The author examines the features of the processes of de-occupation, reintegration and peace-building that took place in Croatia in the late 1990s and analyzes the possibilities of implementing the Croatian experience in Ukraine. The aim of the study is to clarify the specifics of the Croatian peace building strategy, its features and effectiveness factors and to determine the possibilities of applying the Croatian model of peace-building and its individual elements in the process of reintegration of the currently occupied Ukrainian territories. Applying historical, analytical and comparative methods, the author concludes that not all means of de-occupation and reintegration of territories that have been successful in the Croatian case can be as effective in modern Ukrainian realities. The study found that the main factor in the effectiveness of the Croatian model of peace-building was the presence of public consensus on the priority of the integrity of the state and the means to restore sovereignty over its entire territory. The conclusions revealed that the effective development of peace in the occupied and reintegrated territories involves the spread of Ukrainian cultural and value dominants, the Ukrainianization of information and cultural space and the educational system.
The article is devoted to examining the administrative, legal and practical issues of Ukraine's participation in UN international peacekeeping operations. It is established that Ukraine, as the founding state of the UN, began to participate in peacekeeping operations only after the proclamation of independence in 1992. The author notes that the history of the formation in Ukraine of the administrative and legal basis of peacekeeping activities begins on July 3, 1992 with the adoption by the Verkhovna Rada of Ukraine of Resolution no. 2538-XII "On the participation of the battalions of the armed forces of Ukraine in the UN peacekeeping operation in the conflict zones on the territory of the former Yugoslavia". It is also noted that Ukrainian contingents have been involved in UN peacekeeping operations. It is noteworthy that today Ukraine itself needs assistance in resolving the conflict in the east of the country through international peacekeeping measures in connection with a violation of its territorial integrity by a permanent member state of the UN Security Council.
Under the conditions of Russian aggression against Ukraine, the peculiarities of peace building and the prospects of post-conflict reconciliation on the post-Soviet space are significant today. The main objectives of the study are: to identify the peculiarities of peace building initiatives in the zones of now frozen conflicts in the post-Soviet area, to determine the directions and mechanism of successful peace building, and to propose effective steps and elements of the strategy of post-conflict reconciliation. By applying systematic, analytical and comparative methods, the author justifies the necessity of forming a comprehensive strategy of post-conflict reconciliation in each of the zones of conflict interaction in the post-Soviet space. As a result of the study, the author determines the peaceful settlement and restoration of justice as the main directions of successful peace building in the zones of fractious conflicts in the post-Soviet space, the mechanism of which must include elements of the strategy of post-conflict reconciliation in the zones of frozen conflicts. It is revealed that peace building initiatives will form a world-view, value, and regulatory-administrative platform for effective and successful post-conflict reconciliation. The conclusions provide such effective steps for successful peace building, and in the long run–post-conflict reconciliation: the achievement of peace agreements between the warring parties; a package of measures for disarmament and the return to peaceful life of members of illegal armed groups; the formation of adequate election and party systems; the consolidation of democracy in general and the means to prevent a recurrence of conflict in the future. At the same time, the author concludes that post-conflict reconciliation in a frozen conflict is not fully feasible, since some of the basic measures needed for effective post-conflict building and reconciliation are technically difficult or impossible to implement at all. The author's finding is the outline of the ...
T he article contains an analysis of the major lessons of Immanuel Kant's philosophical project of perpetual peace in the context of development of contemporary political systems and international order. The author reviews the history of philosophical and legal accounts of perpetual peace, as well as the political context of Kant's project. The third part of the article offers a detailed analysis of Kant's proposals with regard to the institutional construction of constitutional republics and of a global federation of peoples. The author concludes that from the perspective of the 'second Modernity,' the experience of early Modern philosophers might assist in resuming a more active dialogue between philosophers and political leaders, as well as inviting contemporary philosophers to take a leadership role in the institutional construction of preconditions for civil peace and the prevention of wars in Eastern Europe.Keywords: Enlightenment, peace, Modernity, second modernity, Kant, progress, contemporaneity, de-modernization, Ukraine, post-Soviet society ; У статті розглянуто основні уроки кантівського філософського про-єкту вічного миру в контексті становлення Модерну з його полі-тичними системами і міжнародним ладом. Автор аналізує історію філософських і політико-правових позицій у розвитку ідеї вічного миру, а також історико-політичний контекст Кантового проєкту. У третій ча-стині статті подано аналіз пропозицій Канта щодо інстуціонального об-лаштування вічного миру, розвитку конституційних республік і світової федерації народів. Автор висновує, що в ситуації «другого Модерну» дос-від ранньомодерних філoсофських пошуків спонукає сучасних філософів до активного діялогу з державними діячами, а також до лідерства в інсти-туціональній розбудові передумов громадського миру і попередження воєн у східно-европейському реґіоні.Ключові слова: Просвітництво, мир, модерн, другий модерн, модерність, Кант, прогрес, сучасність, знесучаснення, демодернізація, Україна, постра-дянські суспільства
The article is devoted to the representation of the senses of phenomena of peace and war in the constellations of the modern multiculturalism and globalization. The basic ideas of U. Beck, F. Honneth and P. Sloterdijk are implicated for clearing contemporary contexts of peace and war as the foundation for the conceptualization their claims in the multicultural realities in the hypothetic world-society and in empirical realities of the national organized social life with the typical pathologies of individual freedom, that is needing some pedagogical and psychological correction to be able make possible the peaceful life in the societies with the multiply identities. The ideas of P. Sloterdijk of the banking of the aggression and wrath can be applied for clearing of the different ways to cumulate the war potential from the ethnocentric attitude with the aggressive articulation of the claims for recognition, which must be transformed into the communicative freedom as the general condition for establishment of the democratic culture of freedom presuming the compatibility of the internal peace senses with the external ones, what can be considered as the matter of the educational practice and policy and is significant for the post-conventional patriotism.The concept of the positive freedom is the necessary presumption for the responsible peace ethic and its educational application in the multicultural realities. The claims of recognitions must be provided into the educational practice and policy only under condition of the peaceful coexisting of the different cultures, which subjects may be prepared to live in the cultural varieties.It was showed, that the national cultural traditions have a lot of the propositions to activate the existential senses of the freedom ethic represented in the multicultural reality.Key words: multicultural reality, peace, war, globalization, freedom, culture, education, ethic, communication. ; У статті розглядаються проблеми миру і війни у констеляціях мультикультурності, що виникла внаслідок глобалізації. Домагання на визнання різних культур може поєднуватись з виправданням насилля з позиції агресивного етноцентризма, де домінують смисли негативної свободи і накопичується агресія. Акцентування позитивної свободи навпаки передбачає ствердження етики миру як практичної філософії, спрямованої на формування миролюбства і постконвенціонального патріотизму, які є складовою демократії у добу глобалізації. В основу етики миру покладена його екзистенціальна ідея, яка доповнює вимогу толерантності через надання їй не тільки універсального етичного значення, а й закріплюючи за нею можливості репрезентації у комунікативному просторі національної традиції. Ключові слова: мультикультурна реальність, мир, війна, глобалізація, свобода, культура, освіта, етика, комунікація. В статье рассматриваются проблемы мира и войны в констелляциях мультикультурности, которая возникла в результате глобализации. Притязание на признание различных культур может сочетаться с оправданием насилия с позиции агрессивного этноцентризма, где доминируют смыслы негативной свободы и накапливается агрессия. Акцентирование позитивной свободы наоборот предусматривает утверждение этики мира как практической философии, направленной на формирование миролюбия и постконвенционального патриотизма, которые в эпоху глобализации являются составляющей демократии. В основу этики мира положена его экзистенциальная идея, которая дополняет требование толерантности путем предоставления ей не только универсального нравственного значения, но и закрепляя за ней возможности репрезентации в коммуникативном пространстве национальной традиции. Ключевые слова: мультикультурная реальность, мир, война, глобализация, свобода, культура, образование, этика, коммуникация. The article is devoted to the representation of the senses of phenomena of peace and war in the constellations of the modern multiculturalism and globalization. The basic ideas of U. Beck, F. Honneth and P. Sloterdijk are implicated for clearing contemporary contexts of peace and war as the foundation for the conceptualization their claims in the multicultural realities in the hypothetic world-society and in empirical realities of the national organized social life with the typical pathologies of individual freedom, that is needing some pedagogical and psychological correction to be able make possible the peaceful life in the societies with the multiply identities. The ideas of P. Sloterdijk of the banking of the aggression and wrath can be applied for clearing of the different ways to cumulate the war potential from the ethnocentric attitude with the aggressive articulation of the claims for recognition, which must be transformed into the communicative freedom as the general condition for establishment of the democratic culture of freedom presuming the compatibility of the internal peace senses with the external ones, what can be considered as the matter of the educational practice and policy and is significant for the post-conventional patriotism.The concept of the positive freedom is the necessary presumption for the responsible peace ethic and its educational application in the multicultural realities. The claims of recognitions must be provided into the educational practice and policy only under condition of the peaceful coexisting of the different cultures, which subjects may be prepared to live in the cultural varieties.It was showed, that the national cultural traditions have a lot of the propositions to activate the existential senses of the freedom ethic represented in the multicultural reality.Key words: multicultural reality, peace, war, globalization, freedom, culture, education, ethic, communication.
The efforts of states to overcome conflicts in the world are marked by the formation of theoretical and practical approaches to solving the problems of peace. At the same time, Western countries' interventions in the social, political, and economic currents of the life of conflict societies often have mixed effects and have unforeseen consequences, and often become even a waste of resources.The purpose of the article is to identify the features of «liberal peace» as a concept and peacekeeping practice. An element of the liberal peace is the liberal consensus, when the main political and social forces have a one-vector vision of the dynamics towards peace. A similar approach, where the UN asa key international actor dominates sovereign states, can be interpreted in the spirit of neoliberalism, in the context of which state functions at the local level are subject to revisions by international political and financial forces.A problematic issue is also the imposition of a model of a liberal state for transitional societies, which is difficult enough at the same time to synchronize economic, political and social reforms. At the same time, the desire of peacekeeping organizations to quickly ensure, and most importantly, to report on the outcome, can only hurt and discredit the idea of peace.The liberal peace has been criticized for unilateralism and top-down imposition, pattern and monotony, and the inability to deal with the structural causes of the conflict. In this context, the IKEA liberal peace is referred to as a standard set of measures that is shipped «in the box» to the recipient country. In this respect, the liberal peace also contradicts local peacekeeping practices and traditions, because it does not take into account the socio-cultural context of a society in which reconciliation and involvement of local agents can occur.Ukraine needs to take into account the nuances and experience of implementing the liberal peace in conflict resolution in the world. An optimal model for the success of peacekeeping activities is the combination of Western standards of peacekeeping with local practices to combat violence. Ukraine should emerge as an active and sovereign entity in resolving the confrontation in the Donbas. Facilitation within the community, identification and satisfaction of the needs and interests of the victims of the conflict, comprehensive and coherent information policies of the state should be implemented by the state relatively regardless of the capabilities and assistance of international donors in the context of national peace, which usually does not deny its liberal and civilizational components. ; Стаття розглядає «ліберальний мир» як концептуальний феномен останніх десятиріч. Аналізуються особливості й недоліки «ліберального миру» як миротворчої практики. Висвітлюються кейси втілення «ліберального миру» в процесі сучасних миротворчих місій. Ліберальний мир постає як утілення неоліберальних практик, що базуються на домінуванні глобальних фінансів, утілених у транснаціо нальних інститутах. Провал низки миротворчих місій наприкінці XX сторіччя зменшив ентузіазм щодо успіхів ліберальної моделі миру. Стає зрозумілим, що, крім функцій нейтральної сторони конфліктів, миротворчі сили можуть працювати із соціальними та інституціональними вимірами перехідних від конфлікту до миру суспільств. Складнощі впровадження ліберального миру спостерігалися в Боснії та Герцеговині. Розглядаються різновиди й моделі ліберального миру. Елементом ліберального миру є ліберальний консенсус, коли основні політичні та громадські сили мають одновекторне бачення динаміки до миру. Проблематичним питанням також є нав'язування моделі ліберальної держави для перехідних суспільств, яким досить складно водночас і синхронізовано проводити економічні, політичні та соціальні реформи. Виокремлюється стандартизованість ліберального миру для перехідних суспільств і робляться висновки щодо можливостей застосування в Україні. Україна має врахувати нюанси й досвід упровадження ліберального миру під час урегулювання конфліктів у світі. Оптимальною моделлю для успіху миротворчих заходів є поєднання західних стандартів миротворчості з міс- цевими практиками подолання насильства. На відміну від згаданих кейсів, міжнародній спільноті не потрібно сприяти відбудовувати спроможності Української держави «з нуля» в російсько-українському конфлікті. Україна має постати як активний і суверенний суб'єкт під час урегулювання протистояння на Донбасі. Фасилітація в межах громад, виявлення й задоволення потреб та інтересів жертв конфлікту, комплексна й послідовна інформаційна політика держави мають реалізовуватися державними інститутами відносно незалежно від можливостей і допомоги міжнародних донорів у контексті національного миру, що, звичайно, не заперечує його ліберальні й цивілізаційні складники.
The efforts of states to overcome conflicts in the world are marked by the formation of theoretical and practical approaches to solving the problems of peace. At the same time, Western countries' interventions in the social, political, and economic currents of the life of conflict societies often have mixed effects and have unforeseen consequences, and often become even a waste of resources.The purpose of the article is to identify the features of «liberal peace» as a concept and peacekeeping practice. An element of the liberal peace is the liberal consensus, when the main political and social forces have a one-vector vision of the dynamics towards peace. A similar approach, where the UN asa key international actor dominates sovereign states, can be interpreted in the spirit of neoliberalism, in the context of which state functions at the local level are subject to revisions by international political and financial forces.A problematic issue is also the imposition of a model of a liberal state for transitional societies, which is difficult enough at the same time to synchronize economic, political and social reforms. At the same time, the desire of peacekeeping organizations to quickly ensure, and most importantly, to report on the outcome, can only hurt and discredit the idea of peace.The liberal peace has been criticized for unilateralism and top-down imposition, pattern and monotony, and the inability to deal with the structural causes of the conflict. In this context, the IKEA liberal peace is referred to as a standard set of measures that is shipped «in the box» to the recipient country. In this respect, the liberal peace also contradicts local peacekeeping practices and traditions, because it does not take into account the socio-cultural context of a society in which reconciliation and involvement of local agents can occur.Ukraine needs to take into account the nuances and experience of implementing the liberal peace in conflict resolution in the world. An optimal model for the success of peacekeeping activities is the combination of Western standards of peacekeeping with local practices to combat violence. Ukraine should emerge as an active and sovereign entity in resolving the confrontation in the Donbas. Facilitation within the community, identification and satisfaction of the needs and interests of the victims of the conflict, comprehensive and coherent information policies of the state should be implemented by the state relatively regardless of the capabilities and assistance of international donors in the context of national peace, which usually does not deny its liberal and civilizational components. ; Стаття розглядає «ліберальний мир» як концептуальний феномен останніх десятиріч. Аналізуються особливості й недоліки «ліберального миру» як миротворчої практики. Висвітлюються кейси втілення «ліберального миру» в процесі сучасних миротворчих місій. Ліберальний мир постає як утілення неоліберальних практик, що базуються на домінуванні глобальних фінансів, утілених у транснаціо нальних інститутах. Провал низки миротворчих місій наприкінці XX сторіччя зменшив ентузіазм щодо успіхів ліберальної моделі миру. Стає зрозумілим, що, крім функцій нейтральної сторони конфліктів, миротворчі сили можуть працювати із соціальними та інституціональними вимірами перехідних від конфлікту до миру суспільств. Складнощі впровадження ліберального миру спостерігалися в Боснії та Герцеговині. Розглядаються різновиди й моделі ліберального миру. Елементом ліберального миру є ліберальний консенсус, коли основні політичні та громадські сили мають одновекторне бачення динаміки до миру. Проблематичним питанням також є нав'язування моделі ліберальної держави для перехідних суспільств, яким досить складно водночас і синхронізовано проводити економічні, політичні та соціальні реформи. Виокремлюється стандартизованість ліберального миру для перехідних суспільств і робляться висновки щодо можливостей застосування в Україні. Україна має врахувати нюанси й досвід упровадження ліберального миру під час урегулювання конфліктів у світі. Оптимальною моделлю для успіху миротворчих заходів є поєднання західних стандартів миротворчості з міс- цевими практиками подолання насильства. На відміну від згаданих кейсів, міжнародній спільноті не потрібно сприяти відбудовувати спроможності Української держави «з нуля» в російсько-українському конфлікті. Україна має постати як активний і суверенний суб'єкт під час урегулювання протистояння на Донбасі. Фасилітація в межах громад, виявлення й задоволення потреб та інтересів жертв конфлікту, комплексна й послідовна інформаційна політика держави мають реалізовуватися державними інститутами відносно незалежно від можливостей і допомоги міжнародних донорів у контексті національного миру, що, звичайно, не заперечує його ліберальні й цивілізаційні складники.
The article focuses on the study of peace-building instruments, as well as the stages of a slow historical process during which the international community, through various contradictions and failures, reached peace or became more involved in the humanization of armed conflicts. Many international law studies in the Middle Ages consider peace as the ultimate and final goal of the war rather than as a legal category that regulates and defines international relations in times of peaceful coexistence. These considerations are well covered in the writings of the famous Italian scientist Alberico Gentili, in particular, in the third and last part of the book De jure belli libri III, which contains the ideas connected with the attainment of the eternal peace. Consequently, the views of Alberico Gentili, which were laid down in the Middle Ages, are relevant today in Ukraine. The analysis of the works of Alberico Gentili forces us once again to evaluate the state of the military conflict in the east of Ukraine and, with the assistance of the international community, to take all possible measures to end the war and establish peace as the only equitable way of coexistence between the states.Key words: Alberico Gentili, the law of war, the law of peace, international law of the Middle Ages, peaceful means of resolving international disputes. ; У дослідженні акцентовано увагу на вивчення інструментів встановлення миру, а також на етапи повільного історичного процесу, протягом якого міжнародна спільнота через різні протиріччя та невдачі досягала миру чи/або за більшою гуманізацією ставилася до озброєних конфліктів. Ці міркування чудово висвітлені у працях відомого італійського вченого Альберіко Джентілі, зокрема, у третій і останній частині книги De jure belli libri III (Про право війни 1598 р.), в якій містяться ідеї досягнення вічного миру. Отже, погляди Альберіко Джентілі, які були закладені ще в Середньовіччі, є актуальними сьогодні в Україні. Аналіз праць Альберіко Джентілі змушує нас вкотре по-новому оцінити стан військового конфлікту на сході України і за сприяння міжнародного співтовариства вжити усіх можливих заходів для припинення війни та встановлення миру як єдиного справедливого способу співіснування держав.Ключові слова: Альберіко Джентілі, право війни, право миру, міжнародне право середньовіччя, мирні засоби вирішення міжнародних спорів.
У статті на основі методів термінологічного аналізу, систематизації та узагальнення законодавчих міжнародних та національних документів, наукових джерел окреслено поняття «професійний розвиток», «ключові компетентності педагога», «освіта для миру». Професійний розвиток розглядається як безперервний процес навчання та вдосконалення професійних компетентностей фахівця, що дає змогу підтримувати або покращувати стандарти професійної діяльності і триває впродовж усього періоду професійної діяльності. Цілями неперервного професійного розвитку фахівця виділяють гносеологічну (формування особистості через освіту як цілісну систему); праксеологічну (формування фахівця через навчання впродовж усього життя шляхом формальної, неформальної освіти); аксіологічну (формування духовно-моральної патріотичної особистості). Ключові компетентності визначено як компетентності, важливі для підвищення особистого потенціалу і розвитку, розширення можливостей працевлаштування, соціальної інтеграції та активного громадянства. На аналізу прикладі філософсько-педагогічних студій і промов видатного священнослужителя, дипломата, теолога, «педагога світу» Яна Павла II, його концептів «праця», «людина», «родина», «дитина», «мова», «учитель» акцентовано увагу на гуманістичній сутності професійного розвитку педагога в об'єктиві освіти для миру. Окреслено діяльність ресурсного центру професійного розвитку вчителя української мови і літератури, що функціонує у СумДПУ імені А.С.Макаренка в рамках українсько-польського проекту Іnnowacyjny uniwersytet i przywództwo. Faza IV: strategie komunikacyjne i relacje uniwersytet-szkoła за напрямами фахово-методичним, дослідницьким та культурно-освітнім з метою надання освітньої, освітньо-консультативної, інформаційно-дидактичної, дослідницької підтримки вдосконалення ключових компетентностей учителя-словесника в умовах міждисциплінарного освітнього середовища на освітніх рівнях: бакалаврат – магістратура (аспірантура) закладів вищої педагогічної освіти - освіта упродовж життя на засадах цінностей педагогіки партнерства і наставництва. ; In article, on the ground of methods of terminological analysis, systematization and generalization of international and national legislative regulations and scientific sources, the concepts of «professional development», «key competencies of the teacher», «education for peace» are outlined. Professional development is considered as a continuous process of training and improving professional competence of a specialist. It allows supporting or improving standards of professional activity and lasts throughout the period of professional activity. The goals of the continuous professional development of the specialist are distinguished as epistemological (the formation of personality through education as a holistic system); praxeological (the formation of a specialist through lifelong learning through formal, non-formal education); axiological (the formation of a spiritual and moral patriotic personality). The key competencies are defined as competencies that are important for enhancing personal capability and development, expanding employment opportunities, social integration and active citizenship. On the analysis of the philosophical and pedagogical studios and speeches of prominent clergyman, diplomat, theologian, «the teacher of the world» John Paul ІІ, his concepts of «work», «human», «family», «child», «language», «teacher» emphasized the humanistic essence of the professional development of a teacher in the objective of education for peace. The activity of the Resource Center for Professional Development of the Teacher of Ukrainian Language and Literature which is functioning at the Sumy State Pedagogical University named after A. M. Makarenko within the Ukrainian-Polish project «Innowacyjny uniwersytet I przywództwo» is outlined. Faza IV: strategie komunikacyjneirelacje uniwersytet-szkoła in the areas of vocational, research, cultural and educational purposes is functioning in order to provide educational, advisory, informative, didactic, research support, perfection of key competences of a teacher-philologist. This is achieved in condition of interdisciplinary educational environment at educational levels: undergraduate education - magistracy (postgraduate study) of establishments of higher pedagogical education – life long education on the basis of pedagogy values of partnership and mentoring.
The article exposes the issues of human rights and the prospects for peace in the context of the analysis of the concepts of sovereignty and nationalism. Such an analysis is conducted in the face of a trend towards globalism, cosmopolitanism and liberal internationalism inherent in the world today, on the one hand, and the growing trend of nationalism and violations of human rightson a massive scale by some states, on the other.The evolution of the concept of state sovereignty is considered. The first – the original – is manifested in the principle of sovereign equality and is based on such a human right as the right to self-determination. The second is the concept of "conditional sovereignty", or "sovereignty as responsibility" as a look at the legitimacy of the state through human rights. It is associated with theactivities of UN institutions, when the state began to be considered as a servant of its people, and individual sovereignty (rights and freedoms of each individual person) was strengthened. The third concept is "sovereignty as fiduciaries of humanity": sovereign fiduciaries will fulfill their obligation to humanity by collaborating with private as well as public actors. In the context of transnationalthreats, such rethinking the state sovereignty is the best hope for peace.In the last part, the idea of the incompatibility of nationalism in its current form with realistic world politics is developed. Modern nationalism is losing its historical progressiveness, becoming indifferent to the subject of human rights. The gravest threats to peace and to human rights require an internationalist response, politics increasingly tilts toward nationalism. It is concluded that thelatter is only a symptom of today's disease, and not its treatment. The cure is adopting the standpoint of humanity, and inventing political and legal institutions. ; В статье вопросы прав человека и перспективы мира раскрываются в контексте анализа понятий суверенитета и национализма. Такой анализ осуществляется на фоне присущей сегодня миру тенденции к глобализму, космополитизму и либеральному интернационализму с одной стороны, и набирающей оборотов тенденции развития национализма и нарушениянекоторыми государствами прав человека в массовом масштабе – с другой.Рассматривается эволюция понятия (concept) государственного суверенитета. Первое – исходное – проявляется в принципе суверенного равенства и основывается на таком праве человека, как право на самоопределение. Второе – понятие «условный суверенитет», или «суверенитет как ответственность» – взгляд на легитимность государства через права человека. Оно связано с деятельностью институтов ООН, когда государство стало пониматься как слуга своего народа, а индивидуальный суверенитет (права и свободы каждого отдельного человека) был усилен.Третья концепция – «суверенитета как попечительства над человечеством»: суверенные доверенные лица выполняют свои обязательства перед человечеством, сотрудничая с частными и публичными субъектами. В условиях транснациональных угроз такое переосмыслениесуверенитета государства является лучшей надеждой на мир.В последней части развивается мысль о несовместимости национализма в его нынешнем виде с реалистичной политикой мира. Современный национализм теряет свою историческую прогрессивность, становясь равнодушным к теме прав человека. Серьезные угрозы миру и правам человека требуют интернационалистической реакции, в то время как политика все больше склоняется к национализму. Делается вывод, что последний является лишь симптомом сегодняшней болезни, а не ее лечением. Лечение заключается в принятии позиции человечества и изобретении соответствующих политических и правовых институтов. ; У статті питання прав людини та перспективи миру розкриваються у контексті аналізу понять суверенітету та націоналізму. Такий аналіз здійснюється на фоні притаманній сьогодні світові тенденції до глобалізму, космополітизму та ліберального інтернаціоналізму з одного боку, та набирання обертів тенденції до націоналізму та порушенню деякими державами прав людини у масовому масштабі – з іншого.Розглядається еволюція поняття (concept) державного суверенітету. Перше – вихідне – знаходить вияв у принципі суверенної рівності та ґрунтується на такому праві людини, як право на самовизначення. Друге – поняття «умовний суверенітет», або «суверенітет як відповідальність» –погляд на легітимність держави через права людини. Воно пов'язане із діяльністю інститутів ООН, коли держава стала розумітися як слуга свого народу, а індивідуальний суверенітет (права і свободи кожної окремої людини) було посилено. Третя концепція – «суверенітету як піклування над людством»: суверенні довірені особи виконують свої зобов'язання передлюдством, співпрацюючи з приватними та публічними áкторами. В умовах транснаціональних загроз таке переосмислення суверенітету держави є найкращою надією на мир.В останній частині розвивається думка про несумісність націоналізму в його теперішньому вигляді із реалістичною політикою миру. Сучасний націоналізм втрачає свою історичну прогресивність і стає байдужим до теми прав людини. Серйозні загрози миру і правам людини потребують інтернаціоналістичної реакції, у той час як політика все більше схиляється донаціоналізму. Робиться висновок, що останній є лише симптомом сьогоднішньої хвороби, а не ліками від неї. Лікування полягає у прийнятті позиції людства та винайденні відповідних політичних і правових інститутів.
The article exposes the issues of human rights and the prospects for peace in the context of the analysis of the concepts of sovereignty and nationalism. Such an analysis is conducted in the face of a trend towards globalism, cosmopolitanism and liberal internationalism inherent in the world today, on the one hand, and the growing trend of nationalism and violations of human rightson a massive scale by some states, on the other.The evolution of the concept of state sovereignty is considered. The first – the original – is manifested in the principle of sovereign equality and is based on such a human right as the right to self-determination. The second is the concept of "conditional sovereignty", or "sovereignty as responsibility" as a look at the legitimacy of the state through human rights. It is associated with theactivities of UN institutions, when the state began to be considered as a servant of its people, and individual sovereignty (rights and freedoms of each individual person) was strengthened. The third concept is "sovereignty as fiduciaries of humanity": sovereign fiduciaries will fulfill their obligation to humanity by collaborating with private as well as public actors. In the context of transnationalthreats, such rethinking the state sovereignty is the best hope for peace.In the last part, the idea of the incompatibility of nationalism in its current form with realistic world politics is developed. Modern nationalism is losing its historical progressiveness, becoming indifferent to the subject of human rights. The gravest threats to peace and to human rights require an internationalist response, politics increasingly tilts toward nationalism. It is concluded that thelatter is only a symptom of today's disease, and not its treatment. The cure is adopting the standpoint of humanity, and inventing political and legal institutions. ; В статье вопросы прав человека и перспективы мира раскрываются в контексте анализа понятий суверенитета и национализма. Такой анализ осуществляется на фоне присущей сегодня миру тенденции к глобализму, космополитизму и либеральному интернационализму с одной стороны, и набирающей оборотов тенденции развития национализма и нарушениянекоторыми государствами прав человека в массовом масштабе – с другой.Рассматривается эволюция понятия (concept) государственного суверенитета. Первое – исходное – проявляется в принципе суверенного равенства и основывается на таком праве человека, как право на самоопределение. Второе – понятие «условный суверенитет», или «суверенитет как ответственность» – взгляд на легитимность государства через права человека. Оно связано с деятельностью институтов ООН, когда государство стало пониматься как слуга своего народа, а индивидуальный суверенитет (права и свободы каждого отдельного человека) был усилен.Третья концепция – «суверенитета как попечительства над человечеством»: суверенные доверенные лица выполняют свои обязательства перед человечеством, сотрудничая с частными и публичными субъектами. В условиях транснациональных угроз такое переосмыслениесуверенитета государства является лучшей надеждой на мир.В последней части развивается мысль о несовместимости национализма в его нынешнем виде с реалистичной политикой мира. Современный национализм теряет свою историческую прогрессивность, становясь равнодушным к теме прав человека. Серьезные угрозы миру и правам человека требуют интернационалистической реакции, в то время как политика все больше склоняется к национализму. Делается вывод, что последний является лишь симптомом сегодняшней болезни, а не ее лечением. Лечение заключается в принятии позиции человечества и изобретении соответствующих политических и правовых институтов. ; У статті питання прав людини та перспективи миру розкриваються у контексті аналізу понять суверенітету та націоналізму. Такий аналіз здійснюється на фоні притаманній сьогодні світові тенденції до глобалізму, космополітизму та ліберального інтернаціоналізму з одного боку, та набирання обертів тенденції до націоналізму та порушенню деякими державами прав людини у масовому масштабі – з іншого.Розглядається еволюція поняття (concept) державного суверенітету. Перше – вихідне – знаходить вияв у принципі суверенної рівності та ґрунтується на такому праві людини, як право на самовизначення. Друге – поняття «умовний суверенітет», або «суверенітет як відповідальність» –погляд на легітимність держави через права людини. Воно пов'язане із діяльністю інститутів ООН, коли держава стала розумітися як слуга свого народу, а індивідуальний суверенітет (права і свободи кожної окремої людини) було посилено. Третя концепція – «суверенітету як піклування над людством»: суверенні довірені особи виконують свої зобов'язання передлюдством, співпрацюючи з приватними та публічними áкторами. В умовах транснаціональних загроз таке переосмислення суверенітету держави є найкращою надією на мир.В останній частині розвивається думка про несумісність націоналізму в його теперішньому вигляді із реалістичною політикою миру. Сучасний націоналізм втрачає свою історичну прогресивність і стає байдужим до теми прав людини. Серйозні загрози миру і правам людини потребують інтернаціоналістичної реакції, у той час як політика все більше схиляється донаціоналізму. Робиться висновок, що останній є лише симптомом сьогоднішньої хвороби, а не ліками від неї. Лікування полягає у прийнятті позиції людства та винайденні відповідних політичних і правових інститутів.
The paper presents the results of bibliometric analysis of publications co-written by authors affiliated with Ukrainian and Russian institutions in 2007–2016, based on Scopus data. The survey results have showed that Ukrainian and Russian researchers continue carrying out joint research in major international projectsю However, a decrease in the number of works published by Ukrainian and Russian research institutions in 2016 has testified to an adverse impact of Russia's military aggression on cooperation in the field of science. The findings are important for preparing the science development programs in Ukraine.
In the article the philosophical-pedagogical analysis of the system of civil education in modern Ukrainian realities is carried out. It is proved that the civil education is the important and imprescriptible part of the schoolchildren' educational system in modernUkraine. The factor of peace and peacekeeping as the leading squad in the civil educational system is analyzed. A question is specified about efficiency of the civil education as means of pedagogical socialization. In the modern national philosophical and pedagogical scientific paradigm the civic education is usually defined as a purposeful process that directs the teacher and the pupil to achieve the goal of a perfect prediction of the results of the process. The factor of the civic education in modern Ukrainian realities, particularly when the Donbass ATO is bloody, becomes extremely important for modern research scientists, educators and philosophers. Key words: education, educational system, citizen, civil education, society, peace, peacekeeping. ; Здійснено філософсько-педагогічний аналіз системи громадянського виховання в сучасних українських реаліях. Доведено, що громадянське виховання є істотною й невід'ємною частиною системи виховання школяра в сучасній Україні. Проаналізовано фактор миру й миротворчості як провідний чинник системи громадянського виховання. Уточнено питання про ефективність громадянського виховання як засобу педагогічної соціалізації.Ключові слова: виховання, виховна система, громадянин, громадянське виховання, суспільство, мир, миротворчість. Осуществлён философско-педагогический анализ системы гражданского воспитания в современных украинских реалиях. Доказано, что гражданское воспитание является существенной и неотъемлемой частью системы воспитания школьника в современной Украине. Проанализирован фактор мира и миротворчества как ведущее звено в системе гражданского воспитания. Уточнён вопрос об эффективности гражданского воспитания как средства педагогической социализации.Ключевые слова: воспитание, система воспитания, гражданин, гражданское воспитание, общество, мир, миротворчество. In the article the philosophical-pedagogical analysis of the system of civil education in modern Ukrainian realities is carried out. It is proved that the civil education is the important and imprescriptible part of the schoolchildren' educational system in modernUkraine. The factor of peace and peacekeeping as the leading squad in the civil educational system is analyzed. A question is specified about efficiency of the civil education as means of pedagogical socialization. In the modern national philosophical and pedagogical scientific paradigm the civic education is usually defined as a purposeful process that directs the teacher and the pupil to achieve the goal of a perfect prediction of the results of the process. The factor of the civic education in modern Ukrainian realities, particularly when the Donbass ATO is bloody, becomes extremely important for modern research scientists, educators and philosophers.Through the implementation of tasks referred to in Article civic education students should know and understand the socio-political, economic, moral and spiritual values of the country and be able to defend, protect, multiply these values by a factor of peace and peacemaking. The forms and methods of civic education formed a close connection with the practical participation of students in public and political life of the class, schools, etc., in particular, one of them is the education of today's students in the spirit of peace and peacemaking. Key words: education, educational system, citizen, civil education, society, peace, peacekeeping.
The article attempts to analyze the content of the concept of war and peace of R. Aron in the context of determining its heuristic potential for modern research in the field of polemology and yrenology.The content of the theoretical structure is represented by the following blocks: definition of the concept of «conflict»; determination of the groups of reasons that form the basis for the outbreak of military conflict; analysis of each of the groups that have been identified - biological factors, psychological factors and social factors; the formation of the author's version of the classification of the world; the formation of copyright options for the classification of war; development of an author's version of the classification of the functions of a military conflict; an attempt to synthesize various classification options for military operations. It is proposed to consider the following as the leading elements of this potential: the use of the so-called «conceptualization method» (which was used by the researcher to construct his desired concept)), which allows us to consider the connections and interactions between the basic concepts of the problem field of war and peace in the context of the implementation of a specific method of reconstruction of social realities from leading theoretical, sociological, historical and praxeological positions; highlighting among the causes of the outbreak of hostilities factors having a biological, psychological and social nature and are peculiarly intertwined under the conditions of a specific social reality; denial of the definition of peace as the complete absence of war; the application in determining the specific type of military operations of a complex procedure that takes into account the systematization and analysis of the foundations for combining the already known classifications of war, peace and their functional potentials. Further studies suggest the above elements of the heuristic potential of the concept of war and peace of R. Aron to be used to analyze specific processes of the present, having signs of military clashes and in their development lead to certain socio-political changes.Key words: conflict, international conflict, war, peace, international relations. ; У статті здійснюється спроба проаналізувати зміст концепції війни і миру Р. Арона в контексті визначення її евристичного потенціалу для сучасних досліджень в області полемології та іренології. У якості провідних елементів цього потенціалу пропонується розглядати: використання так званого «методу концептуалізацій», заснованому на провідних теоретичних, соціологічних, історичних і праксіологічних позиціях;виокремлення трьох груп причин виникнення воєнних дій; заперечення щодо визначення миру як повної відсутності війни; застосування при визначенні конкретного виду воєнних дій певної комплексної процедури, яка враховує, насамперед, загальновідомі варіанти класифікацій війни, миру та їхніх функціональних потенціалів.Ключові слова: конфлікт, міжнародний конфлікт, війна, мир, міжнародні відносини.
The article aims to represent the correlation between war and peace in modern Ukrainian society. The author analyzes Ukraine's social processes, which diminished the country's social organism in peaceful times, intensified its contradictions and fostered a military conflict, taking into consideration the specifics of modern warfare, theoretical interpretation of the conceptual power phenomenon and the concept of nation' lifestyle. The analysis of social changes in modern Ukraine should be considered in the light of modern ideas about war and its aims, which are achieved with the help of political, organizational, financial, economic, ideological, cultural, informational and other means based on the same principle as secret services and intelligence use. Experts (M. Senchenko) consider every astonishing factor as a carefully designed program of invasion into the social body similar to virus with further damaging and destroying the lifestyle and life sustenance of people, society and state. One should study the correlation between war and peace in Ukraine in the context of including the Ukrainian society into the "super-society", the impact of such a social phenomenon as a conceptual power. Experts (I. Solonko) regard it as the power of people able to generate social processes, covering the life of society during many generations and proceed according to the developed concept.The management of the Ukrainian society after gaining the independence was carried out according to a foreign concept. The market-style reforms of 90-s based on the model of M. Friedman and Friedrich Hayek prove that. They ruined the economic system and caused the drop in Gross Domestic Product nearly in 2.5 times by 2000. After their beginning the Ukrainian society is suffering from the permanent systemic crisis; the reforms have led to a demographic crisis and recognition of the Ukrainian people as "dying nation". The implementation of these reforms involves foreign advisors who destroyed the economy of Ukraine, thus giving way to foreign multinationals, while Ukrainian authorities constantly ignored national interests of their people. Besides, the priority of foreign policy integration led to social and cultural stratification of the society; Ukrainian political leaders failed to develop their own concept of governance. Neoliberal reforms in Ukraine significantly transformed people, society and public awareness. Under the circumstances of transition from the state dominance to the market dominance the process of social development in Ukraine turned into the economic and social destruction. The commercialization affected all the spheres of public life in Ukraine, even those where this process is destructive for the society (public authorities, state administration, defense system, national security, law enforcement bodies). Now the type of "economic man" or "man without world view" dominates. Due to the market reforms the cult of money (Mammon) became firmly established in the lives of many Ukrainian citizens. "Mammonizm" appears as Ukraine's dominant ideology. So, the transition to the market dominance and mammonizm created a certain social environment in the society, favourable for war. An intensive illegal trade between belligerents; the enrichment of some groups of people in the war; the emergence of private military companies; the involvement of hired military men for combat prove that fact. The mass-media continue the war of images even in the period of truce, thus fulfilling the will of certain ruling circles. Thus, the process of transformation of the Ukrainian society was based on works of Western theorists and involved foreign advisors. It was carried out for the benefit of foreign trans-national companies contrary to the national interests. Besides, Ukraine's political elite was involved in destructing the current lifestyle and plundering national wealth. So, destructive processes occurred in all social spheres. The analysis mentioned above confirms they displayed a foreign conceptual power. The most important consequences of hidden war against Ukraine are: 1) its transformation into a dying nation and maintenance of this state; 2) the decline of economy, deintellectualization, deindustrialization and the loss of the status of a high-tech state; 3) the destruction of collectivist principles in social organization and the establishment of individualistic principles; 4) the promotion of historical and cultural type of "economic man" as dominant in the society; 5) the secret approval of mammonizm as the dominant ideology of the Ukrainian society. ; Опираясь на анализ специфики современной войны, концептуальной власти и жизнеустройства народа, автор исследует социальные процессы, которые ослабляли социальный организм Украины. Взаимосвязь войны и мира рассматривается в контексте процесса включения украинского общества в «сверхобщество». Управление украинским обществом периода независимости осуществлялось по чужой концепции. Рыночные реформы в Украине привели к глубинной трансформации человека, общества и общественного сознания. «Мамонизм» установился как господствующая идеология в Украине. ; Спираючись на аналіз специфіки сучасної війни, концептуальної влади та життєустрою народу, автор досліджує процеси, які послабляли соціальний організм України. Взаємозв'язок війни і миру розглядається в контексті включення українського суспільства в «надсуспільство». Управління українським суспільством періоду незалежності здійснювалося за чужою концепцією. Ринкові реформи в Україні призвели до глибинної трансформації людини, суспільства і суспільної свідомості. «Мамонізм» постав як панівна ідеологія в Україні.
