Suchergebnisse

У статті проаналізовано матеріали дипломатичної місії данського дипломата Юста Юля (1709–1711 рр.), а саме подорожній щоденник, який, окрім опису мандрівки теренами Східної Європи, розповідає про особливості данської дипломатії в часи Великої Північної війни та специфіку міжнародних відносин на початку XVIII ст. Поява низки джерел, які написали дипломати-очевидці та співучасники знакових подій початку XVIII ст., була наслідком нових тактик у зовнішній політиці тогочасних правителів та їхніх таємних радників. Європейські дипломати, які перебували в закордонних місіях, дуже часто були в ролі шпигуна та етнографа-мемуариста водночас.В українських дослідженнях цей текст згадується нечасто, хоча містить цікаві «українські сюжети», які ще потребують ґрунтовного вивчення та контекстуалізації. Звернення до окремих сюжетів і тем, які ще не стали предметом наукових студій, є нагодою для застосування підходів історичної антропології, культурної історії загалом та культурної історії тревелогів зокрема. У цій статті зосереджено увагу на описі повсякденного життя данського посла як невідокремної частини дипломатичної місії до Росії: перебування при дворі Петра І та мандрівки теренами Російської держави, Гетьманщини і Речі Посполитої. ; At the beginning of the 18th century, Europe was a theater of war. Most of the European states were engaged in the long and large-scale military conflicts (i.e., the Spanish Heritage War and the Great Northern War). The confrontation of some European rulers and the desire to expand political influence in certain regions has led them to new ways to achieve ambitious goals. In addition to military force, they also referred to the art of diplomacy and the assistance of diplomats, who by their order often collected information about the neighboring states, which were treated both as potential allies and as opponents at the same time.The emergence of some sources written by eyewitness-diplomats and accomplices of the iconic events of the early 18th century was the result of new tactics in the foreign policy of the rulers and their secret advisers. That is why some European diplomats who were in international missions had to be in the role of a spy and an ethnographer-memoirist at the same time.In this article, we would like to focus on the materials of the diplomatic mission of the Danish diplomat Just Juel (1709–1711). Namely, we deal with the travel diary, which, in addition to the description of the journey through Eastern Europe, tells about the features of Danish diplomacy during the Great Northern War and the specifics of the international relations of the early 18th century. Particular attention is paid to Just Juel's daily life during his stay at the court of Peter the Great and trips around the PolishLithuanian Commonwealth and some Ukrainian territories.Our analysis of the diary casts a new light on the social aspects of the Danish diplomatic mission (1709–1711) and its micro-level. We show how vital was the abundance of food, convenient living conditions, life safety, transportation, leisure time for the early-modern diplomats and their diplomatic activities.

At the beginning of the 18th century, Europe was a theater of war. Most of the European states were engaged in the long and large-scale military conflicts (i.e., the Spanish Heritage War and the Great Northern War). The confrontation of some European rulers and the desire to expand political influence in certain regions has led them to new ways to achieve ambitious goals. In addition to military force, they also referred to the art of diplomacy and the assistance of diplomats, who by their order often collected information about the neighboring states, which were treated both as potential allies and as opponents at the same time.The emergence of some sources written by eyewitness-diplomats and accomplices of the iconic events of the early 18th century was the result of new tactics in the foreign policy of the rulers and their secret advisers. That is why some European diplomats who were in international missions had to be in the role of a spy and an ethnographer-memoirist at the same time.In this article, we would like to focus on the materials of the diplomatic mission of the Danish diplomat Just Juel (1709–1711). Namely, we deal with the travel diary, which, in addition to the description of the journey through Eastern Europe, tells about the features of Danish diplomacy during the Great Northern War and the specifics of the international relations of the early 18th century. Particular attention is paid to Just Juel's daily life during his stay at the court of Peter the Great and trips around the PolishLithuanian Commonwealth and some Ukrainian territories.Our analysis of the diary casts a new light on the social aspects of the Danish diplomatic mission (1709–1711) and its micro-level. We show how vital was the abundance of food, convenient living conditions, life safety, transportation, leisure time for the early-modern diplomats and their diplomatic activities. ; У статті проаналізовано матеріали дипломатичної місії данського дипломата Юста Юля (1709–1711 рр.), а саме подорожній щоденник, який, окрім опису мандрівки теренами Східної Європи, розповідає про особливості данської дипломатії в часи Великої Північної війни та специфіку міжнародних відносин на початку XVIII ст. Поява низки джерел, які написали дипломати-очевидці та співучасники знакових подій початку XVIII ст., була наслідком нових тактик у зовнішній політиці тогочасних правителів та їхніх таємних радників. Європейські дипломати, які перебували в закордонних місіях, дуже часто були в ролі шпигуна та етнографа-мемуариста водночас.В українських дослідженнях цей текст згадується нечасто, хоча містить цікаві «українські сюжети», які ще потребують ґрунтовного вивчення та контекстуалізації. Звернення до окремих сюжетів і тем, які ще не стали предметом наукових студій, є нагодою для застосування підходів історичної антропології, культурної історії загалом та культурної історії тревелогів зокрема. У цій статті зосереджено увагу на описі повсякденного життя данського посла як невідокремної частини дипломатичної місії до Росії: перебування при дворі Петра І та мандрівки теренами Російської держави, Гетьманщини і Речі Посполитої.

У статті проаналізовано матеріали дипломатичної місії данського дипломата Юста Юля (1709–1711 рр.), а саме подорожній щоденник, який, окрім опису мандрівки теренами Східної Європи, розповідає про особливості данської дипломатії в часи Великої Північної війни та специфіку міжнародних відносин на початку XVIII ст. Поява низки джерел, які написали дипломати-очевидці та співучасники знакових подій початку XVIII ст., була наслідком нових тактик у зовнішній політиці тогочасних правителів та їхніх таємних радників. Європейські дипломати, які перебували в закордонних місіях, дуже часто були в ролі шпигуна та етнографа-мемуариста водночас.В українських дослідженнях цей текст згадується нечасто, хоча містить цікаві «українські сюжети», які ще потребують ґрунтовного вивчення та контекстуалізації. Звернення до окремих сюжетів і тем, які ще не стали предметом наукових студій, є нагодою для застосування підходів історичної антропології, культурної історії загалом та культурної історії тревелогів зокрема. У цій статті зосереджено увагу на описі повсякденного життя данського посла як невідокремної частини дипломатичної місії до Росії: перебування при дворі Петра І та мандрівки теренами Російської держави, Гетьманщини і Речі Посполитої. ; At the beginning of the 18th century, Europe was a theater of war. Most of the European states were engaged in the long and large-scale military conflicts (i.e., the Spanish Heritage War and the Great Northern War). The confrontation of some European rulers and the desire to expand political influence in certain regions has led them to new ways to achieve ambitious goals. In addition to military force, they also referred to the art of diplomacy and the assistance of diplomats, who by their order often collected information about the neighboring states, which were treated both as potential allies and as opponents at the same time.The emergence of some sources written by eyewitness-diplomats and accomplices of the iconic events of the early 18th century was the result of new tactics in the foreign policy of the rulers and their secret advisers. That is why some European diplomats who were in international missions had to be in the role of a spy and an ethnographer-memoirist at the same time.In this article, we would like to focus on the materials of the diplomatic mission of the Danish diplomat Just Juel (1709–1711). Namely, we deal with the travel diary, which, in addition to the description of the journey through Eastern Europe, tells about the features of Danish diplomacy during the Great Northern War and the specifics of the international relations of the early 18th century. Particular attention is paid to Just Juel's daily life during his stay at the court of Peter the Great and trips around the PolishLithuanian Commonwealth and some Ukrainian territories.Our analysis of the diary casts a new light on the social aspects of the Danish diplomatic mission (1709–1711) and its micro-level. We show how vital was the abundance of food, convenient living conditions, life safety, transportation, leisure time for the early-modern diplomats and their diplomatic activities.

На початку XVIII століття Східною Європою подорожували численні європейські мандрівники, серед якихбули й данські дипломати. Їхні мандрівки були зумовлені участю Данії у Великій Північній війні. Зокрема, дляданського короля Фредерика IV і його радників було важливо мати більше детальної інформації про свогоросійського союзника – Петра І і його державу.Данський дипломат Юст Юль, якому випало очолювати дипломатичну місію до царського двору в 1709–1711 рр., у своєму подорожньому журналі дотримувався отриманої королівської інструкції, яка передбачалаопис «всього, що з ним трапиться» під час перебування в Росії. Окрім опису військових кампаній, численнихпридворних розваг, екстраординарної поведінки Петра І та його придворних, Юст Юль мав також змогубагато подорожувати. Таким чином, опис окремих міст російської держави займає вагоме місце в цьомуджерелі. Імовірно, що Юст Юль та його подорожній наратив разом з іншими ранньомодерними тревелогами спричинилися до появи в данському мовленні сталого виразу «місто в Росії», який функціонує й досі.Ця стаття має на меті проаналізувати подорожні нотатки данського дипломата про відвідані ним російські міста; обґрунтувати гіпотезу про вплив індивідуальних спостережень на формування стереотипнихуявлень про Російську державу ; This article deals with the concept of the periphery and its definition in the early 18th century. According to Peter Burke and his reflections in «History and Social theory», the known dichotomy «centre-periphery» (I. Wallerstein)can be employed in historical studies, not only in political or economic research. Therefore we aim to analyze thetravel diary written by the Danish ambassador Just Juel within his diplomatic mission to Muscovy (1709–1711)and outline his main impressions and conclusions on the early-modern Russian cities and other «issues» (e.g. roadinfrastructure, economy, communication systems, architecture, food market) which later contribute to the image ofRussia in the early modern epoch. This ego-narrative contains some prevailing views of Russia as the European periphery:distant, uncivilized, poorly connected with the rest of the continent, economically and politically underdevelopedcountry. Also, this travel account shapes peculiar Danish perception of the early-modern Petrine Russia and itslocation on the mental map.

На підставі аналізу положень чинного КПК України у статті розглянуто проблемні аспекти здійснення затримання уповноваженою службовою особою на підставі ст. 208 КПК України у контексті визначення та розуміння понять «безпосередньо» та «щойно» у п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України. На підставі викладеного у статті та беручи до уваги наявність складнощів у тлумаченні та розумінні понять «безпосередньо» та «щойно» при затриманні особи, підозрюваної у вчиненні злочину, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК, автор наголошує на тому, що вирішення проблеми розуміння понять «щойно» та «безпосередньо» шляхом прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідних узагальнень судової практики та інформаційних листів є вимушеним та вкрай необхідним кроком. Автором обґрунтовано та зроблено висновок про необхідність подолання прогалини у визначенні вказаних термінів шляхом законодавчого закріплення їх понять. Based on the analysis of the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine the article examines the problematic aspects of the implementation of apprehension by authorized official on the basis of Art. 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine in the context of the definition and understanding of the concepts of «immediately» and «just» in Art. 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. Based on the mentioned in the article, and considering the difficulties in the interpretation of the concepts of «immediately» and «just» in the apprehension of a person suspected of committing a crime on the basis of Art. 208 of Criminal Procedure Code of Ukraine, the author notes that the problem of the interpretation of the terms «immediately» and «just» by adopting of the corresponding generalization of judicial practice is a forced and very necessary step. Author justified and argued for the need to fill the procedural gaps in the terms of these terms by the legislative consolidation of their definitions.

The form of warfare Russia employed in Ukraine in 2014, often called the hybrid war, led to the military occupation of the Crimean peninsula and parts of the Donetsk and Luhansk regions. A pro-Russian puppet regime established over these territories have become a new political reality for the Ukrainian society, which requires a comprehensive scientific understanding and practical recommendations, including for law-making and law enforcement process. The article elaborated the basic theoretical approach to understand the phenomenon of occupation in the political science context. The historical turning points in the development of political philosophy regarding the issues of occupation: from justification to strong condemnation of the seizure of territory by military force were found. The concept of normative and pragmatic reasoning for occupation was developed. A special emphasis was placed on the correlation between the concept of state sovereignty and issues of occupation. The role of the doctrines of just war and hybrid war in the occupant activities was described. Some aspects of forming a modern model of military occupation with its inherent features were highlighted: concealment, institution building of occupation regimes, and the attempt of the occupiers to pass off these regimes as the sovereign actors with an independent international legal personality.

The article explores scientific explorations of the problem of violence in the subject field of social philosophy. It was determined that the basic theories for them were the theories of violence (Karl Kautsky, Ludwig Gumplowicz, Eugene Düring), theories of revolutionary violence (Karl Marx, Friedrich Engels, Mikhail Bakunin, Vladimir Lenin, Lev Trotsky), criticism of violence (Georges Sorel, Ernst Bloch, Walter Benjamin). The research actualizes the need to apply an interdisciplinary approach to the study of this social phenomenon using the results of scientific research in the fields of philosophy of law, philosophical anthropology, social philosophy, political and psychological sciences. Analysis of the philosophical works of this period allowed us to show the following trends. Franz Fanon suggested that violence is seen as a value for the oppressed, as a path to freedom, and therefore a cause for pride. The colonized masses intuitively feel that their liberation is realized only by force, recognizing that violence alone is an effective mean of confronting a more powerful economic and military rival. Giorgio Agamben distinguishes sovereign violence, which is realized in a state of emergency and is no longer treated as natural, it is simultaneously sacralized and desacralized. Jacques Derrida has identified two types of violence that are in a state of mutual rivalry: violence as a historical solution that appears outlawed by law and the state but does not contain decisive knowledge; and violence as decisive knowledge and a certainty of reality that is incapable of decision. Hans Magnus Enzensberger has identified a trend toward violence that is characterized by a lack of ideological motivation and a blurring of the object of the target. Philosopher Lars Svendsen views violence in ethical and political context as a manifestation of evil, as a condition of a democratic society self-preservation. Karl Schlögel showed that outbreaks of violence occurred first and foremost in societies lacking political elites that lost control of the reorganization of the public and the state as a whole, and a readiness for violence replaces fear of civil war. Wolfgang Sofsky argues that violence in various forms has existed throughout human history, it has become a kind of anthropological constant of human existence, violence and culture are interdependent. Slavoj Zizek emphasizes that the individual's assessment of the act of violence is based on the expected standard of "normal non-violent situation". In the phenomenology of violence by Michael Staudigl violence is understood as a relational phenomenon. ; У статті досліджено наукові розвідки проблеми насилля у предметному полі соціальної філософії. Визначено, що засадничими для них були теорії насилля (К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюринг), теорії революційного насилля (К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Бакунін, В. Ленін, Л. Троцький), критика насилля (Ж. Сорель, Е. Блох, В. Беньямін). У дослідженнях актуалізована необхідність застосування міждисциплінарного підходу до вивчення цього соціального феномену із використанням результатів наукових розвідок у галузях філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, політичних наук. Аналіз філософських праць цього періоду дозволив показати наступні тенденції. Ф. Фанон запропонував розглядати насилля як цінність для пригнобленого, як шлях до свободи, а відтак і привід для гордості. Колонізовані маси інтуїтивно відчувають, що їхнє звільнення реалізується лише силовими методами, усвідомлюючи, що лише насилля є ефективним засобом протистояння у боротьбі з більш могутнім економічно і військово суперником. Дж. Агамбен виокремлює суверенне насилля, яке реалізується у надзвичайному стані й уже не трактується як природне, воно відбувається одночасно сакралізація та десакралізація об'єкта його дії. Ж. Дерріда виділив два види насилля, які знаходяться у стані взаємного суперництва: насилля як історичне рішення, що постає справедливістю поза законом та державою, але воно не містить у собі вирішального знання; та насилля як вирішальне знання та визначеність дійсності, які нездатні на рішення. Г. Енценсбергер виявив тенденцію утвердження насилля, яка характеризується відсутністю ідеологічної мотивації і "розмитістю" об'єкта спрямування. філософ Л.Свендсен розглядає насилля у етико-політичному зрізі як прояв зла, як умову самозбереження демократичного суспільства. К. Шлегель показав, що спалахи насилля передусім відбулися у тих суспільствах, в яких відсутні політичні еліти, в яких втрачено контроль над реорганізацією суспільного та державного цілого, а готовність до насилля заміщає страх перед громадянською війною. В. Софський доводить, що насилля в різних формах існує протягом усієї історії людства, воно постає своєрідною антропологічною константою людського існування, насилля і культура є взаємозумовленими. Проте С. Жижек наголошує, що оцінка індивідом акту насилля здійснюється на основі передбачуваного стандарту "нормальної ненасильницької ситуації". У феноменології насилля М. Штаудіґла насилля розуміється як реляційний феномен.

У статті досліджено наукові розвідки проблеми насилля у предметному полі соціальної філософії. Визначено, що засадничими для них були теорії насилля (К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюринг), теорії революційного насилля (К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Бакунін, В. Ленін, Л. Троцький), критика насилля (Ж. Сорель, Е. Блох, В. Беньямін). У дослідженнях актуалізована необхідність застосування міждисциплінарного підходу до вивчення цього соціального феномену із використанням результатів наукових розвідок у галузях філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, політичних наук. Аналіз філософських праць цього періоду дозволив показати наступні тенденції. Ф. Фанон запропонував розглядати насилля як цінність для пригнобленого, як шлях до свободи, а відтак і привід для гордості. Колонізовані маси інтуїтивно відчувають, що їхнє звільнення реалізується лише силовими методами, усвідомлюючи, що лише насилля є ефективним засобом протистояння у боротьбі з більш могутнім економічно і військово суперником. Дж. Агамбен виокремлює суверенне насилля, яке реалізується у надзвичайному стані й уже не трактується як природне, воно відбувається одночасно сакралізація та десакралізація об'єкта його дії. Ж. Дерріда виділив два види насилля, які знаходяться у стані взаємного суперництва: насилля як історичне рішення, що постає справедливістю поза законом та державою, але воно не містить у собі вирішального знання; та насилля як вирішальне знання та визначеність дійсності, які нездатні на рішення. Г. Енценсбергер виявив тенденцію утвердження насилля, яка характеризується відсутністю ідеологічної мотивації і "розмитістю" об'єкта спрямування. філософ Л.Свендсен розглядає насилля у етико-політичному зрізі як прояв зла, як умову самозбереження демократичного суспільства. К. Шлегель показав, що спалахи насилля передусім відбулися у тих суспільствах, в яких відсутні політичні еліти, в яких втрачено контроль над реорганізацією суспільного та державного цілого, а готовність до насилля заміщає страх перед громадянською війною. В. Софський доводить, що насилля в різних формах існує протягом усієї історії людства, воно постає своєрідною антропологічною константою людського існування, насилля і культура є взаємозумовленими. Проте С. Жижек наголошує, що оцінка індивідом акту насилля здійснюється на основі передбачуваного стандарту "нормальної ненасильницької ситуації". У феноменології насилля М. Штаудіґла насилля розуміється як реляційний феномен. ; The article explores scientific explorations of the problem of violence in the subject field of social philosophy. It was determined that the basic theories for them were the theories of violence (Karl Kautsky, Ludwig Gumplowicz, Eugene Düring), theories of revolutionary violence (Karl Marx, Friedrich Engels, Mikhail Bakunin, Vladimir Lenin, Lev Trotsky), criticism of violence (Georges Sorel, Ernst Bloch, Walter Benjamin). The research actualizes the need to apply an interdisciplinary approach to the study of this social phenomenon using the results of scientific research in the fields of philosophy of law, philosophical anthropology, social philosophy, political and psychological sciences. Analysis of the philosophical works of this period allowed us to show the following trends. Franz Fanon suggested that violence is seen as a value for the oppressed, as a path to freedom, and therefore a cause for pride. The colonized masses intuitively feel that their liberation is realized only by force, recognizing that violence alone is an effective mean of confronting a more powerful economic and military rival. Giorgio Agamben distinguishes sovereign violence, which is realized in a state of emergency and is no longer treated as natural, it is simultaneously sacralized and desacralized. Jacques Derrida has identified two types of violence that are in a state of mutual rivalry: violence as a historical solution that appears outlawed by law and the state but does not contain decisive knowledge; and violence as decisive knowledge and a certainty of reality that is incapable of decision. Hans Magnus Enzensberger has identified a trend toward violence that is characterized by a lack of ideological motivation and a blurring of the object of the target. Philosopher Lars Svendsen views violence in ethical and political context as a manifestation of evil, as a condition of a democratic society self-preservation. Karl Schlögel showed that outbreaks of violence occurred first and foremost in societies lacking political elites that lost control of the reorganization of the public and the state as a whole, and a readiness for violence replaces fear of civil war. Wolfgang Sofsky argues that violence in various forms has existed throughout human history, it has become a kind of anthropological constant of human existence, violence and culture are interdependent. Slavoj Zizek emphasizes that the individual's assessment of the act of violence is based on the expected standard of "normal non-violent situation". In the phenomenology of violence by Michael Staudigl violence is understood as a relational phenomenon.

The article, based on pastoral messages and correspondence of metropolitan Andrey Sheptytsky, discusses his personal attitude to the participation of the Church in political life and the principles which, according to him, should underline any just politics. Special attention is paid to his views on the nature of Christian patriotism.

The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi). The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted. The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state. The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet». All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was ...

The article discusses some publicistical works by Tomas Masarik that have been focusing on particular topics such as just governmental principles, honest relations between citizens, worthy stainless human life etc. Key words: humanism, humanism ideal, political morality, democracy, progress, interaction. ; Проаналізовано публіцистичні твори Томаша Масарика, в яких розгляда-ються питання про справедливі принципи управління державою, про чесні стосунки між громадянами, про гідне незаплямоване життя людини тощо. Ключові слова: гуманізм, гуманістичний ідеал, політична моральність, де-мократія, прогрес, синергізм.

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed. ; У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник.

This article is devoted to the study, in particular, of development of the doctrine of spirituality in the legal space, the development of the concept of the protection of the free will of the Ukrainian citizen, the spiritual substantiation of the national legislation, the development of the directions of the formation of a just state. ; Данная статья посвящена исследованию развития доктрины духовности в правовом пространстве, разработке концепции охранысвободной воли украинского гражданина, духовному обоснованию национального законодательства, выработке направлений формирования справедливого государства. ; Ця стаття присвячена дослідженню розвитку доктрини духовності в правовому просторі, розробленню концепції охорони вільної воліукраїнського громадянина, духовному обґрунтуванню національного законодавства, виробленню напрямів формування справедливої держави.