Бернгардом Рустом, та заміну децентралізованої системи освітнього керування на централізовану.Встановлено, що шкільні підручники були перероблені в расистському та антисемітському дусі. Відповідно до ідеологічних вимог змінився характер викладання окремих предметів, зокрема географії. Так, шкільні навчальні мапи були замінені з географічних на «геополітичні» з метою навіяти молоді, що державні кордони повинні постійно змінюватися, залежно від розвитку потреби Німеччини в «життєвому просторі». З'явилися й нові, необхідні для підготовки молоді для здійснення агресивних планів нацистів, предмети. Окрім військової справи, з 1934–1935 навчального року було введено дисципліну «орієнтування на місцевості». Охарактеризовано мережу позашкільних нацистських дитячих та молодіжних організацій: «Пімпфе», «Юнгфольк», «Гітлерюгенд», «Юнгмедхен», «Бунд дойчер медхен».Доведено, що за 12 років існування Третього рейху стався катастрофічний занепад всієї системи освіти, коли її розпочали підганяти під стандарти нацистської диктатури. «Реформи», проведені нацистським керівництвом в системі освіти в Німеччині, мали катастрофічні наслідки. Зокрема, відбулося різке зниження рівня інтелектуальної та професійної підготовленості учнів; система, яка раніше користувалася загальною повагою завдяки якості та обсягу знань, гідності та обґрунтованості, перетворилася на додаток до нацистського міністерству пропаганди; з року в рік рівень підготовки учнів стрімко падав на всіх етапах – від початкової школи до університетів.

In the article are regarded some social and cultural contexts of the development and reception Adorno's theory of half-education with a spread application of the biographical method, which makes it possible to show the intentionality of this theory through the recalling prism of students and colleagues. It is proposed an argumentative verification of the statement made by Habermas about the splitting in theorization of Adorno. The interpretative schemes of the concept of "Bildung" (education, culture, forming), developed in the German idealism, are analyzed, where the semantic of the forming is the dominated one and the pathologies of this process are conceptualized accordingly as deformation and back-forming in the various manifestations of half-education. The theory of half-educationis at first a diagnostic of conditions in the contemporary societies, where through the instruments of the mass culture are always producing pathologies such as aliens and mass psychoses. This makes possible also the tendency of re-feudalization, which, on its part, can be considered also as the symptomatic of the spiritual crisis of the Postmodernity. One of the crises appearancesis the whole oppositions to education, namely: anti-educationas the consequenceof refusing of educational practices the humanistic idea of education. Overcoming from that crises is needed a critical reflection not only above half- and anti-education, but else above the idea of education itself. ; У статті розглядаються соціокультурні контексти створення і рецепції теорії напівосвіти Т. Адорно на основі широкого застосування біографічного методу, що дозволило розкрити інтенціональність цієї теорії крізь призму спогадів учнів і колег. Запропоновано аргументативне підкріплення тези Ю. Габермаса про внутрішню роздвоєність теоретизування Адорно. Аналізуються інтерпретаційні схеми поняття Bildung (освіта, культура, формування) у німецькому ідеалізмі, де домінує семантика формування, а патології цього процесу відповідно концептуалізуються як деформації та розпад форм у різноманітніх маніфестаціях напівосвіти. Теорія напівосвіти є передусім діагностикою стану сучасних розвинутих суспільств, де засобами масової культури постійно продукуються такі патології, як відчуження і стани масового психозу. Цьому сприяє також тенденція рефеодалізації, яка, в свою чергу, виступає також симптоматикою духовної кризи постсучасності. Одним з проявів цієї кризи є радикальний антипод освіти - антиосвіта, яка є наслідком відмови сучасних навчальних і виховних практик від гуманістичної ідеї освіти. Для виходу із стану кризи критичної рефлексії потребують не тільки напівосвіта і антиосвіта, а й сама ідея освіти. Култаєва М.Д., Навроцький О.І., Шеремет І.І. (2013). Європейська теоретична соціологія ХХ-ХХ1століття: навчальний посібник. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна. Култаєва М.Д (2002). Гайдеггер у спогадах колег та учнів. В: Мартін Гайдеггер очима сучасників. Перекл. з німецької Марії Култаєвої. К.: Стилос, 3-23. Култаева М.Д. (1999). Категория "Bildung" в немецкой философской традиции, или размышления о смысле и предназначении образования. Постметодика, 1, 8-13. Култаева М.Д. (1980). Виталистическая апология культурного пессимизма. В: Критика буржуазных концепций культуры: кризис методологии. К.: Наук. думка, 261-284. Adorno, T. W. (1994a). Minima Moralia. Reflexionen aus dem beschädigten Leben. Frankfurt am Main.: Suhrkamp. Adorno, T. W. (1994b). Noten zur Literatur. Frankfurt am Main.: Suhrkamp. Adorno, T. W. (1994c). Negative Dialektik. Frankfurt am Main. Adorno, T. W. (1964). Jargon der Eigentlichkeit. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Adorno, T. W. (2003). Theorie der Halbbildung. Gesammelte Schriften, Band 8. Soziologische Schriften, Band 1. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 93-121. Adorno, T. W., Horkheimer, Max. (1987). Dialektik der Aufklärung. Horkheimer Max. Gesammelte Schriften, Band 5. Frankfurt am Main: S. Fischer, 13- 292. Adorno, T. W. (1963).Tabus über Lehrerberuf. URL: http: // www. 2.ibw. uni-heidelberg.de / gerstener /Tabus Text. Pdf. Baumgarten, H.-U. (2012). Frei, gleich und gebildet. Eine philosophische Überlegung zur bildungspolitischen Debatte. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 46-60. Benjamin, W. (1989). Nachträge. Gesammelte Schriften, Band V11-1. Fr- am M.: Suhrkamp. Benner, D. (2012). Warum öffentliche Erziehung in Demokratien nicht politisch fundiert werden kann. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 13-35. Bollbeck, G. (1994). Bildung und Kultur. Glanz und Elend eines deutschen Deutungsmusters. Frankfurt am Main& Suhrkamp. Burri, A. (2012). Vom allgemeinen Nutzen der Ungebildetheit. Oder warum Bildung der Freiheit und Demokratie schadet. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 36-45. Dahrendorf, R. (2006). Versuchungen der Unfreiheit. Die Intellektuellen in Zeiten der Prüfung. München: Verlag C. H. Beck. Fleck, Ch. (2007). Transatlantische Bereicherungen. Zur Erfindung der Sozialforschung. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Frischmann, B. (2012). Aspekte philosophischer Bildungskritik: Rousseau, Fichte, Nietzsche, Adorno. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 145-160. Habermas, J. (2007). Die Zeit hatte einen doppelten Boden. Theodor W. Adorno in den fünfziger Jahren. Eine persönliche Notiz. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp,15-23. Habermas, J. (2011). Großherzige Remigranten. Über jüdische Philosophen in der frühen Bundesrepublik. Neue Züricher Zeitung, 2.07.11, 10-11. Hansen, O. (1983). Anklage und Kritik. Anmerkungen zu Adornos Begriff der soziologischen Wissenschaft. Theodor Adorno. Sonderband aus der Reihe Text + Kritik /Hrsg. Heinz Ludwig Arnold. München: Text + Kritik, 64-71. Hegel, G. W. F. (1988). Phänomenologie des Geistes. Hamburg: Felix Meiner Vergleich. Hegel, G. W. F. (1970). Recht. Staat. Geschichte. Eine Auswahl aus seinen Werken. Stuttgart: Alfred Kröner Verlag. Horkheimer, M. (1988). Forschungsprojekt des Antisemitismus. Max Horkheimer. Gesammelte Schriften, Band 4. Frankfurt am Main, 373-411. Horster, D., Niklas, L. (1997). München: Beck. Kant, I. (1998). Kritik der Urteilskraft. Werke in sechs Bänden. Band V. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 237-607. Kant, I. (1998). Beantwortung der Frage: Was ist die Aufklärung? Werke in sechs Bänden. Band V1. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 31-62. Klemperer, V. (1970). Notizbuch eines Philologen. Leipzig: Reclam. Leske, M. (1990). Philosophen im Dritten Reich. Studie zu Hochschul und Philosophiebetrieb im faschistischen Deutschland. Berlin: Dietz. Liessmann, K. P. (2001). Philosophie des verbotenen Wissens. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Liessmann, K. P. (2006). Theorie der Unbildung. Die Irrtümer Wissensgesellschaft. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Liessmann, K. P. (2014). Geisterstunde. Die Praxis der Unbildung. Eine Streitschrift. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Löwith, K. (1984). Heidegger - Denker in dürftiger Zeit. Sämtliche Schriften. Band 8. Stuttgart: J.B. Metzler. Luhmann, N. (1987). Archimedes und wir. Interviews, Hrsg. Dirk Baecker und Georg Stanitzek. Berlin. Mann, T. (2009). Betrachtungen eines Unpolitischen. Frankfurt am Main& Fischer Verlag. Nida- Rümelin, J. (2014). Der Akademisierungswahn. Zur Krise beruflicher und akademischer Bildung. Hamburg: Körber-Stiftung. Nida-Rümelin, J. (2016). Die Macht der Reflexion. Information der Philosophie, 2, Juni, 8-19. Norbert, K. (2011). Idioten made in Germany. Wie Politik und Wirtschaft Bildungsverlierer produzieren. München. Precht, R.D. (2013). Anna, Schule und der liebe Gott. Der Verrat des Bildungssystems an unseren Kindern. München: Goldmann. Rath, N. (2003). Zum Bild Adornos. Selbstdeutungen, Gesten, Anekdoten. Information Philosophie, 3, 50-59. Roche M. (2014). Was die deutschen Universitäten von den amerikanischen lernen können und was sie vermeiden sollten. ß Hamburg: Meiner. Schmidt, H., Stern, F. (2010). Unser Jahrhundert. Ein Gespräch. München: C.H. Beck Verlag. Scholze, B. (2007). Der Schein des Glücks und das Erwachen der Phantasie. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 263-272. Schörle, E. (2007). Das Lachseminar. Anmerkungen zu Theorie und Praxis bei Adorno. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 249-262. Sloterdijk, P. (2009). Du mußt dein Leben ändern. Über Anthropotechniken. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Teichfischer, Ph. (2009). Masken des Philosophen. Alfred Baeumler in der Weimarer Republik - eine intellektuelle Biographie. – Marburg: Tectum. Thomä, D., Kaufmann, V., Schmid, U. (2015). Der Einfall des Lebens. Theorie als geheime Autobiographie. München: Hanser. Tischer, M. (1989). Veraltet die Halbbildung? Überlegungen beim Versuch, die Theorie der Halbbildung zu aktualisieren. Pädagogische Korrespondenz, 6, 5-21. Willke, H. (2016). Die dezentrierte Demokratie. Frankfurt am Main: Suhrkamp.