Modern approaches to multimodality therapy of purulent wounds (literature review) ; Современные подходы к комплексному лечению гнойных ран (обзор литературы) ; Сучасні підходи до комплексного лікування гнійних ран (огляд літератури)
Background. Treatment of wounds and wound infection is an important issue for the military medicine system and the national health care system of Ukraine. This is due to the actualization of combat surgical trauma as a result of the armed confrontation in the East of the country. It is also associated with a significant frequency of purulent necrotic complications in the structure of surgical morbidity. The purpose of the study was analysis of modern approaches to purulent wounds treatment and the range of topical medicines for their implementation. Materials and methods. National and international scientific literature used in the work; methods of systematic analysis and biblio-semantic research applied in the work. Results. The analysis showed that the treatment of purulent wounds is a complex and multicomponent process. The main tasks of this process are determined by the need to influence the main factors of pathogenesis, such as: quick wound cleansing; suppression of wound microflora; reduction of inflammatory-infiltrative processes in the wound; acceleration of reparative processes. The evolution of ideas about wound healing has gone through three stages that complemented the previous ones: I – the theory of moist wound management, II – the approach to treatment according to the phase of the wound process, III – the theory «Wound bed preparation». At the present stage the main approaches in the purulent wounds treatment are the pathogenetic orientation in accordance with the phase of the wound process. It includes: debridement, additional treatment of the postoperative wound, early closure of the wound defect, wound drainage, antibacterial therapy, elimination of the factors that slow down healing. The leading role in providing multimodality influence on factors of the pathogenesis belongs to topical medicines – antiseptics, antibiotics, enzymes, sorbents, drugs which promote repair and epithelization. Conclusions. 1. Treatment of purulent wounds remains an unresolved problem of the health care system. 2. At the present stage the main approaches in the purulent wounds treatment are the pathogenetic orientation in accordance with the phase of the wound process and influence on the main factors of pathogenesis. 3. The leading role in providing multimodality influence on factors of the pathogenesis belongs to soft dosage forms – ointments, creams, gels, which provide high therapeutic efficacy antiseptic, antibiotics, anti-inflammatory and reparative drugs in the affected area with minimal side effects. 4. The available range of medicines for the treatment of purulent wounds needs to be expanded by developing modern soft dosage forms with combined action. ; Актуальность. Лечение ран и раневой инфекции является важной проблемой как военной, так и общегосударственной системы здравоохранения Украины. Это обусловлено актуализацией боевой хирургической травмы вследствие вооруженного противостояния на Востоке страны и значительной долей гнойно-некротических осложнений в структуре хирургической заболеваемости. Цель исследования: анализ современных подходов к лечению гнойных ран и ассортимента лекарственных средств для местного применения для их реализации. Материалы и методы: в работе использованы национальные и международные литературные источники; использованы методы системного анализа и библиосемантического исследования. Результаты. Проведенный анализ засвидетельствовал, что лечение гнойных ран является сложным и многокомпонентным процессом, основные задачи которого определяются необходимостью воздействия на основные факторы патогенеза: быстрая очистка раны; угнетение жизнедеятельности раневой микрофлоры; уменьшение в ране воспалительно-инфильтративных процессов; ускорение репаративных процессов. Эволюция представлений о лечении ран прошла 3 этапа, которые не отрицали, а дополняли предыдущие: І – теория влажного заживления ран, ІІ –дифференцированный подход к лечению в соответствии с фазой раневого процесса, ІІІ – теория обработки основания раны «Wound bed preparation». На современном этапе основоположным подходом к лечению гнойных ран является патогенетическая направленность в соответствии с фазой раневого процесса, включающим следующие этапы: активную хирургическую обработку; дополнительную обработку послеоперационной раны; раннее закрытие раневого дефекта; дренирование раны; антибактериальную терапию; ликвидацию факторов, замедляющих заживление. Важное влияние на ведущие факторы патогенеза имеют лекарственные средства для местного применения – антисептики и антибактериальные средства, ферментные препараты, сорбенты, средства, способствующие репарации и эпителизации. Выводы. 1. Лечение гнойных ран остается нерешенной проблемой здравоохранения. 2. Принципиальными подходами в лечении гнойных ран на современном этапе являются патогенетическая направленность в соответствии с фазой раневого процесса и воздействие на основные факторы патогенеза. 3. Основная роль в обеспечении комплексного действия на факторы патогенеза принадлежит мягким лекарственным средствам – мазям, кремам и гелям, позволяющим в очаге поражения создавать высокую терапевтическую эффективность лекарственных веществ, имеющих антисептическое, антибактериальное, противовоспалительное и репаративное действие, при минимальных проявлениях побочного действия. 4. Существующий ассортимент лекарственных средств для лечения гнойных ран требует расширения путем разработки современных мягких лекарственных средств комбинированного действия. ; Актуальність. Лікування ран та ранової інфекції є важливою проблемою як для військової, так і загальнодержавної системи охорони здоров'я України. Це обумовлюється актуалізацією бойової хірургічної травми внаслідок збройного протистояння на Сході країни та значною часткою гнійно-некротичних ускладнень у структурі хірургічної захворюваності. Мета дослідження: аналіз сучасних підходів до лікування гнійних ран та асортименту лікарських засобів для місцевого застосування для їх реалізації. Матеріали та методи. У роботі використані національні та міжнародні літературні джерела; застосовано методи системного аналізу і бібліосемантичного дослідження. Результати. Проведений аналіз засвідчив, що лікування гнійних ран є складним та багатокомпонентним процесом, основні задачі якого визначаються необхідністю впливу на провідні фактори патогенезу: швидке очищення рани; пригнічення життєдіяльності ранової мікрофлори; зменшення в рані запально-інфільтративних процесів; прискорення репаративних процесів. Еволюція уявлень про лікування ран пройшла 3 етапи, що не заперечували, а доповнювали попередні: І – теорія вологого загоєння ран; ІІ – диференційований підхід до лікування відповідно до фази ранового процесу; ІІІ – теорія обробки основи рани «Wound bed preparation». На сучасному етапі основоположним підходом до лікування гнійних ран є патогенетична спрямованість відповідно до фази ранового процесу, що включає наступні етапи: активну хірургічну обробку; додаткову обробку післяопераційної рани; раннє закриття ранового дефекту; дренування рани; антибактеріальну терапію; усунення факторів, що уповільнюють загоєння. Важливе значення для впливу на провідні фактори патогенезу мають лікарські засоби для місцевого застосування – антисептики і антибактеріальні засоби, ферментні препарати, сорбенти, засоби, що сприяють репарації та епітелізації. Висновки. 1. Лікування гнійних ран залишається невирішеною проблемою охорони здоров'я. 2. Принциповими підходами в лікуванні гнійних ран на сучасному етапі є патогенетична спрямованість відповідно до фази ранового процесу та комбінований вплив на основні фактори патогенезу. 3. Провідна роль у забезпеченні комплексного впливу на фактори патогенезу належить м'яким лікарським засобам – мазям, кремам та гелям, які забезпечують у ділянці ураження високу терапевтичну ефективність лікарських речовин з антисептичною, антибактеріальною, протизапальною та репаративною активністю при мінімальних проявах побічної дії. 4. Наявний асортимент лікарських засобів для лікування гнійних ран потребує розширення шляхом розробки сучасних м'яких лікарських засобів комбінованої дії.