Suchergebnisse

The features of international relations in South Africa are studied. The features of the development of South Africa as a regional leader are revealed. It is emphasized that the country plays a leading role in the region because of its favorable geographical location and sufficiently high level of economic development. The importance of foreign policy of modern South Africa is emphasized. It is noted that South Africa's foreign policy is implemented at three levels: regional, continental and global. In the first of these, the republic, having not only significant military-political but also Africa's largest economic potential, can be considered as almost an alternative candidate for leadership. South Africa is SADC locomotive and attracts labor resources from all border countries that do not have such a developed industry and do not differ in the level of wages as high as regionally.It is noted that South Africa's SADC strategy is based on three points: restoring, strengthening and maintaining political unity and cohesion within the SADC.It is revealed that the role of South Africa is to deepen economic integration and intensify the development of regional infrastructure. It is proven that South Africa has taken a leading role in the region to address many social and humanitarian issues, especially through the economic component. It is confirmed that South Africa also plays an important role in that it is a launching pad for foreign investment in another part of Africa. It is proved that South Africa's foreign policy in the region contributed to:- creation of new jobs;- modernization of existing and creation of new infrastructure - including investments in telecommunications;- technological development through the supply of highly qualified personnel;- increasing tax revenues, as well as increasing consumer choice in host countries;- the creation of a favorable business climate in South African countries.It is concluded that South Africa's foreign policy in the region is not always constructive with respect to other South African countries. South African companies dominate and this leads to South Africa's monopoly and hegemony. The economic and political power of South Africa in the south of the continent is indisputable. Political instability is defined as a factor in the weakening of South Africa's leadership position in the region. ; Изучаются особенности международных отношений в Южной Африке. Раскрываются особенности развития ЮАР как регионального лидера. Подчеркивается, что страна играет ведущую роль в регионе из-за благоприятного географического положения и достаточно высокий уровень экономического развития. Подчеркивается значение внешней политики современной ЮАР. Отмечается, что внешняя политика ЮАР осуществляется на трех уровнях: региональном, континентальном и глобальном. На первом из них республика, располагая не только значительным военно-политическим, но и крупнейшим в Африке экономическим потенциалом, может считаться практически безальтернативным претендентом на лидерство. ЮАР является локомотивом САДК и привлекает трудовые ресурсы из всех приграничных стран, не имеющих столь развитой промышленности, и не отличаются столь же высоким по региональным меркам уровнем заработной платы.Отмечается, что стратегия ЮАР в рамках САДК строится на трех китах: восстановление, укрепление и сохранение политического единства и сплоченности в рамках САДК.Выяснено, что роль ЮАР состоит в углублении экономической интеграции, и интенсификации развития региональной инфраструктуры. Доказывается, что ЮАР взяла на себя ведущую роль в регионе для решения многих социально-гуманитарным вопросам, особенно с помощью экономической составляющей. Подтверждается, что Южная Африка также играет важную роль с точки зрения того, что она является стартовой площадкой для иностранных инвестиций в другой части Африки. Доказывается, что внешняя политика ЮАР в регионе способствовала:- созданию новых рабочих мест;- модернизации существующей, а также создание новой инфраструктуры - в том числе инвестиции в телекоммуникации;- технологического развития за счет поставки высококвалифицированных кадров;- увеличению налоговых поступлений, а также увеличение потребительского выбора в принимающих странах;- созданию благоприятного бизнес климата в южноафриканских странах.Делается вывод, что внешняя политика ЮАР в регионе не всегда конструктивна по отношению к другим южноафриканским стран. Южноафриканские компании доминируют и это приводит к монополии и гегемонии ЮАР. Экономическая и политическая мощь Южной Африки на юге континента является неоспоримой. Политическая нестабильность определяется как фактор ослабления лидерских позиций ЮАР в регионе. ; Вивчаються особливості міжнародних відносин у Південній Африці. Розкриваються особливості розвитку ПАР як регіонального лідера. Наголошується на тому, що країна відіграє провідну роль в регіоні через сприятливе географічне положення і досить високий рівень економічного розвитку. Підкреслюється значення зовнішньої політики сучасної ПАР. Відзначається, що зовнішня політика ПАР здійснюється на трьох рівнях: регіональному, континентальному і глобальному. На першому з них республіка, маючи в своєму розпорядженні не тільки значним військово-політичним, але і найбільшим в Африці економічним потенціалом, може вважатися практично безальтернативним претендентом на лідерство. ПАР є локомотивом САДК і привертає трудові ресурси з усіх прикордонних країн, що не мають настільки розвиненої промисловості і не відрізняються настільки ж високим за регіональними мірками рівнем заробітної плати.Наголошується, що Стратегія ПАР в рамках САДК будується на трьох китах: відновлення, зміцнення і збереження політичної єдності та згуртованості в рамках САДК. З'ясовано, що роль ПАР полягає у поглибленні економічної інтеграції, і інтенсифікації розвитку регіональної інфраструктури. Доводиться, що ПАР взяла на себе провідну роль в регіоні для вирішення багатьох соціально-гуманітарних питань, особливо за допомогою економічної складової. Підтверджується, що Південна Африка також грає важливу роль з точки зору того, що вона є стартовим майданчиком для іноземних інвестицій в іншій частині Африки. Доводиться, що зовнішня політика ПАР в регіоні сприяла:- створенню нових робочих місць;- модернізації існуючої, а також створення нової інфраструктури - в тому числі інвестиції в телекомунікації;- технологічного розвитку за рахунок поставки висококваліфікованих кадрів;- збільшенню податкових надходжень, а також збільшення споживчого вибору в приймаючих країнах;- створенню сприятливого бізнес клімату в південноафриканських країнах.Робиться висновок, що зовнішня політика ПАР в регіоні не завжди конструктивна по відношенню до інших південноафриканським країн. Південноафриканські корпорації домінують і це призводить до монополії і гегемонії ПАР. Економічна і політична міць Південної Африки на Півдні континенту є незаперечною. Політична нестабільність визначається як чинник послаблення лідерських позицій ПАР в регіоні.

The article attempts to assess the contribution of South African author Steve Biko to the development of Antonio Gramsci's concept of hegemony. This concept became particularly relevant in the 21st century, when violent methods of goal achieving once and for all gave way to soft power, and control over thoughts, interpretations, tastes, and priorities of people became the most important resource. Hegemony as a media phenomenon is closely linked to media imperialism, propaganda 2.0, the theory of «agenda setting», the spiral of silence that manifest themselves as hegemony's toolkit.Steve Biko did not use the Gramscian concept of hegemony, but in his journalism he analyzed and described this phenomenon quite accurately on the example of the apartheid regime in South Africa, which was characterized by political, economic, and first of all by cultural domination of the colonialists over the South African people. The example of apartheid in South Africa illustrates how a small minority, holding control over religion, education, and social life, dominated the vast majority of the population, which were the indigenous inhabitants of the country. Steve Biko has shown that it is important to control both the ruling narrative and the counter-narrative in order to ensure hegemony, thus defining the limits of the discussion, preserving «power» and, to a large extent, influencing the «opposition».At the present stage, the concept of «media hegemony» is appropriate for the characterization of the information space at the national, international and global levels. One of the many examples is the control of the Kremlin over the entire range of Russian media, from pro-government to outright oppositional ones.Key words: hegemony, Steve Biko, media imperialism, propaganda 2.0, South Africa, apartheid. ; У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім – культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів – російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд.

İran içerisinde barındırdığı çeşitli ve farklı etnik unsurlar bakımından, toplumsal dinamiği yüksek bir ülkedir. Barındırdığı Türk nüfus açısından ise Türkiye'den sonra dünyada ikinci sırada yer almaktadır. Türklerin yoğun olarak yaşadığı İran'ın kuzeyini içine alan bu bölgeye, Güney Azerbaycan denilmektedir. Bu bölge tarihsel süreç içerisinde, İran rejiminin baskıcı ve engelleyici politikalarına maruz kalmıştır. Türkler, İran'da şahlık rejiminin Farslaştırma politikasına maruz kalan sayıca en büyük etnik topluluğu oluşturmaktadır. Zaman içerisinde bu baskı ve engelleyici politikalara karşı ayaklanmalar gerçekleştirilmiştir. Settar Han'ın bağımsızlık mücadelesi, Şeyh Muhammed Hıyabani ve Azadistan Devleti ile Seyit Cafer Pişeveri'nin kurmuş olduğu Güney Azerbaycan Demokratik Cumhuriyeti, bu hareketlerin başlıcaları olup çalışmamızda ele alınmıştır. Türklerin, İran rejimi içerisindeki milli kimliklerini korumaya yönelik vermiş oldukları bu mücadele, Güney Azerbaycan Demokratik Cumhuriyeti'nin kuruluşu ile zirveye ulaşmıştır. Bu dönem, Türk dili ile ilgili yapılan çalışmalar bakımından büyük önem arz etmektedir. Türkçe'nin Güney Azerbaycan'da resmi dil ilan edilmesi ve eğitim öğretim faaliyetlerinin Türkçe yapılması gibi birçok önemli reform gerçekleştirilmiştir. İran rejimi, uluslararası alanda yürüttüğü siyaset neticesinde, A.B.D. ve Sovyet Rusya ile bir takım antlaşmalar yaparak bulduğu siyasi destek ile, 1946 yılında Güney Azerbaycan Demokratik Cumhuriyeti yönetimini yıkmış ve yapmış olduğu tüm reformları sonlandırmıştır. ; Iran is a country with high social dynamics in terms of various and different ethnic elements. Hosted by the Turks in terms of population after Turkey has the second biggest population in the world. This region, where the Turks live intensely and includes the north of Iran, is called South Azerbaijan. This region has been subjected to the repressive and preventive policies of the Iranian regime in the historical process. The Turks constitute the largest number of ethnic communities in Iran who have been subjected to the Persian policy of Persian regime. In the course of time, rebellions were made against these oppression and preventive policies. Settar Han's struggle for independence, Sheikh Muhammed Hıyabani Azadistan State and Seyit Cafer Pişeveri's, established by the Republic of South Azerbaijan Democratic Republic, these movements are considered in our study. The struggle of the Turks to protect their national identity within the Iranian regime has reached its peak with the establishment of the South Azerbaijan Democratic Republic. This period is of great importance in terms of studies on Turkish language. Many important steps have been taken, such as the announcement of the Turkish language as the official language and the Turkish language teaching activities. The Iranian regime, with its policy in the international arena, is the United States. and in 1946, with the political support of Soviet Russia, he demolished the administration of South Azerbaijan Democratic Republic and ended all the reforms.

The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.

The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.

The article discusses the political process in South Africa during the existence of the apartheid system in this country. The aim of the study is to research the main directions of information warfare between supporters and opponents of apartheid as a component of the latent policy in South Africa. The principal tasks are: general description and designation of specific features of the information confrontation main directions, disclosure of individual elements of information struggle under the apartheid conditions. Currently, this topic is only partially covered in the scientific literature: in the format of the general characteristics of informational and psychological wars (V. Krysko, G. Pocheptsov, S. Rastorguev, V. Hozikov), in certain areas of the information struggle in South Africa during the apartheid period (Ch. Day, R. Nixon, M. Rees, E. Rhoodie, J. Sanders) and a description of some operations in the South African information sphere (V. Shubin, C. Braam, B. Gilder, R. Kasrils, M. Kunczik). The main idea of the article is that the informational confrontation was an important component of the political life of South Africa and had a vector of both internal focus – on the population of a given country, and the external one – on the world community, international organizations, governments and the population of other states. It had a serious impact on the course of events in South Africa and on the anti-apartheid movement beyond its borders, including almost the whole range of anthropogenic and man-made technologies, latent and open. The informational activity of the African National Congress (ANC), the leader of the anti-apartheid movement, were a specific continuation of military-sabotage operations and protest actions of the oppressed population in the struggle for the political consciousness of the masses. The topic was developed on the basis of concrete examples, historical facts, scientific studies of foreign experts and evidence of resistance movement participants. In the perspective this work may be an integral part of a further comprehensive study of the entire latent policy spectrum based on South African materials. ; У статті розглядається політичний процес у Південній Африці в період існування в цій країні системи апартеїду. Метою дослідження є вивчення основних напрямків інформаційного протиборства прихильників і противників апартеїду як складової латентної політики в Південній Африці. В якості основних завдань виступають: загальна характеристика та позначення основних напрямків інформаційного протиборства, розкриття змісту проявів інформаційної боротьби в умовах панування і падіння апартеїду. Основна ідея статті полягає в тому, що інформаційне протиборство було важливою складовою політичного життя Південної Африки і мало вектор як внутрішньої спрямованості – на населення даної країни, так і зовнішньої – на світову громадськість, міжнародні організації, уряди і населення інших держав. Воно здійснило серйозний вплив на хід подій у ПАР і на рух проти апартеїду за межами країни, включало практично весь набір технологій антропогенного і техногенного порядку, латентного і відкритого характеру. У перспективі ця робота може стати складовою частиною комплексної розробки всього спектра латентної політики на матеріалах Південної Африки.

The article discusses the political process in South Africa during the existence of the apartheid system in this country. The aim of the study is to research the main directions of information warfare between supporters and opponents of apartheid as a component of the latent policy in South Africa. The principal tasks are: general description and designation of specific features of the information confrontation main directions, disclosure of individual elements of information struggle under the apartheid conditions. Currently, this topic is only partially covered in the scientific literature: in the format of the general characteristics of informational and psychological wars (V. Krysko, G. Pocheptsov, S. Rastorguev, V. Hozikov), in certain areas of the information struggle in South Africa during the apartheid period (Ch. Day, R. Nixon, M. Rees, E. Rhoodie, J. Sanders) and a description of some operations in the South African information sphere (V. Shubin, C. Braam, B. Gilder, R. Kasrils, M. Kunczik). The main idea of the article is that the informational confrontation was an important component of the political life of South Africa and had a vector of both internal focus – on the population of a given country, and the external one – on the world community, international organizations, governments and the population of other states. It had a serious impact on the course of events in South Africa and on the anti-apartheid movement beyond its borders, including almost the whole range of anthropogenic and man-made technologies, latent and open. The informational activity of the African National Congress (ANC), the leader of the anti-apartheid movement, were a specific continuation of military-sabotage operations and protest actions of the oppressed population in the struggle for the political consciousness of the masses. The topic was developed on the basis of concrete examples, historical facts, scientific studies of foreign experts and evidence of resistance movement participants. In the perspective this work may be an integral part of a further comprehensive study of the entire latent policy spectrum based on South African materials. ; У статті розглядається політичний процес у Південній Африці в період існування в цій країні системи апартеїду. Метою дослідження є вивчення основних напрямків інформаційного протиборства прихильників і противників апартеїду як складової латентної політики в Південній Африці. В якості основних завдань виступають: загальна характеристика та позначення основних напрямків інформаційного протиборства, розкриття змісту проявів інформаційної боротьби в умовах панування і падіння апартеїду. Основна ідея статті полягає в тому, що інформаційне протиборство було важливою складовою політичного життя Південної Африки і мало вектор як внутрішньої спрямованості – на населення даної країни, так і зовнішньої – на світову громадськість, міжнародні організації, уряди і населення інших держав. Воно здійснило серйозний вплив на хід подій у ПАР і на рух проти апартеїду за межами країни, включало практично весь набір технологій антропогенного і техногенного порядку, латентного і відкритого характеру. У перспективі ця робота може стати складовою частиною комплексної розробки всього спектра латентної політики на матеріалах Південної Африки.

The article deals with the peculiarities of relations of the Republic of South Ossetia with the Russian Federation. It is shown that South Ossetia depends on Russia in different spheres and is a puppet state of Russia. Putting this de facto state into dependency, Russia has a lot of goals: destabilization of political situation in Georgia, hindering its Euro-Atlantic course, strengthening of the Russian borders in South Caucasus, satisfying its geopolitical ambitions, opening new opportunities for the Russian economy.It is investigated that Russian-South Ossetian relations are based on a broad treaty basis which contributes to actual absorption of this de facto state by Russia. The Treaty on Alliance and Integration between the Russian Federation and the Republic of South Ossetia (2015) which plays a key role for the development of the relations of the two countries is characterized. In the article it is shown that Russia makes «unofficial occupation» of this unrecognized state, interferes in political process of it. Russia possesses military bases on the territory of South Ossetia, defends «border» between South Ossetia and Georgia, realizes a process of borderization.In the article it is pointed out that a politics of «passportization» makes close ties of this de facto state with its patron state, increases the trust of the South Ossetian population to Russian government, gives some advantages to the population of the region. It is shown that its development would be difficult without Russian financing. Russian economic assistance is the main source of income of South Ossetia. Russia invests money into infrastructure of South Ossetia, pays pensions and salary to state employees and is a main trade partner of the republic. The ties between these two countries are strengthening because of the official status of Russian language on the territory of this partly recognized state. It facilitates propaganda of Russia in South Ossetia. It is noticed, that the politics of Russia in the region affects interests of the European Union, USA and China. Possible scenarios of future development of the relations of South Ossetia and Russia are characterized in the article.Key words: South Ossetia; Russia; de facto state; politics of «passportization»; irredentism. ; Досліджено особливості відносин Республіки Південна Осетія з Російською Федерацією. Показано, що Південна Осетія залежить від Росії у різноманітних сферах і фактично є маріонетковою державою останньої. Узалежнюючи цю де-факто державу, Росія переслідує низку цілей, таких як дестабілізація внутрішньополітичної ситуації у Грузії, перешкоджання її євроатлантичному курсу, зміцнення російських кордонів на Південному Кавказі, задоволення своїх геополітичних амбіцій, відкриття нових можливостей для російської економіки.З'ясовано, що російсько-південноосетинські відносини побудовані на широкій договірній базі, що спричиняє фактичне поглинання цієї де-факто держави Росією. Охарактеризовано Договір між Російською Федерацією та Республікою Південна Осетія про союзництво та інтеграцію 2015 р., який має ключове значення для розвитку відносин двох держав. У статті наголошено, що Росія фактично здійснює неофіційну окупацію цієї невизнаної республіки, втручається у її політичні процеси. РФ має військові бази на території Південної Осетії, здійснює захист кордону між де-факто державою і Грузією, реалізує процес бордеризації.Констатовано, що політика «паспортизації» спрямована на зближення цієї де-факто держави з державою-патроном і збільшення довіри південноосетинського населення до російського уряду, надає населенню регіону низку переваг. Показано, що без фінансування РФ Південна Осетія не могла б розвиватися, адже економічна допомога є головним джерелом її доходів. Росія вкладає значні кошти в інфраструктуру Південної Осетії, виплачує зарплату бюджетникам і пенсії, а також є головним торговельним партнером самопроголошеної республіки. Зв'язок держав підсилюється тим, що російська мова, як і осетинська, є державною мовою цієї невизнаної республіки. Це полегшує пропагандистську діяльність Росії в південноосетинському суспільстві. Підкреслено, що політика Росії в регіоні зачіпає інтереси Європейського Союзу, США та Китаю. Розглянуто можливі сценарії розвитку російсько-південноосетинських відносин у майбутньому.Ключові слова: Південна Осетія; Росія; де-факто держава; політика «паспортизації»; іредентизм.

As in other policy areas, the US Energy Policy Toward Central Africa after 2001 promises a new beginning for energy relations between the two regions. A new beginning designed to increase the United States' access to Central African energy sources, but also supposedly to ensure that in qualitative terms US approaches to energy security become more conducive to development.This article examines the three ostensibly core dimensions of the US evolving policy in Central Africa. First, the incorporation of the region into the US external energy security policy. Second, the claimed coherence between development and energy security aims in Central Africa. And third, the governance dimensions of how energy sectors are managed in Central Africa. It highlights the incipient potential for an approach to energy that is sensitive to issues of development and good governance. In this sense, Africa compares favorably to US energy policies in other regions. But the overall record is patchy. The article examines how the US energy security has influenced the US foreign policy toward Sub-Saharan Africa. The article examines the link between energy security, development and governance policies.Key words: Central Africa; the United States; energy policy.

The article describes the main reasons that led to the change of Polish state policy towards Ukrainian national minority in Chelm and Southern Podlasie regions in the second half of the 1930s. The author shows preparations of the Polish government to polonization policy of the region and its implementation in 1917–1938.

999yılında Rusya'da başbakanlık 2000yılında ise cumhurbaşkanlığı koltuğuna oturan Vladimir Putin Rus Dış Politikası 'nda önemli değişiklikler yapmıştır. Öncelikle ekonomik alanda sağlanan başarı Rus dış politikasına yansımış, bu doğrultuda daha aktif bir dış politika izlenmiştir. Rus dış politikasında yaşanan revizyonun en önemli boyutu Rusya'nın Batı dünyası ile olan ilişkilerinde görülmektedir. Zira Batı'nın ekonomik yardımlarına muhtaç olmaktan kurtulan Putin yönetimi, birçok konuda Batıyla rekabet etmeye başlamıştır. Diğer yandan Rusya'nın Bağımsız Devletler Topluluğu (BDT) ülkeleriyle olan ilişkileri yeni bir zemine oturtulmuştur. BDT içinde özellikle Güney Kafkasya ülkelerinin Rus dış politikasında farklı bir yeri vardır. Çalışmada Putin döneminde Rusya'nın Güney Kafkasya 'daki üç bağımsız ülke ile geliştirdiği ilişkiler analiz edilmektedir. ; Vladimir Putin, who took a sit to the chair of prime ministry in 1999 and to the chair of Presidency in 2000, has made major alterations in the Russian foreign policy. The success ensured primarily in the field of economy reverberated to the Russian foreign policy, and thus a more active foreign policy was followed. The most significant dimension of the overhaul experienced the Russian foreign policy is observed in the relations of Russia with the Western world. Russia being no more dependent upon economical aids of West is now competing with Western world in many areas. On the other hand, the relations of Russia with the Commonwealth of Independent States (CIS) was nested to a new ground. Within the CIS, three South Caucasus countries in particular have a particular place in the Russian foreign politicy. In the present study, the policies which Russia developed towards the three countries in the South Caucasus are analyzed in the Putin period.

The period 1974–1994 was an important milestone in the history of the national liberation movement of the people of South Africa. These were years of significant increase in political consciousness and activity of masses, strengthen-ings of the international solidarity with the South African democratic movement. All this took place in a format of the open and hidden politics and resulted in the collapse of apartheid system.The article refers to latent component of the political process in South Africa during the acute struggle against apartheid in 1974–1994. It is proposed to study the hypothesis that the political process in South Africa had both trans-parent and latent nature due to the presence of specific forms and methods inherent latent politics. Substantiation is carried out on the basis of concrete examples, historic facts, scientific researches of foreign experts and testimonies of participants of fight against apartheid. ; Период 1974–1994 гг. был важным этапом в истории национально-освободительного движения народа Южной Африки (ЮАР). Это были годы подъема сопротивления политике апартеида, расовой дискриминации и угнетения, заметного роста политического сознания и активности масс, усиления международной солидар-ности с южноафриканским демократическим движением. Все это происходило в формате открытой и скрытой политики и завершилось крахом системы апартеида.В статье говорится о латентной компоненте политического процесса в Южной Африке в период борьбы с апартеидом в 1974–1994 гг. Предлагается обоснование гипотезы о том, что политический процесс в ЮАР имел как транспарентную, так и латентную составляющие – из-за наличия специфических форм и методов, присущих латентной политике. Обоснование осуществляется на основе конкретних примеров, исторических фактов, научных исследований иностранных экспертов и свидетельств участников борьбы с режимом апар-теида. ; Період 1974–1994 рр. був важливим етапом в історії національно-визвольного руху народу Південної Африки (ПАР). Це були роки підйому опору політиці апартеїду, расовій дискримінації і гнобленню, помітного зростання політичної свідомості та активності мас, посилення міжнарод-ної солідарності з південноафриканським демократичним рухом. Усе це відбувалося у форматі відкритої та потайної політики і завершилося крахом системи апартеїду.У статті йдеться про латентний компонент політичного процесу у Південній Африці у період боротьби з апартеїдом у 1974–1994 рр. Надається обгрунтування гіпотези про те, що політичний процес у ПАР мав як транспарентний, так і латентний характер – через наявні спе-цифічні форми та методи латентної політики. Обгрунтування відбувається на основі конкрет-них прикладів, історичних фактів, наукових досліджень іноземних експертів та свідчень учасників боротьби проти режиму апартеїду.