Suchergebnisse

The place and international position of Lebanon in the world political arena today is changing and transforming under the influence of globalization. Thus, this is not deprive, but changes the vector on the international arena and does not exclude the already acquired conservative character. Prime Minister Tamam Salam, who is the executive of the President of the Republic of Lebanon, is reforming and liberalizing the law and changing the vector of foreign policy. He doing this without leaving the traditions and religious views, also without rejecting the conservative nature of foreign and domestic policies. Although Lebanon is part of the League of Arab States, which is accused of non-democracies, it has a democratic regime for a long time. Balancing the policy of the Lebanese Republic between conservatism, traditionalism, democracy and liberalization makes Lebanon a great country for analysis, since it provides an opportunity to reflect the coexistence of democracy with the stereotyped vision of the "Islamic world". ; Місце та міжнародне становище Лівану на світовій політичній арені на сьогоднішній день змінюється та трансформується під впливом глобалізації. Прем'єр-міністр Тамам Салям, він ж виконувач обов'язків Президента Ліванської Республіки, здійснює реформи та лібералізацію законодавства й змінює вектор зовнішньої політики, не відходячи від традицій та релігійних поглядів, а також не відмовляючись від консервативного характеру зовнішньої та внутрішньої політик. Хоча Ліван і входить до Ліги Арабських Держав, яку звинувачують у недемократичності, проте тривалий час у Лівані панує демократичний режим. Балансування політики Ліванської республіки між консерватизмом й традиціоналізмом та демократією й лібералізацією робить Ліван чудовою країною для аналізу, оскільки дає можливість відобразити співіснування демократії зі стереотипним баченням "ісламського світу". Методологічною основою роботи став синтез системного, структурно-функціонального та компаративістського методу, в рамках системно-структурного підходу. Cистемно-структурний підхід надає можливість дослідити складний структурний контекст, який частково визначає можливості або перепони для реалізації зовнішньої політики, а також прослідкувати динаміку її змін. Структурно-функціональний метод надає змогу дослідити специфіку внутрішнього устрою політичних режимів та можливостей політичних інститутів впливати на формування та реалізацію зовнішньої політики. Застосування методу аналізу документів дозволило дослідити нормативно-правову базу формування зовнішньої політики Лівану. Наукова новизна полягає у визначенні вектору трансформації зовнішньополітичного курсу Лівану 2011–2017 рр.

The main purpose of the paper is to study the diplomatic initiatives of the administration of George W. Bush. on the crisis settlement of the US-Iran relationship in the context of talks on the release of American hostages in Lebanon. The author traces the evolution of the political steps of George W. Bush. on improving relations with the Islamic Republic of Iran and the gradual evolution of US foreign policy towards passive deterrence of Tehran. The article analyzes the policies of Iranian President H. Rafsanjani for Iran's withdrawal from international isolation, which is considered as a factor affecting bilateral relations between Washington and Tehran.George W. Bush became the third US president whose relations with Tehran were characterized by tensions due to the seizure of hostages. Hezbollah began to capture Americans in 1982, and many hostages had been captive since then, including Lt. Col. W. Higgins, who was captured in 1981 while serving in Lebanon at the United Nations and was killed in 1989. This stage in the history of bilateral relations has become a significant obstacle to the establishment of political ties between Washington and Tehran.In August 1990, the balance of power in the Persian Gulf changed dramatically when Iraq invaded Kuwait and the United States began re-deploying troops and military equipment to the Middle East, which began to bother Iran. The author analyzes changes in Iran's behavior and reveals its influence on terrorist organization Hezbollah.Bilateral cooperation between Washington and Tehran during the period of the presidency of George W. Bush and H. Rafsanjani demonstrates cautious counter-steps by both sides, which clearly highlights the distrust between the two countries and their leadership. It also shows the fact that each country was dealing with internal political struggle and external constraints, trying to cope with the challenges.Rejecting the idea of establishing contact with the leadership of Tehran, the administration has lost the opportunity to improve US-Iranian relations in the future. Other challenges facing the US in international affairs were the fall of communism, the crisis in China and the Gulf War. They have contributed to the US transition in relations with Iran on the passive containment of the Islamic Republic. Washington eventually practically ignored Tehran. ; Основною метою роботи є дослідження дипломатичних ініціатив адміністрації Дж. Буша-ст. щодо врегулювання кризи взаємин США з Іраном у контексті перемовин щодо звільнення американських заручників у Лівані. Автор простежує еволюцію політичних кроків Дж. Буша-ст. щодо поліпшення відносин з Ісламською Республікою Іран та поступову еволюцію американської зовнішньої політики до пасивного стримування Тегерану. У статті проведено аналіз політики іранського президента Х. Рафсанджані щодо виведення Ірану з міжнародної ізоляції, що розглядається як фактор впливу на двосторонні відносини Вашингтону та Тегерану.Дж. Буш став третім президентом США, чиї відносини з Тегераном характеризувались напруженістю через захоплення заручників. Хезболла почала захоплення американців в 1982 р., і багато заручників страждали в неволі з того часу, зокрема підполковник В. Хіггінс, який був захоплений у 1981 р. під час служби в Лівані у Організації Об'єднаних Націй і був убитий в 1989 р. Цей етап в історії двосторонніх відносин став значною перепоною до налагодження зав'язків Вашингтону з Тегераном.У серпні 1990 р. баланс сил у Перській затоці різко змінився, коли Ірак вторгся в Кувейт і Сполучені Штати почали передислоковувати війська і військову техніку на Середній Схід, що почало дуже турбувати Іран. Автор аналізує зміни у поведінці Ірану та розкриває його вплив на діяльність терористичної організації Хезболла.Двостороння співпраця Вашингтону з Тегераном за період президенства Дж. Буша та Х. Рафсанджані демонструє обережні зустрічні кроки обох сторін, що чітко підкреслює недовіру між двома країнами та їх керівництва. Це також показує той факт, що кожна країна мала справу зі внутрішньополітичною боротьбою і зовнішніми обмеженнями, намагаючись впоратися з викликами.Відкинувши ідею налагодження контакту з керівництвом Тегерану, адміністрація втратила можливість покращити американо-іранські відносини надалі. Інші виклики перед США у міжнародних відносинах – падіння комунізму, криза в Китаї і війни в Перській затоці – сприяли переходу США у відносинах з Іраном на пасивне стримування Ісламської республіки. Вашингтон в кінцевому підсумку практично ігнорував Тегеран.

The main purpose of the paper is to study the diplomatic initiatives of the administration of George W. Bush. on the crisis settlement of the US-Iran relationship in the context of talks on the release of American hostages in Lebanon. The author traces the evolution of the political steps of George W. Bush. on improving relations with the Islamic Republic of Iran and the gradual evolution of US foreign policy towards passive deterrence of Tehran. The article analyzes the policies of Iranian President H. Rafsanjani for Iran's withdrawal from international isolation, which is considered as a factor affecting bilateral relations between Washington and Tehran.George W. Bush became the third US president whose relations with Tehran were characterized by tensions due to the seizure of hostages. Hezbollah began to capture Americans in 1982, and many hostages had been captive since then, including Lt. Col. W. Higgins, who was captured in 1981 while serving in Lebanon at the United Nations and was killed in 1989. This stage in the history of bilateral relations has become a significant obstacle to the establishment of political ties between Washington and Tehran.In August 1990, the balance of power in the Persian Gulf changed dramatically when Iraq invaded Kuwait and the United States began re-deploying troops and military equipment to the Middle East, which began to bother Iran. The author analyzes changes in Iran's behavior and reveals its influence on terrorist organization Hezbollah.Bilateral cooperation between Washington and Tehran during the period of the presidency of George W. Bush and H. Rafsanjani demonstrates cautious counter-steps by both sides, which clearly highlights the distrust between the two countries and their leadership. It also shows the fact that each country was dealing with internal political struggle and external constraints, trying to cope with the challenges.Rejecting the idea of establishing contact with the leadership of Tehran, the administration has lost the opportunity to improve US-Iranian relations in the future. Other challenges facing the US in international affairs were the fall of communism, the crisis in China and the Gulf War. They have contributed to the US transition in relations with Iran on the passive containment of the Islamic Republic. Washington eventually practically ignored Tehran. ; Основною метою роботи є дослідження дипломатичних ініціатив адміністрації Дж. Буша-ст. щодо врегулювання кризи взаємин США з Іраном у контексті перемовин щодо звільнення американських заручників у Лівані. Автор простежує еволюцію політичних кроків Дж. Буша-ст. щодо поліпшення відносин з Ісламською Республікою Іран та поступову еволюцію американської зовнішньої політики до пасивного стримування Тегерану. У статті проведено аналіз політики іранського президента Х. Рафсанджані щодо виведення Ірану з міжнародної ізоляції, що розглядається як фактор впливу на двосторонні відносини Вашингтону та Тегерану.Дж. Буш став третім президентом США, чиї відносини з Тегераном характеризувались напруженістю через захоплення заручників. Хезболла почала захоплення американців в 1982 р., і багато заручників страждали в неволі з того часу, зокрема підполковник В. Хіггінс, який був захоплений у 1981 р. під час служби в Лівані у Організації Об'єднаних Націй і був убитий в 1989 р. Цей етап в історії двосторонніх відносин став значною перепоною до налагодження зав'язків Вашингтону з Тегераном.У серпні 1990 р. баланс сил у Перській затоці різко змінився, коли Ірак вторгся в Кувейт і Сполучені Штати почали передислоковувати війська і військову техніку на Середній Схід, що почало дуже турбувати Іран. Автор аналізує зміни у поведінці Ірану та розкриває його вплив на діяльність терористичної організації Хезболла.Двостороння співпраця Вашингтону з Тегераном за період президенства Дж. Буша та Х. Рафсанджані демонструє обережні зустрічні кроки обох сторін, що чітко підкреслює недовіру між двома країнами та їх керівництва. Це також показує той факт, що кожна країна мала справу зі внутрішньополітичною боротьбою і зовнішніми обмеженнями, намагаючись впоратися з викликами.Відкинувши ідею налагодження контакту з керівництвом Тегерану, адміністрація втратила можливість покращити американо-іранські відносини надалі. Інші виклики перед США у міжнародних відносинах – падіння комунізму, криза в Китаї і війни в Перській затоці – сприяли переходу США у відносинах з Іраном на пасивне стримування Ісламської республіки. Вашингтон в кінцевому підсумку практично ігнорував Тегеран.

One of the most interesting phenomena, that were associated with the functioning of the Lebanese power structures, is the principle of consociative (consociational) democracy in the country. It is expressed in the form of political confessionalism. At the same time, the principles of the functioning of political system of Lebanon have experienced and continue to experience significant changes during the almost 80 years of the history of Lebanese Republic. The understanding of the nature and the definition of the stages of this evolution will allow us to get the understanding of the prospects for further political development of this country, which is important for a Middle East region. The author of the articles hares the opinion of the researchers who believe that Lebanon is gradually transforming from a consociational to a majority democracy. Already at the time of the formation of the Lebanese Republic on the basis of a confessional principle, a declarative recognition of the temporary nature of the using of this principle was announced. In 1990, the amendments made to the Lebanese constitution contained provisions that are creating real opportunities for the implementation of the course of the deconfessionalization. In 2005, a radically new political system of Lebanon was formed on the wave of the Cedar Revolution. Although in the basis, it retains a confessional aspect, however, at the same time it represents a confrontation between wopoly-confessional political blocs. This (2021) year, a very small, but real, anti-confessional opposition political bloc has formed on the wave of mass dissatisfaction with the existing political system in Lebanon. This block plans to take part in the parliamentary elections in 2022. At the same time, the use of a anti-confessional rhetoric is often practiced in the highest political circles of the country. This phenomenon testifies to the growth of the popularity of a above-stated rhetoric. Finally, the influence of the external factors often promotes the overcoming the interfaith barriers by local political elites. Today, a Lebanese society finds itself half way between a traditional political confessionalism and a non-confessional political pragmatism. This political modus vivendi can be defined as a pragmatic confessionalism. ; Одним з найцікавіших явищ, пов'язаних з функціонуванням ліванських владних структур виступає діючий у країні принцип консоціативної (Консоціональної) демократії, вираженої у формі політичного конфесіоналізму. Разом з цим, протягом майже 80-річної історії Ліванської республіки принципи функціонування її політичної системи зазнавали й надалі продовжують зазнавати істотних змін. Розуміння сутності й визначення стадіальності зазначеної еволюції дозволить скласти уяви про перспективи подальшого політичного розвитку цієї важливої у масштабах близькосхідного регіону країни. Автор статті поділяє думку дослідників, які вважають, що Ліван поступово перетворюється з консоціативної на мажоритарну демократію. Вже на момент утворення Ліванської республіки поряд з превалюванням конфесіоналістичних засад мало місце декларативне визнання тимчасового характеру цього явища. Поправки, зроблені до ліванської конституції у 1990р. містять положення, що створюють реальні можливості для здійснення курсу на деконфесіоналізацію. У 2005р. на хвилі Кедрової революції сформувалася кардинально нова політична система Лівану. Вона, хоча й зберігає базовий конфесіональний аспект, проте полягає у протистоянні двох поліконфесійних політичних блоків. У нинішньому (2021) році, на хвилі масового невдоволення існуючим політичним ладом у лівані сформувався дуже нечисленний, проте реальний антиконфесіоналістичний опозиційний політичний блок, котрий планує взяти участь у парламентських виборах 2022р. Паралельно у вищих політичних колах країни нерідко практикується використання антиконфесіоналістської риторики, що свідчить на користь зростання її популярності. Нарешті, вплив зовнішніх чинників нерідко призводить до подолання міжконфесійних бар'єрів місцевими політичними елітами. Нині ліванське суспільство опинилося на півдорозі між традиційним політичним конфесіоналізмом і позаконфесійним політичним прагматизмом. Цей політичний modus vivendi можна окреслити як прагматичний конфесіоналізм.

У статті розглянуто відносини двох провідних держав Близького Сходу – Ісламської Республіки Іран та Саудівської Аравії – в контексті регіональної безпеки. Висвітлено геополітичні протиріччя між двома країнами, особливо конфлікти в Сирії, Іраку, Лівані і Ємені. В ході дослідження було виявлено, що протиборство між країнами має глибокі історико-культурні, ідеологічні, економічні, політичні причини. ; The article examines the relations between the two leading states of the Middle East, the Islamic Republic of Iran and Saudi Arabia in the context of regional security. The geopolitical contradictions between the two countries are highlighted, especially the conflicts in Syria, Iraq, Lebanon and Yemen. During the study was revealed that the confrontation between countries has deep historical, cultural, ideological, eco- nomic, political reasons.Relations between Tehran and Riyadh as two key players and two regional powers are of great importance. Special place of the two countries has caused relations between them to be very important in the formation of regional order in the Persian Gulf, and the Middle East. Different behavior patterns in their relationship have taken place from the beginning of the relationship till now. After domestic, regional and international developments in 1999, Tehran and Riyadh went from divergence to the détente, coexistence and cooperation during the presidency of Hashemi Rafsanjani and Mohammad Khatami. However, since 2005 these two great neighboring countries again entered the competition, tensions and divergences.According to results was found out that identical, geopolitical, and structural factors were the determinant factors in creating relations and conflicts between the two countries. Identity of Iran's political system is referred to Iranian-Islamic identity, while Saudi Arabia has Arabic-Islamic identity. Their geopolitical distinctions are related to Shiite and Sunni disciplines, and in terms of structure, rapprochement with U.S. and distribution of power in the Persian Gulf region are the most important indicators. These factors formed a "competitive conflict" behavior pattern among them.It should also be noted that Iran's nuclear program has a major impact on the relationship between Saudi Arabia and Iran. Saudi Arabia is a ferocious opponent of Iran's nuclear deal. Riyadh supports US withdrawal from the nuclear deal. Because, Saudi Arabia has aim to increase and strengthen its influence in the region.So, today there are no prospects for improvement of relations between the countries.

У статті розглянуто відносини двох провідних держав Близького Сходу – Ісламської Республіки Іран та Саудівської Аравії – в контексті регіональної безпеки. Висвітлено геополітичні протиріччя між двома країнами, особливо конфлікти в Сирії, Іраку, Лівані і Ємені. В ході дослідження було виявлено, що протиборство між країнами має глибокі історико-культурні, ідеологічні, економічні, політичні причини. ; The article examines the relations between the two leading states of the Middle East, the Islamic Republic of Iran and Saudi Arabia in the context of regional security. The geopolitical contradictions between the two countries are highlighted, especially the conflicts in Syria, Iraq, Lebanon and Yemen. During the study was revealed that the confrontation between countries has deep historical, cultural, ideological, eco- nomic, political reasons.Relations between Tehran and Riyadh as two key players and two regional powers are of great importance. Special place of the two countries has caused relations between them to be very important in the formation of regional order in the Persian Gulf, and the Middle East. Different behavior patterns in their relationship have taken place from the beginning of the relationship till now. After domestic, regional and international developments in 1999, Tehran and Riyadh went from divergence to the détente, coexistence and cooperation during the presidency of Hashemi Rafsanjani and Mohammad Khatami. However, since 2005 these two great neighboring countries again entered the competition, tensions and divergences.According to results was found out that identical, geopolitical, and structural factors were the determinant factors in creating relations and conflicts between the two countries. Identity of Iran's political system is referred to Iranian-Islamic identity, while Saudi Arabia has Arabic-Islamic identity. Their geopolitical distinctions are related to Shiite and Sunni disciplines, and in terms of structure, rapprochement with U.S. and distribution of power in the Persian Gulf region are the most important indicators. These factors formed a "competitive conflict" behavior pattern among them.It should also be noted that Iran's nuclear program has a major impact on the relationship between Saudi Arabia and Iran. Saudi Arabia is a ferocious opponent of Iran's nuclear deal. Riyadh supports US withdrawal from the nuclear deal. Because, Saudi Arabia has aim to increase and strengthen its influence in the region.So, today there are no prospects for improvement of relations between the countries.

For the first time in historiography the history of creation and exposition of one of the largest military-historical museums located on the territory of military units of the Armed Forces of Ukraine — the museum of the hetman Peter Sagaydachny National Army Academy is analyzed. In the history of the museum exposition the stages are allocated, exposition halls are described. It is noted that the exhibits cover a significant historical period from the establishment of the training school for officers of Austria-Hungary, the Cadet Corps of the Second Commonwealth, and the Higher Military-Political School of the Soviet Army to the creation of modern National Army Academy. The museum hall dedicated to the international cooperation of the Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy is extremely rich in exhibits. The exposition demonstrates the Academy's extensive international ties with representatives of foreign armed forces, as well as with military educational institutions of other countries. Some stands tell about foreign educational institutions with which the Ukrainian higher education institution cooperates — Sandhurst Academy (Great Britain), Saint-Cyr Coetkidan Training Center (France), Modena Academy (Italy), School of Army Officers in Dresden (Germany), West Point, the Royal Academy Army of the Norwegian and many others. The participation of teachers and graduates of the Academy in peacekeeping missions in Kosovo, Iraq, Lebanon, in joint international exercises held at the Yavoriv test site, including the annual international military exercise «Rapid Trident» is presented. The role of the museum in the system of military-historical work of the Lviv garrison, the influence on the development of military-patriotic education of future officers and youth is determined. Emphasized the important role of the museum as a center of cultural heritage of the Ukrainian people. Key words: military-historical museums, museum of the National Army Academy, museum collections, exhibits, exposition. ; Аналізується історія створення та експозиція одного з найбільших військово-історичних музеїв розташованих на території військових частин Збройних Сил України — музею Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Визначається роль музею у системі військово-історичної роботи львівського гарнізону, впливу на розвиток військово-патріотичного виховання майбутніх офіцерів та молоді. Вивчається структура експозиції, історичні етапи її створення, надаються рекомендації щодо покращення роботи із каталогізацією фондів. Підкреслюється важлива роль музею як осередку культурної спадщини українського народу. Ключові слова: військово-історичні музеї, музей Національної академії сухопутних військ, музейні колекції, експонати, експозиція.

For the first time in historiography the history of creation and exposition of one of the largest military-historical museums located on the territory of military units of the Armed Forces of Ukraine — the museum of the hetman Peter Sagaydachny National Army Academy is analyzed. In the history of the museum exposition the stages are allocated, exposition halls are described. It is noted that the exhibits cover a significant historical period from the establishment of the training school for officers of Austria-Hungary, the Cadet Corps of the Second Commonwealth, and the Higher Military-Political School of the Soviet Army to the creation of modern National Army Academy. The museum hall dedicated to the international cooperation of the Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy is extremely rich in exhibits. The exposition demonstrates the Academy's extensive international ties with representatives of foreign armed forces, as well as with military educational institutions of other countries. Some stands tell about foreign educational institutions with which the Ukrainian higher education institution cooperates — Sandhurst Academy (Great Britain), Saint-Cyr Coetkidan Training Center (France), Modena Academy (Italy), School of Army Officers in Dresden (Germany), West Point, the Royal Academy Army of the Norwegian and many others. The participation of teachers and graduates of the Academy in peacekeeping missions in Kosovo, Iraq, Lebanon, in joint international exercises held at the Yavoriv test site, including the annual international military exercise «Rapid Trident» is presented. The role of the museum in the system of military-historical work of the Lviv garrison, the influence on the development of military-patriotic education of future officers and youth is determined. Emphasized the important role of the museum as a center of cultural heritage of the Ukrainian people. Key words: military-historical museums, museum of the National Army Academy, museum collections, exhibits, exposition. ; Аналізується історія створення та експозиція одного з найбільших військово-історичних музеїв розташованих на території військових частин Збройних Сил України — музею Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Визначається роль музею у системі військово-історичної роботи львівського гарнізону, впливу на розвиток військово-патріотичного виховання майбутніх офіцерів та молоді. Вивчається структура експозиції, історичні етапи її створення, надаються рекомендації щодо покращення роботи із каталогізацією фондів. Підкреслюється важлива роль музею як осередку культурної спадщини українського народу. Ключові слова: військово-історичні музеї, музей Національної академії сухопутних військ, музейні колекції, експонати, експозиція.

This paper on the basis of four indicators (political participation, rule of law, political and social integration, inclusiveness and non-discrimination) characterizes democratic and authoritarian trends in the Middle East and North Africa. Three factors were defined that contributed to consolidation of weak democratic standards in the region: the redundancy of natural resources, specific understanding of a role of religious leaders in society, the revolutionary wave against the European invaders and internal royal families in 1950-1970. In particular, it was noted that the Middle East and North Africa in terms of democracy are behind all other countries. In general, democratic values and institutions are still underdeveloped in the region, even after the revolutions of 2011. Only Tunisia has made successful progress towards democracy, based on the relatively strong parliament and a relatively weak president, which is a very rare model of government in the region where most countries have infinitely strong (powerful) head of state (only Lebanon and partly Kuwait have a similar model). ; На основе четырех индикаторов (политическое участие, верховенство права, политическая и социальная интеграция, инклюзивность и недискриминация) охарактеризованы демократические и авторитарные тенденции в странах Ближнего Востока и Северной Африки. Выделены три фактора, которые способствовали закреплению слабых демократических стандартов в регионе: избыточность природных ресурсов, специфическое понимание роли религиозных деятелей в обществе, революционная волна направлена против европейских оккупантов и внутренних королевских семей с 1950 по 1970-е годы. В частности отмечено, что страны Ближнего Востока и Северной Африки в аспекте развития демократии отстают от всех других стран. В целом, демократические ценности и институты все еще недостаточно развиты в регионе, даже после переворотов 2011 года. Только Тунис сделал успешное продвижение на пути к демократии, основанной на относительно сильном парламенте и сравнительно слабом президенте, что является очень редкой моделью государственного устройства в регионе, где большинство государств имеют неограниченно сильного (властного) главу государства (только Ливан и, частично, Кувейт имеют аналогичную модель устройства). ; На основі чотирьох індикаторів (політична участь, верховенство права, політична і соціальна інтеграція, інклюзивність та недискримінація) охарактеризовано демократичні та авторитарні тенденції у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Виділено три чинники, які сприяли закріпленню слабких демократичних стандартів в регіоні: надмірність природних ресурсів, специфічне розуміння ролі релігійних діячів в суспільстві, революційна хвиля спрямована проти європейських окупантів і внутрішніх королівських сімей з 1950 по 1970-і роки. Зокрема відзначено, що країни Близького Сходу та Північної Африки в аспекті розвитку демократії відстають від усіх інших країн. В цілому, демократичні цінності та інститути все ще недостатньо розвинені в регіоні, навіть після переворотів 2011 року. Тільки Туніс зробив успішне просування на шляху до демократії, заснованої на відносно сильному парламенті та порівняно слабкому президенті, що є дуже рідкісною моделлю державного устрою в регіоні, де більшість держав мають необмежено сильного (владного) главу держави (тільки Ліван і, частково, Кувейт мають аналогічну модель устрою).

This paper on the basis of four indicators (political participation, rule of law, political and social integration, inclusiveness and non-discrimination) characterizes democratic and authoritarian trends in the Middle East and North Africa. Three factors were defined that contributed to consolidation of weak democratic standards in the region: the redundancy of natural resources, specific understanding of a role of religious leaders in society, the revolutionary wave against the European invaders and internal royal families in 1950-1970. In particular, it was noted that the Middle East and North Africa in terms of democracy are behind all other countries. In general, democratic values and institutions are still underdeveloped in the region, even after the revolutions of 2011. Only Tunisia has made successful progress towards democracy, based on the relatively strong parliament and a relatively weak president, which is a very rare model of government in the region where most countries have infinitely strong (powerful) head of state (only Lebanon and partly Kuwait have a similar model). ; На основе четырех индикаторов (политическое участие, верховенство права, политическая и социальная интеграция, инклюзивность и недискриминация) охарактеризованы демократические и авторитарные тенденции в странах Ближнего Востока и Северной Африки. Выделены три фактора, которые способствовали закреплению слабых демократических стандартов в регионе: избыточность природных ресурсов, специфическое понимание роли религиозных деятелей в обществе, революционная волна направлена против европейских оккупантов и внутренних королевских семей с 1950 по 1970-е годы. В частности отмечено, что страны Ближнего Востока и Северной Африки в аспекте развития демократии отстают от всех других стран. В целом, демократические ценности и институты все еще недостаточно развиты в регионе, даже после переворотов 2011 года. Только Тунис сделал успешное продвижение на пути к демократии, основанной на относительно сильном парламенте и сравнительно слабом президенте, что является очень редкой моделью государственного устройства в регионе, где большинство государств имеют неограниченно сильного (властного) главу государства (только Ливан и, частично, Кувейт имеют аналогичную модель устройства). ; На основі чотирьох індикаторів (політична участь, верховенство права, політична і соціальна інтеграція, інклюзивність та недискримінація) охарактеризовано демократичні та авторитарні тенденції у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Виділено три чинники, які сприяли закріпленню слабких демократичних стандартів в регіоні: надмірність природних ресурсів, специфічне розуміння ролі релігійних діячів в суспільстві, революційна хвиля спрямована проти європейських окупантів і внутрішніх королівських сімей з 1950 по 1970-і роки. Зокрема відзначено, що країни Близького Сходу та Північної Африки в аспекті розвитку демократії відстають від усіх інших країн. В цілому, демократичні цінності та інститути все ще недостатньо розвинені в регіоні, навіть після переворотів 2011 року. Тільки Туніс зробив успішне просування на шляху до демократії, заснованої на відносно сильному парламенті та порівняно слабкому президенті, що є дуже рідкісною моделлю державного устрою в регіоні, де більшість держав мають необмежено сильного (владного) главу держави (тільки Ліван і, частково, Кувейт мають аналогічну модель устрою).

The article's objectives are to reveal the general tendency in the global investment climate within the fintech industry and introduce the grouping approach for countries based on distinctive characteristics of local fintech and economic environments. Moreover, the paper results can be used as recommendations for local regulators in terms of the fintech industry development, which is a vital force for enhancing the competitiveness level of the countries in the context of world economic uncertainty.Statistics method is used to perform the investment activities and investment structure overview with a close look at three regions: Americas, EMEA (Europe, the Middle East, and Africa), and the Asia Pacific. The results indicate the largest role of the America region, the smallest – of the Asia-Pacific region, and two main trends in the investment structure by the nature of deals, the first with a predominance of M&A deals and the second with a high venture investments part.Another applied approach is clustering analysis. It is used to group the countries by the set of characteristics, which reflect the general economic conditions and innovation capacity in the financial sector of different countries from the general population. The clustering results give a snapshot of six groups of countries. The group with the highest results is called FinTech Olympus and consists of countries such as the USA, UK, and Singapore. The worst results were shown by the Fintech Jungle group represented by Kenya, Lebanon, Egypt, Uganda, Pakistan, Ghana, Nigeria, Bangladesh, and Ukraine. The other countries are grouped in four more clusters with research names – FinTech periphery, Asian-European, FinTech middle class, and Major players. Local regulators, for example, the National Bank of Ukraine, can further consider the results of clustering for maintaining fintech development policy to benefit the economy in general.In such conditions, the main tasks for the Ukrainian government are the improvement of business climate and fintech ecosystem development with the further discovery of their impact on the country's competitiveness in an unstable economic environment in the short and long term. JEL classіfіcatіon: C40, G19, G20 ; Мета статті полягає в розкритті особливостей глобального інвестиційного клімату в галузі фінансових технологій, розробленні підходів до групування країн за характеристиками фінтех-середовища та заохочення використання результатів для формування ефективної політики стимулювання розвитку фінтех-галузі для підвищення конкурентоспроможності країн у нестабільному економічному середовищі.У статті досліджено стан інвестиційної активності в ключових регіонах світу, проведено групування країн на основі кластерного аналізу за набором ознак, які характеризують загальний розвиток економіки та інновації у фінансовому секторі. Зокрема, проаналізовано показники, які характеризують інвестиційну активність у фінтех-галузі трьох основних регіонів світу: Північної та Південної Америк, країн Європи, Близького Сходу та Африки, Азійсько-Тихоокеанського регіону. Результати свідчать про найбільшу інвестиційну активність в Америках та найменшу – в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Дослідження структури інвестицій засвідчили наявність двох основних трендів: з переважанням угод злиття та поглинання і з високою часткою венчурних інвестицій. За допомогою результатів кластерного аналізу визначено базисні групи, що окреслюють основні центри трансформації фінансового сектору під впливом новітніх технологій та можуть бути використані локальними регуляторами для пошуку стратегій подальшого розвитку фінтех-галузі, зокрема і для української економіки. При цьому основними нагальними завданнями для України є стимулювання бізнес-клімату та сприятливого середовища для розвитку фінансових технологій, а також визначення основних каналів їхнього впливу на підвищення конкурентоспроможності країни в нестабільному економічному середовищі як у коротко-, так і довгостроковій перспективі. JEL classіfіcatіon: C40, G19, G20

The article's objectives are to reveal the general tendency in the global investment climate within the fintech industry and introduce the grouping approach for countries based on distinctive characteristics of local fintech and economic environments. Moreover, the paper results can be used as recommendations for local regulators in terms of the fintech industry development, which is a vital force for enhancing the competitiveness level of the countries in the context of world economic uncertainty.Statistics method is used to perform the investment activities and investment structure overview with a close look at three regions: Americas, EMEA (Europe, the Middle East, and Africa), and the Asia Pacific. The results indicate the largest role of the America region, the smallest – of the Asia-Pacific region, and two main trends in the investment structure by the nature of deals, the first with a predominance of M&A deals and the second with a high venture investments part.Another applied approach is clustering analysis. It is used to group the countries by the set of characteristics, which reflect the general economic conditions and innovation capacity in the financial sector of different countries from the general population. The clustering results give a snapshot of six groups of countries. The group with the highest results is called FinTech Olympus and consists of countries such as the USA, UK, and Singapore. The worst results were shown by the Fintech Jungle group represented by Kenya, Lebanon, Egypt, Uganda, Pakistan, Ghana, Nigeria, Bangladesh, and Ukraine. The other countries are grouped in four more clusters with research names – FinTech periphery, Asian-European, FinTech middle class, and Major players. Local regulators, for example, the National Bank of Ukraine, can further consider the results of clustering for maintaining fintech development policy to benefit the economy in general.In such conditions, the main tasks for the Ukrainian government are the improvement of business climate and fintech ecosystem development with the further discovery of their impact on the country's competitiveness in an unstable economic environment in the short and long term. JEL classіfіcatіon: C40, G19, G20 ; Мета статті полягає в розкритті особливостей глобального інвестиційного клімату в галузі фінансових технологій, розробленні підходів до групування країн за характеристиками фінтех-середовища та заохочення використання результатів для формування ефективної політики стимулювання розвитку фінтех-галузі для підвищення конкурентоспроможності країн у нестабільному економічному середовищі.У статті досліджено стан інвестиційної активності в ключових регіонах світу, проведено групування країн на основі кластерного аналізу за набором ознак, які характеризують загальний розвиток економіки та інновації у фінансовому секторі. Зокрема, проаналізовано показники, які характеризують інвестиційну активність у фінтех-галузі трьох основних регіонів світу: Північної та Південної Америк, країн Європи, Близького Сходу та Африки, Азійсько-Тихоокеанського регіону. Результати свідчать про найбільшу інвестиційну активність в Америках та найменшу – в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Дослідження структури інвестицій засвідчили наявність двох основних трендів: з переважанням угод злиття та поглинання і з високою часткою венчурних інвестицій. За допомогою результатів кластерного аналізу визначено базисні групи, що окреслюють основні центри трансформації фінансового сектору під впливом новітніх технологій та можуть бути використані локальними регуляторами для пошуку стратегій подальшого розвитку фінтех-галузі, зокрема і для української економіки. При цьому основними нагальними завданнями для України є стимулювання бізнес-клімату та сприятливого середовища для розвитку фінансових технологій, а також визначення основних каналів їхнього впливу на підвищення конкурентоспроможності країни в нестабільному економічному середовищі як у коротко-, так і довгостроковій перспективі. JEL classіfіcatіon: C40, G19, G20

The article's objectives are to reveal the general tendency in the global investment climate within the fintech industry and introduce the grouping approach for countries based on distinctive characteristics of local fintech and economic environments. Moreover, the paper results can be used as recommendations for local regulators in terms of the fintech industry development, which is a vital force for enhancing the competitiveness level of the countries in the context of world economic uncertainty.Statistics method is used to perform the investment activities and investment structure overview with a close look at three regions: Americas, EMEA (Europe, the Middle East, and Africa), and the Asia Pacific. The results indicate the largest role of the America region, the smallest – of the Asia-Pacific region, and two main trends in the investment structure by the nature of deals, the first with a predominance of M&A deals and the second with a high venture investments part.Another applied approach is clustering analysis. It is used to group the countries by the set of characteristics, which reflect the general economic conditions and innovation capacity in the financial sector of different countries from the general population. The clustering results give a snapshot of six groups of countries. The group with the highest results is called FinTech Olympus and consists of countries such as the USA, UK, and Singapore. The worst results were shown by the Fintech Jungle group represented by Kenya, Lebanon, Egypt, Uganda, Pakistan, Ghana, Nigeria, Bangladesh, and Ukraine. The other countries are grouped in four more clusters with research names – FinTech periphery, Asian-European, FinTech middle class, and Major players. Local regulators, for example, the National Bank of Ukraine, can further consider the results of clustering for maintaining fintech development policy to benefit the economy in general.In such conditions, the main tasks for the Ukrainian government are the improvement of business climate and fintech ecosystem development with the further discovery of their impact on the country's competitiveness in an unstable economic environment in the short and long term. JEL classіfіcatіon: C40, G19, G20 ; Мета статті полягає в розкритті особливостей глобального інвестиційного клімату в галузі фінансових технологій, розробленні підходів до групування країн за характеристиками фінтех-середовища та заохочення використання результатів для формування ефективної політики стимулювання розвитку фінтех-галузі для підвищення конкурентоспроможності країн у нестабільному економічному середовищі.У статті досліджено стан інвестиційної активності в ключових регіонах світу, проведено групування країн на основі кластерного аналізу за набором ознак, які характеризують загальний розвиток економіки та інновації у фінансовому секторі. Зокрема, проаналізовано показники, які характеризують інвестиційну активність у фінтех-галузі трьох основних регіонів світу: Північної та Південної Америк, країн Європи, Близького Сходу та Африки, Азійсько-Тихоокеанського регіону. Результати свідчать про найбільшу інвестиційну активність в Америках та найменшу – в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Дослідження структури інвестицій засвідчили наявність двох основних трендів: з переважанням угод злиття та поглинання і з високою часткою венчурних інвестицій. За допомогою результатів кластерного аналізу визначено базисні групи, що окреслюють основні центри трансформації фінансового сектору під впливом новітніх технологій та можуть бути використані локальними регуляторами для пошуку стратегій подальшого розвитку фінтех-галузі, зокрема і для української економіки. При цьому основними нагальними завданнями для України є стимулювання бізнес-клімату та сприятливого середовища для розвитку фінансових технологій, а також визначення основних каналів їхнього впливу на підвищення конкурентоспроможності країни в нестабільному економічному середовищі як у коротко-, так і довгостроковій перспективі. JEL classіfіcatіon: C40, G19, G20

У статті аналізується вживання двох форм назви України як держави в англомовному медійному дискурсі – без артикля Ukraine та з артиклем the Ukraine. Порівняно частотність уживання обох форм у закордонних медіа на межі ХХ-ХХІ ст., показано зростання частотності вживання форми без артикля Ukraine після розпаду Радянського Союзу та отримання Україною незалежності. Висвітлено історію питання, наведено приклади хибного вживання форми the Ukraine сучасними політичними і громадськими діячами вищого ешелону та реакція на це провідних засобів масової інформації. Доведено некоректність вживання означеного артикля з назвою України як з граматичної, так і з геополітичної точки зору, адже така форма може мати конотацію регіональності. Граматичний аспект питання проілюстровано загальними правилами вживання артикля з назвами країн в англійській мові, що регулюється за географічним і політичним принципом, та прикладами назв держав, в яких використання артикля має дискусійний характер. Показано, що вживання артикля у назві України може бути припустимим лише з певною стилістичною метою, наведено приклади такого вживання. ; The article deals with a problem of correct use of the name of Ukraine in modern English-language media discourse. Strengthening the position of Ukraine as an independent state in the world community requires its broad informational presence in different regions of the world. The purpose of this article is to analyze the forms of the name of Ukraine as a state (both with and without the definite article) in the English-language media discourse from the grammatical and geopolitical points of view. The frequency of use of these forms in foreign media at the turn of the XX-XXI centuries is compared. An increasing in the frequency of use of the form without the article after the disintegration of the Soviet Union and ensuing independence of Ukraine is shown. The history of progressive dropping of the article in references to Ukraine in English-language press ("The New York Times", "The Daily News", "The Washington Post" and "Associated Press") is presented. Some examples of the incorrect use of the form "the Ukraine" by modern political and public figures of the highest echelon and leading mass media reaction to this misuse are given. The impropriety of use of the definite article with the name of Ukraine is explained both from a grammatical and geopolitical points of view, since such form could have a derogatory connotation of regionality, non-sovereign territory or outskirts. According to experts, the use of the name of Ukraine without an article is very important for Ukrainians, because it is stated in the Ukrainian Declaration of Independence and Constitution and marks a kind of "linguistic political independence".The grammatical aspect of the issue is illustrated by the general rules for using the definite article with country names in English, which are governed by geographic and political principles, and examples of the names of states in which the use of the article is still debatable (such as Lebanon, Sudan et cetera) are given. The version of the possibility of using the article on a geographical basis is disproved. It is shown that the use of the article in the name of Ukraine can be permissible only for a specific stylistic purpose. Such as it is used in the new book "The Ukraine" by Ukrainian writer, reporter and traveler Artem Chapai, where the definite article emphasizes the paradoxical and ironic situation and the name itself means "Here is exactly this Ukraine".

The interests and foreign policy strategies of Great Powers in the Middle East are analyzed. The main contradictions and challenges that determine the architecture of the regional system of international relations in the last 50 years are identified. The positions and interests of the United States, Great Britain, France, Russia, and Turkey in the Middle East have been consistently revealed. It is determined that from the last quarter of the twentieth century. in the Middle East, US leadership in defining the political agenda has been established. The US geopolitical strategy in the region is to support strong allied powers (Israel, Egypt, Saudi Arabia), maintain a military presence, and contain the regional ambitions of Turkey and Iran. British strategic interests in the Middle East are to influence oil pricing and the fight against international terrorism. Based on US dominance, London has closely coordinated its position with Washington since the early 1970s, acting as its reliable ally. French foreign policy in the region balances between US interests, its own priorities and maintaining support in the Arab world. The main interests of Paris in the Middle East are the promotion of French companies, the fight against international terrorism, curbing the flow of migrants from the region to Europe. France seeks to maintain a dominant influence in some countries in the region, which in the past were part of its colonial empire (Lebanon, the Maghreb). France's diplomatic strategy includes both bilateral communication and attempts to form informal alliances. Since the early 2000s, Turkey has been actively expanding its influence in the Middle East by increasing trade with them and deploying a military presence. Ankara's goal is to regain significant influence over affairs in the Middle East (neo-Ottomanism) and to become a regional state. In this context, Turkey's interests run counter to American dominance in the region. Participation in Middle Eastern politics is seen by Russian political elites as one of the attributes of a great power. Russia has consistently opposed Western military intervention in the Middle East, believing that such actions undermine the political stability of the region. Moscow also supports Iran's regional ambitions as opposed to the influence of Turkey and Saudi Arabia. ; Проаналізовані інтереси та зовнішньополітичні стратегії великих держав у регіоні Близький Схід. Визначені основні протиріччя та виклики, які визначають архітектуру регіональної системи міжнародних відносин в останні 50 років. Послідовно розкриті позиції та інтереси США, Великої Британії, Франції, Росії та Туреччини щодо близькосхідних країн. Визначено, що з останньої чверті ХХ ст. на Близькому Сході утвердилось лідерство США у визначенні політичного порядку денного. Американська геополітична стратегія у регіоні полягає у підтримці сильних союзницьких держав (Ізраїлю, Єгипту, Саудівської Аравії), збереженні військової присутності та стримуванні регіональних амбіцій Туреччини та Ірану. Стратегічні інтереси Британії на Близькому Сході полягають у можливості впливати на нафтову цінову політику та боротьбі з міжнародним тероризмом. Виходячи з домінування США, Лондон з початку 1970-х рр. тісно координує свою позицію з Вашингтоном, виступаючи його надійним союзником. Французька зовнішня політика у регіоні балансує між інтересами США, власними пріоритетами і збереженням підтримки в арабському світі. Основними інтересами Парижу на Близькому Сході є просування французьких компаній, боротьба з міжнародним тероризмом, стримування потоку мігрантів з регіону до Європи. Франція прагне зберегти домінуючий вплив у деяких країнах регіону, які у минулому входили до її колоніальної імперії (Ліван, країни Магрибу). Дипломатична стратегія Франції включає як двосторонню комунікацію, так і спроби створення неформальних альянсів. Туреччина з початку 2000-х рр. активно поширює свій вплив на близькосхідні країни шляхом нарощення товарообороту з ними та розгортання військової присутності. Метою Анкари є повернення вагомого впливу на справи на Близькому Сході (неосманізм) та перетворення на регіональну державу. У цьому контексті інтереси Туреччини протирічать американському домінуванню у регіоні. Участь у близькосхідній політиці розглядається російськими політичними колами як один із атрибутів великої держави. РФ послідовно виступає проти військових інтервенцій західних держав у країни Близького Сходу, вважаючи, що такі дії підривають політичну стабільність регіону. Також Москва підтримує регіональні амбіції Ірану на противагу впливу Туреччини та Саудівської Аравії.