Suchergebnisse

The author attempts to analyze the views of Panteleimon Kulish on the history, culture and everyday life of Jews who lived along with Ukrainians in the Ukrainian provinces of the Russian Empire, to determine what factors and stereotypes formed the outlook of the great writer and his attitude to the Russian imperial project of resolving the "Jewish question". With the growing of Russian imperial messianism and chauvinism, Ukrainian intellectuals appeared in a difficult situation. The tsar held assimilation policies towards both Jews and Ukrainians. At the same time, Jews additionallly suffered from manifestations of state anti-Semitism. Engagement of Ukrainian Christians in anti-Semitic actions has intensified the position of Russifikators of Ukrainian lands. The Ukrainian elite aimed to stop these manifestations of anti-Semitism by its actions. Obviously, the Ukrainian protest did not condemn anti-Semitism without reservations, because its authors suggested that Jews should partly share responsibility for anti-Semitism. The idea of protesting Ukrainian intellectuals coincided with ideas of Russian liberals who offered to consider Russian Jews as carriers of "civil autonomy and moral independence," and urged them to abandon their national-religious prejudices. While supporting the civil rights of Jews, Kulish at the same time realized that the Ukrainians themselves belonged to the oppressed nations in the Russian Empire, where, in general, social and national rights and freedoms were much less than in the constitutional states of Western Europe. Therefore, he found it impractical to move from there to Russian blindly a practice of artificial support for only Jewish nationality, because in imperial terms this meant only a change in the configuration of national unequal, and not the elimination of it at all. P. Kulish's views on the "Jewish question" of the mid-nineteenth century corresponded to the conceptions of Russian liberal intellectuals regarding the modernization of Russian society. He supports the proclaimed liberal ideas of the need to integrate Jews into imperial life. Jews must be the most interested in destroying of the traditional world of the Jewish town. Giving the Jews of secular education, adopting by them the modern values could lead to the elimination of intolerance and manifestations of anti-Semitism in the society. The Jews himself, according to P. Kulish had to go towards society and change their social mood.

The problem of trade unions' participation in the implementation of the Law of State Pension Provision is studied in the article. The author proceeds from the point that the latter in the conditions of critical political confrontation automatically changed into an element of political struggle, acting as a powerful weapon of the new government. A conclusion has been made that pension provision, as a part of Soviet social insurance built on paternalistic principles, contributed to estrangement of the insured from the concern about their future and increased their dependence on the government. Monopolization of the social insurance sphere in combination with the state ownership of production means, as it is affirmed in the research, discredited the idea of insurance itself. Participation of the trade unions as third party was government's attempt to divert society's attention from this problem. Enlarged and "improved", the trade unions' participation in pension provision in the years of "thaw" could not unbind inner contradiction laid in the bowels of social insurance. ; У статті розглядається проблема участі профспілок в імплементації Закону «Про державне пенсійне забезпечення». Автор виходить з того, що зазначена проблема в умовах гострого політичного протистояння автоматично перетворювалась на елемент політичної боротьби, виступаючи могутньою зброєю нової влади. Зроблено висновок, що пенсійне забезпечення як частина радянського соціального страхування, побудованого на патерналістських засадах, сприяла відчуженню застрахованих від турботи про своє майбутнє та посилювала його залежність від держави. Монополізація сфери соціального страхування в поєднанні з державною формою власності на засоби виробництва, стверджується в дослідженні, дискредитувала саму ідею страхування. Участь профспілок як третьої сторони була спробою держави відвернути увагу суспільства від цієї проблеми. Розширена та «вдосконалена» участь професійних спілок у пенсійному забезпеченні в роки «відлиги»» не могла роз- в'язати внутрішньої суперечності, закладеної в надрах соціального страхування.

Дане дослідження присвячене кризі в Індокитаї в 40-70-х рр. ХХ ст. та політиці США. Конфлікт у В'єтнамі – один з найбільших конфліктів після Другої світової війни. У першому розділі проаналізовано історіографію та джерельну базу з даного дослідження. У другому розділі описано становище в Індокитаї після Другої світової війни, Першу індокитайську війну, охарактеризовано Женевські угоди 1954 р. та їх наслідки. У третьому розділі проаналізовано ситуацію у Південному В'єтнамі в кінці 50-х- на поч. 60- рр. ХХ ст. та політику США у цей період, висвітлено війну США у В'єтнамі, її хід та політичне врегулювання кризи, наслідки війни для США та В'єтнаму. ; This study focuses on the crisis in Indochina in the 40-70's of the twentieth century. and US policy. The conflict in Vietnam is one of the biggest conflicts since World War II. The first section analyzes the historiography and source base of this study. The second chapter describes the situation in Indochina after World War II, the First Indochina War, describes the Geneva Accords of 1954 and their consequences. The third section analyzes the situation in South Vietnam in the late 1950s. 60s of the XX century. and US policy during this period, covering the US war in Vietnam, its course and political settlement of the crisis, the consequences of the war for the United States and Vietnam.

The article analyzes the peculiarities of ethnocultural relations between Ukraine and its diaspora in the period from the mid-1980s to the mid-1990s. It is theoretically substantiated that relations between Ukraine and the diaspora were altering from sporadic contacts, subordinate to the totalitarian administrative-command system, to the systematic and comprehensive, mutually beneficial cooperation on a democratic basis. It is revealed that, as a result of these relations, a common ethnocultural space was formed, contributing to the preservation and development of the Ukrainian identity and the complex of ethnocultural relations. Ethnocultural changes that occurred during the critical period of the USSR's collapse and the new problems which Ukraine faced at that turning point of its development are traced. It is proved that during that period the Ukrainian diaspora contributed to solving both internal and external problems of Ukraine. Ukraine's relations with the diaspora in all key areas of ethnocultural relations are considered. Two main stages of ethnocultural and political development of the state are distinguished: 1985–1991 and 1991–1995. It is found that after Ukraine had gained independence, its relations with the diaspora radically changed. Those shifts took place in all areas of the Ukrainian ethnocultural space. It is shown that during the first stage, Ukraine's contacts with representatives of the diaspora were sporadic and took place only under the direct supervision and tight control of the Soviet special services. In the time of political repressions, linguistic and cultural Russification of Ukraine, its national elite was forced to follow the instructions of the Communist Party of the USSR. Ukrainians outside Ukraine were also threatened by ethnocultural assimilation, thus uniting in spiritual, cultural, and religious senses worldwide. During the second stage, i.e. after the declaration of independence, the above mentioned relations underwent significant transformations. This was testified by the emergence of a common ethnocultural space, in which the efforts of the representatives of Ukraine and the diaspora in combating the consequences of the forced assimilation and serving the emergence of a strong and free country were combined. ; У статті проаналізовано особливості етнокультурних взаємин «Україна – діаспора» у період від середини 80-х до середини 90-х років ХХ ст. Теоретично обґрунтовано, що взаємовідносини України та діаспори змінювалися від спорадичних контактів, підпорядкованих тоталітарній адміністративно-командній системі, до комплексної взаємовигідної співпраці на демократичних засадах. Виявлено, що у результаті цих взаємовідносин між Україною та діаспорою виникає спільний етнокультурний простір, який сприяє збереженню та розвитку української ідентичності та комплексу етнокультурних взаємин. Простежено етнокультурні зміни, що сталися у кризовий період розпаду СРСР, і нові проблеми, що з'явилися перед Україною на переломному етапі розвитку. Доведено, що в цей період вирішенню як внутрішніх, так і зовнішніх проблем України сприяла українська діаспора. Розглянуто стосунки України з діаспорою в усіх ключових сферах етнокультурних взаємин. Виділено два основних етапи етнокультурного державно-політичного розвитку – 1985–1991 рр. та 1991–1995 рр. Виявлено, що взаємовідносини України й діаспори до та після здобуття незалежності Україною докорінно відрізнялися. Показано, що на першому етапі контакти України з представниками діаспори були епізодичними та здійснювалися лише під безпосереднім наглядом і жорстким контролем радянських спецслужб. В Україні відбувалися політичні репресії, мовне і культурне зросійщення, а національна еліта була змушена виконувати настанови компартії. Українцям за межами України теж загрожувала етнокультурна асиміляція, тому відбувалося духовне, культурне й релігійне єднання світового українства. На другому етапі, тобто після здобуття незалежності, взаємостосунки України і діаспори зазнали суттєвих трансформацій. Свідченням цього стала поява спільного етнокультурного простору, у координатах якого об'єдналися зусилля представників України та діаспори у боротьбі за подолання наслідків насильницької асиміляції та становлення сильної й вільної країни.

The article analyzes the peculiarities of ethnocultural relations between Ukraine and its diaspora in the period from the mid-1980s to the mid-1990s. It is theoretically substantiated that relations between Ukraine and the diaspora were altering from sporadic contacts, subordinate to the totalitarian administrative-command system, to the systematic and comprehensive, mutually beneficial cooperation on a democratic basis. It is revealed that, as a result of these relations, a common ethnocultural space was formed, contributing to the preservation and development of the Ukrainian identity and the complex of ethnocultural relations. Ethnocultural changes that occurred during the critical period of the USSR's collapse and the new problems which Ukraine faced at that turning point of its development are traced. It is proved that during that period the Ukrainian diaspora contributed to solving both internal and external problems of Ukraine. Ukraine's relations with the diaspora in all key areas of ethnocultural relations are considered. Two main stages of ethnocultural and political development of the state are distinguished: 1985–1991 and 1991–1995. It is found that after Ukraine had gained independence, its relations with the diaspora radically changed. Those shifts took place in all areas of the Ukrainian ethnocultural space. It is shown that during the first stage, Ukraine's contacts with representatives of the diaspora were sporadic and took place only under the direct supervision and tight control of the Soviet special services. In the time of political repressions, linguistic and cultural Russification of Ukraine, its national elite was forced to follow the instructions of the Communist Party of the USSR. Ukrainians outside Ukraine were also threatened by ethnocultural assimilation, thus uniting in spiritual, cultural, and religious senses worldwide. During the second stage, i.e. after the declaration of independence, the above mentioned relations underwent significant transformations. This was testified by the emergence of a common ethnocultural space, in which the efforts of the representatives of Ukraine and the diaspora in combating the consequences of the forced assimilation and serving the emergence of a strong and free country were combined. ; У статті проаналізовано особливості етнокультурних взаємин «Україна – діаспора» у період від середини 80-х до середини 90-х років ХХ ст. Теоретично обґрунтовано, що взаємовідносини України та діаспори змінювалися від спорадичних контактів, підпорядкованих тоталітарній адміністративно-командній системі, до комплексної взаємовигідної співпраці на демократичних засадах. Виявлено, що у результаті цих взаємовідносин між Україною та діаспорою виникає спільний етнокультурний простір, який сприяє збереженню та розвитку української ідентичності та комплексу етнокультурних взаємин. Простежено етнокультурні зміни, що сталися у кризовий період розпаду СРСР, і нові проблеми, що з'явилися перед Україною на переломному етапі розвитку. Доведено, що в цей період вирішенню як внутрішніх, так і зовнішніх проблем України сприяла українська діаспора. Розглянуто стосунки України з діаспорою в усіх ключових сферах етнокультурних взаємин. Виділено два основних етапи етнокультурного державно-політичного розвитку – 1985–1991 рр. та 1991–1995 рр. Виявлено, що взаємовідносини України й діаспори до та після здобуття незалежності Україною докорінно відрізнялися. Показано, що на першому етапі контакти України з представниками діаспори були епізодичними та здійснювалися лише під безпосереднім наглядом і жорстким контролем радянських спецслужб. В Україні відбувалися політичні репресії, мовне і культурне зросійщення, а національна еліта була змушена виконувати настанови компартії. Українцям за межами України теж загрожувала етнокультурна асиміляція, тому відбувалося духовне, культурне й релігійне єднання світового українства. На другому етапі, тобто після здобуття незалежності, взаємостосунки України і діаспори зазнали суттєвих трансформацій. Свідченням цього стала поява спільного етнокультурного простору, у координатах якого об'єдналися зусилля представників України та діаспори у боротьбі за подолання наслідків насильницької асиміляції та становлення сильної й вільної країни.

The article presents a research of the trade unions' role in organization of payments of socialbenefits on temporary disability as well as on prenatal and postnatal leaves. The analysis of legal base testifies that state's prolongation of such important powers was dictated by political aggravation between the supporters of «the Thaw» and orthodox Stalinists. A proof is given that in comparison to the Stalin period the activity of trade unions during that period took on humanistic patterns, though they were not able to dispose of their totalitarian essence. A conclusion that the amount of social benefits was defined by the authorities according to the political devotion of the citizens is made. Immediate participation of trade unions in this process gives testifies to an unending process of their government ownership. ; В статье исследуется роль профессиональных союзов в организации выплаты со-циальной помощи по временной нетрудоспособности, а также по предродовому и по-слеродовому отпускам. Анализ правовой базы засвидетельствовал, что продлениегосударством столь важных полномочий было продиктовано обострением политиче-ской борьбы между сторонниками «оттепели» и ортодоксальными сталинистами.Доказывается, что по сравнению с периодом сталинщины, деятельность профсоюзовв этот период приобрела более гуманистические черты, хотя полностью избавитьсяот тоталитарной сущности им не удалось. Сделан вывод о том, что размер социаль-ной помощи был поставлен властью в зависимость от политической преданностиграждан. Непосредственное участие профсоюзов в этом процессе свидетельствует онепрекращающемся процессе их огосударствления. ; У статті досліджується роль професійних спілок у виплаті соціальної допомоги затимчасовою непрацездатністю, на допологову та післяпологову відпустки. Аналіз пра-вової бази засвідчив, що розширення державою цих компетенцій у період «відлиги» бувзумовлений загостренням політичної боротьби між її прихильниками та ортодоксаль-ними сталіністами. Доводиться, що в порівнянні з періодом сталінщини діяльністьпрофспілок набула більш гуманістичних рис, хоча їм так і не вдалося позбутися своєїтоталітарної суті. Зроблено висновок про те, що розмір соціальної допомоги був пос-тавлений владою в залежність від політичної відданості громадян. Безпосередняучасть професійних спілок у цьому процесі свідчить про безперервність процесу їхньогоодержавлення.

Повстансько-партизанська боротьба на Катеринославщині у період її номінального перебування під владою Директорії Української Народної Республіки в середині грудня 1918 – початку лютого 1919 рр. є однією з малодосліджених сторінок вітчизняної історії. Мета статті полягає у розкритті ролі нерегулярних збройних формувань у боротьбі за владу в регіоні у вказаний період. Завдання дослідження: показати військово-політичну ситуацію на території Катеринославщини на момент її переходу під контроль Директорії; назвати головних учасників повстансько-партизанського руху в регіоні на зламі 1918–1919 рр. та їхні цілі; дослідити їхню роль у бойових діях у регіоні, визначити головні здобутки.У статті розглянуто перебіг повстансько-партизанського руху на Катеринославщині у період перебування краю під владою Директорії УНР. Визначено, що його учасниками були прихильники анархізму, більшовизму та українського уряду. Їх бойова діяльність займала помітне місце на тлі революційних подій у регіоні. Так, анархістські й більшовицькі іррегулярні формування не дозволили урядовим силам перебрати під повноцінний контроль лівобережну частину краю, а також відіграли важливу роль у забезпеченні окупації Катеринославщини регулярними радянськими військами у час Другої війни Радянської Росії з УНР. Зі свого боку українські нерегулярні сили надали помітну допомогу вітчизняному урядові у боротьбі із заколотниками, а після витіснення урядових військ із теренів краю певний час продовжували боротьбу із окупаційною радянською армією. ; Rebel-partisan struggle in the Katerinoslav region during its nominal stay under the power of the Directory of the Ukrainian People's Republic in mid-December 1918 – early February 1919 is one of the little-studied pages of national history. The purpose of the article is to reveal the role of irregular armed groups in the struggle for power in the region during this period. Objective of the study: to show the military-political situation in the territory of Katerinoslav region at the time of its transition under the control of the Directory; name the main participants of the rebel-partisan movement in the region at the turn of 1918–1919 and their aims; study their role in hostilities in the region, to determine the main achievements.The article considers the course of the rebel-partisan movement in the Katerinoslav region during the stay of the region under the rule of the Directory of the Ukrainian People's Republic. It was determined that its participants were supporters of anarchism, Bolshevism and the Ukrainian government. Their military activities occupied a prominent place against the background of revolutionary events in the region. Thus, anarchist and Bolshevik irregular87formations did not allow government forces to take full control of the left bank of the region, and also played an important role in ensuring the occupation of Katerinoslav region by regular Soviet troops during the Second World War of Soviet Russia with the UPR. Ukrainian irregular forces, for their part, have provided significant assistance to the domestic government in the fight against the insurgents, and after the expulsion of government troops from the territory of the region, they continued to fight the occupying Soviet army for some time.

Повстансько-партизанська боротьба на Катеринославщині у період її номінального перебування під владою Директорії Української Народної Республіки в середині грудня 1918 – початку лютого 1919 рр. є однією з малодосліджених сторінок вітчизняної історії. Мета статті полягає у розкритті ролі нерегулярних збройних формувань у боротьбі за владу в регіоні у вказаний період. Завдання дослідження: показати військово-політичну ситуацію на території Катеринославщини на момент її переходу під контроль Директорії; назвати головних учасників повстансько-партизанського руху в регіоні на зламі 1918–1919 рр. та їхні цілі; дослідити їхню роль у бойових діях у регіоні, визначити головні здобутки.У статті розглянуто перебіг повстансько-партизанського руху на Катеринославщині у період перебування краю під владою Директорії УНР. Визначено, що його учасниками були прихильники анархізму, більшовизму та українського уряду. Їх бойова діяльність займала помітне місце на тлі революційних подій у регіоні. Так, анархістські й більшовицькі іррегулярні формування не дозволили урядовим силам перебрати під повноцінний контроль лівобережну частину краю, а також відіграли важливу роль у забезпеченні окупації Катеринославщини регулярними радянськими військами у час Другої війни Радянської Росії з УНР. Зі свого боку українські нерегулярні сили надали помітну допомогу вітчизняному урядові у боротьбі із заколотниками, а після витіснення урядових військ із теренів краю певний час продовжували боротьбу із окупаційною радянською армією. ; Rebel-partisan struggle in the Katerinoslav region during its nominal stay under the power of the Directory of the Ukrainian People's Republic in mid-December 1918 – early February 1919 is one of the little-studied pages of national history. The purpose of the article is to reveal the role of irregular armed groups in the struggle for power in the region during this period. Objective of the study: to show the military-political situation in the territory of Katerinoslav region at the time of its transition under the control of the Directory; name the main participants of the rebel-partisan movement in the region at the turn of 1918–1919 and their aims; study their role in hostilities in the region, to determine the main achievements.The article considers the course of the rebel-partisan movement in the Katerinoslav region during the stay of the region under the rule of the Directory of the Ukrainian People's Republic. It was determined that its participants were supporters of anarchism, Bolshevism and the Ukrainian government. Their military activities occupied a prominent place against the background of revolutionary events in the region. Thus, anarchist and Bolshevik irregular87formations did not allow government forces to take full control of the left bank of the region, and also played an important role in ensuring the occupation of Katerinoslav region by regular Soviet troops during the Second World War of Soviet Russia with the UPR. Ukrainian irregular forces, for their part, have provided significant assistance to the domestic government in the fight against the insurgents, and after the expulsion of government troops from the territory of the region, they continued to fight the occupying Soviet army for some time.

The article describes the priority areas of education reform in the middle of the twentieth century. Because today there is no single institution that would provide parents with pedagogical knowledge on raising their own child. Changes taking place in modern Ukraine in the field of economics, politics, culture, international relations, cause the need for highly moral, experienced professionals, professionals in various fields, such skills in a person begin to be laid in the family, which led to the choice of article. The aim of the article was: on the basis of the analysis of historical materials to determine the ways of formation of pedagogical knowledge and skills of parents in the middle of the XX century. The methodological basis of the study were: the historical approach to the study of family education; philosophical, sociological, psychological and theoretical-pedagogical ideas about the activity essence of man; axiological approach; personal-activity approach to the study of the educational process.It is established that during these years the whole society was covered by interest in pedagogical knowledge, there was a large number of various forms of cooperation between teachers and parents, university professors and teachers; parents and university teachers (societies, sections, lecture halls, parent universities, individual and group consultations, etc.). A significant contribution to the formation of parents' knowledge on pedagogical issues was made by the Department of Pedagogy of H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, through educational activities among parents in the homes of officers, houses of creativity, parental lectures, schools, clubs, factories, plants, etc. The ways to: in the unity of cooperation between school and family are identified; in the training of a large number of teachers who were also, or eventually became parents; dissemination of pedagogical knowledge among the population; cooperation between schools and universities, cooperation between universities and parents; providing pedagogical knowledge through the press; use of television to disseminate pedagogical knowledge. ; У статті схарактеризовано пріоритетні напрями реформування освіти в Україні в середині ХХ століття. Оскільки сьогодні немає єдиного інституту, який би надавав батькам педагогічні знання із виховання власної дитини. Зміни, які відбуваються в сучасній Україні в галузі економіки, політики, культури, міжнаціональних відносин, викликають необхідність у високоморальних, досвідчених спеціалістах, професіоналах у різних галузях, такі навички в людині починають закладатися саме в родині, що обумовило вибір теми статті. Мета статті – на основі аналізу історичних матеріалів визначити шляхи формування педагогічних знань та вмінь у батьків у середині ХХ століття. Методологічну основу дослідження склали: історичний підхід до вивчення сімейного виховання; філософські, соціологічні, психологічні та теоретикопедагогічні ідеї про діяльнісну сутності людини; аксіологічний підхід; особистісно-діяльнісний підхід до вивчення освітньо-виховного процесу. Встановлено, що в середині ХХ століття все суспільство проявляло увагу до педагогічних знань, існувала велика кількість різноманітних форм співпраці вчителів та батьків, викладачів вишів та вчителів; батьків та викладачів ЗВО (товариства, секції, лекторії, батьківські університети, індивідуальні та групові консультації тощо). Вагомий внесок у формування знань батьків із педагогічних питань здійснила кафедра педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди, через просвітницьку діяльність серед батьків у будинках офіцерів, батьківських лекторіях, будинках творчості, школах, клубах, на фабриках, заводах тощо. Визначено шляхи реалізації просвітницької діяльності, що виявлялись: в єдності співпраці школи та сім"ї; у підготовці великої кількості педагогічних кадрів, які були, або з часом ставали батьками; розповсюдженні педагогічних знань серед населення; співпраці школи та ЗВО, співпраці ЗВО та батьків; наданні педагогічних знань через пресу; використанні телебачення для розповсюдження педагогічних знань.

The Lyzohubs were Cossack chiefmen and at the same time a noble family, whose representatives have played a prominent and sometimes paramount role at different stages of state formation during the XVII-XX centuries within the territories that are now part of the modern Ukrainian state. Illya Lyzohub's personality (about 1720–1781), despite his high social status, has not been the subject of research by the academic community of historians. Indirectly, his biography was covered by genealogists G. A. Miloradovich, V. L. Modzalevskyi and V. V. Kryvosheya. O. M. Lazarevskyi, who studied the Lyzohubs family in general, managed to bring most of the facts about his life path into the scientific circulation. However, there were no more attempts made to summarize the data concerning Illya Lyzohub's life and activities in the national historiography. Therefore, the purpose of this study is to attempt to fill in the above mentioned lacuna, based on a wide range of written sources. Thus, on the basis of the methods of the so-called "new family history", socio-cultural transmissions and Illya Lyzohub's social ambitions as a representative of a chief Cossack family have been analysed. In the course of the study, interpersonal interactions between I. Lyzohub and Hetman K. G. Razumovsky, as well as Major General I. I. Golovin, have been studied. The latter are extremely important in the view of the analyzed genealogical relationship between Lyzohub and Golovin. Therefore, there is a reasonable opportunity to claim that Lizohubs are relatives of such writers with a worldwide name as A. S. Pushkin and L. M. Tolstoy. On the basis of memoirs and archival sources, it was possible to find information about most of Illya Lyzohub's places of residence, thus extending the geography of the study beyond the Hetmanate. Thus, the proposed article is, in its essence, the first biographical research of the life and activities of Illya Lyzohub.

Провідним центром тракторобудування в Україні був і залишається Харківський тракторний завод. Важливим напрямом діяльності цього підприємства став випуск гусеничної техніки як для народного господарства, так і для військових потреб. За більш, ніж півстолітній період на заводі розроблено унікальні гусеничні машини, які постійно удосконалювалися завдяки плідній діяльності конструкторського бюро підприємства та окремих винахідників. Це стосується не лише гусеничних машин цивільного призначення, а й військової техніки. Відзначено, що створення гусеничної техніки на території Харкова розпочалося ще до появи Харківського тракторного заводу, проте саме це підприємство відіграло значну роль у виготовленні такого типу машин. Протягом досліджуваного періоду відбувалася поступова еволюція зразків гусеничної техніки, постійне удосконалення її дало змогу вийти на достатньо високий рівень виробництва. З метою докладного аналізу процесу удосконалення гусеничної техніки проведено аналіз та співставлення різних зразків машин. Це дало змогу прослідкувати, як саме змінювалися технічні показники та простежити поступову еволюцію такого типу машин. Під час підготовки роботи було використано метод порівняльного аналізу та систематизації наявної інформації стосовно виготовлення гусеничної техніки на Харківському тракторному заводі. Зазначено також вплив окремих конструкторів та винахідників на розвиток та удосконалення моделей машин з гусеничним рушієм. Окрему увагу приділено особливостям двигунів, що застосовували для гусеничних машин обох типів, а також постійному вдосконаленню гусеничних тракторів сільськогосподарського призначення. Аналіз деяких типів двигунів дав змогу дослідити, які саме двигуни були більш придатними для застосування на гусеничних машинах. Вказано, що з метою відокремлення конструювання та виробництва техніки для військових потреб від тракторів сільськогосподарського призначення, було створено два окремі конструкторські бюро. Це дало змогу зосередитися на особливостях кожного з типів техніки, прослідкувати поступову зміну кожного виду машин, що позитивно вплинуло на їх розвиток. ; The Kharkov Tractor Plant was and remains the leading center of tractor construction in Ukraine. An important activity of this enterprise was the release of tracked vehicles for both the national economy and military needs. For more than half a century, the plant developed unique tracked vehicles, which were constantly improved thanks to the fruitful activities of the design bureau of the enterprise and individual inventors. This applies not only to civilian tracked vehicles, but also military equipment. It is noted that the creation of tracked vehicles equipment on the territory of Kharkov began before the emergence of the Kharkov tractor plant, but this enterprise played a significant role in the manufacture of this type of machines. During the studied period there was a gradual evolution of samples of tracked vehicles equipment, its continuous improvement made it possible to reach a sufficiently high level of production. In order to improve detailed analysis tracked vehicles process analysis and comparison of different models of machines. This made it possible to reveal how the technical indicators changed and to trace the gradual evolution of this type of machines. In preparing the work, a method of comparative analysis and systematization of available information on the manufacture of tracked vehicles at the Kharkov Tractor Plant was used. The influence of individual designers and inventors on the development and improvement of models of tracked vehicles was also noted. Particular attention is paid to the peculiarities of engines used for both types of tracked vehicles, as well as the continuous improvement of agricultural crop tractors. Analysis of some types of engines it possible to investigate what kind engines were more suitable for use in tracked vehicles. It was specified that in order to separate the design and production of equipment for military purposes from agricultural tractors, two separate design bureaus were created. This has allowed to focus on the features of each type of technology.

У статті висвітлюються питання розвитку вітчизняної мистецької освіти другої половини ХVІ – середини ХVІІІ століть з урахуванням нових підходів сучасної педагогічної науки до функціонування різних видів освітньої діяльності, що дозволило здійснювати дослідження, виокремивши формальні та неформальні ознаки літературної, образотворчої, музичної, хореографічної, театральної мистецької освіти. Наголошується на переважанні неформальних ознак передачі досвіду мистецької діяльності від одного покоління іншому та поступальному розвитку формальної мистецької освіти на теренах України в означений історичний період. ; The article has highlighted the development of national art education in the second half of the 16th – mid 18th centuries considering new modern approaches to pedagogy of the various types of educational activities; it has allowed to carry out research distinguishing features of formal and non-formal art education. It has been determined that art education during the mentioned period was ignored by the state, and the lack of specialized educational institutions determined its informal character. The importance and high efficiency of literature education, which had formal features and was provided by educational institutions at different levels (communal schools, academies) has been highlighted. The high level of literature education, which was characterized by non-formal features (private education, education at kobzar schools, sharing experiences of creating anonymous and author's civil, political, lyrical, burlesque and travesty, humorous and satirical poetry) has been accented. Extremely high level of musical education, which was characterized by formality, as was provided by educational schools attached to the Orthodox Brotherhood, singers' schools, higher educational institutions has been emphasized. Instrumental music education, which during the mentioned period was characterized by combination of formality and non-formality (provided in musical workshops, communal schools) has been highlighted. An important phase of the development of theatrical education of the end of the 16th – mid 18th centuries, which took place in the cells of school drama academies, brotherhood schools, colleges among artists-enthusiasts, has been outlined. It has been specified that dance art during the mentioned period was spread only through non-formal way. It has been stated that artistic component was included in the process of future teachers' special training. The article focuses on the prevalence of nonformal artistic features of experience transfer from one generation to another and the evolution of formal art education in Ukraine in the late 16th – mid 18th centuries.

The study of the history of the formation of charity in society is one of the relevant areas of the humanities. At the present stage, this phenomenon acquires special significance in the plane of Ukrainian realities. For our state, which is at war, the priority remains the issues of material and financial support of the army, assistance to wounded servicemen, support of the affected population. Today, in order to consciously solve historical problems, we need to analyze the evolution of charity and show the importance of private philanthropy as an element of meeting the social needs of a society involved in hostilities. In the middle of the XIX - beginning of the XX century. There was a time of three large-scale armed conflicts in which the population of the Ukrainian lands, which at that time were part of the Russian Empire, took part: the Eastern (Crimean) War, the Russo-Turkish War of 1877-1878, and the Russo-Japanese War. Military conflicts demonstrated the inability of the state to solve the problems facing the government. The authorities had to repeatedly turn to various segments of the population for help, which at crucial moments directed its activities in the direction of charity. The main benefactors were representatives of the wealthy classes of society, in particular the nobility. The modern approach to the study of the history of charity involves primarily the expansion of the source base through which research is carried out. This article attempts to characterize the source base, which was used in the study of the history of charitable activities of the Bessarabian nobles during the military conflicts of the mid-nineteenth - early twentieth century. The documentary basis of the study was a wide range of sources, both published and unpublished. In the historical literature on the study of the charity of the nobility of Bessarabia, the peculiarity of the source base is its limited archival materials, which required the involvement of a significant amount of almost all their species and improve the analytical and synthetic study of the latter. Their classification is based on the use of system-structural analysis. Among the published materials, official records were used; statistical and reference publications; periodicals; memoirs (diaries and memoirs; epistolary materials). ; Сучасний підхід до вивчення історії доброчинності передбачає перш за все розширення джерельної бази, з допомогою якої здійснюється дослідницька робота. У даній статті робиться спроба охарактеризувати джерельну базу, яка використовувалася при дослідженні історії благодійної діяльності бессарабських дворян під час військових конфліктів середини ХІХ – початку ХХ ст. Документальну основу дослідження склало широке коло джерел як опублікованих, так і неопублікованих. В історичній літературі з питань дослідження доброчинності нобілітету Бессарабії особливістю джерельної бази залишається її обмеженість архівними матеріалами, що потребувало залучення значного обсягу практично всіх їх видів та вдосконалення аналітичного і синтетичного вивчення останніх. Їх класифікація здійснена на підставі застосування системно-структурного аналізу. Серед опублікованих матеріалів використано документи офіційного діловодства; статистичні і довідкові видання; періодична преса; мемуарна література (щоденники та спогади; епістолярні матеріали).

Under the communist regime of the 1940s – 1960s, when party leaders persistently sought out ideological enemies and improved methods of anti-religious struggle, children and adolescents became the most vulnerable stratum of the population from propaganda bombardment. Among them, a particularly vulnerable and at the same time stable group of children of believers stands out. Educational institutions of the education system from elementary school to universities have become the area of purposeful atheistic anti-religious education. Declarative statements by the government on granting citizens freedom of religion were leveled by the implementation of a policy of eradicating all religious manifestations as reactionary phenomena incompatible with socialist ideals. The study of the problem of the ideologization of education helps to understand the process of forming a negative sociopolitical image of Christianity in Ukraine and has a pragmatic side in the context of revising the ideological foundations of modern national education. ; В умовах комуністичного режиму 1940-х – 1960-х років, коли партійні керманичі з завзяттям вишукували ідеологічних ворогів та вдосконалювали методи антирелігійної боротьби, діти та підлітки стали найбільш незахищеним прошарком населення. Серед них виділяється особливо вразлива та одночасно стійка група дітей віруючих. Навчальні заклади системи освіти від початкової школи до вищих навчальних закладів стали ареалом цілеспрямованого атеїстичного антирелігійного виховання. Декларативні заяви уряду про надання громадянам свободи віросповідання нівелювалися реалізацією політики викорінення всіх релігійних проявів, як реакційних явищ, несумісних з соціалістичними ідеалами. Дослідження проблеми заідеологізованості освіти допомагає зрозуміти процес формування негативного суспільно-політичного образу християнства в Україні та має прагматичну сторону в контексті перегляду ідеологічних засад сучасної вітчизняної освіти.

The study of the history of the formation of charity in society is one of the current areas of the humanities. At the present stage, this phenomenon acquires special significance in the plane of Ukrainian realities. For our state, which is at war, the priority remains the issues of material and financial support of the army, assistance to wounded servicemen, support of the affected population. The purpose of the article is to determine the number and analysis of scientific papers on the main areas of charitable activities of the Bessarabian nobles during the military conflicts of the mid-nineteenth – early twentieth century. Most scholars of the mid-nineteenth – early twentieth century. in their works they focused on the simple recording of hostilities, the characteristics of the state of the army, the forms of charitable activity during the wars, the analysis of the activities of the International Red Cross and Red Crescent Movement. The question of the contribution of the nobles of Bessarabia to the army was not a separate area of study and was considered in passing. In the dimension of Soviet ideology, consideration of this topic was not the subject of a special study, and only in a number of works there were some fragments of the analysis of aristocratic charity. Today, the phenomena and processes of the charitable movement, which were previously covered in passing, are rethought. In modern historiography there is a sufficient number of works on the charity of the nobility, but financial and material assistance from the representatives of the South Ukrainian nobility during the military conflicts of this period have not been comprehensively studied. ; Вивчення історії становлення благодійної справи в суспільстві є одним з актуальних напрямів гуманітарних дисциплін. На сучасному етапі цей феномен набуває особливого значення в площині українських реалій. Для нашої держави, яка знаходиться у стані війни, наразі пріоритетними залишаються питання матеріального та фінансового забезпечення армії, допомога пораненим військовослужбовцям, підтримка постраждалого населення. Метою статті є визначення кількості та аналіз наукових праць, присвячених основним напрямкам благодійної діяльності бессарабських дворян під час військових конфліктів середини ХІХ – початку ХХ ст. Більшість науковців середини ХІХ – початку ХХ ст. у своїх працях зосереджували увагу на простому фіксуванні військових дій, характеристиці стану армії, висвітлені форм благодійної діяльності у періоди війн, аналізі діяльності Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Питання внеску дворян Бессарабії в допомогу армії не виступало окремим напрямком вивчення й розглядалося побіжно. У вимірі радянської ідеології розгляд цієї теми не був предметом спеціального дослідження і лише в ряді робіт зустрічалися деякі фрагменти аналізу дворянської доброчинності. Сьогодні по-новому осмислені явища та процеси благодійного руху, які раніше висвітлювалися побіжно. У сучасній історіографії існує достатня кількість напрацювань з питань доброчинності дворянства, однак фінансова та матеріальна допомога з боку представників південноукраїнського нобілітету під час військових конфліктів зазначеного періоду комплексно не досліджувалися.