Law N 263-IX of 31 October 2019, the Criminal Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Code) has been supplemented by Article 368-5 "Illegal Enrichment". The subjects of this crime are persons listed in paragraph 1 of Part 1 of Article 3 of the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption". Considering that the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" defines legal and organizational principles of functioning of the system of prevention of corruption in Ukraine, the content and procedure of application of preventive anti- corruption mechanisms, rules on elimination of consequences of corruption offenses, it is stated expediency of expanding the circle of subjects. Namely, based on the provisions of paragraph 2 of Art. 3 of the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption", which refers to persons "who for the purposes of this Law are equated with persons authorized to perform functions of the state or local self-government", has been proposed and to recognize these persons as the subjects of the crime, whose responsibility is provided for in Art. . 368-5 of the Criminal Code. In the case of a positive solution to this issue, it is logical to bring to the common denominator understanding of the content of the concepts: "persons authorized to perform the functions of state or local government", "person authorized to perform the functions of state" in other articles of the Criminal Code. In addition, the content of the note to Art. 368 of the Criminal Code. In particular, it made reference to Art. 368-5 of the Criminal Code. While in the note to Art. 368-5 of the Criminal Code independently resolve all issues. It is argued that when a person authorized to perform state or local government functions illegally acquires assets, then such acquisition occurs contrary to the requirements of the Civil Code of Ukraine (hereinafter - the Civil Code). And, therefore, that person, upon acquisition of the assets, cannot be their owner, as required by the Civil Code. It is proved that the application of the norm of liability for illegal enrichment, based on the above conditions, is possible by establishing in Art. 368-5 of the Criminal Code of the responsibility of a person authorized to perform the functions of the state or local self-government, not for the acquisition by it of illegally owned assets, but for the assets obtained (acquired) of unknown origin, the value of which in a certain amount exceeds its legal income. ; Проаналізовано зміст кримінально-правової заборони (ст. 368-5 Кримінального кодексу України (далі — КК) під етимологічним та юридичним кутом зору. Обгрунтовано пропозиції щодо доцільності корегування кола суб'єктів злочину та можливості притягнення особи до відповідальності за незаконне збагачення: а саме: за отримані (набуті) нею активи невідомого походження, вартість яких у визначеному законом розмірі перевищує її законні доходи.
The attention in this article is being given to trends of development of studies about the domestic penalties system doctrine and its differentiation to specific stages. On the basis of the conducted analysis the conclusion concerning the system of punishments existing in the Ukrainian legislation and the forecast concerning possible prospects of its further development is made. It is difficult to imagine modern research without reference to the nature and content of comparative and historical developments of scientists of the past. The emergence of penalties system doctrine has started at pre-revolutionary times from characterization of penalties forms, which have been provided with necessary just justification criminal law theory of tsarist period. Further theoretical development dates back to the Soviet period. Soviet criminal law system has been based on the principle of primacy of the State's interest over the person's interest, which has been implemented into main legal concepts. The formation of penalties system consistent with socialistic principles and revolutionary socioeconomic virtues happened in those times. In the same way was happening the development of criminal law doctrine embodying support to the class-based ideological approach with supervision of political interests and lean toward the socialistic views and ideological quotient of penaltiessystem concept forming. In contrast to the pre-revolutionary criminal law, which followed the path of the classical school of criminal law. Establishment process of criminal law theory in independent Ukraine started from enactment of renewed Criminal Code in 2001. Building of penalties system was holding through the prism of humanity, legality, equality and individualization of punishment principles. Modern phase of penalties system exploration is characterized by learning of internal connections of its component parts and their consistency. Specific types of penalties are being examined by both structural analyzing and interpretation. However, as result of Criminal Law reforming, elaboration of penalties system which may be considered as "complete, reasonable and bound" is still to come. ; У статті приділяється увага тенденціям розвитку вчення про систему покарань у вітчизняній кримінально-правовій доктрині з її розподілом на конкретні етапи. На основі проведеного аналізу зроблено висновок відносно існуючої в українському законодавстві системи покарань і прогноз щодо можливих перспектив її подальшого розвитку. Важко уявити сучасні дослідження без звернення до характеру та змісту порівняльно-історичних розробок вчених минулого. Зародження доктрини про систему покарань розпочалося у дореволюційні часи із характеристики видів покарань, які отримали необхідне обґрунтування в теорії кримінального права часів царизму. Подальша теоретична розробка припадає на радянський період. Радянське кримінальне законодавство було побудоване на принципі верховенства інтересів держави над інтересами особистості, який втілився у ключові юридичні категорії. В цей час відбулося становлення системи покарань, яка відповідала соціалістичним принципам і революційним соціально-економічним цінностям. Ідентичним шляхом відбувався розвиток і доктрини кримінального права, яка висловлювала підтримку класовому підходу, що виражався у підкоренні винуватості політичним інтересам, тяжіла до ідеологічного фактору формування вихідної концепції системи покарань і вчення соціологічної школи, на відміну від дореволюційного кримінального законодавства, що йшло шляхом класичної школи кримінального права. Початок процесу становлення теорії кримінального права незалежної України розпочався із прийняття нового Кримінального кодексу у 2001 році. Побудова системи покарань відбувалася крізь призму принципів гуманізму, законності, рівності, індивідуалізації покарання. Сучасний стан вивчення системи покарань характеризується як з'ясуванням внутрішніх, органічних зв'язків її складників, так і її розумінням як певної послідовності, переліку. Окремі види розглядаються не лише з позиції структурного аналізу, але й як тлумачення. Однак вироблення вчення про систему покарань як «ціле, зрозуміле, пов'язане» у зв'язку з реформуванням кримінального права ще попереду.
It has been stated that state policy in the field of construction should have a complete toolkit – a system of means for transferring decisions, tracking their implementation, adjusting plans and measures, attracting the necessary material and human resources, evaluating the implementation of the policy. There has been stated two views on the formation of methods: both methods of a separate branch of law (town planning or construction law) and methods in the field of urban planning with reference to the existing branch of law (administrative, economic, civil). It has been concluded that among the most studied methods of legal regulation inherent for different branches of law, one distinguishes imperative and dispositive methods. The imperative method is aimed at the emergence, alteration or termination of legal relations in the field of urban planning and is implemented by the system of public authorities through the enforcement which results in the issuance of a law enforcement act. Due to its provisions the subjects of these legal relations acquire specific legal rights and obligations. At the same time, the dispositive method is widely used by the subjects of administrative and legal relations in the field of urban planning. Besides, the author has focused attention on the widespread use in practice of: imperative, empowering, encouraging and recommending methods. It has been noted that there is no unambiguous position among scholars on the principles in the construction industry, in general, and the principles specific to the activities of the subjects of administrative legal relations in the field of urban planning, in particular. The author has defined the system of principles of the activity of the subjects of administrative and legal relations in the field of urban planning: a) general principles that determine the general provisions of the activity of public authorities and are based on the legal and organizational provisions of the Laws of Ukraine "On Central Executive Agencies", "On Local Self-Government", "On Local State Administrations", "On Public Service"; b) special principles to be specified in building legislation. ; Досліджено методи діяльності суб'єктів адміністративно-правових відносин у сфері містобудування. Зазначено, що державна політика у сфері будівництва повинна мати повноцінний інструментарій. Зроблено висновок, що серед найбільш досліджених методів правового регулювання, властивих різним галузям права, виокремлюють імперативний та диспозитивний. Для сфери містобудування властиве широке використання суб'єктами адміністративно-правових відносин диспозитивного методу. Акцентовано на поширеному застосуванні на практиці імперативних, уповноважувальних, заохочувальних і рекомендаційних методів. Визначено систему принципів діяльності суб'єктів адміністративно-правових відносин у сфері містобудування: а)загальні принципи; б)спеціальні принципи, які повинні бути закріплені в будівельному законодавстві. ; Исследованы методы деятельности субъектов административно-правовых отношений в сфере градостроительства. Указано, что государственная политика в сфере строительства должна иметь полноценный инструментарий. Сделан вывод, что среди наиболее исследованных методов правового регулирования, присущих различным отраслям права, определяют императивный и диспозитивный. Для сферы градостроительства свойственно широкое использование субъектами административно-правовых отношений диспозитивного метода. Акцентировано на распространённом применении на практике императивных, управомачивающих, поощрительных и рекомендательных методов. Определена система принципов деятельности субъектов административно-правовых отношений в сфере градостроительства: а) общие принципы; б) специальные принципы, которые должны быть закреплены в строительном законодательстве.
The review of the important ecological-law web-resources is submitted. The main possibilities and some nuances of work with sites of legal databases are described. It is accented on opportunities of expanded search on portals of the Verkhovna Rada of Ukraine, «Liga-Zakon» and «NAU-online» systems, in the Unified State Register of judgments. Some references on resources of the public organizations which are engaged in nature protection activities are given. The approximate subject is defined and examples of the concrete practical and individual training, based on the use of thematic web resources, are presented. Methodical value of application the Internet-technologies when studying and teaching ekological-law disciplines is estimated. ; Представлен краткий обзор важных для изучения экологического права специализированных ресурсов интернета. Описаны основные возможности и некоторые нюансы работы с сайтами правовых баз данных, предоставляемых государственными структурами и частными организациями. Акцентируется на возможностях расширенного поиска на порталах Верховной Рады Украины, систем «Лига-закон» и «НаУ-онлайн», в Едином государственном реестре судебных решений. Приведен ряд ссылок на ресурсы общественных организаций, занимающихся природоохранной деятельностью. Определена ориентировочная тематика и представлены примеры формулировки конкретных практических и индивидуальных занятий, опирающихся на использование тематических веб-ресурсов. Оценено методическое значение применения интернет — технологий при изучении и преподавании эколого-правовых дисциплин. ; Подано короткий огляд важливих для вивчення екологічного права спеціалізованих ресурсів Інтернету. Описано основні можливості та деякі нюанси роботи із сайтами правових баз даних, що надаються державними структурами і приватними організаціями. Акцентовано на можливостях розширеного пошуку на порталах Верховної Ради України, систем «Ліга-закон» та «НаУ-онлайн», у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Наведено низку посилань на ресурси громадських організацій, що займаються природоохоронною діяльністю. Окреслено орієнтовну тематику й подано приклади формулювання конкретних практичних та індивідуальних занять, що спираються на використання тематичних веб-ресурсів. Оцінено методичне значення застосування інтернет-технологій для вивчення і викладання еколого-правових дисциплін.
Ефективна протидія ухиленню від оподаткування можлива лише шляхом використання комплексу різноманітних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, застосування яких вимагає знання наявних схем і способів вчинення таких правопорушень. Обґрунтовано, що попри відсутність у диспозиції статті 212 КК України безпосередньої вказівки на спосіб умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), його слід визнавати необхідним структурним елементом кримінально-правової характеристики цього злочину. Розглянуто наукові підходи до класифікації способів умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) і з'ясовано найбільш поширені їхні види на практиці. Констатовано, що способи ухилення від оподаткування постійно вдосконалюються і видозмінюються, що унеможливлює надання повної їхньої наукової класифікації. Наведено аргументи на користь недоцільності передбачення в законі про кримінальну відповідальність вичерпного переліку способів ухилення від оподаткування.Виокремлено визначальні ознаки способу, до яких віднесено кумулятивність, заснованість на обмані та високоорганізованість. Зроблено висновок про різний вплив використовуваних способів ухилення від оподаткування на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що має враховуватися під час обрання до правопорушників найбільш дієвих заходів кримінально-правового характеру. Наголошено, що знання про способи ухилення від оподаткування дозволить усунути наявні вади в національній податковій системі та законодавстві, які створюють умови для вчинення таких суспільно небезпечних діянь, а отже, і сприятиме мінімізації ризиків посягань на розглядувану сферу. ; Effective counteraction to tax evasion is possible only through the use of a variety of measures, including criminal law ones, the application of which requires knowledge of existing schemes and ways of committing such offenses. The article substantiates that despite the lack of the direct reference to the method of deliberate tax evasion, fees (compulsory payments) in the disposition of Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine, it should be recognized as an independent structural element of the criminal law characteristics of this crime. Scientific approaches to the classification of methods of deliberate tax evasion, fees (compulsory payments) have been considered and the most common types of practices have been identified. It has been stated that the tax evasion methods are constantly being improved and modified, which makes it impossible to provide a comprehensive scientific classification of them. Arguments in favor of the inappropriateness of foreseeing a closed list of tax evasion methods in the law on criminal liability have been given.The distinctive features of the method, which include being cumulative, fraudulent and highly organized, have been distinguished. The conclusion is made about the different impact of the used methods of tax evasion on the severity of the committed criminal offense, which should be taken into account when selecting the most effective criminal law measures to the offenders. It is emphasized that knowledge of tax evasion methods will eliminate the existing deficiencies in the national tax system and legislation, which create the conditions for such socially dangerous activities, and thus help to minimize the risks of encroachment on this area.
Ефективна протидія ухиленню від оподаткування можлива лише шляхом використання комплексу різноманітних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, застосування яких вимагає знання наявних схем і способів вчинення таких правопорушень. Обґрунтовано, що попри відсутність у диспозиції статті 212 КК України безпосередньої вказівки на спосіб умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), його слід визнавати необхідним структурним елементом кримінально-правової характеристики цього злочину. Розглянуто наукові підходи до класифікації способів умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) і з'ясовано найбільш поширені їхні види на практиці. Констатовано, що способи ухилення від оподаткування постійно вдосконалюються і видозмінюються, що унеможливлює надання повної їхньої наукової класифікації. Наведено аргументи на користь недоцільності передбачення в законі про кримінальну відповідальність вичерпного переліку способів ухилення від оподаткування.Виокремлено визначальні ознаки способу, до яких віднесено кумулятивність, заснованість на обмані та високоорганізованість. Зроблено висновок про різний вплив використовуваних способів ухилення від оподаткування на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що має враховуватися під час обрання до правопорушників найбільш дієвих заходів кримінально-правового характеру. Наголошено, що знання про способи ухилення від оподаткування дозволить усунути наявні вади в національній податковій системі та законодавстві, які створюють умови для вчинення таких суспільно небезпечних діянь, а отже, і сприятиме мінімізації ризиків посягань на розглядувану сферу. ; Effective counteraction to tax evasion is possible only through the use of a variety of measures, including criminal law ones, the application of which requires knowledge of existing schemes and ways of committing such offenses. The article substantiates that despite the lack of the direct reference to the method of deliberate tax evasion, fees (compulsory payments) in the disposition of Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine, it should be recognized as an independent structural element of the criminal law characteristics of this crime. Scientific approaches to the classification of methods of deliberate tax evasion, fees (compulsory payments) have been considered and the most common types of practices have been identified. It has been stated that the tax evasion methods are constantly being improved and modified, which makes it impossible to provide a comprehensive scientific classification of them. Arguments in favor of the inappropriateness of foreseeing a closed list of tax evasion methods in the law on criminal liability have been given.The distinctive features of the method, which include being cumulative, fraudulent and highly organized, have been distinguished. The conclusion is made about the different impact of the used methods of tax evasion on the severity of the committed criminal offense, which should be taken into account when selecting the most effective criminal law measures to the offenders. It is emphasized that knowledge of tax evasion methods will eliminate the existing deficiencies in the national tax system and legislation, which create the conditions for such socially dangerous activities, and thus help to minimize the risks of encroachment on this area.
The article is devoted to the research of scientific approaches to defining the essence of fairness and its normative fixing as a category of criminal procedural law. It is found that in philosophical studies distinguish formal, substantive and procedural justice. In philosophy of law distinguishes: fairness as equality of opportunity, fairness distributive and revengeful fairness. In criminal proceedings fairness is used in such contextual meanings: as the purpose (task) of criminal proceedings, as the principle of criminal proceedings, as a subjective right to a fair trial, as a requirement to a judicial decision, as an accordance of punishment, as a requirement to the characteristic of a jury. It is substantiated that the fairness of criminal proceedings is both its purpose and its task. Fairness is that reference point, to achieve which criminal proceeding is initiated, and the task of criminal proceedings is to follow a fair procedure. It is determined that the general law principle of fairness extends to criminal procedural law, taking on its own specificity, due to the peculiarities of criminal procedural relations. Fairness is a separate and self-sufficient principle of criminal proceedings. It is established that the subject of criminal procedural regulation is the fairness of the criminal procedural form, not punishment. It is substantiated that in the criminal procedural legislation fairness is applied in the following meanings: as a moral and ethical requirement for the characteristics of a person, as a requirement of substantive law (justice of punishment appointed by a court), as a requirement to the procedural form (compliance with the fair procedure of processual actions and making procedural decisions). Fairness as a requirement to a procedural form is also multidimensional: it is the purpose (task) of criminal proceedings, the principle of criminal proceedings, and the procedural right of a person (right to a fair trial). ; Стаття присвячена дослідженню наукових підходів до визначення сутності справедливості та її нормативного закріплення як категорії кримінального процесуального права. З'ясовано, що у філософських дослідженнях виділяють формальну, змістову й процедурну справедливість. У філософії права розрізняють справедливість як рівність можливостей, справедливість розподільчу та справедливість відплатну. У кримінальному процесі справедливість уживається в таких контекстних значення: як мета (завдання) кримінального провадження, як засада кримінального провадження, як суб'єктивне право на справедливий судовий розгляд, як вимога до судового рішення, як відповідність покарання, як вимога до характеристики присяжного. Обґрунтовано, що справедливість кримінального провадження є як його метою, так і завданням. Справедливість є тим орієнтиром, задля досягнення якого розпочинається кримінальне провадження, а завданням кримінального провадження є дотримання справедливої процедури. Визначено, що загальноправовий принцип справедливості поширюється на кримінальне процесуальне право, набуваючи своєї специфіки, зумовленої особливостями кримінальних процесуальних правовідносин. Справедливість є окремою та самодостатньою засадою кримінального провадження. Установлено, що предметом кримінального процесуального регулювання є справедливість кримінальної процесуальної форми, а не покарання. Обґрунтовано, що в кримінальному процесуальному законодавстві справедливість уживається в таких значеннях: як морально-етична вимога до характеристики особи, як вимога матеріального права (справедливість покарання, що призначається судом), як вимога до процесуальної форми (дотримання справедливої процедури проведення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень). Справедливість як вимога до процесуальної форми також є багатоаспектною: є метою (завданням) кримінального провадження, засадою кримінального провадження та процесуальним правом особи (право на справедливий судовий розгляд).
The analysis of life and treacherous path of Oleksandr Sviatotskyi – a prominent contemporary Ukrainian lawyer, Doctor of Law, professor, full member (academician) of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, honored lawyer of Ukraine, director general of the oldest in Ukraine national law journal "Law of Ukraine", honorary professor at the Zaporizhzhya National University – is carried out.After graduating from the Ivan Franko State University of Lviv, he was appointed to the position of responsible secretary of the juvenile affairs commission of the Lviv City Executive Committee in 1980. From his student years, O. Sviatotskyi was attracted to scientific and pedagogical activity. During 1983–1990 he was a graduate student, assistant, senior lecturer, associate professor at the department of criminal law and process at the Law Faculty of the Ivan Franko State University of Lviv. Professor V. Kulchytskyi, who in the Soviet period formed patriotism among students, instilled in them a love of their mother tongue, Ukrainian traditions, introduced the students of the Law Faculty to such outstanding milestones of Ukrainian law, such as "The rights under which the people of Little Russia are being tried", "Extract of Little Russian rights", "Assembly of Little Russian rights", "Court and punishment in the rights of Little Russians" etc., had an important influence on O. Sviatotskyi. Professor V. Kulchytskyi was one of the few lecturers at the Law Faculty of the Lviv University who, during Soviet times, lectured and conducted seminars exclusively in Ukrainian. One of the well-known students and the followers of Professor V. Kulchytskyi was O. Sviatotskyi, who was interested in the problems of establishing and developing of the Bar in Ukraine. The research was completed in 1987, when the young scholar successfully defended his thesis for the degree of the Candidate of Law in a specialty 12.00.01 on the topic: "Establishment and Development of the Soviet Bar (Historical and Legal Aspect)". In 1990 he was awarded the scientific title of the associate professor. In 1990, he became a doctoral student at the Kyiv State University after T. Shevchenko. His research persistence and hard work allowed him to successfully defend in 1995 his thesis for the degree of the Doctor of Law in a specialty 12.00.01 on the topic: "The Bar in the Legal Mechanism for the Protection of Citizens' Rights (Historical and Legal Research)". Since 1994, O. Sviatotskyi has been at the same time engaged in the Bar, which enabled him to become a co-founder and senior partner of the Kairos Law Firm in 1995.One of the greatest achievements of O. Sviatotskyi is his highly professional work as the director general of the oldest law journal in Ukraine, "Law of Ukraine", which started in October 1995 and continues to this day.From 1996 to the present O. Sviatotskyi is a co-founder and president of the "In Yure" Publishing House". In 1997 he was awarded the academic title of professor. In 2000 he was elected an associate member of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. In 2000–2001 and 2003–2004 he was appointed Public Advisor to the Prime Ministers of Ukraine, and from 2002 to 2004 appointed as Advisor to the Minister of Transport and Communications of Ukraine, H. Kirpa. From 2001 to 2004, he held the position of Director of the Scientific Research Institute of Intellectual Property of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. In 2009, he was elected a full member (academician) of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. Since October 2014, a co-founder and president of the "All-Ukrainian Charitable Foundation for European Integration, Security and Humanitarian Projects "Revival of Ukraine". In November 2015, by the Bar Council he was appointed the chairman of the Scientific Advisory Board of the National Bar Association of Ukraine. From December 2015 to August 2017, Rector of the High Bar School of the National Bar Association of Ukraine. From June 2016 to August 2019, Adviser to the First Vice Prime Minister of Ukraine on a public basis. The main directions of scientific research are: constitutional law, organization of public authority, theory and history of state and law of Ukraine, philosophy of law, judiciary, intellectual property law, development and modern legal position of the institution of the Bar.Olexandr Dmytrovych's scientific work comprises more than 200 scientific works, among which are monographs, textbooks, manuals, scientific articles. Their topics relate to the most relevant issues of legal science, in particular: history of the state and law, philosophy, methodology, legal system, intellectual property, international public and private law, etc. Among the most important are: "The Bar: History and Modernity" (co-authored, 1997), "History of the State and Law of Ukraine: In 2 vols". (co-authored, 2000), "Intellectual Property in Ukraine: In 4 vols". (co-authored, 2002), "Intellectual Property Law" (co-authored, 2002), "International Commercial Arbitration in Ukraine: Theory and Law" (co-authored, 2007), "Intellectual Property Law: Academic Course" (co-authored, 2007), "The Encyclopedic Reference Book of the Future Barrister" (co-authored, 2009), "Power in Ukraine: Ways to Effectiveness" (co-authored, 2010), "The Great Encyclopedic Legal Dictionary" (co-authored, 2012), "Qualifying (Bar) Examination in 17 Books" (co-authored, 2017) and others.O. Sviatotskyi is actively involved in public life. He is a member of the Scientific Advisory Councils of the Supreme Economic Court of Ukraine; the High Specialized Court of Ukraine for Civil and Criminal Cases; Board of Publishers of Additions to the "Law of Ukraine" journal – "Student Law Journal", "Pravobukvaryk" collection; editorial boards of the "Collection of International Treaties of Ukraine", the law journal for students "Alphabet of Law", the scientific and practical professional journal "European Law"; editorial boards of the scientific and practical professional journal "International Law", scientific and practical journal "Judicial Practice"; the Scientific Council of the journal "Rehabilitation and Bankruptcy"; editorial boards of the journals "Bulletin of the National Academy of the Prosecutor's Office", "Civil Justice. Case Law in Civil Cases", "Administrative Justice. Case Law in Administrative Cases", "Criminal Justice. Case Law in Criminal Cases ", "Economic Litigation. Case Law in Economic Litigation"; editorial boards of the journals "Journal of Civil and Criminal Justice", "Bulletin of Economic Litigation"; All-Ukrainian Interagency Coordination and Methodological Council for Legal Education of the Population; the Scientific Council for Coordination of Fundamental Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine; as well as a scientific editor of the supplement to the Law of Ukraine journal – the collection of the "European Court of Human Rights. Case Law". His appointment as a member of the aforementioned reputable institutions was an appreciation of his high professionalism, versatility and principality as a distinguished legal scholar and practitioner.Olexandr Dmytrovych's scientific, pedagogical and professional achievements are highly appreciated by the state and his colleagues. Professor O. Sviatotskyi has numerous state and departmental awards: Honored Lawyer of Ukraine (1997), Orders of Merit of III, II, and I degrees (2002, 2007, 2018), Honorary Diploma of the Cabinet of Ministers of Ukraine (2003), Certificate of Honor Of the Verkhovna Rada of Ukraine (2004), Acknowledgment from the Prosecutor General of Ukraine (2012), Honorary Distinction of the Constitutional Court of Ukraine (2012), Honorary Distinction of the Supreme Economic Court of Ukraine (2012), Medal for Merit in Advocacy Development (2012), Honorary Distinction of Odessa National Law Academy of the II degree (2012), Honorary Diploma of the Secretariat of the National Union of Journalists of Ukraine (2012), Diploma of the Kyiv Research Institute of Forensic Expertise of the Ministry of Justice of Ukraine (2012), insignia "Honorary Distinction of the Ukrainian Section of the International Police Association" (2015), laureate of the Yaroslav the Wise Award and others.Professor O. Sviatotskyi's greatest achievement of his tireless work for the affirmation of Ukraine's state independence in recent years, is the publication of the following photo albums on his initiative and the most active participation: "Maidan – the Revolution of Dignity. 2013–2014", in Ukrainian; "Neither Glory nor Freedom of Ukraine is Dead Yet!", in Ukrainian; "Belovezha Accords of December 8, 1991. The Point of No Return", in Ukrainian; "Belovezha Accords of December 8, 1991. The Point of No Return", in English; "For Ukraine, for Its Fate, for Honor and Freedom, for the People!", in Ukrainian; "For Ukraine, for Its Fate, for Honor and Freedom, for the People!", in English; "The Governments of Ukraine. Towards the Restoration and Establishment of Statehood", in Ukrainian; "The Governments of Ukraine. Towards the Restoration and Establishment of Statehood", in English; "Reader" by Markian Shashkevych; "The Ukrainian Insurgent Army" (75th Anniversary); "Ukrainian Statehood: Origins, Stages of Formation and Development". ; Проаналізовано життєвий і творчий шлях Олександра Дмитровича Святоцького – визначного сучасного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, дійсного члена (академіка) Національної академії правових наук України, заслуженого юриста України, генерального директора найстарішого в Україні загальнонаціонального юридичного журналу «Право України», почесного професора Запорізького національного університету.З'ясовано, що після закінчення Львівського державного університету імені Івана Франка за скеруванням з 1980 року працював відповідальним секретарем комісії у справах неповнолітніх Львівського міськвиконкому. Зі студентських років О. Д. Святоцького приваблювала науково-педагогічна діяльність. Упродовж 1983–1990 років – аспірант, асистент, старший викладач, доцент кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Важливий вплив на О. Д. Святоцького мав професор В. С. Кульчицький, який ще у радянський період, формував у студентів патріотизм, прищеплював їм любов до рідної мови, до українських традицій, знайомив студентів юридичного факультету з такими видатними пам'ятками українського права, як «Права, за якими судиться малоросійський народ», «Екстракт малоросійських прав», «Зібрання малоросійських прав», «Суд і розправа в правах малоросійських» та ін. Професор В. С. Кульчицький був одним із небагатьох викладачів на юридичному факультеті Львівського університету, які у часи радянської влади читали лекції і проводили семінарські заняття винятково українською мовою. Одним із відомих учнів і послідовників професора В. С. Кульчицького був О. Д. Святоцький, якого цікавили проблеми становлення і розвитку адвокатури в Україні. Наукове дослідження було завершено 1987 року, коли молодий учений успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 на тему: "Заснування і розвиток радянської адвокатури (історико-правовий аспект)". У 1990 році йому присвоєно вчене звання доцента, цього ж року він став докторантом юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Дослідницька наполегливість і працьовитість допомогли йому у 1995 році успішно захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 на тему: "Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (історико-правове дослідження)". З 1994 року О. Д. Святоцький паралельно займався адвокатською діяльністю, що дало йому можливість у 1995 році стати співзасновником і старшим партнером Адвокатського об'єднання "Адвокатська компанія «Кайрос»".Одним із найбільших досягнень О. Д. Святоцького є його високопрофесійна діяльність на посаді генерального директора найстарішого в Україні юридичного журналу "Право України", яка розпочалася з жовтня 1995 року й успішно триває до сьогодні.Від 1996 року і до сьогодні О. Д. Святоцький є співзасновником і президентом ТОВ "Видавничий Дім «Ін Юре»". У 1997 році йому присвоєно вчене звання професора, у 2000 році обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України. У 2000–2001 та 2003–2004 роках його призначено Радником Прем'єр-міністрів України на громадських засадах. З 2002 до 2004 року працював радником Міністра транспорту і зв'язку України Г. М. Кірпи. З 2001 до 2004 року займав посаду директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України. У 2009 році обраний дійсним членом (академіком) Національної академії правових наук України. З жовтня 2014 року співзасновник і президент Благодійної організації «Всеукраїнський благодійний фонд європейської інтеграції, безпеки і гуманітарних проектів "Відродження України". У листопаді 2015 року Радою адвокатів України призначений головою Науково-консультативної ради при Національній асоціації адвокатів України. З грудня 2015 року до серпня 2017 року ректор Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України. З червня 2016 року до серпня 2019 року радник Першого віце-прем'єр-міністра України на громадських засадах. Основні напрями наукових досліджень: конституційне право, організація публічної влади, теорія та історія держави і права України, філософія права, судоустрій, право інтелектуальної власності, розвиток та сучасне правове положення інституту адвокатури.
Рассмотрены проблемы оформления и использования результатов прокурорской проверки соблюдения законов при исполнении уголовных наказаний в виде общественных и исправительных работ. Определены требования к справке, составляемой по результатам прокурорской проверки. Проанализироваы акты прокурорского реагирования, которые вносятся с целью устранения выявленных во время проверки нарушений закона. Выявлены пробелы и недостатки в их законодательном регулировании и практической реализации, предоставлены предложения по их устранению ; Рroblems of registration and use of results of public prosecutor's check of observance of laws at execution of criminal punishments in the form of public and corrective works are considered. Requirements to the reference made by results of public prosecutor's check are defined. Acts of public prosecutor's reaction which are brought for the purpose of elimination of the violations of the law revealed during check are investigated. Gaps and shortcomings of their legislative regulation and practical realization are revealed, offers on their elimination are provided ; Розглянуто проблеми оформлення та використання результатів прокурорської перевірки додержання законів при виконанні кримінальних покарань у виді громадських та виправних робіт. Визначено вимоги до довідки, яка складається за результатами прокурорської перевірки. Проаналізовано акти прокурорського реагування, які вносяться з метою усунення виявлених під час перевірки порушень закону. Виявлено прогалини та недоліки в їх законодавчому регулюванні й практичній реалізації, надано пропозиції щодо їх усунення
Рассмотрены проблемы оформления и использования результатов прокурорской проверки соблюдения законов при исполнении уголовных наказаний в виде общественных и исправительных работ. Определены требования к справке, составляемой по результатам прокурорской проверки. Проанализироваы акты прокурорского реагирования, которые вносятся с целью устранения выявленных во время проверки нарушений закона. Выявлены пробелы и недостатки в их законодательном регулировании и практической реализации, предоставлены предложения по их устранению ; Рroblems of registration and use of results of public prosecutor's check of observance of laws at execution of criminal punishments in the form of public and corrective works are considered. Requirements to the reference made by results of public prosecutor's check are defined. Acts of public prosecutor's reaction which are brought for the purpose of elimination of the violations of the law revealed during check are investigated. Gaps and shortcomings of their legislative regulation and practical realization are revealed, offers on their elimination are provided ; Розглянуто проблеми оформлення та використання результатів прокурорської перевірки додержання законів при виконанні кримінальних покарань у виді громадських та виправних робіт. Визначено вимоги до довідки, яка складається за результатами прокурорської перевірки. Проаналізовано акти прокурорського реагування, які вносяться з метою усунення виявлених під час перевірки порушень закону. Виявлено прогалини та недоліки в їх законодавчому регулюванні й практичній реалізації, надано пропозиції щодо їх усунення
Рассмотрены проблемы оформления и использования результатов прокурорской проверки соблюдения законов при исполнении уголовных наказаний в виде общественных и исправительных работ. Определены требования к справке, составляемой по результатам прокурорской проверки. Проанализироваы акты прокурорского реагирования, которые вносятся с целью устранения выявленных во время проверки нарушений закона. Выявлены пробелы и недостатки в их законодательном регулировании и практической реализации, предоставлены предложения по их устранению ; Рroblems of registration and use of results of public prosecutor's check of observance of laws at execution of criminal punishments in the form of public and corrective works are considered. Requirements to the reference made by results of public prosecutor's check are defined. Acts of public prosecutor's reaction which are brought for the purpose of elimination of the violations of the law revealed during check are investigated. Gaps and shortcomings of their legislative regulation and practical realization are revealed, offers on their elimination are provided ; Розглянуто проблеми оформлення та використання результатів прокурорської перевірки додержання законів при виконанні кримінальних покарань у виді громадських та виправних робіт. Визначено вимоги до довідки, яка складається за результатами прокурорської перевірки. Проаналізовано акти прокурорського реагування, які вносяться з метою усунення виявлених під час перевірки порушень закону. Виявлено прогалини та недоліки в їх законодавчому регулюванні й практичній реалізації, надано пропозиції щодо їх усунення
Guyvan P. D. THEORETICAL FUNDAMENTALS OF LIMITATION IN TIME OF PROTECTIVE CAPACITYOF SUBJECTIVE LAWThis article is devoted to the study of a topical scientific question about the duration of subjective substantivecivil law and the timing of its implementation. Since today in civil doctrine the thesis that the expirationof the statute of limitations does not entail the termination of the substantive legal relationship is indisputable,the problem of termination of legal obligation and the corresponding subjective law, which constitute the contentof the legal relationship under the general rule of Chapter 50 CC. It is established that after the expirationof the statute of limitations the substantive law cannot be enforced, but it, without ceasing in content, acquiresthe so-called "natural" nature. But in such circumstances, the question arises: how long will there be a securityobligation that constitutes the content of such a relationship? After all, the eternal existence of a long-standingobligation, which, moreover, can not be enforced, does not contribute to legal certainty and the revival of business.Therefore, a serious analysis of the theoretical positions of scientists who defended the theory of the terminationof the existence of substantive law with the loss of this right of its essential characteristics – the possibility of forcedimplementation. At the same time, we departed from the essentially incorrect thesis about the connection betweenthe period of existence of the subjective substantive law and the duration of the statute of limitations and meticulouslyassessed the conclusions about the inexpediency of the eternal existence of the unsecured right. It is proved thatthe normative or contractual prescription of the protection law, which has lost its coercive capacity, will undoubtedlybe in the interests of both the society as a whole and the believer himself. It is concluded that at the legislative levelit is necessary to define some other socially acceptable point of reference, according to which the social interest inthe existence of the most ancient subjective right is completely lost. It is proposed to indicate such a period of fiveyears after the expiration of the statute of limitations for the relevant requirements. The fact that the maximumduration of an old subjective right must be established, in our opinion, is obvious. This will contribute to boththe certainty of material turnover and the stabilization of the relationship itself. ; Стаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про тривалість суб'єктивного матеріальногоцивільного права й строки його здійснення. Позаяк нині в цивілістичній доктрині безспірною видається теза,за якою сплив позовної давності не тягне припинення матеріального правовідношення, вивчено проблему припи-нення юридичного обов'язку й відповідного суб'єктивного права, що становлять зміст правовідношення за загаль-ним правилом глави 50 Цивільного кодексу. Установлено, що після закінчення перебігу позовної давності мате-ріальне право не може бути примусово здійснене, але воно, не припиняючись за змістом, набуває так званого«натурального» характеру. Однак за таких обставин виникає питання: скільки часу буде існувати охоронно-пра-вове зобов'язання, що становить зміст подібного відношення? Адже вічне існування задавненого обов'язку, якийтим більше не можна виконати в примусовому порядку, не сприяє правовій визначеності й пожвавленню діло-вого обороту. Тож у роботі проведений серйозний аналіз теоретичних положень учених, які обстоювали теоріюпро припинення існування матеріального права з втратою цим правом суттєвої його характеристики – можливостіпримусової реалізації. Водночас ми відійшли від невірної по суті тези про пов'язаність періоду існування суб'єк-тивного матеріального права з тривалістю позовної давності й прискіпливо оцінили висновки про недоцільністьвічного існування незабезпеченого позовним захистом права. Доведено, що нормативне чи договірне задавнен-ня охоронного права, що втратило примусову здатність, безперечно, буде відповідати інтересам як суспільствав цілому, так і самого вірителя. Зроблено висновок, що на законодавчому рівні слід визначити якусь іншу суспіль-но прийнятну точку зворотного відліку, за якою вже повністю втрачається соціальний інтерес до існування само-го задавненого суб'єктивного права. Пропонується таким строком вказати п'ять років після закінчення перебігупозовної давності за відповідними вимогами. Факт, що максимальна тривалість задавненого суб'єктивного правамусить бути встановлена, на наше переконання, очевидний. Це сприятиме як визначеності матеріального оборо-ту, так і стабілізації самих відносин.
The article deals with general theoretical issues of ensuring judicial review of a disciplinary decision taken in respect of a judge by a primary disciplinary authority. The research starts with the analysis of the international-law approaches to the question of judicial review of such decisions, including the recommendations and opinions of the Council of Europe bodies, as well as the relevant case-law of the European Court of Human Rights. It then moves on to explore domestic experience of Western European countries and the USA which provide for a judicial review of decisions in disciplinary cases against judges. With reference to this empirical material the research offers conceptual and methodological analysis developing ways of determining the scope and standards of judicial review in such categories of cases. In that regard it is first of all suggested that, despite the diversity of judicial discipline systems, the scope of judicial review of a disciplinary decision should extend to questions of law (both substantive and procedural), fact and discretion. What actually varies is the depth of review or, more precisely, the standards of review and the corresponding level of deference which must be demonstrated to the primary disciplinary authority.It is further suggested that there are several factors which have influence on the formation of the standards of review. Those factors essentially predetermine the functional interaction between the primary law-enforcement body and the controlling judicial authority. The first factor is institutional one which implies considerations of the legal status of the primary decision-making body in domestic law. The second factor is a procedural one which underlines the importance of inquiring into the nature of the proceedings before the first-instance authority. Notably, the relevant questions for this inquiry would be whether the procedure effectively ensures the due process rights and safeguards for general fairness of the proceedings, including the right to full hearing and defence for the judge concerned, and what standards of proof are applied in such proceedings. Finally, the third factor is that of expertise. It refers to the knowledge and experience which the specialised bodies possess and to the fact that the legislator may implicitly or explicitly recognise the principal role of the primary decision-maker in interpreting and applying law in the specialised area.In addition to the issues of scope and standard of review, it is important to bear in mind that the reviewing court should be provided with the competence to apply an adequate remedial measures. The controlling judicial authority should be able to effectively eliminate the identified shortcomings in the proceedings before the first-instance authority. The minimum powers should include the capacity for repealing the decision subject to review. However, this may not be enough, since the significant negative consequences of the original decision may not be eliminated in such an easy way. For the effective protection of the rights at issue, it may be important for the reviewing court to take other remedial measures. The legitimacy and necessity for applying particular remedial action should be established by taking into account the institutional, procedural and expert factors mentioned above. ; Розглянуто загальнотеоретичні питання забезпечення судового перегляду рішення первинного органу правозастосування, ухваленого у дисциплінарній справі щодо судді. Проаналізовано міжнародно-правові підходи до проблеми судового перегляду таких рішень, у тому числі рекомендації та висновки органів Ради Європи, а також відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Розглянуто досвід західноєвропейських країн, які забезпечують судову процедуру перегляду рішень дисциплінарного органу щодо суддів, а також вивчено підходи до вирішення цієї проблеми у юрисдикціях США. На основі концептуально-методологічного аналізу запропоновано шляхи визначення обсягу та стандарту судового перегляду у таких категоріях справ. З'ясовано, які сфери повинен охоплювати судовий перегляд, щоби забезпечувати належний обсяг перевірки первинного рішення. Виділено чинники, які впливають на формування стандартів перегляду з огляду на особливості провадження в первинному органі правозастосування. Охарактеризовано зміст правозахисних повноважень суду, який виконує контрольну функцію, а також загальноправові умови, що визначають допустимий обсяг застосування таких повноважень.
Legal terminology is a natural component of national terminology. All the requirements for a particular term and the system of terms as a whole are expatiated upon it. However, a significant number of terms of the Ukrainian law does not meet the general requirements and standards. This condition is caused by a wide range of reasons: language and extra-linguistic, ordinary and political, historical and modern.The article presents terminology of legislative acts that regulate or will regulate the use of languages in our country; the effective legislation acts of Ukraine and international organizations, judiciary reference literature, language bills registered in the Verkhovna Rada of Ukraine were the basis for this work.The significant for language legislation terms were used for analysis: national language, official language, minority language, indigenous minorities language, the standard of national language, ethnic language, the language of the indigenous population. The quality of the legislation acts and the full implementation of the law depends on the perfection of these terms.However, language and legal terminology is noted by lack of proper regulation and imperfection – the mentioned word-combinations are used in a variety of meanings and matchings: they are identified and synonymized, opposed, some of them are extra for laws in general. Furthermore, some of the analyzed word-expressions can not be described as terms in a full sense of the word - there is no definition, the term does not correspond to reality.Conclusion: The terminology base of the language legislation needs significant revision.Key words: national language, ethnic language, minority language, the language of the indigenous population, indigenous minorities language, official language, regional language, the standard of national langue. ; Проаналізовано стан української термінології, пов'язаної із правовою регламентацією статусу мов в Україні. В основу покладено терміни чинного законодавства, використані в законопроектах, зареєстрованих у Верховній раді України. Аналіз кожного терміна окремо й у взаємозв'язку з іншими свідчить про їхню невідповідність термінологічним нормам і відповідно неспроможність виконувати свої функції у законодавчих актах.Ключові слова: державна мова, етнічна мова, міноритарна мова, мова корінного населення, мова національних меншин, офіційна мова, регіональна мова, стандарт державної мови.
The article offers an insight into the life of Marceli Chlamtacz (1865-1947), one of the Lviv-based Roman law scholars living at the turn of the 19th and 20th century. In addition to being a professor of Roman law at the University of Lviv, Chlamtacz was also a deputy-mayor for the city, as well as a councillor on the Lviv City Council. Despite his above-average activity combining two strands, he has attracted not nearly as much attention in literature as his fellow faculty members, including Leon Piniński and Ignacy Koschembahr-Łyskowski. The article features a brief outline of the scholar's biography, covering his major scholarly and political accomplishments. Also discussed are the most important events in the life of Marceli Chlamtacz, including his scholarship in Vienna, the award of venia docendi, and the conferral of professorship. Next, the article covers his relations with the academia, and presents his most important publications, as well as the corresponding reviews. I demonstrate that Roman law was the key area of scholarly interests of Marceli Chlamtacz and stress that the scholar well aware that the study of classical Roman law, without an extensive reference to contemporary law, would not make it possible to make a full use of the achievements of the science of Roman law. It is beyond any doubt that Chlamtacz made a significant contribution to the development of this discipline, even though his scholarly potential was not fully utilized and he is unfairly marginalized today. The article furthermore presents hypotheses as to why Chlamtacz was overshadowed by his fellow scholars. The reason why he somehow stayed in the background is certainly not the quality of his scholarly output, which corresponded to the style of his times. Esteemed in the community, Chlamtacz was keen to play an active part in the discussions therein. Instead, his being overshadowed was largely due to his involvement with local government during the World War II, which not only affected how his previous social activity was perceived but may also have left a mark on his prestige as a scholar.The above brief biography of the Lviv-based scholar, offering an insight into all fields of his activity, shows that Marceli Chlamtacz was, without a doubt, a multidimensional and extraordinary person, and Roman law was the key area of his scholarly interests. ; Висвітлено основні віхи життєвого шляху Марцелія Хлямтача (1865–1947) – одного з львівських дослідників римського права, який жив і працював на зламі ХІХ–ХХ століть. Працюючи професором римського права у Львівському університеті, М. Хлямтач був також заступником міського голови Львова і депутатом Львівської міської ради. Попри значну активність у кількох напрямах діяльності, він привернув не так багато уваги в літературі, як його колеги-викладачі, зокрема Леон Пініньський та Ігнацій Кошембар-Лисковський. У статті представлено короткий нарис біографії вченого, який висвітлює його основні наукові та політичні досягнення.Окреслено найважливіші події в житті Марцелія Хлямтача, зокрема його стипендію у Відні, присудження venia docendi та присвоєння звання професора. Значну увагу присвячено захисту дисертаційних праць М. Хлямтача та їх оцінці тодішніми провідними вченими (Л. П'єнтаком, Л. Пініньським, Ф. Цоллем та ін.). Проаналізовано його відносини з науковими колами та представлено найважливіші публікації, а також відповідні огляди.Показано, що римське право було основною сферою наукових інтересів Марцелія Хлямтача. Вчений добре усвідомлював, що вивчення класичного римського права без відповідних зв'язків і паралелей зі сучасним правом не дасть змоги повною мірою використовувати здобутки римської юриспруденції. Саме тому в його працях наявні чисельні порівняння інститутів римського права з тогочасним німецьким, австрійським і польським правом. Завдяки цим ґрунтовним дослідженням М. Хлямтач зробив вагомий внесок у розвиток юридичної науки.Можна припустити, що його науковий потенціал не був цілком реалізованим у зв'язку з тим, що він виконував великий масив адміністративної роботи в органах місцевого самоврядування Львова, однак станом на сьогодні він невиправдано маргіналізований. У статті також викладено гіпотези щодо того, що постать М. Хлямтача як знавця римського права було витіснено на другий план порівняно з його колегами з Львівського університету. Захищаючи інтереси громади, М. Хлямтач брав активну участь у громадському житті та в наукових дискусіях. Натомість применшення уваги до його постаті значною мірою було пов'язане з причетністю вченого до діяльності органів місцевого самоврядування під час Другої світової війни, що не тільки вплинуло на те, як сприймалася його попередня суспільна діяльність, але й залишило певний слід на науковій репутації.Наведено коротку біографію львівського вченого, яка пропонує розуміння всіх сфер його діяльності, показує, що Марцелій Хлямтач був, без сумніву, багатовимірною та надзвичайною постаттю, а римське право становить центральний об'єкт його наукової спадщини.
