Suchergebnisse

The main directions ofSerbia's foreign policy were formed under very difficult conditions.Belgradedeclared the pro-European vector of foreign policy aimed at integration, but at the same time Serbia-EU relations are not well developed and some problems complicated the situation: lack of the cooperation with the International Tribunal for the Former Yugoslavia and the problem of Kosovo independence. The difficulty of the first problem is connected with the lack support among Serbian for the cooperation with the ICTY. Despite the fact that the authorities of the country have cooperated with the ICTY,Serbiastill has supporters of the policies of S. Milosevic, who, of course, oppose such cooperation. The extradition of criminals to an international tribunal is considered as national humiliation. Another painful point in the relationship betweenSerbiaand the EU is the problem of independence of Kosovo. The EU is in favor of normalizing relations betweenBelgradeand Pristina; forSerbia, this means giving up its claim to Kosovo. A corresponding document was signed under the patronage of the EU representatives for normalize relations between two sides. At the same time, the EU is trying to engageSerbiain cooperation through a number of initiatives aimed to preparing for integration. These initiatives were primarily aimed at financing the necessary reforms.Since the 2000s, the influence of theRussian Federationin the region has increased, andSerbiahas been the most "sensitive" country to Russian policy. TheRussian Federation, in contrast to the EU, does not have such a strong economic influence, but seeks to compensate with rhetoric about a common historical past, cultural and religious ties. The Orthodox Church has a special role in the development of bilateral relations. It is emphasised on the common religion. In addition,Russiasupports the Serbian position on the Kosovo issue. It is very important because theRussian Federationis a member of the UN Security Council and can use the right of veto in favor ofSerbia. At the beginning of the 21st century,RussiaconsideredSerbiaas a transit country for energy supplies toEurope, considering this fact, invested heavily in the country's energy sector, but South Stream remained unrealized. If it is considered the volume of trade between the two countries, then of course, energy trade prevails. ; Основные направления внешней политики Сербии формировались в достаточно сложных условиях. Белград задекларировал проевропейский вектор внешней политики, направленный на интеграцию, но вместе с тем отношения Сербия-ЕС складываются недостаточно удачно, и усложняются некоторыми проблем: сотрудничество с Международным трибуналом по бывшей Югославии и проблема Косово. Сложность первой проблемы заключается, в тому, что в сербском обществе нет однозначной поддержке сотрудничества с МТБЮ. Несмотря на то, что власти страны пошли на сотрудничество с МТБЮ, в Сербии все еще есть сторонники политики С. Милошевича, которые, конечно же, выступают против. Выдачу преступников международному трибуналу рассматривают как национальное унижение. Еще одной болевой точкой во взаимоотношениях между Сербией и ЕС, является проблема независимости Косово. ЕС выступает за нормализацию отношений между Белградом и Приштиной, для Сербии это означает отказ от притязания на Косово. Для нормализации отношений был подписан соответствующий документ под патронажем представителей ЕС. Вместе с тем ЕС пытается привлечь Сербию к сотрудничеству через ряд инициатив, направленных на подготовку к интеграции. Эти инициативы, прежде всего были направлены на финансирование необходимых реформ. Начиная с 2000-х, усиливается влияние РФ в регионе, а Сербия является наиболее «чувствительной» страной к политике России. РФ, в отличие, от ЕС не имеет такого сильного экономического влияния, но стремится это компенсировать риторикой об общем историческом прошлом, культурных и религиозных связях. Особую роль в развитии двусторонних отношений имеет православная церковь, акцент делается на общности религий. Кроме того, Россия занимает про сербскую позицию в Косовском вопросе, что является немаловажным, так как РФ член СБ ООН и может воспользоваться правом вето в пользу Сербии. В начале ХХІ века Россия рассматривала Сербию в качестве транзитной страны для поставок энергоносителей в Европу, учитывая этот факт, инвестировала значительные средства в энергетический сектор страны, но «Южный поток», так и остался нереализованным. Если рассматривать объем товарооборота между двумя странами, то конечно же, преобладает торговля энергоносителями. ; Основні напрямки зовнішньої політики Сербії формувалися в досить складних умовах. Белград задекларував проєвропейський вектор зовнішньої політики, спрямований на інтеграцію, але в той же час відносини Сербія-ЄС складаються досить вдало, і ускладнюються деякими проблем: співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії і проблема Косово. Складність першої проблеми полягає, в тому, що в сербському суспільстві немає однозначної підтримки співпраці з МТКЮ. Незважаючи на те, що влада країни пішла на співпрацю з МТКЮ, в Сербії все ще є прихильники політики С. Мілошевича, які, звичайно ж, виступають проти. Видачу злочинців міжнародному трибуналу розглядають як національне приниження. Ще однією больовою точкою у взаєминах між Сербією і ЄС, є проблема незалежності Косово. ЄС виступає за нормалізацію відносин між Белградом і Пріштіною, для Сербії це означає відмову від домагання на Косово. Для нормалізації відносин був підписаний відповідний документ під патронажем представників ЄС. Разом з тим ЄС намагається залучити Сербію до співпраці через ряд ініціатив, спрямованих на підготовку до інтеграції. Ці ініціативи, перш за все були спрямовані на фінансування необхідних реформ.Починаючи з 2000-х, посилюється вплив РФ в регіоні, а Сербія є найбільш «чутливої» країною до політики Росії. РФ, на відміну, від ЄС не має такого сильного економічного впливу, але прагне це компенсувати риторикою про загальний історичне минуле, культурних і релігійних зв'язках. Особливу роль у розвитку двосторонніх відносин має православна церква, акцент робиться на спільності релігій. Крім того, Росія займає про сербську позицію в Косівському питанні, що є важливим, так як РФ член РБ ООН і може скористатися правом вето на користь Сербії. На початку ХХІ століття Росія розглядала Сербію як транзитна країна для поставок енергоносіїв до Європи, враховуючи цей факт, інвестувала значні кошти в енергетичний сектор країни, але «Південний потік», так і залишився нереалізованим. Якщо розглядати обсяг товарообігу між двома країнами, то звичайно ж, переважає торгівля енергоносіями.

Основні напрямки зовнішньої політики Сербії формувалися в досить складних умовах. Белград задекларував проєвропейський вектор зовнішньої політики, спрямований на інтеграцію, але в той же час відносини Сербія-ЄС складаються досить вдало, і ускладнюються деякими проблем: співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії і проблема Косово. Складність першої проблеми полягає, в тому, що в сербському суспільстві немає однозначної підтримки співпраці з МТКЮ. Незважаючи на те, що влада країни пішла на співпрацю з МТКЮ, в Сербії все ще є прихильники політики С. Мілошевича, які, звичайно ж, виступають проти. Видачу злочинців міжнародному трибуналу розглядають як національне приниження. Ще однією больовою точкою у взаєминах між Сербією і ЄС, є проблема незалежності Косово. ЄС виступає за нормалізацію відносин між Белградом і Пріштіною, для Сербії це означає відмову від домагання на Косово. Для нормалізації відносин був підписаний відповідний документ під патронажем представників ЄС. Разом з тим ЄС намагається залучити Сербію до співпраці через ряд ініціатив, спрямованих на підготовку до інтеграції. Ці ініціативи, перш за все були спрямовані на фінансування необхідних реформ.Починаючи з 2000-х, посилюється вплив РФ в регіоні, а Сербія є найбільш «чутливої» країною до політики Росії. РФ, на відміну, від ЄС не має такого сильного економічного впливу, але прагне це компенсувати риторикою про загальний історичне минуле, культурних і релігійних зв'язках. Особливу роль у розвитку двосторонніх відносин має православна церква, акцент робиться на спільності релігій. Крім того, Росія займає про сербську позицію в Косівському питанні, що є важливим, так як РФ член РБ ООН і може скористатися правом вето на користь Сербії. На початку ХХІ століття Росія розглядала Сербію як транзитна країна для поставок енергоносіїв до Європи, враховуючи цей факт, інвестувала значні кошти в енергетичний сектор країни, але «Південний потік», так і залишився нереалізованим. Якщо розглядати обсяг товарообігу між двома країнами, то звичайно ж, переважає торгівля енергоносіями. ; Основные направления внешней политики Сербии формировались в достаточно сложных условиях. Белград задекларировал проевропейский вектор внешней политики, направленный на интеграцию, но вместе с тем отношения Сербия-ЕС складываются недостаточно удачно, и усложняются некоторыми проблем: сотрудничество с Международным трибуналом по бывшей Югославии и проблема Косово. Сложность первой проблемы заключается, в тому, что в сербском обществе нет однозначной поддержке сотрудничества с МТБЮ. Несмотря на то, что власти страны пошли на сотрудничество с МТБЮ, в Сербии все еще есть сторонники политики С. Милошевича, которые, конечно же, выступают против. Выдачу преступников международному трибуналу рассматривают как национальное унижение. Еще одной болевой точкой во взаимоотношениях между Сербией и ЕС, является проблема независимости Косово. ЕС выступает за нормализацию отношений между Белградом и Приштиной, для Сербии это означает отказ от притязания на Косово. Для нормализации отношений был подписан соответствующий документ под патронажем представителей ЕС. Вместе с тем ЕС пытается привлечь Сербию к сотрудничеству через ряд инициатив, направленных на подготовку к интеграции. Эти инициативы, прежде всего были направлены на финансирование необходимых реформ. Начиная с 2000-х, усиливается влияние РФ в регионе, а Сербия является наиболее «чувствительной» страной к политике России. РФ, в отличие, от ЕС не имеет такого сильного экономического влияния, но стремится это компенсировать риторикой об общем историческом прошлом, культурных и религиозных связях. Особую роль в развитии двусторонних отношений имеет православная церковь, акцент делается на общности религий. Кроме того, Россия занимает про сербскую позицию в Косовском вопросе, что является немаловажным, так как РФ член СБ ООН и может воспользоваться правом вето в пользу Сербии. В начале ХХІ века Россия рассматривала Сербию в качестве транзитной страны для поставок энергоносителей в Европу, учитывая этот факт, инвестировала значительные средства в энергетический сектор страны, но «Южный поток», так и остался нереализованным. Если рассматривать объем товарооборота между двумя странами, то конечно же, преобладает торговля энергоносителями. ; The main directions ofSerbia's foreign policy were formed under very difficult conditions.Belgradedeclared the pro-European vector of foreign policy aimed at integration, but at the same time Serbia-EU relations are not well developed and some problems complicated the situation: lack of the cooperation with the International Tribunal for the Former Yugoslavia and the problem of Kosovo independence. The difficulty of the first problem is connected with the lack support among Serbian for the cooperation with the ICTY. Despite the fact that the authorities of the country have cooperated with the ICTY,Serbiastill has supporters of the policies of S. Milosevic, who, of course, oppose such cooperation. The extradition of criminals to an international tribunal is considered as national humiliation. Another painful point in the relationship betweenSerbiaand the EU is the problem of independence of Kosovo. The EU is in favor of normalizing relations betweenBelgradeand Pristina; forSerbia, this means giving up its claim to Kosovo. A corresponding document was signed under the patronage of the EU representatives for normalize relations between two sides. At the same time, the EU is trying to engageSerbiain cooperation through a number of initiatives aimed to preparing for integration. These initiatives were primarily aimed at financing the necessary reforms.Since the 2000s, the influence of theRussian Federationin the region has increased, andSerbiahas been the most "sensitive" country to Russian policy. TheRussian Federation, in contrast to the EU, does not have such a strong economic influence, but seeks to compensate with rhetoric about a common historical past, cultural and religious ties. The Orthodox Church has a special role in the development of bilateral relations. It is emphasised on the common religion. In addition,Russiasupports the Serbian position on the Kosovo issue. It is very important because theRussian Federationis a member of the UN Security Council and can use the right of veto in favor ofSerbia. At the beginning of the 21st century,RussiaconsideredSerbiaas a transit country for energy supplies toEurope, considering this fact, invested heavily in the country's energy sector, but South Stream remained unrealized. If it is considered the volume of trade between the two countries, then of course, energy trade prevails.

Основні напрямки зовнішньої політики Сербії формувалися в досить складних умовах. Белград задекларував проєвропейський вектор зовнішньої політики, спрямований на інтеграцію, але в той же час відносини Сербія-ЄС складаються досить вдало, і ускладнюються деякими проблем: співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії і проблема Косово. Складність першої проблеми полягає, в тому, що в сербському суспільстві немає однозначної підтримки співпраці з МТКЮ. Незважаючи на те, що влада країни пішла на співпрацю з МТКЮ, в Сербії все ще є прихильники політики С. Мілошевича, які, звичайно ж, виступають проти. Видачу злочинців міжнародному трибуналу розглядають як національне приниження. Ще однією больовою точкою у взаєминах між Сербією і ЄС, є проблема незалежності Косово. ЄС виступає за нормалізацію відносин між Белградом і Пріштіною, для Сербії це означає відмову від домагання на Косово. Для нормалізації відносин був підписаний відповідний документ під патронажем представників ЄС. Разом з тим ЄС намагається залучити Сербію до співпраці через ряд ініціатив, спрямованих на підготовку до інтеграції. Ці ініціативи, перш за все були спрямовані на фінансування необхідних реформ.Починаючи з 2000-х, посилюється вплив РФ в регіоні, а Сербія є найбільш «чутливої» країною до політики Росії. РФ, на відміну, від ЄС не має такого сильного економічного впливу, але прагне це компенсувати риторикою про загальний історичне минуле, культурних і релігійних зв'язках. Особливу роль у розвитку двосторонніх відносин має православна церква, акцент робиться на спільності релігій. Крім того, Росія займає про сербську позицію в Косівському питанні, що є важливим, так як РФ член РБ ООН і може скористатися правом вето на користь Сербії. На початку ХХІ століття Росія розглядала Сербію як транзитна країна для поставок енергоносіїв до Європи, враховуючи цей факт, інвестувала значні кошти в енергетичний сектор країни, але «Південний потік», так і залишився нереалізованим. Якщо розглядати обсяг товарообігу між двома країнами, то звичайно ж, переважає торгівля енергоносіями. ; Основные направления внешней политики Сербии формировались в достаточно сложных условиях. Белград задекларировал проевропейский вектор внешней политики, направленный на интеграцию, но вместе с тем отношения Сербия-ЕС складываются недостаточно удачно, и усложняются некоторыми проблем: сотрудничество с Международным трибуналом по бывшей Югославии и проблема Косово. Сложность первой проблемы заключается, в тому, что в сербском обществе нет однозначной поддержке сотрудничества с МТБЮ. Несмотря на то, что власти страны пошли на сотрудничество с МТБЮ, в Сербии все еще есть сторонники политики С. Милошевича, которые, конечно же, выступают против. Выдачу преступников международному трибуналу рассматривают как национальное унижение. Еще одной болевой точкой во взаимоотношениях между Сербией и ЕС, является проблема независимости Косово. ЕС выступает за нормализацию отношений между Белградом и Приштиной, для Сербии это означает отказ от притязания на Косово. Для нормализации отношений был подписан соответствующий документ под патронажем представителей ЕС. Вместе с тем ЕС пытается привлечь Сербию к сотрудничеству через ряд инициатив, направленных на подготовку к интеграции. Эти инициативы, прежде всего были направлены на финансирование необходимых реформ. Начиная с 2000-х, усиливается влияние РФ в регионе, а Сербия является наиболее «чувствительной» страной к политике России. РФ, в отличие, от ЕС не имеет такого сильного экономического влияния, но стремится это компенсировать риторикой об общем историческом прошлом, культурных и религиозных связях. Особую роль в развитии двусторонних отношений имеет православная церковь, акцент делается на общности религий. Кроме того, Россия занимает про сербскую позицию в Косовском вопросе, что является немаловажным, так как РФ член СБ ООН и может воспользоваться правом вето в пользу Сербии. В начале ХХІ века Россия рассматривала Сербию в качестве транзитной страны для поставок энергоносителей в Европу, учитывая этот факт, инвестировала значительные средства в энергетический сектор страны, но «Южный поток», так и остался нереализованным. Если рассматривать объем товарооборота между двумя странами, то конечно же, преобладает торговля энергоносителями. ; The main directions ofSerbia's foreign policy were formed under very difficult conditions.Belgradedeclared the pro-European vector of foreign policy aimed at integration, but at the same time Serbia-EU relations are not well developed and some problems complicated the situation: lack of the cooperation with the International Tribunal for the Former Yugoslavia and the problem of Kosovo independence. The difficulty of the first problem is connected with the lack support among Serbian for the cooperation with the ICTY. Despite the fact that the authorities of the country have cooperated with the ICTY,Serbiastill has supporters of the policies of S. Milosevic, who, of course, oppose such cooperation. The extradition of criminals to an international tribunal is considered as national humiliation. Another painful point in the relationship betweenSerbiaand the EU is the problem of independence of Kosovo. The EU is in favor of normalizing relations betweenBelgradeand Pristina; forSerbia, this means giving up its claim to Kosovo. A corresponding document was signed under the patronage of the EU representatives for normalize relations between two sides. At the same time, the EU is trying to engageSerbiain cooperation through a number of initiatives aimed to preparing for integration. These initiatives were primarily aimed at financing the necessary reforms.Since the 2000s, the influence of theRussian Federationin the region has increased, andSerbiahas been the most "sensitive" country to Russian policy. TheRussian Federation, in contrast to the EU, does not have such a strong economic influence, but seeks to compensate with rhetoric about a common historical past, cultural and religious ties. The Orthodox Church has a special role in the development of bilateral relations. It is emphasised on the common religion. In addition,Russiasupports the Serbian position on the Kosovo issue. It is very important because theRussian Federationis a member of the UN Security Council and can use the right of veto in favor ofSerbia. At the beginning of the 21st century,RussiaconsideredSerbiaas a transit country for energy supplies toEurope, considering this fact, invested heavily in the country's energy sector, but South Stream remained unrealized. If it is considered the volume of trade between the two countries, then of course, energy trade prevails.

Проаналізовано складові економічного розвитку окремих територіальних громад. Визначено підходи, які повинні забезпечити якісні зміни на рівні територіальної громади. Показано необхідність застосування інструменту стратегічного планування з урахуванням зарубіжного досвіду та важливість співробітництва територіальних громад для розвитку окремих територій. ; Problem setting. In the conditions of activation of the process of decentralization, the state of socio-economic development of the country directly depends on the state of the socio-economic development of territorial communities. At the same time, the backwardness of certain territories is characterized by indicators of the lower level of welfare of the population in comparison with the competitive territorial communities. In this context, it is topical to study the components of the economic development of a particular territory.Recent research and publications analysis. Problems of economic development of territorial communities are presented in the works of a number of Ukrainian and foreign scholars – economists, in particular, Barabash T., Bokovykova Yu., Kiselchyk V., Rodchenko V., Fisher P., Fox M., Haar C., Wolf M., Brown M., Katzman T., Kim J., Forrest C. Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Despite the considerable amount of theoretical studies of economic components of the development of territorial communities, at the present stage, it is topical to allocate economic and technological components of changes. In addition, it is important to use the instrument of strategic planning and cooperation of communities to get the best results in solving the problems of socio-economic development of the territory.Paper main body. Community development is associated with a continuous process of improving the quality characteristics of living in a separate territory, which includes infrastructure development, improvement of education and medicine, and with the increase of the welfare of the population of the territorial community. To obtain a positive result, it is necessary to intensify economic activity, which will lead to the satisfaction of the population of the community in their territory. Obtaining the best positive result is possible by combining the efforts of local authorities, NGOs, businesses and community members. Thus, we can classify the main approaches that should ensure qualitative changes at the level of administrative-territorial education. First, this is an approach that takes into account the economic factors of change at the level of the territorial community. An important condition for the effective realization of economic processes is the maximum effective use of local resources, the formation of local competitive advantages. An important economic task is the use of non-residential premises, abandoned property, and its privatization in order to expand the functioning of the business. The growth of entrepreneurial activity, the privatization of such facilities, even by insignificant sums of money, will in future bring positive results for the local economy. Creating conditions for the development of small business will increase the share of workers employed in the sphere of the service of the local population.Secondly, the important task of local authorities is to take into account the current state of technological factors of changes. The most important is the maximum computerization of all management processes, the transition to the provision of administrative services in the electronic form. This will reduce the costs for maintaining administrative buildings and the administrative apparatus, and improve the quality of providing services. Another important point is the possibility of using information technologies to create electronic bases of properties, lands with the aim of streamlining the payment of local taxes, ensuring equity in this process.An important aspect of ensuring the sustainable development of a territorial community is the need for a strategic planning tool. Modern approaches to strategic planning make it possible to streamline and rank the system of measures aimed at the economic development of the territory according to its priority for the territorial community. In addition, in conditions of limited funding, the order of the implementation of events is formed in such a way that the effectiveness of their returns was at the highest level. Another feature of the modern approaches to strategic planning is that it is not tied to a period for which local authorities are elected, and thus deprived of the personal influence of local leaders on the formation of the priority of events that determine the economic and social development of the territory.Another important aspect of the contemporary development of separate territories is the cooperation of territorial communities. This approach is actively used in many European countries, and it is becoming widespread in our country as well. Territorial cooperation is one of the tools that actively contribute to local development. In the conditions of activation of decentralization processes, the commitment of local authorities to enlarge the provision of services to the population increases. The necessity to combine the efforts in solving local problems is due to the fact that not all local government authorities can resolve them on their own. Conclusions of the research and prospects of further studies. Thus, solving the problem of economic development of certain communities is possible by using all modern possibilities of activating this process. It is important to ensure cooperation between local authorities, the population of administrative-territorial formation, business and public organizations. Another important task of implementing local economic policy is the use of strategic planning tools for the local economic development. To resolve local problems that are difficult to deal with for a separate territorial community, there is a need for uniting efforts in the form of territorial communities' cooperation. By combining available resources of individual communities, many tasks are much easier to solve and the efficiency of using human, financial and natural resources is significantly higher. The prospect for further research is the analysis of new approaches and the development of proposals for improving the management of the financial situation of territorial communities and recommendations for its application in practice.

Energy crops are grown for energy purposes. Traditionally energy crops are corn and sugarcane which are grown for industrial scale ethanol, rapeseed for producing biodiesel, annual and perennial grasses, for example cane, miscanthus, cereal straw, as well as fast-growing tree crops for biomass production. The most interesting for the temperate climate zone of Europe are the fast-growing willow species. The interest in growing energy crops, which can be used as a renewable energy source, in European countries arose in the 1970s, which was related with rising prices for traditional energy sources. The growth of energy crops has been fueled by political decisions at the international level, in particular by documents such as the Renewable Energy Development Plan for Europe and the Kyoto Protocol. After some recession, landing areas for energy crops in the EU and North America have been stabilized. The fastest growing willow occupies the largest area in Europe. The average yield of willow wood in our experiments was about 50 tons per hectare at a moisture content of 45%, with a three-year biomass harvest cycle or 9.2 tons per year and dry matter from 9 to 15 tons per year per dry biomass, in depending on the conditions of cultivation, soil, clone. The weighted average cost of one ton of willow wood with a moisture content of 10% at an area of 100 hectares of plantation for its lifetime (22 years) will be $ 30.5. The cost of growing willow, transporting and shredding timber at a plantation area of 30 hectares is about $ 510 per hectare. About half of all biofuel production costs are depreciation deductions for the operation of special planting and harvesting equipment. The expansion of the plantation area 3–4 times compared to the base variant (30 hectares) allows to increase the profitability of energy production by 30–50%. The return on initial costs required to organize a willow plantation depends on the use of biomass. When replacing wood with traditional energy sources (natural gas), according to our calculations, the simple payback period is 3.8 years and the discounted time is 4.7 years, which corresponds to the time of harvesting the first biomass crop. With the direct sale of biomass on the market in the payback period increases to 6–11 years, which corresponds to the second or third harvesting period (with a three-year cycle). The unit cost of energy derived from willow wood is lower relatively to other energy crops, but 1.5 times and 1.8 times higher than that of natural marsh vegetation and straw, respectively. However, the additional interest in planting willow is due to their conservation value. The main indicators for calculating cost-effectiveness have been taken experimentally. The higher combustion heat of the above-ground part of the willow tree stand averaged 18500 kJ/kg. This is in line with the results obtained by other researchers for willow wood. The maximum specific heat of combustion of willow wood according to the results of experiments carried out in Sweden ranged from 18.3 to 19.7MJ/kg, depending on the harvesting time and the willow clones. Therefore, we can confidently say that to grow energy willow is expediently and cost-effectively. ; Енергетичні культури вирощуються для енергетичних потреб. Традиційно енергетичними культурами є кукурудза і цукровий очерет, які вирощуються для виробництва етанолу в промислових масштабах, ріпак для отримання біодизеля, однорічні та багаторічні трави: наприклад, очерет, міскантус, солома зернових культур, а також швидко зростаючі деревні культури для виробництва біомаси. Для помірного кліматичного поясу Європи найбільший цікавість представляють швидкорослі види верби. Цікавість до вирощування енергетичних культур, біомаса яких може бути використана як відновлювальне джерело енергії, в європейських країнах виник в 70-ті роки минулого століття, що було пов'язано з ростом цін на традиційні енергоносії. Зростання площ енергетичних культур стимулювався політичними рішеннями на міжнародному рівні, зокрема такими документами як План розвитку відновлюваної енергетики в Європі та Кіотський протокол. Після певного спаду, площі посадок енергетичних культур в країнах ЄС та Північної Америки стабілізувалися. Найбільш значні площі в Європі займає швидкозростаюча верба. Середня врожайність деревини верби в наших експериментах склала близько 50 тонн з гектара при вологості 45%, при трирічному циклі збору біомаси або 9,2 тонни в перерахунку на рік і на суху речовину від 9 до 15 тонн на рік в перерахунку на суху біомасу, в залежності від умов вирощування, ґрунту, клону. Середньозважена собівартість однієї тонни деревини верби вологістю 10% при площі енергетичної плантації 100 га за термін її експлуатації (22 роки) складе 30,5 долара. Витрати на вирощування верби, транспортування і подрібнення деревини при площі плантації 30 гектарів складають близько 510 доларів в розрахунку на гектар. Близько половини всіх витрат на виробництво біопалива складають амортизаційні відрахування на експлуатацію спеціальної посадкової і збиральної техніки. Розширення площ плантації в 3–4 рази в порівнянні з базовим варіантом (30 гектар) дозволяє збільшити рентабельність виробництва енергії на 30–50%. Окупність початкових затрат необхідних для організації плантації верби залежить від напрямів використання біомаси. При заміні деревиною традиційних енергоносіїв (природний газ) за нашими розрахунками простий термін окупності становить 3,8 року і дисконтований – 4,7 року, що відповідає часу збирання першого врожаю біомаси. При безпосередньому продажі біомаси на ринку в термін окупності збільшується до 6–11 років, що відповідає другому або третьому терміну збирання (при трирічному циклі). Собівартість одиниці енергії отриманої з деревини верби, нижче по відношенню до інших енергетичних культур, але в 1,5 рази та в 1,8 рази вище, ніж відповідно з біомаси природного болотної рослинності і соломи. Тим не менш, додатковий інтерес до посадки верби обумовлюється їх природоохоронним значенням. В якості основних показників для розрахунку економічної ефективності приймалися результати, отримані експериментальним шляхом. Вища теплота згоряння надземної частини деревостану верби в середньому склала 18500 кДж/кг. Це відповідає результатам, отриманим для деревини верби іншими дослідниками. Максимальна питома теплота згоряння деревини верби за результатами експериментів проведених в Швеції склала від 18,3 до 19,7 МДж/кг, в залежності від строків збирання і клонів верби. Отже, можемо з впевненістю стверджувати, що енергетичну вербу, вирощувати доцільно і економічно вигідно.

Проаналізовано складові економічного розвитку окремих територіальних громад. Визначено підходи, які повинні забезпечити якісні зміни на рівні територіальної громади. Показано необхідність застосування інструменту стратегічного планування з урахуванням зарубіжного досвіду та важливість співробітництва територіальних громад для розвитку окремих територій. ; Problem setting. In the conditions of activation of the process of decentralization, the state of socio-economic development of the country directly depends on the state of the socio-economic development of territorial communities. At the same time, the backwardness of certain territories is characterized by indicators of the lower level of welfare of the population in comparison with the competitive territorial communities. In this context, it is topical to study the components of the economic development of a particular territory.Recent research and publications analysis. Problems of economic development of territorial communities are presented in the works of a number of Ukrainian and foreign scholars – economists, in particular, Barabash T., Bokovykova Yu., Kiselchyk V., Rodchenko V., Fisher P., Fox M., Haar C., Wolf M., Brown M., Katzman T., Kim J., Forrest C. Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Despite the considerable amount of theoretical studies of economic components of the development of territorial communities, at the present stage, it is topical to allocate economic and technological components of changes. In addition, it is important to use the instrument of strategic planning and cooperation of communities to get the best results in solving the problems of socio-economic development of the territory.Paper main body. Community development is associated with a continuous process of improving the quality characteristics of living in a separate territory, which includes infrastructure development, improvement of education and medicine, and with the increase of the welfare of the population of the territorial community. To obtain a positive result, it is necessary to intensify economic activity, which will lead to the satisfaction of the population of the community in their territory. Obtaining the best positive result is possible by combining the efforts of local authorities, NGOs, businesses and community members. Thus, we can classify the main approaches that should ensure qualitative changes at the level of administrative-territorial education. First, this is an approach that takes into account the economic factors of change at the level of the territorial community. An important condition for the effective realization of economic processes is the maximum effective use of local resources, the formation of local competitive advantages. An important economic task is the use of non-residential premises, abandoned property, and its privatization in order to expand the functioning of the business. The growth of entrepreneurial activity, the privatization of such facilities, even by insignificant sums of money, will in future bring positive results for the local economy. Creating conditions for the development of small business will increase the share of workers employed in the sphere of the service of the local population.Secondly, the important task of local authorities is to take into account the current state of technological factors of changes. The most important is the maximum computerization of all management processes, the transition to the provision of administrative services in the electronic form. This will reduce the costs for maintaining administrative buildings and the administrative apparatus, and improve the quality of providing services. Another important point is the possibility of using information technologies to create electronic bases of properties, lands with the aim of streamlining the payment of local taxes, ensuring equity in this process.An important aspect of ensuring the sustainable development of a territorial community is the need for a strategic planning tool. Modern approaches to strategic planning make it possible to streamline and rank the system of measures aimed at the economic development of the territory according to its priority for the territorial community. In addition, in conditions of limited funding, the order of the implementation of events is formed in such a way that the effectiveness of their returns was at the highest level. Another feature of the modern approaches to strategic planning is that it is not tied to a period for which local authorities are elected, and thus deprived of the personal influence of local leaders on the formation of the priority of events that determine the economic and social development of the territory.Another important aspect of the contemporary development of separate territories is the cooperation of territorial communities. This approach is actively used in many European countries, and it is becoming widespread in our country as well. Territorial cooperation is one of the tools that actively contribute to local development. In the conditions of activation of decentralization processes, the commitment of local authorities to enlarge the provision of services to the population increases. The necessity to combine the efforts in solving local problems is due to the fact that not all local government authorities can resolve them on their own. Conclusions of the research and prospects of further studies. Thus, solving the problem of economic development of certain communities is possible by using all modern possibilities of activating this process. It is important to ensure cooperation between local authorities, the population of administrative-territorial formation, business and public organizations. Another important task of implementing local economic policy is the use of strategic planning tools for the local economic development. To resolve local problems that are difficult to deal with for a separate territorial community, there is a need for uniting efforts in the form of territorial communities' cooperation. By combining available resources of individual communities, many tasks are much easier to solve and the efficiency of using human, financial and natural resources is significantly higher. The prospect for further research is the analysis of new approaches and the development of proposals for improving the management of the financial situation of territorial communities and recommendations for its application in practice.

Серед основних проблем економіко-правового регулювання особливе місце займає охорона та збереження біорізноманіття екосистем. Доведено, що збіднення та зникнення біорізноманіття екосистем неминуче позначиться на якості життя і здоров'я населення. Важливо звернути увагу на визначення терміну «біорізноманіття» у національних та міжнародно-правових актах. На цей час існує близько 85 визначень терміну «біорізноманіття» і, цей термін використовують уже понад п'ятдесят років. Проаналізовано основні причини та наслідки руйнування і втрати біорізноманіття екосистем в Україні та світі, як основного національного багатства кожної держави. Його збереження та невиснажливе використання розглядається як один із пріоритетів у сфері екологічної безпеки, а також охорони, використання та відтворення природних ресурсів. У зв'язку з євроінтеграційними процесами в Україні та необхідністю адаптації нормативно-правових актів до міжнародних договорів, які Україна підписала та ратифікувала, проаналізовано міжнародні конвенції та угоди у сфері охорони і збереження біорізноманіття екосистем, подано практичні рекомендації щодо ефективного економіко-правового регулювання у сфері охорони та збереження екосистемного біорізноманіття. Запропоновано шляхи імплементації міжнародних конвенцій та угод у національне законодавство, прийняття Закону України «Про охорону та збереження біорізноманіття екосистем», проведення моніторингу біорізноманіття, здійснення монетизації екосистемних послуг, інтеграцію Конвенції про охорону біологічного різноманіття у Лісовий, Водний, Земельний, Податковий Кодекси України. ; Среди главных проблем экономико-правового регулирования особое место занимает охрана и сохранение биоразнообразия экосистем. Доказано, что обеднение и исчезновение биоразнообразия экосистем неизбежно скажется на качестве жизни и здоровье населения. Объяснение заключается в том, что биоразнообразие является основой как для духовного, так и для физического здоровья человека. В связи с этим, сохранение и восстановление биоразнообразия экосистем следует считать необходимыми условиями для выживания человечества, улучшения качества жизни и благосостояния людей. Сохранение и восстановление биоразнообразия также имеет важное значение для реализации концепции устойчивого развития, поскольку постоянство экосистем Земли и качество жизни людей зависит именно от количества видов живых организмов.Обращено внимание на определение термина «биоразнообразие» в национальных и международно-правовых актах. Отмечено, что в настоящее время существует около 85 определений термина «биоразнообразие» и, что этот термин используется уже более пятидесяти лет. Проанализированы основные причины и последствия потери биоразнообразия экосистем в Украине и мире. Определено, что биоразнообразие является национальным богатством любого государства. Его сохранение и устойчивое использование рассматривается как один из приоритетов в сфере экологической безопасности, а также охраны, использования и восстановления природных ресурсов.В связи с евроинтеграционными процессами в Украине и необходимостью адаптации нормативно-правовых актов с международными договорами, которые Украина подписала и ратифицировала, проанализированы международные конвенции и соглашения в области охраны и сохранения биоразнообразия экосистем, в частности, Конвенция о биологическом разнообразии (1992 г.), в рамках которой приняты Картахенский протокол о биологической безопасности (2000г.) и Нагойский протокол регулирования доступа к генетическим ресурсам и совместного использования на справедливой и равной основе выгод от их применения (2014г.); Конвенция об охране мигрирующих видов диких животных (1979г.). Представлены практические рекомендации по эффективному экономико-правовому регулированию в сфере охраны и сохранения биоразнообразия экосистем. Предложены пути имплементации международных конвенций и соглашений в национальное законодательство, принятие Закона Украины «Об охране и сохранения биоразнообразия экосистем», проведение мониторинга биоразнообразия, осуществления монетизации экосистемных услуг, интеграция Конвенции о биологическом разнообразии в Лесной, Водный, Земельный, Налоговый Кодексы Украины, разработка эффективного механизма контроля и мониторинга выполнения международно-правовых договоров на национальном уровне, введение платежей за экосистемные услуги. ; Conservation of ecosystem biodiversity is one of the main problems of economic and legal regulations. It is proved that the depletion and loss of ecosystem biodiversity will inevitably affect the human populations' quality of life and health. The reason is that biodiversity is the basis for both spiritual and physical health. In this regard, the conservation and restoration of ecosystem biodiversity should be considered as essential conditions for the survival of mankind, improving its quality of life and well-being. The conservation and restoration of ecosystem biodiversity are also important for the sustainable development concept implementation, as the sustainability of Earth's ecosystems and the quality of people's lives depend on the number of living organism's species. Attention is paid to the definition of the term «biodiversity» in national and international legal acts. For over fifty years about 85 definitions of the term «biodiversity» has been used. The main causes and consequences of biodiversity loss and ecosystem destruction in Ukraine and the world were analyzed in the article. It has been determined that biodiversity is a national wealth of every state. Conservation and sustainable use of biodiversity are considered as priorities in the field of environmental safety and also in the spheres of protection, use, and reproduction of natural resources. The conservation of ecosystem biodiversity is a global problem, that can be solved by wide and active international cooperation of all countries in this field. Due to the processes of European integration of Ukraine and the need for legal acts adaptation to international treaties that Ukraine has signed and ratified, international conventions and agreements in the field of protection and conservation of ecosystem biodiversity were analysed. In particular, Convention on the Conservation of Biological Diversity (1992), the Cartagena Protocol on Biosafety (2000), the Nagoya Protocol on Access to Genetic Resources and the Fair and Equitable Sharing of Benefits Arising from their Utilization to the Convention on Biological Diversity (2014), and Convention on the Conservation of Migratory Species of Wild Animals (1979) were analysed. Practical guidance on the effective economic and legal regulation of ecosystem biodiversity protection was provided. The ways of implementing international conventions and agreements into national legislation are proposed. It was suggested the adoption of the Law of Ukraine "On the Protection and Preservation of Ecosystems Biodiversity", monitoring of biodiversity, monetization of ecosystem services, integration of the Convention on Biological Diversity in Forest, Water, Land and Tax Codes of Ukraine, development of an effective mechanism to control and monitor the implementation of international legal agreements at the national level, introduction of payments for ecosystem services such as provisioning, regulating, cultural, supporting services, etc. The Law on the Protection and Conservation of Ecosystem Biodiversity would provide a mechanism for protecting and conserving ecosystem biodiversity, including the possibility of applying ecosystem service payment schemes.

The article critically analyzes the methodological state of linguocultural conceptology and touchesupon the problematic issues that require their further development. The main attention is focused on the need to revise thestructure of linguistic and cultural concepts and, in this regard, to clarify the terminological designation of these mentalformations. It is assumed that each concept of the linguoculture acquires conceptual status only when it is value-evaluative toits members, and therefore a synergetic combination of such entities is axioconceptosphere – motivational continuum of theirexistence. It is defined that the main task of linguoconceptologists is associated with the search of the relevant for thereconstruction of such motivational continuum of British and Ukrainian ethnic cultures methodological tools, to prove thatthe allocation of linguistic and cultural concepts of the value layer only as one of the components of their structures simplifiesthe mental and panchronic (deeply diachronic, etymological, historical and modern) nature of this type of formations. It isproposed three-orthodox (dimensional, cognitive-linguocomparative and linguo-synergetic) methodological approach for theanalysis of diachronic and synchronic structure of actually value concepts – TRUTH, GOOD, BEAUTY, BENEFIT that havebeen identified by ancient thinkers and successive generations of philosophers as the basic value categories and whosubsequently laid the foundations of the entire sciences – logic, ethics, aesthetics, which were considered to be a complexsystem of significant priorities (individual, collective and universal) in the life of each ethnic group and its individualrepresentative. In the article the researcher defined the stages of effective methods and techniques application for thereconstruction in British and Ukrainian axioconceptospheres: the first stage involves the application of methods of cognitiveand linguo-comparative studies, in particular, the method of a diachronic review of the etymological versions of the originalvalues of the names of these concepts, their synonyms and derivatives of the etymological sources of the English andUkrainian languages (with the help of Indo-European etymological dictionaries), the second stage – methods of structurallinguistics, modern lexical and cognitive semantics. References Alefirenko, Nikolay. 2013.Lingvokulturologiya: cennostno-smyslovoeprostranstvoyazyka.Moskva: Flinta; Nauka. 2.Chekulay, Igor, Prohorova, Olga. 2016. "Cennostno-deyatelnostnye metaforicheskie modeli v sozdanii sistemy cennostnyh konceptov angliyskogo yazyka".Nauchnyi rezultat: setevoi zhurnal 2, 1(7):44–47. 3.Fesenko, Tamara. 2000. "Konceptualnoe modelirovanie kak metod izucheniya mentalnoy realnosti cheloveka".Kognitivnaya semantika. Tambov.2:149–151.4.Fevr, Lyus'en.1991. Boi za istoriyu. Translated by A. A. Bobovicha, M. A. Bobovicha i Yu. N. Stepanova. Moskva: Nauka. 5.Hrolenko, Aleksandr. 2004. Osnovy lingvoku'turologii. Moskva: Flinta; Nauka. 6.Karasik, Vladimir, Slyshkin, Gennadiy. 2001. Lingvokulturnyi koncept kak edinica issledovaniya metodologicheskie problemy kognitivnoi lingvistiki. 7.Karasik, Vladimir. 2009. Lingvokulturnaya konceptologiya. Volgograd. 8.Knyazeva, Elena, Kurdyumov, Sergey. 1994. Zakony evolyucii i samoorganizacii slozhnyh system.Moskva: Nauka. 9.Leskov, Leonid.2004. "Sinergetika kultury". Vestnik MGU.Seriya 7. Filosofiya 45:14–36.10.Marchuk, Uliana. 2008. "Asotsiatyvnyi eksperyment yak metod doslidzhennia linhvokulturnykh kontseptiv". Naukovi zapysky. Kirovohrad: RVV KDPU im. V. Vinnichenka 75:242–246. 11.Maslova, Valentina. 2013. "Koncepty raznyh tipov i puti ih rekonstrukcii."Problemy konceptualizacii deystvitelnosti i modelirovaniya yazykovoy kartiny mira6:160–169.12.Mezhuev, Vadim.2006. Ideya kultury. Ocherki po filosofii kultury. Moskva: Progress-Tradiciya.13.Mescheryakova ,Yuliya. 2007. Krasota. Antologiya konceptov.Moskva: Gnozis.14.Pantelei M. 2006. "Otsinka u strukturi linhvokulturnoho kontseptu politican / polityk".Visnyk KhNU im.V.N.Karazina725:33–36. 15.Pimenova, Marina. 2007. "Metodologiya konceptualnyh issledovaniy".Antologiya konceptov. Moskva: Gnozis.16.Popova, Zinaida, Sternin, Iosif. 2005. Polevaya model koncepta. Vvedenie v kognitivnuyu lingvistiku. –Kemerovo: Kuzbassvuzizdat.17.Rikkert, Heinrich.1995. Nauki o prirode i nauki o duhe. Kulturologiya. XX vek: Antologiya. – M.: Yurist.18.Semehyn, Tetiana. 2011. "Dynamika semantychnoi struktury binarnykh kontseptiv PREKRASNYI/POTVORNYI v anhliiskii ta ukrainskii movakh". PhD diss., Kyiv: Nats. ped. un-t imeni M.P.Drahomanova.19.Slyshkin, Gennadiy. 2004. Lingvokulturnye koncepty i metakoncepty.Volgograd: Peremena.20.Stefanova, Nataliia. 2018. "Cognitive and ontological essence of axiological dominants and principles of their taxonomy in diachronic and synchronic review". Advanced Education:scientific journal9:225–230. doi.10.20535/2410-8286.131680>21.Stepanov,Yuriy.2007. Koncepty. Tonkaya plenka civilizacii. Moskva: Yazyki slavyanskih kultur.22.Sternin, Iosif. 2001. "Metodika issledovaniya struktury koncepta". Metodicheskie problemy kognitivnoy lingvistike. Voronezh: Izd-vo Voronezhskogo gos. u-ta.23.Stolovich, Leonid. 1988. "The aesthetic value in the world of values". Aesthetica et Calonologia67–76.24.Tkachuk A., Kurenkova T., Strekaleva T. "Cennostnyy faktor i specifika mirovospriyatiya naroda (na materiale analiza lingvokulturnyh konceptov)".Kulturologiya. URL: http://econf.rae.ru/article/6740.25.Tokarev,Grigoriy. 2000. Problemy lingvokulturologicheskogo opisaniya koncepta (na primere «Trudovaya deyatelnost»).Tula.26.Uryson, Elena. 2003. Problemy issledovaniya yazykovoy kartiny mira: analogiya v semantike. Moskva: Yazyki slavyanskoy kultury.27.Valickaya, Alisa. 2013. Aksiosfera soderzhanie ponyatiya i ego instrumentalnyi status.Aksiosferasovremennosti: filosofsko-esteticheskiyanalizinravstvennoeobosnovaniesociokulturnyhpraktik.28.Vorkachev, Sergey. 2010. "Kudazhnamplyt? Lingvokulturnayakonceptologiya: sovremennoesostoyanie, problemy, vektorrazvitiya".Yazyk,kommunikaciyaisocialnayasreda 8:5–27. ; У статті критично схарактеризовано методологічний стан лінгвокультурної концептології й порушено тіпроблемні питання, які потребують подальшого розроблення. Основну увагу зосереджено на необхідності переглядуструктури лінгвокультурних концептів і у зв'язку з цим уточнення термінологічного позначення цих ментальнихутворень. Зроблено припущення, що кожен концепт лінгвокультури набуває концептуального статусу лише тоді,коли він є ціннісно-значимим для її представників, і тому синергетична сукупність таких утворень складаєаксіоконцептосферу – мотиваційний континуум їхнього побутування. Сформульоване головне завданнялінгвоконцептологів, пов'язане з пошуками придатних для реконструкції подібного мотиваційного континуумубританської та української етнокультур методологічних інструментів, за допомогою яких вдасться довести, щовиокремлення в лінгвокультурних концептах ціннісного шару лише як одного з компонентів їхніх структур спрощуєментальну й панхронічну (глибоко діахронічну, етимологічну, історичну й сучасну) природу такого типу утворень.Запропоновано тріортодоксальний (димензіональний, когнітивно-лінгвокомпаративний, лінгвосинергетичний)методологічний підхід для аналізу діахронно-синхронної структури власне ціннісних концептів – TRUTH, GOOD,BEAUTY, BENEFIT / ІСТИНА, ДОБРО, КРАСА, КОРИСТЬ, визначених античними мислителями та подальшимипоколіннями філософів як базові ціннісні категорії і які згодом заклали основи цілих наук – логіки, етики, естетики,де їх розглядали як складноорганізовану систему ЗНАЧУЩИХ пріоритетів (індивідуальних, колективних,загальнолюдських) у житті кожного етносу й окремого його представника. Визначено етапи застосуванняефективних методів і методик для реконструкції британської і української аксіоконцептосфер: перший етаппередбачає застосування методів когнітивної лінгвокомпаративістики, зокрема методу діахронічного коментаряетимологічних версій первісних значень імен зазначених концептів, їх синонімів і дериватів в етимологічнихджерелах англійської та української мов (із залученням словників індоєвропейської етимології), другий – методівструктурної лінгвістики, сучасної лексичної і когнітивної семантики.

The scientific article is devoted to the study of the balance of public and privateinterests in criminal law. It is noted that in the legal literature various terms («poise»,«balance», «compromise», «harmonization») are used to describe the forms of combiningpublic and private interests in legal regulation, which are often used as synonyms. It isproved that the term «balance» is the most optimal for the needs of criminal law, as itfills the content of the ratio of public and private interests and reflects the specifics ofthe object of criminal and legal protection, which is the most important public relationsto ensure national security, public safety, the environment, public health, security of thepeace and safety of mankind, etc. On the basis of the analysis, it is concluded that thebalance of interests in criminal law does not mean a state of equilibrium between publicand private interests, but suggests an optimal combination that allows the possibility ofestablishing a priority in protecting the most vulnerable social interests (whether privateor public). The article emphasizes that the establishment of a balance of public andprivate interests in criminal law requires compliance with a number of basic constitutionalprinciples, such as equality, proportionality, inadmissibility of excessive anddisproportionate restriction of human rights and freedoms, social justice, taking intoaccount the decisions of the European Court of Human Rights. At the same time, theissue of the balance of public and private interests is examined at two levels – lawmakingand law enforcement. It is noted that, ideally, the balance of interests should beestablished at the level of lawmaking and provide for such a way for the legislator toformulate criminal law norms in which they reflect the optimal combination of publicand private interests and the proportionality of the importance of interests and effortsspent on securing them. As for the law enforcement level, its purpose is not only tomaintain the balance of public and private interests established at the legislative level,but also to restore it in the event that for certain reasons it was not possible to ensurea balance of interests at the legislative level. On the example of some criminal and legalnorms imbalance of public and private interests are demonstrated, and the possibilitiesof its restoration at the level of law enforcement are analyzed. ; Статья посвящена исследованию баланса общественных и частных инте-ресов в уголовном праве. Отмечается, что в юридической литературе для обо-значения форм сочетания общественных и частных интересов в правовом регу-лировании используют различные термины («равновесие», «баланс», «компромисс»,«согласование»), которые часто применяются как синонимы. При этом доказы-вается, что именно термин «баланс» является наиболее оптимальным для нуждуголовного права, поскольку наполняет содержанием соотношение общественныхи частных интересов и отражает специфику объекта уголовно-правовой охраны,в качестве которого выступают наиболее важные общественные отношения пообеспечению национальной, общественной, экологической безопасности, здоровьянаселения, безопасности мира и человечества и т. д. На основании проведенногоанализа делается вывод о том, что баланс интересов в уголовном праве не озна-чает состояния равновесия общественных и частных интересов, а предполагаетих оптимальное сочетание, допускающее возможность установления приорите-та в защите наиболее уязвимых социальных интересов (будь то частных илиобщественных). В статье подчеркивается, что установление баланса обще-ственных и частных интересов в уголовном праве требует соблюдения ряда ба-зовых конституционных принципов, таких как равноправие, соразмерность, не-допустимость чрезмерного и непропорционального ограничения прав и свободчеловека, социальная справедливость, учет решений Европейского суда по правамчеловека. При этом вопрос о балансе общественных и частных интересов рас-сматривается на двух уровнях – правотворчества и правоприменения. Отмеча-ется, что в идеале баланс интересов должен устанавливаться на уровне право-творчества и предусматривать такой способ формулирования законодателемуголовно-правовых норм, при котором они отражали бы оптимальное сочетаниеобщественных и частных интересов и соразмерность степени важности инте-ресов и усилий, затрачиваемых на их обеспечение. Что касается правопримени-тельного уровня, то его назначение состоит в том, чтобы не только сохранитьустановленный на законодательном уровне баланс общественных и частныхинтересов, но и восстановить его в случае, когда по определенным причинам неудалось обеспечить баланс интересов на законодательном уровне. На примереанализа конкретных уголовно-правовых предписаний демонстрируются случаинарушения баланса общественных и частных интересов и анализируются воз-можности его восстановления на уровне правоприменения. ; Стаття присвячена дослідженню балансу суспільних та приватнихінтересів у кримінальному праві. Зазначається, що в юридичній літературі дляпозначення форм поєднання суспільних та приватних інтересів у правовомурегулюванні вживаються різні терміни («рівновага», «баланс», «компроміс»,«узгодження»), які нерідко застосовуються як синоніми. При цьому доводиться,що саме термін «баланс» є найбільш оптимальним для потреб кримінальногоправа, адже наповнює змістом співвідношення суспільних та приватних інтересівта відображає специфіку об'єкта кримінально-правової охорони, яким є найбільшважливі суспільні відносини щодо забезпечення національної, громадської,екологічної безпеки, здоров'я населення, безпеки миру та людства тощо. Напідставі проведеного аналізу робиться висновок про те, що баланс інтересіву кримінальному праві не означає стану рівноваги суспільних та приватнихінтересів, а є оптимальним їх поєднанням, що допускає можливість встановлен-ня пріоритету в захисті найбільш уразливих соціальних інтересів (чи то приват-них, чи то суспільних). У статті підкреслюється, що встановлення балансусуспільних та приватних інтересів у кримінальному праві вимагає дотриманнянизки базових конституційних принципів, таких як рівноправність, домірність,неприпустимість надмірного й непропорційного обмеження прав і свобод особи,соціальна справедливість, урахування рішень Європейського суду з прав людини.При цьому питання про баланс суспільних та приватних інтересів розглядаєтьсяна двох рівнях – правотворення та правозастосування.Зазначається, що в ідеалі баланс інтересів має встановлюватися на рівніправотворення і передбачати такий спосіб формулювання законодавцемкримінально-правових норм, за якого вони відбивали б оптимальне поєднаннясуспільних та приватних інтересів і співрозмірність ступеня важливості інтересівта зусиль, що витрачаються на їх забезпечення. Що стосується правозастосов-ного рівня, то його призначення полягає в тому, щоб не лише зберегти встанов-лений на законодавчому рівні баланс суспільних та приватних інтересів, а йвідновити його у випадку, коли з певних причин не вдалося забезпечити балансінтересів на законодавчому рівні. На прикладі аналізу конкретних кримінально-правових приписів демонструються випадки порушення балансу суспільних і при-ватних інтересів та аналізуються можливості його відновлення на рівні право-застосування.

Already in the 13th century. Lviv was not only a political, strategic, but also an economic center with developed craft and trade. It is known that a medieval city could not exist without the presence of craftsmen of such basic professions as tailors, shoemakers, bakeries, blacksmiths, cutters and potters. In the oldest city book that came to us, written after the fire of 1381, it is mentioned a lot of occupations and names of Lviv artisans, among them 8 cutters, 2 blacksmiths. According to incomplete data from 1405–1426, in Lviv there were artisans of 36 occupations, including 14 cutters, 11 blacksmiths. During the XV – first half of the XVII century, Lviv was the artisan, educational and cultural center of Ukraine due to the fact that it stood at the intersection of major European roads and was a well-known market center for sales, exchange and commodity production in Central and Southern Europe. Confirmation of this is the discovery in 1439 of the religious-educational society «Lviv Brotherhood». The first schools for the training of medical specialists were family, that is, family schools. Later, the schools became known as workshops. In the 14th century the workshops were independent higher educational institutions and were not part of the universities, even in Europe, as it was regulated by the statutes of universities. Ukrainian workshops later started out academies and universities and had the attributes of higher educational institutions: statute, flag, seal, ciches, icons, which testified the place and importance of the school (shop) in the life of the country. The prince (king) gave the certificate of the opening of the school. The statute of the work shop was extended to members of the association: a student, an apprentice and a master. Workshops statutes were legal documents and often were not changed much for centuries. Medieval archival documents of the XIV-first half of the XVII century (workshops statutes, books on current affairs, books of the city authorities) quite fully reflect the Lviv workshop structure not only quantitatively but also professionally. The two oldest statutes of the blacksmith shop in 1529 and 1558 are stored in the Lviv State Historical Archives. In Lviv in the fourteenth century there were four, and in the year 1425 there were already 10 work shops: blacksmiths, saddles, cutters, shoemakers, shopkeepers, bakeries, furriers, limars, gardens and brewers. In 1579 there were already 20 work shops, and in the first half of the XVII century the number of work shops in Lviv reached 30, which united over 500 masters of 133 specialties. In the future, the blacksmiths-conquerors were engaged in the treatment of not only horses but other animals. Particularly in the fight against poisonous animal diseases, they enriched the experience of medical practice, which was passed on to subsequent generations. However, all of these were educational institutions, in which a small number of qualified medical specialists trained, and the majority of the population and animals were served by healers, bloodshed, blacksmiths, and veterinary doctors. Opening in 1457 in the blacksmith work shop of veterinary school and horses forging was the result of the rise of trade and economic, cultural and educational ties in the medieval city, which was contributed to the birth and development of the work shop structure that gave the beginning of a medical case, and later – the birth of veterinary education in Galicia. ; Уже в 13 ст. Львів був не лише політичним, стратегічним, а й економічним центром з розвиненими ремеслом і торгівлею. Відомо, що середньовічне місто не могло існувати без наявності в ньому ремісників таких основних професій, як кравців, шевців, пекарів, ковалів, різників та гончарів. У найстарішій міській книзі, яка дійшла до нас, написаній після пожежі 1381 р., згадується чимало професій і прізвищ львівських ремісників, серед них 8 різників, 2 ковалі. За неповними даними, в 1405–1426 рр. у Львові були ремісники 36 професій, в тому числі 14 різників, 11 ковалів. Протягом ХV – першої половини XVII століття Львів був ремісничим, освітнім та культурним центром України завдяки тому, що стояв на перетині великих європейських шляхів та був відомим ринковим центром збуту, обміну та товарного виробництва у Центральній та Південній Європі. Підтвердженням цього є відкриття у 1439 році релігійно-просвітницького товариства «Львівське братство». Першими школами з підготовки фахівців лікувальної справи були родинні, тобто сімейні школи. Пізніше школи стали називатися цехами. У 14 ст. цехи були самостійними вищими навчальними закладами і не входили до складу університетів навіть у Європі, оскільки це регламентувалося статутами університетів. Цехи України пізніше започаткували академії та університети і мали атрибутику вищих навчальних закладів: статут, прапор, печатку, ціхи, ікони, що засвідчували місце і значення школи (цеху) у житті країни. Грамоту на відкриття школи давав князь (король). Статут цеху поширювався на членів об'єднання: учень, підмайстер і майстер. Цехові статути були документами правового значення і часто майже не змінювалися упродовж століть. Середньовічні архівні документи XIV – першої половини XVII століття (цехові статути, книги запису поточних справ, актові книги міської влади) досить повно відображають цехову структуру Львова не тільки кількісно, а й фахово. У Львівському державному історичному архіві зберігаються два найдавніші статути ковальського цеху 1529 і 1558 рр. У Львові в XIV столітті було чотири, а в 1425 році вже діяло 10 цехів: ковалів, сідлярів, різників, шевців, крамарів, пекарів, кушнірів, лимарів, гарбарів та пивоварів, в 1462–1483 р.р. ремісники понад 50 професій були об'єднані в 14 цехів. У 1579 році було вже 20 цехів, а в першій половині XVII століття кількість цехів у Львові досягла 30, в які об'єднались понад 500 майстрів 133 спеціальностей. Підготовка спеціалістів лікувальної справи тварин в Україні, та відповідно у Львові довгий час велася при цехах ковалів. У подальшому ковалі-коновали займалися лікуванням не тільки коней, а й інших тварин. Особливо в боротьбі з пошесними захворюваннями тварин вони збагачували досвід лікувальної практики, який передавали наступним поколінням.Проте все це були навчальні заклади, в яких готували невелику кількість фахівців лікувальної справи, а більшу частину населення і тварин обслуговували знахарі, кровопускачі, ковалі, коновали. Зародження і розвиток цехової структури було наслідком піднесення економічно-торгівельних та культурно-освітніх зв'язків у середньовічному Львові, що дало початок лікувальній справі тварин, а в подальшому – відкриттю шкіл і зародженню ветеринарної освіти в Галичині.

Problem setting. In modern theoretical (as well as in political) discourse, the concept of «identity» is a very popular subject of study of completely different spheres of scientific knowledge - history, philosophy, sociology, pedagogy, psychology, literary studies, etc. The relevance of the study of the problem of identity in the modern world is conditioned by the situation of multiculturalism, the presence of signs ofasynchronous development of the world, the spread of mosaic and multiple identities. The reason for the author's interest in the chosen topic is also the aggravation of the identification processes in Ukrainian society and the urgent need to preserve the historically conditioned identity. The widespread use in science, in politics, in the media of this concept requires a clear delineation/definition of the defined concept, based on its close connection with the real social and cultural problems of society. Identity research is today an independent and advanced field of knowledge, and the very concept of «identity» has become a prism through which important features of modern life are studied and evaluated.Recent research and publications analysis. The problem of identity has been the subject of analysis in western science since the second half of the 1960s. She was approached by E. H. Ericsson, Y. Habermas, E. Fromm and others. In Soviet science, the concept of identity was not used, but in the post-Soviet sociohumanities it was actively studied. The most developed concepts of identity within the post-modern world belong to J. Habermas, E. Erickson, A. Etzioni, M. Castels, S. Huntington, V. Hesle, K. Hübner and others. For the domestic academic community, the problem of identity became urgent since the mid- 1990s, when the problem of national identity began to be actively explored in the works of E. Bystritsky, M. Golovaty, E. Glovakha, O. Zabuzhko, V. Stepanenko, V. Kremen, V. Tkachenko, M. Ovcharik, L. Nagorny, M. Obushniy, N. Pelagesh, Y. Rimarenko, A. Ponomaryova, M. Popovich, M. Stepiko, M. Shulga, T. Yashchuk and others. Modern scientific reflection on identity has proved to be sufficient, but this debate is far from over. The author considers that in the scientific space insufficient attention is paid to comprehending the theoretical construct «historical identity».Paper objective. The purpose of our study is to theoretical analysis ofscientific sources for the study of the concept of «historical identity», as well as its distinction as a theoretical construct of social and humanitarian knowledge, establishing its connection with other components of the identification process.Paper main body. The task to comprehending the the theoretical construct «historical identity» is conditioned by a revival of interest in the historical experience, in the historical past, which is caused by the loss of previous social identity, an urgent need for a new interpretation of history through a kind of «acceleration of time». History provides a resource for identifying identity: appealing to the study of history, to individual significant historical events, of historical figures aids the process of identification. The tradition of considering identity as a historical process begins with the G. Hegel 's philosophy of history, which applied this concept to the existence of an individual, entire nations and states. The identification process has both a spatial and a temporal dimension. The history of the people, nation, society is not just a calendar past, but a culturally sound interpretation of the events and activities ofprominent figures. Thus, historical identity is conditioned by historical memory. Historical memory, as a complex system, is a common conception of the past of a country, a nation, a person, which shapes socio-cultural identities. It serves both as the ability of subjects to retain the experience gained and as a result of a certain ordering of memories and experiences. Historical memory can be imagined as a kind of spiritual core through which knowledge and information about evolution, specific stages of development, conditions of existence and cultural potential of society (people, nations) are stored. It directly influences the understanding that is of the highest value for self-awareness and well-being in society, and provides identification processes. Historical memory is determined by identity, that makes sense of the experience of history, overcoming «polyphonic» interpretation of historical events based on the constant revision of history and its stereotypes with socio-historical memory. At the same time, history is one of the most effective factors in the formation of identity, since the historical past determines the relation to the present, which in turn determines the perception of the future. The historical identity of the subject is identified with its historical past. This means that for the social subject, including in the situation of identity crisis, there is always an opportunity to distinguish his past from another's past, to know and to know himself in his past. The structure of historical identity is shaped by mentality, historical experience, traditions, religion, national symbols, status of the mother tongue. The source of historical identity is the process of interpreting and constructing history. Constructing historical identity depends to a large extent on a well-balanced ideological strategy, on the controlled competition of interpretations of history.Conclusions of the research. Our studies have shown that historical identity is a component of sociocultural identity and at the same time is its foundation. The factor of historical (self)identification, along with national, ethnic, professional, racial, linguistic, territorial, geographical, confessional, regional, corporate etc., plays an essential role in the structuring of identity. In a generalized sense, the theoretical construct «historical identity» emerges as the essential correlation of the social subject with its past. The theoretical construct «historical identity» can be defined as an unfinished, unsteady, relational one that is actively constructed institutionally to form established, lasting bonds in society based on building a universally accepted version of a unified historical past. «Historical identity» is a continuous process ofupdating and supplementing our knowledge of our past in the search for historical identity. ; Статья посвящена осмыслению проблемы идентичности в период трансформационных изменений современного общества, проанализирована связь исторической идентичности и исторической памяти. Автор считает, что теоретическое определение «исторической идентичности» как конструкта социально-гуманитарного знания является основой для процесса самоидентификации личности или социальной группы в современном культурном пространстве и обосновывает свою позицию относительно дистинкции указанного конструкта. ; В статті розглянуто актуальність осмислення проблеми ідентичності в період трансформаційних змін сучасного суспільства, проаналізовано зв'язок історичної ідентичності та історичної пам'яті. Автор вважає, що теоретичне визначення «історичної ідентичності» як конструкту соціально-гуманітарного знання постає важливою основою для процесу самоідентифікації особистості або соціальної групи в сучасному культурному просторі та висловлює позицію щодо дистинкції означеного конструкту.

Problem setting. In modern theoretical (as well as in political) discourse, the concept of «identity» is a very popular subject of study of completely different spheres of scientific knowledge - history, philosophy, sociology, pedagogy, psychology, literary studies, etc. The relevance of the study of the problem of identity in the modern world is conditioned by the situation of multiculturalism, the presence of signs ofasynchronous development of the world, the spread of mosaic and multiple identities. The reason for the author's interest in the chosen topic is also the aggravation of the identification processes in Ukrainian society and the urgent need to preserve the historically conditioned identity. The widespread use in science, in politics, in the media of this concept requires a clear delineation/definition of the defined concept, based on its close connection with the real social and cultural problems of society. Identity research is today an independent and advanced field of knowledge, and the very concept of «identity» has become a prism through which important features of modern life are studied and evaluated.Recent research and publications analysis. The problem of identity has been the subject of analysis in western science since the second half of the 1960s. She was approached by E. H. Ericsson, Y. Habermas, E. Fromm and others. In Soviet science, the concept of identity was not used, but in the post-Soviet sociohumanities it was actively studied. The most developed concepts of identity within the post-modern world belong to J. Habermas, E. Erickson, A. Etzioni, M. Castels, S. Huntington, V. Hesle, K. Hübner and others. For the domestic academic community, the problem of identity became urgent since the mid- 1990s, when the problem of national identity began to be actively explored in the works of E. Bystritsky, M. Golovaty, E. Glovakha, O. Zabuzhko, V. Stepanenko, V. Kremen, V. Tkachenko, M. Ovcharik, L. Nagorny, M. Obushniy, N. Pelagesh, Y. Rimarenko, A. Ponomaryova, M. Popovich, M. Stepiko, M. Shulga, T. Yashchuk and others. Modern scientific reflection on identity has proved to be sufficient, but this debate is far from over. The author considers that in the scientific space insufficient attention is paid to comprehending the theoretical construct «historical identity».Paper objective. The purpose of our study is to theoretical analysis ofscientific sources for the study of the concept of «historical identity», as well as its distinction as a theoretical construct of social and humanitarian knowledge, establishing its connection with other components of the identification process.Paper main body. The task to comprehending the the theoretical construct «historical identity» is conditioned by a revival of interest in the historical experience, in the historical past, which is caused by the loss of previous social identity, an urgent need for a new interpretation of history through a kind of «acceleration of time». History provides a resource for identifying identity: appealing to the study of history, to individual significant historical events, of historical figures aids the process of identification. The tradition of considering identity as a historical process begins with the G. Hegel 's philosophy of history, which applied this concept to the existence of an individual, entire nations and states. The identification process has both a spatial and a temporal dimension. The history of the people, nation, society is not just a calendar past, but a culturally sound interpretation of the events and activities ofprominent figures. Thus, historical identity is conditioned by historical memory. Historical memory, as a complex system, is a common conception of the past of a country, a nation, a person, which shapes socio-cultural identities. It serves both as the ability of subjects to retain the experience gained and as a result of a certain ordering of memories and experiences. Historical memory can be imagined as a kind of spiritual core through which knowledge and information about evolution, specific stages of development, conditions of existence and cultural potential of society (people, nations) are stored. It directly influences the understanding that is of the highest value for self-awareness and well-being in society, and provides identification processes. Historical memory is determined by identity, that makes sense of the experience of history, overcoming «polyphonic» interpretation of historical events based on the constant revision of history and its stereotypes with socio-historical memory. At the same time, history is one of the most effective factors in the formation of identity, since the historical past determines the relation to the present, which in turn determines the perception of the future. The historical identity of the subject is identified with its historical past. This means that for the social subject, including in the situation of identity crisis, there is always an opportunity to distinguish his past from another's past, to know and to know himself in his past. The structure of historical identity is shaped by mentality, historical experience, traditions, religion, national symbols, status of the mother tongue. The source of historical identity is the process of interpreting and constructing history. Constructing historical identity depends to a large extent on a well-balanced ideological strategy, on the controlled competition of interpretations of history.Conclusions of the research. Our studies have shown that historical identity is a component of sociocultural identity and at the same time is its foundation. The factor of historical (self)identification, along with national, ethnic, professional, racial, linguistic, territorial, geographical, confessional, regional, corporate etc., plays an essential role in the structuring of identity. In a generalized sense, the theoretical construct «historical identity» emerges as the essential correlation of the social subject with its past. The theoretical construct «historical identity» can be defined as an unfinished, unsteady, relational one that is actively constructed institutionally to form established, lasting bonds in society based on building a universally accepted version of a unified historical past. «Historical identity» is a continuous process ofupdating and supplementing our knowledge of our past in the search for historical identity. ; Статья посвящена осмыслению проблемы идентичности в период трансформационных изменений современного общества, проанализирована связь исторической идентичности и исторической памяти. Автор считает, что теоретическое определение «исторической идентичности» как конструкта социально-гуманитарного знания является основой для процесса самоидентификации личности или социальной группы в современном культурном пространстве и обосновывает свою позицию относительно дистинкции указанного конструкта. ; В статті розглянуто актуальність осмислення проблеми ідентичності в період трансформаційних змін сучасного суспільства, проаналізовано зв'язок історичної ідентичності та історичної пам'яті. Автор вважає, що теоретичне визначення «історичної ідентичності» як конструкту соціально-гуманітарного знання постає важливою основою для процесу самоідентифікації особистості або соціальної групи в сучасному культурному просторі та висловлює позицію щодо дистинкції означеного конструкту.

Purpose. The main purpose of this paper is to consider the methodological peculiarities in the formation and interpretation of war and peace, in the context of the spiritual (irrational) rethinking by humanity and the nature of social phenomena, among which a special place is occupied by the political and legal phenomena of the modern world. This involves solving the following tasks: firstly, to reveal the meaning of modern approaches in understanding the features of religious fundamentalism, and, secondly, to reconstruct the dynamics of transformations in representations of war and peace, in the context of the spiritual practices of the present. Theoretical basis. The author's analysis is based on the systematic reconstruction of modern theoretical models of understanding religious fundamentalism and its connection with the subject of modern anthropological research. The resulted fact that the taxonomy of different types of religious fundamentalism includes more political, legal and economic markers does not provide an answer to the question of what the qualitative influence of the fundamentalist ideas is on the spiritual component of a person's life. Appealing to the problem of religious fundamentalism, in the context of rethinking the phenomena of war and peace, is associated with the actualization of these phenomena in the communicational, media and ideological spheres. That is why, in the context of this analysis, we take into account the main modern approaches in the provisions of religious traditions. These articulate the problems of threat to the global world in the context of actualization and return of the religious factor into the everyday life of a person, including through politics. Originality. The author proves that when analyzing the religious aspect in the reinterpretation of ideas about war and peace, it is necessary to consider, as a doctrinal component, certain types of religious belief doctrines, as well as the individual psychological peculiarities of man. These peculiarities, which are manifested in different types of beliefs, can be verified by the clues in the analysis of religious practices, which represent the meaningful components of the religious doctrine. Conclusions. The reasons for forming ideas about war and peace in theistic religions are a number of provisions related to the nature of the world and of man. They are the result of the manifestation of the act of the Supernatural Essence. In the tradition of rethinking the vocation of man in the context of fundamentalist discourse, these ideas acquire the status of spiritually determined and politically achievable goals. These are conceived in connection with the establishment of the Divine Plan, and they overcome the gap between the material world and the ideal world order. ; Мета. Основна мета статті полягає у розгляді методологічних особливостей формування і інтерпретацій уявлень про війну і мир в контексті духовного (нераціонального) переосмислення людиною природи соціальних феноменів, серед яких особливе місце займають політико-правові явища сучасного світу. Це передбачає вирішення наступних завдань: по-перше, розкрити зміст сучасних підходів в розумінні особливостей ролі релігійних переконань та релігійного фундаменталізму в житті особистості і, по-друге, реконструювати динаміку трансформацій в уявленнях про війну і мир в контексті релігійних духовних практик. Теоретичний базис. Аналіз автора заснований на систематичній реконструкції теоретичних моделей осмислення релігійного фундаменталізму і його зв'язку з тематикою сучасних антропологічних досліджень. Зафіксоване в результаті дослідження положення про те, що таксономія різних видів релігійного фундаменталізму включає в себе в більшій мірі політичні, правові та економічні маркери, залишає не вирішення питання про те, яким є якісний вплив фудаменталістських ідей на духовну складову життя людини. Звернення до проблеми релігійного фундаменталізму в контексті переосмислення феноменів війни та миру позв'язується з актуалізацією цих явищ в комунікаційному, медійному, ідеологічному середовищах. Саме тому, в контексті проведеного аналізу та враховуючи цілі, сформульовані в роботі, були розглянуті основні сучасні підходи положеннях релігійних традицій, які артикулюють проблем загрози глобальному світу в контексті актуалізації і повернення релігійного фактора в повсякденне життя людини, в тому числі і через політику. Наукова новизна. Автором доведено, що при аналізі релігійного аспекту в реінтерпретації уявлень про війну і мир, необхідно враховувати як доктринальну складову певного типу віровчення, так і індивідуально-психологічні особливості людини. Ці особливості, які проявляються в різних типах вірувань, можуть бути верифіковані завдяки аналізу особливостей релігійних практик, які репрезентують змістовну складову релігійного віровчення. Висновки. Підставою для формування уявлень про війну і мир в теїстичних релігіях лежить ряд положень пов'язаних з природою світу і людини, які є результатом прояву вольового акту надприродною сутністю. У традиції переосмислення покликання людини в контексті фундаменталістського дискурсу ці ідеї набувають статус духовно визначених і політично досяжних цілей, які мислиться у зв'язку з встановлення божественного задуму і подолання розриву між матеріальним світом і ідеальним світопорядком. ; Цель. Основная цель статьи состоит в том, чтобы рассмотреть методологические особенности формирования и интерпретаций представлений о войне и мире в контексте духовного (внерационального) переосмысления человеком природы социальных феноменов, среди которых особое место занимают политико-правовые явления современного мира. Это предусматривает решение следующих задач: во-первых, раскрыть содержание современных подходов в понимании особенностей религиозного фундаментализма и, во-вторых, реконструировать динамику трансформаций в представлениях о войне и мире в контексте духовных практик современности. Теоретический базис. Анализ автора основан на систематической реконструкции современных теоретических моделей осмысления религиозного фундаментализм и его связи с тематикой современных антропологических исследований. Зафиксированное в результате исследования положение о том, что таксономия разных видов религиозного фундаментализма включает в себя в большей степени политические, правовые и экономические маркеры, оставляет не разрешенным вопрос о том, каково качественное влияние фудаменталистских идей на духовную составляющую жизни человека. Обращение к проблеме религиозного фундаментализма в контексте переосмысления феноменов войны и мира связывается большинством исследователей с актуализацией этих явлений в коммуникационной, медийной, идеологической средах. Именно поэтому в контексте проведенного анализа и учитывая цели, сформулированные в работе, были рассмотрены основные подходы в современных положениях религиозных традиций, которые артикулируются в контексте актуализации проблем угрозы глобальному миру и возвращения религиозного фактора в повседневную жизнь человека, в том числе и через политику. Научная новизна. Автором доказано, что при анализе религиозного аспекта в реинтерпретации представлений о войне и мире, необходимо учитывать как доктринальную составляющую определенного типа вероучения, так и индивидуально-психологические особенности. Эти особенности, проявляющиеся в разных типах верований, могут быть верифицирована посредствам анализа религиозных практик, которые репрезентирую содержательную составляющую религиозного вероучения. Выводы. Основанием для формирования представлений о войне и мире в теистических религиях лежит ряд положений связанных с природой мира и человека, которые являются результатом проявления волевого акта сверхъестественной сущности. В традиции переосмысления призвания человека в контексте фундаменталистского дискурса эти идее приобретают статус духовно определенных и политически досягаемых целей, которые мыслится в связи с установление божественного замысла и преодоления разрыва между материальным миром и идеальным миропорядком.

The article is devoted to the study of the characteristics and typology of regional political parties in Ukraine, the assessment of the connection of the nationalization of the party system of Ukraine, the deviance (non-typology) of electoral behavior of the regions with the development of regional parties in the state by the results of local elections in 2015.In the course of the study, the main scientific approaches to the characterization and typology of regional parties in Ukraine were considered. It has been established that scholars identify the following categories of regional political parties, namely: ideological parties, political parties-projects of prominent personalities, ethnic parties, administrative parties (pro-government political parties). It is proposed to expand existing typology by introducing such categories of regional parties as projects of local elites, regional parties oriented on pro-Russian politics in Ukraine, technical political parties, which are beginning active activities before the elections, helping to ensure passing to local bodies of self-government to certain persons. It was found that regional political parties, based on the results of the local elections in Ukraine in 2015, were two pro-Russian political forces, four parties that focused on supporting the interests of local elites and one ethnic party. It is noted that the support of regional political parties is low. This is confirmed by the results of the electoral vote at the national level. It was noted that against the backdrop of a high level of nationalization of the party system for the period of 2014–2015, calculated on three approaches (the nationalization index was calculated according to the approach of M. Johns and S. Meinwering, G. Holosov and author's modified approach), these parties did not have significant influence on the electoral picture of the country. It is also determined that since the third author's modified approach allows to take into account the results of elections to local self-government bodies, it is relevant for the study of regional parties. Therefore, its use is most optimal for similar analytical purposes.Among the factors that had the greatest influence on party nationalization over the period of 2014–2015 were the electoral system, the transformational factors in the socio-political space, the change in the form of government, decentralization (de-volition) associated with the reform of local self-government and the territorial organization of power in Ukraine Accordingly, it has been proved that the latter of these factors has become an important prerequisite for the emergence of new regional political parties at the local elections of 2015. ; Статья посвящена изучению характеристики и типологизации региональных политических партий в Украине, оценке связи национализации партийной системы Украины, девиантности (нетипичности) электорального поведения регионов с развитием региональных партий в государстве по результатам местных выборов в 2015 г.В процессе исследования были рассмотрены основные научные подходы к характеристике и типологизации региональных партий в Украине. Установлено, что ученые выделяют такие категории региональных политических партий, а именно: идеологические партии, политические партии-проекты известных личностей, этнические партии, административные партии (провластные политические партии). Предложено расширить существующую типологизацию за счет введения таких категорий региональных партий, как проекты местных элит, региональных партий, ориентированных на пророссийскую политику в Украине, технических политических партий, которые начинают активную деятельность перед выборами, помогая обеспечить прохождение в местные органы самоуправления определенным лицам. Было установлено, что региональными политическими партиями по результатам местных выборов в Украине в 2015 г. выступали две пророссийские политические силы, четыре партии, которые ориентированы на поддержку интересов местных элит, и одна этническая партия. Отмечено, поддержка региональных политических партий низкая. Это подтверждают результаты электорального голосования на общегосударственном уровне. Отмечено, что на фоне высокого уровня национализации партийной системы за период 2014–2015 гг., рассчитанной по трем подходам (рассчитано индекс национализации согласно подходам М. Джонса и С. Мейнверинга, Г. Голосова и авторским модифицированным подходам), эти партии не имели существенного влияния на электоральную картину страны. Также определено, что поскольку третий авторский модифицированный подход позволяет учитывать результаты выборов в органы местного самоуправления, он является актуальным для исследования региональных партий. Поэтому его использование является наиболее оптимальным для аналогичных аналитических целей.Среди факторов, оказавших наибольшее влияние на партийную национализацию за период 2014–2015 гг., выделено избирательную систему, трансформационные факторы в общественно-политическом пространстве, изменение формы правления, децентрализацию (деволюцию), связанную с реформой местного самоуправления и территориальной организацией власти в Украине. Соответственно, доказано, что последний из указанных факторов стал важной предпосылкой возникновения новых региональных политических партий на местных выборах 2015 г. ; Присвячена вивченню характеристики та типологізації регіональних політичних партій в Україні, оцінці зв'язку націоналізації партійної системи України, девіантності (нетиповості) електоральної поведінки регіонів із розвитком регіональних партій в державі за результатами місцевих виборів у 2015 р.У процесі дослідження було розглянуто основні наукові підходи до характеристики та типологізації регіональних партій в Україні. Встановлено, що вчені виділяють такі категорії регіональних політичних партій, а саме: ідеологічні партії, політичні партії-проекти відомих особистостей, етнічні партії, адміністративні партії (провладні політичні партії). Запропоновано розширити існуючу типологізацію за рахунок введення таких категорій регіональних партій, як проекти місцевих еліт, регіональних партій, орієнтованих на проросійську політику в Україні, технічних політичних партій, які починають активну діяльність перед виборами, допомагаючи забезпечити проходження до місцевих органів самоврядування певним впливовим особам. Було встановлено, що регіональними політичними партіями за результатами місцевих виборів в Україні в 2015 р. виступали дві проросійські політичні сили, чотири партії, які орієнтовані на підтримку інтересів місцевих еліт, та одна етнічна партія. Відзначено, підтримка регіональних політичних партій є низькою. Це підтверджують результати електорального голосування на загальнодержавному рівні. Відзначено, що на фоні високого рівня націоналізації партійної системи за період 2014–2015 рр., розрахованої за трьома підходами (розраховано індекс націоналізації згідно з підходом М. Джонса і С. Мейнверінга, Г. Голосова та авторським модифікованим підходом), ці партії не мали суттєвого впливу на електоральну картину країни. Також визначено, що оскільки третій авторський модифікований підхід дозволяє враховувати результати виборів до органів місцевого самоврядування, він є актуальним для дослідження регіональних партій. Тому його використання є найбільш оптимальним для аналогічних аналітичних цілей. Серед факторів, які мали найбільший вплив на партійну націоналізацію за період 2014–2015 рр., виділено виборчу систему, трансформаційні чинники в суспільно-політичному просторі, зміну форми правління, децентралізацію (деволюцію), пов'язану з реформою місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Відповідно, доведено, що останній із зазначених чинників став важливою передумовою виникнення нових регіональних політичних партій на місцевих виборах 2015 р.

The interaction of individuals, groups, communities, politicians and authorities interacting on cultural, ideological, geopolitical and other issues from the point of view of synergetic is explored. levels. Their interaction is based on democratic values such as democracy, public opinion, law, freedom of speech and action, competence, responsibility, human dignity, non-interference with privacy, the ability to defend and defend their own interests. All this throughout the history of building a language policy model has integrated and systematically influenced its formation and development. Synergetic component is the constructive and destructive interaction of different carriers of political ideologies, representatives of political institutions, political views of the subjects of language policy, etc., which positively or negatively influence the formation of the model. In this sense, the synergistic aspect of constructing a model of language policy is analyzed, which is to be understood as a complete model in terms of content and substance, which is formed on the basis of both constructive and destructive methodologies that link its parts to a coherent body, which is in continuous interaction. in the conditions of periodic statelessness of the Ukrainian people. It has been found out that the constructive component of constructing a model of language policy is such concepts as state independence, the only state language that fulfills a unifying role in society, the national idea, national interests, democratic values, etc., without which an effective model of language policy is built. impossible. Lack of constructing a model of language policy lack of constructive interaction, desire to understand and find a compromise of different language policy subjects, as well as – anti-Ukrainian institutions that form in the Ukrainians pro-Russian identity, linguistic-political identity, Ukrainian non-acceptance, non-Ukrainian state languages, culture, history, heroes and more. It is noted that the lack of any interaction, manipulation of the socio-political consciousness and political behavior of the community for the sake of revenge and victory, hinders the construction of a model of language policy. Synergetic is defined as a phenomenon and construct that is characterized by the kinds of interactions that lead to both the constructive renewal that took place in legally independent Ukraine in the early 1990-s and the destructive change in the language policy model that took place in the mid-1990-s. with the coming into power of pro-Russian politicians. The constructive interaction of national democrats and former communists is negatively affected, on the one hand, by their culture, consciousness and ideology, on the other, by belonging to different vectors – western or eastern. In this context, there is a lack of hostilitywarring interaction between the characters that are expressed in language-political conflicts and linguistic-political separatism, which impede the constructive model of language policy. Such destructive relations between the left-wing political forces, which in the late 1980-s, and the right-wing ones that were revived, reflected in the development and adoption of laws of Ukraine, in particular, on languages in the Ukrainian SSR, which, on the one hand, declared Ukrainian as the state language, on the other hand, blocked its constructive development and spread in the South and East of the country. This law, like all others after it, essentially laid the foundations for the construction of a dual model of language policy, which is based on the lack of political interaction between the pro-Ukrainian and pro-Russian parts of Ukrainian politics. ; Досліджується взаємодія індивідів, груп, спільнот, політиків і влади на культурному, ідеологічному, геополітичному та ін. рівнях з точки зору синергетики. Їх взаємодія ґрунтується на демократичних цінностях, якими є народовладдя, громадська думка, право, свобода слова і дій, компетентність, відповідальність, людська гідність, невтручання в особисте життя, можливість захищати та відстоювати власні інтереси. Усе це упродовж усієї історії побудови моделі мовної політики комплексно і системно впливає на її формування та розбудову. Складовою синергетики є конструктивна і деструктивна взаємодія різних носіїв політичних ідеологій, представників політичних інституцій, за політичними поглядами суб'єктів мовної політики та ін., які позитивно чи негативно впливають на формування моделі. У цьому сенсі аналізується синергетичний аспект побудови моделі мовної політики, що варто розуміти як закінчену у змістовному і сутнісному відношеннях модель, яка формується на основі як конструктивної, так і деструктивної методологіях, які зв'язують її частини у цілісний організм, який знаходиться у безперервній взаємодії в умовах періодичної бездержавності українського народу. З'ясовано, що конструктивною складовою побудови моделі мовної політики є такі концепти як державна незалежність, єдина державна мова, яка виконує у суспільстві об'єднавчу роль, національна ідея, національні інтереси, демократичні цінності та ін., без яких побудувати ефективну модель мовної політики неможливо. Гальмують побудову моделі мовної політики відсутність конструктивної взаємодії, бажання порозумітися та знайти компроміс різних за ідеологією суб'єктів мовної політики, а також – антиукраїнськи налаштовані інституції, які формують в українців проросійську самосвідомість, мовно-політичну ідентичність, неприйняття усього українського: державної незалежності, української мови, культури, історії, героїв та ін. Зазначено, що гальмує побудову моделі мовної політики також відсутність будь-якої взаємодії, маніпулювання суспільнополітичною свідомістю та політичною поведінкою спільноти заради реваншу та перемоги. Дається визначення синергетики як явища і конструкту, якому притаманні такі види взаємодій, які ведуть як до конструктивного оновлення, що відбулося у юридично незалежній Україні на початку 1990-х років, так і – деструктивної зміни моделі мовної політики, яка відбулася у середині 90 – х рр. з приходом до влади проросійськи налаштованих політиків. На конструктивну взаємодію національних демократів і колишніх комуністів негативно впливає, з одного боку, їх культура, свідомість та ідеологія, з іншого, приналежність до різних векторів – західного чи східного. У цьому контексті перемагає відсутність взаємодії, що змінюється ворожнечею, війною символів, які виражаються у мовно-політичних конфліктах та мовно-політичному сепаратизмі, які перешкоджають конструктивно розбудовувати модель мовної політики. Такі деструктивні стосунки «лівих» політичних сил, які у кінці 1980-х рр. відживали, і «правих», які відроджувалися, відобразилися на розробці та ухваленні законів України, зокрема, «Про мови в Українській РСР», який, з одного боку, проголосив українську мову державною, з іншого, заблокував її конструктивний розвиток та поширення на Півдні і Сході країни. Цей закон, як і усі інші після нього, по суті, заклав підвалини для побудови подвійної моделі мовної політики, яка базується на відсутності політичної взаємодії проукраїнськи і проросійськи налаштованих частин українського політикуму.