Suchergebnisse

The article considers the international experience of the organization of administrative services in the system of public services. The international experience of providing administrative services by the authorities in Germany, Poland, the Netherlands, Great Britain, Canada, and the USA is studied. Positive experience in solving the problems of organizing the provision of quality administrative services by the authorities of these countries has been revealed. Possibilities of using international experience in providing administrative services in Ukraine have been studied. Emphasis is placed on the prospects of the Polish experience in the provision of administrative services, in particular on the policy of reducing communication between providers and consumers of administrative services while maintaining the quality of these services, as well as active involvement of the private sector in the service delivery process. The German experience of improving the organization of administrative services may be relevant. The establishment of a mechanism for the provision of administrative services states that a removal of public authorities, in particular local governments, from the direct course of service provision is sufficiently effective and realistic example. In this case, the authorities are given only the functions of control and supervision, which allows them to perform more important tasks. The introduction of a quality management system in government has enabled individuals and legal entities to receive services at a decent level. In the selection of employees who perform the functions of providing services to citizens, in addition to professional qualities, attention is also paid to personal qualities, because close contact with customers involves the impact of the human factor on service activities. As a result of all administrative reforms in the country, multi-channel access to various services has been organized on a "single window" basis and a feature of positive changes in the public sphere based on the culture of national identity the culture of statehood. Ways to improve the provision of administrative services in public administration are proposed. Practical recommendations for improving the organization of administrative services in the country are provided. ; У статті розглядається міжнародний досвід організації надання адміністративних послуг усистемі публічних послуг. Досліджено міжнародний досвід надання адміністративних послуг органами влади в Німеччині, Польщі, Нідерландах, Великій Британії, Канаді, США. Виявлено позитивний досвід вирішення проблем організації надання якісних адміністративних послуг органами влади цих країн. Вивчено можливості використання міжнародного досвіду надання адміністративних послуг в Україні. Наголошується на перспективності польського та німецького досвіду організації надання адміністративних послуг, зокрема на політиці зменшення спілкування між надавачами та споживачами адміністративних послуг з одночасним збереженням якості надання цих послуг. Запропоновано шляхи вдосконалення надання адміністративних послуг упублічному управлінні. Надано практичні рекомендації щодо покращення організації надання адміністративних послуг у країні.

The article considers the international experience of the organization of administrative services in the system of public services. The international experience of providing administrative services by the authorities in Germany, Poland, the Netherlands, Great Britain, Canada, and the USA is studied. Positive experience in solving the problems of organizing the provision of quality administrative services by the authorities of these countries has been revealed. Possibilities of using international experience in providing administrative services in Ukraine have been studied. Emphasis is placed on the prospects of the Polish experience in the provision of administrative services, in particular on the policy of reducing communication between providers and consumers of administrative services while maintaining the quality of these services, as well as active involvement of the private sector in the service delivery process. The German experience of improving the organization of administrative services may be relevant. The establishment of a mechanism for the provision of administrative services states that a removal of public authorities, in particular local governments, from the direct course of service provision is sufficiently effective and realistic example. In this case, the authorities are given only the functions of control and supervision, which allows them to perform more important tasks. The introduction of a quality management system in government has enabled individuals and legal entities to receive services at a decent level. In the selection of employees who perform the functions of providing services to citizens, in addition to professional qualities, attention is also paid to personal qualities, because close contact with customers involves the impact of the human factor on service activities. As a result of all administrative reforms in the country, multi-channel access to various services has been organized on a "single window" basis and a feature of positive changes in the public sphere based on the culture of national identity the culture of statehood. Ways to improve the provision of administrative services in public administration are proposed. Practical recommendations for improving the organization of administrative services in the country are provided. ; У статті розглядається міжнародний досвід організації надання адміністративних послуг усистемі публічних послуг. Досліджено міжнародний досвід надання адміністративних послуг органами влади в Німеччині, Польщі, Нідерландах, Великій Британії, Канаді, США. Виявлено позитивний досвід вирішення проблем організації надання якісних адміністративних послуг органами влади цих країн. Вивчено можливості використання міжнародного досвіду надання адміністративних послуг в Україні. Наголошується на перспективності польського та німецького досвіду організації надання адміністративних послуг, зокрема на політиці зменшення спілкування між надавачами та споживачами адміністративних послуг з одночасним збереженням якості надання цих послуг. Запропоновано шляхи вдосконалення надання адміністративних послуг упублічному управлінні. Надано практичні рекомендації щодо покращення організації надання адміністративних послуг у країні.

In the article in accordance with positions of current home legislation a structure and key features of realization of administrative legal status of subjects of transfrontal collaboration are exposed. Main terms and grounds of co-operation of territorial communities are outlined with the local organs of public administration in the field of it. Certainly and administrative legal status of corresponding physical and legal persons of public and private law that expresses totality of rights and legal duties in combination with the volume of administrative legal personality and is described. It has been found out that territorial communities are the main link of local self-government, which directly or indirectly through relevant structural units manage local affairs. The structure of the administrative and legal status of the subjects of cross-border cooperation includes the following elements: 1) human and citizen's rights and freedoms, envisaged by the basic international human rights instruments, the Constitution of Ukraine, other regulatory legal acts; 2) legal obligations that cover the potential for prosecution of a guilty person for non-compliance, non-compliance or violation; 3) a complex of administrative and legal guarantees of human and citizen's rights and freedoms, which ensure the creation of proper conditions for the social environment for the effective realization of these subjective rights, the exercise of law-making and enforcement activities by public authorities. The specific of administrative legal status of organs of public administration, that have status of subjects of transfrontal collaboration, is exposed. He envisages legal position of the last in the system of public management in administrative to the political sphere, it is determined by fixing in the administrative legislation of aim of creation, tasks, functions, plenary powers, guarantees of activity and responsibility. Reasonably, that administrative legal status of district and regional state administrations includes three blocks of structural elements, in particular destination block, structural organizational block, competence block. ; У статті відповідно до положень чинного вітчиз-няного законодавства розкрито структуру й ключо-ві особливості реалізації адміністративно-правового статусу суб'єктів транскордонного співробітництва. Окреслено головні умови та підстави взаємодії тери-торіальних громад з місцевими органами публічної адміністрації у цій сфері. Визначено та охарактери-зовано адміністративно-правовий статус відповідних фізичних і юридичних осіб публічного та приватно-го права, що виражає сукупність прав і юридичних обов'язків у поєднанні з обсягом адміністративної правосуб'єктності та відповідальності. З'ясовано, що територіальні громади є основними ланками місцевого самоврядування, які безпосередньо або опосередковано через відповідні структурні ланки здійснюють управ-ління місцевими справами. До структури адміністра-тивно-правового статусу суб'єктів транскордонного співробітництва входять такі елементи: 1) права і сво-боди людини та громадянина, передбачені основопо-ложними міжнародними актами з прав людини, Кон-ституцією України, іншими нормативними актами адміністративно-правового характеру; 2) юридичні обов'язки, що охоплюють потенційну можливість притягнення винної особи до адміністративної відпо-відальності за невиконання, недотримання або пору-шення закону; 3) комплекс адміністративно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, що забезпечують створення належних умов соціального середовища для ефективної реалізації цих суб'єктив-них прав, здійснення правотворчої та правозастосов-ної діяльності органами публічної влади. Розкрито специфіку адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації, які мають статус суб'єктів транскордонного співробітництва. Цей статус перед-бачає правове положення останніх в системі публіч-ного управління у адміністративно-політичній сфері і визначається шляхом закріплення в адміністратив-ному законодавстві мети створення, завдань, функцій, повноважень, гарантій діяльності та відповідальності. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус ра-йонних і обласних державних адміністрацій включає три блоки структурних елементів, зокрема цільовий блок, структурно-організаційний блок, компетентніс-ний блок.

The purpose of the work is a theory and methodology analysis of administrative culture of human relations in the epoch of industrial which will be instrumental in enriching of science new knowledges about the cultures of management in the context of development of civilization. Methodological basis of research is dialectical principle of cognition, sociocultural and historical approaches of the systems, fundamental positions of theory and history of management culture. The scientific and interdisciplinary methods of research are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, formalization. The scientific novelty of the got results consists in an exposure and generalization of features of administrative culture of human relations of industrial society. Conclusions. As a result of research found out such the features of administrative culture of human relations of epoch of industrial, as: at first, waiver of engineering approach to the management, at which a man was part of production line; secondly, in a counterbalance to mechanistic conception of «economic man» which reacts only on incentives of wages, conception of «social man», which assumes that, went out on the first plan, except for a financial benefit, a worker aspires to satisfaction of moral necessities; thirdly, the main object of attention is a worker as personality and that is why to each individual approach is needed; fourthly, any formal organization with the officially set rules and orders is necessarily complemented informal organization, based on the moral aspects of co-operation; fifthly, transition vid hard regulation to democratization of management, humane relationships with inferiors, to respect of their idea, group decision-making; knot, consideration of management as to the process of co-operation of people, the tasks of which are taken to the study of relations of interpersonalities; seven, account of emotional factor and interests of worker, and also options of groups and traditions. ; Цель работы – теоретико-методологический анализ управленческой культуры человеческих отношений в эпоху индустриализма, что будет способствовать обогащению науки новыми знаниями о культуре менеджмента в контексте развития цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, социокультурный и исторический подходы, фундаментальные положения теории и истории культуры управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, формализация. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении и обобщении особенностей управленческой культуры человеческих отношений индустриального общества. Выводы. В результате исследования выявлены такие особенностей управленческой культуры человеческих отношений эпохи индустриализма, как: во-первых, отказ от инженерного подхода к управлению, при котором человек был частью производственной линии; во-вторых, в противовес механистической концепции «экономического человека», который реагирует только на материальные стимулы, на первый план вышла концепция «социального человека», который допускает, что, кроме материальной выгоды, работник стремится к удовлетворению моральных потребностей; в-третьих, главным объектом внимания является работник как личность и поэтому к каждому нужен индивидуальный подход; в-четвертых, любая формальная организация с официально установленными правилами и порядками обязательно дополняется неформальной организацией, основанной на моральных аспектах взаимодействия; в-пятых, переход от жесткой регламентации к демократизации управления, гуманным отношениям с подчиненными, уважению их мнений, группового принятия решений; в-шестых, рассмотрение менеджмента как процесса взаимодействия людей, задачи которого сводятся к изучению межличностных отношений; в-седьмых, учет эмоционального фактора и интересов работника, а также групповых установок и традиций. ; Мета роботи – теоретико-методологічний аналіз управлінської культури людських відносин в епоху індустріалізму, що сприятиме збагаченню науки новими знаннями про культури менеджменту в контексті розвитку цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний та історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії культури управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні й узагальненні особливостей управлінської культури людських відносин індустріального суспільства. Висновки. У результаті дослідження виявлено такі особливостей управлінської культури людських відносин епохи індустріалізму, як: по-перше, відмова від інженерного підходу до управління, при якому людина була частиною виробничої лінії; по-друге, на противагу механістичній концепції «економічної людини», яка реагує тільки на матеріальні стимули, на перший план вийшла концепція «соціальної людини», яка припускає, що, крім матеріальної вигоди, працівник прагне до задоволення моральних потреб; по-третє, головним об'єктом уваги є працівник як особистість й тому до кожного потрібен індивідуальний підхід; по-четверте, будь-яка формальна організація з офіційно встановленими правилами й порядками обов'язково доповнюється неформальною організацією, заснованою на моральних аспектах взаємодії; по-п'яте, перехід від жорсткої регламентації до демократизації управління, гуманних відносин з підлеглими, повазі їхньої думки, групового прийняття рішень; по-шосте, розгляд менеджменту як процесу взаємодії людей, завдання якого зводяться до вивчення міжособистісних відносин; по-сьоме, врахування емоційного чинника та інтересів працівника, а також групових установок і традицій.

The purpose of the work is a theory and methodology analysis of administrative culture of human relations in the epoch of industrial which will be instrumental in enriching of science new knowledges about the cultures of management in the context of development of civilization. Methodological basis of research is dialectical principle of cognition, sociocultural and historical approaches of the systems, fundamental positions of theory and history of management culture. The scientific and interdisciplinary methods of research are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, formalization. The scientific novelty of the got results consists in an exposure and generalization of features of administrative culture of human relations of industrial society. Conclusions. As a result of research found out such the features of administrative culture of human relations of epoch of industrial, as: at first, waiver of engineering approach to the management, at which a man was part of production line; secondly, in a counterbalance to mechanistic conception of «economic man» which reacts only on incentives of wages, conception of «social man», which assumes that, went out on the first plan, except for a financial benefit, a worker aspires to satisfaction of moral necessities; thirdly, the main object of attention is a worker as personality and that is why to each individual approach is needed; fourthly, any formal organization with the officially set rules and orders is necessarily complemented informal organization, based on the moral aspects of co-operation; fifthly, transition vid hard regulation to democratization of management, humane relationships with inferiors, to respect of their idea, group decision-making; knot, consideration of management as to the process of co-operation of people, the tasks of which are taken to the study of relations of interpersonalities; seven, account of emotional factor and interests of worker, and also options of groups and traditions. ; Цель работы – теоретико-методологический анализ управленческой культуры человеческих отношений в эпоху индустриализма, что будет способствовать обогащению науки новыми знаниями о культуре менеджмента в контексте развития цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, социокультурный и исторический подходы, фундаментальные положения теории и истории культуры управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, формализация. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении и обобщении особенностей управленческой культуры человеческих отношений индустриального общества. Выводы. В результате исследования выявлены такие особенностей управленческой культуры человеческих отношений эпохи индустриализма, как: во-первых, отказ от инженерного подхода к управлению, при котором человек был частью производственной линии; во-вторых, в противовес механистической концепции «экономического человека», который реагирует только на материальные стимулы, на первый план вышла концепция «социального человека», который допускает, что, кроме материальной выгоды, работник стремится к удовлетворению моральных потребностей; в-третьих, главным объектом внимания является работник как личность и поэтому к каждому нужен индивидуальный подход; в-четвертых, любая формальная организация с официально установленными правилами и порядками обязательно дополняется неформальной организацией, основанной на моральных аспектах взаимодействия; в-пятых, переход от жесткой регламентации к демократизации управления, гуманным отношениям с подчиненными, уважению их мнений, группового принятия решений; в-шестых, рассмотрение менеджмента как процесса взаимодействия людей, задачи которого сводятся к изучению межличностных отношений; в-седьмых, учет эмоционального фактора и интересов работника, а также групповых установок и традиций. ; Мета роботи – теоретико-методологічний аналіз управлінської культури людських відносин в епоху індустріалізму, що сприятиме збагаченню науки новими знаннями про культури менеджменту в контексті розвитку цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний та історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії культури управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні й узагальненні особливостей управлінської культури людських відносин індустріального суспільства. Висновки. У результаті дослідження виявлено такі особливостей управлінської культури людських відносин епохи індустріалізму, як: по-перше, відмова від інженерного підходу до управління, при якому людина була частиною виробничої лінії; по-друге, на противагу механістичній концепції «економічної людини», яка реагує тільки на матеріальні стимули, на перший план вийшла концепція «соціальної людини», яка припускає, що, крім матеріальної вигоди, працівник прагне до задоволення моральних потреб; по-третє, головним об'єктом уваги є працівник як особистість й тому до кожного потрібен індивідуальний підхід; по-четверте, будь-яка формальна організація з офіційно встановленими правилами й порядками обов'язково доповнюється неформальною організацією, заснованою на моральних аспектах взаємодії; по-п'яте, перехід від жорсткої регламентації до демократизації управління, гуманних відносин з підлеглими, повазі їхньої думки, групового прийняття рішень; по-шосте, розгляд менеджменту як процесу взаємодії людей, завдання якого зводяться до вивчення міжособистісних відносин; по-сьоме, врахування емоційного чинника та інтересів працівника, а також групових установок і традицій.

The article deals with the structure of the court decision in an administrative case. The author defines the concept of a court decision as an act of justice and a procedural document, which has a separated structure form, and may not coincide with the content of the judgment as an act of justice. The act of judgment judiciary has ternary structure consists of subject and grounds maintenance. Court decision as a procedural document which is the external form of the act of justice expression consists of four elements: introduction, narrative, reasoning and the operative parts. The author defines the characteristic requirements of the relevant parts of judgments in the administrative process and proposes necessary amendments to the legislation.The introduction of court decision performs the function of the judicial act and allows us to establish when and where particular dispute between the parties was resolved and which was the subject of the dispute. Narrative of a court decision performs the information function, that enables both persons involved in the case, and a higher court without investigation of the case to form a general opinion on the composition and amount of the alleged claim, their reason and justification related to the claim of defendant, amount of researched evidence. The reasoning part of the court decision is intended to provide certainty and objective expression of the true circumstances of the case, point to evidence that these circumstances are confirmed and applied to the circumstances relevant legal provisions. In the reasoning of the court decision stated the law and regulations - regulations on which defined the rights and obligations of the parties and disputed legal and procedural rules of law which the court was guided by established facts of the case and the rights and obligations of the parties. The act of the resolution contains authoritative court order regarding claims, comprising an opinion to satisfy or refuse them, and the court applied the type (method) judicial protection of rights or legally protected interest by solving existent disputes between the parties on the merits. The content of the resolution part can provide basic and optional elements. The main elements are : a) to satisfy administrative action or refuse it; b) to make a court decision on the merits; c) a court order by the distribution of court costs. As optional elements, depending on the specific subject of a court command and ways of its implementation to the resolution of the court may be included : timing and execution of the order; court command that a judgment must be enforced. In addition, the resolution contains court judgments, including the procedure and time of appeal. ; Досліджено структуру судового рішення в адміністративній справі. Визначено поняття судового рішення як акту правосуддя та процесуального документа та доведено самостій­ність структури форми, яка може не збігатися зі змістом судового рішення як акту правосуд­дя. Як акт судової влади судове рішення має трикомпонентну структуру і складається з предмета, підстави та змісту. Судове рішення – процесуальний документ, який є зовнішньою формою виразу акту судової влади, складається із чотирьох елементів: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Охарактеризовано вимоги до відповідних частин су­дових рішень в адміністративному процесі та запропоновано відповідні зміни до законодавс­тва.

The article presents the peculiarities of bringing judges to administrative responsibility. It has been established that in Ukraine bringing judges to administrative responsibility is regulated by the provisions of such legislative and regulatory documents as the Code of Ukraine on Administrative Offenses, the Law of Ukraine «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine to Strengthen the Guarantees of Judges' Independence», the Law of Ukraine «On Ensuring the Right to a Fair Trial», the Law of Ukraine «On the Judiciary and the Status of Judges». It has been found out that judges are not included in the structure of subjects of administrative offenses. It has been determined that the administrative responsibility of judges is a kind of legal responsibility, which is mostly considered on a theoretical basis, but in practice, the administrative responsibility of judges is not structured at all. It has been proved that the main obstacles to bringing judges to administrative responsibility are, first of all, the ethical impossibility of imposing administrative penalties on them, as they have a fairly high legal status, and the urgent priority of establishing special procedures and bodies to bring judges to administrative responsibility. It has been established that bringing judges to administrative responsibility and imposing administrative penalties on them contradicts, first of all, the legal status of judges. It has been proved that the inviolability of judges, defined by the provisions of the law, is primarily aimed at protecting them from outside influence, which in the long run will create the appropriate conditions for the administration of fair justice by a judge. It has been found that the procedure of bringing a judge to administrative responsibility is one of the elements of control over the quality of professional activity of judges as officials. ; У статті представлено особливості притягнення суддів до адміністративної відповідальності. Встановлено, що в Україні притягнення суддів до адміністративної відповідальності регулюється положеннями таких законодавчих та нормативно-правових документів, як Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності суддів», Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», Закон України «Про судоустрій і статус суддів». З'ясовано, що судді не входять у структуру суб'єктів адміністративного правопорушення. Визначено, що адміністративна відповідальність суддів являє собою різновид юридичної відповідальності, який на теоретичній основі здебільшого розглядається, однак на практиці адміністративна відповідальність суддів є взагалі не поструктурована. Доведено, що основними перешкодами притягнення суддів до адміністративної відповідальності виступають насамперед етична неможливість накладати на них адміністративні стягнення, оскільки вони мають досить високий правовий статус, та нагальна пріоритетність формування спеціальних процедур та органів притягнення суддів до адміністративної відповідальності. Встановлено, що притягнення суддів до адміністративної відповідальності та накладення на них адміністративних стягнень суперечить насамперед правовому статусу суддів. Доведено, що недоторканність суддів, визначена положеннями законодавства, насамперед спрямована на захист суддів від зовнішнього впливу, що у перспективі дозволить сформувати належні умови здійснення справедливого правосуддя суддею. З'ясовано, що процедура притягнення судді до адміністративної відповідальності виступає одним із елементів здійснення контролю за якістю професійної діяльності суддів як посадових осіб.

the article analyzes the current Code of Ukraine on Administrative Offenses for the purpose of reflecting in its norms the principles of official administrative delinquency in the sphere of violations of the rights of the child. It is stated that the institution of administrative responsibility as an effective guarantee of observance of the rights of the child in the conditions of today remains such that it obviously does not keep pace with the main new tendencies in the development of the legal status of the child. In particular, it has been established that the Code of Administrative Offenses does not contain a separate section on bringing to administrative responsibility for violations of the rights of the child, and the administrative responsibility of officials for violating the rights of the child in the current Code is not systematized. ; в статье проанализирован действующий Кодекс Украины об административных правонарушениях на предмет отражения в его нормах основ должностной административной деликтоспособности в сфере нарушений прав ребенка. Констатируется, что институт административной ответственности как действующая гарантия соблюдения прав ребенка в условиях сегодняшнего дня остается такой, что явно не успевает за основными новейшими тенденциями развития правового статуса ребенка. В частности, установлено, что КУоАП не содержит отдельного раздела относительно привлечения к административной ответственности за нарушения прав ребенка, а административная ответственность должностных лиц за нарушение прав ребенка в действующем Кодексе не систематизирована. ; у статті проаналізовано чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення на предмет відбиття у його нормах засад посадової адміністративної деліктоздатності у сфері порушення прав дитини. Констатується, що інститут адміністративної відповідальності як дієва гарантія дотримання прав дитини в умовах сьогодення залишається такою, що явно не встигає за основними новітніми трендами розвитку правового статусу дитини. Зокрема, встановлено, що КУпАП не містить окремого розділу щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення прав дитини, а адміністративну відповідальність посадових осіб за порушення прав дитини у чинному Кодексі не систематизовано.

Статтю присвячено дослідженню суб'єктного складу адміністративно-правового регулювання медіації. Розвиток альтернативних способів врегулювання спорів, примирних процедур є одним із пріоритетних напрямків вдосконалення механізму захисту порушених суб'єктивних прав. Медіація довела свою ефективність як для держави, так і для суспільства, про що свідчить її широке застосування у більшості зарубіжних країн. Оскільки Україна є однією із небагатьох держав Європи, де правова регламентація медіації відсутня, дослідження суб'єктів адміністративно-правового регулювання процедури є актуальним. Проаналізовано вітчизняні наукові погляди, щодо системи суб'єктів адміністративно-правового регулювання у різних сферах суспільних відносин. Наголошено на проблемі відсутності адміністративно-правового регулювання соціально-правового інституту медіації в Україні. Автором запропоновано власний перелік суб'єктів адміністративно-правового регулювання медіації. До системи таких суб'єктів входять держава, її органи та недержавні інституції, які реалізують повноваження у відповідній сфері. Визначено основні напрямки державної політики у сфері впровадження процедури медіації в Україні. Акцентовано увагу на розкритті компетенції, правових форм діяльності суб'єктів управління. Обґрунтовано, що недоліком системи регулювання медіації в Україні є відсутність спеціального органу виконавчої влади у сфері медіації. Запропоновано ведення реєстрів медіації як центральними органами виконавчої влади, так і місцевими державними органами або органами місцевого самоврядування. ; The article is devoted to the study of the subject composition of the administrative and legal regulation of mediation. The development of alternative ways of resolving disputes and conciliation procedures is one of the priority areas for improving the mechanism for protecting violated subjective rights. Mediation has proven its effectiveness for both the state and society, as evidenced by its legal regulation in most foreign countries. A dispute resolution procedure involving a neutral third party can improve access to justice, which is fully in line with the rule of law in any developed state governed by the rule of law. New tendencies towards the peaceful settlement of disputes (conflicts) contribute to the achievement of social harmony in society. As Ukraine is one of the few countries in Europe where there is no legal regulation of mediation, the study of the subjects of administrative and legal regulation of the procedure is relevant. The study took into account the division of legal regulation into state and non-state. Domestic scientific views on the system of subjects of administrative and legal regulation in various spheres of public relations were analyzed. The problem of lack of administrative and legal regulation of the social and legal institution of mediation in Ukraine was emphasized. The author proposed his own list of subjects of administrative and legal regulation of mediation. The system of such entities includes the state, its bodies and non-governmental institutions that exercise powers in the relevant field. The main directions of the state policy in the field of implementation of the mediation procedure in Ukraine were also identified. The importance of actively promoting and stimulating the development of mediation, consolidation and protection of new social relations that arise during the mediation procedure, setting quality standards for mediation and requirements for professional mediators, control of such activities. The author focuses on the disclosure of competence, legal forms of activity of management entities. It is stated that the main subjects of mediation`s regulation in Ukraine are the President of Ukraine, the Parliament of Ukraine, the Parliament's Commissioner for Human Rights, the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Ministry of Justice of Ukraine, the Supreme Court, local state administrations, NGOs and mediators' associations. It is substantiated that this list can be expanded by a special executive body in the field of mediation. Based on the analysis of current legislation, rule-making and law enforcement practice of Ukraine and European countries, a scientific approach to solving current problems of formation and implementation of state policy in the field of access to justice and mediation is proposed. It is proposed to keep registers of mediation by both central executive bodies and local state bodies or local self-government bodies. The successful foreign experience of functioning of the corresponding mediation services in various branches of law is resulted.

Problem setting. Successful administrative reforms require a detailed study of the experience of other countries, in particular European countries. Among the countries whose experience is of particular importance for Ukraine is the Federal Republic of Germany (Germany).Recent research and publications analysis. Germany's experience in administrative reforms has been thoroughly researched. Among many researchers, one can distinguish J. Bogumil, S. Grohs, S. Kuhlmann, W. Jann, G. Banner, H. Biermann, Ch. Scheele. Nevertheless, both experience and analysis have not yet been sufficiently reflected in Ukrainian scientific and expert literature.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The purpose of this article is to highlight the experience of administrative reforms at the municipal level of Germany in order to take them into account when planning and carrying out further reforms in Ukraine.Paper main body. Administrative reforms (this applies not only to Germany) can be divided into two types: 1) administrative-territorial reforms, that is, changing the boundaries of territorial units (usually a change to a larger territory) and, accordingly, the structure of community management, and 2) administrative reforms as a change of the principles of the administrative apparatus functioning, a change of the attitude of administrative structures to their management tasks.To cover administrative-territorial reforms, we limit ourselves to the experience of Mecklenburg-Western Pomerania, one of the economic weak German Lдnder with 1,6 million inhabitants, and to describe qualitative changes we use the experience of implementing the "new governance model" (NSM).Since 1990, two administrative-territorial reforms have been implemented in Mecklenburg-Vorpommern. The number of districts decreased from 31 to 6, and the number of independent cities from six to two. Each district is made up of communities governed by either joint or autonomous executive bodies. Today, the land consists of 756 communities (1,118 in the early 1990s). In addition to the two free cities (Rostock, Schwerin), another 38 of these communities are capable enough to hold their own executive bodies. 716 communities have combined governance structures and created 76 executive bodies. The consolidation of districts optimized the management structure, but, in practice, did not lead to a reduction in the costs of maintaining the administrative apparatus as a whole. Because the civil servants were not dismissed during the reform and – later on – by an increase of administrative tasks (for example caused by news European laws and by the migration crises)the number of civil servantswere kept up – at least – on the same level, also the number of office-buildings.The NSM was developed in 1988 – 1991 by the Kommunale Gemeinschaftsstelle, based on NPM.The evaluation of the implementation of this model has given some controversial results. In general, the ideas of this model were positively accepted and more than 92% of the municipal government implemented some of the provisions of this model in their activities, but only 15% used this model for comprehensive reform. In no community NSM has been fully implemented. Hierarchical dependence has decreased, 77% of communities have reduced the number of managerial cores, but the number of staff providing administrative services has increased by 36%. It turns out that communities are not inclined to compete with each other, and the cost of reform sometimes exceeds the benefit. Medium-sized cities were most prone to reform, while others were more likely to wait. Professionalism of public servants, quality of administrative services increased – because of better specialization in bigger administrative units-, but at the same time budget deficits increased too.Conclusion of the research and prospects for further studies. What conclusions can be drawn from German reforms in view of Ukraine's reforms? Reforms are needed. Even welfare countries such as Germany are forced to carry out reforms to meet the demands of the times. Administrative-territorial reforms alone are insufficient concerning the costs and should be accompanied by qualitative changes in administrative processes, for example digitalization of administrative bodies or an evaluation of administrative tasks (to reduce tasks or to delegate it to the private sector). At the same time, one should not expect a conceptual change in the management model. The time-tested model of bureaucracy by M. Weber is a more reliable basis for reform than "new" fashion concepts that broaden discourse but do not take into account the functional features of governing institutions. Reforms are not a one-time act, they do not end with the adoption of a law or a change in the administrative-territorial structure, it is a constant process of improvement and work on deficiencies.Good governance is expensive. Reforms do not lead to budget savings (if there is no quantitative and qualified change). It promotes their efficient use, improves the quality of work of public servants, but does not reduce costs. As a result of the reforms, a large part of the settlements will cease to be administrative centers and therefore some communities suffer economic losses. Mechanisms to compensate for these losses need to be developed. Reforms must be legitimate. Citizens need to understand the nature of the reforms, their consequences, recognize their need and should be one part of the process. So the reforms have to communicated very well. Priority should be given to the quality of administrative service delivery, not to the "management vertical". Reforms should bring public administrations closer to people, not to increase the distance between citizens and public administration. Any reforms have drawbacks; a reform is no "miracle cure" to improve the work of public administration. The existence of some drawbacks cannot be grounds for rejection of reforms, but should lead to further improvement. ; Розглянуто досвід адміністративних реформ у Німеччині в контексті його використання в Україні. Показано, що адміністративно-територіальні реформи самі по собі є недостатньо ефективними і повинні супроводжуватися якісними змінами управлінських процесів, наприклад діджиталізацією, зміною управлінських завдань, передачею частини завдань приватному сектору. Зазначено, що не треба сподіватися на концептуальну зміну управлінської моделі. Зауважено, що перевірена часом модель бюрократії М. Вебера є надійнішою основою для проведення реформ, аніж "нові" модні концепції, які розширюють дискурс, але не враховують функціональні особливості управлінських інституцій. Зазначено, що досвід Німеччини свідчить, що проведення реформ сприяє продуктивності та підвищенню якості роботи публічних службовців, але внаслідок різних обставин не призводить до скорочення витрат.

Problem setting. Successful administrative reforms require a detailed study of the experience of other countries, in particular European countries. Among the countries whose experience is of particular importance for Ukraine is the Federal Republic of Germany (Germany).Recent research and publications analysis. Germany's experience in administrative reforms has been thoroughly researched. Among many researchers, one can distinguish J. Bogumil, S. Grohs, S. Kuhlmann, W. Jann, G. Banner, H. Biermann, Ch. Scheele. Nevertheless, both experience and analysis have not yet been sufficiently reflected in Ukrainian scientific and expert literature.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The purpose of this article is to highlight the experience of administrative reforms at the municipal level of Germany in order to take them into account when planning and carrying out further reforms in Ukraine.Paper main body. Administrative reforms (this applies not only to Germany) can be divided into two types: 1) administrative-territorial reforms, that is, changing the boundaries of territorial units (usually a change to a larger territory) and, accordingly, the structure of community management, and 2) administrative reforms as a change of the principles of the administrative apparatus functioning, a change of the attitude of administrative structures to their management tasks.To cover administrative-territorial reforms, we limit ourselves to the experience of Mecklenburg-Western Pomerania, one of the economic weak German Lдnder with 1,6 million inhabitants, and to describe qualitative changes we use the experience of implementing the "new governance model" (NSM).Since 1990, two administrative-territorial reforms have been implemented in Mecklenburg-Vorpommern. The number of districts decreased from 31 to 6, and the number of independent cities from six to two. Each district is made up of communities governed by either joint or autonomous executive bodies. Today, the land consists of 756 communities (1,118 in the early 1990s). In addition to the two free cities (Rostock, Schwerin), another 38 of these communities are capable enough to hold their own executive bodies. 716 communities have combined governance structures and created 76 executive bodies. The consolidation of districts optimized the management structure, but, in practice, did not lead to a reduction in the costs of maintaining the administrative apparatus as a whole. Because the civil servants were not dismissed during the reform and – later on – by an increase of administrative tasks (for example caused by news European laws and by the migration crises)the number of civil servantswere kept up – at least – on the same level, also the number of office-buildings.The NSM was developed in 1988 – 1991 by the Kommunale Gemeinschaftsstelle, based on NPM.The evaluation of the implementation of this model has given some controversial results. In general, the ideas of this model were positively accepted and more than 92% of the municipal government implemented some of the provisions of this model in their activities, but only 15% used this model for comprehensive reform. In no community NSM has been fully implemented. Hierarchical dependence has decreased, 77% of communities have reduced the number of managerial cores, but the number of staff providing administrative services has increased by 36%. It turns out that communities are not inclined to compete with each other, and the cost of reform sometimes exceeds the benefit. Medium-sized cities were most prone to reform, while others were more likely to wait. Professionalism of public servants, quality of administrative services increased – because of better specialization in bigger administrative units-, but at the same time budget deficits increased too.Conclusion of the research and prospects for further studies. What conclusions can be drawn from German reforms in view of Ukraine's reforms? Reforms are needed. Even welfare countries such as Germany are forced to carry out reforms to meet the demands of the times. Administrative-territorial reforms alone are insufficient concerning the costs and should be accompanied by qualitative changes in administrative processes, for example digitalization of administrative bodies or an evaluation of administrative tasks (to reduce tasks or to delegate it to the private sector). At the same time, one should not expect a conceptual change in the management model. The time-tested model of bureaucracy by M. Weber is a more reliable basis for reform than "new" fashion concepts that broaden discourse but do not take into account the functional features of governing institutions. Reforms are not a one-time act, they do not end with the adoption of a law or a change in the administrative-territorial structure, it is a constant process of improvement and work on deficiencies.Good governance is expensive. Reforms do not lead to budget savings (if there is no quantitative and qualified change). It promotes their efficient use, improves the quality of work of public servants, but does not reduce costs. As a result of the reforms, a large part of the settlements will cease to be administrative centers and therefore some communities suffer economic losses. Mechanisms to compensate for these losses need to be developed. Reforms must be legitimate. Citizens need to understand the nature of the reforms, their consequences, recognize their need and should be one part of the process. So the reforms have to communicated very well. Priority should be given to the quality of administrative service delivery, not to the "management vertical". Reforms should bring public administrations closer to people, not to increase the distance between citizens and public administration. Any reforms have drawbacks; a reform is no "miracle cure" to improve the work of public administration. The existence of some drawbacks cannot be grounds for rejection of reforms, but should lead to further improvement. ; Розглянуто досвід адміністративних реформ у Німеччині в контексті його використання в Україні. Показано, що адміністративно-територіальні реформи самі по собі є недостатньо ефективними і повинні супроводжуватися якісними змінами управлінських процесів, наприклад діджиталізацією, зміною управлінських завдань, передачею частини завдань приватному сектору. Зазначено, що не треба сподіватися на концептуальну зміну управлінської моделі. Зауважено, що перевірена часом модель бюрократії М. Вебера є надійнішою основою для проведення реформ, аніж "нові" модні концепції, які розширюють дискурс, але не враховують функціональні особливості управлінських інституцій. Зазначено, що досвід Німеччини свідчить, що проведення реформ сприяє продуктивності та підвищенню якості роботи публічних службовців, але внаслідок різних обставин не призводить до скорочення витрат.

The article is devoted to the improvement of administrative and legal support of the competence of civil-military administrations. The Institute of Civil-Military Administrations is an effective tool for ensuring management in territories affected by the consequences of military operations, and requires constant improvement of its activities and legal support. A significant role in the structure of legal support for the activities of civil-military administrations is played by acts of administrative law, which makes it necessary to determine the understanding of the competence of civil-military administrations. Competence is considered as a set of rights and obligations of civil military administrations, which are an inte-gral category of "authority". The competence of civil-military administrations is presented as a combination of the following areas of activity: 1) competence in the field of planning and socio-economic development; 2) competence in the field of budget and finance; 3) competence in the field of property management; 4) competence in the field of urban planning, housing and communal services, trade, consumer services, transport, communications and telecommunications; 5) competence in the field of education, health, culture, physical education and sports and social protection of the population; 6) competence in the field of regulation of land relations, environmental protection and historical or cultural monuments; 7) competence in the field of defense, national security and defense; 8) competence to ensure the rule of law, law and order, protection of the rights, freedoms and legitimate interests of citizens; 9) competence in solving organizational and representative issues in the field of administrative-territorial structure.The author substantiates that the consolidation of this competence in acts of administrative legislation is characterized by a certain inconsistency and gaps. Such gaps should be addressed by supplementing the Law of Ukraine "On Civil-Military Administrations" with a number of banquet rules referring to the norms of the Laws of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine" and "On Local State Administrations". ; Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення компетенції військово-цивільних адміністрацій. Інститут військово-цивільних адміністрацій є дієвим інструментом забезпечення управління на територіях, що постраждали і страждають від наслідків ведення бойових дій, і потребує постійного вдосконалення своєї діяльності і правового забезпечення. Найвагомішу роль у структурі правового забезпечення діяльності військово-цивільних адміністрацій відіграють акти адміністративного права, що зумовлює необхідність визначитися з розумінням компетенції військово-цивільних адміністрацій. Компетенція розглядається як сукупність прав і обов'язків військово-цивільних адміністрацій, які є складовою частиною категорії «повноваження». Компетенцію військово-цивільних адміністрацій представлено як сукупність таких напрямів діяльності: 1) компетенція у сфері планування і соціально-економічного розвитку; 2) компетенція у сфері бюджету та фінансів; 3) компетенція у сфері управління майном; 4) компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку і телекомунікацій; 5) компетенція у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, соціального захисту населення; 6) компетенція у сфері регулювання земельних відносин, охорони довкілля та пам'яток історії або культури; 7) компетенція у сфері оборони, національної безпеки та цивільного захисту; 8) компетенція щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 9) компетенція щодо вирішення організаційно-представницьких питань та у сфері адміністративно-територіального устрою. Автор обґрунтовує, що закріплення вказаної компетенції в актах адміністративного законодавства характеризується певною суперечливістю і прогалинами. Такі прогалини мають бути усунені шляхом доповнення Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» низкою бланкетних норм, які відсилають до норм законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

The article is devoted to the administrative and legal regulation of the functioning of economic entities and the role of individual public authorities in the legal relations that arise in the interaction of corporations with the state. It is established that under the administrative and legal regulation should be seen as a purposeful process of exercising state influence in the face of its competent authorities through certain legal means on the participants of the relevant legal relations, including legal entities. It was found that the purpose of the subjects of power in cooperation with the business sector is to monitor compliance with corporate law and administrative and legal intervention to protect the violated rights of corporate parties or the implementation of state corporate rights management and administrative services. In fact, the type of administrative and legal regulation for corporate enterprises characterizes the general direction of the impact of law on public relations in the process of doing business. The conditional division of competencies of subjects of power into three large groups has been carried out: 1) powers aimed at monitoring compliance with corporate legislation; 2) powers aimed at protecting the violated rights and interests of active participants in corporate relations; 3) powers related to the management of state corporate rights. In addition, the statement was clarified that the administrative and legal regulation of corporate relations has a significant impact on the comprehensive activities of the state, and for all involved in this process of business entities (business and non-profit entities). It is also investigated that the effective functioning of corporate enterprises is positively influenced by administrative and legal means, methods and techniques of appropriate regulation of existing legal relations. It was found that the essential task of entities performing public authority management functions is to establish, maintain and control compliance with the general and equal for all business entities conditions to ensure their maximum focus on meeting the existing needs. In other cases, the violation of the law by any of the participants in the legal relationship results in a clear non-compliance with the criteria of legality and disturbs the fair balance between the interests of corporate enterprises and the authorities. ; Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності. Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами. Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин. З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.

The evolution of Canada's migration law is examined in the article. The author focuses his attention on the fact that Canada's current migration policy focuses mainly on business migration. The specificity of the administrative and legal regulation of the migration process in Canada is also examined in the article. The author points out that Canada has a non-discriminatory and universal policy on admission to the country of migrants and notes that they are divided into three groups or classes, each reflecting the categories defined in immigration law: family category - members of Canadian or migrant families already located in Canada; refugees - persons who meet the definition of the 1951 Convention or are identified by the Governmentof Canada; Independent migrants - selected by their qualifications, occupation, training or educationallevel. The author emphasizes that if a person has committed a criminal offense or posed a potential threat to Canada's security, has already applied for refugee status in Canada, but has been refused or previously recognized as a refugee in another country to which he or she could return, Refugee status was not considered. However, Canadian migration law provides for the possibility of challenging such a decision in court. Existing migration problems in the state are being addressed at both the federal and provincial levels. Canada's current migration law provides for the notion of an orderly flow of migrants, and the migration system includes not only population controls but also categories of people entering the country. First of all, it is a program of regulated, planned migration. The author concludes that from the late nineteenth century. The government of the country systematically and purposefully developed a migration strategy that was able to reflect and closely relate to the particularities of the country's domestic and domestic economic development. At the present stage, Canada's migration policy center is attracting business migrants to thecountry who, through their knowledge and capital, would help the Canadian economy thrive. ; У статті розглянуто розвиток міграційного законодавства Канади. Автор зосереджує свою увагу натому, що сучасна міграційна політика Канади зосереджена переважно на бізнес-міграції. У статті розгля-дається також специфіка адміністративно-правового регулювання міграційного процесу в Канаді. Автор виокремлює, що Канада здійснює недискримінаційну та універсальну політику допуску в країну мігрантів та зазначає, що вони поділяються на три групи чи класи, кожен із яких відображає категорії, визначені в законі про імміграцію: сімейна категорія – члени сімей канадських громадян чи мігрантів, які вже знаходяться в Канаді; біженці – особи, які відповідають визначенню Конвенції 1951 р. чи визначені урядом Канади; самостійні мігранти – відібрані в силу їх кваліфікації, роду занять, професійної підготовки чи рівня освіти. Автор акцентує увагу на тому, що якщо особа здійснила кримінальний злочин чи становила потенційну загрозу безпеці Кана- ди, уже подавала клопотання про надання статусу біженця в Канаді, проте отримала відмову, або раніше була визнана біженцем в іншій державі, до якої могла повернутися, її клопотання до розгляду щодо надання статусу біженця не допускалося. Проте в канадському міграційному законодавстві передбачена можливість оскарження такого рішення в суді. Існуючі міграційні проблеми в державі розв'язуються як на федеральному, так і на провінційних рівнях. Чинне міграційне законодавство Канади передбачає поняття впорядкованого потоку мігрантів, а міграційна система включає в себе не лише контроль за чисельністю, але й за категоріями людей, які в'їжджають у країну. Йдеться, насамперед, про програму врегульованої, плано-вої міграції. Автор робить висновки про те, що з кінця ХІХ ст. уряд країни систематично і цілеспрямовано виробляв міграційну стратегію, яка вміло відображала особливості внутрішньополітичного та внутрішньоекономічного розвитку країни і була тісно з ними пов'язана. На сучасному етапі в центрі міграційної політики Канади перебуває залучення в країну бізнес-мігрантів, які своїми знаннями та капіталами сприяли б процвітанню канадської економіки.

The article considers the introduction of electronic justice in Ukraine. It is stated that the provision of effective information resources of administrative proceedings guarantees compliance with the principles of publicity, openness and transparency of consideration and resolution of public disputes. It is concluded that some steps have already been taken in this direction. And it was the pandemic that became, so to speak, a "push" for faster development in this direction, as the parliament, having passed the "anti-coronavirus" law, gave the parties more opportunities to participate in the processes remotely. Previously, this possibility was also available, but the party had to appear at the nearest court, where his identity was identified and his remote participation in the trial, which took place in another court, was ensured. Now the procedure has been simplified. And with the help of various video conferencing programs, the parties have more opportunities to hold remote hearings, and the courts have more tools to identify the parties. It was stated that European experts have repeatedly stressed that the four levels of electronic interaction between citizens and government, developed in the EU, namely: the first level: online information on public services; second level: one-way interaction: downloading forms from sites; third level: two-way interaction: form processing (including authentication), procedural actions in digital form; fourth level: transaction: work with the case, decision-making and announcement, payment, etc., the key to the effectiveness of any system, including judicial. It is concluded that despite the fact that the crisis caused by the pandemic has revealed problems related to imperfect legal regulation, technical unpreparedness of courts to move to e-justice, which is an urgent need of the time, the state strongly supports and develops this area. In particular, the Ministry and the Committee for Digital Transformation have been established, and a working group on the digitalization of the judiciary has been set up in the Verkhovna Rada Committee on Legal Policy to discuss innovations for the launch of the EITC. ; У статті розглянуто питання впровадження електронного судочинства в Україні. Вказано, що забезпечення дієвих інформаційних ресурсів адміністративного судочинства гарантує дотримання принципів гласності, відкритості й транспарентності розгляду й розв'язання публічно-правових спорів. Зроблено висновок, що окремі кроки на цьому шляху вже зроблено. І саме пандемія стала, можна сказати, «поштовхом» для швидшого розвитку в цьому напрямі, оскільки парламент, ухваливши «антикоро-навірусний» закон, надав сторонам більше можливостей брати участь у процесах дистанційно. Раніше ця можливість також була, але учасник процесу мав з'являтися до найближчої судової установи, де ідентифікували його особу й забезпечували його віддалену участь у процесі, що відбувся в іншому суді. Зараз процедуру спростили. І за допомогою різних програм відеоконфе-ренцзв'язку сторони отримали більше можливостей на проведення дистанційних засідань, а суди - більше інструментів для ідентифікації сторін. Констатовано, що європейські експерти неодноразово наголошували, що чотири рівні електронної взаємодії між громадянами й владою, що розроблені в Європейському Союзі, є запорукою ефективності будь-якої системи, в тому числі й судової. Це такі рівні: перший -онлайнова інформація про загальнодоступні послуги; другий - одностороння взаємодія: завантаження форм із сайтів; третій - двостороння взаємодія: обробка форм (у тому числі аутентифікація), процесуальні дії в цифровій формі; четвертий - транзакція: робота зі справою, прийняття та оголошення рішення, оплата тощо. Підсумовано, що незважаючи на те, що криза, викликана пандемією, виявила проблеми, пов'язані з недосконалістю правового регулювання, технічною неготовністю судів переходити до електронного судочинства, що є нагальною потребою часу, держава потужно підтримує та розвиває цей напрям. Зокрема створено Міністерство й Комітет цифрової трансформації, а також у Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики створено робочу групу із цифровізації судочинства, де обговорюються питання інновацій для запуску Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.