Suchergebnisse

The military history of the Bagratid era (late 9th– mid-11th centuries) has not been the objectof historical research for a long time. Therefore many questions concerning the form and functionsof the weapons of that time remains unresolved. However, the studies of the armament ofneighboring countries (Byzantium, Caliphate, Georgia, etc.) were researched much better.Previousely historiographers considered the military history of such «small nations» as Armeniafrom the perspectives of Eastern Roman Empire and Muslim world warfare which were consideredas primary research objects. This paper aims to change this perspective and give the subject of themedieval Armenian military history the attention it deserves. The aim of the research is to payattention to the war mace – one of the earliest weapons in almost all cultures. The task is toreconstruct the types of maces which were used in Bagratid Armenia; to analyse their physical andbattle characteristics; methods of use; manufacturing process; terminological issue (լախտ(lakht)andգուրզ(gurz) etc. Taking into consideration the lack of archaeological finds of medieval macesfrom the territory of Armenia, the author pays attention to the written and figurative sources,comparing them with Byzantine and Muslim written accounts, archaeological finds and figurativesources respectively. Special attention was drawn to Armenian miniatures from the 11th century:«Kiss of Judas» (fig. 1–4), «Jesus before Pilate» (fig. 21) and to the relief on the door of MshoArakelots monastery (1134) (fig. 6), where various types of maces are depicted. Due to thecomparative analysis, further support was given to the idea that medieval figurative sources aremore or less accurate material for studying medieval military history. ; Військова історія епохи Багратидів (кінець ІХ – середина ХІ ст.) довший час не булаоб'єктом окремого історичного дослідження, що в свою чергу залишило багатоневивчених питань стосовно форм та функцій тогочасної зброї. Натомість, історіяозброєння сусідніх з Вірменією країн (Візантії, Аббасидського халіфату та навіть Грузії)була досліджена значно краще. З цієї причини військова історія середньовічноїхристиянсько-візантійської чи арабо-перської (ісламської) цивілізацій, посідає домінуючестановище в середньовічній історіографії, внаслідок чого військова історія «меншихнародів» (як Вірменія) розглядалася лише опосередковано і часто з точки зору цих імперій. Ідея статті полягає в тому, щоб змінити цю перспективу та приділити середньовічній вірменській військовій історії належну їй увагу. Метою дослідження є вивчення бойових булав – одного з найдавніших видів озброєння майже у всіх цивілізаціях. Завдання дослідження полягає у реконструкції основних типів булав, які використовувались у Вірменії епохи Багратидів; аналізі їхніх фізичних та бойових характеристик; способів використання; виробничого процесу; термінології (լախտ(лахт) таգուրզ(гурз) і т.д. Беручи до уваги відсутність будь-яких археологічних знахідок середньовічних булав з території Вірменії, основну увагу було звернено на письмові та зображальні джерела, порівнюючи їх із візантійськими та мусульманськими писемними, археологічними та візуальними джерелами. Особливу увагу було приділено вірменським мініатюрам з ХІ ст., а саме «Поцілунок Юди», (Іл. 1–4), «Ісус перед Пилатом» (Іл. 21) та рельєфу на дверях монастиря Мшо Аракелоц (1134) (Іл. 6), де зображені різні типи булав. Завдяки компаративному аналізу було підтверджено ідею, що середньовічні зображальні джерела є більш-менш точним носієм інформації котрий, після критичного аналізу, варто використовуватися для вивчення середньовічної військової історії.

The article deals with the relation of modernization and counter components of modernization in Islam. The author stated that the feature of Islam was and still is the fusion of the spiritual and temporal power, ierokratii and political administration. In one of the Islamic countries did not have an organized church, which would be the institutional and separate from the state. In practice, this leads to the merging of the Muslim clergy of interest with the administrative policy of the government. «Misalliance» between them there rather improbable fiction than everyday social and practical. In the Muslim world and never had a church, which is on the level of korporatizovanosti priesthood have likened the Catholic and Orthodox churches, religious and defending the interests of the church clergy, that would be delimited by ordinary believers. Unlike Christianity, Islam was formed in the conditions of the primitive society, which was also characteristic of religious and political holism in the aspect of intertwining of political and religious leadership of the Emirate and Caliphate with the charismatic warlordism. These circumstances make it difficult to unilateral reception values of Western culture and creates the preconditions for the adaptation of the secular institutions of the economy, education, medicine, etc. a trinity of «religion-politics-society». ; Статья посвящена проблеме соотношения модернизационных и контрмодернизационных составляющих в исламе. Автором констатировано, что особенностью ислама было и остается слияние духовной и светской власти, иерократии и политической администрации. Ни в одном исламском государстве не было организованной церкви, которая была бы институционально-отделенной от государства. На практике это приводит к слиянию интересов мусульманского духовенства с политикой административного руководства страны. «Мезальянс» между ними есть, скорее, маловероятной выдумкой, чем социально-практической повседневностью. В мусульманском мире также никогда не было церкви, которая по уровню корпоратизованости священства уподоблялась бы католической или православной церквям, отстаивая религиозно-церковные интересы клира, который был бы отграниченным от простых верующих. В отличие от христианства, ислам формировался в условиях примитивного общества, которому был и есть присущим религиозно-политический холизм в аспекте переплетения политического и религиозного лидерства, эмирата и халифата с харизматичным вождизмом. Указанные обстоятельства затрудняют одностороннюю рецепцию ценностей западной культуры и создают предпосылки для приспособления секулярных институтов экономики, образования, медицины и т.п. в триединстве «религия-политика-общество». ; Статтю присвячено проблемі співвідношення модернізаційних і контрмодернізаційних складників в ісламі. Авторкою констатовано, що особливістю ісламу було і залишається злиття духовної і світської влади, ієрократії і політичної адміністрації. В жодній з ісламських держав не існувало організованої церкви, яка була б інституційно-відокремленою від держави. На практиці це призводить до злиття інтересів мусульманського духовенства з політикою адміністративного керівництва країни. «Мезальянс» між ними є, скоріше, малоймовірною вигадкою, ніж соціально-практичним повсякденням. В мусульманському світі також ніколи не існувало церкви, яка за рівнем корпоратизованості священства уподібнювалася б католицькій або православній церквам, відстоюючи релігійно-церковні інтереси кліру, який був би відмежованим від простих вірян. На відміну від християнства, іслам формувався в умовах примітивного суспільства, якому був і є притаманним релігійно-політичний холізм в аспекті переплетення політичного та релігійного лідерства, емірату та халіфату із харизматичним вождизмом. Зазначені обставини утруднюють однобічну рецепцію цінностей західної культури і створює передумови для пристосування секулярних інституцій економіки, освіти, медицини і т.п. до триєдності «релігія-політика-громада».

In the article there has been made the analyzes of reflection ideological bases of foreign political and governmental positioning of Tajikistan in its' doctrine documents. The main blocks of our analyzes was historical bases of Tajik statehood; the place and a role of Tajikistan in the world history, the place of the country in the modern world and features of understanding of the world trends of development; the place of water diplomacy in foreign political positioning of Tajikistan. It was found, that important part of official ideological concept of Tajikistan was the appeal in way of Aryan origin of Tajiks, the heritage of government of the Samanids and the losses of the "original" Tajik's territories. It was state that during 1990s until 2010s, doctrine understanding of Tajikistan about their place in the evolutionary region in the spot of the mission of historical civilization of Tajik's nation regarding to other population of the region. Important elements of the ideology of Tajikistan's foreign policy positioning in the 1990s were the secular nature of the development of this Muslim state, elected during the 1992-1997 civil war, and the need for international assistance due to the country's poverty and underdevelopment. In the doctrinal documents of the first half of the 2000s, the provision on poverty was combined with the thesis of the injustice of world development, which is dominated by the West, and the negative impact of globalization, which fuels the confrontation of civilizations. Since the mid-2000s, there has been a doctrinal rethinking of the role and place of Central Asia in the world - from a backward and troubled region to a clash of global interests and an economically important region of the world, dominance of great powers. By proclaiming a multi-vector open door policy in 2002, Tajikistan has doctrinally broadened its horizons of engagement with the world, going beyond the discourse of cooperation only with neighboring Muslim countries and Russia. ; У статті здійснено аналіз відображення ідеологічних основ зовнішньополітичного та державного позиціонування Таджикистану у його доктринальних документах. Основними блоками нашого аналізу стали історичні засади таджицької державності; місце і ролі Таджикистану у всесвітній історії; місце країни у сучасному світі та особливості розуміння світових тенденцій розвитку; місце водної дипломатії в зовнішньополітичному позиціонуванні Таджикистану. Було з'ясовано, що важливою частиною офіційного ідеологічного концепту Таджикистану є апеляція до арійського походження таджиків, спадку Держави Саманідів та втрат «споконвічних» таджицьких територій. Встановлено, що впродовж 1990-х – 2010-хрр. доктринальне розуміння Таджикистаном свого місця у регіоні еволюціонувало до положення про історичну цивілізаторську місію таджицької нації щодо відсталіших народів регіону. Важливими елементами ідеології зовнішньополітичного позиціонування Таджикистану у 1990-хрр. стали положення про світський характер розвитку цієї мусульманської держави, виборене під час громадянської війни 1992-1997рр. та про потребу міжнародної допомоги через бідність і нерозвинутість країни. У доктринальних документах першої половини 2000-хрр. положення про бідність було поєднано з тезою про несправедливість світового розвитку, при якому панує Захід та негативний вплив глобалізації, яка підживлює протистояння цивілізацій. З середини 2000-хрр. відбувається доктринальне переосмислення ролі та місця Центральної Азії у світі – з відсталого та проблемного регіону на місце зіткнення глобальних інтересів та економічно важливий регіон світу, домінування у якому дозволить великим державам отримати контроль над євразійським простором та наблизитись до світового панування. Проголосивши у 2002р. багатовекторну політику «відкритих дверей», Таджикистан доктринально розширив горизонт взаємодії зі світом, вийшовши за межі дискурсу співпраці лише з сусідніми мусульманськими країнами та Росією.

Current status of research on ideology of far right political parties is characterized. Cas Mudde's approach to distinguishing the main elements of ideology of contemporary far right political parties is presented in details. The essence of the term «nativism» in the context of values and principles of far right political parties is identified and advantages and disadvantages of its usage in Ukrainian political science discourse are discussed. Main cases of nativism in the programs of contemporary far right political parties are demonstrated, in particular, their views on «us» versus «them». The attitude of far right political parties to multiculturalism and its implications is identified. On the basis of Mudde's classification, three main groups of «enemies» as defined by far right political parties – Jews, Muslims and Roma – are distinguished and references to them in the programs of the far right political parties in Germany, Austria, France and Hungary are presented. The differences in treatment of enemies by Western European and Eastern European political parties are highlighted with the former considering the immigrants, in particular Muslims, as such, while the latter – ethnic minorities, living inside of the countries (most frequently – Roma communities). The threats, coming from such enemies – destruction of the sense of national identity and solidarity, abuse of state aid, increase of crime rates – are discussed. ; Охарактеризовано поточний стан справ у сфері дослідження ідеології крайніх правих політичних партій. Детально висвітлено підхід Каса Мудде до виокремлення головних складових ідеології сучасних крайніх правих. Розкрито сутність терміну «нативізм» у розумінні елемента ціннісних засад даної групи політичних партій та окреслено переваги і недоліки його використання у вітчизняному політологічному дискурсі. Представлено основні прояви нативізму у програмах сучасних крайніх правих політичних партій в європейських державах, зокрема, протиставлення ними «своїх» та «чужих». Означено ставлення крайніх правих до мультикультуралізму та його проявів. На основі класифікації К. Мудде виокремлено три головні групи «ворогів» з погляду крайніх правих – євреї, мусульмани та роми – і наведено приклади їх характеристики у програмних документах крайніх правих в Німеччині, Австрії, Франції та Угорщині. Підкреслено відмінності у вирізненні ворогів західноєвропейськими та східноєвропейськими крайніми правими, перші з яких розглядають у якості таких насамперед іммігрантів, особливу увагу приділяючи мусульманам, а другі – етнічні меншини, що проживають на території країни (найчастіше – спільноти ромів). Розглянуто загрози, які створюються такими ворогами – руйнування відчуття національної ідентичності і солідарності, зловживання державною допомогою, зростання рівня злочинності. ; Охарактеризовано поточний стан справ у сфері дослідження ідеології крайніх правих політичних партій. Детально висвітлено підхід Каса Мудде до виокремлення головних складових ідеології сучасних крайніх правих. Розкрито сутність терміну «нативізм» у розумінні елемента ціннісних засад даної групи політичних партій та окреслено переваги і недоліки його використання у вітчизняному політологічному дискурсі. Представлено основні прояви нативізму у програмах сучасних крайніх правих політичних партій в європейських державах, зокрема, протиставлення ними «своїх» та «чужих». Означено ставлення крайніх правих до мультикультуралізму та його проявів. На основі класифікації К. Мудде виокремлено три головні групи «ворогів» з погляду крайніх правих – євреї, мусульмани та роми – і наведено приклади їх характеристики у програмних документах крайніх правих в Німеччині, Австрії, Франції та Угорщині. Підкреслено відмінності у вирізненні ворогів західноєвропейськими та східноєвропейськими крайніми правими, перші з яких розглядають у якості таких насамперед іммігрантів, особливу увагу приділяючи мусульманам, а другі – етнічні меншини, що проживають на території країни (найчастіше – спільноти ромів). Розглянуто загрози, які створюються такими ворогами – руйнування відчуття національної ідентичності і солідарності, зловживання державною допомогою, зростання рівня злочинності.

The study addresses the problem of using hate speech in today's media space. It is studied not only by linguists, but also by journalists, lawyers and sociologists. It is difficult to distinguish between hate speech and other forms of hidden aggression. The purpose is to explore and analyze this phenomenon in various contexts. Several messages of influental people have been analysed which can be considered as hateful towards a particular group of people. Categories, which they can be divided to are distinguished. The aim is to research and speculate this term in various fields, namely: to analyze the language of hate in the media space, to differentiate terms that are used, e.g. hate speech, aggressive remarks, microaggressions and freedom of speech. Hate speech is defined as aggressive messages against people based on some characteristic such as race, color, ethnicity, gender, sexual orientation, nationality, religion, and other. It can attack, threaten or insult individual person or groups of people. Microaggression can be defined as statements which send negative messages reacted to someone's membership in marginalized group. Whereas, aggressive remarks are not defined clearly. To achieve the goal of definining and categorizing, the author selected the most outrageous messages of politicians and public speeches as well as readers' reaction to controversial statements. The most common hate speech topics are holocaust denial, Muslim prohibition, sexual minority rights, blasphemy, feminists' oppression to men. There are set of rules in most countries made to stop hate speech in different areas, namely: politics, religion, social life. The article offers some prospects for further discussion. It would be particularly interesting to research influence of hate speech on state level decisions. ; Наукова розвідка присвячена дослідженню проблеми вживання мови ворожнечі в сучасному медіа просторі. Проаналізовано висловлювання відомих осіб, які можуть бути розцінені як зневажливі стосовно певних груп людей. Встановлено ...

Research methodology. The research ground is the information approach; the method of scien­tific literature analysis was used for the general exploration of the subject, for the detection of level of theoretical study of such aspect of religious journalism, as religious and political communication in the Ukrainian media, and content analysis. Results. The article discusses religious and political communication in the Ukrainian media in the beginning of 2019, as it is then that its main activity, determined by the election campaign of 2018–2019, is noticed. Two aspects were taken into account for the analysis: religious content in media, and details of claims and communications issued by the heads of Christian denominations and the Muslim spiritual leaders to voters and candidates for presidency (or to the newly elected President). The research enabled to define the interest of mass media to the programs and propaganda materials of the campaigners with the view of the employment of the religious component, as well as to politicians' public self-presentation in the religious sphere.While communicating both with the society and politicians in the media, different denominations do not view their interests separately from the national ones, since, as any other social institution, they are permanently present in the social discourse, actively reacting to all the present-day challenges. Politicians, in their turn, view church as a partner in the religious and political communication or as a tool of impact owing to high level of its credibility. «Political markers» in the religious sphere and «church markers» in political sphere will be present in the Ukrainian context while the state is undergoing complex geopolitical transformations and internal policy alterations. Novelty. For the first time discusses religious and political communication in the Ukrainian media in the beginning of 2019 and its peculiarities are defined.The practical significance. The results of the research may serve as a theoretical basis for the ...

The paper deals with the problems of refugees, internally displaced persons, and illegal migrants in the African continent. At the beginning of the article, information is provided on the state of poverty and poverty of the majority of the present African continent. The authors of the publication consider the main cause of these negative phenomena to be numerous wars and conflicts, ethnic and tribal conflicts, the dictatorial regimes of terror in many countries of the continent. The negative factor, among other things, is the prolonged civil wars in continental countries. So, the civil war in Angola lasted 21 years, in Mozambique 17 years, in the Democratic Republic of the Congo (formerly Zaire), 14 years, etc. Ethnic conflicts on the African continent are also characterized by their long-term sustainability. For example, the ethnic conflict in Sudan between the Arab-Muslim North and the Negro-Christian South, which took the form of a civil war, lasted for 22 years. These conflicts have the consequence not only of the huge number of victims, the majority of whom are peaceful residents, but also generate more refugees and internally displaced persons. It is worth saying that the number of internally displaced people in the designated states of the warehouse: Mozambique-2 million ., Sudan-4.5 million, in the Democratic Republic of the Congo-2.665 million people, etc. These reasons form huge flows of refugees, which are sent to more or less stable countries. In Africa, it is Tanzania, South Africa and Kenya. Detention of refugees is a huge burden on the economy of these countries and causes a sharp internal political tension, and therefore the governments of these countries are trying to deport refugees home. The European route is quite popular for refugees from the African continent, which is described in detail in the proposed publication. ; В статті вивчаються питання динаміки чисельності біженців, внутрішньо-переміщених осіб та нелегальних мігрантів на Африканському континенті. Розглядаються причини міграцій та напрямки міграційних потоків.

The paper deals with the problems of refugees, internally displaced persons, and illegal migrants in the African continent. At the beginning of the article, information is provided on the state of poverty and poverty of the majority of the present African continent. The authors of the publication consider the main cause of these negative phenomena to be numerous wars and conflicts, ethnic and tribal conflicts, the dictatorial regimes of terror in many countries of the continent. The negative factor, among other things, is the prolonged civil wars in continental countries. So, the civil war in Angola lasted 21 years, in Mozambique 17 years, in the Democratic Republic of the Congo (formerly Zaire), 14 years, etc. Ethnic conflicts on the African continent are also characterized by their long-term sustainability. For example, the ethnic conflict in Sudan between the Arab-Muslim North and the Negro-Christian South, which took the form of a civil war, lasted for 22 years. These conflicts have the consequence not only of the huge number of victims, the majority of whom are peaceful residents, but also generate more refugees and internally displaced persons. It is worth saying that the number of internally displaced people in the designated states of the warehouse: Mozambique-2 million ., Sudan-4.5 million, in the Democratic Republic of the Congo-2.665 million people, etc. These reasons form huge flows of refugees, which are sent to more or less stable countries. In Africa, it is Tanzania, South Africa and Kenya. Detention of refugees is a huge burden on the economy of these countries and causes a sharp internal political tension, and therefore the governments of these countries are trying to deport refugees home. The European route is quite popular for refugees from the African continent, which is described in detail in the proposed publication. ; В статті вивчаються питання динаміки чисельності біженців, внутрішньо-переміщених осіб та нелегальних мігрантів на Африканському континенті. Розглядаються причини міграцій та напрямки міграційних потоків.

To understand the essence of a legal system, one of the priority tasks is to study the doctrine of its sources of law. The situation with Islamic law is similar. The doctrine of sources of law is one of the most developed because it has been studied by a large number of lawyers and orientalists. At the same time, we see insufficient research on this doctrine due to a large number of approaches to understanding the term «source of law». In this paper, we have explored the sources of Islamic law in accordance with the Twelvers madhhab, as it is a basic school of Shiite legal doctrine. As a theoretical basis for the analysis of approaches to understanding the «sources of law», we have chosen approaches and their characteristics that would correspond to current approaches to the study of legal phenomena and processes in domestic legal science. Thus, the sources of Shiite Islamic law were analyzed in accordance with the following dominant approaches to understanding the meaning of the term «source of law»: epistemological (source of law is defined as a source of knowledge of the law, ie where we get our knowledge of the law. Most often it is legal monuments of history); material (social relations in general, natural, cultural, political, religious and other factors that determine the emergence, development and content of law); institutional (the law-making activity of state authorities and civil society institutions that establish or sanction legal norms); ideological (legal ideas, concepts, legal awareness of the subjects of lawmaking, which form a certain legal understanding and are the basis of the rules of law, affect their content); formal-legal (various forms (methods) of external expression of legal norms). After analyzing different approaches, we came to the conclusion that depending on the approach, the sources of Shia Islamic law are: according to the classical approach (ie, which is followed by Muslim scholars of Islamic law) - the Quran, Sunnah, ijma, akl; according to the epistemological approach - the ...

The paper analyzes the main features of the historical development of Pakistan statehood. The idea of creating a «pure» Islamic state caused primarily the separation of Pakistan from British India in 1947. Since then, the Islamic factor has become crucial for the evolution of Pakistan statehood. Pakistan is a federation of tribes with weak central institutions, although the state has qualified post-colonial elite. Some Pakistani Muslims consider Islam to be a perfect religion that does not require a Western model of democracy. Others believe that Islam is democratic in its essence. In response, radical Islamists call Western forms of education incompatible with Islamic values. Pakistan political system is characterized by personalist authoritarianism as an authoritarian regime of power. Armed forces under the authoritarian regimes are not only the instrument of the power of ruling bureaucratic groups but also directly influence political processes, the transformation of social structures, development of the main trends of domestic and foreign policy. It is proved that the formation of the Pakistan political nation is complicated with interethnic, confessional, socio-economic and regional contradictions. Political elites in Pakistan had determined the confrontation with India as the strategic objective of the state. It is shown that the creation of atomic weapons only emphasized the asymmetry of the potential of India and Pakistan. The possession of atomic weapons could not solve the «tribal» problems of Pakistan statehood. ; В статье проанализированы основные особенности исторического развития государственности Пакистана. Отделение Пакистана от Британской Индии в 1947 г. было обусловлено, прежде всего, идеей создания «чистого» исламского государства. С тех пор исламский фактор стал определяющим для эволюции пакистанской государственности. Доказано, что формирование пакистанской политической нации затруднено межэтническими, межконфессиональными, социально-экономическими и региональными противоречиями. ; У статті проаналізовано основні особливості історичного розвитку державності Пакистану. Відокремлення Пакистану від Британської Індії 1947р. було обумовлено передусім ідеєю створення «чистої» ісламської держави. Відтоді ісламський фактор став визначальним для еволюції пакистанської державності. Доведено, що формування пакистанської політичної нації ускладнено міжетнічними, міжконфесійними, соціально-економічними та регіональними протиріччями.

Progress has been achieved in recent decades in the study of the coins of the Golden Horde at the final stage of its existence. However, the late emissions of Juchid coin of 15-th century are still insufficiently studied. This prevents the full use of numismatic sources for the adequate reconstruction of political events of that turbulent time. The paper is aimed at the publication and preliminary analysis of the main types of Saray's silver dangs of Juchid khan of 15-th century with name Muhammad. These issues are very poorly represented in scientific articles: of nine types analyzed in the paper only one was properly published with graphic reconstruction of dies. For the first time dangs, which are the subject of this article, were mentioned (without graphic reconstructions) in the famous work of Hh.M. Frähn "Recensio numorum Muhammedanorum", published in 1826. In A.K. Markov's "Inventory Catalog of Muslim Coins of the Imperial Hermitage" (1896) there is no mention of the Saray's dangs of either Ulugh- Muhammad or Muhammad b. Timur. In 2004 V.P.Lebedev and V.B. Klokov had information about 8 coins, which are the subject of this article, and attributed these dangs to the issues of Ulugh-Muhammad. Enlarged photographic images of silver coins with metrology (most of which are first introduced into scientific circulation) of Juchid khan of 15-th century with name Muhammad are presented in the article. Nine types of late Juchid silver dangs with the name and titles of khan Muhammad on the obverse and the designation of mint on the reverse as Saray, Saray al-Jadida, Saray al-Mahrusa are published. Reconstruction and translation of monetary legends, as well as preliminary analysis of emissions, are given. The place of issue on the coins is indicated as a Saray (without the epithet or with al-Jadida or al-Mahrusa). But this fact alone does not allow to state with complete confidence that these dangs were minted there. With regard to the silver emissions of the XIV century, it is proved that the coins in some cases ...

The route and place in international relations of the Rus campaigns in Tabaristan, which took place in the second half of the 9th – early 10th century, are studied in the paper. Attention is also paid to the issue of the place of those military actions in Rus-Khazars relationships. During the studied period, the Khazar Khaganate remained the leading state in the region. The getting of the Rus to the Caspian Sea was possible only with the consent of the rulers of the Khazar Khaganate. The passage of the Rus into this region is associated with the emergence of the Volga trade route. However, they used this way only from Ladoga to Volga Bulgaria. No reliable sources are telling about the Rus moving along the Volga between Volga Bulgaria and Khazaria during the 9th – 10th centuries. It can be said with high probability that the Rus came to the Caspian Sea from the Black Sea, over the Sea of Azov, the Don, and the Volga, and the starting point for mentioned campaigns should be considered the Middle Dnipro region, where not later than the early 10thcentury the center of princely power appeared in Kyiv. There is no direct link between those actions and the Rus-Byzantine treaties, and the enemies of the Rus in the region were more often Muslim rulers who were not in direct confrontation with Constantinople or could act as potential allies of the Byzantine Empire. The first campaign of the Rus was directed against Hasan ibn Zayd, the Shiite ruler of Tabaristan. The latter acted against the caliphs of Baghdad, having captured terraria through which the paths of Rus merchants passed. Expeditions of 909/910 and 910/911 years caused the clashes between the Rus and the forces of the Samanid emirs in Tabaristan. We cannot say for sure whether those attacks were politically motivated, but they were stopped after mending differences between Khazaria and the Central Asian emirs. ; У статті досліджуються дискусійні питання стосовно обставин перших походів русів на Каспій (між 864-883, 909/910 і 910/911), відомих за свідченнями ібн Ісфандійара, Амулі та Мар'аши. Окрема увага приділяється місцю цих військових акцій у русько-хазарських відносинах, їх впливу на міжнародні відносини у регіоні навколо Каспійського моря. Автор розглядає шляхи, якими руси потрапляли до мусульманського світу, і пропонує власну версію маршруту руських контингентів. Відмічається зв'язок розглянутих походів з військовою акцією русів, що відбулась між 913 і 917рр., відомою за описом аль-Масуді.

The article discusses the practice of using the image of the Turk as "the Other" by Orthodox polemicists from the late 16th century till the first quarter of the 17th century. The conquest of Byzantine, the status of the Greek Orthodox Patriarch and the Eastern Church under the Ottomans, the eschatological dimension of "Turkish domination" – this is an incomplete range of issues that have been the subject of debate between supporters and opponents of The Union of Brest. The reason for that was the process of remembering Byzantine roots, as a form of attribution of Orthodox identity. The legitimacy of the Patriarch of Constantinople was a matter of organizational capacity of the Ruthenian Orthodox Church in the Polish – Lithuanian Commonwealth. An important role in this was played by the eschatological picture of the world in the texts of the polemicists – the authors emphasized the exceptional role of Rus` in defending the true faith because the Ruthenian Church was persecuted and poor. Another equally important process is the construction of the "Pole-Catholic's" hostile image through the narrative of "Turkish domination" by Orthodox polemicists. The Khotyn military campaign (1620–1621) and the restoration process of the Ruthenian Orthodox Church hierarchy forced the Orthodox hierarchs to abandon the use of the narrative of the positive experience of "Turkish domination" and to join the creation of the idea of "Cossack bastion" (the Cossacks as defenders of not only the Polish–Lithuanian Commonwealth but of the entire Christian faith). The model of the "Cossack bastion" lasted until the second half of the 17th century, when the Kyiv clergy was finally disappointed in the Cossacks as an anti-Muslim force due to the hetmans' attraction to military-political alliances with the Ottoman Empire.Manuscript received 20.03.2020 ; У статті розглянуто практики використання образу турка як «Іншого» православними полемістами впродовж кінця XVI – першої чверті XVII ст. Завоювання Візантії турками, перебування Константинопольського патріархату під османською владою, есхатологічний вимір «турецького панування», становище східної церкви в Османській імперії – неповне коло питань, що стали предметом багаторічної дискусії між прихильниками та противниками Унії. Причиною цього став процес пригадування православними візантійського коріння як однієї з форм атрибуції своєї ідентичності. Не менш важливий процес – це конструювання образу ворога «поляка-католика» православними полемістами за допомогою наративу «турецького панування». Польсько-османський конфлікт 1620–1621 рр. та процес відновлення Київської митрополії змусили православних ієрархів відмовитися від використання наративу позитивного досвіду «турецького панування» й долучитися до творення ідеї «козацького бастіону» та образу козаків як захисників не лише Речі Посполитої, а й усього християнства.Матеріал надійшов 20.03.2020

The article discusses the practice of using the image of the Turk as "the Other" by Orthodox polemicists from the late 16th century till the first quarter of the 17th century. The conquest of Byzantine, the status of the Greek Orthodox Patriarch and the Eastern Church under the Ottomans, the eschatological dimension of "Turkish domination" – this is an incomplete range of issues that have been the subject of debate between supporters and opponents of The Union of Brest. The reason for that was the process of remembering Byzantine roots, as a form of attribution of Orthodox identity. The legitimacy of the Patriarch of Constantinople was a matter of organizational capacity of the Ruthenian Orthodox Church in the Polish – Lithuanian Commonwealth. An important role in this was played by the eschatological picture of the world in the texts of the polemicists – the authors emphasized the exceptional role of Rus` in defending the true faith because the Ruthenian Church was persecuted and poor. Another equally important process is the construction of the "Pole-Catholic's" hostile image through the narrative of "Turkish domination" by Orthodox polemicists. The Khotyn military campaign (1620–1621) and the restoration process of the Ruthenian Orthodox Church hierarchy forced the Orthodox hierarchs to abandon the use of the narrative of the positive experience of "Turkish domination" and to join the creation of the idea of "Cossack bastion" (the Cossacks as defenders of not only the Polish–Lithuanian Commonwealth but of the entire Christian faith). The model of the "Cossack bastion" lasted until the second half of the 17th century, when the Kyiv clergy was finally disappointed in the Cossacks as an anti-Muslim force due to the hetmans' attraction to military-political alliances with the Ottoman Empire.Manuscript received 20.03.2020 ; У статті розглянуто практики використання образу турка як «Іншого» православними полемістами впродовж кінця XVI – першої чверті XVII ст. Завоювання Візантії турками, перебування Константинопольського патріархату під османською владою, есхатологічний вимір «турецького панування», становище східної церкви в Османській імперії – неповне коло питань, що стали предметом багаторічної дискусії між прихильниками та противниками Унії. Причиною цього став процес пригадування православними візантійського коріння як однієї з форм атрибуції своєї ідентичності. Не менш важливий процес – це конструювання образу ворога «поляка-католика» православними полемістами за допомогою наративу «турецького панування». Польсько-османський конфлікт 1620–1621 рр. та процес відновлення Київської митрополії змусили православних ієрархів відмовитися від використання наративу позитивного досвіду «турецького панування» й долучитися до творення ідеї «козацького бастіону» та образу козаків як захисників не лише Речі Посполитої, а й усього християнства.Матеріал надійшов 20.03.2020

The article discusses the practice of using the image of the Turk as "the Other" by Orthodox polemicists from the late 16th century till the first quarter of the 17th century. The conquest of Byzantine, the status of the Greek Orthodox Patriarch and the Eastern Church under the Ottomans, the eschatological dimension of "Turkish domination" – this is an incomplete range of issues that have been the subject of debate between supporters and opponents of The Union of Brest. The reason for that was the process of remembering Byzantine roots, as a form of attribution of Orthodox identity. The legitimacy of the Patriarch of Constantinople was a matter of organizational capacity of the Ruthenian Orthodox Church in the Polish – Lithuanian Commonwealth. An important role in this was played by the eschatological picture of the world in the texts of the polemicists – the authors emphasized the exceptional role of Rus` in defending the true faith because the Ruthenian Church was persecuted and poor. Another equally important process is the construction of the "Pole-Catholic's" hostile image through the narrative of "Turkish domination" by Orthodox polemicists. The Khotyn military campaign (1620–1621) and the restoration process of the Ruthenian Orthodox Church hierarchy forced the Orthodox hierarchs to abandon the use of the narrative of the positive experience of "Turkish domination" and to join the creation of the idea of "Cossack bastion" (the Cossacks as defenders of not only the Polish–Lithuanian Commonwealth but of the entire Christian faith). The model of the "Cossack bastion" lasted until the second half of the 17th century, when the Kyiv clergy was finally disappointed in the Cossacks as an anti-Muslim force due to the hetmans' attraction to military-political alliances with the Ottoman Empire.Manuscript received 20.03.2020 ; У статті розглянуто практики використання образу турка як «Іншого» православними полемістами впродовж кінця XVI – першої чверті XVII ст. Завоювання Візантії турками, перебування Константинопольського патріархату під османською владою, есхатологічний вимір «турецького панування», становище східної церкви в Османській імперії – неповне коло питань, що стали предметом багаторічної дискусії між прихильниками та противниками Унії. Причиною цього став процес пригадування православними візантійського коріння як однієї з форм атрибуції своєї ідентичності. Не менш важливий процес – це конструювання образу ворога «поляка-католика» православними полемістами за допомогою наративу «турецького панування». Польсько-османський конфлікт 1620–1621 рр. та процес відновлення Київської митрополії змусили православних ієрархів відмовитися від використання наративу позитивного досвіду «турецького панування» й долучитися до творення ідеї «козацького бастіону» та образу козаків як захисників не лише Речі Посполитої, а й усього християнства.Матеріал надійшов 20.03.2020