Suchergebnisse

A partir de las ponencias tituladas Una experiencia de solidaridad e internacionalismo fuera de la escuela. La propuesta de fabricar juguetes desde una institución judeo progresista argentina para niños uruguayos y chilenos (1974-1975), presentada en el XX Coloquio de Historia de la Educación "Identidades, internacionalismo, pacifismo y educación", Monforte de Lemos, Comunidad Autónoma de Galicia, julio 2019, y Una noble y gran generación, de pie hacia la realidad. Los años `60 y la formación de niños y adolescentes en instituciones judeo progresistas del Río de la Plata, presentada en el XXXIII ISCHE, "Estado, educación y sociedad, nuevas perspectivas sobre un viejo debate", San Luis Potosí, México, julio 2011. ; Este artigo forma parte da sección monográfica deste número, adicada nesta ocasión ao tema "Internacionalismo e pacifismo na Historia da Educación contemporánea", coordinada polos profesores Joaquim Pintassilgo (Instituto de Educación da Universidade de Lisboa) e Xosé Manuel Cid Fernández (da Universidade de Vigo). ; [Resumen] La tradición pacifista del movimiento judeo progresista internacional consolidado en París en 1937 y particularmente del argentino, desde 1941, es una marca fundacional que persiste. La alternancia entre democracias y dictaduras no fueron obstáculo para que aún con restricciones, las actividades recreativas destinadas a niñas, niños y adolescentes tuvieran siempre un componente solidario e internacionalista, reconociendo el potencial aporte social de la infancia y un modo particular de entender las relaciones entre personas y con la realidad. En 1975, mientras la democracia del segundo peronismo era atacada por fuerzas paramilitares, se expandía el Plan Cóndor. Chile y Uruguay, muy cercanos territorialmente, vivían en dictadura. La proximidad geográfica y las diferencias de los tiempos de los golpes de estado hicieron que Argentina se convirtiera en refugio de exiliados y en espacio de generación de acciones solidarias y de resistencia. En ese contexto se reunieron por dos días, niños y niñas de entre 10 y 12 años para fabricar juguetes que fueron enviados a pares con sus madres presas o clandestinas. También se produjeron murales y esculturas tematizadas, al tiempo que se ensayaban modos de autogestión democrática de convivencia, como una particular forma de intervenir y analizar los hechos que los rodeaban. ; [Abstract] The pacifist tradition of international progressive Judaism, which took form in Paris in 1937 and in Argentina from 1941 onwards, remains one of the movement's most characteristic features. Through the succession of regimes in Argentina's recent history, the progressive Jewish institutions in the country continued to conduct their recreational activities for children and young people in the same spirit of solidarity and internationalism as always, based on their understanding of the social importance of childhood and of our relationships with other people and with the world around us. In 1975, the second Peronist regime was ousted from government by a paramilitary coup and Operation Condor was expanded. Nearby Chile and Uruguay were being ruled by dictatorship. Their geographical proximity and the time lag between coups in the different countries made Argentina a temporary refuge for exiles and a space for actions of resistance and solidarity. It was in this climate that boys and girls aged between 10 and 12 met for two days to make toys for children whose mothers were in prison or in hiding. They also created themed murals and sculptures, and workshopped democratic self-management ideas and techniques for a peaceful society as a way of reflecting on and participating in the events taking place around them. ; [Resumo] A tradición pacifista do movemento xudeo progresista internacional consolidado en París en 1937 e particularmente do arxentino, desde 1941, é unha marca fundacional que persiste. A alternancia entre democracias e ditaduras non foron obstáculo para que aínda con restricións, as actividades recreativas destinadas a nenas, nenos e adolescentes tivesen sempre un compoñente solidario e internacionalista, recoñecendo o potencial social da infancia e un modo particular de entender as relacións entre as persoas e tamén coa realidade. En 1975, mentres a democracia do segundo peronismo era atacada por forzas paramilitares, expandíase o Plan Cóndor. Chile e Uruguai, moi próximos territorialmente, vivían en ditadura. A proximidade xeográfica e as diferenzas dos tempos dos golpes de estado fixeron que Arxentina se convertese en refuxio de exiliados e en espazo de xeración de accións solidarias e de resistencia. Nese contexto reuníronse por dous días, nenos e nenas de entre 10 e 12 anos para fabricar xoguetes que foron enviados a pares coas súas nais presas ou clandestinas. Tamén se produciron murais e esculturas tematizadas, á vez que se ensaiaban modos de autoxestión democrática de convivencia, como unha particular forma de intervir e analizar os feitos que os rodeaban.

La tradición pacifista del movimiento judeo progresista internacional consolidado en París en 1937 y particularmente del argentino, desde 1941, es una marca fundacional que persiste. La alternancia entre democracias y dictaduras no fueron obstáculo para que aún con restricciones, las actividades recreativas destinadas a niñas, niños y adolescentes tuvieran siempre un componente solidario e internacionalista, reconociendo el potencial aporte social de la infancia y un modo particular de entender las relaciones entre personas y con la realidad. En 1975, mientras la democracia del segundo peronismo era atacada por fuerzas paramilitares, se expandía el Plan Cóndor. Chile y Uruguay, muy cercanos territorialmente, vivían en dictadura. La proximidad geográfica y las diferencias de los tiempos de los golpes de estado hicieron que Argentina se convirtiera en refugio de exiliados y en espacio de generación de acciones solidarias y de resistencia. En ese contexto se reunieron por dos días, niños y niñas de entre 10 y 12 años para fabricar juguetes que fueron enviados a pares con sus madres presas o clandestinas. También se produjeron murales y esculturas tematizadas, al tiempo que se ensayaban modos de autogestión democrática de convivencia, como una particular forma de intervenir y analizar los hechos que los rodeaban. ; The pacifist tradition of international progressive Judaism, which took form in Paris in 1937 and in Argentina from 1941 onwards, remains one of the movement's most characteristic features. Through the succession of regimes in Argentina's recent history, the progressive Jewish institutions in the country continued to conduct their recreational activities for children and young people in the same spirit of solidarity and internationalism as always, based on their understanding of the social importance of childhood and of our relationships with other people and with the world around us. In 1975, the second Peronist regime was ousted from government by a paramilitary coup and Operation Condor was expanded. Nearby Chile and Uruguay were being ruled by dictatorship. Their geographical proximity and the time lag between coups in the different countries made Argentina a temporary refuge for exiles and a space for actions of resistance and solidarity. It was in this climate that boys and girls aged between 10 and 12 met for two days to make toys for children whose mothers were in prison or in hiding. They also created themed murals and sculptures, and workshopped democratic self-management ideas and techniques for a peaceful society as a way of reflecting on and participating in the events taking place around them. ; A tradición pacifista do movemento xudeo progresista internacional consolidado en París en 1937 e particularmente do arxentino, desde 1941, é unha marca fundacional que persiste. A alternancia entre democracias e ditaduras non foron obstáculo para que aínda con restricións, as actividades recreativas destinadas a nenas, nenos e adolescentes tivesen sempre un compoñente solidario e internacionalista, recoñecendo o potencial social da infancia e un modo particular de entender as relacións entre as persoas e tamén coa realidade. En 1975, mentres a democracia do segundo peronismo era atacada por forzas paramilitares, expandíase o Plan Cóndor. Chile e Uruguai, moi próximos territorialmente, vivían en ditadura. A proximidade xeográfica e as diferenzas dos tempos dos golpes de estado fixeron que Arxentina se convertese en refuxio de exiliados e en espazo de xeración de accións solidarias e de resistencia. Nese contexto reuníronse por dous días, nenos e nenas de entre 10 e 12 anos para fabricar xoguetes que foron enviados a pares coas súas nais presas ou clandestinas. Tamén se produciron murais e esculturas tematizadas, á vez que se ensaiaban modos de autoxestión democrática de convivencia, como unha particular forma de intervir e analizar os feitos que os rodeaban. ; A tradição pacifista do movimento xudeo progresista internacional consolidado em Paris em 1937 e particularmente do argentino, desde 1941, é uma marca fundacional que persiste. A alternancia entre democracias e ditaduras não foram obstáculo para que ainda com restrições, as actividades recreativas destinadas a meninas, meninos e adolescentes tivessem sempre um componente solidário e internacionalista, reconhecendo o potencial social da infância e um modo particular de entender as relações entre pessoas e com a realidade. Em 1975, enquanto a democracia do segundo peronismo era atacada por forças paramilitares, expandia-se o Plano Cóndor. Chile e Uruguai, muito próximos territorialmente, viviam em ditadura. A proximidade geográfica e as diferenças dos tempos dos golpes de estado fizeram que Argentina se convertesse em refúgio de exilados e em espaço de geração de acções solidárias e de resistência. Nesse contexto reuniram-se por dois dias, meninos e meninas dentre 10 e 12 anos para fabricar brinquedos que foram enviados a pares com suas mães presas ou clandestinas. Também se produziram murales e esculturas tematizadas, ao mesmo tempo em que se ensayaban modos de autogestión democrática de convivência, como uma particular forma de intervir e analisar os factos que os rodeavam.

An artificial term "pagan" is used to denote someone who believes in his/her authentic religion different from Abrahamic religions: Judaism, Christianity, and Islam. There are 400–500 millions of pagans in the world. They are divided into such groups: 1) aboriginal or autochthonous cults are widespread mostly among indigenous peoples of Asia, Africa, America, Australia and Oceania, and have not only deep historical roots, but also have kept the polytheistic religious worldview of their ethnos; 2) representatives of "vernacular" paganism, which combines some elements of ancient beliefs (magic, cult of nature, cult of ancestors, fortune telling etc.) with a specific Abrahamic religion; 3) groups of supporters of healthy lifestyle and living well in the harmony with nature, pagan religions characterized by substantial syncretism with environment-oriented teachings; 4) religious denominations, which combine an autochthonous religion of its people with its current political aims. Overall paganism is one of the least aggressive religions in the world.Ukrainian pagans (Ridnovirs, rodovirs (Slavic Native Faith)) have approximately 120 communities in all regions of Ukraine. The biggest amount of them is concentrated in Vinnytska, Khmelnytska, Zaporizka, Dnipropetrovska, Poltavska, Lvivska oblasts and the city of Kyiv. There is no foreigners among all clerics-pagans, which is unusual for most Ukrainian denominations. Paganism is an indigenous religion of the Ukrainians, which stands up for the authenticity of our society and country.According to our calculations, there are more than 100 pagan sacred places in Ukraine: ancient and functional, more or less preserved and managed, attractive for tourists. Podillia, Podniprovia, the Carpathians, Pollissia are characterized by the greatest concentration of pagan sacred sites - places of worship of anthropogenic and natural origin: sanctuaries, temples, sacrificial altars, caves, cliffs, megaliths (dolmens, cromlechs, menhirs), petroglyphs, burial mounds, trees, idols, springs, pantheons etc. However, most of these places are not widely known or they are known only as natural or historical and cultural objects.In order to make those facts well known, it is necessary to organize an advertising campaign in support of this issue and to stop an adversary, biased attitude of the whole society or some representatives of separate religions towards paganism. In addition, it is important to stop destroying pagan sacred places and to turn them into touristic spots. Multiple highlights of ethnical religious and cultural significance of Ukrainian pagan sacred sites will augment already known information about them and will add religious tourists and pilgrims to the general flow of travellers. Visn. Lviv. Univ., Ser. Geogr. 2018: 52; 132–142 • DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vgg.2018.52.10179 ; Проаналізовано особливості функціонування організаторів релігійно-паломницького туризму. Висвітлено особливості язичництва в Україні як потенціалу для розвитку релігійного туризму.Штучний термін "язичник" позначає вірного своєї автентичної релігії, відмінної від аврааміч­них релігій: іудаїзму, християнства, ісламу. У світі налічується 400–500 млн язичників. Їх поділя­ють на такі групи: 1) первісні, чи автохтонні, культи – поширені переважно серед корінних народів Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії йвирізняються глибокими історичними коріннями, зберегли цілісність політеїстичного релігійного світогляду свого етносу; 2) представники "побу­тового" язичництва, що в більше чи менше поєднують окремі елементи давніх вірувань (воро­жіння, магію, культ предків, культ природи та ін.) з певною авраамічною релігією; 3) групи при­хильників здорового способу життя в гармонії з природою, для язичницьких віруваньхарактерний значний синкретизм з природоохоронними вченнями; 4) конфесії, що поєднують автохтонну релі­гію свого народу з його теперішніми політичними цілями. Загалом язичництво є однією з найменш агресивних релігій світу.Українські язичники(рідновіри, родовіри)налічують близько 150 громад у всіх регіонах України. Найбільша їхня кількістьдіє у Вінницькій, Хмельницькій, Запорізькій, Дніпропетровсь­кій, Полтавській, Львівській областях та у Києві. З понад сотні священнослужителів-язичників немає жодного іноземця, – явище не типове для більшості українських конфесій. Язичництво – корінна релігія українців, що відстоює автентичність нашого суспільства та держави.За нашими підрахунками, в Україні відомо понад 100 язичницьких святинь: діючих чи давніх, більш чи менш збережених та впорядкованих, більш чи менш атрактивних для туристів й екскур­сантів. Поділля, Подніпров'я, Карпати, Полісся мають найбільшу концентрацію язичницьких святинь – культових об'єктів антропогенно-природного та природного походження: святилищ, капищ, жертовників, требищ, печер, скель, мегалітів (дольменів, кромлехів, менгірів), петрогліфів, курганів, дерев, джерел, ідолів, пантеонів тощо. Проте більшість із цих об'єктів невідомі широ­кому загалу або відомі не як язичницькі святині, а як природні чи історико-культурні об'єкти.Для поінформованості суспільства потрібно організувати рекламно-інформаційну кампанію з цього питання. Необхідно припинити упереджене, часто вороже ставлення до язичництва представників окремих релігій, винищування язичницьких святинь і впорядкувати їх для турис­тичної доступності. Неодноразове висвітлення етнічно-релігійного та культурно-цивілізаційного значення українських язичницьких святинь підсилюватиме вже відому про них інформацію і до­даватиме до потоку мандрівників релігійних туристів та збільшуватиме кількість паломників. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2018: 52; 132–142 • DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vgg.2018.52.10179

Die in Israel geführte Debatte über die Verurteilung eines israelischen Soldaten, der im März 2016 in Hebron einen am Boden liegenden Palästinenser erschossen hatte, hat neben der ethischen auch eine identitäre Dimension. Da der Täter ein "orientalischer" Jude ist, ein sogenannter Mizrachi, steht sie im Kontext des innerjüdischen Konflikts zwischen Mizrachim und Aschkenasim, den europäischstämmigen Jüdinnen und Juden. In den letzten Jahren haben sich die Machtverhältnisse zugunsten der ursprünglich stark marginalisierten Mizrachim verschoben. Diese beanspruchen politische wie kulturelle Führung und stellen Israels "westliche" Identität in Frage. Einige von ihnen, wie die neugegründete Aktivistengruppe Tor HaZahav, fordern sogar offen die Verortung Israels im Nahen Osten, ohne allerdings zu erläutern, was dies konkret heißen soll. Der mit diesen Entwicklungen einhergehende Paradigmenwechsel bleibt somit zunächst ein innergesellschaftliches Phänomen. Außenpolitische Implikationen etwa für den Nahostkonflikt oder die Beziehungen zu Europa sind bislang nicht zu erkennen. (Autorenreferat)

The Israeli debate sparked by the manslaughter trial of an IDF soldier over an incident in Hebron in March 2016 reveals an identity dimension as well as an ethical one. The perpetrator -convicted of shooting a Palestinian assailant in the head when he was already lying motionless on the ground- was an "Oriental" Jew, a so-called Mizrahi, thus inserting the event into the context of the internal conflict between Mizrahim and Ashkenazim, the Jews of European origin. In recent years the pendulum has swung towards the originally highly marginalised Mizrahim - who now assert political and cultural leadership and challenge Israel's "Western" identity. Some of them, like the new activist group Tor HaZahav, go as far as openly describing Israel as part of the Middle East, although without elaborating what that would mean concretely. The paradigm shift associated with these developments thus remains an intra-societal phenomenon for the time being. Foreign policy implications, for example for the Israeli-Palestinian conflict or relations with Europe, are not discernible at this stage. (Autorenreferat)

The article addresses the question of what role formal constitutions play in mitigating intense conflicts over the religious character of the state. In contrast to common views in constitutional and political scholarship, it demonstrates that the ideal of liberal constitutionalism is not compatible with the political reality and types of conflicts that characterize religiously divided societies. Analyzing four processes of constitution drafting in which issues of religious law and religious identity were at the heart of the debate-India, Indonesia, Israel, and Turkey-it argues that under deep disagreement over the state's religious character, the drafters adopt either a permissive or a restrictive constitutional approach. While the former implies strategies of constitutional ambiguity, ambivalence, and avoidance in order to allow the political system greater flexibility in future decision making on religion-state relations, the latter approach uses repressive constitutional constraints designed to limit the range of possibilities available to future decision makers. The article further explores the long-term consequences of the two approaches and argues that (1) permissive constitutional arrangements, more than restrictive arrangements, are likely to promote the democratic functioning of future governments; and that (2) permissive constitutional arrangements may facilitate greater freedom of religion, but they are also likely to lead to greater restrictions on freedom from religion, compared with restrictive constitutions. (World Politics / SWP)

'Dieser Beitrag widmet sich anhand einer exemplarischen objektiv hermeneutischen Fallanalyse der Frage nach der Bedeutung von (erzwungener) Emigration im Kindes- und Jugendalter für die Identitätsentwicklung. Die Fallrekonstruktion geht hervor aus meinem Dissertationsprojekt, in dem narrative Interviews mit Frauen und Männern, die im Kindes- oder Jugendalter aus dem nationalsozialistischen Deutschland emigrieren mussten, mit dem Verfahren der objektiven Hermeneutik analysiert und hinsichtlich der Frage interpretiert wurden, welche Bedeutung das Erleben von Verfolgung und Emigration in Kindheit bzw. Jugend für die Identitätsbildung und somit für die Entwicklung von Selbst- und Weltbildern sowie insbesondere für die Entwicklung eines Habitus der Krisenbewältigung hat. Im folgenden Text soll besonders auf den letztgenannten Aspekt eingegangen werden.' (Autorenreferat)

Der Beitrag thematisiert die Lebensgeschichten von israelischen Juden, die aus dem multikulturellen Milieu Ost-Mitteleuropas stammen. Ihnen wurde in der Zeit der Nazi-Verfolgung das "Jüdischsein" unabhängig von ihrer Selbstdefinition zugeschrieben und sie leben heute in multikulturellen Mehrheitskulturen. Die Autorin unternimmt den Versuch einer prozessualen Erweiterung des Identitätskonzeps durch eine biographietheoretische Perspektive, in der der Prozeß des Gewordenseins zentral ist. Dabei kann sie an zwei Fallstudien zeigen, daß erst in der Konfrontation mit der unbekannten Kultur der Aufnahmegesellschaft die Selbstdefinition der Zugehörigkeit relevant wird. (pre)