Suchergebnisse

This article analyzes the significance of «United Europe». Also, the main stages of the development of a united Europe, from the Middle Ages to the New Age, which included both idealistic plans of the European Confederation, and more realistic ones, such as the United States of Europe, were considered. The main factors that guided contemporary politicians and cultures were described.The European Union today – is an economic entity that unites 28 European countries, took seventh place in the world by area and has more than 500 million. people. This community, united by a common values, common history and interests.This job created in order to understand how was the unification of Europe, to consider what influenced the development of the idea of «United Europe» and read the key project of creating a supranational formation in Europe.The word «Europe» is a stumbling block for grouping political rivals use it quite differently. Those who favor the idea of a future European federation, tend to consider «Europe» as a special cultural field with common historical experiences and common civilization. They believe that a united Europe would mean the end of a long historical process, the final elimination of outdated political geography, the prevailing economic, social and cultural conditions XVIII-XIX centuries. For their opponents, ie those concerns to the European Federation of critical and incredulous, the word «Europe» – appears to refer to the label of the EU institutions, depicted centralizing, inflexible, wasteful and corrupt. From their perspective, European unity is a bureaucratic nightmare, imposing new European system of small numbers elite that seeks to overcome a variety of cherished national traditions and cultures.The idea of a united Europe has a centuries-old tradition. The first factor that contributed to the idea of political and spiritual unity of the peoples of Europe has belief, and if more specifically, the Roman Catholic Church, which for centuries has assumed the role of chief integrator of European unity. But due to the rapid development of national and state trends, the rapid growth of cities and their development in science and secular culture promoted that in the XII–XV centuries. influence of the church began to plummet, but despite this, Christianity itself was one of the origins of humanist and pacifist interpretation of the future European unity. ; В этой статьей проанализировано значение «Единой Европы». Также рассмотрены основные этапы развития объединенной Европы, начиная со времен Средневековья до Нового времени, которые включали в себя как идеалистические планы европейской конфедерации, так и более реалистичные, такие как Соединенные Штаты Европы.Охарактеризованы основные факторы, которыми руководствовались тогдашние деятели политики и культуры. ; У статті проаналізовано значення терміну «Єдиної Європи», а також розглянуто основні етапи розвитку об'єднаної Європи, починаючи з часів Середньовіччя до Нового часу, які включали в себе як ідеалістичні плани європейської конфедерації, так і більш реалістичні, такі як Сполучені Штати Європи. Охарактеризовано основні фактори, якими керувалися тогочасні діячі політики та культури.

In the conditions of the Russian Federation aggression against Ukraine, the peculiarities of Russian geostrategy in the post-Soviet space appear to be a topical issue. The purpose of the study is to determine the geopolitical influence of Russia and its implementation of geo-strategic interests in the post-Soviet space, and to investigate the negative influence of Russian foreign policy and its geostrategy as a whole on the architecture of the European security and the modern world order. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author makes a disappointing conclusion that, in its present form and with the current leadership, Russia is not capable of constructive action in the international environment, and on the contrary – destabilizes the modern system of international relations. As a result of the study, the author identifies current Russia as a threat to international peace and security, a neo-imperialist aggressive force, a terrorist state that is planning a destructive transformation of the modern system of international relations. The findings revealed a number of characteristic features of the Russian Federation's recent intersection of frozen conflicts in the post-Soviet space in the context of the implementation of its geostrategic tasks of global scale. Among them: the insidious, aggressive, reflexive nature of most foreign-policy activities and actions, obscene attempts to position itself as one of the "poles" of the post-bipolar world, false propaganda designed to disguise as concrete aggressions, and the general direction of geo-strategy on the revision of the international order, is obvious blackmail and intimidation of the world community by the destructiveness of further foreign policy actions. At the same time, the author comes to the conclusion that the causes of the aggressive foreign policy of Russia in the post-bipolar period are laid down in the nature of Putinism as the quintessence of traditional Russian expansionism, imperial chauvinism, and criminal contempt for ...

The article presents the research of the ECHR competence in the interstate disputes. The impact of Universal Declaration on Human Rights on the adoption of the European Convention on Human Rights has been investigated. The main emphasis has been placed on the interstate disputes between Ukraine and Russia.Since 2014 there have been six Ukraine v. Russia inter-State applications. They have subsequently been regrouped into three applications, which are currently still pending. The cases concern Ukraine's allegations of violations of the European Convention on Human Rights by Russia and armed groups which Russia allegedly controls. The applications were made under several Articles. The Government of Ukraine alleges violations of Articles 3 (prohibition of torture and inhuman or degrading treatment), 5 (right to liberty and security), 6 (right to a fair trial), 8 (right to respect for private and family life), 9 (freedom of thought, conscience and religion), 11 (freedom of assembly and association), 13 (right to an effective remedy), 14 (prohibition of discrimination) of the Convention dated 1950. Under the submitted applications, the Government of Ukraine maintain that Russia has exercised and continues to exercise effective control over Crimea and – by controlling separatists and armed groups there – de facto control over the regions of Donetsk and Luhansk. According to the Government of Ukraine, Russia is therefore responsible for numerous violations of the European Convention on Human Rights in those areas.In addition to the inter-State cases, there are over 4,000 individual applications before the Court which are apparently related to the events in Crimea or the hostilities in Eastern Ukraine.Key words: The European Court of Human Rights; interstate dispute; annexation of Crimea; armed conflict; Eastern Ukraine. ; Досліджено компетенцію Європейського суду з прав людини щодо міждержавних спорів. Проаналізовано вплив Загальної декларації з прав людини на прийняття Європейської конвенції з прав людини. Значну увагу приділено розгляду міждержавного спору України з Росією.З 2014 р. подано 6 міждержавних скарг України проти Росії, які перегрупували у три справи. Скарги стосуються української заяви щодо порушення Росією та контрольованими нею збройними угрупуваннями Європейської конвенції з прав людини. Підставою для скарги слугувало порушення кількох статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема: ст. 3 (заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження); ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість),; ст. 6 (право на справедливий суд); ст. 8 (право на повагу до приватного життя); ст. 9 (свобода релігії); ст. 11 (свобода зібрань та об'єднання); ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) та ст. 14 (заборона дискримінації).У своєму поданні до скарги Україна зазначає, що Росія здійснювала та продовжує здійснювати ефективний контроль над Автономною Республікою Крим та над сепаратистськими й армійськими формуваннями у Донецькій та Луганській областях. Відповідно до позиції України, Росія є відповідальною за численні порушення Європейської конвенції з прав людини у цих регіонах.На доповнення до міждержавних спорів, у Суді перебуває понад 4 000 індивідуальних скарг, пов'язаних з подіями в Криму та бойовими діями на Сході України.Ключові слова: Європейський суд з прав людини; міждержавний спір; анексія Криму; збройний конфлікт; Схід України.

The government of Ukraine intends to intensify the work on the Association Agreement with the EU. The convergence with the progressive international political and economic union necessitates a thorough study of the EU institutions in the theoretical level.Defining of the competence of its organs and the distribution of powers among them are of particular interest, and the article is dedicated to the study of these facts.The powers of the European Council, the EU Council and the European Parliament are investigated, as well as their distribution among these authorities of the EU. The new approaches to the European Union as an international organization that has features of federation are made, and the role and importance of the European Commission in its system bodies is shown.It is emphasized that the entry into legal force of the Lisbon Treaty the European Council acquires the status of a full-fledged EU institution. Therefore, the decisions made by this organization can be regarded as acts which have legal effect and operate within both the EU and the Member States. The institutions, bodies and organizations, as well as the Member States, to which its decisions are addressed, are legally bound to meet them and to ensure their enforcement. New powers were given to the European Parliament and the Council. The Commission received higher authority like the authority of the executive power. ; Досліджено повноваження Європейської ради, Ради ЄС, та Європарламенту, а також їх розподіл між вказаними органами Євросоюзу. Розглянуті нові підходи до Євросоюзу як міждержавної організації, яка має ознаки федерації, з'ясована роль і значення Єврокомісії в системі його органів.

The article deals with the peculiarities of relations of the Republic of South Ossetia with the Russian Federation. It is shown that South Ossetia depends on Russia in different spheres and is a puppet state of Russia. Putting this de facto state into dependency, Russia has a lot of goals: destabilization of political situation in Georgia, hindering its Euro-Atlantic course, strengthening of the Russian borders in South Caucasus, satisfying its geopolitical ambitions, opening new opportunities for the Russian economy.It is investigated that Russian-South Ossetian relations are based on a broad treaty basis which contributes to actual absorption of this de facto state by Russia. The Treaty on Alliance and Integration between the Russian Federation and the Republic of South Ossetia (2015) which plays a key role for the development of the relations of the two countries is characterized. In the article it is shown that Russia makes «unofficial occupation» of this unrecognized state, interferes in political process of it. Russia possesses military bases on the territory of South Ossetia, defends «border» between South Ossetia and Georgia, realizes a process of borderization.In the article it is pointed out that a politics of «passportization» makes close ties of this de facto state with its patron state, increases the trust of the South Ossetian population to Russian government, gives some advantages to the population of the region. It is shown that its development would be difficult without Russian financing. Russian economic assistance is the main source of income of South Ossetia. Russia invests money into infrastructure of South Ossetia, pays pensions and salary to state employees and is a main trade partner of the republic. The ties between these two countries are strengthening because of the official status of Russian language on the territory of this partly recognized state. It facilitates propaganda of Russia in South Ossetia. It is noticed, that the politics of Russia in the region affects interests of the European Union, USA and China. Possible scenarios of future development of the relations of South Ossetia and Russia are characterized in the article.Key words: South Ossetia; Russia; de facto state; politics of «passportization»; irredentism. ; Досліджено особливості відносин Республіки Південна Осетія з Російською Федерацією. Показано, що Південна Осетія залежить від Росії у різноманітних сферах і фактично є маріонетковою державою останньої. Узалежнюючи цю де-факто державу, Росія переслідує низку цілей, таких як дестабілізація внутрішньополітичної ситуації у Грузії, перешкоджання її євроатлантичному курсу, зміцнення російських кордонів на Південному Кавказі, задоволення своїх геополітичних амбіцій, відкриття нових можливостей для російської економіки.З'ясовано, що російсько-південноосетинські відносини побудовані на широкій договірній базі, що спричиняє фактичне поглинання цієї де-факто держави Росією. Охарактеризовано Договір між Російською Федерацією та Республікою Південна Осетія про союзництво та інтеграцію 2015 р., який має ключове значення для розвитку відносин двох держав. У статті наголошено, що Росія фактично здійснює неофіційну окупацію цієї невизнаної республіки, втручається у її політичні процеси. РФ має військові бази на території Південної Осетії, здійснює захист кордону між де-факто державою і Грузією, реалізує процес бордеризації.Констатовано, що політика «паспортизації» спрямована на зближення цієї де-факто держави з державою-патроном і збільшення довіри південноосетинського населення до російського уряду, надає населенню регіону низку переваг. Показано, що без фінансування РФ Південна Осетія не могла б розвиватися, адже економічна допомога є головним джерелом її доходів. Росія вкладає значні кошти в інфраструктуру Південної Осетії, виплачує зарплату бюджетникам і пенсії, а також є головним торговельним партнером самопроголошеної республіки. Зв'язок держав підсилюється тим, що російська мова, як і осетинська, є державною мовою цієї невизнаної республіки. Це полегшує пропагандистську діяльність Росії в південноосетинському суспільстві. Підкреслено, що політика Росії в регіоні зачіпає інтереси Європейського Союзу, США та Китаю. Розглянуто можливі сценарії розвитку російсько-південноосетинських відносин у майбутньому.Ключові слова: Південна Осетія; Росія; де-факто держава; політика «паспортизації»; іредентизм.

Preconditions of foreign policy of the Russian Federation formation in relation to the Eastern European region are examined. The current forms of foreign policy of the Russian Federation in relation to the Eastern European region are analyzed. Tools and resources of foreign policy and geo-strategic influence of the Russian Federation in relation to the Eastern European region are systematized and substantiated. ; Рассматриваются предпосылки формирования внешней политики Российской Федерации в отношении региона Восточной Европы. Анализируются текущие формы внешней политики Российской Федерации в отношении региона Восточной Европы. Систематизируются и обосновываются инструменты и ресурсы внешнеполитического и геостратегического влияния Российской Федерации в отношении региона Восточной Европы. ; Розглядаються передумови формування зовнішньої політики Російської Федерації щодо регіону Східної Європи. Аналізуються поточні форми зовнішньої політики Російської Федерації по відношенню до регіону Східної Європи. Систематизуються та обґрунтовуються інструменти і ресурси зовнішньополітичного та геостратегічного впливів Російської Федерації в регіоні Східної Європи.

The article outlines the characteristics of the current military-political situation in the Black Sea region, examines Russia's military policy in it, as well as analyzes the approaches of the Black Sea countries, especially Ukraine in terms of ensuring their own and regional security. Authors have suggested recommendations for ensuring the national interests of our state in the Black Sea region. ; У статті окреслено характеристики сучасної воєнно-політичної ситуації в Чорноморському регіоні, розглянуто мілітаристську політику Росії в ньому та проаналізовано підходи причорноморських країн, насамперед України щодо забезпечення власної та регіональної безпеки. Запропоновано рекомендації щодо забезпечення національних інтересів нашої держави у Чорноморському регіоні.

The article outlines the characteristics of the current military-political situation in the Black Sea region, examines Russia's military policy in it, as well as analyzes the approaches of the Black Sea countries, especially Ukraine in terms of ensuring their own and regional security. Authors have suggested recommendations for ensuring the national interests of our state in the Black Sea region. ; У статті окреслено характеристики сучасної воєнно-політичної ситуації в Чорноморському регіоні, розглянуто мілітаристську політику Росії в ньому та проаналізовано підходи причорноморських країн, насамперед України щодо забезпечення власної та регіональної безпеки. Запропоновано рекомендації щодо забезпечення національних інтересів нашої держави у Чорноморському регіоні.

The Middle East region made substantial influence on the development of the international politics during the «cold war». After the dissolution of the bipolar system importance of the region was only increased, though transformed. Foreign policy of the United States of America and the Russian Federation towards the Middle East was also modified according both to the changes in their internal developments (mainly in Russia) and in the international arena. Gradually two main issues, namely the Arab-Israeli conflict and nuclear program of Tehran, has dominated the agenda of the US and Russia foreign policy towards the region and their bilateral relationships.Thus, the main aim of the presented article is to investigate foreign policy of the United States of America and the Russian Federation towards Israel and Iran in the period of post-bipolar system of international relations. Special attention in the article is given to the issue of interrelation between the resolution of the Arab-Israeli conflict and implementation of the nuclear program of Tehran in the context of dynamic developments in the Middle East.The author shows evolution of the foreign policy of the US and Russia towards Iran and Israel for the last twenty years, displaying elements of cooperation and confrontation. In the last part of the article particular attention is drawn to the impact of the Arab Spring on the position of the Islamic Republic of Iran in the region and its growing ambitions to execute more influence there, which might redefine security system not only in the Middle East, but can pose serious threats and challenges to the European security and international security. Taking into consideration above-mentioned, possible ways of cooperation in the region between the US and Russia, whose security interests are very much interconnected, are indicated ; Розглянуто зовнішню політику Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації щодо Держави Ізраїль та Ісламської Республіки Іран в постбіполярний період розвитку системи міжнародних відносин.Особлива увага приділена питанню взаємозв'язку між вирішенням арабо-ізраїльського конфлікту та реалізацією ядерної програми Тегерану в контексті динамічних зміни в регіоні Близького Сходу. Вказані можливі шляхи взаємодії двох держав в регіоні.

У статті досліджуються причини виникнення і розвиток Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО), її переваги та недоліки в умовах формування та реалізації Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗППБ). З'ясовано трансформацію ЄПБО за Лісабонським договором та перспективи її функціонування на європейському континенті. Особлива увага приділена питанням вдосконалення Європейської політики безпеки і оборони в контексті нових загроз регіональній і глобальній безпеці. Проаналізовано місце та роль балтійських країн в Європейській політиці безпеки і оборони. Розглянуто позицію балтійських держав в НАТО, що базується на більшій довірі до інститутів НАТО та тісній співпраці зі США. В процесі дослідження встановлено, що балтійські країни, будучи членами НАТО та ЄС, а відповідно і учасниками ЄПБО, основним гарантом своєї національної безпеки вважають США. Однією з причин цього є відсутність довіри у здатності ЄПБО протистояти сучасним загрозам. Військова потужність ЄС без військової підтримки США вважається практично безперспективною для них. Проте, свою роль вони вбачають саме у координації співпраці між НАТО та ЄС у галузі безпеки та оборони. Естонія, Латвія і Литва хочуть бути «натовцями в Європейській політиці безпеки і оброни». Висвітлено основні загрози та виклики безпеці балтійських країн на сучасному етапі, зокрема потенційно можливу агресію з боку Росії, яка поширюється через провідні ЗМІ як реакція на ідею захисту російськомовного населення балтійських країн та встановлення «геополітичної рівноваги через їхнє повернення до сфери впливу Росії». ; У статті досліджуються причини виникнення і розвиток Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО), її переваги та недоліки в умовах формування та реалізації Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗППБ). З'ясовано трансформацію ЄПБО за Лісабонським договором та перспективи її функціонування на європейському континенті. Особлива увага приділена питанням вдосконалення Європейської політики безпеки і оборони в контексті нових загроз регіональній і глобальній безпеці. Проаналізовано місце та роль балтійських країн в Європейській політиці безпеки і оборони. Розглянуто позицію балтійських держав в НАТО, що базується на більшій довірі до інститутів НАТО та тісній співпраці зі США. В процесі дослідження встановлено, що балтійські країни, будучи членами НАТО та ЄС, а відповідно і учасниками ЄПБО, основним гарантом своєї національної безпеки вважають США. Однією з причин цього є відсутність довіри у здатності ЄПБО протистояти сучасним загрозам. Військова потужність ЄС без військової підтримки США вважається практично безперспективною для них. Проте, свою роль вони вбачають саме у координації співпраці між НАТО та ЄС у галузі безпеки та оборони. Естонія, Латвія і Литва хочуть бути «натовцями в Європейській політиці безпеки і оброни». Висвітлено основні загрози та виклики безпеці балтійських країн на сучасному етапі, зокрема потенційно можливу агресію з боку Росії, яка поширюється через провідні ЗМІ як реакція на ідею захисту російськомовного населення балтійських країн та встановлення «геополітичної рівноваги через їхнє повернення до сфери впливу Росії». ; The causes and development of the European Security and Defence Policy (ESDP), its advantages and disadvantages in the process of formation and implementation of the Common Foreign and Security Policy of the EU (CFSP) are explored in the article. Transformation of ESDP according to Lisbon Treaty and the prospects of its operation in Europe are highlighted. Special attention is paid to the issues of improving the European Security and Defence policy in the context of new threats to regional and global security. The place and role of the Baltic States in the European Security and Defence Policy are analyzed. The position of the Baltic States in NATO, based on greater confidence in the institutions of NATO and close cooperation with the United States is considered. It has been found out that the Baltic States, being members of NATO and the EU, and therefore the parties of ESDP, consider the USA as the main guarantor of their national security. One reason is the lack of confidence in the ability of ESDP to confront modern threats. Military power of the EU without military support of the USA is considered almost hopeless for them. However, their role might be the coordination of cooperation between NATO and the EU in the field of security and defence. Estonia, Latvia and Lithuania want to be «The NATO forces in the European Security and Defence Policy». The basic threats and security challenges for the Baltic States nowadays are defined, including possible aggression from Russia, which is broadcasted through the mainstream media as a reaction to the idea of protecting Russian­speaking population of the Baltic States and the establishment of «geopolitical balance through their return to the Russian sphere of influence».

The use of "soft power" in Russian-Turkish relations began in the XXI century and was asymmetric in nature. Since the 1990s, Turkey has been extremely interested in forming a new subsystem of international relations – the Turkic world. The leadership of the country did not follow in the footsteps of the European Union, which moved from economy to politics, but came up with original ways of forming this kind of super-identity. Turkey began to create various "integration fields" – cultural, educational, economic, and then political. All these "fields" served the long-term goal of uniting the Turks. The Turkic entities of the Russian Federation were involved in these processes. In the first decade of the XXI century, the "soft power" of Turkey actively acted in the Russian direction, having achieved some success in forming a positive image of the country in the Russian information field. Russia began to apply soft power only in the early 2010s, so its success in this field was moderate. However, after setting a new policy course, Russia began to pay considerable attention to this vector of interaction between countries, so in the late 2010s its successes in forming a positive image of Russia in Turkey, despite some problems, cannot be denied. In general, the Russian "soft power" operates in five areas: the political concept of "sovereign democracy", the Russian Diaspora in Turkey, the promotion and dissemination of Russian language studies in Turkey, the high culture and education of Turkish students in Russian universities. Given that the effect of the use of "soft power" manifests itself in 5-10 years from the beginning of active activity in this direction, it is possible to predict the growth of influence of Moscow on the attitude of the Turkish population to Russia and, thus, on the domestic politics of Turkey. At the same time, the events of 2013- 2016, such as the Arab Spring and the coup attempt in Turkey, have reduced the intensity of the introduction of "soft power" elements in Turkey's foreign policy, including the Russian direction. ; Використання «м'якої сили» у російсько-турецьких взаємовідносинах почалося у XXI ст. і мало асиметричний характер. З 1990-х років Туреччина була вкрай зацікавлена у формуванні нової підсистеми міжнародних відносин – тюркського світу. Керівництво країни пішло не по стопах Євросоюзу, який рухався від економіки до політики, а виробило оригінальні шляхи формування такого роду над-ідентичності. Туреччина стала створювати різні «інтеграційні поля» культурні, освітні, економічні, а потім і політичні. Всі ці «поля» повинні були служити єдиної довгострокової меті – об'єднання тюрків. В тій чи іншій мірі в зазначених процесах були задіяні і тюркські суб'єкти Російської Федерації. У першому десятиріччі століття у російському напрямку активно діяла «м'яка сила» Туреччини, домігшись певних успіхів у формуванні позитивного образу країни у російському інформаційному полі. Росія почала застосовувати «м'яку силу» тільки на початку 2010-х років, тому її успіх на цьому полі був помірним. Проте, після визначення нового політичного курсу, Росія стала приділяти значну увагу цьому вектору взаємодії між країнами, тому у кінці 2010-х років її успіхи у формуванні позитивного іміджу Росії у Туреччині, незважаючи на окремі проблеми, неможливо заперечувати. У цілому російська «м'яка сила» діє на п'яти напрямках: політична концепція «суверенної демократії», російська діаспора у Туреччині, популяризація та поширення вивчення російської мови у Туреччині, висока культура та навчання турецьких студентів у російських ВНЗ. Враховуючи, що ефект від застосування «м'якої сили» проявляється через 5-10 років від початку активної діяльності у цьому напрямку, можна прогнозувати ріст впливу Москви на відношення турецького населення до Росії і, таким чином, на внутрішню політику Туреччини. У той же час, події 2013-2016 рр., такі як «Арабська весна» та спроба державного перевороту у Туреччині, призвели до зниження інтенсивності впровадження елементів «м'якої сили» у зовнішній політиці Туреччини, у тому числі й на російському напрямку.

The use of "soft power" in Russian-Turkish relations began in the XXI century and was asymmetric in nature. Since the 1990s, Turkey has been extremely interested in forming a new subsystem of international relations – the Turkic world. The leadership of the country did not follow in the footsteps of the European Union, which moved from economy to politics, but came up with original ways of forming this kind of super-identity. Turkey began to create various "integration fields" – cultural, educational, economic, and then political. All these "fields" served the long-term goal of uniting the Turks. The Turkic entities of the Russian Federation were involved in these processes. In the first decade of the XXI century, the "soft power" of Turkey actively acted in the Russian direction, having achieved some success in forming a positive image of the country in the Russian information field. Russia began to apply soft power only in the early 2010s, so its success in this field was moderate. However, after setting a new policy course, Russia began to pay considerable attention to this vector of interaction between countries, so in the late 2010s its successes in forming a positive image of Russia in Turkey, despite some problems, cannot be denied. In general, the Russian "soft power" operates in five areas: the political concept of "sovereign democracy", the Russian Diaspora in Turkey, the promotion and dissemination of Russian language studies in Turkey, the high culture and education of Turkish students in Russian universities. Given that the effect of the use of "soft power" manifests itself in 5-10 years from the beginning of active activity in this direction, it is possible to predict the growth of influence of Moscow on the attitude of the Turkish population to Russia and, thus, on the domestic politics of Turkey. At the same time, the events of 2013- 2016, such as the Arab Spring and the coup attempt in Turkey, have reduced the intensity of the introduction of "soft power" elements in Turkey's foreign policy, including the Russian direction. ; Використання «м'якої сили» у російсько-турецьких взаємовідносинах почалося у XXI ст. і мало асиметричний характер. З 1990-х років Туреччина була вкрай зацікавлена у формуванні нової підсистеми міжнародних відносин – тюркського світу. Керівництво країни пішло не по стопах Євросоюзу, який рухався від економіки до політики, а виробило оригінальні шляхи формування такого роду над-ідентичності. Туреччина стала створювати різні «інтеграційні поля» культурні, освітні, економічні, а потім і політичні. Всі ці «поля» повинні були служити єдиної довгострокової меті – об'єднання тюрків. В тій чи іншій мірі в зазначених процесах були задіяні і тюркські суб'єкти Російської Федерації. У першому десятиріччі століття у російському напрямку активно діяла «м'яка сила» Туреччини, домігшись певних успіхів у формуванні позитивного образу країни у російському інформаційному полі. Росія почала застосовувати «м'яку силу» тільки на початку 2010-х років, тому її успіх на цьому полі був помірним. Проте, після визначення нового політичного курсу, Росія стала приділяти значну увагу цьому вектору взаємодії між країнами, тому у кінці 2010-х років її успіхи у формуванні позитивного іміджу Росії у Туреччині, незважаючи на окремі проблеми, неможливо заперечувати. У цілому російська «м'яка сила» діє на п'яти напрямках: політична концепція «суверенної демократії», російська діаспора у Туреччині, популяризація та поширення вивчення російської мови у Туреччині, висока культура та навчання турецьких студентів у російських ВНЗ. Враховуючи, що ефект від застосування «м'якої сили» проявляється через 5-10 років від початку активної діяльності у цьому напрямку, можна прогнозувати ріст впливу Москви на відношення турецького населення до Росії і, таким чином, на внутрішню політику Туреччини. У той же час, події 2013-2016 рр., такі як «Арабська весна» та спроба державного перевороту у Туреччині, призвели до зниження інтенсивності впровадження елементів «м'якої сили» у зовнішній політиці Туреччини, у тому числі й на російському напрямку.

Досліджено питання впливу відносин НАТО – Росія на забезпечення безпеки України. На підставі аналізу російсько-української кризи та її впливу на ситуацію в регіоні Східної Європи, низки декларацій і комюніке самітів НАТО визначено основні завдання НАТО щодо розробки стратегії боротьби з новими загрозами безпеці, спричиненими діями Росії щодо України. Окреслено основні завдання щодо зміцнення східного флангу Альянсу. ; Исследуются вопросы, связанные с влиянием отношений НАТО – Россия на обеспечением безопасности Украины. На основании анализа российско-украинского кризиса и его влияния на ситуацию в регионе Восточной Европы, деклараций и коммюнике саммитов НАТО определены основные задачи НАТО по разработке стратегии борьбы с новыми угрозами безопасности, спровоцированными действиями России по отношению к Украине. Определены основные задачи по укреплению восточного фланга Альянса. ; The crisis inUkraineis a potential turning point in Euro-Atlantic security. The European security landscape is changing, the crisis creates new security realities during the twenty-first century and requires a significant response from NATO. At the same time, however, the crisis is the crystallisation of a number of wider and longer-term problems that have been increasingly visible for some time, most notably the intensifying sense of strategic dissonance betweenRussiaand the West.Indeed, today's crisis illuminates very clearly the point thatMoscowunderstands European security in very different conceptual terms from the West.The article states that NATO during the past 20 years – up to the Ukrainian crisis – has consideredRussiaa partner with which theAlliancecould cooperate. However, the Russian-Ukrainian conflict changed these relations.Years 2014–2017 witnessed rising levels of instability and complexity in the Eastern Partnership region caused by both internal and external factors. It is in the strategic and current interests of the Euro-Atlantic community to support the countries of Eastern Europe, includingUkraine, in their strife for peace, security, maintenance of sovereignty and continuing their paths towards successful democratic transition.The American commitment to European defense lies at the heart of the transatlantic bargain that defines NATO.Washingtonreacted to the end of the Cold War by significantly reducing its troop presence in the European theatre. Simultaneously it made clear that at the institutional level no other organization could substitute for the Atlantic Alliance as the anchor of a newEuropean security order.NATO's ties withRussiaandUkrainemay be depicted as a triangle, with each leg representing a significant set of bilateral interactions. But the relationship as a whole has a larger importance, and is integral to the effort to recast NATO's post-Cold War responsibilities. NATO's ties with theRussian Federation, burdened by a legacy of rivalry and distrust, are of particular salience. TheAlliance's agenda for a transformed Euro-Atlantic security order cannot be fulfilled without Russian engagement.Ukrainedefines a "European Choice" as the central pillar of its foreign policy, but it is constrained by a legacy of backwardness, and by a complex relationship with its Russian neighbor. Though it is a troubled polity, as a major regional powerUkraineis too important for theAllianceto ignore. If these relationships develop and prosper, theAlliance's potential as a collective security forum can be realized to the full, and its vocation as a "zone of peace" will be greatly expanded.The article defines the factors which couse the nessecity of renovation of the NATO's Strategy on security support in Eastern Europe, particulary in Ukraine. And the directions of such renovation are outlined.

Досліджено питання впливу відносин НАТО – Росія на забезпечення безпеки України. На підставі аналізу російсько-української кризи та її впливу на ситуацію в регіоні Східної Європи, низки декларацій і комюніке самітів НАТО визначено основні завдання НАТО щодо розробки стратегії боротьби з новими загрозами безпеці, спричиненими діями Росії щодо України. Окреслено основні завдання щодо зміцнення східного флангу Альянсу. ; Исследуются вопросы, связанные с влиянием отношений НАТО – Россия на обеспечением безопасности Украины. На основании анализа российско-украинского кризиса и его влияния на ситуацию в регионе Восточной Европы, деклараций и коммюнике саммитов НАТО определены основные задачи НАТО по разработке стратегии борьбы с новыми угрозами безопасности, спровоцированными действиями России по отношению к Украине. Определены основные задачи по укреплению восточного фланга Альянса. ; The crisis inUkraineis a potential turning point in Euro-Atlantic security. The European security landscape is changing, the crisis creates new security realities during the twenty-first century and requires a significant response from NATO. At the same time, however, the crisis is the crystallisation of a number of wider and longer-term problems that have been increasingly visible for some time, most notably the intensifying sense of strategic dissonance betweenRussiaand the West.Indeed, today's crisis illuminates very clearly the point thatMoscowunderstands European security in very different conceptual terms from the West.The article states that NATO during the past 20 years – up to the Ukrainian crisis – has consideredRussiaa partner with which theAlliancecould cooperate. However, the Russian-Ukrainian conflict changed these relations.Years 2014–2017 witnessed rising levels of instability and complexity in the Eastern Partnership region caused by both internal and external factors. It is in the strategic and current interests of the Euro-Atlantic community to support the countries of Eastern Europe, includingUkraine, in their strife for peace, security, maintenance of sovereignty and continuing their paths towards successful democratic transition.The American commitment to European defense lies at the heart of the transatlantic bargain that defines NATO.Washingtonreacted to the end of the Cold War by significantly reducing its troop presence in the European theatre. Simultaneously it made clear that at the institutional level no other organization could substitute for the Atlantic Alliance as the anchor of a newEuropean security order.NATO's ties withRussiaandUkrainemay be depicted as a triangle, with each leg representing a significant set of bilateral interactions. But the relationship as a whole has a larger importance, and is integral to the effort to recast NATO's post-Cold War responsibilities. NATO's ties with theRussian Federation, burdened by a legacy of rivalry and distrust, are of particular salience. TheAlliance's agenda for a transformed Euro-Atlantic security order cannot be fulfilled without Russian engagement.Ukrainedefines a "European Choice" as the central pillar of its foreign policy, but it is constrained by a legacy of backwardness, and by a complex relationship with its Russian neighbor. Though it is a troubled polity, as a major regional powerUkraineis too important for theAllianceto ignore. If these relationships develop and prosper, theAlliance's potential as a collective security forum can be realized to the full, and its vocation as a "zone of peace" will be greatly expanded.The article defines the factors which couse the nessecity of renovation of the NATO's Strategy on security support in Eastern Europe, particulary in Ukraine. And the directions of such renovation are outlined.

Досліджено питання впливу відносин НАТО – Росія на забезпечення безпеки України. На підставі аналізу російсько-української кризи та її впливу на ситуацію в регіоні Східної Європи, низки декларацій і комюніке самітів НАТО визначено основні завдання НАТО щодо розробки стратегії боротьби з новими загрозами безпеці, спричиненими діями Росії щодо України. Окреслено основні завдання щодо зміцнення східного флангу Альянсу. ; Исследуются вопросы, связанные с влиянием отношений НАТО – Россия на обеспечением безопасности Украины. На основании анализа российско-украинского кризиса и его влияния на ситуацию в регионе Восточной Европы, деклараций и коммюнике саммитов НАТО определены основные задачи НАТО по разработке стратегии борьбы с новыми угрозами безопасности, спровоцированными действиями России по отношению к Украине. Определены основные задачи по укреплению восточного фланга Альянса. ; The crisis inUkraineis a potential turning point in Euro-Atlantic security. The European security landscape is changing, the crisis creates new security realities during the twenty-first century and requires a significant response from NATO. At the same time, however, the crisis is the crystallisation of a number of wider and longer-term problems that have been increasingly visible for some time, most notably the intensifying sense of strategic dissonance betweenRussiaand the West.Indeed, today's crisis illuminates very clearly the point thatMoscowunderstands European security in very different conceptual terms from the West.The article states that NATO during the past 20 years – up to the Ukrainian crisis – has consideredRussiaa partner with which theAlliancecould cooperate. However, the Russian-Ukrainian conflict changed these relations.Years 2014–2017 witnessed rising levels of instability and complexity in the Eastern Partnership region caused by both internal and external factors. It is in the strategic and current interests of the Euro-Atlantic community to support the countries of Eastern Europe, includingUkraine, in their strife for peace, security, maintenance of sovereignty and continuing their paths towards successful democratic transition.The American commitment to European defense lies at the heart of the transatlantic bargain that defines NATO.Washingtonreacted to the end of the Cold War by significantly reducing its troop presence in the European theatre. Simultaneously it made clear that at the institutional level no other organization could substitute for the Atlantic Alliance as the anchor of a newEuropean security order.NATO's ties withRussiaandUkrainemay be depicted as a triangle, with each leg representing a significant set of bilateral interactions. But the relationship as a whole has a larger importance, and is integral to the effort to recast NATO's post-Cold War responsibilities. NATO's ties with theRussian Federation, burdened by a legacy of rivalry and distrust, are of particular salience. TheAlliance's agenda for a transformed Euro-Atlantic security order cannot be fulfilled without Russian engagement.Ukrainedefines a "European Choice" as the central pillar of its foreign policy, but it is constrained by a legacy of backwardness, and by a complex relationship with its Russian neighbor. Though it is a troubled polity, as a major regional powerUkraineis too important for theAllianceto ignore. If these relationships develop and prosper, theAlliance's potential as a collective security forum can be realized to the full, and its vocation as a "zone of peace" will be greatly expanded.The article defines the factors which couse the nessecity of renovation of the NATO's Strategy on security support in Eastern Europe, particulary in Ukraine. And the directions of such renovation are outlined.