Suchergebnisse

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article examines the theoretical and conceptual aspect of the models of interaction between civil and political society. The purpose of this article is to analyze the scientific studies of the political dimension of civil society and to identify models of interaction between civil and political society in the concepts of representatives of political science from nineteenth to twenty-first centuries.To analyze the political dimension of civil society have been used mainly works of S.Peregudov, Y. Zhilin, I. Kravchenko, A. Butenko, O. Mironov, I. Yarulin.The works of A. de Tocqueville, A. Gramsci, L. Althusser, J. Cohen and E. Arato have been used to distinguish contemporary models of interaction between civil society and political society.In the course of the conducted research it was established that for quite a long period of time civil society was treated as a special non-state sphere of public life, an alternative to the state system of government. However, a growing number of scholars are beginning to focus on the political phenomenon of civil society.From the nineteenth century more and more scholars are paying attention to the need for a separation of the concept of «political society» and models of its interaction with civil society.The theoretical and conceptual analysis of the interaction between civil society and political society makes it possible to distinguish several classifications of models of their interaction.Within the chronological aspect and cultural and historical traditions, French (A. de Tocqueville, L. Althusser), Italian (A. Gramsci) and American (J. Cohen and E. Arato) models of interaction between civil and political society are distinguished.In the quantitative aspect, we can distinguish between three-membered (A. Gramsci, A. de Tocqueville, L. Althusser) and five-membered (J. Cohen and E. Arato) interaction models.Finally, when we focusing on the coexistence criterion, a third classification of interaction models should be highlighted: – the model of interaction in which political society mediates between the state and civil society (J. Cohen and E. Arato); – the model of interaction in which political society actually identifies with the state (A. de Tocqueville, A. Gramsci, L. Althusser). ; У статті розглядається теоретико-концептуальний аспект моделей взаємодії громадянського та політичного суспільства. Метою даної статті виступає аналіз наукових досліджень політичного виміру громадянського суспільства та виокремлення моделей взаємодії громадянського та політичного суспільства в концепціях представників політичної науки ХІХ-ХХІ ст.Для аналізу політичного виміру громадянського суспільства використані, головним чином, праці С.П.Перегудова, Ю.Жіліна, І.І.Кравченко, А.П.Бутенко, О.В.Міронова, І.Ф.Яруліна. Для виокремлення сучасних моделей взаємодії громадянського суспільства та політичного суспільства використовувалися праці А. де Токвіля, А.Грамші, Л. Альтюсера, Дж. Коена та Е. Арато.В ході проведеного дослідження встановлено, що досить тривалий період часу громадянське суспільство трактувалося як особлива позадержавна сфера суспільного життя, альтернатива державній системі управляння. Однак, поступово все більша кількість науковців розпочинає акцентувати увагу на питанні політичного феномену громадянського суспільства.Розпочинаю з ХІХ ст. все більше уваги науковців приділяється питанню необхідності окремого виділення поняття «політичного суспільства» та моделей його взаємодії з громадянським суспільством.Здійснений теоретико-концептуальний аналіз взаємодії громадянського суспільства та політичного суспільства дозволяє виділити кілька класифікацій моделей їхньої взаємодії.В рамках хронологічного аспекту та культурно-історичних традицій розрізняють: французьку (А.де Токвіль, Л.Альтюсер), італійську (А.Грамші) та американську (Дж. Коен та Е. Арато) моделі взаємодії громадянського та політичного суспільства.При виділенні кількісного аспекту ми можемо розрізняти трьохчленну (А. Грамші, А. де Токвіль, Л. Альтюсер) та п'ятичленну (Дж. Коен та Е. Арато) моделі взаємодії.І нарешті, при акцентуванні уваги на критерію співіснування, варто виділити третю класифікацію моделей взаємодії: модель взаємодії за якої політичне суспільство виступає посередником між державою та громадянським суспільством (Дж. Коен та Е. Арато); модель взаємодії за якої політичне суспільство фактично ототожнюється з державою (А. де Токвіль, А.Грамші, Л. Альтюсер).

The article examines the theoretical and conceptual aspect of the models of interaction between civil and political society. The purpose of this article is to analyze the scientific studies of the political dimension of civil society and to identify models of interaction between civil and political society in the concepts of representatives of political science from nineteenth to twenty-first centuries.To analyze the political dimension of civil society have been used mainly works of S.Peregudov, Y. Zhilin, I. Kravchenko, A. Butenko, O. Mironov, I. Yarulin.The works of A. de Tocqueville, A. Gramsci, L. Althusser, J. Cohen and E. Arato have been used to distinguish contemporary models of interaction between civil society and political society.In the course of the conducted research it was established that for quite a long period of time civil society was treated as a special non-state sphere of public life, an alternative to the state system of government. However, a growing number of scholars are beginning to focus on the political phenomenon of civil society.From the nineteenth century more and more scholars are paying attention to the need for a separation of the concept of «political society» and models of its interaction with civil society.The theoretical and conceptual analysis of the interaction between civil society and political society makes it possible to distinguish several classifications of models of their interaction.Within the chronological aspect and cultural and historical traditions, French (A. de Tocqueville, L. Althusser), Italian (A. Gramsci) and American (J. Cohen and E. Arato) models of interaction between civil and political society are distinguished.In the quantitative aspect, we can distinguish between three-membered (A. Gramsci, A. de Tocqueville, L. Althusser) and five-membered (J. Cohen and E. Arato) interaction models.Finally, when we focusing on the coexistence criterion, a third classification of interaction models should be highlighted: – the model of interaction in which political society mediates between the state and civil society (J. Cohen and E. Arato); – the model of interaction in which political society actually identifies with the state (A. de Tocqueville, A. Gramsci, L. Althusser). ; У статті розглядається теоретико-концептуальний аспект моделей взаємодії громадянського та політичного суспільства. Метою даної статті виступає аналіз наукових досліджень політичного виміру громадянського суспільства та виокремлення моделей взаємодії громадянського та політичного суспільства в концепціях представників політичної науки ХІХ-ХХІ ст.Для аналізу політичного виміру громадянського суспільства використані, головним чином, праці С.П.Перегудова, Ю.Жіліна, І.І.Кравченко, А.П.Бутенко, О.В.Міронова, І.Ф.Яруліна. Для виокремлення сучасних моделей взаємодії громадянського суспільства та політичного суспільства використовувалися праці А. де Токвіля, А.Грамші, Л. Альтюсера, Дж. Коена та Е. Арато.В ході проведеного дослідження встановлено, що досить тривалий період часу громадянське суспільство трактувалося як особлива позадержавна сфера суспільного життя, альтернатива державній системі управляння. Однак, поступово все більша кількість науковців розпочинає акцентувати увагу на питанні політичного феномену громадянського суспільства.Розпочинаю з ХІХ ст. все більше уваги науковців приділяється питанню необхідності окремого виділення поняття «політичного суспільства» та моделей його взаємодії з громадянським суспільством.Здійснений теоретико-концептуальний аналіз взаємодії громадянського суспільства та політичного суспільства дозволяє виділити кілька класифікацій моделей їхньої взаємодії.В рамках хронологічного аспекту та культурно-історичних традицій розрізняють: французьку (А.де Токвіль, Л.Альтюсер), італійську (А.Грамші) та американську (Дж. Коен та Е. Арато) моделі взаємодії громадянського та політичного суспільства.При виділенні кількісного аспекту ми можемо розрізняти трьохчленну (А. Грамші, А. де Токвіль, Л. Альтюсер) та п'ятичленну (Дж. Коен та Е. Арато) моделі взаємодії.І нарешті, при акцентуванні уваги на критерію співіснування, варто виділити третю класифікацію моделей взаємодії: модель взаємодії за якої політичне суспільство виступає посередником між державою та громадянським суспільством (Дж. Коен та Е. Арато); модель взаємодії за якої політичне суспільство фактично ототожнюється з державою (А. де Токвіль, А.Грамші, Л. Альтюсер).

Problem setting. The modern world continues to consider military power as one o f the most important tools for solving foreign policy problems. However, it is not an extraordinary option or a last resort in the range o f possible shares. Military power has become a widely used tool along with political and diplomatic actions. The decision to use military power is made by world actors based on their own understanding o f their national interests and the appropriateness o f its use, even without a UN resolution. Thus, the issue o f the study o f military power as a tool in international relations becomes relevant. Recent research and publications analysis. Consideration o f certain issues o f military strength aspects is reflected in the works o f R. Aron, O. Bodruk, A. Gramsci, R. Keohein, Н. Morgenthau, J. Nye, V. Smolyanyuk, Р. Taylor, A. Toffler, M. Trebin, K. Waltz, I. Wallerstein, S. Huntington and others. However, in modern conditions, the issue o f the use o f military power in international relations requires a new rethinking, especially in the context o f systemic changes in world society. Paper objective. The purpose o f this article is to analyze some aspects o f the use o f military power in international relations. Paper main body. The article reveals some aspects o f the use o f military power in international relations. The essence o f the military power o f the state, the forms and tasks o f its use are revealed.The article examines some aspects o f the use o f military power in international relations. The essence o f the military power o f the state, forms and tasks o f its application are revealed. It is highlighted that the simplest scenario o f the state's transition to military actions and in the international arena is the threat o f the use offorce demonstrated by it (explicit - hidden, real - conditional); A more complex type o f use o f military power remains armed violence - direct physical influence on the opposite side by means ofarmed struggle for the purpose o f its destruction or ...

This paper analyzes the generational dynamics of the literary process, inherent in the period of modernity. The generational approach is viewed herein as non-universal, yet as an important means of understanding irreversible and unprecedented literary changes. Similar to other national traditions, Ukrainian literature of the 1920s, specifi cally the period of high modernism, revealed a break with the previous tradition and fostered the formation of a new cultural identity, based on the generational principle, which, however, did not exclude internal contradictions. The period of late 1910s – early 1920s is undersood as one of the most interesting, inspiring and complicated ones in the history of Ukrainian culture and literature. The research is based on the recently opened archive of the remarkable Ukrainian intellectual Yuriy Mezhenko, a prominent literary critic and founder of the National Library and Ukrainian Book Chamber. He moved in 1917 from Moscow to Kyiv as «his own» place, perceiving the revolution as an aesthetic occasion and as a period of uncertainty, freedom, and choice. In opposition, on the one hand, to the classical tradition, and on the other – to the new Soviet propaganda, Mezhenko was trying to treat revolution as a chance for modern Ukrainian culture to set its urban identity, promote institutional development, and form new meanings and values. At the time when «the old is dying and the new cannot be born» (A. Gramsci), literature becomes one of the most important ways of giving senses in a situation of the collapse of political order and structures of everyday life. In this scope, Mezhenko indicated and described three models of interrelation between the reality and creativity, which include musical poetics (by P. Tychyna), anthropological poetics (by M. Khvylovyi), and silent poetics (by Y. Pluzhnyk). He considers these authors as representatives of a separate literary generation which was identifi ed in the early 1920s as quite novel, unlike the early modernists (the «old» authors). Mezhenko emphasizes the aesthetic markers of the literary generation and describes it through a collective entelecheia. Keywords: literary generation, revolution, modernity, modernistic, Yuriy Mezhenko. ; Стаття присвячена аналізові поколіннєвої динаміки літературного процесу, притаманної періодові модерну. Поколіннєвий підхід розглянуто як неуніверсальний, однак важливий чинник розуміння незворотних і безпрецедентних літературних змін. Подібно до інших національних традицій, українська література 1920-х років, зокрема, високий модернізм, передбачає розрив із попередньою традицією та формування нової культурної ідентичності за поколіннєвим принципом, що, однак, не заперечує внутрішніх суперечностей. На основі архіву літературного критика і бібліографа Юрія Меженка з'ясовано вагомість й доцільність поняттєвих пар старші/молодші і старі/ нові для самоопису відповідної літературної ґенерації. Ключові слова: літературне покоління, революція, модерн, модернізм, Юрій Меженко.

У статті досліджуються деякі аспекти використання воєнної сили в міжнародних відносинах. Розкривається сутність воєнної сили держави, форми та завдання її застосування. Аналізуються особливості щодо формування силового фактора різних країн світу. Особливу увагу приділено поглядам керівництва США щодо застосування воєнної сили в міжнародних відносинах. ; В статье исследуются некоторые аспекты использования военной силы в международных отношениях. Раскрывается сущность военной силы государства, формы и задачи ее применения. Анализируются особенности формирования силового фактора в мире. Особое внимание уделено взглядам руководства США на применение военной силы в международных отношениях. ; Problem setting. The modern world continues to consider military power as one of the most important tools for solving foreign policy problems. However, it is not an extraordinary option or a last resort in the range of possible shares. Military power has become a widely used tool along with political and diplomatic actions. The decision to use military power is made by world actors based on their own understanding of their national interests and the appropriateness of its use, even without a UN resolution. Thus, the issue of the study of military power as a tool in international relations becomes relevant.Recent research and publications analysis. Consideration of certain issues of military strength aspects is reflected in the works of R. Aron, O. Bodruk, A. Gramsci, R. Keohein, Н. Morgenthau, J. Nye, V. Smolyanyuk, Р. Taylor, A. Toffler, M. Trebin, K. Waltz, I. Wallerstein, S. Huntington and others. However, in modern conditions, the issue of the use of military power in international relations requires a new rethinking, especially in the context of systemic changes in world society.Paper objective. The purpose of this article is to analyze some aspects of the use of military power in international relations.Paper main body. The article reveals some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, the forms and tasks of its use are revealed. The article examines some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, forms and tasks of its application are revealed. It is highlighted that the simplest scenario of the state's transition to military actions and in the international arena is the threat of the use of force demonstrated by it (explicit - hidden, real - conditional); A more complex type of use of military power remains armed violence - direct physical influence on the opposite side by means of armed struggle for the purpose of its destruction or profitable transformation and, accordingly - to achieve their own political goals. Among the tasks of military power in international relations are: the task of demonstrating daily state military capabilities in order to deter a potential adversary from direct aggression or hostile actions of a lower level (passive deterrence); the task of demonstrating excessive military power and determination to use it in the event of partial involvement of the country's mobilization capabilities to ensure counteraction to a potential adversary (active deterrence); the task of demonstrating excessive military superiority and readiness to use force in order to force a potential adversary to retreat from controversial issues or to act contrary to its interests (offensive deterrence).The features of the formation of the power factor in the world are analyzed. Special attention is paid to the views of the US leadership on the use of military force in international relations.Conclusions of the research. Military power in international relations is seen as a means of resolving mutual conflicts in their own favor. This phenomenon is objectified in the form of the threat of war, invasion, provocation, attack, aggression, strikes, and so on. The practical tasks of the implementation of military force include the following: seizing the initiative and achieving military-political superiority over the opposing side, encroachment on sovereignty, territorial integrity; destabilization of the internal situation, coercion to change the political course or economic policy, etc. At the same time, military power becomes essential in the effective counteraction or in the practical implementation of these problems.

У статті досліджуються деякі аспекти використання воєнної сили в міжнародних відносинах. Розкривається сутність воєнної сили держави, форми та завдання її застосування. Аналізуються особливості щодо формування силового фактора різних країн світу. Особливу увагу приділено поглядам керівництва США щодо застосування воєнної сили в міжнародних відносинах. ; В статье исследуются некоторые аспекты использования военной силы в международных отношениях. Раскрывается сущность военной силы государства, формы и задачи ее применения. Анализируются особенности формирования силового фактора в мире. Особое внимание уделено взглядам руководства США на применение военной силы в международных отношениях. ; Problem setting. The modern world continues to consider military power as one of the most important tools for solving foreign policy problems. However, it is not an extraordinary option or a last resort in the range of possible shares. Military power has become a widely used tool along with political and diplomatic actions. The decision to use military power is made by world actors based on their own understanding of their national interests and the appropriateness of its use, even without a UN resolution. Thus, the issue of the study of military power as a tool in international relations becomes relevant.Recent research and publications analysis. Consideration of certain issues of military strength aspects is reflected in the works of R. Aron, O. Bodruk, A. Gramsci, R. Keohein, Н. Morgenthau, J. Nye, V. Smolyanyuk, Р. Taylor, A. Toffler, M. Trebin, K. Waltz, I. Wallerstein, S. Huntington and others. However, in modern conditions, the issue of the use of military power in international relations requires a new rethinking, especially in the context of systemic changes in world society.Paper objective. The purpose of this article is to analyze some aspects of the use of military power in international relations.Paper main body. The article reveals some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, the forms and tasks of its use are revealed. The article examines some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, forms and tasks of its application are revealed. It is highlighted that the simplest scenario of the state's transition to military actions and in the international arena is the threat of the use of force demonstrated by it (explicit - hidden, real - conditional); A more complex type of use of military power remains armed violence - direct physical influence on the opposite side by means of armed struggle for the purpose of its destruction or profitable transformation and, accordingly - to achieve their own political goals. Among the tasks of military power in international relations are: the task of demonstrating daily state military capabilities in order to deter a potential adversary from direct aggression or hostile actions of a lower level (passive deterrence); the task of demonstrating excessive military power and determination to use it in the event of partial involvement of the country's mobilization capabilities to ensure counteraction to a potential adversary (active deterrence); the task of demonstrating excessive military superiority and readiness to use force in order to force a potential adversary to retreat from controversial issues or to act contrary to its interests (offensive deterrence).The features of the formation of the power factor in the world are analyzed. Special attention is paid to the views of the US leadership on the use of military force in international relations.Conclusions of the research. Military power in international relations is seen as a means of resolving mutual conflicts in their own favor. This phenomenon is objectified in the form of the threat of war, invasion, provocation, attack, aggression, strikes, and so on. The practical tasks of the implementation of military force include the following: seizing the initiative and achieving military-political superiority over the opposing side, encroachment on sovereignty, territorial integrity; destabilization of the internal situation, coercion to change the political course or economic policy, etc. At the same time, military power becomes essential in the effective counteraction or in the practical implementation of these problems.

Problem setting. Today political sociology requires not only critical but also structural analysis of politics, creation of corresponding theoretical and methodological tool, one of major constituents of that there are research and prognostication of political relations and processes.Recent research and publications analysis. Actually political sociology as scientific direction was formed to the к middle of ХХ of century, when a few scientific schools consisted of study of cooperation of society and politics. Louis Althusser became the classics of political sociology works of followers of marxism and representatives of Frankfort school of А. Gramsci, D. Lukács, and laid the foundation of its institualization as science. The deeper sociological analysis of political relations is contained in researches by R. Dahrendorf, M. Horkheimer, H. Marcuse, Т. Adorno, J. Habermas, І. Wallerstein, P. Bourdieu. Therefore, the рaper objective was creation of theoretical model of sociological analysis of political relations.Paper main body. Social relations are considered as such, that related to the necessity of general satisfaction of various social necessities, that, in obedience to the law of increase of necessities, is basis of development of society and providing of his integrity. Thus, a social sphere is a place cooperation of people, social behavior of that determines integrity of society. Political relations are related to the necessity of imperious settlement of social relations for the sake of their optimization in the process of achievement of general aims. Accordingly, political sphere - it the place of rivalry of people and task forces for a right to realize own interests by means of power. The functional component of the political system, that includes methods, methods, directions of development of political relations, is the political mode. As a worker there was select determination of prof. J.-L. Quermonne. He determined the political regime, as ". aggregate of elements of ideological, institutional and sociological order, that assist forming of political power of this country on a certain period". Our choice is base on that description of the political mode in any state determines the actual picture of principles of organization of political sphere of society.On the basis of content-analysis of publications of 10 Ukrainian electronic MASS-MEDIA and 8 official internet-portals of state and non-state organizations in 2018 the vector model of political relations that determine the political regime in modern Ukraine is worked out.The analysis carried out in the article allowed to reach the following conclusions of the research. Political relations form the core of any social system, regulate and counterbalance the centripetal and centrifugal forces that ensure its integrity and sustainable development. The research of these relations exclusively by political scientists artificially narrows the problem. Sociological analysis allows to reveal their static and dynamic characteristics, because on the basis of research of political situations (social statics) determines political plots and predicts political changes (social dynamics). The combination of static and dynamic analysis principles can be compared with the process of creating video. Each individual character characterizes a certain socio-political situation, the main actors and the nature and conditions of their interaction, and the sequence of such personnel forms a complete systemic understanding of the "plot", the dynamics and basic parameters of socio-political processes and relations in society. ; В статье проводится анализ социальной природы политических отношений. Отмечается, что рост интереса современных социологов к политической проблематике обусловлен интенсивным развитием аналитической социологии, в рамках которой предлагается авторская векторная модель социологического анализа политических отношений. Теоретическое обоснование представленной модели проводится на основе учения о социальном пространстве П. Сорокина, социальном прагматизме Ю. Хабермаса, социальных неравенствах Т. Парсонса и политических режимах Ж.-Л. Кермонна. Показано, что именно социологический анализ политических отношений позволяет раскрыть их статические и динамические характеристики, прогнозировать структуру и направления политических изменений. ; В статті проводиться аналіз соціальної природи політичних відносин. Зазначається, що зростання інтересу сучасних соціологів до політичної проблематики зумовлене інтенсивним розвитком аналітичної соціології, в межах якої пропонується авторська векторна модель соціологічного аналізу політичних відносин. Теоретичне обгрунтування представленої моделі проводиться на основі учення про соціальний простір П. Сорокіна, соціальний прагматизм Ю. Габермаса, соціальні нерівності Т. Парсонса та політичні режими Ж.-Л. Кермонна. Доводиться, що саме соціологічний аналіз політичних відносин дозволяє розкрити їхні статичні і динамічні характеристики, прогнозувати політичні зміни.

Problem setting. Today political sociology requires not only critical but also structural analysis of politics, creation of corresponding theoretical and methodological tool, one of major constituents of that there are research and prognostication of political relations and processes.Recent research and publications analysis. Actually political sociology as scientific direction was formed to the к middle of ХХ of century, when a few scientific schools consisted of study of cooperation of society and politics. Louis Althusser became the classics of political sociology works of followers of marxism and representatives of Frankfort school of А. Gramsci, D. Lukács, and laid the foundation of its institualization as science. The deeper sociological analysis of political relations is contained in researches by R. Dahrendorf, M. Horkheimer, H. Marcuse, Т. Adorno, J. Habermas, І. Wallerstein, P. Bourdieu. Therefore, the рaper objective was creation of theoretical model of sociological analysis of political relations.Paper main body. Social relations are considered as such, that related to the necessity of general satisfaction of various social necessities, that, in obedience to the law of increase of necessities, is basis of development of society and providing of his integrity. Thus, a social sphere is a place cooperation of people, social behavior of that determines integrity of society. Political relations are related to the necessity of imperious settlement of social relations for the sake of their optimization in the process of achievement of general aims. Accordingly, political sphere - it the place of rivalry of people and task forces for a right to realize own interests by means of power. The functional component of the political system, that includes methods, methods, directions of development of political relations, is the political mode. As a worker there was select determination of prof. J.-L. Quermonne. He determined the political regime, as ". aggregate of elements of ideological, institutional and sociological order, that assist forming of political power of this country on a certain period". Our choice is base on that description of the political mode in any state determines the actual picture of principles of organization of political sphere of society.On the basis of content-analysis of publications of 10 Ukrainian electronic MASS-MEDIA and 8 official internet-portals of state and non-state organizations in 2018 the vector model of political relations that determine the political regime in modern Ukraine is worked out.The analysis carried out in the article allowed to reach the following conclusions of the research. Political relations form the core of any social system, regulate and counterbalance the centripetal and centrifugal forces that ensure its integrity and sustainable development. The research of these relations exclusively by political scientists artificially narrows the problem. Sociological analysis allows to reveal their static and dynamic characteristics, because on the basis of research of political situations (social statics) determines political plots and predicts political changes (social dynamics). The combination of static and dynamic analysis principles can be compared with the process of creating video. Each individual character characterizes a certain socio-political situation, the main actors and the nature and conditions of their interaction, and the sequence of such personnel forms a complete systemic understanding of the "plot", the dynamics and basic parameters of socio-political processes and relations in society. ; В статье проводится анализ социальной природы политических отношений. Отмечается, что рост интереса современных социологов к политической проблематике обусловлен интенсивным развитием аналитической социологии, в рамках которой предлагается авторская векторная модель социологического анализа политических отношений. Теоретическое обоснование представленной модели проводится на основе учения о социальном пространстве П. Сорокина, социальном прагматизме Ю. Хабермаса, социальных неравенствах Т. Парсонса и политических режимах Ж.-Л. Кермонна. Показано, что именно социологический анализ политических отношений позволяет раскрыть их статические и динамические характеристики, прогнозировать структуру и направления политических изменений. ; В статті проводиться аналіз соціальної природи політичних відносин. Зазначається, що зростання інтересу сучасних соціологів до політичної проблематики зумовлене інтенсивним розвитком аналітичної соціології, в межах якої пропонується авторська векторна модель соціологічного аналізу політичних відносин. Теоретичне обгрунтування представленої моделі проводиться на основі учення про соціальний простір П. Сорокіна, соціальний прагматизм Ю. Габермаса, соціальні нерівності Т. Парсонса та політичні режими Ж.-Л. Кермонна. Доводиться, що саме соціологічний аналіз політичних відносин дозволяє розкрити їхні статичні і динамічні характеристики, прогнозувати політичні зміни.