Problem setting. The system of public administration is a complex set of related elements and entities that interact with each other, so the manifestation of negative corruption minimizes the possibility of achieving positive results in the process of these communications. Special attention should be paid to the functioning of the customs system, which is an important part of the national economy of Ukraine. In this area, corruption abuses are extremely pronounced, given the peculiarities of the customs industry. This problem is acute and urgent, as its existence causes the progression of those negative phenomena that are currently present in the customs system of Ukraine and reduce the effectiveness of public administration in general.Recent research and publications analysis. The issue of corruption in the context of public administration is the subject of research by many scientists: V.Averyanov, O.Antonova, V.Bashtannyk, Y.Bytyak, I.Borodin, A.Vasyliev, I.Golosnichenko, E.Dodin, L.Koval, V.Kolpakov, A.Komzyuk, N.Lypovska, V.Olefir, O.Ostapenko, I.Pakhomov, O.Petrenko, S.Seryogin, I.Khozhylo, V.Shamray, H.Yarmaki etc. Given the wide range of researchers who study the specifics of corruption in the context of public administration, it is worth noting the significant gaps in the assessment of this issue from a sectoral perspective. In particular, it should be noted the great need to study corruption in customs and find ways to minimize this shameful phenomenon in modern conditions.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The need to analyze corruption processes in the customs authorities and substantiate offers for anti-corruption actions in the field of public administration led to the choice of the topic of the article.Paper main body. Corruption in the general sense can be defined as the illegal activity of persons called to perform the functions of the state, in the form of misuse of their powers in order to obtain benefits by increasing their material wealth, obtaining illegal services or benefits.Global trends indicate the presence of corruption in all countries, so this issue is a priority in solving all spheres of life, both developed and developing countries. In particular, public administration of European countries in the political, informational, institutional and legal context is aimed at combating corruption. To this end, there are such institutions common to EU countries as Greco, the Venice Commission, Olaf, Eurojust, Europol and others. At the interstate level, they coordinate and provide information and analytical support for anti-corruption measures, develop common legal standards in the form of community regulations.In the field of public administration, there is a sufficient legal resource on the basis of which it is possible to ensure anti-corruption policy in the state and, in particular, in the customs sphere. However, the customs system is characterized by a wide range of unresolved issues related to corruption abuses. Accordingly, there is a need to develop offers for overcoming and preventing corruption: development and implementation in the practice of customs authorities of methodological recommendations relating to their employees and aimed at resolving conflicts related to corruption; observance by customs officers of relevant ethical norms, which must harmonize with anti-corruption activities; effective application of responsibility to those guilty of corruption and comprehensive implementation of measures aimed at combating corruption; clear identification of those responsible for corruption in areas where there is a high risk of such abuses; regulation of procedures aimed at preventing corruption of customs officers in the performance of their official duties.Anti-corruption in customs authorities in the context of ensuring the effectiveness of public administration should include the implementation of the following measures: development of conceptual foundations of anti-corruption policy in the customs sphere; adopt a Code of Ethics for Customs Officers in accordance with the needs of anti-corruption policy; effective implementation of the principle of equality before the law in the context of reducing corruption; ensuring equal responsibility for corrupt actions not only for individuals but also for legal entities; ensure the absence of immunity from corrupt practices for officials, including senior executives; delimit the powers of bodies engaged in anti-corruption activities; to intensify the public to combat corruption; wide informing of the public about cases of corruption in customs bodies.Conclusions of the research and prospects for further studies. The problem of corruption in public authorities is a long-standing and painful issue in Ukraine. This problem is especially acute in the activities of customs authorities, as their activities are directly related to foreign economic activity, significant flows of goods and flows of financial resources across the customs border of the state. In turn, this is a direct threat to the country's national security. Given the fact that Ukraine ranks relatively low in global rankings on the existence of corruption abuses, it is necessary to take decisive measures to reduce the manifestations of this phenomenon, in particular, in the customs authorities. ; Обґрунтовано потребу протидії корупції в митних органах у контексті забезпечення ефективності публічного управління. Зроблено акцент на проблемі корупції, яка існує на міжнародному рівні, та на місці України в антикорупційному рейтингу. Розглянуто специфіку проявів корупційних явищ у митних органах. Представлено заходи протидії корупції в митних органах у контексті забезпечення ефективності публічного управління в сучасному українському суспільстві.
For a certain category of persons in particular cases legislator provides for a special procedure of criminal proceedings as well as mandatory participation of a defender (Article 52, The Code of Criminal Procedure) to create additional person defense guarantees in criminal proceedings. The article is devoted to study of problem aspects of legislative regulation of defense mandatory participation in criminal proceedings. The importance of defense mandatory participation is emphasized as rendering legal aid to a person in criminal proceedings. This article is devoted to study the importance of the mandatory participation of a defender in criminal proceedings and on the basis of obtained data, with due consideration of international standards of human rights protection in criminal proceedings, to submit substantiated author's proposals as regards the expansion of the circle of grounds for the mandatory participation of a defender in Ukrainian criminal proceedings. Within the topic of study we analyzed criminal procedural legislation in force, research works in this area, decisions of European Court oh Human Rights, aiming to reveal deficiencies in law and submit author's proposals as regards their elimination. According to normative sense of Article 52, The Code of Criminal Procedure of Ukraine, the article gives classification of the grounds for mandatory participation of a defender depending on: 1) consideration of severity of a crime; 2) consideration of personal data of a defendant held criminally liable; 3) peculiarities of criminal proceedings. Proposals are presented aimed to improve legislative regulation of Ukrainian criminal procedural law. It is proposed to add one more reason connected to the circumstance that the defendant denies suspicion against him/her and/or denies his/her guilt in commission of criminal offense. The proposal consists in addition to Article 52, Part 2, The Code of Criminal Procedure of Ukraine of new Item 10 postulating the mandatory participation of a defender in criminal proceedings against persons who deny a suspicion as specified in Suspicion Notice on deny pleading guilty at court session. ; Для определенной категории лиц в отдельных случаях законодатель предусматривает особые порядки уголовного производства, а также обязательное участие защитника (ст. 52 Уголовного процессуального кодекса Украины, далее – УПК Украины), что создает дополнительные гарантии для защиты лица в уголовном производстве. В статье исследованы проблемные аспекты нормативного регулирования обязательного участия защитника в уголовном производстве. Раскрывается значение обязательного участия защитника, который предоставляет лицу профессиональную правовую помощь в уголовном производстве. Целью статьи определено исследование значения обязательного участия защитника в уголовном производстве и на основании полученных данных с учетом международных стандартов защиты прав лиц в уголовном производстве аргументируются авторские предложения по расширению круга оснований обязательного участия защитника в уголовном процессе Украины. В пределах исследуемой тематики, с целью выявления пробелов нормативного регулирования и предоставления авторских предложений по их решению, проанализировано действующее уголовное процессуальное законодательство, исследования соответствующей направленности, решения Европейского суда по правам человека. В соответствии с нормативным содержанием ст. 52 УПК Украины, в статье проводится группировка оснований обязательного участия защитника на следующие группы в зависимости от: 1) учета тяжести преступления; 2) учета личных данных лица, привлекаемого к уголовной ответственности; 3) особенностей уголовного производства. Вносятся предложения, направленные на совершенствование норм Уголовного процессуального законодательства Украины. Предлагается дополнение данной классификации еще одним основанием, которое связано с наличием возражения лица против подозрения и / или не признание виновности в совершении уголовного преступления. Вносятся предложения дополнить ч. 2 ст. 52 УПК Украины новым п. 10 о том, что участие защитника является обязательным в уголовном производстве при не признании подзащитным лицом подозрения, изложенное в сообщении о подозрении, и/или не признании виновным во время судебного разбирательства. ; Для певної категорії осіб в окремих випадках законодавець передбачає особливі порядки кримінального провадження, а також обов'язкову участь захисника (ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України, далі – КПК України), що створює додаткові гарантії для захисту особи у кримінальному провадженні. Тож у статті досліджено проблемні аспекти нормативного регулювання обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні. Розкривається значення обов'язкової участі захисника, який надає особі професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні. Метою статті визначено дослідження значення обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні та на підставі отриманих даних, з урахуванням міжнародних стандартів захисту прав осіб у кримінальному провадженні надані аргументовані авторські пропозиції щодо розширення кола підстав обов'язкової участі захисника у кримінальному процесі України. У межах досліджуваної тематики, з метою виявлення прогалин нормативного регулювання та надання авторських пропозицій щодо їх вирішення, проаналізоване чинне кримінальне процесуальне законодавство, дослідження відповідної спрямованості, рішення Європейського суду з прав людини. Відповідно до нормативного змісту ст. 52 КПК України у статті проводиться групування підстав обов'язкової участі захисника на такі групи залежно від: 1) урахування тяжкості злочину; 2) урахування особистих даних особи, яка притягується до кримінальної відповідальності; 3) особливостей кримінального провадження. Внесено пропозиції, спрямовані на удосконалення норм Кримінального процесуального законодавства України, зокрема, доповнення даної класифікації ще однією підставою, яка пов'язана з наявністю заперечення особою підозри та/або не визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 52 КПК України новим п. 10 про те, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо осіб при запереченні ними підозри, викладеної у повідомленні про підозру, та/або не визнанні себе винним під час судового розгляду.
The object of research is the institutional aspects of project financing of the socio-economic development of the region. One of the most problematic places is the opaque and imperfect system of applying the project approach to its financial support.The study presents a generalized and interpreted definition of project financing of the socio-economic development of the region as an innovative mechanism for financial support for the implementation of the strategic tasks of the socio-economic development of the region based on the project approach. The analysis of the problematic aspects of the institutionalization of state financial support for the development of the regions on the basis of the project approach:– funds of the State Regional Development Fund (SRDF);– subvention for the development of infrastructure of the united territorial communities (UTC);– funds of the state budget of Ukraine received from the European Union.An institutional approach has been applied to consider the mechanisms of interaction and relationships of subjects of public relations, assess their behavior in meeting the norms of distribution and use of funds for project financing. The key general and distinctive institutional aspects of project financing of socio-economic development of the regional level are identified. The main problematic aspects for improving the institutional foundations of project financing of the socio-economic development of the region are identified.It is substantiated in the work that the mismatch of projects with the objective of regional development strategies, the terms of reference for plans for their implementation, as well as lobbying for non-development projects, and «projects supporting current activities» do not contribute to the development of territories.The research results are recommended for use in practice by representatives of legislative and executive authorities making decisions on the use of project financing tools for the socio-economic development of the region. It is proposed to the expert commissions on the selection of regional development projects, the working groups on strategic planning for the development of territories to take into account the identified positive and negative factors in order to further clarify the mechanisms of state financial support for developing projects at the regional level. ; Объектом исследования являются институциональные аспекты проектного финансирования социально-экономического развития региона. Одним из самых проблемных мест является непрозрачная и несовершенная система применения проектного подхода к его финансовому обеспечению.В исследовании представлены обобщенное и интерпретированное определение проектного финансирования социально-экономического развития региона как инновационного механизма финансового обеспечения выполнения стратегических задач социально-экономического развития региона на базе проектного подхода. Проведен анализ проблемных аспектов институционализации государственной финансовой поддержки развития регионов на базе проектного подхода:– средства Государственного фонда регионального развития (ГФРР);– субвенции на развитие инфраструктуры объединенных территориальных общин (ОТО);– средства государственного бюджета Украины, полученные от Европейского Союза.Применен институциональный подход для рассмотрения механизмов взаимодействия и связей субъектов общественных отношений, оценки их поведения в выполнении норм распределения и использования средств на проектное финансирование. Определены ключевые общие и отличительные институциональные аспекты проектного финансирования социально-экономического развития регионального уровня. Установлены основные проблемные аспекты для усовершенствования институциональных основ проектного финансирования социально-экономического развития региона.В работе обосновано, что несоответствие проектов задачам региональных стратегий развития, техническим заданиям к планам с их реализации, а также лоббирования не проектов развития, а «проектов поддержки текущей деятельности» не способствуют развитию территорий.Результаты исследования рекомендовано к использованию в практической деятельности представителям законодательных и исполнительных органов власти, принимающих решения по применению инструментов проектного финансирования социально-экономического развития региона. Предложено экспертным комиссиям по отбору проектов регионального развития, рабочим группам по стратегическому планированию развития территорий учесть выявленные положительные и отрицательные факторы с целью улучшения механизмов государственной финансовой поддержки проектов развития на уровне регионов. ; Об'єктом дослідження є інституційні аспекти проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону. Одним з найбільш проблемних місць є непрозора й недосконала система застосування проектного підходу до його фінансового забезпечення.У дослідженні подано узагальнене й інтерпретоване визначення проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону як інноваційного механізму фінансового забезпечення виконання стратегічних завдань соціально-економічного розвитку регіону на базі проектного підходу. Проведено аналіз проблемних аспектів інституціоналізації державної фінансової підтримки розвитку регіонів на базі проектного підходу:– кошти Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР);– субвенції на розвиток інфраструктури об'єднаних територіальних громад (ОТГ);– кошти державного бюджету України, отримані від Європейського Союзу.Застосовано інституційний підхід для розгляду механізмів взаємодії та зв'язків суб'єктів суспільних відносин, оцінки їх поведінки у виконанні норм розподілу та використання коштів на проектне фінансування. Визначено ключові спільні та відмінні інституційні аспекти проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіонального рівня. Встановлено основні проблемні аспекти задля удосконалення інституційних засад проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону.У роботі обгрунтовано, що невідповідність проектів завданням регіональних стратегій розвитку, технічним завданням до планів з їх реалізації, а також лобіювання не розвиткових проектів, а «проектів підтримки поточної діяльності» не сприяють розвитку територій.Результати дослідження рекомендовано до використання у практичній діяльності представникам законодавчих та виконавчих органів влади, які приймають рішення щодо застосування інструментів проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону. Запропоновано експертним комісіям з відбору проектів регіонального розвитку, робочим групам зі стратегічного планування розвитку територій врахувати виявлені позитивні та негативні чинники для удосконалення механізмів державної фінансової підтримки розвиткових проектів на рівні регіонів.
The object of research is the institutional aspects of project financing of the socio-economic development of the region. One of the most problematic places is the opaque and imperfect system of applying the project approach to its financial support.The study presents a generalized and interpreted definition of project financing of the socio-economic development of the region as an innovative mechanism for financial support for the implementation of the strategic tasks of the socio-economic development of the region based on the project approach. The analysis of the problematic aspects of the institutionalization of state financial support for the development of the regions on the basis of the project approach:– funds of the State Regional Development Fund (SRDF);– subvention for the development of infrastructure of the united territorial communities (UTC);– funds of the state budget of Ukraine received from the European Union.An institutional approach has been applied to consider the mechanisms of interaction and relationships of subjects of public relations, assess their behavior in meeting the norms of distribution and use of funds for project financing. The key general and distinctive institutional aspects of project financing of socio-economic development of the regional level are identified. The main problematic aspects for improving the institutional foundations of project financing of the socio-economic development of the region are identified.It is substantiated in the work that the mismatch of projects with the objective of regional development strategies, the terms of reference for plans for their implementation, as well as lobbying for non-development projects, and «projects supporting current activities» do not contribute to the development of territories.The research results are recommended for use in practice by representatives of legislative and executive authorities making decisions on the use of project financing tools for the socio-economic development of the region. It is proposed to the expert commissions on the selection of regional development projects, the working groups on strategic planning for the development of territories to take into account the identified positive and negative factors in order to further clarify the mechanisms of state financial support for developing projects at the regional level. ; Объектом исследования являются институциональные аспекты проектного финансирования социально-экономического развития региона. Одним из самых проблемных мест является непрозрачная и несовершенная система применения проектного подхода к его финансовому обеспечению.В исследовании представлены обобщенное и интерпретированное определение проектного финансирования социально-экономического развития региона как инновационного механизма финансового обеспечения выполнения стратегических задач социально-экономического развития региона на базе проектного подхода. Проведен анализ проблемных аспектов институционализации государственной финансовой поддержки развития регионов на базе проектного подхода:– средства Государственного фонда регионального развития (ГФРР);– субвенции на развитие инфраструктуры объединенных территориальных общин (ОТО);– средства государственного бюджета Украины, полученные от Европейского Союза.Применен институциональный подход для рассмотрения механизмов взаимодействия и связей субъектов общественных отношений, оценки их поведения в выполнении норм распределения и использования средств на проектное финансирование. Определены ключевые общие и отличительные институциональные аспекты проектного финансирования социально-экономического развития регионального уровня. Установлены основные проблемные аспекты для усовершенствования институциональных основ проектного финансирования социально-экономического развития региона.В работе обосновано, что несоответствие проектов задачам региональных стратегий развития, техническим заданиям к планам с их реализации, а также лоббирования не проектов развития, а «проектов поддержки текущей деятельности» не способствуют развитию территорий.Результаты исследования рекомендовано к использованию в практической деятельности представителям законодательных и исполнительных органов власти, принимающих решения по применению инструментов проектного финансирования социально-экономического развития региона. Предложено экспертным комиссиям по отбору проектов регионального развития, рабочим группам по стратегическому планированию развития территорий учесть выявленные положительные и отрицательные факторы с целью улучшения механизмов государственной финансовой поддержки проектов развития на уровне регионов. ; Об'єктом дослідження є інституційні аспекти проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону. Одним з найбільш проблемних місць є непрозора й недосконала система застосування проектного підходу до його фінансового забезпечення.У дослідженні подано узагальнене й інтерпретоване визначення проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону як інноваційного механізму фінансового забезпечення виконання стратегічних завдань соціально-економічного розвитку регіону на базі проектного підходу. Проведено аналіз проблемних аспектів інституціоналізації державної фінансової підтримки розвитку регіонів на базі проектного підходу:– кошти Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР);– субвенції на розвиток інфраструктури об'єднаних територіальних громад (ОТГ);– кошти державного бюджету України, отримані від Європейського Союзу.Застосовано інституційний підхід для розгляду механізмів взаємодії та зв'язків суб'єктів суспільних відносин, оцінки їх поведінки у виконанні норм розподілу та використання коштів на проектне фінансування. Визначено ключові спільні та відмінні інституційні аспекти проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіонального рівня. Встановлено основні проблемні аспекти задля удосконалення інституційних засад проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону.У роботі обгрунтовано, що невідповідність проектів завданням регіональних стратегій розвитку, технічним завданням до планів з їх реалізації, а також лобіювання не розвиткових проектів, а «проектів підтримки поточної діяльності» не сприяють розвитку територій.Результати дослідження рекомендовано до використання у практичній діяльності представникам законодавчих та виконавчих органів влади, які приймають рішення щодо застосування інструментів проектного фінансування соціально-економічного розвитку регіону. Запропоновано експертним комісіям з відбору проектів регіонального розвитку, робочим групам зі стратегічного планування розвитку територій врахувати виявлені позитивні та негативні чинники для удосконалення механізмів державної фінансової підтримки розвиткових проектів на рівні регіонів.
Today, agriculture takes one of the first places to ensure the development of the country's processing industries, and is a source of raw materials and a partner in the integration and market functioning, and is also an important strategic and economic basis for solving the food problem and raising the regional agricultural production to new economic stages. Market transformational changes taking place in the agrarian sector of the Ukrainian economy require the direction of significant investment resources. In modern conditions, the investment climate in the agrarian sector is not sufficiently favorable and opportunities for attraction of investment resources, especially long-term ones, are substantially limited. Taking into account the above, one of the main directions of state policy is to create a favorable investment climate in the agricultural sector, the introduction of new mechanisms that eliminate the problems of financial provision of innovative development of agricultural enterprises.Significance of credit cooperation as a component of the financial mechanism of innovation development of the agrarian sector of the economy and development of rural areas ofUkraineis determined by the traditional importance. In the long-term plans of the government, the program provides reimbursement to cooperatives 70% of the cost for the purchase of equipment under the program of support of farming and cooperation (1 billion USD). In addition, farmers will have additional benefits in state support (compensation of 40% of the cost of equipment and 80% of the cost of seeds of Ukrainian breeding)Also in this program is a reduction in the cost of credit funds to the European level - 1-2% and the reimbursement of 90% of the cost of advisory services. In fact, credit cooperatives play a key role in the financial provision of small producers, including the purchase of new technical means, fertilizers, the implementation of otherexpenses that can be treated as costs associated with innovation.One of the most dynamic ways of attracting funding for today was agrarian forward. In 2017, the leading companies which buy grain based on the форвард - PJSC "Agrarian Fund" and PSPKKU, it was financed the agrarians in the amount of over 2 billion UAH. The success of the forwards can be explained by the reasons for the producers of agrarian products. Forward contract allows you to plan, insure manufacturers, give confidence and allow you to have a planning horizon.P2P lending is a way of borrowing funds between persons which are not related to one another without the involvement of a financial intermediary (a bank, a credit union, etc.). Usually, loans are provided through online intermediary platforms that charge a loan commission and a tool for verifying the creditworthiness of an entity.Using of Crowdfunding as a modern tool for financing small and medium business. Crowdfunding is a new, alternative source of funding. It refers to open calls to the public, usually in the Internet, to fund a project through donations, cash payments in return for remuneration, pre-ordering goods, granting loans or investing.Modern economic conditions dictate the need to introduce new, effective financial instruments into the agrarian sector ofUkraine, which in the long-term will provide innovative development. In order to achieve certain results, the country needs a new strategy for raising capital for innovation, which will use new financial instruments that will increase the motivation of the population to invest their own savings in the country's economy.USAID helpsUkraineregain its status as a breadbasket of our planet and intensify those driving forces that must be the key to economic growth in a broad public base. The main areas of this assistance include the formation of a sustainable, market-oriented strategic environment, the development of financial support mechanisms for the agrarian sector, and the development of more efficient market infrastructure for the needs of small and medium-sized producers. The Agency promotes the implementation of effective state policy in the field of agriculture, obtaining of Ukrainian enterprises access to international markets, as well as the introduction of funding mechanisms for the needs of small and medium-sized agricultural producers.Also, at the Ukrainian market there are so many new tools – letters of credit, guarantees and factoring. Further research will focus on substantiating of the national system of financial support for innovation development, taking into account the experience ofc ountries, developing a mechanism offinancial support for innovation development, based on the use of additional tools for financing the introduction of innovation in production.Thus, the publication deals with the problems of financial provision of innovative development of agricultural enterprises. Sources of formation of financial resources, reasons of unsatisfactory level of investment climate in agrarian sphere are revealed. It is determined that the use of effective financial instruments will provide innovative development of agricultural enterprises. The development of credit cooperation as an integral part of the financial mechanism of innovative development of the agrarian sector of the economy was underlined. The significanceofforwardcontracts, P2P lending as the most dynamic ways of attracting financing and development of rural are as of Ukraine, as well as crowd funding for the financing of innovative projects is grounded.Keywords: financial security, investing, lending, lending, financial instruments, agriculture ; У статті розглянуто фінансове забезпечення інновацій- ного розвитку сільськогосподарських підприємств, розкрито джерела формування фінансових ресурсів та причини незадовільного інвестиційного клімату в аграрній сфері. Визначено, що застосування дієвих фінансових інструментів забезпечує інноваційний розвиток сільськогосподарських підприємств. Підкреслено, що розвиток кредитної кооперації є активною складовою фінансового механізму інноваційного розвитку аграрного сектору економіки. Обґрунтовано важливість форвардних контрактів як одного із найдинамічніших способів залучення фінансових ресурсів та розвитку сільських територій України.Ключові слова. фінансове забезпечення, інвестування, кредиту- вання, кредитна кооперація, фінансові інструменти, сільське госпо- дарство
The article is devoted to analysis of origins of the Euro-Atlantic course formation in Ukraine, stages of its realization, directed on our state enter EU and North Atlantic Treaty Organization. The central line of the paper is to investigate the formation of the legislative national base of Euro-Atlantic integration of our state, including fixation of the Euro-Atlantic course in the Constitution of Ukraine for gaining membership in the European Union and North Atlantic Treaty Organization by our country. The special attention is paid to the place and role of the Frame document "Partnership for peace" (1994), Charter of special partnership between Ukraine and North Atlantic Treaty Organization (1997), Declaration about addition of the Charter on special partnership (2009). One of main stages of this process is a declaration in 2005 about the striving of Ukraine as a participant of "Partnership for peace" for gaining membership in NATO and creation of the Commission Ukraine-NATO. Activation of the dialogue between Ukraine and the Alliance and realization of reforms by our country gave heads of states and governments of NATO reasons in 2008 at the meeting of the Northern-Atlantic council of NATO to accept a decision that Ukraine will become a member of NATO in future. Braking factors of the process of Euro-Atlantic integration of Ukraine in 2009-2019 are indicated in the article. After 2014 Ukraine activated steps, directed on preparing to entering NATO by realization of annual National programs of cooperation NATO-Ukraine that provide realization of concrete arrangements of the legal, political, economic, protective, defending, military and resource character for attaining correspondence to criteria, norms, principles of NATO and EU in the socio-political sphere, especially prevention and counteraction to corruption, implementation of principles, realization of NATO programs for integration, transparency, accountability, introduction of honesty and decrease of corruption risks in the activity of defending institutions.One of important links of realizing the Euro-Atlantic integration course of Ukraine is the improvement of the legislative base, especially acceptance of a series of anti-corruption laws and creation of correspondent bodies. A special importance in strengthening the Euro-Atlantic course belongs to introduction of changes in the Constitution of Ukraine about irreversibility and stability of Ukraine's strivings as to entering EU and NATO in 2019.The paper analyzes problem questions of Ukraine's integration to EU and NATO and also formulates conclusions ; Статья посвящена анализу истоков и формирования евроатлантического курса Украины, этапов его реализации направленного на вступление нашего государства в ЕС и Организации Североатлантического договора. Центральной линией статьи является исследование формирования законодательной национальной базы евроатлантической интеграции нашего государства, включая закрепление евроатлантического курса в Конституцию Украины с целью получения нашим государством членства в Европейском Союзе и Организации Североатлантического договора. Особое внимание уделено месту и роли рамочный документ «Партнерство ради мира» (1994), Хартии об особом партнерстве между Украиной и Организацией Североатлантического договора (1997), Декларации о дополнении Хартии об особом партнерстве (2009). Одним из важных этапов этого процесса стало заявление о стремлении Украины, как участницы «Партнерство ради мира» в 2005г. членству в НАТО и создание Комиссии Украина-НАТО. Активизация диалога между Украиной а НАТО и проведения нашим государством реформ дало основания главам государств и правительств НАТО в 2008г. на заседании Североатлантического совета НАТО принять решение, что Украина в будущем станет членом НАТО. В статье указывается на тормозные факторы процесса евроатлантической интеграции Украины 2009-2019рр. После 2014 Украина активизировала шаги направлены на подготовку к вступлению в НАТО через реализацию ежегодных Национальных программ сотрудничества Украина-НАТО, предусматривающих осуществление конкретных мер правового, политического, экономического, безопасности, оборонного, военного и ресурсного характера и достижения соответствия критериям, нормам, принципам НАТО и ЕС в социально-политической сфере, особенно предотвращению и противодействию коррупции, имплементации принципов, выполнению программы НАТО по развитию целостности, прозрачности, подотчетных ости, введение добродетели и снижения коррупционных рисков в работе оборонных институтов.Одной из важнейших звеньев обеспечения евроатлантического интеграционного курса Украины является совершенствование законодательной базы, в частности принятие ряда антикоррупционных законов и создание соответствующих органов. Особое значение в укреплении евроатлантического курса приобрело внесении изменения в Конституцию Украины о неизменности и необратимости стремлений Украины вступить в ЕС и НАТО в 2019р.В статье анализируются проблемные вопросы интеграции Украины в ЕС и НАТО, а также сформулированы выводы. ; Стаття присвячена аналізу витоків та формування євроатлантичного курсу України, етапів його реалізації спрямованого на вступ нашої держави до ЄС та Організації Північноатлантичного договору. Центральною лінією статті є дослідження формування законодавчої національної бази євроатлантичної інтеграції нашої держави, включаючи закріплення євроатлантичного курсу в Конституції України з метою набуття нашою державою членства в Європейського Союзі та Організації Північноатлантичного договору. Особлива увага приділена місцю і ролі Рамковому документу «Партнерство заради миру» (1994), Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-атлантичного договору (1997), Декларації про доповнення Хартії про особливе партнерство (2009). Одним із важливих етапів цього процесу стала заява про прагнення України, як учасниці «Партнерство заради миру» в 2005р. набуття членства в НАТО та створення Комісії Україна-НАТО. Активізація діалогу між Україною а Альянсом та проведення нашою державою реформ дало підстави главам держав та урядів НАТО у 2008р. на засіданні Північноатлантичної ради НАТО прийняти рішення, що Україна в майбутньому стане членом НАТО. В статті вказується на гальмівні чинники процесу євроатлантичної інтеграції України 2009-2019рр. Після 2014 р. Україна активізувала кроки спрямовані на підготовку до вступу до НАТО через реалізацію щорічних Національних програм співробітництва Україна-НАТО, які передбачають здійснення конкретних заходів правового, політичного, економічного, безпекового, оборонного, військового і ресурсного характеру та досягнення відповідності критеріям, нормам, принципам НАТО та ЄС у соціально-політичній сфері, особливо запобіганню та протидії корупції, імплементації принципів, виконанню програми НАТО з розбудови цілісності, прозорості, підзвітності, запровадження доброчесності та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних інституцій.Однією із найважливіших ланок забезпечення євроатлантичного інтеграційного курсу України є вдосконалення законодавчої бази, зокрема прийняття низки антикорупційних законів та створення відповідних органів. Особливого значення в зміцненні євроатлантичного курсу набуло внесення зміни до Конституції України про незмінність та незворотність прагнень України щодо вступу до ЄС та НАТО в 2019р.В статті аналізуються проблемні питання інтеграції України до ЄС та НАТО, а також сформульовані висновки
The article is devoted to analysis of origins of the Euro-Atlantic course formation in Ukraine, stages of its realization, directed on our state enter EU and North Atlantic Treaty Organization. The central line of the paper is to investigate the formation of the legislative national base of Euro-Atlantic integration of our state, including fixation of the Euro-Atlantic course in the Constitution of Ukraine for gaining membership in the European Union and North Atlantic Treaty Organization by our country. The special attention is paid to the place and role of the Frame document "Partnership for peace" (1994), Charter of special partnership between Ukraine and North Atlantic Treaty Organization (1997), Declaration about addition of the Charter on special partnership (2009). One of main stages of this process is a declaration in 2005 about the striving of Ukraine as a participant of "Partnership for peace" for gaining membership in NATO and creation of the Commission Ukraine-NATO. Activation of the dialogue between Ukraine and the Alliance and realization of reforms by our country gave heads of states and governments of NATO reasons in 2008 at the meeting of the Northern-Atlantic council of NATO to accept a decision that Ukraine will become a member of NATO in future. Braking factors of the process of Euro-Atlantic integration of Ukraine in 2009-2019 are indicated in the article. After 2014 Ukraine activated steps, directed on preparing to entering NATO by realization of annual National programs of cooperation NATO-Ukraine that provide realization of concrete arrangements of the legal, political, economic, protective, defending, military and resource character for attaining correspondence to criteria, norms, principles of NATO and EU in the socio-political sphere, especially prevention and counteraction to corruption, implementation of principles, realization of NATO programs for integration, transparency, accountability, introduction of honesty and decrease of corruption risks in the activity of defending institutions.One of important links of realizing the Euro-Atlantic integration course of Ukraine is the improvement of the legislative base, especially acceptance of a series of anti-corruption laws and creation of correspondent bodies. A special importance in strengthening the Euro-Atlantic course belongs to introduction of changes in the Constitution of Ukraine about irreversibility and stability of Ukraine's strivings as to entering EU and NATO in 2019.The paper analyzes problem questions of Ukraine's integration to EU and NATO and also formulates conclusions ; Статья посвящена анализу истоков и формирования евроатлантического курса Украины, этапов его реализации направленного на вступление нашего государства в ЕС и Организации Североатлантического договора. Центральной линией статьи является исследование формирования законодательной национальной базы евроатлантической интеграции нашего государства, включая закрепление евроатлантического курса в Конституцию Украины с целью получения нашим государством членства в Европейском Союзе и Организации Североатлантического договора. Особое внимание уделено месту и роли рамочный документ «Партнерство ради мира» (1994), Хартии об особом партнерстве между Украиной и Организацией Североатлантического договора (1997), Декларации о дополнении Хартии об особом партнерстве (2009). Одним из важных этапов этого процесса стало заявление о стремлении Украины, как участницы «Партнерство ради мира» в 2005г. членству в НАТО и создание Комиссии Украина-НАТО. Активизация диалога между Украиной а НАТО и проведения нашим государством реформ дало основания главам государств и правительств НАТО в 2008г. на заседании Североатлантического совета НАТО принять решение, что Украина в будущем станет членом НАТО. В статье указывается на тормозные факторы процесса евроатлантической интеграции Украины 2009-2019рр. После 2014 Украина активизировала шаги направлены на подготовку к вступлению в НАТО через реализацию ежегодных Национальных программ сотрудничества Украина-НАТО, предусматривающих осуществление конкретных мер правового, политического, экономического, безопасности, оборонного, военного и ресурсного характера и достижения соответствия критериям, нормам, принципам НАТО и ЕС в социально-политической сфере, особенно предотвращению и противодействию коррупции, имплементации принципов, выполнению программы НАТО по развитию целостности, прозрачности, подотчетных ости, введение добродетели и снижения коррупционных рисков в работе оборонных институтов.Одной из важнейших звеньев обеспечения евроатлантического интеграционного курса Украины является совершенствование законодательной базы, в частности принятие ряда антикоррупционных законов и создание соответствующих органов. Особое значение в укреплении евроатлантического курса приобрело внесении изменения в Конституцию Украины о неизменности и необратимости стремлений Украины вступить в ЕС и НАТО в 2019р.В статье анализируются проблемные вопросы интеграции Украины в ЕС и НАТО, а также сформулированы выводы. ; Стаття присвячена аналізу витоків та формування євроатлантичного курсу України, етапів його реалізації спрямованого на вступ нашої держави до ЄС та Організації Північноатлантичного договору. Центральною лінією статті є дослідження формування законодавчої національної бази євроатлантичної інтеграції нашої держави, включаючи закріплення євроатлантичного курсу в Конституції України з метою набуття нашою державою членства в Європейського Союзі та Організації Північноатлантичного договору. Особлива увага приділена місцю і ролі Рамковому документу «Партнерство заради миру» (1994), Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-атлантичного договору (1997), Декларації про доповнення Хартії про особливе партнерство (2009). Одним із важливих етапів цього процесу стала заява про прагнення України, як учасниці «Партнерство заради миру» в 2005р. набуття членства в НАТО та створення Комісії Україна-НАТО. Активізація діалогу між Україною а Альянсом та проведення нашою державою реформ дало підстави главам держав та урядів НАТО у 2008р. на засіданні Північноатлантичної ради НАТО прийняти рішення, що Україна в майбутньому стане членом НАТО. В статті вказується на гальмівні чинники процесу євроатлантичної інтеграції України 2009-2019рр. Після 2014 р. Україна активізувала кроки спрямовані на підготовку до вступу до НАТО через реалізацію щорічних Національних програм співробітництва Україна-НАТО, які передбачають здійснення конкретних заходів правового, політичного, економічного, безпекового, оборонного, військового і ресурсного характеру та досягнення відповідності критеріям, нормам, принципам НАТО та ЄС у соціально-політичній сфері, особливо запобіганню та протидії корупції, імплементації принципів, виконанню програми НАТО з розбудови цілісності, прозорості, підзвітності, запровадження доброчесності та зниження корупційних ризиків у роботі оборонних інституцій.Однією із найважливіших ланок забезпечення євроатлантичного інтеграційного курсу України є вдосконалення законодавчої бази, зокрема прийняття низки антикорупційних законів та створення відповідних органів. Особливого значення в зміцненні євроатлантичного курсу набуло внесення зміни до Конституції України про незмінність та незворотність прагнень України щодо вступу до ЄС та НАТО в 2019р.В статті аналізуються проблемні питання інтеграції України до ЄС та НАТО, а також сформульовані висновки
law of the Russian Empire of the XIX century. – Article.The article analyzes the source of city law – the Lawson Statuses, the decisions of which were concentrated inthe IX volume of the Code of Laws of the Russian Empireof the second third of the XIX – early XX centuries. Theirlegal impact on the development of urban self-governmentin the cities of the state of the specified historical periodis determined.In the middle of the XIX century, on the territory ofthe European part and Siberia of the Russian Empire,there were about 730 cities with the right of selfgovernmentand governing bodies of various state status(provincial, county, state, etc.). City law in all cities ofthe Russian Empire and in Ukrainian cities in particularat the beginning of the XIX century was not standard, butdiffered in some of them by its sources. This means thata unified system of city legislation was not yet formed atthat time.The codification of all-Russian legislation, includingcity legislation, was founded on January 31, 1826 bythe issuance of a personal decree "On the abolition ofthe Commission for the drafting of laws and on theestablishment of the Chancellery under His ImperialMajesty's Personal of office of special Branch forimplementation of the Code of domestic laws". Normativeacts about the legal status of certain statuses werecollected in the 9th Code of the laws of the RussianEmpire of 1833 called "Code of Laws on the People'sStatuses in the State", consisting of two books dividedinto corresponding sections and articles. The revision ofthe Code of Laws of the Russian Empire was carried outfive times during 1834–1915. In 1915, the last one duringthe monarchy, a combined three-volume edition of theCode of Laws of the Russian Empire, was issued where thenorms of city law were concentrated in the second volume.The main attention in this study is devoted to theprovisions of the ninth volume of "Laws on Statuses" ofthe Code of Laws of the Russian Empire of 1857 becausethey became the main legal basis for the preparation ofa new collection of municipal legislation and remained inforce during the reform of municipal government.The legal sources in the preparation of the ninthvolume of the "Laws on Statuses", namely the First Bookof Chapter III "On Urban Dwellers" and the Second Bookof Chapter II, Chapter III "On Acts of the Statuses ofUrban Dwellers" of the 1857 Code for compilers, were:Instructions to Magistrates 1724; Charter of rightsand benefits to the cities of the Russian Empire in1785; Manifesto on the establishment of a new status ofhonorary citizens in 1832; Statutes of the first half of theXIX century (Charter of Taxes, Charter of Trade, Charterof Municipal Economy); nominal and senate decrees,instructions, regulations, manifestos, etc.Structurally, Chapter III of the first book "On UrbanDwellers" of the ninth volume of the "Laws on Statuses"of the 1857 Code consisted of five chapters divided intosections and articles. Characterizing the main provisionsof Chapter Three "On Urban Dwellers" of the ninthvolume of the "Laws on Statuses" of the 1857 Code, itis necessary to point out the importance of compilingthe concept of "urban dweller" in two formulations "ingeneral" and "in particular". The relevant chapters ofthe Laws on Statuses contained norms that defined theevidence of urban status, the rights of urban status inurban communities, the transition from urban statusand termination of its rights, acquisition and enrollmentof honorary citizenship and its rights and benefits.Separately, the Laws on Statuses contained norms on actsof status of city dwellers. Norms of the provisions of theLaws on Statuses during the XIX century were a propermeans of legal regulation of social relations in the cities ofthe Russian Empire in the field of urban self-government. ; Вовк О. Й. Закони про стани як джерело міськогоправа Російської імперії ХІХ ст. – Стаття.У дослідженні проаналізовано джерело місько-го права – Закони про стани, постанови яких булизосередженів ІХ томі Зводу законів Російської імперіїдругої третини XІХ ст. – початку ХХ ст. Визначено їхправовий вплив на розвиток міського самоврядуванняв містах держави зазначеного історичного періоду.В середині ХІХ ст. на території європейської части-ни та Сибіру Російської імперії налічувалося близько730 міст із правом самоврядування та органами управ-ління різного державного становища (губернські,повітові, штатні тощо). Міське право в усіх містахРосійської імперії загалом та в українських зокремана початку ХІХ ст. було не стандартним, а відрізня-лося в деяких із них своїми джерелами. Тобто на тойчас ще не була сформована єдина система міськогозаконодавства.Кодифікація загальноросійського законодавства,зокрема і міського, була започаткована 31 січня1826 р. виданням іменного указу «Про скасування Ко-місії складання законів і про заснування при Особистіййого імператорської величності канцелярії особливо-го Відділення для здійснення Уложення вітчизнянихзаконів». Нормативні акти про правове становищеокремих станів були зосереджені у томі ІХ Зводу зако-нів Російської імперії 1833 р. під назвою «Звід Законівпро стан людей у державі», що складався з двох книг,поділених на відповідні розділи та статті. Перевидан-ня Зводу законів Російської імперії здійснювалосявпродовж 1834–1915 рр. п'ять разів. У 1915 р. буловидане останнє за часів монархії об'єднане тритомневидання Зводу законів Російської імперії, у ІІ томі яко-го були зосереджені саме норми міського права.Основна увага в статті присвячена постановамІХ тому «Законів про стани» Зводу законів Російськоїімперії 1857 р., адже вони стали головною правовоюосновою під час підготовки нового збірника міськогосамоврядного законодавства та залишалися чиннимиу період проведення реформ органів міського самовря-дування.Правовими джерелами під час підготовки ІХ тому«Законів про стани», а саме: Книги І Розділу ІІІ «Проміських обивателів» та Книги другої Розділу ІІ Главитретьої «Про акти стану міських обивателів» Зводу1857 р., для укладачів стали: Інструкція магістратам1724 р.; Грамота на права та вигоди містам Російськоїімперії 1785 р.; Маніфест про встановлення нового ста-ну почесних громадян 1832 р.; Статути першої полови-ни ХІХ ст. (Статут про податки, Статут торговий, Ста-тут про міське господарство); іменні та сенатські укази,інструкції, положення, маніфести тощо.Структурно Розділ ІІІ «Про міських обивателів»Книги І тому ІХ «Законів про стани» Зводу 1857 р. скла-дався з п'яти глав, поділених на відділення та статті.Характеризуючи основні положення Розділу ІІІ «Проміських обивателів» ІХ тому «Законів про стани» Зво-ду 1857 р., потрібно вказати на важливість визначенняукладачами поняття «міський обиватель» у двох фор-мулюваннях: «загалом» та «в особливості». У відповід-них главах Законів про стани були розміщені норми, щовизначали докази міського стану, права міського станув складі міських громад, перехід із міського стану таприпинення його прав, надбання і зарахування статусупочесного громадянина та його права і переваги. Окре-мо Закони про стани вміщували норми про акти стануміських обивателів. Норми положень Законів про ста-ни впродовж ХІХ ст. були належним засобом правовогорегулювання суспільних відносин у містах Російськоїімперії у сфері міського самоврядування.
Relevance of the research. A scientific and theoretical analysis of the legislation in the field of monitoring of land use and protection was carried out. The problem of information imperfection on the quantitative and qualitative state of land resources, which is the basis of land monitoring, was identified. The problem of land monitoring is the imperfection of the monitoring system itself, namely the collection of information on the land state, the spread of degradation processes by various entities of monitoring. The current Regulations on land monitoring were considered and it is proposed to provide for the expansion of the types of analytical work, to adapt the European standards in the selection, transportation and storage of soil samples, to impose mandatory quality control on all works. According to the current legislation of Ukraine, the main task of monitoring is to monitor the dynamics of the processes taking place in the field of land management. Monitoring data are used in making decisions on construction, establishing permitted types of land use, which help prevent land degradation. The updated monitoring data enable public administration bodies to make appropriate demands to land users to eliminate the violations in the field of land use and protection, as well as to bring to justice those responsible for these violations. To ensure the effective functioning of the unified monitoring system, it is necessary to solve a number of organizational, technical and other problems. The main disadvantages of this system are the obsolescence of technical, methodological and information equipment of the monitoring system centers used during observations; lack of a single observation network; inconsistency of separate information technologies used by different entities of monitoring; inconsistency of normative-technical and normative-legal provision with modern requirements. These problems can be solved by creating a new network of observations, but it requires a large amount of funding. The Concepts of the State Target Program for the development of land relations in Ukraine and the Concepts of the State Program for Environmental Monitoring were considered, which provide for the improvement of the land monitoring by maximizing the existing potential and gradual improvement of organizational, legal, methodological and technical support of the monitoring system, taking into account current information needs and the recommendations of the UN Economic Commission for Europe. A necessary requirement for the effective counteraction to violations of land legislation and non-compliance with the norms of rational land use is the improvement of the regulatory framework for land monitoring. It is necessary to clearly specify the following: the purpose and objectives of monitoring as well as the methods of its implementation; main stages and steps of the land monitoring procedure; powers of the implementation entities of this procedure; basic criteria and standards for evaluating the state of land resources and crisis detection. It is also necessary to develop and legislate the procedure for Ukraine's participation in international monitoring studies on land conditions, etc. Currently in Ukraine there is no single methodology for conducting observations, due to the lack of monitoring networks, as well as a modern information system on the state of natural resources, in particular - land. According to scientists, the monitoring requirements are currently met only by agrochemical inspection of agricultural land, however, it is not monitoring: certification does not give a complete picture of land condition; it is not carried out on permanent plots and by a very limited list of indicators and focuses only on the evaluation of individual characteristics, without identifying numerous other physical, chemical and biological indicators. Conclusions. According to the current legislation, the land monitoring system is improved by defining and developing standards and regulations in the field of land use and protection, including protection and reproduction of soil fertility. Improving the land monitoring procedure in Ukraine requires the development and implementation of a set of mechanisms for coordinating the interaction and coordination of all monitoring entities using a single system of methods and technologies in planning, organizing and conducting observations and joint activities, which will facilitate the rapid response of local executive bodies and governments to the occurrence or threat of emergencies and proper control over their development and elimination of consequences. The main areas of developing the land monitoring system include: improving organizational and legal support of monitoring; establishing a single integrated monitoring system; optimizing land monitoring methods, determining and developing standards and regulations in the field of land use and protection; ensuring the integration of information resources; strengthening the coordination of the activities of monitoring entities and data management within the state system of land monitoring in Ukraine; participating in international monitoring studies on land condition and harmonization of national standards with the international ones in order to integrate the national land monitoring system in the international systems. ; Проведено науково-теоретичний аналіз законодавства у сфері моніторингу використання та охорони земель. Визначено проблему недосконалості відомостей про кількісний та якісний стан земельних ресурсів. Розглянуто чинне Положення про моніторинг земель та запропоновано передбачити розширення видів аналітичних робіт і перейти на європейські стандарти якості. Згідно з чинним законодавством України,основною задачею моніторингу є спостереження за динамікою процесів, що відбуваються у сфері землеустрою. Оновлені дані моніторингу дозволяють органам державного управління висувати відповідні вимоги до землекористувачів щодо усунення правопорушень у галузі використання і охорони земель. Розглянуто Концепції Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні та Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища. Документами передбачено удосконалення процедури моніторингу земель шляхом максимального використання існуючого потенціалу та поетапного удосконалення забезпечення системи моніторингу. Удосконалення процедури моніторингу земель в Україні передбачає необхідність розроблення та запровадження комплексу механізмів узгодження взаємодії усіх суб'єктів проведення моніторингу із застосуванням єдиної системи методів і технологій під час планування, організації та проведення спостережень. Це сприятиме оперативному реагуванню місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на виникнення надзвичайних ситуацій та належному контролю за ліквідацією наслідків. До основних напрямків розвитку системи моніторингу земель пропонуємо віднести: вдосконалення організаційно-правового забезпечення моніторингу; створення єдиної системи моніторингу; оптимізацію методики проведення моніторингу земель, визначення та розробку стандартів і нормативів; посилення координації діяльності суб'єктів моніторингу та управління даними в рамках функціонування державної системи моніторингу земель в Україні; участь у міжнародних моніторингових дослідженнях щодо стану земель та входження національної системи моніторингу земель до складу міжнародних систем.
The analysis of life and treacherous path of Oleksandr Sviatotskyi – a prominent contemporary Ukrainian lawyer, Doctor of Law, professor, full member (academician) of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, honored lawyer of Ukraine, director general of the oldest in Ukraine national law journal "Law of Ukraine", honorary professor at the Zaporizhzhya National University – is carried out.After graduating from the Ivan Franko State University of Lviv, he was appointed to the position of responsible secretary of the juvenile affairs commission of the Lviv City Executive Committee in 1980. From his student years, O. Sviatotskyi was attracted to scientific and pedagogical activity. During 1983–1990 he was a graduate student, assistant, senior lecturer, associate professor at the department of criminal law and process at the Law Faculty of the Ivan Franko State University of Lviv. Professor V. Kulchytskyi, who in the Soviet period formed patriotism among students, instilled in them a love of their mother tongue, Ukrainian traditions, introduced the students of the Law Faculty to such outstanding milestones of Ukrainian law, such as "The rights under which the people of Little Russia are being tried", "Extract of Little Russian rights", "Assembly of Little Russian rights", "Court and punishment in the rights of Little Russians" etc., had an important influence on O. Sviatotskyi. Professor V. Kulchytskyi was one of the few lecturers at the Law Faculty of the Lviv University who, during Soviet times, lectured and conducted seminars exclusively in Ukrainian. One of the well-known students and the followers of Professor V. Kulchytskyi was O. Sviatotskyi, who was interested in the problems of establishing and developing of the Bar in Ukraine. The research was completed in 1987, when the young scholar successfully defended his thesis for the degree of the Candidate of Law in a specialty 12.00.01 on the topic: "Establishment and Development of the Soviet Bar (Historical and Legal Aspect)". In 1990 he was awarded the scientific title of the associate professor. In 1990, he became a doctoral student at the Kyiv State University after T. Shevchenko. His research persistence and hard work allowed him to successfully defend in 1995 his thesis for the degree of the Doctor of Law in a specialty 12.00.01 on the topic: "The Bar in the Legal Mechanism for the Protection of Citizens' Rights (Historical and Legal Research)". Since 1994, O. Sviatotskyi has been at the same time engaged in the Bar, which enabled him to become a co-founder and senior partner of the Kairos Law Firm in 1995.One of the greatest achievements of O. Sviatotskyi is his highly professional work as the director general of the oldest law journal in Ukraine, "Law of Ukraine", which started in October 1995 and continues to this day.From 1996 to the present O. Sviatotskyi is a co-founder and president of the "In Yure" Publishing House". In 1997 he was awarded the academic title of professor. In 2000 he was elected an associate member of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. In 2000–2001 and 2003–2004 he was appointed Public Advisor to the Prime Ministers of Ukraine, and from 2002 to 2004 appointed as Advisor to the Minister of Transport and Communications of Ukraine, H. Kirpa. From 2001 to 2004, he held the position of Director of the Scientific Research Institute of Intellectual Property of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. In 2009, he was elected a full member (academician) of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. Since October 2014, a co-founder and president of the "All-Ukrainian Charitable Foundation for European Integration, Security and Humanitarian Projects "Revival of Ukraine". In November 2015, by the Bar Council he was appointed the chairman of the Scientific Advisory Board of the National Bar Association of Ukraine. From December 2015 to August 2017, Rector of the High Bar School of the National Bar Association of Ukraine. From June 2016 to August 2019, Adviser to the First Vice Prime Minister of Ukraine on a public basis. The main directions of scientific research are: constitutional law, organization of public authority, theory and history of state and law of Ukraine, philosophy of law, judiciary, intellectual property law, development and modern legal position of the institution of the Bar.Olexandr Dmytrovych's scientific work comprises more than 200 scientific works, among which are monographs, textbooks, manuals, scientific articles. Their topics relate to the most relevant issues of legal science, in particular: history of the state and law, philosophy, methodology, legal system, intellectual property, international public and private law, etc. Among the most important are: "The Bar: History and Modernity" (co-authored, 1997), "History of the State and Law of Ukraine: In 2 vols". (co-authored, 2000), "Intellectual Property in Ukraine: In 4 vols". (co-authored, 2002), "Intellectual Property Law" (co-authored, 2002), "International Commercial Arbitration in Ukraine: Theory and Law" (co-authored, 2007), "Intellectual Property Law: Academic Course" (co-authored, 2007), "The Encyclopedic Reference Book of the Future Barrister" (co-authored, 2009), "Power in Ukraine: Ways to Effectiveness" (co-authored, 2010), "The Great Encyclopedic Legal Dictionary" (co-authored, 2012), "Qualifying (Bar) Examination in 17 Books" (co-authored, 2017) and others.O. Sviatotskyi is actively involved in public life. He is a member of the Scientific Advisory Councils of the Supreme Economic Court of Ukraine; the High Specialized Court of Ukraine for Civil and Criminal Cases; Board of Publishers of Additions to the "Law of Ukraine" journal – "Student Law Journal", "Pravobukvaryk" collection; editorial boards of the "Collection of International Treaties of Ukraine", the law journal for students "Alphabet of Law", the scientific and practical professional journal "European Law"; editorial boards of the scientific and practical professional journal "International Law", scientific and practical journal "Judicial Practice"; the Scientific Council of the journal "Rehabilitation and Bankruptcy"; editorial boards of the journals "Bulletin of the National Academy of the Prosecutor's Office", "Civil Justice. Case Law in Civil Cases", "Administrative Justice. Case Law in Administrative Cases", "Criminal Justice. Case Law in Criminal Cases ", "Economic Litigation. Case Law in Economic Litigation"; editorial boards of the journals "Journal of Civil and Criminal Justice", "Bulletin of Economic Litigation"; All-Ukrainian Interagency Coordination and Methodological Council for Legal Education of the Population; the Scientific Council for Coordination of Fundamental Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine; as well as a scientific editor of the supplement to the Law of Ukraine journal – the collection of the "European Court of Human Rights. Case Law". His appointment as a member of the aforementioned reputable institutions was an appreciation of his high professionalism, versatility and principality as a distinguished legal scholar and practitioner.Olexandr Dmytrovych's scientific, pedagogical and professional achievements are highly appreciated by the state and his colleagues. Professor O. Sviatotskyi has numerous state and departmental awards: Honored Lawyer of Ukraine (1997), Orders of Merit of III, II, and I degrees (2002, 2007, 2018), Honorary Diploma of the Cabinet of Ministers of Ukraine (2003), Certificate of Honor Of the Verkhovna Rada of Ukraine (2004), Acknowledgment from the Prosecutor General of Ukraine (2012), Honorary Distinction of the Constitutional Court of Ukraine (2012), Honorary Distinction of the Supreme Economic Court of Ukraine (2012), Medal for Merit in Advocacy Development (2012), Honorary Distinction of Odessa National Law Academy of the II degree (2012), Honorary Diploma of the Secretariat of the National Union of Journalists of Ukraine (2012), Diploma of the Kyiv Research Institute of Forensic Expertise of the Ministry of Justice of Ukraine (2012), insignia "Honorary Distinction of the Ukrainian Section of the International Police Association" (2015), laureate of the Yaroslav the Wise Award and others.Professor O. Sviatotskyi's greatest achievement of his tireless work for the affirmation of Ukraine's state independence in recent years, is the publication of the following photo albums on his initiative and the most active participation: "Maidan – the Revolution of Dignity. 2013–2014", in Ukrainian; "Neither Glory nor Freedom of Ukraine is Dead Yet!", in Ukrainian; "Belovezha Accords of December 8, 1991. The Point of No Return", in Ukrainian; "Belovezha Accords of December 8, 1991. The Point of No Return", in English; "For Ukraine, for Its Fate, for Honor and Freedom, for the People!", in Ukrainian; "For Ukraine, for Its Fate, for Honor and Freedom, for the People!", in English; "The Governments of Ukraine. Towards the Restoration and Establishment of Statehood", in Ukrainian; "The Governments of Ukraine. Towards the Restoration and Establishment of Statehood", in English; "Reader" by Markian Shashkevych; "The Ukrainian Insurgent Army" (75th Anniversary); "Ukrainian Statehood: Origins, Stages of Formation and Development". ; Проаналізовано життєвий і творчий шлях Олександра Дмитровича Святоцького – визначного сучасного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, дійсного члена (академіка) Національної академії правових наук України, заслуженого юриста України, генерального директора найстарішого в Україні загальнонаціонального юридичного журналу «Право України», почесного професора Запорізького національного університету.З'ясовано, що після закінчення Львівського державного університету імені Івана Франка за скеруванням з 1980 року працював відповідальним секретарем комісії у справах неповнолітніх Львівського міськвиконкому. Зі студентських років О. Д. Святоцького приваблювала науково-педагогічна діяльність. Упродовж 1983–1990 років – аспірант, асистент, старший викладач, доцент кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Важливий вплив на О. Д. Святоцького мав професор В. С. Кульчицький, який ще у радянський період, формував у студентів патріотизм, прищеплював їм любов до рідної мови, до українських традицій, знайомив студентів юридичного факультету з такими видатними пам'ятками українського права, як «Права, за якими судиться малоросійський народ», «Екстракт малоросійських прав», «Зібрання малоросійських прав», «Суд і розправа в правах малоросійських» та ін. Професор В. С. Кульчицький був одним із небагатьох викладачів на юридичному факультеті Львівського університету, які у часи радянської влади читали лекції і проводили семінарські заняття винятково українською мовою. Одним із відомих учнів і послідовників професора В. С. Кульчицького був О. Д. Святоцький, якого цікавили проблеми становлення і розвитку адвокатури в Україні. Наукове дослідження було завершено 1987 року, коли молодий учений успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 на тему: "Заснування і розвиток радянської адвокатури (історико-правовий аспект)". У 1990 році йому присвоєно вчене звання доцента, цього ж року він став докторантом юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Дослідницька наполегливість і працьовитість допомогли йому у 1995 році успішно захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 на тему: "Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (історико-правове дослідження)". З 1994 року О. Д. Святоцький паралельно займався адвокатською діяльністю, що дало йому можливість у 1995 році стати співзасновником і старшим партнером Адвокатського об'єднання "Адвокатська компанія «Кайрос»".Одним із найбільших досягнень О. Д. Святоцького є його високопрофесійна діяльність на посаді генерального директора найстарішого в Україні юридичного журналу "Право України", яка розпочалася з жовтня 1995 року й успішно триває до сьогодні.Від 1996 року і до сьогодні О. Д. Святоцький є співзасновником і президентом ТОВ "Видавничий Дім «Ін Юре»". У 1997 році йому присвоєно вчене звання професора, у 2000 році обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України. У 2000–2001 та 2003–2004 роках його призначено Радником Прем'єр-міністрів України на громадських засадах. З 2002 до 2004 року працював радником Міністра транспорту і зв'язку України Г. М. Кірпи. З 2001 до 2004 року займав посаду директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України. У 2009 році обраний дійсним членом (академіком) Національної академії правових наук України. З жовтня 2014 року співзасновник і президент Благодійної організації «Всеукраїнський благодійний фонд європейської інтеграції, безпеки і гуманітарних проектів "Відродження України". У листопаді 2015 року Радою адвокатів України призначений головою Науково-консультативної ради при Національній асоціації адвокатів України. З грудня 2015 року до серпня 2017 року ректор Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України. З червня 2016 року до серпня 2019 року радник Першого віце-прем'єр-міністра України на громадських засадах. Основні напрями наукових досліджень: конституційне право, організація публічної влади, теорія та історія держави і права України, філософія права, судоустрій, право інтелектуальної власності, розвиток та сучасне правове положення інституту адвокатури.
Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was presented to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.
Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was presented to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.
For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was presented to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko. ; Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко.
