Suchergebnisse

Johannes Nicolaisen ? af alle kendt som Nic ? var dansk antropologis første og i mange år eneste professor. Han ændrede det romantiske museumsfag med rod i Nationalmuseets faglige behov til et moderne analytisk universitetsfag. 0Nic var den store feltarbejder. Han drog først til Lapland og senere til Sahara ? og stort set uden penge. På rejserne var tobak, notesbog og fotoudstyr langt vigtigere end mad, og transport klarede han selv til fods, på ski eller æsel. Målet med feltarbejdet var ud over at forstå menneskers kultur og historie altid at svare på de store spørgsmål: nomadismens oprindelse eller menneskets oprindelige kultur som jægere og samlere. Altid skulle han derfor længst ud, hvor han mente, at den traditionelle kultur havde overlevet i størst udstrækning. 0For Nic var kulturrelativismen kombineret med en insisteren på, at friheden til selv at bestemme også skulle gælde minoriteter rundt om i verden. Mere og mere blev han klar over, at det liv, civilisationen tilbød os, manglede mange af de fundamentale menneskelige værdier, som han fandt under sine ophold hos såkaldt primitive folk

The article deals with the biography of Johann de Ladimiria, who became a chaplain, a notary, a cantor and a personal confessor of Henry VI the Good, duke of Wroclaw, and his wife Annа of Austria. It is concluded, that Johann (terminus post quem 1320 – terminus ante quem 1349) was a member of catholic community of Volodymyr in Volhynia and, probably, was a descendant of German settlers of the city. The analysis of the historical sources (especially, the so-called Galician-Volhynian Chronicle – The Chronicle of Romanovychs) showed an active trade and political contacts of Volodymyr, a capital of Romanovychs, with various European lands. Because of residence in Volodymyr, Johann marked himself as de Ladimiria after his relocating to the land of Piast dynasty. It was a certain sign of children's and youthful sentiments for a "small homeland". In our opinion, Johann's self-identification does not demonstrates his ethnical origins, but reflected to his Vohynian past. His predicate has the same spelling as other Silesian settlements, for example, Lyuboměž or Ljudměj, but it does not correlate with them. Johann during his ministry belonged to the sympathizers of the German Wroclaw clergy (which probably was due to his origin). He was not afraid of the church seclusion and entered into an open conflict with the Polish bishopric, headed by Nanker, which may further indicate his ethnic roots. It is known, that Johann worked in Opatów, Opole, Wrocław and Kraków. He lived for the longest time in the capital of Silesia, remaining deeply loyal to the local prince Henry VI the Good and his family until the death of the overlord in 1335. The last years of his life Johann de Ladimiria spent in Kraków, where he, probably, died. His birth in Rus' (the state of Romanovych dynasty, the Kingdom of Rus') has not affected the place at the court of Silesian Piasts during his ministry. Оn our opinion, it could not have happened at all. In general, the cases of embracing higher ecclesiastical governments in the Latin world by the Rurikids occurred at least from the 12th century. In particular, orthodox princesses married to the Polish dukes, gave birth to children, which sometimes received church governments or became monks at local monasteries. But ordinary people, who did not belong to the ruling dynasty in Rus', could make a spiritual career in the West too. One of them was Johann de Ladimiria, who, paradoxically, during his stay in Wrocław or Kraków had no contacts with another identified burghers from Rus'. Keywords: Johann de Ladimiria, Henry VI the Good, pope Johan XXII, bishop Nanker, Piast dynasty, Luxembourg dynasty, Wrocław, burghers, German community. ; Стаття присвячена постаті капелана, нотаря, кантора та особистого духівника вроц­лавського князя Генріха VI Доброго – Іоаннові de Ladimiria. На основі різнопланового за походженням джерельного матеріалу автори прослідкували основні віхи його біографії terminus post quem 1320 – terminus ante quem 1349, дійшовши висновку про належність чоловіка до адептів латинського обряду (німців, сілезців) волинського Володимира. Завдяки невідомому за тривалістю проживанню в одній зі столиць династії Романовичів, Іоанн, згодом переїхавши в землі Пястів закріпив за собою радше німецький взірець окреслень – de Ladimiria, певну ознаку дитячих і юнацьких сентиментів за "малою батьківщиною". Предикат чоловіка не корелюється зі схожими за звучанням, втім відмінними по суті населеними пунктами Сілезії, наприклад Любомеж чи Люджмєж. Іоанн впродовж свого служіння належав до симпатиків німецького кліру Вроцлава, не боявся увійти у відкритий конфлікт з польським єпископатом, що також може додатково вказувати на його етнічне коріння. Останні роки життя Іоанн de Ladimiria провів у Кракові, де, мабуть, і помер. Ключові слова: Іоанн de Ladimiria, Генріх VI Добрий, папа Іоанн ХХІІ, єпископ Нанкер, династія Пястів, династія Люксембурґів, Вроцлав, міщанство, німецька громада.

In this review the author presents a brief overview of the book "Street Art" written by Johannes Stahl. The book is devoted to the unofficial art, its historical development and a place in the modern world. Johannes Stahl proposes a new approach to this controversial phenomenon. He considers it as an important historical indicator that sheds light on main political, social and cultural processes of society. ; Автор пропонує короткий огляд книги Йоханнеса Шталя "Стріт Арт". Робота присвячена неофіційному мистецтву, його історичному розвитку та місцю в сучасному світі. Йоханнес Шталь пропонує новий підхід до цього суперечливого явища, вважає його важливим історичним індикатором, що проливає світло на головні політичні, соціальні й культурні процеси у суспільстві.

Hensikten med denne artikkelen er å bidra til diskusjonen om idealismens betydning for USAs utenrikspolitikk. Utgangspunktet er at ideelle hensyn synes å ha fått redusert betydning under Obama og siden Trump. Ettersom den amerikanske idealismen angivelig skriver seg fra en særegen politisk historie og ideologiske tradisjoner med dype røtter i amerikansk samfunnsliv, er denne endringen til å undres over. I teksten lanseres og diskuteres fem hypoteser som kan forklare idealismens bortfall: anti-idealisme, overflodsidealisme, personlighetstrekkidealisme, strukturselektert idealisme og tidsåndsidealisme. Det konkluderes med at bortfallet av idealisme ikke nødvendigvis betyr at USAs egeninteresse blir bedre ivaretatt.
Abstract in English:Idealism's Disappearing ActThe aim of this article is to contribute to the discussion on the role of idealism in U.S. foreign policy. During the Obama and Trump presidencies, the significance of idealistic considerations in U.S. foreign policy has dwindled. The change is remarkable, as the idealistic impulse allegedly stems from ideological traditions deeply rooted in American society as well as a unique political history. From this observation, five hypotheses, apt to explain the diminishing impact of idealism, are suggested and discussed: anti-idealism, abundance induced idealism, idealism by personal bent, structurally selected idealism and zeitgeist idealism. The article concludes that U.S. self-interest is not necessarily better off with a cessation of idealism.