Suchergebnisse

Problem setting. The 21st century is a time of global change. Globalization is spreading in all areas of human life. Against the background of these changes, culture is turning into an important factor of social and economic progress for both the human civilization as a whole and for individual countries. However, as historical experience shows, the state and its institutions play an essential role in the development of the cultural sphere, which should not only create the appropriate conditions, but also shape and implement the national cultural strategies, laying a solid foundation for the development of the entire society. The scientific task is to identify specific features of the cultural sphere as an object of state regulation, which will create opportunities for the development of the applied mechanisms of the state impact on the cultural sphere development.Recent research and publications analysis. The issues of public administration in the field of culture were investigated by a number of scientists, including: V. Averianov, S. Drozhzhina, V. Karlova, E. Kubko, V. Tsvetkov and other scholars. The theoretical and methodological foundations and aspects of public administration of the sphere of culture were studied by such researchers as V. Andrushchenko, V. Bakumenko, S. Chukut, I. Dziuba, O. Gritsenko, V. Skuratovsky, M. Zhulinskyi and others. The subject of the structure and mechanism for implementing the function of culture in public administration has been covered in the works by such scientists as O. Boiko, P. Hudzenko, V. Klochko, Y. Mandryk, M. Semenova and other researchers. A considerable contribution has been made by V. Andrushchenko, Y. Bohutskyi, G. Chmil, V. Malimon, L. Vostryakov, V. Zhidkov. The works of foreign scientists, in particular D. Adams, V. Bolto, H. Chartrand, A. Goldbard, C. McCaughey and a number of others also draw attention in terms of our study.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The current research of the concept of "culture" has an extensive structure that needs to be defined (re-defined) along the lines of state regulation. The paper defines the concept of "culture", based on generalization of various approaches, and distinguishes the characteristic features of the sphere of culture and its constituents. Culture is considered as an object of state regulation; effective ways for the state to influence the development of the sphere of culture in the modern conditions are determined.However, a number of priority areas still remain understudied, one of them being the support of the so-called "cultural diplomacy" and the specificity of promoting its development.Paper main body. Today, there exist several hundred definitions of the concept of "culture", as well as many approaches to its study, theoretical concepts, models and types of culture. It should be noted that the evolution of the scientific understanding of the concept of "culture" can be considered in three interrelated aspects: historical, political and philosophical.Scientists believe that the 21st century is the time when the intelligence of human resources will serve as the core, and when the largest in size European country will continue its development, focusing on cultural affairs and cultural policy. Culture should enrich the society, and shape the best thoughts of each individual. The present day should unite traditions and innovations – this is the task of the new age. The 21st century is a time of creating new conditions for the development of culture and a qualitatively new level of governance.There has always existed a close relationship between culture and politics. The development of culture depends on the state insofar as the support of culture is important for the political power. Culture is a multifaceted phenomenon. It is a certain standard, relationships between people, and specific human activities as well. At the same time, it is an integral system. However, the culture of every individual is interpreted precisely through this standard.Speaking about culture and politics and their relationship, it is worth mentioning that culture, eventually, is the result of a set of different factors, while politics is part of culture. There are certain values and behaviors in political activity. The specificity of this interaction is difference, i. e. the difference between cultures. And this is exactly what makes it possible to understand the instability of the political system under different conditions.In our opinion, in the modern world it is most appropriate to understand culture from the standpoint of the activity approach. Accordingly, from the point of view of dynamics, culture is a way of human activity, the activity of communities related to creation, dissemination and preservation of material, social and spiritual values; while in terms of statics, these are the results of the said activity. Therefore, culture is people's achievement attained through their own intellectual and creative abilities, which lays the foundation for the development of society as a whole and its individual areas.Concerning the concept of the "sphere of culture", we might note that it is of composite nature in relation to the entire set of sector-specific systems; yet, it's content can not be regarded as fully established. The specificity of the cultural sphere lies in the ways of satisfying the aesthetic and informational needs of people. Cultural activities are carried out by organizations, institutions of various forms of ownership, as well as by private individuals. This makes it obvious that the development and efficient functioning of the cultural sphere is impossible without a unified system of management in the cultural sphere. A high-quality system should stimulate the development of cultural institutions and create new opportunities for the new forms of cultural activity.The sphere of culture is multifunctional and possesses a high capacity for self-organization; but it is these qualities that makes one reflect upon whether it is really an instrument of state regulation of society's development, or whether it can be regulated at all. If we step back deeper into history, it becomes clear that long ago there existed institutions that regulated the sphere of culture, such as the government, the church, and the market.In today's world, the relationship between the state and the sphere of culture is changing; the role of the state is becoming less direct, the forms of governance undergo certain transformations. The state pays more attention to how transformation processes will take place and how effective they will be. Actually, problems do exist, and they have to be addressed. State regulation is not simply a key task, but also an important indicator of the state's activity in the world. The implementation of state regulation must have certain priorities. First and foremost, they are: preservation of the cultural heritage; creation of a unified space, based on traditions; accessibility for the general public; strengthening of the material and technical base; and ensuring the innovative development of the sphere of culture.Investigating the peculiarities of the state regulation of the sphere of culture, it should be noted that the problem resides in using the methods and modes of management that do not meet the needs of cultural institutions' integration into the market economy. This results in an inefficient utilization of resources, proving once again that formation of a single effective system of management of the cultural sphere components is a prerequisite for their future development.In this context, there are two areas of the state impact on the sphere of culture: the first is formation of cultural life in general, the second – coordination of the cultural needs and interests of different social groups. In order to effectively manage culture, a certain integration of control and self-regulation is required, with the relevant measures to be taken for the intended effect.Conclusions of the research and prospects for further studies. Having analyzed the existing definitions of the concept of "culture", one can understand that they all reflect the characteristics of this social phenomenon. Culture is one of the most important spheres of human life and the benchmark that determines the level of development of society in general.The study of the concept of "culture" in terms of the historical, political and philosophical approaches has made it possible to establish that culture is a way of human activity, the activity of communities related to creation, dissemination and preservation of material, social and spiritual values; while in terms of statics, they are the results of these activities.In the modern world, a successful development of culture at the national level implies state intervention through the mechanisms and instruments of state regulation. At the same time, the state regulation in the sphere of culture should be carried out in accordance with a set of priorities, the main of which for the time being are as follows: preservation of the cultural and spiritual heritage; promotion of moral values in the cultural space; ensuring maximum accessibility for the general public of the best samples of culture and art; creation of cultural clusters and tourism brands; a maximum involvement of tourism in the cultural sphere; ensuring innovative development of the cultural sphere; application of modern technologies; effective training of personnel; strengthening the material base of cultural institutions countrywide; support for the "cultural diplomacy".The features of facilitating the development of the cultural diplomacy will be the subject of our further research. ; Досліджено характерні особливості культури як об'єкта державного регулювання. Розглянуто різні поняття "культури", її складові, аспекти та підходи. Визначено специфічні риси сфери культури як об'єкта державного регулювання, а також способи впливу держави на розвиток сфери культури у сучасних умовах.

Problem setting. The 21st century is a time of global change. Globalization is spreading in all areas of human life. Against the background of these changes, culture is turning into an important factor of social and economic progress for both the human civilization as a whole and for individual countries. However, as historical experience shows, the state and its institutions play an essential role in the development of the cultural sphere, which should not only create the appropriate conditions, but also shape and implement the national cultural strategies, laying a solid foundation for the development of the entire society. The scientific task is to identify specific features of the cultural sphere as an object of state regulation, which will create opportunities for the development of the applied mechanisms of the state impact on the cultural sphere development.Recent research and publications analysis. The issues of public administration in the field of culture were investigated by a number of scientists, including: V. Averianov, S. Drozhzhina, V. Karlova, E. Kubko, V. Tsvetkov and other scholars. The theoretical and methodological foundations and aspects of public administration of the sphere of culture were studied by such researchers as V. Andrushchenko, V. Bakumenko, S. Chukut, I. Dziuba, O. Gritsenko, V. Skuratovsky, M. Zhulinskyi and others. The subject of the structure and mechanism for implementing the function of culture in public administration has been covered in the works by such scientists as O. Boiko, P. Hudzenko, V. Klochko, Y. Mandryk, M. Semenova and other researchers. A considerable contribution has been made by V. Andrushchenko, Y. Bohutskyi, G. Chmil, V. Malimon, L. Vostryakov, V. Zhidkov. The works of foreign scientists, in particular D. Adams, V. Bolto, H. Chartrand, A. Goldbard, C. McCaughey and a number of others also draw attention in terms of our study.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The current research of the concept of "culture" has an extensive structure that needs to be defined (re-defined) along the lines of state regulation. The paper defines the concept of "culture", based on generalization of various approaches, and distinguishes the characteristic features of the sphere of culture and its constituents. Culture is considered as an object of state regulation; effective ways for the state to influence the development of the sphere of culture in the modern conditions are determined.However, a number of priority areas still remain understudied, one of them being the support of the so-called "cultural diplomacy" and the specificity of promoting its development.Paper main body. Today, there exist several hundred definitions of the concept of "culture", as well as many approaches to its study, theoretical concepts, models and types of culture. It should be noted that the evolution of the scientific understanding of the concept of "culture" can be considered in three interrelated aspects: historical, political and philosophical.Scientists believe that the 21st century is the time when the intelligence of human resources will serve as the core, and when the largest in size European country will continue its development, focusing on cultural affairs and cultural policy. Culture should enrich the society, and shape the best thoughts of each individual. The present day should unite traditions and innovations – this is the task of the new age. The 21st century is a time of creating new conditions for the development of culture and a qualitatively new level of governance.There has always existed a close relationship between culture and politics. The development of culture depends on the state insofar as the support of culture is important for the political power. Culture is a multifaceted phenomenon. It is a certain standard, relationships between people, and specific human activities as well. At the same time, it is an integral system. However, the culture of every individual is interpreted precisely through this standard.Speaking about culture and politics and their relationship, it is worth mentioning that culture, eventually, is the result of a set of different factors, while politics is part of culture. There are certain values and behaviors in political activity. The specificity of this interaction is difference, i. e. the difference between cultures. And this is exactly what makes it possible to understand the instability of the political system under different conditions.In our opinion, in the modern world it is most appropriate to understand culture from the standpoint of the activity approach. Accordingly, from the point of view of dynamics, culture is a way of human activity, the activity of communities related to creation, dissemination and preservation of material, social and spiritual values; while in terms of statics, these are the results of the said activity. Therefore, culture is people's achievement attained through their own intellectual and creative abilities, which lays the foundation for the development of society as a whole and its individual areas.Concerning the concept of the "sphere of culture", we might note that it is of composite nature in relation to the entire set of sector-specific systems; yet, it's content can not be regarded as fully established. The specificity of the cultural sphere lies in the ways of satisfying the aesthetic and informational needs of people. Cultural activities are carried out by organizations, institutions of various forms of ownership, as well as by private individuals. This makes it obvious that the development and efficient functioning of the cultural sphere is impossible without a unified system of management in the cultural sphere. A high-quality system should stimulate the development of cultural institutions and create new opportunities for the new forms of cultural activity.The sphere of culture is multifunctional and possesses a high capacity for self-organization; but it is these qualities that makes one reflect upon whether it is really an instrument of state regulation of society's development, or whether it can be regulated at all. If we step back deeper into history, it becomes clear that long ago there existed institutions that regulated the sphere of culture, such as the government, the church, and the market.In today's world, the relationship between the state and the sphere of culture is changing; the role of the state is becoming less direct, the forms of governance undergo certain transformations. The state pays more attention to how transformation processes will take place and how effective they will be. Actually, problems do exist, and they have to be addressed. State regulation is not simply a key task, but also an important indicator of the state's activity in the world. The implementation of state regulation must have certain priorities. First and foremost, they are: preservation of the cultural heritage; creation of a unified space, based on traditions; accessibility for the general public; strengthening of the material and technical base; and ensuring the innovative development of the sphere of culture.Investigating the peculiarities of the state regulation of the sphere of culture, it should be noted that the problem resides in using the methods and modes of management that do not meet the needs of cultural institutions' integration into the market economy. This results in an inefficient utilization of resources, proving once again that formation of a single effective system of management of the cultural sphere components is a prerequisite for their future development.In this context, there are two areas of the state impact on the sphere of culture: the first is formation of cultural life in general, the second – coordination of the cultural needs and interests of different social groups. In order to effectively manage culture, a certain integration of control and self-regulation is required, with the relevant measures to be taken for the intended effect.Conclusions of the research and prospects for further studies. Having analyzed the existing definitions of the concept of "culture", one can understand that they all reflect the characteristics of this social phenomenon. Culture is one of the most important spheres of human life and the benchmark that determines the level of development of society in general.The study of the concept of "culture" in terms of the historical, political and philosophical approaches has made it possible to establish that culture is a way of human activity, the activity of communities related to creation, dissemination and preservation of material, social and spiritual values; while in terms of statics, they are the results of these activities.In the modern world, a successful development of culture at the national level implies state intervention through the mechanisms and instruments of state regulation. At the same time, the state regulation in the sphere of culture should be carried out in accordance with a set of priorities, the main of which for the time being are as follows: preservation of the cultural and spiritual heritage; promotion of moral values in the cultural space; ensuring maximum accessibility for the general public of the best samples of culture and art; creation of cultural clusters and tourism brands; a maximum involvement of tourism in the cultural sphere; ensuring innovative development of the cultural sphere; application of modern technologies; effective training of personnel; strengthening the material base of cultural institutions countrywide; support for the "cultural diplomacy".The features of facilitating the development of the cultural diplomacy will be the subject of our further research. ; Досліджено характерні особливості культури як об'єкта державного регулювання. Розглянуто різні поняття "культури", її складові, аспекти та підходи. Визначено специфічні риси сфери культури як об'єкта державного регулювання, а також способи впливу держави на розвиток сфери культури у сучасних умовах.

In the context of restoration of government framework and local authorities in the regions prone to external aggression, special attention should be paid to the study of the problem of organisation of communication between public authorities and local population. It is the dialogue and the effective exchange of information between the population and the local authorities that constitute one of the major pillars of reintegration of Donbass territories, covered by the antiterrorist operation, into Ukraine; the regional specifics of the given territories is the anarchy resulting from withdrawal of the local government bodies that were legally elected yet in 2010. In fact, escape of heads and deputies of local councils in the most challenging period in life of the region catalysed the local people, reinforcing the sense of insecurity and understanding the betrayal of representatives of local government bodies. Thus, the issues of enhancement of communication channels effectiveness, which were still burning before the beginning of the external aggression and the partial occupation of Donbass, have been compounded today by the problem of establishment of communication channels between the population and the new Ukrainian local authorities nearly from scratch. This needs to take into account that the armed conflict conditions remain and, obviously, leave their imprint on social interaction within local communities. At the same time, it is the development of communication in the ATO zone, especially in the areas that underwent occupation or were released, which may form the basis for the harmonious entry of the citizens into the Ukrainian socium. Establishment of civil­military administrations (CMAs) with the purpose to temporarily substitute the non­functioning local authorities in Donbass is the unique experience for Ukraine. Despite legal recognition of rights and duties of local government bodies, it should be understood that CMAs act in terms of the «undeclared war», increasingly choosing the model of restricted interaction with the population in this context. The analysis conducted in the article shows that among the traditional information channels, CMAs give preference to reception of citizens by executive authorities and placement of announcements. At the same time, such forms as media, Internet resources, reports and assemblies of citizens are hardly used by CMAs which altogether results in discontent among the population. But the main thing is that in the ATO zone such important components of communication as information exchange and involvement of population in the decision making by local authorities are totally missing. This trend also defines the level of interconnection not only between the government and the population in the ATO zone; on the contrary, the studies, conducted by the All­Ukrainian Association of local government bodies of «Association of Ukrainian Cities» in cooperation with the Norwegian Institute for Urban and Regional Research, show that population in peaceful cities of Ukraine also experiences difficulties in communication with the government. This increases mistrust of the local government both in the ATO zone and in the country in the whole. The author of the article arrives at the conclusion about the need to reconsider the communication component in the work of local government bodies. It is in the ATO zone where the unique environment was established for creation of an open dialogue format, involvement of citizens into rebuilding the infrastructure thus nourishing the sense of participation in the governance. Given that CMAs report to state institutions, the situation can be reversed and the communication can be established only with the state support and intention. As the most efficient mechanism, the state may attract representatives of the third sector to this region, who could serve as volunteers for establishment of information services under CMAs, promptly reflecting and distributing information among the population and providing feedback. ; У контексті відновлення основ організації керування й місцевої влади в регіонах підданих зовнішній агресії особливої актуальності заслуговує дослідження проблематики комунікації публічної влади. Саме діалог й ефективний обмін інформацією між населенням і місцевою владою важлива складова реінтеграції територій Донбасу охоплених антитерористичною операцією. Специфікою більшості територій Донбасу стало безвладдя, у результаті відхилення законно обраних ще в 2010 році органів місцевого самоврядування. По суті, втеча мерів, депутатів місцевих рад у найважчий період життя регіону активізував у місцевих жителів почуття незахищеності й зрадництва з боку місцевої влади. Тим самим можна констатувати, що до проблем підвищення ефективності каналів комунікації зберігає свою актуальність до початку зовнішньої агресії й часткової окупації Донбасу, сьогодні додалася проблема налагодження комунікаційних зв'язків між населенням і новою місцевою українською владою фактично із чистого аркуша. При цьому необхідно враховувати, що умови військового конфлікту зберігаються й, безумовно, відкладають свій відбиток на взаємодію. У той же час саме розвиток комунікації в зоні АТО, особливо в населених пунктах, які пережили окупацію й звільнені може стати основою для гармонійного входження жителів в український соціум. Створення військово­цивільних адміністрацій з метою тимчасово замінити нефункціонуючі органи місцевого самоврядування на Донбасі – унікальний досвід для України. Незважаючи на законодавче закріплення за ВЦА прав і обов'язків органів місцевого самоврядування, необхідно розуміти, що діють вони в умовах «неоголошеної війни» і тим самим у більшій мірі обирають модель обмеженої взаємодії з населенням. Проведений у статті аналіз показує, що серед традиційних каналів подачі інформації ВЦА віддають перевагу прийому громадян посадовими особами; вивішуванню інформаційних оголошень. При цьому такі форми, як ЗМІ, Інтернет­ресурс, звіти, збори громадян практично не використовуються в роботі ВЦА, що в цілому викликає невдоволення в населення. Але головне, що в зоні АТО абсолютно відсутні такі важливі компоненти комунікації, як обмін інформацією й включення населення в процес прийняття рішень місцевої влади. Хоча дана тенденція характеризує й рівень взаємин не тільки влади з населенням у зоні АТО, навпаки, дослідження, проведені Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» разом з Норвезьким інститутом міських і регіональних досліджень, показують, що й у мирних містах України населення також зазнає труднощів у комунікації із владою. Це підсилює рівень недовіри до місцевої влади як у зоні АТО, так і в цілому по країні. Автор статті приходить до висновків про необхідність перегляду комунікаційної складової в роботі органів місцевої влади. Саме в зоні АТО склалися унікальні умови створити формат відкритого діалогу, залучення громадян у відродження інфраструктури і тим самим формувати почуття причетності до керування. Виходячи з підпорядкованості ВЦА державним структурам переломити ситуацію й налагодити комунікацію можливо тільки при сприянні й бажанні держави. Як найбільш діючий механізм може стати залучення державою в даний регіон представників третього сектора як волонтерів по створенню інформаційних служб при ВЦА, які б оперативно відбивали й поширювали інформацію серед населення й здійснювали зворотний діалог. ; У контексті відновлення основ організації керування й місцевої влади в регіонах підданих зовнішній агресії особливої актуальності заслуговує дослідження проблематики комунікації публічної влади. Саме діалог й ефективний обмін інформацією між населенням і місцевою владою важлива складова реінтеграції територій Донбасу охоплених антитерористичною операцією. Специфікою більшості територій Донбасу стало безвладдя, у результаті відхилення законно обраних ще в 2010 році органів місцевого самоврядування. По суті, втеча мерів, депутатів місцевих рад у найважчий період життя регіону активізував у місцевих жителів почуття незахищеності й зрадництва з боку місцевої влади. Тим самим можна констатувати, що до проблем підвищення ефективності каналів комунікації зберігає свою актуальність до початку зовнішньої агресії й часткової окупації Донбасу, сьогодні додалася проблема налагодження комунікаційних зв'язків між населенням і новою місцевою українською владою фактично із чистого аркуша. При цьому необхідно враховувати, що умови військового конфлікту зберігаються й, безумовно, відкладають свій відбиток на взаємодію. У той же час саме розвиток комунікації в зоні АТО, особливо в населених пунктах, які пережили окупацію й звільнені може стати основою для гармонійного входження жителів в український соціум. Створення військово­цивільних адміністрацій з метою тимчасово замінити нефункціонуючі органи місцевого самоврядування на Донбасі – унікальний досвід для України. Незважаючи на законодавче закріплення за ВЦА прав і обов'язків органів місцевого самоврядування, необхідно розуміти, що діють вони в умовах «неоголошеної війни» і тим самим у більшій мірі обирають модель обмеженої взаємодії з населенням. Проведений у статті аналіз показує, що серед традиційних каналів подачі інформації ВЦА віддають перевагу прийому громадян посадовими особами; вивішуванню інформаційних оголошень. При цьому такі форми, як ЗМІ, Інтернет­ресурс, звіти, збори громадян практично не використовуються в роботі ВЦА, що в цілому викликає невдоволення в населення. Але головне, що в зоні АТО абсолютно відсутні такі важливі компоненти комунікації, як обмін інформацією й включення населення в процес прийняття рішень місцевої влади. Хоча дана тенденція характеризує й рівень взаємин не тільки влади з населенням у зоні АТО, навпаки, дослідження, проведені Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» разом з Норвезьким інститутом міських і регіональних досліджень, показують, що й у мирних містах України населення також зазнає труднощів у комунікації із владою. Це підсилює рівень недовіри до місцевої влади як у зоні АТО, так і в цілому по країні. Автор статті приходить до висновків про необхідність перегляду комунікаційної складової в роботі органів місцевої влади. Саме в зоні АТО склалися унікальні умови створити формат відкритого діалогу, залучення громадян у відродження інфраструктури і тим самим формувати почуття причетності до керування. Виходячи з підпорядкованості ВЦА державним структурам переломити ситуацію й налагодити комунікацію можливо тільки при сприянні й бажанні держави. Як найбільш діючий механізм може стати залучення державою в даний регіон представників третього сектора як волонтерів по створенню інформаційних служб при ВЦА, які б оперативно відбивали й поширювали інформацію серед населення й здійснювали зворотний діалог.

The article examines the effect of the phenomenon of the right of force in state-organized societies and societies that did not yet know the state forms. The phenomenon of the law of force was investigated by domestic lawyers for the most part in the context of the criminal activity of individuals. The most significant results in the study of this phenomenon were achieved by the representatives of the humanities of the West. In this regard, the task of studying the current conditions for the emergence and implementation of the right of force in both Ukraine and in other states looks urgent. There is postulated the hypothesis of the study, which consists in the assertion that the right of force - is the presence of any benefits to individuals over others, the exercise of the right of force will be understood as the implementation of the domination of one subject over the other (a group of subjects, their community), obtrusion of others' will to them. From this angle, socio-economic formations (tribal, tribal, slaveholding, feudalism, capitalism) are analyzed for the purpose of finding the grounds for the emergence and mechanisms for the exercise of their right to force. It is argued that during the conscious history of mankind, the factor of the power of rights played a significant role in the organization of society. This is that individuals who had certain advantages over others (initially physical, later – intellectual, economic, organizational), were able to gain a privileged position in all spheres of human activity. With the change of feudalism by capitalism, the legal right of force was replaced by the right of formal equality, which did not remove the actual inequality of individuals, which ultimately helped them again occupy the dominant positions in the socio-political, business hierarchy. This is confirmed by the data of anthropological and synergetic theories of legal thinking. On this basis, the conclusion was made that the power of law existed and exists, and this is not the atavism of the legal system, it is reproduced by the selfish nature of individual representatives of mankind, unfortunately the most active and mobile in comparison with others in achieving their goals. Examples of the force of law in modern practice of the functioning of state institutions of Ukraine, Italy and America are given. The forms and mechanisms for implementing the right of force are considered. Among the latter is the manipulation of consciousness, which is typical for developed civil societies with democracy as their political form. The above conclusions are illustrated by examples of mass media activities. In this context, attention is also drawn to the exercise of the right to force through the trade and economic mechanisms of individual international organizations and institutions. At the end of the study, the results are summarized, which are reduced to the next. Summarizing all of the above, we can draw the following conclusions. First, the right to force is a right arising from the existence of any advantage of one subject over another (physical, intellectual, economic, organizational, etc.), which, under certain conditions, the weakness of the other party (lack of appropriate qualities) can be implemented in the relationship between them. Secondly, the power of law has not disappeared from modern history, it continues to exist as in the relationships of individual individuals, individuals and states, and in the relations of individual states. Third, the existence of democracy as a political regime does not exclude the existence and exercise of the right to force. Fourthly, manipulation of consciousness as a kind of power of law is one of the main means of governance in the conditions of the existence of civil societies and democracies as a political form, which necessitates dictating the demand for improvement of the latter in order to prevent distortion of opinion of citizens in such societies. For example, by expanding the forms of people's participation in the exercise of power through the institutes of direct democracy, which is known to be widely used in one of the wealthiest and happiest countries in the world - Switzerland ; Феномен права силы исследовался отечественными правоведами преимущественно в контексте преступной деятельности отдельных индивидов. Наиболее существенные результаты в изучении этого явления достигли представители гуманитарных наук Запада. В связи с этим актуальным выглядит задача исследования современных условий возникновения и осуществления права силы как в Украине, так и в других государствах. Постулируется гипотеза исследования, которая заключается в утверждении, что право силы - это наличие каких-либо преимуществ у отдельных индивидов над другими, под осуществлением права силы будет пониматься осуществление господства одного субъекта над другим (группой субъектов, их сообществ), навязывание им своей воли. Под этим углом зрения анализируются общественно-экономические формации (родо-племенная, рабовладельческая, феодализм, капитализм) на предмет поиска оснований возникновения и механизмов осуществления у них права силы. Утверждается, что в течение сознательной истории человечества фактор права силы играл существенную роль в организации социума. Это заключается в том, что отдельные индивиды, которые имели определенные преимущества перед другими (сначала физические, позже - интеллектуальные, экономические, организационные), смогли завоевать себе привилегированное положение в любых сферах человеческой активности. Со сменой феодализма капитализмом юридическое право силы было заменено на право формального равенства, что не устранило фактического неравенства индивидов, в конечном счете помогло более состятельным из них снова занять доминирующие места в общественно-политической, бизнесовой иерархии. Это подтверждается данными антропологической и синергетической теориями правопонимания. Исходя из этого, сделан вывод - право силы было и существует, и это не атавизм правовой системы, оно воспроизводится эгоистичной природой отдельных представителей человечества, к сожалению наиболее активных и мобильных по сравнению с другими в достижении своих целей. Приводятся примеры действия права силы в современной практике функционирования государственных институтов Украины, Италии и Америки. Рассматриваются формы и механизмы осуществления права силы. Среди последних - манипуляция сознанием, которая характерна именно для развитых гражданских обществ с демократией как их политической формой. Указанные выводы иллюстрируются примерами деятельности масс-медиа. В этом контексте обращается также внимание на осуществление права силы через торговые и экономические механизмы отдельных международных организаций и учреждений. В конце исследования подводятся итоги, которые сводятся к следующему. Во-первых, право силы - право, которое следует из наличия какого-либо преимущества одного субъекта над другим (физической, интеллектуальной, экономической, организационной и т.д.), которое при определенных условиях - слабости другой стороны (отсутствие соответствующих качеств) - может быть реализована в отношениях между ними. Во-вторых, право силы не исчезло из современной истории, оно продолжает существовать как во взаимоотношениях отдельных индивидов, индивидов и государств, так и во взаимоотношениях отдельных государств. В-третьих, наличие демократии как политического режима не исключает существования и осуществления права силы. В-четвертых, манипуляция сознанием как разновидность права силы является одним из главных средств управления в условиях существования гражданских обществ и демократий как их политической формы, что с необходимостью диктует требование совершенствования последней для предотвращения искажения мнения граждан в таких обществах. Например, путем расширения форм участия народа в осуществлении власти через институты непосредственной демократии, что, как известно, широко используется в одной из самых богатых и счастливых стран мира - Швейцарии ; Феномен права сили досліджувався вітчизняними правознавцями здебільшого в контексті злочинної діяльності окремих індивідів. Найбільш суттєві результати у вивченні цього явища досягли представники гуманітарних наук Заходу. В зв'язку з цим актуальним виглядає завдання дослідження сучасних умов виникнення та здійснення права сили як на теренах України, так і в інших державах. Постулюють гіпотеза дослідження, яка полягає у твердженні, що право сили – це наявність будь-яких переваг у окремих індивідів над іншими, під здійсненням права сили буде розумітися здійснення панування одного суб'єкта над іншим (групою суб'єктів, їх спільнотою), нав'язування їм своєї волі. Під цим кутом зору аналізуються суспільно-економічні формації (родо-племінна, рабовласницька, феодалізм, капіталізм) на предмет пошуку підстав виникнення та механізмів здійснення в них права сили. Стверджується, що на протязі свідомої історії людства чинник права сили грав суттєву роль в організації соціуму. Це полягає в тому, що окремі індивіди, які мали певні переваги над іншими (спочатку фізичні, пізніше – інтелектуальні, економічні, організаційні), змогли завоювати собі привілейоване становище в будь-яких сферах людської активності. Зі зміною феодалізму капіталізмом юридичне право сили було замінено на право формальної рівності, що не усунуло фактичної нерівності індивідів, що в кінцевому рахунку допомогло більш спроможним з них знову зайняти домінуючі місця в суспільно-політичній, бізнесовій ієрархії. Це підтверджується даними антропологічної та синергетичної теоріями праворозуміння. Виходячи з цього, зроблений висновок право сили існувало та існує, і це не атавізм правової системи, воно відтворюється егоїстичною природою окремих представників людства, на жаль найбільш активних та мобільних у порівнянні з іншими у досягненні своїх цілей. Наводяться приклади дії права сили у сучасній практиці функціонування державних інститутів України, Італії та Америки. Розглядаються форми та механізмі здійснення права сили. Серед останніх – маніпуляція свідомістю, яка характерна саме для розвинутих громадянських суспільств з демократією як їх політичної формою. Зазначені висновки ілюструються прикладами діяльності мас-медіа. В цьому контексті звертається також увага на здійснення права сили через торгові та економічні механізми окремих міжнародних організацій та установ. В кінці дослідження підводяться підсумки, які зводяться до наступного. По-перше, право сили – право, що випливає з наявності будь-якої переваги одного суб'єкта над іншим (фізичної, інтелектуальної, економічної, організаційної тощо), яка при певних умовах – слабкості іншої сторони (відсутність відповідних якостей) – може бути реалізована у стосунках між ними. По-друге, право сили не зникло з сучасної історії, воно продовжує існувати як у взаємовідносинах окремих індивідів, індивідів та держав, так і у взаємовідносинах окремих держав. По-третє, наявність демократії як політичного режиму не виключає існування та здійснення права сили. По-четверте, маніпуляція свідомістю як різновид права сили є одним з головних засобів управління в умовах існування громадянських суспільств та демократій як політичної форми, що з необхідністю диктує вимогу вдосконалення останньої для запобігання спотворення думки громадян в таких суспільствах. Наприклад, шляхом розширення форм участі народу у здійсненні влади через інститути безпосередньої демократії, що як відомо, широко використовується в одній із найбільш заможних та щасливих країн світу – Швейцарії

The article examines the effect of the phenomenon of the right of force in state-organized societies and societies that did not yet know the state forms. The phenomenon of the law of force was investigated by domestic lawyers for the most part in the context of the criminal activity of individuals. The most significant results in the study of this phenomenon were achieved by the representatives of the humanities of the West. In this regard, the task of studying the current conditions for the emergence and implementation of the right of force in both Ukraine and in other states looks urgent. There is postulated the hypothesis of the study, which consists in the assertion that the right of force - is the presence of any benefits to individuals over others, the exercise of the right of force will be understood as the implementation of the domination of one subject over the other (a group of subjects, their community), obtrusion of others' will to them. From this angle, socio-economic formations (tribal, tribal, slaveholding, feudalism, capitalism) are analyzed for the purpose of finding the grounds for the emergence and mechanisms for the exercise of their right to force. It is argued that during the conscious history of mankind, the factor of the power of rights played a significant role in the organization of society. This is that individuals who had certain advantages over others (initially physical, later – intellectual, economic, organizational), were able to gain a privileged position in all spheres of human activity. With the change of feudalism by capitalism, the legal right of force was replaced by the right of formal equality, which did not remove the actual inequality of individuals, which ultimately helped them again occupy the dominant positions in the socio-political, business hierarchy. This is confirmed by the data of anthropological and synergetic theories of legal thinking. On this basis, the conclusion was made that the power of law existed and exists, and this is not the atavism of the legal system, it is reproduced by the selfish nature of individual representatives of mankind, unfortunately the most active and mobile in comparison with others in achieving their goals. Examples of the force of law in modern practice of the functioning of state institutions of Ukraine, Italy and America are given. The forms and mechanisms for implementing the right of force are considered. Among the latter is the manipulation of consciousness, which is typical for developed civil societies with democracy as their political form. The above conclusions are illustrated by examples of mass media activities. In this context, attention is also drawn to the exercise of the right to force through the trade and economic mechanisms of individual international organizations and institutions. At the end of the study, the results are summarized, which are reduced to the next. Summarizing all of the above, we can draw the following conclusions. First, the right to force is a right arising from the existence of any advantage of one subject over another (physical, intellectual, economic, organizational, etc.), which, under certain conditions, the weakness of the other party (lack of appropriate qualities) can be implemented in the relationship between them. Secondly, the power of law has not disappeared from modern history, it continues to exist as in the relationships of individual individuals, individuals and states, and in the relations of individual states. Third, the existence of democracy as a political regime does not exclude the existence and exercise of the right to force. Fourthly, manipulation of consciousness as a kind of power of law is one of the main means of governance in the conditions of the existence of civil societies and democracies as a political form, which necessitates dictating the demand for improvement of the latter in order to prevent distortion of opinion of citizens in such societies. For example, by expanding the forms of people's participation in the exercise of power through the institutes of direct democracy, which is known to be widely used in one of the wealthiest and happiest countries in the world - Switzerland ; Феномен права силы исследовался отечественными правоведами преимущественно в контексте преступной деятельности отдельных индивидов. Наиболее существенные результаты в изучении этого явления достигли представители гуманитарных наук Запада. В связи с этим актуальным выглядит задача исследования современных условий возникновения и осуществления права силы как в Украине, так и в других государствах. Постулируется гипотеза исследования, которая заключается в утверждении, что право силы - это наличие каких-либо преимуществ у отдельных индивидов над другими, под осуществлением права силы будет пониматься осуществление господства одного субъекта над другим (группой субъектов, их сообществ), навязывание им своей воли. Под этим углом зрения анализируются общественно-экономические формации (родо-племенная, рабовладельческая, феодализм, капитализм) на предмет поиска оснований возникновения и механизмов осуществления у них права силы. Утверждается, что в течение сознательной истории человечества фактор права силы играл существенную роль в организации социума. Это заключается в том, что отдельные индивиды, которые имели определенные преимущества перед другими (сначала физические, позже - интеллектуальные, экономические, организационные), смогли завоевать себе привилегированное положение в любых сферах человеческой активности. Со сменой феодализма капитализмом юридическое право силы было заменено на право формального равенства, что не устранило фактического неравенства индивидов, в конечном счете помогло более состятельным из них снова занять доминирующие места в общественно-политической, бизнесовой иерархии. Это подтверждается данными антропологической и синергетической теориями правопонимания. Исходя из этого, сделан вывод - право силы было и существует, и это не атавизм правовой системы, оно воспроизводится эгоистичной природой отдельных представителей человечества, к сожалению наиболее активных и мобильных по сравнению с другими в достижении своих целей. Приводятся примеры действия права силы в современной практике функционирования государственных институтов Украины, Италии и Америки. Рассматриваются формы и механизмы осуществления права силы. Среди последних - манипуляция сознанием, которая характерна именно для развитых гражданских обществ с демократией как их политической формой. Указанные выводы иллюстрируются примерами деятельности масс-медиа. В этом контексте обращается также внимание на осуществление права силы через торговые и экономические механизмы отдельных международных организаций и учреждений. В конце исследования подводятся итоги, которые сводятся к следующему. Во-первых, право силы - право, которое следует из наличия какого-либо преимущества одного субъекта над другим (физической, интеллектуальной, экономической, организационной и т.д.), которое при определенных условиях - слабости другой стороны (отсутствие соответствующих качеств) - может быть реализована в отношениях между ними. Во-вторых, право силы не исчезло из современной истории, оно продолжает существовать как во взаимоотношениях отдельных индивидов, индивидов и государств, так и во взаимоотношениях отдельных государств. В-третьих, наличие демократии как политического режима не исключает существования и осуществления права силы. В-четвертых, манипуляция сознанием как разновидность права силы является одним из главных средств управления в условиях существования гражданских обществ и демократий как их политической формы, что с необходимостью диктует требование совершенствования последней для предотвращения искажения мнения граждан в таких обществах. Например, путем расширения форм участия народа в осуществлении власти через институты непосредственной демократии, что, как известно, широко используется в одной из самых богатых и счастливых стран мира - Швейцарии ; Феномен права сили досліджувався вітчизняними правознавцями здебільшого в контексті злочинної діяльності окремих індивідів. Найбільш суттєві результати у вивченні цього явища досягли представники гуманітарних наук Заходу. В зв'язку з цим актуальним виглядає завдання дослідження сучасних умов виникнення та здійснення права сили як на теренах України, так і в інших державах. Постулюють гіпотеза дослідження, яка полягає у твердженні, що право сили – це наявність будь-яких переваг у окремих індивідів над іншими, під здійсненням права сили буде розумітися здійснення панування одного суб'єкта над іншим (групою суб'єктів, їх спільнотою), нав'язування їм своєї волі. Під цим кутом зору аналізуються суспільно-економічні формації (родо-племінна, рабовласницька, феодалізм, капіталізм) на предмет пошуку підстав виникнення та механізмів здійснення в них права сили. Стверджується, що на протязі свідомої історії людства чинник права сили грав суттєву роль в організації соціуму. Це полягає в тому, що окремі індивіди, які мали певні переваги над іншими (спочатку фізичні, пізніше – інтелектуальні, економічні, організаційні), змогли завоювати собі привілейоване становище в будь-яких сферах людської активності. Зі зміною феодалізму капіталізмом юридичне право сили було замінено на право формальної рівності, що не усунуло фактичної нерівності індивідів, що в кінцевому рахунку допомогло більш спроможним з них знову зайняти домінуючі місця в суспільно-політичній, бізнесовій ієрархії. Це підтверджується даними антропологічної та синергетичної теоріями праворозуміння. Виходячи з цього, зроблений висновок право сили існувало та існує, і це не атавізм правової системи, воно відтворюється егоїстичною природою окремих представників людства, на жаль найбільш активних та мобільних у порівнянні з іншими у досягненні своїх цілей. Наводяться приклади дії права сили у сучасній практиці функціонування державних інститутів України, Італії та Америки. Розглядаються форми та механізмі здійснення права сили. Серед останніх – маніпуляція свідомістю, яка характерна саме для розвинутих громадянських суспільств з демократією як їх політичної формою. Зазначені висновки ілюструються прикладами діяльності мас-медіа. В цьому контексті звертається також увага на здійснення права сили через торгові та економічні механізми окремих міжнародних організацій та установ. В кінці дослідження підводяться підсумки, які зводяться до наступного. По-перше, право сили – право, що випливає з наявності будь-якої переваги одного суб'єкта над іншим (фізичної, інтелектуальної, економічної, організаційної тощо), яка при певних умовах – слабкості іншої сторони (відсутність відповідних якостей) – може бути реалізована у стосунках між ними. По-друге, право сили не зникло з сучасної історії, воно продовжує існувати як у взаємовідносинах окремих індивідів, індивідів та держав, так і у взаємовідносинах окремих держав. По-третє, наявність демократії як політичного режиму не виключає існування та здійснення права сили. По-четверте, маніпуляція свідомістю як різновид права сили є одним з головних засобів управління в умовах існування громадянських суспільств та демократій як політичної форми, що з необхідністю диктує вимогу вдосконалення останньої для запобігання спотворення думки громадян в таких суспільствах. Наприклад, шляхом розширення форм участі народу у здійсненні влади через інститути безпосередньої демократії, що як відомо, широко використовується в одній із найбільш заможних та щасливих країн світу – Швейцарії

The article covers development aspects of the institution of judicial defense of human rights at labour. The analysis of the labour rights defense condition in Soviet Ukraine from adopting the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1937 and throughout the Second World War is carried out. In the late 30s of the XX century, Ukraine started losing its sovereignty and independence which was a natural consequence of the conducted change in republic constitutional and legal status. This follows from the content of constitutional regulations of various years. Thus, if amendments to the Constitution of the Ukrainian Socialist Soviet Republic adopted in 1925 are taken into account, it was enshrined that the Ukrainian Socialist Soviet Republic was the part of the Union of Soviet Socialist Republics as "an independent republic", thereafter, in the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1929 it was registered as "an independent contracting state", and there was no union state creation was mentioned. Nevertheless, in the Constitution of 1937 (the name of the Ukrainian Socialist Soviet Republic was changed to the Ukrainian SovietSocialist Republic (UkrSSR) at the XIV Emergency Congress of Soviets in January 1937), these regulations are absent. There is only one record about joining the republics into one union state. Instead of the Congresses of Soviets, Central Election Commission of the UkrSSR and their Executive Committees, the Constitution of the UkrSSR of 1937 determined the Supreme Soviet of the UkrSSR as the republic highest body of state power. The Supreme Soviet of the USSR elected the Executive Committee - a collegial permanent power agency in the periods between the sessions of the Supreme Soviet. Incrementally, the governance of all-union governing bodies by republican economic facilities went to the foreground in Ukraine, the action of all-union laws above the republican laws was the priority - both in the form of copying the content of all-union legislative acts and adopting union regulatory acts as acts with direct effect. Such downward trends also concerned the field of labour law. Theoretically, the adaptation of the Constitution of the UkrSSRof1937 had to be an important step in the way of establishing progressive principles in labour law and consolidating the new approaches to improve the defense of workers' rights; however, the democratic principles and regulations of the Constitution remained declarative. The Constitution declared the right of everyone to work (the regulations on universal labour duty were absent), though the right to work declared by the Constitution of the UkrSSR was actually an obligation to work and, other regulatory acts assigned workers to the enterprises, institutions. It was forbidden to move in order to earn money for the living and so on. In the late 30s - early 40s of the previous century, the initial basis of forced labour was introduced in all union states (including, the UkrSSR) to increase production output in all fields of national economy and to improve productivity. Particularly, people who did not work without valid excuse (so-called parasites, freeloaders, loafers) were brought to executive or criminal responsibilities. There was tougher penalty for violation of labour discipline, for producing items with defects, for non-observance of health and safety rules. During the Second World War, there was a significant deterioration in labour conditions, a decline in workers' rights and guarantees. In general, there was no possibility to defend their labour rights, rather labour law referred to defend workers' rights gained certain regressive features. Such deviation from the general foundations and principles of labour law was attributed to the fact that an essential part of the working population (mostly males) joined the armed forces. In order to provide the defense significance and farming enterprises (collective farms, state farms) with workforce, it was necessary to change the state policy in regulating the labour, since the Code of Labour Laws of 1922-1924, the content of which provided the foundations of voluntary work, acted on the territory of the USSR, the Russian Soviet Federative Socialist Republic (RSFSR) and other union republics. Labour laws foresaw labour duty only if it was necessary to combat natural disasters and to fulfil the most important state issues, but only on certain regulations of the People's Commissar Soviets. Such democratic principles were unable to ensure proper functioning of defense industry, the completion of defense and construction works, the fuel storage, the uninterrupted functioning of transport and so on. To ensure the fulfilment of the mentioned issues, the Soviet government adopted a certain number of Decrees of the Executive Committee of the Supreme Soviet of the USSR and Regulations of thePeople's Commissar Soviets of the USSR, according to which the entire state switched to the state of martial law and particularly destroyed all previously gained democratic achievements in labour law. This period is characterized by the labour militarization, mobilization of the working population, the involvement of adolescents from the age of 14 into work, the increase in working hours, the annulment of holidays and the introduction of overtime work. The uniqueness of this phenomenon in terms of research in the domain of judicial defense of population's labour rights in Ukraine lies in the fact that generally such regressive trends did not take place on the territory of the UkrSSR itself, but on the territory of the RSFSR where Ukrainian enterprises were evacuated together with their workers and families due to the temporary occupation of the Ukrainian territory by the Nazi army. Also, the legislative and executive power agencies of the Ukrainian Republic carried out their activities (they were evacuated to Saratov and later located in Ufa and Moscow) on the territory of the RSFSR during the period from August 1941 to February 1943. During war, the labour laws of union republics actually did not function, it followed the law principles and regulations of the Union of Soviet Socialist Republics which, therefore, was intended not to ensure and defend the workers' rights and guarantees, but to introduce such methods and actions in work organization which in the shortest period could provide defense industry improvement and military production output in such capacities that it was possible to beat the Nazi invaders. ; Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненоїзміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудоваповинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

The article covers development aspects of the institution of judicial defence of human rights at labour. The analysis of the labour rights defence condition in Soviet Ukraine from adopting the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1937 and throughout the Second World War is carried out. In the late 30s of the XX century Ukraine started losing its sovereignty and independence which was a natural consequence of the conducted change in republic constitutional and legal status. This follows from the content of constitutional regulations of various years. Thus, if amendments to the Constitution of the Ukrainian Socialist Soviet Republic adopted in 1925 are taken into account, it was enshrined that the Ukrainian Socialist Soviet Republic was the part of the Union of Soviet Socialist Republics as "an independent republic", thereafter, in the Constitution of the Ukrainian Soviet Socialist Republic of 1929 it was registered as "an independent contracting state", and there was no union state creation was mentioned. Nevertheless, in the Constitution of 1937 (the name of the Ukrainian Socialist Soviet Republic was changed to the Ukrainian Soviet Socialist Republic (UkrSSR) at the XIV Emergency Congress of Soviets in January 1937), these regulations are absent. There is only one record about joining the republics into one union state. Instead of the Congresses of Soviets, Central Election Commission of the UkrSSR and their Executive Committees, the Constitution of the UkrSSR of 1937 determined the Supreme Soviet of the UkrSSR as the republic highest body of state power. The Supreme Soviet of the USSR elected the Executive Committee – a collegial permanent power agency in the periods between the sessions of the Supreme Soviet. Incrementally, the governance of all-union governing bodies by republican economic facilities went to the foreground in Ukraine, the action of all-union laws above the republican laws was the priority – both in the form of copying the content of all-union legislative acts and adopting union regulatory acts as acts with direct effect. Such downward trends also concerned the field of labour law. Theoretically, the adaptation of the Constitution of the UkrSSR of 1937 had to be an important step in the way of establishing progressive principles in labour law and consolidating the new approaches to improve the defence of workers' rights; however, the democratic principles and regulations of the Constitution remained declarative. The Constitution declared the right of everyone to work (the regulations on universal labour duty were absent), though the right to work declared by the Constitution of the UkrSSR was actually an obligation to work and, other regulatory acts assigned workers to the enterprises, institutions. It was forbidden to move in order to earn money for the living and so on. In the late 30s – early 40s of the previous century, the initial basis of forced labour was introduced in all union states (including, the UkrSSR) to increase production output in all fields of national economy and to improve productivity. Particularly, people who did not work without valid excuse (so-called "parasites", "freeloaders", "loafers") were brought to executive or criminal responsibilities. There was tougher penalty for violation of labour discipline, for producing items with defects, for non-observance of health and safety rules. During the Second World War, there was a significant deterioration in labour conditions, a decline in workers' rights and guarantees. In general, there was no possibility to defend their labour rights, rather labour law referred to defend workers' rights gained certain regressive features. Such deviation from the general foundations and principles of labour law was attributed to the fact that an essential part of the working population (mostly males) joined the armed forces. In order to provide the defence significance and farming enterprises (collective farms, state farms) with workforce, it was necessary to change the state policy in regulating the labour, since the Code of Labour Laws of 1922–1924, the content of which provided the foundations of voluntary work, acted on the territory of the USSR, the Russian Soviet Federative Socialist Republic (RSFSR) and other union republics. Labour laws foresaw labour duty only if it was necessary to combat natural disasters and to fulfil the most important state issues, but only on certain regulations of the People's Commissar Soviets. Such democratic principles were unable to ensure proper functioning of defence industry, the completion of defence and construction works, the fuel storage, the uninterrupted functioning of transport and so on. To ensure the fulfilment of the mentioned issues, the Soviet government adopted a certain number of Decrees of the Executive Committee of the Supreme Soviet of the USSR and Regulations of the People's Commissar Soviets of the USSR, according to which the entire state switched to the state of martial law and particularly destroyed all previously gained democratic achievements in labour law. This period is characterized by the labour militarisation, mobilization of the working population, the involvement of adolescents from the age of 14 into work, the increase in working hours, the annulment of holidays and the introduction of overtime work. The uniqueness of this phenomenon in terms of research in the domain of judicial defence of population's labour rights in Ukraine lies in the fact that generally such regressive trends did not take place on the territory of the UkrSSR itself, but on the territory of the RSFSR where Ukrainian enterprises were evacuated together with their workers and families due to the temporary occupation of the Ukrainian territory by the Nazi army. Also, the legislative and executive power agencies of the Ukrainian Republic carried out their activities (they were evacuated to Saratov and later located in Ufa and Moscow) on the territory of the RSFSR during the period from August 1941 to February 1943. During war, the labour laws of union republics actually did not function, it followed the law principles and regulations of the Union of Soviet Socialist Republics which, therefore, was intended not to ensure and defend the workers' rights and guarantees, but to introduce such methods and actions in work organization which in the shortest period could provide defence industry improvement and military production output in such capacities that it was possible to beat the Nazi invaders. ; Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудо-вих прав у Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 року та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х років ХХ сто-річчя Україна починає втрачати свою суверенність та незалеж-ність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конститу-ційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст допов-нень до Конституції УСРР, при-йнятих у 1925 році, то там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна рес-публіка», згодом у Конституції УСРР 1929 року зазначалося, як «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави мови не було. Проте в Конститу-ції 1937 року (найменування УСРР було змінене на УРСР на Надзви-чайному XIV з'їзді Рад у січні 1937 року) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання респу-блік у союзну державу. Конститу-ція УРСР 1937 року замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом дер-жавної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР вибирала Президію – колегіальний постійно діючий орган влади у пері-оди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загально-союзних органів управління респу-бліканськими об'єктами господар-ства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копiювання змiсту загальносо-юзних законодавчих актів, так і застосуванням союзних норматив-них актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули і галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 році Конституції УРСР мало б бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до удосконалювання захисту прав працівників, проте демократичні засади і положення Конституції залишилися деклара-тивними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за під-приємствами, установами, заборо-нялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці 30-х – початку 40-х років минулого століття у всій союзній державі (у тому числі і в УРСР) з метою збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підви-щення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані «тунеядці», «дармоїди», «нероби»), притягувалися до адміністратив-ної або до кримінальної відповідаль-ності; мало місце більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, за виробництво про-дукції з браком, за недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гаран-тій працівників, взагалі була від-сутня можливість захисту їхніх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регре-сивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був зумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (в основному чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. З метою забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгос-пів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулю-вання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 1922–1924 років, за зміс-том яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим зако-нодавством трудова повинність була передбачена лише у разі необ-хідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, та лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Коміса-рів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівель-них робіт, заготівлю палива, без-перебійного функціонування тран-спорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість ука-зів Президії Верховної Ради СРСР та постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан і фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досяг-нення в сфері трудового права. Цей період характеризується міліта-ризацією праці, мобілізацією пра-цездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збіль-шенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введен-ням надурочних робіт. Унікальність цього явища у плані дослідження ґенези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції в основному мали місце не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприєм-ства разом зі своїми працівниками та їхніми родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німець-ко-фашистськими військами тери-торії України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 року до лютого 1943 року здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорене принципам і положенням законодавства СРСР, яке, своєю чергою, мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було здобути перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Soviet and post-Soviet historians have not paid enough attention to the US National Archives and Records Administration (NARA) – the U.S. principal archive that preserves historical documentary sources of national importance. In the United States the history of the National Archives is presented in the works of Wayne C. Grover, Donald R. McCoy, H.G. Jones, Herman J. Viola, Anna Bruner Eales and other authors. The 1940-1950's in NARA's history is one of the most important periods, the time of "maturing and gaining self-awareness", which the author intends to explore in this article. NARA, established in 1934, tried to represent itself as a very important state agency. During World War II, NARA received a significant number of historical documents of the federal executive departments for storage, executed thousands of requests from civilian and military government agencies, popularized historical documents in order to reinforce a sense of patriotism, created thousands of security copies, let their premises to important military defense offices, made important steps to save documents of the occupied countries. Due to the services, rendered by archivists to the U.S. Army and Navy, NARA got the title of "National Defense Agency." Immediately after the war, the Second Archivist of the USA Solon J. Buck suggested creating the International Council on Archives and the UNO Archives. Prominent American archivists Waldo Gifford Leland, one of the founders of (NARA) the National Archives, Chairman of the Committee on Conservation of Cultural Resources, Collas G. Harris, the head of an Archives committee on protection against the hazards of war, Vernon D. Tate, the head of NARA photo archives department, Philip M. Hamer, the Records Control Officer NARA contributed to the development of the records' saving methods during the war. Ernst Posner, a scholar and lecturer at the American University, headed of the project on compilation of guides of archives in Germany, Italy and many occupied countries. The guides were created in order to save the repositories and documentary treasures they contained. Under the leadership of Philip M. Hamer the staff of the National Archives prepared "Guides to Records of World War II" for print. Consequently, archivists believed they were able to prove the value of archives as a strategic state informational resource that preserves nation's historical documents and provides government institutions with important retrospective information. However, in the postwar years, the government made decisions unfavorable for further development of the National Archives. Before and during the war an extraordinary number of documents in need of appraisal and disposal were accumulated in federal departments. In 1943 Congress issued the «Records Disposal Act» which demanded institutions to submit schedules of records, allocated for destruction to the U.S. Archivist. However, the devising of schedules progressed slowly. In 1945 amendments to the Act were adopted, which authorized the Archivist of the United States to compile mandatory General schedules. In 1946 President Harry S. Truman signed EO 9784 "Providing for the More Efficient Use and for the Transfer and Other Disposition of Government Records". This order required the departments of the executive branch to implement records management programs, and made NARA responsible for control and coordination in the area of the records management. It seemed that the measures taken to resolve the problem of appraisal and records management were sufficient. In 1947 the Commission on the Organization of the Executive Branch of the Government was established in the U.S. government, headed by the former U.S. President Herbert Hoover. Although Hoover declared that the reorganization was necessary for management simplification, clarity of the executive branch of power's policies, according to the Constitution of the United States, the real purpose of reorganization was the executive branch's attempt to take over all possible functions of governance, strengthening the status of major federal departments and cost savings. A special group was created as a part of the Commission. Its task was to survey the records management in federal agencies and provide recommendations for its improvement. Emmett J. Leahy led the group. He suggested the creation of a Federal Records Administration, incorporating it as a component of the National Archives and all the repositories, that stored non-current federal government documents, and passing a law to coordinate formation, storage, management and destruction of records procedures, appointing a person responsible for records management in each department, developing and implementing the relevant standards and regulations. However, the only Leahy's proposal the members of the Hoover Commission realized concerned NARA association with the General Services Administration (GSA), the office, responsible for ensuring the operation of public institutions and their buildings, transport and so on. The Third Archivist of the USA Wayne C. Grover (1948-1965) directed his own suggestions to the Hoover Commission, in which he appealed against the decision to establish a new Administration and insisted that NARA was able to successfully perform the functions of records management on its own. Opponents criticized Leahy for the narrowness of the aim he pursued: the problem of reducing the quantity of records and saving space for their storage. They made hints that he was more concerned with how to "sell" his idea to the Commission, than the communal benefit. They also pointed out the lack of alternatives and the uncertain status of the National Archives. Their fears were justified. On June 30, 1949 «Federal Property and Administrative Services Act» (PL 152) concerning federal property and administrative services was adopted, according to which all government records were declared federal property, centralized management was entrusted to GSA, which the National Archives and Records Service (NARS) was subjected to. With a few exceptions, the law passed in 1949 ensured that all the U.S. Archivist's responsibilities were passed to the head of GSA. Archives lost its authority as an independent government agency, and even changed its name from NARA to NARS. This resulted in the inability of the National Archives to conduct independent policy in the field of archival affairs and to control human resources and finances, which adversely affected the further development of the Archives. In 1953 U.S. President Dwight D. Eisenhower (1953-1961) intended to politicize the post of the Archivist, to remove W.C. Grover from the office and appoint a politician. In 1965 Grover resigned because of a conflict with GSA regarding Archives funding cuts. Before that he had written a letter to President Lyndon B. Johnson (1963-1969) with a request to reestablish the National Archives into an independent agency. For 25 years the conflict between the GSA and NARS had been developing into a state of "war" in which, fortunately for American Archivists, they achieved a victory, returning not only the name but also the independence and rights to the Archives in 1985. Changes in the archives legislation concerning U.S. Archives in the 1940s – 1950s improved the records management in federal agencies: General and specific schedules were introduced, the activities of institutions in the field of records management were regulated, the rules for records disposition were established, retention periods were determined, destruction procedures were standardized, federal records centers were founded. Institutions were freed from aggravating work with noncurrent records, receiving an opportunity to transfer them to temporary repositories, appraisal and subsequent disposal in records centers. Activities of federal agencies in the area of records were subjected to centralized management, coordination and control by NARS. In fact, NARS powers were increased with the right to the records management programs control of the life cycle of documents from the formation in an institution until the final disposition. This was a significant step forward in comparison with the situation in the first half of the XX century. It ensured systematic acquisition of records of historical value by NARS and prevented the loss of valuable documents. Assessment of the guidelines given to the government by Hoover Commission is not high. The National Archives as an independent agency of the executive branch could have implemented its tasks in the field of records management on its own without unnecessary complications. Instead, it was held "captive" for 25 years (in the words of American Archivists) by the GSA and worked under pressure of an unresolved conflict which was time and energy consuming for the archivists. The examined period in the history of the National Archives of the United States (1940-1950's) was important both in terms of archives' achievements in practicing their trade and in terms of understanding their role as archivists. American archivists managed to prove to their federal departments the importance of transferring documents to be stored in the Archives and showed department heads that the Archives are a federal agency, which guarantees and reliably ensures the safety of government records and information as well as institutions' services. Later on, the heads of federal agencies had no doubts about the wisdom of submitting records to the NARA. Archives' informational activities didn't focus solely on executing state civilian and military agencies' requests, but on actively popularizing historical documents among officials, military men and citizens too. Actions, intended to popularize historical documents, helped to form a positive image of archives in the community. For the United States it was of great importance as American citizens as taxpayers assess the necessity of an institution's existence in terms of its cost justification. Activities of American archivists had a positive impact on the safety of occupied countries' documents. Contribution to the salvage of documents of other countries positively influenced the perception of the United States as one of the founders of the International Council on Archives by the international archival community. Decisions taken by the U.S. government in the postwar years were positive as a whole. Firstly, a strict records management system was implemented in federal agencies. The problem of appraisal and temporary storage of records was solved. Second, the loss of National Archives status as an independent public entity, which negatively reflected on all of the Archives' activities until 1985, taught archivists a lesson. Archivists realized that their mission was not to be clerks, who perform routine paperwork, but as guardians of history. W.C. Grover commented on this in his farewell letter to the staff of the Archives: «These missions, as I have repeated many times, are important. They are at the center of man's effort to preserve and carry forward civilization itself. "The written word endures" - at least such portions of the word as we archivists decide are worth preserving! It is a worrisome and responsible task, but I can't think of a nobler one in this rather uncivilized era we find ourselves». It took years for archivists to overcome the resistance of politicians and government officials, return an independent status to the Archives, eliminate the threat of politicization and turn archival branch into a separate independent public system. This does not mean that the U.S. archival branch and National Archives today operate without problems, but they experienced a period of "maturing and gaining self-awareness", which allowed archivists to move on to a new level of perception and representation of themselves and their role in State and society. ; Освещена история Национального архива США в период Второй мировой войны и первые послевоенные годы, усилия архивистов, направленные на организацию экспертизы ценности и обеспечение сохранности документов департаментов федерального правительства, популяризацию исторических источников; деятельность первой и второй Гуверовских комиссий, изменения законодательства в отраслях архивного дела и управления документацией в США в 1940-1950-х гг. Особенное внимание уделено статусу Национального архива США как самостоятельного органа исполнительной ветви власти и стратегического информационного ресурса государства ; Висвітлено історію Національного архіву США у період Другої світової війни та перші повоєнні роки, зусилля архівістів з організації експертизи цінності та забезпечення збереженості документів департаментів федерального уряду, популяризації історичних джерел; діяльність першої та другої Гуверівських комісій, зміни законодавства у галузі архівної справи та у сфері управління документацією у США у 1940-1950-х рр. Особливу увагу приділено статусу Національного архіву США як самостійного органу виконавчої гілки влади та стратегічного інформаційного ресурсу держави

Keywords: the European Union, innovative development, intellectual property, commercialutilization, legal governance, management, digital economics In the below article, the intellectual property management is considered asone of the strategic goals of intellectual property development in Ukraine. The articleemphasized the intellectual property and efficient copyrights protection as the basic pillarfor the innovative digital economics of the country.The triggers are defined which started the full-range reform of the intellectual propertyarea development in Ukraine since 2016. The goals were: 1) implementation of theupdated particular legislation for the intellectual property area in 2019-2020, whichadopted the provisions of the Association Agreement with EU along with relevant Europeanstandards for the area; 2) roll-out of the institutional reform resulting in establishmentof the lawful ground for the national governing body for intellectual property supervision.The approaches to the economics theory, governing are analyzed along with nationallegislation provisions as for term «intellectual property management» and strategic directionsfor the intellectual property area development. It gives grounds that term «intellectualproperty management» is to be used not only on organizations and enterpriseslevel as it is proposed for years by scientific works, but also at much wider scale — at economicsareas and even national economics level. Considering the strategic planning andits practical implementation within short and long term prospective, the intellectualproperty management is proposed to consider at institutional level through the means ofthe tasks and functions setting up with their particular realization.The problems are defined which hinder the intellectual property managementprocesses as well as the factors of external and inhouse affecting the process. The principlesfor intellectual property management based on the science researches, are proposedto exercise upon the subject both at macroeconomics and enterprise level, taking into accounttheir specifics.The pace of Ukraine as the Eastern partnership country, towards the integration tothe innovative digital environment of EU, is being analyzed. The further steps are proposedaimed at intellectual property management enhancement on the institutional level. ; Ключові слова: Європейський Союз, інноваційний розвиток, інтелектуальна влас-ність, комерціалізація, правове регулювання, управління, цифрова економіка У статті управління інтелектуальною власністю розглядається як напрям стратегічно-го удосконалення розвитку сфери інтелектуальної власності України. Підкреслюєтьсявизначальна роль інтелектуальної власності та відтворення ефективної національноїсистеми правової охорони інтелектуальної власності у розбудові інноваційної, цифровоїекономіки країни. Аналізуються підходи теорії економіки, управління, а також положен-ня національного законодавства стосовно категорії «управління інтелектуальною власні-стю» та стратегічних напрямів розвитку сфери інтелектуальної власності. Доводиться, щопоняття «управління інтелектуальною власністю» доцільно застосовувати не лише нарівні підприємств, як це пропонується у науковій літературі останніх десятирічь, а й уширокому розумінні – через призму окремих галузей чи національної економіки в цілому.Аналізують кроки України як країни Східного партнерства по входженню в цифровий,інноваційний, дослідницький простори ЄС та пропонуються кроки з метою удосконален-ня управління інтелектуальною власністю в інституціональному розрізі. Посилання 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» № 703-IX від 16.06.2020 р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Про Національний орган інтелектуальної власності: розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 1267-р // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: Указ Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 року № 402 // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Проект Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України на період 2020-2025 роки / експертна група: Бутнік-Сіверський О. Б., Дорошенко О. Ф., Дубинський М. Й., Єгоров І. Ю., Капіца Ю. М., Кульчицький І. І., Моркляник Б. В., Хаустов В. К. та ін. ; модератор та науковий редактор д.ю.н. Орлюк О. П. / НОІВ, Київ, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Іnnovation Іndex 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 р. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Іnnovation Іndex 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 р. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Цифрові трансформації в Україні: чи відповідають вітчизняні інституційні умови зовнішнім викликам та європейському порядку денному? Загальні тенденції та передумови цифрового розвитку України. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/ 1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Цибульов П. М., Чеботарьов В. П., Зінов В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю; за ред. П.М. Цибульова. К. : «К.І.С.», 2005. С. 435–442. 14. Ільницький Д. О. Опорний конспект лекцій з курсу «Управління інтелектуальною власністю». К. : КНЕУ, 2011, 307 с. 15. Економіко-правові проблеми в сфері інтелектуальної власності: монографія / кол. авторів: Орлюк О. П., Бутнік-Сіверський О. Б., Ревуцький С. Ф., Нежиборець В. І., Федченко Л. І. та ін.: за наук. ред. д.е.н. Бутнік-Сіверського О. Б. К. : НДІ ІВ НАПрНУ, 2007. 368 с. 16. Зинов В. Г. Управление интеллектуальной собственностью: Учебное пособие. М. : Дело, 2003. 512 с. 17. Павленко Т. В. Процес управління інтелектуальною власністю підприємства. Економічний вісник НТТУ «КПІ». 2012. С. 71. 18. Вірченко В. В. Зміст та особливості управління об'єктами інтелектуальної власності на підприємстві. Теоретичні та практичні питання економіки. 2012. Вип. 27. Т. 1. С. 225–236. 19. Поляков С. Ю., Куртов А. І., Нікітюк О. Б., Зміївський Г.А. Деякі аспекти та принципи управління інтелектуальною власністю в Україні. Вісник НТУ «ХПИ»: Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. № 60. С. 72–83. 20. Семенова В. Г. Напрямки підвищення ефективності управління інтелектуальною власністю підприємства. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. Випуск 6. 2015. С. 472–476. 21. Вачевський М. В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю. Актуальні проблеми економіки. 2004. № 4(34). С. 155–162. 22. Пижова Л. Б., Савченко О. І., Чуксіна К. Р. Визначення механізмів управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Вісник НТУ «ХПІ» Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. С. 133–138. 23. Шикова Л. В. Теоретичні аспекти управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2014. Вип. 1(10). Т. 2. С. 98–104. 24. Цибульська Л. О. Економіко-правові проблеми управління інтелектуальною власністю. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2013. Вип. 1. Т. 2. С. 248-252. 25. Піняк І. Інтелектуальні активи як ефективний ресурс економічного розвитку підприємства. Галицький економічний вісник. 2009. № 1. С. 33–40. 26. Черненко Н. О. Закономірності інноваційного оновлення економіки. У Зб. : Створення, охорона, захист і комерціалізація об'єктів права інтелектуальної власності: зб. матеріалів ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конференції, м. Київ, 23 квіт. 2020 р. / Упоряд.: А.С.Ромашко, С. Ю. Петряєв. Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2020. С. 105–107. ========================================= 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Zakon Ukrainy «Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo stvorennia natsionalnoho orhanu intelektualnoi vlasnosti» № 703-IX vid 16.06.2020 r. // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Pro Natsionalnyi orhan intelektualnoi vlasnosti: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13 zhovtnia 2020 r. № 1267-r // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Pro Stratehiiu staloho rozvytku «Ukraina – 2020»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 12 sichnia 2015 r. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Pro skhvalennia Kontseptsii reformuvannia derzhavnoi systemy pravovoi okhorony intelektualnoi vlasnosti v Ukraini: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 1 chervnia 2016 roku № 402 // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Proekt Natsionalnoi stratehii rozvytku sfery intelektualnoi vlasnosti Ukrainy na period 2020-2025 roky / ekspertna hrupa: Butnik-Siverskyi O. B., Doroshenko O. F., Dubynskyi M. Y., Yehorov I. Yu., Kapitsa Yu. M., Kulchytskyi I. I., Morklianyk B. V., Khaustov V. K. ta in. ; moderator ta naukovyi redaktor d.iu.n. Orliuk O. P. / NOIV, Kyiv, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Innovation Index 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 r. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Innovation Index 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 r. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Tsyfrovi transformatsii v Ukraini: chy vidpovidaiut vitchyzniani instytutsiini umovy zovnishnim vyklykam ta yevropeiskomu poriadku dennomu? Zahalni tendentsii ta peredumovy tsyfrovoho rozvytku Ukrainy. Instytut ekonomichnykh doslidzhen ta politychnykh konsultatsii. Poliskyi fond mizhnarodnykh ta rehionalnykh doslidzhen, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Tsybulov P. M., Chebotarov V. P., Zinov V. H., Suini Yu. Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu; za red. P.M. Tsybulova. K. : «K.I.S.», 2005. S. 435–442. 14. Ilnytskyi D. O. Opornyi konspekt lektsii z kursu «Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu». K. : KNEU, 2011, 307 s. 15. Ekonomiko-pravovi problemy v sferi intelektualnoi vlasnosti: monohrafiia / kol. avtoriv: Orliuk O. P., Butnik-Siverskyi O. B., Revutskyi S. F., Nezhyborets V. I., Fedchenko L. I. ta in.: za nauk. red. d.e.n. Butnik-Siverskoho O. B. K. : NDI IV NAPrNU, 2007. 368 s. 16. Zynov V. H. Upravlenye yntellektualnoi sobstvennostiu: Uchebnoe posobye. M. : Delo, 2003. 512 s. 17. Pavlenko T. V. Protses upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Ekonomichnyi visnyk NTTU «KPI». 2012. S. 71. 18. Virchenko V. V. Zmist ta osoblyvosti upravlinnia obiektamy intelektualnoi vlasnosti na pidpryiemstvi. Teoretychni ta praktychni pytannia ekonomiky. 2012. Vyp. 27. T. 1. S. 225–236. 19. Poliakov S. Yu., Kurtov A. I., Nikitiuk O. B., Zmiivskyi H.A. Deiaki aspekty ta pryntsypy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu v Ukraini. Visnyk NTU «KhPY»: Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. № 60. S. 72–83. 20. Semenova V. H. Napriamky pidvyshchennia efektyvnosti upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Mykolaivskyi natsionalnyi universytet imeni V. O. Sukhomlynskoho. Vypusk 6. 2015. S. 472–476. 21. Vachevskyi M. V. Orhanizatsiina struktura systemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Aktualni problemy ekonomiky. 2004. № 4(34). S. 155–162. 22. Pyzhova L. B., Savchenko O. I., Chuksina K. R. Vyznachennia mekhanizmiv upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Visnyk NTU «KhPI» Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. S. 133–138. 23. Shykova L. V. Teoretychni aspekty upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2014. Vyp. 1(10). T. 2. S. 98–104. 24. Tsybulska L. O. Ekonomiko-pravovi problemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2013. Vyp. 1. T. 2. S. 248-252. 25. Piniak I. Intelektualni aktyvy yak efektyvnyi resurs ekonomichnoho rozvytku pidpryiemstva. Halytskyi ekonomichnyi visnyk. 2009. № 1. S. 33–40. 26. Chernenko N. O. Zakonomirnosti innovatsiinoho onovlennia ekonomiky. U Zb. : Stvorennia, okhorona, zakhyst i komertsializatsiia obiektiv prava intelektualnoi vlasnosti: zb. materialiv III Vseukrainskoi nauk.-prakt. konferentsii, m. Kyiv, 23 kvit. 2020 r. / Uporiad.: A.S.Romashko, S. Yu. Petriaiev. Kyiv : KPI im. Ihoria Sikorskoho, Vyd-vo «Politekhnika», 2020. S. 105–107.

Keywords: the European Union, innovative development, intellectual property, commercialutilization, legal governance, management, digital economics In the below article, the intellectual property management is considered asone of the strategic goals of intellectual property development in Ukraine. The articleemphasized the intellectual property and efficient copyrights protection as the basic pillarfor the innovative digital economics of the country.The triggers are defined which started the full-range reform of the intellectual propertyarea development in Ukraine since 2016. The goals were: 1) implementation of theupdated particular legislation for the intellectual property area in 2019-2020, whichadopted the provisions of the Association Agreement with EU along with relevant Europeanstandards for the area; 2) roll-out of the institutional reform resulting in establishmentof the lawful ground for the national governing body for intellectual property supervision.The approaches to the economics theory, governing are analyzed along with nationallegislation provisions as for term «intellectual property management» and strategic directionsfor the intellectual property area development. It gives grounds that term «intellectualproperty management» is to be used not only on organizations and enterpriseslevel as it is proposed for years by scientific works, but also at much wider scale — at economicsareas and even national economics level. Considering the strategic planning andits practical implementation within short and long term prospective, the intellectualproperty management is proposed to consider at institutional level through the means ofthe tasks and functions setting up with their particular realization.The problems are defined which hinder the intellectual property managementprocesses as well as the factors of external and inhouse affecting the process. The principlesfor intellectual property management based on the science researches, are proposedto exercise upon the subject both at macroeconomics and enterprise level, taking into accounttheir specifics.The pace of Ukraine as the Eastern partnership country, towards the integration tothe innovative digital environment of EU, is being analyzed. The further steps are proposedaimed at intellectual property management enhancement on the institutional level. ; Ключові слова: Європейський Союз, інноваційний розвиток, інтелектуальна влас-ність, комерціалізація, правове регулювання, управління, цифрова економіка У статті управління інтелектуальною власністю розглядається як напрям стратегічно-го удосконалення розвитку сфери інтелектуальної власності України. Підкреслюєтьсявизначальна роль інтелектуальної власності та відтворення ефективної національноїсистеми правової охорони інтелектуальної власності у розбудові інноваційної, цифровоїекономіки країни. Аналізуються підходи теорії економіки, управління, а також положен-ня національного законодавства стосовно категорії «управління інтелектуальною власні-стю» та стратегічних напрямів розвитку сфери інтелектуальної власності. Доводиться, щопоняття «управління інтелектуальною власністю» доцільно застосовувати не лише нарівні підприємств, як це пропонується у науковій літературі останніх десятирічь, а й уширокому розумінні – через призму окремих галузей чи національної економіки в цілому.Аналізують кроки України як країни Східного партнерства по входженню в цифровий,інноваційний, дослідницький простори ЄС та пропонуються кроки з метою удосконален-ня управління інтелектуальною власністю в інституціональному розрізі. Посилання 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» № 703-IX від 16.06.2020 р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Про Національний орган інтелектуальної власності: розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 1267-р // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: Указ Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 року № 402 // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Проект Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України на період 2020-2025 роки / експертна група: Бутнік-Сіверський О. Б., Дорошенко О. Ф., Дубинський М. Й., Єгоров І. Ю., Капіца Ю. М., Кульчицький І. І., Моркляник Б. В., Хаустов В. К. та ін. ; модератор та науковий редактор д.ю.н. Орлюк О. П. / НОІВ, Київ, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Іnnovation Іndex 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 р. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Іnnovation Іndex 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 р. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Цифрові трансформації в Україні: чи відповідають вітчизняні інституційні умови зовнішнім викликам та європейському порядку денному? Загальні тенденції та передумови цифрового розвитку України. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/ 1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Цибульов П. М., Чеботарьов В. П., Зінов В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю; за ред. П.М. Цибульова. К. : «К.І.С.», 2005. С. 435–442. 14. Ільницький Д. О. Опорний конспект лекцій з курсу «Управління інтелектуальною власністю». К. : КНЕУ, 2011, 307 с. 15. Економіко-правові проблеми в сфері інтелектуальної власності: монографія / кол. авторів: Орлюк О. П., Бутнік-Сіверський О. Б., Ревуцький С. Ф., Нежиборець В. І., Федченко Л. І. та ін.: за наук. ред. д.е.н. Бутнік-Сіверського О. Б. К. : НДІ ІВ НАПрНУ, 2007. 368 с. 16. Зинов В. Г. Управление интеллектуальной собственностью: Учебное пособие. М. : Дело, 2003. 512 с. 17. Павленко Т. В. Процес управління інтелектуальною власністю підприємства. Економічний вісник НТТУ «КПІ». 2012. С. 71. 18. Вірченко В. В. Зміст та особливості управління об'єктами інтелектуальної власності на підприємстві. Теоретичні та практичні питання економіки. 2012. Вип. 27. Т. 1. С. 225–236. 19. Поляков С. Ю., Куртов А. І., Нікітюк О. Б., Зміївський Г.А. Деякі аспекти та принципи управління інтелектуальною власністю в Україні. Вісник НТУ «ХПИ»: Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. № 60. С. 72–83. 20. Семенова В. Г. Напрямки підвищення ефективності управління інтелектуальною власністю підприємства. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. Випуск 6. 2015. С. 472–476. 21. Вачевський М. В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю. Актуальні проблеми економіки. 2004. № 4(34). С. 155–162. 22. Пижова Л. Б., Савченко О. І., Чуксіна К. Р. Визначення механізмів управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Вісник НТУ «ХПІ» Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. С. 133–138. 23. Шикова Л. В. Теоретичні аспекти управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2014. Вип. 1(10). Т. 2. С. 98–104. 24. Цибульська Л. О. Економіко-правові проблеми управління інтелектуальною власністю. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2013. Вип. 1. Т. 2. С. 248-252. 25. Піняк І. Інтелектуальні активи як ефективний ресурс економічного розвитку підприємства. Галицький економічний вісник. 2009. № 1. С. 33–40. 26. Черненко Н. О. Закономірності інноваційного оновлення економіки. У Зб. : Створення, охорона, захист і комерціалізація об'єктів права інтелектуальної власності: зб. матеріалів ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конференції, м. Київ, 23 квіт. 2020 р. / Упоряд.: А.С.Ромашко, С. Ю. Петряєв. Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2020. С. 105–107. ========================================= 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Zakon Ukrainy «Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo stvorennia natsionalnoho orhanu intelektualnoi vlasnosti» № 703-IX vid 16.06.2020 r. // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Pro Natsionalnyi orhan intelektualnoi vlasnosti: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13 zhovtnia 2020 r. № 1267-r // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Pro Stratehiiu staloho rozvytku «Ukraina – 2020»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 12 sichnia 2015 r. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Pro skhvalennia Kontseptsii reformuvannia derzhavnoi systemy pravovoi okhorony intelektualnoi vlasnosti v Ukraini: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 1 chervnia 2016 roku № 402 // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Proekt Natsionalnoi stratehii rozvytku sfery intelektualnoi vlasnosti Ukrainy na period 2020-2025 roky / ekspertna hrupa: Butnik-Siverskyi O. B., Doroshenko O. F., Dubynskyi M. Y., Yehorov I. Yu., Kapitsa Yu. M., Kulchytskyi I. I., Morklianyk B. V., Khaustov V. K. ta in. ; moderator ta naukovyi redaktor d.iu.n. Orliuk O. P. / NOIV, Kyiv, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Innovation Index 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 r. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Innovation Index 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 r. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Tsyfrovi transformatsii v Ukraini: chy vidpovidaiut vitchyzniani instytutsiini umovy zovnishnim vyklykam ta yevropeiskomu poriadku dennomu? Zahalni tendentsii ta peredumovy tsyfrovoho rozvytku Ukrainy. Instytut ekonomichnykh doslidzhen ta politychnykh konsultatsii. Poliskyi fond mizhnarodnykh ta rehionalnykh doslidzhen, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Tsybulov P. M., Chebotarov V. P., Zinov V. H., Suini Yu. Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu; za red. P.M. Tsybulova. K. : «K.I.S.», 2005. S. 435–442. 14. Ilnytskyi D. O. Opornyi konspekt lektsii z kursu «Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu». K. : KNEU, 2011, 307 s. 15. Ekonomiko-pravovi problemy v sferi intelektualnoi vlasnosti: monohrafiia / kol. avtoriv: Orliuk O. P., Butnik-Siverskyi O. B., Revutskyi S. F., Nezhyborets V. I., Fedchenko L. I. ta in.: za nauk. red. d.e.n. Butnik-Siverskoho O. B. K. : NDI IV NAPrNU, 2007. 368 s. 16. Zynov V. H. Upravlenye yntellektualnoi sobstvennostiu: Uchebnoe posobye. M. : Delo, 2003. 512 s. 17. Pavlenko T. V. Protses upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Ekonomichnyi visnyk NTTU «KPI». 2012. S. 71. 18. Virchenko V. V. Zmist ta osoblyvosti upravlinnia obiektamy intelektualnoi vlasnosti na pidpryiemstvi. Teoretychni ta praktychni pytannia ekonomiky. 2012. Vyp. 27. T. 1. S. 225–236. 19. Poliakov S. Yu., Kurtov A. I., Nikitiuk O. B., Zmiivskyi H.A. Deiaki aspekty ta pryntsypy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu v Ukraini. Visnyk NTU «KhPY»: Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. № 60. S. 72–83. 20. Semenova V. H. Napriamky pidvyshchennia efektyvnosti upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Mykolaivskyi natsionalnyi universytet imeni V. O. Sukhomlynskoho. Vypusk 6. 2015. S. 472–476. 21. Vachevskyi M. V. Orhanizatsiina struktura systemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Aktualni problemy ekonomiky. 2004. № 4(34). S. 155–162. 22. Pyzhova L. B., Savchenko O. I., Chuksina K. R. Vyznachennia mekhanizmiv upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Visnyk NTU «KhPI» Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. S. 133–138. 23. Shykova L. V. Teoretychni aspekty upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2014. Vyp. 1(10). T. 2. S. 98–104. 24. Tsybulska L. O. Ekonomiko-pravovi problemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2013. Vyp. 1. T. 2. S. 248-252. 25. Piniak I. Intelektualni aktyvy yak efektyvnyi resurs ekonomichnoho rozvytku pidpryiemstva. Halytskyi ekonomichnyi visnyk. 2009. № 1. S. 33–40. 26. Chernenko N. O. Zakonomirnosti innovatsiinoho onovlennia ekonomiky. U Zb. : Stvorennia, okhorona, zakhyst i komertsializatsiia obiektiv prava intelektualnoi vlasnosti: zb. materialiv III Vseukrainskoi nauk.-prakt. konferentsii, m. Kyiv, 23 kvit. 2020 r. / Uporiad.: A.S.Romashko, S. Yu. Petriaiev. Kyiv : KPI im. Ihoria Sikorskoho, Vyd-vo «Politekhnika», 2020. S. 105–107.

In the article discusses the essence of the concept of "anti-crisis management", describes the terms "competency" and "competence". The main groups of key competencies that a specialist should possess are considered. The results of studies are presented, which indicate that for many citizens of both Ukraine and Poland, advanced digital technology is now an important element of functioning both in professional and in private life. The concept of "digital competency" is characterized and it is established that the new edition of the key competencies for lifelong learning - recommendation 2018/0008 (NLE) of the European Parliament and the Council (EU), like the previous one, contains digital competence. It is noted that the dissemination of new technologies among society and the full use of their capabilities is impossible without the constant build-up of digital competence, and the formation and development of digital competence among potential and working personnel provides for their approximation and adaptation to world practice. The main provisions of the Concept for the development of the digital economy and society of Ukraine for 2018-2020 are given. Key words: anti-crisis management, competency, competence, Internet, digital competence, personnel, digitalization, innovation. REFERENCES1. Adamska, O. (2018). Antykryzove upravlinnia v konteksti reahuvannia na rehionalni vyklyky: teoretyko-metodolohichnyi aspekt [Anti-crisis management in the context of responding to regional challenges: theoretical-methodological aspects]. Retrived from http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_55/fail/5.pdf.2. Vedernikov, M.D., Chernushkina, O.O., Mantur-Chubata, O.S. (2018). Suchasni tekhnolohii upravlinnia personalom: kompetentsiinyi pidkhid [Modern technologies of personnel management: competent approach]. Retrived from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuumevcg_2018_19%281%29__11.3. Havrysh, O.A., Dovhan, L.Ye., Kreidych, I.M., Semenchenko, N.V. (2017). Tekhnolohii upravlinnia personalom: monohrafiia [Technologies of personnel management: monograph]. Retrived from https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/19480/1/tekhnolohii_upravlinnia_personalom.pdf.4. Herasymenko, O.O. (2019). Kompetentnisnyi pidkhid yak kontseptualno-prykladna platforma rozvytku personalu: instytutsionalne seredovyshche ta praktychnyi instrumentarii [Competent approach as a conceptual and applied platform of personnel development: institutional environment and practical tools]. Retrived from http://inneco.org/index.php/innecoua/article/download/41/42.5. Dostup domohospodarstv Ukrainy do internetu u 2018 rotsi (za danymy vybirkovoho obstezhennia umov zhyttia domohospodarstv Ukrainy): statystychnyi zbirnyk (2019). [Access households in Ukraine to the Internet in 2018 (according to a sample survey living conditions of Ukrainian households): statistical collection]. Retrived from ttp://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/07/zb_Internet_2018.pdf6. Kliuchovi kompetentnosti dlia navchannia vprodovzh zhyttia 2018 - Tsyfrova kompetentnist [Key competences for lifelong learning 2018 – digital competence]. Retrived from http://dystosvita.blogspot.com/2018/01/2018.html.7. Korotkova, O. V., Yehorova, N. V. (2011). Deiaki aspekty realizatsii antykryzovoho upravlinnia v suchasnykh ekonomichnykh umovakh [Some aspects of implementation of anti-crisis management in modern economic conditions]. Retrived from http://www.economy.in.ua/?op=1&z=1346&i=1.8. Kuibida, V.S., Petroie, O.M., Fedulova, L.I., Androshchuk, H.O. (2019). Tsyfrovi kompetentsii yak umova formuvannia yakosti liudskoho kapitalu [Digital competences as a condition of quality formation human capital]. Retrived from http://academy.gov.ua/pages/dop/198/files/90a7d5c8-d10a-4f8f-8987-4d1077fdc8f6.pdf.9. Leiko, S.V. (2013). Poniattia ―kompetentsiia‖ ta ―kompetentnist‖: teoretychnyi analiz [The notions ―competence‖ and ―competence‖: theoretical analysis]. Retrived from http://nbuv.gov.ua/UJRN/pptp_2013_4_15.10. Nosyk, O.A. (2018). Rozvytok sluzhby upravlinnia personalom derzhavnoho orhanu na zasadakh kompetentnisnoho pidkhodu: dys. … kand. nauk z derzh. upr.: 25.00.03 [Development of the public administration personnel management service on the basis of competency approach]. Retrived from http://academy.gov.ua/pages/dop/137/files/f4075787-6181-49f4-b44b3110c5ceb93b.pdf.11. Oleshko, A.A., Usatenko, A.O. (2019). Formuvannia ta rozvytok tsyfrovoi kompetentnosti personalu [Formation and development of digital competence of staff]. Retrived from http://www.investplan.com.ua/pdf/23_2019/5.pdf.12. Oleshko, A.A., Horokhovets, Ye.V. (2019). Informatsiino-komunikatsiini tekhnolohii ta liudskyi rozvytok [Information and communication technologies and human development]. Retrived from http://www.investplan.com.ua/pdf/16_2019/4.pdf.13. Pro zatverdzhennia Natsionalnoi ramky kvalifikatsii: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 23.11.2011. № 1341 [On Approval of the National Qualifications Framework: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine of November 13, 2011 No. 1341]. Retrived from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-%D0%BF14. Pro skhvalennia Kontseptsii rozvytku tsyfrovoi ekonomiky ta suspilstva Ukrainy na 2018-2020 roky ta zatverdzhennia planu zakhodiv shchodo yii realizatsii: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 17.01.2018 r. № 67-r [On approval of the Concept of development of the digital economy and society of Ukraine for 2018-2020 and approval of the plan of measures for its implementation: Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated 17.01.2018 № 67-р]. Retrived from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018-%D1%80.15. Synychenko, A.V. (2016). Kompetentnisnyi pidkhid yak suchasna paradyhma upravlinnia personalom [Competence approach as a modern paradigm of personnel management]. Retrived from http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Fub_2016_1_32.pdf.16. Fedulova, L.I. (2020). Rol tsyfrovykh kompetentsii u formuvanni informatsiinoi ekosystemy publichnoho upravlinnia [The role of digital competences in the formation of the public governance ecosystem]. Retrived from http://academy.gov.ua/pages/dop/ 198/files/eb2ca970-be91-400e-a34e8fdc0663763f.pptx.17. Chulanova, O.L. (2013). Intehratsiia kontseptualnykh osnov kompetentnisnoho pidkhodu do stratehichnoho upravlinnia personalom orhanizatsii [Integration of conceptual basis of competence approach to strategic management the personnel of the organization]. Retrived from https://ir.kneu.edu.ua/bitstream/handle/2010/7197/Chulanova.pdf?sequence=1&isAllowed=y.18. Balanovska, T., Havrysh, O., Gogulya, O. (2019). Developing enterprise competitive advantage as a component of anti-crisis management. Retrived from https://doi.org/10.9770/jesi.2019.7.1(23) https://jssidoi.org/jesi/article/371.19. Carretero, S., Vuorikari, R., Punie, Y. (2017). DigComp 2.1: The Digital Competence Framework for Citizens with eight proficiency levels and examples of use, Publications Office of the European Union, Luxembourg. Retrived from https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC106281/webdigcomp2.1pdf_(online).pdf.20. Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning. (2019). Retrived from https://ec.europa.eu/education/education-in-the-eu/council-recommendation-on-keycompetences-for-lifelong-learning_en.21. Ferrari, A. DIGCOMP: A Framework for Developing and Understanding Digital Competence in Europe, Luxembourg, European Union (2013). Retrived from https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC83167/lb-na-26035-enn.pdf.22. Future Work Skills (2020). Retrived from https://uqpn.uq.edu.au/files/203/LIBBY%20MARSHALL%20future_work_skills_2020_full_research_report_final_1.pdf23. O kompetencjach cyfrowych w Polsce na konferencji umiejętności cyfrowe 2019. Pl. NASK. Retrived from https://www.nask.pl/pl/aktualnosci/3603,O-kompetencjach-cyfrowych-wPolsce-na-konferencji-Umiejetnosci-cyfrowe-2019pl.html. ; В статье рассмотрена сущность понятия «антикризисное управление», приведена характеристика терминов «компетенция» и «компетентность». Рассмотрены основные группы ключевых компетенций, которыми должен обладать специалист. Приведены результаты исследований, которые свидетельствуют, что для многих граждан как Украины, так и Польши передовые цифровые технологии сейчас является важным элементом функционирования как в профессиональной, так и в частной жизни. Охарактеризовано понятие «цифровая компетентность» и установлено, что в новой редакции ключевых компетентностей для обучения в течение жизни - рекомендация 2018/0008 (NLE) Европейского Парламента и Совета (ЕС), как и в предыдущей, присутствует цифровая компетентность. Отмечено, что распространение новых технологий в обществе и полное использование их возможностей невозможно без постоянного наращивания цифровой компетентности, а формирование и развитие цифровой компетентности у потенциального и работающего персонала предусматривает его приближение и адаптацию к мировой практике. Приведены основные положения Концепции развития цифровой экономики и общества Украины на 2018-2020 годы. Ключевые слова: антикризисное управление, компетенция, компетентность, Интернет, цифровая компетентность, персонал, цифровизация, инновация. Список использованной литературы1. Адамська О. Антикризове управління в контексті реагування на регіональні виклики : теоретико-методологічний аспект. Ефективність державного управління. 2018Вип. 2 (55). Ч. 1. С.30–38. URL: http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_55/fail/5.pdf2. Ведерніков М.Д., Чернушкіна О.О., Мантур-Чубата О.С. Сучасні технології управління персоналом: компетенційний підхід. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuumevcg_2018_19%281%29__113. Гавриш О.А., Довгань Л.Є., Крейдич І.М., Семенченко Н.В. Технології управління персоналом: монографія. URL: https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/19480/1/tekhnolohii_upravlinnia_personalom.pdf4. Герасименко О.О. Компетентнісний підхід як концептуально-прикладна платформа розвитку персоналу: інституціональне середовище та практичний інструментарій. URL: http://inneco.org/index.php/innecoua/article/download/41/425. Доступ домогосподарств України до інтернету у 2018 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України): статистичний збірник. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/07/zb_Internet_2018.pdf (дата звернення: 12.02.2020).6. Ключові компетентності для навчання впродовж життя 2018 - Цифрова компетентність. URL: http://dystosvita.blogspot.com/2018/01/2018.html7. Короткова О.В., Єгорова Н.В. Деякі аспекти реалізації антикризового управління в сучасних економічних умовах. URL: http://www.economy.in.ua/?op=1&z=1346&i=18. Куйбіда В.С., Петроє О.М., Федулова Л.І., Андрощук Г.О. Цифрові компетенції як умова формування якості людського капіталу. URL: http://academy.gov.ua/pages/dop/198/files/90a7d5c8-d10a-4f8f-8987-4d1077fdc8f6.pdf9. Лейко С.В. Поняття ―компетенція‖ та ―компетентність‖: теоретичний аналіз. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pptp_2013_4_1510. Носик О.А. Розвиток служби управління персоналом державного органу на засадах компетентнісного підходу: дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.03. URL: http://academy.gov.ua/pages/dop/137/files/f4075787-6181-49f4-b44b-3110c5ceb93b.pdf11. Олешко А.А., Усатенко А.О. Формування та розвиток цифрової компетентності персоналу. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/23_2019/5.pdf12. Олешко А.А., Гороховець Є.В. Інформаційно-комунікаційні технології та людський розвиток. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/16_2019/4.pdf13. Про затвердження Національної рамки кваліфікацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1341. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1341-2011-%D0%BF (дата звернення: 10.01.2020).14. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 р. № 67-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018-%D1%8015. Синиченко А.В. Компетентнісний підхід як сучасна парадигма управління персоналом. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Fub_2016_1_32.pdf16. Федулова Л.І. Роль цифрових компетенцій у формуванні інформаційної екосистеми публічного управління. URL: http://academy.gov.ua/pages/dop/198/files/eb2ca970-be91-400ea34e-8fdc0663763f.pptx17. Чуланова О.Л. Iнтеграцiя концептуальних основ компетентнiсного пiдходу до стратегiчного управлiння персоналом організації. URL: https://ir.kneu.edu.ua/bitstream/handle/2010/7197/Chulanova.pdf?sequence=1&isAllowed=y18. Balanovska T., Havrysh O., Gogulya O. Developing enterprise competitive advantage as a component of anti-crisis management. Entrepreneurship and Sustainability Issues. 2019. Vol. 7. No. 1 (September). P. 303-323. URL: https://doi.org/10.9770/jesi.2019.7.1(23)https://jssidoi.org/jesi/article/37119. Carretero S., Vuorikari R., Punie Y. DigComp 2.1: The Digital Competence Framework for Citizens with eight proficiency levels and examples of use, Publications Office of the European Union, Luxembourg. 2017. URL: https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC106281/webdigcomp2.1pdf_(online).pdf20. Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning. European Commission. URL: https://ec.europa.eu/education/education-in-the-eu/council-recommendation-onkey-competences-for-lifelong-learning_en21. Ferrari A. DIGCOMP: А Framework for Developing and Understanding Digital Competence in Europe, Luxembourg, European Union. 2013. 48 p. URL: https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC83167/lb-na-26035-enn.pdf22. Future Work Skills 2020. URL: https://uqpn.uq.edu.au/files/203/LIBBY%20MARSHALL%20future_work_skills_2020_full_research_report_final_1.pdf23. O kompetencjach cyfrowych w Polsce na konferencji umiejętności cyfrowe 2019. Pl. NASK. URL: https://www.nask.pl/pl/aktualnosci/3603,O-kompetencjach-cyfrowych-w-Polsce-nakonferencji-Umiejetnosci-cyfrowe-2019pl.html ; У статті розглянуто сутність поняття "антикризове управління", наведено характеристику термінів "компетенція" й "компетентність". Розглянуто основні групи ключових компетенцій, якими має володіти фахівець. Наведено результати досліджень, які свідчать, що для багатьох громадян як України, так і Польщі передові цифрові технології зараз є важливим елементом функціонування як у професійному, так і в приватному житті. Охарактеризовано поняття "цифрова компетентність" та встановлено, що в новій редакції ключових компетентностей для навчання впродовж життя - рекомендація 2018/0008 (NLE) Європейського Парламенту та Ради (ЄС), як і в попередній, присутня цифрова компетентність. Відмічено, що поширення нових технологій серед суспільства та повне використання їх можливостей неможливе без постійного нарощування цифрової компетентності, а формування та розвиток цифрової компетентності у потенційних і працюючих працівників передбачає їх наближення і адаптацію до світової практики. Наведено основні положення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки. Ключові слова: антикризове управління, компетенція, компетентність, Інтернет, цифрова компетентність, персонал, цифровізація, інновація. Список використаної літератури1. Адамська О. Антикризове управління в контексті реагування на регіональні виклики : теоретико-методологічний аспект. Ефективність державного управління. 2018Вип. 2 (55). Ч. 1. С.30–38. URL: http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_55/fail/5.pdf2. Ведерніков М.Д., Чернушкіна О.О., Мантур-Чубата О.С. Сучасні технології управління персоналом: компетенційний підхід. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuumevcg_2018_19%281%29__113. Гавриш О.А., Довгань Л.Є., Крейдич І.М., Семенченко Н.В. Технології управління персоналом: монографія. URL: https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/19480/1/tekhnolohii_upravlinnia_personalom.pdf4. Герасименко О.О. Компетентнісний підхід як концептуально-прикладна платформа розвитку персоналу: інституціональне середовище та практичний інструментарій. URL: http://inneco.org/index.php/innecoua/article/download/41/425. Доступ домогосподарств України до інтернету у 2018 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України): статистичний збірник. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/07/zb_Internet_2018.pdf (дата звернення: 12.02.2020).6. Ключові компетентності для навчання впродовж життя 2018 - Цифрова компетентність. URL: http://dystosvita.blogspot.com/2018/01/2018.html7. Короткова О.В., Єгорова Н.В. Деякі аспекти реалізації антикризового управління в сучасних економічних умовах. URL: http://www.economy.in.ua/?op=1&z=1346&i=18. Куйбіда В.С., Петроє О.М., Федулова Л.І., Андрощук Г.О. Цифрові компетенції як умова формування якості людського капіталу. URL: http://academy.gov.ua/pages/dop/198/files/90a7d5c8-d10a-4f8f-8987-4d1077fdc8f6.pdf9. Лейко С.В. Поняття ―компетенція‖ та ―компетентність‖: теоретичний аналіз. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pptp_2013_4_1510. Носик О.А. Розвиток служби управління персоналом державного органу на засадах компетентнісного підходу: дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.03. URL: http://academy.gov.ua/pages/dop/137/files/f4075787-6181-49f4-b44b-3110c5ceb93b.pdf11. Олешко А.А., Усатенко А.О. Формування та розвиток цифрової компетентності персоналу. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/23_2019/5.pdf12. Олешко А.А., Гороховець Є.В. Інформаційно-комунікаційні технології та людський розвиток. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/16_2019/4.pdf13. Про затвердження Національної рамки кваліфікацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1341. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1341-2011-%D0%BF (дата звернення: 10.01.2020).14. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 р. № 67-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018-%D1%8015. Синиченко А.В. Компетентнісний підхід як сучасна парадигма управління персоналом. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Fub_2016_1_32.pdf16. Федулова Л.І. Роль цифрових компетенцій у формуванні інформаційної екосистеми публічного управління. URL: http://academy.gov.ua/pages/dop/198/files/eb2ca970-be91-400ea34e-8fdc0663763f.pptx17. Чуланова О.Л. Iнтеграцiя концептуальних основ компетентнiсного пiдходу до стратегiчного управлiння персоналом організації. URL: https://ir.kneu.edu.ua/bitstream/handle/2010/7197/Chulanova.pdf?sequence=1&isAllowed=y18. Balanovska T., Havrysh O., Gogulya O. Developing enterprise competitive advantage as a component of anti-crisis management. Entrepreneurship and Sustainability Issues. 2019. Vol. 7. No. 1 (September). P. 303-323. URL: https://doi.org/10.9770/jesi.2019.7.1(23)https://jssidoi.org/jesi/article/37119. Carretero S., Vuorikari R., Punie Y. DigComp 2.1: The Digital Competence Framework for Citizens with eight proficiency levels and examples of use, Publications Office of the European Union, Luxembourg. 2017. URL: https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC106281/webdigcomp2.1pdf_(online).pdf20. Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning. European Commission. URL: https://ec.europa.eu/education/education-in-the-eu/council-recommendation-onkey-competences-for-lifelong-learning_en21. Ferrari A. DIGCOMP: А Framework for Developing and Understanding Digital Competence in Europe, Luxembourg, European Union. 2013. 48 p. URL: https://publications.jrc.ec.europa.eu/repository/bitstream/JRC83167/lb-na-26035-enn.pdf22. Future Work Skills 2020. URL: https://uqpn.uq.edu.au/files/203/LIBBY%20MARSHALL%20future_work_skills_2020_full_research_report_final_1.pdf23. O kompetencjach cyfrowych w Polsce na konferencji umiejętności cyfrowe 2019. Pl. NASK. URL: https://www.nask.pl/pl/aktualnosci/3603,O-kompetencjach-cyfrowych-w-Polsce-nakonferencji-Umiejetnosci-cyfrowe-2019pl.html

Thesis is devoted to scientific and theoretical explanation of the City Council functioning as an institution of local democracy in Ukraine. It is defined that in political foreign science, investigation of democracy institutions on the local level has its own tradition. In Ukrainian political science, there are two ways of the City Council investigation as an institution of local democracy. The first group of Ukrainian scientists carries out scientific researches devoted to the problems of the City Council institutional development. Another group of scientists discloses outlined problems due to the regional research. Researchers' attention is paid on subjects of political process in regions. But the problem of lack amount of applied research, particularly devoted to the analysis of political practice in the interaction between the City Council and community, still exists. On the basis of analysis, generalization and systematization of scientific resources, the state of scientific research on the problem of local democracy institutions in Ukrainian literature, is highlighted. Basic methodology approaches of modern political science to the understanding of the City Council as an institution of local democracy are defined.It is proved that the research of methodological principles of the City Council as an institution of local democracy study requires a combination of several aspects. It is important to take into consideration that the City Council operates on the lowest territorial authorities' level. Its main characteristics are autonomous authority formation from another administrative units and combination of representative direct forms of democracy and citizen participation in political process. The City Council is not only a form of state decentralization, but also a mechanism of social and political regime. As a result of interaction evolution between the City Council and community, institutions of local democracy which legalize their activity on certain territories and have a certain level of trust in society are established. The principles of subsidiary as a factor of system transformation of local selfgovernment in Ukraine. It is important to use the principal of subsidiary during the interaction between the City Council and community. It is found out that the mechanism of solving important problems on the level of their occurrence is necessary for democratization of Ukrainian political process. Special attention is paid on political and legal regulation of community participation in the process of local democracy through the prism of public authority functioning. It is proved that Ukraine has a powerful legislative framework for local democracy institutions functioning. It is found out that there are enough legislative basis for local democracy institutions functioning, but the problem of lack amount of mechanisms to regulate community participation in the processes of local democracy exists. Regulatory and legal framework in Ukraine defines basic powers of the City Council and its executive bodies in the sphere of its regulation. It doesn't usually establish the procedure of these powers realization. That is why, procedural norms should be prescribed in the City Council's legal documents (statutes, regulations) and their compliance will provide political and legal basis for interaction between the City Council and community.It is proved that the essence of reformation in the legal field depends on the City Councils empowerment concerning solving their vital problems, increasing their economic independence, optimizing the distribution of powers between local authorities and the City Councils and as a result ensuring required quantity and quality of social and administrative services for Ukrainian citizens.It is stressed on the fact that democracy and society take their beginning from community and the City Council is an important element of local democracy and society. At the same time, community is a solid foundation of society development. The City Council should meet community interests and needs. It is necessary in the case of spheres and competences division between state authority and the City Council on the principles of subsidiarity and political responsibility. It is found out that community performs protection, management, coordination and regulation functions on certain territories. Community can be defined as a certain community which is united within one territory in order to solve common political, economic, social and religious problems. It is explained that political management in the community should be realized concerning local population interests, development and territory conversation on the basis of efficient use of community resources. It is mentioned that the City Council needs certain bodies of community self-organization to diagnose community problems, attract additional resources for solving social problems and advocate community interests before state government. The attention is focused on the functions of community self-organization bodies: satisfying social interests and needs, informing authorities of their problems and needs, realization of public control over the City Council activities, assistance in solving common community problems.It is stressed that community self-organization bodies are a part of civil society and a system of local self-government that mobilize residents to solve their home, street, square and region problems. Bodies of community selforganization can be financed from the local budget and use their resources on their purposes within law determined by the City Council and accepted solution of community general meetings' members. The peculiarities of public control in the City Councils are shown. It is mentioned that public control is becoming an important factor in the process of decision making on the local level. Public control has its own characteristics. Control itself is realized by community (organized, unorganized) and in the process of its realization, community controls authority's implementation of its social obligations. It is observed a tendency of communication activation between the City Council and community through the system of electronic petitions. The problem of trust between subjects of local democracy realization (state and community) is very topical when we talk not only about using funds, but openness and responsibility for decision implementation as well. The efficiency of public control should take into account two levels of evaluation. The first level concerns public opinion. The second one – processing of local decisions among experts. To solve the most topical problems of local community life, we should understand how these main forms of local democracy as local initiatives, general meetings, local referendums, public hearings and activities of community self-organization bodies were used. It is mentioned that an important part of the City Council democracy understanding in Ukraine is the index of publicity. Measuring this index, we can understand how open political decision making on the local level is and what involvement of local policy subjects in this process is.It is mentioned that the index of publicity contains an integrated system of indicators which give a possibility on the regularly basis to evaluate and compare the quality of bodies and local officials' governance in the context of their activity. Defining the index of the City Council publicity, it is important to take into account such criteria as: the existence of community statute and the City Council regulations; the existence and analysis of local initiatives; public hearings and public expertise; mayors and the City Council deputies reports; general meetings of citizens; electronic petitions; public consultations. These criteria give a possibility to define the level of the City Council publicity in Ukraine. In order to increase the level of community social involvement, the state has to become an active participant in common projects devoting to partnership development among public organizations, bodies of local self-governing and community in the sphere of services provision. To implement community initiatives, it is necessary to monitor the compliance with the community rights law on realization of direct democracy mechanisms.It is stressed on the fact that internal and external factors influence on the realization of community initiatives on the City Council level. The first group of factors contains objective conditions, such as: peculiarities of political regime transformation; social and economic state development; specifics of state policy implementation and powers division between the center and regions; state of legal and regulatory functioning framework of such organizations. Among internal factors, subjective conditions can be distinguished: level of local institutional development of local democracy institutions; presence of real leaders in this organizations; existence of necessary resources (political, economic, social, demographic etc.) for policy implementation. ; В диссертации осуществлено научно-теоретическое обоснование функционирования городского совета, как института локальной демократии в Украине. На основе анализа, обобщения и систематизации научных источников отражено состояние научной разработки проблемы институтов локальной демократии в отечественной литературе, раскрыты основные методологические подходы современной политической науки к пониманию городского совета как института локальной демократии. Проанализирован принцип субсидиарности как фактор трансформации системы местного самоуправления в Украине. Особое внимание уделено политико-правовому регулированию участия общественности в процессах локальной демократии через призму функционирования публичной власти.Раскрыты особенности общественного контроля в городских советах. Доказано, что общественный контроль имеет свои особенности: во-первых, сам контроль осуществляется общественностью (организованной или неорганизованной). Во-вторых, в процессе осуществления контроля именно общественность контролирует выполнение обязательств власти перед территориальной громадой.Определены проблемы правового обеспечения взаимодействия городского совета и общества. Исследовано развитие институциональной структуры органов самоорганизации населения. Акцентировано внимание на том, что реализация общественных инициатив требует создания необходимых условий для участия общественности, прежде всего, в развитии собственного города и решении местных проблем.Охарактеризованы критерии демократизации и индекс публичности городских советов в Украине. Определено, что, только привлекая институты локальной демократии и интегрировав их в механизмы принятия и реализации политических решений, можно достичь успехов и перейти к европейским стандартам в реализации локальной политики. ; У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування функціонування міської ради як інституту локальної демократії в Україні. Встановлено, що в зарубіжній політичній науці дослідження інститутів демократії на місцевому рівні має сталу традицію. У вітчизняній політичній науці спостерігається два напрями дослідження міської ради як інституту локальної демократії. Перша група українських дослідників здійснює наукові пошуки щодо проблем інституційного розвитку міської ради. Інша група науковців розкриває окреслену проблематику через регіональні дослідження. Особливу увагу дослідників зосереджено на суб'єктах політичного процесу в регіонах, натомість бракує робіт прикладного характеру, зокрема присвячених аналізу політичної практики взаємодії міських рад із громадою.На основі аналізу, узагальнення й систематизації наукових джерел висвітлено стан наукової розробки проблеми інститутів локальної демократії у вітчизняній літературі, розкрито основні методологічні підходи сучасної політичної науки до розуміння міської ради як інституту локальної демократії. Обґрунтовано, що дослідження методологічних засад вивчення міської ради як інституту локальної демократії потребує поєднання декількох аспектів. Варто враховувати, що міська рада функціонує на найнижчому територіальному рівні влади, характерними ознаками якої є автономність формування влади від інших адміністративних одиниць, поєднання представницької та безпосередньої форм демократії та участь громадян у політичному процесі. Розглянуто, роль міської ради у процесах децентралiзацiї держави, тобто передачі повноважень на місцевий рівень. Унаслідок еволюції взаємодії міської ради й територіальної громади створюються інститути локальної демократії, які легалізують свою діяльність на окремих територіях і мають певний рівень довіри в суспільстві. Проаналізовано принцип субсидіарності як фактору трансформації системи місцевого самоврядування в Україні. Важливо, щоб під час взаємодії міської ради й територіальної громади використовувався принцип субсидіарності. З'ясовано, що перенесення механізму розв'язання важливих проблем на рівень їхнього виникнення необхідне для демократизації українського політичного процесу. Особливу увагу приділено політико-правовому регулюванню участі громади у процесах локальної демократії через призму функціонування публічної влади. Обґрунтовано, що в Україні створена потужна законодавча база для функціонування інститутів локальної демократії. З'ясовано, що в Україні існує достатньо законодавчих засад для функціонування інститутів локальної демократії, однак бракує механізмів регулювання участі громади у процесах місцевої демократії. Нормативно-правова база в Україні визначає базові повноваження міської ради та її виконавчих органів у сфері свого регулювання, але зазвичай не встановлює процедури реалізації цих повноважень. Саме тому в правових документах міської ради (статутах, регламентах) мають бути прописані процедурні норми, дотримання яких буде надавати політико-правові підстави для взаємодії міської ради і громади.Доведено, що сутність реформування в правовій сфері має полягати в розширенні прав міських рад щодо вирішення питань своєї життєдіяльності, збільшенні їхньої економічної самостійності, оптимізації розподілу повноважень між місцевими органами державної влади й міськими радами і, як результат, забезпеченні громадян України необхідною кількістю і якістю соціальних та адміністративних послуг.Наголошено, що демократія й громадянське суспільство починаються з територіальної громади, а міська рада – важливий елемент як локальної демократії, так і громадянського суспільства. При цьому міцним фундаментом становлення і функціонування громадянського суспільства є громада. Міська рада має виражати волю та задовольняти інтереси населення певної територіальної громади. Це можливо за умови розподілу сфер і компетенцій між державною владою та міською радою на принципах субсидіарності й політичної відповідальності. З'ясовано, що громада виконує функції захисту, управління, координації й регулювання на певній території. Громаду можна визначити як певну спiльноту, що об'єднується на основi териториторіального показника чи для розв'язання спiльних проблем полiтичного, економічного, соціального, релiгійного та іншого характеру. Обґрунтовано, що політичне управління в громаді має здійснюватися в інтересах місцевого населення, розвитку та збереження території на основі ефективного використання ресурсів громади.Зауважено, що для міської ради органи самоорганізації населення потрібні для того, щоб діагностувати те, що найбільше хвилює населення, залучати додаткові ресурси для розв'язання соціальних проблем, захищати інтереси громади перед державною владою та політичною кон'юнктурою. Акцентовано увагу на функціях, які здійснюють органи самоорганізації населення, а саме: задоволення суспільного інтересу та потреб жителів; донесення до влади своїх проблем і потреб та спроба їх вирішення; здійснення громадського контролю за діяльністю міської ради; допомога в розв'язанні спільних проблем за місцем проживання. Наголошено, що органи самоорганізації населення – це одночасно складова частина громадянського суспільства й системи місцевого самоврядування, що мобілізує мешканців на розв'язання проблем свого будинку, вулиці, кварталу, району на виконання делегованих міською радою повноважень. Органи самоорганізації населення можуть отримувати фінансування з місцевого бюджету та використовувати свої ресурси на цілі й в межах, визначених законом, місцевою радою та рішенням загальних зборів членів територіальної громади за місцем проживання. Розкрито особливості громадського контролю в міських радах. Зауважено, що громадський контроль стає важливим складником у процесі прийняття управлінських рішень на місцевому рівні. Громадський контроль має свої особливості, зокрема сам контроль здійснюється громадськістю (організованою чи неорганізованою), і що у процесі здійснення контролю саме громадськість контролює виконання владою її соціальних обов'язків перед громадою. В Україні спостерігається тенденція активізації зв'язку між міською радою та громадянами через систему електронних петицій.Обґрунтовано, що проблема довіри між суб'єктами реалізації місцевої політики (владою та громадою) є дуже актуальним, особливо коли йдеться, з одного боку, про використання коштів, а з іншого – про відкритість та відповідальність за впровадження рішень. Ефективність громадського контролю, має враховувати два рівні оцінок. Перший рівень – це врахування громадської думки. Другий рівень – опрацювання місцевих рішень в експертному середовищі. Для розв'язання актуальних проблем життя місцевої громади варто зрозуміти, як використовувалися такі основні форми локальної демократії, як місцеві ініціативи, загальні збори, місцеві референдуми, громадські слухання та діяльність органів самоорганізації населення. Зауважено, що важливою складовою частиною розуміння демократичності міських рад в Україні є індекс публічності. Через вимірювання індексу публічності міських рад можна зрозуміти, наскільки прозоро приймаються політичні рішення в локальних територіальних громадах і якою є участь у цьому процесі суб'єктів місцевої політики.Зазначено, що індекс публічності містить цілісну систему індикаторів, які дають змогу на регулярній основі оцінювати й порівнювати якість управління у міських радах та аналізувати роботу посадових осіб місцевого самоврядування в розрізі їхньої діяльності. При визначенні індексу публічності міських рад важливо враховувати такі критерії, як: наявність статуту територіальної громади й регламентів міських рад; існування та аналіз місцевих ініціатив; проведення громадських слухань та громадської експертизи; звітування міських голів та депутатів міських рад; загальні збори громадян за місцем проживання; електронні петиції; консультації з громадськістю. Ці критерії дають змогу визначити рівень публічності міських рад в Україні. Зазначено, що для підвищення рівня соціальної мобілізації місцевих громад держава має стати активним учасником у спільних проектах із розвитку партнерства між громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування і громадою у сфері надання послуг. Для реалізації громадських ініціатив потрібно здійснювати моніторинг додержання законодавства з питань забезпечення прав громади на реалізацію механізмів прямої демократії та притягнення до відповідальності посадових осіб за його порушення.Наголошено, що на реалізацію громадських ініціатив на рівні міської ради впливають зовнішні та внутрішні чинники. До перших належать об'єктивні умови, а саме: особливості трансформації політичного режиму, соціально-економічний розвиток держави; специфіка реалізації державної політики і розподіл повноважень між центром та регіонами; стан нормативно-правової бази функціонування таких об'єднань. Серед внутрішніх чинників, можна виділити суб'єктивні умови, а саме: рівень інституційного розвитку інститутів локальної демократії; присутність у цих об'єднаннях реальних лідерів; наявність необхідних ресурсів (політичних, економічних, соціальних, демографічних тощо) для реалізації своєї політики.