Suchergebnisse

The content of such concepts as "a territorial community", "a united territorial community", "a capable territorial community" is analyzed. The correlation between the content of the concept of a territorial community in the legislation of Ukraine and in the European Charter of Local Self-Government is investigated. Different approaches to identifying characteristic features of a territorial community are shown.Problem setting. The concept of reforming of local self-government and territorial organizations of power in Ukraine was approved by the order of the Cabinet of Ministers of Ukraine № 333-r dated April 01, 2014 and aimed at the effective reform of a local self-government. The implementation of the Concept implies strengthening of the legal, organizational and material capacity of territorial communities, capable of solving issues of local importance.The study of the essence of the concept of a territorial community, its legal status, functions, features, forms of activity will allow better understanding of the ways of formation of capable territorial communities.Recent research and publications analysis. The issues of territorial organization of power, the formation of effective local self-government and the research of the status of territorial communities were considered in the works by such native scientists as M. Baimuratov, O. Batanov, I. Drobot, V. Kampo, A. Kovalenko, V. Kuibida, V. Mamonova, O. Moroz, M. Orzikh, M. Pukhtinsky, O. Sushinsky and many others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The contribution of the researchers mentioned above is significant, but a special attention should be paid to the need for the further research in this field. The purpose of the study is to determine the content and approaches to understanding of the concept of a territorial community, its main features and legal personality, to analyze the essence and characteristics of capable territorial communities.Paper main body. The foundations for decentralization in Ukraine were laid on April 01, 2014, when the Concept of reforming of local self-government and territorial organization of power in Ukraine was approved by the order № 333-r of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Plan of Actions on its implementation was confirmed on June 18, 2014 by the order № 591-r of the Cabinet of Ministers.The investigation of the concept of a territorial community, its legal status, functions, features, is necessary to understand the decentralization and ways of forming of capable territorial communities. The Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine" define a territorial community as the primary subject of local self-government in Ukraine, but the definition itself is ambiguous.The analysis of the definition of the primary subject of local government in the European Charter of Local Self-Government reveals some translation related differences. Based on the comparison of the English and French-language translations of the European Charter of Local Self-Government, it is possible to say that the term "local authorities" is understood as "local (territorial) communities (collectives)".Based on the definitions in the legislation and the scientific literature, the following understanding of a territorial community can be formulated. A territorial community is an aggregate of citizens of Ukraine who live together within a certain territory, have a legal status defined by law, identify themselves with it and have common interests.The Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine" defines the ability as a state guaranteed right and the real capability of a territorial community to resolve issues of local importance within the framework of the Constitution and Laws of Ukraine independently or under the responsibility of local self-governmental bodies and officials.A capable territorial community should have the following characteristics: a defined territory; developed social infrastructure; required staff potential; material and financial resources sufficient to solve local issues for the benefit of residents of a community.The majority of the territorial communities of Ukraine under modern conditions, having the authority to resolve issues of local importance, cannot fulfill them properly due to lack of material and financial resources, poor quality or lack of infrastructure (buildings, structures, roads, etc.) and lack of qualified staff.Conclusions of the research and prospects for further studies. The Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine" define a territorial community as the primary subject of local self-government. Based on one variant of the translation of the term "local authorities", the analysis of the text of the European Charter of Local Self-Government and the procedure for its adoption, it can be stated that the European Charter of Local Self-Government also defines a territorial community as the primary subject.Based on the definition of a territorial community in the Ukrainian legislation, different approaches to its understanding, it is possible to define the concept of a territorial community as an aggregate of citizens of Ukraine who live together within a certain territory, have a legal status defined by law, identify themselves with it and have common interests.The ability is defined as the state guaranteed right and the real capability of a territorial community to solve the issues of local importance within the Constitution and Laws of Ukraine independently or under the responsibility of local self-government bodies and officials.A capable territorial community must have a defined territory, a developed social infrastructure, the necessary human resources and the material and financial resources sufficient to solve issues of local importance for the benefit of residents of the community. The practice of exercising the powers of the united territorial communities indicates the inability to carry out the tasks assigned to them. The further research needs the connection of the capability of local communities with the prospects of accelerating of their integration and the impact of external and internal factors on this process. ; Проаналізовано зміст понять "територіальна громада", "об'єднана територіальна громада", "спроможна територіальна громада". Досліджено співвідношення змісту поняття "територіальна громада" в законодавстві України та в Європейській хартії місцевого самоврядування. Показано різні підходи до визначення ознак територіальної громади.

The article deals with the most important factors which shape challenges for educational policy and directions of its reformation in transnational educational space. In context of global society formation educational policies of developed countries demonstrates experiences of development and implementation of transversal (transferable, transcultural) competencies as key competencies of the 21st century in order to generate collective nous, peace, social justice and sustainable economic development. As one of the main goals of key competencies development considered promotion lifelong learning; It emphasizes the need for situational, contextualize, projective teaching and constructivist approaches. Particular attention is paid to analysis of key competencies in the trans-European educational space, of transferable competencies as US educational strategy and transversal competencies as the strategies proposed by UNESCO. ; В статті розглядаються найбільш значимі фактори, що формують виклики для освітньої політики, та напрями її реформування у транснаціональному освітньому просторі. В контексті становлення глобального суспільства з метою генерування колективного розуму, досягнення миру, соціальної справедливості і стійкого економічного розвитку освітня політика розвинених країн демонструє досвід розвитку та імплементації трансверсальних (трансферабельних, транскультурних) компетенцій як ключових для 21 століття. Як одна із цілей розвитку ключових компетенцій розглядається сприяння безперервному навчанню; підкреслюється необхідність ситуативного, контекстуалізованого, проективного навчання та конструктивістських підходів. Особлива увага приділяється аналізу ключових компетенцій в транс-європейському освітньому просторі, трансферабельних компетенцій як освітньої стратегії США та трансверсальних компетенцій як стратегій, запропонованих ЮНЕСКО. Вольфганг В. (2004). Наш постмодерний модерн. Переклад з нім. А.Л.Богачова, М.Д.Култаєвої, Л.А.Ситніченко. К.: Альтерпрес. Горбунова Л.(2007). Складне мислення як відповідь на виклик епохи. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1 (6), 40-55. Горбунова Л. (2008). Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття І. Онтологічні засади номадичного мислення. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (7), 45-60. Горбунова Л. (2010). Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття ІІ. Концепти та метафори. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (9), 103-114. Горбунова Л. (2011). Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія. Стаття ІІІ. Епістемологічна позиція. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (10), 17-34. Горбунова Л. (2012). Мислення у світі плюральності: проект трансверсального розуму В Вельша. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (11), 92-110. Горбунова Л. (2013). Феномен навчання у світлі комунікативної філософії Ю. Габермаса. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1 (12), 88-118. Горбунова Л. (2013). Теорія трансформативного навчання: освіта для дорослих в умовах «плинної сучасності». Філософія освіти. Philosophy of Education, 2 (13), 66-114. Allan, J. (2011). Responsibly Competent: teaching, ethics and diversity. Policy Futures in Education, 9(1), 130-137. Bandura, A. (2001). Social cognitive theory: An agentic perspective. Annual Review of Pscyhology, 52, 1–26. Boaler, J. (2002). Learning from teaching: Exploring the relationship between reform curriculum and equity. Journal for Research in Mathematics Education, 33(4), 239–258. Boud, D. & Feletti, G. (1991). The challenge of problem-based learning. London: Kogan Page. Bransford, J. D. & Schwartz, D. L. (1999). Rethinking Transfer: A Simple Proposal with Multiple Implications. Review of Research in Education, 24, 61-100. Dabrowski, M. & Wisniewski, J. (2011). Translating Key Competences into the School Curriculum: lessons from the Polish experience. European Journal of Education, 46(3), 323-334. Delors, J. (ed.)(1996). Learning – The Treasure within. Paris: UNESCO. Duckworth, A. L., & Kern, M. L. (2011). A meta-analysis of the convergent validity of selfcontrol measures. Journal of Research in Personality, 45, 259–268. Education for Life and Work: Developing Transferable Knowledge and Skills in the 21st Century (2012). Committee on Defining Deeper Learning and 21st Century Skills, J.W. Pellegrino and M.L. Hilton, Editors. Board on Testing and Assessment and Board on Science Education, Division of Behavioral and Social Sciences and Education. Washington , THE NATIONAL ACADEMIES PRESS, Printed in the United States of America. URL:www.nap.edu/catalog/13398/education-for-life-and-work-developing-transferable-knowledge-and-skills Gardner, H. (2011). Frames of Mind: The Theory of Multiple Intelligences. URL: https://www.amazon.com/Frames-Mind-Theory-Multiple-Intelligences/dp/0465024335 Goode, J. & Margolis, J. (2011). Exploring Computer Science: A Case Study of School Reform. ACM Transactions on Computing Education, 11(2), 12:1-12:16 Gordon,J.,Halasz,G., Krawczyk,M., Leney,T., Michel,A., Pepper,D., Putkiewicz,E., Wiśniewski, J. (Project Coordinator) (2009). Key competences in Europe: opening doors for lifelong learner across the school curriculum and teacher education. Center for Social and Economic Research. CASE Network Reports, 87, Warsaw. Gordon, J., Rey, O., Siewiorek, A., Vivitsou, M., & von Reis Saari, J. (2012). KeyCoNet. Literature Review: Key competence development in school education in Europe. URL:http://perso.ens-lyon.fr/olivier.rey/wp-content/uploads/2012/10/KeyCoNet-Literature-Review-on-Key-competence-development-in-school-education-in-Europe_11.pdf Granados, J. (2011).The Challenges of Higher Education in the 21st Century, GUNi Newsletter 5/11. URL:http://www.guni-rmies.net/news/detail.php?id=1725 Gwang-Jo Kim (2015). Regional Study on Transversal Competencies In Education Policy And Practice. Asia-Pacific Education Research Institutes Network (ERI-Net). Published by UNESCO. URL:http://unesdoc.unesco.org/images/0023/002319/231907E.pdf Harvard University Competency Dictionary (2011). URL:https://ulupandanstars.files.wordpress.com/2011/08/harvard4competences.pdf (http://www.guni-rmies.net/news/detail.php?id=1725 Hoskins, B. and Deakin Crick, R. (2010). Learning to learn and civic competence to sides of the same coin? European Journal of Education Research, Vol. 45, 1, 121–137. Innerarity D. (2010). Uncertainty and creativity. Educating for the knowledge society. URL:http://www.debats.cat/en/debates/uncertainty-and-creativity-educating-knowledge-society Jenkins, H., Clinton, K., Purushotma, R., Robison, A. J., & Weigel, M. (2006). Confronting the challenges of participatory culture: Media education for the 21st century. Tech. rep., The John D. and Catherine T. MacArthur Foundation. URL: https://www.macfound.org/media/article_pdfs/JENKINS_WHITE_PAPER.PDF Lave, J. & Wenger, E. (1991). Situated Learning: legitimate peripheral participation. Cambridge: Cambridge University Press. URL: http://www.scirp.org/(S(351jmbntvnsjt1aadkposzje))/reference/ReferencesPapers.aspx?ReferenceID=1717435 Lawn, M. & Grek, S. (2012). Europeanizing Education - governing a new policy space. Oxford: UK, Symposium Books. Lewis, S., Pea, R., & Rosen, J. (2010). Beyond participation to co-creation of meaning: mobile social media in generative learning communities. Social Science Information, 49(3), 1–19. Malmivuori, M.-L. (2006). Affect and self-regulation. Educational Studies in Mathematics, 63(2), 149–164. New Skills for New Jobs (2010). Action Now. A report by the Expert Group on New Skills for New Jobs prepared for the European Commission. URL:file:///C:/Users/Admin/Downloads/New_Skills_150dpi_100125.pdf Definition and Selection of Key Competencies: Executive Summary (DeSeCo) (2005). Organization for Economic and Co-operative Development. URL:http://www.oecd.org/pisa/35070367.pdf. OJEU (2006). Recommendation of the European Parliament and of the Council of 18 December 2006 on key competences for lifelong learning (OJEU L 394 of 30.12.2006) Pepper, D. (2011). Assessing Key Competences across the Curriculum and Europe. European Journal of Education, 46(3), 335-354. Ravitz, J., Hixson, N., English, M., & Mergendoller, J. (2012). Using project based learning to teach 21st century skills: Findings from a statewide initiative. Paper presented at Annual Meetings of the American Educational Research Association. Vancouver, BC. April 16. Rychen, S. & Salganick, L. (2003) A holistic model of competence. In: Rychen, S. & Salagnick, L. (Eds.) Key competencies for a successful life and a wellfunctioning society. Gottingen, Hogrefe & Huber, 41-62. Schrag, C.O. (1989). Rationality between modernity and postmodernity. In: S.K. White (ed). Life-World and Politics: between modernity and postmodernity: Essays in Honor of Fred R. Dallmayr. Notre Dame, Indiana, 81–106. Schrag, C.O. (1997).The Self after Postmodernity. New Haven. Suchman, L. (1987). Plans and situated actions: The Problem of Human-Machine Communication. NY: Cambridge University Press. Tiana, A., Moya, J. & Luengo, F. (2011). Implementing Key Competences in Basic. Education: reflections on curriculum design and development in Spain. European Journal of Education, 46(3), 307-322. Varis T., (2011). Towards global education: The need for the 21st century literacies. Finland World Universities Forum from 14-16 January, at the Hong Kong Institute of Education. URL: http://gu.friends-partners.org/Global_University/Global%20University%20System/List%20Distributions/2011/MTI2215_20110108/T.Varis%20Hong%20Kong%202011.pdf Wagner, T. (2010). The Global Achievement Gap. NY: Basoc Books. Wagner, T. (2012). Creating innovators: the making of young people who will change the world. NY: Scribner. Weinert, F. E. (2001). Concept of Competence: a conceptual clarification. In: D.S. Rychen& L.H. Salganik (Eds). Defining and Selecting Key Competencies. Seattle: Hogrefe& Huber. Welsch, W. (1998). Philosophy: specific origin and universal aspirations (traditional, modern, future). Twentieth World Congress of Philosophy, Boston, Roundtable "Internationalism in Philosophy", 10-16 August 10th. URL: http://www2.uni-jena.de/welsch/papers/W_Welsch_Specific_Origin.html Welsch, W. (2003). Reason and Transition. On the Concept of Transversal Reason. URL: https://ecommons.cornell.edu/bitstream/handle/1813/54/Welsch_Reason_and_Transition.htm?sequence=1&isAllowed=y Zahn, C., Pea, R., Hesse, F. W., & Rosen, J. (2010). Comparing simple and advanced video tools as supports for complex collaborative design processes. Journal of the Learning Sciences, 19, 403. URL: https://web.stanford.edu/~roypea/RoyPDF%20folder/A160_Zahn_Pea_Hesse_Rosen_JLS_2010_inpress.pdf

In the article the approaches to defining the electronic democracy's concept are analyzed. The author has explored national and foreign electronic resources and academic sources in which definitions of this concept are given. It was established by the author that the genesis of the term "e-democracy" comes from the earlier internet fora of the 90-s of the XX century. The definitions given in the English and Ukrainian languages Wikipedia, as well as in the known information resources (e.g. Encyclopedia Britannica), were compared. The author came to conclusion that political-legal category of democracy contains both political-soci-ological and legal aspects. The author has paid attention to the advantages of the so called praxeological approach, i.e. research of the direct electronic democracy in the dynamics of its development. It was also drawn attention to the fact that there are two approaches to the understanding of the e-democracy: as a new separate kind of democracy, which exists alongside representative democracy, and alongside direct democ-racy, i.e. direct electronic democracy is, in fact, a third kind of democracy. E-democracy is also considered as an electronic version of the existing traditional forms of democracy (direct and representative). The author shares the second approach and argues that the use of the new information-communication technologies does not create a new type of democracy because its essence as a kind of political-legal regime does not change; instead changes only the subject through whom the will of the people is being realized. At the same time, its characteristic feature e-democracy acquires in the form of direct democracy, because the representative form of democracy lacks the necessity to directly express the of will of the subject of decision taking by means of information-communication technologies.The author has researched the narrow and broad understanding of e-democracy. In the narrow sense e-democracy is viewed as an employment of the electronic support to secure the corresponding constitution-al rights that require certain formal decisions; in the broad sense – taking into account opinion of citizens and organizations and their involvement in political relations and processes.The comparative analysis of the e-democracy definitions was performed with synonyms which can be encountered in the scientific literature, such as network democracy, cyber-democracy, tele-democracy, etc.As a result of the research the author came to conclusion that exploration of the origins of the forma-tion of the e-democracy definition allows to more deeply comprehend different aspects of this phenomenon, which contains unlimited potential of its manifestations. ; У статті проаналізовано підходи до визначення поняття «електронна демократія». Автором було досліджено вітчизняні та зарубіжні електронні ресурси та академічні джерела, в яких надаються визначення цієї дефініції. Встановлено, що ґенеза назви «е-демократія» походить від ранніх інтер-нет-форумів 90-х років ХХ ст. Порівняно визначення, які надані в україномовній та англомовній вер-сіях вільній інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», а також у інших відомих довідкових ресурсах (зокре-ма, в енциклопедії «Британіка»). Автор зробив висновок, що політико-правова категорія електронної демократії містить як політи-ко-соціологічні, так і юридичні аспекти. Автор звернув увагу на переваги так званого праксеологіч-ного підходу, тобто визначення прямої електронної демократії у динаміці її розвитку. Було звернуто увагу на те, що існує два підходи до розуміння е-демократії: як нової окремої форми демократії, що іс-нує поряд із представницькою та прямою, тобто, фактично є третьою формою демократії; а також е-де-мократія розглядається лише як електронна версія існуючих традиційних форм демократії (прямої тарепрезентативної). Автор розділяє другу позицію і вважає, що використання нових інформаційно-ко-мунікаційних технологій не створює нового виду демократії, оскільки її сутність, як виду політи-ко-правового режиму не змінюється, а міняється лише носій, через який реалізується волевиявлення народу. Хоча при цьому свого характерного прояву е-демократія набуває саме у формі прямої (безпосе-редньої), оскільки у репрезентативній формі демократії відсутня така необхідність опосередковувати волевиявлення суб'єкта прийняття рішень за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.Автором досліджено вузьке та широке розуміння е-демократії. У вузькому розумінні е-демократію розглядають як використання електронної підтримки для забезпечення відповідних конституційних прав, що вимагають тих чи інших формальних рішень; у широкому – врахування думки і залучення громадян і організацій у політичні відносини і процеси. Також проведено порівняння визначень е-де-мократія із тотожними дефініціями, які зустрічаються у науковій літературі – мережева демократія, кібер-демократія, теле-демократія тощо.За результатами дослідження автор дійшов висновку, що вивчення витоків формування поняття е-демократії дозволяє більш глибоко опанувати різні сторони цього явища, яке містить у собі неви-черпний потенціал свого прояву. ; У статті проаналізовано підходи до визначення поняття «електронна демократія». Автором було досліджено вітчизняні та зарубіжні електронні ресурси та академічні джерела, в яких надаються визначення цієї дефініції. Встановлено, що ґенеза назви «е-демократія» походить від ранніх інтер-нет-форумів 90-х років ХХ ст. Порівняно визначення, які надані в україномовній та англомовній вер-сіях вільній інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», а також у інших відомих довідкових ресурсах (зокре-ма, в енциклопедії «Британіка»). Автор зробив висновок, що політико-правова категорія електронної демократії містить як політи-ко-соціологічні, так і юридичні аспекти. Автор звернув увагу на переваги так званого праксеологіч-ного підходу, тобто визначення прямої електронної демократії у динаміці її розвитку. Було звернуто увагу на те, що існує два підходи до розуміння е-демократії: як нової окремої форми демократії, що іс-нує поряд із представницькою та прямою, тобто, фактично є третьою формою демократії; а також е-де-мократія розглядається лише як електронна версія існуючих традиційних форм демократії (прямої тарепрезентативної). Автор розділяє другу позицію і вважає, що використання нових інформаційно-ко-мунікаційних технологій не створює нового виду демократії, оскільки її сутність, як виду політи-ко-правового режиму не змінюється, а міняється лише носій, через який реалізується волевиявлення народу. Хоча при цьому свого характерного прояву е-демократія набуває саме у формі прямої (безпосе-редньої), оскільки у репрезентативній формі демократії відсутня така необхідність опосередковувати волевиявлення суб'єкта прийняття рішень за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.Автором досліджено вузьке та широке розуміння е-демократії. У вузькому розумінні е-демократію розглядають як використання електронної підтримки для забезпечення відповідних конституційних прав, що вимагають тих чи інших формальних рішень; у широкому – врахування думки і залучення громадян і організацій у політичні відносини і процеси. Також проведено порівняння визначень е-де-мократія із тотожними дефініціями, які зустрічаються у науковій літературі – мережева демократія, кібер-демократія, теле-демократія тощо.За результатами дослідження автор дійшов висновку, що вивчення витоків формування поняття е-демократії дозволяє більш глибоко опанувати різні сторони цього явища, яке містить у собі неви-черпний потенціал свого прояву.

The article discusses some issues of implementation of standards adopted in the armies of NATO member-states in the Armed Forces of Ukraine to improve the effectiveness of defense reform.Ways to implement European and Euro-Atlantic standards include the implementation of international obligations set out in international law, namely: compliance, implementation and use.In the scientific literature of the study of the implementation of European and Euro-Atlantic standards in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces, this topic is currently insufficiently covered.The aim of the article is to find effective approaches to the implementation of European and Euro-Atlantic standards in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces for uniform interpretation and application, approximation to the principles and standards adopted by NATO armies.The armed forces of NATO member-states have adopted so-called standardization agreements (STANAG), which allow joint effective management of forces and means of the armed forces, conduct joint operations and missions, combat training, technical equipment of armies, develop the necessary armaments and military equipment.According to available data, there are a total of about 2,000 NATO standards. And there are about 1,200 standardization agreements.According to the Ministry of Defense of Ukraine, as of last year, Ukraine has implemented 16% of NATO standards. The main problems in this work are the lack of system in the organization of implementation of standards, lack of specialists and insufficient knowledge of English, as well as the difficulty of implementing standards of limited access.Implementation of NATO standards involves a set of measures, including the decision to apply in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces provisions (norms, requirements) of the NATO standard, development on its basis of legislation or regulations (amendments) and / or additions to the current document), giving it effect in the prescribed manner and its application in daily activities in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces. The value and effectiveness of Euro-Atlantic standards is ensured primarily by their implementation in the national legislation of Ukraine.The analysis showed that the dominant approach to NATO standardization is the development of the capabilities of troops (forces), which is realized by building (improving) the necessary basic components of the DOTMLPFI system, which is actively used in the armies of NATO member-states.Thus, studies show that the implementation in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the defense forces of the principles and standards adopted in the armies of NATO member states provides a systematic increase in the combat capability of troops (forces) leading countries of the world, contributes to improving the efficiency of state resources in the field of defense and military construction.It is advisable to focus further work on substantiating more effective approaches to the use in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of defense forces of foreign best practices and principles and standards of the armies NATO member-states, which will promote their development and functioning. ; В статье рассмотрены некоторые вопросы имплементации стандартов, принятых в армиях стран НАТО, в Вооруженных Силах Украины для повышения эффективности оборонной реформы.На пути имплементации европейских и евроатлантических стандартов относят реализацию международных обязательств, сформулированных в международном праве, а именно: соблюдение, исполнение и использование.В научной литературе исследование вопросов имплементации европейских и евроатлантических стандартов в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны, эта тематика сегодня освещена недостаточно.Целью статьи является поиск эффективных подходов к имплементации европейских и евроатлантических стандартов в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны для одинакового их толкования и применения, приближение к принципам и стандартам, принятым в армиях развитых государств-членов НАТО.В вооруженных сил государств-членов НАТО приняты так называемые стандартизированные соглашения (англ. Standardization Agreement - STANAG), которые позволяют совместно эффективно управлять силами и средствами вооруженных сил, проводить совместные операции и миссии, боевую подготовку, техническое оснащение армии, разрабатывать и производить необходимое вооружение и военную технику.По имеющимся данным, всего насчитывается около 2 тысяч стандартов НАТО. А соглашений о стандартизации насчитывают около 1200.По данным Министерства обороны Украины, по состоянию на прошлый год Украина внедрила 16% стандартов НАТО. Главными проблемами в этой работе называют недостаток системности в организации внедрения стандартов, нехватка специалистов и недостаточное владение ими на английском языке, а также сложность внедрения стандартов ограниченного доступа.Внедрение стандартов НАТО предусматривает проведение комплекса мероприятий, включающий принятие решения на применение в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны положений (норм, требований) стандартам НАТО, разработка на его основе соответствующего акта законодательства или нормативного документа (внесение соответствующих изменений и/или дополнений в действующий документ), предоставление ему законности в установленном порядке с применением его в повседневной деятельности в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны. Ценность и эффективность евроатлантических стандартов обеспечивается, прежде всего, их имплементацией в национальное законодательство Украины.Анализ показал, что доминирующим подходом стандартизации НАТО, является развитие возможностей войск (сил), который реализуется путем наращивания (совершенствования) необходимых для их базовых компонентов, предусмотренных системой DOTMLPFI, активно применяется в армиях государств-членов НАТО.Исследования показывают что, имплементация в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны принципов и стандартов, принятых в армиях стран-членов НАТО, обеспечивает планомерное наращивание боеспособности войск (сил) и их способности, достижения совместимости с силами и средствами ведущих стран мира, способствует повышению эффективности использования государственных ресурсов в сфере обороны и военного строительства.Для этого целесообразно направить дальнейшую работу в обоснование эффективных подходов к использованию в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны передового зарубежного опыта, принципов и стандартов армий государств-членов НАТО, что будет способствовать их развитию и функционированию. ; У статті розглянуті деякі питання імплементації стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО, у Збройних Силах України для покращення ефективності оборонної реформи.До шляхів імплементації європейських та євроатлантичних стандартів відносять реалізацію міжнародних зобов'язань, сформульованих у міжнародному праві, а саме: дотримання, виконання та використання.В науковій літературі дослідження питань імплементації європейських та євроатлантичних стандартів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони, ця тематика для сьогодення висвітлена недостатньо.Метою статті є пошук ефективних підходів до імплементації європейських і євроатлантичних стандартів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони задля однакового їх тлумачення і застосування, наближення до принципів і стандартів, прийнятих у арміях розвинутих держав-членів НАТО.У збройних сил держав-членів НАТО ухвалені так звані стандартизаційні угоди (англ. Standardization Agreement – STANAG), які дають змогу спільно ефективно управляти силами і засобами збройних сил, проводити спільні операції та місії, бойову підготовку, технічне оснащення армій, розробляти та виробляти необхідне озброєння і військову техніку.За наявними даними, усього нараховують близько 2 тисяч стандартів НАТО. А угод про стандартизацію налічують близько 1200.За даними Міністерства оборони України, станом на минулий рік Україна впровадила 16 % стандартів НАТО. Головними проблемами у цій роботі називають брак системності в організації впровадження стандартів, нестача фахівців та недостатнє володіння ними англійською мовою, а також складність впровадження стандартів обмеженого доступу.Запровадження стандартів НАТО передбачає проведення комплексу заходів, що включає прийняття рішення на застосування у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони положень (норм, вимог) стандарту НАТО, розроблення на його основі відповідного акту законодавства чи нормативного документу (внесення відповідних змін та/чи доповнень до чинного документа), надання йому чинності в установленому порядку і його застосування у повсякденній діяльності у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони. Цінність та ефективність євроатлантичних стандартів забезпечується передусім їх імплементацією в національне законодавство України.Аналіз показав, що домінуючим підходом стандартизації НАТО, є розвиток спроможностей військ (сил), який реалізується шляхом нарощування (вдосконалення) необхідних їх базових компонентів, передбачених системою DOTMLPFI, що активно застосовується в арміях держав-членів НАТО.Отже, дослідження показують що, імплементація у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони принципів і стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО, забезпечує планомірне нарощування боєздатності військ (сил) та їх спроможності, досягнення взаємосумісності з силами та засобами провідних країн світу, сприяє підвищенню ефективності використання державних ресурсів у сфері оборони та військового будівництва.Для цього доцільно спрямувати подальшу роботу на обґрунтування ефективніших підходів до використання у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони передового зарубіжного досвіду та принципів і стандартів армій держав-членів НАТО, що сприятиме їх розвитку та функціонуванню.

The article discusses some issues of implementation of standards adopted in the armies of NATO member-states in the Armed Forces of Ukraine to improve the effectiveness of defense reform.Ways to implement European and Euro-Atlantic standards include the implementation of international obligations set out in international law, namely: compliance, implementation and use.In the scientific literature of the study of the implementation of European and Euro-Atlantic standards in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces, this topic is currently insufficiently covered.The aim of the article is to find effective approaches to the implementation of European and Euro-Atlantic standards in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces for uniform interpretation and application, approximation to the principles and standards adopted by NATO armies.The armed forces of NATO member-states have adopted so-called standardization agreements (STANAG), which allow joint effective management of forces and means of the armed forces, conduct joint operations and missions, combat training, technical equipment of armies, develop the necessary armaments and military equipment.According to available data, there are a total of about 2,000 NATO standards. And there are about 1,200 standardization agreements.According to the Ministry of Defense of Ukraine, as of last year, Ukraine has implemented 16% of NATO standards. The main problems in this work are the lack of system in the organization of implementation of standards, lack of specialists and insufficient knowledge of English, as well as the difficulty of implementing standards of limited access.Implementation of NATO standards involves a set of measures, including the decision to apply in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces provisions (norms, requirements) of the NATO standard, development on its basis of legislation or regulations (amendments) and / or additions to the current document), giving it effect in the prescribed manner and its application in daily activities in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the Defense Forces. The value and effectiveness of Euro-Atlantic standards is ensured primarily by their implementation in the national legislation of Ukraine.The analysis showed that the dominant approach to NATO standardization is the development of the capabilities of troops (forces), which is realized by building (improving) the necessary basic components of the DOTMLPFI system, which is actively used in the armies of NATO member-states.Thus, studies show that the implementation in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of the defense forces of the principles and standards adopted in the armies of NATO member states provides a systematic increase in the combat capability of troops (forces) leading countries of the world, contributes to improving the efficiency of state resources in the field of defense and military construction.It is advisable to focus further work on substantiating more effective approaches to the use in the Ministry of Defense of Ukraine, the Armed Forces of Ukraine and other components of defense forces of foreign best practices and principles and standards of the armies NATO member-states, which will promote their development and functioning. ; В статье рассмотрены некоторые вопросы имплементации стандартов, принятых в армиях стран НАТО, в Вооруженных Силах Украины для повышения эффективности оборонной реформы.На пути имплементации европейских и евроатлантических стандартов относят реализацию международных обязательств, сформулированных в международном праве, а именно: соблюдение, исполнение и использование.В научной литературе исследование вопросов имплементации европейских и евроатлантических стандартов в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны, эта тематика сегодня освещена недостаточно.Целью статьи является поиск эффективных подходов к имплементации европейских и евроатлантических стандартов в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны для одинакового их толкования и применения, приближение к принципам и стандартам, принятым в армиях развитых государств-членов НАТО.В вооруженных сил государств-членов НАТО приняты так называемые стандартизированные соглашения (англ. Standardization Agreement - STANAG), которые позволяют совместно эффективно управлять силами и средствами вооруженных сил, проводить совместные операции и миссии, боевую подготовку, техническое оснащение армии, разрабатывать и производить необходимое вооружение и военную технику.По имеющимся данным, всего насчитывается около 2 тысяч стандартов НАТО. А соглашений о стандартизации насчитывают около 1200.По данным Министерства обороны Украины, по состоянию на прошлый год Украина внедрила 16% стандартов НАТО. Главными проблемами в этой работе называют недостаток системности в организации внедрения стандартов, нехватка специалистов и недостаточное владение ими на английском языке, а также сложность внедрения стандартов ограниченного доступа.Внедрение стандартов НАТО предусматривает проведение комплекса мероприятий, включающий принятие решения на применение в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны положений (норм, требований) стандартам НАТО, разработка на его основе соответствующего акта законодательства или нормативного документа (внесение соответствующих изменений и/или дополнений в действующий документ), предоставление ему законности в установленном порядке с применением его в повседневной деятельности в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны. Ценность и эффективность евроатлантических стандартов обеспечивается, прежде всего, их имплементацией в национальное законодательство Украины.Анализ показал, что доминирующим подходом стандартизации НАТО, является развитие возможностей войск (сил), который реализуется путем наращивания (совершенствования) необходимых для их базовых компонентов, предусмотренных системой DOTMLPFI, активно применяется в армиях государств-членов НАТО.Исследования показывают что, имплементация в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны принципов и стандартов, принятых в армиях стран-членов НАТО, обеспечивает планомерное наращивание боеспособности войск (сил) и их способности, достижения совместимости с силами и средствами ведущих стран мира, способствует повышению эффективности использования государственных ресурсов в сфере обороны и военного строительства.Для этого целесообразно направить дальнейшую работу в обоснование эффективных подходов к использованию в Министерстве обороны Украины, Вооруженных Силах Украины и других составляющих сил обороны передового зарубежного опыта, принципов и стандартов армий государств-членов НАТО, что будет способствовать их развитию и функционированию. ; У статті розглянуті деякі питання імплементації стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО, у Збройних Силах України для покращення ефективності оборонної реформи.До шляхів імплементації європейських та євроатлантичних стандартів відносять реалізацію міжнародних зобов'язань, сформульованих у міжнародному праві, а саме: дотримання, виконання та використання.В науковій літературі дослідження питань імплементації європейських та євроатлантичних стандартів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони, ця тематика для сьогодення висвітлена недостатньо.Метою статті є пошук ефективних підходів до імплементації європейських і євроатлантичних стандартів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони задля однакового їх тлумачення і застосування, наближення до принципів і стандартів, прийнятих у арміях розвинутих держав-членів НАТО.У збройних сил держав-членів НАТО ухвалені так звані стандартизаційні угоди (англ. Standardization Agreement – STANAG), які дають змогу спільно ефективно управляти силами і засобами збройних сил, проводити спільні операції та місії, бойову підготовку, технічне оснащення армій, розробляти та виробляти необхідне озброєння і військову техніку.За наявними даними, усього нараховують близько 2 тисяч стандартів НАТО. А угод про стандартизацію налічують близько 1200.За даними Міністерства оборони України, станом на минулий рік Україна впровадила 16 % стандартів НАТО. Головними проблемами у цій роботі називають брак системності в організації впровадження стандартів, нестача фахівців та недостатнє володіння ними англійською мовою, а також складність впровадження стандартів обмеженого доступу.Запровадження стандартів НАТО передбачає проведення комплексу заходів, що включає прийняття рішення на застосування у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони положень (норм, вимог) стандарту НАТО, розроблення на його основі відповідного акту законодавства чи нормативного документу (внесення відповідних змін та/чи доповнень до чинного документа), надання йому чинності в установленому порядку і його застосування у повсякденній діяльності у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони. Цінність та ефективність євроатлантичних стандартів забезпечується передусім їх імплементацією в національне законодавство України.Аналіз показав, що домінуючим підходом стандартизації НАТО, є розвиток спроможностей військ (сил), який реалізується шляхом нарощування (вдосконалення) необхідних їх базових компонентів, передбачених системою DOTMLPFI, що активно застосовується в арміях держав-членів НАТО.Отже, дослідження показують що, імплементація у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони принципів і стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО, забезпечує планомірне нарощування боєздатності військ (сил) та їх спроможності, досягнення взаємосумісності з силами та засобами провідних країн світу, сприяє підвищенню ефективності використання державних ресурсів у сфері оборони та військового будівництва.Для цього доцільно спрямувати подальшу роботу на обґрунтування ефективніших підходів до використання у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та інших складових сил оборони передового зарубіжного досвіду та принципів і стандартів армій держав-членів НАТО, що сприятиме їх розвитку та функціонуванню.

The life path, scientific-pedagogical and public activity of Volodymyr Sokurenko – a prominent Ukrainian jurist, doctor of law, professor, talented teacher of the Lviv Law School of Franko University are analyzed.It is found out that after graduating from a seven-year school in Zaporizhia, V. Sokurenko entered the Zaporizhia Aviation Technical School, where he studied two courses until 1937. 1/10/1937 he was enrolled as a cadet of the 2nd school of aircraft technicians named after All-Union Lenin Komsomol. In 1938, this school was renamed the Volga Military Aviation School, which he graduated on September 4, 1939 with the military rank of military technician of the 2nd category. As a junior aircraft technician, V. Sokurenko was sent to the military unit no. 8690 in Baku, and later to Maradnyany for further military service in the USSR Air Force. From September 4, 1939 to March 16, 1940, he was a junior aircraft technician of the 50th Fighter Regiment, 60th Air Brigade of the ZAK VO in Baku. The certificate issued by the Railway District Commissariat of Lviv on January 4, 1954 no. 3132 states that V. Sokurenko actually served in the staff of the Soviet Army from October 1937 to May 1946. The same certificate states that from 10/12/1941 to 20/09/1942 and from 12/07/1943 to 08/03/1945, he took part in the Soviet-German war, in particular in the second fighter aviation corps of the Reserve of the Supreme Command of the Soviet Army. In 1943 he joined the CPSU. He was awarded the Order of the Patriotic War of the 1st degree and the Order of the Red Star (1943) as well as 9 medals «For Merit in Battle» during the Soviet-German war.With the start of the Soviet-German war, the Sokurenko family, like many other families, was evacuated to the town of Kamensk-Uralsky in the Sverdlovsk region, where their father worked at a metallurgical plant. After the war, the Sokurenko family moved to Lviv. In 1946, V. Sokurenko entered the Faculty of Law of the Ivan Franko Lviv State University, graduating with honors in 1950, and entered the graduate school of the Lviv State University at the Department of Theory and History of State and Law. V. Sokurenko successfully passed the candidate examinations and on December 25, 1953 in Moscow at the Institute of Law of the USSR he defended his thesis on the topic: «Socialist legal consciousness and its relationship with Soviet law». The supervisor of V. Sokurenko's candidate's thesis was N. Karieva. The Higher Attestation Commission of the Ministry of Culture of the USSR, by its decision of March 31, 1954, awarded V. Sokurenko the degree of Candidate of Law. In addition, it is necessary to explain the place of defense of the candidate's thesis by V. Sokurenko. As it is known, the Institute of State and Law of the USSR has its history since 1925, when, in accordance with the resolution of the Presidium of the Central Executive Committee of March 25, 1925, the Institute of Soviet Construction was established at the Communist Academy. In 1936, the Institute became part of the USSR Academy of Sciences, and in 1938 it was reorganized into the Institute of Law of the USSR Academy of Sciences. In 1941–1943 it was evacuated to Tashkent. In 1960-1991 it was called the Institute of State and Law of the USSR Academy of Sciences. In Ukraine, there is the Institute of State and Law named after V. Koretsky of the NAS of Ukraine – a leading research institution in Ukraine of legal profile, founded in 1949.It is noted that, as a graduate student, V. Sokurenko read a course on the history of political doctrines, conducted special seminars on the theory of state and law. After graduating from graduate school and defending his thesis, from October 1, 1953 he was enrolled as a senior lecturer and then associate professor at the Department of Theory and History of State and Law at the Faculty of Law of the Lviv State University named after Ivan Franko.By the decision of the Higher Attestation Commission of the Ministry of Higher Education of the USSR of December 18, 1957, V. Sokurenko was awarded the academic title of associate professor of the «Department of Theory and History of State and Law».V. Sokurenko took an active part in public life. During 1947-1951 he was a member of the party bureau of the party organization of LSU, worked as a chairman of the trade union committee of the university, from 1955 to 1957 he was a secretary of the party committee of the university. He delivered lectures for the population of Lviv region. Particularly, he lectured in Turka, Chervonohrad, and Yavoriv. He made reports to the party leaders, Soviet workers as well as business leaders. He led a philosophical seminar at the Faculty of Law. He was a deputy of the Lviv City Council of People's Deputies in 1955-1957 and 1975-1978.In December 1967, he defended his doctoral thesis on the topic: «Development of progressive political thought in Ukraine (until the early twentieth century)». The defense of the doctoral thesis was approved by the Higher Attestation Commission on June 14, 1968.During 1960-1990 he headed the Department of Theory and History of State and Law; in 1962-68 and 1972-77 he was the dean of the Law Faculty of the Ivan Franko Lviv State University. In connection with the criticism of the published literature, on September 10, 1977, V. Sokurenko wrote a statement requesting his dismissal from the post of Dean of the Faculty of Law due to deteriorating health. During 1955-1965 he was on research trips to Poland, Czechoslovakia, Romania, Austria, and Bulgaria. From August 1966 to March 1967, in particular, he spent seven months in the United States, England and Canada as a UN Fellow in the Department of Human Rights. From April to May 1968, he was a member of the government delegation to the International Conference on Human Rights in Iran for one month. He spoke, in addition to Ukrainian, English, Polish and Russian. V. Sokurenko played an important role in initiating the study of an important discipline at the Faculty of Law of the Lviv University – History of Political and Legal Studies, which has been studying the history of the emergence and development of theoretical knowledge about politics, state, law, ie the process of cognition by people of the phenomena of politics, state and law at different stages of history in different nations, from early statehood and modernity.Professor V. Sokurenko actively researched the problems of the theory of state and law, the history of Ukrainian legal and political thought. He was one of the first legal scholars in the USSR to begin research on the basics of legal deontology. V. Sokurenko conducted extensive research on the development of basic requirements for the professional and legal responsibilities of a lawyer, similar to the requirements for a doctor. In further research, the scholar analyzed the legal responsibilities, prospects for the development of the basics of professional deontology. In addition, he considered medical deontology from the standpoint of a lawyer, law and morality, focusing on internal (spiritual) processes, calling them «the spirit of law.» The main direction of V. Sokurenko's research was the problems of the theory of state and law, the history of legal and political studies. The main scientific works of professor V. Sokurenko include: «The main directions in the development of progressive state and legal thought in Ukraine: 16th – 19th centuries» (1958) (Russian), «Democratic doctrines about the state and law in Ukraine in the second half of the 19th century (M. Drahomanov, S. Podolynskyi, A. Terletskyi)» (1966), «Law. Freedom. Equality» (1981, co-authored) (in Russian), «State and legal views of Ivan Franko» (1966), «Socio-political views of Taras Shevchenko (to the 170th anniversary of his birth)» (1984); «Political and legal views of Ivan Franko (to the 130th anniversary of his birth)» (1986) (in Russian) and others.V. Sokurenko died on November 22, 1994 and was buried in Holoskivskyi Cemetery in Lviv.Volodymyr Sokurenko left a bright memory in the hearts of a wide range of scholars, colleagues and grateful students. The 100th anniversary of the Scholar is a splendid opportunity to once again draw attention to the rich scientific heritage of the lawyer, which is an integral part of the golden fund of Ukrainian legal science and education. It needs to be studied, taken into account and further developed. ; Проаналізовано життєвий шлях, науково-педагогічну та громадську діяльність Воло-димира Гавриловича Сокуренка – видатного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, талановитого педагога Львівської правничої школи Франкового універ-ситету.З'ясовано, що В. Г. Сокуренко навчався у Запорізькому авіаційному технікумі та Вольському військовому авіаційному училищі, яке закінчив у 1939 р. У 1939‒1946 рр. служив у радянській армії. Після закінчення у 1950 р. юридичного факультету Львівського університету пройшов шлях від аспіранта до професора, завідувача кафедри, декана юридичного факультету. Упродовж 1960‒1990 рр. завідував кафедрою теорії та історії держави і права; в 1962‒1968 та 1972‒1977 рр. був деканом юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Протягом 1955‒1965 рр. перебував у наукових відрядженнях у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Австрії, Болгарії. Зі серпня 1966 до березня 1967 рр., зокрема сім місяців перебував у США, Англії та Канаді як стипендіат ООН по департаменту прав людини. У квітні-травні 1968 р. був членом у складі урядової делегації на міжнародній конференції по правах людини в Ірані упродовж одного місяця. Володів, окрім української, англійською, польською та російською мовами. В. Г. Сокуренко відіграв важливу роль у започаткуванні на юридичному факультеті Львівсь-кого університету вивчення важливої навчальної дисципліни – Історії політичних і правових учень, яка висвітлювала і до сьогодні продовжує висвітлювати історію виникнення та розвитку теоретичних знань про політику, державу, право, тобто вивчає процес пізнання людьми явищ політики, держави і права на різних етапах історії у різних народів, почи-наючи з ранньої державності і сучасності.Професор В. Г. Сокуренко активно досліджував проблеми теорії держави і права, історії української правової та політичної думки. Він був одним із перших учених-правників у СРСР, хто почав наукові студії основ юридичної деонтології. Велику наукову дослід-ницьку діяльність проводив В. Г. Сокуренко щодо розробки основних вимог до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до вимог, що стосуються лікаря. У подальших наукових дослідженнях учений аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. Крім того, правознавець розглядав медичну деонтологію з позиції юриста, права і моралі, приділивши основну увагу внутрішнім (духовним) процесам, назвавши їх «духом права». Основним напрямом наукових досліджень В. Г. Сокуренка були проблеми теорії держави і права, історії правових та політичних учень.Володимир Гаврилович Сокуренко залишив по собі світлу пам'ять у серцях широкого загалу науковців, колег та вдячних учнів. 100-річний ювілей Вченого – добра нагода для того, щоб ще раз привернути увагу до багатої наукової спадщини правознавця, яка є невід'ємною складовою золотого фонду української юридичної науки і освіти. Вона потребує вивчення, врахування та подальшого розвитку.

Concept of semiotics by Theodor Adorno is comprehended in two main areas: the discovery of philosophical correlations and significance for the assessment of educational processes in modern Ukraine. The essential link of criticism of Adorno "half-education" with an understanding of goals and means of proper education is pointed out. Proper education is analyzed as effective education, which is countered by imitations of education, which appears as half-life. If secondary education is a substitute for education by its ersatzes in the form of numerous its reifications in a mass society, then half-life also appears as a substitute for effective action by accentuation on its means, which is imperceptibly, but invariably, substituting its goals. In the field of education, such half-dwellers are provided with educational services that are supposedly intended to ensure the unbreakable functioning of educational institutions, but in practice displaced from education its orientation towards the education of a person. Setting up education, constantly overcoming the existing and directing to positive as counter-faculty in the semester is replaced by the systematic implementation of the norms of consumption of educational services. In the field of legislative support of the educational sphere of Ukraine, there is a return to the definition of its tasks in terms of "educational services" and the reduction of educational tasks of the individual and the orientation of educational institutions to meet the educational needs of the learner. These negative changes became noticeable in comparison with the progressive Law of Ukraine "On Higher Education" in 2014 compared to the ambiguous Law of Ukraine "On Education" in 2017. The necessity of corresponding corrections of educational strategies, which should orient the person to effective education as the education of higher achievements rather than the fulfillment of norms, is grounded on the return of the elitist essence of education in opposition to its egalitarian character, which is taking place during the last decade. ; Концепт напівосвіти Теодора Адорно осмисле­но у двох основних площинах: виявлення філософ­ських кореляцій та значущості для оцінки освітніх процесів у сучасній Україні. Зазначено сутнісний зв'язок критики Адорно напівосвіти з осмисленням цілей і засобів здійснення належної освіти. Належна освіта проаналізована як освіта дієва, яка протистоїть імітаціям освіти, які постають як напівдії. Якщо на­півосвіта є заміною освіти її ерзацами у вигляді численних її реїфікацій у масо­вому суспільстві, то напівдія також постає як заміщення ефективної дії ак­центуацією на її засобах, які непомітно, але стійко заміщують її цілі. У сфері освіти такими напівдіями постають освітні послуги, які нібито покликані за­безпечувати незбитковість функціонування освітніх закладів, однак на прак­тиці витісняють з освіти її націленість на виховання (Bildung) особистості. Налаштування на здобуття освіти, на постійне подолання наявного і спряму­вання до позитивного як контрфактичного у напівосвіти заміщується систе­матичним виконанням нормативів споживання освітніх послуг. У сфері зако­нодавчого забезпечення освітньої сфери України спостерігається повернення до визначення її завдань у термінах «освітніх послуг» та редукції освітніх завдань особистості та орієнтації освітніх закладів на задоволення освітніх потреб того, хто навчається. Ці негативні зміни стали відчутними у порівнянні пере­важно прогресивного Закону України «Про вищу освіту» 2014 року з неодноз­начним Законом України «Про освіту» 2017 року. Обґрунтовано необхідність відповідних коректив освітніх стратегій, які мають орієнтувати особистість на дієву освіту як освіту вищих досягнень, а не виконання нормативів, на по­вернення елітарної сутності освіти на противагу її егалітаризації, яка трива­ла останнє десятиліття. 1. Адорно Т. (2017) Теорія напівосвіти /Т.Адорно; пер. з нім. М.Култаєвої // Філо¬софія освіти. Philosophy of Education – 2017. – № 1 (20). – С. 128-152. URL: www. philosopheducation.com Adorno, Theodor W. (2017 [1959]) Theorie der Halbbildung [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 2. Бойченко М. (2012) На захист академічної філософії: або Чи потрібна нам філо¬софія «пост»? /М.Бойченко // Філософська думка. – 2012. – №6. – С. 104-116. URL: www.journal.philosophy.ua Boychenko M. (2012) In defense of academic philosophy: Do we need a philosophy of "post"? /M.Boychenko in: Philosophical thought. - 2012. - No. 6. - P. 104-116 [In Ukrainian]. 3. Бойченко М.І. (2011) Системний підхід у соціальному пізнанні: ціннісні і функ¬ціональні аспекти : [Монографія] / М.І. Бойченко. – К.: ПРОМІНЬ. – 320 с.Boychenko M.I. (2011) Systemic Aproach in Social Cognition: Values and Functional Aspects: [Monograph] / M.I. Boychenko - K .: PROMIN. - 320 s. [In Ukrainian]. 4. Бойченко М. (2013) Філософське осмислення умов здійснення післядипломної освіти /М.Бойченко // Гілея: науковий вісник. – К.: ВІР УАН, 2013. – Випуск 69 (№ 2). – С. 587-591. Boychenko M. (2013) Philosophical comprehension of the conditions for the implementation of postgraduate education / M.Boychenko in: Gileya: scientific bulletin. - K .: VIR UAN, 2013. - Issue 69 (No. 2). - P. 587-591 [In Ukrainian]. 5. Бойченко М. (2009) Цінності як категорія філософії освіти (соціально-філо¬софський та філософсько-антропологічний ракурси) /М.Бойченко // Філософія освіти. Philosophy of Education. – К., 2009. – № 1-2 (8). – С. 99-107. URL: www. philosopheducation.com Boychenko M. (2009) Values as a category of philosophy of education (socio-philosophical and philosophical and anthropological foreshortenings) / M.Boychenko in: Філософія освіти. Philosophy of Education. - K., 2009. - No. 1-2 (8). - P. 99-107 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 6. Бойченко Н. (2016) Контрфактичність цілей університетської освіти /Н.Бойченко // Філософія освіти.Philosophy of Education – 2016. – № 1 (18). – С. 136-149. URL: www.philosopheducation.com Boichenko N. (2016) Counteractuality of the Purposes of University Education /N.Boychenko in: Філософія освіти.Philosophy of Education. - 2016 - No. 1 (18). - P. 136-149 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 7. Горбунова Л. (2015) Філософія трансформативної освіти для дорослих: універси¬тетські стратегії і практики: монографія /Л.Горбунова. – Суми: Університетська книга. – 710 с. URL: http://ihed.org.ua/ua/rekomend-dzerela-r.html Gorbunova L. (2015) Philosophy of Transformative Adult Education: University Strategies and Practices: Monograph / L.Gorbunova. - Sumy: University book. - 710 p. [In Ukrainian]. URL: http://ihed.org.ua/ua/rekomend-dzerela-r.html 8. Зінченко В. Модель інструменталізму у філософії освіти прагматизму та нео¬прагматизму /В.Зінченко // Філософія освіти.Philosophy of Education – 2017. – № 1 (20). – С.269-279. URL: www.philosopheducation.com Zinchenko V. Model of instrumentalism in the philosophy of education of pragmatism and neopramatism / V. Zinchenko in: Філософія освіти. Philosophy of Education. - 2017 - No. 1 (20). - P. 269-279 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 9. Ионеско Э. (1991) Носороги. Пьесы и рассказы (Волшебный фонарь) /Э.Ионеско пер. Л. Завьяловой. – М.: Текст. – 271 с. Ionesco, Eugene (1991 [1959]) Rhinoceros [In Russian]. 10. Про вищу освіту (2014): Закон України від 1 липня 2014 року № 1556-VII // Уря¬довий кур'єр. – № 146 (5275), від 13 серпня 2014 року. – С. 7-18. On Higher Education (2014): Law of Ukraine dated July 1, 2014 No. 1556-VII in: Gov¬ernment Courier. - No. 146 (5275), dated August 13, 2014. - P. 7-18 [In Ukrainian]. 11. Про вищу освіту (2017): Закон України від 1 липня 2014 року № 1556-VII (станом на 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page.On Higher Education (2017): Law of Ukraine dated July 1, 2014 No. 1556-VII (as of 31.10.2017)/ URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page 12. Про вищу освіту (2002): Закон України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ (станом на 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/page On Higher Education (2002): Law of Ukraine of January 17, 2002 No. 2984-ІІІ (as of 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/page 13. Про освіту (2017): Закон України від 5 вересня 2017 р. № 2145-VIII // Голос Укра¬їни. – Київ, 2017. – 27 верес. (№ 178/179). – С. 10-22. On Education (2017): Law of Ukraine dated September 5, 2017 No. 2145-VIII in: Voice of Ukraine. - Kyiv, 2017 - 27 September. (No. 178/179). - P. 10-22. 14. Про освіту (1991): Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII (станом на 31.10.2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/ed19990813 On Education (1991): Law of Ukraine of May 23, 1991 No. 1060-XII (as of October 31, 2017) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/ed19990813 15. Кант И. (1964) Критика способности суждения / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т. – М. : Мысль. – Т. 5. – 564 с. Kant Immanuel (1964 [1790]) Kritik der Urteilskraft [In Russian]. 16. Култаєва М. (2017) Освіта та її деформації у сучасній культурі: до актуальності те¬орії напівосвіти Т.Адорно у сучасних соціокультурних контекстах /М.Култаєва // Філософія освіти.Philosophy of Education – 2017. – № 1 (20). – С. 153-195. URL: www.philosopheducation.com Kultaieva M. (2017) The Education and its Deformations in Contemporary Culture: a Contribution to the actuality Theodor W. Adorno's Theory of Half-education / M.Kultaieva in: Філософія освіти. Philosophy of Education. - 2017 - No. 1 (20). - P. 153-195 [In Ukrainian]. URL: www.philosopheducation.com 17. Маркс К. (1933) Капітал. Процес продукції капіталу. Том I. Книга I. /К.Маркс; переклад з нім Д. Рабінович та С. Трикоза. – К.: Партвидав ЦК КП(б)У. – 840 с. Marx, Karl (1933 [1867]) Kapital. Kritik der Politischen Ökonomie [In Ukrainian]. 18. Лукач Д. (1987) Что означает «позитивность» у молодого Гегеля? /Д.Лукач [пер. с нем.] // Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества. – М.: Наука. – 616 с. Lukacs, Georg (1987 [1967]) Der junge Hegel und die Probleme der kapitalistischen Gesellschaft [In Russian]. 19. Луман Н. (2007) Введение в системную теорию / Н. Луман ; [под ред. Дирка Беккера, пер. с нем. К.Тимофеева]. – М.: Логос. – 360 с. Luhmann, Nicklas (2007 [2002]) Einführung in die Systemtheorie. Hrsg. v. Dirk Becker [In Russian]. 20. Луман Н. (2009) Общество общества / Н. Луман ; [пер. с нем. А. Антонов¬ский, Б. Скуратов, К. Тимофеева]. – М.: Логос, ИТДГК «Гнозис». – Часть V.Самоописания. – 320 с. Luhmann, Nicklas (2009 [1998]) Die Gesellschaft der Gesellschaft [In Russian].21. Парсонс Т. (1998) Система современных обществ / Т. Парсонс ; [пер. с англ. Л. А. Седова, А. Д. Ковалева; под ред. М. С. Ковалевой]. – М. : Аспект пресс. – 270 с. Parsons T. (1998) System of Modern Societies / T. Parsons; [trans. from English by L.A. Sedov, A. D. Kovalev; ed. M.S.Kovalev]. - M.: Aspect press. - 270 p. [In Russian]. 22. Фукуяма Ф. (2004) Наше постчеловеческое будущее. Последствия биотехноло¬гической революции /Ф. Фукуяма ; [пер. с англ. М. Б. Левина]. – М. : АСТ, Люкс. – 352 с. Fukuyama, Francis (2004 [2002]) Our Posthuman Future: Consequences of the Biotechnological Revolution [In Russian]. 23. Ясперс К. (1994) Духовная ситуация времени / К. Ясперс; пер. М. И. Левиной // Ясперс К. Смысл и назначение истории. Изд. второе. – М.: Республика. – С. 287-418. Jaspers, Karl (1994 [1931]) Die geistige Situation der Zeit [In Russian]. 24. Heidegger M. (2000) Frage nach Technik / M. Heidegger in: Heidegger M. Gesamtausgabe I. Abteilung: Vero#ffentlichte Schriften 1910-1976. – Band. 7. Vortra#ge und Aufsa#tze. – Frankfurt-am-Mein: Vittorio Klostermann. – S. 5-37. 25. Heidegger M. (1981) Ho#lderlin und das Wesen der Dichtung / M. Heidegger in: Heidegger M. Gesamtausgabe I. Abteilung: Vero#ffentlichte Schriften 1910-1976. – Band. 4. Erla#uterungen zu Ho#lderlins Dichtung. – Frankfurt-am-Mein: Vittorio Klostermann. – S. 33-48. 26. Heidegger M. (1967) Sein und Zeit /M.Heidegger. – Tu#bingen: Max Niemeyer Verlag (Elfte, unvera#nderte Auflage). – 449 S. 27. Nietzsche F. (1999) Sa#mtliche Werke. Kritische Studienausgabe in 15 Ba#nden. Hrsg. Giorgio Colli und Mazzino Montinari. – Mu#nchen-Berlin/New York: DTV-de Gruyter. 28. Sorg B. (2002) Denkspuren. Zum Verha#ltnis von Philosophie und Literatur (II.): Martin Heidegger, Theodor W. Adorno [Electronic resource]. Unvera#nderter Text einer im Wintersemester 2001/2002 an der Universita#t Bonn gehaltenen Vorlesung / Bernhard Sorg – Access mode: https://www.germanistik.uni-bonn.de/institut/abteilungen/ abteilung-fuer-neuere-deutsche-literaturwissenschaft/abteilung/personal/sorg_ bernhard/lehrmaterialien/denkspuren-ii.pdf