Suchergebnisse

Known as "the father of Russian Marxism," G.V. Plekhanov (1856-1918) was an outstanding theoretician of prerevolutionary Marxism whose works were relegated to virtual oblivion during the Stalin era. In the wake of the collapse of Marxism-Leninism, his interpretation of Russian history and of the Bolshevik revolution are once again attracting the attention of Russian scholars

Source at https://doi.org/10.17238/issn2221-2698.2017.27.117 . English version of the article: http://hdl.handle.net/10037/12533 . ; Статья посвящена истории саамов и историческим методам. В реляционном контексте рассматриваются основные результаты и центральные аспекты истории саамов. Какие последствия — как в отношении методологии, так и стилей повествования — эти аспекты имели и должны были иметь для процессов проведения исследований и составления истории саамов? Основное внимание уделяется политике в истории саамов и её исследовании. Рассматриваются вопросы, кому «разрешено» составлять историю саамов и выбирать способ проведе-ния исследований с целью удовлетворения различных социально-культурных потребностей саамов. Рассматривается история саамов в целом и возможности реализации более ограниченных усилий по представлению сведений о саамских культурных практиках, их традициях и опыте отношений с другими народами. В заключение представлены методологические подходы и рекомендации по истории саамов с упоминанием ряда источников. ; The article focuses on Sámi history and historical methods. The main results and central aspects of Sámi history, in its relational context, are gone through. What effects and consequences – regarding both methodology and narrative styles – these aspects have had, and ought to have, for the processes of doing research on and writing Sámi history? The focus is on the politics of Sámi history and research. The issues, who is "allowed" to write Sámi history and the way Sámi research is demanded to stand in the ser-vice of different societal-cultural needs of the Sámi is dealt with. This expectation of applicability concerns Sámi history in general, and the more delimited efforts of presenting situated accounts of Sámi cultural practices, traditions and experience with relations to other folk groups. Finally, methodological considera-tions and recommendations of Sámi history are presented, in which a number of methodological competences and in-Depth usage of numerous Source categories are called for.

The article deals with the problems of historiography of the armed conflict in the Chechen Republic. The active phase of the military operations of the armed conflict in Chechnya was completed in 2001. At that time, historians, analysts and journalists created a wide range of theoretical works concerning the conflict. A number of common features on the use of basic resources are discussed in these publications. The degree of accessibility of the sources which focus on the description of the conflict and its socio-political assessment is of great importance for researchers and their objectives. The author analyzes the European (French) historiography of the armed conflict in the Chechen Republic, considers publications and specialized monographs by French authors on the given subject. The author reveals the ideas about the consequences of the armed conflict in the Chechen Republic, articulated in the works of the European researchers. For the first time within the study of the Western historiography of the war in Chechnya the author analyzes these consequences for both the Russian and Chechen sides. Being one of the most influential historical traditions, French historiography dedicated to the armed conflict in Chechnya is in the stage of development and is characterized by a number of qualitative changes and conceptual approaches.

The article analyses a number of stereotypical perceptions concerning Poland and the Poles, as presented in Ukrainian historiography, in particular: the idea of the Commonwealth as an enemy, the bearer of hostile Western values and Catholicism, the implementer of expansion into Ukrainian lands, the oppressor of the Ukrainian people, the factor of forced assimilationand Catholicization, the state that sought to «to sever ties between the Ukrainian people and the fraternal Russian people», a bad neighbor who constantly wants to enslave the Ukrainian people or seize their «ethnic lands»; the stereotype of the Commonwealth as an aggressive, despotic state of the imperial type, where there was cruel social oppression of peasants by Polish or Polonized feudal lords, where religious intolerance prevailed, especially against the Orthodox, and persecution was carried out against them; The state, which aimed to destroy Ukrainian statehood, seized Ukraine and turned it into its colony. The author raises the issue of forming the stereotype of «Polish-nobleman», «Polish-Catholic» and the myth that Catholicization was an instrument of Polonization, Poland and Ukraine – fundamentally separate, nothing but hostility, unrelated political, social and cultural organisms» etc.The article emphasizes that the existence of a number of myths and stereotypes in Ukrainian historiography about the neighboring state and its representatives hinder the mending of dialogue and developing Ukrainian-Polish relations. Addressing the problem will help not only to clarify the basic stereotypical ideas in Ukraine about the neighbour nation, but also to find out the cause of their emergence and development, which in turn will help to produce mechanisms for their elimination. When writing the work the author used general scientific empirical (description) and theoretical (analysis, synthesis, generalization, induction, explanation) research methods. The author concludes that the main reasons for the emergence of myths and stereotypes are the romantic idea of uniqueness and cultural self-sufficiency of a particular nation, the Ukrainian-Polish confrontation of the XVII century, the process of constructing the image of the Ukrainian nation, its enemies and rivals, political situation, etc. An important component of overcoming historical myths and stereotypes is the retrospective search for alternative ways of developing Ukrainian-Polish relations, awareness of the conclusion of a "strategic partnership" between Ukraine and Poland. The existence of myths and stereotypes about the past compels historians to deeply analyse and rethink the Ukrainian-Polish heritage ; У статті проаналізовано ряд стереотипних уявлень про Польщу та поляків, представлених в українській історіографії, зокрема: уявлення про Річ Посполиту як про ворога, носія ворожих західних цінностей і католицтва, реалізатора експансії на українські землі, гнобителя українського народу, чинника примусового ополячення й окатоличення, держави, що прагнула «розірвати зв'язки українського народу з братнім російським народом», недоброго сусіда, що постійно хоче поневолити український народабо захопити його «етнічні землі»; стереотип Речі Посполитої як агресивної, деспотичної держави імперського типу, де існував жорстокий соціальний гніт селян з боку польських чи полонізованих феодалів, де панувала релігійна нетерпимість, передусім по відношенню до православних, та здійснювалися проти них переслідування; держави, що мала мету знищити українську державність, загарбала Україну й перетворила її на свою колонію. Авторка порушує проблему формування стереотипу «поляк-шляхтич», «поляк-католик» й міфу про те, що окатоличення було знаряддям полонізації, «Польща та Україна – засадничо окремі, нічим, окрім ворожості, не пов'язані політичні, соціальні та культурні організми» тощо. У статті наголошується, що існування низки міфів і стереотипів в українській історіографії щодо сусідньої держави та її представників заважає налагодженню діалогу та розвитку українсько-польських відносин. Вирішення проблеми допоможе не тільки прояснити основні стереотипні уявлення в Україні щодо сусідньої нації, а й з'ясувати причину їх виникнення та розвитку, що, у свою чергу, сприятиме виробленню механізму їх усунення.При написанні роботи авторка використовувала загальнонаукові емпіричні (опис) та теоретичні (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, пояснення) методи дослідження. Авторка робить висновок, що основними причинами появи міфів й стереотипів можна назвати романтичну ідею унікальності й культурної самодостатності конкретної нації, українсько-польське протистояння XVII ст., процес конструювання образу української нації, її ворогів та суперників, політичну ситуацію і т. д. Важливою складовою подолання історичних міфів і стереотипів є ретроспективний пошук альтернативних шляхів розвитку українсько-польських відносин, усвідомлення укладення стосунків «стратегічного партнерства» між Україною та Польщею. Існування міфів та стереотипів про минуле змушує істориків до здійснення глибокого аналізу та переосмислення українсько-польської спадщини.

The article deals with the problems of historiography of the armed conflict in the Chechen Republic. The author analyzes the approaches to disclosure of the nature and the causes of the armed conflict in Chechnya, existing in modern Polish historiography. The active phase of the military operations of the armed conflict in Chechnya was completed in 2001. At that time, historians, analysts and journalists create a wide range of theoretical works concerning the conflict. A number of common features on the use of basic resources are discussed in these publications. The degree of accessibility of the sources which focus on the description of the conflict and its socio-political assessment is of great importance for researchers and their objectives. Modern Polish historiography, dedicated to the armed conflict in Chechnya, is in the stage of development and the state of its documentary complex is characterized by a number of qualitative changes. The article highlights the scientific and objective truth, comparing it with the comments of the contemporaries. In terms of methodological aspects it is an interesting work for specialists in the fields of history and political science. The author urges us to meditate on the objective truth and subjective opinion about the events. Versions of the causes of the conflict, conflict results and prospects set out in the Polish historiography may have significance not only for understanding of the situation in the Chechen Republic itself but also for the international relations.

Статья посвящена анализу историографического наследия России и Франции в свете выявления интересантов франко-русского сближения, а также механизмов принятия решения во французском и российском руководстве. Несмотря на то, что отношения России и Франции в XIX в. были напряженными, две страны сумели выстроить стратегический диалог и объединиться перед лицом германской угрозы, преодолев политические и культурные противоречия. Автор представляет следующие группы интересантов в Российской империи и Третьей Республике: дипломаты и военные, представители финансовой элиты, хозяйки литературных и политических салонов, политически активные представители элиты. На сегодняшний день в историографической традиции продолжает оставаться основополагающей идея о стратегическом значении франко-русского альянса, прямым следствием которой является положение о его очевидности и безальтернативности для политической и военной элиты обеих стран. Между тем, подобная точка зрения могла бы обогатиться при рассмотрении широкого круга сторонников и противников франко-русского сближения. В качестве перспективных направлений для будущих исследований возможно определить проблему участия в сближении Франции и России французского банковского капитала, выявить его связи с представителями Министерства иностранных дел Франции, а также более внимательно изучить механизмы формирования политического мнения в рамках т.н. «салонной дипломатии»: оказывали ли встречи политиков, деятелей культуры, лидеров общественного мнения влияние на принятие внешнеполитических решений и каким образом это происходило.
The article is devoted to the analysis of the historiographical heritage of Russia and France. The author focuses on the problem of identifying those interested in the Franco-Russian rapprochement and on the decision-making mechanisms in the French and Russian/Soviet leadership. Even though the relations between Russia and France in the 19th century were tense, the two countries managed to build a strategic dialogue and unite in the face of the German threat, overcoming political and cultural contradictions. The author represents the following interest groups in the Russian Empire and the French Third Republic: diplomats and the military, the financial elite, holders of salons and periodicals, and politically active members of the elite. Today, in the historiographical tradition, the idea of the strategic significance of the Franco-Russian Alliance continues to be fundamental, which means (as a direct consequence) its obviousness and lack of alternative for the political and military elite of the two countries. Meanwhile, such a point of view could be enriched by considering a wide range of supporters and opponents of the Russo-French Rapprochement. As promising areas for further research, it is possible to consider the problem of the participation of French banking capital in the rapprochement between France and Russia, to identify its connections with representatives of the French Ministry of Foreign Affairs, and to take a closer look at the mechanisms for forming political opinion within "salon diplomacy": whether the meetings of politicians, cultural figures, and opinion leaders influenced decision making in foreign policy and how exactly that happened.

The article addresses debates within the historiography of Italian Fascism that were engendered by R. De Felice's works. R. De Felice argued that the Fascists' rise to power was largely due to accelerated modernization of Italian society after the First World War. The author focuses on the following issues debated in historiography: the intellectuals' impact on politics; definitions of Fascism; the Fascist regime's «betrayal» of the Fascist movement's ideals; the role of violence and the "consensus" in the relations of Italian society and the Fascist regime; Fascism's role in nation-building Risorgimento, the Fascist regime's crisis and fall. The author also discusses the problems of post-fascist transit. The survey of the current historiography of Fascism allows for determining salient questions in research on Fascism and outlining new directions of study.Key words: historiography of Fascism, R. De Felice, definition of Fascism, Fascist ideology, the Fascist regime, the problem of «consensus», nation-state. ; В статье рассматриваются дискуссионные вопросы истории итальянского фашизма, прежде всего вызванные исследованиями научной школы Р. Де Феличе. В них приход фашистов к власти девять десятилетий назад связывается с ускоренными процессами модернизации итальянского общества, проходившими под влиянием Первой мировой войны. В статье анализируются историографические концепции пределов влияния интеллектуалов на политику, определения фашизма, «предательства» фашистским режимом идеалов фашистского движения, роль насилия и «консенсуса» в отношениях между обществом и режимом, роль фашизма в реализации идей Рисорджименто строительства национального государства, периодизации кризиса фашистского режима и причин его падения. В статье рассматриваются проблемы постфашистского транзита. Анализ современной историографии фашизма позволяет определить современный уровень исследований фашистского феномена и спрогнозировать новые направления исследований.

The article highlights the main trends in modern amerindological urban studies. Based on the analysis of the publications, the author identifies the main scientific problems of the history of pre-Columbian American cities. The article also analyzes the main areas of scientific interest in the regional interaction of Mesoamerican urban centres and cooperation with the agricultural rural periphery in the context of local and regional trade relations, permanent and seasonal migration of population. In addition, the work highlights such a special feature of amerindological urban studies as the study of the symbolism of various urban structures and spaces, especially studies of certain types of buildings, their structure, social or religious functions of palaces, squares, playgrounds, temples, fortresses, the singling out the levels of metaphorical and cosmogonic significance of specific parts of cities in South and Central America. At the same time, the author traces the chronological development and changes in the subject of scientific works devoted to the urban centres of Central Mexico and the Yucatan during the 2000 - the 2020s. Thus, the article demonstrates the topics that were relevant in the publications of the 2000s, and which continued to be in the focus of the scientists in the 2010s. In particular, it deals with the study of structural elements of urban architecture, theirdesign, purpose and functional changes during different periods time, in particular hydraulic structures such as dams, bridges, pools, viaducts. In addition, the paper reviews the main trends in pre-Columbian American urban studies that have emerged or become extremely relevant over the last decade. Among the latter, it is worth noting the study of the reflection of social stratification of the population in the geographical zoning of cities and the existence of separate "closed" areas for specific ethnic or social groups, economic specifications of certain areas of cities, as well as those works on urban space analysis in Mesoamerica, which were caused by the influence of political and demographic processes in the region. The article covers the publications of the main scientific amerindological journals and publications, edited in English and Spanish in both Europe and America. ; У статті висвітлено основні тенденції урбаністики в сучасній америндології. На основі аналізу публікацій автор виокремлює головні наукові проблеми історії міст Доколумбової Америки, серед яких слід зазначити про дослідження окремих типів будівель, їхньої будови, соціальних або релігійних функцій палаців, площ, майданчиків для гри в м'яч, храмів, фортець. Також у статті проаналізовано основні напрями зацікавленості вчених стосовно регіональної взаємодії міст Мезоамерики, а також кооперації з аграрною сільською периферією у контексті функціонування локальних та регіональних торгівельних зв'язків, постійних та сезонних міграцій населення. Крім цього, робота висвітлює таку особливу рису америндологічних урбаністичних досліджень, як вивчення символізму різних міських структур та просторів, виділення вченими рівнів метафоричної та космогонічної значущості окремих частин міст як у Південній, так і в Центральній Америці.Водночас автор публікації простежує хронологічний розвиток та зміни в тематиці наукових праць, присвячених міським центрам Центральної Мексики та Юкатану протягом 2000–2020-х рр. Зокрема, у статті виокремлено ті теми, що були актуальними у публікаціях 2000-х рр. і цікавили науковців у 2010- х рр. Йдеться про дослідження структурних елементів міської архітектури, їхньої конструкції, призначення та функціональних змін протягом різних періодів часу, наприклад, гідротехнічних споруд, таких як дамби, мости, басейни, віадуки. Крім цього, у роботі зроблено огляд головних трендів урбаністичних студій Доколумбової Америки, що виникли або стали надзвичайно актуальними протягом останнього десятиліття. Серед останніх варто зазначити про дослідження соціальної стратифікації населення у географічному районуванні міст та існування окремих «закритих» зон, призначених для специфічних етнічних чи суспільних груп міщан, господарської спеціалізації певних районів міст, а також праці, які присвячені аналізу змін міського простору урбаністичних центрів Мезоамерики, що були спричинені впливом політичних та демографічних процесів у регіоні. Стаття охоплює публікації передових наукових америндологічних журналів та видань англійською та іспанською мовами як у Європі, так і в Америці.

The article analyzes the historiography of the studied figure of Ivan Luchytskyi. In particular, the studies of educational, political, scientific and social activities of the scholars, who began to study his legacy during I.Luchytskyi's life, are characterized. Many researchers have dedicated their works and biographical facts which were placed in the Professors and Lecturers Biographical Dictionary of the Imperial University of St.Vladimir (1834-1884), edited by W.Ikonnikova, as well as in the Brockhaus and Efron Encyclopaedia even during the life of the scientist. Futhermore, the article describes the studies of I.Luchytskhyi's heritage, made by many scholars of scientific community, since the life of this outstanding person and to this day. ; У статті проаналізовано історіографію дослідження постаті Івана Васильовича Лучицького. Зокрема, охарактеризовано дослідження науковців про педагогічну, політичну та науково-громадську діяльність вченого, які почали вивчати його спадщину ще за життя І. Лучицького. Багато праць дослідники присвятили і біографічним фактам, які ще за життя вченого розмістили у Біографічному словнику професорів і викладачів імператорського університету св.Володимира (1834-1884)» під редакцією В.Іконникова, енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона. Також, у статті охарактеризовано багато розвідок дослідників науково-громадської спадщини І. Лучицького ще від життя вченого і до сьогоднішніх днів.

In the article the analysis of scientific approaches to the historiography of the TOLERANCE concept, the phenomenon transformation understanding in the Europeancultural tradition is considered. The changes in the interpretation of tolerance from antiquity to the present are highlighted. The emergence of a cultural tolerancephenomenon and the adoption of this category in politics and legal practice are interpreted as one of the answers to the question of the possibilities of preventingconflicts. Historically, the phenomenon of TOLERANCE refers to the prohibition of religious discrimination, which was later supplemented by a ban on ethnic discrimination. Today, this term is used to denote a wide range of tolerant attitudes towards a social group or political party or ideas that many consider to be inappropriate; loyalty in the assessment of other people's behavior, readiness for understanding and cooperation in solving issues of interpersonal group and interethnic interaction. The effectiveness of tolerance depends on the type of dominant consciousness chosen by society: the mythological, religious, secular or scientific and public. The phenomenon of tolerance is organically linked with the communicative processes of interpersonal interaction.The article deals with the phenomenon of TOLERANCE and the variety of its definitions contained in scientific research. Today, the issue of tolerance becomes particularly relevant as it requires the search for strategies for thinking and activities that would contribute to establishing a common opinion on contradictions based on mutual understanding, moral responsibility and respect for human rights. ; У статті на основі аналізу наукових підходів розглянуто історіографію феномену поняття "толерантність", трансформацію розуміння відповідного феномену у європейській культурній традиції. Висвітлено зміни в інтерпретації толерантності: від античності і до сьогодення. Поява феномену толерантності в культурі та затвердження цієї категорії в політиці та правових практиках трактується як одна з відповідей на питання можливостей запобігання конфліктам. В історичному плані феномен "толерантність" стосується заборони релігійної дискримінації, до якої пізніше додалася заборона на етнічну дискримінацію. Сьогодні цей термін використовується на позначення широкого кола терпимого ставлення до соціальної групи чи політичної партії або ідей, які багато хто вважає неприйнятними; лояльності в оцінці вчинків і поведінки інших людей, готовності до порозуміння й співпраці в розв'язанні питань міжособистісної групової та міжнаціональної взаємодії. Ефективність толерантності залежить від обраної суспільством форми домінантної свідомості: міфологічної, релігійної, секулярної або науково-громадської. Феномен толерантності органічно пов'язаний з комунікативними процесами міжособистісної взаємодії. У статті розглядаємо феномен "толерантність" та різноманітність його визначень, які містяться у наукових дослідженнях. На сьогодні проблема толерантності стає особливо актуальною, оскільки вона потребує пошуку таких стратегій мислення та діяльності, які б сприяли встановленню єдиної думки стосовно протиріч, основаної на взаєморозумінні, моральній відповідальності та повазі до прав людини.

The article estimates the degree to which the Turkish historiography of Turkey's participation in the Korean war has been studied, as well as the evolution thereof. The author mainly analyzes historical literature in the Turkish language devoted to the diplomatic and political aspects of the Turkish contingent being sent to the Korean war, its participation in the military activities and the role of the aforementioned factor in the process of this country's joining NATO. ; В статье рассмотрена степень изученности в турецкой историографии вопроса об участии Турции в Корейской войне. Проведен анализ, главным образом, исторической литературы на турецком языке, посвященной дипломатическим и политическим аспектам отправки контингента Турции на Корейскую войну, участия его в боевых действиях и роли этого фактора в процессе вступления этой страны в НАТО.

The article traces the overcoming of the modern Ukrainian historiography of the bias of the Soviet researchers on the coverage of the figure of M.G. Repnin. It is established that, for ideological reasons, Soviet scholars wrote little about representatives of the ruling elite of the imperial era. The governor-general form of government was only highlighted as a reactionary, brute force of autocracy and serfdom in the regions. The position of military governors was considered in the same context. The individual traits of the military governors were not taken into account, materials that revealed their worldview, socio-political beliefs were not examined. Their vision of the prospects for the development of a trusted region were considered solely from prejudiced class positions. It has been proved that the positive moment of the recent Ukrainian historiography was that when it came to new source information, it overcame the Soviet approach to treating governors-general as tsarist satraps who tried only to preserve autocracy in the remote regions of the Russian Empire. The appeal to the chief figures of the Governor-General, their individual traits, has enabled modern scholars to break the tradition of Soviet historiography in this matter. The governor-general is a form of government, and government officials themselves are seen as intermediaries in establishing constructive relations between the center and the regions. Thus, the main activity of Governors-General, including M. G. Repnin, convinced researchers, was directed to the benefit of the regions. An important achievement of modern Ukrainian historiography was the fact that the works specifically dedicated to the figure of the Governor-General of Little Russia M.G. Repnin came out. Modern researchers are convinced that M. G. Repnin was an outstanding personality not only for his time, but also to a great extent ahead of him. His worldview and realities did not fit into the generally accepted imperial canons at that time, and the effort to Europeanize his entrusted region became the factor that ultimately led to his resignation and accusation of striving for autonomy.

UK: На зміну наукової парадигми дослідження теми вплинули процес перебудови та гласності в Радянському Союзі та результати президентсько-конгресової Комісії США з вивчення голоду 1932–1933 рр. в Україні. Українські публіцисти та краєзнавці (з 1987 р.), а за ними й офіційна історіографія (з 1990 р.) почали визнавати штучний характер Голодомору. У період перебудови завершився перехід провідного фахівця з історії УРСР міжвоєнної доби С. Кульчицького від заперечення до визнання штучного голоду і надалі – до розуміння його геноцидного характеру. Саме С. Кульчицький першим в Україні розвинув парадигмальну дотепер концепцію Дж. Мейса-Р. Лемкіна про Голодомор як геноцид українського народу. Новим методологічним підходом у світовій історіографії стало розмежування С. Кульчицьким голоду 1932 р. у СРСР та Голодомору 1933 р. у СРСР і на Кубані як принципово різних явищ. Перший мав функціональний, а другий – інтенціональний характер. У перебудовчий період в Україні сформувався широкий публічний дискурс науковців, публіцистів, політиків, традиції якого збереглися дотепер. Домінантній концепції голоду 1932/33 р. як геноциду українського народу протиставляється «права» етноцидна версія спланованого нищення українців Москвою або «ліве» тлумачення на виправдання дій Кремля об'єктивними обставинами, неврожаєм та саботажем українського селянства. Ще один, ліберальний, підхід зводиться до нівеляції уні- кальності голоду в Україні і заперечення термінів «Голодомор» і «геноцид» як нібито ідеологічних конструктів, що співзвучно з модернізаційними та ревізіоністськими теоріями за кордоном. Із недоліків наукового розроблення теми наприкінці 1980-х років відзначено недостатню фактологічну наповненість за браком відкритих архівних матеріалів та ідеологізований характер офіційної інтерпретації подій 1932/33 рр. в УСРР. Багато науковців змішували категорії для означення характеру голоду в Україні 1933 р. в діапазоні від «типовий голод через неврожай і недбалість» до «геноцид українського народу», а також переносили термін «Голодомор» на всі масові голодовки в Україні 1920–1940-х років. EN: The change in the scientific paradigm of research on the topic was influenced by the process of «perestroika» and «publicity» in the Soviet Union and the results of the US Presidential Congressional Commission to study the famine of 1932–1933 in Ukraine. Ukrainian publicists and local historians (since 1987), and official historiography (since 1990), began to recognize the artificial nature of the Holodomor. During the period of perestroika, the transition of the leading expert on the history of the Ukrainian SSR of the interwar period S. Kulchytsky from denial to the recognition of artificial famine and further to the understanding of its genocidal nature was completed. It was S. Kulchytsky was the first who developed the paradigmatic concept of J. Mace-R. Lemkin about the Holodomor as genocide of the Ukrainian people. The demarcation of S. Kulchytsky's famine of 1932 in the USSR and the Holodomor of 1933 in the USSR and in the Kuban, as fundamentally different phenomena a new methodological approach in world historiography was. The first had a functional and the second an intentional character. During the perestroika period, a wide public discourse of scientists, publicists, and politicians was formed in Ukraine, the traditions of which have still prolonging. The dominant concept of the famine of 1932/33 as genocide of the Ukrainian people is contrasted with the «right» ethnocide version of the planned extermination of Ukrainians by Moscow or the «left» interpretation to justify the Kremlin's actions by objective circumstances, failure of crops and sabotage of the Ukrainian peasantry. Another, liberal version deny uniqueness of the famine in Ukraine and the terms «Holodomor» and «genocide» as alleged ideological constructs, which is combine with modernization and revisionist theories abroad. Among the shortcomings of the scientific investigation of the topic in the late 1980s, the lack of factual content, due to the lack of open archival materials, and the ideological nature of the official interpretation of the events of 1932/33 in the USSR were noted. Many scholars mixed the categories and describe the nature of the famine in Ukraine in 1933, ranging from «typical famine due failure of crop and negligence» to «genocide of the Ukrainian people», and transferred the term «Holodomor» to all mass hunger strikes in Ukraine in the 1920s and 1940s.

The paper overviews the results of more than twenty years of discourse of Ukrainian and Russian historians and political scientists to determine the essence of the issue of "politics of history". It was found that according to the results of the discourse, the position of Ukrainian researchers stood out from the rest of "post-Soviet" ones, due to emerging awareness of their own and neighbor countries' historical narratives, the division of affirmative, didactic and analytical historiography. It is noted that a modern, thorough definition of the "politics of history" in Ukrainian humanities was defined by G. Kasianov ; У роботі розглянути результати більше ніж двадцятирічного дискурсу українських та російських істориків та політологів з визначення сутності питання «історична політика». З'ясовано, що за результатами дискурсу позиція українських дослідників виділилася з «пострадянських», охопила усвідомлення власних та навколишніх історичних наративів, розділила афірмативну, дидактичну та аналітичну історіографію. Зазначено, що сучасну ґрунтовно дефініцію «історичної політики» визначено Г. Касьяновим.

в последнее время на Северном Кавказе наблюдается тенденция на пересмотр вопроса этногенеза и прошлого осетинского народа. Попытки фальсифицировать историю существовали всегда ; и предпосылки к этому были самыми разными. В основном это обуславливалось существующей политической конъюнктурой ; которая требовала соответствующего мифологического сопровождения. Современные фальсификаторы истории неоправданно политизируют вопрос языкового и культурного наследия алан ; пытаясь при этом перечеркнуть более чем двухсотлетнюю историографию проблемы. ; in recent years in the North Caucasus there is a tendency to review the question of ethnogenesis and the past of the Ossetian people. Attempts to falsify history have always existed and the prerequisites for this were very different. Basically it is is stipulated by the current political situation ; which requires the corresponding mythological support. Modern falsifiers of history unnecessarily politicize the issue of linguistic and cultural heritage of the Alans while trying to erase more than two centuries of historiography problems.