Suchergebnisse

The scientific article is devoted to the legal regulation of the prevention of corruption in the provision of electronic services. In Ukraine, today the legal basis for preventing corruption in the provision of electronic services needs to be improved. After all, in the Law of Ukraine "On Administrative Services", the characterization of the mechanism of the procedure for providing electronic services for the prevention of corruption contains only formal aspects and is reflective of other normative legal acts, which, in turn, leads to its own and quite opposite interpretation of the norms by the entities public administration.Regarding the directions of improving the legal basis for the prevention of corruption in the provision of electronic services are: drafting and adoption of the Law of Ukraine "On Administrative Procedures"; the amount of payment for types of electronic services should be determined solely by law, not by-laws; to develop and adopt the Law of Ukraine "On Administrative Fee", which should unify the name of the fee for administrative services; it is necessary to define common administrative fees for all types of electronic services.The expediency of the immediate adoption of the bill No. 4267-1 of 23.03.2016 as the Law of Ukraine "On Amendments to the Law of Ukraine" On Administrative Services "is substantiated. and will prevent corruption in the provision of electronic services in general.It is established that the existence of corrupt and well-established mechanisms in the domestic system of administrative management, which has traditionally been established, makes the problem of establishing electronic provision of electronic services beyond what is purely technical and informational. Optimization of public administration through the transition to e-government is associated with the need to adapt the old conditions and the usual patterns of relations between the authorities and the subjects of appeals to the new conditions, in other words, with socio-institutional adaptation. Such a transition is a lengthy process, complicated by conflict and even struggle, which manifests itself in both the legal and political fields ; Научная статья посвящена правовому регулированию предотвращения коррупции при предоставлении электронных услуг. В Украине на сегодняшний время правовая основа предотвращения коррупции при предоставлении электронных услуг нуждается в усовершенствовании. Ведь в Законе Украины «Об административных услугах» характеристика механизма процедуры предоставления электронных услуг по предотвращению коррупции содержит только формальные аспекты и имеет отсылочный характер к другим нормативно-правовых актов, что, в свою очередь, приводит к собственному и довольно противоположного толкования норм субъектами публичной администрации.По направлениям совершенствования правовой основы предотвращения коррупции при предоставлении электронных услуг является: разработка и принятие Закона Украины «Об административных процедурах»; размер оплаты за виды электронных услуг должны определяться исключительно в законах, а не в подзаконных нормативно-правовых актах; разработать и принять Закон Украины «Об административном сборе», в котором должно быть унифицировано название платы за административные услуги; необходимо определить единые размеры административных сборов для всех видов электронных услуг.Обоснована целесообразность немедленного принятия законопроекта № 4267-1 от 23.03.2016 как Закона Украины «О внесении изменений и дополнений в Закон Украины «Об административных услугах», который укрепит нормативную базу предоставления электронных услуг органами публичной администрации физическим или юридическим лицам, которое осуществляется в электронном виде, и будет способствовать предотвращению коррупции при предоставлении электронных услуг вообще.Установлено, что существование коррупционных отлаженных механизмов в отечественной системе административного управления, сложившейся традиции, делает проблему налаживания электронного предоставления электронных услуг выходящей за рамки технико-информационных. Оптимизация публичного управления путем перехода к электронному правительству связана с необходимостью адаптации старых условий и привычных паттернов отношений между субъектами власти и субъектами обращений к новым условиям, иначе говоря, с социально-институциональной адаптацией. Такой переход представляет собой длительный процесс, осложненный конфликтами и даже борьбой, которая проявляет себя как в правовом, так и в политическом поле ; Наукова стаття присвячена правовому регулюванню запобiгання корупцiї пiд час надання електронних послуг. В Українi на сьогоднiшнiй час правова основа запобiгання корупцiї пiд час надання електронних послуг потребує удосконалення. Адже в Законi Українi «Про адмiнiстративнi послуги» характеристика механiзму процедури надання електронних послуг щодо запобiгання корупцiї мiстить тiльки формальнi аспекти та має вiдсильний характер щодо iнших нормативно-правових актiв, що, у свою чергу, призводить до власного i доволi протилежного тлумачення норм суб'єктами публiчної адмiнiстрацiї.Щодо напрямiв удосконалення правової основи запобiгання корупцiї пiд час надання електронних послуг є: розроблення та прийняття Закону України «Про адмiнiстративнi процедури»; розмiр оплати за види електронних послуг мають визначатись виключно у законах, а не у пiдзаконних нормативно-правових актах; розробити та прийняти Закон України «Про адмiнiстративний збiр», у якому має бути унiфiковано назву плати за адмiнiстративнi послуги; необхiдно визначити єдинi розмiри адмiнiстративних зборiв для всiх видiв електронних послуг.Обґрунтовано доцiльнiсть негайного ухвалення законопроекту № 4267-1 вiд 23.03.2016 як Закону України «Про внесення змiн та доповнень до Закону України «Про адмiнiстративнi послуги», який змiцнить нормативну базу надання електронних послуг органами публiчної адмiнiстрацiї фiзичним або юридичним особам, котре здiйснюється в електронному виглядi, i сприятиме запобiгання корупцiї пiд час надання електронних послуг взагалi.Встановлено, що iснування корупцiйних налагоджених механiзмiв у вiтчизнянiй системi адмiнiстративного управлiння, що склалася традицiйно, робить проблему налагодження електронного надання електронних послуг такою, що виходить за межi суто технiчно-iнформацiйних. Оптимiзацiя публiчного управлiння шляхом переходу до електронного уряду пов'язана з необхiднiстю адаптацiї старих умов i звичних патернiв вiдносин мiж суб'єктами влади i суб'єктами звернень до нових умов, iнакше кажучи, iз соцiально-iнституцiональною адаптацiєю. Такий перехiд являє собою тривалий процес, ускладнений конфлiктами i навiть боротьбою, яка виявляє себе як у правовому, так i в полiтичному полi

At the beginning of cultural anthropology in the 19th century it was mainly a Western affair to describe non-Western cultures, and religion was an important phenomenon. In the Structural Functionalism of the mid-20th century (Malinowski, Radcliffe Brown), religion was part of society and could be described in an agnostic way. After the interpretation of man as an actor (Barth, Eriksen), the emphasis came on transactionalism in which man as individual was made responsible for normative interpretation. This ran parallel with the partial disappearance of religion from the Western public domain. The symbolic anthropology in the sixties (Geertz, Turner) brought a connection between the individual variation and the community. This can be summarized in the image that culture and religion is a translation of public symbols, values of orientations and ethos that strengthen collectivities'. The praxis theories in the 1970s to the end of the 20th century (Sahlins, Bourdieu) introduced the element to name 'events' as an actor, thereby making clear that culture and religion are not universal concepts but very complex connections that vary per case.In this discussion we want to review the developments described above and see which elements are useful today in order to be able to understand religion and society in sociological communities and political nations. Anthropology of comparison emerged in the early 21st century (Gingrich & Fox, VanderVeer) to look for new ways to do justice to cultural differences, also from a post-colonial perspective. From my own experience in developing a cultural-comparison model (Boersema, 2004, 2011) we see the possibility for a model where religion is also given a place. This serves to support research on development processes in migrant communities in Western Europe. Cultural validity attempts to build a bridge between universalism and relativism so there is another possibility to use universal statements in a context that also gives room to the subjective differences that are often the core values of a common identity. This connection is possible by describing cultural behaviour phenomenologically in an etic language (objective) that is linked to recognizable cultural values that can be (subjectively) interpreted in emic language.By accepting the cultural behaviour associated with cultural norms (convergent), the differences can also be characterized by value (divergent) level, which often shows that it is about priority differences. This can be used when observing religious behaviour (creed, code, cult, community) that can be translated into universal cultural domains (cohesion, hierarchy, diversity, transfer). Observable non-normative values that change on a continuum can be distinguished with values that are connected to a worldview. This explains the difference between intercultural changes and paradigmatic worldview changes which gives a better view on cultural and religious diversity. This method of comparing cultures including the contextualised religions is explained in a case study on christian migrants in Rotterdam. Here we see how a scientific methodology of cultural comparison at the level of the connection 'culture - religion' is possible and gives a foundation for further comparative research by using the same universal values. ; З початку культурної антропології у ХІХ столітті описом незахідних культур займалися переважно на Заході, і релігія була важливим феноменом. В структурному функціоналізмі середини ХХ століття (Маліновський, Редкліф-Браун), релігія сприймалася як складова частина суспільства і її можна було описувати агностично. Після тлумачення людини як суб'єкта (Барт, Еріксон), наголос переходить до транзакціоналізму, в якому людина як індивід сама ставала відповідальною за власне нормативне тлумачення. Це відбувалося паралельно з частковим зникненням релігії з публічної арени Заходу. Символічна антропологія 60-х (Гірц, Тернер) внесла зв'язок між індивідуальною варіацією та громадою. Це можна підсумувати таким чином, що культура і релігія є перекладом громадських символів, цінності орієнтацій та етосів, що зміцнюють колективність. Теорії практики у 1970-х і до кінця ХХ століття (Салінс, Бурдьє) представили такі елементи, як «події» називаючи їх суб'єктами, тим самим даючи зрозуміти, що культура та релігія не є універсальними поняттями, але дуже комплексними зв'язками, що змінюються в залежності від обставин. В цій дискусії ми хочемо розглянути розвиток тенденцій, що описані вище, та побачити, які елементи є корисними сьогодні для того, аби бути здатними розуміти релігію і суспільство в соціологічних громадах та політичних націях. Порівняльна антропологія виникла на зорі ХХІ століття (Гінгріч та Фокс, Вандервір) в пошуках нових шляхів справедливого оцінювання культурних відмінностей, а також з постколоніальної точки зору. З мого власного досвіду розробки моделі порівняння культур (Буршма, 2004, 2011), ми бачимо можливість такої моделі, в якій релігія також має місце. Вона служитиме для підтримки досліджень розвитку процесів в іммігрантських громадах у західній Європі. Культурна дійсність прагне побудувати міст між універсалізмом та релятивізмом таким чином, щоб з'явилася інша можливість для використання універсальних тверджень в контексті, який би залишав місце і для суб'єктивних відмінностей, які часто є основоположними цінностями спільної ідентичності. Цей зв'язок є можливим через феноменологічний опис культурної поведінки мовою етики (об'єктивно), яка прив'язана до притаманних культурних цінностей, які можуть бути (суб'єктивно) витлумачені емічною мовою. Приймаючи культурну поведінку, поєднану з культурними нормами (конвергентними, наближеними), відмінності можна також характеризувати на рівні цінностей (дивергентних, відмінних), що часто вказує на пріоритетні відмінності. Це може бути корисним при спостереженні релігійної поведінки (віросповідання, постанов, культів, спільнот), яку можна перевести в універсальні культурні сфери (згуртованість, ієрархія, різноманітність, передача). Ненормативні цінності, яких люди тримаються і які змінюються на континуумі, можна відмежувати від цінностей, пов'язаних зі світоглядом. Це пояснює відмінність між міжкультурними змінами і парадигматичними світоглядними змінами, які дають краще розуміння культурної та релігійної різноманітності. Цей метод порівняння культур, включаючи контекстуалізовані релігії, пояснюються на прикладі християнських іммігрантів у Роттердамі. Тут ми бачимо, як наукова методологія культурного порівняння на рівні поєднання «культура - релігія» є можливою і надає основу для майбутнього порівняльного дослідження за допомогою використання тих самих універсальних цінностей.

The purpose of the article is to analyze the existing memoirs and memories of the life and activities of the Chairman of the Directory and the Chief Ataman of the troops of the Ukrainian People's Republic Simon Vasilyevich Petliura and determine their role and place in the study of his personality. Convinced that the time had come to objectively and impartially evaluate this outstanding figure of the Ukrainian revolution of 1917-1921. The author set himself the goal of refuting scientific and ideological stereotypes and traditional postulates accumulated over the century around Petliura, realizing that this can only be done by studying diverse, previously unknown sources, including memoirs and memories, and then bringing truthful contemporaries to future generations testimony about his life and work. Methodology. The research methodology is to use a combination of methods: dialectical, analytical, historical, biographical, comparative. This methodological approach allowed us to analyze memoirs and memories retrospectively and, through them, trace the life and career of S. Petliura and draw the appropriate scientific conclusions. The scientific novelty of the results obtained consists in the comprehensive coverage of memoirs and memories of Simon Petliura to refute the established myths, establish the truth and provide the most objective and time-tested assessments of his personality. Scientific findings on the nature, characteristics, and objectivity of the studied memoirs and memories, and the rationale for the need and feasibility of their further study. Conclusions. Memoirs and reminiscences of the life and activities of S. Petilura significantly expand the source-study base as a whole about the national liberation struggle of the Ukrainian people since the Ukrainian revolution of 1917-1921 and its figures, and about S.Petlyure, in particular. The author's subjective vision of memoirs and memories of historical reality and historical personalities, his compliance with the own political views, ambitions, and preferences requires a critical attitude to what is written. A crucial objective analysis of memoirs and memories as historical sources, clarification, and verification of the facts contained in them, using primarily archival sources, documents, and modern research, will successfully overcome these shortcomings. ; Цель статьи заключается в анализе имеющихся мемуаров и воспоминаний о жизни и деятельности Председателя Директории и Главного Атамана войск Украинской народной республики Симона Васильевича Петлюры и определении их роли и места в исследовании его личности. Будучи убежденным в том, что уже пришло время объективно и беспристрастно оценить эту выдающуюся фигуру украинской революции 1917 - 1921 гг., автор задался целью опровергнуть научные и идеологические стереотипы и традиционные постулаты, накопленные в течение века вокруг Петлюры, осознавая, что это можно осуществить только с помощью изучения разноплановых, ранее неизвестных источников, в том числе, мемуаров и воспоминаний, а затем донести современникам и будущим поколениям правдивые показания о его жизни и деятельности. Методология исследования заключается в использовании совокупности методов: диалектического, аналитического, исторического, биографического, сравнительного. Указанный методологический подход позволил ретроспективно проанализировать мемуары и воспоминания и через них проследить жизненный и творческий путь С. Петлюры и сделать соответствующие научные выводы. Научная новизна полученных результатов заключается в комплексном освещении мемуаров и воспоминаний о Симоне Петлюре с целью опровержения устоявшихся мифов, установления истины и предоставления максимально объективных и подтвержденных временем оценок его личности. Сделанные научные выводы относительно характера, особенностей и объективности исследуемых мемуаров и воспоминаний и обоснование необходимости и целесообразности их дальнейшего изучения. Выводы. Мемуары и воспоминания о жизни и деятельности С. Петлюры значительно расширяют источниковедческую базу как в целом о национально-освободительной борьбе украинского народа времен Украинской революции 1917 - 1921 гг. и о ее деятелях, так и о С.Петлюре, в частности. Субъективное видение автором мемуаров и воспоминаний исторической реальности и исторических персоналий, соблюдения им собственных политических взглядов, амбиций и предпочтений требует критического отношения к написанному. Успешно преодолеть указанные недостатки позволит объективный критический анализ мемуаров и воспоминаний как исторических источников, уточнение и проверка изложенных в них фактов с использованием в первую очередь архивных источников, документов и современных исследований. ; Мета статті полягає в аналізі наявних мемуарів та спогадів про життя і діяльність Голови Директорії і Головного Отамана військ Української народної республіки Симона Васильовича Петлюри та визначенні їх ролі і місця у дослідженні його постаті. Будучи переконаним у тому, що уже надійшов час об'єктивно і неупереджено оцінити цю визначну постать української революції 1917 – 1921 рр., автор поставив собі за мету спростувати наукові й ідеологічні стереотипи і традиційні постулати нагромаджені впродовж століття навколо Петлюри, усвідомлюючи, що це можна здійснити лише за допомогою вивчення різнопланових, раніше не відомих джерел, у тому числі, мемуарів та спогадів, а відтак, донести сучасникам і майбутнім поколінням правдиві свідчення про його життя і діяльність. Методологія дослідження полягає у використанні сукупності методів: діалектичного, аналітичного, історичного, біографічного, порівняльного. Зазначений методологічний підхід дав змогу ретроспективно проаналізувати мемуари і спомини та через них простежити життєвий і творчий шлях С. Петлюри й зробити відповідні наукові висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному висвітленні мемуарів та спогадів про Симона Петлюру з метою спростування усталених міфів, встановлення істини і надання максимально об'єктивних і підтверджених часом оцінок його особистості. Зроблені наукові висновки щодо характеру, особливостей і об'єктивності досліджуваних мемуарів й спогадів та обґрунтування необхідності і доцільності їх подальшого вивчення. Висновки. Мемуари та спомини про життя і діяльність С. Петлюри значно розширюють джерелознавчу базу як загалом про національно-визвольну боротьбу українського народу доби Української революції 1917 – 1921 рр. та про її діячів, так і про С. Петлюру, зокрема. Суб'єктивне бачення автором мемуарів і спогадів історичної реальності та історичних персоналій, дотримання ним власних політичних поглядів, амбіцій і уподобань вимагає критичного ставлення до написаного. Успішно подолати зазначені недоліки дозволить об'єктивний критичний аналіз мемуарів і спогадів як історичних джерел, уточнення та перевірка викладених у них фактів з використанням, у першу чергу, архівних джерел, документів та сучасних досліджень.

У статті досліджено диригентську діяльність М. Лисенка у контексті проблем ідентичності. Акцентуючи увагу на деяких історичних фактах з біографії митця, окреслено риси, характерні для класика української музики, чий вплив на мистецтво є масштабним та незаперечним. Охарактеризовано національно-культурну ідентичність М. Лисенка, що підкреслено нерозривністю його композиторської, виконавської та диригентської діяльності з національним фольклором і поезією. У контексті проблем ідентичності проаналізовано творчу діяльність М. Лисенка та визначено основні характерні ознаки культурної і національної ідентичності, а також самоідентичності, які він проявляв упродовж творчого життя. Зроблено висновок, що постать М. Лисенка є синтезом різних компонентів ідентичності і не може бути зведена до котроїсь із них через масштабність та інтегративний тип таланту митця. ; Starting from the second half of the twentieth century the concept of identity has become a universal explanatory paradigm, a universal tool for research. Linguistic and cultural divisions, "split" society, which is unfortunately Ukraine today, need realization of the national identity policy, which should be implemented in all areas of civil, social and cultural life.The aim of the research is to study the figure of Mykola Lysenko in the context of identity issues. To achieve this, the following objectives have to be addressed: discover and process the necessary reference database; to identify manifestations of various identity types in the life and creative activity of Mykola Lysenko and their influence on the further development of the Ukrainian choral art.Mykola Lysenko spent his childhood in the Hrynky village, Kremenchug district in Poltava region. And then in his childhood, when he was living close to the people and perceiving their traditions, the seed of his national consciousness was planted. Over the time the seed was shaped into a national vocation, as it is well known, that self, i.e. self-identity, cannot be formed without the influence of an external factor. Since 1860 M. Drahomanov, T. Rylsky, V. Antonovich and many others pro-Ukrainian students of St. Volodymyr Kyiv University played a key role in the formation of M. Lysenko.The national and cultural identity of M. Lysenko is emphasized by the inseparability of his composing, performing and conducting activities from the national folklore and poetry.In the nineteenth century there was a form of class identity, thus aristocracy and common people were separated from each other. Classes gave rise to limitations as the folk culture could only partially penetrate into the higher circles due to its "commonality". At the same time by limiting its "high culture" the aristocracy was defending their own interests. The fact that M. Lysenko came from a "higher" class gave him the opportunity to present the folk art in a professional way which "suited" aristocratic taste. That was one of the key elements of Lysenko's influence on the development of the Ukrainian music as by his creative work he began to unite different class groups demonstrating their affiliation to the same culture.Despite the existence of the Ukrainian people, from the point of view of the official Russian Empire policy of the nineteenth century, Ukraine as such did not exist. Ukrainian language and national culture were outlawed. Persistent and long-term work of M. Lysenko on folklore and its presentation at the concert venue brings the master in the limelight of national identity. Practical significance of Lysenko's folklore works is unification of Ukrainians around the national idea, and his conductor-choral activity became a tool of this union.His creativity, which demonstrated his clear national identity, M. Lysenko spread throughout Ukraine. His trips with choruses to Ukrainian cities not only initiated concert tours as such, but put the Ukrainian song in his adaptation on the unprecedented pedestal. M. Lysenko's merit as a conductor is that he was rather demanding and strict and that way he taught and showed how to perform a Ukrainian song, always treating seriously the performance of musical works.It is difficult to imagine the Ukrainian music culture of the second half of the nineteenth and early twentieth centuries without M. Lysenko as a musician and luminary. Almost every family that had a piano at that time also had his "collections". And the songs from his "forties" and "dozens" were performed by many amateur choirs.We cannot fully understand a historical figure of M. Lysenko in the context of identity issues without considering the political tension of that period. Therefore the author tries to outline the features of the master, whose impact on the art is huge and undeniable, by emphasizing some historical facts in his biography. While analyzing Lysenko's activity, the article defines and outlines features of cultural and national identity and self-identity displayed by the master through his creative life. The conclusion has been drawn that the figure of Mykola Lysenko is a synthesis of various components of identity and cannot be reduced to one of them due to the scale and integrative type of master's talent. The significance of this study lies in the fact that it takes a new look at M. Lysenko who is intertwiningly connected with the formation of Ukrainian identity as a whole. This modern factor is decisive in the development of country's own socio-cultural and civilizational autonomy Studies of the national, cultural and self-identity of Ukrainian conductors create the basis for shaping the policy of the Ukrainian nation in the field of culture. The further development of this study is intended to consolidate the society around the acute ideas and principles of national self-affirmation on the basis of common national interests. In this way, reliable foundations are laid for awareness of the common national identity.

The article deals with the reception of the writings by Herta Müller, a German author of Romanian origin. It focuses on comparative analysis of the perception of her works by different generations in her geographical homeland – Romania, and her historical homeland – Germany, centering on the period of the 1980s. In Romania it was the epoch of Nicolae Ceaușescu's communist dictatorship, whereas in Germany – a full rehabilitation from the consequences of the World War II already set out to take place. The present-day epoch is also taken into account when the danger of returning to the dictatorships and wars again becomes an urgent problem of humanity. What is more, the article shortly casts light on the reception of Herta Müller's works in Ukraine since 2009, i.e. after her winning the Nobel Prize in Literature. Some theoretical aspects of the terms «memory» and «generation» are outlined to reinforce our ideas. Herta Müller's texts, an ethnic German who originated from Romania (1953), are deeply autobiographical. They represent such important stages of her life as traumatic childhood in the native German-speaking community in Romania and parental home (a collection of short stories «Niederungen» («Nadirs») 1982), physical danger and psychological pressure in dictatorial state of Nicolae Ceaușescu (novels «Herztier» («The Land of Green Plums») 1994, «Der Fuchs war damals schon der Jäger («Even Back Then, the Fox Was the Hunter») 1992, «Heute wärе ich mir lieber nicht begegnet» («The Appointment») 1997), emigration to the Western Germany because of danger coming from Romanian Department of State Security – Securitate («Reisende auf einem Bein» («Traveling on One Leg») 1989). Themes and motives in Herta Müller's works refl ect quite important and simultaneously tragic problems of today as dictatorship, emigration, feelings of homelessness, strangeness and fear. For this reason, the reception of her works might be different, because, on the one hand, there are always those who cause these dictatorships, while – on the other hand – those, who suffer from them, particularly victims of political repressions. Herta Müller's native German-speaking community sharply criticized her fi rst work – the collection of short stories «Nadirs», where the main female character (whose prototype is the author herself) describes realia of her terrible life in her native village. The biggest fear of German minority in Romania used to be the loss of one's own identity due to extremely strict living regulations, old medieval traditions, contradictions (which were strongly blamed) between one's own identity and the group one of Romanian community. Anything strange or new was seen as a big danger. Severe criticism of the terrible fascist past of the community under taboo in «Nadirs» (almost all men in the village were during the Second World War soldiers of Nazi special police force – «SS») provoked a very negative reaction towards Herta Müller's personality and her works by German minority. Incapability to self-criticism and reinterpreting their own horrible past led to moral lapse of the German community in Romania. In the 80s, when Herta Müller's writing career just began, her works were forbidden by Romanian communist authority. One of the main themes in her books was the fascist past of the German minority (to note, Romania was also one of Nazis allies during the Second World War), so her close relation to a group of German-speaking dissidents in Romania attracted at once the attention of Securitate. Yet the reaction of Romanian literary critics was in general positive. Nowadays, the reception of Herta Müller's works in Romania – 30 years after the dictatorship – is ambiguous. On the one hand, some Romanian writers mention that Herta Müller and her Nobel Prize have no relation to Romania – the authoress is ethnic German and writes in German. She is also criticized by journalists that she speaks only about dictatorship, and no word is about literature. They are certain that «without» Nicolae Ceausescu she would never write and achieve such a big award as Nobel Prize. On the other hand, a lot of literary critics, writers and public fi gures in Romania mention that her life experience and writings are of utmost importance not just for Romania or Germany, but also for the whole Europe or even world, since both countries were not the only ones that suffered from dictatorships and wars. Germany, which succeeded in recovering from the consequences of the World War II, appreciated Herta Müller's works in the 1980s, and the present-day reception is positive. Yet the tragedy for Herta Müller as a person and writer lies also in the fact that because of her Romanian origin and dialectal German, literary critics do not acknowledge her as «theirs», but as «strange or foreign». As a result, Herta Müller feels nowhere at home, and neither German minority and her geographical homeland – Romania, nor her historical homeland – Germany accept her. Time has the ability «to heal wounds», but also can cause oblivion – the worst «crime» of each nation. Herta Müller is not the only one who wrote and writes about dictatorship. We will need her experience and her works presently as well as in fi ve or ten years, because the process of painful rehabilitation from the infl uence of totalitarian past lasts years and touches upon entire generations. It can be observed on the examples of Romania and also Ukraine. Keywords: Herta Müller, novels, reception, Germany, Romania, dictatorship, homeland, memory, generation. ; Зосереджено увагу на рецепції творчості німецької письменниці румунського походження Герти Мюллер. Проведено порівняльний аналіз сприйняття творчості письменниці різними поколіннями на її географічній батьківщині – Румунії, та історичній батьківщині – Німеччині, у 80-х роках ХХ століття (у Румунії – це час комуністичної диктатури Ніколае Чаушеску, в Німеччині – уже повна реабілітація після наслідків Другої світової війни) та на сучасному етапі, коли загроза повернення диктатур та війн знову стає актуальною проблемою людства. Ключові слова: Герта Мюллер, творчість, рецепція, Німеччина, Румунія, дикта- тура, батьківщина, пам'ять, покоління.

The relevance of the topic under study is that the priorities as for European integration defined by Ukraine determine high demand for significant social and political transformations in order to implement relevant social standards and approaches to their observance, based on building partnerships between authorities and society or business. The basis of these reforms should be such a social policy that will create real conditions for formation and provision of European level of social standards for developing human potential and its intellectual components in the context of knowledge economy formation. On the one hand, actualization of this task in Ukraine is not simple because of a complex of unresolved internal conflicts that cause significant expenses for urgent needs. On the other hand, modern globalization challenges are rapidly changing the system of society's expectations from contemporary social policy, that is, traditional models and approaches must be combined with fundamentally new ones. The subject of the study is theoretical and methodological aspects of social policy and development of intellectual component of human potential. Purpose. The purpose is to study social policy content relevant to modern Ukraine as a prerequisite for developing intellectual components of human potential. Design/methodology/approach. Theoretical and methodological basis of the research is works of domestic and foreign scientists, aimed at studying current problems of social policy and ways of their resolving, systemic and procedural approaches, functional-target and abstract-logical methods. Research limitations/implications. The scientific significance consists in the study of essence and basic components of social policy and the substantiation of its influence on the development of intellectual components of human potential. Findings. It is defined that actual vector of social policy is the desire to create conditions for accumulation and rational use of intellectual components of human potential, since combination of stimulating, protective and regulatory roles of social policy can provide a decent level and quality of life, prevent risks of losing valuable assets of human potential or its inefficient use and growth of economics in general. Originality/value. There has been proved the difficulty of solving the task for Ukraine to develop its own / adapted model of social policy, which must simultaneously actualize functions of compensation, support, protection and promotion of progressive social dynamics. The main directions within the framework of this social policy vector, which should be implemented mainly in the environment of cross-cutting of educational sphere and labor market, are substantiated, at all stages of chosing vocational and educational trajectories through promoting state and households' awareness of responsibility for current investments' direction and business's responsibility for conditions of human capital usage. ; Актуальность исследуемой темы заключается в том, что определенные Украиной приоритеты по евроинтеграции обусловливают высокую востребованность существенных социально-политических преобразований с целью внедрения соответствующих социальных стандартов и подходов к их соблюдению, основанных на построении партнерских отношений власти с обществом и бизнесом. Основой указанных реформ должна стать такая социальная политика, которая создаст настоящие условия для формирования и обеспечения европейского уровня социальных стандартов с целью развития человеческого потенциала и его интеллектуальных составляющих в условиях становления экономики знаний. Предметом исследования является теоретико-методологические аспекты социальной политики и развития интеллектуальной составляющей человеческого потенциала. Цель – исследование актуального для современной Украины содержания социальной политики как предпосылки развития интеллектуальных составляющих человеческого потенциала. В исследовании использованы системный и процессный подходы, функционально-целевой и абстрактно-логический методы. Научная значимость заключается в исследовании сущностной основы социальной политики и обосновании ее влияния на развитие интеллектуальных составляющих человеческого потенциала. Как вывод определено, что актуальным вектором социальной политики является стремление создать условия для накопления и рационального использования именно интеллектуальных составляющих человеческого потенциала, поскольку сочетание стимулирующей, защитной и регулирующей ролей социальной политики способно обеспечить достойные уровень и качество жизни, предупредить риски потери ценных активов человеческого потенциала или его нерационального использования и роста экономики в целом. Обоснованы основные направления в рамках данного вектора социальной политики, которые должны реализовываться преимущественно в среде пересечения образовательной сферы и рынка труда, на всех этапах выбора профессионально-образовательных траекторий через содействие осознанию ответственности государства и домохозяйств за текущее направление инвестиций и ответственности бизнеса при использовании человеческого капитала. ; Актуальність досліджуваної теми полягає у тому, що визначені Україною пріоритети щодо євроінтеграції обумовлюють високу затребуваність суттєвих соціально-політичних перетворень з метою впровадження відповідних соціальних стандартів і підходів до їх дотримання, заснованих на побудові партнерських відносин влади з суспільством та бізнесом. Основою означених реформ має стати така соціальна політика, яка створить справжні умови для формування та забезпечення європейського рівня соціальних стандартів з метою розвитку людського потенціалу та його інтелектуальних складових в умовах становлення економіки знань. Предметом дослідження є теоретико-методологічні аспекти соціальної політики та розвитку інтелектуальної складової людського потенціалу. Мета – дослідження актуального для сучасної України змісту соціальної політики як передумови розвитку інтелектуальних складових людського потенціалу. В дослідженні використано системний і процесний підходи, функціонально-цільовий та абстрактно-логічний методи. Наукова значущість полягає у дослідженні сутнісної основи соціальної політики та обґрунтуванні її впливу на розвиток інтелектуальних складових людського потенціалу. Як висновок визначено, що актуальним вектором соціальної політики є прагнення створити умови для нагромадження та раціонального використання саме інтелектуальних складових людського потенціалу, оскільки поєднання стимулюючої, захисної та регулюючої ролей соціальної політики спроможне забезпечити гідні рівень і якість життя, попередити ризики втрати цінних активів людського потенціалу або його нераціонального використання та зростання економіки в цілому. Обґрунтовано основні напрями в межах даного вектору соціальної політики, що мають реалізовуватись переважно в середовищі перетину освітньої сфери та ринку праці, на всіх етапах вибору професійно-освітніх траєкторій через сприяння усвідомленню відповідальності держави і домогосподарств за поточне спрямування інвестицій та відповідальності бізнесу за умови використання людського капіталу.

Purpose. Analyzed different approaches to the defi nition of hypertext, and highlights the main stages in the development of hypertext technology. Are considered key features and benefi ts of hypertext documents in comparison with traditional formats of information Design/methodology/approach. The basic principles of the research are systematic and comparative methods, institutional and structural-functional approaches have been used. Findings. The article reveals the importance of information provision in logistics. Logistics is currently considered a significant moment in events aimed at increasing the financial efficiency of production. The improvement of the functioning of the information-logistic system is achieved by the method of the greatest coordination of material and information flows at their connection, which in turn is considered one of the main tasks of logistics. In order for the task to be performed, it is necessary to use electronic data processing, standardization of logistics, organization of work should be based on multifunctional analysis and structuring. In addition, it is necessary to use new technologies that facilitate automation of operations. The urgency of the problems associated with the formation of the global information economy plays an important role, as modern organizations need a qualitatively new economic resource that will contribute to sustainable growth. Information economy differs from all previous types of economy by the fact that the most important productive resource here is not physical good, but something elusive - information. The most important importance in the information economy becomes the task of managing information resources at different levels of the hierarchy. Solving this problem allows information logistics to systematize a set of measures aimed at managing the production of information, its movement and marketing with minimal cost. In the article the main concepts of information logistics, peculiarities of construction and functioning of the information system that provide the functioning of processes are considered. Since the information logistics system is a complex integrated system that organizes the accounting, control, planning, procurement, supply, distribution of material and technical resources, then the article considers the main features of logistics systems. Achieving logistics goals requires continuous monitoring and management of information flows. It is emphasized on the need to take into account the space-time relationships between logistic data. To account for all these conditions, integrated integrated information systems must be applied. Consider the example of MK Zaporizhstal, which successfully implemented the QR system and optimized the logistics processes in the enterprise. Research limitations/implications. The paper clearly provides states the action of enterprises in crisis situations. Originality/value. In a unique way, information, being a resource for managing a controlled product, transferring information to an informational formor (koristuvacha). Interaction between them is assigned to information flow, which is formed in information protection. At the center of the material abo financial flow, the responsibility of the author is competent, competent, competent, and competent. Information is shown in all problems of the current financial and material flows, the permission of the controller and the control of actions. For the organization of the effective logistic system, it is necessary to see and optimize all the business processes of the organization, to conduct their reengineering, to allow the political process to manage the logic. On chol_ vsіkh tsikh re-establishment to stand informacіyn processes. ; Статья раскрывает важнοсть инфοрмациοннοгο οбеспечения в лοгистике. Лοгистика в настοящее время считается значимым мοментοм прοведения сοбытий, нацеленных на пοвышение финансοвοй эффективнοсти прοизвοдства. Пοвышение функциοнирοвания инфοрмациοннο-лοгистическοй системы дοстигается за счет бοльшей кοοрдинации материальных и инфοрмациοнных пοтοкοв при их сοединении, в свοю οчередь и считается οднοй из главных задач лοгистики. Для тοгο чтοбы задача была выпοлнена, неοбхοдимο испοльзοвать электрοнную οбрабοтку данных, стандартизации материальнο-технических связей. Организация рабοты дοлжна οснοвываться на мнοгοфункциοнальнοм анализе и структуризации. В дοпοлнении неοбхοдимο испοльзοвать нοвые технοлοгии, кοтοрые спοсοбствуют автοматизации οпераций. В статье рассмοтрены οснοвные пοнятия инфοрмациοннοй лοгистики, οсοбеннοсти пοстрοения и функциοнирοвания инфοрмациοннοй системы, οбеспечивающие функциοнирοвание прοцессοв. Поскольку, инфοрмациοнная лοгистическая система является слοжнοй интегрирοваннοй системοй, кοтοрая οрганизует учет, кοнтрοль, планирοвание, закупки, пοставки, распределение материальнο-технических ресурсοв, тο в статье рассматриваются οснοвные οсοбеннοсти лοгистических систем. Дοстижение целей лοгистики требует пοстοяннοгο наблюдения и управления инфοрмациοнными пοтοками. Пοдчеркивается неοбхοдимοсть учета прοстранства-времени связей между лοгистическими данными. Для учета всех этих услοвий неοбхοдимο применять кοмплексные интегрирοванные инфοрмациοнные системы. Россмотрен пример МК «запорожсталь» который успешно внедрил систему QR и оптимизировал логистические процесы на предприятии. ; Стаття рοзкриває важливість інфοрмаційнοгο забезпечення в лοгістиці. Лοгістика в даний час вважається значущим мοментοм прοведення пοдій, націлених на підвищення фінансοвοї ефективнοсті вирοбництва. Підвищення функціοнування інфοрмаційнο-лοгістичнοї системи дοсягається за рахунок більшοї кοοрдинації матеріальних та інфοрмаційних пοтοків при їх об'єднанні, щο в свοю чергу і вважається οдним з гοлοвних завдань лοгістики. Для тοгο щοб задача була викοнана, неοбхіднο викοристοвувати електрοнну οбрοбку даних, стандартизацію матеріальнο-технічних зв'язків. Організація рοбοти пοвинна ґрунтуватися на багатοфункціοнальнοму аналізі та структуризації. У дοпοвненні неοбхіднο викοристοвувати нοві технοлοгій, які сприяють автοматизації οперацій. В статті рοзглянутο οснοвні пοняття інфοрмаційнοї лοгістики, οсοбливοсті пοбудοви і функціοнування інфοрмаційнοї системи, щο забезпечують функціοнування прοцесів. Оскільки, інфοрмаційна лοгістична система є складнοю інтегрοванοю системοю, яка οрганізοвує οблік, кοнтрοль, планування, закупівлі, пοстачання, рοзпοділ матеріальнο-технічних ресурсів, в статті рοзглядаються οснοвні οсοбливοсті лοгістичних систем. Дοсягнення цілей лοгістики вимагає пοстійнοгο спοстереження і керування інфοрмаційними пοтοками. Нагοлοшується на неοбхіднοсті врахування прοстοру-часу зв'язків між лοгістичними даними. Для οбліку всіх цих умοв неοбхіднο застοсοвувати кοмплексні інтегрοвані інфοрмаційні системи. В статті наведено приклад МК «Запоріжсталь» який успішно впровадив систему QR та оптимизував логістичні процеси на підприємстві.

The aim of the article is to study national globalization processes on the basis of design management. Methodology. The general scientific methods are used in the research, in particular: theoretical generalization – to determine the theoretical bases and tendencies of the content and constituent principles, the mechanism of regulation of globalization processes; system approach – to generalize the classification of management design tools; methods of positive and normative analysis – to develop recommendations for improving national globalization processes on the basis of design management. Results. It is proved that globalization is the main motivating factor for the development of the world economy. Globalization has caused processes of systematization in the world economic system. World forms and institutions of management began to develop. There is a formation of general trends of certain economic changes in different countries, which is a consequence of the existence of a single global socio-economic environment, governed by the global economic situation. The negative consequence of globalization is that underdeveloped countries run the risk of using their resources, depleting natural resources and moving capital to developed countries, which will increase the dependence of underdeveloped countries and worsen their economic situation. That is why a necessary condition for effective entry into the globalization space of countries with underdeveloped economies is a balanced sustainable use of their resources and efficient use of foreign investment. Thus, in the conditions of a single global world economic space, disproportions and asymmetries may arise in the socio-economic and cultural spheres of life of the population of different states. It is substantiated that the competitiveness and investment attractiveness of the national economy depend not only on socio-economic characteristics, but also on the peculiarities of the perception of the country's economy and the state as a whole by the international community. Such features are formed in the system of the so-called image economy. That is why at the present stage of development of all countries the issue of branding the national economy as a component of marketing technologies is important in order to improve and establish a positive image to attract foreign investment, export and import operations, increase the flow of tourists, pride in the population. From the point of view of management design of national transformation processes, national branding is defined as an activity aimed at highlighting the unique features of the state, reflecting them in the national symbolic brand, which has a valuable expression and aims to improve investment and tourism attractiveness, competitiveness and pride. political consciousness. Practical meaning. It is proved that from a single global world economic space can arise disproportions and asymmetries in the socio-economic and cultural life of the population of different countries, and therefore the above recommendations will help to overcome them. Prospects for further research. It is substantiated that branding of the national economy as a component of marketing technologies is aimed at improving and affirming a positive image to attract foreign investment, development of export-import operations, increase the flow of tourists, develop a sense of pride for the population. ; Метою статті є дослідження національних глобалізаційних процесів на засадах дизайн менеджменту. Методологія. У досліджені застосовані загальнонаукові методи, зокрема: теоретичне узагальнення – для визначення теоретичних основ і тенденцій змісту й складових принципів, механізму регулювання глобалізаційних процесів; системного підходу – для узагальнення класифікації інструментів дизайн менеджменту; методи позитивного і нормативного аналізу – для вироблення рекомендацій з удосконалення національних глобалізаційних процесів на засадах дизайн менеджменту. Результати. Доведено, що глобалізація виступає основним спонукальним фактором розвитку світової економіки. Глобалізація викликала процеси систематизації у світовій системі господарювання. Почали розвиватися загальносвітові форми та інституції господарювання. Відбувається формування загальних тенденцій певних економічних зрушень в різних країнах, що є наслідком існування єдиного глобального соціально-економічного середовища, що регулюється глобальною кон'юнктурою світової економіки. Негативним наслідком глобалізації є те, що для слабо розвинених держав виникає ризик використання їх ресурсів, виснаження природних ресурсів та переміщення капіталів до розвинених країн, що посилить залежність слабо розвинених країн та погіршить їх економічне становище. Саме тому необхідною умовою ефективного входження у глобалізаційний простір країн із слабо розвиненою економікою є збалансоване стале використання їх ресурсів та ефективне використання іноземних інвестицій. Отже, в умовах єдиного глобального світового економічного простору можуть виникати диспропорції та асиметрії в соціально-економічній та культурній сфері життя населення різних держав. Обґрунтовано, що конкурентоспроможність та інвестиційна привабливість національної економіки залежать не лише від соціально-економічних характеристик, а і від особливостей сприйняття економіки країни та в цілому держави міжнародною спільнотою. Такі особливості формуються в системі так званої іміджевої економіки. Саме тому на сучасному етапі розвитку всіх країн світу важливим є питання брендингу національної економіки, як складової маркетингових технологій, з метою покращення та ствердження позитивного іміджу для залучення іноземних інвестицій, розвитку експортно-імпортних операцій, збільшення потоку туристів, розвитку почуття гордості для населення країни. З точки зору дизайн менеджменту національних трансформаційних процесів, визначено національний брендинг, як вид діяльності, спрямований на виокремлення унікальних особливостей держави, відображення, їх у національному символічному бренді, який має вартісне вираження та спрямований на покращення інвестиційної та туристичної привабливості, конкурентоспроможності та посилення почуття гордості та політичної свідомості. Практичне значення. Доведено, що від єдиного глобального світового економічного простору можуть виникати диспропорції та асиметрії в соціально-економічній та культурній сфері життя населення різних держав, а тому наведені рекомендації допоможуть їх подолати. Перспективи подальших досліджень. Обґрунтовано, що брендинг національної економіки, як складової маркетингових технологій, є метою покращення та ствердження позитивного іміджу для залучення іноземних інвестицій, розвитку експортно-імпортних операцій, збільшення потоку туристів, розвитку почуття гордості для населення країни, чому буде присвячено подальші розвідки автора.

У статті досліджено диригентську діяльність М. Лисенка у контексті проблем ідентичності. Акцентуючи увагу на деяких історичних фактах з біографії митця, окреслено риси, характерні для класика української музики, чий вплив на мистецтво є масштабним та незаперечним. Охарактеризовано національно-культурну ідентичність М. Лисенка, що підкреслено нерозривністю його композиторської, виконавської та диригентської діяльності з національним фольклором і поезією. У контексті проблем ідентичності проаналізовано творчу діяльність М. Лисенка та визначено основні характерні ознаки культурної і національної ідентичності, а також самоідентичності, які він проявляв упродовж творчого життя. Зроблено висновок, що постать М. Лисенка є синтезом різних компонентів ідентичності і не може бути зведена до котроїсь із них через масштабність та інтегративний тип таланту митця. ; Starting from the second half of the twentieth century the concept of identity has become a universal explanatory paradigm, a universal tool for research. Linguistic and cultural divisions, "split" society, which is unfortunately Ukraine today, need realization of the national identity policy, which should be implemented in all areas of civil, social and cultural life.The aim of the research is to study the figure of Mykola Lysenko in the context of identity issues. To achieve this, the following objectives have to be addressed: discover and process the necessary reference database; to identify manifestations of various identity types in the life and creative activity of Mykola Lysenko and their influence on the further development of the Ukrainian choral art.Mykola Lysenko spent his childhood in the Hrynky village, Kremenchug district in Poltava region. And then in his childhood, when he was living close to the people and perceiving their traditions, the seed of his national consciousness was planted. Over the time the seed was shaped into a national vocation, as it is well known, that self, i.e. self-identity, cannot be formed without the influence of an external factor. Since 1860 M. Drahomanov, T. Rylsky, V. Antonovich and many others pro-Ukrainian students of St. Volodymyr Kyiv University played a key role in the formation of M. Lysenko.The national and cultural identity of M. Lysenko is emphasized by the inseparability of his composing, performing and conducting activities from the national folklore and poetry.In the nineteenth century there was a form of class identity, thus aristocracy and common people were separated from each other. Classes gave rise to limitations as the folk culture could only partially penetrate into the higher circles due to its "commonality". At the same time by limiting its "high culture" the aristocracy was defending their own interests. The fact that M. Lysenko came from a "higher" class gave him the opportunity to present the folk art in a professional way which "suited" aristocratic taste. That was one of the key elements of Lysenko's influence on the development of the Ukrainian music as by his creative work he began to unite different class groups demonstrating their affiliation to the same culture.Despite the existence of the Ukrainian people, from the point of view of the official Russian Empire policy of the nineteenth century, Ukraine as such did not exist. Ukrainian language and national culture were outlawed. Persistent and long-term work of M. Lysenko on folklore and its presentation at the concert venue brings the master in the limelight of national identity. Practical significance of Lysenko's folklore works is unification of Ukrainians around the national idea, and his conductor-choral activity became a tool of this union.His creativity, which demonstrated his clear national identity, M. Lysenko spread throughout Ukraine. His trips with choruses to Ukrainian cities not only initiated concert tours as such, but put the Ukrainian song in his adaptation on the unprecedented pedestal. M. Lysenko's merit as a conductor is that he was rather demanding and strict and that way he taught and showed how to perform a Ukrainian song, always treating seriously the performance of musical works.It is difficult to imagine the Ukrainian music culture of the second half of the nineteenth and early twentieth centuries without M. Lysenko as a musician and luminary. Almost every family that had a piano at that time also had his "collections". And the songs from his "forties" and "dozens" were performed by many amateur choirs.We cannot fully understand a historical figure of M. Lysenko in the context of identity issues without considering the political tension of that period. Therefore the author tries to outline the features of the master, whose impact on the art is huge and undeniable, by emphasizing some historical facts in his biography. While analyzing Lysenko's activity, the article defines and outlines features of cultural and national identity and self-identity displayed by the master through his creative life. The conclusion has been drawn that the figure of Mykola Lysenko is a synthesis of various components of identity and cannot be reduced to one of them due to the scale and integrative type of master's talent. The significance of this study lies in the fact that it takes a new look at M. Lysenko who is intertwiningly connected with the formation of Ukrainian identity as a whole. This modern factor is decisive in the development of country's own socio-cultural and civilizational autonomy Studies of the national, cultural and self-identity of Ukrainian conductors create the basis for shaping the policy of the Ukrainian nation in the field of culture. The further development of this study is intended to consolidate the society around the acute ideas and principles of national self-affirmation on the basis of common national interests. In this way, reliable foundations are laid for awareness of the common national identity.

The article recreates the process of establishing the Oles Gonchar Dnipro National University. It was shown that the impetus for the idea of university education in Katerynoslav was an attempt to create Higher Women's Courses that opened up as private and independent, consisting of two faculties – physical and mathematical (with natural-historical and mathematical branches) and medical, that is, in fact, consisting of faculties, which were envisaged in the project of the university's opening. Attention is drawn to the fact that in 1915 the City Duma, regardless of the process of creation of the HWC, initiated the issue of the opening of a university in Yekaterinoslav. This discussed two ways. The first provided for the transfer to Yekaterinoslav or Warsaw or Yuryev University, which then fell into the zone of hostilities, and the second - the creation of Yekaterinoslav University on its own. The fact is that on the eve of the revolutionary events of 1917 in Yekaterinoslav a certain system of higher education was formed. The city was operated by Yekaterinoslav Mining Institute, Yekaterinoslav Teachers' Institute, Katerynoslav High School Women's Studies courses, University of Yekaterinburg, Jewish Polytechnic Institute, Higher Pedagogical Courses. Ways of creating the Institute of Transport Engineers were worked out. All this formed a powerful basis for the further development of the higher education system in Ekaterinoslav. It is noteworthy that neither the political storms nor the social upheavals of this historical period could affect the desire to organize a university in Yekaterinoslav. With the advent of hetman P. Skoropadsky in April 1918 and the creation of a commission in higher education in Kyiv under the chairmanship of academicians. V. I. Vernadsky's decisive role in establishing an independent classical university in Ekaterinoslav played by local self-government with the support of the public. It is concluded that the University of Dnipro (in 1918 – Katerinoslavsky) has an official date of statutory approval of its activities as an independent institution of higher education. On August 20, 1918, the Ekaterinoslavsky classical university institution arose as a result of the joint activity of local self-government and the public of the city, with the assistance of the Government of the Ukrainian The states of Hetman P. Skoropadsky. ; В статье воссоздан процесс создания Днепровского национального университета имени Олеся Гончара. Показано, что толчком к воплощению идеи университетского образования в Екатеринославе стала попытка создать Высшие женские курсы, которые открывались как частные и самостоятельные в составе двух факультетов – физико-математического (из естественно-историческим и математическим отделениями) и медицинского, то есть фактически с теми факультетами, которые предусматривались в проекте открытия университета. Акцентировано внимание на том, что в 1915 г. Городская Дума, независимо от процесса создания ВЖК, инициировала вопрос об открытии в Екатеринославе университета. При этом обсуждалось два пути. Первый предусматривал перевод в Екатеринослав или Варшавского, или Юрьевского университета, которые тогда попали в зону военных действий, а второй – создание Екатеринославского университета на собственной основе. Речь идет о том, что накануне революционных событий 1917 г. в Екатеринославе сформировалась определенная система высшего образования. В городе действовали Екатеринославский горный институт, Екатеринославский учительский институт, Екатеринославские высшие женские курсы, работавшие по университетским программам, Еврейский политехнический институт, Высшие педагогические курсы. Прорабатывались пути создания Института инженеров транспорта. Все это создавало мощный базис для дальнейшего развития системы высшего образования в Екатеринославе. Примечательно, что ни политические бури, ни социальные потрясения этой исторической эпохи не могли повлиять на стремление организовать в Екатеринославе университет. С приходом к власти гетмана П. Скоропадского в апреле 1918 г. и созданием в Киеве комиссии по высшым учебным заведениям под председательством акад. В. И. Вернадского решающую роль в создании самостоятельного классического университета в Екатеринославе сыграло местное самоуправление при поддержке общественности. Сделан вывод, что Днепровский (в 1918 г. – Екатеринославский) университет имеет официальную дату утверждения устава своей деятельности как самостоятельного учреждения высшего образования 20 августа 1918 г. Екатеринославский классический университет возник как результат совместной деятельности местного самоуправления и общественности города, при содействии правительства Украинской державы гетьмана П. Скоропадского. ; У статті відтворено процес створення Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Показано, що поштовхом до втілення ідеї університетської освіти у Катеринославі стала спроба створити Вищі жіночі курси, які відкривалися як приватні й самостійні у складі двох факультетів – фізико-математичного (з природничо-історичним та математичним відділеннями) та медичного, тобто фактично з тими факультетами, які передбачались у проекті відкриття університету. Акцентовано увагу на тому, що в 1915 р. Міська Дума, незалежно від процесу створення ВЖК, ініціювала питання про відкриття у Катеринославі університету. При цьому обговорювалося два шляхи. Перший передбачав переведення до Катеринослава або Варшавського, або Юр'ївського університету, які тоді потрапили в зону воєнних дій, а другий – створення Катеринославського університету на власній основі. Йдеться про те, що напередодні революційних подій 1917 р. у Катеринославі сформувалась певна система вищої освіти. У місті діяли Катеринославський гірничий інститут, Катеринославський вчительський інститут, Катеринославські вищі жіночі курси, що працювали за університетськими програмами, Єврейський політехнічний інститут, Вищі педагогічні курси. Пророблялися шляхи створення Інституту інженерів транспорту. Все це складало потужний базис для подальшого розвитку системи вищої освіти у Катеринославі. Прикметно, що ані політичні бурі, ані соціальні потрясіння цієї історичної доби не могли вплинути на прагнення організувати в Катеринославі університет. Із приходом до влади гетьмана П. Скоропадського у квітні 1918 р. й створенням у Києві комісії з вищих навчальних закладів під головуванням акад. В. І. Вернадського вирішальну роль у заснуванні самостійного класичного університету в Катеринославі відіграло місцеве самоврядування за підтримки громадськості. Зроблено висновок, що Дніпровський (у 1918 р. – Катеринославський) університет має офіційну дату статутного затвердження своєї діяльності як самостійного закладу вищої освіти 20 серпня 1918 р. Катеринославський класичний університетський заклад виник як результат спільної діяльності місцевого самоврядування та громадськості міста, за сприяння уряду Української Держави гетьмана П. Скоропадського.

У статті проаналізовано мету, етапи та напрями трансформації НАТО в період з 90-х рр. ХХ ст. та по сьогодні в умовах трансформації геополітичного простору Європейського континенту. Метою перетворень є здатність Альянсу відповідати на загрози у сфері безпеки та забезпечення ефективного виконання ним поставлених завдань. Трансформація НАТО є однією з найважливіших умов реалізації завдань Альянсу у галузі безпеки, є тривалим і безперервним процесом та охоплює низку сфер: політичну, економічну, військову, організаційну, освітню та морально-психологічну. ; Проблема становления механизмов международной безопасности в Европе в конце 90-х гг. ХХ в. и начала XXI века теснейшим образом связана с трансформацией НАТО и вооруженных сил стран-членов Альянса.Актуальность исследований по данной тематике обусловлено потребностями проведения реформирования ВС Украины в условиях агрессии РФ против Украины, изменения внешнего политического курса Украины на евроатлантическую интеграцию и сотрудничества со странами-членами НАТО. Целью статьи является проведение анализа этапов, цели и направления трансформации НАТО в условиях трансформации геополитического пространства европейского континента, сквозь призму трех последних стратегических концепций НАТО, после окончания "холодной войны".Объективная потребность быть способным противостоять современным новым угрозам вызвала необходимость изменений в функционировании Альянса, что нашло свое выражение в новом и распространенном понятии "трансформация". Трансформация – это процесс, в котором сочетается опыт, инновационное мышление, совершенствование концепций, результаты исследований и технологии, опыт, обучение и образование с целью улучшения уровня возможностей. Трансформация НАТО определяет сущность современного Альянса. Целью преобразований есть возможность Альянса соответствовать ситуации в сфере безопасности и обеспечения выполнения им поставленных задач. В соответствии к принятым решением трансформация охватывает ряд сфер: политическую, военную, организационную, структурную, образовательную и другие.Условно можно выделить три этапа трансформации Альянса: первый ‑ с начала 90-х годов до 11 сентября 2001 года; второй – с 11.09.2001 г. до начала агрессии РФ против Украины; третий – с марта 2014 и продолжается по настоящее время.На первом этапе, императив трансформации фактически предстал перед НАТО с момента окончания холодной войны – ликвидации Организации Варшавского договора (ОВД), распада СССР.Историческое решение НАТО о применении статьи 5 Вашингтонского договора и предоставлении помощи США после терактов 11 сентября 2001 года, стало началом второго этапа трансформации НАТО, характеризуется продолжением трансформационных процессов, начатых на первом этапе.Агрессия РФ против Украины возродила риски международных столкновений и показала, что территориальная целостность любой страны находится под угрозой, и стала началом третьего этапа трансформации НАТО, продолжается по настоящее время и характеризуется переходом от "стратегии страховании" союзников в Европе к "стратегии сдерживания" агрессии РФ.Трансформация НАТО является одной из важнейших условий реализации задач Альянса в области безопасности, ее цель – укрепить способность противостоять существующим и новым угрозам безопасности ХХ века, выполнять полный спектр военных операций и миссий на своей территории и за ее пределами. Трансформация НАТО является длительным и непрерывным процессом. ; The problem of the formation of international security mechanisms inEuropein the late 90's of the twentieth century and the beginning of the twenty-first century is most closely connected with the transformation of NATO and the armed forces of the Allies.The urgency of research on this topic is conditioned by the need for reforming the Armed Forces of Ukraine in conditions of aggression of the Russian Federation (RF) againstUkraine, changes inUkraine's foreign policy course towards Euro-Atlantic integration and cooperation with NATO member-states. The purpose of the article is to analyze the stages, goals and directions of NATO's transformation in the context of transforming the geopolitical space of the European continent, through the prism of the last three NATO Strategic Concepts, after the end of the Cold War.The objective need to be able to withstand the present-day new threats has caused the need for changes in the functioning of theAlliance, which is reflected in the new and widespread notion of "transformation". Transformation is a process that combines experience, innovative thinking, concept improvement, research and technology, experimentation, learning, and education to improve opportunities. NATO transformation determines the essence of the modernAlliance.The goal of transformation is the ability of theAllianceto meet the security situation and ensure that it effectively performs the tasks it has undertaken. In accordance with the decisions made, transformation covers a number of areas: political; military; organizational; structural educational and others.The three stages of the transformation of theAlliancecan be defined conditionally: the first – from the beginning of the 90-ies of the twentieth century until September 11, 2001; the second one – from 11.09.2001 before the beginning of the RF aggression againstUkraine; the third – from March 2014 and continues to the present.At the first stage, the imperative of transformation actually came to NATO since the end of the Cold War – the abolition of the Warsaw Pact (ATS), the collapse of theUSSR.NATO's historic decision to apply Article 5 of the Washington Treaty and to assist theUnited Statesafter the terrorist attacks of September 11, 2001, launched the second phase of NATO's transformation, characterized by the continuation of the transformational processes initiated in the first phase.The RF aggression againstUkrainerevived the risks of international clashes and showed that the territorial integrity of any country was not threatened and initiated the third stage of NATO's transformation, which continues to date and is characterized by the transition from the "insurance strategy" of the allies inEurope, to the "containment strategy" aggression of the RF.NATO's transformation is one of the most important conditions for achieving the Alliance's security objectives, its objective is to strengthen the Alliance's ability to counter existing and new security threats of the 21st century, to carry out a full range of military operations and missions on its territory and beyond. NATO transformation is a long and continuous process.

The aim of the article is to study national globalization processes on the basis of design management. Methodology. The general scientific methods are used in the research, in particular: theoretical generalization – to determine the theoretical bases and tendencies of the content and constituent principles, the mechanism of regulation of globalization processes; system approach – to generalize the classification of management design tools; methods of positive and normative analysis – to develop recommendations for improving national globalization processes on the basis of design management. Results. It is proved that globalization is the main motivating factor for the development of the world economy. Globalization has caused processes of systematization in the world economic system. World forms and institutions of management began to develop. There is a formation of general trends of certain economic changes in different countries, which is a consequence of the existence of a single global socio-economic environment, governed by the global economic situation. The negative consequence of globalization is that underdeveloped countries run the risk of using their resources, depleting natural resources and moving capital to developed countries, which will increase the dependence of underdeveloped countries and worsen their economic situation. That is why a necessary condition for effective entry into the globalization space of countries with underdeveloped economies is a balanced sustainable use of their resources and efficient use of foreign investment. Thus, in the conditions of a single global world economic space, disproportions and asymmetries may arise in the socio-economic and cultural spheres of life of the population of different states. It is substantiated that the competitiveness and investment attractiveness of the national economy depend not only on socio-economic characteristics, but also on the peculiarities of the perception of the country's economy and the state as a whole by the international community. Such features are formed in the system of the so-called image economy. That is why at the present stage of development of all countries the issue of branding the national economy as a component of marketing technologies is important in order to improve and establish a positive image to attract foreign investment, export and import operations, increase the flow of tourists, pride in the population. From the point of view of management design of national transformation processes, national branding is defined as an activity aimed at highlighting the unique features of the state, reflecting them in the national symbolic brand, which has a valuable expression and aims to improve investment and tourism attractiveness, competitiveness and pride. political consciousness. Practical meaning. It is proved that from a single global world economic space can arise disproportions and asymmetries in the socio-economic and cultural life of the population of different countries, and therefore the above recommendations will help to overcome them. Prospects for further research. It is substantiated that branding of the national economy as a component of marketing technologies is aimed at improving and affirming a positive image to attract foreign investment, development of export-import operations, increase the flow of tourists, develop a sense of pride for the population. ; Метою статті є дослідження національних глобалізаційних процесів на засадах дизайн менеджменту. Методологія. У досліджені застосовані загальнонаукові методи, зокрема: теоретичне узагальнення – для визначення теоретичних основ і тенденцій змісту й складових принципів, механізму регулювання глобалізаційних процесів; системного підходу – для узагальнення класифікації інструментів дизайн менеджменту; методи позитивного і нормативного аналізу – для вироблення рекомендацій з удосконалення національних глобалізаційних процесів на засадах дизайн менеджменту. Результати. Доведено, що глобалізація виступає основним спонукальним фактором розвитку світової економіки. Глобалізація викликала процеси систематизації у світовій системі господарювання. Почали розвиватися загальносвітові форми та інституції господарювання. Відбувається формування загальних тенденцій певних економічних зрушень в різних країнах, що є наслідком існування єдиного глобального соціально-економічного середовища, що регулюється глобальною кон'юнктурою світової економіки. Негативним наслідком глобалізації є те, що для слабо розвинених держав виникає ризик використання їх ресурсів, виснаження природних ресурсів та переміщення капіталів до розвинених країн, що посилить залежність слабо розвинених країн та погіршить їх економічне становище. Саме тому необхідною умовою ефективного входження у глобалізаційний простір країн із слабо розвиненою економікою є збалансоване стале використання їх ресурсів та ефективне використання іноземних інвестицій. Отже, в умовах єдиного глобального світового економічного простору можуть виникати диспропорції та асиметрії в соціально-економічній та культурній сфері життя населення різних держав. Обґрунтовано, що конкурентоспроможність та інвестиційна привабливість національної економіки залежать не лише від соціально-економічних характеристик, а і від особливостей сприйняття економіки країни та в цілому держави міжнародною спільнотою. Такі особливості формуються в системі так званої іміджевої економіки. Саме тому на сучасному етапі розвитку всіх країн світу важливим є питання брендингу національної економіки, як складової маркетингових технологій, з метою покращення та ствердження позитивного іміджу для залучення іноземних інвестицій, розвитку експортно-імпортних операцій, збільшення потоку туристів, розвитку почуття гордості для населення країни. З точки зору дизайн менеджменту національних трансформаційних процесів, визначено національний брендинг, як вид діяльності, спрямований на виокремлення унікальних особливостей держави, відображення, їх у національному символічному бренді, який має вартісне вираження та спрямований на покращення інвестиційної та туристичної привабливості, конкурентоспроможності та посилення почуття гордості та політичної свідомості. Практичне значення. Доведено, що від єдиного глобального світового економічного простору можуть виникати диспропорції та асиметрії в соціально-економічній та культурній сфері життя населення різних держав, а тому наведені рекомендації допоможуть їх подолати. Перспективи подальших досліджень. Обґрунтовано, що брендинг національної економіки, як складової маркетингових технологій, є метою покращення та ствердження позитивного іміджу для залучення іноземних інвестицій, розвитку експортно-імпортних операцій, збільшення потоку туристів, розвитку почуття гордості для населення країни, чому буде присвячено подальші розвідки автора.

The object of research is the processes of shaping the anti-crisis policy of the developed countries of the world and Ukraine in the context of implementing measures to improve the level of financial security of the banking system. One of the most problematic places in this research is that the experience of foreign countries when implementing it will not always be effective for Ukraine. It depends on the specifics of the economy, politics, mentality of each nation and the like. Therefore, in the study of this object, and especially in the implementation and development of vectors of Ukraine's anti-crisis policy, methods of general scientific cognition, of empirical and comparative analysis, of synthesis and generalization, of the conceptual foundations of support were used. To solve the problematic places, the specifics of the states to ensure the high level of financial security of the domestic banking system were taken into account. The study also took into account complex military-political and economic realities, as well as the need to review the basic approaches to the management of the financial security of the banking system. One of the main guidelines for building an anti-crisis policy and the concept of managing the financial security of the banking system was the experience of the anti-crisis policies of the developed countries of the world during the Great Depression and the global financial and economic crisis of 2008–2009.The main vectors of the anti-crisis policy are formulated on the basis of research, namely:legislative (aimed at reducing the threats to the functioning of foreign state banks for the financial security of the banking system of Ukraine);infrastructural (aimed at creating new elements of the banking infrastructure, such as a bank of «toxic» assets, development banks, which will increase the financial stability of all banks in the country);monetary (aimed at optimizing monetary policy in terms of ensuring financial, price and currency stability);fiscal (focuses on creating a positive business environment and minimizing macroeconomic threats to the financial security of the banking system). This is due to the fact that the proposed vectors constitute a harmonious and effective combination of the solution of the issue of overcoming the crisis and ensuring the financial security of the banking system in Ukraine. ; Об'єктом дослідження є процеси формування антикризової політики розвинутих країн світу та України в контексті реалізації заходів щодо підвищення рівня фінансової безпеки банківської системи. Одним з найбільш проблемних місць в даному дослідженні є те, що досвід зарубіжних країн при імплементуванні його не завжди буде дієвий для України. Це залежить від специфіки економіки, політики, ментальності кожної нації тощо. Тому, при дослідженні даного об'єкту, а особливу в частині імплементації та розробки векторів антикризової політики України використовувались методи загальнонаукового пізнання, емпіричного і порівняльного аналізу, синтезу та узагальнення, концептуальних основ забезпечення. Для вирішення проблемних місць враховувалась специфіка держав щодо забезпечення високого рівня фінансової безпеки вітчизняної банківської системи. Також у дослідженні враховувались складні військово-політичні та економічні реалії, а також необхідність перегляду основних підходів до управління фінансовою безпекою банківської системи. Одними із головних орієнтирів побудови антикризової політики і концепції управління фінансовою безпекою банківської системи служив досвід антикризової політики розвинутих країн світу часів Великої Депресії та світової фінансово-економічної кризи 2008–2009 років.На основі проведеного дослідження сформульовано основні вектори антикризової політики, а саме:законодавчий (спрямований на зниження загроз функціонування іноземних державних банків для фінансової безпеки банківської системи України);інфраструктурний (спрямований на створення нових елементів банківської інфраструктури, таких як банк «токсичних» активів, банки розвитку, які дозволять підвищити фінансову стійкість всіх банків країни);монетарний (направлений на оптимізацію монетарної політики з точки зору забезпечення фінансової, цінової та валютної стабільності);фіскальний (зорієнтований на створення позитивного бізнес-середовища і мінімізації макроекономічних загроз для фінансової безпеки банківської системи). Це пов'язано з тим, що запропоновані вектори становлять гармонійне та дієве поєднання вирішення питання виходу з кризи та забезпечення фінансової безпеки банківської системи в Україні. ; Объектом исследования являются процессы формирования антикризисной политики развитых стран мира и Украины в контексте реализации мероприятий по повышению уровня финансовой безопасности банковской системы. Одним из самых проблемных мест в данном исследовании является то, что опыт зарубежных стран при имплементировании его не всегда будет действенный для Украины. Это зависит от специфики экономики, политики, ментальности каждой нации и тому подобное. Поэтому, при исследовании данного объекта, а особенно в части имплементации и разработки векторов антикризисной политики Украины использовались методы общенаучного познания, эмпирического и сравнительного анализа, синтеза и обобщения, концептуальных основ обеспечения. Для решения проблемных мест учитывалась специфика государств по обеспечению высокого уровня финансовой безопасности отечественной банковской системы. Также в исследовании учитывались сложные военно-политические и экономические реалии, а также необходимость пересмотра основных подходов к управлению финансовой безопасностью банковской системы. Одними из главных ориентиров построения антикризисной политики и концепции управления финансовой безопасностью банковской системы служил опыт антикризисной политики развитых стран мира времен Великой Депрессии и мирового финансово-экономического кризиса 2008–2009 годов.На основе проведенного исследования сформулированы основные векторы антикризисной политики, а именно:законодательный (направленный на снижение угроз функционирования иностранных государственных банков для финансовой безопасности банковской системы Украины);инфраструктурный (направлен на создание новых элементов банковской инфраструктуры, таких как банк «токсичных» активов, банки развития, которые позволят повысить финансовую устойчивость всех банков страны);монетарный (направлен на оптимизацию монетарной политики с точки зрения обеспечения финансовой, ценовой и валютной стабильности);фискальный (ориентирован на создание положительной бизнес-среды и минимизации макроэкономических угроз для финансовой безопасности банковской системы). Это связано с тем, что предложенные векторы составляют гармоничное и эффективное сочетание решения вопроса выхода из кризиса и обеспечения финансовой безопасности банковской системы в Украине.

В статті досліджуються проблемні аспекти взаємовідносин держави і церкви, зокрема, аналізуються основні моделі взаємовідносин держави і церкви, досліджується досвід України та Польщі. ; В статье исследуются проблемные аспекты взаимоотношений государства и церкви, в частности, анализируются основные модели взаимоотношений государства и церкви, исследуется опыт Украины и Польши. ; Problem setting. The society is a kind of rather complex, dynamically differentiated and social systems characterized by integrity, stability and ability of self-development, as well as the existence of special social norms and values that ensure its functioning. At the same time, the high importance for the regulation of social relations is played by law and religion, because particular these elements determine the normal state of functioning of society as a whole and a person in it. According to this, the special attention is paid to the issue of the relations between the law and the religion.After the Revolution of Dignity, our state is undergoing the process of national revival, a return to the implementation of the idea of ruining national, legal and ideological system, taking into account the traditional and religious origins of law. Thus, nowadays there are intensified efforts to determine the connection of law with religious norms, laws of spiritual development of society. This necessitates the need for comprehensive research, the characteristics of the relations between the church and the state, because the religious norms, through which the regulation of certain spheres of public life is carried out, have not become the subject of research by scholars in many areas: lawyers, sociologists, phi- losophers, etc. This study was especially relevant as a result of the conflict between the Ukrainian Orthodox churches of the Kyiv and Moscow Patriarchate, which gained much publicity in January 2018. That is why the problems of relationships between the church and the state are gaining the high importance.Recent research and publications analysis. Under the modern conditions, the prob- lems of the relationship between the church and the state, in particular, its sociological, philosophical, moral and legal aspects, are the subject of a study by a number of scholars. Among them we can distinguish the following: O. M. Bandurka, D. O. Vovk, I. I. Dakhova,P. M. Rabinovich, I. V. Ryabko, G. L. Sergienko, Yu. I. Fisun, S. V. Shevchuk, L. V. Yarmol and others. Without diminishing the role and significance of these scholars' achievements, we believe that the issue under study remains very relevant in nowadays' conditions.The purpose of the article is to address the problematic sociological and philosophical and legal aspects of the relations between the church and the state.Paper main body. At the beginning of the article is emphasized that the state and religion are those institutions that have the same important influence on a person. But the relations between the church bears not a simple nature, therefore, the authors reveal the content of church-state relations. It should be mentioned that "the state-church relations" is a concept that was formed by combining two established concepts – the state and the church. And if the term "state" is agreed by the vast majority of scholars. Regarding the term "religion", there is a number of constitutional terms that serve to define the term "religious organization." These terms are proportional to the variety of names that they have acquired over a long process of development. In the bosom of Christian religion, for example, everywhere the name "Church" is adopted. Other religious communities use names such as "religious organization, association, society".Today, the definition of the concept of the state-church relations is dominant – is a cer- tain system of ties and relations, in which various issues related to the activity of the au- thorities and the church, regulation of the legal status of the church are solved. Subse- quently, the authors disclose the content of the basic principles and fundamental models of interaction between the state and society. The ideal model is called the model of "ideal neutrality" by the authors.In Ukraine, the cooperation of the state and the church is carried out on a constitu- tional basis and based on the norms of the current legislation, in particular the Law of Ukraine "On Freedom of Conscience and Religious Organizations".The experience of Poland is interesting in the relations between the state and the church. Despite the communist past and forced atheism, Poland remains today a country with a strongly represented religious tradition, which, of course, affects the relations between the state and the church in the educational sphere. Teaching religion in schools is only with the consent of parents, and the process of teaching is controlled by the state itself, the church and public organizations.Conclusions of the research. Thus, after studying the problematic aspects of the rela- tions between the church and the state, we came to the conclusion that the state-church relations are one of the types of social relations characterized by the level of interconnec- tions of the church, associations, movements and other religious organizations with the state, the degree of their interrelation as well as universal human principles. In our opin- ion, the most perfect way of the relations between the church and the state is the model of liberal neutrality, which consists of the complete neutrality of the church, its elimination from the socio-political sphere of society and the complete separation of church and state. Although the example of Poland shows that, under modern conditions, the model of con- cordat is also relevant. Therefore, we can state that throughout the life this question will always be relevant, because the problems of relations between the state and the church are an eternal problems.

At the beginning of cultural anthropology in the 19th century it was mainly a Western affair to describe non-Western cultures, and religion was an important phenomenon. In the Structural Functionalism of the mid-20th century (Malinowski, Radcliffe Brown), religion was part of society and could be described in an agnostic way. After the interpretation of man as an actor (Barth, Eriksen), the emphasis came on transactionalism in which man as individual was made responsible for normative interpretation. This ran parallel with the partial disappearance of religion from the Western public domain. The symbolic anthropology in the sixties (Geertz, Turner) brought a connection between the individual variation and the community. This can be summarized in the image that culture and religion is a translation of public symbols, values of orientations and ethos that strengthen collectivities'. The praxis theories in the 1970s to the end of the 20th century (Sahlins, Bourdieu) introduced the element to name 'events' as an actor, thereby making clear that culture and religion are not universal concepts but very complex connections that vary per case.In this discussion we want to review the developments described above and see which elements are useful today in order to be able to understand religion and society in sociological communities and political nations. Anthropology of comparison emerged in the early 21st century (Gingrich & Fox, VanderVeer) to look for new ways to do justice to cultural differences, also from a post-colonial perspective. From my own experience in developing a cultural-comparison model (Boersema, 2004, 2011) we see the possibility for a model where religion is also given a place. This serves to support research on development processes in migrant communities in Western Europe. Cultural validity attempts to build a bridge between universalism and relativism so there is another possibility to use universal statements in a context that also gives room to the subjective differences that are often the core values of a common identity. This connection is possible by describing cultural behaviour phenomenologically in an etic language (objective) that is linked to recognizable cultural values that can be (subjectively) interpreted in emic language.By accepting the cultural behaviour associated with cultural norms (convergent), the differences can also be characterized by value (divergent) level, which often shows that it is about priority differences. This can be used when observing religious behaviour (creed, code, cult, community) that can be translated into universal cultural domains (cohesion, hierarchy, diversity, transfer). Observable non-normative values that change on a continuum can be distinguished with values that are connected to a worldview. This explains the difference between intercultural changes and paradigmatic worldview changes which gives a better view on cultural and religious diversity. This method of comparing cultures including the contextualised religions is explained in a case study on christian migrants in Rotterdam. Here we see how a scientific methodology of cultural comparison at the level of the connection 'culture - religion' is possible and gives a foundation for further comparative research by using the same universal values. ; З початку культурної антропології у ХІХ столітті описом незахідних культур займалися переважно на Заході, і релігія була важливим феноменом. В структурному функціоналізмі середини ХХ століття (Маліновський, Редкліф-Браун), релігія сприймалася як складова частина суспільства і її можна було описувати агностично. Після тлумачення людини як суб'єкта (Барт, Еріксон), наголос переходить до транзакціоналізму, в якому людина як індивід сама ставала відповідальною за власне нормативне тлумачення. Це відбувалося паралельно з частковим зникненням релігії з публічної арени Заходу. Символічна антропологія 60-х (Гірц, Тернер) внесла зв'язок між індивідуальною варіацією та громадою. Це можна підсумувати таким чином, що культура і релігія є перекладом громадських символів, цінності орієнтацій та етосів, що зміцнюють колективність. Теорії практики у 1970-х і до кінця ХХ століття (Салінс, Бурдьє) представили такі елементи, як «події» називаючи їх суб'єктами, тим самим даючи зрозуміти, що культура та релігія не є універсальними поняттями, але дуже комплексними зв'язками, що змінюються в залежності від обставин. В цій дискусії ми хочемо розглянути розвиток тенденцій, що описані вище, та побачити, які елементи є корисними сьогодні для того, аби бути здатними розуміти релігію і суспільство в соціологічних громадах та політичних націях. Порівняльна антропологія виникла на зорі ХХІ століття (Гінгріч та Фокс, Вандервір) в пошуках нових шляхів справедливого оцінювання культурних відмінностей, а також з постколоніальної точки зору. З мого власного досвіду розробки моделі порівняння культур (Буршма, 2004, 2011), ми бачимо можливість такої моделі, в якій релігія також має місце. Вона служитиме для підтримки досліджень розвитку процесів в іммігрантських громадах у західній Європі. Культурна дійсність прагне побудувати міст між універсалізмом та релятивізмом таким чином, щоб з'явилася інша можливість для використання універсальних тверджень в контексті, який би залишав місце і для суб'єктивних відмінностей, які часто є основоположними цінностями спільної ідентичності. Цей зв'язок є можливим через феноменологічний опис культурної поведінки мовою етики (об'єктивно), яка прив'язана до притаманних культурних цінностей, які можуть бути (суб'єктивно) витлумачені емічною мовою. Приймаючи культурну поведінку, поєднану з культурними нормами (конвергентними, наближеними), відмінності можна також характеризувати на рівні цінностей (дивергентних, відмінних), що часто вказує на пріоритетні відмінності. Це може бути корисним при спостереженні релігійної поведінки (віросповідання, постанов, культів, спільнот), яку можна перевести в універсальні культурні сфери (згуртованість, ієрархія, різноманітність, передача). Ненормативні цінності, яких люди тримаються і які змінюються на континуумі, можна відмежувати від цінностей, пов'язаних зі світоглядом. Це пояснює відмінність між міжкультурними змінами і парадигматичними світоглядними змінами, які дають краще розуміння культурної та релігійної різноманітності. Цей метод порівняння культур, включаючи контекстуалізовані релігії, пояснюються на прикладі християнських іммігрантів у Роттердамі. Тут ми бачимо, як наукова методологія культурного порівняння на рівні поєднання «культура - релігія» є можливою і надає основу для майбутнього порівняльного дослідження за допомогою використання тих самих універсальних цінностей.